Реферат на тему:

Теоретичні та методичні основи системи оподаткування

Сам по собі податок є одним з найдавніших фінансових інструментів
будь-якої економічної системи. Ще за часів існування общинної системи
господарювання її члени віддавали частину свого врожаю або виробленого
продукту чи здобичі своєму вождю за виконання ним своїх обов’язків,
пов’язаних із керівництвом общиною, вирішенням проблеми підтримання
добрих стосунків із сусідами та всередині общини, захистом її від
зовнішніх ворогів.

З другого боку, податки є частиною існування людини й мають філософський
зміст. Ще перші філософи Стародавньої Греції, Риму характеризували
податки як суспільно необхідне та корисне явище. Форми податків упродовж
існування людства постійно змінювались, але їхня сутність залишалася
незмінною. Спочатку податком була частина здобичі члена общини, потім —
частини військової здобичі, використання праці та інтелекту рабів,
жертвування, відпрацювання якогось часу на користь землевласника, і
врешті-решт — грошових платежів, які мають місце і в сучасних умовах.
Але незважаючи на різні форми податків, економічний зміст їх залишався
незмінним — суспільне оподаткування частини особистого доходу платника
на користь керівництва суспільством (вождя чи апарату управління
державою).

З філософського погляду, податок є життєвою необхідністю об’єднання
частини майна, доходів, прибутків громадян країни для існування
суспільства в цілому, виконання громадських робіт окремими працівниками,
здійснення охорони держави, соціальної підтримки незахищених верств
населення, протистояння зовнішнім ворогам, стихійним лихам тощо. Крім
того, податок є, по суті, необхідним елементом розширеного відтворення
та чинником зростання суспільної продуктивності праці, економічного
потенціалу держави.

Але філософське значення податку має й конкретне вираження у формі
речових або вартісних відрахувань. Перехід від філософських значень до
економічних здійснюється завдяки системі оподаткування.

Сучасна система оподаткування являє собою поєднання податкової теорії,
створення податкової системи, різних форм податків, методів їх
стягнення, контролю за їх використанням тощо. Оподаткування має свою
методологію, тобто теоретичне, науково-практичне та правове
обґрунтування суті, поняття податку та одночасно дослідження його як
економічної категорії та конкретної форми взаємовідносин між суб’єктом
та об’єктом оподаткування.

Базою методології оподаткування є дії загальних економічних законів
суспільства, а також чинна в державі законодавча база. Головна мета
оподаткування — розробка економічного змісту, складу, форм і
відповідного механізму їх обчислення й оплати, встановлення відповідних
прав та обов’язків платників і відповідальності за порушення цих
обов’язків.

Як економічна категорія, податок повинен відповідати тій системі
розширеного відтворення, що існує в конкретній державі, тій фазі
економічного розвитку, яка характерна для певного часу. Особливо це
стосується процесів розподілу та перерозподілу створеної в державі
власності — валового та національного продукту. Податок як економічна
категорія має різні форми. Він виступає як примусове вилучення частини
доходу суб’єкта до державної казни на підставі чинної законодавчої бази.
Тому в податку знаходять відображення усі позитивні та негативні риси
економічної політики держави, конкретної системи державного будівництва
та керівництва. Від цього залежить також розвиток держави прогресивним
або регресивним шляхом. При цьому велике значення мають взаємовідносини
між державою та платниками податків, тією податковою базою, яка існує,
та змістом і ступенем відповідальності платників податків за виконання
чинного законодавства.

Податкова база являє собою економічну основу для реалізації податкових
відносин. Залежно від особливостей розвитку держави, історичних,
природних умов виділяють кілька напрямів розвитку податкової бази: •
напрям, який базується на ресурсному, майновому обкладанні (це
характерно для держав з розвиненим промисловим комплексом або для тих,
які мають великий ресурсний потенціал, де головним об’єктом
оподаткування є земля, ресурси або інші корисні копалини);

• напрям, базою якого є обкладання кінцевих результатів діяльності (у
вигляді оподаткування кінцевого продукту у вартісному виразі), знов
утворена вартість, що характерно для високорозвинених держав, які
виробляють та експортують готові вироби;

• напрями, які базуються на обкладанні угод купівлі-продажу (це
стосується держав, для яких головним видом діяльності є проведення
посередницьких операцій, з розвиненою системою біржових центрів тощо);

• напрями, що базуються на рентних відносинах, коли оподатковується
здебільшого майно, яке може здаватись у тимчасове користування іншим
суб’єктам господарювання;

• напрями, базою яких виступає праця робітників, коли переважно
оподатковується заробітна плата й висока питома вага в розподілі
державного бюджету належить соціальному захисту населення. Залежно від
напрямів розвитку держави ухвалюються й відповідні законодавчо-правові
акти. У сучасних умовах розвитку економіки в кожній державі наявні всі
напрями розвитку податкової бази (тому можна говорити про різні деталі
кожного шляху в загальній податковій базі).

