Шпаргалки по бухобліку

23. Класифікація рахунків бухгалтерського обліку

Економічний зміст рахунків є основою побудови всієї системи рахунків та
основною ознакою класифікації.

Рахунки класифікують за такими ознаками:

1. За економічним змістом:

— група рахунків для обліку господар. засобів:

1) Основні засоби та інші необоротні активи.

2) Оборотні засоби:

а) запаси (виробничі запаси, тварини на вирощуванні та відгодівлі,
виробництво, напівфабрикати, товари);

б) грошові кошти (каса, рахунки в банках, короткострокові векселі,
одержані поточні фін. інвестиції);

в) кошти у розрахунках (розрахунки з покупцями і замовниками за виданими
авансами, з підзвітними особами за нарахованими доходами, за
претензіями, за відшкодув. завданих збитків, за позиками членам
кредитних спілок, з іншими дебіторами, резерв сумнівних боргів, витрати
майбутніх періодів).

— рахунки для обліку джерел утворення господарських засобів:

1) Джерела власного капіталу та забезпеч. зобов’язань під-ства:

а) власний капітал (статутний, пайовий, додатковий, резервний,
нерозподілений прибуток (непокриті збитки), неоплачений капітал,
вилучений капітал);

б) забезпеч. зобов’язань на рівні власного капіталу (виплати відпусток,
додаткове пенсійне забезпеч., забезпеч. гарантійних зобов’язань)

в) цільове фінансування і цільове надходження;

г) страхові резерви (резерв незароблених премій, резерв збитків)

2) Кредиторська заборгованість:

а) довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банків,
довгострокові векселі видані, довгострокові зобов’язання за облігаціями
з оренди, відстрочені податкові зобов’язання);

б) короткострокові зобов’язання (короткострокові позики банків,
короткострокові векселі видані, кредиторська заборгованість за товари,
роботи, послуги, розрахунки за авансовими одержаними, за податками і
платежами, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, за іншими
операціями).

2. За призначенням і структурою:

— основні (господар. засобів і їх джерел):

1) Інвентарні – для обліку матеріальних цінностей і грошових коштів
(основні засоби, нематеріальні активи, виробничі запаси, тварини на
вирощування та відгодівлю, малоцінні та швидкозношувані предмети, готова
продукція, товари);

2) Розрахункові – для обліку розрахункових кредитних і
господарсько-правових відносин (розрахунки з покупцями та замовниками, з
постачальниками і підрядн., короткострокові векселі видані, розрахунки
за податками і платежами, зі страхування, з оплати праці, з учасниками,
за інші операції)

3) Коштів – каса, рахунки в банку, інші кошти.

4) Капіталу і забезпечень – для обліку джерел коштів (статутний капітал,
пайовий, додатковий, резервний, забезпеч. майбутніх витрат і платежів ,
цільове фінансування і цільові надходження, страхові резерви)

— операційні (господарських процесів і результатів):

1) Збиральні (адміністративні ви-ти, ви-ти на збут)

2) Калькуляційні (ви-цтво, напівфабрикати, матеріальні цінності)

3) Операційно-результативні (собівартість реалізованої продукції,
товарів, робіт і послуг):

а) доходи від реалізації, інші ви-ти оперативної діяльності, інший
операційний дохід, дохід від участі в капіталі, інші доходи.

— регулюючі:

1) Додаткові регулюючі (заготівля та придбання матеріальних цінностей,
транспортно-заготівельні витрати)

2) Контрарні регулюючі:

а) контрактивні (знос);

б) контр пасивні (непокриті збитки)

— результативні:

1) Фінансово-результативні.

2) Розподільчі (цільове фінансування і цільові надходження, забезпечення
майбутніх витрат і платежів, страхові резерви, доходи майбутніх
періодів)

— позабалансові (призначені для обліку цінностей, що не враховані в
балансі, орендовані необоротні активи, активи на відповідальному
зберіганні, бланки суворої звітності)

24. План рахунків бухгалтерського обліку.

План рахунків – це систематизований перелік найменувань і кодів рахунків
та субрахунків бух. обліку, що використовується для відображення ді-сті
під-ства. Затверджено наказом Мін-ва фі-сів України №291 від 30. 11.
99р.

План рахунків є переліком рахунків і схем реєстрації і групування на
них, фактів фінансово-господарської ді-сті через кореспонденцію рахунків
у бух обліку.

В ньому за десятковою системою наведені коди і найменування синтетичних
рахунків (рах. 1-го порядку) і субрахунків (рах. 2-го порядку). Першою
цифрою коду визначено клас рахунків, першою і другою – номер
синтетичного рахунку, першою, другою і третьою – номер субрахунку.

Нові синтетичні рахунки можуть вводитися до плану рахунків Мінфіном
України за відповідним клопотанням щодо бух обліку специфічних операцій.

Субрахунки використовуються підприємствами, виходячи з потреб
управління, контролю, аналізу, звітності та можуть ними доповнюватися
введенням нових субрахунків із затвердженням кодів, номерів субрахунків
цього плану.

За структурою план рахунків складається з 2-х розділів:

І Балансові рахунки:

1 клас – необоротні активи:

— основні засоби;

— інші необоротні матеріальні активи;

— нематеріальні активи;

— інші необоротні активи.

2 клас – оборотні активи:

— виробничі запаси;

— тварини на вирощування і відгодівлю;

— оборотні малоцінні та швидкозношувані предмети;

— виробництво;

— брак у ви-цтві;

— напівфабрикати власного виробництва;

— готова продукція;

— товари.

3 клас – кошти розрахунків та інші активи:

— каса;

— рахунки в банку в нац.. і іноземній валюті;

— інші кошти;

— короткострокові векселі отримані;

— поточні фінансові інвестиції;

— розрахунки з покупцями та замовниками;

— розрахунки з іншими дебіторами.

