Реферат на тему:

Гірські ландшафти та їхній вплив на життєздатність горян.

Проблема відтворення людини не лише як суспільної, але й духовної
істоти, спонукає до наукового переосмислення ролі природного оточення в
цьому складному процесі, у формуванні відповідного понятійного апарату,
який би відображав буття людини в екзистенціальному, а не лише
споживацькому сенсі.

Мало змінене природне довкілля, з некомфортними, з соціальної точки
зору, умовами життя, є переважно сприятливим середовищем для розвою
людської духовності. Для простеження впливу природних ландшафтів на
духовно-біологічний аспект буття людини (на її життєздатність), нами
обрано гірське населення Українських Карпат, – населення, яке проживає в
тій частині регіону, яка залишається найменш освоєною в промисловому та
рекреаційному аспектах, має слабо розвинуту соціальну і
транспортно-комунікаційну інфраструктуру. Разом з тим, в Українських
Карпатах найліпше збереглась етнічна самобутність населення, яка значною
мірою зумовлена життям “віч-на-віч” з природою. Суспільно- економічна
депресивність цього регіону в останнє десятиріччя не завадила помітному
пожвавленню духовно-культурного життя гуцулів, бойків, лемків, яке
проявилось у проведенні ними щорічних фестивалів і фольклорних свят,
піднесенні релігійного життя, створенні і реалізації регіональних
українознавчих освітніх програм (“Гуцульська школа”) тощо. У гірських
районах простежується не лише активне етнокультурне відтворення буття,
але й природне збільшення населення ( на 2000 рік коефіцієнти природного
приросту становили 2,6–5,6%) [2], що на тлі тотальної депопуляції
українців свідчить про значний життєвий потенціал гірського населення,
тобто його високу життєздатність. У це поняття ми вкладаємо як
соціально-демографічний зміст, маючи на увазі порівняно молоду структуру
населення, так і естетично-екологічний, який за нашим припущенням має
значний вплив на духовно-емоційну сферу горян і є, поряд з
традиційно-релігійними цінностями, чинником духовного здоров’я,
оптимізму, життєвої сили населення. Безперечно, на життєздатність
населення впливають і соціальні чинники, т.зв. “рівень життя” з
основними його компонентами – добробутом, здоров’ям, освітою, а також
соціальна реалізація особистості, успіх. Однак досвід сучасної
цивілізації, в якому все чіткіше вимальовуються духовні проблеми і
недуги (хронічна втома, депресії, відчуження, соціальна апатія і
соціальні недуги тощо) засвідчує, що саме соціальні чинники нерідко є
дестабілізуючими щодо життєздатності, остільки здобування високого рівня
життя часто виснажує і спустошує людину, руйнуючи її екзистенціальну
сутність. З іншого боку, для сучасних індустріального та
постіндустріального суспільств, все більше характерною є потреба
населення у спілкуванні з дикою природою з метою відтворення своїх
життєвих сил.

Чи має сучасне довкілля Карпатського регіону позитивний вплив на
населення? Настільки живильними є емоції, які отримує сільський житель
від спілкування з природою? Для отримання відповіді на ці та низку інших
запитань, нами було проведено анкетне опитування 400 жителів
Карпатського регіону (по 200 респондентів з гірської і рівнинної
територій). Репрезентативність інформації забезпечила спрямована вибірка
(опитувались респонденти з однаковою статево-віковою і соціальною
(освітньою) ознакою. Остільки в релігійному відношенні Карпатський
регіон одноманітний, то вплив віросповідання на відповіді малоймовірний.

