ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему:
Рентабельність підприємстваВступ
Вступ
1. Теоретичне дослідження прибутку та рентабельності
1.1. Формування прибутку підприємства
1.2. Методи розрахунку прибутку від реалізації
1.3. Розділ і використання прибутку
1.4. Система показників рентабельності
2. Аналіз прибутку і рентабельності виробничо-господарської діяльності
підприємства
2.1. Методи обробки економічної інформації в аналізі фінансової
діяльності підприємства
2.2. Аналіз прибутку діяльності підприємства
2.3. Аналіз рентабельності діяльності підприємства
3. Визначення резервів збільшення суми прибутку і рентабельності
3.1. Визначення головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення
діяльності підприємств
3.2. Резерви збільшення прибутку
3.3. Резерви збільшення рентабельності
Висновок
Список літератури
Вступ
В дипломній роботі висвітлюється рентабельність підприємства – котра
невід’ємно залежить від прибутку.
Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством від основної діяльності
є дуже важливим показником. Однак він не може характеризувати рівень
ефективності господарювання.
Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства,
отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами.
По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності
підприємства, тобто собівартість продукції (робот, послуг). Тут можливі
різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що
використовуються у розрахунках.
По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість
(авансований капітал) для забезпечення виробничої та
фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні
варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що
береться для розрахунків.
Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами
характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому,
найзагальнішому понятті рентабельність означає прибутковість або
доходність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи
окремих видів її; доходність підприємств, організацій, установ у цілому
як суб’єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей
економіки.
Рентабельність безпосередньо зв’язана з отриманням прибутку. Однак її не
можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку.
Рентабельність – це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що
вимірюється у відсотках.
Різні варіанти рішень, що приймаються для визначення прибутку, поточних
витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності зумовлюють
наявність значної кількості показників рентабельності.
Класифікація показників рентабельності:
Госпрозрахункова рентабельність
рентабельність окремих видів продукції (робіт послуг):
прибуток від випуску, реалізації (собівартість);
прибуток від випуску, реалізації (собівартість за мінусом матеріальних
витрат);
прибуток від випуску реалізації (вартість за оптовими цінами).
рентабельність підприємств, організації установ:
балансовий прибуток (авансова вартість);
прибуток від основної діяльності (поточні витрати, собівартість);
прибуток від основної діяльності (обсяг реалізації за оптовими цінами);
рентабельність галузей економіки:
прибуток галузі (головний капітал);
прибуток галузі (поточні витрати);
прибуток галузі (обсяг реалізації).
Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може
групуватися на показниках прибутку від їхнього випуску або реалізації.
При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість
(виробнича або повна); собівартість за виключенням матеріальних витрат
(рентабельність щодо заново створеної вартості; вартість в оптових цінах
(вартість за мінусом непрямих податків).
Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть
використовуватися: балансовий прибуток; прибуток від реалізації
продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності; прибуток від
інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). При цьому прибуток
зіставляється з авансованою вартістю, яку можна брати в різних варіантах
(весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал,
основний капітал, оборотний капіталі.
Для розрахунку рентабельності галузей береться загальна сума прибутку,
отримана підприємствами, об’єднаннями,
іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь
економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній
низькорентабельних і збиткових підприємств.
В даній дипломній роботі розглянуто рентабельність виробничо-комерційної
фірми “Консалекс”, яка створена в січні 1997 р. По
організаційно-правовій формі – це товариство з обмеженою
відповідальністю.
ТОВ ВКФ “Консалекс” є комерційною організацією, мета діяльності якої є
отримання прибутку шляхом виробничо-комерційної діяльності.
Це мале підприємство займається виготовленням консервів на орендованих
лініях. ТОВ ВКФ “Консалекс” працює в селищі Кохнівка Кременчуцького
району.
Виробнича структура управління складається з:
Генерального директора:
1. Виконавчий директор.
замісник виконавчого директора:
по технологічним питанням – головний інженер; інженер механік, інженер
по технологічному обладнанню, ремонтно-інструментальний відділ; відділ
контролю якості.
по виробництву – технолог; рибо роздільний відділ; фасовочний відділ;
автоскладальне відділення.
по загальним питанням – складський відділ; транспортний відділ, підсобне
господарство; канцелярія:
головний бухгалтер:
бухгалтер
бухгалтер касир.
Структура дипломної роботи викладена в трьох розділах. Перший розділ –
теоретичне дослідження. В цьому розділі здійснюється аналіз
макроекономічних показників рентабельності, що є відображенням
економічного стану фірми “Консалекс”, її розвиток, фінансова діяльність
підприємства.
Другий розділ – аналітичний. Цей розділ виключає наслідки аналізу
використані для виявлення тенденції, недоліків у фінансовій діяльності
фірми, узагальнення результатів аналізу.
Третій розділ має про позиційно-впроваджувальний характер.
1. Теоретичне дослідження прибутку та рентабельності.
1.1. Формування прибутку підприємства
При прийнятті рішень, пов’язаних управлінськими процесами формування
прибутку, використовується показник рентабельності капіталу, витрат та
продаж.
Рентабельність є однією з базових економічних категорій економіки.
Пояснення терміну “рентабельність” не визичає різних думок, оскільки під
ним розуміється відношення, в чисельнику якого завжди фігурує прибуток.
Рентабельність прибутку визначається як відношення прибутку до капіталу
(активам), рентабельність витрат – як відношення прибутку до
собівартості (витрат), рентабельність продаж відношення прибутку до ціни
(виручки від реалізації).
При розрахунках показників рентабельності також виходять з різними
величинами, складаючих прибуток, – балансовий прибуток, прибуток від
реалізації, чистий прибуток.
Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це
передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які
складаються в процесі суспільного виробництва.
Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного
доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які складаються в
процесі первинного розподілу доходу, його перерозподілу і кінцевого
використання.
Поява прибутку безпосередньо зв’язана з появою категорії “витрати
виробництва”. Прибуток – це та частина вартості продукту, яки
залишається після покриття витрат виробництва. Уособлення частини
вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як
собівартість продукції.
Необхідний і додатковий продукт – це категорії виробництва. Для
з’ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі
поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною
теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального
виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу
забезпечується створення фонду життєвих коштів або робочого фонду, що
необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за
всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й
відтворювати.
Додатковий продукт – чистина чистого продукту, створювана безпосередніми
виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт
властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих
умов їхнього успішного розвитку.
Прибуток – це частина заново створеної вартості, виробленої і
реалізованої та готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток
після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну
стадію обороту і набере грошової форми.
Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю
первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток – це форма
реалізації вартості в основному додаткового продукту. Однак прибуток
включає і частину вартості необхідного продукту. Прибуток підприємств
сфери матеріального виробництва – це частина національного доходу, що в
результаті його первинного розподілу набирає форми чистого доходу
підприємств.
Таким чином, прибуток є об’єктивною економічною категорією. Тому на його
формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві,
у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного
доходу.
Водночас прибуток – це підсумковий показник, результат
фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів
господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу
багатьох чинників.
На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства,
впливає встановлений державою порядок
формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й
калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення
позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового)
прибутку.
Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства у впливають
результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності;
сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови
обліку фінансових результатів.
Прибуток – це показник, що формується на мікрорівні.
ТОВ ВКФ “Консалекс” належить до такої галузі економіки як промислова.
Ця галузь займає першу сходинку поміж інших галузей економіки, таких як:
1. промислова галузь;
2. транспорт та зв’язок;
3. фінанси, кредит, страхування;
4. будівництво;
5. торгівля і громадське харчування
6. постачання і збут;
7. інші галузі.
Зміни в обсягах і структурі прибутку підприємств різних галузей
економіки, свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих
галузях економіки і пов’язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації
продукції (робіт, послуг); зміною ефективності господарювання; розвиток
ринкових відносин; ціноутворенням.
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є
його балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення
балансового прибутку дано у статистичному щорічнику України за 2000 рік.
Балансовий прибуток – загальна сума прибутку підприємства від усіх видів
діяльності за звітній період, отримана як на території України, так і за
її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від
реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числу продукції допоміжних
і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних
фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей,
інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також
прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також
позареалізаційних операцій .
Отримання балансового прибутку пов’язане з кількома напрямками
діяльності підприємства.
По-перше, це основна діяльність, її результатом є прибуток від
реалізації продукції (робот, послуг). Як правило цей прибуток має
основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від
реалізації продукції (робіт, послуг) визначається відніманням з виручки
від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору,
(ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в
собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).
По-друге, це діяльність зв’язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У
результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на
акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки
від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні
цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього
прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до
зростання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.
На обсяг названого прибутку справляють вплив обсяг фінансових
інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування.
По-третє, ця діяльність, зв’язана з отриманням позареалізаційних
прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.
До них належать:
прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;
невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж,
аварій);
надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських
договорів суб’єктами господарювання в зв’язку із
застосуванням фінансових санкцій;
штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з
державного бюджету;
кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми
власності, щодо якої минув термін позовної давності;
дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
прибуток від завищення цін і тарифів;
курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;
вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного
повністю бартерного контракту;
прибуток (збиток) від спільної діяльності.
З прийняттям Закону “Про внесення змін і доповнень в Закон України “Про
оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 року, податкові
адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення
оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого
прибутку безпосередньо не зв’язана з формуванням балансового прибутку
підприємства.
Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку
податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства.
Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків,
формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового
прибутку, його збільшення мають, важливе значення для ТОВ ВКФ
“Консалекс” – суб’єкта господарської діяльності. Управління цими
процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.
Мал. 1.1 Стурктурно-логічна схема формування прибутку від реалізації
продукції
Як вже зазначалося, отримання прибутку від реалізації продукції (робіт,
послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів
господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак
на відміну від виручки, надходження якої на розрахунковий рахунок
підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку
визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на основі
даних бухгалтерського обліку.
Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру
реалізації продукції. Проте окремі законодавчі акти по різному трактують
настання моменту реалізації. Так, згідно із Законом “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 22 травня 1997 року, реалізацією визнається
подія, що відбулася раніше: дата зарахування коштів покупця на
банківський рахунок постачальника в оплату товарів або дата
відвантаження товарів. Згідно із Законом “Про додаток на додану
вартість” від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами до нього),
реалізацією вважається зарахування коштів від покупця на банківський
рахунок постачальника в оплату товарів, що підлягають реалізації.
Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах
реальне формування на підприємстві прибутку від реалізованої продукції
має місце тільки за умови, коли така відбувається на справді. Тобто,
коли кошти від покупця надходять на розрахунковий рахунок постачальника.
Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і
визначення податкових зобов’язань підприємств згідно з цією датою
призводить до використання оборотних коштів підприємств на сплату
податків, погіршання їхнього фінансового стану.
На мал. 1.1 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від
реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на
прибуток від реалізації.
Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох
основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На
зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва,
залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції
(рентабельність продукції).
Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків
нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації
продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні
витрати (за зміни обсягу виробництв продукції); витрати на зберігання
продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).
Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від
реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За
умов формування ринкової економіки, державного регулювання
рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється
можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки
прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної
конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й
реалізації багатьох видів продукції.
Таким чином можна зробити висновок, що можливості підприємства впливати
на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції,
залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить істотними.
Розглянемо особливості впливу на формування прибутку собівартості
продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним
показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є
особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно
від сфери діяльності, галузі господарства.
Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.
Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі
поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та
реалізацію.
Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість;
витрати на виробництво та реалізацію – повну собівартість продукції.
Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною.
Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.
По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість,
регламентований державою. Протягом 1996 року Постановами Кабінету
Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування,
обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у
промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі,
собівартості науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт
тощо.
На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення,
інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної
собівартості продукції (робіт, послуг).
Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються у собівартість
продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементам: матеріальні
витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи,
амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.
