Тема: Поточні витрати і ціна продукції підприємства.

Витрати п-ва та їх класифікація.

Собівартість, її види та структура.

Калькулювання собівартості продукції.

Поняття і види цін.

1. Здійснюючи виробничу діяльність, підприємство виготовляє продукцію
або надає послуги населенню і при цьому несе різноманітні види витрат.

Витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття
(використання) активів або збільшення зобов’язань, що веде до зменшення
капіталу (за винятком розподілу між власниками).

Інформація про витрати підприємства є основою для аналізу і прийняття
управлінських рішень і тому дуже часто групується за видами діяльності
підприємства. Діяльність підприємства поділяють на звичайну діяльність
та надзвичайні події. Звичайна діяльність — це будь-яка основна
діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують основну
діяльність або виникають унаслідок їх проведення. Надзвичайна подія — це
подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності
підприємства та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або
в кожному звітному періоді.

У зв’язку з тим витрати поділяються на витрати звичайної діяльності та
надзвичайні витрати. Крім того, витрати поділяються на витрати на
продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом продукції
або з придбанням товарів для реалізації. Вони включаються у виробничу
собівартість.

Витрати періоду — це витрати, які прямо не пов’язані з виготовленням
конкретного товару, а належать до того періоду, в якому вони були
зроблені.

Витратами звітного періоду визнається зменшення активів або збільшення
зобов’язань, що приводить до зменшення власного капіталу за умови, що ці
витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами періоду одночасно з визнанням доходу, для
отримання якого вони були зроблені. Витрати, які неможливо прямо
пов’язати з доходом певного періоду, відображаються в складі витрат того
періоду, в якому вони були зроблені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох
звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу
його вартості (наприклад, амортизація) між звітними періодами.

Не визнаються витратами звітного періоду:

• платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими
аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

• погашення одержання позик;

• інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не призводять до
зменшення власного капіталу;

• витрати, які відображаються зменшенням капіталу відповідно до положень
бухобліку.

Класифікація витрат залежно від характеру та видів діяльності

До витрат на збут належать:

• витрати на персонал, що забезпечує збут;

• витрати на рекламу та дослідження ринку;

• витрати на відрядження, пов’язані зі збутом;

• витрати на утримання приміщень та обладнання відділу збуту, складів
тощо;

• витрати пакувальних матеріалів та на ремонт тари;

• витрати на транспортування продукції;

• надання знижок покупцям;

• післяпродажне обслуговування клієнтів.

До адміністративних витрат відносять:

загальні корпоративні витрати;

витрати на персонал офісу;

витрати на утримання приміщень та обладнання офісу;

гонорари за професійні послуги;

витрати на зв язок;

амортизація нематеріальних активів;

інші загальногосподарські витрати.

Витрати

Витрати звичайної діяльності
Надзвичайні витрати

Витрати операційної Витрати на фінансові Витрати
іншої звичайної

діяльності операції
діяльності

1.Собівартість реалізо- 1.Відсотки за позиками
1.Собівартість реалізова-

ваної продукції 2.Відсотки за випущеними них
фінансових інвести-

2.Адміністративні облігаціями
цій

витрати 3.Амортизація дисконту
2.Собівартість реалізова-

3.Витрати на збут за випущеними обліга- них
необоротних активів

4.Інші операційні ціями
3.Уцінка необоротних

витрати 4.Витрати на фінансовий
активів

лізинг

Інші операційні витрати:

• витрати на дослідження та розробки;

• собівартість реалізованих виробничих запасів;

• витрати на сумнівні (безнадійні) борги;

• витрати на операційну оренду активів;

• витрати від операційних курсових різниць;

• нестачі і втрати від псування цінностей;

• визнані штрафи, пені, неустойки;

• інші витрати операційної діяльності.

Ще один вид класифікації витрат — це витрати за елементами та витрати
діяльності. Класифікація витрат за елементами використовується
суб’єктами малого підприємництва, а також іншими організаціями,
діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності. Крім
того, така інформація, що формується на кожному рахунку,
використовується для заповнення Звіту про фінансові результати суб’єктів
малого підприємництва.

