Реферат на тему:

Податкова система в структурі інструментів державного регулювання
перехідних економік

Місце і роль податкової системи в структурі інструментів державного
регулювання детермінується станом економічної системи та формами
державного устрою. Теорія суспільного відтворення, що ґрунтувалася на
доктрині К. Маркса, розглядала податки винятково як частку вартості
товарів, яку необхідно анексіювати з метою відтворення суспільства.
Історія довела, що приниження іманентно притаманного податкам
регулятивного потенціалу було однією з серйозних помилок соціалістичних
економік, саме тому в умовах перехідного процесу і постало завдання
створити нову податкову систему. Разом з тим, зміна принципових підходів
до оподаткування потребує відносно тривалого часу, і тому новітня
історія розвитку податкової системи України не вільна від помилок і
присутності елементів, що є наслідками минулої системи.

Процес перерозподілу національного багатства визначається об’єктивними
економічними законами, які не змогла ефективно використати
адміністративно-командна система. Остання практично за всіма основними
характеристиками програє податковій системі як регулятору процесу
перерозподілу національного багатства.

Чітке визначення місця і ролі податкової системи є складною економічною
проблемою навіть у розвинених у ринковому плані країнах, і в
попередньому параграфі даної роботи ми показали, як трансформувалась
податкова політика найбільш розвиненої у всіх напрямах економіки США.
Саме тому питанню податкової політики і системи, що її реалізує, в
економічній науці приділяється багато уваги, однак залишається і багато
неоднозначних проблем. Не можна не відзначити і наявність досягнень у
теоретичному обґрунтуванні використання для потреб регулювання економіки
потенціалу окремих податків, а особливо їх системи. 

Сучасна податкова система – продукт тривалої еволюції, що не в останню
чергу зумовлювалася змінами, які відбувалися в процесі трансформації
ролі держави. Будучи продуктом держави, податки, податкові відносини і
власне податкова система еволюціонували у міру змін природи, характеру,
форм, ролі держави в суспільно-економічному розвитку. Останні становили
об’єктивні чинники її формування. Одночасно становлення податкової
системи було невіддільним від дії суб’єктивних факторів, значення яких
вирішальною мірою зумовлене рівнем компромісу інтересів усіх суб’єктів
податкових відносин. І хоча з розвитком демократичних форм правління,
порівняно з абсолютизмом, вплив суб’єктивних факторів на формування
процесів оподаткування не має визначального характеру, цей вплив
залишається суттєвим. “Не внаслідок теоретичних міркувань рухається
фінансове життя, ні, воно складається під впливом інтересів груп…”46 .

Щодо змін, які вніс розвиток демократичних форм правління в
оподаткування, то їх розуміють, насамперед, у появі в парламенті
виняткового права на запровадження нових податків та визначення напрямів
використання державних доходів. Це дало можливість окремим суспільним
групам через своїх представників впливати на прийняття рішень щодо
оподаткування. Це ж стосується і правової регламентації прав та
обов’язків усіх учасників податкових відносин, що надало їм
цивілізованого характеру. І, нарешті, створення підґрунтя для появи
таких форм податків, які не могли вкоренитися в умовах авторитаризму,
зокрема, прибуткового податку з громадян, податку на прибуток
корпорацій47. 

Еволюція ролі та функцій держави у суспільному житті знайшла
відображення у функціональному призначенні податкової системи. Її
фіскальна спрямованість, примусовість стягнення податків зберігаються
незалежно від розвитку функцій держави, хоча у кількісному вираженні
залежать від рівня та якості послуг, які надає держава. Індивідуальна
ціна податку – це додаткова плата, яку індивід змушений внести (у
вигляді додаткових податкових платежів) за кожну додаткову одиницю
товару суспільного споживання, зазначає Дж. Стігліц48. Стосовно розвитку
та практичної реалізації інших напрямів функціонального призначення
податкової системи, то вони стають продуктом ролі і значення, конкретних
функцій держави в суспільно-економічному розвитку. При цьому зміни
стосуються всіх складових податкової системи, хоча й різною мірою. Це
особливо чітко проявляється стосовно принципів побудови податкової
системи. Залежно від особливостей стану та завдань
соціально-економічного розвитку, на кожному етапі здійснюється їх вибір,
який відрізняється принципами, що стали результатом не лише урахування
певної специфіки, але й фундаментальними, що є здобутком економічної
теорії.

