Реферат на тему:

Підприємство – елемент господарювання

Класифікація підприємств та характеристика їх видів.

Види підприємств. Для практики господарювання в ринкових
умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим
є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Загальна
кількість виокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від
числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація
підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак: 1)
мета і характер діяльності; 2) форма власності майна; 3) належність
капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5)
галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна і територіальна
цілісність; 7) розмір за чисельністю працівників (табл. 1.1). • Для
переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер
діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно
благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші
підприємства невиробничої сфери народного господарства.

• Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих
громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також
індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на
власності майна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх
особистій праці.

Таблиця 1.1. Класифікація підприємств (фірм) за певними ознаками

Класифікаційні ознаки Види підприємств (фірм)

Mета і характер діяльності Комерційні

Некомерційні

Приватні

Колективні

Державні

Спільні

Належність капіталу Національні

Закордонні Змішані (спільні)

Правовий статус і форма господарювання

Галузево-функціональний вид

діяльності Одноосібні

Кооперативні

Орендні

Господарські товариства

Промислові

Сільськогосподарські

Будівельні

Траслортні

Торговельні

Виробничо-торгові

Торгово-посередницькі

Інноваційно-впроваджувальні

Лізингові

Банківські

Страхові

Туристичні тощо

Технологічпа (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування
Головні (материнські)

Дочірні

Асоційовані

Філії

Розмір за чисельністю працівників Малі (дрібні)

Середні

Великі (надвеликі)

Колективне — це таке підприємство, що грунтується на власності його
трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного
товариства або громадської організації.

В Україні функціонують власне державні та державні комунальні
підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних
чи адміністративно-територіальних одиниць.

Якщо підприємство засноване на базі об’єднання майна різних власників
(юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством
(зі змішаною формою власності).

• За належністю капіталу і контролю прийнято розрізняти підприємства
(фірми): національні — капітал належить підприємцям своєї країни;
закордонні — капітал є власністю’ іноземних підприємців повністю або у
певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства
створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються в країні
місцезнаходження; змішані.

• капітал належить підприємцям двох або декількох країн;

їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого
підприємства, це зумовлює місцезнаходження його штаб-квартири; якщо
метою створення змішаного підприємства слугує спільна підприємницька
діяльність, то його називають спільним. Саме такі численні спільні
підприємства функціонують у різних галузях народного .господарства
України.

• Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим
статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю
однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання
усім майном (капіталом).

• Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані
материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх
є те, що вони контролюють інші фірми. В залежності від розміру капіталу,
що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу
та ступеню підпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері
впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні і асоційовані,
філіали, і Дочірнє підприємство (компанія) — юридичне самостійне
організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає
звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх
своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх
акцій, і Асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться
під контролем фірми, яка володіє його акціями. » На відміну від дочірніх
і асоційованих підприємств філія не користується юридичною і
господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від
імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву.
Майже весь акціонерний капітал філії належить і материнській фірмі.

З-поміж суб’єктів господарської діяльності осібно відокремлюються малі
(дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До них
відносяться господарюючі суб’єкти з чисельністю працюючих: у
промисловості та будівництві — до 200 чол.; в інших галузях виробничої
сфери — до 50 чол.; науці і науковому обслуговуванні — до 100 чол.;
галузях невиробничої сфери — до 25 чол.; роздрібній торгівлі — до 15
чол.

Зрештою класифікація підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом
діяльності в цілому зрозуміла з самої назви окремих їх груп (видів).
Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій
економіці під такими господарюючими суб’єктами розуміють міжнародні
орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари
споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне
устаткування, транспортні засоби тощо.

Інтеграційні форми підприємств та організацій (асоціації, консорціуми,
корпорації, фінансово промислові групи, холдинги тощо). Мета їх
створення, особливості та ефективність діяльності.

Підприємства (фірми) мають право на добровільних засадах об»єднувати
свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності,
якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству. Як
свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання в умовах ринкової
економіки, підприємства (фірми) можуть створювати різні за
принципами і цілями добровільні об’єднання.

• асоціації — найпростіша форма договірного об’єднання підприємств
(фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації
господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу
і комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

• корпорації — договірні об’єднання господарюючих суб’єктів на основі
інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів,
з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання
діяльності кожного з учасників;

• консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового і
банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад,
здійснення спільного великого господарського проекту). Учасниками
консорціуму можуть бути державні і приватні фірми, а також цілі держави
(наприклад, Міжнародний консорціум супутникового зв’язку);

• концерни — форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що
характеризується єдністю власності і контролю; об’єднання відбувається
найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує
підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість,
транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після
створення концерну господарюючі суб’єкти втрачають свою самостійність,
підпорядковуються звичайно фінансовим структурам. В сучасних умовах
значно розширюється мережа міжнародних концернів;

• картелі — договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї
галузі для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання
збуту виготовлюваної продукції;