Склад витрат за елементами має такий вигляд:

Матеріальні витрати:

витрати сировини і матеріалів

витрати купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів

витрати палива і енергії

витрати тари і тарних матеріалів

витрати будівельних матеріалів

витрати запасних частин

витрати матеріалів сільськогосподарського призначення

витрати товарів

інші матеріальні витрати.

Витрати на оплату праці:

виплати за окладами і тарифами

премії та заохочення

компенсаційні виплати

оплата відпусток

оплата іншого невідпрацьованого часу

інші витрати на оплату праці.

Відрахування на соціальні заходи:

відрахування на пенсійне забезпечення

відрахування на соціальне забезпечення

страхування на випадок безробіття

відрахування на індивідуальне страхування.

Амортизація:

амортизація основних засобів

амортизація інших необоротних матеріальних активів

амортизація нематеріальних активів.

Інші операційні витрати:

за видами витрат

Інші витрати:

за видами витрат

Класифікація витрат діяльності використовується для узагальнення
інформації про витрати звичайної діяльності, запобігання надзвичайним
подіям і ліквідації їх наслідків.

Склад витрат діяльності має такий вигляд:

Собівартість реалізації:

собівартість реалізованої готової продукції

собівартість реалізованих товарів

собівартість реалізованих робіт і послуг

Загальновиробничі витрати:

за видами витрат

Адміністративні витрати:

за видами витрат

Витрати на збут:

за видами витрат

Інші витрати операційної діяльності:

за видами витрат

Фінансові витрати:

відсотки за кредит

інші фінансові витрати

Витрати від участі в капіталі:

витрати від інвестицій в асоційовані п-ва

витрати від спільної діяльності

витрати від інвестицій у дочірні п-ва

Інші витрати:

собівартість реалізованих фінансових інвестицій

собівартість реалізованих необоротних активів

собівартість реалізованих майнових комплексів

витрати від неопераційних курсових різниць

уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій

списання необоротних активів

інші витрати звичайної діяльності

виплати страхових сум та списання відшкодувань

перестрахування

Податки на прибутки:

податки на прибуток від звичайної діяльності

податки на прибуток від надзвичайних подій

Надзвичайні витрати:

витрати від стихійного лиха

витрати від техногенних катастроф і аварій

інші надзвичайні витрати

Для обліку витрат застосовують 3 варіанти:

за витратами діяльності

за елементами витрат

поєднання попередніх двох варіантів

2. Витрати на виробництво реалізованої продукції (послуг), виражені у
грошовій формі, визначають її собівартість.

В ринкових умовах особливим є те, що поряд з ціною цей комплексний
показник відображає ефективність виробничо-господарської діяльності
колективу підприємства (особливо інженерів і робітників), його вміння
раціонально поєднувати і використовувати живу і матеріалізовану працю.

Собівартість продукції як сумарна величина витрат є відправним пунктом
визначення величини прибутку, тому механізм ЇЇ формування вимагає
детального вивчення.

Виробництво кожного виду продукції (та надання послуг) супроводжується
витратами трудових, матеріальних та енергетичних ресурсів, а також
застосовуванням основних засобів (будівель, споруд, устаткування, тощо).

Собівартість реалізованої продукції складається із:

виробничої собівартості готової продукції, реалізованої протягом
звітного періоду;

нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

понаднормових виробничих витрат.

Виробнича собівартість готової продукції включає:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

розподілені загальновиробничі витрати.

Прямі матеріальні витрати — це вартість сировини, матеріалів,
купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, що підлягають
монтажу або додатковій обробці на цьому підприємстві, допоміжних або
інших матеріалів, використання яких можна прямо віднести на конкретний
об’єкт.

До прямих витрат на оплату праці відносять витрати на виплату основної і
додаткової заробітної плати, включаючи будь-які види грошових та
матеріальних доплат, виплати, передбачені законодавством про працю, інші
виплати, витрати, пов’язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів.

Інші прямі витрати включають відрахування на соціальні заходи, плату за
оренду земельних і майнових паїв, амортизацію необоротних активів,
вартість остаточно забракованої продукції, витрати на виправлення браку.

Отже, до складу виробничої собівартості готової продукції включають лише
витрати, пов’язані з процесом виробництва, та не включаються
адміністративні витрати та витрати на збут.

