Реферат на тему:

“Статутний капітал і корпоративні права підприємства”

Фінансово-господарська діяльність підприємств різних форм власності та
організаційно-правових форм розпочинається з формування статутного
капіталу. Тобто формування первісного капіталу є важливим етапом
створення підприємства, оскільки організація кожної справи потребує
відповідного фінансового забезпечення.

Статутний капітал — це виділені підприємству або залучені ним на
засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді
грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності,
нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на
праві власності або повного господарчого відання. За рахунок статутного
капіталу підприємство формує свої власні ( основні і оборотні кошти ).

Розмір статутного капіталу підприємства в значній мірі визначає масштаби
його виробничо-господарської діяльності, хоч, природно, не існує прямого
зв’язку між розмірами статутного капіталу підприємства та обсягом
виробництва товарів на ньому, тому що обсяг виробництва визначається ще
й такими факторами як попит, пропозиція, ціна на товари тощо.

У певній мірі розмір статутного капіталу впливає на можливості
зовнішнього фінансування, ділову репутацію підприємства. Величина
статутного капіталу, яка визначає участь кожного з засновників,
акціонерів у капіталі підприємства, є критерієм визначення суми
прибутку, яку кожен із них одержує при його розподілі.

Початковий розмір статутного капіталу підприємства фіксується в статуті
або установчому договорі, які в обов’язковому порядку подаються до
органів влади під час державної реєстрації підприємства.

Статутний капітал підприємства як основне джерело формування його
активів розподіляється на два грошових фонди, без яких не можливе
функціонування підприємства.

Першим є фонд власних основних засобів і нематеріальних активів, а
другим – фонд власних оборотних засобів та засобів обігу. Фонд власних
основних засобів використовується на придбання різноманітних засобів
праці. Фонд власних оборотних засобів потрібен підприємству для
авансування грошей у створення запасів предметів праці, створення
необхідних перехідних залишків незавершеного виробництва , витрат
наступних періодів та перехідних запасів готової продукції або товарів..
Частина даного фонду вкладається у сферу розрахунків з покупцями та
постачальниками у вигляді відвантаженої продукції до моменту надходження
грошей на поточний рахунок у банку або готівки у касу, а також у вигляді
грошових коштів в банку та в касі.

На створення, придбання основних та оборотних засобів необхідних для
нормального функціонування підприємства можуть бути використані як
власні кошти (статутний капітал тощо) так і запозичені (довгострокові
та короткострокові кредити банків тощо).. Тому, щоб визначити, яка
частина статутного капіталу являє собою фонд власних основних засобів та
нематеріальних активів, не досить підрахувати за балансом підприємства
залишкову вартість основних засобів та нематеріальних активів, тому що
ця частина складає загальну суму фінансових ресурсів підприємства,
вкладених у засоби праці.

Також на правильність визначення розміру фонду власних основних засобів
та нематеріальних активів впливає зміна вартості основних засобів при її
індексації у зв’язку з інфляцією, яка знаходить відображення в іншій
статті балансу Додатковий капітал.

Беручи до уваги всі вищезазначені обставини, фонд основних засобів та
нематеріальних активів (Фоз) як складова статутного капіталу
підприємства визначається за формулою:

Фоз = ОЗ – ОЗп + І + НА – Нап,

де ОЗ — проіндексована залишкова вартість основних засобів, які
створені та придбані підприємством за рахунок усіх джерел фінансування;

Озп – залишкова вартість основних засобів, які створені та придбані
підприємством за рахунок запозичених фінансових ресурсів (кредити,
кредиторська заборгованість);

І – сума індексації залишкової вартості основних засобів;

НА — вартість нематеріальних активів, придбаних за рахунок усіх джерел
фінансування;

Нзп — вартість нематеріальних активів, придбаних за рахунок запозичених
фінансових ресурсів.

Виходячи з цього, фонд власних оборотних засобів та засобів обігу (Фоб)
можна визначити за формулою:

Фоб = Ск – Фоз,

де Ск — статутний капітал підприємства (якщо він не повністю сплачений,
то його сплачена частина).

Порядок і джерела формування статутного капіталу залежить від типу
підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує.

Так статутний капітал підприємств державної форми власності формується
за рахунок державних коштів, які надаються йому для первісного придбання
основних та оборотних засобів. Статутний капітал на підприємствах
приватної та колективної форми власності формується за рахунок власних
коштів засновників цих підприємств. Внески засновників у статутний
капітал виконують наступні функції: інвестують початок діяльності
підприємства; регулюють відносини власності (розподіл майна, виробленої
продукції та одержаного прибутку), що особливо слід враховувати при
виході учасника з товариства та правонаступництві; управління
товариством.

