Контрольна робота

на тему:

1. Кількість і розмір сівозмін. 2. Правова основа і принципи землеустрою

1. Кількість і розмір сівозмін.

Система використання ріллі. Рілля займає 80 / загальної площі с\г угідь
України. Вона є угіддям універсального використання На ній можуть
вирощуватись продовольчі, технічні та кормові культури, що дає змогу
легко регулювати структуру виробництва, виходячи із завдань часу і
потреб господарства. Під ріллею зайняті кращі найбільш родючі землі, все
це забезпечує високу продуктивність її використання.

Система використання ріллі базується на чергуванні вирощуваних культур з
врахуванням їх біологічних властивостей, агротехніки вирощування, а
також економічної доцільності.

Правильне чергування культур є основою сівозміни як системи використання
ріллі.

Чергування культур в сівозміні нерозривно пов’язане з усією
агротехнічною системою обробітку ґрунту, системою удобрення заходами по
боротьбі з бурятами, хворобами, шкідниками, захистом ґрунту від ерозії
та ін.

Протилежністю сівозміни є беззмінна культура, тобто беззмінне
вирощування однієї і тієї ж культури на одному і тому ж місті протягом
тривалого часу.

Беззмінне вирощування культур негативно впливає на рослини і грунт, що
веде до зниження врожаю даної культури і ця закономірність в
землеробстві відома давно. Розвиток науки і історія розвитку
землеробства дозволили виявити причини зниження врожаїв при беззмінному
вирощуванні культури на одному місці, пізнати закономірності даного
явища.

Що ж відбувається при беззмінному вирощуванні культури. Всі причини
(фактори), які вимагають чергування культур прийнято поділити на чотири
групи:

1-хімічного

2-фізичного

3-біологічного

4 -економічного впливу

1. Хімічні основи необхідності чергування культур випливають із
біологічних особливостей культур. .Різні види культур в різних
співвідношеннях використовують елементи мінерального живлення.
Чергування культур поліпшує умови мінерального живлення рослин
забезпечує більш ефективне використання їх запасу в ґрунті 2. Культура і
технологія їх вирощування впливають на фізичні властивості ґрунту,
особливо не стосується структури і щільності ґрунту, здатності вбирати і
зберігати вологу ;захисту ґрунту від вітрової та водної ерозії. Різні
культури в залежності від їх особливостей, вегетації, технології
вирощування. кількості і якості кореневої маси і поживних рештків
неоднаково впливають на фізичні властивості ґрунту. Якщо посіви б\т
благотворно впливають на структуру грунту то при посівах просапних
культур фізичні властивості грунту можуть навіть погіршуватись особливо
структура.

2. Біологічна необхідність чергування культур зумовлюється їх різним
відношенням до бур’янів, шкідників, і хворіб. Більшість с\г культур має
свої види бур’янів, і при беззмінних посівах створюються сприятливі
умови для їх розвитку. Зміна культур на полі створює несприятливі умови
для бур’янів.

Не менш важливу роль відіграє чергування культур в боротьбі з шкідниками
і хворобами с\г культур. Так багато шкідників і хворіб завдають шкоди
тільки певним культурам, і зовсім не мають негативного впливу на інші.

Таким чином, чергування с\г культур в значній мірі знижує фітосанітарний
потенціал, тобто зменшує чисельність бур’янів, шкідників та хворіб
відповідно підібраний набір культур та їх площ дає можливість вирівняти
затрати праці протягом вегетаційного сезону.

Беззмінний посів не ідентичний з поняттям повторна культура. Повторна
культура – с/г культура, яка вирощується на одному і тому ж місті 2-3
роки підряд. Повторні посіви культур застосовують як в схемах сівозмін,
так і на окремих ділянках.

Відомі два принципово відмінні підходи в побудові сівозмін

В першому випадку сівозміна розглядається як стала послідовність
чергування культур протягом певного (наперед визначеного) періоду
(кількість років).

Перелік с\г культур і парів в порядку їх чергування в сівозміні
називають схемою сівозміни.

