Реферат на тему:

Якість і конкурентоспроможність продукції (послуг)

Кожний виріб є носієм різних конкретних властивостей, що відображають
його корисність і відповідають певним потребам людини. Корисність
будь-яких речей відбиває їхню споживну вартість. Споживна вартість того
чи того товару має бути оціненою, тобто має бути визначено його якість,
Отже, споживну вартість і якість виробів безпосередньо зв’язано між
собою. Проте це не тотожні поняття, оскільки та сама споживна вартість
може бути корисною не в однаковій мірі. На відміну від споживної
вартості якість продукції характеризує міру її придатності для
споживання, тобто кількісний бік суспільної споживної вартості.

Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей
продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольняти потреби людини
відповідно до свого призначення.

Поряд із якістю існує поняття технічного рівня певних видів продукції.
Це поняття за змістом вужче за попереднє, оскільки охоплює сукупність
лише техніко-експлуатаційних характеристик. Його показники
встановлюються за проектування (розробки) переважно нових знарядь праці
(машин, устаткування, приладів, транспортних засобів тощо) і
відображаються в спеціальних картах технічного рівня, які використовують
за вивчення ринку й визначення попиту на нові товари, складання
бізнес-планів, рекламних матеріалів тощо.

Об’єктивна необхідність забезпечення належної якості в процесі
проектування, виготовлення й використання нових виробів ініціює
застосування у виробничо-господарській діяльності підприємств певної
системи показників, що дає змогу визначати й контролювати рівень якості
всіх видів продукції (рис. 14.5).

Рис. 14.5. Система і зміст показників якості продукції.

Рівень якості — це кількісна характеристика міри придатності того чи
того виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї як
порівняти з відповідними базовими показниками за фіксованих умов
споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного,
відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

Абсолютний рівень якості того чи того виробу знаходять обчисленням
вибраних для його вимірювання показників, не порівнюючи їх із
відповідними показниками аналогічних виробів. Визначення абсолютного
рівня якості є недостатнім, оскільки самі по собі абсолютні значення
вимірників якості не відображають міри її відповідності сучасним
вимогам. Тому одночасно визначають відносний рівень якості окремих видів
продукції, що виробляється (проектується), порівнюючи її показники з
абсолютними показниками якості найліпших вітчизняних та зарубіжних
аналогів. Проте рівень якості продукції під впливом науково-технічного
прогресу і вимог споживачів мусить постійно зростати. У зв’язку з цим
виникає необхідність оцінки якості виробів, виходячи з її перспективного
рівня, що враховує пріоритетні напрями й темпи розвитку науки і техніки.
Для нових видів продукції і передовсім знарядь праці доцільно визначати
також оптимальний рівень якості, тобто такий її рівень, за якого
загальна величина суспільних витрат на виробництво й використання
(експлуатацію) продукції за певних умов споживання була б мінімальною.

Залежно від призначення певні види продукції мають специфічні показники
якості. Поряд з цим використовуються показники для оцінки багатьох видів
виробів, а також вимірники відносного рівня якості всієї продукції, що
виробляється підприємством. З урахуванням таких обставин усі показники
якості виробів поділяють на дві групи: перша — диференційовані
(поодинокі) показники, з яких виокремлюється найбільш розгалужена низка
одиничних показників якості (табл. 14.2); друга — загальні показники
якості всього обсягу продукції, що її виробляє підприємство.

Таблиця 14.2

СИСТЕМА ОДИНИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ ЗА ГРУПАМИ

Групи показників Окремі показники груп

Вид Сутнісна характеристика

1. Призначення Характеризують корисну роботу (виконувану функцію)
? Продуктивність

? Потужність

? Міцність

? Вміст корисних речовин

? Калорійність

2. Надійності, довговічності та безпеки Визначають міру забезпечення
тривалості використання і належних умов праці та життєдіяльності людини
? Безвідмовність роботи

? Можливий термін використання

? Технічний ресурс

? Термін безаварійної роботи

? Граничний термін зберігання

3. Екологічні Характеризують ступінь шкідливого впливу на здоров’я
людини та довкілля ? Токсичність виробів

? Вміст шкідливих речовин

? Обсяг шкідливих викидів у довкілля за одиницю часу

4. Економічні Відображають міру економічної вигоди виробництва
продуцентом і придбання споживачем ? Ціна за одиницю виробу

? Прибуток з одиниці виробу

? Рівень експлуатаційних витрат часу і фінансових коштів

5. Ергономічні Окреслюють відповідність техніко-експлуатаційних
параметрів виробу антропометричним, фізіологічним та психологічним
вимогам працівника (споживача) ? Зручність керування робочими органами

