Контрольна робота

Що показує баланс підприємства і що характеризує кожна з його частин?
Способи зниження ступеня ризику. Які два типи інформації надає період
окупності, які ми не отримуємо при застосуванні інших методів оцінки
капіталовкладень?

План.

Що показує баланс підприємства і що характеризує кожна з його частин?

Способи зниження ступеня ризику.

Які два типи інформації надає період окупності, які ми не отримуємо при
застосуванні інших методів оцінки капіталовкладень?

Задача.

Що показує баланс підприємства і що характеризує кожна з його частин?

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку затверджено
наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31 березня 1999 р. та
зареєстровано в Міністерстві юстиції України № 396/3689 від 21 червня
1999 р. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «БАЛАНС».

Цим Положенням (стандартом) визначені зміст і форма Балансу та загальні
вимоги до розкриття його статей.

Баланс складається з двох частин: Активу, де представлені господарські
засоби, і Пасиву, де згруповані їхні джерела. Основним елементом
бухгалтерського Балансу є стаття (активна чи пасивна).

За вищезазначеним стандартом актив балансу складається з трьох розділів:

І. Необоротні активи.

II. Оборотні активи.

III. Витрати майбутніх періодів.

Пасив балансу складається з п’яти розділів:

І. Власний капітал.

II. Забезпечення наступних витрат і платежів.

III. Довгострокові зобов’язання.

IV. Поточні зобов’язання.

V. Доходи майбутніх періодів.

Статті бухгалтерського балансу — це показники, що відображають стан на
відповідну дату окремих видів господарських засобів, коштів і джерел їх
утворення. Кожна стаття балансу має грошовий вираз, що називається
оцінкою статті. Загальним принципом оцінки засобів для балансу є оцінка
за їх фактичною собівартістю. Розглянемо статті активу і пасиву балансу.

Актив балансу

розділ активу балансу «Необоротні активи».

У статті «Нематеріальні активи» відображається вартість об’єктів, які
віднесені до складу нематеріальних активів згідно з відповідними
положеннями. У цій статті наводяться окремо первісна та залишкова
вартості нематеріальних активів, а також нарахована у встановленому
порядку сума зносу.

У статті «Незавершене будівництво» показується вартість незавершеного
будівництва, що здійснюється для власних потреб підприємства, а також
авансові платежі для фінансування такого будівництва.

У статті «Основні засоби» наводиться вартість власних та отриманих на
умовах фінансового лізингу об’єктів і орендованих цілісних майнових
комплексів, які віднесені до складу основних засобів згідно з
відповідними положеннями. У цій статті також наводиться вартість інших
необоротних матеріальних активів. Окремо у цій статті наводяться
первісна (переоцінена) вартість, сума зносу основних засобів та їх
залишкова вартість. До підсумку балансу включається залишкова вартість.

У статті «Довгострокові фінансові інвестиції» відображаються фінансові
інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не
можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. У цій статті
виділяються фінансові інвестиції, які згідно з відповідними положеннями
обліковуються методом участі в капіталі.

У статті «Довгострокова дебіторська заборгованість» показується
заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході
нормального операційного циклу та буде погашена після 12 місяців з дати
складання балансу.

У статті «Відстрочені податкові активи» відображається сума податку на
прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок
тимчасово різниш між обліковою та податковою базами оцінки.

У статті «Інші необоротні активи» наводяться суми необоротних активів,
які не можуть бути включені до наведених вище статей розподілу
«Необоротні активи».

розділ активу балансу «Оборотні активи».

У статті «Виробничі запаси» показується вартість запасів сировини,
основних і допоміжних матеріалів, палива, куплених напівфабрикатів і
комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів та
інших матеріалів, призначених для споживання в ході нормального
операційного циклу.

У статті «Тварини на вирощуванні та відгодівлі» відображається вартість:
дорослих тварин на відгодівлі і в нагулі, птиці, звірів, кролів,
дорослих тварин, вибракуваних із основного стада для реалізації, та
молодняку тварин.

У статті «Незавершене виробництво» показуються витрати на незавершене
виробництво і незавершені роботи (послуги).

У статті «Готова продукція» показуються запаси виробів на складі,
обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання,
укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками та відповідають
технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним
вимогам та роботи, які прийняті замовником, показуються у складі
незавершеного виробництва.

У статті «Товари» показується вартість товарів, придбаних підприємствами
для наступного продажу.

У статті «Векселі одержані» показується заборгованість покупців,
замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари),
виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями.

У статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги»
відображається заборгованість покупців або замовників за надані їм
продукцію, товари, роботи або послуги. До підсумку Балансу включається
чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з
дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів.

У статті «Дебіторська заборгованість за розрахунками»:

з бюджетом;

за виданими авансами;

з нарахованих доходів;

із внутрішніх розрахунків.

У статті «Інша поточна дебіторська заборгованість» показується
заборгованість дебіторів, яка не може бути включена до інших статей
дебіторської заборгованості та яка відображається у складі оборотних
активів.

У статті «Поточні фінансові інвестиції» відображають фінансові
інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно
реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами
грошових коштів).

У статті «Грошові кошти та їх еквіваленти» відображаються кошти в касі,
на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для
поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів. У цій статті
окремо наводяться кошти в національній та іноземній валютах.

У статті «Інші оборотні активи» відображаються суми оборотних активів,
які не можуть бути включені до наведених вище статей розділу «Оборотні
активи».

розділ активу балансу «Витрати майбутніх періодів».

У складі витрат майбутніх періодів відображаються витрати, що мали місце
протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до
наступних звітних періодів.

Пасив балансу

І розділ Пасиву Балансу «Власний капітал» У статті «Статутний капітал»
наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість
активів, які є внеском власників до капіталу підприємства.

У статті «Пайовий капітал» наводиться сума пайових внесків членів спілок
та інших підприємств, що передбачена установчими документами

У статті «Додатковий вкладений капітал» акціонерні товариства показують
суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню
номінальну вартість.

У статті «Інший додатковий капітал» відображаються сума дооцінки
необоротних активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших
юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

У статті «Резервний капітал» наводиться сума резервів, створених,
відповідно до чинного законодавства або установчих документів, за
рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

У статті «Нерозподілений прибуток» відображається або сума прибутку,
реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума
непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні
підсумку власного капіталу.

У статті «Неоплачений капітал» відображається сума заборгованості
власників за внесками до статутного капіталу. Ця сума наводиться в
дужках і вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

У статті «Вилучений капітал», господарські товариства відображають
фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених
товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу наводиться в
дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

II розділ пасиву балансу «Забезпечення наступних витрат і платежів»

У статті «Забезпечення виплат персоналу» відображаються нараховані у
звітному періоді майбутні витрати та платежі, величина яких на дату
складання Балансу може бути визначена тільки шляхом попередніх оцінок.

У статті «Цільове фінансування» відображаються залишки коштів цільового
фінансування і цільових надходжень, отримані з бюджету та інших джерел.

III розділ пасиву балансу «Довгострокові зобов’язання»

У статті «Довгострокові кредити банків» показується сума заборгованості
підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним
зобов’язанням.

У статті «Довгострокові фінансові зобов’язання»

наводиться сума довгострокової заборгованості підприємства щодо
зобов’язання із залучення позикових коштів (крім кредитів банків), на
які нараховуються відсотки.

У статті «Відстрочені податкові зобов’язання» показується сума податків
на прибуток, що підлягають сплаті в майбутніх періодах внаслідок
тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

У статті «Інші довгострокові зобов’язання» показується сума
довгострокових зобов’язань, які не можуть бути включені до інших статей
розділу «Довгострокові зобов’язання».

IV розділ пасиву балансу «Поточні зобов’язання»

У статті «Короткострокові кредити банків» відображається сума поточних
зобов’язань підприємства перед банками по отриманих від них позиках.

У статті «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями»
показується сума довгострокових зобов’язань, що підлягає погашенню
протягом 12 місяців з дати складання Балансу.

У статті «Векселі видані» показується сума заборгованості, на яку
підприємство видало векселі на забезпечення поставок (робіт, послуг)
постачальників, підрядчиків та інших кредиторів.

У статті «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги»
показується сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за
матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім
заборгованості, забезпеченої векселями).

У статті «Поточні зобов’язання за одержаними авансами» відображається
сума авансів, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок
продукції, виконання робіт (послуг).

У статті «Поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом» показується
заборгованість підприємства по всіх видах платежів до бюджету, включаючи
податки з працівників підприємства.

У статті «Поточні зобов’язання за розрахунками з позабюджетних платежів»
показується заборгованість по внесках до позабюджетних фондів,
передбачених чинним законодавством.

У статті «Поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування»
відображається сума заборгованості по відрахуваннях до Пенсійного фонду,
на соціальне страхування, страхування майна підприємства та
індивідуальне страхування його працівників.

