.

“Організація обліку і контролю операцій з дебіторською заборгованостю (на прикладі діяльності ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат””)”

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 74586
Скачать документ

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра бухгалтерського

обліку і контролю

Литвинчук Наталії Сергіївни

Дипломна робота

на тему: „Організація обліку і контролю операцій з дебіторською
заборгованостю (на прикладі діяльності ЗАТ „Житомирський
м’ясокомбінат”)”

Допускається до захисту Науковий керівник

Протокол № ____________

_________________________ __Береза С.Л._______

від __________________

зав.кафедри бухгалтерського

обліку і контролю

____________________

Житомир

2005

Зміст

ВСТУП

Розділ 1. Теоретичні аспекти обліку дебіторської заборгованості

1.1. Економічна сутність і сучасні погляди на трактування поняття
дебіторської заборгованості

1.2 Класифікація дебіторської заборгованості для потреб обліку

1.3 Історичний аспект розвитку та сучасний стан обліку дебіторської
заборгованості

1.4 Порядок нарахування і використання резерву сумнівних боргів

Висновки до 1-го розділу

РОЗДІЛ 2. Бухгалтерський облік дебіторської заборгованості на ЗАТ
„Житомирський м’ясокомбінат”

2.1 Особливості організації бухгалтерського обліку на ЗАТ „Житомирський
м’ясокомбінат” та шляхи її удосконалення

2.2 Облік дебіторської заборгованості на ЗАТ „Житомирський
м’ясокомбінат”

2.2.1 Бухгалтерський облік дебіторської заборгованості в умовах
застосування комп’ютерних технологій

2.2.2 Облік розрахунків з різними дебіторами для цілей управління

2.2.3 Особливості податкового обліку дебіторської заборгованості на ЗАТ
„Житомирський м’ясокомбінат”

2.3 Організація бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості на
ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат”

2.4 Аналіз розрахунків з дебіторами з метою управління грошовими
потоками. Висновки до 2-го розділу

РОЗДІЛ 3. Організація контролю розрахунків з дебіторами на ЗАТ
„Житомирський м’ясокомбінат”

3.1 Організація зовнішнього та внутрішнього контролю на ЗАТ
„Житомирський м’ясокомбінат”

3.2 Методика контролю операцій з дебіторською заборгованістю

3.3 Інвентаризація розрахунків з дебіторами. Висновки до 3-го розділу

РОЗДІЛ 4. Охорона праці на підприємстві

4.1 Загальні положення

4.2 Особливості охорони праці на ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат”

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

На сьогодні облік є найважливішою функцією управління. Відображаючи
реальні процеси виробництва, обігу, розподілу та споживання, облік
характеризує фінансово-економічний стан господарювання і є основою для
планування його майбутньої діяльності. Процес реформування
бухгалтерського обліку проходить складно, з урахуванням національних
особливостей та набутого досвіду розвитку колишньої облікової системи.
Сьогодні діє закон про бухгалтерський облік і звітність в Україні,
застосовується новий План рахунків бухгалтерського обліку, невід’ємною
частиною бухгалтерської служби підприємства стало поняття „облікова
політика”.

У процесі діяльності підприємство не завжди здійснює розрахунки з іншими
підприємствами або фізичними особами одночасно з передачею майна,
виконанням робіт, наданням послуг тощо.

В реальній практиці постійно виникають ситуації, коли по тим чи іншим
причинам підприємство не в змозі стягнути борги з контрагентів за
відвантажені товари, продукцію чи надані послуги. В цьому випадку
виникає дебіторська заборгованість, яка є по суті безпроцентною позичкою
покупцям. Вона зависає на довгі місяці, а іноді – роки і чим довший
термін непогашення тим ймовірніше, що оплата за продукцію чи товари не
надійде. Зростання дебіторської заборгованості погіршує фінансовий стан
підприємства, а іноді приводить до банкрутства.

Дебіторська заборгованість має великий вплив на визначення достовірності
фінансової звітності, тому правильне її визначення має важливе значення.
Цим визначається актуальність даної роботи.

Найбільш актуальним питанням, яке гостро постає перед суб’єктами
господарювання в сучасний період і напряму пов’язано з
розрахунково-платіжними операціями, є виникнення та погашення
дебіторської заборгованості.

Тому на сьогодні найбільш важливими проблемами, рішення яких повинно
сприяти покращенню фінансового стану підприємства є – правильна
організація обліку дебіторської заборгованості, її аналіз, що
спрямований на виявлення впливу факторів, щодо зростання заборгованості
та обчислення резерву сумнівних боргів.

Дебіторська заборгованість знаходить відображення як у діяльність
підприємства так і у звітності. Вплив дебіторськї заборгованості на
діяльність очевидний. Якщо будь-яке підприємство матиме значний обсяг
заборгованость це буде впливати на процес виробництва або збуту. Якщо
наше підприємство має величезну дебіторську заборгованість це означатиме
що у підприємства є кошти але вони тимчасово не доступні тобто ми не
можемо розраховувати на прибутки, тому що кошти не працюють. Таким чином
бухгалтери будь-якого підприємства повині уважно відноситися до обсягів
дебіторської заборгованості і не допускати її не погашення. Для цього
необхідно стежити за строками погашення заборгованості, яка виникла
внаслідок діяльності підприємства.

Також важливим є правильне відображення дебіторської заборгованості у
звітності. Викревлення цих даних може призвести до неправдивого
визначення фінансового стану підприємства.

Предметом дослідження даної дипломної роботи виступає сукупність
теоретичних та практичних аспектів обліку дебіторської заборгованості,
об’єктом – господарська діяльність ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат”.

Метою дипломної роботи є обгрунтування теоретичних положень, а також
розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення обліку та контролю
дебіторської заборгованості. Для досягенння поставленої мети в роботі
визначені для вирішення наступні завдання:

розкрити економічну сутність та історичний аспект обліку дебіторської
заборгованості;

провести огляд літературних джерел та виявити проблемні питання щодо
обліку дебіторської заборгованості;

дослідити особливості організації бухгалтерського обліку на
підприємстві;

розкрити зміст бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості в
умовах застосування комп’ютерної техніки;

описати організацію обліку розрахунків за податками і платежами на
підприємстві;

дослідити здійснення контролю дебіторської заборгованості на
підприємстві тощо.

В дипломній роботі розглянуто чотири розділи, висновки і пропозиції,
список використаних літературних джерел і додатки.

Робота складається з теоретичний аспектів обліку дебіторської
заборгованості, бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості на
ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” та організація внутрішнього та
зовнішнього контролю, а також охорони праці на підприємстві.

Розділ 1. Теоретичні аспекти обліку дебіторської заборгованості

Економічна сутність та сучасні погляди на поняття дебіторської
заборгованості

З економічної точки зору дебіторська заборгованість розглядається як
складова частина оборотних активів підприємства.

Дебіторська заборгованість – частина оборотного капіталу підприємства,
компанії; сума, яку заборгували підприємству, організації, компанії інші
юридичні особи і компанії, а також громадяни, що є їх боржниками за
поставку товарів, виконання робіт, надання послуг тощо [33, с.529 ].

Тому звернемось, перш за все і до поняття оборотного капіталу.

В економічній літературі немає чіткої межи розмещування понять „оборотні
засоби” та „оборотний капітал”. Логічно буде при розгляді цих понять
враховувати спобів їх відображення в бухгалтерському балансі. У цьому
випадку під оборотними засобами необхідно розуміти актив балансу, який
розкриває предметний склад майна підприємства, у тому числі, його
оборотні та поточні активи (матеріальні оборотні засоби, дебіторську
заборгованість, вільні грошові кошти), а під оборотним капіталом – пасив
балансу, який показує величину коштів необхідним для господарської
діяльності підприємства (власні та позикові кошти) [81, с.133].

Підприємства сфери матеріального виробництва і сфери послуг здатні
підтримувати безперервність процесу виробництва й реалізації продукції
лише за умови, якщо в їх розпорядженні поряд із основними засобами
(знаряддями виробництва) є також оборотні засоби у вигляді предметів
праці – запасів сировини, матеріалів напівфабрикатів, палива, тари тощо.

Крім того, наявність товарно-грошових відносин, ринкові засади
господарювання зумовлюють постійне перетворення вироблених товарів у
гроші. Тому поряд із виробничими (основними та оборотними) засобами
кожне підприємство для підтримання безперервності процесу відтворення
повинне завжди мати певні запаси готових виробів власного виробництва, а
якщо підприємство провадить торговельні операції, то й запаси покупних
товарів на своїх складах, а також вкладати певну суму коштів у
розрахунки, головним чином у відвантажені (відпущені) товари, надані
послуги, здані роботи до моменту їх оплати покупцями. Ці кошти
функціонують у сфері обігу, тому називаються засобами обігу.

Оборотні кошти підприємств, створені за рахунок усіх джерел, поділяють
на нормовані і ненормовані. До нормованих оборотних коштів належать
кошти, які формують:

виробничі запаси (тобто запаси сировини, основних і допоміжних
матеріалів, покупних комплектуючих виробів, палива, запасних частин для
ремонтів, тари);

запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів та інструменту (крім тих,
які, згідно зі стандартами бухгалтерського обліку, віднесені до інших
необоротних матеріальних активів);

запаси незавершеного виробництва;

запаси готової продукції і товарів.

Оборотні кошти у відвантажених товарах, виконаних роботах і наданих
послугах, строк сплати яких не настав і не оплачених у строк, у
розрахунках з дебіторами за одержаними векселями та з інших розрахунків,
а також у залишках коштів на банківських рахунках, у касі – не
нормуються [80, с.224].

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності
оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як „предмети
праці”, „матеріальні активи”, „гроші, що обертаються”. Найчастіше можна
натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти – це грошові ресурси, які вкладено в оборотні
виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва
та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти – це активи, які протягом одного виробничого
циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші [81,
с.158].

Правильне розуміння економічної суті оборотних коштів потребує
насамперед усвідомлення їх фінансової, грошової природи. Їх не слід
ототожнювати з матеріальними цінностями, в які оборотні кошти вкладені,
тобто з оборотними засобами і засобами обігу, оскільки останні є
головним чином засобами виробництва (сировина, матеріали тощо),
напівфабрикатами, готовими виробами, товарами і лише в незначній частині
– коштами (наприклад для виплати заробітної плати робітникам і
службовцям та інші тимчасово вільні гроші). Оборотні кошти обслуговують
економічний обіг оборотних засобів і засобів обігу підприємств.
Авансуючись у грошовій формі для купівлі підприємством сировини,
матеріалів, виплати заробітної плати, вони в процесі виробництва
переходять у незавершене виробництво, потім у готову продукцію, у сферу
розрахунків, а після реалізації готової продукції знову вивільняються у
своїй первісній формі, тобто у формі коштів, готових для нового
фінансування.

Наявність у господарському обороті підприємства власних оборотних
засобів у розмірах, які покривають нормативні потреби в них, а також
залучення кредитних та інших позикових ресурсів ще не є гарантією
створення умов для нормального господарювання. Підприємство має
забезпечити раціональне розміщення цих ресурсів за призначенням, і це є
однією з найважливіших ділянок роботи фінансової служби.

Про нераціональне використання власних і позикових оборотних коштів
свідчить відволікання їх у:

понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей і витрат
виробництва, якщо вони не прокредитовані банком;

дебіторської заборгованості за товари, роботи й послуги, не оплачені в
строк покупцями;

іншу дебіторську заборгованість (за претензіями, за розрахунками з
підзвітними особами тощо);

різні витрати, що перевищують наявні джерела фінансування.

Розглянувши роботи Н.В.Колчиной, Г.Б.Палек, Л.П.Павловой можна
стверджувати, що вони також розглядають дебіторську заборгованість у
складі оборотних засобів. На їх думку, дебіторська заборгованість
включає заборгованість підзвітних осіб, постачальників по закінченню
строку оплати, податкових органів, якщо виникає переплата податків та
інщих зобов’язань, які вносяться у вигляді авансів. Вона включає також
дебіторів за претензіями та спірним боргам [81, с.144].

Економічна сутність оборотних засобів визначається їх роллю у здійсненні
безперервності процесу виробництва, у ході якого оборотні фонди та фонди
оберту проходять як сферу виробництва так і сферу оберту. Оборотні
засоби проходять три стадії кругообороту: грошову, виробничу й товарну.

На першій стадії, грошовій або підготовчій, оборотні засоби із форми
грошових коштів переходять у форму виробничих запасів.

Друга стадія кругообороту здійснюється у процесі виробництва. Суть її
полягає у передачі до виробництва придбаних матеріальних цінностей,
виробничих запасів, в об’єднані засобів та предметів праці з робочою
силою і в створені нового продукту, які включає до свого складу
перенесену та тільки-но створену вартість.

Третья стадія складається із реалізації виготовленої продукції та
отримання грошових коштів. І на цій стадії коугообороту і виникає
дебіторська заборгованість.

Дебіторська заборгованість завжди відволікає засоби із кругообороту, тим
самим перешкоджає їх ефективному використанню, внаслідок чого виникає
кризовий фінансовий стан підприємства. Рівень дебіторської
заборгованості пов’язаний з принятою на підприємстві системою
розрахунків, видом виготовляємої продукції та ступенем насиченості
ринку. Частка дебіторської заборгованості у складі фондів підприємства
доволі велика і складає приблизно 14%. Управління дебіторською
заборгованістю означає контроль фінансових служб за оберністю засобів по
розрахунках [81, с.144].

Павлова Л.Н. економічну сутність дебіторської заборгованості розглядає
наступним чином [59, с.438]: при безготівкових розрахунках відвантаження
та оплата товарів не співпадають у часі. Це призводить до появи
дебіторської та кредиторської заборгованості.

На сьогодні дебіторська заборгованість має сутеве значення. Українські
товаровиробники, знаходячись під пресом неплатежів, вже який рік
намагаються вирішити, що краще для них: зберегти обсяги виробництва
будь-якою ціною, збільшуючи при цьому дебіторську заборгованість, а
разом з цим небезпеку банкрутства, або знизити обсяги виробництва,
контролюючи розміри дебіторської заборгованості на певному, найбільш
безпечному рівні. І в тому, і в іншому випадках підприємства стикаються
з проблемою сповільнення платіжного обороту. З того моменту, як банки
перестали здійснювати платежі шляхом інкасо платіжних вимог,
своєчасність розрахунків повністю залежить від відповідальності
платника, його платоспроможності та платіжної дисципліни.

Оскільки платіжна культура вітчизняних виробників далека від
досконалості, будь-який суб’єкт господарської діяльності повинен
прийняти наявність дебіторської заборгованості як стійку систему. Однак
позиція будь-якого підприємства-кредитора повинна бути активною:
виділяючи в окрему категорію дебіторську заборгованість, термін
інкасації якої ще не наступив ( її можна вважати „нормальною”), кредитор
зобов’язаний приділити особову увагу тій дебіторської заборгованості,
термін якої вже закінчився (прострочена дебіторська заборгованість).

Нормальна дебіторська заборгованість є ні чим іншим, як видом товарного
кредиту, способом зарекомендувати себе, як добросовісного,
дисциплінованого і відповідального партнера-споживача [60, с.194].

Товарний кредит став у двадцятому століті одним з головних видів
правовідносин між продавцем і покупцем, що прийшов на зміну оплаті
товарів за фактом постачання. Однак протягом тривалого часу переважали
документарні форми погашення товарного кредиту: дебітор виписував
продавцеві вексель або відкривав на його користь акредитив. Така форма
розрахунків приводила дебітора до відомих незручностей: зростання
непрямих витрат і зобов’язань погасити товарний кредит точно в термін
незалежно від можливих фінансових труднощів. Не бажаючи вчасно віддавати
борги, покупці стали відмовлятися від документального оформлення своїх
зобов’язань, вдаючись до так званого платежу по відкритому рахунку.
Стараючись зберегти завойовані ринки збуту, продавці були вимущені
погодитися із зміною порядку розрахунків за продукцію, що поставляється.
Однак перехід до розрахунків по відкритому рахунку викликав різке
падіння платіжної дисципліни покупців практично у всьому світі. Це, в
свою, чергу, привело до значного зростання ризику втрати ліквідності для
продавця, справитися з яким могли тільки великі компанії з
діверсифікованним продажем. Для того, щоб підтримати продавців в такій
ситуації, виник факторинг, який став, передусім засобом фінансового
забезпечення діяльності продавця на час вимушеного відвернення оборотних
коштів на терміни товарних кредитів його покупцям, а також
адміністративного регулювання та обліку його продажу [60, с.194].

Зараз і в Україні товарний кредит стає все більш популярним. Проблеми, з
якими стикаються постачальники при використанні цього інструмента –
хронічна недостача оборотних коштів, складності контролю за своєчасністю
і точністю платежів, відсутність методики визначення лімітів товарного
кредитування і ресурсів для подальшого розвитку.

Дебіторська заборгованість може бути визвана несвоєчасною оплатою
платежів, недостачами, розкраданням та розтратами, псуванням цінностей.
Останнім часом різко виросла несвоєчасність оплати рахунків за
відвантажену продукцію, виконані роботи та надані послуги. Це призводить
до того, що підприємству виробнику необхідно велику частку оборотних
засобів відволікати із кругообороту на невизначиний час.

У зв’язку з цим великого значення набуває резерв сумнівних боргів, який
формується за рахунок балансового прибутку. При списанні з балансу
підприємства незатребуваних боргів, які раніше були визнані сумнівними,
відповідно зменшується сума створеного резерву у кореспонденції з
рахунками обліку розрахунків з дебіторами. Створений резерв сумнівних
боргів є джерелом поповнення оборотних засобів, які авансуються в
операції по реалізації товарів робіт та послуг. Сумнівними боргами
вважають ті види дебіторської заборгованості, які не погашені в сроки і
не забезпечени юридичними гарантіями.

Фінансова служба аналізує дебіторську заборгованість по кожному
сумнівному боргу з розрахунком платоспроможності боржника і його
фінансового стану. Величина резервного фонду розраховується, або у
вигляді встановленого проценту від розміру заборгованості відповідно
частці сумнівних боргів, або у формі відрахувань по кожному боргу. За
формуванням резерву сумнівних боргів необхідний контроль у зв’язку з
тим, що у фонд направляється прибуток до оподаткування [59, с. 438]. Ця
необхідність обумовлена тим, що у ряді випадків відволікання коштів у
дебіторську заборгованість, яка виникає по розрахунках за відвантажену
продукцію призводить до несвоєчасної оплати податків та платежів до
бюджету.

Безнадійна дебіторська заборгованість – це не тільки результат невмілого
управління реалізацією продукції (робіт, послуг), а і прорахунків
виробничих і фінансових менеджерів підприємства. Її зростання
стимульоване непродуманою політикою державної підтримки неефективних
підприємств. Так, з боку підприємств і держави неодноразово
впроваджувались різноманітні схеми проведення взаєморозрахунків,
прощення боргів, що являє собою викорінювання наслідків, але не причин
утворення безнадійної дебіторської заборгованості, оскільки
реструктуризація самих неефективних підприємств не проводилася і не
стимулювалася.

Підприємства безсилі ефективно працювати самостійно з безнадійними
боржниками доти, поки не буде можливості обміну боргів на майно
боржника, що, в свою чергу, пов’язано з двома дуже складними проблемами:
приватизацією і оцінкою майна. Ці проблеми, можливо, вирішить чіткий
механізм банкрутства підприємства.

Прострочена дебіторська заборгованість – це область застосування
фінансового управління підприємством. Тут доцільно розподіляти
прострочену дебіторську заборгованість за термінами її виникнення і
застосовувати різні методи її зменшення: використання різних форм
рефінансування дебіторської заборгованості, переклад її в не грошові
високоліквідні оборотні активи, продаж боргів на борговому ринку,
оформлення векселів і їх продаж, застосування також факторингових
операцій [60, с. 195].

Дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів
підприємству на певну дату. Дебіторами можуть бути як юридичні, так і
фізичні особи, які заборгували підприємству грошові кошти, їх
еквіваленти або інші активи. За даними бухгалтерського обліку можна
визначити суму заборгованості на будь-яку дату, але звичайно така сума
визначається на дату балансу. Оскільки відповідно до вимог національних
стандартів бухгалтерського обліку підприємства подають також проміжну
(квартальну) звітність, то суму дебіторської заборгованості підприємства
слід визначати щоквартально.

