КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Філосовсько-гуманістична думка Київського удільного князівства на
початку ХVІ століття. Братства України – головні осередки опору
іноземним поневолювачам. Діалектика, як елемент натурфілософії ХVІ
сторіччя. Києво-Могилянська академія – головний центр основних наукових
сил України ХVІІ сторіччя.
П Л А Н
Філосовсько-гуманістична думка Київського удільного князівства на
початку ХVІ століття.
Братства України – головні осередки опору іноземним поневолювачам.
Діалектика, як елемент натурфілософії ХVІ сторіччя.
Києво-Могилянська академія – головний центр основних наукових сил
України ХVІІ сторіччя.
1. Філосовсько-гуманістична думка Київського удільного князівства на
початку ХVІ століття.
Пожвавлення філосовсько-гуманістичної думки припадає на
литовсько-польську добу в історії України. В Україні відродження прийшло
з півночі Європи де проходило у формі Реформації що розповсюдилось
спочатку на Річ Посполиту, а звідти – на Україну. У цей період зростає
інтерес до соціально–політичної та гуманістичної тематики що викликаний
встановленням у 30ті роки XVI століття Київського удільного князівства.
Книжки повертаються в цей час до ранньохристиянської і богословської
літератури активно перекладають деякі світські твори, що проводять ідеї
сили людського Розуму, пристосування світу до потреб людини. Разом з
тим, не згасає інтерес до античної філософії з’являються переклади
Платона, Аристотеля, Демокрита, Епикура.
Одним з перших білорусько–українських мислителів епохи відродження був
Франциск Скорина. Він вивчав праці Аристотеля досократиків та стоїків, а
потім продовжив навчання в різних західноєвропейських країнах де
сформувались його ідеї Відродження і Реформації. Він був впевнений, що
український народ зможе відновити славу Київської Русі через просвіти,
центром якої булла Біблія. Свою подальшу діяльність, він присвятив
перекладу і виданню книг Святого писання рідною мовою. Переклад писання
сам по собі був великим поштовхом до розвитку духовного життя в Україні.
У Біблії, вважав Скорина, схоплена уся Соломонова та Арістотелева
божественна та життєва мудрість. На першому місті в нього знаходиться
теологія, як найвища мудрість. Святе письмо виконує науково–освітню
функцію, містить у собі граматику, логіку, риторику, музику, геометрію,
арифметику, астрономію і виводить двоїсту сутність Біблії – божественну
і людську. Пропагуючи ученість та просвіту, він з гуманістичних позицій,
покладав великі надії на кінцеву перемогу любові до людини над злом.
У поетичних проблемах, далі Ф.Скорини, пішов Симон Будний. На його думку
не страх перед майбутнім покаранням і не надія на райське блаженство
повинні визначати зміст моралі, а тільки розумний природний потяг людини
до гідного життя.
Пізніше, просвітницьку справу Скорини, продовжив Іван Федоров, засновник
книгодрукування в Росії та Україні. Саме він, у 1564р. в Москві, разом з
П.Мстиславцем випустив першу російську датовану, друковану книгу
«Апостол», а в 1573р. у Львові, вийшла перша слов’янська «Азбука» і нове
видання «Апостола».
2. Братства України – головні осередки опору іноземним поневолювачам.
У ІІ половині 16ст. захоплення Річчю Посполитою українських земель
призвело до посилення соціального, національного і релігійного
гноблення. В Україні у 16 і 17ст. виникають і набувають дедалі більшого
суспільного, ідейного й культурного значення організації православного
населення міст-братства. У той час, як майже всі православні ієрархії
прийняли унію, а магнати і частина шляхтичів-католицизм чи
протестантство, саме братства стали головними осередками опору іноземним
поневолювачам, захищаючи інтереси православних, їхню волю, віру, мову,
культуру.
Братства прагнули стати органами самоврядування в умовах політичного й
конфесійного іноземного гноблення.
Найстаршим і найвпливовішим було в Україні Львівське Успенське братство,
при якому було організовано школу.
Історичне значення мали і книжки, у яких прославлялося добре виховання.
Братства з демократичних позицій підходили до читання Біблії, вважаючи
за бажане ознайомлення з нею широких кіл своїх одновірців, а тому
перекладали й тлумачили біблійні тексти для критики тогочасної дійсності
та окреслення утопічного суспільного ідеалу, здійснення якого вони
пов’язували з реалізацією принципів рівності, братерства, свободи,
ідеалізуючи первісне християнство, апологізуючи бідність і аскетизм. У
людині вони підносили духовний початок, з розвитком якого(через
виховання і моральне вдосконалення) пов’язували досягнення щастя.
Братства намагалися зберегти притаманний східним слов’янам спосіб
філософствування, що ґрунтувався на духовно-практичному освоєнні світу і
виходив із розуміння філософії як мудрості і життя в істині.