У статті «Поточні зобов’язання з оплати праці»

відображається сума заборгованості підприємства по оплаті праці
працівникам свого підприємства (на дату складання Балансу).

У статті «Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками»
відображається заборгованість підприємства його учасникам (засновникам),
пов’язана з розподілом прибутку (дивіденди тощо) і формуванням
статутного капіталу.

У статті «Поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків» відображається
заборгованість підприємства пов’язаним сторонам та кредиторська
заборгованість по внутрішньовідомчих розрахунках.

У статті «Інші поточні зобов’язання» відображаються суми зобов’язань,
які не можуть бути включені до інших статей, наведених у IV розділі
«Поточні зобов’язання».

У розділ пасиву балансу «Доходи майбутніх періодів».

До складу доходів майбутніх періодів включаються доходи, отримані
протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до
наступних звітних періодів.

У балансі відображаються активи, зобов’язання та власний капітал
підприємства. Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі
зобов’язань та власного капіталу.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та
неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну
дату.

2. Способи зниження ступеня ризику.

Основною метою оцінки і обґрунтування ризику є забезпечення його
мінімальної шкоди для господарської діяльності, тому в науковій і
господарській практиці застосовують ризик – менеджмент, мета і завдання
якого – на основі отриманої інформації розробити комплекс заходів по
зниженню економічного ризику.

Існує чотири основні принципи, яких необхідно дотримуватись при виборі
тієї чи іншої стратегії менеджменту в конкретній ситуації:

передавайте ризик третій стороні (страхуйте) в тих ситуаціях коли
можливі збитки внаслідок несприятливих подій значимі, а ймовірність їх
настання невелика;

уникайте ризику в ситуаціях, коли збитки внаслідок несприятливих подій
значимі, а ймовірність їх настання велика;

контролюйте ризик в тих ситуаціях, коли величина збитків внаслідок
настання несприятливих подій незначна, а ймовірність настання висока;

ризикуйте в тих випадках, коли збитки внаслідок настання несприятливих
подій незначні і невеликою є ймовірність їх настання.

В рамках зазначених принципів менеджменту ризику розроблена ціла низка
видів діяльності по мінімізації ризику:

Попередження ризику.

Прийняття ступеня ризику.

Розподіл ризику.

Зовнішнє страхування ризику (п. 3 і 4 відносять до зовнішніх способів
зниження ризику, коли інвестор або суб’єкт ризику передає
відповідальність за настання можливих втрат третій стороні).

Встановлення лімітів.

Диверсифікація.

Створення резервів і запасів.

Отримання додаткової інформації.

Вибір того чи іншого способу мінімізації економічного ризику
обумовлюється декількома факторами, зокрема, схильністю суб’єкта рішення
до ризику; видами ризику і т.д. Причому основною умовою при такому
виборі повинна залишатись економічна доцільність.

Для вибору способу мінімізації можна скористатись класифікацією ризиків
за способом мінімізації:

ризики, які можуть мінімізуватись з допомогою страхування (перелік таких
ризиків визначається діючим законодавством в сфері страхування;
переліком послуг, які надають конкретні страхові організації;

ризики, які мінімізуються без залучення страхових організацій.

Диверсифікація як спосіб зниження ризику.

ae

o

ae

o

oe

o

u

ue

th

???????і об’єктів інвестування, асортименту виробів і т.д. 

Диверсифікація є одним з найбільш універсальних способів мінімізації
ризику і найбільш “дешевим”. Доки існує можливість розподіляти кошти по
різних напрямках діяльності, результативність яких не пов’язана тісно
між собою, доти існує можливість певною мірою уникати ризику.

В найбільш повному вигляді принцип диверсифікації втілюється в теорії
портфелю.

Теорія портфеля.

Портфель цінних паперів представляє собою розподіл коштів між цілим
рядом різних активів у найбільш вигідній та безпечній пропорції.
Оскільки він складається з цінних паперів, що характеризуються
сподіваною ефективністю та ступенем ризику, завдання постало в тому, щоб
розробити механізм обґрунтування портфеля, який би при найбільшій
ефективності мав найменший ступінь ризику.

Узагальнення досліджень в цій сфері призвело до виведення так званої
“портфельної” теорії – це теорія фінансових інвестицій, в рамках якої за
допомогою статистичних методів здійснюються найбільш вигідний розподіл
ризику портфеля цінних паперів та оцінка прибутку. Ця теорія складається
з чотирьох основних етапів:

оцінка активів, що включаються до портфелю;

прийняття інвестиційного рішення;

оптимізація портфеля;

оцінка результатів.

