План:

Вступ

1. Загальні основи обліку витрат згідно з П(С)БО 16 «Витрати»

1.1. Склад і класифікація витрат

1.2. Облік прямих і накладних витрат

1.3. Облік матеріальних витрат

1.4. Варіанти (методи) обліку витрат

2. Облік витрат згідно з методичними рекомендаціями з формування
собівартості продукції (робіт та послуг) у промисловості (впроваджений
на ВАТ «РІВНЕАЗОТ»).

Висновки

Додатки:

Додаток №1. Відомість розподілу загально виробничих витрат розроблена на
ВАТ «РІВНЕАЗОТ» для внутрішнього використання

Додаток №2. Відомість розподілу адміністративних витрат розроблена на
ВАТ «РІВНЕАЗОТ» для внутрішнього використання

Додаток №3. Номенклатура статей витрат на утримання та експлуатацію
устаткування основного виробництва (змінні витрати) 910 рахунок
(впроваджені на ВАТ «РІВНЕАЗОТ»)

Додаток №4. Номенклатура статей загально виробничих витрат (постійні
витрати) 911 рахунок (впроваджені на ВАТ «РІВНЕАЗОТ»).

ВСТУП

Бухгалтерський облік на підприємствах призначений для забезпечення
контролю за використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів,
віддзеркалювання в облікових і звітних документах повної і достовірної
інформації про виробничо-господарську діяльність підприємства,
додержування договірної і фінансової дисципліни. У статті 8,6 Закону
України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»
зазначено, що керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні
умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити
неухильне виконання всіма підрозділами, службами і працівниками,
причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо
дотримання порядку оформлення і подання до обліку первинних документів.

У зв’язку з нестабільністю економіки та недосконалістю законодавчої бази
закони України, постанови КМУ, накази НБУ досить часто зазнають змін.
Тому й бухгалтерський облік в Україні реформується і наближається до
Міжнародних стандартів ведення бухгалтерського обліку і звітності.

Від ухвалення перших рішень щодо реформування бухгалтерського обліку
(Указ Президента України «Про перехід України до загальноприйнятої в
міжнародній практиці системи обліку й статистики» №303/92 від 23.05.1992
p.), що діяв в Україні, до введення в дію нової облікової системи минуло
кілька років. З 01.01.2000р. почалося практичне застосування нових
національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку –
П(С)бухгалтерського обліку. Завдяки новій обліковій системі та
фінансовій звітності наша економіка стає більш відкритою і зрозумілою
для всього цивілізованого світу і відображає зміну власності, що
відбулася в країні. Міжнародні стандарти, які прийняті за основу
Національних стандартів бухгалтерського обліку, внесли до вживання нові
терміни, поняття сутності економічних явищ, тлумачення основних
категорій економічної та облікової науки.

Облік виробництва передбачає розв’язання таких основних питань:

Визначення усіх витрат, що належать до собівартості продукції;

Калькулювання (визначення) собівартості виготовленої продукції,
виконаних робіт, наданих послуг.

Такий облік організується на підприємстві відповідно до Типового
положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції
(робіт, послуг) у промисловості, затвердженого постановою КМУ від 26
квітня 1996 року №473.

Склад витрат, які відносять до собівартості продукції, визначається
відповідно до П(С)БО 16 «Витрати».

1. Загальні основи обліку витрат згідно з П(С)БО 16 «Витрати»

1.1. Склад і класифікація витрат

До собівартості продукції (робіт, послуг) підприємства включають
витрати, пов’язані з використанням у процесі виробництва сировини,
матеріалів, природних ресурсів, палива, енергії, основних засобів,
трудових ресурсів та інших витрат на її виробництво і реалізацію. В
теперішній час виробнича собівартість продукції включає тільки витрати,
безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією
та організацією виробництва, а в частині витрат на управління – тільки
загально виробничі витрати. Адміністративні витрати, витрати на збут,
інші виграти операційної діяльності не входять до виробничої
собівартості продукції, а визнаються витратами звітного періоду.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з
виробничої собівартості продукції, реалізованої протягом звітного
періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат і
наднормативних виробничих витрат.

До складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) відносять:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загально виробничі витрати.

Виробничу собівартість продукції можна записати формулою:

Свир = МВП + ВОПП + Івп + ЗВ

Свир – виробнича собівартість продукції;

МВП – матеріальні витрати прямі;

ВОПП – витрати на оплату праці прямі;

Івп – інші прямі витрати;

ЗВ – загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат входять вартість сировини та
основних матеріалів, які утворюють основу вироблюваної продукції,
покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших
матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного
об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці входять заробітна плата та інші
виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт
чи наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до
конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат входять всі інші виробничі витрати, які
можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного виду продукції,
зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і
майнових паїв, амортизація виробничого обладнання, витрати на поточний
ремонт обладнання і т.п.

До складу загально виробничих витрат включаються:

витрати на управління виробництвом;

амортизація основних засобів і нематеріальних активів
загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну
оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого
призначення;

витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

витрати на комунальні послуги з утримання виробничих приміщень;

витрати на обслуговування виробничого процесу;

витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього
природного середовища;

втрати від браку, оплата простоїв тощо.

Для правильного формування виробничої собівартості загально виробничі
витрати розподіляються на постійні і змінні.