Період протягом якого с\г культури проходять через поле в послідовності
установленій схемою сівозмін. назрівають ротацією,

Площа включена в систему сівозмін, ділиться на кількість полів, рівну
періоду її ротації і тоді кожна культура протягом ротації сівозміни
проходить через всі поля.

Головне агрохімічне значення в сівозміні має послідовність культур в
кожному полі. При агротехнічно правильному чергуванні кожна культура
розміщаючись в кращих умовах для росту і розвитку благотворно впливає на
умови вирощування наступної за нею культури і там самим сприяє
підвищенню продуктивності сівозміни.

Правильне чергування — багато варіантне Тому сівозміну не слід
розглядати як раз і назавжди установлене чергування культур по полях і
роках. Вона може мати динамічний характер з пошуком все ліпших прийомів
агротехніки, втіленням нових сортів і культур, при необхідності зі
зміною прийнятого раніше порядку чергування культур, а також площі, яку
вони займають, де заставляє робити також і динамічність економічної
ситуації, погодних умов року. На цьому базується другий підхід в
організації сівозміни.

За вихідну одиницю організації сівозміни приймається поле яке формується
з врахуванням постійно діючих факторів (умов території, вимог технології
вирощування культур, охорони ґрунту. Кількість і площа полів диктуються
не структурою посівних площ і періодом ротації сівозміни, а природними
територіальними умовами Рівновеликість полів не має принципового
значення.

З врахуванням оцінки полів за придатністю для вирощування культур воші
поєднуються у групи полів, які близькі за умовами рельєфу, ґрунту,
зволоження. Визначається доцільне їх використання — схема сівозміни.

Але це не строго визначене чергування культур по роках, а принципова
схема послідовності зміни основних культур для умов полів даної групи.
Конкретне розміщення посівів на полях проводиться щорічно з врахуванням
попередників, кліматичних умов року, стану полів та
виробничо-економічних умов. В результаті в кожному полі складається
чергування культур, яке в рамках доцільності може відрізнятись від
принципової схеми.

В цьому випадку схема чергування культур не жорстка не статична — вона
динамічна. Сівозміна не має замкнутої ротації, вона в часі не обмежена.
Відсутнє строге чергування культур на території. З року в рік культура
переходить на інше поле, але не в строго визначеній послідовності як при
статичних сівозмінах.

Завдання щорічного розміщення культур по полях може вирішуватись шляхом
логічного висновку, на основі інформації:

— план посіву культур в даному році,

— дані про попередники в полях

— його стан.

Як показала практика, задача оптимального розміщення посівів культур з
врахуванням побудови правильних схем чергування по полях (в
господарстві, підрозділі успішно вирішується за допомогою комп’ютера.

Визначення типів видів кількості і розміру сівозмін.

Як ми вже відмічали на ріллі вирощуються різні культури, які різняться
між собою по господарському призначенні технології вирощування,
відношенню до грунту, рельєфу, водного режиму, працеємкості і гру
зоємкості..Неоднорідні і орні землі по природних властивостях
компактності і віддаленості. Все це обумовлює необхідність введення
сівозмін з різним складом і чергуванням культур

Сівозміни поділяються на типи і види,

Тип сівозміни визначається його виробничим призначенням, основною
продукцією. Виділяють три типи сівозмін :

-польові-кормові -спеціальні.

Польовою називають сівозміну в якій вирощують в основному зернові
/технічні та інші продовольчі культури. Кормовою називають сівозміну, в
якій вирощують переважно культури для соковитих і грубих кормів. (більше
половини площі) Спеціальними називають сівозміни в яких вирощують
культури, які потребують специфічних умов і прийомів агротехніки (вимоги
до ґрунту, рельєфу, водного режиму, обробітку і догляду за ними).Це
можуть бути овочеві /тютюнові, конопляні, рисові, і ін. .

Сівозміни, в яких склад і чергування с\г культур, а також саме їх
розміщення забезпечують захист ґрунту від ерозії називають
грунтозахисними.

В залежності від співвідношення групи зернових і кормових культур
ґрунтозахисні сівозміни бувають польового або кормового типу.

Сівозміни, в яких на одну або двох полях вирощують с\г культури для
заорювання в грунт зеленої маси рослин, називають сидеральними.

