КУРСОВА РОБОТА

з бухобліку

на тему

Впровадження та розвиток системи національних рахунків в Україні

План

Вступ……………………………………………………………………….ст. 3

Розділ І. Зміст та значення системи національних рахунків для
макроекономічного аналізу………………………………………………………ст. 5

Розділ ІІ. Теоретичні засади та принципи побудови системи національних
рахунків. Класифікація видів економічної діяльності………………………….ст. 7

Розділ ІІІ. Порівняльний аналіз балансів народного господарства та
системи національних рахунків………………………………………………..ст. 12

Розділ IV. Етапи розвитку системи національних рахунків…………..ст. 13

Розділ V. Основні макроекономічні показники: потокові, запасів та
економічної кон’юнктури………………………………………………………ст. 19

Розділ VI. Номінальні та реальні макроекономічні показники………..ст. 30

Розділ VII. Нові макроекономічні показники: індекс людського розвитку,
індекс економічної свободи, рівень глобалізації………………………………ст. 33

Висновок…………………………………………………………………..ст. 39

Список використаної літератури………………………………………..ст. 41

Додатки………………………………………………………..
………………………………..ст. 43

Вступ

Перехід України на ринкові відносини потребує докорінної перебудови
обліку та статистики. Але зробити це миттєво просто неможливо. Цей
процес має тривалий еволюційний характер. Для того щоб прискорити його,
не порушуючи внутрішньої сутності, необхідно засвоїти практичний досвід,
накопичений країнами з розвинутою економікою, та запровадити міжнародні
стандарти обліку і статистики, з урахуванням позитивного національного
досвіду.

Центральне місце з-поміж міжнародних стандартів обліку та статистики
належить системі національних рахунків (СНР). СНР – це найважливіший
сучасний міжнародний стандарт 00Н в галузі національного рахівництва.
Ним користуються статистичні органи більшості країн світу. СНР нині в
країнах з ринковою економікою є важливою складовою. Україна після
проголошення незалежності почала переходити від колишнього радянського
балансу народного господарства до СНР. У наш час Держкомстат України
розробляє і публікує тільки національні рахунки.

Отож робота над цією темою є актуальною.

Але широке впровадження методології СНР в економічну статистику та
бухгалтерський облік гальмується обмеженою кількістю фахівців, які
володіють цим складним як в теоретичному, так і в практичному плані
предметом.

Завданням цієї праці є ознайомлення з основними категоріями, принципами
побудови, показниками СНР, тобто із системою економічної інформації, яка
використовується у світі для опису та аналізу економічного процесу на
макрорівні. СНР є універсальною міжнародною економіко-статистичною мовою
спілкування економістів, статистиків, політиків, фінансистів,
дипломатів, менеджерів різних країн та наукових шкіл.

СНР є логічно послідовною, гармонічною та цілісною сукупністю
макроекономічних рахунків, балансів активів та пасивів, а також таблиць,
в основу яких покладено низку узгоджених на міжнародному рівні понять,
визначень, класифікацій та правил обліку. СНР дає можливість виражати
економічні дані у формі, придатній для здійснення економічного аналізу
та прийняття важливих управлінських рішень

Майбутнім фахівцям зі статистики, обліку, фінансів,
державного управління економікою, з менеджменту, маркетингу, міжнародної
економіки важливо знати основні засади побудови СНР для того, щоб
ефективно використовувати систему показників СНР, яка адекватно описує
структуру, механізм функціонування ринкової економіки.

Мета наукового дослідження. Метою роботи є комплексний науковий аналіз
системи національних рахунків, а саме змісту та значення для
макроекономічного аналізу, теоретичні засади та принципи побудови, етапи
розвитку СНР в Україні і власне показники, включаючи і нові.

Методологія і теоретична основа дослідження. Теоретичну основу курсової
роботи складають наукові праці вчених, які аналізували загальні питання
СНР та висвітлювали проблеми становлення в Україні, а саме
В.Д.Базилевич, Л.О.Баластрик, С.Будаговська, Р.М.Моторин, Б.Т. Рябушкін
та ін.

Розділ І

Макроекономічний аналіз оцінює народногосподарський комплекс загалом.
Він вивчає сукупні економічні величини (національний продукт і
національний прибуток, сукупне споживання, сукупне інвестування);
досліджує взаємозв’язки, що формуються між цими величинами, які
виражають діяльність цілих груп господарських суб’єктів; розглядає
економічні явища з глобальної точки зору.

Розвиток макроекономічного аналізу можна пояснити декількома причинами:

– міркування економічної політики: державне втручання торкається всієї
економіки або її великі сектори; воно позначається на самих різних
економічних рішеннях всіх громадян – їх споживанні, заощадженнях,
капіталовкладеннях); проблеми, що встають при цьому повинні розглядатися
в рамках глобальної теорії. Іншою перевагою такої теорії є можливість
використати кількісні показники при підрахунку сукупних величин за
допомогою технічних інструментів національного розрахунку.

– теоретичні міркування. Справа в тому, що макроекономічний аналіз може
брати до уваги такі факти і труднощі, які не виявляються в
індивідуальному плані. Характерні особливості і поведінка якоїсь
сукупності не піддаються визначенню за допомогою простого підсумовування
характерних особливостей поведінки його складових елементів.

Нерідко виявляється необхідним враховувати при макроекономічному аналізі
не тільки розмір сукупних величин, але і їх структуру. Сам аналіз буде
тим більше плідним, чим більше вдасться розікласти агреговані величини
на деяке число більш дрібних величин, з тим щоб скоротити
неоднорідність, зберігши при цьому можливість оперувати системою
загалом. [3]

Система національних рахунків (СНР) – це сукупність взаємопов’язаних
показників та класифікацій, яка віддзеркалює реальні явища і процеси
економіки на макрорівні. Вона вміщує інформацію про всіх суб’єктів, що
беруть участь у економічних процесах; відображає всі економічні
операції, пов’язані з виробництвом, розподілом та перерозподілом
доходів, нагромадженням активів, кінцевим споживанням.

Для чого потрібна СНР?

Вчені пов’язують появу системи національного рахівництва з найбільш
екстремальними подіями, що відбувалися у суспільстві. Так, приміром,
Перша світова війна поставила перед урядами країн, втягнутих у неї,
проблему обліку агрегованих показників, необхідних для вироблення
економічної політики, здатної реалізувати військові та політичні цілі.

Велика депресія 29–33-х посилила потребу в макроекономічних показниках.
Вони були необхідні для того, щоб поставити „діагноз” економіці та
виробити заходи впливу держави на економіку з метою обмеження впливу на
неї циклічних коливань.

Отже, інформація, що міститься в системі національних рахунків,
необхідна насамперед органам державної влади для вироблення економічної
політики, прийняття управлінських рішень, розробки прогнозів
соціально-економічного розвитку.

Її користувачами є також науково-дослідні інститути та вищі навчальні
заклади, котрі черпають з СНР інформацію для вивчення макроекономічних
явищ і процесів, виявлення тенденцій розвитку макроекономіки, розробки
макроекономічних теорій і моделей.

Окрім того, в ній зацікавлені менеджери, підприємницькі та бізнесові
структури, які хочуть мати інформацію про стан макроекономічного
середовища, в якому вони планують здійснювати свою діяльність.

СНР вміщує в собі інформацію, вкрай необхідну міжнародним економічним
організаціям (ООН, МВФ) для прийняття виважених управлінських рішень
щодо надання кредитів, допомоги країнам-учасницям. [7]

Розділ ІІ

В основі СНР лежить концепція розширеного трактування виробництва. СНР,
ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 р., охоплює як галузі, що
виробляють матеріальні блага, так і галузі, що виробляють послуги
(галузі науки, освіти, мистецтва, культури, охорони здоров’я, державного
управління, фінанси, страхування, житлово-комунальне господарство тощо).
Вона не залишає поза увагою й економічну діяльність домогосподарств, але
з певними обмеженнями. Наприклад, якщо догляд за будинком та подвір’ям,
виховання та догляд за дітьми чи особами похилого віку здійснює наймана
прислуга, то її діяльність враховується при підрахунку валового
внутрішнього продукту та національного доходу. Якщо ж ці види діяльності
виконують самі господарі дому – не враховуються. Пояснюють цей парадокс
насамперед складністю збору інформації про зазначені види діяльності.
[4]

СНР охоплює і тіньову економіку, але оскільки її обсяги обчислюють
опосередкованим шляхом і держави погоджуються на оприлюднення інформації
про тіньовий сектор, що виробляє незаборонені законом товари і послуги,
але уникають висвітлення інформації про виробництво заборонених законом
товарів і послуг (нелегальне виробництво і торгівля зброєю, торгівля
живим товаром та органами людей, наркобізнес тощо), то це дає змогу
зменшити похибки підрахунку макроекономічних показників, але не дає
змоги уникнути їх.

Основні види економічної діяльності, що відображаються в СНР-93,
подаються в табл.1. [6]

Слід зазначити, що умовна оцінка житлових послуг, які надаються
домовласниками самим собі, здійснюється за допомогою ставок квартирної
плати за аналогічні будинки і квартири. Такий підхід нівелює вплив зміни
частки орендованого житла на загальний обсяг національного доходу.