• синдикати — організаційна форма існування різновиду картельної угоди,
що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний
збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання.
Подібним чином може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників
синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з
масовим виробництвом однорідної продукції;

• трести — монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали
різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При
цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську
самостійність, оскільки інтегруються усі

• ХОлдінги — специфічна організаційна форма об’єднання капіталів;
державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не
займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти
для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є
учасниками концерну або другого добровільного об’єднання. Завдяки
цьому воно здійснює контроль за діяльністю таких підприємств.
Об’єднувані у холдінгу суб’єкти мають юридичну і господарську
самостійність. Проте вирішення основних питань їх діяльності належить
холдінговій фірмі;

• фінансові групи — об’єднання юридичне та економічно самостійних
підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від
концерну фінансові групи очолюють один або декілька банків,
які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять
до них, координують усі: сфери їх діяльності.

В сучасних умовах ринкового господарювання основними широко
впроваджуваними формами добровільних об’єднань підприємств (фірм,
організацій) дедалі більше стають концерни, корпорації та фінансові
групи.

Суть виробничої та загальної структури підприємства.

Поняття структури. Підприємство як відкрита система своє існування і
розвиток засновує на взаємодії з зовнішнім середовищем. При цьому умовою
існування системи є певна відповідність між середовищем та системою.
Будь-які зміни у середовищі та (або) у самій системі призводять до
порушення функціонування або руйнування цієї системи. Пристосуватися до
змін у середовищі система може різними шляхами. Можна змінити кількість
або якість елементів, з яких складається система. Але можна поміняти
зв’язки між елементами, щоб досягти нового синергічного ефекту.
Взаємодія елементів усередині системи забезпечує трансформацію
входів на виходи. Отже ефективність процесу трансформації залежить не
тільки від якості елементів системи, але і від способу їх поєднання,
тобто від структури системи.

Структура підприємства — це його внутрішній устрій, який характеризує
склад підрозділів та систему зв’язків, підпорядкованості та взаємодії
між ними. При цьому розрізняють поняття виробничої, загальної та
організаційної структур управління.

Виробнича структура. Основу діяльності кожного підприємства
становлять виробничі процеси, які виконуються у відповідних
підрозділах. Склад цих підрозділів саме і характеризує виробничу
структуру підприємства. Існує декілька принципів класифікації
виробничих структур.

1. В залежності від підрозділу, на закладі якого будується структура,
розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатську виробничі
структури.

За цехової виробничої структури основним виробничим підрозділом є цех,
тобто адміністративне відокремлена частина підприємства, у якій
виконується певний комплекс робіт у відповідності з
внутрішньозаводською спеціалізацією. За характером своєї діяльності цехи
поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні.

Основні цехи виготовляють продукцію, що призначена для
реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та
спеціалізацію підприємства.

Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для
забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.

Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують
необхідні умови для нормального перебігу основних та допоміжних
виробничих процесів.

Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та
виготовленням продукції з відходів основного виробництва.

У структурі деяких підприємств ~ існують експериментальні
(дослідні) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням нових
виробів, розробкою нових технологій, проведенням
різноманітних експериментальних робіт.

На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами
застосовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є
виробнича дільниця, як найбільший структурний підрозділ підприємства.
Виробнича дільниця ~ це сукупність територіальне відокремлених робочих
місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або І
виготовляється однотипна продукція.

На великих підприємствах декілька однотипних цехів можуть бути об’єднані
у корпус. У цьому випадку корпус стає основним структурним підрозділом
підприємства. Така виробнича структура дістала назву корпусної.

На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва,
характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини
(металургійна, хімічна, текстильна промисловість),
використовується комбінатська виробнича структура, її основу становлять
підрозділи, які виготовляють завершену частку готового виробу (чавун,
сталь, прокат).

2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну,
предметну та змішану виробничі структури. Ознакою технологічної
структури є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної
частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу
(ливарні, термічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного
підприємства). Технологічна структура використовується переважно на
підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва з різноманітною
та нестійкою номенклатурою продукції.

Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні
певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з
використанням різноманітних технологічних процесів та операцій (цех
кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі). Предметна
структура виробництва поширена на підприємствах великосерійого та
масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами
продукції. Проте на практиці — обмаль підприємств, де всі цехи
спеціалізовані лише технологічно або лише предметно. Переважна більшість
підприємств використовує змішану виробничу І структуру, за якої частина
цехів спеціалізована технологічно, а решта — предметне.

3. В залежності від наявності основних та допоміжних процесів
розрізняють підприємства з комплексною та спеціалізованою структурою
виробництва. Підприємства з комплексною виробничою структурою мають всю
сукупність основних та допоміжних цехів, а з спеціалізованою структурою
— лише їх частину. При цьому підприємства з спеціалізованою структурою
поділяють на:

— підприємства механоскладального типу, які отримують заготівки
від інших підприємств;

— підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей,
вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприємствах;

— підприємства заготівельного типу, що спеціалізуються на виробництві
заготівок;

— підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей.

Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох
факторів. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги
виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження
підприємства.