Порядок бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості та її
відображення у фінансовій звітності регулюються П(С)БО 10 “Дебіторська
заборгованість”. Дія П(С)БО 10 не поширюється тільки на бюджетні
установи, всі інші юридичні особи зобов’язані керуватися його вимогами
[65, с.33].

На сьогодні в Україні відбувається реформування бухгалтерського обліку
до міжнародних стандартів. У світ вийшли праці таких авторів як В.Сопко,
О.В.Лишиленко, Ф.Ф.Бутинець та інших. Розглянемо визначення поняття
дебіторської заборгованості деяких в різних літературних джерелах за
допомогою таблиці 1.1

Таблиця 1.1 Аналіз визначення дебіторської заборгованості.

№ з/п Джерело Визначення

1 Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для студентів
спеціальності 7.050106 «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. / 3-є
вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП „Рута”, 2003. – 444 с. Дебіторська
заборгованість – це заборгованість інших підприємств чи окремих осіб з
платежів даному підприємству. Дебіторська заборгованість означає, що
кошти даного підприємства тимчасово знаходяться у інших підприємств
(організацій) чи осіб, але підлягають обов’язвокому поверненню при
закінченні певного строку. Кошти, які заборгували підприємству інші
господарюючі суб’єкти, не беруть участі у господарському обороті
підприємства, і тому наявність великої дебіторської заборгованості
негативно впливає на його фінансовий стан (с.38)

2 Бухгалтерський словник / За ред. проф. Ф.Ф.Бутинця. – Житомир: ПП
„Рута”, 2001. – 224с. Дебіторська заборгованість – 1) сума
заборгованості дебіторів підприємству на певну дату балансу; 2) частина
оборотного капіталу, а також вимоги на його отримання у вигляді готівки,
матеріальних та інших ресурсів від суб’єктів господарювання; 3)
заборгованість інших підприємств або окремих осіб за платежами даному
підприємству (с.66)

3 Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності
„Облік і аудит” вищих навчальних закладів / за ред. Проф. Ф.Ф. Бутинця.
– 5-е вид., доп. І перероб. – Житомир: ПП „Рута”, 2003. – 726с.
Дебіторська заборгованість – сума заборговаості дебіторів підприємству
на певну дату ( с.265)

4 Велш Глен А., Шорт Деніел Г. Основи фінансового обліку./ Пер. з англ.
О. Мілін, О.Ткач – К.: Основи, 1999. – 943. Дебіторська заборгованість
включає в себе усі вимоги підприємства до інщих юридичних чи фізичних
осіб щодо грошей, товарів чи послуг. У більшості випадків можна
визначити два головних види дебіторської заборгованості : торговельну та
особливу (неопераційну). Кожен з цих видів може складатися з
короткострокової чи довгострокової дебіторської заборгованості (с.377)

5 Глушков Н.Е. Бухгалтерский учет на современном предприятии.
Эффективное пособие по бухгалтерскому учету. – Новосибирск, фирма
«ЭКОР», 1996. – 670с. Дебиторская задолженность – сумма, причитающаяся к
возврату на расчетный счет предприятия от юридических или физических лиц
в итоге их взаимоотношений (с. 354)

6 Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1. / Редкол.:…
С.В.Мочерний (відп.ред) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2000.
– 864с. Дебіторська заборгованість – частина оборотного капіталу
підприємства, компанії; сума, яку заборгували підприємству, організації,
компанії інші юридичні особи і компанії, а також громадяни, що є їх
боржниками за поставку товарів, виконання робіт надання послуг тощо
(с.529)

7 Загородній А., Сліпушко О., Вознюк Г,, Словженко Т. Словник
банківських термінів. Банківська справа: термінологічний словник.– Київ:
Видавництво „Аконії”, 2000. – 608 с. Дебіторська заборгованість – сума
заборгованостей підприємству (організації) від юридичних або фізичних
осіб (дебіторів). Виникає внаслідок господарських стосунків між ними
(с.176)

8 Лишиленко О.В. Бухгалтерський фінансовий облік. Навчальний посібник. –
Київ: Вид-во „Центральної літератури”, 2003. – 524 с. Дебіторська
заборгованість – сума заборгованості дебіторів підприємству на певну
дату (с.220)

9 Пушкар М.С. Фінансовий облік: Підручник. – Тернопіль: Карт-бланш,
2002. – 628с. Дебіторською вважається заборгованість, яка виникає в ході
взаємовідносин підприємства з економічними агентами (юридичними і
фізичними) і належить даному підприємству на певну дату (с.122)

10 Сопко В. Бухгалтерський облік: Навч. Посібник. – 3-те вид., перероб.
і доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 578с. Дебіторська заборгованість є сумою
боргових вимог, які утворилися у різних юридичних та фізичних осіб перед
підприємством у процесі господарської діяльності (с.261)

11 Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О.М., Коробов
М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. – 2-ге вид., перероб. І доп. – К.:
Либідь, 2002. – 384с. Дебіторська заборгованість – сума боргів на
користь підприємства від юридичних або фізичних осіб у результаті
господарьких взаємовідносин (с.308)

Як бачимо з наведених визначень, що різні автори по – різному трактують
визначення дебіторської заборгованості, але при цьому не змінюється її
суть. Дебіторська заборгованість визначається авторами як сума боргу
підприємству від інших дебіторів, яка утворюється в процесі
господарської діяльності. Тобто для виникнення дебіторської
заборгованості необхідно щоб підприємство здійснювало господарську
діяльність, а також здійснювало розрахунки з іншими підприємствами або
фізичними особами.

Дебіторська заборгованість впливає на фінансовий стан підприємства і
заважає йому нормально працювати. Але в процесі фінансого-господарської
діяльності у підприємства постійно виникає потреба в проведенні
розрахунків зі своїми контрогентами, бюджетом, податковими органами.
Відвантажуючи виготовлену продукцію, воно, як правило, не отримує оплату
одразу, тобто відбувається кредитування покупця. Тому протягом періоду
від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу
засоби підприємства знаходяться у вигляді дебіторської заборгованості.

На нашу думку дебіторська заборгованість – це не тільки сума
заборгованості дебіторів підприємству, але й вид розрахуків між покупцем
і продавцем, між підприємством і працівником. Тобто дебіторська
заборгованість є своєрідним видом кредитування. Також дебіторська
заборгованість є показником виробництва підприємства. Можна зробити
припущення, що обсяги дебіторської заборгованості зростають відповідно з
ростом обсягів реалізації продукції. А тому неможливо однозначно
тактувати поняття дебіторської заборгованості, а також робити висновки з
її обсягів. Для цього необхідно більш детільніше ознайомитись з
діяльністю підприємства та причинами її росту.

Класифікація дебіторської заборгованості для потреб обліку

Розглядаючи дебіторську заборгованість, не можна не помітити наявності
широкого спектра її видів. Від того, наскільки правильно здійснено поділ
та класифікацію об’єктів обліку, а також від того, наскільки правильно
обрано класифікаційні ознаки, може залежити і сам порядок обліку як
групи, так і окремого об’єкта. Поділ повинен бути заснований на
економічному критерії і виходячи з економічного та цільового призначення
речей.

Наукова класифікація є методом дослідження множини об’єктів шляхом їх
поділу на класи (групи) за відповідною загальною ознакою, представляє
собою спосіб пізнання сутності, змісту, ступеня схожості і різниці
об’єктів. Нерозуміння теоретичних основ класифікації іноді призводить не
тільки до некоретного застосування деяких термінів, понять, але і до
помилок при класифікації.

Класифікація – розподіл, рознесення об’єктів, назв по класам, групам,
розрядам, при якому в одну групу влучають об’єкти, що володіють
будь-якими загальними ознаками. Виходячи з запропонованого визначення,
вважаємо обгрунтованим, трактувати класифікацію дебіторської
заборгованості як угрупування розрахунків з дебіторами за якоюсь ознакою
в залежності від мети, для досягнення яких вона проводиться.

В більшості країн існують лише загальні правила щодо класифікації
дебіторської заборгованості, які носять рекомендаційний, а не
директивний характер. Рішення про порядок розміщення різних видів
дебіторської заборгованості в балансі та ступінь деталізації цих статей
приймає сама компанія, і, відповідно, у різних компаній склад та
структура дебіторської заборгованості в балансі будуть різними, на
відміну від українського балансу, який жорстоко регламентує форму
надання цієї статті.

Однак в загальному вигляді, за очікуваними термінами погашення, які
встановлюються в договорах , у всіх країнах заборгованість поділяється
на поточну дебіторську заборгованість, тобто заборгованість, яка повинна
бути погашена протягом одного року чи операційного циклу (залежно від
того, який період довше), і непоточну (довгострокову) заборгованість,
яку в окремих країнах (наприклад, країнах ОАЕ) поділяють на
середньострокову та довгострокову. Міжнародні стандарти передбачають
лише одне обмеження – „протягом одного року” [24, с.17].

Відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку підприємство
індивідуально визначає та відносить поточну дебіторську заборгованість
до тієї чи іншої групи. При цьому борги дебіторів можуть бути показані у
балансі без поділу їх на групи.

МСБО 1 „Представлення фінансових звітів”, які вступили в силу після
перегляду з 0.07.1998р. представляє підприємствам право вибору між двома
варіантами преставлення статей у балансі:

поділ активів та зобов’язань на поточні і непоточні;

преставлення активів та зобов’язань у порядку їх ліквідності.

При складанні фінансової звітності дебіторська заборгованість
класифікується за такими ознаками:

зв’язок з нормальним операційним циклом;

термін погашення;

об’єкти, щодо яких виникли зобов’язання дебіторів;

своєчаність оплати боржником дебіторської заборгованості.

Згідно з П(С)БО 10 та Інструкції про застосування Плану рахунків
бухгалтерського обліку дебіторська заборгованість поділяється на такі
види:

Рис.1.1. Класифікація дебіторської заборгованості згідно П(С)БО, плану
рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції

Як бачимо, на сьогоднішній день згідно з П(С)БО 10 дебіторська
заборгованість може виступати необоротним активом, якщо відповідає
наступним ознакам:

не виникає в процесі нормального операційного циклу;

буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Ці ознаки характеризують довгострокову дебіторську заборгованість.

До складу поточної дебіторської заборгованості за П(С)БО 10 відноситься
сума дебіторської заборгованості, яка виникає під час нормального
операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати
балансу.

За радянських часів в багатьох підручниках в залежності від того, що
буде отримано в погашення дебіторської заборгованості – товар чи гроші,
– дебіторська заборгованість поділялась на товарну і нетоварну або
грошово-дебіторську і товарно-дебіторську.

Розглянув роботу Велш Глен А. та Шорт Деніел Г. ми бачимо що вони
виділяють два головних види дебіторської заборгваності: торговельну та
особливу (неопераційну). Кожен з цих видів може складатися з
короткострокової чи довгострокової дебіторської заборгованості.
Торговельна дебіторська заборгованість включає до себе рахунки до
отримання та векселі, отримані по торговій діяльності компанії. Особлива
(або неопераційна) дебіторська заборгованість виникає від іншої
діяльності підприємства ( тобто операцій інших, ніж продаж товарів чи
надання послуг) [21, с.377].

Дебіторська заборгованість в країнах англо-американської системи обліку
(як і в більшості інших зарубіжних країн) класифікується за наступними
групами:

рахунки до отримання (вид дебіторської заборгованості, який виникає при
продажу товарів по „Відкритому рахунку”, без письмового зобов’язання
покупця оплатити рахунок, тобто така заборгованість, яка існує в
результаті надання короткострокового кредиту продавцем покупцю. За
нормальних умов кошти по рахунку повинні бути отримані протягом 30-60
днів);

векселі до отримання;

дебіторська заборгованість, не пов’язана з реалізацією.

Крім дебіторської заборгованості покупців в балансі, відображається інша
заборгованість. Так, в естонському балансі відображається також [24,
с.18]:

дебіторська заборгованість дочірніх та материнських підприємств;

дебіторська заборгованість пов’язаних підприємств;

розрахунки з акціонерами;

інша короткострокова дебіторська заборгованість.

В ЗПБО США дебіторська заборгованість класифікується, якщо це суттєво,
на відміну від українського законодавства, яким такої свободи вибору
підприємствам не надається. Слід відмітити, що довгострокові векселі до
отримання, згідно з положенням системи ЗПБО США, також класифікується як
поточна дебіторська заборгованість, оскільки вважаються
високоліквідними.

В США щодо дебіторської заборгованості слід дотримуватися наступних
правил:

виділення різних типів дебіторської заборгованості, яка належить
підприємству, якщо це суттєво;

забезпечення правильного розміщення оціночних (коригувальних) статей
поряд з відповідними статтями дебіторської заборгованості;

представлення в розділі „Оборотні активи” балансу лише тієї дебіторської
заборгованості, яка буде погашена протягом одного року чи операційного
циклу;

розкриття інформації про будь-які непередбачені збитки, пов’язані з
існуванням дебіторської заборгованості;

розкриття будь-якої дебіторської заборгованості, право на яку передано
чи віддано під заставу як забезпечення;

розкриття всіх значних концепцій ризику, пов’язаних з дебіторською
заборгованістю (якщо дебіторська заборгованість має загальні
характеристики, що можуть вплинути на її погашення).

Позиція спеціалістів щодо поділу дебіторської заборгованості на
довгострокову і поточну не є однозначним. З точки зору одних, такий
розподіл активів та зобов’язань є важливим інструментом для проведення
фінансового аналізу. На думку інших, класифікація дебіторської
заборгованості, як будь-яка інша класифікація, є багато в чому умовною,
що робить її використання з метою розкриття інформації про активи та
зобов’язання у фінансовій звітності та для цілей фінансового аналізу
малокорисною та навіть призводить до отримання невірних висновків.
Зокрема, до поточної дебіторської заборгованості відноситься
заборгованість, що виникає в ході нормального операційного циклу, при
цьому термін такої заборгованості може бути як завгодно великим.

Для будь-якого комерційного підприємства, що прагне фінансової
стійкості, важлива здатність задовольняти фінансові вимоги, що виникають
в ході звичайної підприємницької діяльності. Цю здатність відображає
рівень ліквідності господарюючого суб’єкта. Ліквідність можна
охарактеризувати як негайну конвертованість одного активу в інший за
допомогою обміну. Так, найбільш легко обмінюваний актив – це гроші.
Ліквідність інших активів вимірюється відповідно до їх можливості обміну
на гроші. Проте, поділ активів на основні і оборотні не дозволяє оцінити
ліквідність підприємства, доки активи не будуть виміряні в поточному
грошовому еквіваленті. Отже, можна говорити про те, що ліквідність
господарюючого суб’єкта відображалась би правильніше, якщо б
класифікація активів на основні і оборотні була скасована, і активи
групувалися б відповідно до їх ступення обмінюватись на гроші.

У зв’язку з цим, на нашу думку, доцільно поділяти дебіторську
заборгованість в балансі на довгострокову і короткострокову в залежності
від терміну погашення, причому і той, й інший її вид повинен бути
представлений наступним чином:

довгострокова дебіторська заборгованість:

довгострокова дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

довгострокові векселі одержані;

інша довгострокова дебіторська заборгованість;

короткострокова дебіторська заборгованість:

короткострокова дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

короткострокові векселі одержані;

інша короткострокова дебіторська заборгованість.

Подібна класифікація статей дебіторської заборгованості в балансі, яка
враховує рівень ліквідності статей, є більш корисною для користувачів
фінансової звітності з метою оцінки фінансового стану підприємства,
надає повнішу інформацію про рівень дебіторської заборгованості і
можливість перетворення фінансових зобов’язань на грошові кошти. На
відміну від класифікації дебіторської заборгованості, запропонованої
стандартами, ми уникнули терміну „поточна”, замінивши терміном
„короткострокова”; заборгованість за товари, роботи, послуги відобразили
як у складі довгострокової, так і короткострокової дебіторської
заборгованості, що точніше відображає і розкриває ліквідність
відображення активу в балансі, і дозволить уникнути можливих
неправильних висновків користувачів звітності.

Цікаво, що національними стандартами довгострокові векселі визначені як
векселі, отримані в забезпечення довгострокової дебіторської
заборгованості, що, на думку С.Л.Берези, є некоректним і неправильним.
Крім того, вексель в Україні можа видавати тільки під товари, роботи і
послуги, а така заборгованість відображається в балансі тільки у складі
поточної, а не довгострокової. Тому, під довгостроковими векселями
розуміємо векселі, термін погашення яких з дати балансу більше одного
року.

Зазначимо, що поділ об’єктів на довгострокові і короткострокові в
юридичному значенні може втрачати зміст.

Аналіз міжнародних нормативних і методичних джерел свідчить про
наявність різноманітних типів класифікації дебіторської заборгованості в
залежності від признаку. Найбільше розповсюдження отримала класифікація
в залежності від терміну погашення заборгованості. При цьому термін
погашення визначається як період від дати виникнення заборгованості до
дати її погашення.

Розподіл дебіторської заборгованості в залежності від терміну її
погашення передбачений МСБО 13, де запропонована наступна класифікація:

Непоточна (довгострокова) дебіторська заборгованість;

Поточна дебіторська заборгованість.

Для підприємств, які прийняли рішення про виділення в фінансових звітах
групу поточних і непоточних активів, наведений перелік статей, які
повинні бути віднесені до поточних активів. В частині дебіторської
заборгованості передбачено включення до складу поточних активів такої
заборгованості, яка може бути реалізована протягом одного року з дати
балансу, а також авансових виплат на придбання поточних активів
незалежно від терміну їх погашення. За рішенням підприємства дебіторська
заборгованість за реалізовану продукцію, товари, послуги може бути
повністю включена до складу поточних активів. Для інших видів
дебіторської заборгованості критерієм розподілу на поточну та непоточну
є часовий інтервал, який залишається до моменту її погашення від дати
балансу.

Таким чином, національні облікові стандарти не надають підприємствам
права відображення дебіторської заборгованості, як і інших поточних
активів та зобов’язань, без відокремлення груп довгострокової та
поточної заборгованості. При цьому до складу поточної заборгованості
включена повністю вся сума заборгованості за продукцію, товари, роботи,
послуги, незалежно від очікуваного терміну її погашення, що не
суперечить нормам чинного у теперішній час МСБО 1. У зв’язку із цим
логічним бачимо доповнення П(С)БО 10 статтею, яка б передбачала вимогу
приведення у примітках до фінансової звітності суми дебіторської
заборгованості за товари, роботи, послуги, яка не буде погашена протягом
дванадцяти місяців з дати балансу.

З метою аналізу відповідності української фінансової звітності
притаманним їй якісним характеристикам і вимогам МСБО 5 було порівняно
статті форми „Баланс”, що розкривають дебіторську заборгованість, згідно
вимог П(С)БО2 та МСБО 5 [49, c.145]. Результати проведеної оцінки
наведені в таблиці 1.2

Таблиця 1.2. Оцінка відповідності статей форми „Баланс”, що розкривають
дебіторську заборгованість вимогам МСБО 5 та П(С)БО 2

Статті, що розкривають дебіторську заборгованість згідно МСБО 5 Статті,
що розкривають дебіторську заборгованість згідно П(С)БО 2

Довгострокові активи: Необоротні активи:

Довгострокова дебіторська заборгованість: Довгострокова дебіторська
заборгованість

а) Розрахунки і векселі, що підлягають отриманню (торгові операції)

б) Дебіторська заборгованість директорів

в) Внутрігрупова дебіторська заборгованість

г) Дебіторська заборгованість асоційованих компаній і також інша

Поточні активи: Оборотні активи:

Дебіторська заборгованість:

Розрахунки і векселі, що підлягають отриманню (торгові операції) а)
Векселі отримані

б) Дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи та послуги

Дебіторська заборгованість по розрахункам:

а) Дебіторська заборгованість директорів

б) Внутрігрупова дебіторська заборгованість По внутрішнім розрахункам

в) Дебіторська заборгованість асоційованих компаній По нарахованим
прибуткам

г) Інша дебіторська заборгованість та витрати, оплачені авансом а) По
виданим авансам

б) З бюджетом

в) Інша поточна дебіторська заборгованість

Слід відзначити, що окрім відсутності в українському варіанті більш
детальної класифікації довгострокової дебіторської заборгованості,
передбаченої МСБО 5, спостерігається істотна відмінність в підході щодо
декількох об’єктів, відносно яких виникає дебіторська заборгованість, а
саме:

дебіторська заборгованість директорів;

внутрігрупова дебіторська заборгованість;

дебіторська заборгованість асоційованих компаній.

