Реферат на тему:

Гірські річки Карпат.Безповоротне водоспоживання Гірські річки Карпат.

Особливості рельєфу та різноманітність природних комплексів визначили
ступінь і характер освоєнності територій та антропогенних навантажень в
басейнах річок. Лісистість територій та гірський рельєф обмежили
сільськогосподарське освоєння. Основним видом природокористування тут є
лісове господарство. Сільське господарство і народногосподарські об’єкти
зосереджені виключно у долинах річок і визначаються їх особливостями.
Нерівномірність виробленості долин річок на різних їх ділянках обумовлює
нерівномірність антропогенного впливу в різних районах.

Останнім часом якість води (зокрема мінералізація) в гірських річках
практично не змінилася і близька до природної. Верхні гірські ділянки
річок, де практично відсутня господарська діяльність, – чисті з водою
високої якості. Але з просуванням до низу і розширенням річкових долин,
активізується господарська діяльність, внаслідок чого відбувається
інтенсивне антропогенне забруднення понизь гірських річок. Надходження
неочищених чи недостатньо очищених стічних вод у річки призводить до
різкого збільшення концентрації біогенних та органічних речовин,
погіршення кисневого режиму, бактеріального забруднення.

За характером забрудненням річки Закарпаття та Передкарпаття дещо
різняться. У Закарпатті, де більш розвинене аграрне господарство та
лісопереробна промисловість, на багатьох річках відмічається значне
скидання забруднених стічних вод з органічними забруднювачами. Серед
річок, що найбільше потерпають від цього, – р. Уж, в басейні якої
скидається 14% всього об’єму забруднених вод області. Результатом цього
є значне забруднення річки органічними речовинами, особливо в районі м.
Ужгорода і нижче, що призводить до зміни річкового гідробіологічного
комплексу. Зараз можна спостерігати нетипове зовсім для річок регіону
заростання русла Ужу заростями водних рослин, зокрема водопериці
колосистої, яку вважають індикатором антропогенної евтрофікації.

Басейни Передкарпаття більш забруднені. Води тут містять як речовини
органічного, так і неорганічного походження, що пов’язано із значним
розвитком гірничої справи.

Найбільше потерпають гірські водозбори від масових рубок лісу на верхніх
ділянках водозборів.

У гірських районах Карпат площа лісів зменшилася в 1,5-2 рази (сучасна
лісистість територій складає 50%), в Передкарпатті – до 35%. Перевипас
на полонинах – причина посилення процесів площинного змиву і зародження
лінійної ерозії. Це призводить до посилення змивання ґрунту.

Різко знизилася і рибопродуктивність Карпатських річок (у 4-5 разів).
Деякі види цінних риб (дунайський лосось та ін.) збереглися лише
поодинокими екземплярами.

Головні проблеми річок регіону:

катастрофічні паводки і їх руйнівні наслідки;

водна ерозія;

оглеєння ґрунтів і, як результат, водний дефіцит ґрунтів.

Річки Криму мають свою специфіку. Тут верхні ділянки річкового басейну
знаходяться у більш-менш задовільному стані (за рахунок їх розташування
на території заповідних об’єктів різного рангу та припинення останнім
часом масових рубок). Середні та нижні степові ж ділянки потерпають від
суцільного освоєння водозбірних територій. На середніх, передгірних
ділянках внаслідок рільництва посилилися процеси берегової ерозії і
змиву ґрунту. Нижні ділянки річкового басейну характеризуються також
інтенсивними явищами підтоплення і засолення за рахунок занепаду та
руйнування меліоративних систем.

Безповоротне водоспоживання

Величина безповоротного водоспоживання для малих річок у наш час
помітно збільшилася і має тенденцію до подальшого зростання. Загальний
об’єм безповоротного споживання річкового стоку в басейнах малих річок,
що дорівнює 1,64 км3, становить 14% сумарного об’єму. Половина його
припадає на малі річки в басейні Дніпра, майже 20% – на річки Північного
Причорномор’я. В таблиці 13 наведені відносні показники водокористування
в басейнах малих річок, згрупованих за належністю до басейнів головних
річок, в частках від загальних об’ємів водокористування на всіх малих
річках республіки. При цьому умовно прийнято, що площа басейну головної
ріки дорівнює сумі площ водозборів малих річок.

