Міністерство освіти та науки України

Черкаський інженерно-технологічний інститут

Кафедра суспільних дисциплін і права

Курсова робота на тему:

“Механізм банкрутства в Україні

та шляхи його вдосконалення”

Черкаси 2001 р.

ПЛАН

1. АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ – ст.3

2. МЕХАНІЗМ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ – ст. 7

3. ПРОБЛЕМИ МЕХАНІЗМУ БАНКРУТСТВА ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ – ст. 16

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ – ст. 25 1. АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ

БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ

До недавнього часу для більшості суб’єктів господарювання процеси
банкрутства були мало відомі. Лише в період реформування економіки
(після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів)
відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність,
неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи
підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок,
зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам,
держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам.
Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає.
Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів
господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське
господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій
фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб’єктів закінчують свою
діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге
підприємство).

На сьогоднішній день для більшості українських підприємств
характерним є більш або менш однакове коло проблем:

зміна економічного середовища, в якому вони існують;

втрата традиційних ринків збуту власної продукції;

зміна системи планування і, як результат – порушення ритмічності
виробничої діяльності;

нестабільність правового поля.

Крім того, процес приватизації також призвів до корінної зміни
принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В
ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передав її
акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління –
правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в
агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги
по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого – на
утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції
іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, в наслідок
приватизації, так і не з’явився реальний господар, зацікавлений в
розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний
перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною
банкрутства і ліквідації.

В цілому фактори, які є передумовою банкрутства підприємств можна
згрупувати на зовнішні по відношенню до підприємства (економічні,
політичні, демографічні, посилення міжнародної конкуренції, НТП,
банкрутство боржників), на які воно не має можливості впливати або цей
вплив дуже слабкий, та внутрішні (зростання дебіторської заборгованості,
дефіцит власних оборотних коштів, неефективність фінансових вкладень,
відсутність договірної дисципліни тощо), які безпосередньо залежать від
організації роботи на самому підприємстві. Банкрутство підприємства є
наслідком одночасного впливу на нього усіх цих факторів. Втім у
розвинутих країнах з ринковою економікою, з стійкими політичною та
економічною системами, банкрутства звичайно на 1/3 зумовлені зовнішніми
факторами і на 2/3 – внутрішніми.

Щоб процеси банкрутства господарюючих суб’єктів завдавали найменшої
шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у
формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну
зважену законодавчу базу. Серед законодавчих актів, які регулюють
відносини власності значне місце належить ЗУ “Про власність”, Земельному
кодексу, ЗУ “Про банкрутство підприємств” та іншим законам економічного
блоку, які чекають прийняття їх ВРУ. Нажаль, ЗУ “Про банкрутство”,
прийнятий у травні 1992 р., не відповідав вимогам економіки і мав ряд
істотних недоліків. Головний з яких – його спрямованість не на санацію
і поліпшення платоспроможності підприємств, а на їх ліквідацію.
Зокрема, Законом було передбачено досить прості причини визнання
підприємства банкрутом. Для прийняття арбітражним судом рішення про
фінансову неплатоспроможність або про загрозу її виникнення, кредиторам
достатньо було подати до судових органів інформацію щодо
фінансово-майнового стану боржника. Розгляд справ затягувався,
зазвичай, на кілька місяців (Закон не регламентував строки здійснення
процедури банкрутства та граничні строки ліквідації
підприємства-банкрута), в наслідок чого, як свідчить досвід, кредитор
нерідко сам опинявся у становищі банкрута. Адже найчастіше виявлялося,
що відшкодувати його втрати нічим, оскільки основні фонди боржника
фізично і морально зношені, обігових коштів немає, доходи від реалізації
майна мізерні.

В результаті недосконалості Закону з питань повернення боргів
неплатоспроможними підприємствами, відсутності чіткості в процедурі
укладання мирової угоди та умов прощення безнадійної до стягнення
кредиторської заборгованості в господарських взаємовідносинах між
суб’єктами підприємницької діяльності відбулося різке збільшення числа
позовних заяв до арбітражних судів щодо оголошення боржників банкрутами
(результати розгляду справ про банкрутство та динаміка показників
банкрутства суб’єктів господарювання за період з 1996 по 1999 рр.
наведені відповідно в таблицях 1, 2 додатку). Як бачимо, кількість
порушених справ за 1996-99 рр. зросла майже в 2 рази, а кількість
винесених постанов про визнання банкрутом – в 3,7 рази. Через
основний недолік Закону – обмеженість реорганізаційних процедур як з
боку боржника, так і з боку кредиторів – ліквідаційні комісії були
вимушені подавати арбітражним судам свої рішення про ліквідацію боржника
як юридичної особи. Відтак кількість справ, завершених із затвердженням
ліквідаційного балансу зросла з 1996 по 99 рр. в 5,1 разів і на кінець
1999 р. становила 70% до числа постанов про визнання суб’єктів
господарювання банкрутами. В той же час число справ, припинених із
затвердженням умов санацій зменшилося на 64%.

Отже, як бачимо, Закон, який був покликаний впорядковувати процеси
банкрутства як механізму реформування відносин власності та структурної
перебудови української економіки, перетворився на додатковий фактор
руйнації її господарського комплексу.

Але банкрутство – це один з ключових елементів ринкової економіки і
інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це
механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно
розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для
економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих
країн. Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість
підприємств і підприємців – з кожних 100 новостворених підприємств на
ринку залишаються 20-30. У США в 1998 р. збанкрутувало близько
півмільйона підприємств і понад сто тисяч фізичних осіб. І незважаючи
на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається
із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і
процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для
оздоровлення економіки. Для України такі умови були створені після
прийняття ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” від 30.06.99 р. №784-XIV, який набрав чинність з 1 січня
2000 р. (для сільськогосподарських товаровиробників – з 1 січня 2004
р.).