По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих
із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань.
Це передусім стосується таких елементів витрат:
відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування,
соціальне страхування, фонд ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи);
амортизація основних засобів і нематеріальних активів;
витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;
інші витрати (відрахування в Держаний інноваційний фонд, на фінансування
автомобільних доріг, деякі позабюджетні фонди фінансування галузевих і
міжгалузевих науково-дослідних робіт).
Можливість впливу підприємств на названі елементи витрат є обмеженою.
Однак вона можлива з допомогою належного управління показниками, до яких
застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату
праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих
фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.
У Законі “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997
року і прийнятих до нього доповненнях не згадується категорія
“собівартість”, бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на
обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього
не слід робити висновку про скасування собівартості як показника
діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після
прийняття названого Закону.
Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат
виробничо-господарської діяльності підприємства. У наказі Мінфіну
України від 17 листопада 1997 року № 247 щодо складання річного
бухгалтерського балансу підприємства за 1997 рік є чіткі вказівки про
необхідність керуватися Типовими положеннями з планування, обліку й
калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).
Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження
її собівартості є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації.
Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що
впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції.
Для цього необхідно: знати повний перелік вказаних витрат, що дається, в
типових положеннях, особливості складу і формування витрат з урахуванням
сфери й галузі діяльності підприємства.
Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше
самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак
вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів,
що регламентують ці питання.
1.2. Методи розрахунку прибутку від реалізації
Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг)
передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування
отримання прибутку суб’єктам господарювання необхідне для складання
поточних і перспективних фінансових планів.
Визначення суми прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) має
деякі особливості залежно від сфери діяльності суб’єкта господарювання:
виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.
Так, у виробничий сфері буде різниця в розрахунках прибутку від
реалізації продукції стосовно промислових і сільськогосподарських
підприємств, будівельних організацій, підприємств транспорту. У сфері
послуг по-різному визначатиметься прибуток від надання послуг
комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами,
підприємствами торгівлі. На підприємствах виробничої сфери можуть бути
застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції:
прямого розрахунку, за показниками витрат на одну гривню продукції,
економічний (аналітичний) метод.
Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами
продукції, що виробляються і реалізуються.
Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції. Це
укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за
розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції.
Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію
продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що
прогнозується в наступному періоді.
За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив
окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.
Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку
прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від уже
розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не
тільки загальну суму прибутку, але також і вплив на неї зміни окремих
чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості
продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції, асортименту та
якості продукції.
Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівняною і
непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція – це
продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція
– це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому
періоді.
Розрахунок прибутку за порівняною продукцією здійснюється в такій
послідовності:
визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність
продукції;
порівняна продукція планового періоду визначається за собівартістю
періоду, що передував плановому;
виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується
прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;
розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що
планується.
Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або
очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток – це прибуток
від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За
його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку
з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у
періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих
видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження
їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить
точність усіх наступних розрахунків.
Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути
розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані.
За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної
продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції
по підприємству.
Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими
вище методами здійснений виходячи із загального випуску продукції,
окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому
враховуються обчислена сума прибутку від випуску, а також зміна прибутку
в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула
розрахунку:
(1)
де Прп – прибуток від реалізації продукції;
Пзпп – прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового
періоду;
Пвп – прибуток від випуску продукції;
Пзкп – прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового
періоду.
Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за
методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як
правило, дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках,
особливо на кінець періоду, що планується.
Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується
за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках
нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється
множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції
на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі
попереднього року за розрахунку прибутку на плановий рік у цілому).
Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду
обчислюється множенням їхньої собівартості на середню рентабельність
продукції на підприємстві в період, що планується (або в четвертому
кварталі планового року за розрахунку прибутку на плановий рік у
цілому). Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого
розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер
діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і
методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то
методологія й окремі положення можуть бути застосовані також і на
підприємствах сфери послуг.
ТОВ ВКФ “Консалекс” застосовує аналітичний метод розрахунку.
1.3. Розподіл і використання прибутку
Отриманий підприємством прибуток може бути використаний і для
задоволення різноманітних потреб. Прибуток є джерелом формування
фінансових ресурсів самого підприємства і використовується ним для
забезпечення господарської діяльності.
Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі
прибутку можна виділити два етапи. Перший етап – це розподіл балансового
прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство.
В результаті розподілу кожний з : учасників одержує свою частку
прибутку.
Пропозиції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством
складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має
податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика
реалізується в: сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку; у
визначенні об’єктів оподаткування, ставках оподаткування; у порядку
надання податкових пільг.
Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що залишився в
розпорядженні підприємства після здійснення платежів у бюджет. На цьому
етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний,
розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення.
Кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат.
На мал. 1.2. зображено схему розподілу балансового прибутку
підприємства. З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який
залишається в розпорядженні підприємств, впливають: абсолютна сума
отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за
рахунок прибутку (рентні платежі , плата за землю, податок із власників
транспортних засобів, податок на прибуток, податок на нерухомість –
після його запровадження).
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, не слід
ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за
рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи в таких
випадках:
за порушення господарських договорів із суб’єктами господарювання;
Мал. 1.2. Структурно-логічна схема розподілу балансового прибутку і
формування чистого прибутку підприємства
– за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних
розрахунків;
– за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди;
– за приховування прибутку від оподаткування;
– за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води
без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з
державних водогосподарських систем);
– за прострочені банківські позички;
– за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;
– за інші порушення.
З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності
підприємств, що функціонують в різних сферах економіки, можуть
стягуватися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосується
комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток – це
частина прибутку, що залишається в підприємства після сплати податків та
можливих штрафів (фінансових санкцій).
Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати шляхом
попереднього формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти
безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також розподіл чистого
прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на
безпосереднє фінансування витрат.
На мал. 1.3. зображено структурно-логічну схему використання чистого
прибутку підприємства.
Як уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує і ряд
цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних
витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на
виплату дивідендів здійснюється безпосередньо.
Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнення
оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом
споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не
утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків
використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За
адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне
регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.
Мал. 1.3. Структурно-логічна схема використання чистого прибутку
підприємства
Нині використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначаються
самостійно кожним суб’єктом господарювання. Відповідно до Закону “Про
оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року, в 1995,
1996, 1997 (перше півріччя) державне регулювання використання чистого
прибутку здійснювалося досить активно і в основному суто економічними
інструментами, зокрема:
зменшенням суми податку на прибуток (до 20%) за використання прибутку на
фінансування, реконструкцію та модернізацію активної частини основних
фондів;
зменшенням оподатковуваного прибутку (до 10%) за умови використання
прибутку на збільшення власних оборотних коштів (поширювалось тільки на
державні підприємства);
зменшенням оподаткованого прибутку на суму прибутку, спрямованого на
покриття витрат для утримання об’єктів соціально-культурного
призначення, на благодійну діяльність.
Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від
22 травня 1997 року державне регулювання використання чистого прибутку
підприємств також здійснюється з допомогою зменшення оподаткованого
прибутку на суму витрат з чистого прибутку для утримання й експлуатації
об’єктів соціальної інфраструктури тоді, коли відповідні об’єкти
соціальної інфраструктури були на балансі підприємства і утворювались
ним на час уведення в дію Закону про оподаткуванню прибутку.
1.4. Система показників рентабельності.
Показники рентабельності являються відносними характеристиками
фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. Вони
вимірюють доходність підприємства з різних та групуються в
співвідношенні інтересами учасників економічного процесу, ринкового
обміну.
Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного
середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини
вони є обов’язковими елементами порівняного аналізу та оцінки
фінансового стану підприємства.
При аналізі виробництва, показники рентабельності можна об’єднати в
слідуючи групи:
1) показники рентабельності продукції;
2) показники рентабельності капіталів (активів);
3) показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.
Перша група показників формується на підставі розрахунків рівнів
рентабельності (доходності) по показникам прибутку (доходу), відбитий в
звітності підприємства.
Наприклад:
Даний показник характеризує прибутковість (доходність) продукції
базисного та звітного періоду.
кошти + довгострокові зобов’язання); акціонерний (власний) капітал.
Наприклад:
Неспівпадання рівнів рентабельності по цим показникам характеризує
ступінь використання підприємством фінансових ричагів для підвищення
доходності, довгострокових кредитів та інших зайнятих коштів.
Дані показники – практичні. Вони відповідають вимогам власників.
Наприклад, адміністрацію підприємства інтересує віддача (доходність)
всіх активів (всього капіталу); потенційних інвесторів і кредиторів –
віддача на інвестуємий капітал; власників та учеридителів – доходність
акцій.
Кожний з перерахованих показників легко моделюється по факторним
залежностям. Розглянемо наступну залежність:
Ця формула розкриває зв’язок між рентабельністю всіх активів (або
виробничих активів), рентабельністю реалізацій та фондовіддачі
(показників обороту виробничих фондів).
Економічний зв’язок полягає в тому, що формула прямо вказує шляхи
підвищення рентабельності: при низькій доходності продаж необхідно
прискорювати обіг виробничих активів.
Розглянемо ще одну фактичну модель рентабельності:
Як бачимо рентабельність власного (акціонерного) капіталу залежить від
змінений рівня рентабельності продукції, швидкість обороту совокупного
капіталу та співвідношення власного та займаного капіталу. Вивчення цих
залежностей має доказну ціну для оцінки фінансового стану підприємства,
оцінки степені результатів своєї діяльності. З цієї залежності виходить,
що при інших рівних умовах віддача акціонерного капіталу підвищується
при збільшенні займаних коштів в складі совокупного капіталу.
Третя група показників рентабельності формується на базі розрахунку
рівня рентабельності аналогічно показникам першої та другої груп, однак
замість прибутку в розрахунку приймається прибуток грошових коштів.
Наприклад:
Дані показники дають уяву про ступінь важливостей підприємства
забезпечити кредиторів, позичальників та акціонерів власними грошовими
коштами в зв’язку з використанням його виробничого потенціалу. Концепція
рентабельності розраховується на підставі притоку грошової “наличности”,
широко використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою. Вона
більше приоритетна, тому що операції з грошовими потоками є признакою
інтенсивного типа виробництва ознакою “здоров’я” економіки і фінансового
стану підприємства. Перехід на використання цієї концепції потребує
перебудови звітності підприємства. Ця робота минається лише на
початковій стадії.
Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативність
пошуку шляхів її підвищення. При аналізі шляхів підвищення
рентабельності важливо розрізняти вплив зовнішніх та внутрішніх
факторів. Такі показники, як ціна продукту і ресурсу, об’єм
використовуємих ресурсів та обсяг виробництва продукції, прибутку від
реалізації та рентабельності (доходності) продаж, знаходяться між собою
в тісному функціональному зв’язку.
Підприємство на сам перед звертає свою увагу на проблеми контролю за
змінами промислової виробничості і стараються знизити роль зовнішнього
фактору, або фінансової виробничості. Однією з вимог процвітання
підприємства являється розширення ринку збуту продукції за рахунок
зниження ціни за пропонуємі товари. Оскільки цей процес не
супроводжується зниженням цін на використовуємі ресурси, то роль
дефлятора ціни в формуванні доходності підприємства знижується. Це
“природним” шляхом переключає сферу вимог керівництва на контроль за
зміненням промислової виробничості, тобто за внутрішніми факторами:
зниження матеріалоємності і трудоємкості продукції, підвищення віддачі
основних фондів, машин та обладнання.
Основні показники рентабельності:
Рентабельність продукції;
Рентабельність продаж;
Рентабельність активів;
Рентабельність текучих активів;
Рентабельність власного акціонерного капіталу.
1. Рентабельність продукції (витрати) (Рпр) визначається відношенням
прибутку від реалізації продукту від реалізації продукції (Пр) до повної
собівартості реалізації продукції (С):
(2)
Цей показник характеризує вихід прибутку в процесі реалізації продукції
на одиницю витрат в основній діяльності підприємства.