4 клас – власний капітал:

— статутний капітал;

— пайовий капітал;

— додатковий капітал;

— інший додатковий капітал;

— резервний капітал;

— нерозподілений прибуток (непокриті збитки);

— неоплачений капітал;

— вилучений капітал;

— цільове фінансування і цільові надходження.

5 клас – довгострокові зобов’язання:

— довгострокові кредити банків;

— довгострокові векселі видані;

— відстрочені податкові зобов’язання;

— інші довгострокові зобов’язання

6 клас – поточні зобов’язання:

— короткострокові кредити банків;

— поточна заборгованість за довгостроковим зобов’язанням;

— короткострокові векселі видані;

— розрахунки з постачальниками і підрядниками;

— розрахунки з бюджетом за податками і платежами;

— розрахунки зі страхув.;

— розрахунки з оплати праці;

— розрахунки з учасниками;

— розрахунки з іншими кредиторами;

— доходи майбутніх періодів.

7 клас – доходи.

8 клас – витрати за елементами

9 клас – витрати діяльності.

ІІ Позабалансові рахунки:

0 клас – позабалансові рахунки.

Рахунки 1 – 3 класів призначені для обліку активів підприємства, 4 класу
– для обліку власного капіталу, 5, 6 класів – для обліків зобов’язання
під-ства.

В балансі відображені рахунки 1 – 6 класів.

Рахунки 7 – 9 класів на дату складання балансу закриваються.

25. Поняття, класифікація та функції документів

Документ – письмове свідчення здійснених господарських операцій, що
надає юридичної сили даним бух обліку.

Бухгалтерський документ – це документ, який містить відомості про
господар. операції і є юридичним підтвердженням їх здійснення.

Показники документів відображають кількісну характеристику господарських
фактів у натуральних і вартісних вимірниках.

Чисельність і різноманітність документів, які використовуються в обліку
передбачає їх відповідну класифікацію:

1) за призначенням:

— розпорядчі;

— виконавчі;

— бухгалтерського оформлення;

— комбіновані.

2) за місцем складання:

— внутрішні (на під-стві);

— зовнішні (отрим. під-ство від іншого контрагента, продавця).

3) за порядком складання:

— первинні;

— зведені (узагальнюють інформацію за певний період, напр. баланс)

4) за кі-стю операцій, що реєструються:

— разові (складаються на 1 операцію);

— накопичувальні.

5) за ступенем механізації складання:

— заповнювані ручним способом;

— виготовлені машинним способом;

— створені засобами обчислювальної техніки.

6) за ступенем охоплення вихідних даних:

— змінні;

— довідкові (дають можливість отримувати).

7) за характером оформлення:

— бухгалтерського оформлення (бухгалтерія);

— не бухгалтерського оформлення (інших підрозд.);

— комбіновані оформлення.

Функції бухгалтерських документів:

1) Юридична доказовість (підтвердж. факт здійснення господ. операцій чи
процесу)

2) Інформаційна (дають змогу використ. дані для отримання інформації
формув. показників, здійсн. облікових процедур тощо)

3) Контрольна (дають змогу контролювати господарські і технологічні
процеси, роботу окремих осіб, фі-сові операції)

4) /Збе6рігання даних (дають можливість отримати відомості майбутнього
для проведення порівняння, аналізу)

26. Зміст, форми документів і вимоги до їх створення.

Створення бух. документів потребує ґрунтовних знань змісту господарських
фактів законодавства, пов’язаного з цим фактом. Показники документів
відображають відповідні хар-ки, а тому мають повний вигляд, стру-ру та
форми.

Форми визначаються змістом даних, розмішених в документах та способом їх
оприлюднення (ручного, механізованого, автоматизованого).

За розробку типових форм бухгалтерських документів відповідає
держкомітет статистики України. Ним розроблені типові форми документів,
що застосовуються в усіх галузях народного господарства.

До первинних даних про господарські факти належать ознаки і показники,
які є змістом бух. документів і називаються реквізитами.

Реквізити – це найважливіші відомості про певні господарські факти,
явища і процеси, які характеризують певний її бік (властивість).

У положенні про документи та про документообіг відмічено про основні
реквізити, обов’язкові для всіх документів:

1. назва документа (форми)

2. код форми

3. дата складання

4. зміст господарської операції

5. вимірники господарської операції

6. Найменування посадових осіб, які відповідають за виконання
господарської операції, правильність її оформлення, особисті підписи та
іх розшифрування.

У деяких випадках в конкретних документах можуть бути наведені додаткові
реквізити;

— номер документа;

— назва та адреса під-ва;

— підстава для здійснення операції тощо.

Первинні документи мають бути складені в момент здійснення операції, а
якщо це неможливо, то безпосередньо по закінченню операції.

Відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, видачу їх у
встановлений термін для відображення у бух обліку, достовірність даних,
наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці
документи.

27. Зберігання бухгалтерських документів.

У кожній бухгалтерії документи з моменту їх складання або одержання до
повного використання і передачі до архіву проходять обробку, передаються
з одного робочого місця на інше, тобто, проходять певний шлях.

На окремих робочих місцях бух. документи можуть затримуватись до кількох
днів, що потребую організацію контролю за їх збереження.

Для забезпечення своєчасного і правильного обліку господарських фактів
на під-стві необхідно формувати си-му складання і опрацювання
документів, яка б сприяла максимальному прискоренню їх руху. Цього можна
досягти за допомогою документообороту і чіткої організації архівів.

Документооборот – це встановлений порядок і термін руху документів у
процесі їх використання згідно з методом бух обліку від моменту
складання або отримання до моменту передачі в архів.