2. МЕХАНІЗМ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ

Із прийняттям нового закону було кардинально змінено принципи
побудови механізму банкрутства в Україні і переорієнтовано його в першу
чергу на відновлення, збереження економічного потенціалу відповідної
галузі, території і держави в цілому. Крім даного закону, центральним
документом механізму банкрутства в Україні є також Порядок проведення
досудової санації держпідприємств, затверджений КМУ від 17.03.2000,
метою якого є реалізація положень, закріплених у ст.3 “Заходи щодо
запобігання банкрутству боржника та позасудові процедури” діючого
закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом”.

Завдяки новому закону з’явилася реальна можливість фінансового
оздоровлення неплатоспроможних підприємств, повернення боргів
кредиторам, залучення реальних інвесторів шляхом застосування процедури
банкрутства. Передбачені законом механізми мають на меті усунення у ході
реформування економіки перешкод, пов’язаних із ідеологічною
заангажованістю щодо самого поняття “банкрутство”. Важливо, що закон
надає змогу боржникам провадити розрахунки за своїми зобов’язаннями
різними способами, — це сприятиме відновленню вітчизняного виробництва.

Перевагою нового закону є те, що всі статті повною мірою
конкретизовані, велика увага відведена ролі запобіжних процедур –
реорганізації та реструктуризації неплатоспроможних підприємств, чітко
визначені особливості проведення всіх процедур та повноваження
учасників, введена процедура прощення боргів (мирова угода), а також, що
надзвичайно важливе – чітко регламентовані строки здійснення всіх
процедур, окремих їх етапів і граничні строки ліквідації
підприємства-банкрута, передбачено наявність фахівців з питань
банкрутства – розпорядників майна боржника, санаторів та ліквідаторів.

Законом впроваджено нові підходи до проведення реорганізації
підприємства. Завдяки цьому кредитори матимуть більші можливості
повернути свої кошти, ніж за умови ліквідації боржника.

Процедура банкрутства складається з таких основних етапів:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

досудова санація, включаючи реструктуризацію підприємства-боржника;

ліквідація боржника, визнаного банкрутом.

Абсолютно новим, невідомим для українського законодавства є
розпорядження майном, яке вводиться арбітражним судом на строк до шести
місяців і являє собою систему заходів щодо нагляду та контролю за
управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення
збереження та ефективного використання майнових активів боржника та
проведення аналізу його фінансового становища.

В результаті складання мирової угоди між боржником та кредиторами
підприємство одержує можливість працювати далі у нормальному режимі,
оскільки всі його борги або прощаються, або пролонговуються. При цьому
має місце спільна розробка бізнес-плану розвитку об’єкта, який повинен
сприяти ефективній діяльності та майбутнім розрахункам з кредиторами.

Одним з найбільш цікавих процесів є процедура санації. Санація як
система соціально-економічних заходів, спрямованих на оздоровлення
фінансів підприємств-банкрутів, передбачає цілий комплекс заходів:

погашення боргу;

злиття збиткових підприємств із фінансово-міцними;

переоформлення короткотермінових кредитів у довгострокові;

випуску цінних паперів;

продажу майна боржника або передачі його в оренду;

перепрофілювання підприємства-боржника;

надання урядом пільгових кредитів і пільг по податкам;

зниження номінальної вартості старих акцій тощо.

Кредитори мають можливість отримати певну частину цінних паперів
боржника та задовольнити таки чином свої вимоги. В цьому випадку
відбувається зміна власника на підприємстві, який безпосередньо буде
вирішувати його подальшу долю.

Останнім напрямом процесу стає ліквідація підприємства чи “чисте
банкрутство” .

Новими офіційними учасниками судової процедури стали: розпорядники
майна, керуючі санацією та ліквідатори, які виконують роль арбітражних
керуючих. Практично в усіх процедурах банкрутства вони виступають в
якості однієї з головних діючих осіб. А досить часто це одна і та сама
особа, яка працює на всіх етапах процедури. Якщо пакет держави не
менший за 25%, то управителем є чиновник, в інших випадках –
ліцензований фахівець, який є підприємцем – фізичною особою. Окрім
доброї юридичної підготовки керуючий має бути знавцем бухгалтерії, трохи
інженером і неодмінно дипломатом. Останнє є чи не найважливіше, бо він
представляє інтереси обох сторін (боржника і кредитора). За неналежне
виконання обов’язків комітет кредиторів (7 найбільших, включаючи
податкову) може усунути його через арбітраж. Влада арбітражного
управителя на підприємстві, яке банкрутує величезна, але він має і
великий обсяг відповідальності.

Розглянемо дію українського механізму банкрутства в загальному
вигляді за допомогою наступної схеми (часова послідовність дій судової
процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом наведено в на схемі 1 додатку):

Розпочинається все з того, що кредитор вирішує більше не зволікати
із поверненням боргів і звертається до арбітражного суду з позовом. Для
того, щоб арбітражний суд прийняв позов про визнання боржника банкрутом,
кредитор надає підтвердження боргових зобов’язань, які мають бути не
меншими за 300 мінімальних зарплат, а термін позики – простроченим на 3
місяці. Якщо ж сума менша, та кредитори можуть “скластися” і подати так
звану колективну заяву.