Проблема гуманістичного потенціалу ландшафту як природно-антропогенного
(природно-культурного) комплексу активно розробляється географами з
другої половини ХХ століття, що пов’язано з інтенсивною зміною людською
життєдіяльністю ландшафтної сфери Землі. На пострадянському просторі рух
за гуманізацію ландшафтних досліджень розпочався на зламі ХХ–ХХІ століть
значною мірою під впливом ідеї географічного походження етносів Л.
Гумільова. В Росії проблема взаємин природи і людини досліджується в
рамках міждисциплінарної науки – етнічної екології (Козлов, 1991). В
сучасній українській географії проблема ландшафтного впливу на
етносоціальні явища розглядається в працях В.М. Пащенка, Г.І. Швебса,
О.П. Ковальова, Н.Г. Осадчої, М. Питуляк та ін. дослідників. Вплив
ландшафтних чинників на етнопсихологію українців та їхню репродуктивну
поведінку досліджено в працях І. Рибчина, О. Кульчицького, М. Гримич, О.
Киричука, В. Хрущ і О. Хрущ та ін. Зроблено висновки про специфіку
української ментальності, детермінованої географічними чинниками (м’яким
кліматом, родючими ґрунтами, степовими просторами тощо), для якої є
характерними індивідуалізм, працьовитість, схильність до
самозаглиблення, поцінування життя і т.д., а також виділено локальні
етнопсихологічні відміни – психіка “верховинця”, “людини лісу”, “сина
степу” [4].

Метою нашого дослідження є виявлення впливу гірських ландшафтів на
духовно-емоційну сферу їхніх жителів, з’ясування ступеня вкорінення
горян у складне середовище свого проживання, а також виявлення
ландшафтної детермінованості збереженості у гірських територіальних груп
населення спільнотних рис, – тобто тих основних чинників, які в
сукупності впливають на життєздатність горян.

Роль ландшафтних умов у формуванні емоційно-ціннісної сфери буття. Вплив
природного середовища на психофізіологічні риси людини може бути
фізичним та естетичним. Механізм фізичного впливу ще не розкритий
медициною та психологією, хоча на підставі історико-географічних
узагальнень, які зроблені геосоціонікою, існує висновок щодо
фізіологічних і характерологічних особливостей вихідців із
геосинклінальних зон. Їм властиві високі фізичні кондиції, войовничість,
цілеспрямованість, висока здатність до організації. Саме геосинклінальні
пояси, стверджують геосоціологи, були тими місцями, де зароджувались
перші державні організми, а їхні творці перемагали у війнах з вихідцями
із континентальних плит [4, с.59].

Духовно-естетичний вплив гірського середовища на емоційну сферу людини
добре підмічений і виражений насамперед у традиційних релігійних
культах, а також письменниками, екологами. В історії людства відома
ціла низка священних вершин як усіма знаних – Сінай і Сіон на Близькому
Сході, Арарат у Вірменії, Олімп в Греції, Фудзіяма в Японії, Кайлас на
Тибеті та ін., – так і місцевих, на які цілі народи, чи локальні
соціуми споглядають як на символи своїх духовних устремлінь. Гори
називають “престолами природи”, “церквою природи” за їхню здатність
підносити людський дух до трансцендентальної реальності.

З природних ландшафтів, лише гірські мають надзвичайну здатність
викликати у людини палітру найвищих і найглибших за силою переживання
почуттів: радість, захоплення, страх, благоговіння, трепет, святість.
Потужна тектонічна енергія горотворення, трансформована в енергію
рельєфу і втілена в окремих вершинах чи гірському масиві,
різноманітність і значна динаміка усіх природних процесів, що
відбуваються в горах, несуть високий енергетичний заряд для людської
психіки, який при короткому спілкуванні з горами дає відповідні емоції,
а при постійному контакті формує певні риси темпераменту і характеру:
імпульсивність, пристрасність, сміливість, витривалість, наполегливість,
мужність. Ці риси горян можна розглядати і як адаптацію до гірського
середовища, адже завдяки їм в ньому можна вижити. Гори додають життєвої
енергії, але вони потребують і більших її затрат.

Якщо рівнинні території людина швидко змінює своєю життєдіяльністю, то в
горах завжди залишається щось від первозданності. “Верховина, це дійсно
окремий, між небом і землею поставлений світ…, який відрізняється від
світу долинного, де немає… тої гармонії, того супокою, тої ніжності,
тої шляхетної мірності і добірності в зіллі, цвітах і красках, як тут, –
цього на долах немає”, – писав сто років тому буковинський письменник
Пігуляк. І з того часу контраст між антропогенізованими ландшафтами
рівнин з їхніми топофобними краєвидами став ще помітнішим на тлі
топофільних гірських природних комплексів.