Теорія портфеля знайшла широке розповсюдження в господарській практиці,
зокрема,:

банки, під час підготовки фінансових операцій здійснюють “селекцію”
портфеля цінних паперів;

на підприємстві за допомогою теорії портфеля менеджерами створюються
портфелі надійності матеріальних запасів шляхом визначення їх
оптимального обсягу і ступеня ризику.

Запаси і резерви як спосіб зниження ризиків.

Одним з основних способів мінімізації ризику є створення запасів і
резервів. Мета – уникнення ризику призупинення діяльності господарюючого
суб’єкта внаслідок нестачі матеріальних і інших ресурсів.

До запасів крім предметів та продуктів праці належать запаси виробничих
потужностей, обігових коштів, незавершеного виробництва, кваліфікації
кадрів тощо.

Матеріальні запаси можна поділити на три види: страховий запас готової
продукції на складі; страховий виробничий запас; динамічний страховий
запас.

Створення резерву грошових коштів здійснюється з метою покриття
випадкових затрат, при цьому виділяють два види резервів:

загальний резерв грошових коштів покликаний покривати будь-які зміни в
кошторисі спричинені впливом факторів ризику;

спеціальний резерв, що складається з надбавок не покриття зростання цін
і різних затрат за окремими позиціями.

Створення запасів і резервів на підприємстві є досить дієвим способом
захисту від ризику, але і відносно “дорогим”, оскільки вимагає вилучення
грошових коштів з господарського обороту.

Страхування ризику.

Законом України “ Про страхування ” передбачено здійснення таких видів
страхування:

страхування майна;

страхування продукції на період перевезень;

страхування транспортних засобів;

компенсаційне страхування;

медичне страхування;

страхування призупинення діяльності підприємства;

соціальне страхування;

інші види.

Які два типи інформації надає період окупності, які ми не отримуємо при
застосуванні інших методів оцінки капіталовкладень?

В економічній практиці широко застосовуються п ять основних методів
оцінки інвестиційної привабливості капіталовкладень:

Метод чистої сьогоднішньої вартості (ЧСВ).

Внутрішня норма рентабельності (ВНР).

Метод періоду повернення вкладених інвестицій (ППВІ).

Балансова норма рентабельності (БНР).

Індекс прибутковості (ІП).

Для проведення аналізу переваг і недоліків використання кожного з них
зупинимося спочатку на аналізі впливу часу на вартість грошей. Це
пов’язано з тим, що при оцінці ефективності реалізації проекту необхідно
врахувати специфіку інвестицій: кошти вкладаються в один момент часу, а
виторг від реалізації проекту надходить у різні періоди.

Метод чистої сьогоднішньої вартості (ЧВС).

Загальну формулу ЧСВ для (n) років можна виразити так:

Якщо ЧСВ інвестиційного проекту більше 0, то такий проект може бути
запропонований для реалізації. У тому разі, коли цей розмір менше 0,
необхідно відмовитися від проекту.

Методика, використовувана для розрахунку ЧСВ, називається
дисконтуванням. До переваг цього методу можна віднести:

можливість найточніше враховувати зростання вартості майна акціонерів;

можливість урахування впливу часу на грошові потоки, що надходять у
результаті реалізації проекту;

легкість використання методу спеціалістами;

використання для розрахунку показника всього грошового потоку проекту;

можливість використання різних рівнів вартості капіталу.

Внутрішня норма рентабельності (ВНР).

Теоретична основа. Метод внутрішньої норми рентабельності є досить
простим і використовує здебільшого той самий математичний апарат, що й
метод чистої сьогоднішньої вартості, тобто метод дисконтування.
Внутрішня норма рентабельності — це така процентна ставка, при якій ЧСВ
дорівнює 0.

Є два методи пошуку ВНР — графічний метод і метод пробних розрахунків.
Графічний метод полягає в пошуку двох показників ЧСВ при різних
процентних ставках, при яких вони мали б позитивне або негативне
значення. Потім ці точки відображаються на графіку і між ними
проводиться пряма. Точка перетину цієї прямої осі ЧСВ і є величиною ВНР.

Метод пробних розрахунків складніший, оскільки потребує великої
кількості розрахунків, але більш точний. Цей метод ще відомий як «метод
пошуку лева в пустелі». Його сутність стисло можна сформулювати так: для
того, щоб знайти лева, необхідно розділити ту частину пустелі, де
перебуває лев,, на дві рівні частини. Після того, як така операція буде
проведена кілька разів, можна з упевненістю визначити квадрат із левом.
Те ж саме відбувається і при розрахунку ВНР.