Крім того, законом передбачено право подання позовної заяви про
відкриття справи щодо банкрутства не лише кредитором, а й самим
боржником. Зокрема, сам боржник зобов’язаний звернутися в місячний
строк до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство
у разі виникнення, серед іншого, ситуації, коли задоволення вимог одного
або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових
зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами або
навіть коли при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою
банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги
кредиторів у повному обсязі. Це по суті, являє собою пільгу для
боржника, тому що відкриває можливість застосування до нього
відновлювальних процедур – він отримує право на мораторій терміном на
395 днів щодо боргових претензій, або якщо підприємство
місцеутворювальне або на ньому працює понад 5 тис.чол. або воно
екологічно шкідливе термін мораторію подовжується до 842 днів (в
особливо важких випадках допускається 10 річний мораторій). Мораторій
на задоволення вимог кредиторів означає зупинення виконання
боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і
зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до дня
введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на
забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати
податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття
рішення про введення мораторію.

Природно, що ефективність відновлювальних процедур тим вища, чим
раніше боржник звернеться до суду (результатів логічніше чекати в
період, коли економічне становище ще може бути стабілізоване). В той
же час звернення до суду самого боржника про порушення справи про
банкрутство в період, коли банкрутство не стало невідворотнім, є
ризикованим, бо якщо з’ясується, що боржник насправді все-таки міг
розрахуватися з кредиторами, правоохоронні органи можуть визнати
банкрутство фіктивним, що тягне за собою кримінальну відповідальність
(максимальне покарання – 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна).
Саме своєчасне внесення до Кримінального кодексу України відповідних
поправок дозволило запобігти зростанню самопроголошених банкрутств (в
Угорщині, де на початку реформування така відповідальність не була
передбачена, кількість фіктивних банкрутств зросла в 27 разів).

При порушенні справи про банкрутство суд затверджує кандидатуру
запропонованого кредиторами арбітражного керуючого і починається
процедура розпорядження майна. Задачею розпорядника майна, з одного
боку, є не допущення розкрадання майна боржника, забезпечення його
збереження, з іншої – аналіз фінансової, господарської, інвестиційної
діяльності боржника і визначення ознак банкрутства. В період
розпорядження майном директор, як правило, не відстороняється від
посади, але в той же час без дозволу і підпису розпорядника майна він не
може оформити значну майнову угоду, отримати кредит та здійснити деякі
інші господарські заходи (п.13 ст.13 Закону). Так само органи
управління боржника після призначення розпорядника мана не мають права
здійснювати деякі дії (п.11 ст.13). Повноваження керівника або органу
управління боржника можуть бути припинені, якщо вони не приймають
заходів по забезпеченню збереження майна, створюються перешкоди для
діяльності розпорядника або допускають інші порушення законодавства.

В обов’язки розпорядника майна входить також розгляд спільно з
посадовими особами боржника заяв кредиторів, що надійшли після
публікації оголошення про початок справи банкрутства, складання реєстру
вимог кредиторів та скликання зборів кредиторів.

Із закінченням процедури розпорядження майна комітет кредиторів
шляхом голосування вирішує питання про подальшу долю боржника.
Приймаючи до уваги рішення комітету кредиторів і звіт розпорядника
майна, суд вводить процедуру санації або визнає боржника банкрутом і
відкриває ліквідаційну процедуру. Слід зауважити, що навіть у випадку,
коли обрано санацію, її можна в будь-який момент перервати та розпочати
процедуру ліквідації.

Санація може стати другим рятівним колом боржника. Вона
запроваджується на строк до 12 місяців, але існує також можливість її
подовження ще на 6 місяців (зокрема, для місцеутворювальних та
небезпечних підприємств термін процедури санації може бути подовжений
арбітражним судом до 10 років).

Проведення процедури санації доручається керуючому санацією. Із
його призначенням повноваження органів управління, керівників
підприємства-боржника припиняються. В триденний термін відбувається
передача статутної та господарської документації, печаток, штампів,
матеріальних та інших цінностей. Лише за згодою комітету кредиторів
керуючий санацією укладає великі угоди. Він має право самостійно
розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених
законом, укладати від імені боржника мирову угоду та інші
цивільно-правові угоди. Його завданням є розробка плану санації
боржника (він повинен бути затверджений комітетом кредиторів) та його
ефективна реалізація на практиці. За 15 днів до закінчення процедури
санації керуючий санацією звітує про результати своєї роботи перед
комітетом кредиторів. Одночасно із звітом керуючий санацією вносить на
розгляд комітету кредиторів одну з пропозицій:

про припинення процедури санації в зв’язку відновленням
платоспроможності боржника, а відтак і припинення провадження у справі
про банкрутство;

про укладання мирової угоди;

про звернення в арбітражний суд з проханням про подовження терміну
процедури санації;

про звернення в арбітражний суд з проханням про визнання боржника
банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в зв’язку з відсутністю
ознак відновлення платоспроможності боржника.

Слід зауважити, що мирова угода може бути укладена на будь-якій
стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладання цієї
угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів і вважається
прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою
майна боржника, висловили письмову згоду на укладання угоди.
Затвердження мирової угоди арбітражним судом є підставою для припинення
провадження у справі про банкрутство. В той же час, за заявою будь-кого
з кредиторів мирова угода може бути визнана недійсною, а відтак
провадження у справі про банкрутство буде поновлено.

Метою ліквідаційної процедури є спів розмірне задоволення визнаних
судом вимог кредиторів. Ця процедура завершує справу про банкрутство.
У відповідності із ст.22 Закону строк ліквідаційної процедури не повинен
перевищувати 12 місяців (можливе подовження строку на 6 місяців).
Проведення процедури ліквідації доручається ліквідатору. Йому на
протязі трьох днів з дня його призначення передається бухгалтерська та
інша документація банкрута, штампи, печатки, матеріальні та інші
цінності. До нього переходять права керівника (органів керування)
юридичної особи – банкрута. Ліквідатор наділений наступними
повноваженнями:

приймає в своє підпорядкування майно боржника та організовує його
зберігання;

проводить інвентаризацію і оцінку майна;

пред’являє третім особами вимоги щодо повернення дебіторської
заборгованості банкруту;

здійснює заходи, спрямовані на пошук, виявлення і повернення майна
банкрута, яке знаходиться у третіх осіб;

реалізує майно банкрута для задоволення вимог, які включені в реєстр
вимог кредиторів.