? Можливість одночасного охоплення контрольованих експлуатаційних
показників

? Величина шуму, вібрації тощо

6. Естетичні Визначають естетичні властивості (дизайн) виробу
? Виразність і оригінальність форми

? Кольорове оформлення

? Естетичність тари (упаковки)

7. Патентно-правові Відображають міру використання нових винаходів за
проектування виробів ? Коефіцієнт патентного захисту

? Коефіцієнт патентної чистоти

Найбільш складна за кількістю система показників застосовується для
оцінки якості (технічного рівня) знарядь праці. Вона охоплює більшість
груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Крім
специфічних, властивих лише певному виду виробів показників, якість
(технічний рівень) знарядь праці характеризується також низкой загальних
показників. До них, у першу чергу, належать надійність, довговічність,
ремонтопридатність, продуктивність, патентна чистота тощо.

Під надійністю розуміють властивість виробу виконувати свої функції зі
збереженням експлуатаційних показників у встановлених межах протягом
відповідного проміжку часу. Кількісно вона характеризується тривалістю
безвідмовної роботи, тобто середнім часом роботи між двома
несправностями. Довговічність — це властивість виробу тривалий час
зберігати свою роботоздатність за тих чи тих умов експлуатації. Її
оцінюють двома головними показниками — строком служби (календарною
тривалістю експлуатації до певного граничного стану) і технічним
ресурсом (можливим напрацюванням у годинах). Ремонтопридатність техніки
характеризує можливість швидко виявляти й усувати несправності в ній.
Показник патентної чистоти виробу відображає використання за його
розробки запатентованих винаходів і можливість безперешкодного продажу
на світовому ринку.

До комплексних показників якості (технічного рівня) знарядь праці
належать, наприклад: коефіцієнт готовності обладнання, що характеризує
одночасно його безвідмовність і ремонтопридатність; питомі витрати на
один кілометр пробігу автомобіля тощо.

Якість предметів праці оцінюють здебільшого за допомогою показників
технологічності їхньої обробки й переробки. Більшість із них
відображають фізико-механічні властивості та хімічний склад предметів
праці. Показники для оцінки якості споживчих товарів диференціюють
залежно від їхнього конкретного призначення. Зокрема якість продуктів
харчування характеризують показники калорійності, консистенції, смаку,
запаху, терміну зберігання тощо, а одягу та взуття — показники міцності,
естетичності — колористика, силует тощо.

У практиці господарювання важливо знати не лише якість окремих виробів,
а й загальний рівень якості всієї сукупності продукції, що її виготовляє
підприємство. З цією метою застосовують певну систему загальних
показників, а саме:

? частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їхньому
обсязі;

? коефіцієнт оновлення асортименту;

? частка продукції, на яку одержано сертифікати якості;

? частка продукції для експорту в загальному її обсязі на підприємстві;

? частка виробничого браку (бракованих виробів);

? відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами.

Для визначення рівня якості виробів, що виготовляються (освоюються)
виробництвом, застосовують кілька методів: об’єктивний, органолептичний,
диференційований, комплексний. Об’єктивним і органолептичним методами
користуються для визначення абсолютного рівня якості, а диференційованим
і комплексним — відносного рівня якості окремих видів продукції.

Об’єктивний метод полягає в оцінюванні рівня якості продукції за
допомогою стендових випробувань та контрольних вимірювань, а також
лабораторного аналізу. Такий метод дає найбільш вірогідні результати і
застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів
виробництва та деяких властивостей споживчих товарів. Зокрема ним
користуються для визначення більшості техніко-експлуатаційних
показників: засобів праці — продуктивність, потужність, точність обробки
матеріалів; предметів праці — вміст металу в руді, міцність фарбування
тканини; споживчих товарів — еластичність та вологостійкість взуття,
вміст цукру або жиру в харчових продуктах тощо.

Органолептичний метод ґрунтується на сприйманні властивостей продукту з
допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без
застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів.
Користуючись цим методом, застосовують балову систему оцінки показників
якості, виходячи зі стандартного переліку ознак (властивостей), які
найповніше охоплюють основні якісні характеристики виробу. Кожній оцінці
(«відмінно», «добре», «задовільно», «погано») відповідає певна кількість
балів (наприклад 5, 4, 3, 0).

Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає порівнювання
одиничних показників виробів із відповідними показниками
виробів-еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов).
Оцінка рівня якості за цим методом полягає в обчисленні значень
відносних показників, які порівнюються з еталонними (стандартними), що
їх беруть за одиницю.

Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого показника якості
оцінюваного виробу. таких може бути інтегральний показник, який
обчислюється через порівнювання корисного ефекту від споживання
(експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його
створення й використання. Іноді для комплексної оцінки якості
застосовують середньозважену арифметичну величину з використанням за її
обчислення коефіцієнтів вагомості всіх розрахункових показників.