2. Рентабельність продаж (RОS) визначається як відношення прибутку від
реалізації (Пр) до виручки від реалізації без податків, включаємих в
ціну продукції (В):
(3)
Рентабельність продаж характеризує доходність основної діяльності
підприємства. Менеджер використовує цей показник для контролю над
взаємозв’язком між цінами, кількості реалізує мого товару, витрат
виробництва і реалізації продукції.
3. Рентабельність активів (КОА) визначається як відношення прибутку
(балансової чи чистої) (Пб або Пч) до середньої величини активів за
якийсь період (Аср):
(4)
Цей показник служить для визначення ефективності використання капіталу,
оскільки дає загальну оцінку доходності вкладеного в виробництво
капіталу, як власного так і заємного.
Рентабельність активів також можна представити як ефективність
використання матеріальних і фінансових ресурсів: рентабельності продаж і
оборачуваємості активів (Оа):
(5)
Чим менше доля прибутку в ціні, тим більше повинна бути швидкість
обороту, щоб рентабельність вкладень в підприємство була достатньою. І
навпаки, чим нижче швидкість обороту, тим більше повинна бути доля
прибутку в ціні товару.
4. Рентабельність поточних активів (Рта) уявляє собою відношення чистого
прибутку підприємства (Пч) до середньої величини поточних активів
(оборотних коштів) підприємства (Ат.ср):
(6)
Цей показник характеризує величину прибутку, отриману з кожної гривні що
вкладена у поточні активи.
5. Рентабельність власного акціонерного капіталу (RОЕ) визначається як
відношення чистого прибутку (Пч) до середньої величини власного капіталу
підприємства (Кс) за якийсь період:
(7)
Цей показник займає особливе місце серед показників рентабельності і
характеризує ефективність використання власних коштів акціонерів,
величину прибутку, отриману на кожну гривню вкладень акціонерів в
підприємство і залишаючи в розпорядку підприємства. Значення цього
показника відбиває ступінь привабливості об’єкта для вкладень коштів
акціонерів. Чим вище цей показник, тим більше прибутку приходиться на
одну акцію, тим вище потенційні дивіденди.
На величину рентабельності власного акціонерного капіталу впливає
показник рентабельності активів.
В ринковій економіці придається велике значення порівнянням прибутку з
прибуткоутворюючими факторами і базами її формування.
При стандартній оцінці фінансового стану підприємства пропонується
західними методиками:
По-перше, використання системи взаємозв’язаних показників
рентабельності, кожний з яких несе однакове навантаження як для
робітників підприємства так і для користувачів фінансової інформації
(менеджерів, акціонерів, інвесторів та кредиторів);
По-друге, використання системи показників рентабельності як однієї з
елементів фінансово-економічної оцінки текучого положення підприємства;
По-третє, необхідність проведення динамічного і порівняного аналізу
показників рентабельності по секторам основної діяльності, по
підприємствам – аналогам і підприємствам – конкурентам.
Для цієї мети розроблена система показників рентабельності, котра
об’єднує три основним класи показників (табл. 2.1.)
1. Показник рентабельності, розрахований на підставі прибутку
(доходу).
2. Показник рентабельності, розрахований в зв’язку з використанням
виробничих активів.
3. Показник рентабельності, розрахований на підставі потоків власних
грошових коштів.
Таблиця 2.1.
Система фінансових коефіцієнтів рентабельності
Основні класи показників рентабельності Фінансові коефіцієнти
рентабельності
1 2
1. Показник рентабельності, розрахований на підставі прибутку (доходу)
1.1 .Коефіцієнт обмеженого рівня валового прибутку
1.2.Коефіцієнт обмеженого рівня прибутку від основної (операційної)
діяльності
1.3.Коефіцієнт обмеженого рівня прибутку всієї діяльності підприємства
1.4.Коефіцієнт обмеженого рівня чистого прибутку
1.5.Коефіцієнт критичної рентабельності
2.Показник рентабельності, розрахований в зв’язку з використанням
виробничих активів 2.1.Коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих
активів
2.2.Коефіцієнт віддачі на інвестований капітал
2.3.Коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал
3.Показник рентабельності, розрахований на підставі потоків власних
грошових коштів 3.1.Коефіцієнт рентабельності відбору
3.2.Коефіцієнт рентабельності совокупного капіталу
3.3.Коефіцієнт рентабельності власного капіталу
3.4.Коефіцієнт обслуговування боргу
2. Аналіз прибутку і решта стабільності виробничо-господарської
діяльності підприємства
2.1. Методи економічної інформації в аналізі фінансової діяльності
підприємства
Порівняння – один зі способів, за допомогою яких людина почала
розпізнавати навколишнє середовище.
Сутність цього методу може бути розкрита в такий спосіб. Порівняння – це
науковий метод пізнання, у процесі якого невідоме (досліджуване) явище,
предмети зіставляються з уже відомими, досліджуваними раніше, з метою
визначення загальних рис або розходжень між ними. За допомогою
порівняння визначається загальне і специфічне в економічних явищах,
вивчаються зміни досліджуваних об’єктів, тенденції і закономірності
їхнього розвитку.
В економічному аналізі порівняння використовують для рішення всіх його
задач як основний чи допоміжний спосіб. От найбільш типові ситуації,
коли використовується порівняння, і мети, що при цьому досягаються:
1. Зіставлення планових і фактичних показників для оцінки ступеня
виконання плану.
2. Зіставлення фактичних показників з нормативними дозволяє
провести контроль за витратами і сприяє впровадженню ресурсозберігаючих
технологій.
3. Порівняння фактичних показників з показниками минулих років для
визначення тенденцій розвитку економічних процесів.
4. Зіставлення показників аналізованого підприємства з досягненнями
науки і передового досвіду роботи інших підприємств чи підрозділів
необхідно для пошуку резервів.
5. Порівняння показників аналізованого господарства із середніми
показниками по районі, зоні, області для оцінки досягнутих результатів і
визначення невикористаних резервів.
6. Зіставлення рівнобіжних і динамічних рядів для вивчення
взаємозв’язків досліджуваних показників. Наприклад, аналізуючи одночасно
динаміку зміни обсягу виробництва валової продукції, основних виробничих
фондів і фондовіддачі, можна обґрунтувати взаємозв’язок між цими
показниками.
7. Зіставлення різних варіантів управлінських рішень з метою вибору
найбільш оптимального з них.
8. Зіставлення результатів діяльності до і після зміни якого-небудь
фактора застосовується при розрахунку впливу факторів і підрахунку
резервів.
Розглянемо більш докладно кожен тип порівняння.
Як уже відзначалося раніше, однією з задач АХД є систематичний контроль
і всебічна оцінка діяльності підприємств по виконанню плану економічного
і соціального розвитку. Цим обумовлена необхідність порівняння фактичних
даних із плановими. Таке порівняння дозволяє визначити ступінь виконання
плану за місяць, чи квартал рік.
Порівняння фактичних даних із плановими може бути використано і для
перевірки обґрунтованості планових показників. Для цього фактичні дані в
середньому за три-п’ять минулих років порівнюють з даними плану
поточного року.
Немаловажне значення в АХД має порівняння досягнутого рівня по тим чи
іншим показникам з даними перспективними планами. Таке порівняння дає
можливість бачити хід виконання перспективного плану і задачі на
майбутній період.
У практиці аналітичної роботи використовується також порівняння з
затвердженими нормами (наприклад, витрата матеріалів, сировини, енергії,
води і т.д.).
Таке порівняння необхідне для виявлення економії чи перевитрати ресурсів
на виробництво продукції, для оцінки ефективності їхнього використання в
процесі виробництва і визначення загублених можливостей збільшення
випуску продукції і зниження собівартості.
В аналізі господарювання дуже часто застосовується порівняння фактично
досягнутих, результатів з даними минулих років. Порівнюють результати
сьогоднішнього дня з учорашнім, поточного місяця, кварталу, року з
минулими. Це дає можливість оцінити темпи зміни досліджуваних показників
і визначити тенденції і закономірності розвитку економічних процесів.
Наступний вид – порівняння з кращими результатами, тобто з кращими
зразками праці, передовим досвідом, новими досягненнями науки і техніки.
Такі порівняння можуть проводитися як у рамках досліджуваного
підприємства, так і за його межами. Усередині підприємства проводиться
порівняння середнього рівня показників, досягнутих колективом у цілому,
з показниками передових ділянок, бригад, робітників. Це дозволяє виявити
передовий досвід і нові можливості виробництва.
Велике значення має міжгосподарський порівняльний аналіз, у процесі
якого показники аналізованого підприємства зіставляються з показниками
інших підприємств, що мають кращі результати при однакових вихідних
умовах господарювання. Такий аналіз спрямований на пошук нових
можливостей виробництва, вивчення передового досвіду і є важливим
засобом визначення резервів підвищення ефективності роботи підприємства.
Дуже часто в аналізі показники досліджуваного підприємства порівнюються
зі сереоньогалузевими даними чи середніми по міністерству, об’єднанню,
концерну й ін. Таке порівняння необхідне для більш повної й об’єктивної
оцінки діяльності аналізованого підприємства, для вивчення загальних і
специфічних факторів, що визначають результати його господарської
діяльності.
В АХД застосовується також порівняння різних варіантів рішення
економічних задач, що дозволяє вибрати найбільш оптимальний, і тим самим
більш повно використовувати можливості виробництва. Особливо широко воно
використовується в попередньому аналізі при обґрунтуванні планів і
управлінських рішень.
Порівняння рівнобіжних і динамічних рядів використовується для
визначення й обґрунтування форми і напрямку зв’язку між різними
показниками. З цією метою числа, що характеризують один з показників,
необхідно розташувати в зростаючому чи убутному порядку і розглянути, як
у зв’язку з цим змінюються інші досліджувані показники: зростають чи
убувають, і в якому ступені.
В економічному аналізі розрізняють наступні види порівняльного аналізу:
горизонтальний, вертикальний, трендовий, а також одномірний і
багатомірний.
Горизонтальний порівняльний аналіз використовується для визначення
абсолютних і відносних відхилень фактичного рівня досліджуваних
показників від базового (планового, минулого періоду, середнього рівня,
досягнень науки і передового досвіду).
За допомогою вертикального порівняльного аналізу вивчається структура
економічних явищ і процесів шляхом розрахунку питомої ваги частин у
загальному цілому (питома вага власного капіталу в загальній його сумі),
співвідношення частин цілого між собою (наприклад, власного і позикового
капіталу, основного й оборотного капіталу), а також вплив факторів на
рівень результативних показників шляхом порівняння їхньої величини до і
після зміни відповідного фактора.
Трендовий аналіз застосовується при вивченні відносних темпів росту і
приросту показників за ряд років до рівня базисного року, тобто при
дослідженні рядів динаміки.
При одномірному, порівняльному аналізі зіставлення робляться по одному
чи декільком показникам одного об’єкта чи декількох об’єктів по одному
показнику.
За допомогою багапгомірного порівняльного аналізу проводиться
зіставлення результатів діяльності декількох підприємств (підрозділів)
по широкому спектрі показників.
Особливої уваги заслуговують багатомірні порівняння, що необхідні в
аналізі для комплексної оцінки результатів господарювання виробничих
підрозділів, підприємств і т.д. Така задача встає завжди, коли треба
дати
узагальнюючу порівняльну оцінку результатам господарювання декількох
підприємств. Це здійснюють вищі органи керування, а також інвестори для
оцінки ступеня фінансового ризику.
Комплексна оцінка господарської діяльності являє собою характеристику
діяльності підприємства, отриману в результаті вивчення сукупності
показників, що визначають більшість економічних процесів і містять
узагальнюючі дані про результати виробництва. Очевидно, що чим більше
показників буде використано для комплексної оцінки, тим більше
правильними будуть висновки аналізу. Але прагнути до цієї мети потрібно
дуже обережно, тому що збільшення кількості показників ускладнює роботу
підрахунків по комплексній оцінці і робить її менш ефективною.