Ліквідатор також очолює ліквідаційну комісію, до якої входять
представники кредиторів, фінансових органів, а у випадку необхідності –
представники Антимонопольного комітету, органів місцевого
самоврядування, держоргану з питань банкрутства.

Після проведення інвентаризації і оцінки майна ліквідатор розпочинає
його продаж на відкритих торгах. Через засоби масової інформації він
оповіщає про порядок продажу майна банкрута, складу, умовах та строках
придбання майна. У випадку надходження двох і більше пропозицій
відносно придбання майна ліквідатор організовує конкурс (аукціон).
Кошти, отримані від продажу майна, спрямовуються на задоволення вимог
кредиторів згідно їх черговості: вимоги, забезпечені заставою, вихідні
допомоги звільненим, витрати арбітражної процедури, обов’язки перед
працівниками (зокрема, заборгованість із заробітної плати), податкова
заборгованість, претензії кредиторів, не забезпечені заставою,
повернення внесків колективу до статутного фонду, решта вимог.

Ліквідатор виконує свої обов’язки до моменту завершення процедури
ліквідації, що підтверджується визначенням арбітражного суду, яке є
підставою для виключення юридичної особи-банкрута з Єдиного державного
реєстру підприємств і організацій України. З цього моменту всі вимоги
кредиторів вважаються погашеними. Юридична особа як суб’єкт права і
підприємство як майновий комплекс припиняють свої існування.

Отже, якщо попередній механізм банкрутства більшою мірою працював на
кредитора і передбачав практично безапеляційне банкрутство боржника, то
новий надає можливість пошуку шляхів відновлення платоспроможності
боржника – санації, укладання мирової угоди із застосуванням цесії,
переоформлення боргу чи його переуступки.

Слід відмітити ще про одну особливість нового механізму. У випадку
прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури керівник підприємства-банкрута
звільняється з роботи, про що робиться запис у його трудовій книжці
(абсолютно новий захід для нашого трудового законодавства, внесений
Законом до Кодексу законів про працю). Причому в цьому відношенні
редакція українського закону виглядає більш-менш м’якою, бо, наприклад,
російський закон “Про неспроможність (банкрутство)” передбачає, що
невиконання керівником зобов’язання по своєчасному поданню заяви самого
боржника до арбітражного суду тягне за собою субсидіарну
відповідальність керівника боржника та членів ліквідаційної комісії.

3. ПРОБЛЕМИ МЕХАНІЗМУ БАНКРУТСТВА

ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Не дивлячись на весь прогресивний характер нового механізму він все
ж таки не позбавлений недоліків, які і були виявленні практикою його
застосування. Загалом ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом”, списаний з аналогічних актів деяких країн
Європи (Франція, Польща і ін.) та США. Якщо вдатися до західного
досвіду, з 1978 р. в США діє типово продебіторська система
законодавства, яка дозволяє зберігати колишню адміністрацію й проводити
реорганізацію в інтересах старої команди менеджерів. А, наприклад, в
Великобританії підходи навпаки прокредиторські. Вітчизняні законодавці,
очевидно, прагнули знайти “золоту середину”, виходячи з необхідності
збереження бізнесу боржника, адже у проборжниковій системі (це в
основному Франція та США) відновленням платоспроможності боржника
завершується лише від семи до десяти відсотків справ про банкрутство. В
той же час англійці з жорсткою прокредиторською системою зберігають
бізнес у п’ятдесяти відсотках випадків, діючи при цьому дуже оперативно:
усувають колишню адміністрацію, суд призначає зовнішнього керуючого,
головне завдання якого – знайти покупця і швидко продати активи. Після
продажу бізнес і робочі місця зберігаються, фірма працює, хоч власник і
змінюється на більш ефективного. Наш закон з цієї точки зору виглядає
досить еклектично, оскільки, з однієї сторони, спрямований на
відновлення платоспроможності, а з іншого – досить тривалий час дозволяє
здійснювати ці заходи старою командою управлінців хоч і під певним
контролем. Проте чи можна сподіватися, що старий менеджмент, який
власне і довів підприємство до кризового стану (банкрутства),
спроможеться його з цієї ситуації витягти? Досить сумнівно. Адже крім
того, досудова інстанція не передбачає відсторонення керівництва
підприємства-боржника і є системою заходів щодо відновлення
платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган,
уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання
банкрутству боржника шляхом реорганізаційних,
організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних,
фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до
початку порушення провадження у справі про банкрутство. Таким чином
кредитори втягуються у “переговорний процес” стосовно своїх вимог, який
може носити навмисно затягнутий характер. Введення до Закону процедури
“мирова угода” та закріплення можливості її укладання на будь-якій
стадії провадження у справі про банкрутство також свідчать про зазначену
сутність Закону, але використання цього правового інституту є цілком
виправданим.

З огляду на вищевикладену проблему доцільним було б передбачити в
Законі більш широкі можливості для усунення керівництва боржника,
окреслити перелік ситуацій в яких його усунення є безспірним (наприклад,
якщо кризовий стан підприємства є наслідком зловживань,
безгосподарності, та безпосередньої недобросовісності вищого
управлінського апарату, а не зумовлений, наприклад, незадовільною
платіжною дисципліною його контрагентів).

