.

Сутність і походження людини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
6 6876
Скачать документ

Реферат на тему:

Сутність і походження людини

Проблема людини — її сутності, походження, можливостей і перспектив,
сенсу буття — здавна хвилювала мислителів. Дуже гостро вона стоїть і в
наш час, коли вирішується подальша доля людини і людства. Не хтось
ззовні, а самі люди визначатимуть свою долю, і кожний несе за це свою
частку відповідальності.

Щодо сутності й походження людини існувало багато концепцій —
міфологічних, релігійних, наукових. Найбільші досягнення науки про
людину зроблені за останні два століття. За сучасними науковими
поглядами, людина — це високооргані-зована істота, яка має природну
основу, але набуває і реалізує свою сутність тільки в суспільстві.
Людина здійснює активну, цілеспрямовану, осмислену трудову,
предметно-практичну діяльність, застосовуючи при цьому створювані нею ж
знаряддя праці, техніку. Вона має свідомість і самосвідомість, мову,
розум, волю, певною (історично зростаючою) мірою свободу, яка
проявляється в здатності вибору й самовизначення.

Людина — це суб’єкт діяльності й спілкування, пізнання, естетичного
сприйняття та освоєння дійсності, істота творча, моральна, яка
відповідає за свої вчинки. Формування й розвиток людини — водночас
формування й розвиток суспільства, матеріальної і духовної культури,
поза якою людина як така не може існувати.

Походження людини по-різному трактується релігією і наукою. Релігія
виходить з ідеї креаціонізму (від лат. сгеаге — творити), тобто творення
світу, всіх речей та істот Богом. Як сказано в Біблії: “І створив
Господь Бог людину з пороху земного, дихання життя вдихнув у ніздрі її —
і стала людина живою душею” (книга Буття 2,7).

Наука доводить, що передумови виникнення людини склалися природним
шляхом. Наш Всесвіт (Метагалактика) має такі фізичні властивості, що в
ньому можливе утворення складних систем і — за певних умов — живих
організмів. Наукою встановлено, що людина походить від тварини, отже, її
появі передував дуже тривалий (кілька мільярдів років) шлях біологічної
еволюції. Процес перетворення тварини на людину почався кілька мільйонів
років тому. Безпосередніми предками первісних людей вважаються
австралопітеки; далі послідовно формуються такі перехідні типи, як
“людина вміла” (від лат. homo habilis), пітекантропи, синантропи,
неандертальці (ранні й пізні). У цьому процесі діяли закономірності
природного добору, але його об’єктами ставали не тільки окремі індивіди,
а цілі групи передлюдеи: перевагу мали ті, в яких найбільше проявлялися
згуртованість, взаємопідтримка, а також пластичність, варіантність
поведінки, здатність пристосуватися до мінливих обставин. Цілком
імовірно, що істотну роль відіграв такий біологічний фактор, як мутації,
генетичні зміни, які вплинули на анатомічні й фізіологічні
характеристики, значно розширили можливості мозку. Питання про
біологічні передумови виникнення людини, безперечно, ще потребує
дослідження.

На завершальній стадії формування людини вирішальне значення мали вже не
біологічні, а соціальні чинники: виникнення й розвиток трудової,
предметно-практичної діяльності, розбірливої мови, перетворення стада
передлюдеи на первісний родовий колектив, заснований на екзогамії (така
форма кровноспоріднених зв’язків, коли шлюби між близькими родичами
неможливі) і на перших, спочатку ще напівінстинктивних,
соціально-моральних нормах.

Відтак порівняно недавно, 50-30 тисяч років тому, виникає людина
сучасного біологічного типу — homo sapiens (“людина розумна”), або, за
місцем віднайдення її решток, кроманьйонська людина. Принагідно
зазначимо, що за традиційними твердженнями християнських богословів,
увесь світ був створений за 5508 років до н. е. (або до Різдва
Христового), а на думку іудейських богословів навіть лише за 3761 рік до
н. е. Як бачимо, наука дійшла інших висновків.