Документи, на підставі яких роблять записи в облікових реєстрах,
називають використаними. Їх зберігають у поточному архіві не більше 1
року, після чого передають за актом на постійне зберігання до архіву
під-ства. Протягом місяця документи, які оброблені, зберігають в окремих
папках або інших засобах діловодства. В кінці місяця документи формують
в окремі папки за ознаками архівного діловодства. На обкладинці
зазначають назву справи, її номер, рік, місяць, шифр синтетичного
рахунку та кі-сть документів.

Документи підбирають за певними ознаками групування (прибуткові,
видаткові, балансові звіти, послідовність здійснених операцій тощо). Усі
прийняті для зберігання справи реєструють в архіві. Документи, передані
з поточного архіву до постійного, зберігають за такими принципами:

-з а роками і місяцями;

— у межах року і місяців;

— залежно від ха-ру і змісту;

— у хронологічному, предметному і кореспондентському порядку.

Термін зберігання документів у постійному архіві під-ства встановлює
головне архівне управління для кожного виду документа. Після закінчення
терміну зберігання документи знищують, про що складають відповідний акт.
Знищують способом передачі документів організації вторинної сировини.

28. Поняття та класифікація інвентаризації.

Інвентаризація – це спосіб перевірки наявності товарно-матеріальних
цінностей та грошових коштів шляхом перерахування, зважування, обміру та
оцінки залишків господарських засобів та їх порівняння з даними бух
обліку.

Інвентаризація дає можливість узгоджувати дані обліку з фактичними
даними стану майна підприємства та джерел його формування.

Залежно від повноти охоплення об’єкта, інвентаризацію поділяють на:

— повну;

— часткову.

Повна інвентаризація – охоплює всі без винятку об’єкти господарювання,
що належать під-ству. Її проводять перед складанням річного звіту.

Часткова інвентаризація – охоплює окремі види господарських фактів.
Наприклад: гроші в касі, матеріальні цінності на складі, тощо.

Різновидом часткової інвентаризації є вибіркова.

Об’єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються
власником.

Проведення її є обов’язковим у наступних випадках:

1) при передачі майна державного під-ва в оренду чи його приватизації.

2) перед складанням річної фінансової звітності.

3) при зміні матеріально- відповідальних осіб на день прийому-передачі
справ.

4) при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей,
а також за рішенням судово-слідчих органів.

5) у разі пожежі або стихійного лиха.

6) при передачі під-в та їх структурних підрозділів у межах одного
органу до сфери управління якого належать ці під-ва.

7) у разі ліквідації під-ства (крайній випадок).

Відповідальність за організацію інвентаризацію несе керівник під-ства,
який повинен створити необхідні умови для її проведення у стислі строки,
визначити об’єкти, кі-сть і терміни проведення.

29. Завдання і терміни проведення інвентаризації.

Інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних
обліку шляхом їх зіставлення з фактичною наявністю об’ктів на під-стві.

Основні завдання інвентаризації:

1) виявлення фактичної наявності основних засобів матеріальних
цінностей, бланків суворої звітності, грошових коштів у касі та на
рахунках.

2) виявлення матеріальних цінностей, що не використовуються.

3) дотримання умов зберігання матеріальних цінностей і грошових коштів,
дотримання правил їх експлуатації.

4) перевірка реальної вартості матеріальних цінностей, що знаходяться на
обліку, сум дебіторської та кредиторської заборгованості в т. ч. тих, за
чкими минув термін позовної звітності.

Під-ства зобов’язані проводити інвентаризацію:

— будівельних споруд та інших нерухомих об’єктів – не рідше 1 разу на 3
роки;

— музейних цінностей – відповідно до строків, встановлених міністерством
культури;

— бібліотечних фондів – 1 раз на 5 років;

Інших основних засобів, малоцінних і швидкозношуваних предметів – не
менше 1 разу на рік.

Не менше 1 разу на рік, але не пізніше 1 жовтня проводять
інвентаризацію:

— готової продукції;

— сировини;

— пального;

— інших матеріалів;

— корнів, куражу;

— незавершеного ви-цтва і напівфабрикатів власного ви-цтва.

Не менше 1 разу на рік, але не пізніше 1 грудня проводять інвентаризацію
капітальних робіт і капітальних ремонтів.

Не менше 2 разів на рік проводять інвентаризацію розрахунків з
дебіторами і кредиторами.

Не менше 1 разу на квартал проводять інвентаризацію;

— біологічних активів (живі організми: свині, кури, бджоли, кролі…);

— продуктів харчування і спирту;

— грошових коштів, грошових документів, цінностей та бланків суворої
звітності;

Розрахунків платежів до бюджету.

Не менше 1 разу на місяць проводять інвентаризацію розрахунків у порядку
планових платежів та розрахунків з депонентами.

30. Умови і порядок проведення інвентаризації.

Для проведення інвентаризації створюється відповідна комісія на основі
наказу керівника під-ства. До складу комісії входять: представник
бухгалтерії (переважно, гол. бух) та інші особи, що здійснюють
перевірку.

Інвентаризація забезп. наступними документами:

1) наказ керівника про створення постійно діючої комісії;

2) наказ про проведення інвентаризації;

3) інвентаризаційний опис;

4) порівняльна відомість результатів інвентаризації;

5) акт інвентаризації;

6) протокол засідання інвентаризаційної комісії;

7) наказ про затвердження протоколу.

До початку проведення перевірки в присутності комісії
матеріально-нотаріальна особа складає звіт про останні проведені
операції і разом з описом документів здає до бухгалтерії.

Матеріально-відповідальні особи подають комісії розписку з
підтвердженням передачі всіх прибуткових і видаткових документів до
бухгалтерії та підтверджує, що всі матеріальні цінності, довірені на
зберігання, знаходяться в приміщенні складу або в інших місцях.

Під час інвентаризації операції з об’єктами, як правило, не
здійснюються. Дані, отримані при перевірці, записують до
інвентаризаційного опису. Дані опису зіставляють з обліковими даними.
Цей процес називається збіркою фактичних і облікових записів.