Згідно з Законом України “Про господарські товариства” акціонерні
товариства формують свій статутний капітал або шляхом підписки на акції
на фондовому ринку (відкриті АТ), або шляхом розподілу всіх акцій між
засновниками без права їх продажу. Тому в закритих АТ 100% акцій
належить їх засновникам, а у відкритих АТ не менше 25% акцій повинно
бути викуплено засновниками. Термін відкритої підписки на акції не
повинен перевищувати шести місяців. Початковий внесок акціонерів не
менше 10% вартості акцій. Викуп акцій може здійснюватись не тільки в
грошовій формі, але й за рахунок матеріальних внесків. До дня скликання
зборів акціонерів потрібно зібрати не менш як 30% вартості акцій. Якщо
впродовж шести місяців не вдалося перекрити вартість 60% акцій, то
акціонерне товариство вважається не створеним. При продажу акцій по ціні
вище номіналу різниця враховується відокремлено від інших засобів і
слугує резервом. Статутний капітал повинен бути повністю оплаченим
впродовж року. Заборгованість акціонерів по внескам до статутного фонду
обліковується окремо в активі балансу. Якщо у встановлений строк акції
неоплачені, акціонери по закону несуть майнову відповідальність у
вигляді штрафів.

Збільшення статутного фонду може здійснюватись за рахунок додаткового
випуску акцій, а також спрямування прибутку на ці цілі і підвищення
номінальної вартості акцій.

Зменшення статутного фонду може здійснюватись лише згідно з рішенням
зборів акціонерів шляхом викупу раніше випущених акцій за рахунок
резервного фонду або з поточного рахунку. Цей процес може відбуватися
тільки за погодженням кредиторів.

Корпоративні права — право власності на частку (пай) у статутному фонді
(капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання
відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки
активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства».

Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у
статутному фонді (майні) господарської організації, що включають
правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською
організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї
організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону,
а також інші правомочності, передбачені законом i статутними
документами.

Згідно з нормами Закону № 1576-XII лише акціонерні товариства мають
статутний фонд, розділений на певну кількість акцій рівної номінальної
вартості. Кожен акціонер має право володіти будь-якою кількістю акцій.

Корпоративні права не завжди виражено в акціях (наприклад, внески до
статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю, до статутного
фонду дочірнього підприємства, внески на підставі договору про спільну
діяльність з метою одержання прибутку). Такі корпоративні права
практично нічим від акцій не відрізняються, а їх наявність надає ті самі
права.

Відповідно до п.1.9 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств», «Дивіденди — платіж, який провадиться юридичною особою на
користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав,
емітованих такою юридичною особою, у зв’язку з розподілом частини її
прибутку».

Фізична особа — засновник приватного підприємства є власником
100-відсоткового капіталу такого підприємства, має право на керування і
отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів.

Документальним підтвердженням володіння корпоративними правами юридичної
особи є інформація в бухгалтерському обліку платника податків про
фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції належать до активів, які утримуються юридичною
особою з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів
тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигід для
інвестора i на які згідно з нормами Закону № 2181-III поширюється право
податкової застави.

Всі вищезазначені фінансові інвестиції знаходять відображення у Балансі
за статтями 040 «Довгострокові фінансові інвестиції, які обліковуються
за методом участі в капіталі інших підприємств», 045 «Інші довгострокові
фінансові інвестиції», 220 «Поточні фінансові інвестиції».

До фінансових інвестицій належать: інвестиції у цінні папери, які є
інструментами капіталу (акції, паї, майнові права); інвестиції, що
придбані та утримуються до їх погашення — боргові інструменти (облігації
підприємств, внутрішніх та місцевих позик, ощадні сертифікати) та
окремий вид фінансових інвестицій — похідні інструменти (фінансові
інструменти, які придбані та утримуються платником податків з метою їх
продажу за ринковою вартістю).

Залежно від рівня впливу i контролю за операційною та фінансовою
політикою компанії, в яку вкладено капітал, фінансові (корпоративні)
права поділяються на інвестиції в асоційовані підприємства, в дочірні
підприємства та в спільну діяльність.

Інвестиції в асоційовані підприємства — інвестиції у підприємство, в
якому інвестору належить блокувальний (більше 25%) пакет акцій (голосів)
i яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.

Установлене чинним законодавством поняття акції чітко визначає
особливості майнових прав її власника на частину прибутку товариства та
на частину майна товариства в разі його ліквідації. У решті випадків
товариство не зобов’язане повертати власнику акцій його внесок до
статутного капіталу товариства та викупати акції, що йому належать, якщо
це не передбачено статутом товариства. Повернути вкладені кошти власник
акцій може через продаж акцій, які йому належать, на вторинному
(біржовому, позабіржовому) ринку цінних паперів за ринковою ціною.

Чинне законодавство обмежує відповідальність власника акцій за
зобов’язаннями товариства у межах належних йому акцій. У разі
банкрутства підприємства акціонер ризикує втратити лише ті кошти, що
були внесені ним в обмін на акції товариства.

Враховуючи, що відповідно до норм ст. 8 Закону № 2181-III право
податкової застави поширюється на будь-які види активів платника
податків, які перебувають у його власності (повному господарському
віданні), право вільного розпорядження корпоративними правами платником
податків обмежується.