До річного результату виробництва СНР не включає:

• результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст
здійснюється без участі людської діяльності;

• зростання вартості активів, зумовленого інфляційними чинниками і т.
ін.

Окрім зазначеного вище, СНР-93 ґрунтується на концепції первинних
доходів. Ця концепція дуже близька за змістом до концепції факторних
доходів. Головна відмінність між ними полягає у тому, що теорія
факторних доходів розглядає доходи держави як такі, що отримані
внаслідок перерозподілу первинних доходів. Первинні доходи ж формуються
такими факторами: земля, праця, капітал, здатність до підприємництва.
Концепція первинних доходів виходить із того, що органи державного
управління по суті є фактором виробництва. Первинні доходи, згідно з
цією концепцією, – це доходи, які отримують суб’єкти економіки в процесі
первинного розподілу створеної вартості. У табл. 2 відображено структуру
суб’єктів, що отримують первинні доходи, та форми доходів. [3]

Принципи побудови СНР-93

1. Відображення господарського кругообороту в трьох аспектах –
виробництва, розподілу та кінцевого використання.

2. Групування інституціональних одиниць у сектори економіки.

Інституціональна одиниця – господарська одиниця, яка володіє активами,
має право здійснювати господарську діяльність, веде повний набір
бухгалтерських операцій і несе відповідальність щодо своїх зобов’язань.

Ознака інституціональної одиниці властиві двом групам господарюючих
суб’єктів – юридичним особам і окремим особам, об’єднаним для сумісного
ведення домашнього господарства.

Домогосподарства СНР відносить до самостійних суб’єктів з таких причин:

• по-перше, доходи членів сім’ї (домогосподарства) повністю або
частково передаються в спільне володіння;

• по-друге, організація, облік витрат на споживання і заощадження
здійснюється теж на сумісній (колективній) основі членів
домогосподарств.

Домогосподарства та групи юридичних осіб, які є інституційними
одиницями, об’єднують (групують) у сектори економіки.

СНР виокремлює такі сектори:

• не фінансові підприємства і корпорації; • фінансові
корпорації;

• сектор загальнодержавного управління; • домогосподарства;

• некомерційні організації, що обслуговують домогосподарства;

3. Розмежування між рухом товарів та послуг та потоками доходів
(заробітна плата, рентні та процентні доходи, прибуток).

4. Розмежування між потоками і запасами.

Потоки – показники, які дають кількісну характеристику виробництва,
закупівель, виплат тощо. Запаси – показники, що характеризують наявність
ресурсів на ту чи іншу дату. Наприклад, наявність основного капіталу на
кінець року. Взаємозв’язок між цими показниками проявляється в тому, що
величина запасу на кінець періоду дорівнює величині запасу на початок
періоду плюс потік, що характеризує надходження даного ресурсу в запаси
мінус вилучення цього ресурсу із запасів:

Запас Запас Надходження
Вилучення

ресурсу = ресурсу + ресурсу в запас —
ресурсу із

на кінець на початок протягом року
запасів протягом

року року
року

5. Розмежування кінцевої і проміжної продукції.

Це розмежування необхідне для визначення результатів економічної
діяльності без повторного рахунку.

Розмежування продукції на кінцеву і проміжну здійснюється не на основі
фізичного змісту продукції, а на основі способу використання. Наприклад,
борошно, яке домогосподарка купила для випічки пирогів для своєї родини
– кінцевий продукт. Борошно, яке купує хлібокомбінат для випічки хліба –
проміжний.

Кінцева продукція – продукція, призначена для кінцевого споживання,
інвестицій або експорту. Проміжна продукція – продукція, яка
використовується для виробничого споживання.

6. Розмежування між доходами, отриманими від виробництва та реалізації
товарів і послуг, тобто первинними доходами, та доходами, отриманими від
перерозподілу. Цей принцип важливий також для уникнення подвійного
рахунку.

7. Розмежування доходів та витрат на поточні та капітальні і
відображення їх у різних рахунках. Додавати чи віднімати ці види затрат
неправомірно.

Поточні доходи – отримання заробітної плати, прибутку, трансфертів
(пенсії, стипендії, допомоги тощо). Поточні витрати – затрати на купівлю
споживчих товарів, перерозподільчі поточні платежі (сплата податків,
внесків тощо). Капітальні доходи – це трансферти одноразового характеру,
які фінансують витрати на придбання основного і оборотного капіталу та
заощадження.

8. Розмежування податків на продукти та податків на виробництво.

Податки на продукти встановлюють пропорційно вартості або обсягу
виробленої та реалізованої продукції (це ПДВ, акцизи, податок з продажу
і т. ін.). Інші податки на виробництво встановлюють пропорційно факторам
виробництва (податок на землю, будівлі, основний капітал, фонди
заробітної плати).

СНР розглядає субсидії як від’ємні податки. Їх також поділяють на
субсидії на продукти та інші субсидії на виробництво. Субсидії на
продукти встановлюють пропорційно обсягам вироблених і розподілених
продуктів. Інші субсидії на виробництво розподіляють пропорційно
факторам виробництва, використання яких субсидують. [9]

Економічні операції та система цін у СНР

СНР відображає систему економічних операцій між суб’єктами
макроекономіки. Економічні операції – це добровільна взаємодія між двома
господарюючими суб’єктами у зв’язку з виробництвом та використанням
продукції, розподілом та перерозподілом доходів, придбанням фінансових
активів та прийняттям фінансових зобов’язань.

Оцінювання операцій в СНР здійснюється в таких цінах:

Валовий внутрішній продукт (ВВП) оцінюється в цінах кінцевого покупця.

Валовий випуск оцінюється в цінах виробника, або в основних цінах.

Ціни виробника менші за ціни кінцевого покупця на величину
торговельно-транспортних націнок та ПДВ.

ЦВ = ЦКП – (ТТН + ПДВ),

де ЦКП – ціни кінцевого покупця; ПДВ – податок на додану
вартість;

ЦВ – ціни виробника; ТТН – торговельно-транспортні
націнки.

Основні ціни менші за ціни виробника на величину ПДВ, але включають
субсидії на продукти: ОЦ = ЦВ – ПДВ + СВ,

де ОЦ – основні ціни; СП – субсидії на продукти.

Якщо від основної ціни відняти податки на виробництво і додати інші
субсидії на виробництво, матимемо факторну вартість (ФВ).

ФВ = ОЦ – ПВ + СВ,

де ПВ – податки на виробництво; СВ – субсидії на виробництво.

Хоча СНР допускає оцінку валового випуску в цінах виробника і в основних
цінах, точніший результат відображають основні ціни, оскільки вони
включають субсидії. [4]

Розділ ІІІ

Баланси народного господарства – це система взаємопов’язаних
макроекономічних показників, створена в 20-ті рр. в СРСР, за допомогою
якої описувалась і аналізовувалась модель централізованої планової
економіки. Вона ґрунтувалась на марксистській методології. Тому БНГ мали
обмежену сферу дослідження та інформаційного забезпечення – сферу
матеріального виробництва. Центральною ланкою БНГ був матеріальний
баланс, який описував виробництво, споживання та нагромадження
суспільного продукту.

Матеріальний баланс відображав рух ресурсів та використання
матеріальних благ. Сфера послуг розглядалась як система перерозподічих
відносин і не включалась у виробництво сукупного суспільного
продукту

(ССП ).

Розподіл доходів та операцій з фінансовими активами в БНГ не
знайшов належного відображення, оскільки в централізовано-розподільчий
економіці вони не мали визначального значення.

Порівнюючи дві системи національного рахівництва, варто
зазначити, що обидві вони мали за мету опис існуючої економічної моделі.

Відмінності між СНР та БНГ показано в табл.3. [9]

Незважаючи на суттєві відмінності між розглянутими вище
системами відображення макроекономічних показників, баланси народного
господарства

(БНГ) суттєво вплинули на систему національних рахунків (СНР). Цей
вплив зумовлений насамперед тим, що БНГ були розроблені статичними
органами СРСР значно раніше СНР. Перший баланс народного господарства
описує радянську економіку в 1925 – 1926 рр.

Системою національних рахунків запозичені:

• таблиці БНГ, в яких відображено міжгалузеві зв’язки економіки;

• класифікація кінцевого споживання на колективне та індивідуальне;

• концепція загального споживання тощо.

Тільки в другій половині ХХ ст. принципи складання БНГ та їх показники
починають безпосередньо координуватись з СНР. [5]

Розділ IV

Виділяють два етапи розвитку СНР. Перший етап (до Другої світової війни)
характеризується посиленням зацікавленості державних органів управління
статистикою національного доходу у зв’язку щодо боротьби з
невикористанням виробничих потужностей, безробіттям, інфляцією. [1]

Здобутками цього етапу є:

• розробка загальних принципів обчислення національного доходу;

• вирішення низки теоретико-методологічних засад обчислення
макроекономічних показників;

• обґрунтування необхідності включення у вартісну оцінку національного
доходу умовних оцінок житлових послуг, що надаються домовласниками самим
собі;

• доведення необхідності вилучення із НД приросту вартості активів,
зумовленого інфляцією;

• доведення доцільності оцінювання НД не за факторною вартістю, а за
ринковими цінами тощо;

• розроблення методики оцінювання неринкових послуг органів державної
влади;

• зроблено пропозицію розмежування НД на вироблений, розподілений та
використаний і розроблено три методи його виміру (за доданою вартістю,
розподільчий та кінцевого використання);

• здійснено розмежування між НД, визначеним за факторною вартістю та НД
у ринкових цінах, що дало змогу визначити місце витрат на оборону в
національному продукті.

