.

Філософський словник(реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 30692
Скачать документ

ФІЛОСОФСЬКИЙ СЛОВНИК

З курсу “Філософія”

Для студентів усіх спеціальностей

А

Абсолют – вічна, незмінна, нескінченна духовна першооснова світу

Абстрактне – неповне, однобічне знання, ступінь пізнання об‘єкта

Абстракція – виділення в мисленні окремих властивостей або відношень
предмета як самостійних і відносно цілісних

Авторитарний – той, що грунтується на незаперечному підкоренні влади;
той, що прагне утвердити свою владу, авторитет, вплив

Агностицизм – у теорії пізнання позиція, згідно з якою частково або
повністю заперечується можливість раціонального пізнання

Адекватний – відповідний, тотожний

Аксіологія – один із розділів філософії, що

Акциденція – випадкова, тимчасова, неістотна властивість предмета

Альтернатива – необхідність вибору між двома чи кількома можливостями,
що виключають одна одну, при вирішенні якогось питання

Аморалізм – моральний принцип, за яким виправдовується зневажливе
ставлення до моральних вартостей та норм співжиття

Аналіз – процес розчленування цілого на його складові частини, елементи

Аналогія – форма умовиводу, коли на підставі схожості предметів за
одними ознаками робиться висновок про їхню подібність за іншими ознаками

Анархізм – суспільно-політичне вчення, що заперечує будь-яку державну
владу; невизнання авторитету, дисципліни, порядку

Анахронізм – помилкове віднесення подій чи явищ однієї епохи до іншої;
застаріле, таке, що не відповідає умовам сучасності, явище, поняття,
думка

Анімізм – віра в існування духів і душ; одухотворення явищ і сил природи

Анотація – короткий виклад змісту книги, статті тощо, часто з критичною
їх оцінкою

Антагонізм – непримиренні притиріччя, що супроводжуються найгострішою
боротьбою

Антиномія – поєднання двох взаємовиключних суджень, кожне з яких
відзначається логічною доказовістю

Античний – давньогрецький або давньоримський (культура, мистецтво,
суспільний лад тощо)

Антологія – збірник вибраних творів різних авторів якогось одного жанру

Антропогенез – процес виділення людини з природного стану під впливом
суспільного життя, діяльності й пізнання

Антропологія – наука, що вивчає походження людини й еволюцію фізичної
організації людини та її рас

Антропоморфізм – наділення тварин, рослин і явищ неживої природи
люськими властивостями; властиве багатьом релігіям уявлення про божество
в людській подобі

Апокрифи – книги релігійного змісту, що не збігались з офіційним
віровченням, оголошувалися церквою неправдивими, заборонялися і
зберігалися таємно

Апологетика – розділ християнської теології, завданням якго є
обгрунтування і захист християнського віровчення

Апорія – в логіці суперечність у міркуваннях, що з погляду логічних
законів здається нездоланною; парадокс

Апостеріорі – в теорії пізнання знання, що набувається через досвід

Апріорі – в теорії пізнання знання, що наявні в свідомості й пердують
досвіду

Аргумент – підстава, доказ, що наводяться для обгрунтування істинності
думки

Аскетизм – моральний принцип, за яким людина шляхом самозречення й
відмови від земних благ прагне досягти релігійного чи морального ідеалу

Атман – у давньоіндійській філософії світова душа як основа всіх речей

Атрибут – необхідна, істотна, невід‘мна властивість предмета чи явища,
напр., рух – А. матерії

Афоризм – думка, висловлена коротко, стисло, влучно, що стала
самостійним виразом

Б

Банальний – буденний, давно відомий, заяложений

Біогенез – одна з теорій виникнення життя на Землі, згідно з якою
зародки живих істот були занесені на Землю з інших небесних тіл (теорія
панспермії)

Біосфера – єдність земної кори, гідросфери та атмосфери, населених
живими організмами

Біхевіоризм – напрям у психології, який визнає своїм предметом не
свідомість людей, а їх поведінку як реакцію на зовнішні подразнення

Бог – у релігії надприродна істота як творець і прамислитель; об‘єкт
релігійної віри і поклоніння

Богослов‘я – теорія релігії, система знань, спрямована на теоретичне
обгрунтування, тлумачення та виправдання релігійних вчень та догматів

Брахман – в індійській філософії – безособовий божественний абсолют,
який лежить в основі всіх речей; жрець, представник вищої касти в Індії

Буддизм – одна з трьох світових релігій, виникла у середині першого
тисячоліття до н. е. в Індії; пов‘язаний з ученням Будди про рівність
всіх людей у стражданні

Буття – категорія філософії, в якій відображено спільну всім речам
властивістьбути; існування, що передує всім можливим його формам

В

Веди – найдавніші пам‘ятки індійської літератури, священні тексти
брахманізму

Верифікація – спосіб встановлення істини шляхом відповідності чи
невідповідності відчуттям

Видимість – у філософії неадекватне, спотворене відображення предметів і
процесів через їх недостатнє вираження

Відносна істина – неповні, неточні, приблизні знання про об‘єкт

Відродження – соціальний та духовний рух у Європі ХІV – ХVІ ст.,
спрямований на відродження античної культури, проти культури
середньовіччя

Відчуження – перетворення сутнісних ознак і якостей речі, предмету
культури, людини, соціальної інституції в самостійне і протилежне їм
утворення

Відчуття – психічний процес, результатом якого є відображення окремих
властивостей предметів і явищ безпосередньо за допомогою органів чуття

Волюнтаризм – напрям філософії, що визнає волю першоосновою і творцем
всього існуючого; здійснення влади й управління суб‘єктивно-вольовими
методами

Воля – здатність людини підкорювати свої бажання, пристрасті й
діяльність свідомо визначеній меті

Всесвіт – весь навколишній світ, нескінченний у просторі і часі,
різноманітний у формах і проявах

Вульгарний матеріалізм – різновид матеріалізму, що ототожнєю психічні
процеси з фізіологічними, а свідомість тлумачить як різновид матерії

Г

Галактика – космічна система, що включає в себе понад 100 млрд. Зірок, а
також газо-пилові туманності, пов‘язані між собою силою всесвітнього
тяжіння

Гармонія – впорядкованість та узгодженість зв‘язків між складовими
елементами і частинами і цілим

Гедонізм – філософсько-етичне вчення, згідно з яким найвищим благом і
метою життя людини є насолода

Генезис – поняття, що відображає виникнення, походження і закономірний
розвиток явищ

Географічне середовище – природні умови, що становлять основу існування
і розвитку суспільства

Герменевтика – один із напрямів філософії, основним методом якого є
витлумачення текстів

Гештальтпсихологія – напрям у психології, який первинними і
визначальними елементами психіки вважає “гештальти” – суб‘єктивні
психічні структури

Гінаяна – один із двох основних напрямів буддизму

Гіпотеза – науково обгрунтоване припущення, висунуте для пояснення
будь-яких явищ, вимагає перевірки досвідом або пітвердження фактами для
того, щоб стати достовірною науковою теорією

Глобальний – такий, що поширюється на всю земну кулю; всесвітній;
всебічний, повний; загальний, універсальний

Гносеологія – теорія пізнання

Гомогенний – однорідний за складом

Гуманізм – система поглядів, згідно з якими вищою цінністю
проголошується людина та її право на свободу, щастя й розвиток і прояв
своїх здібностей; ідейний напрям культури епохи Відродження

Гуманістична етика – напрям у філософії моралі, що пов‘язаний з
визнанням моральної природи людини, моральної самоцінності кожного
індивіда

Гуманітарний – такий, що стосується людського суспільства, людини, її
культури

Гуманітарні науки – суспільні науки (філософія, історія, психологія,
філологія, мистецтвознавство, право тощо), що досліджують проблеми
розвитку людського суспільства

Д

Дао – одне з найважливіших понять китайської філософії, центральне
поняття даосизму; означає невидимий всюдисущий закон природи, людського
суспільства, поведінки і мислення окремого індивіда, невіддільний від
матеріального світу і такий, що ним керує. Дао – закономірний шлях
виникнення, розвитку і зникнення всіх речей і одночасно матеріальна
праоснова їх існування

Даосизм – один із напрямів давньокитайської філософії, що грунтується на
визнанні дао

Дедукція – логічний метод, за яким на основі загального істинного
твердження виводиться нове істинне твердження, що стосується окремих
предметів та їх сукупностей

Деїзм – релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог виступає
першопричиною і першопоштовхом світу, але не втручається в розвиток
природи і суспільства

Деміург – у давньогрецькій ідеалістичній філософії (Платон) – божество
як творець світу; творча сила, творець

Дескрипція – у природних і формалізованих мовах словосполучення і
конструкції, що являють собою додаткове означення власних і загальних
імен

Детермінізм – визнання загальної об‘єктивної закономірності й причинової
зумовленості всіх явищ природи і суспільства

Дефініція – логічне визначення змісту певного поняття

Джайнізм – релігія, в основі якої лежить культ Джіни – боголюдини;
поширена у Шрі Ланка та Індії

Дискретний – роздільний, перервний, протиставляється неперервному

Дискурс – аналіз, здійснений опосередковано, шляхом логічних міркувань,
роздумів

Діалектика – наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і
мислення, внутрішнім джерелом яких є єдність і боротьба протилежностей;
складність і багатоманітність форм, суперечливість розвитку

Діалектичний метод – філософський метод, який полягає у визнанні
загального зв‘язку і розвитку явищ, джерелом яких є суперечності

Дійсність – все те, що має реалье, наявне буття

Догма – положення, що приймається на віру як незаперечна, вічна істина
для всіх часів та історичних епох

Догмат – в теології положення релігійного віровчення, що затверджені
вищою церковною інстанцією і визнаються як вищі, абсолютні й незаперечні
істини

Догматизм – мислення застиглими, незмінними формулами, що спирається на
догми

Доктрина – наукова або філософська теорія, політична система; керівний
теоретичний чи політичний принцип

Доцільність – характеристика способу діяльності, що здійснюється у
відповідності з визначеною метою (ціллю)

Дуалізм – принцип світоглядно-філософського пояснення сутності світу, що
визнає два незалежних начала в його основі – дух і матерію, ідеальне і
матеріальне

Дух – нетілесне начало; здатність людини або групи людей до діяльності
на основі свідомості та волі

Душа – синонім терміна психіка; сукупність психічних і моральних якостей
людини

Е

Евдемонізм – поняття, що ним визначається моральний принцип, за яким
людина прагне до щастя

Еволюціонізм – учення, згідно з яким природа розвивається без різних
якісних змін, поступово й неперервно

Еволюція – одна з форм руху, розвитку у природі й суспільстві –
безперервна, поступова кількісна зміна, на відміну від революції –
докорінної зміни, переходу одного з якісного стану в інший

Евристика – наука про творче мислення людини, психічні процеси
розв‘язання яких-небудь завдань

Езотеричний – той, що містить глибинний, внутрішній, таємний, прихований
смисл

Ейдос – у давньогрецькій філософії вид, образ і прообраз речі; ідея

Екзистенціалізм – філософський напрям, за яким реальним є лише існування
людини та її переживання, внутрішнє буття

Екзистенція – основна категорія екзистенціалізму, яка означає внутрішнє
буття людини, як ірраціональне, нtповторне, непізнаване

Екзогенний – зумовлений зовнішніми причинами

Екзотеричний – загальнодоступний, призначений для публічного викладу

Еклектика – механічне поєднання різнорідних, часто протилежних
принципів, поглядів, теорій, стилів; еклектик довільно вибирає з різних
систем ті несумісні положення, які йому хотілося б зберегти або
обгрунтувати

Експеримент – науковий дослід, спостереження за досліджуваним явищем у
штучно встановлених умовах

Елімінація – у процесі логічної операції – виключення, усунення певних
даних, ознак, властивостей

Еманація – у філософії та теології поняття, що позначає витікання,
випромінювання всієї різноманітності світу з єдиного, вищого начала
(Бога)

Емпіризм – напрям у теорії пізнання, що надає перевагу чуттєвому досвіду
перед теоретичними дослідженнями та узагальненнями

Ендогенний – внутрішнього походження, викликаний внутрішніми причинами

Енцикліка – письмове звернення папи римського до всіх католиків або до
віруючих якоїсь однієї країни з релігійними або політичними настановами

Епікуреїзм – моральне вчення, що виходить із етичних ідей
давньогрецького філософа Епікура, за яким найвищі моральні чесноти
досягаються у стані блаженства

Епістемологія – те саме, що і теорія пізнання

Еристика – мистецтво вести спір, полеміку

Естетика – філософська наука про закономірності художнього освоєння
дійсності, про природу мистецтва та його соціальну роль

Естетична свідомість – форма суспільної свідомості, через яку
здійснюється художнє освоєння дійсності, відображаються і виражаються
естетичні почуття, оцінки, смаки тощо

Есхатологія – релігійне вчення про кінцеву долю світу і людства

Етатизм – політика активного втручання держави в соціально-економічну та
політичну сфери життя суспільства

Етика – наука про суть, походження і розвиток моралі; сукупність
принципів і норм поведінки, узвичаєних у певному суспільному середовищі
або професійній групі

Етимологія – розділ мовознавства, що вивчає походження слів

Етногенез – походження народу

Ефір – гадане середовище, яке нібито заповнювало проміжки між частинками
і весь світовий простір; повітряний простір, у якому поширюються
радіохвилі; органічна сполука – безбарвна летка рідина з характерним
різким запахом

Є

Євангеліє – ранньохристиянські книги, що оповідають про земне життя
засновника християнства Ісуса Христа; Євангелія від Марка, Матфія, Луки
та Іоанна – частина Біблії

Євгеніка – напрям у генетиці, завданням якого є покращення спадкових
якостей майбутніх поколінь

Єзуїти – члени католицького чернечого ордену, які не гребували ніякими
засобами для досягнення своєї мети; перен. підступні, лицемірні люди

Єпископ – вищий духовний сан у християнській церкві

Єресі – релігійні вчення, що заперечують догмати пануючої церкви

Ж

Життя – сутнісна ознака процесів органічного світу та людського
існування, що повёёязана зі здатністю до цілеспрямованого відтворення й
саморегуляції

З

Загальне – всеохопна категорія для означення визначеної множини
предметів, явищ і процесів, що принципово тотожні в своїй основі