Результати збірки заносяться у порівняльну відомість.

В результаті збірки можуть бути виявлені наступні факти:

А) спів падання фактичного і бух-го залишку об’єктів;

Б) фактичний залишок менше бух-го – нестача;

В) фактиний залишок більше бух-го – надлишок.

Виявлені надлишки оприбутковують, виявлені нестачі – списують:

— в межах природного збитку – на витрати;

— понад межі природного збитку – на втрати (збитки).

31. Поняття та класифікація облікових регістрів.

Облікові регістри – це носії інф-ції спеціального формату і будови,
призначені для реєстрації, групування і узагальнення господарських
операцій, оформлених відповідними документами.

Записи господарських операцій в регістрах називаються обліковою
реєстрацією.

Інформація регістрів використовується для оперативного управління,
складання звітності, економічного аналізу.

Облікові регістри класифікують за такими ознаками:

1. За зовнішнім виглядом:

— книги (Касова книга, Головна книга, к нига Журнал-головна);

— картки (картки аналітичного обліку);

— окремі листки (Журнали-ордери, машинограми.

Основною перевагою ведення обліку в книгах є надійність збереження
облікових записів, тому книги використовуються на тих ділянках, де
потрібен посилений контроль за збереженням облікових записів (касова
книга).

Інколи облік в книгах не є досить зручним, такий облік утруднює
автоматизацію даних і є досить громіздкими. В такому випадку, більш
зручним для обліку є картки або окремі листки. Картки виготовляють з
щільного паперу і широко використовують в аналітичному обліку.

Картки зберігаються в спеціальних ящиках-картотеках, де їх
систематизують у потрібному порядку. При відкритті картки реєструють у
спеціальному реєстрі і кожній картці присвоюється порядковий номер.

Окремі листи виготовляються з менш щільного паперу, більшого формату,
зберігаються в папках-реєстрах, з яких виймаються для здійснення
облікових записів.

2. За характером записів:

— хронологічного обліку (реєстраційний журнал);

— систематичного обліку (регістри синтетичного і аналітичного обліку);

— комбіновані (журнали, ордери, книга Журнал-головна).

Хронологічні облікові регістри записують господарські операції,
календарні послідовності їх здійснення і оформлення. Підсумок залишків у
журналі використов.для перевірки повноти і правильності,систематичного
обліку на рахунках. Систематичні облікові регістри признач.для
групув.однорідних за еко-м змістом господар.операцій на рахунках
бух.обліку.

В комбінованих облікових регістрах хронологічні і систем.записи ведуть
одночасно.

3. За об’ємом змісту записів:

— синтетичного обліку (реєстрац. журнал, Головна книга, Книга
журнал-головна)

— регістри аналіт.обліку(книги і картки аналіт.обліку)

— регістри комбіновані(журнали-ордери)

Регістри синтетичного обліку призначені для
відображу.економічно-однорідних господар.операцій. На синтетичних
рахунках на грошовому вимірнику з вказівкою дати, номеру і суми
бух.запису, як правило без тексту пояснення.

За хар-м записів регістри синтетик.обліку можуть бути хронологічні
(Реєстраційний журнал), систематичний (Головна книга),

Комбіновані(Журнал-ордери)

Регістри аналіт.обліку признач.для відображ.господар.операцій на
аналітичних рахунках,що деталізують зміст показників відповідного
синтетичного рахунку.

Записи регістри роблять більш детально, дають текст пояснення, вказують
натуральні і труд.вимірники за операц.,такі регістри можуть бути
хронологічними(Касова книга) і систематичні(картки).

Вони забезпеч.можливість відображати відповідні об’єкти в аналіт.обліку
і одночасно одержувати узагальнені синтетичні показники.

33. Поняття і різновиди форм ведення обліку.

Раціональна організація обліку на під-стві неможлива без ви-ння найбільш
ефективної форми обліку.

Форма обліку – це си-ма регістрів аналітичного і синтетичного обліку, їх
взаємозва’язок, послідовність і способи облікових записів з метою
узагальнення і отрим. фін. звітності.

Основними відмінностями, що визн. особливості різних форм обліку є:

1. Зовн. вигляд і будова обліку регістрів.

2. Взаємоз.регістрів синтетичного і аналіт.обліку.

3. Послідовність і техніка облікової реєстр.

Форми ведення обліку постійно вдосконалюються. Це обумовлено загальним
розвитком економіки, ускладненням госп.зв’язків, зростанням обсягів
інформ., ви-ння обчисл.техніки.

В Україні на теп.час традиційними є такі форми ведення обліку:

1. Меморально-ордерна.

2. Журнально-ордерна.

3, Журнальна.

4. Проста – для малих під-ств, що не займ. вир-цтвом і здійснюють не
більше 100 госп.операційза місяць.

5. Спрощена – для малих під-ств, що з простим технологічним процесом
ви-цтва, які здійснюють за місяць не більше 300 госп.операцій.

6. Механізована.

7. Автоматизована.

Форма обирається під-ством самостійно з додерж.Єдиних засад бух обліку
та з урах.особливості ді-сті і технології обробки облікових даних.

34.Меморіально-ордерна (контрольно-шахова) форма бухгал¬терського обліку
характеризується застосуванням книг для ве-дення синтетичного обліку і
карток — для аналітичного. Поря¬док облікової реєстрації господарських
операцій при меморіально-ордерній формі такий. На підставі оформлених і
перевірених документів (первинних або згрупованих) склада¬ють
меморіальні ордери. В них роблять посилання на доку-мент, що служить
підставою для записів (або коротко викла¬дається зміст запису), його
номер і дата складання, вказуються кореспондуючі рахунки по даній
операції і суми. Це допомагає упорядкуванню облікових записів.

` b ? e N P ?

¬

?

gdRll

го обліку — Реєстра¬ційному журналі. Нумерацію меморіальних ордерів
щомісячно починають з першого номера.

