Реферат на тему:
Швейцер, Альберт – філософ, теолог, музикант, лікар
ШВЕЙЦЕР, АЛЬБЕРТ (Schweitzer, Albert) (1875–1965рр.), теолог, філософ,
музикант і лікар. Народився 14 січня 1875р. в Кайзерсберзі (Верхній
Ельзас, в ті роки територія Німеччини) в сім’ї бідного лютеранського
пастора. Дитинство провів в селі Гюнсбах в долині Мюнстера (поблизу
Кольмара), з раннього віку вчився грі на органі, відвідував реальне
училище в Мюнстере, гімназію в Мюльхаузені. У 1883р поступив в
Страсбурзькій університет, де слухав лекції В.Віндельбанда. Після
закінчення університету захистив дисертації на здобуття ступенів доктора
філософії (1899р) і ліценціата теології (1900р). Габілітаціонну (тобто
що дає право на викладання) роботу по теології захистив в 1902р. Під час
навчання регулярно виїжджав до Парижа, де брав уроки гри на органі і
фортепіано. У Страсбурзі багато грав на органі в церкві св. Вільгельма.
Захоплювався музикою І.С.Баха і Р.Вагнера. Грав на органах в Берліні,
Парижі і інших європейських містах. У 1902р. був призначений помічником
приходського пастора в Страсбурзі, а в 1903р. очолив фонд св. Хома.
Займався викладацькою діяльністю, читав лекції про Шопенгауере,
Гартмане, Зудермане, Гете, Ніцше і інших мислителях. Опублікував на
французькій мові працю І.С.Бах – музикант і поет (J.S.Bach,
musicien-poиte, 1905р.), в 1908р. вийшло перероблене і розширене видання
на німецькій мові під назвою Іоганн Себастьян Бах (Johann Sebastian
Bach). Ця книга, а також Історія дослідження життя Ісуса (Geschichte der
Leben-Jesu-Forschuung, 2-е видання 1913р; перше видання вийшло в 1906р.
під назвою Від Реймаруса до Шкоді (Von Reimarus zu Wrede) принесли йому
широку популярність.
У автобіографії, що вийшла в 1931р, Швейцер писав: «Одного разу вранці в
Гюнсбахзі я сказав собі, що до тридцяти років рахую, що маю право
читати проповіді, займатися наукою і музикою, але після цього рубежу
присвячу себе безпосередньо служінню людям». Швейцер ніколи не брав
участь в «суспільній» діяльності, мислив себе поза існуючим реальним
світом і не прагнув його змінити; він створив власну картину світу –
такого, в якому він міг би жити відповідно до власних уявлень. На той
час, коли Швейцер досяг 30-річного віку, він був відомим теологом,
педагогом і проповідником, визнаним знавцем І.С.Баха і будови органа.
Проте він залишив свої улюблені заняття і приступив до вивчення
медицини. На довгі роки його гаслом стало: «Спочатку я повинен
вилікувати людей, а вже потім нести їм слово Боже». Закінчивши курс на
медичному факультеті Страсбурзького університету (1905–1912рр.), Швейцер
одержав ступінь доктора медицини (1913р, тема дисертації – Психіатрична
оцінка особи Ісуса) і, зібравши мінімальні засоби на організацію
санітарної станції, відправився до Африки. У 1913р. йому вдалося
створити лікарню в селищі Ламбарене на річці Огове у французькій колонії
Французька Екваторіальна Африка (у провінції Габон, в ту пору Французьке
Конго, згодом – Республіка Габон).
Він був всесвітньо відомий антивійськовими настроями, виступаючи за
заборону атомної зброї. Швейцер завжди намагався реалізувати свій
принцип служіння людині. У студентські роки брав участь в піклуванні про
безпритульних дітей, пізніше влаштовував життя бродяг і людей, які
відбували тюремне ув’язнення. Головна заповідь Швейцера не «судити
інших».
На початку ХХ століття Альберт Швейцер завойовує популярність як
органіст. Він був широко відомий як видатний концертмейстер. Основне
значення Швейцера як музикознавця пов’язане з його роботою про Іоганне
Себастьяне Баха. Відкриває для сучасників музику Баха, з нової,
несподіваної сторони, сприяв відродженню інтересу до його творчості.