Закон – філософська категорія для позначення істотного, сталого,
повторюваного, спільного для звязків між предметами і явищами

Засновок – у логіці – судження, що є частиною умовиводу і підставою
висновку

Звичаї – стереотипи поведінки, яких дотримуються групи людей, які
зберігаються впродовж тривалих історичних періодів

Звичка – вироблений і закріплений у житті людини спосіб поведінки з
вираженими внутрішніми спонукальними мотивами до дії

Зло – поняття етики, яким позначається морально-негативне в суспільних
явищах, вчинках і мотивах діяльності людини

Зміст – внутрішній звязок елементів і процесів організованої певним
чином системи матеріальних і духовних явищ

Знання – форма засвоєння результатів пізнання, для якої характерне
визнання їх істинності

Зовнішнє – категорія, що відображає зовнішні ознаки обєкта, які
виявляються в безпосередньому спогляданні на емпіричному рівні пізнання

І

Ідеал – вища досконалість, взірець, мета, до яких у своїй діяльності
прагне людина чи соціальна група

Ідеалізація – наділення когось або чогось властивостями, які
відповідають ідеалові; логічна модель теоретичного обєкта

Ідеалізм – філософський напрям, який на противагу матеріалізму вважає
ідею, свідомість, дух первинними, а природу, буття, матерію їх похідними

Ідентифікація – уподібнення, встановлення тотожності обєктів за певними
ознаками

Ідентичність – подібність, рівнозначність, тотожність предметів, явищ і
понять

Ідеологія – система поглядів та ідей, у яких усвідомлюються та
оцінюються проблеми суспільного життя, а також цілі соціальної
діяльності

Ідея – поняття, уявлення, що відбиває у свідомості людини дійсність і
виражає водночас її ставлення до навколишнього світу

Ілюзія – омана, хибне, спотворене відображення дійсності й побудовані на
цьому нездійсненні мрії та бажання

Іманентний – внутрішньо притаманний предметам і явищам; той, що випливає
з їхньої природи

Імператив – наказ, веління, настіна вимога

Імпліцитно – приховано, неявно

Інваріантність – незміннність величин, співвідношень, властивостей при
зміні умов, що повязані з ними

Індивід – конкретний представник людського роду

Індивідуалізація – виділення однієї особи або особини за їхніми
характерними властивостями

Індивідуалізм – ознака світогляду і життєва позиція, згідно з якими
індивід протистоїть іншим людям і суспільству

Індивідуальний – особистий, властивий лише даному індивідууму;
розрахований на одну особу; поширений на кожного зокрема; одноосібний

Індивідуальна психологія – напрям у психоаналізі, що прагне звільнити
людину від детермінації соціальних та біологічних чинників

Індивідуум – окрема людина, особа

Індуїзм хх сукупність релігійних вірувань, релігійно-соціальні
організації в Індії, світоглядними засадами яких є стародавні індійські
священні тексти

Індукція – логічна операція, форма умовиводу, в якому на основі знання
про окреме робиться висновок про загальне

Інквізиція – судово-поліційна організація у католицькій церкві,
заснована у ХІІІ ст. для боротьби з єретиками, надзвичайно жорстока

Інстинкт – сукупність поведінкових актів організму, спрямованих на
збереження життєвих функцій будь-якої істоти і виду в цілому; чуття,
несвідоме спонукання до чого-небудь

Інструменталізм – філософське вчення, згідно з яким свідомість
визнається одним зі знарядь пристосування організму до середовища

Інтеграція – обёёєднання в ціле будь-яких окремих частин; процес
зближення чого-небудь

Інтелект –розум, здатність до мислення, особливо до вищих його форм

Інтелігібельний – той, що осягається за допомогою розуму, мислення

Інтенція – іманентна субєктові спрямованість свідомості, волі, почуттів
на обєкти

Інтерес – спрямованість особистості на матеріальні та духовні цінності з
метою їх створення та використання

Інтеріоризація – перетворення, згортання зовнішньої схеми дій у
внутрішній, субєктивний план людини

Інтерпретація – тлумачення , пояснення, розкриття смислу чого-небудь

Інтерсубєктивність – поняття для позначення феноменів, загальнозначущих
для багатьох субєктів

Інтроєкція – у психології включення індивідом у свій внутрішній світ
змісту психіки інших індивідів

Інтроспекція – спостереження за власними психічними явищами і станом

Інтуїтивізм – філософський принцип, згідно з яким інтуїція виступає як
єдино вірогідний вид і спосіб пізнання

Інтуїція – здогад, проникливість, які грунтуються на попередньому
досвіді; у філософії – безпосереднє осягнення істини без наукового
досвіду й логічних умовиводів

Ірраціоналізм – філософське вчення, згідно з яким розумові як основному
видові пізнання протиставляються інстинкт, віра, інтуїція

Ірреальне – нереальне, те, що існує в уяві, мисленні, а не в дійсності

Іслам – релігія, заснована, за арабськими переказами, пророком
Мухаммедом у 7 ст.; вчення ісламу викладене у Корані

Істина – адекватне відтворення в пізнанні обєктивної дійсності,
відповідність пізнавальних образів обєктові; твердження, що відповідає
уявленню про належне

Історизм – принцип наукового пізнання, згідно з яким процеси дійсності
розглядаються в їхньому закономірному історичному розвиткові

Історичний матеріалізм – складова частина філософії марксизму, що вивчає
загальні закони розвитку суспільства

Й

Йоги – послідовники давньоіндійського релігійно-філософського вчення про
самопізнання, що досягається методами фізичного і морального тренування

К

Казуальний – випадковий, той, що не підлягає узагальненню

Кальвінізм – протестантська релігійна течія, заснована Ж. Кальвіном

Канон – основне положення, правило, норма; догмат, церковне правило

Кантіанство – сукупність шкіл та напрямів, що склалися на основі
філософії І. Канта

Капіталізм – суспільний лад, основою якого є всеохопне товарне
виробництво і самозростання капіталу

Карма – у релігійно-філософських системах Індії – закон відплати, за
яким характер наступного існування людини (перевтілення після смерті)
визначається її моральною поведінкою

Картезіанство – вчення французького філософа і математика Р. Декарта

Каста – в Індії та у деяких країнах Сходу – замкнена суспільна група
людей, обєднаних певним родом занять, звичаями та законами; перен.
станове або інше залежне суспільне угруповання, що зберігає свої
привілеї та відокремленість

Категоричний імператив – категорія філософії І. Канта, що позначає
належну поведінку людини, відповідно до свободи волі й загальних вимог

Категорія – універсальна форма мислення, в якій відображено загальні
закони, властивості й відношення природних і духовних явищ

Катехизис – короткий виклад основ християнського віровчення у формі
запитань і відповідей

Католицизм – один з основних напрямів у християнстві, в якому верховна
церковна влада над усіма католиками належить папі Римському

Каузальність – принцип пізнання і пояснення, згідно з яким усі явища і
процеси розглядаються з позицій визнання причиново-наслідкових звязків

Квієтизм – релігійно-етичне вчення, що полягає у проповіді
містично-споглядального, пасивного ставлення до дійсності

Квінтесенція – найголовніше, найбільш суттєве

Класицизм – напрям у літературі та мистецтві 17 – першої третини 19 ст.,
повязаний зі зверненням до античних зразків і з системою суворих
естетичних канонів

Клерикалізм – релігійно-політичний напрям, метою якого є активна участь
церкви в суспільно-політичному житті держави

Компіляція – несамостійна літературна чи наукова робота, побудована на
використанні опублікованих творів, праць різних авторів

Конвенціоналізм – філософська концепція, згідно з якою наукові теорії й
поняття є насліком угоди між ученими

Конвергенція – сходження, зближення

Конгеніальний – близький за духом, способом мислення, обдаруванням

Крнкретний – реальний, точний, предметно визначений

Консерватизм – прихильність до всього старого, до віджилих традицій і
порядків; ворожість до нового, передового в політичному житті, в науці,
літературі тощо

Константа – постійна, незмінна величина

Конструктивізм – естетичний напрям, що в архітектурі, образотворчому
мистецтві та дизайні стоїть на позиціях раціональної доцільності,
економності , зручності

Контекст – уривок письмової або усної мови (тексту) із закінченою думкою
із закінченою думкою, який точно визначає смисл окремого слова або
фрази, що входять до нього

Контрреформація – церковно-політичний рух у Європі 16 – 17 ст.,
спрямований проти Реформації

Конфлікт – крайнє загострення суперечностей, що призводить до ускладнень
або гострої боротьби

Конформізм – пристосуванство, пасивне сприйняття існуючого стану справ,
панівних думок тощо

Конфуціанство – філософсько-етичне вчення давньокитайського мислителя
Конфуція; одна з провідних релігій Китаю

Концепція – узагальнена система поглядів на предмети і явища і їх
тлумачення, основна ідея будь-якої теорії

Кореляція – співвідношення; відповідність, взаємозвязок,
взаємозалежність

Космогонія – розділ астрономії, що вивчає походження і розвиток небесних
тіл

Космологія – у натурфілософії філософське вчення про світ, його
походження й будову

Космополітизм – ідеологія, що проповідує відмову від національного
суверенітету, національних традицій і культури, заперечує патріотизм

Космос – Всесвіт, структурно організований і впорядкований світ як ціле

Краса – категорія естетики, якою позначаються цінності, що здатні
задовольнити людські потреби у вищих духовних насолодах

Критерій – ознака, на підставі якої оцінюється яке-нгебудь явище, дія,
ідея; К. істини – мірило достовірності наших знань, їх відповідності
обєктивній дійсності

Культ – сукупність релігійних обрядів, служіння божеству; поклоніння
перед ким-небудь або чим-небудь, надмірне возвеличення кого-небудь

Культура – сукупність матеріальних і духовних цінностей, основним
змістом яких є вищі досягнення людини і суспільства та їх творче
втілення в результатах діяльності

Л

Лаконізм – коротке, стисле вираження думки, ідеї, задуму; за переказами,
спартанці – мешканці давньогрецької Спарти (інша назва – Лаконія) –
уславилися чіткістю і стислістю мовлення

Ламаїзм – один із напрямів буддизму, що склався 7 – 14 ст. на основі
магаяни та тантризму; засновником був тибетський лама Цзон-каба

Ламаркізм – учення Ж. Б. Ламарка, перша теорія еволюції органічного
світу

Латентний – прихований; той, що зовні не виявляється

Легітимація – визнання, підтвердження законності повноважень

Ленінізм – теорія марксизму, розвинута в ХХ ст. Леніним; повязаний із
впровадженням у практику марксистського вчення про соціалістичну
революцію, диктатуру пролетаріату, ліквідацію власності

Лібералізм – ідейно-політичний рух, учення, що грунтується на засадах
широких громадянських прав і свобод в економічній, політичній, духовній
та інших сферах життя суспільства

Лікей – давньогрецька філософська школа, заснована Арістотелем 335 р. до
н. е.

Логіка – наука про закони, форми, прийоми та засоби мислення, спрямовані
на пізнання та досягнення істини; розумність, внутрішня закономірність,
правильність, послідовність

Логічний атомізм – учення про тотожність структури мови і структури
дійсності

Логічний позитивізм – напрям сучасної філософії, предметом якого є
тлумачення завдань і проблем формальної логіки

Логос – термін давньогрецької філософії, що вживався у значеннях
“слово”, “смисл”, “порядок”, “закон”, “розум” і розумівся як обєктивна
закономірність

Локаята – матеріалістична школа в давній та середньовічній індійській
філософії, згідно з якою основу світу складають вогонь, повітря, земля і
вода

Людина – вищий ступінь космічно-органічного життя, субєкт
суспільно-історичної діяльності та культури

Люмпен – декласовані елементи в суспільстві (волоцюги, жебраки, злодії
тощо)

Лютеранство – один із різновидів раннього протестантизму, фундатором
якого був німецький теолог М. Лютер

М

Магія – один з різновидів первісної релігії, система дій, що покликана
поза причиново наслідковими звязками вплинути на світ

Майя – одне з центральних понять давньоіндійської філософії, що мало
магічне і культове значення й означало ілюзію, видимість

Макрокосм, Макрокосмос – світ(космос), Всесвіт

Мальтузіанство – соціологічна доктрина англійського економіста Р.
Мальтуса, згідно з якою населення зростає в геометричній прогресії, а
засоби існуання – в арифметичній

Маніхейство – релігійно-філосоське вчення, засновником якого був перс
Мані (216 – 274); характерним є визнання одвічних протилежних принципів:
добра і зла, світла і темноти

Масонство – релігійно-етичний рух у формі протесту проти соціальної
несправедливості; виник в Англії на початку 18 ст.