МСБО 5 наведені види заборгованості розглядаються як основні при
розкритті в Балансі і поділяються в залежності від терміну погашення на
довгострокову і поточну заборгованість.

Українськими стандартами дебіторська заборгованість директорів не
виділяється як стаття, що підлягає розкриттю в Балансі і окремому
врахуванню на рахункахбухгалтерського обліку. Подібна розбіжність
зумовлена, на думку С.А.Кузнецової, незначною питомою вагою або
відсутністю цього виду розрахунків в загальній сумі дебіторської
заборгованості українських суб’єктів господарювання, що пояснюється
економічним та правовим статусом України на сучасному етапі, що зумовлює
процес становлення інституту підприємництва і накопичення капіталу. В
подальшому, при створенні великих українських корпорацій, розрахунки з
директорами займуть одну з ключових позицій в загальній сумі
розрахунків, що зумовить їх окреме відображення в фінансовій звітності
компанії в відповідності з МСБО.

Особливої уваги заслуговує стаття „Внутрігрупова дебіторська
заборгованість”, що українським планом рахунків розглядається при
здійсненні тільки поточних внутрішніх розрахунків. Подібний підхід є
наслідком централізованого соціалістичного обліку, викладеного в
Інструкції до плану рахунків СРСР, що припускала або закриття наприкінці
року сальдо по цьому виду рахунків, або проведення розрахунків по
поточним операціям. В будь-якому випадку внутрішні розрахунки повинні
були бути поточними і мали на увазі погашення заборгованості по них
впродовж дванадцяти місяців з дати балансу. Даний підхід є неправильним
для сучасного бухгалтерського обліку і фінансової звітності України по
наступним причинам:

фінансова звітність представляється власникам, інвесторам, органам, до
сфери управління яких відноситься підприємство;

внутрішні розрахунки можуть проводитися без обмежень (що не заборонено
П(С)БО).

Виходячи з цього підприємства можуть перерозподіляти активи і пасиви
всередині підрозділів на необмежені тимчасові терміни, що зумовлює
виникнення як поточної, так і довгострокової внутрішньої дебіторської
заборгованості з наступним відбиванням останньої в фінансовій звітності
при наданні користувачам. В зв’язку з цим, на думку С.А.Кузнецової є
доцільним, внести відповідні зміни в діючий український план рахунків з
метою більш докладного подання внутрішньої заборгованості в формі
„Баланс”.

Відсутність статті „Дебіторська заборгованість асоційованих компаній” в
українській практиці зумовлене, на нашу думку, низьким рівнем розвитку
інвестиційних процесів в Україні. В зв’язку з цим, подання подібної
статті в Балансі є необгрунтованим на сучасному етапі для України [49,
с.147].

На думку Ф.Ф.Бутинця поточна дебіторська заборгованість за можливістю
погашення класифікується за трьома напрямами [20, с.431]:

Таблиця 1.3. Класифікація поточної дебіторської заборгованості

Вид дебіторської заборгованості Товарна Нетоварна

Нормальна Дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість у
погашенні її боржником

Рахунок 36 „Розрахунки з покупцями та замовниками” Рахунок 37
„Розрахунки з різними дебіторами”

Сумнівна Дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість у
погашені її боржником

Пов’язана зі створенням на балансі резерву сумнівних боргів Резерв
сумнівних боргів не нараховується

Безнадійна Дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість у її
непогашенні боржником або за якою минув строк позовної давності

Списується за рахунок резерву сумнівних боргів Списується безпосередньо
на витрати періоду

Важливим моментом при класифікації безнадійної дебіторської
заборгованості є поділ цієї заборгованості на два види: затребувану
(заборгованість, за якою організація–кредитор вжила всіх заходів для її
погашення підприємством-дебітором) та незатребувану (заборгованість, по
якій організація-кредитор не вжила заходів до її повернення).

До можливостей затребування заборгованості слід віднести:

пред’явлення письмової претензії до боржника;

пред’явлення позову до арбітражного суду.

Очевидно, що, коли організація використала обидві ці можливості,
дебіторську заборгованість можна вважати затребуваною. За цими видами
заборгованості також слід встановити різний порядок її списання. Тільки
затребувану дебіторську заборгованість слід списувати на фінансовий
результат діяльності підприємства по закінченню терміну позовної
давності, який складає три роки, і надати можливість підприємству по
зменшенню оподатковуваного прибутку.

Для бухгалтерського обліку важлива прийнята сучасна концепція поділу
активів на монетарні і немонетарні. При цьому, монетарна дебіторська
заборгованість представлена фіксованою (визначеною) сумою грошей, а
немонетарна – не виражена. Така класифікація має значення при оцінці
дебіторської заборгованості, вираженої в іноземній валюті, передбачена
обов’язково П(С)БО 21. відображення в обліку поділу статей на монетарні
і немонетарні можна знайти в аналітичному обліку, в якому відображаються
суттєві умови договорів і яким чином будуть погашені борги.

В бухгалтерському обліку важливого значення набуває поділ заборгованості
за термінами. На жаль, в сьогоднішніх регістрах обліку відображення
очікуваного терміну погашення заборгованості і реального строку
погашення немає. Тому пропонується за реальним строком погашення
дебіторську заборгованість поділяти на термінову, прострочену і
відстрочену, що в обліку знаходить відображення на відповідних
аналітичних рахунках, де контролюється термін виконання договорів. В
окремих підручниках з фінансів, фінансового менеджменту зустрічається
поняття „строкова”. На нашу думку, доцільніше використовувати поняття
„термінова”, яке в тлумачному словнику трактується як „обмежений певним
терміном; який триває певний строк”.

Згідно з Est GAAP №6 „Зміст балансових статей бухгалтерської річної
звітності” короткострокова дебіторської заборгованості підрозділяється
на дві наступні групи: „вимоги до покупців” та „інші вимоги”. По першій
групі відображається дебіторська заборгованість, пов’язана з
реалізаційною діяльністю, а по другій групі інша заборгованість третьої
сторони, що виникає в результаті інших господарських угод.

За першою групою в балансі виділяються наступні статті: рахунки до
отримання; векселі до отримання; сумнівні рахунки (з мінусом). В статті
„рахунки до отримання” показується непогашена заборгованість, покупців і
замовників за відвантажені товари, здані роботи і надані послуги,
оскільки в умовах комерційного кредиту виникає тимчасовий лаг між
відвантаженням їх покупцеві і оплатою. Аналітично заборгованість
поділяється на наступні складові:

заборгованість, що погашається своєчасно і регулярно;

заборгованість, що погашається нерегулярно і несвоєчасно, при цьому
затримка може залежати не від боржника, а від обставин на грошовому
ринку;

спірна заборгованість через відмову покупців від акцепту рахунків,
зумовлена незадовільністю умов постачання. Як правило, такі спори
вирішуються здійсненням двосторонніх переговорів;

сумнівна заборгованість, що виникла через низьку платоспроможності чи
банкрутсво покупців;

безнадійна заборгованість, що списується з балансу.

Важливого значення в обліку, в тому числі при визначенні сумнівності
заборгованості, набуває значення поділ заборгованості за забезпеченістю
(гарантія, застава, порука, вексель). І.Бернар та Ж.-К.Коллі з точки
зору надійності боргових вимог розрізняють вимоги незасвідчені і вимоги
привілейовані. Борги повинні були, на думку Герстнера, поділятися в
обліку на забезпечені і незабезпечені.

Наводячи класифікацію дебіторської заборгованості, досить часто автори
опускають той момент, що умовно всю дебіторську заборгованість також
можна поділити на два види: допустима і невиправдана, що набуває
великого значення в управлінні і знаходить своє відображення в обліку.
Допустима дебіторська заборгованість є наслідком недоліків в
господарській діяльності підприємства і виникає в результаті
застосування форм розрахунків за товари і послуги. Невиправдана
дебіторська заборгованість виникає внаслідок недоліків в роботі
підприємства, наприклад, при виявленні недостач, розкрадань
товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів. Поділ дебіторської
заборгованості на ці два види в обліку відображається на різних
субрахунках рахунків 16 „Довгострокова дебіторська заборгованість”, 36
„Розрахунки з покупцями і замовниками” та 37 „Розрахунки з іншими
дебіторами”, він дає можливість прослідкувати порушення
фінансово-розрахункової дисципліни і виявити причини. Таких причин може
бути дві:

неякісна робота контрагента – відсутність коштів у покупця, незадовільна
організація роботи його бухгалтерії;

неякісна робота підприємства-постачальника – порушення договорів
поставки.

Підводячи підсумок можна навести наступну класифікацію дебіторської
заборгованості:

Таблиця 1.4. Класифікація дебіторської заборгованості для цілей
бухгалтерського обліку

Класифікаційна ознака Вид дебіторської заборгованості

1. За способом виникнення 1.1. Пов’язана з реалізацією товарів, робіт
послуг

1.2. Інша (або не пов’язана з реалізацією товарів, робіт, послуг)

За термінами погашення

2.1. Очікуваним строком погашення 2.1.1. Короткострокова

2.1.2. Довгострокова

2.2. Реальним строком погашення 2.2.1. Термінова

2.2.2. Прострочена

2.2.3. Відстрочена

2.3. За впевненістю в погашенні 2.3.1. Нормальна

2.3.2. Сумнівна

2.3.3. Безнадійна (затребувана та незатребувана)

3. За контрагентами 3.1. Вітчизняних дебіторів

3.2. Іноземних дебіторів

4. За забезпеченістю 4.1. Забезпечена

4.2. Незабезпечена

5. За формою погашення 5.1. Монетарна

5.2. Немонетарна

6. За ступенем дотримання фінансової диспипліни 6.1. Допустима

6.2. Невиправдана

Така класифікація розкриває економічну природу різних видів дебіторської
заборгованості та відповідає структурі бухгалтерського балансу.

Зазначимо, що під цю класифікацію не підпадає заборгованість учасників
(засновників) за внесками до статутного капіталу [4, с.28].

В періодичних виданнях висловлюється думка, що заборгованість учасників
товариства, не оплаченою в строк, є дебіторською дійсно, до одного року
після заснування товариства у підприємства може виникнути заборгованість
учасників перед підприємством. Окремі автори вважають, що на таків
заборгованості поширюється дія загального строку позовної давності в три
роки. Отже, така заборгованість є дебіторською.

Згідно з П(С)БО України така заборгованість відображається в пасиві
балансу за від’ємним значенням, і, відповідно, не є дебіторською, а
відображає суму, фактично не внесену до статутного капіталу. Така
позиція прийнята майже у всьому світі. Тільки в Бельгії неоплачені суми
оголошеного капіталу враховують в складі дебіторської заборгованості.

При вивченні економічної літератури з’ясовано, що існує широкий спектр
видів дебіторської заборгованості.

Розглянувши роботи авторів з бухгалтерського обліку та дослідивши їх
праці, ми можемо зробити висновок, що всі вони здійснюють класифікацію
дебіторської заборгованості відповідно до П(С)БО 10, що і розглянуто у
таблиці 1.4.

Таблиця 1.5. Класифікація дебіторської заборгованості згідно з
навчальними посібниками та підручниками з бухгалтерського обліку

Автор Ознака класифікації

За терміном погашення За строками платежу За способом виникнення За
погашенням За видами суб’єктів

Короткострокова (поточна) Довгострокова Термін сплати не настав
Просторочена Відстрочена Товарна Не товарна Погашена Непогашена
Заборгованість всередині країни Заборгованість іноземних партнерів

Бутинець Ф.Ф + + + + +

Велш Глен А., Шорт Деніел Г + + + + –

Пушкар М.С. + – + + –

Лишилешко О.В. + – – + –

Сопко В. + + + – +

Косміна Р.М. + – + – –

Чебанова Н.В. + – + + +

Як бачимо з даного дослідження багато авторів поділяють дебіторську
заборгованість на довгострокову та короткострокову або поточну та
непоточну. Але інши класифікаційні ознаки не співпадають. Одні виділяють
дебіторську заборгованість за способами її погашення: забезпечена
векселем чи незабезпечена. Також існують розбіжності у класифікації
дебіторської заборгованості щодо способу виникнення, але у цьому питанні
майже усі автори проводять класифікацію заборгованості.

Розроблені нами класифікації враховують рівень ліквідності статей, є
більш корисною для користувачів фінансової звітності, надає більш повну
інформацію про рівень дебіторської заборгованості і можливість
перетворення фінансових зобов’язань на грошові активи. Запропоновано
обов’язковий поділ на довгострокову і короткострокову, безнадійної – на
затребувану і не затребувану; виділено ознаку класифікації –
терміновість, що обумовлено значною часткою прострочених платежів у
складі дебіторської заборгованості на підприємствах.

1.3 Історичний аспект розвитку та сучасний стан обліку дебіторської
заборгованості

Виникнення та розвиток бухгалтерського обліку є складовою частиною
історії людського суспільстава. Бухгалтерський облік в історичному
аспекті – це пошук доцільних відповідей на облікові питання. Для того,
щоб зрозуміти і збагнути всю сутність бухгалтерії, необхідно вивчити її
історію. Тільки глибокі знання поступового розвитку обліку навчають
заслужено цінувати його переваги та значення для господарського життя.
За допомогою історії є можливість проникнути в економічне життя минулих
століть. Господарські явища, правові відносини, рух цінностей, які
належать підприємству, відображають за допомогою слів та цифр –
бухгалтерських записів. Бухгалтерія, таким чином, є дзеркалом, яке
відображає частину явищ культурного розвитку народів світу.

Значення історії обліку важливе для розуміння його сучасного стану і
оцінки можливих напрямків розвитку. Історична еволюція бухгалтерського
обліку розглядається для полегшення розуміння теперішнього і
передбачення майбутнього [15, с. 7].

Розвиток кожної науки, її успіхи і невдачі залежать від того, які вчені
її розвивають. В науці про бухгалтерський облік були люди які по силі
розуму можуть посісти почесне місце серед таких вчених як Гелен, Декарт,
Ньютон, Ломоносов, одним із них був італійський чернець Лука Пачолі
(1445-1515) який трактував бухгалтерський облік як прикладну математичну
дисципліну. У своїй праці „Трактат про рахунки і записи” Л. Пачолі
виділив п’ять принципів бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік – це система економічних знань про діяльність
суб’єктів господарювання, які узагальнюються у єдину зведену систему
показників, у формі звітності, що використовуються у вивченні
найважливіших сторін діяльності у сфері виробництва суспільно
необхідного продукту.

Були часи коли науку про бухгалтерський облік ділили за класовими
ознаками, незважаючи на те, що за висловлюванням С.В.Петлюри: „Нація –
вища за класи, держава – вища за партії” [2, с.25].

З переходом України до ринкової економіки нормуванню та плануванню
діяльності підприємства, зокрема оборотних активів і дебіторської
заборгованості, не приділяється належна увага.

Вивчення досвіду попередників повинне переконати як науковців, так і
практиків в необхідності наукових досліджень з питань відображення в
обліку оборотних активів, їх планування та нормування на підприємстві,
практичного втілення найкращих розробок на практиці для досягнення
високоефективної роботи.

Своє відображення в обліку не відразу знайшли всі складові оборотних
активів. На думку Сукова Г.С. існує чотири етапи розвитку обліку
оборотних активів.

Рис.1.4. Етапи обліку оборотних активів

В епоху давніх часів відсутність єдиного грошового вимірника, яким стали
гроші, зумовило те, що відображення в обліку знаходив рух матеріальних
цінностей. У Стародавньому Єгипті суттєвим моментом матеріального обліку
було щоденне виведення залишків. На дану обставину як особливість
давньоєгипетського обліку звернув увагу Л.Борхардт. виведення щоденних
залишків було можливим у зв’язку з відносно невеликими обсягами
господарської діяльності [76, с. 216].

У Месопотамії облік матеріальних цінностей здійснювався приблизно так:
прибуткові та видаткові документи групувались окремо, інформація
всередині цих груп обліковувалась в розрізі найменувань окремих
цінностей, за оборотами виводилось „сальдо”. Тут можна побачити і
зародження синтетичного й аналітичного обліку, оскільки синтетичній
„відомості” – „Зернові”, відповідали аналітичні „рахунки” – „Пшениця”,
„Рис” та інші.

Стародавній Рим дав світові термін „дебітор”, який виник і був введений
римлянами в IV ст. до н.е.

В стародавні часи прорахунком дебіторської заборгованості був рахунок
контокоренту, на якому фіксувалась не тільки дебіторська заборгованість,
але і кредиторська. Про такий рахунок найдавніші згадки зустрічаються в
іудейських записах, зокрема, у Біблії.

Винаходом Стародавньої Греції були монети, які стали універсальним
еквівалентом в обміні і вартісним вимірником в обліку. Поява грошей
позитивно вплинула на розвиток обліку. Спочатку вони виступали як
самостійний об’єкт обліку, пізніше – як кошти в розрахунках, а кінцевим
етапом було те, що вони почали відігравати функцію міри вартості.
Цікавим є те, що в Стародавній Греції земля займає значне місце у
сільському та кредитному господарствах. При цьому необхідно відмітити,
що в кредитному та торговельно-купецькому господарствах вона
розглядається як товар.

Деграндж Е. і Дзаппа Дж. у VIII ст. н.е. почали розглядати дебіторську
заборгованість як один із показників, що характеризує фінансовий стан
підприємств, – показник кредитоспороможності, платоспроможності й
виконання зобов’язань перед державою та іншими підприємствами, що є
досить суттевим. З цього моменту виникає сучасне трактування поняття
„дебіторська заборгованість”. За часів еллінізму більшість записів
Зенона містили рахунки: центральний грошовий (каса) та „аналітичні”
матеріальні рахунки запасів (хліб, вино та інше).

З початку Каролінгського відродження, особливо в монастирях, отримує
розповсюдження складання інвентаризаційних описів, які містять
систематизовані записи. Так, в описів одного з королівських доменів
М.С.Помазков виділяв наступні групи майна:

1) будівлі та споруди;

2) господарський інвентар;

3) продукти;

4) худоба.

Продукти, в свою чепгу, поділялись за джерелами походження та термінами
утворення [76, с.217].

До XIII ст. в Західній Європі склалась цікава система обліку касових
операцій. В першу чергу необхідно відмітити досвід курії. Як свідчить
касова книга скарбника папи римського Миколи III (1277-1280), в першій
половині книги містився облік надходжень, а в другій – витрат. Книги,
які належать до понтифікату Мартіна V та Юлія II (1417 та 1513), дають
уявлення про чітку побудову грошового обліку. Кожний прибутковий запис
містив такі реквізити: дата, сума прописом та цифрами, від кого отримано
гроші, підстава платежу.

В камеральній бухгалтерії, яка переважала з XII ст. до середини XVIII
ст., на відміну від патримоніального (майнового обліку за подвійним
записом), в центрі уваги бухгалтерів знаходився облік доходів та витрат
саме грошових коштів, а не матеріальних цінностей. Відсутність грошової
оцінки матеріальних цінностей в патримоніальному обліку робило
неможливим визначення їх сучасної вартості і не дозволяло нараховувати
амортизацію.

Облік в монастирських орденах Колапсом кваліфікувався як камеральний, в
якому каса, доходи і витрати, а також дебіторська та кредиторська
заборгованість були об’єктами обліку. Необхідно відмітити, що по дебету
відображались суми дебіторської заборгованості, а по кредиту – їх
вклади. На той час облік майна не носив систематичного характеру.

Оскільки підходи до розуміння рахунку каси в камеральній та подвійній
бухгалтерії принципово відмінні, П. Гарньє прийшов до висновку, що
поєднання камеральної та подвійної бухгалтерії було неможливим. В
камеральній бухгалтерії рахунок каси є центральним в системі рахунків і
відображає не лише сутність (рух грошових коштів), але перш за все
очікувані надходження та витрачання. Це ніяк не могло призвести до
виникнення подвійної бухгалтерії, в якій рахунок Каси – такий же
інвентарний (майновий), як і всі інші рахунки.

В середині XIII ст. система обліку поглиблюється.

На думку Гарньє, початково (XIII ст.) в обліку були лише особові
рахунки, але не було рахунків матеріальних цінностей. Вони з’явились у
XIV ст.