Інший недолік Закону криється в ст.6, за якою справа про банкрутство
порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора
(кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних
розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом
трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Отже
боржнику достатньо не задовольнити безспірні вимоги кредитора на суму
понад 35 400 грн. (на сьогоднішній день – 300 * 118 грн.), щоб отримати
копію ухвали арбітражного суду про порушення провадження у справі про
банкрутство. 35 400 грн. – це багато чи мало? На мою думку – дивлячись
для кого, адже для середнього чи великого бізнесу це зовсім не значна
сума, в той час як для представників малого та мікробізнесу вона може
вважатися астрономічною. Очевидно, що розробники Закону пішли на певний
компроміс, вигідний в першу чергу підприємствам із незначним оборотом,
яким можна сподіватися і на автоматичне зростання цієї межі пропорційно
збільшенню мінімальної заробітної плати. Тому, на мою думку, необхідно
провести градацію мінімальних сум позовів для різних за розмірами
суб’єктів підприємницької діяльності, враховуючи при цьому особливості
їх діяльності, галузеву приналежність.

Виходячи з тлумачення статтей 1 та 14 Закону стосовно поняття
“офіційний друкований орган”, можна дійти висновку, що для оголошення
про порушення справи про банкрутство достатньо подати інформацію до
друкованого видання відповідної обласної ради за місцезнаходженням
боржника. А це значно обмежує можливості кредиторів у відстеженні таких
публікацій і своєчасному звертанні до арбітражного суду. Тому перелік
офіційних друкованих органів необхідно обмежити виданнями “Голос
України” і “Урядовий кур’єр” і вилучити видання відповідної обласної
ради за місцезнаходженням боржника. До речі, таке вирішення проблеми
закріплене в проекті Закону “Про внесення змін до ЗУ ”Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Не позбавлений недоліків і принципово новий вид підприємницької
діяльності для України (на відміну, наприклад, від Росії, де арбітражні
керуючі працюють з 1.03.1998 р. – дати вступу в силу російського закону
“Про неспроможність (банкрутство)”) – інститут арбітражних керуючих.
Арбітражний керуючий стає ключовою фігурою у вирішення подальшої долі
потенційного банкрута. За визначенням Закону арбітражним керуючим може
бути призначено лише ліцензованого фахівця. Кількість (а також і якість
підготовки) ліцензованих арбітражних керуючих, без яких практично не
можливе здійснення процедур, передбачених Законом, поки що далеко
неадекватна потребі в них. В наслідок чого – швидкість та масштаб змін,
які передбачені новим механізмом, є досить низькими.

Цілком недостатнім виглядає і захист особи арбітражного керуючого,
життя та здоров’я якого, за Законом, лише можуть бути застраховані за
рахунок коштів кредиторів згідно з законодавством, а ризик здійснення
такого роду діяльності є надзвичайно великим (процеси банкрутства
охоплюють приватизацію та реструктуризацію підприємств і досить часто
пов’язані із діями кримінальних структур). В польській практиці, де
також діють арбітражні керуючі (синдики), питання власної безпеки
вирішуються ними самостійно – їм приходиться витрачатися не тільки на
помічників, але й на охорону. Тому оплата праці синдиків в Польщі є
відповідно високою. У нас же Закон обмежує оплату праці арбітражного
керівника середньою за останній рік перед початком процедури зарплатою
директора, та й її може не бути. Основним заохоченням роботи управителя
є разова винагорода, яка становить певний відсоток від суми повернення
боргів. У Росії початково така винагорода була законодавчо обмежена 5%,
але працювати на таких умовах практично ніхто не погоджувався. Обмеження
довелося зняти, і ціна послуг одразу підскочила до 15-25%. Не
врегульованим залишається і питання: як на практиці зацікавлені у
банкрутстві особи зможуть оплачувати послуги арбітражного керуючого за
відсутності (чи недостатності) у банкрута майна. Нехтування ж, з боку
Закону, матеріальних потреб та необхідності високого рівня захисту
арбітражного керуючого підвищує ймовірність корупції, використання
останнім механізмів банкрутства для досягнення особистих корисливих
цілей.

Не дивлячись на те, що новим Законом створені сприятливі умови для
проведення санації підприємств-банкрутів на сьогоднішній день така
процедура не дістала широкого поширення. Однією з головних причин є те,
що грошей на неї ніхто зазвичай не дає. Кредитори, як правило, прагнуть
повернути свої борги, а боржники – бодай частково віддати борги. Єдиним
виходом тут може слугувати реструктуризація підприємства, коли деякі
активи розпродуються, а виторг спрямовується на потреби санації. Але й
тут існує проблема: застарілі основні фонди (а це є характерним для
переважної більшості українських підприємств), як правило, не є
ліквідним майном. Частковим виходом із даної проблеми могла б стати
застава або продаж нерухомості, а головне – землі. Але на сьогоднішній
день на заваді цьому стоїть політика місцевих адміністрацій та не
сформованість ринку землі в Україні.

Отже, кредитори та інвестори поки що не зацікавлені у проведенні
процедури відновлення платоспроможності свого боржника. Для державних
підприємств ще одним джерелом коштів на проведення санації є
фінансування з держбюджету. Причому в цьому випадку витрати на санацію
повинні фігурувати в Законі про державний бюджет на відповідний рік.
При існуючому стані справ уряд навряд чи може дозволити собі витрачати
на ці заходи великі кошти. Зокрема, Законом про бюджет на 2000 рік було
призупинено дію статей Закону “Про відновлення платоспроможності…”, що
стосуються процедури санації для держпідприємств. Виняток було зроблено
лише для підприємств, що випускають трактори і комбайни. Так, два “спец
закони” (такі, що під них має “підлаштовуватися” решта законодавства) –
Закон “Про бюджет на поточний рік” та “Про відновлення
платоспроможності…” – перебувають у суперечності. Бюджетний закон,
фактично, вимагав безальтернативної ліквідації неплатоспроможних
підприємств і на сьогоднішній день відновлення їх платоспроможності, яке
проголошене за мету Законом “Про відновлення платоспроможності…” – не
більш ніж міраж.