До складу змінних загально виробничих витрат входять витрати, сума яких
прямо залежить від обсягу діяльності (виробництва), а до складу
постійних загально виробничих витрат – витрати, сума яких залишається
постійною (чи майже постійною) і не залежить від обсягів виробництва
(діяльності) підприємства. Суму змінних загально виробничих витрат у
повному обсязі відносять до складу виробничої собівартості. Постійні
загальновиробничі витрати підлягають розподілу на кожний об’єкт витрат з
використанням бази розподілу – обсягу виробництва, фонду оплати праці,
прямих витрат і т.д. Сума нерозподілених постійних загальновиробничих
витрат до складу виробничої собівартості не входить, а списується до
складу собівартості реалізованої продукції (субрахунок 901 Собівартість
реалізованої готової продукції).

Загальногосподарські (адміністративні) витрати і витрати на збут до
собівартості продукції не включаються, а зараховуються до складу витрат
підприємства в період їх виникнення і обліковуються на рахунках 92
Адміністративні витрати та 93 Витрати на збут .

Таким чином, витрати на виробництво класифікуються за такими ознаками.

За видами витрат:

витрати за економічними елементами;

витрати за статтями калькуляції.

За способами перенесення вартості на продукцію:

витрати прямі;

витрати непрямі.

До прямих витрат відносять прямі матеріальні витрати, прямі витрати на
оплату праці, інші прямі витрати.

До непрямих витрат належать витрати, що пов’язані з виробництвом
декількох видів продукції, тобто загальновиробничі витрати, які
відносять до собівартості продукції за допомогою спеціальних методів.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат:

постійні;

змінні.

До складу постійних входять витрати, сума яких залишається постійною і
не залежить від обсягів виробництва підприємства,

Змінні витрати – це ті витрати, сума яких прямо залежить від обсягу
діяльності.

За календарними періодами:

витрати поточні;

витрати одноразові.

За місцем виникнення: витрати цеху, дільниці, служби.

За видами продукції, робіт, послуг: витрати на вироби, групи однорідних
виробів, одноразові замовлення, валову, товарну реалізовану продукцію.

1.2. Облік прямих і накладних витрат

Собівартість незавершеного виробництва (рахунок 23 Виробництво), готової
продукції (рахунок 26 Готова продукція) і реалізованої продукції
(рахунок 90 Собівартість реалізації ), як було показано вище,
визначається за виробничою собівартістю відповідно до стандарту 16
Витрати .

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати (ЗВВ), які для підприємства є накладними
витратами.

Загальновиробничі витрати належать до непрямих витрат. Непрямі витрати –
такі, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта
витрат економічно доцільним шляхом, у зв’язку з чим підлягають
розподілу.

У випадку, коли прямі витрати не можна віднести до певного виду
продукції, вони розподіляються з застосуванням бази розподілу,
установленої на підприємстві (базою розподілу може бути загальна сума
прямих витрат, обсяг виробництва, ін.).

Усі прямі витрати на виробництво продукції обліковуються на рахунку 23
Виробництво.

У свою чергу загальновиробничі витрати підлягають розподілу, оскільки
вони не можуть бути віднесені до конкретного виду продукції. Розподіл
загальновиробничих витрат має деякі особливості. Основна частина ЗВВ
після їх розподілу включається до собівартості конкретного виду
продукції, а нерозподілена частина збільшує собівартість реалізованої
продукції в тому періоді, у якому такі витрати виникли (тобто списується
на витрати в періоді їх виникнення).

Облік загальновиробничих витрат здійснюється на рахунку 91
Загальновиробничі витрати.

Загальновнробничі вігграти поділяються на постійні та змінні. До змінних
ЗВВ відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом, які
змінюються прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності.

Змінні загальновиробничі витрати включаються до собівартості готової
продукції повністю і на одиницю продукції розподіляються виходячи з
бази, яка прийнята на підприємстві.

До постійних ЗВВ належать витрати на обслуговування та управління
виробництвом, які залишаються незмінними (чи майже незмінними) навіть із
зміною обсягу діяльності.

Ті витрати, що були понесені підприємством у межах планової величини
постійних ЗВВ при нормальній виробничій потужності, відносять до
собівартості готової продукції, а нерозподілені постійні
загальновиробничі витрати включають до складу реалізованої продукції
(робіт, послуг) за період їх виникнення. Іншими словами,
загальновиробничі витрати щомісяця мають розподілятися між рахунками 23
Виробництво і 90 Собівартість реалізації.

Стандарт 16 підкреслює, що перелік і склад постійних та змінних витрат
установлюється підприємством самостійно.

Для обліку виробничого браку призначений рахунок 24 Брак, у виробництві
. Внутрішній виробничий брак оцінюється за фактичною собівартістю витрат
на виробництво. Собівартість і витрати на виправлення браку збираються
на рахунку 24, з якого списуються на рахунки виробничих запасів, на
відшкодування винними особами, або на витрати підприємства.

1.3. Облік матеріальних витрат

Витрати сировини, матеріалів, покупних комплектуючих виробів і
напівфабрикатів на виробництво продукції відображається, як правило,
відповідно до первинних документів на відпуск їх зі складу. Однак такий
облік витрат матеріалів не завжди відображає дійсне споживання їх у
виробництві, оскільки на кінець звітного періоду в цехах можуть бути
залишки невикористаних матеріалів, отриманих зі складу. Уточнення
кількості дійсно витрачених матеріалів, а також ефективності їх
використання, проводять за допомогою одного з методів контролю за
використанням матеріалів в виробництві.

Інвентарний метод обліку та контролю за використанням матеріалів в
виробництві застосовують у тих випадках, коли в цехах постійно
залишаються невикористанні матеріали на початок та кінець місяця. При
цьому щомісяця проводять інвентаризацію матеріалів, отриманих зі складу,
але не витрачених на виробництво, тобто виводять залишки матеріалів.
Фактичну витрату за місяць визначають з розрахунку: наявність
невитраченого матеріалу на початок місяця плюс отриманий з місяць мінус
залишок матеріалу на кінець місяця.