Зведення великої кількості предметів та не меншої кількості валют до
одного вимірника, на думку Я.В. Соколова, призвело до значно більших
умовностей в економічній інформації, ніж було до того [74, с.61].

Методи, які склалися в обліку, стали його недоліком:

1) облік не був зведений до єдиної системи, його об’єкти були
сукупністю, елементи якої не могли порівнюватись;

2) кожен об’єкт, як правило, обліковувався в тих одиницях, які його
визначали, тобто матеріальні цінності в натуральних, а каса – в
грошових.

У XV – XVIII ст. відображення об’єктів обліку було наступним.

Розглядаючи класифікацію рахунків, видно, що досить тривалий час багато
науковців та практиків облік дебіторської та кредиторської
заборгованості на рахунках поєднували. Класифікація рахунків де ла Порта
передбачала три групи рахунків, до третьої належали рахунки
кореспондентів (рахунки Розрахунків, які показували дебіторську та
кредиторську заборгованість). Баррем передбачав дві групи рахунків,
серед яких виділялись приватні рахунки – кореспондентів – дебіторів та
кредиторів. За Барремом дебіторська та кредиторська заборгованість
виникають в тому випадку, коли обмін не завершений або коли його не
було. Але Коррон А. Поділяв всі приватні рахунки на свої (дебіторів) та
його – їх (кредитори) [76, с.218].

Однією з причин становлення обліку як науки в XIX – поч. XXст. були
парадокси обліку, які ніхто не формулював, але всі враховували.

Рахунки оборотних активів виділяються у одного з бухгалтерів XIXст.,
який надав чисто економічну інтерпретацію теорії обліку, Р.П.Коффі
(1833). У Коффі кожному виду матеріальних цінностей відповідає певний
рахунок. Всі рахунки поділяються на дві групи: з обліку реальних та
раціональних (фіктивних) цінностей. Перша група поділяється на рахунки
особові (дебіторів та кредиторів) – борги розглядаються як різновид
реальних цінностей та рахунки матеріальних цінностей. Останні
розбивались на рахунки основних та оборотних засобів. Друга група
включала рахунок Капіталу та всі результативні рахунки [76, с.219].

Внесок німецької школи в розвиток європейської та світової
бухгалтерських шкіл є досить вагомим. Шер Й.Ф., один з преставників цієї
школи, яформулював п’ять правил оцінки пасиву, п’ять правил оцінки
активу та одне правило для оцінки залежності пасиву та активу, серед
яких два стосуються оборотних активів підприємств:

чим більша сума статей активу, що швидко обертаються, що швидко
реалізуються, недовгострокових порівняно із сумою тих, що довго
обертаються, важко реалізуються, тим краще враження, яке справляє баланс
на аналітика;

обидві групи активу (основні та оборотні активи) повинні бути обернено
пропорційні обом категоріям пасиву (власним та залученим коштам), тобто,
чим більше залучених коштів у підприємства, тим більша необхідність в
наявності ліквідних засобів.

Визначення активів і його сучасному трактуванні для цілей
бухгалтерського обліку починають давати з початку XXст. Різноманітні
автори пропонували різноманітні формування – від „того, що надано
дебетовим сальдо”, до „майбутнього потенційного прибутку”.

Поділ активів на основні та оборотні прийшов в практику бухгалтерського
обліку через судову сферу наприкінці XIXст. або початку XXст. Вперше
зазначені терміни з’явилися, поза сумнівом, у судових звітах Англії.
Пізніше у декількох судових справах також торкались методів оцінки
фіксованих (необоротних) і оборотних активів.

Радянська бухгалтерська думка почала розвиватися у зо-х роках XXст. Але
не з самого початку з’явилось визначення предмету бухгалтерського
обліку, і тим більше – економічної сутності активів.

У дореволюційній літературі розглядаються поняття „цінності” або
„майно”. Але в 20-х роках О.М.Галаган об’єкти, як основні елементи
обліку, поділяв на різні види основних засобів та оборотних активів.
Вейцман Р.Я. як побажання висловлював думку, що необхідно було б всі
частини балансу розділити на дві групи : „засоби у фазі виробництва” і
„засоби у фазі обігу”, а в подальшому навів практично зручне групування:
для активу – 1) основні засоби, 2) засоби в обороті, 3) засоби поза
оборотом (відчужені засоби). У 1927 році Н.Р.Вейцман до оборотних
активів (средств) відносить, крім запасів, товарів та інших матеріальних
цінностей, грошові кошти і борги третіх осіб. У класифікації
господарських засобів В.І.Шишкіна (1936р.) зустрічається поняття
оборотних засобів, до яких належали тільки предмети праці (матеріали,
тварини, напівфабрикати, паливо, незавершене виробництво). Тобто погляди
вчених не були ще систематизовані, не уточнено значення наукових
категорій [76, с. 220].

Слід зауважити, що розуміння даного поняття у різних авторів різне. Так
І.І.Поклад (1967р.) до оборотних активів відносив сировину, матеріали,
паливо, незавершене виробництво, готову продукцію, грошові кошти,
товари, дебіторську заборгованість; Б.І.Гаврилов під оборотними активами
розумів предмети праці, а Н.Є.Чембер відносив до оборотних активів
матеріали, паливо, запасні частини, МШП, грошові кошти, кошти в
розрахунках (дебіторську заборгованість) [76, с. 220].

Виходячи з наведеного можна зробити висновок про те, що на різних етапах
розвитку облікової практики та теорії не однакове значення приділялось
складовим оборотних активів. Саме поняття „оборотні активи” виникло у
зв’язку з суттєвими відмінностями у відображенні різних активів в
обліку.

1 січня 2000 року розпочався новий етап в розвитку українського
бухгалтерського обліку, який характеризується введенням в дію Закону
України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від
16.07.1999 року № 996-XIV, нового Плану рахунків бухгалтерського обліку,
активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і
організацій, а також Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Кожна наука загалом, а бухгалтерський облік зокрема, потребує
періодичного перегляду основних положень та уточнення методики збирання
та опрацювання даних. Для перебудови господарського механізму, що
відбувається нині в Україні в зв’язку з переходом економіки на ринкові
відносини, необхідні істотні зміни у системі бухгалтерської інформації.

Господарюючі суб’єкти використовують грошові кошти незалежно від
характеру своєї діяльності. Вони мають потребу в цьому виді ресурсів з
однакових, по суті, причин: для ведення своїх операцій, погашення
боргових зобов’язань, забезпечення доходу для своїх інвесторів тощо.

Неможливо уявити будь-яку сферу діяльності підприємства без здійснення
розрахунків. В нашій країні, як і за кордоном, розрахунки між суб’єктами
господарювання здійснюються як в готівковій, так і безготівковій формі.
Саме тому, вивчення порядку проведення розрахунків та забезпечення цим
самим ефективного функціонування підприємства – це, напевно, найбільш
об’ємна та важлива тема в бухгалтерському обліку.

В наш час розвиток бухгалтерського обліку та нестабільність
національного законодавства породжують багато проблемних питань щодо
бухгалтерського обліку на підприємствах в тому числі і обліку
дебіторської заборгованості.

Існує велика кількість законів та нормативно-правових актів які
регулюють здійснення обліку дебіторської заборгованості на Україні. Але
ми розглянено декілька з них.

Таблиця. 1.6. Аналіз нормативних документів з обліку розрахунків з
різними дебіторами.

№ з/п Назва нормативного документу Основні положення нормативного
документа

1 Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність
України” від 16.07.99р. №996- XIV. Закон визначає правові принципи
регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання
фінансової звітності в Україні. Відповідно до цього закону підприємство
(організація) самостійно визначає облікову політику на рік, де
відображаються основні засади організації та ведення обліку на
підприємстві.

2 Положення „Про результати суцільної інвентаризації дебіторської та
кредиторської заборгованості і заходи щодо її скорочення”: Постанова
Кабінету Міністрів України від 29.04.99р. №750 Це положення регулює
проведення інвентаризації дебіторської та кредиторської заборгованості,
визначення та відображення її результатів, а також наводяться заходи
щодо її скорочення

3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 „Дебіторська
заборгованість”: затв. Міністерством фінансів України від 08.10.99р.
№237 Порядок бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості та її
відображення у фінансовій звітності регулюються П(С)БО 10 “Дебіторська
заборгованість”. Дія П(С)БО 10 не поширюється тільки на бюджетні
установи, всі інші юридичні особи зобов’язані керуватися його вимогами.

4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 „Зобов’язання”: затв.
Мінфіном України від 31.01.2000р. №20 Це положення (стандарт) визначає
методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про
зобов’язання та її розкриття у фінансовій звітності.

5 План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і
господарських операцій підприємств і організацій: затв. Мінфіном України
від 30.11.99р. № 291 Встановлює позначення і порядок ведення рахунків
бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису
інформації про наявність та рух активів, капіталу, зобов’язань і фактів
фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших
юридичних осіб (крім банків та бюджетних установ) незалежно від форм
власності, організаційно-правових форм і видів діяльності.

6 Про затвердження форми державної статистичної звітності №1-Б
термінова (місячна) „Звіт про фінансові результати і дебіторську та
кредиторську заборгованість” та Інструкція щодо її заповнення: наказ
Держкомстату України від 31.07.2000р. №258 З метою удосконалення
державної статистичної звітності у зв’язку з реформуванням
бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів та
упровадженням положень (стандартів) бухгалтерського обліку було
затверджено форму державної статистичної звітності N 1-Б термінова
(місячна) “Звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську
заборгованість” та інструкцію щодо її заповнення, у яких визначаються
форми та види статистичних звітів.

7 Про порядок віднесення та відшкодування безнадійної заборгованості:
лист ДПАУ від 4.01.2000 р. № 10/6/15-1116. Цей порядок визначає порядок
опадаткування та списання безнадійної дебіторської заборгованості з
точки зору податкового обліку.

8 Про порядок оформлення векселями дебіторської заборгованості перед
банком: лист НБУ від 20.04.2000р. №18-211/1009-2283 Цей порядок визначає
форми дебіторської заборгованості перед банком та порядок їх оформлення
векселями.

Втручання держави у здійснення бухгалтерського обліку нормативним
способом є необхідним, тому що ринкова економіка не в змозі самостійно
саморегулюватись. З метою недопущення хаосу у здійснення бухгалтерського
обліку а також пристосування його до міжнародних стандартів породжує
втручання державних органів.

Усі ці нормативні документи регулюють здійснення бухгалтерського обліку
щодо дебіторської заборгованості, але не всі вони доречні до
застусування кожним підприємством. Для будь-якого підприємства існує
свій порядок здійснення бухгалтерського обліку у тому числі і
дебіторської заборгованості, тому кожне підприємство самостійно обирає
перелік нормативних документів, які більше доречні ньому у здійсненні
господарської діяльності.

Жоден з авторів бухгалтерської літератури не обійшов своєю увагою дану
тему. Про розрахунки написано багато, але про них можна говорити і
говорити, тим більше що все написане з часом застаріває. Питання обліку
грошових коштів і розрахунків розглядаються багатьма авторами, але слід
сказати, що за останні роки відсутні публікації, які конкретно були б
присвячені саме цій тематиці. Дана тема розглядається в розрізах
аналізу, аудиту, контролю та окремих питань обліку. Облік розрахунків
висвітлений у працях Ф.Ф.Бутинця, В.П.Завгороднього, О.В. Лишиленко та
інших.

Таблиця 1.7. Висвітлення в економічній та бухгалтерській літературі
питань щодо обліку дебіторської заборгованості

№ з/п Автор та джерело Дебіторська заборгованість Оцінка дебіторської
заборгованості Облік векселів Відображення на рахунках обліку
дебіторської заборгованості Інвентаризація дебіторської заборгованості
Облік резерву сумнівних боргів Класифікація дебіторської заборгованості
Класифікація векселів Аудит готівково-розрахункових операцій

1 Бутинець Ф.Ф + + + + + + + + –

2 Велш Глен А., Шорт Деніел Г + – + – – – + + –

3 Голов С.Ф., Костюченко В.М. – – – – – – – – –

4 Завгородній В.П + + + + – + – – –

5 Кірейцев Г.Г., Виговська Н.Г., Петрук О.М. – – – – – – – + –

6 Лишиленко О.В. + + + + – + – + –

7 Пушкар М.С. + – + + – – – + –

8 Сопко В. + + + + – + – – –

9 Хом’як Р.Л. + – + + – + + + +

10 Ющенко Ю.В.,

Міщенко В.І + – – – – – – – –

З таблиці 1.7. видно, що найбільшу увагу поставленим питанням приділили
такі вчені як Ф.Ф.Бутинець, В.П. Завгородній, О.В. Лишиленко В. Сопко та
Р.Л.Хом’як. інші автори розглядають лише окремі питання. В економічній
та періодичній літературі, на відміну від періодичних джерел, практично
не розкриваються питання щодо класифікації дебіторської заборгованості
та її інвентаризації тощо.

Ознайомившись з періодичними виданнями 1888 – 2004 рр., ми зробили
аналіз написання статей на теми: облік розрахунків, дебіторської
заборгованості та векселів [29, с.62 ].

Таблиця 1.8. Статті періодичних видань з проблем обліку розрахунків,
дебіторської заборгованості та векселів

Питання Роки Всього

1888-1941 1942-1990 1991-2004

Векселів 34 – 741 775

Дебіторська заборгованість 7 – 264 271

Розрахунки 10 82 693 785

З даної таблиці можна побачити, що за роки незалежності нашої країни
рівень розгляду досліджуваних питань дуже зріс в порівнянні з іншими
періодами. Це пов’язано з переходом України до ринкових відносин і
частою зміною (поправками) законодавчих та нормативних актів.

Таблиця 1.9. Огляд періодичних видань стосовно обліку дебіторської
заборгованості

№ з/п Джерело Коротка характеристика

1 Богатко Н. Продаж дебіторської заборгованості: визначення, оцінка,
облік. // Бухгалтерія. – 2004. – №22. – С.57 Автор привертає нашу увагу
до здійснення продажу дебіторської заборгованості . і описує яким чином
проводиться оцінка та облік цього продажу.

2 Бодаренко Е. Дебиторская задолженность у плательщика единого налога //
Бухалтерія. – 2005. – №34. – С.77 Автор у даній статті звертає нашу
увагу на зміни у податковому обліку платників единого податку та
відображення в даний час дебіторської заборгованості за минилі періоди.

3 Владко І. Безнадійна заборгованість за опротестованим векселем: облік
у векселедавця та у держателя.// Все про бухгалтерський облік. – 2005. –
№ 30(1063). – С.11. У статті описується ситуація коли видано в оплату за
отримані товари вексель зі строком платежу за пред’явленням. Через рік
вексель опротестував його останній держатель. І дотепер заборгованість
за цим векселем не погашенна. Далі описується бухгалтерський і
податковий облік.

4 Губін І. Інвентаризація резерву сумнівних боргів. // Бухгалтерія. –
2004. – №38. – С.75 У даній статті І Губін описує порядок здійснення
інвентаризації резерву сумнівних боргів.

5 Єфімов О. Заборгованість: звичайна – сумнівна – безнадійна. //
Бухгалтерія. – 2004. – №17. – С.30

Автор описує особливості та відміності різних видів дебіторської
заборгованості: звичайної, сумнівної та безнадійної.

6 Ільяшенко С., Лобза І. Якщо боржник або кредитор ліквідувався…
Податковий і бухгалтерський облік // Все про бухгалтерський облік. –
2005 – № 3(1036). – С.105

У даній статті увага приділяється бухгалтерському і податковому обліку
у ситуації коли ліквідується боржник. Тобто описується план дій для
кредитора коли його дебітор ліквідується.

7 Лукінова О. Резерв сумнівних боргів: завершуємо фінансовий рік. //
Баланс. – 2004. – №49(539). – С.56 У цій статті розглядаються умови
створення і механізм розрахунку резерву сумнівних боргів, його
використання, відображення в бухгалтерському і податковому обліку та
фінансовій звітності.

8 На підприємстві рахується величезна дебіторська заборгованість. Яка
відповідальність для бухгалтерів?// Бухгалтерія. – 2004. – №5. – С.76 У
даній статті постає питання про відповідальність бухгалтерів за
несвоєчасне погашення та списання дебіторської заборгованості, яка
виникла з вини покупців, які не дотримуються умов договорів щодо
розрахунків.

Як бачимо з проведеного аналізу у періодичних виданнях виділено багато
проблемних питань з обліку дебіторської заборгованості та резерву
сумнівних боргів. Розглядаються не тільки питання, але і обговорюється
вирішення цих проблем, як у бухгалтерському так і у податковому обліку.

Дубенком Н.В. було проведено також аналіз 39 періодичних видань, в яких
протягом 2003-2004 рр. були опубліковані статті з обліку розрахунків,
дебіторської заборгованості та векселів.

Таблиця 1.10. Стан висвітлення питань обліку векселів, дебіторської
заборгованості розрахунків в періодичній літературі за 2003-2004рр.

Найменування періодичного видання Рік

2003 2004

Вексель Дебіторська заборгованість Розрахунки Вексель Дебіторська
заборгованість Розрахунки

Актуальні проблеми економіки – 1 1 – – –

Атланта 1 – – – – –

Аудит сегодня – – – – – –

Аудитор – – – 1 – –

Аудиторськие ведомости – – – 1 – –

Баланс 4 8 10 – 8 10

Баланс бюджет – 1 1 – – –

Бізнес бухгалтерія 21 1 5 8 6 1

Бухгалтер 23 1 3 2 1 1

Бухгалтерія. Налоги. Бизнес 1 – – – – –

Бухгалтерія в сільському господарстві 1 – – – – 6

Бухгалтерский учет – – – – – –

Бухгалтерський облік і аудит – – 3 1 – –

Бухгалтерський тиждень 4 – 5 – – –

Весник бухгалтера и аудитора Украины – – 3 – – 4

Вісник НБУ – 1 – – – –

Вісник податкової служби 9 11 8 6 2 7

Все для бухгалтера – – –

Все для бухгалтера в торгівлі – – 1 2 – 11

Все про бухгалтерський облік 9 6 9 3 2 9

Галицькі контракти (Дебет-кредит) 5 1 7 4 3 16

Главбух 1 5 6 – –

Деньги и кредит – – –

Економіка, фінанси, право – – 1 – 1 –

Международный бухгалтерский учет – – – – – –

Науково-технічна інформація 1 – – – – –

Нормативні акти з фінансів – – – 2 – –

Облік і фінанси АПК – – – – – 1

Офіційний вісник – 1 – – – –

Податки і бухгалтерський облік 4 4 6 3 – 2

Податкове планування – – 2 – – 2

Сборник нормативных документов – – – – – –

Справочник экономиста – – – 3 – –

Финансовая консультация – – 1 – – –

Финансы СССР 1 – – – – –

Фінанси України – 1 – – – –

Экспресс-анализ 1 – 1 – – –

Всього 86 42 73 36 23 70

Можна з впевненістю стверджувати, що у 2003 році більше уваги приділяли
питанню обліку векселів і розрахунків, а у 2004 році спостерігається
тенденція щодо знижки інтересу науковців щодо розгляду таких питань як
облік векселів і дебіторської заборгованості.

Якщо розглядаючи доповіді конференцій та наукову літературу то можна
сміливо сказати що обліку дебіторської заборгованості приділяється
достатньо значна частина матеріалів.

Велика кількість науковців приділяють увагу дебіторській заборгованості,
при цьому резерв сумнівних боргів як складова частина дебіторської
заборгованості не знайшов належної уваги у поглядах науковців.

Таблиця 1.11. Питання щодо обліку дебіторської заборгованості розглянуті
в наукових статтях

№ з/п Джерело Питання, яке стосується дослдження

1 Береза С.Л Класифікація дебіторської заборгованості для цілей
бухгалтерського обліку // Вісник ЖДТУ.– 2004. – №3(29). – С.21 Розкрито
проблемні питання щодо обліку класифікації дебіторської заборгованості.
Розроблено і обгрунтовано класифікацію, яка відповідає потребам обліку і
зацікавлених користувачів.