При організації системи сівозмін в господарстві деколи окремі ділянки не
включають в конкретну сівозміну. Такі ділянки називаються запільними. На
них теж передбачається чергування культур по роках, тобто на такій
ділянці застосовується певна сівозміна, звичайно короткої ротації (3-4
річної).

Види сівозмін

В залежності від складу культур і їх питомої ваги пити сівозмін, в свою
чергу, діляться на види Вид визначається співвідношенням основних груп
культур і парів.

Так польові сівозміни поділяються на такі види

— зернопарові — зернопаропросапні — зернотравяні травянопросапні
—зернотравянопросапні, — зернопропросапні, — просапні і сидеральні.

Кормові сівозміни по місцю розташування і складу культур діляться на два
види

Прифермські — з наявністю просапних (коренеплоди ^кукурудза на силос )і

сінокосно — пасовищні з переважанням трав і розміщені при літніх таборах
— притабірні.

Співвідношення різних типів і видів сівозмін в господарстві прийнято
називати системою сівозмін.

Тили і види сівозмін визначаються спеціалізацією господарства, а значить
запланованою структурою посівів, ступенню придатності орних земель для
обробітку окремих груп культур і вимогами захисту ґрунтів від ерозії.

Кількість запроектованих сівозмін залежить від t — кількості і розміру
виробничих підрозділів,

— розміщення їх земельних масивів,

— компактності і інших умов.

Введення 2 і більше Пол С може бути при;

— наявності в господарстві 2 і більше населених пунктів

— різкій різновидності орних земель по якості ґрунту і характеру рельєфу

— великій віддаленості орних земель

— розмежуванням орних земель перешкодами (рікою, обривом, яром.,
залізною дорогою. )

— значною витягнутістю орних земель від населенного пункту або
паралельно йому.

Кількість КорС. визначають виходячи із конкретних умов кожного
господарства, з врахуванням об’єму тваринництва.

Доцільно-господарське розміщення сівозмін на території.

Запроектовані сівозміни повинні відповідати запланованій структурі
посівних площ, сприяти отриманню високих і стійких врожаїв і підвищенню
родючості ґрунтів. забезпечити правильну організацію праці, високу
продуктивність с\г техніки, зниження транспортних витрат і затрат на
переміщення людей і засобів виробництва до місця роботи і назад.

Польова сівозмін.

ПС призначені для отримання високих І стійких врожаїв зернових,
просапних і технічних культур. По своїх розмірах ПС повинні бути досить
великими, які забезпечували б можливість виробничого використання с\г
техніки. Особлива увага звертається на однорідність грунтового покриву
на всій площі сівозміни. Приклад польової сівозміни

1 конюшина 1 пар

2 озима пшениця 2 озимі

3 льон 3 цукровий буряк

4 озимі зернові +післяжнивні посіви 4 кук. на силос

5 картопля 5 озимі

6 ячмінь 6 картопля

7 коренеплоди, кукурудза на силос 7 ярі

8 ячмінь, овес з підсівом конюшини 8 соняшник

Кормова сівозміна

КС розрізняються по складу культур і зайнятій площі, що повинно бути
враховано при їх розміщенні. В цілях скорочення транспортних затрат і
далеких перегонів тварин КС треба розмістити поблизу ферм, пасовищ.

Приклад кормової сівозміни

1 біт

2б\т

4 б\т з смуговим розміщенням картоплі

5 льон довгунець, озиме жито

6 овес з підсівом б\т

Прифермська сівозміна

ПрС проектують з розрахунком зниження затрат на доставку
малотранспортабельних кормів, При цьому необхідно прагнути до цьго, щоб
в літній період соковиті І зелені корми по можливості не підвозились на
ферми, а використовувались на місці шляхом підгону тварин до полів, де
вирощуються відповідні культури

Приклад прифермської сівозміни

1 Б\т

2 Б\т

3 озимі

4 Кук

Овочева сівозміна

Необхідність ОС визначається виходячи з площі овочевих культур по
перспективному плані. ОС проектується як правило одна на все
господарство Приклад