Виходячи з податку як філософської категорії, його зміст має деякі
національні й історичні особливості. Так, у Німеччині податок має
значення підтримки, яку громадяни надають державі; у Великобританії він
означає обов’язок перед державою, у Сполучених Штатах Америки податок
визначається як такса, у Франції — як обов’язкова плата, в Україні — як
примусовий платіж.

Теорія науки про оподаткування у ХІХ-ХХ ст. розвивалася у двох напрямах
— марксистському і неокласичному (базою останнього були розробки
економістів А. Сміта і Д. Рікардо). Відповідно до цих напрямів і
будувалась загальна податкова політика держав адміністративно-командної
та ринкової спрямованості. Для перших характерна жорстка система,
спрямована переважно на адміністративно-централізовані методи стягнення
податків і розподілу бюджету. У деяких випадках при цій системі були
спроби взагалі відмовитись від окремих податків або зменшити їх тягар.

У державах з ринковою економічною системою оподаткування будується на
науково розроблених принципах. Податок виступає, з одного боку, як
економічна категорія, а з другого — як реальний грошовий платіж у
державну скарбницю, який визначається в конкретному розмірі.

Крім напряму розвитку системи (командно-адміністративного чи ринкового),
на створення конкретної системи оподаткування впливають також
особливості економічного розвитку держави і розвиток державності.

З одного боку, податки є частиною доходу виробника або іншого платника
та члена суспільства, а з другого — платники податків пов’язані з
розподілом державних коштів, тобто витратами держави. Тому велике
значення для системи оподаткування має аналіз складу державних витрат і
встановлення їх залежно від суспільно необхідних потреб. У різних
державах їх склад має свої особливості й залежить від різних чинників.
Оптимізація державних витрат складає реальні умови для створення
оптимальної системи оподаткування відповідно до конкретного часу
функціонування держави.

Податкові відносини багатогранні, вони тісно пов’язані з іншими
відносинами, які існують у державі, й базуються на них. До таких
відносин належать:

• громадсько-суспільні, які відображаються в існуючому устрої;

• виробничі, тобто співвідношення та характер існування виробничої сили
держави;

• відносини розподілу, які складаються між різними чинниками виробництва
або суб’єктами, які існують у державі;

• вартісні, які складаються при розподілі виробленого товару або
продукту, ресурсів;

• грошово-фінансові, які характеризують розподіл державного бюджету як
серед членів окремих соціальних груп, самих соціальних груп, так і між
підрозділами та галузями держави. Основою всієї системи оподаткування є
економічний базис держави та громадсько-політична надбудова. Вони
встановлюють фінансово-господарські відносини, які й визначають
відповідну систему оподаткування, яка має свій податковий механізм.

Система оподаткування значною мірою залежить від форм власності та їх
співвідношень. Найефективніший податковий механізм існує в тих державах,
де на паритетних умовах діє багато форм власності, перерозподіл
державних коштів базується на зміні різних форм власності. Тобто
складаються умови функціонування податкової системи в повному обсязі. І
навпаки, коли в державі існує тільки одна форма власності — державна і
вона має суттєві переваги, то система оподаткування перетворюється на
систему вилучення частини доходів у директивному вигляді. Ефективність
такої системи оподаткування невелика, оскільки будь-які адміністративні
заходи не зможуть забезпечити всю повноту зборів податків до бюджету.
Крім того, державна форма власності, як звичайно, не дає можливості
розвиватися підприємництву, обмежує зацікавленість громадян, знижує
економічне стимулювання громадян та інших суб’єктів держави.