2 Борзенко О.П. Шляхи оптимізації дебіторської заборгованості. //
Майбутне – аудит: Матеріали першої спільної науково –практичної спілки
аудиторів України і ВУЗів. – 2004. – С.155 У статті розглядається
найбільш актуальне питання, яке гостро постає перед усіма суб’єктами
господарювання в сучасний період і напряму пов’язано з
розрахунково-платіжними операціями, це виникнення та погашення
дебіторської заборгованості

3 Гура Н. Облік розрахунків з дебіторами і кредиторами на прикладі
житлово-комунального господарства // Бухгалтерський облік і аудит. –
2005. – №4. – С.29 Методологія обліку розрахункових операцій в Україні
суттєво змінилась після введення національних стандартів бухгалтерського
обліку. Автор на прикладі даної статті запропонувала внесення змін до
регістрів аналітичного обліку розрахунків, тому що це має практичне
значення і певну наукову новизну.

4 Дубенко Н.В. Облік грошових коштів і розрахунків: проблеми сьогодення
// Вісник ЖДТУ. – 2004. – №4(30). – С.62 Проведено аналіз економічної та
бухгалтерської літератури, періодичних видань, доповідей конференцій
щодо розгляду в них обліку грошових коштів і розрахунків. Виявлено
проблеми, що виникають при проведенні готівкових та безготівкових
розрахунків.

5 Дячек С.М. Критична оцінка методів нарахування резерву сумнівних
боргів. // Збірник тез та текстів виступів на Другій всеукраїнській
науковій конференції, присвяченій видатним вченим в галузі
бухгалтерського обліку д.е.н., проф. І.В. Малишеву, д.е.н. проф. П.П.
Німчинову, – Житомир: ЖДТУ, 2004. – С.38 У даній статті автор приділяє
увагу проблемам оцінки методів нарахування резерву сумнівних боргів.
Визначає різницю оцінюючих резервів від резервів, які накопичені
організацією і складають її капітал.

6 Жук М.Г. Проблеми та шляхи удосконалення обліку й аудиту дебіторської
заборгованості та резерву сумнівних боргів // Майбутне – аудит:
Матеріали першої спільної науково –практичної спілки аудиторів України і
ВУЗів. – 2004. – С.168

В статті розглядаються зміни стосовно методики нарахування резерву
сумнівних боргів, порядок створення резерву сумнівних боргів та
визначення чистої реалізаційної вартості що поширився на всю поточну
дебіторську заборгованість, яка є фінансовим активом.

7 Матицина Н. Фінансова політика підприємства як інструмент управління
дебіторською заборгованістю // Бухгалтерський облік і аудит. – 2005. –
№7. – С.25 Мета даної статті – визначити дебіторську заборгованість як
об’єкт управління за ефективним використанням фінансових ресурсів;
внесення пропозиції щодо розробки та впровадження фінансової політики
підприємства як фінансового інструменту врегулювання операцій з
грошовими потоками.

8 Суков Г.С. Історія розвитку обліку оборотних активів // Вісник ЖДТУ. –
2005. – №1(31). – С.216 У статті розглянуто облік оборотних активів, у
тому числі і дебіторської заборгованості, від античних часів до часів
нашого часу.

Із проведеного дослідження можна зробити висновок, що на сьогодні не
приділяється належної уваги питанням обліку дебіторської заборгованості
та резерву сумнівних боргів. У періодичній літературі розглядаються ці
питання лише в тому аспекті, що стосується законодавчих змін, надаються
роз’яснення нормативних актів та загальна інформація.

Проаналізувавши проблемні питання обліку дебіторської заборгованості, що
розглядаються в періодичних виданнях, можна зробити висновок що на
сьогодні в Україні є багато невирішених питань обліку дебіторської
заборгованості, які постійно турбують бухгалтерів та потребують
подальшого вивчення. Авторів більш за все зацікавили питання:

відображення дебіторської заборгованості в податковому обліку платника
единого податку;

особливості та відмінності різних видів дебіторської заборгованості;

податковий облік дебіторської заборгованості забезпеченої векселем;

створення і розрахунок резерву сумнівних боргів і його особливості при
відображенні в податковому обліку;

податковий облік безнадійної дебіторської заборгованості;

порядок здійснення інвентаризації резерву сумнівних боргів тощо.

На нашу думку найбільше питань стосується податкового обліку,
застосування податкових пільг, нарахування податків та інше. Плинність
чинного законодавства (особливо податкового) породжують ці питання та
відповіді на її вирішення. Також не значна увага авторів приділена
питанням резерву сумнівних боргів, що є також немаловажною проблемою
сучасного обліку на підприємствах. Сьогодні більшість підприємств не
використовують резерв сумнівних боргів, тому що визначення та
нарахування сум в резерв досить складний процес.

1.4 Порядок нарахування і використання резерву сумнівних боргів

В Україні поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари,
роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від
реалізації та оцінюється за первісною вартістю. Доходи від продажу
вважаються отриманими на момент продажу незалежно від дати отримання
грошових коштів або іншого погашення, оскільки продавець поставив
продукцію (товари, роботи, послуги) за договором і отримав зобов’язання
покупця оплатити її.

Нарахування і використання резерву сумнівних боргів регулюється
положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 „Дебіторська
заборгованість”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від
30 листопада 2000р. №304.

Резерв сумнівних боргів – резерв, який створюється з метою покриття в
майбутньому безнадійної дебіторської заборгованості за товари, роботи,
послуги. Резерв сумнівних боргів коригує рахунок дебіторської
заборгованості за товари, роботи, послуги до його чистої реалізаційної
вартості і дозволяє підприємству показати, що відповідна сума не може
бути стягнута з дебіторів. Величина резерву сумнівних боргів
визначається підприємством за кожним сумнівним боргом окремо одним з
трьох методів: виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на
основі класифікації дебіторської заборгованості, що здійснюється
виходячи з оцінки імовірності її погашення або за методом питомої ваги.
Сума створених резервів сумнівних боргів відноситься на витрати звітного
періоду, тому підприємству вигідно створювати ці резерви. Виключенням
безнадійної дебіторської заборгованості зі складу активів здійснюється з
одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів [19, с 66].

Сумнівною заборгованістю визначається поточна дебіторська
заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення дебітором.

Безнадійною дебіторською заборгованістю вважається поточна дебіторська
заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення
дебітором або за якою минув строк позовної давності [62, с.8].

На жаль, на сьогодні питання обліку сумнівної та безнадійної
заборгованості, на нашу думку, недостатньо врегульовані. У зв’язку з цим
одним із актуальних завдань є проведення порівняльного аналізу базових
положень з оцінки і списання дебіторської заборгованості, викладених у
міжнародних та вітчизняних стандартах фінансової звітності. Суперечливі
моменти виникають у термінології безнадійної та сумнівної
заборгованості, а також в ході оцінки та відображення облікової
інформації про таку заборгованість в балансі.

В таблиці 1.12. наведені визначення сумнівної та безнадійної
дебіторської заборгованості відповідно до міжнародних (МСБО), російських
та українських стандартів обліку.

Таблиця 1.12. Визначення сумнівної та безнадійної заборгованості

Підходи Вид дебіторської заборгованості

сумнівна безнадійна

України Дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість у її
погашенні Дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість у її
непогашенні

Росії Дебіторська заборгованість, яка не погашена в строки, встановлені
договором, і не забезпечена відповідними гарантіями Не наводиться

Міжнародних стандартів Прямого визначення немає, але дебіторська
заборгованість є сумнівною або безнадійною, якщо є ймовірність того, що
підприємство не зможе отримати всі суми, строк сплати яких настав
(основну суму та відсотки) відповідно до договірних строків дебіторської
заборгованості.

Згідно з МСБО 39 в якості даних про сумніви у погашенні заборгованості
може виступати інформація:

про значні фінансові труднощі боржника;

про фактичне порушення договору (відмова чи ухилення від сплати
відсотків чи основної суми боргу);

про високу ймовірність банкрутства чи фінансової реорганізації;

про визнання збитку від знеціння даного активу в фінансовій звітності за
попередній період тощо;

про історичну модель збору дебіторської заборгованості, яка свідчить, що
загальна номінальна сума портфеля дебіторської заборгованості не буде
отриманою.

В Україні критерії віднесення заборгованості до безнадійної визначені:

податковим законодавством. Це – закінчення строку позовної давності,
недостатність майна боржника, оголошеного банкрутом, або того, що
ліквідується, дія форс-мажорних обставин, смерть або позбавлення волі
фізичних осіб боржників;

стандартами бухгалтерського обліку (П(С)БО 10), де зазначено, що
дебіторська заборгованість списується, коли вона перестає відповідати
умовам визнання активу в балансі.

Щодо сумнівних боргів, джерело інформації і, відповідно, момент визнання
дебіторської заборгованості сумнівною не визначені. У підручниках з
фінансового менеджменту, зокрема, І.А.Бланка, зазначається, що джерелом
інформації для визначення резерву сумнівних боргів (отже, збільшення
витрат) на підставі платоспроможності окремих дебіторів, мають стати
публікації звітних матеріалів в пресі, відповідних рейтинги (по банкам,
страховим компаніям), а також платні бізнес-довідки, що надаються
окремими інформаційними компаніями. Можливо, для менеджерів така
інформація достатня для прийняття рішень, що стосуються управління
дебіторською заборгованістю. Але в бухгалтерському обліку потрібні бути
більш об’єктивні і підтверджені дані. На думку Берези С.Л., критеріями
сумнівності можуть стати [5, с.25]:

прострочення терміну оплати. Джерелом інформації в таких випадках будуть
відповідні договори або рахунки;

порушення справи проти боржника про визнання його банкрутом, чи
ліквідації підприємства. Джерелом інформації будуть постанови суду.

На нашу думку, сумнівною повинна визнаватись дебіторська заборгованість
підприємства, яка:

не погашена в строки, встановлені договором, і не забезпечена
відповідними гарантіями,

по якій було порушено провадження у справі про банкрутство.

Для того, щоб належним чином створити спеціальні та загальні резерви,
підприємство повинно мати достовірну інформацію про:

ймовірність погашення заборгованості;

погашення заборгованості в минулому в залежності від терміну
заборгованості;

ймовірність погашення заборгованості даним клієнтом.

Отже, бухгалтеру слід оцінювати наявність об’єктивних даних, що свідчать
про можливість знецінення фінансового активу чи групи активів, і рішення
про списання безнадійної заборгованості, або про створення резерву по
сумнівній заборгованості має бути обгрунтованим. Про це ще у 1910 р.
писав Н.Е.Хабаров [5, с. 25]. Він висловив думку про те, що безнадійний
борг є безумовним збитком лише за наявності документів, які безсумнівно
будуть доводити неможливість отримання боргу. Тому згідно з Інструкцією
1910 р. до ст.470 „Положения о промышленном налоге” та Указа
Правительства Сената від 5/ІІІ03 №2060 сумнівні та неблагонадійні борги
підлягали виключенню із валового прибутку лише в тій частині, „відносно
якої будуть представлені докази неможливості отримання необхідних
грошей”. Але, що саме повинно було стати такими доказами, документ не
регулював.

По сумнівній заборгованості слід нараховувати резерв і продовжувати
облік на рахунках обліку дебіторської заборгованості (36, 37), а по
безнадійній заборгованості припинити (списати) облік на рахунках 36, 37
і розпочати записи на позабалансовому рахунку 071 „Списана дебіторська
заборгованість”.

Резерви створюються за результатами проведеної інвентаризації
дебіторської заборгованості. При виявленні в складі дебіторської
заборгованості окремих сумнівних боргів організація на підставі даних
акту інвентаризації розрахунків по типовій формі № інв-17 створює на
рахунку 38 „Резерв сумнівних боргів” по кожному виду заборгованості
резерв сумнівних боргів.

Оскільки на дату складання балансу бухгалтер не знає, яка сума
заборгованості не буде відшкодована боржником, то він не може списати
сумнівну дебіторську заборгованість у розмірі субрахунків клієнтів.

Крім того, якщо безнадійну заборгованість списувати на момент її
виникнення, то частина суми дебіторської заборгованості, що відображена
в активів балансу, не буде відповідати визначенню активу, оскільки
наявність сумнівної заборгованості говорить про ймовірність її
непогашення ( а отже, майбутні економічні вигоди не надійдуть на
підприємство). Але повинні відображатись за вартістю, що реально може
бути отримана від їх використання, продажу або погашення.

Тому П(С)БО 10 передбачає створення резерву сумнівних боргів.

Підприємства можуть створювати резерв сумнівних боргів лише в тому
випадку, якщо:

в бухгалтерському обліку буде визначена і відображена вартість
неоплачених товарів;

підприємство звернулось до суду про стягнення заборгованості;

якщо створена комісія при участі керівників юридичної, бухгалтерської,
збутової служб, яка дала висновок про доцільність створення такого
резерву, і в результаті висновку затверджується керівниками
підприємства.

Рішення про створення резерву сумнівних боргів готується комісією
підприємства за участі керівника юридичної, бухгалтерської, збутової
служб та затверджується керівником підприємства. В рішенні про створення
резерву сумнівних боргів комісія відображає відомості про дату та
причину виникнення заборгованості, строк її погашення, дату подання
позовної заяви до суду про стягнення заборгованості з покупця
(замовника), номер та дату платіжного доручення про перерахування мита.

Для визначення величини резерву сумнівних боргів передбачені три методи:

виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації
продукції, товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати ;

на основі класифікації дебіторської заборгованості.

Сума для відображення зазначеної кореспонденції визначається:

за способом класифікації дебіторської заборгованості як різниця між
сумою резерву, встановленого із застосуванням коефіцієнта сумнівності
(групова безнадійна заборгованість поділена на групову суму дебіторської
заборгованості за період, що спостерігається) і залишком резерву
сумнівних боргів на рахунку 38. Визначена на основі класифікації
величина сумнівних боргів на дату балансу становить залишок резерву
сумнівних боргів на ту саму дату. Залишок резерву сумнівних боргів на
дату балансу не може бути більшим, ніж сума дебіторської заборгованості
на ту саму дату. Класифікація дебіторської заборгованості здійснюється
групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із
встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт
сумнівності встановлюється підприємством, виходячи з фактичної суми
безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди.
Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків
непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних
боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської
заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної
групи;

за способом „питомої ваги” як сума, що безпосередньо визначена множенням
чистого доходу від реалізації продукції на умовах наступної плати на
коефіцієнт сумнівності. Коефіцієнт сумнівності за цим способом
визначається діленням визнаної (списаної) безнадійної заборгованості за
період на чистий дохід від реалізації продукції на умовах наступної
оплати. Якщо підприємством сума безнадійної дебіторської заборгованості
за попередні звітні періоди, обрані для спостереження, не визнавалася,
то коефіцієнт сумнівності дебіторської заборгованості дорівнюватиме
нулю. Метод визначення величини резерву сумнівних боргів за питомою
вагою дозволяє забезпечити виконання принципу обачності шляхом
щомісячного нарахування резерву сумнівних боргів, застосовуючи до
чистого доходу звітного мвсяця коефіцієнт сумнівності дебіторської
заборгованості, визначений з урахуванням визнаної безнадійною
дебіторської заборгованості за попередній рік.

за способом „платоспроможності” – в сумі боргу сумнівного дебітора.

Метод заснований на результатах аналітичного обліку дебіторської
заборгованості по кожному дебітору. Якщо конкретний дебітор визнаний
неплатоспроможним, то на суму його заборгованості слід збільшити резерв
сумнівних боргів.

Якщо резерв створюється першим з передбачених методів, тобто за кожним
сумнівним боргом залежно від фінансового стану (платоспроможності)
дебітора, то списаною за рахунок такого резерву може бути лише
безнадійна заборгованість цього дебітора. Крім того, метод є умовним,
оскільки платоспроможність будь-якого дебітора можна визначити лише
наближено, і доцільним для використання лише в тому випадку, коли у
підприємства незначна кількість постійних покупців (це дає змогу
проаналізувати платоспроможність кожного з них).

Підприємствам, перелік дебіторів яких є значним, краще використовувати
метод на основі класифікації дебіторської заборгованості за термінами її
несплати і аналізу фактичного непогашення за попередні звітні періоди.
На основі такого аналізу до кожної групи дебіторської заборгованості
застосовуєтьсяпевний відсоток сумнівних боргів, який базується на
досвіді минулих періодів. Коефіцієнт сумнівності відповідної групи
дебіторської заборгованості визначається залежно від того, як обрано
період спостереження (в межах року, за місяцями або за попередні роки).
Перевагами методу є те, що дотримується принцип обачності, і в
результаті розрахунку отримується найбільш точна поточна вартість
дебіторської заборгованості в балансі. Недоліком є недотримання принципу
відповідності витрат по сумнівних і безнадійних боргах та доходах в
періоді, в якому була здійснена реалізація, та складність розрахунків.

За методом питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на умовах наступної оплати
сума резерву визначається як добуток чистого доходу звітного періоду на
коефіцієнт сумісності. Характерною особливістю цього методу є те, що він
грунтується на оборотному, а не на сальдовому принципі. Початкове сальдо
на рахунку 38 „Резерв сумнівних боргів” ігнорується, тому що витрати по
безнадійних боргах оцінюються у взаємозв’язку з номінальною сумою
продаж: оскільки основний акцент тут зроблений на дотримання принципу
відповідності доходів і витрат звітного періоду. Недоліками методу є:
відносна оцінка резерву сумнівних боргів та відносна складність
розрахунків.

Застосування способу визначення резерву сумнівних боргів за питомою
вагою може набути пріоритетного характеру, оскільки це пов’язано з
найменшими вибірками даних для його застосування. Для цього
рекомендується організувати накопичення за період з початку року даних
про реалізацію продукції на умовах наступної оплати і списаної
безнадійної заборгованості. Якщо форма розрахунків з наступною оплатою
для підприємства є поширеною, то, мабуть, доцільніше буде накопичення
даних про реалізацію продукції на умовах попередньої оплати і
вирахування її із загальної суми реалізації.

Привабливим з погляду простоти застосування є метод визначення
платоспроможності окремих дебіторів. Для користування цим методом
потрібно відстежувати інформацію про дебіторів. Природно, що з великою
кількістю дебіторів застосування цього методу стає складнішим.
Інформація звітності, що публікується, та відомості про оголошення
ліквідації дебітора або порушення справи про банкрутство може бути
підставою для професійного судження про визнання дебітора сумнівним і
визнання витрат у сумі резерву сумнівних боргів. Дебіторська
заборгованість, яка підприємством визнана сумнівною, включається до
валюти Балансу в нетто-оцінці.

Нарахована сума резерву сумнівних боргів відображається за дебітом
рахунків обліку інших операційних витрат (84, 94) і кредитом рахунку 38
„Резерв сумнівних боргів”. На субрахунку 944 „Сумнівні та безнадійні
борги” узагальнюється інформація про нарахування резерву сумнівних
боргів на заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної
заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), про суму
списаної безнадійної заборгованості в разі недостатності суми
нарахованого резерву сумнівних боргів та про суму списаної безнадійної
заборгованості, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не
передбачено.

Операції з нарахування і використання резерву сумнівних боргів
узагальнюється у Журналі 3, затвердженому наказом Міністерства фінансів
України від 29 грудня 2000 р. №356. Використання резерву сумнівних
боргів, створеного за способом платоспроможності окремих дебіторів,
здійснюється адресно, тобто за конкретним дебітором, якого на дату
створення резерву визнано сумнівним, а на дату використання резерву
визнано безнадійним. Резерв, що створюється за іншими двома способами,
обліковується безідентифікаційно у сумовому виразі [62, с. 9].

Виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів
здійснюється з одначасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів.
Якщо суми нарахованого резерву недостатньо для списання безнадійної
заборгованості, різниця списується на операційні витрати звітного
періоду. В результаті списання безнадійної заборгованості реалізаційна
вартість дебіторської заборгованості не змінюється.

Створення резерву на погашення сумнівних боргів вже декілька років
дозволяється на підприємствах Росії. Списання на рахунок резерву до
отримання безнадійної дебіторської заборгованості здійснюється протягом
року по мірі настання строків, отримання негативних рішень арбітражних і
судових органів за позовами по отриманню заборгованості або об’явлення
боржника неплатоспроможнім. Регулювання резерву (нарахування по новим
боргам і списання за старими) здійснюється в кінці звітного року.

Визнаючи свою продукцію, роботи та послуги реалізованими після їх
відвантаження та пред’явлення рахунків до оплати, підприємство нараховує
на цю продукцію прибуток, податок на додану вартість, суму акцизів,
сплачує до бюджету податки тощо. Частково ці платежі здійснюються по
продукції, яка ще не оплачена покупцями та замовниками. В цьому випадку
платежі до бюджету проводяться з оборотних коштів підприємства.
Інвестування деякої суми оборотних коштів на ці цілі є неминучою
необхідністю, що примушує шукати спеціальне фінансове джерело для такого
інвестування.