Задача комплексної оцінки в територіальному плані зараз зважується в
двох напрямках. Перше – це розробка узагальнюючого (синтетичного) чи
інтегрального показники, який би втілив найбільш вагомі сторони
господарської діяльності. Досягнення цієї мети залучає тим, що в
підсумку очікується одержання єдиного показника. А це автоматично
вирішує задачу оцінки результатів господарювання: перше місце займає
підприємство з найбільшою чи найменшою величиною показника, друге –
підприємство, що має другий результат, і т.д. Такий інтегральний
показник поки не знайдений, а численні дослідження показують труднощі
його розробки.
Складність господарської діяльності не дозволяє вирішити проблему й
інший спосіб вибрати з числа узагальнюючих результативних показників
який-небудь один у якості інтегрального.
Наприклад, підприємство може мати кращий результат по сумі отриманого
прибутку за рахунок кон’юнктурних факторів при зменшенні обсягу
виробництва продукції. Візьмемо інший випадок: підприємство перевиконало
план по виробництву продукції, але при цьому збільшилася собівартість
продукції, зменшилася сума прибутку.
Тому узагальнююча оцінка результатів діяльності підприємств звичайно
проводиться по цілому комплексі показників. У зв’язку з цим задача
звичайно ускладнюється, оскільки субординація підприємств за різними
показниками буде неоднаковою. Наприклад по обсягам продуктивності
підприємство буде займати перше місце, по собівартості – третє, а за
рівнем рентабельності – п’яте і т.д.
Інший напрямок комплексної оцінки – розробка алгоритмів обчислювальних
процедур, які б на основі комплексу показників забезпечили однозначну
оцінку результатів господарської діяльності.
Для рішення цієї задачі досить широко використовуються алгоритми,
засновані на методах “суми місць”, геометричної середньої і т.д. Але ці
методики мають істотний недолік, тому що в них не враховується вагомість
визначених показників. Найбільш перспективним підходом є використання
методики багатомірного порівняльного аналізу, заснованої на методі
відстаней, що дозволяє враховувати не тільки абсолютні величини
показників кожного підприємства, але і ступінь їхньої близькості
(дальності) до показників підприємства-еталона. У зв’язку з цим
необхідно координати порівнюваних підприємств виражати в частках
відповідних координат підприємства-еталона, узятого за одиницю.
Розглянемо практичну сторону рішення задачі багатомірного порівняльного
аналізу.
Етап 1. Визначається система показників, по яких будуть оцінюватися
результати господарської діяльності підприємств, збираються дані за цими
показниками і формується матриця вихідних даних. Вихідні дані можуть
бути представлені як у виді моментних показників, що відбивають стан
підприємства на визначену дату, так і темпових показників, що
характеризують динаміку діяльності підприємства і представлених у виді
коефіцієнтів росту. Можливе вивчення одночасне і моментних, і темпових
показників.
Етап 2. У вихідній таблиці в кожній графі визначається максимальний
елемент, що приймається за одиницю. Потім всі елементи цієї графи (аij)
поділяються на максимальний елемент еталонного підприємства (мах аij). У
результаті створюється матриця стандартизованих коефіцієнтів (xij):
(8)
Еталонне підприємство формується звичайно із сукупності однорідних
об’єктів, що належать до однієї галузі. Однак це не виключає можливості
вибору підприємства-еталона із сукупності підприємств, що належать до
різних галузей діяльності, тому що багато фінансових показників
порівнянні і для різнорідних об’єктів господарювання.
Якщо з економічної сторони кращим є мінімальне значення показника
(наприклад, витрати на карбованець товарної продукції), то треба змінити
шкалу розрахунку так, щоб найменшому результату відповідала найбільша
сума показника.
Етап 3. Всі елементи матриці координат зводяться в квадрат. Якщо задача
зважується з урахуванням різної ваги показників, тоді отримані квадрати
збільшуються на величину відповідних вагових коефіцієнтів (К),
встановлених експертним шляхом, після чого результати складаються по
рядках і з отриманої суми вилучається квадратний корінь:
(9)
Етап 4. Отримані рейтингові оцінки (Rj) розміщаються по ранжиру, і
визначається місце кожного підприємства за результатами господарювання.
Перше місце займає підприємство, якому відповідає найбільша сума, друге
місце – підприємство, що має наступний результат, і т.д.
Ось деякі переваги пропонованої методики багатомірного порівняльного
аналізу.
По-перше, розглянута методика базується на комплексному багатомірному
підході до оцінки такого складного явища, як виробничо-фінансова
діяльність підприємства.
По-друге, вона враховує реальні досягнення всіх підприємств-конкурентів
і ступінь їхньої близькості до показників підприємства-еталона.
По-третє, пропонована методика робить кількісно вимірної оцінку
надійності ділового партнера, засновану на результатах його минулої і
поточної діяльності, що дозволяє уникнути суб’єктивізму і більш реально
оцінювати рейтинг підприємств.
Важлива умова, яку потрібно дотримувати при аналізі, – необхідність
забезпечення порівнянності показників, оскільки порівнювати можна тільки
якісно однорідні величини. При цьому повинні бути враховані наступні
вимоги:
єдність об’ємних, вартісних, якісних, структурних факторів;
єдність проміжків чи моментів часу, за які були обчислені порівнювані
показники;
порівнянність вихідних умов виробництва (технічних, природних,
кліматичних і т.д.);
єдність методики числення показників і їхнього складу.
Як видно, більшість вимог очевидне їхнє виконання не викликає труднощів.
Але іншого разу непорівнянність не відразу упадає в око, а її досягнення
вимагає дійсних зусиль.
, і потім порівняти з фактичною сумою витрат:
(10)
забезпечить повну об’єктивність оцінки.
У тих випадках, коли відсутній базисний показник якості і воно
визначається розподілом отриманої продукції по сортах (наприклад,
угодованістю тварини), те проблема нейтралізації якісних відмінностей
може бути вирішена як нейтралізація структурного фактора.
Коли враховують структуру, то формула валової продукції має вид:
(11)
де УД – питома вага і-го виду продукції в загальному обсязі, %;
Vзаг. – загальний обсяг виробництва продукції.
Для досягнення порівнянності варто використовувати однакові ціни,
наприклад планові (Цпл). Потім обсяг продукції як за планом, так і
фактично потрібно визначити в однаковому складі. Останній виходить
шляхом розподілу фактичного загального обсягу продукції по видах
відповідно плановій структурі. Зіставлення отриманих у такий спосіб
показників валової продукції
(12)
після виключення впливу структурного і вартісного факторів дозволяє
вірніше оцінити приріст обсягу продукції.
Коли показники, узяті для порівняння, охоплюють різні проміжки часу, та
ця невідповідність легка перебороти шляхом коректування. Якщо ж вони
узяті на різні моменти часу, то порівнянність може бути досягнута тільки
шляхом заміни одного з показників.
Порівнянність показників у ряді випадків може бути досягнута, якщо
замість абсолютних величин взяти середні чи відносні. Не можна,
наприклад, порівнювати такі абсолютні показники різних господарств, як
обсяг виробництва продукції, вартість основних засобів, суму прибутку і
т.д. без обліку їхньої земельної площі. Але якщо замість абсолютних
показників узяти відносні, то їхній можна порівнювати.
У деяких випадках для забезпечення порівнянності показників
використовуються поправочні коефіцієнти.
Особливо потрібно бути уважним у відношенні методичної невідповідності
показників. Воно не тільки може спотворити результати порівняння, але і
взагалі змінити зміст. Наприклад, фондовіддача може бути обчислена по
всій сумі основних фондів, по основних виробничих чи фондах тільки по
активній їх частині. Тому не перевіривши тотожності методики розрахунку
показників у плані і звіті поточного року, а також за минулі періоди
можна дати невірну оцінку динаміки, оскільки в основу зміни
досліджуваного показника буде покладене розходження в способі його
розрахунку. Щоб забезпечити правильність висновків, потрібно домогтися
тотожності показників за методикою їхнього розрахунку.
Дуже важливо також при порівнянні показників забезпечити їхню
порівнянність по природнокліматичних умовах. Особливо це актуально для
сільського господарства. Перебування підприємств у різних
природноекономічних зонах впливає на вихід продукції, рівень перемінних
і постійних витрат, трудомісткість продукції і т.д. Для забезпечення
порівнянності показників по цьому факторі виділяють частку приросту
показників, обумовлених кліматичними і територіальними особливостями, з
наступним усуненням їхнього впливу.
Не можна також допускати, щоб порівнювані показники були неоднорідні за
складом витрат, кількості об’єктів, що враховуються, і ін. Не можна,
наприклад, зіставляти показники цеху з показниками заводу в цілому,
собівартість валової і собівартість реалізованої продукції, балансовий і
чистий прибуток підприємства і т.д.
Таким чином, основними способами приведення показників у порівнянний вид
є нейтралізація впливу вартісного, об’ємного, якісного і структурного
факторів шляхом приведення їхній до єдиного базису, а також використання
середніх і відносних величин, поправочних коефіцієнтів, методів
перерахування і т.д.
Економічні явища, як правило, кількісну визначеність, що виражається в
абсолютних відносних величинах.
Абсолютні величини показують кількісні розміри явища в одиницях міри,
ваги, обсягу, довжини, площі, вартості і т.д. безвідносно до розміру
інших явищ.
Відносні показники відбивають співвідношення величини досліджуваного
явища з величиною якого-небудь іншого чи явища з величиною цього явища,
але узятої за інший чи час по іншому об’єкті. Відносні показники
одержують у результаті розподілу однієї величини на іншу, котра
приймається за базу порівняння. Це можуть бути дані плану, базисного
року, іншого підприємства, средньотрасльові і т.д. Відносні величини
виражаються у формі коефіцієнтів (при базі 1) чи відсотків (при базі
100).
Використовуються різні види відносних величин: планового завдання,
виконання плану, динаміки, структури, координації, інтенсивності,
ефективності.
Відносна величина планового завдання являє собою відношення планового
рівня показника поточного року до його рівня торік чи до середнього за
три-п’ять попередніх років.
Відносна величина виконання плану – це відношення між фактичним і
плановим рівнем показника, виражене звичайно у відсотках.
Для характеристики зміни показників за який-небудь проміжок часу
використовують відносні величини динаміки. Їх визначають шляхом
розподілу величини показника поточного періоду на його рівень у
попередньому періоді (місяці, кварталі, році). Називаються вони темпами
росту (приросту) і виражаються звичайно в чи відсотках коефіцієнтах.
Відносні величини динаміки можуть бути базисними і коштовними. У першому
випадку кожен наступний рівень динамічного ряду порівнюється з базисним
роком, а в іншому – кожний наступний рік відноситься до попереднього.
Показник структури – це відносна частка (питома вага) частини загалом,
виражена в чи відсотках коефіцієнтах. Наприклад, питома вага посівів
зернових культур у загальній посівній площі, питома вага робітників у
загальній кількості працівників підприємства.
Відносні величини координації являють собою співвідношення частин цілого
між собою, наприклад, активної і пасивної частини основних виробничих
фондів, силових і робітників машин і т.д.
Відносними величинами інтенсивності називаються ті, котрі характеризують
ступінь поширеності, розвитку якого-небудь явища у відповіднім
середовищі, наприклад, ступінь захворюваності населення, відсоток
робітників вищої кваліфікації і т.д.
Відносні величини ефективності — це співвідношення ефекту з ресурсами чи
витратами, наприклад, виробництво продукції на один карбованець витрат,
на одного робітника і т.д.
