Реферат на тему:

Особливості та принципові підходи до розробки податкової політики
підприємства в різних країнах світу

В умовах розвитку ринкової економіки одне із основних завдань
підприємства — це розробка його економічної стратегії. Складовою
економічної та фінансової політики підприємства є податкова політика.
Від правильності її розробки залежить ефективність діяльності
підприємства. Держава регулює діяльність підприємства переважно
економічними методами, насамперед через вилучення частини доходів у
вигляді податків. Будь-які помилки в розрахунках можуть при-

звести до негативних результатів, а в деяких випадках до банкрутства.

Податки — надійне і стабільне джерело надходження коштів до бюджету. Але
держава проводить досить активне втручання в податковий процес через
надання різних пільг, знижок, кредитів. Це дає можливість суттєво
знизити загальний розмір податкових платежів як для фізичних, так і для
юридичних осіб. За рахунок цього юридичні особи можуть збільшити свої
доходи, покращити фінансові показники, розширити обсяги діяльності,
інвестувати кошти як у своє підприємство, так і в інші.

Підставою для розробки податкової політики підприємства є чинне
законодавство, яке в більшості країн світу має відносно стабільний
характер і принципово не змінюється протягом тривалого часу. Це дає
змогу підприємству розробляти податкову політику на майбутнє.

Якщо в країні діє досить жорстке податкове законодавство і підприємства
несуть великий податковий тягар, з’являється тенденція до ухилення від
сплати податків або до зменшення розміру їх сплати за рахунок реєстрації
підприємства в офшорних зонах, де діє «лояльніший» режим оподаткування.
Але держава зацікавлена в тому, щоб капітал не вивозився за кордон, тому
чинне законодавство визначає додаткові пільги або інші заходи щодо
зменшення податкового тягаря. А отже, більшість підприємств не
поспішають реєструватися в офшорних зонах і працюють у своїх країнах
(незважаючи на те, що, наприклад, ставка на прибуток у зазначених зонах
становить не більше 2-3 %, а в більшості країн — не менше ЗО %).

У більшості країн діють податкові системи, які спрямовані на те, щоб
зацікавити вітчизняного виробника залишати доходи у своїх країнах. Часто
базова ставка податку на прибуток, яка дорівнює 45 %, за рахунок різних
пільг та знижок в кінцевому варіанті суттєво знижується. У деяких
країнах виробник може вибирати різні системи оподаткування, які для
нього найвигідніші, що також зменшує податковий тягар. Тому загальні
ставки оподаткування доводяться до рівня аналогічних ставок в офшорних
зонах. Крім того, деяким фірмам та підприємствам надаються пільги, які
мають особливий вибірковий характер.

Значна увага у більшості держав приділяється певним напрямкам
діяльності. Так, майже в усіх країнах від сплати податків звільняються
підприємства, які експортують свою продукцію. Це стимулює виробництво
високоякісної продукції та надходжень валютних коштів у державу. Слід
зазначити, що існує практика укладення міждержавних угод щодо уникнення
подвійного оподаткування.

Практично в кожній державі значна увага приділяється розвитку
підприємств малого та середнього бізнесу. Особливо це стосується
підприємств, які починають свою діяльність в районах, віддалених від
шляхів загальних сполучень, у незаселених або малозаселених районах,
створюючи там нові робочі місця. Таким підприємствам надаються податкові
пільги, податковий кредит або податкові канікули, крім того, вони можуть
звільнятися від сплати податків взагалі. Стимулюється також розвиток
різних сфер діяльності, передусім сільського господарства, туризму.
Держава насамперед інвестує ті підприємства, у діяльності яких вона
зацікавлена. Для них створюється сприятлива регіональна інфраструктура,
будуються шляхи до місць видобутку сировини або збуту продукції,
проводиться робота з перекваліфікації робочої сили.

У деяких країнах надаються податкові пільги підприємствам-резидентам.
Якщо більшість активів такого підприємства знаходиться за кордоном і
воно управляє ними, то йому можуть надаватися пільги у вигляді
податкових відстрочок від сплати податків на доходи, одержані за
кордоном, причому на досить тривалий час (до 10 років). За великих
темпів інфляції це практично звільняє підприємство від сплати податкових
платежів.

