Реферат на тему:

Еколого-економічна безпека господарських систем

План

1. Еколого-економічна безпека господарських систем у контексті сталого
розвитку.

2. Поняття еколого-економічного ризику, його оцінювання.

1. Еколого-економічна безпека господарських систем у контексті сталого
розвитку.

Поняття еколого-економічної безпеки має ряд рис, властивих у цілому
системі природокористування як форми взаємодії природи і суспільства.
Потреба в безпеці, у захисті від небажаних зовнішніх впливів і
внутрішніх змін на життя окремої людини, сім’ї, їх майна, різних
об’єднань людей, включаючи суспільство і державу, відноситься до типу
базових потреб. Будемо називати безпекою такий стан суб’єкта, який
означає, що імовірність небажаної зміни яких-небудь якостей суб’єкта,
параметрів приналежного йому майна і його зовнішнього середовища,
невелика (менше визначеної межі). Безпека як загальне поняття може бути
конкретизована щонайменше в трьох напрямках: по типах суб’єктів; по
сферах їхньої життєдіяльності; по конкретних предметах безпеки, тобто
складових частинах відповідних сфер життєдіяльності суб’єктів.

У рамках першого напрямку виділяються такі суб’єкти, як: індивіди; різні
організації; територіальні спільності людей; держава; суспільство.

У рамках другого напрямку конкретизації в якості сфер життєдіяльності
загальноприйнято розглядати: фізичне існування, соціальні відносини;
економічну діяльність; взаємовідносини з зовнішнім середовищем
(екологію). Відповідно можна говорити про фізичну, соціальну, економічну
і екологічну безпеки у системі забезпечення сталого розвитку. При цьому
останні три терміни мають неоднозначний зміст. Так, екологічна безпека —
це, по-перше, безпека функціонування навколишнього середовища,
відсутність значимих загроз для її існування, а, по-друге, відсутність
екологічних загроз життєдіяльності індивідів і їхніх різних спільностей
і організацій на макрорівні. Аналогічно економічна безпека охоплює як
низький рівень імовірності загроз функціонуванню і розвитку економіки
країни, — так і низький рівень імовірності загроз розвитку суспільства з
боку його економічної підсистеми, тобто тих процесів, що йдуть у
народному господарстві.

Третій напрямок конкретизації поняття безпеки зв’язано з виділенням
різних предметів безпеки. Ними можуть бути:

— якісь частини перерахованих вище суб’єктів, наприклад район міста або
області, визначена соціальна група — діти, люди похилого віку і т.п.;

— ті або інші види ресурсів або майна, наприклад основні фонди
підприємства або запаси корисних копалин на території держави;

— якісні характеристики ресурсів або майна, наприклад вік основних
фондів тієї або іншої галузі, показники якості навколишнього середовища
на визначеній території;

— окремі види діяльності і процеси, наприклад відтворення населення або
відновлення основних фондів;

— якісні характеристики згаданих видів діяльності, наприклад швидкість
відновлення основних фондів або темпи технологічного розвитку.

Суміщення перерахованих класифікаційних розрізів визначає типологічне
різноманіття безпек, кожна з яких може бути об’єктом спеціального
аналізу. Одночасно ця типологія дозволяє вичленувати конкретний предмет
аналізу — еколого-економічну безпеку.»

Загрожуючі властивості.

Для різних видів ресурсів, якими володіє країна, загрожуючими
властивостями можуть вважатися: об’єми їхніх запасів; рівень якості;
комплектність наявних ресурсів або можливість безперешкодного їхній
придбання (поповнення запасів).

Для сфери виробництва загрожуючими властивостями є: валовий національний
(або внутрішній) продукт; технічний рівень (технологічний уклад)
основних виробничих фондів; рівень відновлення основних виробничих
фондів; конкурентність виробництва основних видів продукції.

Для сфери розподілу загрожуючі властивості це: параметри
організаційно-виробничої структури економіки, тобто розподіл підприємств
за розмірами у різних галузях (коефіцієнти концентрації виробництва);
рівень відповідності розподілу ресурсів у територіальному розрізі,
наприклад відповідні частки працездатного населення, що живе в якомусь
регіоні, потенціалу природно-сировинних ресурсів останнього; параметри
розподілу чисельності працівників між галузями, параметри розподілу
населення (сімей; по рівнях прибутків, володіння майном, якості життя,
параметри розподілу рівнів прибутків, майна і якості життя по
територіальних одиницях країни

Для сфери обміну загрожуючими властивостями виступають: рівень
надійності виконання контрактів, розмір трансакційних витрат, необхідних
для забезпечення виконання контрактів (угод, договорів)

Для сфери споживання загрожуючі властивості це: якість споживаної
продукції, товарів і послуг; конкурентності секторів споживчого ринку;
рівень інфляції на споживчому ринку; схильність населення до
заощадження.