Реєстраційний журнал призначений для забезпечення збере¬ження
меморіальних ордерів, й також для наступної перевірки повноти і
правильності записів господарських операцій в систе¬мі рахунків. Цю
перевірку здійснюють шляхом звірки місячних підсумків реєстраційного
журналу з підсумками оборотів по де-бету і кредиту синтетичних рахунків
в оборотній відомості.

Після реєстрації дані меморіальних ордерів записують у Го¬ловну книгу,
яка є систематичним регістром синтетичного обліку. Рахунки у Головній
книзі будують за шаховим принци¬пом у вигляді двосторонніх багатографних
таблиць, окремі графи яких призначені для запису операцій у розрізі
кореспондуючих рахунків. Така будова Головної книги полегшує конт¬роль
кореспондуючих рахунків, дає змогу аналізувати обороти за даними
рахунків синтетичного обліку. Тому Головну книгу часто називають
контрольною відомістю, а саму форму бухгал¬терського обліку —
контрольно-шаховою.

Кожний запис на дебеті рахунка Головної книги одночасно показує
кореспондуючий рахунок по кредиту і, навпаки, запис на кредиті рахунка —
кореспондуючий рахунок по дебету. Тому кожний запис у Голов¬ну книгу
роблять двічі: один раз на дебеті, другий раз — на кредиті відповідних
рахунків. Після закінчення місяця по кож¬ному рахунку підраховують
обороти по дебету і кредиту, виз¬начають залишки і складають оборотну
відомість. При цьому будова Головної книги дозволяє складати оборотну
відомість по синтетичних рахунках не тільки простої, а й шахової форми.

Аналітичний облік при меморіально-ордерній формі ведуть, як правило, на
картках, а касових операцій — у Касовій книзі. Записи в регістри
аналітичного обліку роблять із первинних документів, доданих до
меморіального ордера. Після закінчен¬ня місяця підраховують підсумки і
складають оборотні (або сальдові) відомості по рахунках аналітичного
обліку. Дані цих відомостей звіряють з оборотами і залишками відповідних
син¬тетичних рахунків. Цим досягається взаємна перевірка до-стовірності
записів на рахунках синтетичного й аналітичного обліку. Після звірки
записів за даними рахунків складають ба¬ланс та інші форми звітності.

Меморіально-ордерна форма обліку свого часу відповідала вимогам,
поставленим до бухгалтерського обліку. Поєднання синтетичного обліку у
книгах з аналітичним обліком на карт¬ках дає змогу використати їх
переваги. Використання меморіальних ордерів сприяє упорядкуванню
систематичного обліку, а перевірка дебетових і кредитових оборотів по
рахун¬ках Головної книги з оборотом реєстраційного журналу дає
можливість встановити повноту і правильність записів і усуну¬ти помилки
(якщо вони мали місце).

Проте, при певних перевагах, меморіально-ордерна форма має суттєві
недоліки, а саме:

— складання значної кількості документів бухгалтерського оформлення
(меморіальних ордерів) створює зайву проміжну ланку між виправдними
документами й обліковими регістрами;

— багаторазовість записів господарських операцій (у реєстраційному
журналі, двічі на синтетичних рахунках Голов¬ної книги, на аналітичних
рахунках) і пов’язані з цим зайві за¬трати праці;

— роз’єднаність синтетичного й аналітичного обліку, що часто призводить
до відставання записів на аналітичні рахунки від записів на синтетичні;

— віднесення значного обсягу робіт (звірка даних хроно-логічного й
систематичного обліку, а також синтетичного й. аналітичного обліку,
виправлення помилок тощо) на кінець місяця, що зумовлює нерівномірність
завантаження облікових працівників, відставання у складанні і поданні
звітності;

— недостатня пристосованість облікових регістрів для отри-мання
необхідної інформації для складання звітності, що зу¬мовлює необхідність
додаткових вибірок і розрахунків у про¬цесі складання звітності.

Окрім цього, меморіально-ордерна форма обліку розрахована в основному на
ручну працю або використання обчислювальної техніки на окремих ділянках
обліку (нарахування заробітної плати тощо) і не пристосована до
комплексної автоматизації облікової інформації із застосуванням сучасної
обчислювальної техніки. Тому перелічені недоліки меморіально-ордерної
форми бухгалтерського обліку суттєво обмежують її застосування.

35. Журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку грунтується на
широкому застосуванні системи накопичувальних і групувальних облікових
регістрів — журналів-ордерів і допоміжних відомостей до них.

Записи в журнали-ордери (основні регістри) здійснюються безпосередньо на
підставі виправдних документів в міру їх надходження і опрацювання (без
складання меморіальних ордерів). При значній кількості однорідних
документів по операціях їх дані попередньо групують у допоміжних
відомостях, місячні підсумки яких переносять потім у відповідні
журнали-ордери.

У журналах-ордерах хронологічний і систематичний облік суміщені. Звідси
зрозуміла і сама назва цих регістрів: вони одночасно служать журналами
(оскільки записи в них здійснюють в хронологічному порядку) і ордерами
(оскільки місячні підсумки журналів-ордерів за кореспондуючими рахунками
замінюють собою меморіальні ордери).

За зовнішнім виглядом журнали-ордери являють собою окремі
аркуші-регістри багатографної форми, призначені для кредитових записів
того балансового рахунка, операції по жому облічуються в даному
журналі-ордері. В окремих графах журналу-ордера вказані рахунки, які
кореспондують з кредитом даного рахунка. Формат цих регістрів,
розміщених граф і порядок записів залежать від особливостей облічуваних
операцій. В усіх регістрах завчасно надрукована типова кореспонденція
рахунків. Кожному журналу-ордеру присвоюють постійний номер.