В Росії застосовують два способи розрахунків суми відрахувань до фонду
ризику для погашення сумнівних боргів. Перший полягає в тому, що на
підставі багаторічних спостережень визначається процент сумнівних боргів
у загальній сумі дебіторської заборгованості покупців та замовників.
Фонд ризику для погашення сумнівних боргів утворюється за рахунок
прибутку, а неотримані з дебіторів борги протягом року відносять на
рахунок резерву. В кінці кожного року сума резерву донараховується
згідно прийнятого відсотка та суми дебіторської заборгованості покупців
та замовників.

Другий спосіб рекомендований Мінфіном Росії передбачає відрахування в
резерв по кожному боргу, визнаному сумнівним на дату звіту. Розрахунок
резерву на погашення сумнівних боргів здійснюється щорічно при складанні
річного бухгалтерського звіту. Резерв для погашення сумнівних боргів
створюється за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості
підприємства, яка проводиться у кінці звітного року. Необхідна сума
резерву визначається окремо по кожному сумнівному боргу залежно від
фінансового стану та платоспроможності боржника, оцінки ймовірності
погашення боргу у повній або частковій сумі.

В положенні про бухгалтерський облік і звітність в Російській Федерації
зазначено, що підприємство може створювати резерви сумнівних боргів по
розрахунках з іншими підприємствами, організаціями за продукцію, товари,
роботи та послуги з віднесенням сум резервів на результати господарської
діяльності. Сумнівним боргом визнається дебіторська заборгованость
підприємства, яка не погашена в строки, встановлені договорами, і не
забезпечена відповідними гарантіями. Гроиадянським кодексом Російської
Федерації загальний строк позовної давності становит три роки.

На практиці російські підприємства резервування прибутку на покриття
сумнівних доходів застосовується рідко. Більшість підприємств
відображають доход від реалізації продукції з метою оподаткування в міру
її оплати, не створююч дебіторської заборгованості. Резерв дозволяється
нараховувати тільки на дебіторську заборгованость за продукцію, товари,
роботи і послуги. Резерви сумнівних боргів дозволяється створювати
тільки за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості в
кінці року, в той час як сумнівні борги виникають в ході торгових
операцій протягом року. Потрібно розраховувати нарахування резерву
протягом всього облікового періоду.

Процедура відрахування до резерву сумнівних боргів складна і
трудомістка. Потрібно передбачити можливість проводити відрахування до
резерву на підставі середніх статистичних даних.

Міжнародна практика дозволяє більш вільний підхід до обліку дебіторської
заборгованості, її амортизації та списання порівняно з українською.
Списання дебіторської заборгованості передбачає створення резерву через
неавпевненість у майбутньому стані відповідних статей балансу суб’єкта.
„Непередбачені події” – визначення, що завжди обмежується обставинами
або ситуацією на дату складання балансу. Їх фінансовий вплив має
визначатися майбутніми подіями, які можуть мати місце, або не можуть.
Тому такі нарахування, відповідно до МСБО, слід відображати в складі
нарахувань у фінансових звітах згідно з основоположною концепцією
нарахування.

Резерв під проблемну дебіторську заборгованість – це заборгованость,
щодо якої виникає невпевненість у її своєчасному та повному погашенні.
Він формується на підставі нарахувань, що базуються на експертних
оцінках фінансового менеджменту підприємства

З урахуванням вимог діючого законодавства окремо взятої країни.
Аудиторські міжнародні компанії пропонують три групи класифікації
заборгованості залежно від стану та перспектив її погашення, терміну
заборгованості, фінансового стану дебітора.

Таблиця 1.13. Класифікація дебіторської заборгованості

Групи дебіторської заборгованості Норми амортизації проблемної
дебіторської заборгованості,% Термін дебіторської заборгованості Стан
погашення дебіторської заборгованості та фінансовий стан дебітора

Перша 2 Нормальний Нормальний

Друга 50 Від 30 до 90 днів Періодичний, сумнівний (рішення про
формування резерву під дебіторську заборгованість у розмірі 50%
приймається шляхом переговорів з фінансовою службою підприємства.
Підставою для нарахування половини резерву є можливість реанімувати
заборгованість та можливість її подальшого погашення, а також, якщо
дебітор визнає таку заборгованість та обіцяє погасити в майбутньому).

Третя 100 Понад 90 днів Відсутній, безнадійний

У міжнародній практиці підприємства та аудиторські фірми пропонують
нараховувати амортизацію дебіторської заборгованості шляхом віднесення
на валові витрати частини дебіторської заборгованості, з погашенням якої
є або можуть бути проблеми. Звичайно підприємство не амортизує більше
10% загального обсягу сукупних боргових вимог на валові витрати і решту
(надлишок) не бере до уваги у податковому обліку. У фінансовому обліку
резерв, як правило, нараховується на всю суму, яка цього потребує.
Наближення реального значення дебіторської заборгованості, що потребує
амортизації, до 10% свідчить про недосконалість та непрофесійність
управління фінансами підприємства чи про загальну кризу розрахунків [78,
с.103].

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку передбачають створення
резерву сумнівних боргів на підставі професійної думки керівництва
підприємства про питому вагу сумнівних і безнадійних боргів у валовій
сумі дебіторської заборгованості минулих років (за методом періодизації
дебіторської заборгованості).

В більшості країн виявлення безнадійної заборгованості проводиться в
індивідуальному порядку, тобто при окремому розгляді кожного
безнадійного до отримання рахунку. Не отримані від покупців векселі та
рахунки, надходження яких визнано як безнадійне, списуються на витрати
підприємства. На відміну від українського обліку, коли безнадійні борги
списуються за рахунок резерву( якщо суми не вистачає, то на витрати по
списанню сумнівних боргів), в окремих країнах, наприклад, в Естонії, не
дивлячись на списання безнадійної заборгованості на витрати, вона
продовжує обліковуватися в дебеті рахунків, на яких відображається
короткострокова дебіторська заборгованість та показується в активі
баласу в рядку „Не отримані від покупців рахунки” або в рядку „Векселі
покупців” з одночасним відображенням безнадійної заборгованості в
окремому рядку зі знаком мінус.

Двома найбільш розповсюдженими методами обліку безнадійної
заборгованості в більшості країн є метод прямого списання і метод
нарахування резерву[78, с.104].

Як бачимо резерв сумнівних боргів застосовується в багатьох країнах і на
сьогодня набуває відповідного статусу і в Україні. А тому, на нашу
думку, необхідно здійснити порівняння нарахування резерву сумнівних
боргів відповідно П(С)БО та МСБО.

Таблиця 1.14. Порівняльна характеристика П(С)БО і МСБО щодо нарахування
резерву сумнівних боргів

Ознака П(С)БО МСБО

Метод нарахування Величина резерву сумнівних боргів визначається
виходячи з платоспромодності окремих дебіторів;

питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації
продукції, товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати ;

на основі класифікації дебіторської заборгованості. Міжнародні стандарти
бухгалтерського обліку передбачають створення резерву сумнівних боргів
на підставі професійної думки керівництва підприємства про питому вагу
сумнівних і безнадійних боргів у валовій сумі дебіторської
заборгованості минулих років (за методом періодизації дебіторської
заборгованості).

Розрахунок суми резерву сумнівних боргів Величина резерву сумнівних
боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської
заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи
та коефіцієнта сумнівності відповідної групи. Сумою резерву є різниця
між балансовою вартістю активу та теперішньою вартістю очікуваних
майбутніх грошових потоків, дисконтованих за первісною діючою ставкою
відсотка фінансового інструмента (сумою очікуваного відшкодування)

Відображення на рахунках Створення резерву відображається бухгалтерським
записом: дебет рахунку 944 „Сумнівні та безнадійні борги”, кредит
рахунку 38 „Резерв сумнівних боргів” Резерв нараховується шляхом
дебетування рахунку „Витрати на покриття безнадійних боргів” та
кредитування рахунку „Резерв на покриття безнадійних боргів”.

Відображення у звітності Нарахування суми резерву сумнівних боргів за
звітний період відображається у звіті про фінансовий результат у складі
інших операційних витрат Сума резурву відображається в баласі в активів
наступним рядком після рахунків дебіторської аборгованості, відповідно
має кредитове сальдо.

З даної таблиці ми можемо зробити висновок, що облік резерв сумнівних
боргів в Україні має свої переваги та недоліки. Це свідчить про
особливість ведення обліку в Україні, який орієнтованим на національні
традиції та менталітет української нації.

Висновки до 1-го розділу

Метою написання першого розділу дипломної роботи є ознайомлення з
теоретичними основами обліку операцій з дебіторською заборгованістю.

Ознайомившись з першим розділом дипломної роботи можна зробити висновок,
що дебіторська заборгованість це не тільки сума заборгованості боржників
на певну дату, але і частина оборотного капіталу підприємства. Тому в
роботі розглянута економічна сутніть поняття дебіторської заборгованості
яка допомогає більше зрозуміни вплив заборгованості на процес
господарювання підприємства.

Дебіторська заборгованість завжди відволякає засоби із кругооберту
підприємства, тим самим перешкоджає їх ефективному використання.
Підприємства повинні сплачувати зобов’язання за реалізовану продукцію,
коли вони ще не отримали оплату. Різке збільшення рівня дебіторської
заборгованості призведе до кризового фінансового стану підприємства.

Неможливо вивчати будь-який об’єкт і його вплив на господарську
діяльність підприємства не дослідивши його історію і не ознайомившись з
сучасний етапом розвитку даного об’єкта. Тому ми вважаємо за необхідне
розглянути у першому розділі дипломної роботи ці питання. Тим самим
виявити проблемні питання, які на сьогодня не досить розкриті, на нашу
думку, у літературі.

У дипломній роботі було розглянуто етапи розвитку обліку дебіторської
заборгованості від античного світу до сьогодення, процеси становлення та
удосконалення понять заборгованості. У VIII ст. н.е. почали розглядати
дебіторську заборгованість як один із показників, що характеризує
фінансовий стан підприємств, – показник кредитоспороможності,
платоспроможності й виконання зобов’язань перед державою та іншими
підприємствами, що є досить суттевим. З цього моменту виникає сучасне
трактування поняття „дебіторська заборгованість”. За ці роки поняття
дебіторської заборгованості значно змінюється але як і раніше воно має
суттєвий вплив на фінансовий стан підприємств. Метою розгляду
історичного аспекту обліку дебіторської заборгованості є дослідження
розвитку бухгалтерського обліку та встановити найоптимальніші варіанти
на сьогоднішній день. З досвіду того часу зробити висновки та виправити
помилки, що допоможе пристосувати сучасний облік до ринкових відносин.

Також нами розглянуті проблеми, які на нашу думку, мають суттєве
значення для, і які багато авторів розгялдають у своїх працях. Авторами
багатьох наукових робіт на статей викладено проблемні питання, які
наводяться в навчально-практичній літературі та періодичних виданнях.

У процесі написання дипломної роботи було виявленно багато аспектів
класифікації дебіторської заборгованості. Різні автори по різному
класифікують дане поняття. Від того, наскільки правильно здійснено поділ
та класифікацію об’єктів обліку, а також від того, наскільки правильно
обрано класифікаційні ознаки, може залежити і сам порядок обліку як
групи, так і окремого об’єкта. Поділ повинен бути заснований на
економічному критерії і виходячи з економічного та цільового призначення
речей. В Україні дебіторська заборгованість класифікується згідно з
П(С)БО 10 і чітко регламентується законодавством.

Останнім часом різко виросла несвоєчасність оплати рахунків за
відвантажену продукцію, виконанні роботи та надані послуги. Це
призводить до того, що підприємству – виробнику необхідно велику частку
оборотних засобів відволікати із кругооберту на невизначиний час.

У зв’язку з цим великого значення набуває резерв сумнівних боргів, який
формується за рахунок балансового прибутку. Створений резерв сумнівних
боргів є джерелом поповнення оборотних засобів, які авансуються в
операції по реалізації товарів робіт та послуг. Резерви створюються за
результатами проведеної інвентаризації дебіторської заборгованості.
Таким чином за допомогою резерву сумнівних боргів підприємствам вдається
частково вирішити питання з великими обсягами непогашеної дебіторської
заборгованості.

Розділ 2. Бухгалтерський облік дебіторської заборгованості на ЗАТ
„Житомирський м’ясокомбінат”

Особливості організації бухгалтерського обліку на ЗАТ „Житомирський
м’ясокомбінат”

Коло застосування інформації, яка надається бухгалтерським обліком
надзвичайно широке, але в будь-якому випадку його можна назвати одним
словом – бізнес. Структурною одиницею бізнесу є підприємство, в межах
якого і будується бухгалтерський облік як структуризована система.

Підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має
права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і
комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Воно володіє майном,
може від свого імені придбати майнові та власні немайнові права,
виконувати зобов’язання, бути позивачем і відповідачем в суді та
арбітражі, а також несе самостійну майнову відповідальність за свої
борги [48, с.78].

Відповідно до встановлених в Україні форм власності можуть діяти
підприємства наступних видів [48, с.80]:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу;

підприємство засноване на власності об’єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної
територіальної громади;

державне підприємство, в тому числі казенне;

господарське товариство.

Корпоративне підприємство пов’язано в основному з акціонерними
товариствами, які визначаються Господарським кодексом України (стаття 80
п.3), як товариства, що мають статутний фонд, розділений на певну
кількість акцій однакової номінальної вартості, і несуть
відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери
відповідають за зобов’язаннями тільки в межах акцій, що їм належать.
Корпоративні підприємства поділяють на закриті та відкриті акціонерні
товариства [37, с.156].

Закрите акціонерне товариство „Житомирський м’ясокомбінат” засновано
відповідно Господарського Кодексу України за рішенням засновників згідно
з установчим договором від 01 серпня 2002 р.(Додаток Б)

Закрите акціонерне товариство „Житомирський м’ясокомбінат” створене з
метою насичення ринку товарами і послугами по предмету діяльності та
реалізації, на основі отриманого прибутку інтересів учасників закритого
акціонерного товариства „Житомирський м’ясокомбінат”, а також
економічних та соціальних інтересів трудового колективу.

Органами управління ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” є (Додаткок А):

Загальні збори акціонерів;

Спостережна рада;

Правління;

Ревізійна комісія.

В умовах ринкової виробничої орієнтації підприємства Голова Правління
призначає комерційного директора, якій контролює питання маркетингу та
реклами продукції. Головний бухгалтер здійснює діяльність по організації
обліку на підприємстві. Йому підзвітні відділи які відповідають за різні
етапи обробки бухгалтерської інформації. Розподіл облікової роботи між
окремими виконавцями вимагає від Головного бухгалтеру уважного підходу,
врахування індивідуальних особливостей та рівня знань виконавців.
Головний інженер здійснює керівництво діяльністю відділами по випуску та
реалізації продукції.

Організація бухгалтерського обліку на ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат”
регулюється Законом України „ Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996 – XIV, а також наказом Про
організацію бухгалтерського обліку на підприємстві.

При організації і ведені бухгалтерського обліку ЗАТ „Житомирський
м’ясокомбінат” в своїй роботі керується Положеннями (стандартами)
бухгалтерського обліку, які передставляють собою нормативно-правові
акти, затверджені Міністерством фінансів України, що визначають принципи
та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової
звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.

Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. За №291 було
затверджено „План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,
зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій”, який на
даний час повністю запроваджено у всіх суб’єктах господарювання, які
ведуть облік з використанням бухгалтерських рахунків. Виходячи із своїх
потреб ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” розробив власний робочий план
рахунків, який відображає специфіку галузі, виду діяльності, визначає
зміст аналітичного обліку і характеристику форми обліку, яка
застосовується на даному підприємстві. В ньому використано стільки
рахунків і субрахунків, скільки необхідно для відображення господарської
діяльності підприємства.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової
звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує
національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші
нормативно-правові акти, а також згідно Цивільного та Господарського
кодексів України.

Житомирський м’ясокомбінат є юридичною особою, яка здійснює діяльність
на основі Статуту та Установчого договору, має відокремленні майно,
самостійний баланс та поточний рахунок в банку.

Житомирський м’ясокомбінат створювався поступово, починаючи з 1923 року.
Виробничі корпуси будувалися і частково реконструювалися з 1950-х по
1980 роки.

Комбінат є одним з найважливіших об’єктів м’ясної промисловості на
території Житомирської області та одним з 8 найпотужніших комбінатів
колишнього СРСР. Його метою було м’ясне виробництво для потреб Північної
України і головним чином планового державного постачання.

Основними функціями комбінату були і залишаються:

прийом і переробка великої рогатої худоби (ВРХ) і коней, що здасться
сільськогосподарськими підприємствами, розташованими на території
Житомирської області

виробництво сортової яловичини, м’ясопродуктів (ковбас), субпродуктів
м’ясного виробництва, напівфабрикатів

Житомирський м’ясокомбінат – цілісний майновий комплекс, в якому
передбачено вся комплексність переробки великої рогатої худоби, свиней,
виробництво м’яса, субпродуктів, м’ясо-кісткового борошна, шкір,
виробництво ковбасних виробів, копченостей, напівфабрикатів та інше.

Основні потужності становлять:

база перед забійного утримання тварин на 2000 голів (виробництво м’яса –
104 тони в зміну, виробництво м’яса жилованого – 15 тон в зміну,
виробництво м’ясо-кісткового борошна – 10 тон в зміну, виробництво
ковбасних виробів і напівфабрикатів – 20 тон в зміну);

холодильник на 3650 тон одночасного зберігання м’яса.

Ковбасне виробництво включає в себе виробництво варених, напівкопчених,
твердокопчених, сирокопчених, копченостей, пельменів, напівфабрикатів

Якість продукції контролюється виробничою лабораторією по всім
показникам безпеки для харчових продуктів

На підприємстві також існує допоміжне виробництво:

ремонтно-механічна дільниця, будівельна дільниця з розчинним вузлом і
пилорамою, транспортна дільниця на 30 одиниць транспорту, дільниці
виробництва прального порошку, корму для хутряного звіра,
звірогосподарства та інше

Загальна площа території складає 16 гектарів, площа забудови 5,6
гектарів.

ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” здійснює технологічний процес по
виготовленню ковбасних виробів.

Технологічний процес повинен здійснюватись за умов застосування
технологічної інструкції, правил ветеринарно-санітарної експертизи м’яса
та м’ясних продуктів, і санітарних правил для підприємств м’ясної
промисловості, затверджених в установленому порядку.

Технологічний процес у ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” здійснюється в
три етапи (додаток В) : підготовча, обробна та заключна стадії.

Підготовча стадія включає у себе підготовку сировини, розробка, обвалка,
жиловка та посол сировини.

Сировина відправлена на переробку повинна відповідати дозволам
ветслужби. При надходженні сировини його оглядають та застосовують
додаткову очистку. Заморожене м’ясо яловичини та свинини, м’ясо птиці
розморожують згідно з технологічною інструкцією, затвердженою у
відповідному порядку.

Розробка, обвалка та жиловка м’яса здійснюється у виробничому приміщені
з температурою повітря 10 градусів, відносною вологістю повітря 75%.

На обвалку та жиловку поступає охолоджена та розморожена сировина.
Жиловане м’ясо та м’ясна сировина вагується та засолюється.

Обробна стадія – це підготовка наповнювачів, підготовка оболонок,
виготовлення фаршу.

Субпродукти старанно інспектують, при необхідності зачищають, промивають
у холодній воді та дають стекти. Потім ріжуть на куски вагою 400-600 г.
Субпродукти спочатку шинкують, потім закладають у кутер. У кутер додають
лід та харчову добавку. Футерують суміш до тих пір поки не буде
однорідної маси. На прикінці додають сіль.

Підготовку оболонок здійснюють згідно з інструкцією по підготовці
оболонок для ковбасного виробництва, затвердженій в установленому
порядку, а також рекомендованій по використанню оболонок виробників.

У поліамідних ковбасних оболонках рекомендується заздалегідь один кінець
оболонки закріпити металевими кліпсами або зав’язати шпагатом.

Перед виготовленням фаршу посолене м’ясо дрібнять, потім послідовно у
кутер загружають необхідні інгредієнти.