У практиці економічної роботи поряд з абсолютними і відносними
показниками дуже часто застосовуються середні величини. Вони
використовуються для узагальненої кількісної характеристики сукупності
однорідних явищ по якій-небудь ознаці. Наприклад, середня зарплата
робітників використовується для узагальнюючої характеристики рівня
оплати праці досліджуваної сукупності робітників. У середній величині
відбиваються загальні, характерні, типові риси досліджуваних явищ по
відповідному ознаці. Вона показує загальну міру цієї ознаки в
досліджуваній сукупності, тобто одним числом характеризує всю сукупність
об’єктів. За допомогою середніх величин можна порівнювати різні
сукупності об’єктів, наприклад, райони за рівнем врожайності культур,
підприємства за рівнем оплати праці і т.д.
В аналізі господарської діяльності використовуються різні типи середніх
величин: середньоарифметичні (прості і зважені), середньогармонічні,
середньогеометричні, середньо-хронологічні, середньоквадратичні й ін.
При використанні середніх величин варто враховувати, що вони дають
узагальнену характеристику явищ, ґрунтуючись на масових даних. У цьому
їхня сила і недолік. Нерідко буває, що за загальними середніми
показниками, що виглядають досить непогано, ховаються результати погано
працюючих бригад, цехів і інших господарських підрозділів. За середніми
даними не видні і досягнення передовиків виробництва. Тому при аналізі
необхідно розкривати зміст середніх величин, доповнюючи їх
середньо-груповими, а в деяких випадках і індивідуальних показниках.
Широке застосування знаходить угруповання інформації – розподіл маси
досліджуваної сукупності об’єктів на якісно однорідні групи по
відповідним ознаках. Якщо статистика використовує цей спосіб для
узагальнення і типізації явищ, то в аналізі угруповання допомагає
роз’яснити зміст середніх величин, показати роль окремих одиниць у цих
середніх, виявити взаємозв’язок між досліджуваними показниками.
1. У залежності від задач використовуються типологічні, структурні й
аналітичні угруповання.
Прикладом типологічних угруповань можуть бути групи населення за родом
діяльності, групи підприємств по формах власності і т.д.
Структурні угруповання дозволяють вивчати внутрішню будівлю показників,
співвідношення в них окремих частин. З їхньою допомогою вивчають склад
робітників по професіях, стажу роботи, віку, виконанню норм виробітку;
склад підприємств по ступені виконання плану виробництва продукції,
зниженню її собівартості і т.д. Особливо велике значення мають
структурні угруповання при аналізі зведеної звітності об’єднань,
міністерств, тому що вони дозволяють виявити передові, середні і
відстаючі підприємства, визначити напрямку пошуку передового досвіду,
схованих резервів.
Аналітичні (причинно-наслідкові) угруповання використовуються для
визначення наявності, напрямки і форми зв’язку між досліджуваними
показниками. По характеру ознак, на яких ґрунтується аналітичне
угруповання, воно може бути якісної (коли ознаку не має кількісного
вираження) чи кількісної.
2. По складності побудови розрізняють два типи угруповань: прості і
комбіновані. За допомогою простих угруповань вивчається взаємозв’язок
між явищами, згрупованими по якому-небудь одній ознаці. У комбінованих
угрупованнях такий розподіл досліджуваної сукупності робиться спочатку
по одній ознаці, а потім усередині кожної групи – по іншій ознаці і т.д.
Таким чином, можуть бути побудовані двох-, трьохуровневі угруповання.
Вони дозволяють вивчати дуже різноманітні і складні взаємозв’язки. Але
необхідно відзначити і їхній істотний недолік. Побудова таких угруповань
відрізняється високою трудомісткістю, а отримані результати дуже важко
сприймаються. Тому для вивчення складних взаємозв’язків краще таке
угруповання замінити декількома простими.
При побудові угруповань потрібно дуже серйозно відноситися до розподілу
сукупності на групи, вибору кількості груп і інтервалів між ними, тому
що в залежності від цього можуть істотно змінитися результати аналізу.
Методика побудови угруповань коротко може бути визначена у виді
наступного алгоритму:
1) визначення мети аналізу;
2) збір необхідних даних по всій сукупності об’єктів;
3) ранжирування сукупності по обраному для угруповання ознаці;
4) вибір інтервалу розподілу сукупності і її розподіл на групи;
5) визначення середньо-групових показників по об’єднувальних і факторних
ознаках;
6) аналіз отриманих середніх величин, визначення взаємозв’язку і
напрямку впливу факторних показників на досліджуваний результат.
У випадку побудови комбінованих угруповань цей алгоритм розширюється за
рахунок повтору (кілька разів) четвертого і п’ятого пунктів,
Таким чином, правильне угруповання інформації дає можливість вивчати
залежність між показниками, більш глибоко розібратися в сутності
досліджуваних явищ, систематизувати матеріали аналізу, визначити
головне, характерне і типове.
Балансовий спосіб служить головним чином для відображення співвідношень,
пропорцій двох груп взаємозалежних і урівноважених економічних
показників, підсумки яких повинні, бути тотожними. Цей метод широко
розповсюджений у практиці бухгалтерського обліку і планування.
Також він широко використовується при аналізі забезпеченості
підприємства трудовими, фінансовими ресурсами, сировиною, паливом,
матеріалами, основними засобами виробництва і т.д., а також при аналізі
повноти їхнього використання.
Визначаючи, наприклад, забезпеченість підприємства трудовими ресурсами,
складають баланс, у якому, з одного боку, показується потреба в трудових
ресурсах, а з іншого боку – фактична їхня наявність.
При аналізі використання трудових ресурсів порівнюють можливий фонд
робочого часу з фактичною кількістю відпрацьованих годин, визначають
причини надпланових утрат робочого часу.
Для визначення платоспроможності підприємства використовується платіжний
баланс, у якому співвідносяться платіжні засоби з платіжними
зобов’язаннями.
. Якщо така тотожність відсутня, то це свідчить про неповний облік чи
факторів допущені помилки в розрахунках.
Балансовий спосіб може бути використаний при побудові детермінованих
адитивних факторних моделей. Наприклад:
(13)
(14)
де Он – залишок товарів на початок року;
П – надходження товарів;
Р – продаж товарів;
В – інші джерела витрати товарів;
Ок. – залишок товарів на кінець року.
У деяких випадках балансовий спосіб може бути використаний для
визначення величини впливу окремих факторів на приріст результативного
показника. Наприклад, коли з трьох факторів відомий вплив двох, то вплив
третього можна визначити, віднявши від загального приросту
результативного показника результат впливу перших двох факторів:
(15)
2.2. Аналіз прибутку діяльності підприємства
Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою
отриманого прибутку і рівнем рентабельності. Прибуток підприємство
одержує головним чином від реалізації продукції, а також від інших видів
діяльності (здача в оренду основних фондів, комерційна діяльність на
фондових і валютних біржах і т.д.).
Прибуток – це частина чистого доходу, створеного в процесі виробництва і
реалізованого в сфері звертання, що безпосередньо одержують
підприємства. Тільки після продажу продукції чистий доход приймає форму
прибутку. Кількісно вона являє собою різницю між виторгом (після сплати
податку на додаткову вартість, акцизного податку й інших відрахувань з
виторгу в бюджетні і позабюджетні фонди) і повною собівартістю
реалізованої продукції. Виходить, чим більше підприємство реалізує
рентабельної продукції, тим більше одержить прибутку, тим краще його
фінансовий стан. Тому фінансові результати діяльності вивчаються в
тісному зв’язку з використанням і реалізацією продукції.
Обсяг реалізації, величина прибутку, рівень рентабельності залежать від
виробничої, постачальницької, збутової і комерційної діяльності
підприємства, інакше кажучи, ці показники характеризують усі сторони
господарювання.
Основними задачами аналізу фінансових результатів діяльності є:
систематичний контроль за виконанням планів реалізації продукції й
одержанням прибутку;
визначення впливу як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів на обсяг
реалізації продукції і фінансових результатів;
виявлення резервів збільшення обсягу реалізації продукції і суми
прибутку;
оцінка роботи підприємства по використанню можливостей збільшення обсягу
реалізації продукції, прибутку і рентабельності;
розробка заходів щодо використання виявлених резервів.
Основними джерелами інформації при аналізі реалізації продукції і
прибутку є:
1. накладні на відвантаження продукції;
2. дані аналітичного бухгалтерського обліку;
3. дані фінансової звітності ф.№2 “Звіт про прибутки і збитки”;
4. форма №5-ф “Короткий звіт про фінансові результати”;
5. відповідні таблиці плану економічного і соціального розвитку
підприємства.
Слід зазначити, що в аналізі використовуються наступні показники
прибутку:
– балансовий прибуток;
– прибуток від реалізації продукції, робіт і послуг;
– прибуток від іншої реалізації;
– фінансові результати від позареалізаційних операцій;
– оподатковуваний прибуток;
– чистий прибуток.
Балансовий прибуток складається з прибутку від реалізації продукції
(виторг від реалізації продукції без непрямих податків мінус витрати на
виробництво і реалізацію продукції) плюс позареалізаційні доходи (доходи
по цінних паперах, від пайової участі в діяльності інших підприємств,
від здачі майна в оренду і т.п.) мінус позареалізаційні витрати (витрати
на виробництво, що не дало продукції, на зміст законсервованих
виробничих потужностей, збитки від списання боргів і т.д.). Враховується
також і прибуток від іншої реалізації.
Оподатковуваний прибуток являє собою різницю між балансовим прибутком і
сумою податку на нерухомість, прибутку, оподатковуваної податком на
доход (по цінних паперах і від пайової участі в спільних підприємствах),
прибутку, отриманого понад граничного рівня рентабельності, що
вилучається цілком у бюджет, витрат, що враховуються при численні пільг
по податку на прибуток (заходу щодо ліквідації наслідку катастрофи на
ЧАЕС, природоохоронні і протипожежні заходи, утримування дитячих
оздоровчих таборів, будинків старих і т.д.).
Чистий прибуток – це той прибуток, що залишається в розпорядженні
підприємства після сплати всіх податків, економічні санкції і
відрахуванні в благодійні фонди.
У процесі аналізу необхідно вивчити склад балансового прибутку, її
структуру, динаміку і виконання плану за звітний рік.
Проведемо аналіз складу, динаміки і виконання плану балансового прибутку
ТОВ НКФ “Консалекс” (Табл. 2.1.)
Як показують дані табл. 2.1. план по балансовому прибутку перевиконаний
на 9,13%. Темп її приросту до минулого року склав 21,04%. Найбільшу
частку в балансовому прибутку займає прибуток від реалізації товарної
продукції (95,93%). Питома вага позареалізаційних фінансових результатів
у 2001 р. склав 4,07%.
Мал.. 2.1 Блок-схема факторного аналізу прибутку
Таблиця 2.1.
Динаміка і виконання плану балансового прибутку за 2001 рік
Зміст балансового прибуток
2000 р. 2001 р.
Сума, тис. грн. Струк тура, % План Факт
Сума, тис. грн. Структура, % Сума, тис. грн. Структура, %
Балансовий прибуток 1893,35 100 2100 100 2291,73 100
Прибуток від реалізації продукції 1780,92 94,06 2100 100 2198,47 95,93
Позареалізаційні фінансові результати 112,43 5,94
93,26 4,07
Основну частину прибутку підприємства одержують від реалізації продукції
і послуг. У процесі аналізу вивчаються динаміка, виконання плану
прибутку від реалізації продукції і визначаються фактори зміни її суми.
Прибуток від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від
чотирьох факторів першого рівня співпідпорядкованості:
– обсягу реалізації продукції (VРП);
– структури продукції (УДі);
– собівартості продукції (Сі);
– рівня средньореалізаціоних цін (Ці).
Обсяг реалізації продукції може робити позитивний і негативний вплив на
суму прибутку. Збільшення обсягу продажів рентабельної продукції
приводить до пропорційного збільшення прибутку. Якщо ж продукція є
збиткової, то при збільшенні обсягу реалізації відбувається зменшення
суми прибутку.
Структура товарної продукції може робити як позитивне, так і негативний
вплив на суму прибутку. Якщо збільшиться частка більш рентабельних видів
продукції в загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і
навпаки, при збільшенні питомої ваги низькорентабельної чи збиткової
продукції загальна сума прибутку зменшиться.