Таким чином, виходячи з філософської та економічної суті податків, можна
стверджувати, що вони є обов’язковими, примусовими платежами, які
існують на економічному базисі та в економічних відносинах у державі.
Податки охоплюють усі доходи як підприємств, так і громадян незалежно
від виду діяльності, типу і галузі, регіонального розташування.

Механізм їх дії визначається системою оподаткування, яка базується на
особливих умовах, до яких належать:

• співвідношення між рівнем загальних податкових платежів і вилученням з
обсягу знов утвореної вартості;

• система оподаткування будується залежно від виконання фіскальної та
регулюючої функцій податків;

• усі податки, які надходять до бюджету, використовуються на покриття
суспільно необхідних потреб.

Податкова система є важливою частиною загальної політики оподаткування.
Вона являє собою систему відрахувань, обов’язкових платежів, методологію
їх розрахунку згідно з чинним податковим законодавством держави,
конкретними методами розрахунку податкових платежів, а також податкових
пільг. Уперше вимоги до системи оподаткування були визначені ще А.
Смітом 1776 року у праці «Дослідження про природу та причини багатства
народів»:

1. Усі піддані держави повинні по можливості брати участь в утриманні
уряду держави, причому за розміром ці сплати мають бути адекватними тим
послугам, які вони отримують від держави.

2. Податок, який сплачує будь-яка особа, повинен бути точно визначений
за розміром. Крім того, мають бути чітко встановлені строки сплати,
способи платежу для всіх платників податків.

3. Особливо наголошується, що кожен податок повинен стягуватись у такий
час і спосіб, які є найсприятливішими для платника.

4. Кожен податок має бути мінімізований, тобто задуманий та розроблений
таким чином, щоб він забирав з кишені народу якомога менше ніж необхідно
державній скарбниці.

Ці вимоги характерні для будь-якої системи. Але в Україні відбувається
перехід від командно-адміністративної системи до ринкової, тому вони
мають деякі особливості.

Система оподаткування в будь-якій державі базується на дії тих
економічних засобів, які характерні для даного часу та даної економічної
системи.

Будь-який закон визначає основні принципи функціонування економічних
відносин, тобто він не пристосовується до поточних потреб держави та
суспільства. Він залежить від тієї політичної ситуації, яка склалась, та
політичних сил, які діють у суспільстві. Недотримання вимог дії
економічних законів призводить до негативних наслідків для суспільства й
гальмує його розвиток.

Головним економічним законом суспільства залишається закон власності, а
інші закони відбивають тенденції розвитку суспільства на основі цього
закону. Тому система оподаткування базується на знанні фундаментальних
закономірностей відносин, які складаються між громадянами, громадянами
та підприємствами, підприємствами та державою, громадянами та державою,
і на тому, як ці взаємовідносини впливають на збагачення держави.

Крім закону власності, у суспільстві в перехідний до ринкових відносин
період, який спостерігається нині в Україні, діє багато інших
економічних законів, які потрібно враховувати при створенні системи
оподаткування, а саме:

1. Закон збільшення потреб суспільства залежно від ступеня розвитку
останнього. Сутність цього закону полягає в тому, що з підвищенням
добробуту населення, з одного боку, зростають його потреби. З другого —
збільшуються і податки, які населення сплачує державі, а тому зростають
і вимоги до послуг, що їх надає держава. Тобто повинно змінюватись і
ставлення держави як до своїх громадян, так і до виконання своїх
функцій.

2. Закон зростання витрат. В умовах розвитку будь-якої економічної
системи товари, які виробляються, послуги, які надаються, повинні
відповідати вимогам споживачів щодо якості, а також має збільшуватися їх
кількість. Підвищення якості потребує додаткових матеріальних, трудових
ресурсів, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, збільшує
фінансові витрати, що збільшує і витрати виробництва (хоча впровадження
у виробництво досягнень науково-технічного прогресу може призвести й до
зменшення собівартості). Особливо це стосується перших періодів
виробництва товару.

3. Закон попиту. Сутність його полягає в тому, що при зниженні ціни
попит на продукцію підвищується, і навпаки. Але ціна товару

залежить від багатьох чинників, у тому числі й від податків та інших
обов’язкових відрахувань до державного бюджету. їх збільшення змушує
підприємство:

• або збільшувати ціну виробу, що зменшує його обороти;

• або знижувати ціну за рахунок зменшення свого прибутку, що негативно
впливає на подальший розвиток підприємства, розширення виробництва,
ефективність стимулювання праці робітників.