Загальновиробничими витратами називають витрати, пов’язані з
організацією виробництва у цехах та дільницях. До складу
загальновиробничих витрат відносять:

• витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління
цехами, дільницями);

• відрахування на соціальні заходи (медичне страхування апарату
управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень
персоналу цехів та дільниць тощо);

• амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового,
дільничного, лінійного) призначення;

• амортизація нематеріальних активів (цехового, дільничного, лінійного)
призначення;

• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну
оренду основних засобів, інших необоротних активів загально-виробничого
призначення;

• витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

• витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці
загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи з цієї
оплати; медичне страхування робітників і загальновиробничого персоналу,
вартість комунальних послуг, наданих виробничим підрозділам, витрати на
здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю
продукції, робіт, послуг);

• витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього
середовища;

• інші витрати,

Порядок розподілу і включення до собівартості загальновиробничих витрат
залежить від їх зв’язку з обсягом виробництва.

Постійними вважаються витрати, величина яких суттєво не змінюється при
зміні обсягу виготовленої продукції.

Змінними вважаються витрати, розмір яких змінюється прямо пропорційно
зміні обсягів виробництва.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат
встановлюється підприємством самостійно.

Віднесення змінних загальновиробничих витрат на собівартість продукції
здійснюється шляхом використання бази розподілу (заробітної плати,
обсягу діяльності, прямих витрат) виходячи з фактичної потужності
звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються також з використанням
бази розподілу, але при нормальній виробничій потужності. Нормальна
виробнича потужність — це очікуваний середній обсяг діяльності, що може
бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом
кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого
обслуговування виробництва. Величина нормальної виробничої потужності
визначається підприємством самостійно.

Застосування бази розподілу при нормальній потужності означає, що
постійні загальновиробничі витрати включаються до складу виробничої
собівартості продукції в повному обсязі тільки в випадку, коли фактичний
обсяг виробництва дорівнює або перевищує нормальну потужність.

Якщо фактичний обсяг виробництва нижчий від очікуваного середнього рівня
виробництва, то до складу виробничої собівартості продукції включається
лише частка загальновиробничих витрат. Решта витрат, які називаються
нерозподіленими, визнаються витратами звітного періоду, у якому вони
виникли і включаються до собівартості реалізованої продукції.

Віднесення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат до
собівартості реалізованої готової продукції є економічно обгрунтованим,
оскільки виробнича собівартість не повинна підлягати різким коливанням,
а витрати не знижуватись, а відображатись у тому періоді, коли вони
понесені.

Загальновиробничі витрати

Змінні:
Постійні

Непрямі витрати на в-во, що Непрямі
витрати на в-во, що

змінюються прямо пропорційно залишаються
незмінними при

обсягу в-ва
зміні обсягів в-ва

Розподіл: пропорційно базі при Розподіл:
пропорційно базі при

фактичній потужності звітного нормальній
виробничій

періоду
потужності

Відносять: на собівартість
Розподілені відносяться на

виготовленої продукції
собівартість виготовленої

продукції

Нерозподілені відносяться на

собівартість реалізованої

продукції у період їх

виникнення

Таким чином, при визначенні собівартості реалізованої продукції
необхідно враховувати виробничу собівартість реалізованої готової
продукції і нерозподілені загальновиробничі витрати.

3. Калькулювання — це процес визначення собівартості продукції, який
полягає у акумулюванні затрат на виробництво і віднесення їх на готовий
продукт. За допомогою калькулювання визначають собівартість одиниці
продукції.

Основний принцип підприємницької діяльності — отримання прибутку.
Підприємство зобов’язане дотримуватися цього в довготривалому періоді,
однак у короткотривалому періоді іноді може його порушувати.

Яка ж має бути ціна товару чи послуг, щоби дотримуватися цих правил
ведення господарської діяльності? Інструментом для цього є калькуляція.

Калькуляцію можна визначити як класифікування, реєстрацію і відповідний
розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання)
і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в
собівартість продукції включають усі затрати, пов’язані з процесом
виробництва:

— прямі матеріали;

— пряма заробітна плата;

— інші прямі затрати;

— накладні загальновиробничі затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може
здійснюватись:

— згідно із замовленнями (проектами);

— згідно з процесами;

— на основі виробничої діяльності

Об’єктами обліку при калькулюванні витрат згідно із замовленнями є певні
окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр
(номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за
яким здійснюється групування первинних документів (та затрат) за
замовленнями.