Третя стадія – заключна. Тут здійснюється наповнення оболонок фаршем,
термічна обробка та охолодження.

Наповнення оболонок фаршем здійснюється на пневматичних, гідравлічних
або механічних вакуумних шприцах відмінних конструкцій.

Термічну обробку продукції здійснюють в стаціонарних обжарочних і
варочних, або комбінованих камерах. Термічну обробку проводять у два
етапи: обжарка та варка.

Після варки ковбасу, сосиски та сардельки охолоджують під душем холодної
водопровідної води протягом 10-30 минути.

Технологічний процес виробництва екологічно чистий, це пов’язано з
застосуванням у якості технологічного топлива природного газу та
електроенергії, екологічно безпечної сировини та матеріалів. У
результаті застосування сучасного обладнання при технологічному процесі
ні яких шкідливих відходів а ні в атмосферу, а ні у вигляді промислових
стоків не виробляється.

Контроль за діяльністю ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” здійснює Голова
Правління, з яким укладається трудовий договір підписаний Спостережною
радою на згодою Загальних зборів акціонерів (Додаток Д). Він несе у
межах своїх повноважень безпосередню відповідальність перед акціонерами
за результатами виробничої та фінансової діяльності ЗАТ „Житомирський
м’ясокомбінат”. Згідно Статуту ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” Голова
Правління:

діє без довіреності від імені ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат”,
представляє ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” перед державними органами,
вітчизняними та іноземними підприємствами, юридичними та фізичними
особами;

забезпечує організацію виконання рішень Загальних зборів акціонерів,
Спостережної ради і Правління;

здійснює оперативне розпорядження коштами ЗАТ „Житомирський
м’ясокомбінат” у межах прав, передбачених Статутом;

укладає на Україні та за її межами договори, здійснює інші юридичні дії;

видає накази та розпорядження, обов’язкові для всіх працівників ЗАТ
„Житомирський м’ясокомбінат”.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня
реєстрації підприємства до його ліквідації. Для забезпечення ведення
бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його
організації:

введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення
бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку,
зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність
без створення юридичної особи;

введення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою
бухгалтерією або аудиторською фірмою;

самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності
безпосередньо власником або керівником підприємства.

Таким чином на Житомирському м’ясокомбінаті створена бухгалтерська
служба на чолі з головним бухгалтером.

Підприємство самостійно:

визначає облікову політику підприємства;

обирає форму введення бухгалтерського обліку як певну систему регістрів
обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з
додержанням єдиних засад, встановлених Законом про бухгалтерський облік
і звітність, та з урахуванням особливостей своєї діяльності та
технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського)
обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права
працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової
інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

може виділяти на окремих баланс філії, представництва, відділення та
інші відокремленні структурні підрозділи, які зобов’язані вести
бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової
звітності підприємства[39, с.73].

Під формою ведення бухгалтерського обліку розуміють сукупність облікових
регістрів, які використовуються в певній послідовності та взаємодії для
ведення обліку із застосуванням принципу подвійного запису.

На підприємствах, установах та в організаціях України сьогодні набули
широкого поширення такі паперові форми ведення бухгалтерського обліку,
як меморіально-ордерна, журнально-ордерна, спрощена та комп’ютеризована.

Використання сучасних комп’ютерів зумовило появу
діалогово-автоматизованої (комп’ютерної) форми обліку, яка передбачає
застосування персональних комп’ютерів для автоматизації фінансового та
управлінського обліку і створення робочих місць (АРМ) бухгалтера,
директора спеціаліста та інших.

Житомирський м’ясокомбінат використовує комп’ютеризовану форму введення
бухгалтерського обліку.

Використання цієї форми обліку обумовлено рядом переваг:

автоматизованою фіксацією усієї облікової інформації на машинних носіях;

автоматизація документування;

систематизація, узагальнення та відображення даних обліку;

забезпечення по запиту користувача роз’яснення будь-якого
результативного показника з відміткою порядку проведення в машині
розрахунку та всієї вхідної інформації, яка використовується для
розрахунків;

автоматичний контроль вихідної інформації;

забезпечення збереження, виявлення та недопущення несанкціонованого
доступу до облікової інформації, яка зберігається на машинних носіях;

проведення аналізу даних по мірі їх введення.

Працюючи на персональному комп’ютері у діалоговому режимі, бухгалтер на
робочому місці один раз вводить інформацію про здійснювані господарські
операції для наступного використання, для вирішення не лише облікових, а
й інших управлінських завдань у результаті створення єдиної бази даних
на виділеному сервері.

Результативна інформація у вигляді аналітичних таблиць, реєстрів
синтетичного обліку або форм звітності в регламентному режимі чи на
запит бухгалтера виводиться на екран монітора або друкується на
паперових носіях інформації.

Використання діалогово-автоматизованої форми обліку на основі сучасних
комп’ютерних технологій уперше вивільнило бухгалтера від виконання
другорядних функцій реєстратора господарських операцій, дало йому змогу
ввійти до вищого управлінського персоналу підприємства.

Діалогово-автоматизована форма є новою інформаційною системою, яка все
більше застосовується на підприємствах, а в подальшому стане однією із
голових форм бухгалтерського обліку.

Організаційна побідова апарату бухгалтерської служби – це форма поділу
та кооперування праці, яка передбачає розподіл усього комплексу
облікових, контрольних і аналітичних робіт між виконавцями. Є дві форми
організаційної побідови апарату облікової служби: централізована і
деценталізована.

При централізованій формі весь апарат облікової служби як методично, так
і адміністративно підпорядкований одному керівнику – головному
бухгалтеру (головному економісту). При децентралізованій формі
організаційної побудови частина апарату з методичних питань
підпорядкована одній особі – головному бухгалтеру, а з адміністративних
– господарському керівникові (начальнику цеху, виробництва тощо).
Організаційні структури повинні бути гнучкими, мати пристосовуваність,
швидко реагувати на обставини, що змінюються. Практика функціонування
підприємств бізнесу зафіксувала такі типи організаційних структур:
лінійна, лінійно-штабна, функціональна, дивізійна, матрична та
орієнтована на пошук нового [51, с.128].

Підвищення аналітичності та оперативності бухгалтерського обліку багато
в чому залежить від раціональної організації облікового апарату.

До засад раціональної організації бухгалтерського обліку відносять:
чітка структура бухгалтерського апарату; розподіл обов’язків між
співробітниками; схема документообігу; вибір форми ведення
бухгалтерського обліку; організація робочого місця тощо.

Розподіл облікової роботи між окремими виконавцями вимагає від головного
бухгалтера уважного підходу, врахування індивідуальних особливостей та
рівня знань виконавців.

Крім чіткої структури бухгалтерського апарату, до передумов раціональної
організації обліку належить розподіл обов’язків між співробітниками
бухгалтерії [57, с.109].

На житомирському м’ясокомбінату структура облікового апарату має
наступний вигляд.

Рис. 2.1. Структура бухгалтерії ЗАТ „Житомирського м’ясокомбінату”

Керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні умови для
правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне
виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до
бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання
порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Головний бухгалтер на якого покладено ведення обліку підприємства:

забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних
засад бухгалтерського обліку;

організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку
всіх господарських операцій;

бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачою та
відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів
підприємства;

забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку ЗАТ „Житомирського
м’ясокомбінату”.

Головний бухгалтер чітко регламентує обов’язки кожного відділу. На
підставі затвердженої структури підприємства керівник затверджує штатний
розклад.

На кожну посаду, передбачену штатним розкладом (крім, категорій
робітників), керівником підприємства затверджується посадова інструкція.

Посадова інструкція – це документ, у якому зафіксовані завдання,
функції, обов’язки, права і відповідальність посадової особи. Вона
розробляється для кожної конкретної штатної посади (Додаток Ж)

Згідно посадових інструкцій бухгалтери кожного відділу виконують свої
чітко визначенні обов’язки:

Відділ оприбуткування та реалізації – відображає в бухгалтерському
обліку операції, які пов’язані з рухом фондів, основних засобів,
нематеріальних активів, реалізація продукції тощо. Складає звітні
калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг), виявляє джерела
появи втрат і непродуктивних витрат, готує пропозиції щодо їх
запобігання.

Відділ зведеного обліку – виконує роботи за різними напрямами
бухгалтерського обліку (облік основних засобів і коштів,
товарно-матеріальних цінностей, витрат на виробництво, розрахунки з
постачальниками і замовниками, а також за надані послуги тощо). Бере
участь у розробленні і здійсненні заходів, які спрямовані на додержання
дисципліни і зміцнення господарського розрахунку. Приймає і контролює
первинну документацію за відповідними напрямами обліку і готує їх до
лічильного опрацювання.

Відділ з оплати праці – проводить нарахування і перерахування платежів
до бюджету, внесків на соціальне страхування, коштів на фінансування
капітальних вкладень, заробітної плати працівників, податків та інших
платежів, а також перерахунку коштів до відповідних коштів.

Каса – здійснює операції з грошовими коштами та цінними паперами, веде
касову книгу, складає касову звітність.

Відділ складання звітності – готує дані за напрямами обліку для
складання звітності, стежить за зберіганням бухгалтерських документів,
оформлює їх відповідно до заданого порядку з метою передання до архіву.
Звітує перед посадовими особами та органами вищого рівня відповідно до
форм, інструкцій і встановленої періодичної звітності. Постійно вивчає
передовий досвід, впроваджує нові методи і форми організації і ведення
бухгалтерської справи.

Формування ринкової економіки, наявність різних форм власності,
розширення міжнародних економічних зв’язків українських підприємців є
основою для впровадження в організацію бухгалтерського обліку облікової
політики, яку підприємство визначає самостійно.

Облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що
використовуються підприємством для складання та подання фінансової
звітності, тобто це вибір самим підприємством певних і конкретних
методик, форми і техніки ведення бухгалтерського обліку, виходячи з
діючих нормативних актів і особливостей діяльності підприємства.

Формування облікової політики ЗАТ „Житомирського м’ясокомбінату”
здійснює головний бухгалтер і затверджується наказом голови правління.

Облікова політика ЗАТ „Житомирського м’ясокомбінату” висвітлюється в
Наказі про облікову політику (Додаток К).

Складовою частиною організації обліку на підприємстві є перелік
документів, що використовуються для первинного відображення
господарських операцій, а також перелік облікових регістрів, необхідних
для накопичення і систематизації інформації.

Перелік первинних документів затверджений в наказі голови правління про
облікову політику. До них відносяться:

робочий план рахунків бухгалтерського обліку, що містить синтетичні та
аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку у
відповідності до вимог своєчасності та повноти обліку звітності;

форми первинних облікових документів, що застосовуються для оформлення
фактів господарської діяльності, за якими не передбачені типові форми
первинних облікових документів, а також форми документів для внутрішньої
бухгалтерської звітності;

порядок проведення інвентаризації активів та зобов’язань;

методи оцінки активів та зобов’язань;

правила документообігу та технологія обробки облікової інформації;

порядок контролю за господарськими операціями;

інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

При формуванні облікової політики передбачається майнова відокремленість
і безперервність діяльності ЗАТ „Житомирського м’ясокомбінату”,
послідовність застосування облікової політики, а також тимчасова
визначеність фактів господарської діяльності.

Облікова політика є сукупністю конкретних елементів організації
бухгалтерського обліку, які визначаються підприємством на підставі
загальноприйнятих правил. Положення облікової політики фіксуються в
наказі голови правління ЗАТ „Житомирського м’ясокомбінату”, що
передбачає наступні розділи:

Методологічні принципи та порядок ведення бухгалтерського обліку.

Організація роботи облікового апарату.

Технічна організація обліку.

Організація бухгалтерського обліку.

Після затвердження головою правління ЗАТ „Житомирського м’ясокомбінату”
наказу про облікову політику він набуває статусу юридичного документа.

Використання комп’ютерної техніки призвело до якісно нових тендінцій в
побідові структури облікового апарату. Першою характерною відмінністю є
використання автоматизованих робочих місць бухгалтера. Під
автоматизованим робочим місцем традиційно розуміють
професійно-орієнтований програмно-апаратний комплекс, що забезпечує
вирішення завдань користувача безпосередньо на його робочому місці.
Іншою характерною рисою при застосуванні комп’ютерної техніки є
трансформація форм побудови облікового апарату.

На нашу думку, для удосконалення організації бухгалтерського обліку ЗАТ
„Житомирський м’ясокомбінат” повинен першочергово перейти до
децентралізованого обліку. З розвитком можливостей комп’ютерної техніки
та її здешевленням це дать можливість обробки первинної облікової
інформації та формування кінцевої інформації безпосередньо на робочих
місцях облікових працівників.

ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” обладнано набором автоматизованих
робочих місць, кожне з яких призначене для вирішення певного облікового
завдання. АРМ здійснюють автономну обробку інформації без використання
інформації з інших АРМ.

На нашу думку, ефективніше було б об’єднання АРМ в єдину комп’ютерну
мережу. В цьому випадку весь обсяг інформації в мережі стає доступним
всім користувачам. В умовах системного комп’ютерного обліку підвищується
інтеграція процесів контролю, що дозволяє забезпечити взаємозв’язок
об’єктів контролю при перевірці господарських операцій і процесів.

2.2 Облік дебіторської заборгованості на ЗАТ „Житомирський
м’ясокомбінат”

2.2.1 Бухгалтерський облік дебіторської заборгованості в умовах
застосування комп’ютерних технологій

ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” – це підприємство яке займається
виготвленням та реалізацією м’ясних та ковбасних виробів, здійснюєть
розрахунки з оплати праці, проводить відрахування до бюджету тощо. Тому
на підприємстві постійно виникає поточна дебіторська заборгованість.

Бухгалтерський обліку дебіторської заборгованості слід розглянути в
такій послідовності: документування господарський операцій,
характеристика рахунку та аналітичний облік дебіторської заборгованості,
синтетичний облік і відображення у звітності.

Документування. Документ – це закодоване певним чином і зафіксоване на
спеціальному носії інформаційне повідомлення (свідоцтво), яке засвідчує,
що факт господарського життя існує або здійснюється.

Без належним чином оформленого первинного документу неможливе
відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку. В залежності
від виду дебіторської заборгованості використовуються різни первинні
документи.

Облік довгострокової дебіторської заборгованості оформлюється за
допомогою договору. Договір – це угода двох або більше сторін про
здійснення певних дій, що встановлює взаємні права і обов’язки,
виконання яких забезпечується заходами державного впливу. Існує декілька
видів договорів: договір оренди, договір на видачу позик працівникам,
господарські договори.

Договір вважається укладеним з моменту набуття ним обумовленої форми
(наприклад, простої письмової або нотаріально засвідченої). Договір може
бути укладено як шляхом складання одного документу, підписаного
сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами
тощо, які обов’язково повинні бути підписані стороною, що їх надсилає.

При обліку довгострокових векселів одержаних він є підставоюж для
відображення операцій по одержанню векселя в бухгалтерському обліку.
Вексель відноситься до категорії суворо формальних документів.
Розрізняють прості та переказні векселі.

Простий вексель – письмовий документ, який містить просте і нічим не
обумовлене зобов’язання векселедавця (боржника) сплатити
векселедержателю (кредитору) зазначену грошову суму у визначений строк і
в обумовленому місці.

Переказний вексель – письмовий документ, який містить простий і нічим не
обумовлений наказ векселедавця платнику сплатити певну суму грошей
отримувачу у визначений строк і у визначеному місці.

Особливим видом є казначейські векселі. Казначейські векселі – це
векселі, які видаються за рахунок фінансування витрат державного бюджету
(за винятком витрат на оплату праці та інших грошових виплат населенню)
за згодою відповідного отримувача коштів з державного бюджету.

До поточної дебіторської заборгованості відносять: розрахунки з
покупцями та замовниками, розрахунки з підзвітними особами, рохрахунки
за виданими авансами, розрахунки за нарахованими доходами, розрахунки за
претензіями, розрахунки за відшкодуванням завданих збитків, розрахунки
за позиками членам кредитних спілок, розрахунки з іншими дебіторами.

Облік операцій по дебіторській заборгованості здійснюється на підставі
господарських договорів та первинних документів, що засвідчують факт
здійснення господарської операції.

На Житомирському м’ясокомбінаті використовуються такі первинні документи
з виникнення та погашення заборгованості покупців:

Таблиця 2.1 Первинні документи по рахунках з покупцями та замовниками

Розрахунки з вітчизняними покупцями Розрахунки з іноземними покупцями

Виникнення заборгованості

– накладні;

– рахунки – фактури;

– рахунки;

– акти прийнятих робіт, послуг;

– податкові накладні;

– товарно-транспортні накладні;

– товарні накладні.

– комерційні документи (рахунки-фактури – incoice);

– транспортні накладні;

– платіжні документи на перерахування сум митних платежів та інших
податків на рахунки митних установ;

– розрахунки бухгалтерії про наявність курсових різниць.

Погашення заборгованості

– виписки банку;

– ПКО;

– векселі; – виписки банку;

– векселі.

При використанні комп’ютерних програм дещо інше значення набувають
первинні документи. Документ – це комплексний засіб введення облікової
інформації, що забезпечує технологічну процедуру виписки первинного
документа, в електронному вигляді та на паперовому бланку. Внесена в
діалогову форму інформація використовується програмою для формування та
друку первинної (паперової) форми документу і автоматично формування
бухгалтерських проводок.

Облік розрахунків ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” з його контрагентами
ведеться в типовій конфігурації в розрізі так званих
документів-замовлень.

Документом-замовленням в програмі „1 С: Бухгалтерія 7.7” є перший
документ в пов’язаній за змістом послідовності документів, які впливали
на стан розрахунків з контрагентом.

Існують такі види даної послідовності:

рахунок – фактура – видаткова накладна – банківська виписка ( в цьому
випадку замовленням є рахунок-фактура);

рахунок-фатура – банківська виписка – видаткова накладна (замовленням
також є рахунок-фактура);

договір – прибуткова накладна – банківська виписка (замовленням є
договір);

видаткова накладна – банківська виписка (замовленням є видаткова
накладна);

вхідний рахунок – банківська виписка – прибуткова накладна (замовленням
є вхідний рахунок).

Документом, відповідно до якого проводяться розрахунки з покупцями на
ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” є „Счет-фактура”.

Документ „Перезачет-бартер” призначений для взаємозаліку коштів покупця
між різними замовленнями. Він дозволяє закривати зустрічні постачання
(бартер) чи перерозподіляти суми між замовленнями покупця. Документ може
використовуватися також для контролю сум ПДВ по замовленнях.

Для реєстрації факту взаємозаліку за бартерною угодою, документ
„Перезачет-бартер” потрібно вводити попереднім числом щодо документа, що
закриває бартерне постачання, з метою коректного визначення сум
попереднього відвантаження при його проведенні.

В ряді випадків підприємства під поставку матеріальних цінностей або під
виконання робіт (послуг), а також при оплаті продукції і робіт,
прийнятих від замовників по частковій готовності, можуть видавати
аванси.

Аванс представляє собою грошову суму або іншу майнову цінність, яка
передається в рахунок виконання договірного зобов’язання. Це повний або
частковий платежі. Здійснюючи авансовий платіж, покупець фінансує продаж
за деякий час до надходження товару[20, с.444].

Авансові платежі постачальникам та іншим підприємствам оформлюються
платіжними дорученнями, в яких міститься посилання на укладений договір.
Підтвердженням проведених платежів є виписка банку. Зарахування
оформлюється розрахунком (довідкою) бухгалтерії.

В процесі господарської діяльності у підприємства виникає необхідність
видачі з каси готівки працівникам підприємства під звіт на господарські
витрати і службові відрядження. В цьому випадку виникають розрахункові
відносини з підзвітними особами.

Підзвітні особи – це працівники даного підприємства, які отримали
грошові суми в підзвіт для майбутніх витрат згідно з наказом
(розпорядженням) керівника підприємсва[20, с.445].

Направлення працівників підприємства у відрядження здійснюється
керівником підприємства з оформленням наказу.

Наказ про направлення працівника у відрядження є підставою для видачі
посвідчення на відрядження.

Для обліку розрахунків з підзвітними особами в програмі „1 С:
Бухгалтерія 7.7” призначені наступні документи: „Приходная накладная”,
„Расходный кассовый ордер”, „Приходный кассовый ордер”, „Авансовый
отчет”.