Податкове законодавство та податкова політика більшості країн світу
спрямовані не на заборону реєстрації підприємств в офшорних зонах, а на
створення альтернативних умов, які давали б йому можливість вибору. Якщо
підприємство реєструється в офшорній зоні, то це означає тільки
паперовий вивіз капіталу, так як усю виробничу та іншу діяльність воно
здійснює у своїй країні. Тому й доходи, одержані підприємством, повинні
також знаходитись у цій країні.

Загалом офшорні зони впливають на пом’якшення конкурентних протиріч між
різними країнами в питанні оподаткування та обґрунтованості податкових
пільг.

Податкове планування для підприємства є важливим і досить складним
етапом у прогнозуванні майбутнього. Для цього використовується багато
показників, які характеризують різні сторони діяльності підприємства.
Вони можуть бути зовнішніми та внутрішніми, офіційно опублікованими та
конфіденційними. Наприклад, показник балансового (або валового) прибутку
показує тільки ту частину доходів підприємства, якою воно може
поділитися з державою у вигляді податку на прибуток. Для підприємства
суттєвіша інша частина, яка залишається у нього і може бути використана
на його потреби в розширенні виробництва, удосконаленні, оснащенні новою
технікою, а решта розподіляється у вигляді дивідендів між акціонерами
або спрямовується на створення різних фондів, зокрема самострахування.

При плануванні та розробці податкових платежів підприємство орієнтується
не тільки на прибуток, а й на інші фінансові показники. До них належить
частина реальних накопичень підприємства, яка частково показується у
його витратах (відрахування в амортизаційні, резервні та страхові фонди,
які можуть створюватися за рахунок собівартості); нереалізований приріст
активів підприємства, які йому належать (наприклад, нерухоме майно,
товарні запаси, вартість акцій та інших цінних паперів); кошти, що
знаходяться в обороті підприємства і можуть бути передані іншим
підприємствам та особам (кошти пенсійного фонду, нарахована та
несплачена заробітна плата найманих працівників, тимчасово вільні від
оподаткування фонди накопичення тощо). Усі вони мають свої особливості
при оподаткуванні, і це повинно враховуватись при розробці податкової
політики підприємства.

Розробляючи податкову політику, підприємство повинно виходити з того, що
податкові платежі є загальною частиною його витрат. Воно може тимчасово
відмовитись від певних видів витрат (наприклад, транспортних, на
рекламу). Але якщо підприємство випускає продукцію, надає послуги,
виконує роботи, то не може не сплачувати податок на додану вартість, а
при нарахуванні заробітної плати — не здійснювати обов’язкові
відрахування у соціальні фонди та ін. Тому значна увага приділяється
встановленню об’єкта оподаткування. При цьому всі об’єкти оподаткування
визначаються як такі:

• які можна визначити порівняно точно (вартість майна, капіталу
підприємства тощо);

• які можна визначити більш-менш точно (мито);

• які можна розрахувати приблизно. На такі об’єкти оподаткування суттєво
впливають як внутрішні, так і зовнішні чинники (наприклад, прибуток,
який залежить як від обсягів діяльності підприємства, так і від темпів
інфляції).

Основною метою податкової політики підприємства є сплата меншої суми
податкових платежів у межах чинного законодавства. Досягається це
переважно за рахунок різних пільг щодо окремих податкових платежів. Крім
того, можуть застосовуватись кредити, податкові канікули, відстрочка
сплати податкового платежу тощо. При розробці податкової політики
податки поділяють на відносно постійні, які можна встановити на досить
тривалий час і які майже не залежать від зовнішніх чинників (наприклад,
податок на землю, на майно), та на змінні, які можна визначити приблизно
і які залежать від різних чинників (наприклад, ПДВ та податок на
прибуток). Постійні податки досить стабільні, у той час як змінні
розраховуються з відхиленням (як правило, не більш як на 10 %).

При цьому широко застосовується принцип розрахунку альтернативних
варіантів податкових платежів. Особливо це стосується змінних податків
та тих, які сплачуються за рахунок доходів або з обсягів діяльності.
Податкова політика дає можливість не тільки планувати податкові платежі,
а й визначати напрямки діяльності підприємства. Одним із варіантів є
диверсифікація виробництва, розширення форм діяльності, початок нових
видів, які дають право на пільгове оподаткування.