Чи є, зважаючи на таку природно-естетичну відмінність гірських і
рівнинних ландшафтів, різниця у їхньому впливі на духовний світ своїх
мешканців? Проведене нами опитування жителів рівнинних сіл Передкарпаття
(Івано-Франківська та Львівська області) і найвищих за гіпсометричним
рівнем адміністративних районів Карпат (Верховинського, Рахівського,
Путильського, Яремчанської міськради і гірської частини Косівського
району) засвідчило, що ця різниця доволі помітна: 61% горян стверджують,
що природа їхньої місцевості значно вплинула на їхній духовний світ (у
долинян відповідний показник дорівнює 43%).

Є відмінність між горянами і долинянами і в характері емоцій, які
викликає в них рідне природне довкілля. Горяни переважно милуються
красою свого оточення

(55%), а ще в третини опитаних верховинців навколишня природа викликає
захоплення своєю загадковістю.

Серед власних варіантів відповідей респонденти виділили такі
психологічні стани, навіяні природним оточенням, як: “роздуми”, “любов”,
“відчуття безсилля перед могутністю природи”.

Байдужих до рідного краєвиду серед горян лише 7%, тоді як серед долинян
аж 19%. Естетичну насолоду та захоплення своєю загадковістю рівнинне
природне оточення викликає у своїх мешканців на 6–8 пунктів рідше, ніж у
гірських.

?

3/4

A

A

?Якщо схильність до глибоких емоційних переживань можна вважати
індивідуальною характерологічною рисою (як засвідчило опитування,
приблизно половина жителів обох середовищ не схильна до глибоких
емоційних потрясінь під впливом природи), то все-таки в гірських
ландшафтах сильні емоції їхні жителі переживають частіше (на 4 пункти).
Якщо порівняти діапазон сильних вражень від природних явищ і об’єктів у
горян і долинян, яким їх довелось пережити, то у перших він ширший і
включає такі невідомі для жителів рівнин враження, як зустріч з дикими
звірами, захоплення водоспадами, великими паводками. У рівнинних
мешканців яскраві враження від природи пов’язані здебільшого з
метеорологічними явищами—веселкою, грозою, зливою, а ще глибокі емоції
залишають у них відвідини гір, а не рідні рівнини.

Приводів для здивування від природних об’єктів та явищ у верховинців
також більше: окрім затемнення Сонця, яке їх так само, як і долинян,
здивувало найбільше (17–25% ), горян дивують потужні зсуви (15%), різка
зміна погоди (13%), силуети гір (10 %), поведінка звірів (7 %).

Відрізняється і палітра природних чинників, які викликають гнітючі
емоції у жителів двох середовищ: попри одностайно важке сприйняття
повеней і паводків (20–22% ), грози (буреломів) – (13–19%) і граду (8%),
верховинців до того ж часто гнітять вирубані ліси (18 %) та зсуви (15%).

Оцінку гірським ландшафтам як середовищу проживання, ми дали можливість
самостійно здійснити горянам і порівняли її з уявленням жителів рівнин
про життя в горах. Обидві категорії респондентів продемонстрували
одностайні погляди, розцінюючи життя в горах здебільшого як звичайне,
тільки з дещо іншими проблемами, ніж на рівнині (40 і 39%), 18% долинян
і стільки ж горян вважають його таким, що більше сприяє гартуванню
людського духу. Разом з тим, долиняни частіше (на 10 пунктів) розцінюють
життя в горах як незахищене, у постійній боротьбі за виживання (серед
гірських респондентів так вважають лише 8%). Горянам воно частіше
видається таким, що сприяє особливому спілкуванню з природою і людьми
(так вважають 30% верховинців проти 23% долинян, і це одночасно друга,
після оцінки “звичайне життя”, позиція гірських жителів). Цікавими є і
власні варіанти оцінювання життя в горах їхніми мешканцями (таких було
5%):”більш просте і духовне”, “ближче до природи і Бога”, “відпочинок
для душі” тощо.

