Реферат на тему
Проблема буття у філософії.
Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське
окреслення)
Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське
окреслення)
Якщо ми погоджуємося із тим, що людська свідомість є необхідною умовою
виявлення буття, то нам не уникнути розгляду того, яким постає буття у
людському пізнанні та усвідомленні. При цьому ми звертаємося насамперед
до науки, адже розуміючи певну необхідність позанаукових знань,
урешті-решт до науки ми звертаємося тоді, коли хочемо з максимальним
ступенем достовірності стверджувати про щось, що воно є або його немає.
Інформація, якою володіє сучасна наука, майже безмежна; її досить важко
звести до єдиної цілісної системи. Тому між конкретними науками та
філософією існує проміжна пізнавальна ланочка — наукова картина світу
(НКС). НКС є інтегральним узагальненням досягнень багатьох наук на
підставі деяких фундаментальних співвідношень, величин або перших
(вихідних) предметних визначень сущого (у межах окремих наук або в межах
науки загалом). Вирішальну роль в оформленні наукової картини світу
відіграють фізика, астрономія, хімія, біологія, антропологія,
наукознавство та філософія. Звернемося до найважливіших аспектів
представлення буття у сучасній науковій картині світу.
По-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді.
Класичну науку надихав пафос відкриття останніх та остаточних законів
світу, що надали б можливість змалювати його гармонійним, злагодженим,
упорядкованим. Із погляду сучасної науки порядок і гармонія радше
постають не як норма, а як частковий випадок у стані світу. Отже, за
даними сучасної науки, світ і буття є процесуальними за основною їх
тенденцією.
По-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях
зв’язку “всього з усім”. Цей зв’язок не просто з’єднує окремі явища
буття, а й об’єднує їх таким чином, що зміни його окремих елементів
впливають як на інші елементи, так і на стан буття загалом,
По-третє, до сучасної наукової картини світу входить
рівнево-ієрархізована будова проявів буття: мікро-, макро- та
мегапроцеси. Мікропроцеси — це процеси субатомарного рівня,
макро-процеси — це рівень тіл, мега-процеси — це рівень зоряних та
галактичних процесів. На всіх рівнях діють свої особливі закони,
тенденції, якісні характеристики. Сучасна фізика намагається створити
теорію так званої “великого об’єднання”, яка б дала змогу пов’язати всі
ці рівні єдиними закономірностями, але наразі такої теорії не існує. У
практичній діяльності слід враховувати, що сили, які діють у мікро- та
мегасвітах, набагато перевершують сили макропроцесів. Тому, наприклад,
дуже небезпечними постають ядерні випробування та експерименти, атомна
енергетика і т.ін.
По-четверте, багаторівневість проявів буття демонструє себе ще й
еволюційно, що межує з оцінними підходами. Так, за наявності у Всесвіті
безмежної кількості зірок планетні системи в ньому досить рідкісне явище
(сьогодні астрономія знає лише шість планетних систем). Серед відомих
нам планет органічні процеси розвинені лише на Землі. Отже, лише тут ми
реально стикаємося із розмаїттям рослинного і тваринного життя, з
реально зафіксованими проявами свідомості. Це дає нам можливість
оцінювати процеси Всесвіту за шкалою “вище-нижче”, “краще-гірше” (хоча
ці оцінки відносні, а переконливої теорії еволюції сьогодні просто не
існує). Сучасна наука має підстави стверджувати, що нижчі форми світових
процесів, з одного боку, постають ґрунтом для вищих, а з іншого—входять
до вищих як їх складові елементи. Водночас еволюцію не можна пояснити,
виходячи з локальних умов розвитку процесів світової взаємодії та життя.
Той факт, що за інформаційними потужностями мозок людини майже
безмежний, вказує на те, що еволюція детермінована не лише конкретними
умовами, а й потенціями світового цілого. Отже, еволюційний процес
рухається у напрямі дедалі тотальнішого прояву глибинних характеристик
буття. У цьому аспекті розвиненіші форми сутнього є більш
демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж нижчі.
По-п’яте, сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про
взаємозв’язок суб’єкта та об’єкта. Якщо раніше ці поняття досить
радикально розводили, то тепер людина як суб’єкт постає органічною
часткою світу як об’єкта. З іншого боку, мову про об’єкт можна вести
лише щодо людини, бо речі або явища можна характеризувати як об’єкти
лише через зв’язок із суб’єктом. Тому сучасна наукова картина світу
розглядає форми проявів буття лише в аспекті органічної єдності та
неподільності об’єкта і суб’єкта. Це повертає нас до положень
некласичної філософії про буття у межах інтенції свідомості та
екзистенціальної зустрічі.
WIW XVYyyyyyyyyynnnaaaaaaaaaaaaaa
і неперервною, скінченною та нескінченною, такою, що в з’явленнях
набуває форми просторово-часових співвідношень.