Прямі затрати відносять на собівартість замовлень на підставі групування
первинних документів.

Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом певного періоду
(наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих рахунках, а в кінці
місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Фактичну собівартість замовлення визначають лише після його виконання.
Якщо замовлення налічує багато виробів, то для визначення фактичної
собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити
на кількість виробів.

Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод)
використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу
низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва.

На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною
(або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому переділі
отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній,
хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції.
Об’єктами калькуляції є напівфабрикати кожного переділу і готова
продукція останнього переділу.

Попередільний метод передбачає два варіанти обліку виробничих затрат:

— напівфабрикатний, за яким визначають фактичну собівартість
напівфабрикатів кожного переділу;

— без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат
здійснюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають.
Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової продукції
на останньому переділі.

Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на
контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих
операцій, які не збільшують цінності виробу (транспортування,
зберігання, контроль, інше), що сприяє зниженню витрат і собівартості
продукції.

При цій системі калькулювання виробничі накладні затрати обліковують за
так званими „центрами виробничої діяльності”, а потім розподіляють між
видами продукції на основі баз розподілу. Тобто для кожного виду затрат
визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розраховують величину
цих затрат на одиницю фактора їх зміни.

За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кількість
співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.

Розглянемо приклад калькуляції витрат на одиницю продукції (продукту А і
продукту Б). Нам відомо, яка частина основних затрат пов’язана з
виробництвом обох продуктів. Непрямі затрати рівномірно розподіляються
на обидва продукти. Затрати на одиницю продукції визначають за рахунок
ділення валових витрат на кількість виготовлених одиниць (у даному разі
100 одиниць продукту Б).

Калькулювання повних витрат на одиницю продукції

Витрати Валові витрати Продукт А Продукт Б Витрати на 1-цю Б

Матеріали 400 150 250 2,5

Машини і обладнання 150 40 110 1,10

Заробітна платня

110

80

30

0,3

Разом прямих затрат затрат

660

270

390

3,9

Виробничі накладні витрати

50

25

25

0,25

Загальні виробничі витрати

710

295

415

4,15

Адміністративні витрати

30

15

15

0.15

Торгові витрати

50

25

25

0,25

Витрати на збут

20

10

10

0,10

Валові витрати

810

345

465

4,65

Система обліку і калькулювання за змінними витратами грунтується на
розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що
собівартість продукції визначається тільки за змінними витратами. Так,
до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма
заробітна платня і частина загальновиробничих витрат, які є змінними. За
змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Постійні загальновиробничі затрати не включають у собівартість
продукції, а зараховують до витрат періоду. Вони підлягають обліку
окремо і їх списують на фінансові результати звітного періоду. Контроль
постійних витрат здійснюють за центрами відповідальності через
бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису).

На практиці може бути доволі складно розділити постійні і змінні
затрати. Часто буває так, що затрати не є ні повністю постійними, ні
повністю змінними, й інколи потрібен детальний аналіз для того, щоб
встановити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства.

Постійні затрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу
виробництва. Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу
виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення
виробничих площ. Тому деякі затрати можна розглядати як постійні лише в
межах певного періоду або для певного асортименту продукції.

Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним доповненням
калькуляції повних витрат. Використовують її в управлінському обліку для
планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення
нових видів продукції, ціноутворення, планування прибутку, рішень типу
„виготовляти чи купувати?» та ін.

4. Ціна як економічна категорія завжди посідала особливе місце у
виробничій діяльності підприємства. Очевидним є те, що в ринкових умовах
в ціні перетинаються економічні інтереси виробників і споживачів.

Ринкове ціноутворення — це процес встановлення цін на товари та послуги,
які реалізують на ринку.

Ціна — грошовий вираз вартості товару. Вона відображає його споживчу
корисність в конкретних ринкових умовах.

Ринкова ціна забезпечує динамічну рівновагу між попитом та пропозицією,
між суспільною вартістю товару і її грошовим виразом.

Встановлення ціни на доцільному рівні, а також прогнозування динаміки
цін світового ринку неможливо без врахування основних ціноутворюючих
факторів. Їх можна виділити в три групи.