4. Закон пропозиції. Його зміст полягає в тому, що виробник бажає
реалізувати більше товарів за вищу ціну з метою отримання більшого
прибутку. Але й на дію цього закону податки мають особливий вплив.
Найвища ціна, яку в умовах ринкової економіки може встановити виробник,
обмежується попитом споживачів, тобто зростання ціни можливе тільки до
певної межі, вище якої виріб не буде проданий. Тому збільшення розміру
податків при обмеженості ціни також призводить до зменшення кінцевого
чистого прибутку підприємства.

5. Закон ринкової рівноваги, або рівноважної ціни. Згідно з цим законом
усі вироби мають реалізовуватись за ціною, яка утворюється при
перехрещенні кривих законів попиту та пропозиції. Вона має миттєвий
характер, але на її досягнення повинна бути спрямована цінова політика
підприємства. Деякі чинники суттєво впливають на цю ціну. Так, введення
нових податків, митних ставок, інших обов’язкових платежів призводить до
зміщення цієї ціни, а відповідно, й до зміни попиту або пропозиції на
ринку.

6. Закон вільної конкуренції. Згідно з цим законом на ринку виробів і
товарів формується середня ціна, яка дає змогу встановити в суспільстві
економічну рівновагу між виробництвом і споживанням. Зміна податкової
системи призводить до знищення цієї рівноваги і, відповідно, до
порушення економічної стабільності в суспільстві.

Розвиток економічної системи будь-якої держави відбувається на основі як
загальноекономічних, так й особливих законів, чинних у цій державі. У
зв’язку з цим виділяють два підходи до створення системи оподаткування:
1. Класичний, або загальнодержавний. Якщо система оподаткування
будується на цьому підході, то вона стає найоптимальнішою і відповідає
вимогам суспільства.

2. Організаційно-економічний, або внутрішньонаціональний. Цей підхід
передбачає утворення концепції та таких умов, за яких податковий
механізм діє відповідно до економічної та політичної системи, що існує в
державі. Він враховує економічний базис і тип держави, політичний режим,
національно-економічні умови розвитку, традиції та національні
особливості.

Головною метою податкової системи є її стимулююча спрямованість на
розвиток суспільства в цілому і на підвищення добробуту громадян.

З урахуванням того, що система оподаткування за своєю суттю є
багатофункціональною, виділяють такі цільові настанови до її створення:

• створення таких умов, які б стимулювали інвестування коштів
підприємств (у тому числі іноземних) і фізичних осіб в економіку держави
з метою її розвитку, зміни структури виробництва, її диверсифікації,
збільшення робочих місць;

• стимулювання підвищення загальної продуктивності праці в державі за
рахунок розвитку та прискорення впровадження у виробництво нових
досягнень науково-технічного прогресу, розвитку науково-дослідних і
дослідно-конструкторських робіт, розробки нових технологій;

• забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції як на
внутрішньому, так і на зовнішньому ринку;

• створення умов для розвитку тих галузей або територій, у розвитку яких
зацікавлена держава, за рахунок переливання капіталу з менш прибуткових
виробництв до більш прибуткових і отримання більших прибутків;

• забезпечення задоволення всіх (або більшості) потреб громадян і всіх
верств населення. При цьому особливого значення набуває якість
задоволення цих потреб.

Загалом система оподаткування повинна будуватись на підставі певних
правил і положень, які називаються принципами. Усі принципи можна
класифікувати за двома напрямами:

• економіко-функціональні;

• організаційно-правові, які, в свою чергу, поділяються на принципи
єдності та децентралізації.

До економіко-функціональних принципів належать: 1. Створення стабільної
системи оподаткування (що залежить від законодавчої бази держави),
відносно стійкої до всіх чинників (у тому числі і зовнішніх), які
впливають на розвиток економічної та фінансової системи держави;
неможливість зворотної дії законодавчих актів, чинних у державі. Цей
принцип особливо актуальний для України, яка характеризується
нестабільністю законодавчої бази й зворотністю дії окремих законодавчих
актів.

2. Універсалізація оподаткування. Систему оподаткування потрібно
організувати таким чином, щоб можна було застосовувати її в будь-яких
умовах розвитку економіки держави.

