.

Щодо визначення поняття “стратегія життя” (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2378
Скачать документ

Реферат на тему:

Щодо визначення поняття “стратегія життя”

Генеза визначення дефініції “стратегія життя” пов’язана з визначенням
двох складових цього поняття: “стратегія” та “життя”.

Стратегія. Етимологія слова “стратегія” походить від грецького
strategos – “мистецтво генерала” [9, 257]. У Великій Радянській
Енциклопедії поняття “стратегія” визначається, як “можливий відповідно
до правил стратегічної гри спосіб дії гравця чи коаліції” [3, 547].
Першу теоретичну розробку поняття “стратегія” і його практичне
застосування одержало у виді військової стратегії, як складової частини
військового мистецтва, що представляє його вищу частину й охоплює
питання теорії і практики підготовки збройних сил до війни, її
планування та ведення [3, 547].

Галузь управління, точніше, стратегічний менеджмент (управління)
визначає стратегію як “довгостроковий якісно визначений напрямок
розвитку організації, що стосується сфери, коштів і форм її діяльності,
системи взаємин усередині організації, а також позиції організації в
навколишньому середовищі” [4, 220]. З погляду американських дослідників
М. Мескона, М. Альберта і Ф. Хедоури стратегія – це “детальний всебічний
комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії
організації і досягнення її цілей” [9, 257]. На думку автора
Р. Фатхутдинова, стратегія являє собою програму, план, генеральний курс
суб’єкта керування по досягненню їм стратегічних цілей у будь-якій
області діяльності [11, 7]. У самому загальному виді стратегія
визначається, як “генеральний напрямок дій організації, проходження
якого в довгостроковій перспективі повинно привести її до мети”
[4, 222].

Термін “стратегія” в філософському значенні починає розглядатися в
наукових працях вітчизняних дослідників С.Л. Рубінштейна, Л.Н. Когана,
Б.Г. Анан’єва, Г.М. Андрєєвої, А.Н. Леонт’єва, Н.М. Амосова,
А.Т. Москаленко і В.Ф. Сержантова. Однією з перших робіт, що була
присвячена проблемі філософського осмислення поняття “стратегія”, стала
монографія К.А. Абульханової-Славскої “Стратегія життя”. Вона визначала
стратегію в широкому змісті, як здатність особистості з’єднувати “свої
індивідуальні особливості, свої статусні і вікові можливості, власні
домагання з вимогами суспільства”, чи у вузькому змісті, як “спосіб
рішення життєвих протиріч” [1, 66-67].

Життя. Велика Радянська Енциклопедія дає нам наступне визначення поняттю
“життя”: “Життя – вища, в порівнянні з фізичною і хімічною, форма
існування матерії” [2, 205-206]. А. Нечипорович визначає життя, як
систему добре збалансованих взаємозалежних перетворень органічних
речовин, основою яких є атоми вуглецю чи перетворення, що характеризують
діяльність живих організмів і є основою таких біологічних функцій,
наприклад, як харчування, ріст, зв’язаний з нагромадженням великої
енергії біомаси і формуванням функціональних структур, розвиток, що
визначає проходження життєвих циклів живих форм на всіх рівнях її
організації, розмноження різних генотипів з наступною їх еволюцією і
просторовою експансією [8, 12].

Нажаль, у всіх цих визначень є недолік – вони не враховують соціального
аспекту життя. Найбільш повно до вивчення феномена життя підійшла
Г.В. Воловик. Дане автором визначення поєднує біологічний і соціальний
рівні життя. Згідно Г.В. Воловик, життя – це “соціально-філософська
категорія для позначення об’єктивних специфічних способів існування
відкритих білкових систем на Землі, здатних до самовідтворення,
асиміляції і дисиміляції, росту і розвитку, саморегуляції, що мають
спадковість і мінливість, дискретність і цілісність, подразливість і
ритмічність при обов’язковому, в умовах нашої планети, єдності складу
біогенних речовин живих організмів, що відрізняються наявністю
необмежених можливостей до саморозвитку, аж до виникнення мислячих форм,
здатних усвідомлювати самих себе і необхідність збереження визначених
цією категорією феномена як вищої цінності” [6, 14]. Додаткову
привабливість даного визначення додає свіжість дослідження (2001 рік).