Розподіл об’ємів водокористування в басейнах малих річок значною мірою
визначається кількістю водотоків довжиною понад 10 км в басейнах
головних рік. Ця закономірність дещо порушується (в бік збільшення) на
малих річках Приазов’я.

Найбільша кількість води забирається з малих річок, що належать до
басейну Дніпра (33%). В басейнах Дністра, Сіверського Донця і в
Приазов’ї об’єм водозабору становить від 11% до 17% загального об’єму
водозабору з малих річок республіки.

Більше половини загальнореспубліканського об’єму безповоротного
споживання стоку малих річок припадає на басейн Дніпра (54%), а на малі
річки басейнів Дунаю, Дністра і Причорномор’я – 43%.

Складаючи 20% сумарного республіканського водозабору з водних об’єктів
суші, малі річки забезпечують на 67% потреби сільськогосподарського
водопостачання, на 35% – зрошення, на 25% – господарсько-побутові
потреби населення.

Серед головних річкових басейнів найбільше використання водних ресурсів
малих річок характерне для Причорномор’я, де за їх рахунок
забезпечується майже весь об’єм водокористування, Дунаю (77%), басейну
Вісли (57%) і Приазов’я (56%), а також басейну Дністра (51%).

Розміщення на півдні республіки основних площ зрошуваного землеробства
зумовлює значне водоспоживання на зрошення з малих річок нижньої течії
Дунаю (всього в басейні 97% зрошення забезпечується водними ресурсами
малих річок), Причорномор’я (96%), Приазов’я (37%), нижньої течії Дніпра
(30%)

Найбільша частка використання водних ресурсів малих річок на виробничі
потреби характерна для басейнів Вісли, Дністра (58-61%), а також у
Приазов’ї і Причорномор’ї. Але в найбільшому в республіці басейні Дніпра
з малих річок на такі цілі використовується тільки 9%. Це пояснюється
тим, що в басейні Дніпра найбільш водоємні виробництва, орієнтовані на
водовідбір з русла головної ріки. Водночас в басейні Дністра, наприклад,
основні промислові (хімічні і нафтогазодобувні) підприємства розміщені
на водозборах його приток.

Найбільше навантаження за кількістю водокористувачів зазнають малі річки
Криму (Альма, Чорна, Бельбек), а також Ольхова, Кальчик, Шостка, Уж
(басейн Дунаю), де на одного водокористувача припадає від 8 до 20 км2
площі водозбору; найменше навантаження (більше 100 км2 на одного
водокористувача) – в басейнах річок Лядова, Мокрі Яли, Борова, Євсуг,
Жеребець. На інших річках на одного водокористувача припадає 22-93 км2
площі водозбору.

Інтенсивність використання стоку малих річок закономірно змінюється
залежно від ступеня водозабезпеченості території і розвитку продуктивних
сил. Для малих річок басейнів Вісли, Дунаю і більшості річок басейну
Дністра об’єми води, забраної з їх русел і підземних горизонтів,
гідравлічно зв’язаних з річковою мережею, не перевищують 5% наявних
водних ресурсів навіть у маловодні роки 95%-ї забезпеченості. Тільки на
ріках Гнила Липа і Лядова ця частка значно більша.

Невелика частина природного річкового стоку використовується на річках
басейну Дніпра в межах поліської зони: від 9% ресурсів в середній і 15%
– в маловодний рік. Значно зростають об’єми використання води на малих
річках цього басейну в районах розміщення промислового і аграрного
виробництва (річки Гнилоп’ять, Шостка, Стугна, Супій, Золотоношка, Бик,
Мокрі Яли, Солона та ін.), які складають 15-61% в середні роки, а в
маловодні вони можуть перевищувати об’єми наявних водних ресурсів річок.