Математична лінгвістика – наука, в якій для дослідження мови
застосовують математичні моделі

Матеріалізм – філософський напрям, який вважає, що світ за своєю
природою матерільний, що матерія існує сама по собі, поза й незалежно
від свідомості, що матерія, буття є первинним, а свідомість, мислення –
вторинним, похідним, а світ і його закономірності пізнаванні

Матерія – спільна нестворювана і незнищенна основа всіх речей, їх змін і
форм, що здійснюється самочинно поза людською свідомістю

Медитація – самозаглиблення, споглядання, роздум

Медіум – особа, здатна бути за посередника між світом духів і людьми

Метатеорія – теорія, що аналізує структуру, методи і властивості
будь-якої іншої теорії

Метафізика – вчення про перші сустності, вищі первні всього сущого, що
недоступні досвідному знанню, а відкриваються лише розумові або інтуїції

Метод – спосіб побудови та обгрунтування системи філософського знання;
сукупність прийомів та операцій практичного і теоретичного освоєння
дійсності

Методологія науки – учення про методи досягнення істини в науковому
пізнанні та зведення знань у єдину систему

Механіцизм – однобічний метод пізнання, що грунтується на визнанні
механічного руху як єдиного способу існування іі змін; зведення більш
складних матеріальних утворень до простих елементів

Мислення – вища форма цілеспрямованого й узагальненого пізнання субєктом
істотних звязків і відносин між предметами і явищами, а також у творенні
нових ідей і програмуванні дій

Міра – філософська категорія, що виражає єдність кількісних та якісних
характеристик об‘єкта; межа, порушення якої призводить до зміни об‘єкта

Міркування – послідовне викладення суджень або умовиводів

Містицизм – релігійно-філософський світогляд, в основі якого лежить віра
в можливість надчуттєвого спілкування з надприродніми, таємними
сутностями

Міф – історично перша форма світоглядного відображення світу, що
грунтується на оповідях і переказах і характеризується синкретичною
єдністю художньо-образного, морального та пізнавального і практичного
освоєння дійсності

Міфологія – спосіб духовно-практичного освоєння світу на первісній
стадії суспільного розвитку, форма суспільного самоусвідомлення через
сукупність міфів; вчення про міфи

Моделювання – спосіб дослідження об‘єктів пізнання шляхом вивчення їх
моделей

Модель – у методології науки аналог певного фрагмента природної чи
соціальної реальності; виступає в дослідженні як замінник або
представник предмета, явища системи

Модернізм – світоглядно-мистецький напрям ХХ ст., що грунтується на
запереченні методів, зразків, норм класичного мистецтва, утвердженні
суб‘єктивізму і формалізму

Модус – у філософії – вид, прояв, різновид, властивість предмета; у
логіці – різновид силогізму

Можливість – філософська категорія, що виражає імовірну тенденцію
виникнення предмета

Монада – у деяких філософських системах найпростіша неподільна замкнена
єдність, першооснова

Монізм – філософське вчення, що за першооснову буття бере один
першопочаток – або матерію, або дух

Монотеїзм – однобожність, віра в єдиного Бога

Мораль – система поглядів і уявлень, сукупність норм і правил, які
визначають поведінку людей, їхні обов‘язки стосовно суспільства і одне
одного

Моральна свідомість – форма суспільної свідомості, що грунтується на
усталеній системі моральних норм, оцінок і принципів і відображає
моральні відносини

Мотив – термін у психології. Чким позначається спонукальна причина до
дії і вчинків

Н

Навички – певні дії людини, що доведені до автоматизму внаслідок
багаторазового повторення і не потребують свідомого керування кожним
елементом структури таких дій

Народ – все населення певної країни; етнічна спільність, що у своїй
ієрархізованій соціальній структурі є об‘єктом власної історії та
культури

Натуралізм – погляд на світ, згідно з яким природа виступає як єдиний
універсальний принцип пояснення, в тому числі соціальних та моральних
явищ

Натурфілософія – філософія природи, система умоглядних витлумачень
природи, що розглядається в її цілісності

Наука – сфера інтелектуальної діяльності людини, функцією і завданням
якої є вироблення і теоретична систематизація знань, що в своїй
сукупності складають наукову картину світу

Наукова картина світу – узагальнена цілісна ситема уявлень про
властивості й закономірності природи і світу в цілому, що є синтезом
природничо-наукових та суспільно-історичних понять і принципів

Науково-технічний прогрес – цілісний взаємозумовлений поступ науки і
техніки, що грунтується на широкому пізнанні та застосуванні зовнішніх
сил і закономірностей природи

Націоналізм – ідейно-політична течія. Що виражає прагнення народу до
національного, культкрного і політичного самовираження і самоутвердження

Нація – природно-історична спільність людей, що складається на основі
духовно-культурних особливостей, спільності території та
соціально-економічних зв‘язків

Небуття – поняття, що означає заперечення буття, його відсутність,
тотожне поняттю “ніщо”

Неокантіанство – напрям у філософії ХІХ – ХХ ст., що ставив за мету
повернення до вихідних принципів теорії пізнання та етики Канта

Неоплатонізм – напрям у філософії, згідно з яким творцем світу є
надчуттєве “єдине”, яке шляхом еманації (випромінювання) виділяє з себе
світовий розум, світову душу, природу

Неопозитивізм – один із напрямів філософії ХХ ст., сучасний позитивізм,
основними проблемами якого є роль знаково-символічних засобів науки,
природи і функції математизації і формалізації знання тощо

Неореалізм – течія в англо-американській філософії ХХ ст., одним із
вихідних принцпипів гносеології якої є визнання здорового глузду як
способу пізнання об‘єкта, що безпосередньо входить у свідомість

Неотомізм – філософська школа в католицизмі, що виходить з учення Т.
Аквінського; природу і суспільство проголошує продуктом божественного
творення, наполягає на гармонії віри і розуму

Несвідоме – термін психології для позначення сфери психічної діяльності,
яка не бере участі у свідомому ставленні людини до світу і проявляється
через інтуїцію, мимовільний спогад, гіпнотичний стан, сновидіння тощо

Нігілізм – світоглядно-філософська позиція, що грунтується на
запереченні культурних цінностей, релігійних і моральних норм,
історичного минулого

Нірвана – у буддизмі – стан спокою, що досягається шляхом повного
відсторонення від життєвих благ та задоволень, злиття душі з духовною,
божественною першоосновою світу; перен. спокій, блаженство

Ніцшеанство – філософська течія, в основі якої лежать ідеї Ф. Ніцше “про
переоцінку всіх цінностей” європейської духовної культури і звернення до
ірраціоналізму і суб‘єктивізму

Номіналізм – напрям у середньовічній схоластичній філософії, що визнавав
первинними одиничні речі, а загальні поняття – їх “іменами”

Ноосфера – оболонка Землі, що охоплена розумною діяльністю людини

Ноумен – у філософії Платона та середньовічній схоластиці термін, який
означає те, що пізнається розумом, на противагу даному в чуттях

Нус – одне з основних понять античної філософії, що означало поєднання
всіх всіх можливих актів свідомості й мислення, яким підпорядковані
космос і людина, думка, розум

О

Обскурантизм – вороже ставлення до науки, прогресу; мракобісся

Об‘єкт – предмет, що є частиною зовнішнього матеріального світу; предмет
пізнання, діяльності людини

Об‘єктивний – такий, що існує поза свідомістю та незалежно від неї; о.
реальність – матеріальний світ у всій його багатогранності, все, що
існує насправді незалежно від людської свідомості; безсторонній,
неупереджений, такий, що відповідає дійсності

Об‘єктивізм – світоглядна позиція, що в пізнанні соціально-політичних
явищ грунтується на безсторонності та відсутності їх оцінок

Об‘єктивна істина – в теорії пізнання такий зміст людських знань, який
не залежить від волі та бажань суб‘єкта

Об‘єктивний ідеалізм – один із напрямів філософії, що визнає первинність
духу (ідеї) щодо матеріального світу

Одиничне – поняття, яким фіксуються окремі речі, явища і події, що
визначаються просторово-часовими межами та індивідуальними якостями

Ойкумена – заселена людиною частина земної кулі

Оказіоналізм – визнання будь-яких причиново-наслідкових зв‘язків як
зумовлених божественним впливом

Окультизм – термін, що означає вчення, які визнають існування
надприродних явищ і сил і виробляють практичні способи взаємодії з ними
(магія, спіритизм)

Олігархія – політичне та економічне панування, правління невеличкої
групи

Онтогенез – перебіг розвитку індивідуального організму

Онтологія – розділ філософії. Що вивчає фундаментальні принципи та
найзагальніші сутнісні характеристики буття

Операціоналізм – напрям філософії та методології науки, що зводить
теоретичне знання до емпіричних процедур виміру та опису

Опредметнення і розпредметнення – філософські категорії, в яких
відображено суперечливу природу діяльності людини, коли її здібності
переходять у предмет, а властивості предмета стають надбанням людини

Освітосприйняття, просякнуте життєрадісністю, бадьорістю, вірою у краще
майбутнє; схильність у всьому вбачати найкращі сторони

Оракул – у давніх греків, римлян та народів Давнього Сходу – жрець,
котрий давав віруючим відповіді, продиктовані божеством, а також –
місце, де робилися ці пророкування, напр., Дельфійський О.

Оратор – особа, що виступає із промовою на зібранні; красномовна людина,
що має талант виступати перед широким загалом

Організація – внутрішня впорядкованість, узгодженість у взаємодії
диференційованих і водночас автономних частин цілого; об‘єднання людей,
що реалізують певну програму і діють за визначеними правилами і
процедурами

Ортодоксальний – той, хто неухильно сповідує певне вчення, напрям,
систему поглядів; той, хто суворо дотримується якогось вчення у його
первісному чи загальноусаленому вигляді

Остракізм – у Давній Греції – вигнання громадян, небезпечних для
держави, шляхом таємного голосування, що проводилося черепками, на яких
вказувалися імена вигнанців; перен. вигнання, переслідування

Оцінка – вираження ставлення (через схвалення чи осуд) до явищ
соціальної дійсності та вчинків людей

Очевидність – безпосередня даність істинності певних знань, на противагу
тим, істинність яких потребує доведення

П

Паліатив – засіб, що не забезпечує остоточного розв‘язання завдання;
напівміра

Пам‘ять – здатність до відтворення минулих вражень і досвіду, інформації
про зовнішній світ і внутрішній стан для подальшого використання в
перебігу життєдіяльності

Панегірик – ораторська промова хвалебного змісту; похвальне слово;
надмірне вихваляння когось, чогось

Панісламізм – релігійно-політична течія в ісламі, що проповідує єдність
і солідарність усіх мусульман, незалежно від соціальної, національної,
расової відмінностей, на основі їх рівності перед Аллахом

Панлогізм – філософський принцип, згідно з яким дійсність тлумачиться як
логічне самовираження через поняття, ідею субстанції, що мислить сама
себе

Панпсихізм – уявлення про всезагальну одушевленість природи

Пантеїзм – філософське вчення, що ототожнює Бога і світ, розчиняє Бога у
світі (природі)

Парадигма – теорія або модель постановки проблем, що виступає як зразок
у розв‘язанні послідовних завдань у процесі наукового дослідження

Парадокс – думка, судження, що різко розходиться зі звичайним,
загальноусталеним, таке, що (іноді лише на перший погляд) суперечить
здоровому глуздові; несподіване явище, що не відповідає звичним
уявленням

Патетичний – пристрастний, схвильований, сповнений почуттів, пафосу

Патристика – термін, яким позначають сукупність філософсько-теологічних
дисциплін християнських мислителів (отців церкви) 2-8 ст.

Патрицій – представний привілейованого стану, родової знті у Давньому
Римі

Патріархат – останній період первіснообщинного ладу, який
характеризувався панівним становищем чоловіка у господарстві та
суспільному житті

Пафос – піднесеність душевного стану, хвилювання і пристрасть; категорія
античної естетики

Пацифізм – антивоєнний рух, представники якого виступають проти
будь-яких війн

Перипатетик – учень чи прихильник давньогрецької філософської школи
Арістотеля

Перманентний – постійний, такий, що безперервно триває

Персоналізм – один із напрямів сучасної філософії, що визнає людську
особистість (персону), первісною творчою реальністю, а Бога – верховною
творчою особистістю

Перцепція – сприйняття, безпосереднє відображення дійсності органами
чуттів

Песимізм – світосприйняття. Сповнене безнадії, зневіри у краще майбутнє;
схильність в усьому вбачати найгірші, темні сторони

Підсвідоме – активні психічні стани, що перебувають поза центром
смислової діяльності, але впливають на хід свідомих процесів

Пієтет – глибока повага, шанобливе ставлення до кого-небудь, чого-небудь

Пізнання – процес цілеспрямованого активного відображення явищ
зовнішнього світу і внутрішнього життя, процес нагромадження знань

Платонізм – напрям в античній філософії, що грунтується на вченні
Платона, згідно з яким буття тотожне ідеям і визначається ними

Платонічний – духовний, нематеріальний

Плебей – представник найнижчої верстви у Давньому Римі; у середні віки й
пізніше – плебеї – широкі верстви міської бідноти, простого люду

Плем‘я – форма етнічної та соціальної організації первісного суспільства

Плутократія – державний устрій, за якого політична влада належить групці
найбагатших представників панівного класу

Плюралізм – філософський принцип, згідно з яким існує множинність засад
чи видів буття; визнання співіснування та рівноцінності
ідейно-світоглядних позицій

Пневма – у давньогрецькій натурфілософії і медицині сила, що регулює
дихання і пульс; у стоїцизмі – життєва сила, тотожна логосу –
першовогню; космічне “дихання”, дух

Погранична ситуація – поняття філософії екзистенціалізму, яке позначає
звичайний стан людини, що вимагає від неї концентрування і напруження
всіх сил і дозволяє досягти неможливого у звичайних обставинах

Позитивізм – напрям у філософії і науці, який визнає справжніми знаннями
ті, що базуються на досягненнях позитивних наук, а тому не потребують
філософії

Полігамія – форма шлюбу, за якої кожен може перебувати в шлюбі одночасно
з кількома партнерами

Політеїзм – одна із історичних форм релігії, що грунтується на
поклонінні багатьом богам

Політика – сфера суспільної діяльності, в основі якої лежить проблема
завоювання, утримання і використання державної влади

Поняття – думка, що відображає в узагальненій формі предмети і явища
через виділення їх спільних і специфічних ознак

Популяція – сукупність особин біологічного виду, що заселяє певну
територію і здатна до саморегуляції і самовідтворення

Постулат – твердження, що приймається без доказів як вихідне положення

Потенція – можливість, здатність, сила, що існує у прихованому вигляді й
може виявитися за певних умов

Правосвідомість – сукупність поглядів, ідей, що виражають ставлення
людей або соціальних груп до права та його здійснення в державі

Православ‘я – один з трьох основних напрямів християнства
(східно-візантійський), що остаточно оформився після 1054 року

Прагматизм – напрям сучасної філософії, згідно з яким істинним
вважається не те, що відповідає об‘єктивній дійсності, а те, що дає
практично корисні результати

Праксеологія – система знань і практичних рекомендацій з метою
раціональної організації різноманітних видів діяльності людини та
створення їх оптимальних моделей

Практика – протилежний теорії спосіб освоєння світу з метою його
предметного перетворення; переведення суб‘єктивного в площину
об‘єктивного

Праця – специфічно людський спосіб цілеспрямованого, опосередкованого
предметними і духовними засобами перетворення зовнішнього світу з метою
задоволення потреб

Предикат – у логіці один з двох термінів судження, в якому вказується на
властивість чи особливість предмета (суб‘єкта судження)

Предмет – категорія, що позначає певну цілісність, виділену з множини
об‘єктів у процесі діяльності чи пізнання

Преформізм – учення, згідно з яким у зародкових клітинах організму
містяться структури, що визначають основні риси розвитку і будови
організмів наступних поколінь