Горяни дещо міцніше вкорінені у своє природне середовище, порівняно з
рівнинними мешканцями, про що свідчать їхні відповіді щодо вибору місця
проживання – 46% верховинців навіть якби була можливість переселитись у
місцевість з цивілізаційними благами, вибрали б те місце, де і живуть
(у долинян таких 40%).

У культурі життєзабезпечення горян мальовничість їхнього оточення
традиційно відіграє чималу роль, адже простір для горянина – не тільки
тло його існу-

вання. Він замінює собою і сферу видовищ і навіть спілкування. Тому у
розміщенні свого житла горяни, а особливо гуцули, які живуть у найвищій
частині Українських Карпат, враховували і мальовничість краєвиду, який
відкривається з оселі. З давніх гуцульських “осадків”, які ще збереглись
високо в горах, відкриваються надзвичайно красиві багатоперспективні
панорами гірських ландшафтів. Краєвиди з гуцульських осель відзначаються
не лише красою, але й динамізмом. Часті зміни погодних умов, сезонні
перетворення природи, а також полонинське господарювання, за яким
подекуди можна спостерігати з порогу домівки, дають верховинцеві
відчуття руху життя, є джерелом різноманітних вражень, надихають до
творчості. Тому горяни, позбавлені близького сусідства, віддалені від
прискореного темпу цивілізації, не нарікають на нудьгу, не впадають у
депресію. На запитання: “Чи доводилось Вам відчувати нудьгу, самотність,
пов’язані з особливостями життя в горах?”, – 69 % респондентів дали
негативну відповідь.

Верховинець не тільки живе в просторі – він живе простором, який має для
нього сутнісну рису – аспект маловідомий в густозаселених рівнинних
територіях, де життєве середовище перенасичене антропогенною інформацією
і через це позбавлене екзистенціальної основи.

Природні особливості ландшафтів для горян є найбільш важливими
ідентифікаційними ознаками їхнього краю. Так, для гуцулів гори,
полонини, повітря та інші природні ознаки разом складають 40% відмінних
рис малої батьківщини, а вже після природних ознак слідують
соціально-культурні: традиції і звичаї (24%), мова (8%), особливості
людей (6%), музика (4%).

Отже, різноманітність гірського середовища і глибока прив’язаність до
нього горян є благодатним джерелом позитивних емоцій і життєвої сили –
психологічної енергії, яка проявляється в їхньому соціально-культурному
житті.

Окрім емоцій, під впливом величавих гірських ландшафтів у їхніх
мешканців розвивається почуття святості (“Ми ближче до Бога” – так
горяни оцінюють специфіку свого оточення), формуються вітальні цінності,
поглиблюється релігійне життя. Наприклад, серед гірських жителів,
порівняно з рівнинними, на 3% більше тих, хто найважливішим у житті
вважає спасіння душі, а життя як самоцінність визнається горянами у 2,5
рази частіше, ніж долинянами, серед яких вищий відсоток мають цінності
цивілізаційного характеру – успіх у справах, достаток.

Спільнотний характер гірських територіальних груп населення як риса
життєздатності. Гірські ландшафти, як життєве середовище з високою
часткою екстремальності, формують у своїх мешканців індивідуалізм, який
є психологічною формою адаптації до довкілля, котре часто робить виклик
людському існуванню. Водночас гірським субетносам властива чітко
виражена спільнотність (згуртованість), яка має родинний і
культурно-ментальний характер. Зважаючи на більшу, порівняно з
рівнинами, територіальну замкнутість, гірські спільноти (або за
термінологією Тьонніса “гемайншафти спільного проживання”) є результатом
розвитку в часі і просторі родинних спільнот (“гемайншафтів крові”), які
за певних умов розвиваються і ускладнюються до спільноти культурної
(“гемайншафту духу”) [3]. Так, на Гуцульщині зимаркове розселення,
пов’язане з тваринницьким напрямом господарювання, зумовило чималу появу
нових дочірніх поселень, які, відділившись від материнських сіл,
зберегли з ними родинні зв’язки.