Факт видачі коштів в під звіт реєструється документом „Расходный
кассовый ордер”, повернення невикористаних коштів підзвітною особою в
касу підприємства оформлюється за допомогою документа „Приходный
кассовый ордер”.

Документом, що оформлює підзвітні кошти, є авансовий звіт, до якого
повинні бути додані всі вмправдовуючі документи. Документ „Авансовый
отчет” є багатофункціональним документом. За допомогою цього документу
можна оформити як операцію по розрахунках з підзвітною особою, так і
операцію оприбуткування матеріальних і нематеріальних активів придбаних
підзвітною особою.

Документами при відображення розрахунків підприємства за належними до
отримання відсотками, дивідендами, роялті й іншими доходами від вкладень
(інвестицій) в інші підприємства, а також доходів від передачі в оренду
майна є довідки та розрахунки бухгалтерії, договори тощо.

Роялті – платежі за використання нематеріальних активів підприємства
(патентів, торгових марок, авторського права, програмних продуктів
тощо).

Проценти – платежі за використання грошових коштів, їх еквівалентів або
сум, що заборговані підприємству[20, с.452].

Дебіторською заборгованістю за нарахованими відсотками визначається і
різниця між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та
номінальною сумою грошових коштів, яка виникла внаслідок відстрочення
платежу за продукцію, товари, роботи, послуги.

В процесі придбання (заготівлі) товарно-матеріальних цінностей і
взаємодії з контрагентами підприємство може виявити порушення договірних
умов. Підприємство, права якого порушені, звертається до порушника з
письмовою претензією, яка підписується керівником і надсилається
адресату рекомендованим (цінним) листом або вручається під розписку.

Претензія – вимога кредитора до боржника про добровільну сплату боргу,
відшкодування збитків, сплату штрафу, усунення недоліків поставленої
продукції або виконаної роботи.

Підставою для запису операцій по рахунку розрахунків по претензіям на
ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” є акти приймання вантажу, рішення
судових органів (арбітражу), письмова згода постачальників на
пред’явлені претензії, виписки установ банку на суми, що надійшли в
порядку задоволення претензій.

Документи, які застосовуються при виявленні порушень та розбіжностей при
розрахунках з дебіторами представлені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Документи, що застосовуються при виявленні порушень

Документи Характеристика

Комерційні акти Складають представники транспортної організації з метою
виявлення обставин, які можуть бути підставою для встановлення вини за
порушення договору перевезення вантажів і покладання матеріальної
відповідальності на працівників транспорту, відправників та одержувачів
вантажів

Претензія Вимога щодо добровільного усунення порушень законодавства.
Вона направляється рекомендованим або цінним листом, може бути вручена
під розписку.

Претензійні листи Листи, які обгрунтовують вимоги однієї організації до
іншої стосовно порушення договірних зобов’язань

Позовна заява Документ, який передається до арбітражу або суду з
проханням про стягнення з відповідача в примусовому порядку претензійних
сум або будь-якого майна

ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” на даний час не виставляв претензій, а
також не було виставлено і претензій даному підприємству. Тому на
практиці не застосовується облік розрахунків за претензіями.

Підприємства ведуть розрахунки зі своїми працівниками з відшкодуванням
матеріальних збитків, завданих ними в результаті недостач і розкрадань
грошових і товарно-матеріальних цінностей, виявлених втрат від псування
майна і матеріалів, допущеного браку, а також інших видів шкоди.

Збитки – це виражена в грошовій формі шкода, завдана одній особі
протиправними діями іншої. Збиток, завданий підприємству, належить до
відшкодування особою, яка завдала збиток, в повному обсязі, за винятком
випадків, передбачених законодавством [20, с.456].

Покриття працівниками шкоди у розрізі, що не перевищує середнього
місячного заробітку, відбувається за розпорядженням власника як
уповноваженої ним особи, а в інших випадках – шляхом подання власником
позову до районного (міського) суду. Тому підставою запису на рахунку
„Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків” будуть наказ керівника
або відповідне рішення суду, а їх зписання – документи, що підтверджують
погашення заборгованості (ПКО, виписка банку, накладна тощо) або
утримання сум із заробітної плати (розрахунково-платіжна відомість
тощо).

При обліку розрахунків за відшкодуванням підприємству завданих збитків в
результаті недостач і втрат від псування цінностей, недостач та
розкрадання грошових коштів, якщо винуватця виявлено застосовують
наступні документи:

інвентаризаційний опис або інвентаризаційний акт (залежно від об’єкту
перевірки);

порівняльна відомість;

договір про повну матеріальну відповідальність;

розрахунково-платіжна відомість;

ПКО тощо.

Взаємовідносини між учасниками спільної діяльності регулюються
договором; оприбуткування членських внесків фіксується у відповідних
документах – ПКО, виписці банку; повернення коштів в разі виходу
учасника зі складу спілки – у ВКО, платіжному дорученні.

У відповідності до цивільного законодавства спільна діяльність без
створення юридичної особи здійснюється на підставі договору між її
учасниками. За договором про спільну діяльність сторони (учасники)
зобов’язуються шляхом об’єднання майна та зусиль спільно діяти для
досягнення загальної господарської або іншої мети, щоб не суперечити
діючому законодавству.

Підтвердженням отримання внесків по спільній діяльності для учасників є
авізо про оприбуткування майна учасником, який веде спільні справи, або
первинний документ про отримання майна (копія накладної, квитанція до
прибуткового ордеру тощо) [57, с.360 ].

Характеристика рахунків дебіторської заборгованості та аналітичний
облік.

Довгострокову дебіторську заборгованість фізичних або юридичних осіб
обліковують на рахунку 16 „Довгострокова дебіторська заборгованість”,
яка має такі субрахунки:

161 „Заборгованість за майно, що передано у фінансову оренду”;

162 „Довгострокові векселі видані”;

163 „Інша дебіторська заборгованість”.

По дебету рахунку 16 відображається виникнення (збільшення)
довгострокової дебіторської заборгованост, по кредиту – її погашення
(списання) або переведення до складу поточної.

На субрахунку 161 відображаються чисті інвестиції орендодавця у
фінансову оренду, визначені згідно з Положенням (стандартом)
бухгалтерського обліку 14 „Оренда”.

Субрахунок 162 призначений для обліку векселів, одержаних у забезпечення
довгострокової дебіторської заборгованості.

Призначення субрахунку 163 – облік довгострокової дебіторської
заборгованості, яка не відображається на інших субрахунках рахунку 16
„Довгострокова дебіторська заборгованість”, зокрема розрахунки з
працівниками за виданими довгостроковими позиками тощо, інші види
розрахунків.

Аналітичний облік довгострокової дебіторської заборгованості ведеться за
кожним дебітором, за видами заборгованості, термінами її виникнення й
погашення.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги
визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації
продукції, товарів, робіт, послуг і оцінюється за первісною вартістю.
Таку заборгованість включають до підсумків балансів за чистою
реалізаційною вартістю, яку обчислюють як суму поточної дебіторської
заборгованості за вирахуванням резерву сумнівних боргів.

До розрахунків за поточною дебіторською заборгованістю належать:

розрахунки з покупцями;

розрахунки за векселями одержаними;

розрахунки з іншими дебіторами [82, с.169].

Облік розрахунків з покупцями на ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат
здійснюється на рахунку 36 „Розрахунки з покупцями та замовниками. На
цьому рахунку узагальнюють інформацію про розрахунки з покупцями та
замовниками за відвантажену продукцію, виконанні роботи й послуги, окрім
заборгованості, що забезпечена векселем.

Рахунок 36 має такі субрахунки:

361 „Розрахунки з вітчизняними покупцями ”

362 „Розрахунки з іноземними покупцями ”.

На дебеті субрахунків відображають вартість продажу реалізованої
продукції (товарів, робіт, послуг), яка охоплює податок на додану
вартість (ПДВ), акцизи та інші обов’язкові платежі, що підлягають
перерахуванню до бюджетних і позабюджетних фондів і включені у вартість
реалізації; на кредиті – сума платежів, що надійшли на рахунки
підприємства до банківських установ, та інші види розрахунків. Сальдо
рахунка відображає заборгованість покупців і замовників за одержану
продукцію (роботи, послуги).

На субрахунку 362 ведеться облік по кожному дебітору в гривнях і у
валюті, обумовленій договором.

Побудова аналітичного обліку по рахунку 36 „Розрахунки з покупцями та
замовниками ” повинна забезпечити отримання даних про заборгованість,
строк сплати по якій ще не настав, а також заборгованість, не сплачену в
строк.

Аналітичний облік розрахунків з покупцями і замовниками ведеться за
кожним покупцем та замовником, за кожним пред’явленим до сплати
рахунком.

На субрахунку 362 „Розрахунки з іноземними покупцями ”, крім того,
аналітичний облік ведеться в гривнях та валюті, обумовленій договором.

На рахунку 34 „Короткострокові векселі одержані ” ведеться облік
заборгованості покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену
продукцію (товари), виконані роботи, надані послуги та за іншими
операціями, яка забезпечена векселями.

Рахунок 34 „Короткострокові векселі одержані ” має такі субрахунки ”

341 „Короткострокові векселі, одержані в національній валюті ”;

342 „Короткострокові векселі, одержані в іноземній валюті ”.

На рахунку 34 за дебітом відображається отримання векселя за продані
товари (роботи, послуги) та за іншими операціями, за кредитом –
отримання коштів у погашення векселів, погашення отриманим векселем
кредиторської заборгованості, продаж векселя третій стороні тощо.

Аналітичний облік ведеться за кожним одержаним векселем.

На рахунку 37 „Розрахунки з різними дебіторами ” ведеться облік
розрахунків за поточною дебіторською заборгованістю з різними
дебіторами. Рахунок 37 має такі субрахунки:

371 „Розрахунки за виданими авансами ”;

372 „Розрахунки з підзвітними особами ”;

373 „Розрахунки за нарахованими доходами ”;

374 „Розрахунки за претензіями ”;

375 „Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків ”;

376 „Розрахунки за позиками членам кредитних спілок ”;

377 „Розрахунки з іншими дебіторами ”.

За дебетом рахунку 37 „Розрахунки з різними дебіторами відображається
виникнення дебіторської заборгованості, за кредитом – її погашення чи
списання.

Для обліку розрахунків за виданими авансами під поставку матеріальних
цінностей або під виконання робіт, а також по оплаті продукції та робіт,
прийнятих замовником по частоків готовності, передбачений рахунок 371
„Розрахунки за авансами виданими ”.

Для обліку розрахунків з підзвітними особами призначено рахунок 372
„Розрахунки з підзвітними особами ”. По дебету рахунку в кореспонденції
з рахунками грошових коштів відображається видача коштів в підзвіт, по
кредиту – списання затверджених сум на відповідні рахунки. Сальдо може
бути як дебетовим, так і кредитовим.

Для відображення розрахунків підприємства за належними до отримання
відсотками, дивідендами, роялті й іншими доходами від вкладень
(інвестицій) в інші підприємства, а також доходів від передачі в оренду
майна призначений рахунок 373 „Розрахунки за нарахованими доходами ”.

Облік розрахунків за претензіями, які пред’явлені постачальникам,
підрядникам, транспортним та іншим організаціям, а також за
пред’явленими їм та визнаними штрафами, пенею, неустойками ведеться на
рахунку 374 „Розрахунки за претензіями ”.

Для обліку розрахунків за відшкодуванням підприємству завданих збитків у
результаті недостач та розкрадання грошових коштів, якщо винуватця
виявлено, призначено рахунок 375 „Розрахунки за відшкодуванням завданих
збитків”.

На рахунку 376 „Розрахунки за позиками членам кредитних спілок” ведеться
облік розрахунків за позиками у кредитних спілках.

На субрахунку 377 „Розрахунки з іншими дебіторами” ведеться облік
розрахунків за іншими операціями, облік яких не відображається на інших
субрахунках, зокрема розрахунки за операціями, пов’язаними зі
здійсненням спільної діяльності (без створення юридичної особи), усі
види розрахунків з працівниками (крім розрахунків з оплати праці та з
підзвітними особами), інші розрахунки.

Аналітичний облік ведеться за кожним дебітором, за видами
заборгованості, термін її виникнення й погашення.

На рахунку 38 „Резерв сумнівних боргів” ведеться облік резервів за
сумнівною дебіторською заборгованістю, щодо якої є ризик неповернення.

За кредитом рахунка 38 відображається створення резерву сумнівних боргів
у кореспонденції з рахунками обліку витрат, за дебітом – списання
сумнівної заборгованості в кореспонденції з рахунками обліку
дебіторської заборгованості або зменшення нарахованих резервів у
кореспонденції з рахунком обліку доходів.

Аналітичний облік на рахунку 38 „Резерв сумнівних боргів” ведеться в
розрізі боржників чи за строками непогашення дебіторської
заборгованості.

Використання комп’ютерної форми обліку дозволяє здійснювати аналітичний
облік за кожним покупцем та кожним дебітором, при цьому не витрачаючи
багато часу.

Для отримання детальнішої інформації про наявність та рух дебіторської
заборгованості на ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” ведеться аналітичний
облік. В програмі „1 С: Бухгалтерія 7.7” існує можливість в межах одного
синтетичного рахунку одержувати кілька різних систем аналітичних
рахунків, які, в свою чергу, різнобічно відображають первинну
інформацію.

Синтетичний облік. Облік, який здійснюється за допомогою синтетичних
рахунків, називається синтетичним (зведеним). Його дані використовуються
для складання бухгалтерської звітності.

Для автоматизації бухгалтерського обліку діяльність підприємства зручно
представляти у вигляді послідовності окремих господарських операцій.
Задача бухгалтера на початковому етапі полягає в тому, щоб із всієї
сукупності характеристик господарської операції виділити необхідні
параметри і ввести їх в програму. Для цього можуть бути використанні
діалогові форми „Операція” або „Документ”.

Програма „1 С: Бухгалтерія 7.7” дозволяє виконувати реєстрацію облікової
інформації кількома способами [13 с. 248]:

введення проводок вручну;

використання механізму типових операцій;

введення документів з наступним формуванням проводок.

ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” використовує найбільш ефективний засіб
введення проводок за фактами господарської діяльності – складання
кореспонденції рахунків за документами.

Відображенням бази даних програми „1 С: Бухгалтерія 7.7” на ЗАТ
„Житомирський м’ясокомбінат” є журнал операцій, що має вигляд списку
господарських операцій, які відбулись на підприємстві. „Журнал операцій”
безпосередньо пов’язаний з „Журналом проводок”, що містить проводки, які
відповідають операціям.

„Журнал проводок” – це таблиця, кожен рядок якої є кореспонденцією
рахунків [13 с.252].

Журнал проводок є засобом перегляду введених господарських операцій у
вигляді списку бухгалтерських проводок.

Основні бухгалтерські проводки по операціям з дебіторською
заборгованістю відображено у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3. Відображення операцій з обліку дебіторської заборгованості

№ оп. Зміст господарської операції Кореспонденція рахунків

Дебет Кредит

1 Відображено дохід від передачі основних засобів у фінансову оренду
строком на 5 років 161 „ Заборгованість за майно, що передачо у
фінансову оренду” 742 „Дохід від реалізації необоротних активів”

2 Відображено суму ПДВ 742 „Дохід від реалізації необоротних активів”
641 „Розрахунки за податками”

3 Одержано довгостроковий вексель від дебітора в забезпечення
заборгованості 162 „Довгострокові векселі одержані” 377 „Розрахунки з
іншими дебіторами”

4 Відображено різницю між номінальною та реальною вартістю отриманого
довгострокового векселя 162 „Довгострокові векселі одержані” 69 „Доходи
майбутніх періодів”

5 Передано довгостроковий вексель в погашення кредиторської
заборгованості 685 „розрахунки з іншими кредиторами” 162 „Довгострокові
векселі одержані”

6 Погашено готівкою довгострокову заборгованість 30 „Каса” 16
„Довгострокова дебіторська заборгованість”

7 Відображено дохід від реалізації продукції 36 „Розрахунки з покупцями
та замовниками” 70 „Дохід від реалізації”

8 Відображено суму ПДВ 70 „Дохід від реалізації” 64 „Розрахунки за
податками й платежами”

9 Списано безнадійну дебіторську заборгованість, визнану безнадійною:

– в частині резерву 38 „Резерв сумнівних боргів” 36 „Розрахунки з
покупцями та замовниками”

– в сумі, що перевищує резерв 944 „Сумнівні та безнадійні борги” 36
„Розрахунки з покупцями та замовниками”

Одночасно: відрображено суму списаної заборгованості на позабалансовий
рахунок 071 „Списана дебіторська заборгованість”

10 Погашено покупцем заборгованість за товари 30 „Каса”

31 „Рахунки в банках” 36 „Розрахунки з покупцями та замовниками”

11 Відображено суму авансу, виданого працівнику на відрядження або на
гоподарські потреби 372 „Розрахунки з підзвітними особами” 30 „Каса”

12 Придбано підзвітною особою виробничі запаси, МШП, ТОвари 20
„Виробничі запаси”

22 „МШП”

28 „Товари” 372 „Розрахунки з підзвітними особами”

13 Відображено перевитрачання підзвітною особою сум понад встановленої
норми 949 „Інші витрати операційної діяльності” 372 „Розрахунки з
підзвітними особами”

14 Нараховано доходи від передачі активів в операційну оренду 373
„Розрахунки за нарахованими доходами” 713 „Дохід від операційної
діяльності”

15 Отримано доходи у вигляді грошових коштів” 30 „Каса” 373 „Розрахунки
за нарахованими доходами”

16 Віднесено на винну особу фактичну недостачу, що підлягає
відшкодуванню 375 „Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків” 716
„Відшкодування раніше списаних активів”

17 Отримано грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за
претензію 30 „Каса”

31 „рахунки в банках” 374 „Розрахунки за претензіями”

18 Відображено заборгованість з фінансування компенсаційних виплат 377
„Розрахунки з іншими дебіторами” 48 „Цільове фінансування та цільові
надходження”

19 Прийнято на баланс кредиторську заборгованість придбаного
підприємства 377 „Розрахунки з іншими дебіторами” 63 „Розрахунки з
постачальниками й підрядниками”

20 Відображено зарахування заборгованостей 631 „Розрахунки з
вітчизняними постачальниками” 377 „Розрахунки з іншими дебіторами”

Синтетичний облік дебіторської заборгованості ведеться:

Таблиця 2.4. Розкриття інформації про дебіторську заборгованість у
регістрах обліку

Шифр та назва рахунку Регістри обліку Відомості

16 „Довгострокова дебіторська заборгованість” Журнал 3 Відомість 3.2

34 „Короткострокові векселі одержані” Журнал 3 Відомість 3.1

36 „Розрахунки з покупцями та замовниками” Журнал 3 Відомість 3.1.

37 „ Розрахунки з різними дебіторами” Журнал 3 Відомість 3.2.

38 „Резерв сумнівних боргів” Журнал 3 Відомість 3.2

Відображення у звітності. Згідно із Законом України „Про бухгалтерський
облік та фінансову звітність в Україні” фінансова звітність підприємства
включає п’ять річних форм:

1) Баланс (ф. №1);

2) Звіт про фінансові результати (ф. №2);

3) Звіт про рух грошових коштів (ф. №3);

4) Звіт про власний капітал (ф. №4);

5) Примітки до річної фінансової звітності (ф. №5).

У Балансі на ЗАТ „Житомирський м’ясокомбінат” суми дебіторської
заборгованості відображаються в різних рядках залежно від її видів.
Основні види дебіторської заборгованості та їх відображення на рахунках
бухгалтерського обліку й у фінансовій звітності подані далі в таблиці.

Таблиця 2.5. Відображення дебіторської заборгованості у „Балансі”

Вид дебіторської заборгованості Бухгалтерський рахунок Рядок Балансу

1 2 3

Довгострокова:

– за майно, що знаходиться у фінансовій оренді 161 050

– довгострокові векселі отримані

162 050

– розрахунки з працівниками за виданими довгостроковими позичками та ін.

163 050

Поточна:

– короткострокові векселі отримані 34 150

– за продукцію, товари, роботи і послуги (крім заборгованості,
забезпеченої векселем)

36, 38

160, 161, 162

– за виданими авансами

371

180

– за розрахунками з підзвітними особами

372

210

– за нарахованими дивідендами, відсотками, роялті та ін., що підлягають
надходженню

373 190

– за претензіями, пред’явленими постачальникам, підрядни&#