Не тільки не вирішила, а й навіть в деякій мірі поглибила проблеми
банкрутства держпідприємств Постанова Про Порядок проведення досудової
санації держпідприємств, затверджена КМУ 17.03.2000 р.. В цілому вона
лише формально носить продебіторський характер і не передбачає вагомих
важелів для реального відновлення платоспроможності
боржників-держпідприємств, хоча перелік заходів, які можуть
застосовуватися з метою відновлення платоспроможності боржника
розширений. В цей перелік на сьогодні входять: реструктуризація
підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних
виробництв, відчуження основних фондів, передача майна в оренду,
відстрочення платежів, переоформлення короткострокових кредитів в
довгострокові, скорочення персоналу. Якщо відкинути деяку термінологічну
плутанину (перепрофілювання і закриття нерентабельних виробництв,
наприклад, входять у поняття “реструктуризація”), то дійсно свобода
маневрів для керівників санації збільшена. В переліку навіть
передбачено можливість скорочення працівників, про що шість років потому
не можна було б і уявити. В той же час присутню раніше норму про
обов’язкове врахування соціальних наслідків закриття (перепрофілювання)
того чи іншого підприємства скасовано. В цьому значенні Порядок носить
виражену антисоціальну спрямованість, адже одночасно не вводить жодних
захисних механізмів для скорочених працівників.

Головний недолік постанови – повна невизначеність прав кредитора
державного підприємства. Так, він може виходити з ініціативою щодо
проведення санації боржника, може брати участь в розробці плану санації
і все. В той же час повноваження держоргану, який за визначенням,
відстоює інтереси боржника, доволі широкі.

Насамперед насторожує поява в документі строків проведення санації –
“строки проведення санації не повинні перевищувати 12 місяців. В
окремих випадках уповноважений орган може подовжити строки, але не
більше ніж на шість місяців”. Аналогічні строки фігурують в Законі “Про
відновлення платоспроможності …”. Але там рішення про санацію
приймають кредитори, а не боржники або вповноважений орган.

Інша суперечність полягає в тому, що для потенційних інвесторів або
кредиторів передбачено “придбання прав власності на майно підприємства у
відповідності із законодавством”. Цим фактично пропонується
приватизація державного майна. Але діюче законодавство про приватизацію
державного майна (за винятком окремих разових випадків відчуження
основних засобів виробництва) не передбачає чіткого порядку придбання
такого майна в ході процедури досудової санації як засобу приватизації.

Під час проведення санації, боржника (державне підприємство зокрема)
збанкрутити практично неможливо. Тобто кредитор може спробувати
порушити справу про банкрутство, але навряд чи будь-який суд прийме
рішення до закінчення санації держпідприємства. Якщо взагалі прийме
справу до розгляду.

Розглянемо гіпотетичну ситуацію. Уявимо, що деякому кредитору
терміново необхідно повернути свої гроші (він сам може опинитися у стані
банкрутства). Дізнавшись про це, держпідприємство спільно з
уповноваженим органом ініціює процедуру авто санації і на вісімнадцять
місяців таке державне підприємство застраховане від неприємностей.

Подібні тенденції небезпечні не тільки самі по собі. Адже
відсутність дієвого механізму банкрутства – одна з головних причин, яка
стримує розвиток кредитування: як грошового так і товарного.

Нарешті, в Конституції України, яка є основним Законом України,
задекларовано рівність всіх форм власності. Тому неприпустимим є
створення пільгових умов – так званих “банкрутних канікул” для
держпідприємств і обмеження прав інших форм власності.

Усунення вищезазначених недоліків, врегулювання суперечностей, які
виникають між різними законодавчими актами забезпечать дієвість нового
механізму банкрутства, який за своєю суттю є прогресивним. З цією метою
було розроблено проект Закону “Про внесення змін до ЗУ “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Він зокрема
передбачає конкретизацію положень щодо арбітражного керуючого – відтепер
ним може бути лише фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності,
яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними
знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів (зараз
ці вимоги формально стосуються лише розпорядника майна).

Уточнено повноваження керуючого санацією. Зокрема, він
зобов’язується не просто здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської
заборгованості боржником, але й подавати від імені боржника позови про
це. А його право відмовлятися від договорів у разі якщо їх виконання
завдає збитків боржнику порівняно з аналогічними договорами, що
укладаються за таких же умов, трансформуються в право відмовлятися від
усіх договорів, виконання яких завдає боржнику збитків.

В той же час законопроект в своєму ставленні до кредиторів і їх прав
є дуже жорстким. Насамперед, з’являється поділ кредиторів на
“конкурсних” та “поточних”. Під “конкурсними кредиторами” слід розуміти
кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення справи про
банкрутство або визнані як такі згідно з цим законопроектом і не
забезпечені заставою майна боржника. В свою чергу, “поточними
кредиторами” є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після
порушення провадження справи про банкрутство. Законопроект наділяє
“конкурсних кредиторів” більшими правами ніж “поточних”. Саме з
“конкурсних кредиторів” складаються збори кредиторів і їх комітет. Крім
того, “конкурсний кредитор” здобуває право отримувати від розпорядника
майна інформацію про вимоги інших кредиторів та заперечувати їх.
Уточнено також, що ліквідатор має право заявляти заперечення лише щодо
“поточних кредиторів”.