Порядок реєстрації податкової застави визначається з урахуванням
нормативних документів Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку як у системі реєстру власників іменних цінних паперів, так i в
системі депозитарного обліку депозитарної установи, а саме:

цінні папери документарної форми, щодо яких виникло право податкової
застави, повинні блокуватися за розпорядженням податкового органу на
особовому рахунку власника — платника податків. Зазначений механізм
блокування чітко визначено пп. 7.21.2 п. 7.21 розділу сьомого Положення
про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів,
затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку № 60;

цінні папери бездокументарної форми, щодо яких виникло право податкової
застави, повинні обліковуватися на рахунках у цінних паперах власника —
платника податків у зберігача цінних паперів i щодо них має проводитися
облікова операція по обмеженню в обігу відповідно до пп. 5.10.9 п. 5.10
та пп. 5.11.4 п. 5.11 розділу п’ятого Положення про депозитарну
діяльність, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку № 61.

Використання корпоративних прав (фінансових інвестицій) як джерела
погашення податкового боргу за рішенням податкового органу здійснюється
відповідно до вимог Порядку № 538.

Проте у процесі складання опису цінних паперів, які підтверджують
наявність корпоративних прав, необхідно додатково зазначити вид цінного
папера, найменування випуску цінних паперів із зазначенням категорії, в
якій формі випущено цінний папір, назву емітента цінного папера,
номінальну вартість цінного папера (у національній чи іноземній валюті),
кількість цінних паперів, їхні номери.

Питання обігу цінних паперів та переходу права власності регулюються
низкою актів законодавства України. Основним актом загального характеру
є Цивільний кодекс, нормами якого визначено, що право власності (право
оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту
передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Законами № 710/97-ВР та № 1201-XII установлено винятки із загального
правила, які містяться у Цивільному кодексі.

Оформлення переходу та реалізації права власності здійснюється лише за
умови повної оплати цінних паперів та залежно від форми випуску цінних
паперів:

іменні цінні папери в документарній формі передаються новому власнику
шляхом повного індосаменту. Передавальне розпорядження оформляється
власником, який дає розпорядження реєстроутримувачу внести зміни до
реєстру власників іменних цінних паперів у зв’язку з передачею іменних
цінних паперів іншій особі. Передавальне розпорядження має бути
підписано зареєстрованою особою або її уповноваженою особою, а при
зареєстрованій податковій заставі — й органом державної податкової
служби — заставодержателем. Якщо цінні папери перебувають у спільній
неподільній власності кількох осіб, то передавальне розпорядження має
бути підписано кожним співвласником;

цінні папери на пред’явника, випущені в документарній формі, переходять
до нового власника з моменту передачі (поставки) цінних паперів;

право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі,
переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на
рахунок власника у зберігачів.

У разі якщо інвестору належить пакет акцій менший, ніж 25%, операції з
такими корпоративними правами (фінансовими інвестиціями) здійснюються у
тому самому порядку, що i з блокувальним пакетом акцій.

Інвестиції в дочірні підприємства — інвестиції в підприємства, які
перебувають під контролем материнського (холдингового) підприємства.
Контроль — вирішальний вплив на фінансову, господарську i комерційну
політику підприємства з метою одержання вигід від його діяльності.

У цьому випадку згідно з діючим законодавством дочірнє підприємство —
власність іншого (материнського) підприємства, що є єдиним засновником.
Взаємовідносини між підприємством-інвестором i дочірнім підприємством
регулюються насамперед статутом дочірнього підприємства, а в деяких
випадках — i відповідним договором.

Такі фінансові інвестиції находять відображення у Балансі за статтею 040
«Довгострокові фінансові інвестиції, які обліковуються за методом участі
в капіталі інших підприємств».

Проте при використанні такого активу платника податків як джерела
погашення податкового боргу необхідно приймати рішення про продаж
цілісного майнового комплексу (дочірнього підприємства).

Інвестиції в спільну діяльність — інвестиції для ведення господарської
діяльності зі створенням або без створення юридичної особи, яка є
об’єктом спільного контролю двох сторін або більше відповідно до
письмової угоди між ними. Спільний контроль — розподіл контролю за
господарською діяльністю відповідно до угоди про ведення спільної
діяльності.

Спільна діяльність здійснюється на підставі договору про спільну
діяльність, що передбачає об’єднання коштів або майна учасників для
досягнення спільної господарської мети.

Відповідно до вимог Цивільного кодексу договір про спільну діяльність
повинен передбачати тимчасову передачу майна у спільне користування з
іншими учасниками цього договору без переходу права власності на це
майно. Тобто таким договором не може бути договір, що передбачає
передачу (перехід) права власності на майно від одного учасника до
іншого чи отримання одним учасником від іншого майна, коштів у позику
(тимчасове користування) або для використання у власній діяльності.

Фінансові інвестиції у спільну діяльність обліковуються у Балансі за
статтею 040 «Довгострокові фінансові інвестиції, які обліковуються за
методом участі в капіталі інших підприємств».

Список використаної літератури:

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. Г.Н. Климка, В.П
Нестеренка.

Фінансова діяльність підприємства : О.М.Бандурка, М.Я.Коробов,
П.І.Орлов, К.Я.Петрова. Київ “Либідь” 1998

Похожие записи