Звичайно, завершують усю будову наукової картини світу філософські
розвідки та узагальнення. Серед них дуже важливе значення має фіксація
двох відомих нам і принципово відмінних статусів буттєвих процесів:
матеріальне (або матеріально-чуттєве) та духовне буття. Матеріальне
буття характеризується множинністю, подільністю, просторовістю,
наявністю маси, опору матеріалу та силових взаємодій. Духовне буття
позапросторове, самоконцентроване, рефлексивне, тобто прозоре для себе
самого, ідеальне, цілісне, динамічне. Саме тому, що філософія розглядає
буття не лише у його матеріальних проявах, неможна задовольнитися тими
ознаками (або критеріями) справжнього буття, які виробила наука: з
позиції науки до справді існуючого можна відносити лише те, що є
спостережуваним (прямо чи опосередковано), а, значить те, що має
просторово-часові характеристики. Якщо ж ми будемо розглядати такі
явища, як ідеалізовані еталонні утворення нашого інтелекту, то з позиції
науки їх не можна визнати реально існуючими, оскільки вони не підлягають
змінам у просторі й часі, а до того ж не мають і субстратних виявлень,
тобто не передбачають матеріалу, із якого вони утворені. Тому у ХХ ст.
побачила світ ціла низка творів та концепцій, у яких цілком серйозно
обгрунтовувалось, що ні свідомості у її власній якості, ні її
специфічних утворень просто не існує. Для сучасної філософії, як вже
зазначалося, буття постає найпершою, фундаментальною характеристикою
відношення мислення до будь-чого; іншими словами, не існує буття, якщо
людська свідомість не продукує деяких моделей, образів, еталонів, у
приведенні у контакт із якими те, що потрапляє у поле нашого сприйняття
або мислення може набути статусу “Це є”. Тобто для філософії критерієм
справжнього існування якраз і буде наявність у нашому досвіді тих
складових (або елементів), які би дозволили впевнено стверджувати “Це
є”. І тому нам повинно бути зрозумілим, чому для давнього грека богиня
полювання Артеміда справді була, але не було і не могло бути, наприклад,
генетичного коду або бактерій. Стає ясним також і те, чому окремі люди
наполягають на тому, що не існує і не може існувати справжнього кохання,
доброти, відвертості та ін.
Але за всіх відмінностей у статусах матеріального та духовного
(ідеального) буття все ж постає як єдине та взаємопов’язане. У
гегелівській концепції буття окреслене як єдність простору й часу,
множинності та єдності, ідеальності та реальності. Природа тут окреслена
як інобуття духу, як його постійна демонстрація через розмаїття та зміну
форм. Реальну єдність матеріального й духовного ми спостерігаємо в
людському бутті та людській життєдіяльності. Філософія здавна усвідомлює
природу людини як єдність матеріального й духовного. Отже, принаймні в
людській діяльності ми бачимо принципову спорідненість матерії і духу,
ідей та справи, теорії і практики. Система людської життєдіяльності
складається із взаємодії зазначених видів буття, із взаємодії, в якій
кожному з цих видів належать своє місце, свої особливі риси, де
виконуються певні особливі функції. Серед сфер людської життєдіяльності,
в яких яскраво виявляє себе єдність матеріального та духовного, важливе
значення мають пізнання, культуротворення, розвиток суспільного життя та
цивілізації, що їх ми розглянемо в подальших розділах.
Роблячи висновки з розглянутого питання, звернемося до найпоширенішої
класифікації філософських позицій на основі розуміння вихідних
характеристик буття (що певною мірою перегукуються із основними
світоглядно-філософськими позиціями, розглянутими нами у першому
розділі):
• монізм — розуміння буття як єдиного у своїй основі;
• дуалізм — визнання двох коренів буття — матеріального та
духовного—рівноправними і взаємодіючими;
• плюралізм — розуміння буття як абстракції від реально існуючої множини
речей, якостей, процесів і явищ;
• субстанціалізм — визнання того, що за поверхнею явищ лежить глибинна
внутрішня сутність;
• реїзм — позиція, згідно з якою немає ніяких сутностей поза речами;
• організм (або організмизм) — позиція, згідно з якою будова світу
подібна до організму, тобто внутрішньо пов’язана так, що окремі елементи
не мають у ній самостійного значення;
• механіцизм — позиція, згідно з якою елементи світобудови пов’язані
суто зовнішньо, тобто механічно;
• динамізм (діалектизм) — коли світ постає рухливим;
• статичність — світ у своїй основі незмінний.
Література
1. Філософія: Курс лекцій.— К., 1993.— Розд. III.
2. Філософія: Підручник для вузів.— К., 1995.— Розд. 5
3. Введение в философию.— Ч.2. — М., 1989.— Гл. V.
4. Виндельбанд В. История древней философии.— К., 1995.
5. Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западно – европейской
философии.—М., 1986.
6. Дышлевый П.С., Яценко Л.В. Что такое научная картина мира.-М.,1984.
7. Кримський С.В. Зміст та функції природничо-наукової картині світу//
Філософська думка. — 1972. —№ 2.
8. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук.-Мюнхен; Львів,
1995.— Розд. 7
9. Псевдо-Дионисий Ареопагит. О небесной иерархии.—М., 1994. -Гл.ГУ.
10. Сенека Л. А. Нравственные письма к Луцилию.—Письмо ЬУІП 16-22.
11. Фрагментьі ранних греческих философов.—Ч. І.— М., 1989.
12. Хайдеггер М. Что такое метафизика? // Новая технократическая волна
на Западе. — М., 1986.
13. Целлер Е. Очерк истории греческой философии.—М., 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