З огляду на викладене вище, було б недоцільно нехтувати регулюючим
потенціалом окремих податків та всієї податкової системи країни. Цей
потенціал, що відбиває сутність податків як економічної категорії,
останнім часом був недостатньо реалізованим у загальній структурі
інструментів державного регулювання економіки. Можливо, саме тому
економічна історія України містить більше прикладів втрачених
можливостей, аніж досвіду ефективної реалізації запланованих дій.

Пошук шляхів та засобів швидкого подолання соціально-економічних проблем
у перехідній економіці України примусив деяких фахівців і науковців
шукати в податках панацею від усіх негараздів, зокрема, через надання їм
стимулюючої ролі. Це зумовлює потребу додаткової уваги до природи
податків, обґрунтування їх функцій. Класично визнані функції податків –
фіскальна та регулююча. Наявність консенсусу з цього приводу в працях
класиків економічної науки дає підстави вважати, що це є правильним
уявленням природи податків. Поряд з цим не можна відкинути й здатності
податків виконувати протекційну, стабілізаційну та вирівнюючу роль при
перерозподілі доходів населення. Постає питання про доцільність
визначення цих властивостей в якості самостійних функцій. Аналіз
сучасних ідей та концепцій підкріплює наші сумніви. Зокрема,
спеціалістами МВФ відзначено, що регулятивний потенціал податкової
системи найкраще проявляється у прогресивних системах, набагато менш
ефективно – у тих, що є пропорційними або регресійними. Тобто при
податковій регресії щонайменше некоректно вести мову про податки як
регулятор. Якщо держава за допомогою податків не здатна регулювати
економічні процеси, то, відповідно, й стимулювання – лише ілюзія.

В окремих роботах стверджується, що проблематично вести мову про
стимулюючу роль податків. Так, С. Терьохін прямо вказує, що податки не
можуть бути стимулюючим інструментом: “Будь-який податок є інструментом
обмеження свободи його платника, тому говорити про стимулюючу роль
оподаткування є беззмістовним. Мова може йти лише про прийняття
політичного рішення про менший ступінь фіскального пригнічення окремої
сфери діяльності або форми споживання стосовно інших сфер або форм”49.
Погодитися з таким твердженням – фактично стати на позицію, яка взагалі
має призвести до виникнення сумніву щодо існування інституту держави як
такого. А оскільки його виникнення і розвиток пов’язані не тільки з
необхідністю існування політичного інституту, але і з тим, що державні
витрати набагато менші й ефективніші порівняно з такими, які необхідні
були б окремому суб’єкту для виконання загальновизнаних функцій,
створення і реалізації житєєзабезпечуючого простору, то дія системи
оподаткування однозначно має і стимулюючий ефект.

Саме тому теоретичне осмислення проблеми місця і ролі податкової системи
в структурі інструментів державного регулювання економіки має велике
значення для усвідомлення економічної сутності податків, а звідси – їх
регулятивного потенціалу.

Разом з тим, причини недостатнього використання регулюючого потенціалу
податків є об’єктивними, оскільки податкові системи далеко не повною
мірою відповідають на запити життя. Як справедливо відзначає В.
Андрущенко, сьогодні настав час активно переносити на ґрунт вітчизняної
фінансової науки нові, зокрема, соціологічно-антропні методи
досліджень50. За його словами, у західній економічній теорії для
дослідження проблеми податків як частини загальної проблематики
економічної науки використовуються етичні поняття свідомості й волі,
елементи соціології, психології тощо.

Далі відзначимо, що застосування нових інструментів аналізу податкової
системи у вітчизняній науці поки що розвинене недостатньо. Більше того,
знання про податки та їх специфіку в перехідних економіках й досі
залишаються вибірковими, уривчастими, тому не дивно, що ефективність їх
використання на практиці дуже низька.

Лише в останні декілька років з’являються аналітичні розробки,
підкріплені не лише логікою та знанням основних законів економіки, а й
багатим статистичним матеріалом, які дають підстави для суджень про
місце і роль податків у системі важелів економічної політики уряду51.