Для галузей і підгалузей, окремих ринків товарів і послуг у якості
загрожуючих властивостей можуть бути названі: параметри
організаційно-виробничої структури галузі; швидкість відновлення
основних фондів; динаміка інноваційних процесів; конкурентність
відповідних ринків, їхня відкритість; наявність сегментів закордонних
споживачів.

Перераховані якісні характеристики предметів економічно»! безпеки можуть
бути охарактеризовані різними показниками (індикаторами). Критеріями
еколого-економічної безпеки можна назвати вимоги перебування значень
індикаторів безпеки у визначених межах, перехід за які буде означати
зниження рівня економічної безпеки для відповідного об’єкта або процесу
до неприпустимого рівня.

Іншими словами область значень кожного з показників економічної безпеки
може бути розділена на три сфери: зону безпеки;

зону загрози; зону неприпустимості.

Критерії еколого-економічної безпеки, відповідно, повинні сигналізувати
про влучення (їх або прогнозованих (очікуваних)) значень індикаторів
еколого-економічної безпеки в зону загрози про їхній рух убік зони
неприпустимості, що перешкоджає сталому розвитку.

Практичне використання критеріїв еколого-економічної безпеки базується
на розрахунках і оцінках граничних точок, що розділяють названі зони
Потрібно відзначити, що їхнє визначення являє собою складну задачу, що
вимагає для свого рішення застосування широкого арсеналу засобів, — від
економіко-математичних моделей до добору якісних аналогів, аналізу
прецедентів і використання методів експертних оцінок. Складність рішення
даної задачі тим більше зростає, що згадані граничні точки в принципі
визначаються неоднозначне, оскільки їх значення залежать від суб’єкта
безпеки, від того способу «нормального стану» господарської системи,
яким він керується, від прийнятного для нього рівня безпеки, на який
даний суб’єкт орієнтується Так, наприклад, якщо суб’єктом економічної
безпеки виступає держава, всі владні структури, а предметом економічної
безпеки — економіка наддержави, тобто такий стан народного господарства,
при якому воно розвивається переважно направлено на досягнення
військового домінування над переважаючим числом держав у світі, то одним
із граничних показників для зони загрози виявиться зниження об’ємів
виробництва військово-промислового комплексу. Якщо при тому ж суб’єкті
безпеки її предметом буде виступати «економіка добробуту», тобто народне
господарство, орієнтоване на забезпечення високого рівня і якості життя
населення, то до складу показників економічної безпеки з високими
пріоритетами увійдуть відповідні характеристики споживання, купівельної
спроможності населення і т.д., а індикатором зони загрози стане зниження
досягнутих значень згаданих показників. Проведений розгляд дозволяє
уточнити вимоги до змісту відповідей на питання, сформульовані вище На
нашу думку, програма забезпечення еколого-економічної безпеки
господарської системи повинна включати характеристики

— предмета безпеки, обумовленого її суб’єктом;

— складових частин предмета, параметри, що найбільше близькі до меж зони
безпеки;

— основних загроз і породжуваних ними збитків для бажаного стана
системи;

— типів стратегій забезпечення безпеки, що доцільно розробляти і
здійснювати для складових частин предмета безпеки,

— зміст основних стратегій забезпечення безпеки і складових їхніх дій.

2. Поняття еколого-економічного ризику, його оцінювання.

У процесі формування системи еколого-економічної безпеки важливе
значення має формулювання такого поняття як ризик.

Оцінка ризику являє собою системний підхід до оцінювання й опису на
кількісному та якісному рівнях небезпек господарювання, що спричинили
певні фактори.

Оцінка ризику складається з таких етапів:

§ визначення небезпеки — опис подій, що можуть виникнути внаслідок
певного фактору;

§ оцінка безпечного контакту з об’єктами, що зазнали впливу;

§ характеристика ризику — узагальнення інформації щодо небезпеки ведення
господарської діяльності.

Ризик господарювання може призвести не тільки до втрати очікуваного
прибутку, але й до певних надзвичайних ситуацій (НС), пов’язаних із
значними економічними збитками, втратою здоров’я і навіть життя.
Розглянемо основні види ризику.

Примусовий та добровільний ризик.