Під час Першої світової війни як ельзасець, а отже німецький підданий,
був інтернований і відправлений до табору до Франції. У 1918р.– після
переходу Ельзасу – Лотарингії до складу французької держави – Швейцер
прийняв французьке громадянство. Якийсь час виступав з органними
концертами і лекціями в Європі, зібрав засоби, що дозволили йому
розплатитися з боргами, поправив здоров’я, що похитнуло у французьких
таборах, відновив роботу над філософськими працями. Особливо популярним
Швейцер був в Швеції, де на його лекції стікалася безліч людей зі всіх
кінців країни. З того часу почався своєрідний «культ Швейцера», завдяки
якому впродовж багатьох років вдавалося підтримувати діяльність лікарні
в Ламбарене. Економії засобів сприяв підкреслено спартанський спосіб
життя Швейцера. У 1923р. вийшла почата ще в Габоне книга Культура і
етика, в якій мислитель виказав головну свою ідею.
Аналізуючи сучасний стан європейської культури, Швейцер задався
питанням, чому світогляд, що ґрунтується на життєстверджуючому початку,
із спочатку етичного перетворився на аморальне. «Це можна пояснити
тільки тим, що світогляд цей не мав справжнього коріння в теоретичній
думці. Ідеї, що породили його, були благородні, емоційні, але не
глибокі. Вони не стільки доводили факт зв’язку етичного початку з
початком життєстверджуючим, скільки інтуїтивно уловлювали його. Тому,
підтримуючи життєстверджуючий і етичний початок, теоретична думка не
досліджувала по-справжньому ні того, ні іншого, ні внутрішнього зв’язку
між ними».
Кожна людина, вважав Швейцер, може виконати свій людський борг –
протягнути руку допомоги тим, хто її потребує. Ця думка була для нього
життєво важливою.
Швейцер відмовився від долі процвітаючого європейця, блискучої долі
ученого, педагога, музиканта і присвятив себе лікуванню негрів. У 1913
році, залишивши батьківщину, разом з дружиною, медичною сестрою, Елен
Бреслау виїжджає до Африки. Там він на власні засоби відкриває лікарню в
Ламбарене (Габон), яка стала для Швейцера головною справою життя.
У 1928 році Швейцеру присуджена Франкфуртська премія Гете. У 1952 році
Нобелівська премія світу, на засоби від якої Швейцер побудував
лепрозорій в Ламбарене.
???????????виводив основний принцип: «благоговіння перед життям»,
вимагаючий збереження і вдосконалення життя. Тому моральність по
Швейцеру не тільки закон, але і корінна умова існування і розвитку
життя. «Благоговіння перед життям» повинне, по думці Швейцера, стати
основою етичного оновлення людства, вироблення норм універсальної
космічної етики.
Відстоюючи ідею вільного і етичного індивіда, Швейцер виступив проти
панування. Він протиставляв два життєві принципи: воля як вираз вільної
і правильної істоти людини; знання (розуміння) як таке відношення до
життя, в основі якої лежить прагнення до підпорядкування зовнішньої
необхідності. По думці Швейцера «розуміюче відношення до світу приводить
до скептицизму, що виражає духовне банкрутство цивілізації». Швейцер
протиставляв культуру цивілізації, критикував «технічну еру» і
«зовнішній прогрес». Згідно ньому етика покликана органічно зливатися з
культурою, що повинне забезпечити прогрес людства, духовне вдосконалення
індивіда. Критерієм розвитку культури він рахував рівень гуманізму,
досягнутий конкретним суспільством. Швейцер ставив своєю задачею
створення філософії обґрунтованості і практично вживаного оптимістичного
світогляду, здатного затвердити людську особу в несприятливих умовах і
відновити її творчу активність стверджував – що першу половину життя
людина повинна присвятити собі, своєму щастю, а другу половину віддати
етичному подвижництву (служити людям).
Ідеєю, охоплюючи і життєствердження і етику, стало швейцеровська
концепція «благоговіння перед життям», пам’ятником якої стала збудована
в Ламбарене фактично власними руками філософа лікарня. Швейцер писав: «Я
– життя, яке хоче жити, в гущавині інших життів, які хочуть жити».