У роботі Г.В. Воловик життя представлене як єдність двох рівнів –
біологічного і суспільного. Біологічний рівень містить у собі: а) життя
вірусів; б) життя рослин; в) життя тварин і г) життя людини. Громадське
життя складається з: а) життя особистості; б) життя соціального
співтовариства; в) життя суспільства в цілому [6, 15].

Після розгляду складових частин поняття “стратегія життя”, перейдемо до
аналізу сутності даного поняття. Як вихідне визначення, від якого ми
відштовхуємося в дійсному дослідженні, є визначення стратегії життя
К.А. Абульханової-Славскої. Поняття “стратегія життя” представлено в її
роботі з двох точок зору: у широкому змісті, як здатність особистості
з’єднувати індивідуальні особливості, можливості і домагання з вимогами
соціального середовища, і, у вузькому змісті, як спосіб рішення життєвих
протиріч.

Таким чином, життєва стратегія є спосіб вирішення протиріч. Виникає
питання – між ким виникає протиріччя? Згідно К.А. Абульхановій-Славскій
такі виникають між особистістю і суспільством, особистістю і соціальною
групою. Якщо абстрагуватися від даних сторін стратегії життя, можна
прийти до двох сторін: соціальний суб’єкт й об’єкту життя.

Соціальний суб’єкт. Спираючись на визначення стратегії, видно, що дане
поняття припускає наявність носія стратегії. Носієм стратегії у
військовому мистецтві виступає вище командування, у менеджменті –
організація. Що стосується філософського аспекту, то в цьому випадку
носієм стратегії є “суб’єкт життя” [1; 7].

Поняття “суб’єкт” (від лат. subjectus – лежачий унизу, що знаходиться в
основі, від sub – під і jaco – кидаю, скарбу підстава) позначає носія
предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності,
спрямований на об’єкт [12, 633]. “Суб’єкт завжди носить конкретний
характер. Це виявляється, по-перше, у тім, що він виступає або як
конкретна особистість, що діє свідомо і відповідально за свої дії, або
як конкретне надособистісне соціальне утворення, за умови, що в
утворюючих його людей є загальні інтереси, мети, дії, що вони являють
собою деяку цілісність. Конкретність суб’єкта виявляється, по-друге, у
тім, що його предметно-практична чи діяльність пізнання націлені на
конкретний об’єкт” [5, 79-80].

Ідею суб’єкта життя запропонував С.Л. Рубінштейн у середині 30-х років
як своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя [10, 10]. Для
вивчення життєвого шляху, з’ясування причинного зв’язку активності і
розвитку особистості зі змінами її життя, було запропоноване поняття
“життєві відносини” особистості, серед них названі три: відношення до
предметного світу, до інших людей і до самого себе. Рубінштейн вивчив
того, хто зв’язує в самім житті її лінії своїм власним “вузлом” і назвав
його суб’єктом, тому що людина зв’язує їх сама, а потім по-своєму і тим
самим інакше, ніж інші – особистість, як суб’єкт життя. У нашій роботі
ми будемо дотримувати визначення поняття “суб’єкт життя”, запропоноване
М.А. Лепським, який визначає його, як “своєрідний ідеал, оптимальний
спосіб здійснення життя, що виявляється в тім, як будуються вчинки,
лінії поводження на основі бажань і реальних можливостей” [7, 112].

Суб’єктом життя можуть виступати особистість, соціальна група,
суспільство в цілому. Виходячи з того, що особистість, соціальна група,
суспільство в цілому являють собою соціальний рівень життя, тому
правомірним буде вважати носієм стратегії суб’єктів життя – особистість,
соціальну групу, суспільство в цілому, що ми поєднуємо загальним
поняттям “соціальний суб’єкт”.