1. Фактори, що впливають на обсяг пропозиції товару:

1.1. Рівень поточних витрат на виготовлення товару.

1.2. Науково-технічний прогрес.

1.3. Ступінь монополізації пропозиції товару.

1.4. Цінова політика виробника товару.

2. Фактори, що впливають на обсяги попиту:

2.1. Корисність товару.

2.2. Науково-технічний прогрес.

2.3. Фінансові можливості покупців товару.

2.4. Зміна цін споріднених товарів.

2.5. Ступінь монополізації попиту.

2.6. Рівень конкуренції на даному сегменті ринку.

3. Фактори зовнішнього впливу (щодо покупців і продавців):

3.1. Фаза економічного циклу в економіці країни.

3.2. Інфляція.

3.3. Короткочасні коливання попиту і пропозиції.

3.4. Заходи державного регулювання і контролю цін.

3.5. Спосіб збуту товару.

У практиці роботи підприємств застосовують цілий ряд видів цін. Однак
домінують договірні ціни, що змінюються залежно від попиту і пропозиції
на певну продукцію (послуги).

У загальному плані в умовах сьогодення структура ринкових складові
договірних цін визначається такими складовими:

1. Собівартість виробу, що містить всі без винятку витрати на створення,
виробництво і реалізацію.

2. Прибуток, величина якого визначається ринковою ситуацією (попитом і
пропозицією).

3. Податок на додану вартість (ПДВ), величина якого у відсотках
визначається від оподатковуваного обороту.

4. Акцизний збір, непрямий податок лише на високорентабельні та
монопольні товари (перелік таких товарів та ставки цього збору
передбачені відповідними постановами).

Перелічені складові формують „ціну підприємства». За такими цінами
підприємства реалізують свою продукцію безпосередньо споживачам або ж
посередницьким організаціям (гуртовим базам).

5. Гуртові організації в ціну продукції включають надбавку за величиною,
яка відповідає усім додатковим витратам, що пов’язані з організацією
гуртової реалізації продукції. Сюди входить орендна плата за приміщення
офісу бази, оплата праці її працівників, витрати на освітлення,
опалення, охорону, а також належні кошти на розвиток гуртової
організації (прибуток) і відповідний податок на додану вартість.

У результаті формується відпускна „ціна гуртова». Вона застосовується
для гуртової реалізації продукції торговельній мережі.

6. Для покриття витрат, пов’язаних з організацією реалізації продукції
безпосередньо в магазинах, торговельні структури включають в гуртову
ціну чергову надбавку, що відповідає витратам, аналогічним як в гуртових
(посередницьких) організаціях, включаючи і наступний ПДВ.

Ціна з усіма надбавками називається роздрібною, вона встановлюється на
вітрині магазину. За цією ціною здійснюється продаж виробів окремим
споживачам дрібними партіями або поштучно.

В ринковій системі, при наявності конкуренції, взаємодії попиту і
пропозиції виявляється „компромісна» ціна продукції — це така кількість
грошей, яку ще хоче заплатити споживач (покупець) і за яку ще може
продати виробник. У практиці таку ціну називають врівноваженою, тобто
такою, що відображає вартість продукції в конкретних умовах. В практиці
роботи підприємств застосовують численні різновидності цін, зокрема:

Ціна договірна — встановлюється за домовленістю між виробником
(продавцем) і споживачем (покупцем) продукції.

Ціна вільна — формується підприємством-виробником (виконавцем робіт,
послуг) самостійно.

Ціна лімітна — вона визначається на початкових етапах створення
(проектування) нової продукції і використовується для
техніко-економічних обчислень, обгрунтування доцільності її виробництва,
встановлення договірних або прейскурантних цін.

Ціна прейскурантна — ціна, що вноситься до спеціальних збірників —
прейскурантів, які є офіційними документами. Вони підтверджують рівень
цін та умови їх використання. Такі ціни належать до регульованих і
використовуються тоді, коли виробник (як правило, держава) посідає
монопольне становище на ринку, а продукція має особливо важливе значення
для економіки країни.

Ціна регульована — її рівень регулює держава. Вона може коливатися в
установлених межах, в тому її відмінність від фіксованої ціни, яка не
підлягає зміні.

PAGE

PAGE 1

PAGE 12

Похожие записи