Принцип – основне первісне положення якої-небудь теорії, вчення тощо;
внутрішнє переконання людини, погляд на стан речей

Принцип верифікації – принцип встановлення істинності наукових тверджень
за допомогою даних відчуттів

Принцип фальсифікації – спосіб формування логічного критерію істинності,
за яким універсальне твердження є істинним, якщо жодне інше твердження,
яке з нього випливає, не є хибним

Природа – весь навколишній світ у всій різноманітності форм,
самопричинне, передує людині і є універсальною умовою її існування

Проблема – складне теоретичне або практичне питання, що потребує
поглибленого дослідження і розв‘язання

Провіденціалізм – релігійне розуміння історії як прояв волі Бога,
здійснення наперед визначеного божественного плану

Прогноз – науково-обгрунтоване передбачення про можливий у майбутньому
розвиток певних явищ і процесів

Прогрес – напрям розвитку, що характеризується переходом від нижчого до
вищого, від менш організованого до більш організованого, досконалого

Пропаганда – діяльність, спрямована на поширення серед людей певних
ідей, учень і поглядів і формування в них відповідних світоглядних
позицій

Протестантизм – один із напрямів християнства, що виник у надрах
католицизму внаслідок Реформації; один з основних догматів – спасіння
через особисту віру

Протилежність – категорія, що відображає властивості, процеси,
тенденції, які взаємно виключають одне одного

Протяжність – одна з характеристик простору, що притаманні механічним та
фізичним тілам і системам та їх взаємозв‘язкам

Психіка – спосіб відображення твариною або людиною зовнішнього світу
черех систему образів і дій

Психоаналіз – загальна теорія і метод лікування нервових і психічних
захворювань, що започатковані З. Фрейдом

Психологізм – напрям у філософії та соціології, що визнає психологію
основною філософською і соціологічною наукою

Психологія – наука про закономрності, розвиток і форми психічної
діяльності тварини і людини

Псюхе – поняття давньогрецької філософії, в якому розвиваються уявлення
про ідеально-духовні елементи реальності

Р

Раціоналізм – філософський напрям, що вважає розум єдиним джерелом і
критерієм пізнання

Реалізм – у середньовічній філософії напрям, що грунтувався на визнанні
того, що загальні поняття є реальними духовними сутностями і
субстанціями речей

Реальність – те. Що існує насправді, поза свідомістю – об‘єктивна
реальність, а у свідомості – суб‘єктивна реальність

Революція – глибокі якісні зміни в розвитку яких-небудь явищ природи,
суспільства чи пізнання

Регрес – перехід від вищих форм поступу до нижчих, рух назад, зміни на
гірше

Редукція – процес або дія, змістом яких є зменшення, спрощення чогось

Релігія – специфічний тип світогляду, відповідна поведінка і сукупність
дій, що грунтуються на вірі в існування надприродних сил (Бога)

Релятивізм – методологічний принцип, який полягає в абсолютизації
відносності й умовності змісту пізнання, а також моральних норм і
принципів

Ренесанс – епоха Відродження – епоха в культурному та ідейному розвитку
низки країн Європи (ХІV – ХVІ ст.), зумовлена зародженням буржуазних
відносин; основним ідейним змістом антифеодальної культури Р. був
гуманізм (термін Р. – умовний, оскільки зводить увесь смисл цього
історичного явища до відродження античної культурної спадщини)

Ретроспекція – спосіб розгляду, осмислення подій сучасності під кутом
зору минулого, виявлення в ньому тенденцій, наявних у сучасності

Рефлекс – опосередкована нервовою системою реакція організму на вплив
зовнішнього і внутрішнього середовища

Рефлексія – спосіб мислення, що спрямований на осмислення й усвідомлення
пізнавального акту й пізнання внутрішнього світу людини

Реформація – соціально-політичний та релігійний рух ХVІ – ХVІІ ст. в
Європі, спрямований проти феодалізму та католицької церкви

Речовина – один із видів матерії, що має просторову обмеженість, масу
спокою і є предметом дослідження фізики, хімії тощо

Ригоризм – суворе, неухильне, надмірно дріб‘язкове дотримання певних
принципів, правил, переважно з питань моральності

Риторика – ораторське мистецтво, наука про красномовство, що вивчає
способи побудови мовлення з метою переконання слухачів й досягнення
естетично-емоційного ефекту

Ритуал – одна з форм символічних дій, що виражає зв‘язок суб‘єкта з
системою соціальних відносин і цінностей

Рід – за первісного ладу – форма спільності людей, пов‘язаних кровною
спорідненістю; у логіці – характеристика класу предметів

Річ – окремий предмет об‘єктивного світу, що має відносну відособленість
і сталість

Розвиток – незворотна, спрямована й закономірна зміна матеріальних та
ідеальних об‘єктів, поступальна зміна явищ матеріального та духовного

Розсудок – спосіб інтелектуальної діяльності відповідно до заданих схем
і шаблонів, без проникнення у змістовну сутність поняття

Розум – вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в
усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої
природи і змісту

Романтизм – напрям у літературі, мистецтві та філософії, що виник у
Європі на початку ХІХ ст., який боровся з канонами класицизму, висуваючи
на перший план особистість і почуття; романтики у своїй творчості широко
використовували історичні та народно-поетичні теми; настрій, який
характеризується ідеалізацією дійсності, мрійливим спогляданням

Рух – спосіб існування матерії, невід‘ємна властивість будь-яких її
утворень, що оїоплює собою всі зміни та процеси, які відбуваються у
сфері природи і духу

С

Сакралізація – введення у статус священного предметів, явищ, подій,
людей тощо

Сакральний – той, що відноситься до сакрального, священного

Самосвідомість – усвідомлення людиною чи соціальною групою самої себе,
свого місця й ролі в природі й суспільстві

Свідомість – вищий рівень психічної активності людини як соціальної
істоти; цілеспрямоване і творче відображення об‘єктивної дійсності у
формі образів й понять

Світ – універсальна предметність, що протистоїть людині, стосовно яуої
людина визначається як суб‘єкт, що створює власний духовний світ

Світогляд – форма суспільної самосвідомості люлини, через яку вона
осмислює й оцінює своє ставлення досвіту і визначає своє призначення і
місце в ньому

Свобода – сутнісна характеристика людини, що полягає в її здатності
діяти відповідно до своїх інтересів і цілей і грунтується на виборі
можливих способів, форм і напрямів діяльності

Свобода волі – філософське поняття, що позначає філософсько-етичну
проблему зумовленості (детермінованості) чи самовизначення людської волі

Свобода совісті – спосіб морального самовизначення людини у ставленні до
явищ суспільного життя

Секуляризація – процес звільнення від впливу релігії різноманітних сфер
життя суспільства і людини, позбавлення церкви певних майнових прав,
впливу на політичне життя тощо

Семантика – розділ мовознавства, а також логіки, що вивчає зміст
значення і смисл слів і виразів і співвідношення між ними

Семіотика – загальна теорія систем знаків, кожному з яких надається
певне значення

Сенсибельний – філософський термін, яким позначають предмети і явища
світу, що осягаються за допомогою відчуттів

Сенсуалізм – напрям у теорії пізнання, що визначає відчуття основною
формою і джерелом знань

Символ – форми виразу духовного змісту за допомогою матеріальних
предметів та образів, що виступають як знаки цього змісту

Синкретизм – злитиість, нерозчленованість, що характеризує первісний,
нерозвинутий стан чого-небудь

Синтез – метод дослідження якого-небудь явища у його єдності та
взаємозв‘язку частин; узагальнення, зведення до єдиного цілого даних,
здобутих аналізом

Синтоїзм – національна релігія японців, що сформувалася в 6 – 7 ст. на
базі родоплемінних культів

Система – сукупність елементів, що перебувають у взаємних зв‘язках
співпідпорядкування й координації і складають певну цілісність

Системний підхід – напрям у методології соціально-наукового пізнання, що
грунтується на дослідженні об‘єктів як систем

Сім‘я – соціальне об‘єднання, чления кого пов‘язані шлюбними взаєминами,
спільністю побуту, взаємодопомогою та моральною відповідальністю

Скептицизм – філософське вчення, що піддає сумніву можливість
достовірного пізнання світу

Слово – структурно-семантична одиниця мови, що відображає результати
досвіду й пізнання світу; єдність знака і позначуваного

Смерть – природне і закономірне (можливе неприродне і випадкове)
завершення життя будь-якого живого організму

Смисл – особливий зміст, яким людина наділяє прояви своєї
життєдіяльності, явища та процеси світу й надає їм певного значення в
системі культури

Смисл буття – поняття світогляду, в якому відображено фундаментальну
проблему існування людини як унікальної, активної і творчої особистості

Совість – категорія етики, що позначає моральне почуття, в якому
виявляється самооцінка особою її дій і вчинків у системі усталених
моральних норм

Соліпсизм – крайня форма суб‘єктивного ідеалізму, в якій реально
існуючим визнається суб‘єкт, все ж інше голошується продуктом його
свідомості

Софістика – спосіб міркувань, що грунтується на навмисному порушенні
законів логіки й оголошенні хибних умовиводів істинними

Соціалізація – процес становлення особистості на основі засвоєння нею
елементів культури й соціальних цінностей

Соціалізм – соціально-утопічне вчення про суспільство соціальної
рівності, яке грунтується на суспільній власності

Соціальна верства – соціальна група, що має проміжні, недостатньо
виражені соціальні характеристики (природні або суспільні відмінності)

Соціальна група – відносно стала сукупність людей, що є складовим
елементом соціальної структури певного суспільства

Соціальна екологія – сукупність наук, що досліджують взаємодію між
людськими спільностями та навколишнім географічним, соціальним і
культурним середовищем, а також вплив результатів цієї взаємодії на
фізичне і психічне здоров‘я людини

Соціальна психологія – наука, що вивчає закономірності, специфічні риси
психічної діяльності та поведінки соціальних спільностей, їх взаємодію
та вплив на соціальну поведінку особи

Соціальне середовище – суспільні, матеріальні та духовні умови, що
оточують людини, забезпечують її існування, формування та діяльність

Соціальний прогрес – провідна тенденція розвитку суспільства, що
відзначається гармонізацією суспільних відносин, удосконаленням
технології та духовно-культурним зростанням людини

Соціальний простір – сукупність умов, що визначають можливості для
реалізації людиною, соціальною групою чи суспільством потреб, потенцій і
здібностей

Соціоантропогенез – взаємозумовлений цілісний історичний процес
виникнення і формування суспільства і морфологічного розвитку людини

Соціобіологія – напрям у філософії та соціології, що досліджує
еволюційно-біологічні передумови соціальної поведінки людини

Соціологія – наука про суспільство як систему та про окремі соціальні
інститути, а також про процеси і групи стосовно суспільства в цілому

Соціометрія – галузь соціальної психології, предметом вивчення якої є
міжособистісні взаємини в малих соціальних групах

Спадковість – здатність організмів передавати ознаки від батьків до
нащадків

Спекулятивний – тип теоретичного знання, що виводиться без звернення до
досвіду, за допомогою рефлексії і спрямований на основні засади буття,
культури, науки

Спіритизм – містична течія, послідовники якої вірять в існування
потойбічного світу душ і духів і можливість спілкування з ними за
допомогою спеціальних ритуалів

Спіритуалізм – філософські погляди, згідно з якими дух є першоосновою
дійсності, що як безтілесна субстанція існує поза матерією і незалежно
від неї

Споглядання – емпіричний ступінь пізнання, в основі якого лежить
безпосереднє чуттєве відображення об‘єкта

Спостереження – свідоме й цілеспрямоване сприйняття, зумовлене
завданнями пізнання й діяльності

Спростування – обгрунтування хибності або сумнвності якогось судження,
твердження

Стереотип – звичний, усталений спосіб духовної діяльності, стійкі форми
сприйняття й оцінки соціальних об‘єктів та явищ

Стиль – індивідуальна манера, своєрідні, неповторні особливості
діяльності, творчості, мислення, висловлювання

Стоїцизм – одна з провідних течій еліністичної та римської філософії,
заснована в кінці 4 ст. до н. е., що розробляла поняття міцної і
розумної основи морального життя; завдання мудреця – стоїка, згідно з
С., — звільнитися від пристрастей і жити, підкорившись розуму

Стохастичний – випадковий, імовірний

Структура – взаєморозміщення й зв‘язок складових частин чого-небудь;
внутрішня будова чого-небудь

Структуралізм – загальна назва ряду напрямів у соціогуманітарному
пізнанні ХХ ст., пов‘язаних із виявленням структури, тобто сукупності
відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході
різних перетворень і змін

Структурно-функціональний аналіз – один із принципів системного
дослідження соціальних явищ і процесів як структурно розчленованої
цілісності, в якій кожний елемент структури має певне функціональне
призначення

Суб‘єкт – носій предметно-практичної й духовної діяльності, джерело
активності й творчості, спрямованих на об‘єкт

Суб‘єктивізм – світоглядна позиція, що абсолютизує роль суб‘єкта й
недооцінює об‘єктивні закономірності в розвитку світу та його освоєнні

Суб‘єктивне – те, що властиве суб‘єктові, визначається його діяльністю;
духовна діяльність людини як суб‘єкта

Суб‘єктивний ідеалізм – ідеалістичний філософський напрям, що заперечує
існування зовнішнього, матеріального світу; його представники вважають,
що основою всіх явищ є людська свідомість, а зовнішній світ існує у
свідомості суб‘єкта

Сублімація – психічний процес перетворення й переведення енергії
інстинктів у сферу соціальної діяльності і культурної творчості

Субстанція – незмінна основа всього існуючого, протилежна всьому
мінливому й випадковому; матерія, природа

Субстрат – загальна основа різноманітних явищ, основа спільності або
подібності однорідних явищ

Сугестія – вплив, навіювання

Судження – форма думки, в якій стверджується або заперечується щось
стосовно предметів чи явищ

Суспільні відносини – взаємини, що складаються між людьми в процесі
їхнього економічного, соціального, політичного, духовного життя і
діяльності

Суспільство – відносно відособлена від природи частина матеріального
світу, система зв‘язків і відносин між людьми, що складаються між ними в
процесі життєдіяльності

Сутність – філософська категорія, що виражає головне, основне,
визначальне в предметі й пізнається на рівні теоретичного мислення