Для запобігання повторних записів журнали-ордери побудовано за
кредитовою ознакою: всі господарські операції відображають по кредиту
даного синтетичного рахунка і дебету кореспондуючих з ним рахунків.
Кредитову ознаку взято в основу будови журналів-ордерів тому, що вона
більшою мірою, ніж дебетова, відповідає характеру здійснюваних операцій.
Кредит рахунка в більшості випадків показує мовби початок руху засобів,
звідки вони надходять, а дебет — його закінчення, тобто куди засоби
надходять або де вони використані.

Записи господарських операцій в журнали-ордери здійснюють за шаховим
принципом, який полягає в тому, що за один робочий прийом суму
господарської операції записують одночасно по дебету і кредиту
кореспондуючих рахунків. Це дає змогу значно скоротити кількість
облікових записів, зменшити обсяг облікової роботи і підвищити якість
самого обліку Всі кредитові обороти по синтетичному рахунку збираються в
одному журналі-ордері. Дебетові обороти по цьому рахунку одержують
відображення в тих журналах-ордерах, у яких роблять записи на рахунках,
що кореспондують з дебетом даного рахунка. Тому загальна сума дебетового
і кредитового обороту по кожному синтетичному рахунку може бути одержана
тільки шляхом вибірки з відповідних журналів-ордерів.

Як виняток, для посилення контролю за рухом і збереженням грошових
коштів, по окремих рахунках («Каса», «Поточний рахунок», «Валютний
рахунок» та деяких інших) поряд з журналами-ордерами за кредитовою
ознакою ведуть допоміжні відомості по дебету цих рахунків.

Отже, при журнально-ордерній формі бухгалтерського обліку будова
облікових регістрів забезпечує поточний запис господарських операцій за
шаховим принципом.

По деяких синтетичних рахунках («Каса», «Поточний рахунок», «Розрахунки
з постачальниками і підрядчиками» тощо) ведуть окремі журнали-ордери.
Проте, більшість журналів-ордерів призначені для запису операцій не по
одному, а по декількох взаємопов’язаних рахунках. Так, журнал-ордер № 13
призначений для відображення господарських операцій по кредиту рахунків
«Основні засоби», «Знос основних запасів», «Статутний капітал», що дає
закінчену характеристику руху основних засобів, їх зносу та пов’язані з
ним зміни статутного капіталу.

Для прикладу розглянемо будову і порядок записів у журналі-ордері № 7 по
рахунку «Розрахунки з підзвітними особами». Як видно, у цьому
журналі-ордері аналітичний і синтетичний облік розрахунків з підзвітними
особами забезпечується в єдиній системі записів. Аналітичний облік
ведуть за виданими в підзвіт коштами і здійснюють записи позиційним
(лінійним) способом. Кожній підзвітній особі в журналі відведено окремий
рядок, у якому записують суму виданого авансу, суму витрат, списаних на
підставі авансового звіту, а також залишок невикористаного авансу.
Узагальнені (синтетичні) дані по рахунку «Розрахунки з підзвітними
особами» одержують шляхом підведення підсумків по аналітичних рахунках у
журналі-ордері.

Отже, важливою особливістю будови окремих журналів-ордерів є поєднання в
одному обліковому регістрі синтетичного й аналітичного обліку.

По рахунках, які охоплюють велику кількість облічуваних об’єктів
(основні засоби, матеріали, паливо, розрахунки по оплаті праці тощо),
аналітичний облік ведуть так само, як і при інших формах обліку — на
картках або в книгах. Аналітичний облік касових операцій, як і при інших
формах обліку, здійснюється у Касовій книзі.

Однією із суттєвих переваг журнально-ордерної форми обліку перед іншими
формами є пристосованість облікових регістрів для складання звітності.
Для цього в журналах-ордерах завчасно передбачають перелік показників
звітності, за якими і здійснюється поточний облік. Це дає змогу без
додаткових вибірок і розрахунків одержувати безпосередньо із облікових
регістрів інформацію для складання звітності.

Таким чином, важливою особливістю журналів-ордерів є пристосованість
облікових регістрів для складання звітності.

Як зазначалося раніше, записи у журнали-ордери здійснюють у
хронологічному порядку в міру надходження і опрацювання документів. На
кожному документі вказують номер журналу-ордера і порядковий номер
запису. Відпрацьовані документи зберігають у окремих папках і підшивають
в порядку послідовності зроблених записів у журналі-ордері, що
забезпечує можливість швидкого знаходження потрібного документа.
Журнали-ордери можуть складатися також за допомогою використання
обчислювальної техніки.

Наприкінці місяця по кожному журналу-ордеру підводять підсумки зроблених
записів, які обов’язково звіряють з документами, які послужили підставою
для записів. Загальний підсумок по кредиту рахунка в журналі-ордері
порівнюють з підсумками кореспондуючих по дебету рахунків. Це забезпечує
перевірку правильності облікових записів без складання оборотних
відомостей. Оборотні відомості складають тільки по тих рахунках, по яких
ведуть картки (книги) аналітичного обліку.

Після закінчення місяця журнали-ордери і допоміжні відомості до них
підписуються працівниками бухгалтерії, що складали їх, і головним
бухгалтером. Місячні обороти журналів-ордерів переносять у Головну
книгу, про що роблять відповідні позначки.

36. Журнальна форма обліку.

Форма заснована на ви-нні принципу систематизації та накопичення даних,
первинних док.безпосередньо у регістрах синтетичного і аналітичного
обліку.

Облікові регістри (книги, відомості, журнали), призначені для
хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення,
угрупування та узагальн.інформації про госп.операції, що містяться у
прийнятих для обліку первинних документів.

Регістри складаються щомісяця, вписуються виконавцями та гол. бухг.
або особою, на яку покладено ведення обліку на під-стві.

Аналітичні дані в облікових регістрах мають узгоджуватися з даними
синтетичного обліку на останнє число місяця. Підсумкові записи в
журналах звіряються з даними первинних документів, які були підставою
для записів та з відомостями.