До половини середньобагаторічного стоку і майже 1,5 об’єму стоку
маловодного року використовується на окремих річках басейну Південного
Бугу.

Найбільш інтенсивне використання водних ресурсів має місце на малих
річках басейну Сіверського Донця, у Приазов’ї і Криму. В середні за
водністю роки об’єми водокористування досягають тут відповідно 11-80%,
19-117% і 50-165%, а в маловодні – на багатьох річках водні ресурси
використовуються неодноразово.

На більшості малих річок зменшення річкового стоку за рахунок
водокористування не перевищує 20%. Але більш як на 30% річок
безповоротне споживання водного стоку досить значне. Так, якщо в середні
за водністю роки безповоротно використовується від 10-11% (Жеребець,
Борова) до 73-89% (Біюк-Карасу, Чорна), то в маловодні роки наявні водні
ресурси річок Золотоношка, Берда, Кальчик, Грузький Єланчик, Кача,
Бельбек, Чорна, Біюк-Карасу і Альма не забезпечують господарські
водопотреби в їх басейнах.

За величиною безповоротного водоспоживання поки не викликають побоювання
лише малі річки, що протікають в басейнах Вісли, Дунаю і поліській
частині басейну Дніпра.

За матеріалами Комітету по водних проблемах ЄЕК ООН щодо оцінки
інтенсивності водокористування, водокористування вважається задовільним,
коли споживається менше 10% річкового стоку. При використанні до 20%
стоку виникає необхідність обмеження водокористування і виконання
заходів з регулювання стоку. Якщо використання перевищує 20% стоку,
водний об’єкт не спроможний забезпечити соціально-економічний розвиток
даного регіону.

Ці обмеження для малих річок повинні бути гранично можливими, тому що
при більшому безповоротному споживанні водного стоку помітно зменшується
здатність водотоку до саморегуляції і порушуються природні взаємозв’язки
екосистеми малої річки.

Ще 40-50 років тому кількість водоспоживачів була відносно невеликою.
Вода використовувалась головним чином місцевою промисловістю
(крохмальні, шкіряні, консервні, миловарні та інші виробництва), для
поливу городів, напування худоби, рекреації тощо. Наприклад, на початку
XX ст. на всій площі, яку займає басейн Росі, було лише 80
фабрично-заводських підприємств, у тому числі 26 цукрових заводів, 13
винокурних, 11 медоварних, 10 суконних, 9 шкіряних, 7 миловарних і 7
пивоварних підприємств. Витрати води на виробництво продукції цих
підприємств були невеликими і вимірювались сотнями відер.

У 1988 р. кількість водокористувачів у басейні Росі, які звітували перед
статистичними органами, становила 219, а кількість забраної на їхні
потреби води досягла майже 200 млн. м3, у тому числі 33 млн. м3 для
населення, 93 – на виробничі потреби, 13 – зрошення, 36 млн. м3 – на
сільськогосподарське водопостачання.

Список використаної літератури:

Василевський Г.А. Водні багатства Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.

Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.:
Генеза, 2000.

Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95

Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / Відп. ред. О.М. Маринич. –
К., 1989, 1990, 2000.

Малі річки України: Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та
ін.; за ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991.

Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України / Міністерство
екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.

Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в
Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів
України. – К., 2000.

Паламарчук М.М., Ревера О.З. Нове життя малих річок. – К.: Урожай, 1991.

Перехрест В.С., Чекушкина Т.А. Малим річкам – чистоту і повноводність. –
К.: Урожай, 1984.

Поліщук В.В. Малі річки України та їх охорона. – К.: Т-во “Знання” УРСР,
1988. (Сер. 8 “Нове в науці, техніці, виробництві”, № 14).

Природа Карпатського регіону України. – К.: ІНЕКО, 1999.

Річка Стугна: Сучасний стан. Перспективи на майбутнє. – К.: ІНЕКО, 1997.

Чубатий О.В. Гірські ліси – регулятори водного режиму. – Ужгород:
Карпати, 1984.

Фильчагов Л.П., Полищук В.В. Возрождение малых рек. – К.: Урожай, 1989.

Похожие записи