Схоластика – тип середньовічної релігійної філософії, що відзначалася
поєднанням догматичних тверджень з раціональною, логічною проблематикою

Сцієнтизм – світоглядна позиція, згідно з якою наукові знання являють
собою найвищу культурну вартість і достатню умову орієнтації людини у
світі

Сюрреалізм – один із напрямів сучасного мистецтва, представники якого
проголосили підсвідомість (сни, галюцинації, нереальні зв‘язки предметів
і явищ) джерелом мистецтва

Т

Табу – категорична заборона певних дій, що грунтуються на глибокій вірі
в неминучу кару за порушення цієї заборони

Табула раса – термін сенсуалістичної філософії, що позначає стан
свідомості новонародженої людини, в якої відсутні будь-які знання через
відсутність досвіду

Тавтологія – повторення одного й того ж визначення, фрази іншими,
близькими за змістом словами

Талмуд – збірник догматичних, релігійно-етичних і правових
законоположень іудаїзму

Творчість – продуктивна діяльність, що здатна породжувати щось якісно
нове у матеріальній і духовній сферах

Теза – визначальне істотне твердження в певній концепції, теорії;
втердження, що потребує доказу, аргументації

Теїзм – релігійно-філософське вчення, що грунтується на розумінні .бога
як нескінченної особи, що створила світ і визначає процеси і події в
ньому

Телеологія – вчення, що пояснює закономірний зв‘язок явищ природи не
об‘єктивними причинами, а метою, наперед визначеною волею Бога

Темпераменти – сукупність психічних властивостей людини, що фізіологічно
пояснюються основним типом вищої нервової діяльності і виявляються у
поведінці людини, напруженості й урівноваженості перебігу її психічної
діяльності

Тенденція – напрям, спрямування розвитку якого-небудь явища чи процесу

Теогонія – сукупність міфів про походження богів, що притаманна
політеїстичним релігіям

Теодицея – боговиправдання, релігійно-філософське вчення, яке має на
меті усунути суперечності між вірою в справедливого Бога і наявністю зла
на землі

Теократія – форма правління, за якої політична влада належить
духівництву

Теологія – богослов‘я, система теоретичного викладу, тлумачення й
обгрунтування ідеї Бога, релігійних тверджень

Теорія – система вірогідних наукових знань про якусь сукупність
об‘єктів, яка описує, пояснює й передбачає явища певної предметної
галузі

Теорія відносності – фізична теорія, з якої випливає філософський
висновок про простір-час як неподільну форму існування матерії

Теорія пізнання (гносеологія, епістемологія) – розділ філософії, що
вивчає проблеми природи пізнання, його закономірностей та можливостей,
відношення знання до реальності тощо

Теорія факторів – соціологічні концепції, що пояснюють суспільний процес
впливом одного або сукпності факторів

Теорія цінностей (аксіологія) – філософське вчення про природу
цінностей, їх місце і взаємозв‘язки в реальності та структурі ціннісного
світу людини

Теософія – релігійно-філософське вчення, що проголошує предметом
пізнання божественну мудрість, а його джерелом – містичну інтуїцію та
одкровення

Термін – слово або словосполучення, що виражає певне поняття якоїсь
галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя

Техніка – сукупність штучних, взаємопов‘язаних засобів праці,
спрямованих на перетворення природи з метою виробництва матеріальних і
духовних благ та користування ними

Технократія – соціальна концепція, що стверджує потребу у встановленні
політичної влади технічними працівниками; соціальний прошарок вищих
функціонерів виробництва й управління

Типове – нормальне, зразкове для даної конкретної ситеми об‘єктивного
світу, а також творчого процесу

Толерантність – терпимість до чужих думок, вірувань, переконань

Томізм – напрям схоластичної філософії і теології католицизму,
започаткований Томасом Аквінським

Тотальність – повнота, всезагальність, всеохопність, всеосяжність усіх
сторін предмета (дійсності)

Тотемізм – одна із форм родо-племінної релігії, що грунтується на вірі в
кровну спорідненість і надприродний зв‘язок певної родової групи і
якоїсь тварини, рослини, предмета

Тотожність – рівність предметів або думок, збіг усіх їхніх властивостей,
що дає змогу розглядати їх як один і той самий предмет або думку

Традиція – відносно стійкі утворення соціальної та культурної спадщини,
що передаються і зберігаються від покоління до покоління

Трактат – наукова праця, в якій докладно розглянуто якесь окреме питання
або проблему

Трансцендентальний – поняття, що виражає загальні надчуттєві
(трансцендентні) форми буття, які пізнаються до будь-якого досвіду,
апріорно (простір, час, причиновість)

Трансцендентний – той, що лежить поза межами свідомості й пізнання, поза
звичайним світом

Тривіальний – звичайний, буденний, заяложений, неоригінальний

Тріада – єдність, утворювана трьома частинами; три стадії (теза,
антитеза, синтез), що в ідеалістичній філософії Гегеля характеризують
діалектичний розвиток

Труїзм – загальновідома істина, банальність

У

Увага – форма психічної діяльності людини, що виявляється в
спрямованості та зосередженості на певних об‘єктах

Узагальнення – логічна дія, в процесі якої здійснюється перехід від
одиничного до загального, або від менш загального до більш загального

Умовивід – спосіб логічного зв‘язку висловлювань, за допомогою якого з
наявних тверджень (засновків) можна одержати нове твердження (висновок)

Уніати – прихильники та віруючі греко-католицької церкви, що утворилася
в 16 – 17 ст. і поєднує елементи православ‘я і католицизму

Універсалії – термін схоластичної філософії для позначення загальних
понять

Універсальний – різнобічний, всеохоплюючий; різноманітного призначення,
який виконує різноманітні функції

Універсум – Всесвіт, світ як ціле в єдності всіх його об‘єктів, проявів
і властивостей

Унітарний – об‘єднаний, єдиний, який становить єдине ціле; спрямований
на об‘єднання, єдніть

Уніфікація – приведення до єдиної форми чи системи

Упанішади – загальна назва релігійно-філософських творів, що коментують
Веди, найдавніші пам‘ятки індійської літератури

Урбанізація – зосередження промисловості та населення у великих містах;
процес зростання ролі міст у розвитку суспільства

Урбанізм – напрям у мистецтві та літературі ХХ ст., основна тематика
якого – описання життя сучасного міста

Утилітаризм – принцип оцінки всіх явищ із погляду їхньої користі,
можливості бути засобом для досягнення якоїсь мети

Утопія – фантазія, мрія, що не грунтується на науковому вивченні
закономірностей розвитку суспільства, немає реальних підстав для
здійснення

Уявлення – здатність пам‘яті до створення образу раніше сприйнятого
предмета; форма чуттєвого відображення у вигляді наочно-образного знання

Ф

Фабула – послідовне, стисле викладення події, фактів, вчинків героїв,
зображених у художньому творі

Факт – справжня подія, явище; дійсність, реальність

Фактор – рушійна сила, причина, умова будь-якого процесу, явища

Фантасмагорія – фантастичні картини й фігури, одержані за допомогою
різних оптичних пристроїв; фантастичне уявлення про щось; маячні
видіння, щось нереальне; химерне, дивне перетворення, зміна

Фаталізм – форма світогляду, згідно з яким будь-яка подія чи людський
вчинок визначені наперед і виключають випадковість і вільний вибір

Феномен – явище, що осягається в чуттєвому досвіді, об‘єкт чуттєвого
споглядання

Феноменалізм – філософське вчення, згідно з яким основними об‘єктами
пізнання є феномени, а не сутності речей

Феноменологія – напрям сучасної філософії, предметом пізнання якого є
рефлексія свідомості про свої акти і зміст, пізнання людського існування
і культури

Феодалізм – суспільний устрій, для якого властива перевага натурального
господарства, особисте економічне підпорядкування, ієрархізація
соціальної структури

Фетишизм – одна з форм родо-племінної релігії,що грунтується на вірі в
надприродні властивості предмета

Фідеїзм – в релігійному світогляді утвердження пріоритету віри,
одкровення перед розумом і науковим знанням

Фізикалізм – одна з концепцій неопозитивізму, що полягає у вимозі
перекладу речень конкретних наук на мову фізики

Філогенез – процес історичного формування і становлення певного виду
організмів

Філософія – один із типів світогляду, теоретичне осмислення людиною
свого ставлення до світу, виражене у формі ідей, принципів, категорій

Філософія життя – один із напрямів філософії ХІХ – ХХ ст., основним
поняттям якого є “життя”, як цілісна реальність, що осягається за
допомогою інтуїції

Філософія історії – розділ філософії, предметом якого є пізнання й
інтерпретація історії як цілісного процесу

Філософія культури – розділ філософії, що досліджує сутність і значення
культури в житті людини і суспільства

Філософія науки – напрям сучасної філософії, що досліджує структуру
наукового знання, засоби й методи наукового пізнання, способи розвитку й
обґрунтування знання

Філософія природи – умоглядне тлумачення природи, що розглядається в її
цілісності

Філософська антропологія – філософське вчення про людину та її сутність;
течія в сучасній філософії, що теоретично узагальнює природничі й
гуманітарні науки про людину

Флюїд – особлива невагома рідина, за допомогою якої пояснювали явища
тепла, магнетизму, електрики; за містичними уявленнями спіритів, —
особливий психічний струм, що виходить з людини

Флуктуючий – швидкоплинний, мінливий

Форма – будь-який зовнішній вигляд, обрис предмета, якому відповідіє
внутрішній зміст

Формалізація – метод, що полягає в заміні всіх змістовних термінів
символами

Формальна логіка – наука, що вивчає форми мислення та структуру
наукового знання

Фрейдизм – психологічне і філософське вчення, розроблене австрійським
лікарем-психіатром З. Фрейдом

Фундаменталізм – крайня форма консерватизму в релігійних течіях
(протестантизм, іслам)

Фундаментальний – міцний, вагомий, надійний, ґрунтовний, глибокий

Функціональна психологія – напрям у психології ХІХ – ХХ ст.., який
обстоював ідею цілісності психіки, що реалізує свої відправлення як
доцільний зв‘язок організму й середовища

Функціональна школа – течія в соціології, згідно з якою суспільство є
єдиною соціальною системою, де кожний елемент виконує певну соціальну
функцію

Функція – спосіб реалізації можливостей речі або елемента системи,
спрямований на досягнення певного ефекту

Футурологія – наука про майбутнє, наукове передбачення й проектування
майбутнього

Х

Характер – цілісний і стійкий індивідуальний склад душевного життя
людини, що проявляється в окремих актах і станах її психічного життя

Харизма – виняткова здібність, божий дар

Хасидизм – релігійно-містичний рух єврейства, що склався в надрах
іудаїзму внаслідок його пристосування до нової соціально-економічної та
духовної ситуації ( в Україні 18 ст.)

Хіліазм – віра в тисячолітнє царство Бога і праведників на землі, що
ґрунтується на пророцтвах Апокаліпсиса

Холізм – напрям у сучасній філософії, який розглядає цілісність світу як
наслідок творчої еволюції і спрямовується нематеріальним і непізнаванним
“фактором цілісності”

Християнство – одна з трьох найбільших релігій світу, що виникла в І ст.
до н.е. і засновником якої вважається Ісус Христос

Ц

Цивілізація – ступінь розвитку матеріальної та духовної культури,
суспільного розвитку в цілому

Цинізм – нахабне, зневажливе, презирливе ставлення до норм моралі,
загальноприйнятих норм поведінки

Ціле – поняття, що виражає завершену, стійку внутрішньо зумовлену
органічну єдність об‘єкта, його відносну відокремленість від
навколишнього середовища

Ціле покладання – один із визначальних компонентів діяльності людини, що
відзначається свідомим формуванням цілей, яким підпорядковані програма і
вибір дій та створення засобів їх досягнення

Ціль – ідеальний, наперед визначений результат людської діяльності,
спрямований на перетворення дійсності відповідно до усвідомлених потреб
людини

Цінність – категорія, що позначає позитивне значення явищ природи або
соціокультурної сфери

Ч

Час – категорія, що позначає притаманну матерії, окремим її речам і
проявам, а також духовним явищам і внутрішнім станам людини, зміну, що
характеризується послідовністю, тривалістю, інтенсивністю

Частина – вираження органічного складника цілого, що містить у собі
індивідуальні властивості, а також цілого, до якого він належить

Чисте мистецтво – естетична концепція, що утверджує самоцінність
мистецтва та незалежність його від суспільного життя

Ш

Шаріат – сукупність юридичних і релігійних норм, заснованих на Корані;
мусульманське право

Шиїзм – напрям в ісламі, прибічники якого алегорично тлумачать Коран і
мають своє священне писання – абгар

Шовінізм – проповідування національної винятковості, протиставлення
інтересів однієї нації інтересам інших націй, розпалювання національної
ворожнечі та ненависті до інших рас і націй

Шлюб – історично зумовлена, санкціонована і регульована суспільством
форма взаємин між чоловіком і жінкою, що визначає їхні права та
обов‘язки одного щодо іншого та щодо дітей

Я

Я – духовний центр людської особистості, індивідуальності, що свідомо й
діяльно ставиться до самої себе і через себе – до зовнішнього світу

Явище – категорія, що позначає зовнішні властивості, процеси і зв‘язки
предмета, що пізнаються шляхом безпосереднього живого споглядання

Якість – категорія, що позначає притаманну речам специфічну
визначеність, яка тотожна з їхнім буттям і відрізняє їх від інших речей

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

Абеляр П‘єр (1079 – 1142) – французький філософ, богослов і поет.
Розробив схоластичну діалектику. Раціоналістична спрямованість його ідей
викликала протест ортодоксальних церковних кіл.

Абу-Наср Ібн Мухам мед аль-Фарабі (870 – 950) – філософ,
учений-енциклопедист, один із головних представників східного
арістотелізму, що переплітався з неоплатонізмом. Прізвисько – Другий
учитель (після Арістотеля). Жив у Багдаді, Алеппо, Дамаску. Основні
праці: “Гемми мудрості”, “Трактат про погляди жителів доброчинного
міста”

Абу Хамід Мухаммад Ібн Мухаммед аль-Газалі (1059 – 1111) – іранський
теолог і філософ ісламу. Спочатку був містиком у дусі суфізму, …….
загально значимість закону причинності, потім став ревним противником
філософії (“Заперечення філософів”) і засновником ортодоксальної
теології (“Відновлення наук про віру”)

Августин Блаженний Аврелій (354 – 430) – християнський богослов і
філософ-містик, близький до неоплатонізму. Представник патристики –
вчення, що захищало догмати християнської релігії на противагу
язичництву. У творі “Град Божий” розвинув християнську концепцію
всесвітньої історії, що розумілась ним фаталістично, як результат
божественного провидіння.