Такий емпіричний аналіз є дуже корисним, оскільки дозволяє виявити
несподівані закономірності та властивості податків. Так, у зазначеній
роботі показано, що відбувається процес розшарування українського
суспільства за рівнем доходів громадян, оскільки має тенденцію до
зростання індекс Джині. Останній є інтегральним показником, що
характеризує розподіл населення за рівнем середньодушового сукупного
доходу в Україні за різними соціальними групами (стратами). З цього
можна зробити висновок, що прибутковий податок з громадян в Україні не є
ефективним, справедливим і гнучким регулятором при перерозподілі доходів
фізичних осіб. Звісно, це стосується теперішнього часу і форми цього
податку.

Можливості більш масштабних, а головне – підтверджених емпіричними
розрахунками досліджень у цьому напрямі обмежені тим, що перехідні
економіки характеризуються недостатньою наявністю статистичних даних.
Принаймні, це стосується України. Ті дані, що налічує офіційна
статистика України, не є стійкими, однорідними статистичними
сукупностями, оскільки відбулися глибокі трансформації або навіть
“шокові” зміни. У зв’язку з цим корисними є дослідження зарубіжних
науковців, які дозволяють з’ясувати місце податкової системи та її
структури в економічних процесах.

Повертаючись до розгляду регулятивного потенціалу податкової системи,
необхідно звернути увагу на роботу спеціалістів МВФ52. Проведений ними
економетричний аналіз53 показує, що на рівень розподілу населення за
рівнем доходів в усіх країнах, що увійшли до вибірки, найбільше
впливають наступні чинники: урбанізація (кутовий коефіцієнт – 0,229,
t-статистика – 4,80), чисельність осіб, які мають вищу освіту (–0,201 і
–3,62 відповідно), та податковий режим (співвідношення між прямим і
непрямим податками (–0,025 та –2,72).

Результати розрахунків показують, що збільшення рівня співвідношення
прямих/непрямих податків та кількості осіб з вищою освітою сприяє
зменшенню коефіцієнта Джині. Це бажаний ефект з погляду системи
принципів соціальної справедливості.

Економічна інтерпретація такої залежності полягає у тому, що прямі
податки є більш ефективним регулятором порівняно з непрямими, а вища
освіта впливає на кваліфікацію, тобто здатність громадян заробляти
більше.

Зазначимо, що в індустріальних країнах нерівність населення за доходами
більша, ніж у перехідних економіках. Відповідно, коефіцієнт Джині вищий
у розвинених країнах світу (наприклад, Сингапур, Німеччина, США тощо).
Крім того, згідно з отриманою регресією, експансія урбаністичного
сектора економіки, який за своїми характеристиками є високодохідним,
збільшує коефіцієнт Джині, тобто відбувається розшарування населення за
соціальними стратами за рівнем доходів.

Отримане регресійне рівняння має обмежену інтерпретацію (нормований R^2
дорівнює лише 0,2). Однак це лише зайвий раз доводить, що існують більш
істотні чинники, які впливають на розподіл доходів у ринковій економіці.

Наведемо деякі висновки, що характеризують роль податкової системи як
інструменту регуляторної політики уряду.

По-перше, вплив чинників співвідношення прямих і непрямих податків та
урбанізації на коефіцієнт Джині є статистично істотним (див.
t-cтатистики за наведеними предикторами).

По-друге, частка прямих податків у структурі ВВП не справляє істотного
впливу на перерозподіл доходів. Більш істотним чинником є структура
податкової системи, а саме: співвідношення прямих і непрямих податків.
За інших рівних обставин збільшення на 40 % співвідношення прямих і
непрямих податків зменшує коефіцієнт Джині у середньому на 0,75 %.

Ці важливі висновки, що характеризують роль податкової системи у
ринкових економіках перехідного типу, проілюстровані у таблицях 1.4 і
1.5.

Таблиця 1.4

Вплив змін у структурі податкової системи на розподіл доходів населення
(зміни у відсотках ВВП)

З таблиці 1.4 видно, що зміни у структурі податкової системи та
податкового навантаження на економіку взагалі (протягом 1980–1990 років)
тільки у Мавританії призвели до позитивного ефекту при перерозподілі
доходів. У Йорданії, Польщі, Таїланді, Болгарії та Угорщині – ефект змін
негативний. У решті країн одностайного ефекту не виявлено.

На відміну від цього, у таблиці 1.5 показано, що чинник структури
податкової системи істотно впливає на перерозподіл доходів у перехідних
економіках. Хоча, як ми відзначали, ефективність регулятивного
потенціалу податкової системи у перехідний період зменшується, вагомість
цього чинника та чинника кількості осіб, які мають вищу освіту,
підтверджується.