З під пера українських і білоруських книжників, близьких до братського
руху й пройнятих реформаційними ідеями, вийшли Алфавіт духовний
І.Копинського, Діоптра Віталія з Дубна, Віртоград душевний Фіакри,
передмову до якого написав видатний братський діяч Л.Карпович, та інші
твори. З ними перегукуються думки, які розвивав Вишенський –
найвидатніший тогочасний публіцист і полеміст демократичного спрямування
У центрі його уваги – людина духовна, адже лише через дух можливе
безпосереднє спілкування людини з Богом. Але раціоналістичне осягнення
божественного буття розумом не можливе. Справжня визначеність Бога
охоплюється лише містичним ірраціональним осяянням душі. Вони
абсолютизували духовний початок у людині, а її призначення в земному
бутті вбачали в постійному вдосконаленні духу з метою посмертного
злиття з Богом. Вишенський розглядав Бога як творця всього сущого, вищу
волю, якій підпорядковане усе в світі, як об’єктивний закон буття.
Свій палкий темперамент І.Вишенський повною мірою виявив у боротьбі
проти посилення в Україні католицьких та уніатських впливів. Він усім
серцем вболівав за свою вітчизну, виступав проти егоїзму, продажності
правлячих класів, неуцтва панів, був заступником пригноблених мас і
рішуче виступав проти реформ
До блискучої плеяди релігійних полемістів належать також Захарій
Копистянський та Стефан Зизаній – полум’яні проповідники та захисники
українського православ’я.
Серед творів які репрезентують зростання ідей гуманізму в братському
русі, слід виділити анонімну Пересторогу, Зерцало богослов’я і Учительне
євангеліє К Пронквіліона-Ставровецького, Тренос М.Смотрицького, Лабіринт
Х.Євивича, Арістотелівські проблеми, або Питання про природу людини і
Трактат про душу К.Саковича.
Філософські ідеї в творах діячів братств були вплетені в широкий
суспільно-політичний контекст, відображав реальну народну-визвольну
боротьбу українців і білорусів. У їхніх творах зріла і набувала дедалі
конкретніших форм ідея возз’єднання України та Білорусії з Росією.
У школах України 16-17ст. розвивалися і міцніли елементи гуманістичної
педагогіки. В Україні в основному склалися необхідні
соціально-економічні умови та культурно-ідеологічні передумови для
розвитку елементів суспільно політичної думки й утвердження порівняно
прогресивних ідей, такими передумовами були: піднесення антифеодального
народно-визвольного руху(селянсько-козацькі повстання кінця 16-початку
17ст.),зростання ідеологічної боротьби проти унії і
католицизму(відродження і розквіт полемічної літератури), зростання ролі
міст в економічному і культурному житті суспільства(виникнення братства)
і значне культурне піднесення-запровадження масового книгодрукування,
організація шкіл і т. ін.
N
P
Oe
O
@Bo/////////////icUe?Ue?Ue?Ue
gd1t
&
???????????????o¬
hu
У середні віки, як відомо, панівною формою ідеології була релігія.
Теологічне світорозуміння є відображенням і філософським осмисленням
феодалізму, а відповідна йому схоластична філософія-знаряддям
утвердження феодального суспільства. Ґрунтуючись на догматизмі,
ієрархізмі, незаперечності релігійних догматів, така філософія виступала
як служниця теології.
Лише приблизно з 16ст. завдяки певному розвитку техніки і
природознавства почалося поступове розмежування філософії і науки.
Остання все виразніше заявляє про свої права на вільне дослідження
істини, не пов’язане з жодним релігійним догматом. З часом філософія
частково відокремилась і від теології, набувши певної самостійності і
світського спрямування.
3. Діалектика, як елемент натурфілософії ХVІ сторіччя.
Одним з головних завоювань передової думки епохи Відродження була поява
системи знань про природу. Філософія природи була відома за античності,
але в епоху середньовіччя натурфілософія мало цікавила схоластів. Тому
лише в 16-на початку 17ст. на грунті найважливіших природничо-наукових
відкриттів та внаслідок відродження античної культури, та поширення
теорії двох істин натурфілософія як наука пережила немов нове
народження. Вона відіграла значну роль у розвитку матеріалістичного
світогляду епохи гуманізму і стала без посередньою попередницею
природознавства й матеріалізму Нового часу.
Натурфілософії 16ст. притаманні елементи діалектики. На противагу
схоластиці, яка уявляла природу у вигляді мертвої ієрархії форм,
створених Богом і незмінних, з’являються вчення, що підкреслюють
всезагальний зв’язок і рух речей та процесів природи
Одним з характерних недоліків натурфілософії був і натурфілософський
дуалізм, знаний ще від Аристотеля . Він полягав у протиставленні земної
речовини , що складається нібито з чотирьох елементів, і
небесної-божественного ефіру. Зоряне небо на думку давньогрецького
філософа, є царством досконалості, а «підмісячний» світ, навпаки,
царством недосконалості.
Що стосується українських філософів епохи Відродження., то одні з них
займали об’єктивну позицію, намагаючись викладати студентам учення всіх
відомих їм античних і нових філософів, зрідка надаючи комусь перевагу.
Інші мислителі не погоджувались із твердженням Аристотеля і прямо
проголошували однорідність земної і небесної матерії.