Метод партійного розкрою застосовують до матеріалів, які обліковуються у
вимірі за площею. Для розкрою кожної партії матеріалу складається карта
або акт розкрою матеріалу. В них зазначається кількість невикористаного
матеріалу, кількість викроєних деталей (заготівок) за нормою та фактично
кількість відходів, результат розкрою — економія чи перевитрата.

Метод сигнального документування застосовують щодо матеріалів, облік
яких ведеться поштучно. За цим методом відпуск матеріалів у межах норм
витрати оформляється звичайними первинними документами, додаткові
витрати – спеціальними сигнальними документами з оцінкою «відхилення від
норм» на відшкодування перевитрат.

Для групування витрат матеріалів за об’єктами калькулювання статтями
витрат і місцями утворення витрат складається таблиця розподілу витрат
матеріалів за місяць. Записи проводять відповідно до первинних
документів про видачу матеріалів на виробництво.

Від вартості матеріалів, .витрачених на виробництво, віднімається
вартість отриманих поворотних відходів за ціною їх використання ,за
статтею калькуляції «Поворотні відходи». Поворотні відходи – це залишки
сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів
матеріальних ресурсів, які виникли в процесі виробництва продукції
(робіт, послуг) і втратили цілком чи частково споживчі якості
початкового ресурсу, і тому використовуються з підвищеними витратами або
зовсім не використовуються за прямим призначенням.

1.4. Варіанти (методи)обліку витрат

Методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості
продукції називається сукупність прийомів організації документування і
відображення в обліку виробничих витрат, які забезпечують визначення
фактичної собівартості продукції. Залежно від характеру виробництва,
технології та організації його для обліку витрат і калькулювання
застосовуються різні прийоми у різному їх сполученні. Під прийомом
розуміють вибір об’єктів обліку витрат, об’єктів калькулювання і
калькуляційних одиниць; поточний контроль за дотриманням норм витрат і
виявлення відхилень; порядок розподілу непрямих витрат; способи оцінки
незавершеного виробництва; періодичність калькулювання та ін.

Методи обліку виробничих витрат класифікуються:

за видами технологічного процесу – простий (попроцесний), позаказний,
нормативний і попередільний;

за об’єктами калькуляцій – деталь, вузол, виріб, група однорідних
виробів, процес, переділ, виробництво, замовлення;

за способом збирання інформації, яка забезпечує контроль за витратами, –
нормативний метод і поточний облік витрат з наступним контролем.

Простий (попроцесний) метод застосовується в галузях, де випускається
1-2 види продукції і практично відсутнє незавершене виробництво,
виділяється один об’єкт обліку витрат і збігається об’єкт обліку і
калькулювання. Суть цього методу полягає в тому, що собівартість всієї
продукції визначається прямим підсумовуванням всіх витрат за місяць.
Собівартість одиниці продукції визначається розподілом усієї суми витрат
на кількість виробленої продукції. Усі витрати, як правило, прямі.

Попередільний метод застосовується в виробництвах, де вихідна
оброблювальна сировина в технологічному процесі виробництва проходить
ряд стадій, самостійних фаз обробки – переділів. Кожний переділ, за
винятком останнього, являє собою закінчену фазу обробки сировини, в
результаті якої підприємство одержує не кінцевий продукт обробки, а
напівфабрикат власного виробництва. Напівфабрикати можуть також
реалізуватися, на сторону іншим підприємствам. Облік витрат за цим
методом ведеться за калькуляційними статтями витрат за видами або
групами продукції в середині переділу. (Даний метод обліку
використовується на ВАТ «РІВНЕАЗОТ»).

Позаказний метод застосовується в індивідуальних і дрібносерійних
виробництвах. Об’єктом обліку та калькулювання є замовлення на
виробництво окремих виробів або дрібних серій. Замовлення відкривають
відповідно до угоди з замовником. На підставі замовлення відкривається
картка аналітичного обліку витрат на виробництво, у якій відображаються
витрати і визначається собівартість замовлення прямим підсумовуванням
витрат. Незавершене виробництво визначають підсумовуванням витрат за
незакінченими замовленнями.

Нормативний метод застосовується, як правило, у великосерійних і масових
виробництвах. Цей метод передбачає складання нормативних калькуляцій
собівартості окремих виробів за статтями калькуляції на основі
технічно-обґрунтованих розрахункових величин витрат робочого часу,
матеріальних і грошових ресурсів на одиницю продукції, робіт та послуг.
Окремо ведеться облік відхилень від норм і змін норм.

Фактична собівартість продукції визначається, так витрати за нормами
+(-) відхилення від норм +(-) зміни норм. Застосування нормативного
методу дозволяє організувати оперативний контроль за собівартістю
продукції і з рештою за формуванням фінансового результату діяльності
підприємства за звітний період.

Але для великого підприємства такого, як ВАТ «РІВНЕАЗОТ», з величезною
кількістю основних цехів та ще більшою кількістю допоміжних та
обслуговуючих виробництв, і відповідно великою кількістю і
різноманітністю витрат, положень (стандартів) обліку недостатньо.
Потрібна більша деталізація статей витрат, яка була надана Державним
Комітетом промислової політики України у вигляді методичних рекомендацій
з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у хімічній
промисловості.

За допомогою даних методичних рекомендацій були розроблені, спеціально
для ВАТ «РІВНЕАЗОТ», і затверджені наказом по підприємству положення
щодо обліку витрат і формуванні собівартості продукції.

Нижче подано деталізацію статей витрат з даного положення.