Виробничий профіль підприємства, тобто характер та особливості
продукції, що виробляється, безпосередньо обумовлюють хід виробничого
процесу та склад відповідних підрозділів. Так, конструкція виробу
передбачає певні технологічні процеси його виготовлення, певну
їх послідовність та трудомісткість. Отже, вона визначає і певний перелік
виробничих підрозділів, що здійснюють ці технологічні процеси. Складна
технологія, таким чином, збільшує кількість підрозділів, які її
реалізують, та призводить до більш розгалуженої системи зв’язків між
ними.

Кількість виробничих підрозділів підприємства та їх розміри залежать
також і від обсягів виробництва продукції. Якщо вони незначні, то увесь
виробничий процес можна здійснювати в межах одного чи невеликої
кількості підрозділів зі спрощеною системою зв’язків.

Суттєво впливає на виробничу структуру рівень спеціалізації. З
-розвитком та поглибленням спеціалізації — зменшується кількість
виробничих підрозділів підприємства, спрощується його структура.
Навпаки, чим більш універсальним є підприємство, тим складніша
його структура.

Виробнича структура підприємства залежить і від місця його знаходження.
Наприклад, підприємства розташовані у віддалених «від промислових
центрів регіонах, як правило, більш універсальні та автономні. Для таких
підприємств характерна розвинута виробнича структура.

Загальна структура. Будь-яке підприємство — це сукупність не
тільки виробничих підрозділів. До його складу входять відділи апарату
управління, заклади культурно-побутового призначення, інші
невиробничі підрозділи. Тому поряд з виробничою існує і поняття
загальної структури підприємства.

Загальну структуру утворює сукупність всіх виробничих, невиробничих та
управлінських підрозділів підприємства.

Типова загальна структура промислового підприємства наведена на рис.2.4.
Підприємство очолює директор. Він здійснює керівництво підприємством в
цілому, тобто репрезентує підприємство у будь-яких організаціях та
закладах, розпоряджається в межах чинного законодавства його майном та
засобами, укладає договори, відкриває в банках розрахункові рахунки
тощо.

Першим заступником директора є головний інженер. Він керує
науково-дослідними та експериментальними роботами, безпосередньо
відповідає за удосконалення техніки та технології виробництва. В його
обов’язки входить також технічна підготовка та обслуговування
виробництва, розробка заходів щодо підвищення якості продукції та
дотримання технологічної дисципліни.

Економічну службу на підприємстві очолює головний економіст (заступник
директора з питань економіки). Він відповідає за організацію планової
роботи на підприємстві. Підпорядковані йому відділи здійснюють контроль
за виконанням планових завдань, проводять аналіз діяльності
підприємства. У його компетенції знаходяться також питання фінансів,
організації праці та заробітної плати.

Головне завдання начальника виробництва — це забезпечення виконання
планів підприємства. З цією метою начальник виробництва та
підпорядкований йому виробничий відділ розробляють оперативні плани
випуску продукції для кожного цеху, забезпечують ритмічну роботу по їх
виконанню, здійснюють контроль та регулювання перебігу виробничого
процесу.

Маркетингові функції вивчення попиту, ринків збуту, реклами, просування
товарів, а також матеріально-технічного забезпечення виробництва
покладені на заступника директора з комерційних питань. Заступник
директора з кадрових та соціальних питань відповідає за реалізацію
кадрової політики підприємства. Він, зокрема, займається питаннями
відбору персоналу, його професійної орієнтації та соціальної
адаптації.-навчання, підвищення та пониження в посаді, переведення,
звільнення. Крім того, йому підпорядковані служби, що задовольняють
соціальні потреби персоналу підприємства.

Декілька підрозділів апарату управління підприємства підпорядковані
безпосередньо директору. Облік виробництва, контроль за
використанням засобів та дотриманням фінансової дисципліни, складання
звітів та балансів, розрахунки з робітниками та службовцями здійснює
бухгалтерія. Функції контролю якості продукції, запобігання браку,
розробки та впровадження систем управління якістю покладені на
незалежний від будь-якого заступника директора Відділ технічного
контролю. Реалізацію діловодства на підприємстві, тобто приймання
вхідної документації, її реєстрацію, облік, розподіл, організацію
внутрішнього документообігу, відправку та зберігання
документів забезпечує канцелярія.

Директору підприємства також безпосередньо підпорядковані
начальники цехів, які здійснюють технічне та господарське керівництво
відповідним цехом. До складу апарату управління цеху входить заступник
начальника цеху з підготовки виробництва. Він займається питаннями
розробки технологічних процесів, забезпечує дільниці необхідною
документацією та оснасткою. Помічник начальника цеху з виробництва
здійснює оперативне керівництво виробничими процесами. Механік
цеху організує ремонт устаткування та нагляд за його експлуатацією.
Економічну роботу в межах цеху очолює економіст, а питаннями нормування
та оплати праці займається нормувальник.

Начальник цеху здійснює управління виробництвом за допомогою майстрів
виробничих дільниць, які вже безпосередньо або за допомогою бригадирів
організують працю виконавців.

Похожие записи