Об’єкт життя. Поняттю “соціальний суб’єкт” протистоїть “об’єкт життя”.
Об’єкт – “(лат. objectum – предмет, від objicio – кидаю вперед,
протиставляю), те, що протистоїть суб’єкту в його предметно-практичній і
пізнавальній діяльності” [12, 437]. Відповідно визначенню об’єкта,
об’єкт життя визначається як те, що протистоїть соціальному суб’єкту в
ході життєдіяльності на основі його потреб і реальних можливостей. На
нашу думку, як об’єкт життя виступає навколишнє середовище, у якій
приходиться існувати соціальному суб’єкту. Завдяки навколишньому
середовищу він одержує можливість обмінюватися енергією, речовиною й
інформацією як із усім середовищем, так і з окремими її частинами, що
забезпечує збереження і розвиток соціального суб’єкта як такого.
Складовою частиною навколишнього середовища соціального суб’єкта є
середовище соціальне, обумовлене, як “навколишнє суспільне людини,
матеріальні і духовні умови його існування, формування і діяльності”
[12, 624]. Як об’єкт життя можуть виступати особистість, соціальні
групи, суспільство в цілому і біосфера Землі. Для об’єднання даних
понять ми будемо використовувати поняття “життєве середовище”.

Друге питання, що виникає при аналізі визначення “стратегії життя”, це –
при яких умовах виникають протиріччя? Таких випадків три: по-перше, коли
інтереси, цілі, ідеали, наміри соціального суб’єкта не збігаються з
інтересами, цілями, ідеалами і/чи намірами життєвого середовища
(стосовно відношення наступних об’єктів життя: особистість, соціальна
група і суспільство в цілому) [1]; по-друге, коли потреби, наміри і дії
обмежуються тими рамками, у які ставить життєве середовище соціальний
суб’єкт [1]; по-третє, коли виникають особливі умови, у яких існування
соціального суб’єкта характеризується наявністю безлічі труднощів, аж до
екстремальних ситуацій [7].

Отже, говорити про стратегію життя, як про спосіб дозволу протиріч можна
в наступних випадках: по-перше, коли спосіб дозволу життєвих протиріч
змінює напрямок життєвого шляху соціального суб’єкта (коли знайдена
відповідь на питання – куди); по-друге, коли дозволяються найбільш
життєвоважливі протиріччя соціального суб’єкта.

Також додамо наступне: крім життєвих протиріч у визначенні стратегії
життя К.А. Абульханова-Славська використовує поняття “спосіб”, точніше
“спосіб рішення”. Спосіб рішення означає варіативність поняття
“стратегія життя”, коли вибір визначеної альтернативи залежить від
суб’єктивних переваг, індивідуальних властивостей суб’єкта життя, а
також умов і вимог об’єкта життя.

Таким чином, стратегія життя – це поняття, що відображає варіант
вирішення життєвоважливих протиріч, що виникли в процесі життєдіяльності
соціального суб’єкта.

Література

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М.: Мысль, 1991. –
299 с.

2. Большая советская энциклопедия / Под ред. А.М. Прохорова. – 3-е
изд. – Т. 9. – М.: Советская энциклопедия, 1972. – 623 с.

3. Большая советская энциклопедия / Под ред. А.М. Прохорова. – 3-е
изд. – Т. 24, Ч. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1976. – 608 с.

4. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. Учебник. – 3-е изд. – М.:
Гардарика, 1998. – 528 с.

5. Воловик В.И. Философия истории. Курс лекций. – Запорожье, 1995. –
152 с.

6. Воловик Г.В. Життя як цілісність: соціально-філософський аналіз.
Автореферат на здобуття … канд. філософ. наук. – Запоріжжя, 2001. –
18 с.

7. Лепский М.А. “Свет” и “тень” социальной перспективы. – К.: Молодь,
2000. – 410 с.

8. Лепський М.А. Соціально-філософський аналіз взаємозв’язку життя та
смерті: проблема виживання. Автореферат на здобуття … канд. філос.
наук. – Запоріжжя, 1997. – 24 с.

9. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с
англ. – М.: Дело, 1992. – 702 с.

10. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. –
720 с.

11. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник для вузов. – 3-е
изд. – М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1999. – 416 с.

12. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С. Аверинцев,
Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев и др. – М.: Советская Энциклопедия, 1989. –
815 с.

PAGE

PAGE 6

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019