Спільнотному характеру територіального розміщення горян, зокрема
гуцулів, сприяє і пересічний рельєф та відповідне топографічне
розміщення їхніх осель, що в поєднанні з верховими шляхами дає особливе
сприйняття сусідніх поселень.

Розбудова садиб на схилах, відкритість пейзажу і наявність кількох
перспектив дає можливість верховинцеві бачити зі своєї оселі чи плаю не
тільки своє село, але часто і декілька сусідніх сіл. Дисперсне
розселення гуцулів, яке особливо проявилось у Покутсько-Буковинському і
Ворохта-Путильському низькогір’ях, злучує їхні поселення в єдині
сільські смуги розселення, які об’єднують десятки сіл і простягаються на
десятки кілометрів (наприклад, у смугу Красник–Селятин входить 40
поселень Верховинської і Путильської частин гуцульського краю).
Візуальну цілісність гірської поселенської території доповнює
акустична. Завдяки відбиванню звукового сигналу від схилів, сусідів
(навіть далеких) не лише видно, але й чути. Особливий зв’язок у горах,
для якого використовують звукові коридори, іноді називають гуцульським
телефоном. Здавна верховинці спілкувались поміж собою знаменитим “гей!”
– “гей!”, змагаючись у колористиці звучання цього оклику.

Незважаючи на відокремленість своїх садиб, верховинці, через особливості
повсякденного візуального і акустичного взаємного сприйняття, яке
можливе тільки в горах і тільки при розміщенні садиб та шляхів у верхах,
можуть відчувати себе просторовою спільнотою.

Спільнотні традиції є сприятливим психологічним “кліматом” існування
горянина, який витрачає менше духовно-інтелектуальної енергії на
адаптацію до мінливого модерного середовища. Останній більшою мірою
піддається рівнинне населення, і, особливо, мешканці урбанізованих
територій. У середовищі традиційної спільноти, відгородженої від
динаміки суспільного життя природним бар’єром, гірське населення може
ігнорувати багато викликів суспільства, які стосуються насамперед
”престижного” споживання, позбавленого всякого екзистенціального сенсу.

Водночас ігнорування модерних видів споживання, як виявилось, не
пригнічує позитивного ставлення горян до власного життя: 86% опитаних
респондентів задоволені своїм життям, тоді як серед рівнинних мешканців
таких 60%.

Гірські ландшафти володіють значним гуманістичним потенціалом, передусім
естетичним і етнокультурним, який за силою впливу на характер
етносоціальних процесів конкурує з такими суспільними чинниками, як
рівень матеріального забезпечення, комфортність умов проживання,
можливість соціальної реалізації тощо. Одним із етносоціальних вимірів
впливу ландшафтних умов на життєдіяльність населення може бути рівень
його життєздатності. Життєздатність населення – це інтегральний
показник, який включає емоційно-ціннісну (духовну) спрямованість
спільноти на життя в його біологічному й екзистенціальному сенсах, і
проявляє себе в позитивному характері демографічних (біологічне
відтворення) і етнокультурних (відтворення духовної людини) процесів.
Поліпшення естетичних властивостей природного довкілля – один із
практичних шляхів підвищення життєздатності українців.

Використана література

Великий тлумачний словник сучасної української мови. К., 2003.

Паньків Н. Населення Українських Карпат. Львів, 2003.

Степико М.Т. Буття етносу: витоки, сучасність, перспективи
(філософсько-методологічний аналіз). К., 1998.

Україна на зламі тисячоліть. К., 2000.

HYPERLINK «http://www.carpathian-photo.com/ua/»
http://www.carpathian-photo.com/ua/

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com» http://www.ukrreferat.com

Похожие записи