Більш жорстко сформульовані і вимоги для виявлення кредиторів при
порушенні справи про банкрутство. Зокрема, встановлюється, що вимоги
“конкурсних кредиторів”, заявлені після закінчення строку, встановленого
для їх подання (до речі, цей термін дещо уточнено: замість місяця
пропонується визначити його у 30 днів), або не виявлені взагалі – не
розглядаються і вважаються погашеними, про що арбітражний суд зазначає в
ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Підкреслюється, що цей
термін є присічним і поновленню не підлягає.

Тобто законопроект вимагає від кредиторів постійно здійснювати
моніторинг стану своїх контрагентів-боржників (це також є проблематичним
на сьогоднішній день, оскільки навіть офіційна статистична звітність не
є загальнодоступною, а альтернативні джерела інформації на Україні ще
практично не відпрацьовані), більш зважено підходити до вибору форм і
способів розрахунків (тут можна передбачити скорочення грошового та
товарного кредитування).

Розорення підприємства завжди є трагедією і для його керівництва, і
для тих, хто вклав у нього кошти, і для тих, хто на ньому працює.
Механізм банкрутства покликаний пом’якшити негативні наслідки провалу
для всіх, зводячи їх до мінімуму. Це може бути досягнуто, зокрема, за
рахунок використання страхування ризиків неповернення витрат, створення
гарантійних фондів. Для своєчасності розрахунків із звільненими
працівниками може створюватися гарантійний фонд, який утримуватиметься
із відповідних внесків всіх підприємств. Арбітражний керуючий отримує
кредит у цьому фонді і виплачує звільненим вихідну допомогу, а після
продажу майна повертає кошти до фонду із низькими відсотками.
Ефективність використання таких механізмів підтверджена закордонною
практикою (Польщею, Словаччиною, Угорщиною та ін.) – вона дозволяє
уникнути соціальних вибухів, спричинених банкрутством.

Світова практика показала, що ефективність застосування механізму
банкрутства, за умови наявності всього необхідного “інструментарію” є
високою. Проте та ж практика виробила і ряд вимог, без виконання яких
дана процедура перетворюється з оздоровчої в каральну. Серед них можна
виділити такі, як достатньо розвинена економіка, більш-менш стабільна
фінансова ситуація, наявність відповідної правової бази, грамотна
інвестиційна політика і наявність самих інвесторів, напрацьована система
оздоровчих і антикризових засобів, пристосованих саме до економіки даної
країни, наявність висококваліфікованого штату антикризових керуючих.
Особливо важливим є використання даного інституту в комплексі з іншими
засобами: інвестиціями, державним регулюванням і підтримкою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” від 30.06.99 р. №784-XIV.

Стороннім В. З банкрутством щось не так, як мало бути… //Бухгалтерія —
№12 (427) – 2001 р. – с.8.

Сидорук С. Банкрутом можеш ти не бути… // Галицькі контракти — №22 –
2000 р. – с.10-12.

Прилипко Ю. Тенденції у фінансовому стані підприємств (підсумки 1999
року) // Цінні папери України. — №29 – 2000 р. – с.12.

Волченко А. Неподсудные. // Бизнес — №13 (376) – 2000 г. – с.29.

Варгіч С. Реформування власності шляхом банкрутства. //Цінні папери
України. -№9 – 2000 р. – с.6-7.

Варгіч С. Механізм банкрутства: підсумки його дії в Україні. //Цінні
папери України. -№8 – 2000 р. – с.4-5.

Третяк О. Про проблему банкрутства підприємств. // Економіка України —
№2 – 2000 р. – с.46-49.

Гаврилова Н.С. Институт банкротства: о новом этапе становления. //
Росийский экономический журнал — №8 – 2000 г. – с.87-89.

Тычино С., Пушкар С., Шапиро С., Обрусова И. Новый ответ на старые
вопросы. // Финансовая консультация – №49-52 – 1999 г. – с.11-48
/приложение/.

Варгіч С. Механізм банкрутства виправлятиме перекоси в приватизації.
//Цінні папери України — №45 – 1999 р. – с.6-7.

Варгіч С. Атнибанрутне управління в Польщі. //Цінні папери України —
№41, 42 – 1999 р. – с.16-17, 18-19.

Варгіч С. Закон, що “лікуватиме хворі підприємства”. // Цінні папери
України. – №38 – 1999 р. – с.5-7.

Полозенко Д., Варгіч С. Санація неплатоспроможних підприємств: її форми
та шляхи удосконалення. // Цінні папери України — №26 – 1999 р.
–с.16-17.

Полозенко Д., Варгіч С. Банкрутство і шляхи його подолання. // Вісник
НБУ — №10 – 1999 р. – с.59-63.

Варгіч С. Банкрутство: деякі проблеми законодавчого врегулювання
повернення державі боргів збанкрутілими підприємствами. // Цінні папери
України — №10 – 1999 р.

Таблиця 2. Динаміка показників банкрутства суб’єктів

підприємницької діяльності в Україні.