Ідея однорідності матерії земних і небесних тіл суперечила не тільки
твердженню Аристотеля, але всьому середньовічному теологічному
світоглядові з його ідеалізацією божественного і приниженням людського,
земного. Саме тому ця ідея мала яскраву анти схоластичну спрямованість і
була важливим надбанням української філософської думки.
Подоланню середньовічних уявлень про рух, час і простір, а також
зближенню філософії з природознавством сприяло пантеїстичне вчення (Бог
і природа-єдине ціле), що зародилося ще за часів античності.
Перехід від умоглядного знання до дослідної науки почався ще з часів
Відродження. Саме в цей час природознавство сформувалося як наука.
Вчені-природники, на противагу натурфілософам, були більш тісно
пов’язані з практичними, виробничими запитами своєї епохи і намагалися
здобутки науки застосовувати на користь людині.
Поява в Україні значної кількості високоосвічених людей, формування
книгодрукарської бази склали передумови до здійснення наступного
завдання українського Ренесансу – запровадження освіти, науки і культури
в широкі прошарки простого людства. У ІІ половині 16ст. було засновано
багато нових народних шкіл у містах і селах. Князь Костянтин Острозький
заснував декілька шкіл у Турові.
Велику роль у діяльності полемістів відіграв Острозький культурно
освітній центр, заснований у місті Острозі в 1576р. князем К.Острозьким.
Цей центр сприяв розвиткові гуманістичної атмосфери. Його діячі
усвідомлювали значення рідної мови як запоруки чистоти православної віри
та самозбереження українського народу від покатоличення та колонізації.
Зокрема, М.Смотрицький видає в 1618р. Граматику славен скую, яка ще
майже два століття після того була єдиним підручником у
східнослов’янському світі
Острозький культурно-освітній центр був єдиний у своєму роді. В ньому
сфокусувався цілісний процес розвитку духовності в Україні. Крім
обґрунтування православного вчення, утвердження філософії як мудрості з
характерними пошуками істини на шляху містичного єднання з Богом,
розвивалися реформаційні та ренесансно-гуманістичні ідеї. Тут було
засновано бібліотеку з багатим зібранням богословської та наукової
літератури, вперше зроблено спробу створення школи вищого типу в Україні
і.
У розвитку духовного життя України ІІ половина 17ст. – це період
формування світогляду Просвітництва.
Просвітництво – антифеодальна ідеологія періоду становлення капіталізму,
згідно з якою подолання феодальних відносин і встановлення нового
суспільного устрою можливо за допомогою реформи і освіти.
4. Києво-Могилянська академія – головний центр основних наукових сил
України ХVІІ сторіччя.
На базі Київського братства, яке почало відігравати роль у братському
русі, в 1631р. виникає Києво-Могилянській колегіум, а згодом –
Києво-Могилянська академія, яка стала першим вищим навчальним закладом
на східному, слов’янському терені. У Київському колегіумі діяли видатні
українські мислителі Іов Борецький, Касіян Сакович, Єлисей Плетенецький,
Петро Могила – організатор колегіуму. Серед професорів колегіуму були
такі відомі вчені, філософи та письменники, як Феофан Прокопович,
Іоаникій Галятовський, Стефан Яворський, Георгій Кониський. Вони та їхні
колеги й учні привели до глибоких внутрішніх змін українську церкву,
підняли рівень православного богослов’я, забезпечили розвиток
професійної філософії, мистецтва, мовознавства, інших галузей знання,
сприяли докорінним зрушенням у мисленні тогочасного духовенства та
світської інтелігенції.
У другій половині 17ст.Києво-Могилянська академія стає головним центром
основних наукових сил, що ідейно боролися проти католицизму, уніатської
церкви.
Найбільш визначними діячами колегії, які читали курс філософії в різні
роки 17ст., були Йосив Кононович-Горбацький, Інокентій Гізель, Йоасаф
Крюковський, Лазар Баранович та Стефан Яворський.
Близько п’ятнадцяти років з викладацькою роботою в Києво-Могилянський
колегії був зв’язаний Лазар Баранович. Його філософські погляди
характеризуються яскраво вираженою теологічною спрямованістю, у
розв’язанні суто філософських питань виступає як об’єктивний ідеаліст.
Визначним українським письменником і філософом був І. Галятовський. Його
ставлення до природи, людини та людського суспільства –
ортодоксально-теологічне. У вченні про душу та тіло, як і в усій системі
філософських поглядів Галятовського та його колег, відчувається значний
вплив Аристотеля. Також довгий час найбільшим авторитетом в Україні і
Росії був Феофан Прокопович, і був прихильником двоїстої істини. Він
визнавав релігійну істину – «святе письмо» і природознавчу – «природу і
науку».
Отже в епоху Просвітництва розвивається ідея про позастанову цінність
людини, пробуджується самосвідомість і гідність особи, а також почуття
патріотизму і вболівання за долю Вітчизни. Гуманістичні ідеї
розкріпачення особи, ствердження гідності людини стали підґрунтям вести
людину до моральної досконалості та земного блага.
Період кінця 17ст., характеризується посиленням боротьби монархічної
Росії за ліквідацію автономії України, Запорізької Січі, що виконувала
функції української державності.
PAGE 12
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