Записи у накопичувальних регістрах здійсн.в розрізі показників,
необх.для управл.і контролю.

Основними регістрами обліку є Журнали, які ведуться за кредитом
синтетичних рахунків. Наприкінці місяця підсумкові дані кредитових
оборотів з журналів переносяться до Головної книги в облікових
регістрах, показники яких перенесено до головної книги, роблять
відповідно позначку у регістрі.

Згідно з методом подвійного запису, суми дебетових і кредитових оборотів
Головної книги повинні бути рівні між собою. Головна книга відк.на один
рік, на кожен окремий рахунок відк.сторінка.

37. Проста і спрощена форми обліку.

Просту форму обліку можуть застосовувати малі під-ства, що не
займ.ви-цтвом і здійснюють не більше 100 госп.операцій протягом місяця.

Проста форма не передбачає ви-ння регістрів обліку майна. Реєстрація
первинних облікових документів, відображення операцій на рахунках,
визнач.собівартості продукції і фін.результатів ведеться в одному
бухг.регістрі – Книзі обліку госп.операцій форма №К – 1.

Книга містить всі рахунки, що застос.під-ством, є комбінованим регістром
аналітичного і синтетичного обліку, дає підстави визначити наявні
госп.засоби та їх джерела на визначену дату і скласти фін.звітність. Для
обліку розрахунків з оплати праці та оподаткування доходів фіз..осіб
складають відомість обліку з/п форма №В – 8. Дані про фін.госп.діяльн.
за місяць з усіх відомостей переносяться до від. форма № В – 9. На
підставі неї склад.оборотна відомість, яку вик.для склад.балансу.

Мале під-стиво самостійно обирає форму ведення обліку, виходячи з потреб
ви-цтва, управління, складності та чисельності працівників. Під-вам
сфери матер.ви-ва рекомендуються регістри журнально-ордерної форми
обліку.

Під-вам торгівлі, громад.харчування і постачальницько-збутовим можна
вик.спрощену форму обліку. Ця форма застос.на малих під-вах з простим
технол.циклом і кі-тю госп.операцій не більше 300 на місяць.

Форма передбачає вик.регістрів обліку майна на малих під-вах.
Застосування регстрів передбачає дотримання наступних умов:

1. Єдина методологічна основа (вик.подвійного запису).

2. Взаємозв.аналітичного і синтетичного обліків.

3. Суцільне відображення всіх госп.операцій в регістрах обліку на
підставі первинних документів.

4. Накопичення і систематизація даних первинних документів в розрізі
потреб управління і контролю.

Після суц. Документування даних у перв.док. проводиться їх перенесення
до регістрів бух обліку, після чого склад. фін.звітність.

39 Поняття і завдання звітності.

Кожне під-во періодично узагальнює дані про свою госп. Ді-сть за певний
період часу. Си-ма накопичених даних, що ха-зує ді-сть під-ва за
визнач.період часу наз. звітністю.

Основними завданнями звітності є передача інформації користувачам для
прийняття управлінських рішень. ЇЇ вик.для контролю за формуванням та
виконанням планів, здісн.аналізу госп.ді-сті.

Для зовн.користувачів інформації склад.зовнішню звітність, для
внутрішніх – внутрішню. Зовнішніми користувачами є: клієнти, партнери,
конкуренти, банки, біржі, держави.

Виходячи з цього, до зовн.звітності включ.: фінансову, податкову,
статистичну, адміністративну.

До внутр.. користувачів відносять: працівників, керівництво, власників.

На основі внутр..звітності прийм.управлінські рішення.

Звітність є завершальним етапом здійсн.фінансового, податкового та
управлінського обліку. Показники звітності вик.для моніторингу ді-сті
під-ства та прийняття рішень на різних рівнях.

Дані звітності широко вик.у наукових дослідженнях з метою
виявл.тенденції та динаміки розвитку економіки країни, формування
пропозицій щодо удосконалення існуючої економічної си-ми на всіх рівнях
управл. Від якості склад.звітності залежить якість прийняття рішень та
ефективність функціонування економіки.

40. Класифікація і регламентація звітності.

Звітність класиф.за різними ознаками.

За строками подання:

1. Оперативна (для отримання окремих даних).

2. Періодична.

3. Річна.

4. Разова.

За ступенем узагальнення:

1. Первинна (склад.окремо під-вами).

2. Зведена (склад.за даними первинної, може включ.різний масштаб –
регіони, міністерства тощо).

За обсягом:

1. Повна.

2. Коротка (звітність малих під-в).

За охопленням ді-сті:

1. За видами ді-ті.

2. Звітність всього під-ва.

За способом передачі:

1. Поштою.

2. Телеграфом.

3. В електронному вигляді.

Бух.звітність, що містить інформ.про фін.стан, результати ді-сті та рух
грошових коштів за певний період, наз.Фінансовою.

Основні вимоги до фін звітності визнач.Законом України «Про бух облік та
фін звітність в Україні» № 996 – ХІV від 16. 07. 99р. П(С)БО 1-5, а
також частково іншими стандартами обліку.

До складу фін.звітності відносять:

Баланс форма №!, звіт про фін.результати форма №2, звіт про рух
грош.коштів форма №3, звіт про власний капітал форма №4, примітки до
річної фін звітності форма №5.

1. Баланс показує начвність активів та джерел їх формування на певну
дату. Інформ. вик.для оцінки стану активів та джерел їх формування,
ліквідності, платоспроможності, фін.стану, Прогнозув.стану активів і
потреб у ресурсах на майб.період.

2) Звіт про фін. результати надає інф-ю про доходи,вит-ти,та
фін.рез-ти,дія-ті під-ва за звітний період.Використов.для оцінки та
прогнозу доходів і витрат,їх складу і структури.