Загалом поняття конкурентоспроможності характеризує властивість об’єкта
задовольняти певну конкретну потребу як порівняти з аналогічними
об’єктами даного ринку. Конкурентоспроможність можна розглядати стосовно
найрізноманітних об’єктів: проектно-конструкторської документації,
технології виробництва продукції, окремого проекту, окремої фірми
(підприємства, організації), галузі, регіону, країни в цілому.

Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної
господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов
конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства
— це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної
продукції.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її
властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти
репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність
витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над
виробами інших товаровиробників.

\

?

f

e

i

f

?

3

O

3

O

3

O

3

O

3

O

3

O

3

O

l

-якість і витрати. Моделювання та визначення рівня
конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу
(реалізації) на відповідному ринку. Загальновживану типову схему оцінки
конкурентоспроможності зображено на рис. 14.6.

Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник продукції має
обов’язково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Тому
формування конкурентоспроможності продукції починається з визначення
суттєвих споживчих властивостей (потреб покупців), за якими оцінюється
принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де
покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами
конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації.

Беручи загалом, для визначення конкурентоспроможності продукції
продуценту необхідно знати:

Рис. 14.6. Схема оцінки конкурентоспроможності продукції

підприємства на ринку.

? конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до пропонованого на
ринку товару;

? можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

? розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

? очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;

? визначальні параметри продукції основних конкурентів;

? найбільш перспективні ринки для відповідного товару та етапи
закріплення на них;

? термін окупності сукупних витрат, зв’язаних із проектуванням,
продукуванням і просуванням на ринок нового товару.

Конкурентоспроможність конкретного об’єкта бажано вимірювати кількісно,
що уможливить управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що
характеризує корисний ефект даного об’єкта та об’єктів-конкурентів за
нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати протягом життєвого
циклу об’єктів.

Корисний ефект — це віддача об’єкта, інтегральний показник, що
розраховується на підставі окремих об’єктивних показників якості
об’єкта, котрі задовольняють ту чи ту конкретну потребу. Його можна
вимірювати в натуральних одиницях (наприклад продуктивність
однопараметричних машин та устаткування), грошовому виразі або в умовних
балах (для об’єктів з кількома важливими параметрами, що доповнюють один
одного).

Сукупні витрати протягом життєвого циклу — це ті витрати, які
обов’язково потрібно зробити, щоб одержати від об’єкта відповідний
корисний ефект.

Конкурентоспроможність об’єктів, для яких неможливо розрахувати корисний
ефект чи сукупні витрати, можна визначити за результатами
експериментальної перевірки в конкретних умовах споживання, результатами
пробного продажу, експертних та інших методів.

Кількісну оцінку конкурентоспроможності однопараметричних об’єктів
(наприклад машин та устаткування) можна зробити, користуючись формулою

, (14.16)

— коригуючі коефіцієнти, що враховують конкурентні переваги.

), тобто

. (14.17)

Корисний ефект зазвичай розраховується за одним показником, узятим для
оцінки конкурентоспроможності того чи того виду продукції
(продуктивність, потужність, енергоємність, калорійність тощо). Зокрема
корисний ефект однопараметричних машин за нормативний строк служби
рекомендується визначати за формулою

, (14.18)

— коефіцієнти, що характеризують невідповідність показників якості
машини вимогам споживачів.

До показників (коефіцієнтів), що зменшують корисний ефект, належать:
1) коефіцієнт зниження продуктивності машини в міру її
техніко-економічного старіння; 2) показники погіршання безвідмовності й
ремонтопридатності; 3) показники рівня шуму, вібрації та інші показники
ергономічності та екологічності машини; 4) показник
організаційно-технічного рівня виробництва у споживачів машини.

Сукупні витрати протягом життєвого циклу однієї машини можна визначити
за такою формулою

, (14.19)

— витрати на демонтаж і ліквідацію (реалізацію) елементів основних
виробничих фондів (включаючи саму машину), що вибувають з експлуатації у
зв’язку з освоєнням і впровадженням нової машини. Якщо ці витрати менші
за дохід від реалізації елементів основних фондів, що вибувають, то у
формулі (14.19) вони мають бути зі знаком мінус, якщо більші — зі знаком
плюс.

У процесі розрахунку сукупних витрат за життєвий цикл чинник часу треба
враховувати за загальновживаною методикою, викладено у розділі 8
підручника.

Для ліпшого розуміння викладеної вище методики визначення
конкурентоспроможності окремого виробу у табл. 14.3 наведено умовний
приклад.