Другий етап розпочався після Другої світової війни. В цей період перед
урядами країн постали нові завдання – відбудова зруйнованої війною
економіки, налагодження мирних зовнішньоекономічних зв’язків і т. ін.

Характерними рисами цього етапу є:

• інтеграція в єдину систему таких інформаційних блоків: національного
багатства, фінансових ресурсів, зовнішньоекономічних зв’язків,
міжгалузевого балансу тощо;

• зростання ролі міжнародних економічних організацій (ООН, МВФ, МБРР,
ОЕСР та ін.) у розробці методології і методики та запровадження СНР.

Здобутки ІІ етапу розвитку СНР:

• розробка міжнародних стандартів у галузі національних рахунків;

• створення єдиної методологічної основи для збору, систематизації та
зіставлення у міжнародному масштабі статистичних макроекономічних
показників;

• широке застосування ЕОМ і математики у розробці СНР.

Цей етап має свої віхові під етапи:

1947 р. – оприлюднено доповідь ООН, у якій було сформульовано основні
принципи національного рахівництва і запропоновано досить складну СНР.

1951 р. – запропоновано „Спрощену систему національних рахунків”, поява
якої зумовлена складністю збору інформації, необхідною для реалізації
СНР (1947 р., Р. Стоун).

1952 р. – запропоновано „Стандартну СНР”.

1953 р. – підготовлено ”Систему національних рахунків та допоміжних
таблиць”, яка стала першим стандартом ООН в галузі національного
рахівництва.

1968 р. – запроваджено другий стандарт ООН в галузі національного
рахівництва.

СНР 1968 р. окрім традиційних рахунків національного доходу і
національного продукту включала нові:

• міжгалузевий баланс;

• баланс міжгалузевого багатства;

• систему показників руху фінансових ресурсів;

• рахунки для п’яти секторів економіки.

Вона вміщувала рекомендації для складання СНР країнам, що розвиваються.

1970 р. – розроблено європейський варіант СНР, адаптований до потреб
найбільш розвинених європейських країн.

1993 р. – статистична комісія ООН ухвалила та запровадила нову СНР,
робота над якою тривала близько 10 років.

СНР 1993 р. вміщує в собі понад 500 стандартних рахунків та 26
допоміжних таблиць. Укладаються вони, як і в бухгалтерському обліку, за
принципом подвійного запису.

Усі рахунки системи поділяють на три класи.

І клас – консолідовані рахунки, які характеризують основні
макроекономічні пропорції:

1) рахунок валового внутрішнього продукту і витрат на нього;

2) рахунок національного доходу і його розподілу;

3) рахунок фінансування капітальних затрат;

4) рахунок зовнішніх операцій.

Рахунки ІІ класу створюються на основі І класу стосовно виробництва,
споживання та капіталоутворення окремих продуктів і послуг. Сюди входять
рахунки:

1) для ринкових продуктів та послуг;

2) інших (неринкових) продуктів та послуг;

3) галузей, що виробляють товари;

4) виробників послуг приватних некомерційних організацій, що
обслуговують домогосподарства;

5) обслуговування одних домашніх господарств іншими.

Рахунки ІІІ класу є рахунками доходів, витрат і фінансування капітальних
вкладень. Вони включають:

1) для не фінансових корпоративних та напівкорпоративних підприємств;

2) фінікових установ;

3) органів державного управління;

4) приватних некомерційних організацій, що обслуговують
домогосподарство;

5) домогосподарств а також приватних нефінансованих некорпоративних
підприємств. [12, 13]

Стан та проблеми запровадження СНР-93 в Україні

Україна, як і інші країни СНД, теж розпочала перехід на уніфіковану
СНР-93. За методологією, запропонованою Статистичною комісією ООН,
почали обраховувати основні макроекономічні показники: ВВП, НД та
похідні від них показники. Запроваджено складання секретних національних
рахунків за п’ятьма секторами. У 1998 р. в Україні запроваджено нову
бюджетну класифікацію, узгоджено з міжнародними стандартами. Внесено
зміни в методологію визначення рахунків первинного розподілу доходу
(податків на виробництво та імпорт) і доходів від власності, що
сплачують до бюджету суб’єкти підприємницького сектору.

Певні здобутки має Україна у справі визначення кінцевих споживчих витрат
домогосподарств.

І все ж слід зазначити, що наша держава робить ще перші кроки у напрямку
запровадження цілісної СНР-93. ключовою проблемою для здійснення
переходу на СНР-93 у повному обсязі є запровадження різних класифікацій.
До 2000 р. вся статистична звітність в Україні базувалась на Загальному
класифікаторі галузей народного господарства (ЗКГНГ), розробленому у
1987 р., який відповідав вимогам системи БНГ, і чітко розмежував галузі
економіки на два сектори – виробничий та невиробничий.

З 2001 р. Україна здійснює перехід на Класифікацію видів економічної
діяльності (КВЕД), згідно з міжнародними стандартами СНР. У зв’язку з
цим деякі галузі ЗКГНГ розподіляються у КВЕД між властивими їй видами
економічної діяльності. Це, зокрема, матеріально технічне постачання і
збут; заготівлі; інформаційно-обчислювальне обслуговування; загальна
комерційна діяльність із забезпечення функціонування ринку; геологія і
розробка надр; геодезична і гідрометеорологічна служби; побутове
обслуговування і т. ін.

З’являються види діяльності, згідно з вимоками КВЕД, сформовані з
окремих галузей ЗКГНГ:

• виробництва та розподіл електроенергії, газу, води;

• готелі та ресторани;

• операції з нерухомістю;

• здавання в оренду та послуги юридичним особам;

• колективні, громадські та особисті послуги.

З’являються нові види діяльності, повністю відсутні у ЗКГНГ;

• послуги домашньої прислуги;

• екстериторіальна діяльність, що здійснюється міжнародними
організаціями, тощо.

Статистичні обстеження за напрямками діяльності в останній час в
Україні ще не проводились. Це ще тільки перспектива.

Для запровадження рахунків кінцевого використання домогосподарств,
сектору некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, та
сектору державного управління, слід запровадити такі класифікації:

• класифікацію індивідуального цільового споживання (КІЦС);

• класифікацію цілей некомерційних організацій (КЦНО), що обслуговують
домогосподарства;

• класифікацію функцій органів державного управління (КФОДУ).

КІЦС відображає витрати домогосподарств на харчування, утримання житла,
комунальні послуги, особисті речі, предмети домашнього вжитку,
транспорт, освіту, медицину тощо. КЦНО відображає витрати на послуги в
галузі досліджень, охорони здоров’я, соціальної допомоги, релігії,
культури, профспілкових об’єднань тощо. КФОДУ – витрати сектору на
товари і послуги, які покращують добробут населення (освіта і охорона
здоров’я, соціальне забезпечення і соціальна допомога) або пов’язані з
діяльністю і послугами у виробничій сфері (послуги паливно-енергетичного
комплексу, сільського, лісового та рибного господарства, добувної та
обробної промисловості, будівництва та ін.), а також на ті, які не
покращують добробут (забезпечення охорони правопорядку, оборони).

Для аналізу доходів і заощаджень СНР використовує такі типи господарств:

• домогосподарства осіб, які працюють за наймом;

• домогосподарства підприємців;

• домогосподарства само зайнятих (особи вільних професій, дрібні фермери
тощо);

• домогосподарства осіб, які живуть на трансферти (пенсіонери, студенти
й ін.);

• домогосподарства осіб, які живуть на доходи від власності (проценти,
дивіденди, орендна плата).

Це класифікація не запроваджена ще в жодній із країн СНД.

Підбиваючи підсумок з цього питання, слід зазначити, що перед Україною
стоїть ще багато невирішених проблем щодо збору, обробки і
систематизації інформації, необхідної для запровадження повноцінної
системи національного рахівництва. Але початок покладено і багато вже
зроблено. Одна попереду ще напружена і кропітка робота, яка потребує
значних фінансових та висококваліфікованих кадрових ресурсів. [10, 11,
16]

Розділ V

Макроекономічні показники умовно поділяють на три групи: потокові,
запасів та економічної кон’юнктури. Потокові показники відображають
передачу цінностей одними суб’єктами економічної діяльності іншим. Вони
вимірюються за певний проміжок часу (між двома часовими точками).
Показники запасів – це економічні змінні які відображають нагромадження
та використання цінностей економічними суб’єктами. Вони визначаються на
певну дату. Показники економічної кон’юнктури – це змінні, пов’язані з
коливанням ділової активності. Описана вища класифікація
макроекономічних показників зображено в табл. 4. [7]

Розглянемо найважливіші макроекономічні показники ретельніше.