1 конюшина лучна

2 огірки. коренеплоди. зелені

3 капуста

4 ярий ячмінь з підсівом конюшини

Ґрунтозахисна сівозміна

Введення ґрунтозахисної сівозміни обумовлюється наявністю на території
землекористування орних земель, які піддаються сильній ерозії. Введення
спеціальних сівозмін може обумовлюватися наявністю ґрунтів, придатних
для вирощування певних культур, Виробничим напрямком господарства
Приклад сівозміни при схилі 6-8 градусів

1 б\т 1 б\т

2 б\т 2 б\т

3 озиме або яре жито 3 б\т

4 картопля 4 б\т

5 однорічні трави з підсівом б\т 5 картопля. коренеплоди

6. овес з підсівом б\т

розміщення окремих тваринницьких ферм по території господарства,
розкиданістю масивів природних пасовищ.

Розмір. Польові сівозни як правило займають основну плошу ріллі.

Місце розташування і площі інших сівозмін визначаються сукупністю
територіальних умов. Тому проектований сівозмін доцільно починати з
спеціальних і кормових сівозмін,

Відомо, що площа любої сівозміни визначається потребою в кормах і інших
с\г культурах. урожайністю культур і схемою чергування культур в
сівозміні.

Ця залежність визначається формулою:

А — кількість кормів або с\т культур

Б — кількість кормів або с\г культур які отримують за рахунок інших
угідь і сівозмін.

т— середня планова урожайність кормових або інших с\г культур

к- коефіцієнт полів, занятих кормовими або іншими с\г культурами, якщо
всі поля сівозміни прирівняти до 1.

а- коефіцієнт польових доріг лісових смуг і інших угідь, які
запроектовані на території сівозмін (в процентах від площі сівозмін.

2. Правова основа і принципи землеустрою.

Підчас розроблення проектів землеустрою, як і в іншій сфері наукової і
практичної діяльності, керуються певними засадами — вихідними
положеннями, що визначають спрямованість, зміст і ефективність цієї
діяльності. Оскільки досліджуваний предмет є однією зі сфер
проектно-кошторисної справи, його принципи, з одного боку, відображують
специфіку землеустрою, а з іншого, — належать до будь-якого виду
проектування.

Землевпорядне проектування вивчає закономірності організації території і
засобів виробництва, нерозривно пов’язаних із землею, тому його принципи
мають узгоджуватися з принципами землеустрою і не суперечити їм.
Водночас слід ураховувати деякі інші обставини.

Насамперед будь-який проект землеустрою мас максимально спиратися на
досягнення науково-технічного прогресу і практики у сфері техніки і
технології організації землевпорядних робіт. Потрібно, з одного боку,
використовувати найсучасніші обчислювальні й вимірювальні засоби,
програмне забезпечення, автоматизовані технології землевпорядних робіт,
а з іншого, — розробляти форми земельно-господарського устрою, які
забезпечують упровадження прогресивних систем землеробства,
кормовиробництва, ефективних технологій оброблення сільськогосподарських
культур, раціональних способів захисту земель від ерозії тощо.

Землевпорядне проектування досить тісно пов’язане з іншими видами
проектно-кошторисної справи в Україні. Воно має визначений нормативними
актами порядок складання і обґрунтування проектів. Тому низка важливих
принципів і вимог, які викладені в них, має пряме або непряме відношення
до будь-якого виду проектування, в тому числі землевпорядного. До таких
принципів належать: мінімум капіталовкладень і швидка їх окупність;
відповідність запланованого виходу продукції державному або іншому
замовленню; використання в розрахунках прогресивних нормативів і
технологій; використання матеріалів довго- або короткотермінових
прогнозів як передпроектної документації; використання якісних
матеріалів обстежень і вишукувань тощо.

Завдання землевпорядного проектування випливають із загальних завдань
землеустрою, які сформовані в Земельному кодексі України. Йдеться про
організацію найбільш повного, науково обґрунтованого, раціонального й
ефективного використання земель та їх охорони, забезпечення гарантій
прав на землю. Тому принципи землевпорядного проектування випливають із
принципів, на яких ґрунтується земельне законодавство.