1996 1997 1998 1999

1 Загальна кількість справ вирішених (розглянутих) в арбітражних судах
60955 83237 125650 134937

2 Ріст, у % до попереднього року 100 136,5 151,0 107,4

3 Із них про банкрутство 3632 7082 9095 9539

4 Ріст, у % до попереднього року 100 195,0 128,4 104,9

5 Питома вага справ про банкрутство, у % (3:1) 5,9 8,5 7,2 7,1

6 Порушено справ провадження 6552 9645 12281 12618

7 Ріст, у % до попереднього року 100 147,2 127,3 102,7

8 Винесено постанов арбітражним судом про визнання банкрутом 1691 4107
4525 6244

9 Ріст, у % до попереднього року 100 242,9 110,2 138,0

10 Кількість справ, закінчених із затвердженням ліквідаційного балансу
855 2320 2896 4345

11 Ріст, у % до попереднього року 100 271,3 124,8 150,0

12 Затверджено умов санації боржника, визнаного банкрутом 33 32 9 21

13 Ріст, у % до попереднього року 100 97,0 27,3 63,6

14 Залишок незакінчених справ про банкрутство на кінець звітного періоду
4138 6702 10909 13989

15 Ріст, у % до попереднього року 100 162,0 162,8 128,2

16 Питома вага винесених постанов про визнання банкрутом до, порушення
справ, % 25,8 42,6 36,8 49,5

17 Питома вага справ із затвердженням ліквідаційного балансу до числа
справ де боржники визнані банкрутами, у % 50,6 56,5 64,0 69,6

Схема 1. Часова послідовність дій судової процедури

відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Таблиця 1. Результати розгляду справ про банкрутство суб’єктів
господарювання за період 1996-1999 рр.

567 869 657 574 121 259 229 278 — 1 1 — 20 70 74 229 319 508 1046 1039

Львівська 139 501 651 631 33 123 118 280 12 4 — 1 27 54 118 214 55 317
365 552

Миколаївська 103 137 328 399 5 33 96 148 — — — — 0 5 30 81 80 126 331
463

Одеська 220 366 501 429 30 107 155 209 — 1 — — 16 100 155 223 204 362
498 576

Полтавська 112 277 344 283 9 61 91 188 — — 1 2 9 59 84 96 95 239 277 300

Рівненська 64 129 234 289 20 100 32 70 1 — — — 6 43 32 59 21 15 141 264

Сумська 172 131 396 475 14 79 188 198 1 — — — 12 22 47 202 156 156 266
405

Тернопільська 248 230 172 146 52 170 63 63 — — — — 19 30 32 13 176 166
150 221

Харківська 386 636 689 1017 79 186 225 370 — 2 — 2 7 93 143 180 122 224
391 806

Херсонська 105 189 458 401 18 70 144 98 3 — 2 1 2 48 79 84 80 96 220 312

Хмельницька 237 332 355 278 18 66 67 106 — 1 — — 18 66 65 90 101 257 394
437

Черкаська 287 200 236 278 51 59 63 108 — — — — 48 57 61 60 174 197 245
279

Чернівецька 100 108 199 156 15 74 59 96 — 3 — — 0 21 13 13 77 57 135 185

Чернігівська 132 155 516 307 11 67 65 102 — — — 1 11 0 65 96 97 121 407
417

м. Київ 837 1494 927 1756 324 1176 991 688 — 1 — — 260 586 669 907 449
605 402 990

м. Севастополь 177 141 134 76 61 115 102 59 — — — 1 16 89 69 42 57 61 51
44

Всього 6552 9645 12281 12617 1691 4107 4525 6244 33 32 9 21 855 2320
2896 4345 4138 6701 10909 13989

PAGE

PAGE 29

Наявність кредиторських вимог (не менше 300 мін.розмірів зарплат
протягом 3-х місяців)

(ст.6)

Рішення про подання заяви про своє банкрутство

+

План санації

Рішення про порушення провадження у справі про банкрутство або
відхилення клопотання (ст.11)

Процедура

розпорядження

майна

Вводиться мораторій на борги, які виникли до подання заяви

Процедура санації

Процедура ліквідації

Припинення процедури санації в зв’язку з відновленням платоспроможності
боржника

Укладання мирової угоди

Подовження терміну процедури санації

Припинення провадження у справі про банкрутство

Завершення справи про банкрутство

Відхилення клопотання

Подання клопотання (ст.7.1, 7.2)

Рішення щодо прийняття (або) відхилення (або) відхилення без розглядання
(ст.8.1, 8.2, 9.1, 11.1)

Початок процедури розпорядження майна

Повідомлення про дату підготовчого слухання, призначення розпорядника
майна, оголошення про мораторій (ст.11.1)

Підготовче слухання (ст.11.5)

Повідомлення про банкрутство, повідомлення про останній строк для подачі
позовів, останній строк для підготовки реєстру позовів, про дату
попереднього слухання, про дату заключного слухання (ст.11.3, 11.11)

Публікація про початок банкрутства (ст.11.5)

Останній строк для подання позовів кредиторів (ст.14.1)

Звіт розпорядника майна про реєстр позовів (ст.11.11, 13.9)

Попереднє слухання арбітражного суду (ст.11.11, 15.2)

Рішення суду щодо реєстру позовів та суми боргів, призначення дати
зборів кредиторів (ст.15.2)

Повідомлення про місце та час зборів кредиторів (ст.16.1)

Збори кредиторів (ст.16) (закон не визначає цей проміжок часу)

Вибори комітету кредиторів (ст.16.5)

Призначення розпорядника майна закінчено, якщо тільки призначення не
подовжено судом (ст.13.7)

Підсумкове засідання (ст.11.11)

Рішення щодо санації або ліквідації, або про припинення процедури
банкрутства

Останній строк для подання плану санації (ст.18.1)

Повідомлення про збори, де буде голосування щодо плану санації (ст.18.4)

Голосування кредиторів щодо плану санації (ст.18.4)

Керуючий санацією подає рішення кредиторів в суд для прийняття рішення
(ст.18.5)

Якщо плану санації немає, розпочинається ліквідація (ст.18.6)

День 0

День 5

День 35

День 45

День 75

День 105

День 125

День 135

День 145

День 185

День 215

День 305

День 320

День 335

День 340

День 395

Керівник:

Новілова

Тамара

Борисівна

Виконала:

студентка ІV курсу

групи Ф–71, ФЕФ

Федоренко Ольга

Володимирівна

Похожие записи