Собівартість продукції і прибуток знаходяться в обратній пропорційній
залежності: зниження собівартості приводить до відповідного росту суми
прибутку і навпаки.
Зміна рівня средньореалізаційних цін і величина прибутку знаходяться в
прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку
зростає і навпаки.
Проведемо аналіз впливу перерахованих вище факторів на суму фактичного
прибутку звітного року, у порівнянні з планової, використовуючи дані,
приведені в табл.2.2.
Розрахунок впливу цих факторів на суму прибутку можна виконати способом
ланцюгових підстановок.
План по сумі прибутку від реалізації продукції в звітному році
підприємство перевиконало на 98,47 тис. грн. (2198,47-2100), чи на
4,69%.
Таблиця 2.2.
Вихідні дані для факторного аналізу прибутку від реалізації продукції
(тис. грн.)
Показник План Факт Відхилення (+,-) Виконання плану
Обсяг реалізованої продукції 1954,545 1985,584 31,038 101,59%
Виручка від реалізації (продукції ПДВ, акцизного податку й інших
відрахувань) 10750 10920,710 170,71 101,59%
Повна собівартість реалізованої продукції (ПС) 9650 9722,240 72,24
100,84%
Прибуток від реалізації продукції (П) 2100 2198,470 98,47 104,69%
Проведемо факторний аналіз методом ланцюгових підстановок, послідовно
заміняючи планову величину кожного фактора фактичної (табл. 2.3.)
Спочатку потрібно знайти суму прибутку при фактичному обсязі продажів і
плановій величині інших факторів. Для цього варто розрахувати відсоток
виконання плану по реалізації продукції, а потім планову суму прибутку
скорегувати на цей відсоток.
Виконання плану по реалізації обчислюють зіставленням фактичного обсягу
реалізації з плановим у натуральному (якщо продукція однорідна),
умовно-натуральному й у вартісному вираженні (якщо продукція неоднорідна
по своєму складі), для чого бажано використовувати базовий (плановий)
рівень собівартості окремих виробів, тому що собівартість менше піддана
впливу структурного фактора, ніж виторг.
На даному підприємстві виконання плану по реалізації складає:
(16)
Якби не змінилася величина інших факторів, сума прибутку повинна була б
збільшитися на 1,59% і скласти 2133,348 тис. грн. (2100 101,59%).
Потім варто визначити суму прибутку при фактичному обсязі і структурі
реалізованої продукції, але при плановій собівартості і планових цінах.
Для цього необхідно від умовного виторгу відняти умовну суму витрат:
(17)
Потрібно підрахувати також, скільки прибутку підприємство могло б
одержати при фактичному обсязі реалізації, структурі і цінах, але при
плановій собівартості продукції. Для цього від фактичної суми виторгу
варто відняти умовну суму витрат:
(18)
За даними табл. 2.2 можна установити, як змінилася сума прибутку за
рахунок кожного фактора.
Слід зазначити, що на зміну рівня фактичного прибутку в порівнянні з її
плановим рівнем впливало лише два фактори: обсяг реалізованої продукції
і собівартість одиниці продукції. Це зв’язано з тим, що фактична ціна в
порівнянні з планом не змінилася. Також в умовах розглянутого
підприємства немає структурних зрушень в асортименті продукції, що
випускається, тому що воно випускає всього один вид продукції.
Таблиця 2.3
Розрахунок впливу факторів першого рівня на зміну суми прибутку від
реалізації продукції
Показник Умови розрахунку Порядок розрахунку Сума прибутку
Обсяг реалізації Собівартість одиниці продукції
План 1954,545 4,43 (Ц-Спл)VРПпл 2100,00
Умовний 1985,584 4,43 (Ц-Спл)VРПфакт 2133,35
Факт 1985,584 4,39 (Ц-Сфакт)VРПфакт 2198,47
1. Зміна прибутку за рахунок зміни обсягу реалізації продукції:
(19)
2. Зміна прибутку за рахунок зміни собівартості синиці продукції:
(20)
3. Сумарна зміна прибутку:
(21)
Цей же результат одержуємо як суму відхилень за рахунок впливу окремих
факторів:
(22)
Аналіз показує, що план прибутку був перевиконаний головним чином за
рахунок зменшення собівартості одиниці реалізованої продукції
(збільшення склав 65,12 тис. грн.). Відчутний внесок вніс і другий
фактор – збільшення обсягу реалізованої продукції. За рахунок впливу
цього фактора прибуток збільшився на 33,35 тис. грн.
Проведемо аналіз впливу факторів на суму фактичного прибутку звітного
року, у порівнянні з попереднім роком, використовуючи дані, в табл. 2.4.
Розрахунок впливу цих факторів на суму прибутку можна аналогічно
виконати способом ланцюгових підстановок.
Прибуток від реалізації продукції в 2001 році в порівнянні з 2000 зросла
на 417,554 тис. грн. (2198,47-1780,918), чи на 23,45%.
Таблиця 2.4
Вихідні дані для факторного прибутку від реалізації продукції 2001 р.
порівняно з 2000 р. (тис. грн.)
Показник 2000 2001 Відхилення, (+,-) Темп росту
Обсяг реалізованої продукції 1959,320 1985,584 26,264 101,34%
Виручка від реалізації продукції (без ПДВ) 10384,396 10920,712 536,316
105,16%
Повна собівартість реалізованої продукції (ПС) 8603,478 8722,240 118,762
101,38%
Прибутковий податок від реалізації продукції 1780,918 2198,472 417,554
123,45
За даними табл.2.4 можна установити, як змінилася сума прибутку за
рахунок кожного фактора.
Слід зазначити, що в даному випадку на зміну рівня прибутку в звітному
році в порівнянні з попереднім впливало три фактори першого рівня:
Таблиця 2.5
Розрахунок впливу факторів першого рівня на зміну суми прибутку від
реалізації продукції
Показник Умови розрахунку Порядок розрахунку Сума прибутку,
тис. грн..
Обсяг реалізації тис. бан. Ціна одиниці продукції Собівартість одиниці
продукції
База 1959,320 5,30 4,391 (Ц0-С0)VРП0 1780,918
Усл1 1985,584 5,30 4,391 (Ц0-С0)VРП1 1804,791
Усл2 1985,584 5,50 4,391 (Ц1-С0)VРП1 2201,907
Звіт 1985,584 5,50 4,391 (Ц1-С1)VРП1 2198,472
– обсяг реалізованої продукції;
– собівартість одиниці продукції;
– рівень середньореалізаційних цін.
Це пов’язано з тим, що в умовах розглянутого підприємства немає
структурних зрушень в асортименті продукції, що випускається, тому що
воно випускає всього один вид продукції.
1. Зміна прибутку за рахунок зміни обсягу реалізації продукції:
(23)
2. Зміна прибутку за рахунок зміни ціни одиниці продукції:
(24)
3. Зміна прибутку за рахунок зміни собівартості одиниці продукції:.
(25)
4. Сумарна зміна прибутку:
(26)
Цей же результат одержуємо як суму відхилень прибутку за рахунок впливу
окремих факторів:
(27)
Аналіз показує, що найбільший вплив на збільшення прибутку в звітному
році зробило підвищення рівня средньореалізаціоних цін (397,117
тис.грн.).
Слід зазначити негативний вплив збільшення рівня собівартості на
загальну суму прибутку: незначне підвищення собівартості одиниці
продукції (на 0,002 грн.) зменшило загальну суму прибутку на 3,435 тис.
грн.
Незначне зменшення прибутку внаслідок підвищення собівартості було
компенсовано за рахунок збільшення ціни одиниці продукції, а також за
рахунок збільшення обсягу випуску продукції. І в підсумку загальна сума
прибутку в звітному році збільшилася на 417,554 грн. у порівнянні з
попереднім роком. І це, безсумнівно, є позитивним результатом
господарської діяльності підприємства за звітний рік.
Як було видно з попередніх пунктів, рівень цін, їхня зміна впливає на
рівень прибутку, тому при аналізі прибутку підприємства не можна не
враховувати ті фактори, що безпосередньо впливають на рівень цін на
продукцію розглянутого підприємства.
На зміну рівня цін впливають наступні фактори: якість реалізованої
продукції, ринки збуту, кон’юнктура ринку, інфляційні процеси.
При аналізі діяльності ТОВ ПКФ “Консалекс” особливу увагу варто
приділити розгляданню впливу такого фактора, як ринки збуту, тому що цей
фактор значно впливає на рівень средньореалізаціоних цін. Відомо, що в
умовах сучасної російської економіки більшість підприємств випробують
недостачу т.зв. “живих” грошей. Тому в практиці наших підприємств часто
зустрічаються такі види господарських операцій, як бартер, взаємозаліки,
взаємне списання заборгованостей, і ін.
Розглянуте підприємство реалізує свою продукцію по досить широкому
спектрі збутових каналів. У силу вищевказаної специфіки, а також у силу
недостачі оборотних коштів, підприємство змушене встановлювати різні
рівні цін на свою продукцію для різних покупців. Наприклад, велику
частину своєї продукції підприємство реалізує за договірними цінами
численним оптовим покупцям (в основному, це юридичні особи), але частина
продукції підприємство реалізує Астраханському Рибоконсервному комбінату
в рахунок оплати за оренду заводу, частина продукції реалізується по
лінії взаємозаліків з різними постачальниками сировини, і т.д.
Розрахуємо зміну середньої ціни реалізації в залежності від ринків збуту
продукції (табл. 2.6)
Таблиця 2.6
Вплив ринків збуту продукції на заміну середньої одиниці продукції
Ринки збуту Ціни за бан., грн. Обсяг реалізації, тис. бан. Структура
реалізації, % Змінення середньої ціни за бан., грн.
план факт план факт +/-
Реалізовано рибокомбінату 5,10 293,182 198,558 15 10 -5 -0,255
За договірними цінами 5,50 1563,636 1687,746 80 85 +5 0,275
Інші 5,30 97,727 99,279 5 5 – –
Усього – 1954,545 1985,584 100 100 – 0,02
У зв’язку зі зміною ринків збуту продукції середній рівень ціни 1 банки
збільшився на 0,02 грн., а сума прибутку – на 39,712 тис. грн. ( 0,02
грн.*1985,854 тис. бан.).
Таким чином, ми бачимо, що в результаті збільшення на 5% у загальній
масі частки продукції, продаваної по договірним, більш високих цінах,
сума прибутку збільшилася на 39,712 тис. руб.
2.3 Аналіз рентабельності діяльності підприємства
Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства
в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності (виробничої,
підприємницької, інвестиційної), окупність витрат і т.д. Вони більш
повно, чим прибуток, характеризують остаточні результати господарювання,
тому що їхня величина показує співвідношення ефекту з наявними чи
використаними ресурсами, їх застосовують для оцінки діяльності
підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні.
Показники рентабельності можна об’єднати в кілька груп:
1) показники, що характеризують рентабельність (окупність) витрат
виробництва й інвестиційних проектів;
2) показники, що характеризують рентабельність продажів;
3) показники, що характеризують прибутковість капіталу і його частин.
Усі ці показники можуть розраховуватися на основі балансового прибутку,
прибутку від реалізації продукції і чистого прибутку.
Рентабельність виробничої діяльності (окупність витрат) шляхом
відношення валової (Прп„) чи чистого прибутку (ЧП) до суми витрат по
реалізованій чи зробленій продукції (И):
(28)
Вона показує, скільки підприємство має прибутку з кожної гривні,
витраченої на виробництво і реалізацію продукції. Може розраховуватися в
цілому по підприємству, окремим його підрозділам і видам продукції.
Рентабельність продажі розраховується розподілом прибутку від реалізації
продукції, робіт і послуг чи чистого прибутку на суму отриманого виторгу
(ВР). Характеризує ефективність підприємницької діяльності:
показує, скільки прибутку має підприємство з карбованця продажів. Широке
застосування цей показник одержав у ринковій економіці. Розраховується в
цілому по підприємству й окремим видам продукції.