Валовий випуск – це сумарна вартість всіх товарів та послуг, вироблених
економікою за певний проміжок часу. Він вміщує всі товари та послуги,
включаючи і ті, що використовуються для виробництва інших товарів і
послуг, тобто проміжне споживання.

Обсяг валового випуску, досягнутий в умовах певної зайнятості, називають
потенційним або рівнем природного випуску.

Структура валового випуску за секторами економіки

Валовий випуск нефінансового сектору включає:

• реалізовані товари та послуги;

• вироблену продукцію на підприємствах всього сектору та використану
ними для основного і допоміжного виробництва;

• продукцію власного виробництва, що надійшла в індивідуальне чи
колективне споживання працівниками певного сектору та членами їх сімей;

• продукцію, обмінену за бартерними умовами;

• вартісну оцінку змін у запасах товарів, вироблених цим сектором.

Валовий випуск сектору фінансових корпорацій включає:

• вартість наданих фінансових послуг (комісійні, касове обслуговування,
інкасацій ні витрати тощо);

• різницю між одержаними та сплаченими процентами щодо позик і депозитів
кредитних установ;

• різницю між страховими платежами та страховим відшкодування, включаючи
відрахування у резерви страхування життя страховими компаніями.

Валовий випуск сектору загальнодержавного управління включає:

• продукцію, переважно неринкового характеру, призначену для
індивідуального та сумісного споживання домогосподарствами та
суспільством у цілому;

• ринкову продукцію державних підприємств у сфері послуг та сфері
виробництва товарів.

Валовий випуск сектору домогосподарств включає:

• продукцію домогосподарств, вироблену для продажу;

• продукцію домогосподарств, вироблену для власного споживання;

• умовно обчислені доходи населення від проживання у власних будинках;

• послуги, надані домогосподарствам найманою прислугою.

Валовий випуск сектору некомерційних організацій, що обслуговують
домогосподарства, включає:

• послуги соціально-культурних підприємств і організацій;

• послуги житлових підприємств, які надають своїм працівникам за
пільговими цінами;

• послуги та товари, призначені для продажу за ринковими цінами.

Недоліком вказаного показника є те, що вміщуючи в собі проміжне
споживання, він створює річний обсяг виробництва в бік його зростання на
величину повторного рахунка (проміжного споживання). Якщо від валового
випуску відняти проміжне споживання, отримаємо валову додану вартість.
Показниками, що усувають недолік показника „валовий випуск”, є також
валовий внутрішній (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП). Ці два
показники близькі за змістом і кількісним визначенням. Вони
відрізняються тим, що ВНП – показник річного обсягу національної
економіки, а ВВП – внутрішньої. Іншими словами, ВНП – вартість усіх
кінцевих товарів і послуг, вироблених національними факторами
виробництва як у межах своєї країни, так і за її межами за певний
проміжок часу (як правило за рік). ВВП – вартість кінцевих товарів та
послуг, вироблених в межах національної території певної країни за
певний період (за рік) як національними, так і іноземними ресурсами
(резидентами та нерезидентами). Якщо від ВВП відняти суми доданих
вартостей, створених на території певної країни іноземними факторами
виробництва, і додати суму доданих вартостей, створених національними
ресурсами за кордоном, то отримаємо ВНП. СНР-93 дає змогу
використовувати обидва показники (ВВП і ВНП), але перевагу віддає
показнику внутрішнього валового продукту (ВВП).

Використовують три способи визначення величини ВВП (ВНП).

1. Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих вартостей. Оскільки
участь у створенні ВВП бере сектор державного управління, то ВВП
дорівнює сумі валових доданих вартостей (ВДВ) плюс чисті податки (Тч).
Чисті податки визначають як різницю між податками і субсидіями на
продукт та імпорт.

2. Розподільчий метод обчислення ВВП виходить із того, що величина ВВП
визначається як сума первинних доходів макроекономічних суб’єктів.

Первинні доходи секторів фінансових та не фінансових корпорацій
включають прибуток та прирівнені до нього доходи. Первинні доходи
сектору домогосподарюючих суб’єктів набувають форм:

• заробітної плати;

• прибутку і прирівнених до нього доходів від підсобного особистого
господарства.

Первинні доходи сектору загальнодержавного управління набувають форм:

• чистого податку на виробництво та імпорт;

• прибутку та прирівняних до нього доходів від власне державних та
корпоративних з участю держави підприємств.

Первинний дохід некомерційних організацій, що обслуговують сектор
домогосподарюючих суб’єктів, виражається у формі валового прибутку. У
спрощеному вигляді за розподільчим методом формула, за допомогою якої
обчислюють ВВП, має вигляд:

ВВП = W + P + iч + R + Tнч + A,

де W – заробітна плата; iч – чистий процент;

P – прибуток підприємств і корпорацій; R – рента;

Tнч – непрямий чистий податок на бізнес; A – амортизація основного
капіталу.

3. Метод визначення ВВП за потоком витрат (метод кінцевого використання)
ґрунтується на передумові, що вартість виробленого суспільного продукту
дорівнює вартості реалізованого продукту. І те, що для одних економічних
суб’єктів є витратою, для інших – доходом. Наприклад, для фінансового
сектору як кредитора позичковий процент – дохід, а для позичальника –
витрата. Для підприємницького сектору заробітна плата – витрата, а для
домогосподарств – форма доходу і т. ін. СНР-93виходить із того, що весь
кінцевий річний продукт купується домогосподарствами, підприємницьким
сектором, державою та закордонними споживачами. Тому

ВВП = C + Iв + G + NE,

де C – споживчі витрати домогосподарств;

Iв – валові приватні інвестиційні витрати;

G – витрати держави у формі закупівель продуктів і послуг;

NE – чисті витрати закордону (чистий експорт).

Похідними показниками від ВНП та ВВП є показники, обчислені не на
валовій, а на чистій (за вилученням амортизації) основі.

Це насамперед ЧНП (чистий національний продукт) та ЧВН (чистий
внутрішній продукт). Найчастіше в статистиці та макроекономічних
дослідженнях використовують показники ЧНП, який визначається шляхом
віднімання від вартісної оцінки ВНП вартості зношеного капіталу
(амортизації). Таким чином

ЧНП = ВНП – А.

Цей показник має суттєвий недолік стосовно кількісного виміру. У зв’язку
з тим, що держава встановлює непрямі податки на бізнес, відбувається
штучне завищення вартості виробленого ЧНП (на величину ПДВ, акцизного
збору, мито тощо). Надаючи субсидії бізнесу, держава зумовлює зниження
вартості ЧНП. Для того, щоб усунути вплив різниці між цінами, за якими
реалізують товари і послуги фірми, та цінами, за якими товари і послуги
реалізуються безпосереднім споживачам, використовують показники
національного доходу (НД).

Національний дохід визначається шляхом вилучення із вартості ЧНП чистих
непрямих податків на бізнес. Це означає, що національний дохід
вимірюється у факторних цінах і дорівнює чистому національному продукту
мінус непрямі податки плюс субсидії:

НД = ЧНП – Tнч;

Tнч = Тн – Сб,

де Tнч – чисті непрямі податки;

Тн – непрямі податки на бізнес; Сб – субсидії бізнесу.

Рівень національного доходу, досягнутий в умовах певної зайнятості,
називають потенційним, або національним доходом певної зайнятості.

За своїм змістом національний дохід є сумарним доходом усіх жителів
країни. Він відображається в рахунку „Первинний розподіл доходів”, який
показує, яким чином доходи, створені в одних секторах економіки,
надходять у вигляді первинних доходів до інших секторів – утримувачів
доходів.

Рахунок „Вторинного розподілу і перерозподілу доходів” відображає процес
перерозподілу доходів між секторами економіки за допомогою
перерозподільчих платежів, які в СНР називаються трансфертами.
Трансферти – це економічні операції, через які одні інституційні одиниці
безоплатно і безповоротно передають іншим товари, послуги, активи або
права власності. Трансферти можуть набувати натуральної та грошової
форм. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є продовольчі
талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична допомога
тощо. Прикладом грошової форми трансфертів є виплати пенсій, стипендій,
надання субсидій тощо.

Окрім того, трансферти поділяють на поточні та капітальні.

Поточні трансферти включають:

• поточні податки на доходи та власність;

• відрахування на соціальне страхування;

• соціальні виплати;

• страхове відшкодування;

• інші платежі (штрафи, пені тощо).

Капітальні трансферти є витратами на безоплатній та безповоротній
основі:

• на капітальні вкладення та капітальний ремонт;

• запобігання та ліквідацію надзвичайних ситуацій;

• геологорозвідувальні роботи;

• інші безповоротні одноразові витрати.

Кожний сектор внутрішньої економіки є платником і отримувачем
трансфертів. Розглянемо в найзагальнішому вигляді структуру трансфертів
окремих секторів економіки.

Сектор домогосподарюючих суб’єктів сплачує:

• державі: податки з особистого доходу, що підлягає оподаткуванню, та
податки на майно, що переходить при спадщині та даруванні від одних
фізичних осіб до інших;

• „закордону”: вартість майна фізичних осіб, що виїжджають за кордон на
постійне проживання (виплачені трансферти мігрантів).