До основного виробництва належать виробництва, цехи, дільниці, що беруть
безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів
основного виробництва: виконання робіт по ремонту основних засобів,
забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування,
різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими
послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні,
енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та
інші підрозділи.

Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів
продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за
індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових
представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні.
Одноелементні – складаються з одного елементу витрат, комплексні — з
кількох економічних елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за
статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно
однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування
дозволяє відповісти на запитання, що витрачено на данин об’єкт).

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення:
собівартості продукції – одні витрати показуються за їх видами
(елементами), інші за комплексними статтями (включають декілька
елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох
статтях калькуляції.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на
прямі та непрямі.

Прямі – це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного
об’єкта витрат економічно можливим шляхом.

До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремого
виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці
тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Непрямі витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного
об’єкта витрат економічно можливим шляхом.

До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох
видів продукції (загальновиробничі), що включаються до виробничої
собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють
комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають
кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у
виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати
поділяються на змінні та постійні.

До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із
збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із .його зниженням.

До змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, купівельні
напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на
оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт,
послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.
Постійні – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням
(зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється.

До постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням
виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення
господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні,
довгострокові та одноразові.

Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, у яких
періодичність менша ніж місяць.

Довгострокові витрати – це витрати, пов’язані з виконанням
довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не
планується завершити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення
перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові, тобто однократні витрати, або витрати, які здійснюються один
раз (з періодичністю більш ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення
процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні та
непродуктивні.

Продуктивні – передбачені технологією та організацією виробництва.
Непродуктивні – не обов’язкові, що виникають у результаті певних
недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати
на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом. У
виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали,
зарплата, амортизація верстатів тощо), пов’язані з функцією виробництва
продукції.

Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість
продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду – це витрати, що не включаються до виробничої
собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були
здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні
витрати.

ГРУПУВАННЯ ВИТРАТ ЗА ЕКОНОМІЧНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними
елементами:

матеріальні витрати

витрати на оплату праці

відрахування на соціальні заходи

амортизація

інші операційні витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості.

І) До складу елемента «Матеріальні витрати» включаються витрати на:

1) сировину й матеріали, які використані як основні та допоміжні
матеріали в операційній діяльності підприємства при виготовленні
продукції (робіт, послуг) або для господарських потреб, технічних цілей
та сприяння у виробничому процесі;

2) купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, які використані в
операційній діяльності підприємства;

3) придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та
енергію всіх видів, які використані па технологічні та інші операційні
цілі, в тому числі на експлуатацію транспортних -засобів, опалення та
освітлення приміщень, на вироблення з палива тепло- та електроенергії,
що спожиті в операційній діяльності підприємства.

Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а
також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її
споживання включаються до відповідних елементів витрат;

4) тару та тарні матеріали, що використані в операційній діяльності
підприємства;

5) будівельні матеріали, які використані як основні та допоміжні
матеріали в операційній діяльності підприємства;

6) запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших
необоротних матеріальних актинів та малоцінних і швидкозношуваних
предметів підприємства:

7) інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для
підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру
(здійснення окремих операцій з виробництва продукції: обробки сировини й
матеріалів: проведення іспитів з випробування сировини й матеріалів, які
використовуються у виробництві; транспортні послуги, які є складовою
технологічного процесу виробництва тощо);

8) витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), що
використовуються протягом не більше одного року або нормального
операційного циклу, якщо він більше одного року, в операційній
діяльності підприємства, зокрема: інструмент, господарський інвентар,
спеціальне оснащення: спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби
індивідуального захисту, мило та інші миючі засоби, знешкоджувальні
засоби, молоко і лікувально-профілактичне харчування або відшкодування
витрат працівникам за придбання ними спеціального одягу, спеціального
взуття та інших засобів індивідуального захисту у випадках невидачі їх
адміністрацією;

9) Не включається до матеріальних витрат вартість купованих матеріальних
цінностей, в тому числі палива та енергії, які реалізуються без
додаткової обробки на даному підприємстві.

Придбані (отримані) або вироблені матеріальні цінності відповідно до
П(С)БО 9 «Запаси» зараховуються на баланс підприємства за їх первинною
вартістю.

При відпуску матеріальних цінностей у виробництво оцінка їх здійснюється
за одним з таких методів:

— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці матеріальних
цінностей;

— середньозваженої собівартості:

— собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей
(ФІФО);

— собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей
(ЛІФО);

— нормативних затрат.

Метод оцінки матеріальних цінностей при їх відпуску у виробництво
підприємство вибирає самостійно (з урахуванням особливостей, викладених
у самих методах).

При цьому для всіх одиниць бухгалтерського обліку матеріальних
цінностей, що мають однакове призначення та однакові умови використання,
застосовується тільки один з наведених методів.

Матеріальні цінності, які відпускаються, та послуги, що виконуються для
спеціальних замовлень і проектів, а також матеріали, які не замінюють
одне одного, оцінюються за методом ідентифікованої собівартості. Цей
метод передбачає ведення обліку фактичної собівартості по кожній
конкретній одиниці матеріальних цінностей.

Але можливість застосування цього методу на практиці обмежена з причини
різноманітності номенклатури і великої кількості однакових матеріальних
цінностей.

Оцінка за методом середньозваженої собівартості проводиться по кожній
одиниці матеріальних цінностей діленням сумарної вартості залишку таких
матеріалів на початок звітного місяця і вартості матеріальних цінностей,
які надійшли у звітному місяці, на сумарну кількість матеріалів на
початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці.