Відомий вислів “праця створила людину” справедливий, якщо розуміти, що
він не обмежується чинниками антропогенезу, а виокремлює ту ключову
обставину, яка відрізняє людську життєдіяльність від тваринної. Адже
найскладніші форми життєдіяльності, поведінки тварин біологічно
запрограмовані й здебільшого стереотипні: кіт діє по-котячому, собака —
по-собачому, корова — no-коров’ячому тощо. А людина — по-людськи: вона
працює, виробляє. Праця — це виготовлення й застосування знарядь.
Користуючись виготовленими нею знаряддями, щоби з предметів природи
виробляти необхідне для себе, людина розриває жорстку залежність від
людських (біологічних) властивостей, від наявної ситуації, вона отримує
можливість діяти в будь-який спосіб, тобто універсально, виходячи з
властивостей тих предметів, з якими має справу. А коло і розмаїття цих
предметів дедалі розширюються, складнішими стають знаряддя, створюється
особливий, “надприродний” світ техніки. Діючи універсально, людина й
сама стає істотою універсальною, що виявляється в її мові, свідомості,
думці. Над біологічною спадковістю надбудовується і стає для людини
специфічною, визначальною культурна наступність, яка здійснюється через
передачу від покоління до покоління створених предметів, знарядь,
техніки, досвіду, через навчання й виховання.

Винятково важливу роль у формуванні людини й людства відіграла
розбірлива мова, яка виникла й розвинулася разом з трудовою діяльністю й
соціальними формами життя. Мова — це універсальна, тобто всеохоплююча,
знакова система, яка має свою внутрішню цілісність, бо між її
елементами, словами встановлюються граматичні зв’язки.

Мова виконує насамперед функцію засобу спілкування (комунікативну) —
спочатку як звукова, а пізніше і як писемна. Відповідно розширювалися
можливості спілкування — в просторі й часі.

Біологічне й соціальне в людині. Спадковість і виховання

Людина — частина природи, має біологічні властивості й підвладна
біологічним закономірностям. Водночас вона — істота соціальна, є носієм
суспільних характеристик і поза суспільством як людина не існує. Звідси
й виникає проблема співвідношення біологічного та соціального в людині.

З погляду сучасної науки й наукової філософії сутність людини (тобто те,
що визначає її специфіку, відмінність від інших живих істот) соціальна,
але необхідно визнати наявність, значення й відносну самостійність її
біологічної природи. Вчені вважають, що біологічне в людині “зняте”
соціальним. Це означає, що воно (це біологічне начало) перетворене,
значною мірою підпорядковане соціальному, але не усунуте, зберігається,
утворює з соціальним діалектичну єдність.

Генетичне зумовлені, успадковуються анатомо-фізіологічні характеристики,
в тому числі структура нервової системи, мозку, органів чуття. В
новонародженої дитини вони від початку є людськими. Природжена здатність
опановувати мову, мислення, стати особистістю реалізується лише в
людському, соціальному оточенні, у світі культури. Біологічно зумовлені
і параметри людського буття, наприклад, вікові етапи, тривалість життя.
Але й тут вплив соціальних умов є досить відчутним. Природженими є певні
особливості нервово-психічних реакцій, темперамент, тип вищої нервової
діяльності; можливо, й деякі обдаровання, наприклад, музичні,
математичні, — але, знов-таки, їх прояв, розвиток або, навпаки,
гальмування залежать від соціальних умов, від навчання й виховання. Є
припущення, що деякі види асоціальної (антисуспільної, злочинної)
поведінки зумовлені генетичними факторами, проте й тут, якщо людина
психічно нормальна, не божевільна, вирішальне значення має вплив
середовища, умови життя, виховання, моральна самосвідомість. Якими б не
були природжені особливості нервової системи, людина, яка не страждає на
психічне захворювання, здатна контролювати свою поведінку й несе за неї
відповідальність.

Потреби й прагнення, які називаються вищими, — пізнавальні, моральні,
естетичні, потреба в спілкуванні тощо — небіологічні, соціальні за своїм
походженням і змістом. Суспільне зумовлені відповідні цілі й мотиви
поведінки, напрям думок, моральні принципи, світогляд, громадянські,
політичні позиції тощо.