3. Система оподаткування повинна забезпечувати однократність стягнення
податків. Тобто неприпустимо застосовувати подвійне оподаткування (в
Україні, на жаль, зустрічається і кількаразове стягнення податків і
зборів, наприклад, із заробітної плати працівника та ін.).

4. Прозорість системи оподаткування, її зрозумілість та однозначність
трактування для будь-якого платника податку — чи то юридичної чи то
фізичної особи. Порядок і методика визначення та сплати податків не може
мати різне трактування як для платника податку, так і для тієї
структури, яка збирає податки. Чим менше буде таких негараздів у чинному
законодавстві, тим менше буде звертань до судових органів та оскаржень у
різні інстанції. На жаль, здебільшого таке становище стає суттєвим
важелем у руках податкових органів і негативно впливає як на платників
податків, так і на систему оподаткування загалом.

5. Рівнонапруженість податкового тягаря для всіх суб’єктів, тобто для
всіх платників податків. По-перше, це стосується суб’єктів одного рангу
— підприємств, фірм, фізичних осіб та ін. Безумовно, пільги існують у
будь-якій податковій системі та в будь-якій державі і відіграють важливу
стимулюючу роль, але значна їх кількість свідчить про недосконалість
чинної системи податкового законодавства, її складність як для
розуміння, так і для застосування. По-друге, це стосується встановлення
рівнонапруги й між платниками різних рангів — між юридичними та
фізичними особами. Тобто цей принцип означає відсутність дискримінації в
порядку сплати та встановлення розміру податку.

6. Прагнення досягти відносної рівноваги в забезпеченні інтересів усіх
учасників податкового процесу — держави, підприємства, юридичних і
фізичних осіб. Цей принцип досягається тільки за допомогою створення
ефективної податкової системи держави.

7. Відмова від репресивного характеру системи оподаткування. Сутність
цього принципу полягає в тому, що система оподаткування повинна бути
побудована таким чином, щоб не дати змоги організувати якісь репресивні
дії щодо платників податків з боку податкових адміністрацій (у деяких
випадках навіть щодо порушників податкового законодавства, але залежно
від характеру порушення та відповідно до його наслідків).

8. Бюджетна спрямованість системи оподаткування. Кількість та сума
зібраних податків повинна координуватись з витратною частиною бюджету
держави. Це означає, що нові податки повинні з’являтись тоді, коли
з’являються нові статті витрат. Але вони не повинні використовуватись
для покриття та ліквідації бюджетного дефіциту.

9. Найменше втручання в справи платника податків. Система оподаткування
не може бути інструментом втручання державних органів у право вибору
платником податку напряму діяльності, обсягів виробництва,
диверсифікації діяльності тощо.

10. Ефективність системи оподаткування. Сутність цього принципу полягає
в тому, що всі витрати на створення, функціонування розробленої системи
оподаткування мають бути значно нижчими, ніж отримана сума податків.
Згідно з чинним законодавством вона повинна бути спрямована на виконання
фіскальної функції та функції стимулювання, на прищеплення платникам
податку податкової культури, розуміння ними обов’язковості сплати
податків. Принцип єдності та централізації передбачає, що система
оподаткування складається як із загальнодержавної системи податків, які
встановлюються на загальнодержавному рівні й стягуються в державний
бюджет, так і з місцевої системи податків та зборів і обов’язкових
платежів. Порядок їх стягнення, розрахунку та ставки оподаткування
визначаються місцевими органами самоврядування. Ці податки збираються в
місцевий бюджет і розподіляються місцевою владою.

У зв’язку з цим постає проблема розподілу функцій і повноважень між
центральними (державними) та місцевими органами в питаннях збору та
розподілу податків. У різних країнах світу ця проблема вирішується
по-різному. У деяких державах, наприклад у Сполучених Штатах Америки,
система місцевих бюджетів (а її складовою виступає система
оподаткування) являє собою автономну (відокремлену, самостійну) систему
оподаткування штатів. При цьому загальні доходи місцевих бюджетів
регулюються централізовано. В Японії, приміром, система оподаткування
найбільш централізована, тому необхідні додаткові кошти на розвиток
муніци-

пальних та адміністративних одиниць останні отримують з центрального
бюджету.