Оцінка за методом собівартості перших за часом надходження матеріальних
цінностей (ФІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності
використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на
підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто матеріали,
які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю
перших за часом надходження матеріалів. Оцінка за методом собівартості
останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО) базується на
припущенні, що матеріальні цінності використовуються у послідовності, що
є протилежною їх надходженню на підприємство (зарахуванню у
бухгалтерському обліку), тобто матеріальні цінності, які першими
відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю останніх за
часом надходження матеріалів.

Оцінка за методом нормативних затрат полягає у застосуванні норм витрат
на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством, з
урахуванням нормальних рівнів використання матеріальних цінностей,
праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Слід зазначити, що при застосуванні методу нормативних затрат можуть
виникнути наднормативні витрати. В такому випадку згідно з нормами
П(С)БО 16 їх треба списувати не на виробничу собівартість виробленої
продукції (робіт, послуг), а на собівартість реалізованої продукції.

Облік малоцінних та швидкозношуваних предметів, строк експлуатації яких
менший від одного року (або нормального операційного циклу, якщо він
більше одної о року), здійснюється у відповідності з нормами П(С)БО 9 у
тому ж порядку, що й облік усіх інших матеріальних цінностей:
зарахування на баланс підприємства придбаних (отриманих) або вироблених
МШП здійснюється за первинною вартістю, а відпуск їх в експлуатацію – за
оцінкою відпуску у виробництво.

З витрат на матеріальні цінності, що включаються до собівартості
продукції, вираховується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів,
теплоносіїв та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в
процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або
частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні)
і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу
продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

До зворотних відходів не належать:

• залишки матеріальних цінностей, які відповідно до встановленої
технології передаються до інших цехів, підрозділів як повноцінний
матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг);

• попутна продукція, що одержується одночасно з цільовим (основним)
продуктом в єдиному технологічному процесі.

ІІ) До складу елемента “Витрати на оплату праці” включаються:

• заробітна плата за окладами й тарифами;

• надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у
розмірах, передбачених діючим законодавством;

• премії та заохочення;

• матеріальна допомога;

• компенсаційні виплати;

• оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу; інші витрати на
оплату праці.

Виплати здійснюються фізичним особам, що перебувають у трудових
відносинах з підприємством (працівникам), тобто працюючим на підставі
трудового договору.

Відповідно до статті 2 ЗУ від 24.03.95р.№ 108-95-ВР «Про оплату праці»,
із змінами та доповненнями (далі Закон «Про оплату праці»), витрати на
оплату праці складаються з основної заробітної плати, додаткової
заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

До витрат на виплату основної заробітної плати належать:

1) заробітна плата, нарахована за виконану роботу (відпрацьований час)
відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку,
обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді
тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників на
посадових окладів для службовців, незалежно від форм і систем оплати
праці, прийнятих на підприємстві,

2) вартість продукції, що видається в порядку натуральної оплати
працівникам згідно з діючим законодавством.

До витрат на виплату додаткової заробітної плати належать:

• надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у
розмірах, передбачених діючим законодавством;

• премії та заохочення робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим
службовцям за виробничі результати;

• гарантійні та компенсаційні виплати;

• оплата відпусток;

• оплата іншого невідпрацьованого часу;

• інші витрати на оплату праці.

Надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах,
передбачених діючим законодавством:

1) кваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідальних
роботах, за високу кваліфікаційну майстерність;

2) за класність водіям автомобілів, робітникам локомотивних бригад,
трактористам-машиністам, робітникам провідних професій та іншим
категоріям працівників тих галузей економіки, в яких введено такі
надбавки, та доплати за звання майстра і класи кваліфікації;

3) бригадирам із числа робітників, не звільненим від основної роботи, за
керівництво бригадами;

4) керівникам, спеціалістам, службовцям за високі досягнення у праці або
за виконання особливо важливих завдань на строк їх виконання;

5) за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування або
збільшення обсягу виконуваних робіт;

6) доплати до середнього заробітку у випадках, передбачених
законодавством;

7) за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах; за роботу у
багатозмінному та безперервному режимі виробництва (включаючи доплати за
роботу у вихідні дні, що є робочими днями за графіком), у нічний час;

8) працівникам, постійно зайнятим на підземних роботах, за нормативний
час пересування їх у шахті (руднику) від ствола до місця роботи і назад;

9) інші надбавки та доплати, передбачені законодавством;

o

o

o

?&?

?&?

&

(

?

?

(

?

ків, спеціалістів підприємств, залучених без звільнення від основної
роботи для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації
працівників, для керівництва виробничою практикою студентів, для
навчання учнів загальноосвітніх шкіл.

Премії та заохочення робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим
службовцям, за виробничі результати, утому числі:

1) за виконання і перевиконання виробничих завдань;

2) за виконання акордних завдань у встановлений строк;

3) за підвищення продуктивності праці, виробітку;

4) за поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності бригади,
дільниці, цеху;

5) за економію сировини, матеріалів, інструментів та інших матеріальних
цінностей;

6) за зменшення простоїв устаткування та за інші якісні показники в
роботі підприємства, а також окремі премії, нараховані робітникам із
преміального фонду майстра тощо:

7) винагороди (процентні надбавки) за вислугу років, стаж роботи
(надбавки за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві),
передбачені діючим законодавством.

8) матеріальна допомога;

9) процентні або комісійні винагороди, виплачені додатково до тарифної
ставки (окладу);

10) одноразові заохочення (наприклад, окремих працівників за виконання
особливо важливих виробничих завдань).