Наступне з цього «життєствердження його духовний акт… в ході якого
людина перестає жити як доведеться і починає з благоговінням віддаватися
життю, щоб розкрити її істинну цінність». «В той же час людина, що
відтепер стала мислячим, випробовує потребу відноситися до будь-якої
волі до життя з тим же благоговінням, що і до своєї власної. Він
відчуває інше життя як частину своєї. Благом вважає він зберігати життя,
допомагати їй; піднімати до вищого рівня життя, здібне до розвитку; злом
– знищувати життя, шкодити їй, пригнічувати життя, здібне до розвитку.
Це і є головний абсолютний принцип етики».
Серед інших праць, в яких він розвивав цю ідею, – Занепад і відродження
культури. Філософія культури (Verfall und Wiederaufbau der Kultur.
Kultur und Ethik, 1923р); Містика апостола Павла (Die Mystik des
Apostels Paulus, 1930р) автобіографія Швейцера З мого життя і моїх думок
(Aus meinem Leben und Denken, 1931р); Світогляд індійських мислителів.
Містика і етика (Die Weltanschauung der indischen Denker. Mystik und
Ethik, 1935р.)
Швейцер по-своєму прагматично помічав, що «особистий приклад – не просто
кращий метод переконання, а єдиний». Нерідко його здатність
переконувати, примушуючи людей жертвувати деколи значні суми на
підтримку лікарні, викликала роздратування і звинувачення в саморекламі,
бажанні створити з себе символ HYPERLINK
“http://www.krugosvet.ru/articles/102/1010267/1010267a1.htm” \t
“_parent” милосердя . У якийсь момент до нього приклеїли ярлик «монстра
милосердя». У лютому 1924р. мислитель знов відправився до Африки.
Повністю зруйновану лікарню довелося будувати наново і у іншому місці,
проте цього разу у Швейцера було більше добровільних помічників.
Незабаром прибуло декілька лікарів і медсестер з Європи. Всі, хто
прибував в Ламбарене, відмовлялися одержувати дарування або яку-небудь
іншу винагороду. До 1927р. була збудована нова лікарня, яка могла
прийняти набагато більшу кількість хворих. Незабаром селище Ламбарене
придбало світову популярність, а Швейцер з гіркотою констатував, що
«істину теж доводиться організовувати».
У липні 1927р. Швейцер повернувся до Європи, де продовжив читання лекцій
і концертну діяльність. У Європі його чекало визнання, присудження
почесних премій і звань найбільшими університетами. На Гетевську премію
Швейцер побудував будинок в Гюнсбахзі, який став місцем відпочинку
персоналу Ламбарене, а згодом меморіалом мислителя. Протягом 1930-х
років він неодноразово виїжджав до Африки, стежачи за постійно роз
ширяючою лікарнею, що перетворилася на крупний лікувальний стаціонар. Не
дивлячись на тяжкість військового часу, лікарня Швейцера пережила Другу
світову війну, продовжуючи працювати в колишньому режимі. Швейцер зміг
повернутися до Європи тільки в 1948р. пробувши в Ламбарене десять довгих
років. У 1949р. на запрошення університету Чикаго відвідав США. У 1950-х
роках мислитель почав користуватися справді світовою популярністю – його
ім’ям називали учбові заклади, вулиці і навіть кораблі. У 1953р. Швейцер
став лауреатом Нобелівської премії світу 1952р. року, на вилучені кошти
побудував поряд з Ламбарене село для прокажених. У 1957р. виступив з
«Зверненням до людства», призвавши уряди припинити випробування ядерної
зброї, і надалі не припиняв нагадувати про атомну загрозу. Після того,
як Швейцер в 1959р. назавжди виїхав в Ламбарене, лікарняне містечко
стало місцем паломництва безлічі людей зі всього світу.
Альберт Швейцер був однією з найбільших людей своєї епохи. За довге
плідне життя він зробив немало як для науки і всього світу в цілому, так
і для простих людей. Найхарактернішою межею було його самовідданість і
подвижництво. Сучасники знали його як благородну людину і найбільшого
гуманіста. Помер Швейцер в Ламбарене 4 вересня 1965р
У 1985 році вдячні нащадки спорудили йому пам’ятник в Гюнсбахзі,
також був відкритий меморіальний музей в Кайзбергзі.
Література.
Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.
Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.
Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
PAGE
PAGE 8
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