Переваги цього методу подібні до переваг методу ЧСВ:

метод враховує чинник часу;

для розрахунку ВНР використовується весь грошовий потік проекту;

можливість визначити вартість капіталу, який може бути залучений до
фінансування проекту.

До недоліків методу можна віднести такі його характеристики:

знайти значення ВНР набагато складніше, ніж ЧСВ (часто для цього
необхідний комп’ютер);

при об’єднанні для здійснення двох або більше проектів показник ВНР
нового сумарного проекту повинен обчислюватися наново — його не можна
отримати шляхом додавання ВНР проектів складових;

при використанні цього методу можна одержати кілька показників ВНР або
жодного;

метод не завжди спрямований на підвищення вартості майна акціонерів
(наприклад, можливі випадки, коли проект із кращим показником ЧСВ матиме
гірші показники ВНР порівняно з альтернативними проектами);

досить складно розрахувати ВНР для всього терміну реалізації проекту;

при розрахунку ВНР враховується, що гроші, отримані від проекту, ре
інвестуються назад у проект під ставку ВНР. Це не так, тому потрібно
бути дуже обережним з інтерпретацією цього показника, особливо в тому
разі, коли він значно більший ніж обрана для проекту ставка
дисконтування;

цей метод неможливо застосовувати в разі потреби розрахувати ВНР для
проекту, що використовує капітал різноманітної вартості.

Метод періоду окупності (ПО).

За допомогою періоду окупності визначається термін, протягом якого
інвестор може одержати назад внесені ним гроші. Цей метод був дуже
поширеним у 70-ті роки в більшості країн світу, але і зараз він досить
активно застосовується на практиці, особливо тоді, коли треба швидко
проаналізувати ефективність невеликих за масштабом проектів. Метод ПО
звичайно використовують для порівняння альтернатив вкладення коштів.
Крім того, його можна використовувати у тому разі, коли обсяги
інвестицій незначні і не має сенсу проводити складні розрахунки та
дослідження для пошуку ЧСВ.

Цікаво, що метод ПО є єдиним методом оцінювання ефективності інвестицій,
при якому можна не враховувати вартість залученого робочого капіталу. Це
пов’язано з тим, що в будь який час, коли припиняється здійснення
інвестицій (або вони скуповуються), можна відразу повернути залучений
робочий капітал. Водночас цей метод неможливо застосувати під час
розрахунку дисконтованого періоду окупності.

До переваг цього методу можна віднести такі:

він дуже простий у застосуванні. Якщо розрахунок ВНР може проводити
тільки підготовлений спеціаліст, то ПВВІ легко розраховується і не дуже
кваліфікованим персоналом. Крім того, результати таких розрахунків
будуть зрозумілими для більшості співробітників підприємства;

метод дає можливість оцінити доцільність проекту з погляду його
ліквідності, тобто визначити, як швидко можуть повернутися вкладені в
нього кошти. Це також дає змогу оптимізувати структуру капіталу,
особливо тоді, коли підприємство відчуває брак коштів для подальших
капіталовкладень;

завдяки методу можна автоматично відібрати менш ризиковані проекти (з
погляду їх реалізації). Очевидно, що чим довше реалізується проект, тим
він ризикованіший. Вибираючи проект з найкоротшим терміном існування, ми
зменшуємо свій ризик;

як відомо, досить складно розрахувати надходження коштів протягом,
наприклад, десятирічного терміну. Метод ПВВІ дає можливість провести
розрахунки тільки для того періоду, протягом якого доцільно
реалізовувати проект.

До недоліків методу ППВІ можна віднести таке:

він не враховує чинник часу (вихід із ситуації — можливість використання
методу дисконтованого періоду повернення вкладених інвестицій);

основна мета цього методу — не максимізація вартості майна акціонерів, а
поліпшення ліквідності;

метод ППВІ не враховує надходжень після закінчення терміну реалізації
проекту;

дані аналізу досить складно інтерпретувати при ухваленні рішення
інвестувати чи не інвестувати проект, а також вирішуючи, під який
відсоток можна залучити капітал для реалізації проекту. Тому доцільно
використовувати його в сукупності з іншими методами (насамперед ЧСВ);

у тому разі, коли вкладення коштів провадиться не тільки на початковому
етапі реалізації проекту, а й у середині проекту, досить важливо
визначити, який термін вважати періодом повернення інвестицій і який
момент буде початковим для його розрахунку.