Цей самий сектор отримує:

• від держави: пенсії, стипендії, різні види виплат та допомоги;

• від закордону: вартість майна фізичних осіб, що виїжджають у країну на
постійне проживання з інших країн.

Сектор нефінансових установ як платник трансфертів надає сектору
домогосподарюючих суб’єктів допомогу на житлове будівництво та інші
потреби; є платником податків до державного бюджету і водночас отримує
трансферти в формі інвестиційних субсидій від сектору державних установ.

Сектор державних установ є отримувачем трансфертів від усіх секторів
внутрішньої економіки у вигляді податків та від сектору „закордон” у
формі відшкодування вартості об’єктів, побудованих за кордоном. Водночас
цей сетор є платником трансфертів у вигляді:

• бюджетних витрат на виплату пенсій, стипендій т. ін.;

• бюджетних витрат не фінансовому сектору економіки на капітальний
ремонт, запобігання та ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, інших
капітальних витрат на безповоротній основі;

• витрати на оплату процентів з обслуговування державного боргу тощо.

У результаті перерозподільчих відносин формуються такі форми доходів:

• особистий дохід :

• особистий дохід кінцевого використання.

Особистий дохід можна обчислити ще одним способом:

Зараз варто нагадати, що таке нерозподілений та розподілений прибуток
підприємств і корпорацій. Додана вартість, створена підприємством
(корпорацією), розподіляються так :

• виплата заробітної плати та інші форми винагороди найманим
працівникам;

• виплата нарахувань на соціальне страхування органам соціального
страхування;

• сплата процентів банкам та власникам облігацій (якщо такі випущені
корпорацією);

• сплата податків на прибуток підприємств чи корпорацій.

Здійснивши перераховані вище виплати, підприємству залишається прибуток,
який є його власністю, або власністю акціонерів. Частина цих прибутків
розподіляються як дивіденди, а частина набуває форми нерозподілених
прибутків, які ще називаються чистими заощадженнями корпорації.

Особистий дохід кінцевого використання (ОДКВ) – це частина особистого
доходу, яка залишається після сплати індивідуальних прибуткових податків
громадян.

ОДКВ = ОД – Тінд.

До другої групи макроекономічних показників відносять показники запасів.
Найважливішими показниками запасів є:

• майно (активи); • майнові права.

Майнові права – це придбані економічними суб’єктами права користування:

• землею, водою, корисними копалинами та іншими природними ресурсами;

• будівлями, спорудами, обладнанням тощо;

• товарними знаками, товарними марками тощо;

• авторські права і т. ін.

Активи в СНР поділяють на фінансові та нефінансові.

Фінансові активи відображаються у фінансовому рахунку СНР і включають :

• грошові засоби; • фінансові вимоги;

• дебіторські зобов’язання у різних формах.

До нефінансових активів відносять:

виробничі активи, які виникають в процесі виробництва і складаються:

• з основного капіталу;

• з запасів матеріальних оборотних засобів;

• цінностей;

невиробничі активи, що є умовами для виробництва, включають:

• землю; • надра;

• водні ресурси; • біологічні ресурси тощо.

Нагадаємо, що основний капітал – це частина виробничих активів, яка
багаторазово бере участь у виробничому процесі, частинами переносить
свою вартість на новостворений продукт, не втрачаючи при цьому своєї
натурально-речової форми. Це, насамперед, машини, устаткування,
обладнання тощо.

Запаси основного капіталу утворюються:

• в результаті циклічних коливань економіки, коли утворюються надлишкові
виробничі потужності в період депресивного стану економіки;

• як наслідок сезонного характеру виробництва, споживання або
транспортування (річковий транспорт);

• в результаті розриву в часі між доставкою основного капіталу та його
встановленням, запуском у виробничий процес та виходом на проектну
потужність тощо.

Запаси матеріальних оборотних засобів мають складну структуру. Згадаймо,
що оборотні матеріальні засоби включають:

а) оборотний капітал;

б) готову продукцію, що знаходиться на складі, чи ту, що неоплачена
покупцем.

Оборотний капітал – капітал, який повністю споживається в кожному
виробничому циклі, втрачаючи при цьому свою натуральну-речову форму та
втілюючи свою вартість у заново створеному продукті. Структура
оборотного капіталу може бути представлена двома блоками:

• предмети праці до початку процесу виробництва (сировина і матеріали,
паливо, енергія, запасні частини для ремонту, тара, малоцінні та
швидкозношувані інструменти);

• предмети праці у виробництві (незавершене виробництво та
напівфабрикати власного виробництва).

Причини змін обсягів запасів матеріальних оборотних засобів теж можуть
бути різними (технологічні, сезонні, ті, що зумовлені забезпеченням
безперервності виробничого процесу, тощо). Але у найзагальнішому вигляді
для макрорівня зміна обсягу випуску і невизначеним обсягом продажу. Якщо
обсяг виробництва перевищує фактичний обсяг продажу, то відбувається
збільшення запасів. Якщо обсяг виробництва нижчий за обсяг продажу, то
запаси зменшуються.

Зміна запасів матеріальних оборотний засобів визначається як різниця між
надходженнями та вибуттям продукції в запаси за галузями економіки.
Грошове оцінювання їх здійснюється у ринкових цінах на момент
надходження та вибуття.

В умовах інфляції відбувається інфляційне подорожчання запасів
матеріальних оборотних засобів. З метою очищення реальних показників від
інфляційного впливу, СНР вимагає очищення цього показника від так
званого „холдингового прибутку”. „Холдинговий прибуток” в СНР – це
прибуток (збиток), який отримує власник активів внаслідок інфляційної
зміни цін на ці активи за період володіння ними, без будь-якої зміни
самого активу.

Розглянемо ще один елемент виробничих активів – цінності. В СНР є окрема
стаття „чисте придбання цінностей”. Цінності – це предмети, здатні
зберігати вартість впродовж відносно тривалого періоду. До них
відносяться:

• ювелірні вироби; • витвори мистецтва;

• золото в злитках; • антикваріат.

Цінності купуються інвесторами для збереження вартості від інфляції.
Чисте придбання цінностей визначається як різниця між вартістю їх
придбання і вартістю їх вибуття.

Схема рахунка „операцій з капіталом” представлена в табл. 5.

Ліворуч у рахунку відображено вартість не фінансових активів, яка може
змінюватися в наслідок придбання нових активів і зменшуватись в наслідок
їх вибуття. Праворуч показані джерела фінансування цих операцій.

Балансуючою статтею цього рахунку є чисте кредитування (плюс) або чисте
запозичення (мінус). Якщо джерела фінансування перевищують витрати на
чисте придбання не фінансових активів, то спостерігається чисте
кредитування. І, навпаки, якщо витрати на чисте придбання нефінансових
активів перевищують можливі джерела фінансування, спостерігатимуться
чисті запозичення.

Розглянуті вище макроекономічні показники запасів, як правило,
визначаються за порівняно короткі часові інтервали (квартал, півріччя,
рік).

Узагальнюючим показником засобів багаторічної діяльності країни є
показник національного багатства. Національне багатство – це сума
активів, які є власністю домогосподарств, фірм і держави, нагромаджених
суспільством за всю історію його існування. Вартісна оцінка
національного багатства визначається на початок і кінець року. Вартісне
вимірювання цього показника ускладнюється неможливістю оцінити у
грошовій формі деякі його складові.

Національне багатство включає:

• розвідані та нерозвідані природні ресурси країни (поклади корисних
копалин, водні, земельні, лісові ресурси тощо);

• нагромадженні продукти минулої праці (споруди, будівлі, машини,
устаткування, сировина, матеріали, паливо, предмети довгострокового
споживання(меблі, холодильники, інша техніка)), середньо строкового
споживання (одяг, взуття) та поточного споживання (їжа, предмети
гігієни);

• фінансові активи (готівка, інвестиції, банківські вклади, дебіторська
заборгованість, цінні папери тощо);

• нематеріальні активи (авторські права, ноу-хау, патенти, ліцензії,
торгові марки, інтелектуальний продукт);

• нематеріальне багатство, пов’язане з людськими ресурсами (їх
науково-технічний, освітній, культурний рівень, а також рівень здоров’я
нації, рівень індивідуальної та економічної безпеки тощо).

Як видно із структури національного багатства, не мають вартісного
визначення не розвідані природні ресурси країни та людський ресурс. Вони
не знаходять у СНР вартісної оцінки.

До третьої групи макроекономічних показників, що відображає стан
економічної кон’юнктури, відносять:

• процентну ставку щодо позик (і); • рівень цін
(Р);

);

) та ін.

В табл. 6 наведені основні макроекономічні показники розвитку економіки
України. [7, 17, 21, 23]

Розділ VI

Переважна більшість макроекономічних параметрів, пов’язаних з вартісним
вираженням, мають номінальне і реальне значення. Зв’язок між
номінальними та реальними величинами здійснюється за допомогою індексів
цін. Номінальні показники визначають у поточних цінах, а реальні – у
базових.