(29)
У процесі аналізу варто вивчити динаміку перерахованих показників
рентабельності, виконання плану по їх рівні і провести міжгосподарські
порівняння з підприємствами – конкурентами.
2.3.1. Аналіз рентабельності виробничої діяльності підприємства
Рівень рентабельності виробничої діяльності (окупність витрат),
обчислений у цілому по підприємству, залежить від трьох основних
факторів першого порядку: зміни структури реалізованої продукції, її
собівартості і середніх цін реалізації.
Факторна модель цього показника має вид:
(30)
Проведемо розрахунок впливу факторів першого порядку на зміну рівня
рентабельності в цілому по підприємству в звітному році в порівнянні з
попереднім способом ланцюгових підстановок, використовуючи дані табл.
2.4 та 2.5.
Так як. підприємство випускає один вид продукції, те структурний фактор
враховуватися не буде.
На основі даних вищевказаних таблиць, складемо табл. 2.7. у який
покажемо вплив кожного фактора на зміну рівня рентабельності.
1. Зміна рівня рентабельності за рахунок зміни обсягу реалізованої
продукції:
(31)
2. Зміна рівня рентабельності за рахунок зміни ціни одиниці продукції:
Таблиця 2.7
Розрахунок впливу факторів першого рівня на зміну рівня рентабельності
підприємницької діяльності в звітному році (2001 р.)
у порівнянні з попереднім (2000 р.)
Показник Умови розрахунків Порядок розрахунку Рівень рентабельності, %
Обсяг реалізації, тис. бан. Ціна одиниці продукції, грн. Собівартість
одиниці продукції, грн.
База 1959,320 5,30 4,391 (Ц0-С0)VРП0/(С0?VРП0) 20,70%
Умов 1 1985,584 5,30 4,391 (Ц0-С0)VРП1/(С0?VРП1) 20,70%
Умов 2 1985,584 5,50 4,391 (Ц1-С0)VРП1/(С0?VРП1) 25,26%
Звіт 1985,584 5,50 4,391 (Ц1-С1)VРП1/(С1?VРП1) 25,20%
(32)
3. Зміна рівня рентабельності за рахунок зміни собівартості одиниці
продукції:
(33)
4. Загальна зміна рівня рентабельності:
(34)
Той же результат можна одержати як суму змін за рахунок впливу кожного
фактора:
(35)
Отримані результати свідчать про те, що збільшення рівня рентабельності
відбулося в зв’язку з підвищенням середнього рівня цін. При збільшенні
ціни одиниці виробу з 5,30 грн. до 5,50 грн. рентабельність підвищилася
на 4,56%.
Ріст собівартості реалізованої продукції на 118,762 тис. грн. викликав
зниження рівня рентабельності на 0,06%.
У підсумку загальна зміна рівня рентабельності в 1998 р. у порівнянні з
1997 р. склало 4,50%. Тобто з кожної гривні, витраченої на виробництво і
реалізацію продукції, підприємство стало одержувати прибутку на 4,5 коп.
більше в звітному році в порівнянні з попереднім.
Детермінована факторна модель показника рентабельності продажів,
обчисленого в цілому по підприємству, має наступний вид:
(36)
В умовах розглянутого підприємства, Рівень рентабельності продажів
залежить від середнього рівня ціни і собівартості виробу (підприємство
робить один вид продукції):
(37)
Аналогічно тому як це було зроблено в п. 2.3.1. складемо табл. 2.8 де і
покажемо вплив кожного фактора на рівень рентабельності продажів
підприємства.
Таблиця 2.8
Розрахунок впливу факторів першого рівня на зміну рівня рентабельності
продажів у звітному році (2001 р.) в порівнянні з попереднім (2000 р.)
Показник Умови розрахунку Порядок розрахунку Рівень рентабельності, %
Ціна одиниці продукції, грн. Собівартість продукції, грн.
База 5,30 4,391 (Ц0-С0)/Ц0 17,15%
Умов 1 5,50 4,391 (Ц1-С0)/Ц1 20,16%
Отче 5,50 4,391 (Ц1-С1)/Ц1 20,13%
1 . Зміна рівня рентабельності продажів за рахунок зміни ціни одиниці
продукції:
(38)
2. Зміна рівня рентабельності за рахунок зміни собівартості одиниці
продукції:
(39)
3. Загальна зміна рівня рентабельності:
(40)
Той же результат можна одержати як суму змін за рахунок впливу кожного
фактора:
(41)
Отримані результати свідчать про те, що збільшення рівня рентабельності
відбулося, як і в попередньому аналізі, у зв’язку з підвищенням
середнього рівня цін. При збільшенні ціни одиниці виробу з 5,30 грн. до
5,50 грн. рентабельність продажів підвищилася на 3,01%.
Ріст собівартості реалізованої продукції на 118,762 тис. грн. викликав
зниження рівня рентабельності на 0,03%.
††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††
††††††††††††
У підсумку загальна зміна рівня рентабельності в 2001 р. у порівнянні з
2000 р. склало 2,98 %. Тобто з кожного карбованця продажів підприємство
стало одержувати прибутку на 2,98 коп. більше в звітному році в
порівнянні з попереднім.
Проведемо аналіз рентабельності виробничого капіталу,
обчислювальної як відношення балансового прибутку до середньорічної
вартості основних засобів і матеріальних оборотних фондів:
(42)
Аналіз будемо проводити аналогічно факторному аналізу рентабельності в
попередніх пунктах, тобто методом ланцюгових підстановок.
Таблиця 2.9
Розрахунок впливу факторів першого рівня на зміну рівня рентабельності
виробничого капітана в звітному році (2001 р.)
в порівнянні з попереднім (2000 р.)
Показник Умови розрахунку Порядок розрахунку Рівень рентабельності, %
Балансовий прибуток, тис. грн. Середньорічна вартість основних засобів,
тис. грн. Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн.
База 1780,92 13789,240 980,460 П0(F0+E0) 12,06%
Умов 1 2198,470 13789,240 980,460 П1(F0+E0) 14,89%
Умов 2 2198,470 12289,830 980,460 П1(F1+E0) 16,57%
Звіт 2198,470 12289,830 1029,360 П1(F1+E1) 16,51%
1. Зміна рівня рентабельності виробничої діяльності за рахунок зміни
величини балансового прибутку:
(43)
2. Зміна рівня рентабельності за рахунок зміни середньорічної вартості
ОПФ:
(44)
3. Зміна рівня рентабельності за рахунок зміни середньорічної вартості
залишків оборотних коштів:
(45)
4. Загальна зміна рівня рентабельності виробничої діяльності:
(46)
Той же результат можна одержати як суму змін за рахунок впливу кожного
фактора:
(47)
За результатами проведеного аналізу можна зробити наступні висновки:
Найбільше збільшення рівня рентабельності виробничої діяльності
відбулося в зв’язку з підвищенням величини балансового прибутку. При
збільшенні величини прибутку на 417,55 тис. грн. рівень рентабельності
збільшився на 2,83%.
За рахунок зменшення середньорічної вартості ОПФ на 1499,41 тис. грн.
рівень рентабельності збільшився на 1,68%.
Збільшення середньорічної вартості залишків оборотних коштів на 48,9
тис. грн. привело до зменшення рентабельності за рахунок впливу цього
фактора на 0,06%.
У підсумку загальна зміна рівня рентабельності виробничої діяльності в
2001 р. у порівнянні з 2000 р. склало 4,45%. Тобто, з кожної гривни
вартості ОПФ і ОС, підприємство стало одержувати прибутку на 4,45 коп.
більше в звітному році в порівнянні з попереднім.
Висновок
На основі проведеного аналізу господарської діяльності ТОВ ПКФ
“Консалекс” можна зробити наступні висновки:
1) Насамперед, не можна не помітити, що результати
фінансово-господарської діяльності підприємства в 1998 році помітно
покращилися в порівнянні з 1997 р. А саме:
Фізичний випуск і реалізація продукції збільшилися на 1,34%;
Виручка від реалізації підвищився на 5,16%;
Витрати на 1 грн. реалізованої продукції знизилися на 3,60%;
Прибуток від реалізації продукції збільшилася на 23,45%;
Рентабельність продажів збільшилася на 17,38%.
Усе це говорить про успішне функціонування підприємства в звітному році.
Більш того, порівнюючи темпи зростання прибутку і виторги від
реалізації, можна зробити висновок, що підприємство йде по інтенсивному
шляху розвитку, тобто при не значному росту випуску продукції показники
прибутку і рентабельності виросли на досить значну величину. Це говорить
про досить ефективне використання підприємством своїх ресурсів.
2) Однак у роботі підприємства є і деякі негативні моменти:
Підприємство випускає усього лише один вид продукції одного сорту, тобто
відсутня диверсифікованість виробництва, унаслідок чого на показниках
роботи підприємства може сильно позначитися коливання попиту на його
продукцію;
Частина своєї продукції підприємство реалізує по більш низьких цінах
іншим підприємствам у формі взаємозаліків, що негативно позначається на
його фінансових результатах;
Не можна не відзначити деяке збільшення собівартості одиниці продукції в
2001 р. у порівнянні з 2000 р., хоча, швидше за усе воно викликано
інфляційними моментами і компенсується ціною, що збільшилася;
Як показав проведений аналіз, деяка частина ресурсів
підприємства
3) У ході аналізу були виявлені резерви зростання прибутку за рахунок
декількох факторів:
За рахунок збільшення обсягу реалізації продукції;
За рахунок зниження собівартості товарної продукції;
За рахунок підвищення середньореалізаціойних цін внаслідок оптимізації
структури реалізації продукції.
За результатами аналізу можна зробити наступні пропозиції:
А) По-перше, для одержання максимального прибутку підприємство повинне
найбільше повно використовувати знаходяться в його розпорядженні
ресурси, і в першу чергу воно повинно використовувати виявлений резерв
по виробництву на наявному в нього устаткуванні додаткової продукції.
Збільшення випуску знижує витрати на одиницю продукції, тобто витрати на
її виготовлення в розрахунку на одиницю продукції знижуються, а отже,
знижується собівартість, що в остаточному підсумку веде до збільшення
прибутку від реалізації продукції. Ну а крім цього, додаткове
виробництво рентабельної продукції вже саме по собі дає додатковий
прибуток. Таким чином, при збільшенні випуску і, відповідно, реалізації
рентабельної продукції збільшується прибуток у розрахунку на одиницю
продукції, а також збільшується кількість реалізованої продукції, кожна
додаткова одиниця якої збільшує загальну суму прибутку. Унаслідок цього,
збільшення рентабельної продукції, що випускається, за умови її
реалізації дає значний приріст обсягу прибутку. У нашому випадку
додатковий приріст обсягу продукції, що випускається, може дати
підприємству 237,405 тис. грн. додаткового прибутку.
Б) Зниження собівартості також значно може збільшити одержувану
підприємством прибуток. Як описувалося в попередньому пункті, одним з
факторів зниження собівартості є збільшення обсягу продукції, що
випускається. Іншими факторами є:
Злагоджена робота всіх складових виробничого процесу (основного,
допоміжного, обслуговуючого виробництва);
Оптимізація потокових процесів на підприємстві.
Пророблений аналіз показав, що після проведення відповідних заходів щодо
зниження собівартості підприємство може дістати додатковий прибуток у
розмірі 440,000 тис. грн.
В) Немаловажним фактором одержання додаткового прибутку є оптимізація
структури збуту. При проведенні даної оптимізації питома вага продукції,
реалізованої по договірним, більш високих цінах, повинна збільшитися до
свого максимального рівня, а в ідеалі – до 100%. Відповідно, частка
продукції, реалізованої підприємством іншим організаціям по лінії
взаємозаліків по більш низьких цінах повинна бути якнайнижче.
Як було показано в ході проведеного аналізу, при впровадженні
пропонованих заходів підприємство може дістати додатковий прибуток у
розмірі 1007,45 тдс. руб. При цьому рентабельність виробничої діяльності
збільшиться на 32,92 %.