Важливе значення при розробці стратегії податкової політики підприємства
має визначення ступеня компетенції платників податків і державних
податкових органів. Сфера оподаткування поділяється на два рівні
компетенції — центральні органи управління та місцеві органи
самоврядування. Так, зовнішні відносини держави, правоохоронна
діяльність, оборона належать тільки до компетенції центральних органів
влади. Рівень компетенції залежить від функцій, які ці органи виконують.
Якщо функції правоохорони, охорони здоров’я, освіти, правозахисна
функція населення та інші знаходяться в компетенції місцевих органів
управління (як наприклад, у США), то серед усіх податкових платежів
більшість — це місцеві податки або з державного бюджету місцеві органи
управління одержують різні дотації. Це пов’язано з тим, що виконання
додаткових функцій потребує додаткових витрат, які мають
відшкодовуватись із державного або місцевого бюджету.

У деяких державах рівень компетенції місцевих органів управління досить
широкий. Вони не тільки стягують податки, а й встановлюють ставки
податкових платежів, порядок їх стягнення і відповідальність за
порушення цих порядків. Усе це визначається в процесі розрахунку та
розподілу обов’язків між різними гілками влади. В одних країнах місцевим
органам управління надано право стягувати податкові платежі, а потім їх
перераховувати до державного бюджету, в інших — навпаки. Це ж стосується
і ставок оподаткування: щодо певних податкових платежів вони можуть
встановлюватись місцевими органами управління.

Важливе значення при розробці податкової політики має поділ підприємств
за ознакою приналежності суб’єкта оподаткування до країни, в якій
здійснюється сплата податків, на резидентів та нерезидентів. Особливо це
стосується США та країн Західної Європи, де розповсюджена міграція як
населення, так і капіталу. До резидентів належать суб’єкти, які
зареєстровані в цій країні як платник податку і сплачують їх з усіх
доходів, одержаних як на території держави, так і за її межами.
Нерезиденти сплачують податки з доходів, одержаних тільки в країні, де
вони здійснюють свою діяльність. Тому постає питання укладення
двосторонніх угод між державами у сфері оподаткування, які регулюють
податкові відносини і дають змогу уникнути подвійного оподаткування. Це
ж стосується і окремих громадян.

При розподілі суб’єктів оподаткування на резидентів і нерезидентів та
укладанні двосторонніх угод виникає проблема національних інтересів
різних країн. Держави, для економіки яких характерне вкладання капіталу
підприємствами або юридичними особами інших держав, зацікавлені у
розмежуванні юрисдикції на принципах нерезидентства. І навпаки, коли
підприємства та громадяни держави одержують більшість доходів від
діяльності за кордоном або від капіталу, який також розташований за
межами держави, то держава зацікавлена в розмежування юрисдикції на
принципах резидентства.

У деяких країнах існує різниця у визначенні понять резидента та
нерезидента для різних компаній і фірм. Тому ці підходи визначаються при
укладенні двосторонніх угод, втім, пільги іноді можуть надаватися і при
оподаткуванні нерезидентів.

Список використаної літератури

Брант М., Шаповал С. Бизнес в Украине и за ее пределами. — К.:
Видавничий центр «Просвіта», 1997.

Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової
системи // Економіст. — 1998. — № 7-9. — С. 120-123.

Гридчина М. В., Вдовиченко Н. И., Калина А. В. Налоговая система
Украины: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2000.

Дернберг Р. Л. Международное налогообложение / Пер. с англ. — М.: ЮНИТИ,
1997.

Евстигнеев Е. Н. Основы налогообложения и налогового права. — М., 1999.

Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег // Избранные
произведения / Пер. с англ. — М.: Экономика, 1983.

Налоговые системы зарубежных стран / Под ред. В. Г. Князева и Д. Г.
Черника. — М.: ЮНИТИ, 1997.

ЧерникД. Г. Налоги в рыночной экономике. —М.: ЮНИТИ, 1997.

Періодична преса України та країн світу.

Інтернет. Сайти різних країн світу.

HYPERLINK «http://www.google.net.com» www.google.net.com

Похожие записи