Для того, щоб порівняти, приміром, обсяги внутрішнього виробництва,
необхідно врахувати зміну рівня цін в економіці. Найчастіше вживають
такі агреговані індекси: індекс споживчих цін (ІСЦ), індекс цін
виробника (ІЦВ) та дефлятор ВВП і його компонентів.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) відображає зміни цін при репрезентативного
споживчого кошику, який становить набір товарів та послуг, що
характеризують типовий рівень і структуру річного (місячного) споживання
домогосподарств, і використовуються для розрахунку прожиткового
мінімуму. Склад споживчого кошику фіксується на рівні базового року.

ІСЦ розраховується за базовою вагою. В макроекономічній літературі його
називають індексом Ласпайреса і визначають за формулою

– кількість і-го блага відповідно у базовому періоді.

), поза увагою залишаються зміни, які відбулися у структурі споживання
в поточному році.

Індекс цін виробника (ІЦВ) – індекс промислового виробника – відображає
зміну цін, що їх встановлюють виробники для продажу товарів на
внутрішньому та зовнішньому ринках. Ціни виробників не враховують
податку на додану вартість та акцизних зборів. Для спостереження за
цінами виробників здійснюють вибірку з-понад двох тисяч підприємств, яка
охоплює близько 6 тис. видів продукції всіх галузей промисловості. Під
час дослідження реєструють ціни, що фактично склалися на 20 число
поточного місяця. На першому етапі обробки даних обчислюють
індивідуальні індекси кожного виду промислової продукції. Потім їх
агрегують в індекси товарних груп, індекси підгалузей і галузей
промисловості. Щоб агрегувати індекси, ціни зважають відповідно до
структури виробництва промислової продукції в попередньому місяці. У
цілому за рік цей індекс визначають як відношення поточного обсягу
виробництва в грошовій формі до обсягу виробництва в попередньому чи
іншому базовому році.

Дефлятор ВВП, або індекс Пааше, відображає зміну цін на всі товари та
послуги, вироблені в економіці. Індекс Пааше (Ip) визначається за
формулою

,

– кількість і-го блага, спожитого в поточному періоді. Якщо замість
і-го блага підставити весь набір благ, що вміщує в собі ВВП, то матимемо
індекс – дефлятор ВВП.

, де Dввп – дефлятор ВВП;

ВВПн – номінальний ВВП; ВВПр – реальний ВВП.

Цей індекс теж має похибки, він як видно із формули, фіксує обсяг набору
благ, створених у суспільстві у поточному періоді, і не відображає тих
змін, які відбулися у їх структурі стосовно базового року.

Частково недоліки індексів Ласпейреса та Пааше усуває індекс Фішера,
який визначається за формулою

, де IF – індекс Фішера,

IL – індекс Ласпейреса, IP – індекс Пааше.

Відношення величини поточного економічного показника до його значення в
попередньому періоді, взятому за базу підрахунку, називають темпом
економічного зростання.

Відношення приросту величини економічного показника за певний проміжок
часу до його попереднього рівня, що приймається за базу відрахунку,
називають темпом приросту.

) визначається як темп приросту цін, тобто

,

де Р1 – середній рівень цін поточного року;

Р0 – середній рівень цін базового року. [19, 20, 24]

Розділ VII

Із нових макроекономічних показників розглянемо індекс людського
розвитку (ІЛР), індекс економічної свободи (ІЕС) та рівень глобалізації
(РГ).

1. Індекс людського розвитку (ІЛР) – інтегральний показник, який
акумулює в собі такі показники:

1) тривалість життя;

2) грамотність та охоплення навчанням;

3) ВВП на одну особу за паритетами валют, співвідношенням цін на
„споживчий кошик”, що складається з декількох сотень товарів та послуг.