Таблиця 1.5

Зміни коефіцієнта Джині залежно від змін структури податкової системи та
кількості осіб, які мають вищу освіту, за окремими країнами відповідно
до рівняння регресії (протягом 1970–1980 та 1980–1990 років)

Наведені дані переконують, що в податковій системі криється потужний
регулятивний потенціал, який може стати в нагоді уряду при розв’язанні
внутрішніх соціально-економічних проблем країни, досягненні поставлених
цілей, виконанні певних завдань.

Хоча в країнах з перехідною економікою коефіцієнт Джині менше, аніж у
розвинених країнах світу, останні досягають ефективного перерозподілу
доходів через податки та бюджетні трансферти. Можна говорити, що
перехідні економіки більш рівні в бідності. У цей же час передові країни
світу взагалі мають більший рівень розшарування населення за рівнем
доходів, проте й більш потужний середній клас, доходи якого є на порядок
вищими, аніж у відповідної соціальної групи в перехідних економіках. Як
показує досвід, високі темпи зростання ВВП ще не є достатньою умовою
поліпшення соціально-економічного стану у країні.

Крім того, в перехідних економіках податки та бюджетні трансферти є менш
ефективним інструментом регуляторної політики уряду, аніж у розвинених
економічних системах. Чому відбувається втрата ефективності – то вже
більш складне питання.

Фахівці МВФ дають певні відповіді, які, проте, на наш погляд, не є
аксіоматичними. Так, вони висловлюють думку, що59:

– перехідні економіки мають структуру податкової системи, у якій, як
правило, домінують непрямі податки і водночас майже відсутні податки на
капітал і майно. Слабка система адміністрування дає суб’єктам
господарської діяльності багато можливостей для ухилення від сплати
податків. Існує велика різниця між податковими режимами де-юре і
де-факто60. Ці характеристики роблять неможливим ефективне виконання
податковою системою регулюючої функції. Посилюють кризу корупція і
бюрократія;

– тільки 13 з 36 досліджених податкових систем перехідних економік мали
ознаки прогресивної системи, решта були або пропорційними, або
регресивними. При цьому у середньо- і довгостроковому періодах рівень
податкової прогресії в деяких економіках зменшився.

Не можна не погодитися з тезою про те, що регулятивний потенціал
податкової системи найбільше реалізується тільки тоді, коли система є
прогресивною.

При цьому можна констатувати певні риси прямих податків, які домінують у
розвинених країнах. Вони надають податковій системі властивостей
прогресивної. У подальшому цей аспект дослідження буде висвітлено більш
ґрунтовно. Але тут необхідно акцентувати увагу на тому, що прямі
податки, на відміну від непрямих, володіють більшим регулятивним
потенціалом з таких причин:

– прямі податки повніше реалізують принцип соціальної справедливості,
адже загальновідомо, що непрямі податки є податками на бідних;

– непрямі податки – це податки на споживання. Споживання обмежується
людськими, суто фізіологічними, психологічними, споживчими вимогам. При
певному рівні насичення людських потреб споживання, в середньому,
перестає збільшуватися. Громадяни заощаджують більше коштів. Тому в
економіках з високим рівнем достатку порівняно з перехідними сплачується
більше податків з неспожитого доходу (заощаджень), який
перерозподіляється на користь незаможних верств населення.

Подібні дослідження дають багато корисних висновків, на які слід зважати
при проведенні подальших наукових розробок та відпрацюванні практичної
моделі оподаткування. Однак при цьому обов’язковою є необхідність
врахування таких вагомих індивідуальних чинників кожної країни, як
специфіка податкового режиму, система адміністрування і навіть
менталітет нації.

5олітика напівзаходів”. Повніше сутність такої характеристики можна
розкрити за допомогою роботи відомого російського економіста Єгора
Гайдара “Тактика реформ і рівень державного навантаження на
економіку”61.

Країнами з високою динамікою розвитку економіки (принаймні, за рівнем
зростання ВВП) є такі, що свого часу вдалися до жорстких реформаційних
заходів (Польща, Чехія, Словаччина, Естонія).