Добровільним називається ризик, на який наражаються люди, що виконують
певні службові або родинні обов’язки: працівники міліції, пожежники,
медперсонал деяких спеціальностей, персонал потенційно небезпечних
підприємств, тощо.

Примусовим називається ризик, на який наражаються люди, що вимушено
потрапили до зони впливу тих чи інших негативних факторів: заручники,
мешканці жителі, розташованих поблизу потенційно небезпечних об’єктів,
тощо. Добровільний ризик може бути на 2-3 порядки вище за примусовий.

Ризик віддалених наслідків — добровільний або примусовий ризик,
пов’язаний з накопиченням в навколишньому середовищі або організмі
людини негативних чинників, дія яких проявляється значно пізніше, ніж
момент безпосереднього впливу негативного чинника.

Виправданий ризик — добровільний ризик під час попередження подій,
небезпека наслідків яких значно перевищує небезпеку, пов’язану з
виконанням обов’язків щодо попередження цих подій.

Основним показником ризику є імовірність його появи. Цей показник має
два різновиди. В першому випадку передбачається існування деякої
неперервної випадкової величини, що має розмір часу і описує тривалість
до виникнення певної події. В другому випадку маємо дискретну випадкову
величину, яка може з’явитись або не з’явитись при певних обставинах.

Таким чином, як у першому, так і у другому випадку обчислення показників
ризику зводиться до визначення числових характеристик випадкових
величин.

Для оцінювання ризику треба дослідити всю ту послідовність подій,
результатом якої є виникнення НС. Тому оцінка ризику виконується у
декілька етапів:

1) ідентифікація НС;

2) дослідження причин та механізму їх появи;

3) дослідження причин та механізму їх появи;

4) виявлення початкової події — першопричини розвитку НС;

5) обчислення імовірності появи початкової події;

6) виявлення різних шляхів розвитку початкової події і побудова «дерева
подій»;

7) обчислення імовірності розвитку початкової події тим чи іншим шляхом;

8) визначення кінцевих подій, до яких може призвести той чи інший шлях
розвитку початкової події;

9) аналіз кожної з можливих кінцевих подій і виявлення серед них
неприпустимих або небажаних, тобто тих, які можуть бути віднесені до
категорії НС;

10) обчислення імовірності появи кожної з НС і виявлення серед них тих,
що являють загрозу для людей, навколишнього середовища або інших
об’єктів;

11) розробка і опрацювання заходів щодо попередження появи відповідної
початкової події та її розвитку небажаними шляхами.

За рекомендаціями ВОЗ та Агенцією з охорони навколишнього середовища
США, процес аналізу ризику щодо життя й здоров’я людини має чотири
стадії:

• ідентифікація небезпеки;

• оцінка залежності «доза-ефект»;

• оцінка доз впливу;

• характеристика ризику.

Ідентифікація небезпеки починається з визначення переліку сполук, які
можуть вливати на організм людини. Для цього аналізу підлягає вода,
повітря, продукти господарювання й харчування, ґрунти тощо.

Оцінка залежності «доза-ефект» пов’язує кількісні показники дози
токсичної речовини з вірогідністю появ негативних наслідків для людини.
Оцінка «доза-ефект» є математична модель, що кількісно характеризує
негативний вплив шкідливої речовини.

Оцінка доз впливу передбачає виявлення статево-вікових та ін.
характеристик й розселення населення, а також кількісну оцінку рівня і
тривалості впливу. Визначенню підлягають обсяги небезпечних речовин.
Тобто розробляється сценарій надходження шкідливих сполук. Але аналізу
підлягає домінуючий шлях цього надходження.

Для проведення оцінки територія виникнення ризику підлягає дослідженню
(«конкретизації»), з’ясовується часовий інтервал впливу та зони впливу
виявлених небезпечних факторів (сполук). Для ранжування небезпечних
сполук й джерел постачання шкідливих речовин для проведення оцінювання
доцільно узагальнювати фактори впливу.

Характеристика ризику — це кількісне виявлення ступеню ризику для
здоров’я людини в результаті впливу шкідливих речовин. Для
характеристики ризику дози впливу комбінуються з токсикологічними
речовинами для оцінки вірогідності очікуваного ефекту. На цьому етапі
виявляються пріоритетні небезпечні сполуки й методологія зниження ризику
в майбутньому. Головною характеристичною рисою цієї процедури є аналіз
неявних дій впливових факторів.