ІЛР вимірюється у відносних величинах: 0<ІЛР<1. Місце країни в загальносвітовому рейтингу визначається в порядку зменшення названих вище зведених показників. Для України цей індекс почали визначати з 1993 р. В 1993 та 1994 рр. Україна за цим показником займала 45-те місце, в 1995 р. – 54-те, 1996 р. – 80-те, 1998 р. – 102-ге, 1999 р. – 91-ше, 2000 р. – 78-ме місце. Розглянемо детальніше складові ІЛР: 1) тривалість життя. Цей показник визначається як очікуваний при народженні. Він вимірюється кількістю років, які може прожити новонароджений, якщо впродовж його життя рівень смертності залишатиметься таким самим, яким він був при народженні. В Україні цей показник на кінець 90-х рр. дорівнював 68.1 року. Найвищі показники тривалості життя в Україні були в 1969-70 рр. – 70.8 та в 1989-90 рр. – 70.7 років. Найнижчі – в 1995-96 рр. – 66.9. Найвищий показник тривалості життя серед 162 країн світу у Японії – 80.8 року. Найнижчий у Сьерра-Ліоне – 38.3. Середньосвітовий показник тривалості життя на кінець ХХ ст. – 66.7 року. Але в країнах, що займають 1-26 місця за рейтингом ІЛР, цей показник перевищує 75 років. 2) грамотність та охоплення навчанням. Грамотність – показник, що застосовується до населення віком від 15 років і старше і передбачає уміння читати й писати нескладні тексти. На початку ХХІ ст. Цей показник в Україні дорівнював 99.6 %. Цей показник вельми важливий для країн, що розвиваються, де в середньому більше 27 % населення старше 15 років безграмотне. В середньому в світі неграмотних 20.8 %. Охоплення навчанням – показник, який характеризує відношення кількості тих, хто навчається (незалежно від віку) в навчальних закладах І-ІІІ рівнів освіти (початкової, середньої та вищої) до чисельності тих вікових груп, які мали бути охоплені цією освітою. В країнах Заходу в кінці ХХ ст. Цей показник дорівнював 94 %, в Україні – 76–78 %. 3) ВВП на одну особу – найслабша ланка в структурі ІЛР для України. За цим показником наша країна займає 96 місце серед 162 країн світу. Цей показник становить менше половини світового рівня (49.5 %) і в грошовому доларовому виражені за паритетом купівельної спроможності в кінці ХХ ст. дорівнював 3458 дол. США. Найвищий показник мала держава Люксембург (42769 дол. США), на другому місці США – 31872 дол., на третьому Норвегія – 28433 дол. Причина такого вразливого для України становища полягає насамперед у двократному зниженні ВВП з 1990 по 1999 р. 2.Індекс економічної свободи (ІЕС) – агрегований показник, що включає десять факторів, які, в свою чергу, мають складну структуру і засвідчують рівень втручання уряду в економіку. Чим сильніший урядовий вплив на економіку, тим менший рівень економічної свободи, отже, чим вищий показник з будь-якого фактора, тим нижчий рівень свободи, і навпаки. Фактори, що визначають ІЕС: 1) торговельна політика, про ступінь свободи якої засвідчують такі показники: • середній рівень тарифів; • наявність нетарифних бар’єрів; • корупція митних служб; 2) політика оподаткування, яка характеризується: • величиною податкової ставки на найвищі доходи; • величиною податкової ставки на середні доходи; • максимальною податковою ставкою на доходи корпорацій; 3) втручання уряду в економіку, про ступінь якого свідчать показники: • процент відрахувань від ВВП на утримання уряду; • частка власності уряду в бізнесі та індустрії; • економічний результат діяльності уряду; 4) грошова політика, де втручання уряду проявляється насамперед у середньому рівні інфляції за визначений період; 5) потоки капіталів та іноземних інвестицій. Цей фактор вміщує у собі інформацію: • про закон про іноземні інвестиції; • наявність бар’єрів для іноземної власності в бізнесі; • наявність бар’єрів для промислових компаній, відкритих для іноземних інвесторів; • наявність перешкод (бар’єрів) для іноземних компаній; • наявність чи відсутність дозволу на земельну власність для іноземців; • наявність бар’єрів для повернення інвестицій іноземцями; 6) банківська справа. Про рівень урядового впливу у цій сфері свідчать показники: • наявності державної власності на банки та її частки; • наявності бар’єрів для відкриття іноземними банками філіалів та дочірніх фірм; • впливу уряду на розміщення кредитів; • урядового регулювання у вигляді страхування депозитів; • свободи у наданні всіх видів фінансових послуг (купівля і продаж нерухомості, безпеки, страхового захисту тощо); 7) контроль за цінами та рівнем заробітної плати як фактор урядового впливу включає: • закон про мінімальну заробітну плату; • вільне ціноутворення у приватному порядку незалежно від впливу уряду; • урядовий контроль та його межі; • державні субсидії бізнесу які впливають на ціни; 8) права власності визначають рівень економічної свободи за допомогою таких показників: • комерційних законів, що визначають контракти; • санкціонування іноземного арбітражу у спірних питаннях контрактів; • експропріації приватної власності; • корупції судової влади; • зволікання у судових рішеннях; • гарантованої та захищеної законом приватної власності; 9) державне регулювання економіки включає: • ліцензування необхідності управляти бізнесом; • полегшення процедури отримання ліцензій для бізнесу; • корупцію бюрократії; • регулювання праці (встановлення тривалості робочого тижня, оплачувана відпустка, у зв’язку з доглядом за дитиною та ін.); • захист споживача; • регулювання стану здоров’я працівників; • регулювання оподаткування у бізнесі; 10) чорний ринок – фактор, який є свідченням непомірного впливу уряду на економіку, вміщує такі показники: • контрабанда; • крадіжка інтелектуальної власності; • поставка сільськогосподарських продуктів; • поставка промислових виробів; • забезпечення транспортних перевезень; • поставка робочої сили. Кожний із 10 економічних факторів які включають близько 50 змінних, оцінюються в балах від 1 до 5. Потім визначається середньозважена оцінка в балах за десятьма факторами. Цей коефіцієнт і є кількісним показником рівня економічної свободи, яка, як і кожний з факторів, коливається в межах від 1 до 5 балів. Оцінка „1” – показник найбільшої в економіці. Оцінка „5” – сильний урядовий вплив і низький рівень економічної свободи. За рівень економічної всі країни поділяються на чотири групи: • вільні: 1,99 і нижче; • в основному вільні: 2,00 – 2,99; • в основному не вільні 3,00 – 3,99; • репресивні: 4,00 і вище. 1. Рівень глобалізації – агрегований показник, які включає чотири параметри: 1) рівень економічної інтеграції, який визначається обсягом зовнішньої торгівлі, іноземних інвестицій та „закордонних виплат”, включаючи і заробітну плату; 2) персональні контакти: • кількість міжнародних поїздок; • кількість туристичних поїздок; • кількість користувачів міжнародною поштою та інтенсивність обміну інформацією цим способом; • міжнародні телефонні зв’язки (кількість користувачів та частота і тривалість контактів); 3) технології: • загальна кількість Інтернет серверів; • кількість користувачів Інтернету; 4) ступінь участі країн у міжнародних зв’язках та діяльність міжнародних організацій. Чим більше зазначені показники, тим вище рівень глобалізації , відповідно, рівень життя та залучення до світової інфраструктури – явище взаємопов’язані. У країнах з вищим рівнем глобалізації вищий рівень доходів на одну особу. Найбільш глобалізованими виявились Ірландія, Швейцарія та Сінгапур. США займають 12-ту позицію в рейтингу, а Франція – 13-ту. Але, як стверджують науковці, рівень глобалізації не слід ототожнювати з рівнем задоволення життям. Людське щастя – феномен суб’єктивний. Він не може бути визначений тільки рівнем життя та комфорту. [1, 13, 16, 24] Висновки Система національних рахунків (СНР) – це сукупність взаємопов’язаних показників та класифікацій, яка віддзеркалює реальні явища і процеси економіки на макрорівні. Вона вміщує інформацію про всіх суб’єктів, що беруть участь у економічних процесах; відображає всі економічні операції, пов’язані з виробництвом, розподілом та перерозподілом доходів, нагромадженням активів, кінцевим споживанням. В основі СНР лежить концепція розширеного трактування виробництва. СНР, ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 р., охоплює як галузі, що виробляють матеріальні блага, так і галузі, що виробляють послуги (галузі науки, освіти, мистецтва, культури, охорони здоров’я, державного управління, фінанси, страхування, житлово-комунальне господарство тощо). Проте до річного результату виробництва СНР не включає: • результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людської діяльності; • зростання вартості активів, зумовленого інфляційними чинниками і т. ін. СНР відображає систему економічних операцій між суб’єктами макроекономіки. Економічні операції – це добровільна взаємодія між двома господарюючими суб’єктами у зв’язку з виробництвом та використанням продукції, розподілом та перерозподілом доходів, придбанням фінансових активів та прийняттям фінансових зобов’язань. Оцінювання операцій в СНР здійснюється в таких цінах: Валовий внутрішній продукт (ВВП) оцінюється в цінах кінцевого покупця. Валовий випуск оцінюється в цінах виробника, або в основних цінах. Хоча СНР допускає оцінку валового випуску в цінах виробника і в основних цінах, точніший результат відображають основні ціни, оскільки вони включають субсидії. Баланси народного господарства – це система взаємопов’язаних макроекономічних показників, створена в 20-ті рр. в СРСР, за допомогою якої описувалась і аналізовувалась модель централізованої планової економіки. Вона ґрунтувалась на марксистській методології. Тому БНГ мали обмежену сферу дослідження та інформаційного забезпечення – сферу матеріального виробництва. Центральною ланкою БНГ був матеріальний баланс, який описував виробництво, споживання та нагромадження суспільного продукту. Системою національних рахунків запозичені в БНГ: • таблиці БНГ, в яких відображено міжгалузеві зв’язки економіки; • класифікація кінцевого споживання на колективне та індивідуальне; • концепція загального споживання тощо. Ці дві системи статистичного відображення макроекономічних показників спочатку розвивались відносно відособлено. І тільки в другій половині ХХ ст. принципи складання БНГ та їх показники починають безпосередньо координуватись з СНР. Виділяють два етапи розвитку СНР. Перший етап (до Другої світової війни) характеризується посиленням зацікавленості державних органів управління статистикою національного доходу у зв’язку щодо боротьби з невикористанням виробничих потужностей, безробіттям, інфляцією. Другий етап розпочався після Другої світової війни. В цей період перед урядами країн постали нові завдання – відбудова зруйнованої війною економіки, налагодження мирних зовнішньоекономічних зв’язків і т. ін. Макроекономічні показники умовно поділяють на три групи: потокові, запасів та економічної кон’юнктури. Із нових макроекономічних показників цікавими для розгляду є індекс людського розвитку (ІЛР), індекс економічної свободи (ІЕС) та рівень глобалізації (РГ). Список використаної літератури www.bank.gov.ua/Macro/index.htm www.icps.kiev.ua/qp.htm www.referatov.net Артемова Л., Назарова А. Аналіз учета капитала в системе национальных счетов // Экономист. – 1999. – № 2. – с. 82-94. Базидевич В.Д. Макроекономіка: Навч. посіб.– К.: КДТЕУ, 1995. – Розд.1. Базидевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Навч. посіб.– К.: Атака, 2002. – С. 25-38. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – Р.3 Василик О., Буковинський С., Павлюк К. "Фінансова стабілізація: суть, заходи проблеми". - "Фінанси України", 1996, №3 ст.25 Головко В.А. Система національних рахунків України: сучасний стан та напрямки удосконалення // Статистика України. Щорічний науково-інформаційний журнал. – 2001. – № 1 (12). – С. 4-10. Европейская система интегрированных экономических счетов: Пер. с англ. – М.: Экономика, 1992. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка. Навчальний посібник. /За ред. З.Ватаманюка, С.Панчишина.- Львів: Інтереко, 1998. Економічна теорія: У 2-х кн. Кн.1. Макроекономіка: Навч. посібник / За ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина.- К.: Заповіт, 1997.- 408 с. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю "Макроекономіка". - Львів, "Просвіта", 1997, ч.1 ст.151-181 М. Меламед "Методи та проблеми очислення ВВП за категоріями доходу". – "Економіка Україна", 1997, №3 ст.33-47 Майкл Бурда "Макроекономіка: Європейський контекст". - Львів, "Просвіта",1997, ст.33-46 Моторин Р.М. Міжнародна статистика. – К.: Вища шк.., 1993. – С. 126-132. Моторин Р.М., Моторина Т.М. Система національних рахунків: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001. Новиков М.М. Введение в систему национальных счетов: Учеб. Пособие. – Мн.: Высш. Шк.; 1995. Панасюк Б., Литвинов В. "Національний продукт: теоретичні основи обчислення". - "Економіка України", 1992, №8 Перехідна економіка: Підручник / В.М.Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Ліанова та ін.; За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк., 2003. – Р. 19. Рябушкин Б.Т., Хоменко Т.А. Система национальных счетов. – М.: Финансы и статистика, 1993. С.Будаговська, О.Кілієвич, І.Луніна та ін. Мікроекономіка і макро-економіка: Підручник / За ред. С. Будаговської. – 3-є вид. – К.: Основи, 2003. – 517 с. Система национальных счетов – інструмент макроэкономического анализа: Учеб. пособие / Ю.Н. Иванов, Л.А. Карасева, С.Е. Казаринова и др.; Под ред. Ю.Н. Иванова. – М.: „Финстатинформ”, 1996. – 285с. Система национальных счетов1993. – Брюссель / Люксембург; Вашингтон; Нью-Йорк; Париж: Евростат, МВФ, ООН, Всемирный банк, 1998. Додатки Таблиця 1. Класифікація видів економічної діяльності в СНР-93 [6] № з/п Види економічної діяльності 1 Виробництво товарів для власного споживання, продажу та нагромадження 2 Виробництво не фінансових послуг для реалізації 3 Діяльність фінансових установ (банків, страхових компаній і т. ін.) 4 Діяльність органів державного управління, що надають неринкові послуги (суспільні блага) для сумісного користування та окремим домогосподарствам або їх групам для індивідуального користування 5 Діяльність некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства (партійні, профспілкові та громадські організації) 6 Діяльність домашньої найманої прислуги (наймані няні, кухарі, прачки, садівники, прибиральниці, шофери й т. ін.) 7 Житлові послуги, що надаються домовласниками будинків і квартир для власного споживання Таблиця 2. Форми первинних доходів та суб’єкти, що їх отримують [12] № з/п Отримувачі первинних доходів Форми доходів 1 Підприємства і корпорації Прибуток 2 Власники землі і капіталу Орендна плата, рента, процент 3 Наймані працівники домогоспо-дарств Заробітна плата 4 Органи державного управління Податки на виробництво та ім-порт Таблиця 5. Характеристика рахунка „Операцій з капіталом” [6] Рахунок „Операції з капіталом” Використання Ресурси валове нагромадження основного капіталу. приріст матеріальних оборотних засобів. чисте придбання цінностей. купівля землі та інших невиробничих активів. чисте кредитування (+), чисте запозичення (-) валове національне нагромадження. капітальні трансферти, отримані від інших секторів та іншого світу. капітальні трансферти, передані іншим секторам та іншому світові Таблиця 3. Порівняльна характеристика СНР і БНГ [9] Основні характеристики систем національного рахівництва БНГ СНР 1. Об’єкти дослідження (опису) Централізована панова економіка Ринкова економіка 2. Методологічні засади побудови марксистська концепція звуженого трактування суспільного виробництва, згідно з якою у створенні сукупного суспільного продукту (ССП) та національного доходу бере участь тільки матеріальне виробництво; первинними доходами, за марксистською концепцією, є доходи працівників сфери матеріального виробництва. Доходи працівників сфери послуг та доходи держави у вигляді податків – це вторинні доходи, отримані внаслідок перерозподілу; результатом виробничої діяльності є не тільки кінцевий продукт, а і проміжне споживання сфери матеріального виробництва; концепція розширеного трактування суспільного виробництва, згідно з якою у виробництві суспільного річного продукту та національного доходу (ВВП та НД) беруть участь як галузі, що створюють матеріальний продукт, так і ті, що виробляють послуги; первинні доходи трактуються значно ширше. Вони визначаються як такі, що отримуються внаслідок первинного розподілу ВВП і включають доходи підприємств і корпорацій, власників землі і капіталу, найманих працівників і органів державної влади; результатом є тільки кінцевий продукт, але усіх сфер економіки; 3. Підходи до класифікації доходів і витрат – немає чіткого розмежування доходів і витрат на поточні та капітальні (одноразові); – є чітке розмежування доходів на капітальні та поточні; 4. Відмінності в обліку проміжного споживання – витрати підприємства на спортивні, культурні та інші заходи для своїх працівників: • є кінцевим споживанням; • є проміжним споживанням – витрати підприємства на службові відрядження: • утворюють первинні доходи • є проміжним споживанням – витрати матеріальних оборотних засобів, пов’язаних зі стихійними лихами: • кінцеве використання національного доходу • проміжне споживання – витрати на спецодяг: • кінцеве особисте споживання • проміжне споживання 5. Методологічні розбіжності стосовно визначення критерію класифікації статей кінцевого споживання – характер і функціональне призначення товарів, що підлягають реалізації – тип господарюючого суб’єкта (державні чи приватні) 6. Методичні розбіжності щодо визначення змісту заощаджень – немає чіткого визначення заощаджень. До їх складу включають приріст готівки, приріст вкладів у банках тощо і розглядають їх як форми перерозподілу національного доходу – заощадження є різницею між поточними доходами і витратами – визначення нагромадження здійснюється: • на чистій основі, тобто за вирахуванням амортизації (спожитого основного капіталу) • на валовій основі (до вирахування амортизації) та без урахування втрат, зумовлених стихійними лихами – зміна обсягу незавершеного будівництва належить до: • приросту матеріальних оборотних запасів • нагромадження основного капіталу у вигляді капіталовкладень – витрати на військову техніку належать до: • нагромадження • кінцевого споживання 7. Рафіновані золоті злитки та інше монетарне золото належать до: – нагромадження оборотних активів – фінансових активів 8. Приріст основного капіталу запасів посольств, зарубіжних представництв та інших зарубіжних організацій включаються у: – кінцеве споживання країни, на території якої розташовані ці організації – кінцеве використання вітчизняного продукту тієї країни, котру вони представляють 9. Фінансові потоки визначають: – як форми тимчасового перерозподілу національного доходу – як вид інвестиційної діяльності Таблиця 4. Структура основних макроекономічних показників [7] МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ПОТОКІВ ЗАПАСІВ ЕКОНОМІЧНОЇ КОН’ЮНКТУРИ валовий внутрішній продукт; валовий національний продукт; чистий внутрішній продукт; чистий національний продукт; національний дохід; дохід кінцевого використання; споживчі витрати; інвестиційні витрати; витрати закордону тощо майно (активи реальні та фінансові); національне багатство; реальні грошові (касові) залишки тощо процентна ставка; норма дохідності активів; рівень цін; рівень інфляції; рівень безробіття тощо Таблиця 6. Основні макроекономічні показники розвитку економіки України [7] Показники 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 Валовий внутрішній продукт, номінальний, млрд. грн, (1991-1995 рр. млрд крб ) 299,4 5032,7 148273 1203769 5451642 81,519 93,265 Темп зростання валового внутрішнього продукту (реального у процентах) 91,3 90,1 85,8 77,1 87,8 90,0 97,0 Валова додана вартість, млрд. грн: за галузями, які виробляють товари 238,5 3703,5 87483 688575 2831233 37,5 42,1 Індекс споживчих цін, процентів, грудень, порівняно з груднем попереднього року (1991-1995 рр. – дані показують, у скільки разів зріс обсяг виробництва продукту) 3,9 р. 21,0 р. 102,6 р. 5,0 р. 2,8 р. 139,7 110,1 Індекс цін виробників промислової продукції (%), грудень, порівняно з груднем попереднього року (1991-1995 рр. – дані показують, у скільки разів зріс обсяг виробництва продукту) 2,6 р. 42,3 р. 97,7 р. 8,7 р. 117,3 р. 1,2 105,0 Доходи зведеного бюджету, % до ВВП 24,4 33,5 43,5 38,0 37,0 30,1 Видатки зведеного бюджету, % до ВВП – 38,1 38,6 52,4 44,6 45,2 37,1 Дефіцит бюджету, % до ВВП – 13,8 5,1 8,9 6,6 4,9 6,7 Офіційний обмінний курс долара США у середньому за рік, грн. за 1 дол. 208 4539 31700 147307 1,8295 1,8616 Державний зовнішній борг на кінець року, млн. дол. США – – – 5,2 8,22 6362,0 6962,4 Державний внутрішній борг на кінець року, млн. дол. США 1928,8 5366,4 Середньомісячна чисельність наявного населення, млн. осіб 52,0 52,2 52,1 51,73 51,3 50,8 50,37 Середньомісячна заробітна плата робітників і службовців, грн 186 1540 81 138 156,08 Чисельність працівників, зайнятих в галузі економіки, млн. осіб 25,0 24,0 23,9 23,8 23,7 23,2 22,6 Офіційний рівень безробіття, % 0,03 0,29 0,35 0,36 0,53 1,49 2,74 ВВП на душу населення (до 1995 р. – тис. крб, з 1996 – грн) 6 97 2842 23184 105793 1595 1842 Закінчення таблиці Показники 1998 1999 2000 2001 2002 2003 Валовий внутрішній продукт, номінальний, млрд. грн 102,593 130,442 170,070 204,190 220,932 Темп зростання валового внутрішнього продукту (реального у процентах) 98,1 99,8 105,9 109,2 104,8 108,5 Валова додана вартість, млрд. грн: за галузями, які виробляють товари 86,698 108,465 144,262 180,49 188,432 Індекс споживчих цін, процентів, грудень, порівняно з груднем попереднього року 120,0 119,2 125,8 106,1 99,4 108,2 Індекс цін виробників промислової продукції (%), грудень, порівняно з груднем попереднього року 135,3 115,7 120,8 100,9 105,7 111,1 Доходи зведеного бюджету, % до ВВП 28,2 25,2 28,9 26,9 28,0 Видатки зведеного бюджету, % до ВВП 30,4 26,7 28,3 27,2 27,3 Дефіцит бюджету, % до ВВП 2,2 1,5 -0,4 0,3 -0,7 Офіційний обмінний курс долара США у середньому за рік, грн. за 1 дол. 2,5 4,13 5,44 5,37 5,33 5,33 Державний зовнішній борг на кінець року, млн. дол. США 8491,5 9333,8 7992,5 7978,5 8082,9 Державний внутрішній борг на кінець року, млн. дол. США 3314,9 2870,8 3823,8 3966,9 4010,6 Середньомісячна чисельність наявного населення, млн. осіб 49,91 49,42 48,92 48,45 48,004 48 Середньомісячна заробітна плата робітників і службовців, грн 168,02 177,52 230,13 311,62 376,33 462,27 Чисельність працівників, зайнятих в галузі економіки, млн. осіб 22,3 21,8 21,3 21,0 21,4 Офіційний рівень безробіття, % 4,3 5,38 5,31 3,7 3,8 3,9 ВВП на душу населення (до 1995 р. – тис. крб, з 1996 – грн) 2040 2614 3436 4195 4685 PAGE PAGE 40

Похожие записи