В Україні була проведена лібералізація цін, проте не було водночас
припинено дотації державним підприємствам (м’які бюджетні обмеження), не
запроваджено інститут банкрутства, грошова реформа проведена запізно. У
цей же час на економічну активність суб’єктів господарювання впливав
істотний податковий тягар. Це було неправильно апріорі, оскільки на
етапі становлення середні і малі підприємства повинні були отримати
поштовх і стимули до розвитку. Уряд же, навпаки, “задушив” їх податками.

Так, у 1994 році гранична ставка прибуткового податку з громадян
дорівнювала 90 %, а ПДВ нараховувався не з чистого доходу підприємств, а
з обсягів реалізації, що призводило до багаторазового стягнення коштів
за один і той же обсяг чистої продукції. Про фіскальний характер
оподаткування свідчить той факт, що питома вага чистих податків у
структурі ВВП зросла з 3,9 % у 1991 до 14,2 % у 1995 році62.

Поряд з цим, можна констатувати той факт, що ефективність регуляторних
дій уряду через економічні важелі в Україні істотно зменшилася. Зокрема,
Є. Гайдар відзначає, що у перехідних країнах, де було застосовано
“шокову терапію”, зберігся великий рівень перерозподілу ВВП через
державний бюджет (від 45 до 50 % ВВП і більше). Тому податки в цих
країнах змогли відіграти роль не лише ефективного фіскального заходу, а
й стати важливим регулятивним інструментом. Держава через податкову
систему здатна доволі ефективно впливати на економічні процеси.
Ефективність цих дій залежить виключно від іманентних характеристик
уряду, зокрема рівня компетентності, корупції, бюрократії тощо.

Звичайно, зроблений висновок не є догмою. Принаймні, Є. Гайдар робить
скидку на те, що частка ВВП, яка перерозподіляється через державний
бюджет, більша у тих країнах, які за своїм політичним устроєм ближче до
унітарної моделі держави. Відповідно, у країнах, де більш розгалужена
система державної влади, така частка ВВП є, як правило, меншою.

Важливо відзначити, що дискредитація ідеї сплати податків, а відповідно,
й безпідставне приниження регулятивного потенціалу податкової системи є
наслідком існуючого протиріччя, яке притаманне перехідним економікам
нового типу. Це протиріччя полягає у тому, що уряди таких країн
намагаються збалансувати рівень реальних доходів із завищеними
соціальними зобов’язаннями, які дісталися їм у спадок від
адміністративно-командної системи. Результат цього “збалансування” –
прихований дефіцит державного бюджету та низька податкова дисципліна.
При цьому імпульси неплатежів в економіці виходять від самого уряду,
який намагається видати бажане за дійсне. Розраховувати на стабілізацію
податкових надходжень і, відповідно, на підвищення ефективності
регуляторного потенціалу податків доводиться лише тоді, коли буде хоча б
приблизна рівність між зобов’язаннями уряду та можливостями їх
фінансування. Наприклад, у розвинених країнах, особливо останнім часом,
багато уваги приділяється збалансуванню доходів і витрат бюджету (див.
табл. 1.6). 

Таблиця 1.6

Фіскальний баланс у деяких розвинених країнах світу (% ВВП)

За даними, наведеними у таблиці 1.6, загалом простежується чітка
тенденція збалансування доходів і витрат бюджету65.

Відтак, у тих країнах, де “протиріччя між жорстко заданою ліберальною
економічною політикою і політичними обмежувачами можливостей її
реалізації”66 нівелюється, рівень податкової дисципліни є вищим. Це
означає, що суб’єкти економічних відносин не мають намірів виходу до
тіньового сектора, згодні сплачувати і сплачують податки. У такому разі
ефективність регуляторної функції останніх зростає.

Здатність податків бути ефективним регулятором у системі економічних
інструментів уряду має різні прояви. Так, податкова система може
призводити до перерозподілу прибутків, тобто якщо співвідношення
прибутків різних груп населення після сплати податків змінюється. “Такий
перерозподіл настає, зокрема, за прогресивної податкової системи.
Податки на прибуток становлять 52,5 % федерального урядового доходу в
США, 53,7 % у Канаді та 57,2 % у Японії. Внески на соціальне страхування
у відсотках від урядового доходу становили від 53,0 % у Німеччині до 0,0
% у Японії. Непрямі податки, виражені у відсотках від загальних доходів
центрального уряду, змінювалися від 36,6 % у Норвегії до 3,2 % у США”67.