Розглянемо види ризиків, які супроводжують весь життєвий цикл об’єкту
господарської/інвестиційної діяльності. До цих видів відносяться:

1. Ризик випадкової загибелі (псування) майна — пов’язаний з можливою
втратою матеріальних активів об’єкту (основних засобів, об’єктів
незавершеного будівництва, невстановленого обладнання, запасів товарів,
матеріалів, малоцінних та швидкозношуваних предметів і т.п.), від
стихійних лих (повеней, ураганів і т.п.), техногенних аварій, пожеж,
недотримання належних умов зберігання матеріальних активів і т.п.
Масштабність втрат активів (капіталу) об’єкту
господарської/інвестиційної діяльності у процесі реалізації цього ризику
визначає його високу значущість в загальній сумі ризиків.

2. Комерційний ризик — визначається несумлінністю комерційних партнерів
об’єкту (недотриманням ними взятих на себе контрактних обов’язків;
неповерненням активів: авансових платежів за товар — постачальниками,
депозитних вкладів — комерційними банками, товарів або коштів — по
споживчому кредиту і т.п.), а також їх неплатоспроможністю.

3. Економічний ризик (господарський) — виникає у зв’язку з порушенням
процесу економічної діяльності об’єкту та недосягненням запланованих
основних економічних показників. Цей ризик генерується як ситуацією на
споживчому ринку, так і прорахунками управлінської ланки самого об’єкту
господарської/інвестиційної діяльності. Проявом дії даного виду ризику є
невиконання запланованого обсягу реалізації товарів/послуг (внаслідок
зниження обсягу попиту або за іншими причинами), перевищення
запланованої суми витрат обігу (внаслідок нераціонального витрачання
коштів на організацію виробничого процесу).

4. Ціновий ризик — один з найбільш небезпечних видів ризику у діяльності
підприємства, у зв’язку з тим, що він суттєво впливає на можливість
втрати доходів та прибутку від виробничої діяльності. Він виявляється у
підвищенні рівня постачальницьких цін (при незмінному рівні ціни
реалізації готової продукції); у зниженні рівня цін реалізації товарів
на споживчому ринку (при незмінному рівні постачальницьких цін); у
підвищенні рівня цін та тарифів на послуги підприємств-контрагентів; у
підвищенні рівня цін, за якими купуються матеріали, малоцінні та
швидкозношувані предмети, обладнання і т.п.

5. Валютний ризик — притаманний підприємствам, які зв’язані процесом
виробництва або реалізації продукції з іноземними контрагентами. Цей
ризик виявляється у недоотриманні прибутку в результаті зміни валютного
курсу іноземної валюти, що використовується в зовнішньоекономічних
операціях.

6. Кредитний ризик — виникає у зв’язку з непередбаченою зміною
процентної ставки на фінансовому ринку (як депозитної, так і кредитної).
Причиною виникнення цього ризику є зміна кон’юнктури грошового ринку під
впливом державного регулювання облікової ставки, обсягу пропозиції
вільних коштів комерційними банками, зниженням попиту господарчих
суб’єктів на ці ресурси і т.п. Цей ризик виявляється у фінансових
втратах від зниження надходжень коштів в процесі використання фінансових
активів, в емісійної діяльності підприємства і т.п.

7. Інфляційний ризик — виникає в умовах високих темпів інфляції,
характеризує можливість знецінення реальної вартості капіталу
підприємства (у формі грошових активів), а також окремих його фінансових
фондів (амортизаційного фонду і т.п.).

8. Інвестиційний ризик — характеризує можливість виникнення
непередбачених фінансових втрат в процесі інвестиційної діяльності
підприємства. Виділяють ризик реального інвестування (порушення
календарних планів робіт, низьку якість виконуваних робіт, порушення
проектної документації, перевищення розмірів запланованого капітального
бюджету і т.п.) та ризик фінансового інвестування (зниження курсової
вартості акцій і інших фондових інструментів, які складають портфель
фінансових активів підприємства; зниження ліквідності цих активів,
банкрутство або неплатоспроможність окремих емітентів і т.п.). Це
найбільш небезпечний вид ризику у зв’язку з можливою втратою частки
капіталу підприємства.

9. Податковий ризик — виявляється у ймовірності введення нових
податкових платежів; можливості підвищення рівня ставок діючих
податкових платежів; зміни умов та строків сплати окремих податкових
платежів та надання податкового кредиту; ймовірності скасування діючих
податкових пільг. Цей ризик завжди є непередбаченим для підприємства.

10. Ризик неплатоспроможності — генерується діяльністю самого
підприємства, причиною є низький рівень ліквідності обігових коштів,
різні строки надходження та витрачання коштів, перевищення планових
обсягів інвестиційних операцій при незмінному обсязі інвестиційних
ресурсів. Цей вид ризику може стати причиною банкрутства підприємства,
тому він відноситься до найбільш небезпечних .