Кожна людина унікальна, неповторна. Ця унікальність зумовлена вже
біологічно, бо неповторною є в кожної людини комбінація генів (за
винятком однояйцевих близнят). Але вона зумовлена й соціально:
неповторний життєвий шлях і досвід кожної людини і — що дуже важливо —
здатність до самовизначення. Людина зазнає впливу і природи (зокрема
своєї біологічної) і суспільства, й історії, але вона — не пасивний
продукт цих чинників, тому що має певну свободу, вибірково ставиться до
зовнішніх обставин і впливів, сама визначає лінію своєї поведінки.
Сильна духом людина буває здатна робити те, що вважає своїм обов’язком,
вимогою своєї гідності, всупереч обставинам. Як писав І. Кант, “ти
повинен, отже, ти можеш”. Навіть і на свою біологію людина може
впливати, коригувати свій природний темперамент, приборкувати інстинкти,
певною мірою керувати потребами. Давно було сказано: “Любов і голод
правлять світом”. Але ж відомо, що люди можуть з релігійних міркувань
відмовлятися від шлюбу чи голодувати з політичних або інших мотивів.

Одна з особливостей біології людини — висока пластичність,
пристосовуваність, відсутність жорсткої прив’язаності до певних умов
існування, природного середовища. Цим відкривається простір для дії
соціальних факторів і, у свою чергу, ці фактори зменшують безпосередню
залежність від природних, зокрема біологічних обставин.

Завдяки трудовій діяльності та соціальним формам життя, взаємній
підтримці для людини втрачають вирішальне значення процеси й закони
природного добору. Натомість такого значення набувають соціальні
закономірності, розвиток і наступність у сфері матеріальної та духовної
культури, тобто того справді людського світу, який ми творимо самі.

З одного боку, ще далеко не вичерпані всі можливості нашого організму,
зокрема нервової системи, колосальних резервів мозку. З другого боку, ці
можливості все-таки не безмежні, їх можна розширювати, але з ними треба
й рахуватися. Забруднення середовища, включаючи радіаційне, збільшення
нервово-психічних перевантажень створюють загрозу здоров’ю людей;

біологічні наслідки негативних факторів можуть позначитися й на
наступних поколіннях. Необхідні заходи й зусилля в міжнародному масштабі
для відвернення цих наслідків, оздоровлення умов життя.

Список використаної літератури:

1. Алексеев П. В. Становление человека. — М., 1984.

2. Алексеев В. И. Становление человечества. — М., 1984. З.Андреев И. Л.
Происхождение человека и общества. — М., 1982.

4. Аръес Ф. Человек перед лицом смерти. — М., 1992.

5. Бережной Н. М. Проблемы человека в трудах К. Маркса. — М., 1981.

6. Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. — М., 1988.

7. Григоръян Б. Т. Человек: его положение и призвание в современном
мире. — М., 1986.

8. Горизонты экологического знания. — М., 1986.

9. Енгельс Ф. Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину // Маркс
К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.

10. Князев В. Н. Человек и технология. — К., 1990.

11. Кругова О. Н. Человек и история. — М., 1982.

12. Какабадзе 3. М. Человек как философская проблема. — Тбилиси, 1970.

13. Кон И. С. Открытие. “Я”. — М., 1978.

14. Маркс К. Економіко-філософські рукописи 1844 року // Маркс К.,
Енгельс Ф. Твори. — Т. 42.

15. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія. Там само. — Т. 3.

16. Природа и общество. — М., 1981.

П. Проблема человека в западной философии. — М., 1988.

18. Соотношение биологического и социального в человеке. — М., 1975.

19. Тейяр де ПІарден. Феномен человека. — М., 1987.

20. Фролов И. Т. Перспективы человека. — М., 1983.

21. Фролов И. Т. О смысле жизни, о смерти и бессмертии человека. — М.,
1985.

22. Фролов И. Т. О человеческом в человеке. — М., 1991.

23. Франк С. Л. Смысл жизни // Вопр. философии. — 1990. — № 6.

24. Франкл В. Человек в поисках смысла. — М., 1990.

25. Человек и его бытие как проблема современной философии. — М., 1978.

26. Человек и мир человека. — К., 1977.

27. Швейдер А. Благословение перед жизнью. — М., 1992.

28. Юркевич П. Г. Философские произведения. — М., 1989.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019