Вивчаючи податки, їх систему поєднання, роль, функції, майже постійно
з’являються можливості поглиблення знань у цій галузі економічної науки.
Так, цікавим буде погляд на податкову систему в контексті нової теорії
економічної динаміки68, яка постулює, що економіка – це складна,
динамічна, нестійка система. Зокрема, К. Маркс, Дж. Шумпетер, Дж. М.
Кейнс розглядали конкурентну економіку як нестійку. Взагалі економіка
має властивість розвиватися нелінійно, рухається від порядку до хаосу і
навпаки, здатна зазнавати катастроф, характеризується біфуркаційними
станами, збуреннями, дисаптивними структурами тощо.

Аналізуючи економічну літературу з цього приводу, можна дійти висновків,
що хаотичність, біфуркації, збурення породжує ринок як механізм, який
ґрунтується на об’єктивних економічних законах. Держава як елемент
економічної системи, навпаки, повинна містити у собі засади
упорядкованості, системності, оскільки діє не лише за об’єктивними
законами. Вона створює власні закони (“поле гри”), які можна назвати
суб’єктивними. Їх головне призначення – нівелювати ринкові вади. 

У контексті проблем теорії економічної динаміки треба відзначити, що
важливим аспектом регуляторного потенціалу податкової системи є їх
здатність упорядковувати економічні взаємовідносини суб’єктів
господарювання, домогосподарств, фізичних осіб. Останні є платниками
податків, тому держава в особі уряду здатна упорядковувати їх
взаємовідносини, регулювати потоки обмежених народногосподарських
ресурсів. В.-Б. Занг, зокрема, відзначає, що “нестійкість конкурентної
системи може призвести до нерівності людей… Внаслідок нестійкості
капіталістичної економіки деякі [особи] можуть стати дуже заможними, не
працюючи, навіть якщо зірвали успіх лише одного разу, тоді як інші
будуть жити у злиднях при постійній важкій праці”69. Завдяки
застосуванню податків, хаотичні імпульси, породжені ринком, можуть бути
упорядковані, перехідні стани економічних систем – скорочені у часі,
нестійкі системи можуть набути ознак стійких тощо.

Досвід показує, що нестабільність економічних систем може призвести до
непередбачуваних структурних змін, таких, наприклад, як “Велика
депресія”. 

Як відомо, для запобігання таким змінам Дж. М. Кейнс запропонував
застосовувати певні стабілізатори. Серед інструментів економічної
політики уряду він приділяв більшу увагу активним монетарним
регуляторам. Однак, як було вказано вище, таким стабілізатором можуть
бути і податки, які мають властивості автоматичних стабілізаторів.
Завдяки реалізації стабілізаційної функції уряду існує можливість
запобігання руйнуванню виробництва, розв’язання соціальних проблем.
Отже, втручання уряду в економічні процеси дійсно може гарантувати
стійкість усієї системи.

Як бачимо, через податки держава здатна збільшувати ефективність
ринкового механізму. Водночас уряду важливо також усвідомлювати межі
свого втручання, щоб дати можливість дії для основного закону ринку
“Laissez faire”. У такому діалектичному поєднанні протилежних підвалин
міститься таємниця мистецтва управління і регулювання складної
динамічної системи під назвою “економіка”.

Що ж до особливостей перехідної економіки, то виявляється, що податки є
інструментом, який підходить для вирішення багатьох проблем. Так,
суперечність між конкурентними та неконкурентними підприємствами
становить діалектику податкової системи. Неспроможність сплачувати
податки є підставою для існування інституту банкрутства –
фундаментального інституту ринкової економіки.

Подолання суперечностей між інтересами апарату державного управління та
інтересами комерційних структур, по суті, полягає у встановленні балансу
в системі інтересів різних соціально-економічних угруповань. Податки за
своєю економічною сутністю є актом економічної угоди між усіма
зацікавленими сторонами, так само, як Конституція є актом громадської і
політичної угоди. Продовжуючи паралелі, можна підтвердити те, що
податкова система дійсно є економічною конституцією України, а тому від
її якостей, покладеного в її основу рівня довіри та компромісу між усіма
сторонами залежить розвиток соціально-економічної системи всієї країни.