Таблиця 14.3

ПРИКЛАД ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПОВІТРЯНИХ ПОРШНЕВИХ КОМПРЕСОРІВ
ПРОДУКТИВНІСТЮ БЛИЗЬКО 20 м3 ЗА ХВИЛИНУ

Проектні

й конкурентні зразки Корисний ефект, млн м3

повітря Сукупні

витрати, млн грн. Ефективність,

м3/грн. Конкуренто-

спроможність стосовно найліпшого зразка Висновок

щодо

конкуренто-

спроможності

Проектний варіант 1 6,5 2,4 2,7 0,64 Неконкурентоспроможний

Проектний варіант 2 8,8 2,6 3,4 1,06 Конкуренто-

спроможний

Перший конкурент 5,8 2,2 2,6 0,81 Неконкурентоспроможний

Другий конкурент 7,2 2,3 3,1 0,97 Неконкурентоспроможний

Третій

конкурент 8,0 2,5 3,2 1,0 Ліпший

зразок-аналог

Соціально-економічне значення підвищення якості і конкурентоспроможності
продукції полягає в тім, що заходи такого спрямування сприяють
формуванню ефективнішої системи господарювання за умови ринкових
відносин. Соціально-економічна ефективність підвищення рівня якості та
конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами,
полягає передовсім у такому:

1) високоякісна й конкурентоспроможна продукція завжди повніше та ліпше
задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;

2) підвищення якості продукції є специфічною формою виявлення закону
економії робочого часу: загальна сума витрат суспільної праці на
виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо
досягнення такої зв’язане з додатковими витратами, істотно зменшується;

3) конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість
фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку;

4) багатоаспектний вплив підвищення якості та, як наслідок,
конкурентоспроможності продукції не тільки на виробництво та
ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспроможність
підприємства в цілому зображено на рис. 14.7.

Рис. 14.7. Багатоспрямований вплив підвищення якості

й конкурентоспроможності продукції на виробництво

та імідж підприємства.

На рівень якості й конкурентоспроможності продукції впливає багато
різнопланових чинників. Досягти необхідного рівня якості та
конкурентоспроможності реалізовуваних на відповідних ринках товарів
можна різними способами, скоординованими в часі і просторі. Сукупність
найважливіших конкретних способів (чинників) підвищення якості та
конкурентоспроможності всіх видів продукції зображено на рис. 14.8. За
змістом і спрямуванням їх можна об’єднати в чотири взаємозв’язані групи:
технічні, організаційні, економічні та соціальні.

З-поміж технічних способів (чинників) підвищення якості продукції
визначальне місце належить постійному вдосконаленню проектування,
техніко-технологічної бази підприємства. Це зумовлюється тим, що належні
підвалини технічного рівня та якості виробів, як було вже сказано,
формуються у процесі їхнього проектування. Саме в цьому циклі
здійснюється комплекс лабораторно-дослідних і конструкторських робіт,
спрямованих на забезпечення необхідних (бажаних) техніко-економічних
параметрів зразків продукції. Про вирішальне значення стадії
проектування для досягнення рівня якості згідно з вимогами ринку,
свідчить хоча б той факт, що понад 50% відмовлень технічних пристроїв
спричиняють дефекти, допущені за проектування виробів. Досягнення
запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе лише за умови
високої технічної оснащеності виробництва, застосування найновішої
технології, суворого дотримання технологічної дисципліни.

До важливих і ефективних способів цілеспрямованого підвищення якості
продукції, її конкурентоспроможності на світовому й національному ринках
цілком підставно відносять поліпшення стандартизації як головного
інструменту фіксації та забезпечення заданого рівня якості. Адже саме
стандарти й технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів що
технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, відбивають
тенденції розвитку науки і техніки.

Ринкові умови господарювання передбачають активне й широке використання
організаційних чинників підвищення якості продукції на всіх
підприємствах. До пріоритетних належать: запровадження сучасних форм і
методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють
ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної
(бездефектної) технології; удосконалення методів технічного контролю та
розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції.

Рис. 14.8. Основні способи (чинники) підвищення якості та
конкурентоспроможності продукції підприємства.

Нагальною потребою є розробка й використання різноманітних форм і
методів дійового соціально-економічного впливу на всю низку процесів
формування й забезпечення виробництва високоякісної та
конкурентоспроможної продукції. Формами та методами економічного впливу
на ці процеси є передовсім узгоджена система прогнозування й планування
якості продукції, установлення прийнятних для продуцентів і споживачів
цін на окремі види товарів, достатньо потужна мотивація праці всіх
категорій працівників підприємства, а формами впливу соціального —
усебічна активізація людського чинника, проведення ефективної кадрової
політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.

Похожие записи