Гарантійні та компенсаційні виплати: 1) оплата за працю у вихідні та
святкові (неробочі) дні, у понадурочний час за розцінками, встановленими
законодавчими актами;

2) суми відшкодування втраченого заробітку внаслідок тимчасової втрати
працездатності до фактичного заробітку у випадках, коли працівник
продовжує працювати на підприємстві;

і) виплати різниці в окладах працівникам, працевлаштованим з інших
підприємств із збереженням протягом деякого часу (відповідно до
законодавства) розміру посадового окладу за попереднім місцем роботи, а
також при тимчасовому заступництві;

4) оплата працівникам днів відпочинку, що надаються їм у зв’язку із
роботою понад нормальну тривалість робочого часу при вахтовому методі
організації праці, при підсумковому обліку робочого часу та в інших
випадках, передбачених законодавством;

5) суми виплат, пов’язаних з індексацією заробітної плати працівників у
межах, передбачених законом України «Про оплату праці» (ст. 33), Законом
України від 25.04.97 р. № 234/97-ВР «Про індексацію грошових доходів
населення», постановою КМУ від 07.05.98 р. № 663 «Про затвердження
Порядку проведення індексації грошових доходів громадян», постановою
Верховної Ради України від 03.12.98 р. № 292-ХІУ «Про індексацію
грошових доходів населення» та постановою КМУ від 21.12.98 р. № 2034
«Про Індексацію грошових доходів громадян». Згідно з вищезазначеним
Порядком до витрат виробництва може бути включена лише та частина суми
індексації, яка нараховується на виплати, що відносяться до витрат на
виробництво;

6) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з
порушенням термінів її виплати. Компенсація здійснюється згідно із
Законом України «Про оплату праці» (ст. 34) та Законом України від
19.10.2000р. №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини
доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати»,

7) оплата за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної
роботи у випадках, передбачених законодавством;

8) вартість безкоштовно наданих працівникам окремих галузей економіки
(відповідно до законодавства) комунальних послуг, продуктів харчування:
витрати на оплату житла, безкоштовно наданого працівникам підприємств
відповідно до законодавства (суми грошових компенсацій за ненадання
безкоштовно житла, комунальних послуг та інше);

9) вартість безкоштовно наданих предметів (включаючи формений одяг,
обмундирування), що залишаються в особистому постійному користуванні,
або сума пільг у зв’язку з продажем їх за зниженими цінами відповідно до
переліку та норм, встановлених чинними нормативно-правовими актами (крім
вартості виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального
захисту, мила та інших миючих засобів, знешкоджувальних засобів, молока
і лікувально-профілактичного харчування або відшкодування витрат
працівникам за придбання ними спецодягу, спецвзуття та інших засобів
індивідуального захисту у разі невидачі їх адміністрацією);

10) виплата різниці між заробітками при переведенні на нижчеоплачувану
роботу відповідно до законодавства.

Оплата відпусток:

1) оплата щорічних основних і додаткових відпусток відповідно до Закону
України від 15.11.96 р. № 504-96-ВР «Про відпустки» та КЗнП, грошових
компенсацій за невикористану відпустку.

2) оплата навчальних відпусток, наданих працівникам, які навчаються у
вечірніх та заочних вищих і середніх спеціальних навчальних закладах,
аспірантурах, а також навчаються без відриву від виробництва у вечірніх,
заочних загальноосвітніх школах.

Оплата іншого невідпрацьованого часу:

1) оплата спеціальної перерви в роботі у випадках, передбачених
законодавством, оплата пільгового часу підліткам;

2) оплата робочого часу працівників, які залучаються до виконання
державних або громадських обов’язків, якщо ці обов’язки виконуються в
робочий час відповідно до законодавства;

3) суми заробітної плати за основним місцем роботи робітникам,
керівникам і спеціалістам підприємств за час їхнього навчання з відривом
від виробництва в системі підвищення кваліфікації та перепідготовки
кадрів;

4) оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та
відпочинку, що надаються після кожного дня здавання крові.

Інші витрати на оплату праці:

III) До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються:

• відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування;

• відрахування на обов’язкове соціальне страхування;

• відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття (далі-страхування на випадок безробіття);

• відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

• відрахування на інші соціальні заходи.

IV). До елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації
основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та
нематеріальних активів. Метод амортизації обирається підприємством
самостійно з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигод
від його використання.

Існують такі методи нарахування амортизації:

1. прямолінійний;

2. зменшення залишкової вартості;

3. прискореного зменшення залишкової вартості;

4. кумулятивний;

5. виробничий метод.

Нарахування амортизації проводиться щомісяця незалежно від фінансових
результатів підприємства.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в
якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання,
і припиняється, починаючи з місяця вибуття об’єкта основних засобів.

Підприємства можуть також застосовувати норми і методи нарахування
амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством
(податкові методи):

метод зменшення залишкової вартості.

Відповідно до п. 8.3 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями)
суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом
застосування норм амортизації, які визначені п. 8.6 цього Закону, у
відсотках до балансової вартості груп основних засобів на початок
звітного періоду в такому розмірі:

група 1 — 1,25 відсотка; група 2-6,25 відсотка; група 3-3,75 відсотка;

метод прискореної амортизації.

Підприємство мас право самостійно прийняти рішення про застосування
прискореної амортизації основних засобів групи 3, що були придбані після
набрання чинності цього Закону за такими нормами (у розрахунку на
календарний рік):

1-й рік експлуатації -15 відсотків;

2-й рік експлуатації — 30 відсотків;

3-й рік експлуатації — 20 відсотків;

4-й рік експлуатації — 15 відсотків;

5-й рік експлуатації-10 відсотків;

6-й рік експлуатації — 5 відсотків;

7-й рік експлуатації — 5 відсотків.