Це такі принципи;

? поєднання особливостей використання землі як територіального базису,
природного ресурсу і основного засобу виробництва;

? забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних
осіб, територіальних громад та держави;

? забезпечення раціонального використання та охорони земель;

? забезпечення гарантій прав на землю;

? забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки.

Ураховуючи наведені принципи, на яких ґрунтуються земельне
законодавство, а отже і землеустрій.

при проектуванні дотримуються таких основних обов’язкових вимог:

1) забезпечення дотримання права власності на землю і права користування
відповідно до Земельного кодексу та інших законодавчих актів України;

2) забезпечення пріоритету земель природоохоронного та
сільськогосподарського призначення, недопущення необґрунтованого від
ведення земель для несільськогосподарських потреб;

3) детальний облік природних, економічних, соціальних і екологічних
вимог об’єктів землеустрою, просторових властивостей землі і зонування
при вирішенні землевпорядних завдань;

4) узгодження економічного, екологічного і технологічного підходів до
організації землеволодінь і землекористувань та
організаційно-господарського устрою території;

5) забезпечення взаємного узгодження рішень проектних завдань у
загальному комплексі з іншими інженерними рішеннями (з меліорації
земель, рекультивації і землювання, консервації мало продуктивних і
деградованих угідь, будівництва доріг тощо), які стосуються
раціонального використання та охорони земель.

Ураховуючи загальні принципи землеустрою та проектування, можна
сформулювати принципи землевпорядного проектування.

1 принцип полягає в урахуванні сучасних земельних правовідносин,
вважаючи землі об’єктами ринкового механізму.

2 принцип — це висока економічна, екологічна і соціальна ефективність
проектних пропозицій. Кожне проектне рішення має бути детально
економічне обґрунтоване. Таким обґрунтуванням є розрахунок очікуваного
ефекту у вигляді додаткового доходу чи збільшення вартості землі в
результаті запропонованих землевпорядних заходів.

3 принцип полягає в охороні землі від безгосподарського використання,
нераціональної господарської діяльності та несприятливих явищ природи.
Кожне проектне рішення повинно маги правове і екологічне обґрунтування.
Пропозиції щодо подальшого використання кожної ділянки землі мають
ґрунтуватися на певних нормативних актах, які запобігають недбайливому
витрачанню землі і спрямовані на збереження і збільшення родючості
ґрунтів та поліпшення природних ландшафтів.

4 принцип — це комплексність у вирішенні проектних завдань. Потрібне
тісне узгодження складових частин і елементів проекту між собою та з
іншими прогнозованими, плановими і проектними рішеннями з використання і
поліпшення землі, а також з організації засобів виробництва, які тісно
пов’язані з нею.

5 принцип — це зональність, тобто йдеться про детальне врахування при
проектуванні природно-сільськогосподарського районування земельного
фонду країни, природних умов і просторових властивостей землі об’єкта
землеустрою. Для цієї мети використовують дані Земельного кадастру
України, матеріали різних обстежень і вишукувань та класифікацій
придатності земель.

Основні терміни та їх визначення

У цьому Законі наведені нижче основні терміни вживаються в такому
значенні:

види робіт із землеустрою — обстежувальні, вишукувальні,
топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні
роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою;

діяльність у сфері землеустрою — наукова, технічна, виробнича та
управлінська діяльність органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, юридичних і фізичних осіб, що здійснюється при
землеустрої;

документація із землеустрою — затверджені в установленому порядку
текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та
охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також
матеріали обстеження і розвідування земель, авторської о нагляду за
виконанням проектів тощо;

заходи із землеустрою — передбачені документацією із землеустрою роботи
щодо раціонального використання та охорони земель, формування та
організації території об’єкта землеустрою з урахуванням їх цільового
призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами
інших осіб (земельних сервітутів), збереження і підвищення родючості
ґрунтів;

землеустрій — сукупність соціально-економічних та екологічних заходів,
спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію
території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів
господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих
відносин і розвитку продуктивних сил;

межування земель — комплекс робіт із встановлення чи відновлення в
натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж
земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів,
із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка;