3) Звіт про рух грошових коштів надає інф.про накопич.і
використ.грошових коштів під-м протягом звітного періоду.Використ.для
оцінки від усіх видів дія-ті.

4) Звіт про власний капітал надає інф-ю про зміни у складі власного
періоду,використов.для оцінки та прогнозув.змін у власному капіталі.

5) Примітки до річної фін-ї звітності надають інф-ю про обрану облікову
політику під-ва,інф-ю не наведену у попередніх фін-х звітах,додаткову
розшифровку статей звітності.

Примітки використов.для оцінки та прогнозув.облікової політики дія-ті
підрозділів тощо.

43.Помилки в бух.записах та їх видів

В процесі облікової реєстрації госп.операцій можуть виникати помилки від
простих описів до неправильної кореспонденції рахунків.

Причини помилок різні: втома, недбалість працівника, несправність
техніки тощо.

Виявлені помилки підлягають виправленню, одна к у тексті та цифрових
даних первинних документів, облікових регістрів і звітів, підчистки та
необумовлені виправлення не допускаються.

Виділяють наступні види помилок:

1. Локальні (коли перекручення інформ.тільки в одному обліковому
регістрі, напр..: неправильно поставлена дата).

2. Транзитні (коли помилка автоматично проходить через декілька
облікових регістрів, напр.. перекручування запису суми в Журналі
реєстрації, призводить до помилок на рахунках в оборотній відомості і на
балансі.

Найчастіше помилки можуть виникати:

1. У тексті операції, що призводить до складання неправильної
кореспонденції рахунків.

2. При записах сум (неправильне застосування методу подвійного запису,
напр…: записавши суму в дебет першого рахунку, бухг.забуває записати її
в кредит іншого рахунка і навпаки.)

Порядок виправлення помилок, внесення та розкриття інших змін у
фін.звітності регламентуються П(С)БО 6 і має назву6 Виправлення помилок
і зміни у фін.звіт.

Недопускається виправлення помилок в документах, якими оформленні
касові, банківські операції, та операції з цінним паперами.

Виправлення помилок в бух.звітності проводиться у тому звітному періоді,
в якому було виявлено помилки. Виправлення помилок, які відносяться до
попередніх періодів, вимагає повторного відображення відповідного
порівняльній інформації у фін.звітності.

44. Виявлення помилок в бух обліку.

Для забезп.достовірності показників обліку необх.. до складання
звітності перевірити правильність облікових записів і виправити помилки,
якщо вони мали місце. Помилки виявляють різними способами залежно від їх
ха-ки і способу прояву. Наприклад, при меморіальному ордері повнота і
правильність облікових записів встановлюється шляхом звірки, підсумків
оборотів за дебетом і кредитом синтетичних рахунків в оборотній
відомості з підсумком до реєстраційного журналу. Обороти і залишки по
аналітичних рахунках в оборотних відомостях звіряють з показниками
відповідно синтетичного рахунку. При журнально-ордерній формі, записи в
облікових регістрах звіряють з даними первинних документів, що служили
підставою для записів. Си-ма регістрів за цієї форми дозволяє
контролювати правильність облікових записів шляхом взаємної звірки,
підсумків окремих журналів ордерів і допоміжних відомостей до них.

Про проведення відповідних перевірок бухгалтер робить відмітки і ставить
свій підпис. Поширеним способом виявлення помилок є суцільна перевірка
шляхом пунктирування записів. При цьому всі записи в облікових
регістрах, в яких виявляють розбіжності, послідовно звіряють з
документами або іншими обліковими регістрами, в яких відображаються такі
самі операції. Перевірені суми позначаються знаком (галочкою) або
крапкою, тобто пунктирують. При цьому видно, які записи перевірені і де
ще може бути помилка.

В бух обліку можуть бути допущені помилки внаслідок неправильно
складеної кореспонденції. Такі помилки виявляють при перегляді
кореспондуючих рахунків або при ознайомленні з економічним змістом,
відображених в обліку операцій.

45. Способи виправлення помилок.

Порядок виправлення помилок залежить від їх ха-ру і часу виявлення.
Передбачено виправлення помилок такими способами:

1. Коректурний.

2. «Червоне сторно»

3. Додаткових кореспонденцій.

Коректурний спосіб виправлення помилок полягає в тому, що неправильний
запис закреслюється однією тонкою рискою, так, щоб можна було прот
закреслення, а вгорі пишуть правильну суму або текст. Виправлення
помилки повинно бути обумовлено написом (ви правлено) і підтвердження
підписом. В документі посадової особи, яка підписує документ в
обліковому регістрі – особи, яка зробила виправлення з вказанням дати.
Цим способом користуються для виправлення описок або арифметичних
помилок, допущених в документах (окрім касових касових, банківських, і
цінних паперів). Або в обілкових регістрах, якщо помилка швидко знайдена
і не вплинула на підсумок облікових записів.

«Червоне сторно». Якщо помилка пов’язана з неправильною кореспонденцією
рахунків або виявлена після підрахунку підсумків в облікових регістрах,
виправлення її коректурним способом неможливе. Помилки такого ха-ру
виправляються способом «Ч.С.» або додаткових кореспонденцій. Спосіб «Ч.
С.» полягає в тому, що неправильний запис роблять повторно, в тій же
кореспонденції рахунків і суми, що і помилковий запис, але червоним
чорнилом або пастою кулькової ручки, що означає негативні числа. При
підведенні підсумків сум записані червоним кольором віднімаються,
одночасно звичайним чорнилом роблять повторний запис з вказівкою
правильної кореспонденції і суми. В результаті одержують правильне
відображення операцій в обліку. Виправлення помилок методом сторно
оформляють спец.бух. довідкою, в якій робиться посилання на номер і дату
помилкового запису, що підлягають виправленню, а також документа, що
послужив обґрунтуванню цього запису.

;

Похожие записи