Авіценна (Ібн-Сіна) (980 – 1037) – вчений, філософ, лікар, музикант. Жив
у Середній Азії і в Ірані, був лікарем при різних правителях. У
філософії він продовжував традиції арабського арістотелізму, частково
неоплатонізму. Основні праці: “Книга зцілення”, “Книга знання”,
енциклопедія теоретичної і клінічної медицини “Канон лікувальної науки”

Аврелій Марк (121 – 180) – римський імператор, філософ, один із
найвидатніших представників римського стоїцизму, послідовник Епіктета.
Написав 12 томів під спільною назвою “Розмірковування про самого себе”.

Анаксагор із Клазомен (500 – 428 до н. е.) – давньогрецький філософ,
математик і астроном, основоположник афінської філософської школи. Був
звинувачений у безбожні і вигнаний (431). Автор вчення про вічні
елементи – “сім‘я” речей 9гомеомерій). Рухаючий принцип світового
порядку – розум (нус), що організовує елементи.

Анаксимандр (610 – після 547 до н. е.) – давньогрецький філософ,
представник мілетської школи

Анаксимен (585 – 525) – давньогрецький філософ, представник мілетської
школи

Ансельм Кентерберійський (1033 – 1109) – теолог і філософ, представник
ранньої схоластики августинівського напрямку, церковний діяч. Розвинув
т.з. онтологічний доказ буття Бога із самого поняття Бога. Бачив у вірі
передумову раціонального знання: “вірю, щоб розуміти”.

Арістотель (384 – 322) – давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист.
Навчався у Платона в Афінах; у 335 році до н.е. заснував Лікей, або
перипатетичну школу. Вихователь Олександра Македонського. Основоположник
формальної логіки, творець силогістики. У філософії розрізняв теоретичну
і практичну частини. Перша – вчення про буття, його склад, причини і
начала, друга – вчення про людську діяльність. Всю матерію розглядав у
вигляді послідовних переходів від “матерії” до “форми” і навпаки. Однак
в матерії бачив тільки пасивний початок, приписуючи активність формі.
Основні філософські праці: “Органон” (“Категорії”, “Про тлумачення”,
”Аналітики”, “Топіка”), “Метафізика”, “Фізика”, “Про виникнення тварин”,
“Політика”, “Риторика”, “Поетика”.

Барт Карл (1886 – 1968) – швейцарський протестантський теолог, один із
засновників діалектичної теології

Бергсон Анрі (1859 – 1941) – французький філософ, представник
інтуїтивізму і філософії життя

Бердяєв Микола (1874 – 1948) – російський філософ-ідеаліст. Висував тезу
про створення нової філософії шляхом шляхом з‘єднання мислення з живими
витоками буття, перетворення мислення у функцію живого цілого. У своїй
“онтологічній” гносеології виходив з того, що нам дане дещо до будь-якої
раціональної рефлексії, до розподілу на суб‘єкт і об‘єкт. Сам по собі
світ об‘ктів бездуховний і несвобідний, йому протистоїть у світі
творчість, долаюча відчуження об‘єктів від людини. Суб‘єкт, що творить,
включає світ у себе,у своє внутрішнє життя, відкрите для свободи, і тим
перевтілює її. Основні праці: “Смисл творчості”, 1916; “Смисл історії”,
1923; “Філософія свободного духу”, 1927; “Про призначення людини”, 1931;
“Я і світ об‘єктів”, 1934.

Берклі Джордж (1685 – 1753) – англійський філософ, представник
суб‘єктивного ідеалізму. Головна його думка: існування речей полягає в
їх сприйнятливості. Ідеї засвоюються безтілесною субстанцією, людською
душею, яка володіє здатністю сприймати ідеї (розум) і в певних межах
викликати їх чи впливати на них (воля). Праці: “Досвід нової точки
зору”, 1709; “Трактат про начала людського знання”, 1710”Три розмови між
Гіласом і Філонусом”, 1713.

Бернар Клервоський (1090 – 1153) – французький теолог-містик.

Бонавентура (Джованні Фіданца, 1221 – 1274) – філософ-містик,
представник августинівського платонізму. Голова францисканського ордену,
кардинал

Боецій Аніцій Манлій Северин (480 – 524) – християнський філософ і
римський державний діяч

Бруно Джордано (1548 – 1600) – італійський філософ, заперечував
схоластичну філософію і виступав проти римо-католицької церкви. Після
восьмирічного ув‘язнення був спалений у Римі інквізицією. Світогляд
склався під впливом ідей неоплатонізму і піфагореїзму, пізніше –
античних матеріалістів (Емпедокла, Анаксагора, Епікура і Лукреція,
італійського вільнодумства епохи Відродження і сучасної йому науки,
особливо Коперніка. Розвинув ряд діалектичних положень про єдність,
зв‘язність і універсальний рух у природі, про співпадання протилежностей
як у безкінечно великому, так і безкінечно малому. Свої ідей виклав у
формі діалогів: “Про причину, початок і єдине”, “Про безкінечність,
Всесвіт і світи”.

Будда (Сідхартха Гаутама) – засновник буддизму, який походив, за
легендою, із царського роду племені шак‘їв у Північній Індії. Коли
Сідхартха побачив старця, хворого, похоронну процесію і святого, який
збирав милостиню, він відмовився від світського життя і почав вести
мандрівний спосіб життя, шукаючи істину. Основою вчення буддизму є
проповідь Будди про “чотири благородні істини”, що відкрились йому у ніч
просвітлення: є страждання; страждання має причину; є свобода від
страждання; існує шлях, який веде до нірвани. В цих істинах весь закон
морального життя, що веде до вищого блаженства. Моральна доля кожної
людини повністю підконтрольна їй самій, і можливості її спасіння не
обмежені нічим, крім власних її гріхів і помилок.

Бекон Френсіс (1561 – 1626) – англійський філософ, засновник
англійського матеріалізму. Лорд-канцлер при королі Якові І. В трактаті
“Новий органон” (1620) оголосив метою науки збільшення влади людини над
природою, запропонував реформу наукового методу – очищення розуму від
помилок, звернення до досвіду і обробка його шляхом індукції, основа
котрої – експеримент. Йому належить афоризм :”Знання – сила”. У знанні,
науці Бекон бачив могутній інструмент прогресивних соціальних змін.
Автор утопії “Нова Атлантида”.

Бюхнер Людвіг (1824 – 1899) – німецький філософ, природодослідник,
лікар. Представник вульгарного матеріалізму. Спочатку перебував під
сильним впливом Фейєрбаха. Духовне розглядав як сукупність функцій
мозку, заперечуючи активну роль свідомості. Трактував її як дзеркальне
(пасивне) відображення дійсності. Був прихильником соціального
дарвінізму. Основні праці: “Природа і наука”, 1881; “Психічне життя
тварин”, “Дарвінізм і соціалізм”.

Вебер Макс (1864 – 1920) – німецький соціолог, історик, економіст,
юрист. В основі його методології – розмежування досвідного знання і
цінностей. Дію пояснював через тлумачення індивідуальних мотивів. Ввів
поняття ідеального типу як мисленної конструкції історичного процесу.
Розробляв соціологію релігії. Однією з основних причин походження
західноєвропейського капіталізму вважав протестантизм. Основні праці:
“Аграрна історія давнього світу”, “Протестантська етика і дух
капіталізму”, “Господарство і суспільство”.

Вернадський Володимир Іванович (1863 – 1945) – російський
природодослідник і мислитель. Основоположник геохімії, біогеохімії,
радіології, гідрогеології та ін. У центрі його природничонаукових і
філософських інтересів – розробка цілісного вчення про біосферу, живу
речовину і еволюцію біосфери в ноосферу. Вернадський – один із
засновників антропокосмізму – системи, в якій природна (космічна) і
людська тенденція розвитку науки зливаються в єдине ціле. Основні праці:
“Біогеохімічні нариси” (1922 – 1932, 1940), “Хімічна будова біосфери
Землі і її оточення” (1965), “Жива речовина” (1978).

Віндельбанд Вільгельм (1848 – 1915) – німецький філософ, очолював
баденську школу неокантіанства. Працював у області історії філософії,
логіки, етики і теорії цінностей. Обґрунтував істотну відмінність між
методами природничих і суспільно-історичних наук, яка полягала в тому,
що природничі науки – “номотетичні” (виробляють загальні закони), а
історичні науки –“ ідеографічні” ( твердять лише про особливе,
одиничне). Праці: “Історія древньої філософії”, 1888; “Історія нової
філософії”, 1878 – 80.

Вольтер (Франсуа Марі Аруе, 1694 – 1778) – французький письменник і
філософ епохи французького Просвітництва. Був прихильником механіки і
фізики Ньютона, хоча і визнавав існування Бога-творця, “першого
двигуна”, ототожнював Бога і природу. Соціально-політичні погляди мають
яскраво виражену антифеодальну спрямованість. Вважав, що пізнання
трансцендентного (наприклад, при вирішенні питання про безсмертя душі і
свободу людської волі) неможливо, і особливо ревно боровся з церквою
проти її догматизму. Підкреслював цінність культури. Зображав історію
людства як історію боротьби людини за прогрес і освіту. Вольтер ввів у
науку вислів “історія філософії”. Твори: “Філософські листи” (1733),
“Макромегас” (1752), “Кандід, або Оптимізм” (1759), “Філософський
словник” (1764 – 1769).

Вольф Христіан (1679 – 1754) – німецький філософ, ідеолог раннього
Просвітництва

Вундт Вільгельм (1832 – 1920) – німецький психолог, фізіолог, філософ.
Один з основоположників експериментальної психології, етнопсихології

Гадамер Ганс Георг (1900 — ) німецький філософ, представник
філософської герменевтики. Виходячи з ідей В. Дільтея, Е. Гуссерля і М.
Гайдегера, розвинув концепцію герменевтики не тільки як методу
гуманітарних наук, але і як своєрідної онтології, вчення про буття.

Галілей Галілео (1564 – 1642) – італійський учений, один із засновників
точного природознавства

Гартман Микола (1882 – 1950) – німецький філософ, основоположник т. з.
Критичної онтології

Гегель Георг Вільгельм Фрідріх (1770 – 1831) – німецький філософ.
Створив на об‘єктивно-ідеалістичній основі теорію діалектики. Система
Гегеля складається із трьох частин: логіки, яка розглядає буття Бога до
створення світу; натурфілософії, основний зміст якої – відчуження Бога
від свого творіння до самого себе в людському дусі. І наприкінці знову
логіка, здійснювана Богом в людині, хоча за змістом тотожна з першою.
Основні праці: “Феноменологія духу” (1807), “Наука логіки” (1812 –
1815), “Енциклопедія філософських наук” (1817, 1830), “Основи філософії
права” (1821), лекції з філософії історії, естетики, філософії релігії,
історії філософії.

Гейзенберг Вернер (1901 – 1976) – німецький фізик-теоретик, один із
засновників квантової механіки, лауреат Нобелівської премії (1932).
Здійснив значний внесок у розвиток квантової електродинаміки, квантової
теорії поля, теорії ядра, фізики космічного випромінювання. Сформулював
співвідношення невизначеностей, що обмежило застосування класичних
понять до мікросвіту. Філософські погляди еволюціонували від
неопозитивістських уявлень до об‘єктивного ідеалізму в дусі Платона.
Основні праці: “Філософські проблеми атомної фізики” (19523), “Фізика і
філософія” (1963).

Гелен Арнольд (1904 – 1976) – німецький філософ, один із засновників
філософської антропології. Виходячи з тези про домінуюче значення
несвідомої вітальної сфери і положення Ніцше про людину “ще не визначену
тварину”, біологічно обґрунтував специфічну, виняткову для тваринного
світу природу людини. Праця: “Людина. Її природа і її положення у
світі”, 1944.

Гельвецій Клод Адріан (1715 – 1771) – французький філософ-матеріаліст,
ідеолог революційної буржуазії. Доводив, що світ матеріальний і
безкінечний у часі і просторі, а мислення і відчуття – властивості
матерії. В той же час головним рушієм суспільного розвитку вважав
свідомість і пристрасті людини. Доводив досвідне походження моральних
уявлень, їх обумовленість інтересами індивіда. Основні праці: “Про
розум”, 1758; “Про людину”, 1773.

Геракліт Ефеський (520 – 460) – давньогрецький філософ, діалектик,
представник іонійської школи.

Гете Йоган Вольфганг (1749 – 1832) – німецький поет, основоположник
німецької літератури нового часу, мислитель і природодослідник.
Відстоював ідею єдності теорії і досліду, об‘єктивності законів природи,
джерело розвитку якої лежить у ній самій. Прагнув доповнити концепцію
Спінози ідеєю розвитку, був прихильником еволюційної теорії,
підкреслював думку про єдність світу. В естетиці підняв проблему
співвідношення природного і людського. Праці: “Вибрані філософські
твори”.

Гоббс Томас (1588 – 1679) – англійський філософ-матеріаліст. Заперечував
об‘єктивний характер якісної багатоманітності природи, вважаючи її лише
продуктом людського сприйняття. Світ розглядав як сукупність тіл, що
підлягають законам механічного руху. У вченні про право і державу
відкинув божественного походження суспільства, відстоюючи теорію
суспільного договору. Головні праці: “Філософські елементи вчення про
громадян”, 1642; “Левіафан”, 1651.

Гольбах Поль Анрі (1723 – 1789) – французький філософ-матеріаліст.
Виступив з критикою релігії і ідеалістичної філософії, особливо вчення
Берклі. В ідеалізмі бачив химеру, що суперечить здоровому глузду. Людина
– частина природи, що підлягає її законам. В політиці був прихильником
конституційної монархії, а в окремих випадках – просвітницького
абсолютизму. Головні праці: “Система природи”, 1770 (була спалена за
рішенням паризького парламенту); “Кишенькове богослов‘я”, 1768;
“Здоровий глузд”, 1772.

Горгій (480 – 380 до н.е. ) – давньогрецький софіст.