план земельної ділянки — графічне зображення, що відображає
місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки та межі земель,
обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб
(земельних сервітутів), а також розміщення об’єктів нерухомого майна,
природних ресурсів на земельній ділянці;

проект землеустрою — сукупність нормативно-правових, економічних,
технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та
охорони земель, які передбачається здійснити протягом 5-10 і більше
років;

робочий проект землеустрою — сукупність нормативно-правових, економічних
і технічних документів з використання та охорони земель, які вміщують
розрахунки, опис, креслення технічних рішень, кошторис, реалізацію яких
передбачається здійснити протягом 2-3 років;

стале землекористування — форма та відповідні до неї методи використання
земель, що забезпечують оптимальні параметри екологічних і
соціально-економічних функцій територій;

цільове призначення земельної ділянки — використання земельної ділянки
за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у
встановленому законодавством порядку.

Призначення землеустрою

Землеустрій забезпечує:

а) реалізацію державної політики щодо використання та охорони земель,
здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове
обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням
державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної
системи землеволодіння і землекористування, створення екологічно сталих
агроландшафтів тощо;

б) надання інформації для правового, економічного, екологічного і
містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на
національному, регіональному, локальному і господарському рівнях шляхом
встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель;

в) встановлення і закріплення на місцевості меж
адміністративно-територіальних утворень, території! природно-заповідного
фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого,
рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок
власників і землекористувачів;

г) прогнозування, планування і організацію раціонального використання та
охорони земель на національному, регіональному, локальному і
господарському рівнях;

ґ) організацію території сільськогосподарських підприємств, установ і
організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної
оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського
призначення, впровадження прогресивних форм організації управління
землекористуванням, удосконалення структури і розміщення земельних
угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосо- і пасовищезміни;

д) розробку і здійснення системи заходів із землеустрою для збереження
природних ландшафтів, відновлення та підвищення родючості ґрунтів,
рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь,
захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного
засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими
відходами та хімічними речовинами тощо, консервації деградованих і
малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам;

є) організацію території підприємств, установ і організацій з метою
створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і
обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель
несільськогосподарського призначення;

є) отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану
та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру,
моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та
охороною земель.

Система землеустрою

Система землеустрою включає:

а) законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою;

б) органи, що здійснюють державне регулювання у сфері землеустрою;

в) організацію, регулювання та управління у сфері землеустрою;

г) здійснення землеустрою на національному, регіональному, локальному і
господарському рівнях (далі — загальнодержавному, регіональному і
місцевому рівнях);

ґ) державний і самоврядний контроль за здійсненням землеустрою;

д) наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою; є) суб’єкти
та об’єкти землеустрою.

Суб’єкти землеустрою

Суб’єктами землеустрою є:

органи державної влади та органи місцевого самоврядування; юридичні та
фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники та
землекористувачі.

Об’єкти землеустрою

Об’єктами землеустрою є: територія України;

території адміністративно-територіальних утворень або їх частин;
території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Принципи землеустрою

Землеустрій базується на таких принципах:

а) дотримання законності;

б) забезпечення науково обґрунтованого розподілу земельних ресурсів

між галузями економіки з метою раціонального розміщення продуктивних
сил, комплексного економічного і соціального розвитку регіонів,
формування сприятливого навколишнього природного середовища:

в) організації використання та охорони земель із врахуванням конкретних
зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних
інтерес і и суспільства, які забезпечують високу економічну і соціальну
ефективність виробництва, екологічну збалансованість і стабільність
довкілля та агроландшафтів;

г) створення умов для реалізації органами державної влади, органами
місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх
конституційних прав па землю;

ґ) забезпечення пріоритету сільськогосподарського землеволодіння і
землекористування;

д) забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних
ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель
сільськогосподарського призначення, встановлення режиму
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
призначення.

Правова основа землеустрою

Правову основу землеустрою становлять Конституція України, Земельний
кодекс України, закони України «Про топографо-геодезичну і картографічну
діяльність», «Про планування і забудову територій», цей Закон, закони
України та інші нормативно-правові акти.

Похожие записи