Розв’язання суперечностей між іноземним та вітчизняним капіталом
фактично також полягає у досягненні компромісу. Дискусії про ступінь
відкритості економіки іноземним товарам і капіталу на практичному рівні
вирішуються за допомогою податків. Якщо економіка держави є сильною,
товари конкурентоспроможними на міжнародному ринку, то захищати
внутрішній ринок і, відповідно, виробника протекційними податками немає
потреби. Якщо ж економіка знаходиться на етапі трансформацій, тобто
ринкові механізми мають вади або ще не розвинені, їх має заповнити
державний сектор. Дуже ефективним засобом у всі часи були податки, які,
як виявляється, мають додаткову властивість – протекційну.

Отже, роль і місце податкової системи у структурі урядових регуляторів
визначається не лише типом економіки, а і її власними характеристиками.

Зокрема, у вищезгаданій роботі фахівців МВФ одна з головних тез полягає
у відмінності податкових систем перехідних і розвинених економік. Це
дуже корисний висновок. Його чітке розуміння дозволить дещо зменшити
завищені вимоги до якостей вітчизняної податкової системи. Принаймні,
право на це надає статус України як країни з перехідною економікою.

Відомий російський науковець В. Мау в одній із своїх робіт70 наводить
аргументи про те, що не можна нехтувати специфікою етапу
історико-економічного розвитку країни. Ґрунтуючись на аналізі
взаємозв’язку між показником ВВП на душу населення та етапом політичного
розвитку суспільства, він показує, що всі соціальні катаклізми
відбуваються при дуже низькому рівні матеріального достатку. Крім того,
перехід по стадіях розвитку економіки (аграрна країна, індустріальна,
постіндустріальна тощо) відбувається у міру зростання ВВП на душу
населення. Наприклад, у тих країнах, де цей “показник сягає 10000
доларів США (у цінах 1990 року)…, активніше відбувається структурна
трансформація у напрямі постіндустріалізму”.

Рівень середньодушового ВВП істотно корелює з індексом розвитку
людського потенціалу71 та індексом економічної свободи. При певному
рівні, якого досягають ці показники, уряд потрапляє в залежність від
своїх громадян, оподаткування яких є головним джерелом його доходів, і
знаходиться в залежності від економічної активності громадян, які мають
достатню освіту, рівень громадської свідомості для того, щоб впливати на
дії уряду через демократичні інститути. Дії громадян, у свою чергу,
призводять до зростання рівня прозорості економічної і, зокрема,
бюджетно-фіскальної політики уряду. Цитуємо В. Мау: “Громадяни
відрізняються від підлеглих тим, що бажають знати, як і на які цілі
витрачає держава податки, що у них збирає”. Наведене достатньо чітко
вказує на недопустимість нехтування такими чинниками, як особливі стани
економічних систем та етапи їх соціально-економічного розвитку.

Таким чином, необхідно зазначити, що податкова система – це важливий
фінансовий інструмент мобілізації доходів для виконання
загальнодержавних функцій та здійснення макроекономічного регулювання
економіки, що є важливою складовою забезпечення її розвитку. Незважаючи
на це, сьогодні потенціал такого інструменту використовується вкрай
обмежено. Удосконалення оподаткування, а саме: встановлення видів
податків, їх ставок та податкових пільг має бути визначальним не просто
для забезпечення потреб бюджету, а й для розв’язання нагальних
економічних і соціальних проблем. Правильне використання податкових
пільг та знижок може забезпечити не лише збереження отриманих фінансових
надходжень, а й можливості фінансувати розширення прогресивних напрямів
діяльності, нові інвестиції за рахунок повернення податкових платежів.

Посилення регулюючої функції податкової системи можливе лише тоді, коли
переважним платником податків буде населення, що, в свою чергу,
передбачає значне підвищення частки оплати праці в складі ВВП,
підвищуватиме соціальні мотиви до забезпечення його зростання, що,
власне, є основою соціальноорієнтованої моделі економіки і нової моделі
її зростання. Зниження оподатковуваного прибутку сприятиме зменшенню
відтягнення обігових коштів підприємства. Використання податку на
прибуток як інструменту регулювання потребує розв’язання проблеми
подвійного оподаткування прибутку, що розподіляється підприємством.

Сьогодні багато в чому в оподаткуванні відсутній системний підхід, немає
чіткого визначення ідеології податкової політики, її стратегії, культури
та механізмів реалізації, що актуалізувало б її дії до подолання
податкових суперечностей. 