Гумбольт Вільгельм (1767 – 1835) – німецький естетик, мовознавець,
філософ, державний діяч і дипломат. Один із найвидатніших представників
німецького класичного гуманізму, друг Гете і Шиллера. Вбачав в
універсальному розвитку індивідуальності найвищу мету, що визначає і
межі діяльності держави. Розвинув вчення про мову як безперервний
творчий процес, як “формуючий орган думки” і про “внутрішню форму” мови
як вираження індивідуального світоспоглядання народу. Основну увагу
приділяв культурі як цілісній органічній єдності, як “духу” народів,
діючому в історії.

Гусерль Едмунд (1859 – 1938) – німецький філософ, засновник
феноменології.

Д‘Аламбер Жан Лерон (1717 – 1783) – французький математик, механік і
філософ-просвітник, прихильник сенсуалізму і скептицизму.

Декарт Рене (латиніз. Картезій) (1596 – 1650) – французький філософ,
математик, фізик, фізіолог. Його називають батьком нової філософії, так
як він є засновником сучасного раціоналізму. В основі філософії –
дуалізм душі і тіла, “мислячої” і “протяжної” субстанцій. Основною
формою руху космічної матерії, що зумовлює будову світу і походження
небесних тіл, вважав вихровий рух частинок. Виступив з вимогою перегляду
всієї минулої традиції. Сумнів повинен зруйнувати традиційну культуру і
розчистити грунт для побудови культури раціональної. Людина являє собою
своєрідну машину. Афектиі пристрасті розглядав як наслідок впливу на
розумну душу тілесних рухів, які породжують заблудження розуму і злі
вчинки. Вчення Декарта і напрямок у філософії природознавства, які
продовжували його ідеї, отримали назву картезіанства. Основні праці:
“Розмірковування про метод”, 1637; “Начала філософії”, 1644.

Демокріт ( 470 або 460 – 370 до н.е.) – давньогрецький
філософ-матеріаліст, один із засновників античної атомістики. Згідно з
цим вченням, все, що відбувається, є рухом атомів, які розрізняються за
формою і величиною, місцем і розміщенням, перебувають у порожньому
просторі у вічному русі і завдяки їх поєднанню і розпаду речі і світи
виникають і гинуть.

Джемс Уільям (1842 – 1910) – американський психолог і філософ,
найвидатніший представник прагматизму, філософського напряму, який
ставив значимість знання в залежність від його практичних наслідків.
Професор Гарвардського університету (США) в 1889 – 1907 рр. Аналізуючи
психіку як “потік свідомості”, підкреслював у ній роль вольового і
емоційного первнів. Відстоював право на вірування, недосяжні для
доведень і наукових обґрунтувань. Приймав активну участь у створеній ним
у Нью-Йорку спеціальній організації по вивченню містичного досвіду.
Історію філософії розглядав як прояв різноманітних темпераментів і
суб‘єктивних установок мислителів. Основні праці: “Принципи психології”,
1890; “Багатоманітність релігійного досвіду”, 1902; “Прагматизм”, 1907.

Дідро Дені (1713 – 1784) – французький філософ-матеріаліст, письменник,
ідеолог революційної французької буржуазії ХVІІІ ст. Засновник і
редактор “Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв і
ремесел”. У філософських працях (“Лист про сліпих в науку зрячим”, 1749;
“Думки про пояснення природи”, 1754; “Сон Д‘Аламбера”, 1769;
“Філософські принципи матерії і руху”, 1770) критикував абсолютизм,
християнську релігію і церкву, відстоював матеріалістичні ідеї. На думку
Дідро, атоми є носіями відчуттів, з яких виникає мислення. Із зіткнення
цих атомів виникає єдина свідомість людства і Всесвіту.

Дьюї Джон (1859 – 1952) – американський філософ, один із провідних
представників прагматизму. Надав прагматизму типово американських риси,
поєднавши його з матеріалізмом і біхевіоризмом. Заперечував
об‘єктивність істини, ототожнюючи її з корисністю. Розвинув концепцію
інструменталізму, згідно якої поняття і теорії – лише інструменти
пристосування до зовнішнього середовища. На даний момент філософські
погляди Дьюї є загальноприйнятими в Америці. Виступив як реформатор в
області педагогіки.

Епікур (341 – 270 до н. е.) – давньогрецький філософ, заснував свою
філософську школу в Афінах. Філософію ділив на фізику (вчення про
природу), каноніку (вчення про пізнання) і етику. У фізиці Епікур був
послідовником Демокріта. Визнавав блаженно-байдужих богів, які
перебувають у просторах між незліченними світами, але заперечував їх
втручання у життя космосу і людей. Девіз Епікура – живи самотньо. Мета
життя – відсутність страждань, здоров‘я тіла і стан … духу.

Зенон із Елеї (490 – 430 до н. е.) – давньогрецький філософ, представник
Елейської школи. Відомий своїми парадоксами, якими виразив у заперечу
вальній формі важливі питання про діалектичну природу руху. Парадокси
Зенона зводяться до доказу того, що 1) логічно неможливо мислити
множинність речей і 2) припущення руху призводить до суперечності.

Зіммель Георг (1858 – 1918) – німецький філософ і соціолог. Один із
найвидатніших представників “філософії життя”; розробляв переважно
проблеми культури.

Камю Альбер (1913 – 1960) – французький письменник і філософ,
представник екзистенціалізму, лауреат Нобелівської премії (1957).
Погляди сформувались під впливом К‘єркегора, Ніцше, Гуссерля,
Достоєвського, а також німецьких філософів-екзистенціалістів. Центральна
тема його філософії – питання про смисл людського існування. Розглядаючи
сучасного індивіді, включеного в бюрократизовану систему суспільства,
аналізуючи суперечності духовного життя інтелігента, який втратив всі
ілюзії, шукаючи смисл власного існування, приходить до висновку, що
існування людини абсурдне і робить категорію “абсурду” вихідним
принципом своєї філософії. Безглуздість людського життя у Камю втілений
у міфологічному образі Сізіфа. Праці: “Міф про Сізіфа”, 1942; “Бунтуючи
людина”, 1951.

Кант Іммануїл (1724 – 1804) – німецький філософ, родоначальник німецької
класичної філософії. Був професором Кенігсберзького університету. У 1747
– 55 рр. розробив космогонічну гіпотезу походження сонячної системи із
туманності. Розробив “критичну філософію”, в основі якої – дуалістична
концепція про непізнавані “речі в собі” (є об‘єктивним джерелом
відчуттів) і пізнавальних явищ, які утворюють сферу безкінечного
можливого досвіду. Умова пізнання – загально значимі апріорні форми, що
впорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, свободи, безсмертя, недоказові
теоретично, в той же час є необхідними постулатами “практичного розуму”,
невід‘ємною передумовою моральності. Етика Канта ґрунтується на понятті
обов‘язку і категоричного імперативу, що регулює моральність. Основні
праці: “Всезагальна природна історія і теорія неба”, 1755; “Критика
чистого розуму”, 1781; “Критика практичного розуму”, 1788; “Критика
здатності судження”, 1790.

Карнап Рудольф (1891 – 1970) – філософ і логік, один із лідерів
неопозитивізму. Був активним учасником Віденського гуртка. Викладав
філософію у Віденському і Празькому університетах. З 1936 р. працював у
США, професор філософії Каліфорнійського університету. Заперечував
світоглядний характер філософії, зводив її завдання до “логічного
аналізу мови науки”, що ґрунтується на апараті математичної логіки.

Кассірер Ернст (1874 – 1945) – німецький філософ, представник
Марбурзької школи неокантіанства. Професор філософії у Берліні,
Гамбурзі. Після встановлення у Німеччині фашистської диктатури жив у
Швеції і США; був професором Йєльського університету. Вважав, що людина
живе у новому вимірі реальності, не просто в природному, а у
символічному Всесвіті. Мова, міф, мистецтво, релігія, наука є чатсинами
цього Всесвіту, різними нитками, з яких плететься складна мережа
людського досвіду. Людина не стикається з реальністю безпосередньо,
остання віддаляється від неї в міру розвитку символічної активності.
Визначення людини як розумної істоти не відбиває повної міри суті
людського у людині. Тому людину, щоб підкреслити її особливість, слід
визначати як істоту символічну. Основні праці: “Проблема пізнання у
філософії і науці нового часу”, 1906 – 7; “Філософія символічних форм”,
1923 – 29.

Кеплер Йоган (1571 – 1630) – німецький астроном, один із творців
астрономії нового часу.

К‘єркегор Сьорен (1813 – 1855) – датський теолог, філософ-ірраціоналіст,
письменник. Протиставляв об‘єктивізму Гегеля суб‘єктивну (“екзистенцій
ну”) діалектику особистості, яка проходить три стадії на шляху до Бога:
естетичну, етичну і релігійну. Полемізуючи з офіційною теологією,
захищав тезу про реальність християнства лише для обраних, які зможуть
реалізувати свою екзистенцій ну свободу. Здійснив вплив на розвиток
датської літератури, а в ХХ ст.. – на екзистенціалізм і діалектичну
теологію. Основні праці: “Або – або”, 1843; “Страх і тремтіння”, 1843;
“Філософські крихти”, 1844; “Стадії життєвого шляху”, 1845.

Кондільяк Етьєн Бонно де (1715 – 1780) – французький філософ-просвітник.
Був співробітником Дідро і Д‘Аламбера в “Енциклопедії”. Розвинув
сенсуалістичну теорію пізнання. Праця: “Трактат про відчуття”, 1754.

Кондорсе Жан Антуан Нікола (1743 – 1794) – французький
філософ-просвітник, математик, соціолог, політичний діяч. У філософії –
прихильник деїзму і сенсуалізму. Розвинув концепцію історичного
прогресу, в основі якого розвиток розуму. Праця: “Ескіз історичної
картини прогресу людського розуму”, 1794.

Конт Огюст (1798 – 1857) – французький філософ, соціолог, один із
основоположників позитивізму. Розглядав науку як спосіб пізнання не
сутності, а тільки явищ. Висунув теорію трьох стадій в інтелектуальній
еволюції людства (теологічну, метафізичну і позитивну, або наукову), що
визначає розвиток суспільства. Розробив класифікацію наук (по мірі
зменшення їх абстрактності). Основні праці: “Курс позитивної філософії”,
1830 – 1842; “Система позитивної політики”, 1851 – 1854.

Конфуцій (551 – 479) – давньокитайський мислитель, засновник
конфуціанства. Основні погляди викладені в книзі “Лунь-юй” (“Бесіди і
судження”). Оголосив владу правителя священою, а розподіл людей на вищих
і нижчих – всезагальним законом справедливості. В основу соціального
устрою ставив моральне самовдосконалення і дотримання норм етикету
(“лі”). Із ІІ ст.. до н. е. і до початку ХХ ст.. конфуціанство вважалось
в Китаї офіційною державною ідеологією.

Кун Томас (1929 – ) – американський філософ і історик науки.

Ламетрі Жюльєн Офре де (1709 – 1751) – французький філософ-матеріаліст.
Першим у Франції виклав систему механічного матеріалізму і сенсуалізму.
Вважав, що духовна діяльність людини визначається її тілесною
організацією. Закликав до відродження системи Епікура. У праці
“Людина-машина” (1747) розглядав людину як машину, схожу до годинника,
яка самостійно заводиться. В останніх працях підійшов до ідеї еволюції,
висловлював думки про єдність походження рослинного і тваринного світу.
В етиці стояв на позиції гедонізму.

Лао-Цзи (Лі Ер) (ІV – ІІІ ст.. до н. е.) – засновник даосизму, автор
твору “Дао де цзин” (трактат про шлях і доброчинність). Основне поняття
Лао-Цзи – дао, яке метафорично уподібнюється до води. Спосіб дії, який
витікає із дао – не діяння (у вей): поступливість, покірність, відмова
від бажання і боротьби.

Леві-Строс Клод (1908 –) – французький етнограф, антрополог і соціолог,
представник структуралізму. У співвідношенні біологічного і соціального
в поведінці людини визнає головним наявність формальних структур у
взаємовідношеннях між людьми, вплив на поведінку людини символічних
форм, традицій і ритуалів, визнання окремої мови як системи, що моделює
суспільні інститути. Важливим моментом його структурної антропології є
тлумачення міфу як фундаментального змісту колективної свідомості.
Основи стійких соціальних структур. Основні праці 6 “Міфологіки”, 1964
–71; “Структурна антропологія”, 1958 – 73; “Шляхи масок”, 1975.

Левкіп (V ст.. до н. е.) – давньогрецький філософ-матеріаліст, один із
творців античної атомістики, вчитель Демокріта.

Лейбніц Готфрід Вільгельм (1646 – 1716) – німецький філософ, математик,
фізик, мовознавець. У дусі раціоналізму розробив вчення про вроджену
здатність розуму до пізнання вищих категорій буття і всезагальних і
необхідних істин логіки і математики (“Нові досвіди про людський розум”,
1704). Реальний світ складається із субстанцій – монад (“Монадологія”,
1714); існуючий світ створений Богом як “найкращий з усіх можливих
світів” (“Теодицея”, 1710). Був передвісником принципів сучасної
математичної логіки. Один із творців диференційного і інтегрального
обчислення. У сучасній західній філософії його концепція має
послідовників серед таких напрямів як логічний позитивізм, персоналізм.

Леонардо да Вінчі (1452 – 1519) – італійський живописець, скульптор,
архітектор, вчений, інженер.

Локк Джон (1632 – 1704) – філософ-матеріаліст, творець ідейно-політичної
доктрини лібералізму. Розробив емпіричну теорію пізнання, в якій
заперечує існування вроджених ідей і доводить, що все людське знання
походить з досвіду. Розвинув вчення про первинні і вторинні якості і
теорію утворення загальних ідей (абстракцій). Соціально-політична
концепція спирається на теорію природного права і суспільного договору.
У педагогіці виходив із вирішального впливу середовища на виховання.
Ідеї Локка здійснили значний вплив на французьких матеріалістів ХVІІІ
ст.. і утопічний соціалізм поч.. ХІХ ст. Основна праця: “Досвід про
людський розум”, 1690.