Балансова норма рентабельності.

Цей метод є єдиним, у якому замість поняття грошового потоку
використовуються балансові значення прибутку. Крім того, це найбільш
неоднозначний метод. Існує кілька формул для його розрахунку, а сам
метод має чотири різні назви:

accounting rate of return (балансова норма рентабельності);

average accounting return (середня балансова рентабельність);

return on capital employed (рентабельність використаного капіталу);

return on investments (рентабельність інвестицій).

Розрахунок цієї величини здійснюють такими способами:

середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту,
ділиться на середній розмір використаного капіталу;

середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту,
ділиться на початкову величину залученого капіталу.

До переваг цього методу можна віднести:

розрахунок проводиться досить просто, а розмір коефіцієнта дається у
відсотках, що легше сприймається співробітниками підприємства;

доцільність реалізації проекту визначається на основі підрахунку
прибутку проекту, що є зрозумілішим для керівництва підприємства;

аналіз якості роботи керівництва досить часто проводиться за
коефіцієнтами прибутковості використання капіталу, а не за величиною
вартості майна акціонерів.

Перелік недоліків цього методу значно ширший:

відсутня єдина процедура розрахунку коефіцієнта (як обсягу прибутку, так
і величини капіталу, які застосовуватимуться у розрахунках);

коефіцієнт розраховується у процентах і не враховує масштабу проекту;

для розрахунку коефіцієнта використовується прибуток, а не грошовий
потік, що є неправильною основою для прийняття рішення про доцільність
інвестування;

метод не враховує чинника часу;

метод спрямований на підвищення балансового прибутку компанії, а не на
підвищення вартості майна акціонерів;

метод не дає точної бази для прийняття рішення про доцільність
реалізації проекту. Він фактично може застосовуватися тільки при
порівнянні кількох проектів для вибору кращого з них. Використання
середнього рівня прибутковості капіталу підприємства для ухвалення
рішення про інвестування може призвести до серйозної помилки, особливо в
умовах інфляції й у разі реалізації ризикованого проекту. Показник
балансової норми рентабельності не може застосовуватися для порівняння з
коефіцієнтом дисконтування, який використовується для розрахунків іншого
рівня.

5. Індекс прибутковості.

Ще одним методом, що використовує дисконтування, є індекс прибутковості.
Він розраховується так:

Індекс прибутковості використовується в тому разі, коли в умовах
обмежених фінансових ресурсів необхідно витрат найоптимальніший проект
із погляду збільшення вартості майн акціонерів.

До переваг цього методу можна віднести:

можливість у більшості випадків точно враховувати зростання вартості
майна акціонерів;

можливість враховувати чинник часу;

легкість застосування фахівцями;

використання для розрахунків показників усього грошового потоку проекту;

можливість правильно вибрати об’єкти інвестування у разі обмеженості
фінансових ресурсів підприємства;

можливість використовувати при розрахунку ІП різні рівні вартості
капіталу (відсотків).

До недоліків можна віднести:

досить складно одержати дані для всього періоду реалізації проекту;

у разі вибору одного із взаємовиключаючих проектів може бути
неправильний результат (тоді краще застосувати метод ЧСВ);

розробляти методологію і здійснювати аналіз проектів може тільки
підготовлений персонал;

його можна використовувати тільки тоді, коли інвестиційний проект можна
реалізувати частинами, тобто його можна розділити.

Задача.

Обговорюється рішення про капіталовкладення в обладнання у 10 тис. грн..
Внаслідок цих капіталовкладень можливе використання робочої сили та
інших ресурсів підприємства для виготовлення 8 000 штук виробів в місяць
протягом 20 років при витратах 42,5 гривень на 1 виріб. Вироби
продаватимуть по 52,5 грн. за штуку з прибутком 10 гр. за штуку або 80
000 грн. в місяць. Припустимо що через 20 років обладнання може бути
продано за 1 тис. грн. на злам. Річна величина прибутку становитиме
960 000 грн. Визначіть доцільність капіталовкладень, використовуючи
метод внутрішньої ставки доходу.

Список використаної літератури.

Голова С.Ф. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні.
Навчальний посібник. Дніпропетровськ – 2001р.

Комаринський Я., Яремчук І. Фінансово – інвестиційний аналіз. Навчальний
посібник. Київ – 1996р.

Ястремський О.І. Моделювання економічного ризику. – Київ – 1992р.

Ястремський О.І. Основи теорії економічного ризику: Навчальний посібник
для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. Київ
– 1997р.

Похожие записи