Принцип побудови системи оподаткування в Україні визначається чинним
Законом України «Про систему оподаткування» та прийнятим у 1997 р.
Законом України «Про доповнення та зміни до Закону України «Про систему
оподаткування». У скороченому вигляді вона має такий вигляд:

• стимулювання підприємницької виробничої діяльності;

• обов’язковість;

• рівнозначність і пропорційність;

• рівність до платників податків, недопущення будь-яких проявів
податкової дискримінації;

• соціальна справедливість;

• стабільність;

• економічна обґрунтованість;

• компетентність;

• єдиний підхід;

• доступність.

Загалом формування системи оподаткування відбувається на основі
взаємодії ринкового та адміністративно-розподільчого механізмів. Це
означає, що з урахуванням того, що податки, по суті, мають обов’язковий
характер, будуватись система оподаткування може тільки на державному
рівні. Але при формуванні системи оподаткування потрібно враховувати й
ринкові чинники, а саме:

• рівень розвитку економіки держави в цілому;

• рівень розвитку окремих регіонів і галузей національної економіки;

• рівень добробуту населення та його доходів;

• витрати бюджету держави та їх обґрунтованість;

• рівень розвитку підприємництва тощо.

Система оподаткування передбачає формування особливого податкового
механізму, який в будь-якій економічній системі повинен відповідати на
три запитання:

1. Хто повинен сплачувати податки? Основним тут є розподіл податкового
тягаря між платниками податку, тобто юридичними та фізичними особами.

2. Які показники повинні визначатися при сплаті податків? Тобто
визначення об’єкта оподаткування.

3. Яким має бути розмір податку, що стягується з кожного об’єкта
оподаткування? Тобто визначення ставки оподаткування.

Щоб відповісти на ці запитання, важливого значення набуває вибір
податкової бази, який має особливі підходи. До них належить
оподаткування:

• результатів кінцевої діяльності платника податку (результатів
виробництва, кількість наданих послуг, виконаних робіт);

• бази оподаткування на основі різних видів ренти;

• обігу реалізації товарів і виробів;

• капіталу, нерухомості та майна;

• споживача.

Список використаної літератури

БіленчукП. Д., ЗадоянийМ. Т., Форостовець В. А. Місцеві податки і збори.
Правове регулювання: Навч. посіб. — К.: АТІКА, 1999.

Болдырев Г. И. Подоходный налог на Западе и в России. — Л., 1924.

Боголепов Д. Краткий курс финансовой науки. — Харьков: Пролетарий, 1929.

Василии О. Д. Державні фінанси України. — К.: Вища шк., 1997.

Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової
системи // Економіст. — 1998. —№ 7-9. С. 120-123.

Гридчина М. В., Вдовиченко Н. И., Калина А. В. Налоговая система
Украины: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2000.

Дикань Л. В. Налогообложение. —Харьков: Консум, 1996.

Д’яконова І. І. Податки та податкова політика України. — К.: Наук,
думка, 1997.

Караваева И. В. Налоговое регулирование рыночной экономики. — М.: ЮНИТИ,
2000.

Мельник Д. Ю. Налоговый менеджмент. — М.: Финансы и статистика, 1999.

Милль Дж. Основы политической экономии. — М.: Прогресс, 1981. —Т. 1.

Налоги /В. В.Буряковский, В. Я.Кармазин и др. — Днепропетровск: Пороги,
1998.

Налоги и налогообложение / Под ред. И. Г.Русаковой и др. — М.: Финансы;
ЮНИТИ, 1998.

Налоговые системы зарубежних стран / Под ред. В. Г. Князева и Д. Г.
Черника. — М.: Закон и право, 1997.

Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.

Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики налогов: Учеб.
пособие. — М.: ИНФРА-М, 1996.

Сомове Р. Г. Общая теория налогов и налогообложения: Учеб. пособие. —
М., 2000.

Сутырин С. Ф., Погорлецкий А. И. Налоги и налоговое планирование в
мировой экономике: Учеб. пособие. — СПб.: Полиус, 1998.

Фінансове право: Підруч. / За ред. Л. К. Воронової. — Харків: Консум,
1998.

Юткина Т. Ф. Налоги и налогообложение: Учеб. — М.: ИНФРА-М, 1998.

Юткина Т. Ф. Налоговедение от реформы к реформе. — М.: ИНФРА-М, 1999.

ЧерникД. Г. Налоги в рыночной экономике. — М.: ЮНИТИ, 1997.

Похожие записи