11 Ризик втрати фінансової стійкості — викликається недосконалістю
структури капіталу підприємства (надмірною часткою використання
позичених коштів), тобто надвисоким коефіцієнтом фінансового ліверіджу.
Цей ризик формує умови неплатоспроможності підприємства і тому
відноситься до найбільш небезпечних у діяльності підприємства.

12. Інші види ризиків — це ризик втрат сировини, комплектуючих, готової
продукції внаслідок викрадання, ризик фінансових втрат із-за
несвоєчасного проведення розрахунково-касових операцій у зв’язку з
невдалим вибором комерційного банку; ризик підробок фінансових
документів співробітниками, емісійний ризик та інші.

Таким чином, оцінка ризику — це системний підхід до оцінки і опису (в
кількісному та якісному аспекті) до проблеми безпеки, яка створюється
забруднюючими (в тому числі і радіоактивними) речовинами у досліджуваній
місцевості. Оцінка ризику складається з таких етапів:

• визначення небезпеки — опис тих подій, які можуть виникнути внаслідок
дії певних речовин;

• оцінка експозиції — визначення межі, до якої можна контактувати з
речовинами у цій місцевості;

• характеристика ризику — узагальнення інформації щодо небезпеки ведення
господарської діяльності в зоні забруднення.

Література:

1. Анучин В.А. Основы природопользования: теоретический аспект. – 430 с.

2. Анучин В.А. Географический фактор в развитии общества. – М.: Мысль,
182. — 334 с.

3. Боков В.А. Геосистемные взаимодействия: их учет в природопользовании
// Физ. география и геоморфология. – 1989. – Вып. 36. – С.8-14.

4. Бронштейн А.М., Литвинов В.А., Русин И.Н. Экологизация экономики:
методы регионального управления.- М.: Наука, 1990.- 120с.

5. Вампилова Л. Б. Концепция регионального историко-географического
анализа // Изв. Российск. географ. об-ва. – 1996. – Т.128.- Вып. 1. – С.
64-69.

6. Генсірук С.А. Регіональне природокористування: Навчальний посібник. –
Львів: Світ, 1992. — 336с.

7. Генсирук С.А., Нижник М.С., Мищенко В.С. Эколого-экономические
аспекты природопользования.- К.: Наукова думка, 1982.- 175с

8. Герасимов И.П. Научные основы современного мониторинга окружающей
среды // Изв. АНСССР. Сер. Географ. – 1975.- №3.- С. 13-25.

9. Герасимов И.П. Моніторинг окружающей среды // Современные проблемы
географии.- М.: Наука, 1976.- С. 19-29.

10. Герасимов И.П. Принципы и методы геосистемного мониторинга // Изв.
АНСССР. Сер. географ. — 1982. — №2.- С.5-12.

11. Герасимов И.П. Экологические проблемы в прошлой, настоящей и будущей
географи мира. – М.: Наука, 1985.- 247 с.

12. Герасимов И.П., Клюев Н.Н., Мухина Л.И. Геоэкологический аналіз //
Изв. РАН. Сер. географ.- 1995. — № 1.- С. 21-30.

13. Голуб А.А., Струкова Е.Б. Экономика природных ресурсов.- М.: Аспект
Пресс, 1998.- 319с.

14. Гофман К.Г. Экономическая оценка природных ресурсов Вопросы теории и
методологии.- М.: Наука, 1987.

15. Грин А.М. Геосистема как объект мониторинга // Геосистемный
мониторинг в биосферных заповедниках.- М., 1984.- С 43- 54.

16. Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С., Коваль Я.В.,
Новоротов О.С., Паламарчук М.М. Природно-ресурсний потенціал сталого
розвитку України.- Київ, РВПС України. 1999.-716 с.

17. Дмитриевский Ю.Д. Природный потенциал и его количественная оценка.-
«Изв. Вис. Геогр. о – ва», 1971, №1, с. 41-47.

18. Донской Н.П., Донская С.А. Основы экологии и экономика
природопользования.- Мн.: УП «Технопринт», 2000.- с.308.

19. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф., Аблова О.К. та ін. Екологія:
навчально-методичний посібник.-К.: КНЕУ,1999,-С.152.

20. Еколого-економічні приорітети у вирішенні проблеми відходів
/Б.Горлицький, доктор геолого-мінеральних наук //Економіка України. –
№3, — 1995. – С.55.

Похожие записи