3. Визначення резервів збільшення суми прибутку і рентабельності
3.1. Визначення головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення
діяльності підприємства.
Резерви збільшення суми прибутку і рентабельності пов’язані з напрямками
господарювання підприємства, для керівників і відповідних спеціалістів
(менеджерів), важливим є детальне значення масштабів дії, форм контролю
та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників
ефективності на різних рівнях управління діяльністю підприємства.
Головний внутрішній і зовнішній чинники підвищення ефективності
діяльності підприємства.
Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми
автоматизації та інформаційних технологій, справляють най статичний
вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції.
Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності
передовсім виробничої діяльності. Продуктивність діючого устаткування
залежить не тільки від його технологічного рівня, а й від належної
організації ремонтно-технічного обслуговування оптимальних строків
експлуатації, змінності роботи, завантаженні в часі.
Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності, якщо
розв’язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та
енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами
матеріальних ресурсів і джерелами постачання.
Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн)
також є важливими чинниками. Рівень дизайну має корелювати з корисною
вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за вироби
відповідної якості.
Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки
користі товару недостатньо.
Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з’явитися
на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою
ціною. У зв’язку з цим суб’єкт діяльності має стежити за тим, щоб не
виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між
виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями
маркетингових досліджень.
Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання
ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери,
спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення
продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим
мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого
соціального мікроклімату в трудовому колективі.
Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне
делегування відповідальності, належні норми керування характеризують
добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну
специфікацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень
ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи. При
цьому остання для підтримання високої ефективності господарювання має
бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових
завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.
Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи
роботи стають достатньо перспективним для забезпечення зростання
ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалення методів
праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню
атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання
нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.
Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і
високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі
напрямки діяльності підприємства. Від цього залежить, у якій мірі
враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на
підприємстві. Відтак належний стиль управління як складовий елемент
сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності
діяльності підприємства
Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність
суспільного виробництва. Основними її елементами є:
а) практична діяльність владних структур;
б) різноманітні види законодавства;
в) фінансові інструменти (заходи, стимули);
г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці,
контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);
д) ринкова, виробнича і соціальна інфраструктури;
е) макроекономічні структурні зміни;
є) програми приватизації державних підприємств;
ж) комерціалізація організаційних структур виробничої сфери.
10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення
ефективності діяльності всіх суб’єктів господарювання держава має
створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть
постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому
рівнях спеціальних інституціональних механізмів – організацій. Їхню
діяльність треба зосередити на:
1) розв’язання ключових проблем підвищення ефективності різних
виробничо-господарських систем;
2) практичні реалізації стратегії і тактики розвитку національної
економіки на всіх рівнях управління.
11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності
діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних
інституцій ринкової та виробничогосподасрької інфраструктури. Інші всі
підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і
комерційних банків. бірж та інших інститутів ринкової інфраструктури.
Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства справляє
належний розвиток виробничої інфраструктури.
12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники
ефективності на різних рінях господарювання. Найважливішими є структурні
зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються
в таких сферах:
а) склад та технічний рівень основних фондів;
б) масштабів виробництва та діяльності;
в) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації.
Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може
забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва.
При цьому обов’язковість урахування зовнішніх чинників не є такою
жорсткою, як чинників внутрішніх.
3.2. Резерви збільшення прибутку
Основними джерелами резервів збільшення суми прибутку є збільшення
обсягу реалізації продукції, зниження її собівартості, підвищення якості
товарної продукції, реалізації її на більш вигідних ринках збуту і т.д.
(мал.3.2).
1. Для визначення резервів зростання прибутку за рахунок резервів
збільшення обсягу реалізації продукції необхідно виявлений раніше резерв
росту обсягу реалізації продукції помножити на фактичний прибуток у
розрахунку на одиницю продукції відповідного виду:
(48)
На розглянутому підприємстві при існуючому устаткуванні і рівні
організації виробництва максимальний обсяг виробництва може досягати
значення 2200 тис. бан. у рік.
Таким чином, резерв росту обсягу реалізації продукції складає:
(49)
У звітному році сума прибутку, що приходиться на одиницю продукції
склала:
(50)
Резерв зростання прибутку складає:
(51)
2. Резерви збільшення прибутку за рахунок зниження собівартості товарної
продукції і послуг підраховуються в такий спосіб: попередньо виявлений
резерв зниження собівартості кожного виду продукції збільшується на
можливий обсяг її продажів з урахуванням резервів його росту:
(52)
Розрахунки економістів підприємства показали, що при більш високому
рівні організації робочого часу (скорочення простоїв, непродуктивних
утрат часу і т.д.), при оптимізації потокових процесів на підприємстві,
при більш раціональному використанні основних і оборотних коштів
підприємства собівартість можна знизити на 0,20 грн.
При цьому прибуток збільшується на наступну величину:
(53)
3. Що стосується такого фактора, як якість продукції, то в даному
випадку його розглядати недоцільно, оскільки підприємство випускає
продукцію тільки одного сорту відповідно до вимог ДСТУ.
4. Аналогічно тому, як був підрахований резерв збільшення прибутку за
рахунок зменшення собівартості можна підрахувати резерв збільшення
прибутку за рахунок збільшення ціни.
Консерви, вироблені підприємством являються товаром, попит на який
малоеластчний .
Тому при незначному підвищенні відпускної ціни попит на дану продукцію
залишиться на колишньому рівні. Звичайно, цей резерв варто
використовувати дуже обережно, тому що необгрунтоване підвищення ціни
може змусити покупця відмовитися від покупки товару даної фірми.
Рівень середньореалізаційних цін може бути збільшений шляхом пошуку
більш вигідних ринків збуту, де цю продукцію можливо реалізувати по
більш високих цінах.
При оптимізації структури ринків збуту на даному підприємстві реально
підвищити рівень середньореалізаційних цін на 0,15 грн.
Підвищення прибутку в цьому випадку складе:
(54)
(55)
На закінчення аналізу необхідно узагальнити усі виявлені резерви
зростання прибутку
Таблиця 3.1
Вплив резервів росту прибутку на її зміну
Джерело резервів Відповідне підвищення прибутку, тис. грн.
Збільшення обсягу продаж 237,405
Зниження собівартості продукції 440,000
Оптимізація структури збуту 330,000
Разом 1007,405
Сві – можливий рівень собівартості і-х видів продукції з урахуванням
виявлених резервів зниження;
Пф – фактичний прибуток від реалізації продукції;
Иф – фактична сума витрат по реалізованій продукції.
Резерв підвищення рівня рентабельності складе:
(57)
(58)
Ми бачимо, що після впровадження описаних вище заходів рентабельність
виробничої діяльності може збільшитися на 32, 92% і скласти: 58,12 %.
3.3. Резерви збільшення рентабельності
Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продажів є
збільшення суми прибутку від реалізації продукції і зниження
собівартості товарної продукції. Для підрахунку резервів може бути
використана наступна формула:
(56)
де Р?R – резерв росту рентабельності;
Rв – рентабельність можлива;
Rф – рентабельність фактична;
R?П – резерв зростання прибутку від реалізації продукції;
VРПвi – можливий обсяг реалізації продукції з урахуванням виявлених
резервів його росту;
Список літератури
Закон України від 4 лютого 1998 р. “Про підприємництва в Україні”.
А.М. Поддєрьогін, Фінанси підприємства – К.: 2000.
С.Ф. Покропивного, Економіка підприємства – К.: 2000.
М.Д. Білик, І.А. Золотко, Податкова система України – К.: 2000.
А.Г. Савченко, Г.О. Пухтаєвич, Макроекономіка – К.: 1999.
Т.А. Агапова, С.Ф. Серегина, Макроекономика – М.: 2001.
Л.Н. Чечевицина, Макроекономіка – Р на Д.: 2000.
В.М. Опорин, Фінанси – К.: 1999.
В.В. Радіонова, Фінанси – М.: 1996.
К.А. Доброзична, Общая теория финансов – М.: 1992.
Л.И. Прокопенко, Управление производством – М.: 1990.
Некрасов, Державне регулювання економіки – К.: 1998.
Михайлова, Державне регулювання – Л.: 1999.
Німбах, Гроппейм, – Фінанси – К.: 2000.
Стоякова, Финансовый менеджмент – М.: 1999.
А.А. Богдановская, Г.Г. Виногоров, О.Ф. Мигун, Анализ хозяйственной
деятельности предприятия в промішленности – М.: 1996.
Шиншила А.К., Вартакан С.С., Микрюнов В.А., Бухгалтерський учт и
финансовый анализ на комерческих пердприятиях – М.: 1996.
Краюхина Г.А., Экономический анализ – М.: 1998.
Бухгалтерская отчетность ТОВ ВКФ “Консалекс” за 2000 та 2001 г.
PAGE
Прибуток від реалізації продукції
Обсяг реалізації продукції
Собіввартість продукції
Зміни обсягу виробництва продукції
Зміни залишків нереалізованої продукції
Зміни частки прибутку в оптовій ціні (рентабельність продукції)
Зміни витрат
матеріальних
на оплату праці
амортизаційних відрахувань
відрахувань на соціальні заходи
інших витрат
Виручка від реалізації у відпускних цінах
Обсяг реалізації в оптових цінах
=
–
Собівартість
Прибуток
Акцизний збір
Податок на додану вартість
ЧИСТИЙ ПРИБУТОК
Прибуток, що спрямовується на здійснення різних платежів, пов’язаних із
застосування фінансових санкцій до підприємства
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства
рентні платежі;
плата за землю;
податок із власників транспортних засобів;
податок на прибуток;
податок на нерухомість (у відсотках).
Платежі бюджет
БАЛАНСОВИЙ ПРИБУТОК
Нерозподілений прибуток
Фонд споживання
Фонд нагромадження
Виплата дивідендів
Фонд матеріального заохочення
Фонд соціальних потреб
Фонд розвитку виробництва
Резервний фонд
Чистий прибуток
Об’єм продаж
Об’єм продаж
Прибуток від реалізації
Чистий прибуток
Об’єм продаж
“оподаткований” прибуток
Об’єм продаж
Балансовий прибуток
Всі активи
Об’єм продаж
Акціонерний капітал
Чистий прибуток
Інвестиційний капітал
Чистий прибуток
Всі активи
Чистий прибуток
Об’єм продаж
Чистий прибуток
Всі активи
Чистий прибуток
=
х
Акціонерний капітал
Чистий прибуток
Сукупний капітал
Чистий прибуток
Обсяг продаж
Чистий прибуток
Акціонерний капітал
Чистий прибуток
Чистий прибуток грошових коштів
Совокупний капітал
Чистий прибуток грошових коштів
Власний капітал
І т.д.
Внереалізовані фінансові результати
Обсяг продаж
Чистий прибуток грошових коштів
Прибуток від іншої реалізації
Ціни реалізації
Структура товарної продукції
Об’єм продаж продукції
Прибуток від реалізації продукції та послуг
Балансовий прибуток
Собівартість продукції
Зменшення переходячих залишків готової продукції
Випуск товарної продукції
Неоплачена відвантажена продукції
Якість товарної продукції
Ринки збуту продукції
Змінення цін на ринках збуту
Інфляційні процеси
Прибуток від дольової участі у спільних підприємствах
Прибуток від здачі у оренду основних засобів та землі
Отримані та сплачені пені та штрафи
Втрати від списання дебіторської заборгованості
Втрати від стихійних лих
Доходи по акціям, облігація, депозитам
Доходи та втрати за валютними операціями і т.д.
Прибуток від продажі товарно-матеріальних цінностей
Прибуток від реалізації продукції підсобних господарств
Прибуток від реалізації основних фондів і матеріальних активів
Реалізації в більш оптимальні строки
Шляхи більш вигідних ринків збуту
Зниження собівартості товарної продукції
Підвищення ціни
Підвищення якості товарної продукції
Збільшення об’єму реалізації продукції
Резерви збільшення прибутку
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