Історичний досвід переконує, що створення дійсно ефективної податкової
системи становить серйозне випробування для уряду будь-якої держави.
Особливо складним вирішення цього завдання виявляється для транзитивних
економік, які відзначаються суттєвою специфікою вирішення податкових
проблем. У подальшому ми зупинимося на основних складових таких проблем,
а в даному випадку лише зазначимо, що ефективність їх розв’язання є
критично важливою для успішності практично всього спектра соціально
орієнтованих ринкових трансформацій. По-перше тому, що спрямованість
податкової політики на вирішення економічних проблем, зокрема через
вплив податків на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів, є
реальним підґрунтям розв’язання багатьох економічних проблем; по-друге,
зважаючи на можливість через податки впливати на обсяги доходів
громадян; і, нарешті, по-третє, враховуючи безпосередню здатність
податків виконувати егалітарну функцію в економіці, що відповідає
завданням створення її соціально орієнтованої моделі.

Література:

Азаров Н., Лекарь С., Лощинин М., Чушкал Д. Эконометрия физических лиц
Украины // Экономист. – 2001. – № 1. – С. 37–53. 

Анализ экономики: страны, рынок, фирма / Под ред. Рыбалкина В.Е. – М.,
1999. – 304 с.

Андрущенко В. Соціологічний та антропний методи західної фінансової
науки // Вісник НБУ. – 2001. – № 3. – С. 43–46.

Андрущенко В.Л. Фіскально-бюджетний інституціоналізм: копроміс етатизму
та антиетатизму // Науковий вісник Волинського державного університету
ім. Лесі Українки: Економічні науки. – 2000. – № 3. – С. 16–20.

Аткинсон Э.Б., Стиглиц Дж.Э. Лекции по экономической теории
государственного сектора. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 832 с.

Баликоев В.З. Общая экономическая теория: политэкономия, макроэкономика,
микроэкономика. – Н.: Лада, 2000.

Банхаева Ф.Х. Методологические и теоретические положения налогообложения
// Налоговый вестник . – 1999. – № 11. – С. 18–20.

Бараулин С.В. Налоги как цена услуг государства // Финансы. – 1995. – №
2. – С. 25–27.

Бруньов В.В. Монетизація економіки України // Фінанси України. – 1999. –
№ 6. – С. 118–122.

Брызгалин А.В. Организационные принципы Российской налоговой системы //
Финансы. – 1998. – № 3. – С. 33–35.

Брячихин А.М. Как найти выход из финансовых трудностей? // Финансы. –
1995. – № 3. – С. 26–28.

Буряковський В.В. и др. Налоги: Учебное пособие. – Днепропетровск:
Пороги, 1998. – 611 с.

Василик О.Д. Державні фінанси України. – К.: Вища школа, 1997. – 383 с.

Василик О.Д., Буковинський С.А., Павлюк К.В. Фінансова стабілізація:
суть, заходи, проблеми // Фінанси України. – 1996. – № 3–4. – С. 5–28.

Вишневский В.П. К вопросу о налоговой и бюджетной политике Украины:
Макроэкономический аспект. – Донецк, 1993. – 63 с. (Препр. / АН Украины.
Ин-т экономики промышленности).

Волобуев В. Бюджет и макроэконоимческая политика правительства Б.
Клинтона // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 5.
– С. 29.

Воротин Ю. Ориентиры выхода из экономического кризиса // Экономист. –
2001. – № 5. – С. 11–21.

Гайгер Линвуд Т. Макроэкономическая теория и переходная экономика: Пер.
с англ. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 560 с.

Гайдар Е. Тактика реформ и уровень государственной нагрузки на экономику
// Вопросы экономики. – 1998. – № 4. – С. 4–14.

Гвоздева Е., Каштурок А., Олейник А., Патрушев С. Междисциплинарный
подход к анализу вывоза капитала из России // Вопросы экономики. – 2000.
– № 2. – С. 15–45.

Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д.А. Керимов и
В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. – М.: Мысль,
1990. – 524 с.

Геєць В. Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України //
Економіст. – 1999. – № 3. – С. 16–28.

Глазьев С. Состоится ли в 1999-м переход к политике роста // Российский
экономический журнал. – 1999. – № 1. – С. 22; № 2. – С. 14–32.

Головко В. Українська економіка у І півріччі (макроекономічний аспект)
// Економіка України. – 2000. – № 9. – С. 42–61.

Горский И.В. Налоги в рыночной экономике. – М.: Анкил, 1992. – 144 с.

Похожие записи