Лукрецій, Тіт Лукрецій Кар (біля 99 – 55 до н. е.) – римський поет і
філософ-матеріаліст, послідовник Епікура. Мету філософії вбачав у тому,
щоб вказати шлях до щастя для особистості, яка постійно відчуває у
коловороті суспільної боротьби і нещасть страх перед богами, смертю,
потойбічним покаранням. Засіб звільнення від цих страхів – засвоєння
вчення Епікура про природу речей, про людину, суспільство. Його поема
“Про природу речей” здійснила великий вплив на розвиток матеріалістичної
філософії Відродження.

Лютер Мартін (1483 – 1546) – монах Августиніанського монастиря, надихнув
Реформацію у Німеччині, засновник лютеранства. У ході анти папської
боротьби він проголосив тезу про “виправдання вірою”, яка нанесла
нищівний удар по папству та католицькій ортодоксії. Лютер відкинув
зовнішні культові атрибути католицької церкви. Спасіння, вважав він,
можна досягти завдяки божій милості, подарованій людям через Христа.

Макіавеллі Ніколо (1469 – 1527) – італійський політичний мислитель,
історик (“Історія Флоренції”, 1520 – 1525), письменник (комедія
“Мандрагора”, 1518). Бачив головну причину бід Італії в її політичній
роздробленості, подолати яку здатна лише сильна влада (“Правитель”,
1513). Заради зміцнення держави вважав прийнятними будь-які засоби.
Звідси термін “макіавеллізм” для визначення політики, що нехтує нормами
моралі.

Марітен Жак (1882 – 1973 ) – французький філософ, представник
неотомізму. Висунув релігійно-утопічну ідею “інтегрального гуманізму”,
покликаного перебудувати цивілізацію, згуртувати людей на основі
визнання релігійних цінностей. Виступив з ліберальною критикою
капіталізму, бачив шлях знищення його антагонізмів у корпоративній
організації суспільства (але разом з тим виступив і проти соціалізму).
Погляди Марітена здійснили значний вплив на офіційну доктрину Ватикану.
Основні праці: “Анти модерн”, 1922; “Інтегральний гуманізм”, 1936.

Маркс Карл (1818 – 1883) – німецький мислитель і суспільний діяч,
основоположник марксизму. Маркс розробив принципи матеріалістичного
розуміння історії (історичний матеріалізм), теорію додаткової вартості,
досліджував розвиток капіталізму. Головна праця Маркса – “Капітал” (т.
1, 1867); 2 і 3 томи підготував до видання Ф. Енгельс (1885 і 1894).
“Економіко-філософські рукописи” (1844), “До критики гегелівської
філософії права” (1844), “Святе сімейство” (1845), “Німецька ідеологія”
(1845 – 1846), обидві спільно з Ф. Енгельсом.

Марсель Габріель Оноре (1889 – 1973) – французький філософ, драматург і
літературний критик, основоположник католицького екзистенціалізму.

Мах Ернст (1838 – 1916) – австрійський фізик і філософ, один із
засновників емпіріокритицизму.

Мілл Джон Стюарт (1806 – 1873) – англійський філософ і економіст,
ідеолог лібералізму. Засновник англійського позитивізму, послідовник О.
Конта. У “Системі логіки” (т. 1 – 2, 1843) розробив індуктивну логіку,
яку тлумачив як загальну методологію наук. В етиці поєднував принцип
егоїзму (утилітаризм) із альтруїзмом. У праці “Основи політичної
економії” (т. 1 – 2, 1848) основоположення класичної політекономії
об‘єднував із поглядами Ж. Б. Сея та Т. Р. Мальтуса.

Монтень Мішель де (1533 – 1592) – французький філософ епохи Відродження.
Рішуче заперечував християнську етику з її закликом до умертвіння плоті,
критикуючи етичні погляди стоїків, оголошуючи гедонізм і індивідуалізм.
Висловлював думку про рівність усіх людей, ідеалізував “природний стан”
людства, вважаючи всі переваги щасливого життя втраченими із розвитком
цивілізації. Вимагав відмовитися від тверджень, прийнятих на віру,
закликав винести всі питання на суд розуму. Основна праця: “Досліди”.

Монтеск‘є Шарль Луї (1689 – 1755) – французький просвітник,
правознавець, філософ. Виступив проти абсолютизму. Прагнув виявити
причини виникнення того чи іншого державного ладу, аналізував різні
форми держави і правління. Засобом забезпечення законності вважав
принцип розподілу влади. Основні праці: “Персидські листи” (1721), “Про
дух законів” (1748).

Ніцше Фрідріх (1844 – 1900) – німецький філософ, представник філософії
життя. На місце класичних категорій “матерія” і “дух” поставив “життя” і
“воля до влади” (сила, могутність). У творах, написаних в жанрі
філософсько-художньої прози, виступив із критикою культури, проповідував
імморалізм (“По ту сторону добра і зла”, 1886). У міфі про “надлюдину”
культ особи поєднував із романтичним ідеалом “людини майбутнього” (“Так
говорив Заратустра”, 1883 – 1884; “Воля до влади”, опубл. у 1889 – 1901
рр.).

Ортега-і-Гассет Хосе (1883 – 1955) – іспанський філософ і публіцист,
представник філософії життя і філософської антропології. Справжню
реальність, що надає змісту людському буттю, вбачав у історії, тлумачачи
її в дусі екзистенціалізму як духовний досвід безпосереднього
переживання. Один із головних представників концепцій “масового
суспільства” масової культури (“Повстання мас”, 1920 – 1930) і теорії
еліти. В естетиці виступив як теоретик модернізму (“Дегуманізація
мистецтва”, 1925).

Паскаль Блез (1632 – 1662) – французький математик, фізик, релігійний
філософ і письменник. У творі “Думки” Паскаль розвиває уявлення про
трагічність людини, яка перебуває між двома безоднями – безкінечністю і
ницістю (“людина – мислячий очерет”). Осягнути таємниці буття і спасіння
з метою звільнення від відчаю можна при допомозі християнства.

Платон (427 – 347) – давньогрецький філософ, учень Сократа. Розвинув
теорію про існування безтілесних форм речей, які називав “видами” або
“ідеями” і які ототожнював зі справжнім буттям. Ідеям протиставляв
небуття, тотожне матерії і простору. У пізнанні розглядав його види у
залежності від особливостей пізнавальних предметів. Достовірне пізнання
можливе тільки в істинно сущих “видах”. Основні праці: “Апологія
Сократа”, “Софіст”, “Теетет”, “Пармені”, “Держава”.

Поппер Карл Раймонд (1902) – англійський філософ, логік і соціолог. Його
концепція отримала назву “критичний раціоналізм”. Відмовився від
вузького емпіризму і індуктивізму логічних позитивістів, замінивши їх
принципами органічного зв‘язку теоретичного і емпіричного рівнів знання,
твердженням, що будь-яке наукове знання носить лише гіпотетичний
характер. Основні праці: “Логіка наукового відкриття”, 1935; “Відкрите
суспільство і його вороги”, 1945.

Рассел Бертран (1872 – 1970) – англійський філософ, логік, математик,
суспільний діяч. Основоположник англійського неореалізму і
неопозитивізму. Філософія запозичує свої проблеми із природознавства,
прокладає йому шлях і повинна логічно аналізувати і пояснювати принципи
і поняття природних наук. Світ складається із даних відчуттів, які
логічно нерозривно пов‘язані між собою. Лауреат Нобелівської премії з
літератури. Основні праці: “Принципи математики”, 1910 – 1913; “Проблеми
філософії”, 1912; “Історія західної філософії”, 1940.

Руссо Жан Жак (1712 – 1778) – французький письменник і філософ.
Представник сентименталізму. З позиції деїзму засуджував офіційну церкву
і релігійну нетерпимість. Висунув лозунг “Назад до природи!”. Здійснив
великий вплив на сучасну духовну історію Європи з точки зору державного
права, виховання і критики культури. Основні праці :”Юлія, або Нова
Елоїза”, 1761; “Еміль, або Про виховання”, 1762; “Про суспільний
договір”, 1762.

Сартр Жан-Поль (1905 – 1980) – французький філософ, письменник,
публіцист, екзистенціаліст. Основні теми художніх творів: самотність,
пошук абсолютної свободи, абсурдність буття. У 1964 році Сартру була
присуджена Нобелівська премія з літератури. Основні праці: “Ескіз теорії
емоцій”, 1939; “Буття і ніщо”, 1943.

Сенека Луцій Анней (5 – 65 до н.е.) – римський політичний діяч, філософ
і письменник, представник стоїцизму.

Сократ (469 – 399) – давньогрецький філософ. Мета філософії –
самопізнання як щлях досягнення істинного блага; доброчинність – це
знання або мудрість.

Спіноза Бенедикт (1632 – 1667) – нідерландський філософ-пантеїст. Світ,
за ним, — закономірна система, яка може бути пізнана до кінця
геометричним методом. У теорії пізнання притримувався лінії
раціоналізму. Основні праці: “Богословсько-політичний трактат”, 1670;
“Етика”, 1667.

Тейяр де Шарден П‘єр (1881 – 1955) – французький вчений-палеонтолог,
філософ і теолог. Його філософська концепція – “християнський
еволюціонізм” – різновид пантеїзму. Бог – “Христос еволюції” –
представлений у кожній частинці “тканини універсуму” у вигляді особливої
духовної енергії, яка є рухомою і спрямовуючою силою еволюції. Розвиток
Всесвіту (“космогенез” – “христогенез”) зображений як ряд етапів
еволюції духу, яка здійснюється через ускладнення матерії. Важливе місце
у процесі удосконалення світу, яке з виникненням людини здійснюється
завдяки свідомості і діяльності самих людей, належить науці. Основні
праці: “Божественне середовище”, 1927; “Феномен людини”, 1956.

Тертуліан Квінт Септімій Флоренс (б. 160 – після 220) – християнський
теолог і письменник. Підкреслював прірву між біблійним одкровенням і
грецькою філософією, стверджуючи віру саме в силу її не співмірності з
розумом.

Фалес із Мілета (625 – 547) – давньогрецький мислитель, родоначальник
античної філософії і науки, засновник мілетської школи, першої
зафіксованої філософської школи. Зводив усе багатоманіття речей до
єдиної першостихії – води.

Фейєрбах Людвіг Андреас (1804 – 1872) – німецький філософ. Був спочатку
послідовником Гегеля, потім (1839) піддав критиці його філософію
ідеалізму, протиставивши антропологічний матеріалізм. На перший план
висунув проблему людини як “єдиного, універсального і вищого” предмета
філософії. Основні праці: “До критики філософії Гегеля” (1839),
“Сутність християнства” (1841), “Основи філософії майбутнього” (1843),
“Сутність релігії”.

Фіхте Йоган Готліб (1762 – 1814) – німецький філософ, представник
німецького класичного ідеалізму. У центрі його уваги – проблема
“практичної” філософії – питання обґрунтування моралі і
державно-правового ладу. Але практику зводив лише до діяльності
моральної свідомості. Відмовився від концепції “речі в собі” і намагався
вивести усе розмаїття форм пізнання із одного початку – свідомості
суб‘єкта. В етиці центральним питанням вважав проблему свободи, яку
розумів як дію, що ґрунтується на пізнанні необхідності. Основна праця:
“Науковчення” (1794).

Фрейд Зиґмунд (1856 – 1939) – австрійський невропатолог, психіатр,
основоположник психоаналізу, психотерапевтичного методу лікування
неврозів, що ґрунтується на техніці вільних асоціацій. Один із перших
почав вивчати психологічні аспекти розвитку сексуальності – згідно
Фрейду, основу несвідомого складають сексуальні інстинкти (лібідо), які
обумовлюють більшість психічних дій людини. Основні праці: “Тлумачення
сновидінь”, 1900; “Лекції по вступу до психоаналізу”, 1910; “Тотем і
табу”, 1913; “Я і Воно”, 1923.

Фромм Еріх (1900 – 1980) – німецько-американський психолог, соціолог і
філософ, представник неофрейдизму. Розробив цілісну концепцію
особистості, прагнув з‘ясувати механізм взаємодії психологічних і
соціальних факторів у процесі її формування. Зв‘язок міх психікою
індивіда і соціальною структурою суспільства носить соціальний характер,
у формуванні якої особлива роль належить страху. Страх подавляє і
витісняє у несвідоме прагнення особистості, несумісні із пануючими
нормами в суспільстві. З метою подолання такого стану висунув проект
створення гармонічного “здорового суспільства”. Основні праці: “Втеча
від свободи”, 1941; “Психоаналіз і релігія”, 1950; “Революція надії”,
1964.

Хайдегер Мартін (1889 – 1978) – німецький філософ, один із
основоположників німецького екзистенціалізму. Розвинув вчення про буття,
в основі якого протиставлення дійсного існування (екзистенції) і світу
повсякденності, буденності; осягнення смислу буття пов‘зане з
усвідомленням тлінності людського існування (“Буття і час”, 1927).
Праці: “Що таке метафізика?”, 1930; “Вступ до метафізики”, 1935;
“Вчення Платона про істину”, 1942.

Цицерон Марк Туллій (106 – 43) – римський політичний діяч, оратор і
письменник. Прихильник республіканського ладу. У гносеології схилявся до
скептицизму. Головну увагу зосередив на проблемах етики, доброчинного
життя. Закликав слідувати людській природі, істинну суть якої розкриває
тільки практична філософія.

Шеллінг Фрідріх Вільгельм (1775 – 1854) – німецький філософ, представник
німецького класичного ідеалізму. Розвинув принципи
об‘єктивно-ідеалістичної діалектики природи як живого організму,
несвідомо-духовного творчого начала. Метод споглядання цієї єдності –
інтелектуальна інтуїція, характерна для філософського і художнього
генія. Основна праця: “Система трансцендентального ідеалізму”, 1800.

Юм Девід (1711 – 1776) – англійський філософ-ідаліст, психолог, історик.
Роль знання вбачав не в осягненні буття, а в здатності бути керівником
практичного життя. Заперечував об‘єктивний характер причинності, хоча
визнавав її існування у ході асоціації ідей і їх утворення під впливом
чуттєвих вражень. В етиці розвинув теорію утилітаризму.

Ясперс Карл (1883 – 1969) – представник німецького екзистенціалізму,
психолог. Основне завдання філософії вбачав у розкритті “шифрів буття” –
різноманітних виявів трансценденції. Основні праці: “Всезагальна
психопатологія”, 1913; “Духовна ситуація епохи”, 1931.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019