Але зазначене рішення не може бути прийняте підприємствами, що
випускають продукцію (роботи, послуги), ціни (тарифи) на які
встановлюються (регулюються) державою або підприємствами, які визнані
такими, що займають монопольне становище на ринку.

V) До елемента «Інші операційні витрати» належать:

• витрати на відрядження фізичних осіб;

• витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення
господарської діяльності підприємства;

• витрати щодо сплати за участь у семінарах;

• витрати на проведення аудиту;

• витрати на транспортне обслуговування;

• оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління;

• витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, що видані
для ведення господарської діяльності;

• витрати на охорону праці;

• витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;

• витрати, пов’язані з виконанням робіт вахтовим методом;

• витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків та Інших
кредитно-фінансових установ;

• витрати зі страхування ризиків;

• витрати на гарантійний ремонт, гарантійне обслуговування або
гарантійні заміни та витрати на утримання гарантійних майстерень;

• витрати на проведення рекламних заходів;

• витрати на організацію прийомів, презентацій і свят;

• витрати на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних,
перевалочних робіт, пакувальних матеріалів;

• витрати на оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових та
посередницьких організацій;

• витрати на оплату експортного (вивізного) мита та митних зборів;

• витрати, пов’язані з професійною підготовкою або перепідготовкою
фізичних осіб підприємства;

• податки, збори та інші обов’язкові платежі;

• витрати підприємства, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів
природоохоронного призначення;

• витрати на оприлюднення річного звіту;

• сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в
оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними
активами;

• витрати підприємств – суб’єктів валютного ринку;

• компенсації робітникам (за власний інструмент, особистий транспорт);

• витрати підприємства, пов’язані з випробуваннями якості виробів,
деталей, вузлів, встановленими стандартами або технічними умовами;

• інші витрати (втрати від браку, витрати на операції Із скляною тарою,)
відшкодування заробітку внаслідок каліцтва та іншого ушкодження здоров’я
працівника, відрахування на пенсійне забезпечення від вартості послуг
сотового мобільного зв’язку тощо);

• інші операційні витрати,

ВИЗНАННЯ ВИТРАТ

Об’єкт витрат – продукція, роботи, послуги або вид діяльності
підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом
(виконанням) витрат.

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням
активів або збільшенням зобов’язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або
збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу
підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення
або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути
достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням
доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду,
відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були
здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох
звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу
їх вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними
періодами.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, відповідно до П(С)БО 16,
поділяються на виробничі витрати, адміністративні витрати, витрати на
збут, інші операційні витрати.

Виробничі витрати :

це прямі матеріальні витрати,

прямі витрати на оплату праці,

інші прямі витрати

загальновиробничі витрати.

ГРУПУВАННЯ ВИТРАТ ВИРОБНИЧОЇ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) ЗА
СТАТТЯМИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ

. Витрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг) групуються
за такими статтями калькуляції:

• сировина та матеріали;

• купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги
виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій; • паливо й
енергія на технологічні цілі;

• зворотні відходи (вираховуються);

• основна заробітна плата;

• додаткова заробітна плата;

• відрахування на соціальне страхування;

• витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

• загальновиробничі витрати;

• втрати від браку;

• інші виробничі витрати;

• попутна продукція (вираховується).

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства
можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та
організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів
витрат у собівартості продукції, а також об’єднувати кілька типових
статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька
статей калькуляції.

До статті калькуляції «Сировина та матеріали» включається вартість:

• сировини та основних матеріалів, які входять до складу продукції, що
виготовляється, утворюючи її основу, або є необхідними компонентами при
виготовленні продукції (робіт, послуг);

• допоміжних матеріалів, що використовуються при виготовленні продукції
(робіт, послуг) та для сприяння у виробничому процесі і для упаковування
продукції (якщо пакування відповідно до встановленого технологічного
процесу провадиться у процесі виробництва продукції (у виробничих
цехах), до здавання її на склад готової продукції);

• малоцінних та швидкозношуваних предметів, строк експлуатації яких
менший від одного року (або нормального операційного циклу, якщо він
більше одного року), які використовуються в процесі виробництва
продукції.

Витрати за статтею калькуляції «Сировина та матеріали» включаються
безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень за
їхньою фактичною собівартістю.

До статті калькуляції «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби,
роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та
організацій» включається вартість:

• купівельних напівфабрикатів та готових комплектуючих виробів,
придбаних для комплектування продукції, що випускається, які потребують
додаткових витрат праці з їх обробки або збирання;

• робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми
підприємствами.

Не відображається в даній статті калькуляції (а також у собівартості
продукції) вартість комплектуючого устаткування, що оплачується за
рахунок замовника понад ціну за виріб, не потребує обробки й монтажу на
підприємстві і не включається до його валової продукції.

До статті калькуляції «Паливо й енергія на технологічні цілі»
відносяться витрати на всі види палива та енергії (як одержані від
сторонніх підприємств та організації так і створені самим підприємством)
що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції.

В хімічній галузі промисловості за цією статтею враховуються:

Для електродугового зварювання, електролізу, електрохімічних процесів,
одержання стисненого повітря, кисню і холоду для технологічних потреб;

• витрати на гарячу та холодну воду, пару і стиснене повітря, які
безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції,
повернення конденсату (вираховується).

Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі відносяться
безпосередньо до собівартості окремих видів продукції на підставі
показань контрольних приладів або встановлених норм витрат на
виробництво продукції.

Витрати на куповану енергію складаються з витрат на її оплату за
встановленими тарифами.

При цьому у договорі на постачання електроенергії варто обумовити
граничну межу збільшення тарифу на певний коефіцієнт втрат в
електромережах.

Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а
також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її
споживання включаються до собівартості продукції цих підприємств за
виробничою собівартістю, крім тих випадків, коли виробництво
електроенергії планується в складі продукції, що реалізується, та коли
вона відпускається за встановленими тарифами.

Не включається до витрат виробництва вартість купованих палива і
електроенергії, які реалізуються без додаткової обробки на даному
підприємстві.

У статті калькуляції «Зворотні відходи» відображається вартість
зворотних відходів, що вираховується Із загальної суми матеріальних
витрат, віднесеної на собівартість продукції.

Витрати на оплату праці на підприємстві визначаються виходячи з
відрядних розцінок, тарифних ставок і посадових окладів, що
встановлюються залежно від результатів праці, її кількості і якості,
стимулюючих і компенсуючих виплат, систем преміювання робітників,
керівників, спеціалістів, службовців за виробничі результати.

Фактичні витрати на оплату праці, що відносяться на собівартість
продукції, враховуються за статтями калькуляції «Основна заробітна
плата», «Додаткова заробітна плата», а також за комплексними статтями
калькуляції.

До статті калькуляції «Основна заробітна плата» відносяться витрати на
виплату основної заробітної плати, обчисленої згідно з прийнятими
підприємством системами оплати праці, у вигляді тарифних ставок
(окладів) і відрядних розцінок для робітників, затіяних виробництвом
продукції.

Заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції
(робіт, послуг), безпосередньо включається до собівартості відповідних
видів продукції.

Частина основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві
відповідної продукції (робіт, послуг), віднесення якої безпосередньо до
собівартості окремих видів продукції ускладнене, включається до
собівартості на основі розрахунку (виходячи з обсягу внутрішнього
розподілу робочих місць і норм обслуговування) кошторисної ставки цих
витрат на одиницю продукції (виріб, замовлення, машинокомплект тощо).

Фактична заробітна плата цих робітників включається до собівартості
окремих видів продукції та незавершеного виробництва пропорційно до
кошторисних ставок. Ці ставки періодично переглядаються у разі зміни
обсягу виробництва, технології, тарифних ставок тощо.

222. До статті калькуляції «Додаткова заробітна плата» відносяться
витрати на виплату виробничому персоналу додаткової заробітної
платинараховані за трудові успіхи та особливі умови праці. Вона включає
доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені
законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і
функцій.

Додаткова заробітна плата робітників, зайнятих виробництвом відповідної,
продукції (робіт, послуг), безпосередньо включається до собівартості
окремих видів (груп однорідних видів) продукції.

До статті калькуляції «Відрахування на соціальне страхування»
включаються:

• відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування робітників,
зайнятих виробництвом продукції;

• відрахування на обов’язкове соціальне страхування робітників, зайнятих
виробництвом продукції;

• відрахування на заганообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття робітників, зайнятих виробництвом продукції;

• відрахування на індивідуальне страхування та на інші соціальні заходи
робітників, зайнятих виробництвом продукції, відповідно до
законодавства. До статті калькуляції «Витрати на утримання та
експлуатацію устаткування» належать:

1) амортизаційні відрахування від вартості виробничого та
підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та Інструментів
і приладів із складу основних виробничих засобів, інших необоротних
матеріальних активів і нематеріальнім активів;

2) витрати на утримання і експлуатацію виробничого та підйомного і
транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і
приладів із складу основних виробничих засобів (технічний огляд,
технічне обслуговування);

3) витрати на ремонти, що здійснюються для підтримання об’єкта в
робочому стані та одержання первинне визначеної суми майбутніх
економічних вигод віл використання виробничого та підйомно-транспортного
устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу
основних виробничих засобів;

4) сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в
оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними
матеріальними активами, нематеріальними активами;

5) витрати на утримання цехових транспортних засобів;

6) інші витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією устаткування.
До витрат на утримання та експлуатацію устаткування відносяться витрати
на утримання цехового транспорту, засобами якого продукція та відходи
перевозяться по внутрішньо заводських коліях: витрати на утримання авто
і електрокарів, автомобілів, автонавантажувачів, паровозів, тепловозів
та інших видів нетехнологічного транспорту.

Витрати на утримання та експлуатацію устаткування кожного цеху
відносяться тільки на ті види продукції (робіт, послуг), що
виготовляються в цьому цеху.

Витрата на утримання та експлуатацію устаткування розподіляються між
видами продукції (робіт, послуг) за прямою ознакою за допомогою баз
розподілення (годин праці, заробітної плати, об’єму діяльності, прямих
витрат тощо).

До статті калькуляції «Загальновиробничі витрати» належать:

1) витрати на управління виробництвом

2) амортизація основних засобів та інших необоротних матеріальних
активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного)
призначення;

3) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового,
дільничого, лінійного) призначення;

4) сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в
оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними
матеріальними активами та нематеріальними активами загальновиробничого
призначення;

5) витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням
технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості продукції,
підвищенням її надійності, довговічності та інших експлуатаційних
властивостей у ході виробничого процесу;

6) витрати на обслуговування виробничого процесу.

7) витрати на охорону праці

8) витрати на пожежну і сторожову охорону (включаючи оплату послуг
сторонніх підприємств за пожежну та сторожову охорону) цеху, дільниці;

9) плата за використання та обслуговування засобів сигналізації, за
надані для виробничих потреб послуги телефонного зв’язку.

Виробничі підрозділи, які орендують приміщення з телефоном, на час
оренди повинні переоформити телефонний номер на себе;

10) податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові
платежі, безпосередньо пов’язані з виробничим процесом і кількістю
продукції, що випускається;

11) місцеві податки та збори;

12) витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів
природоохоронного призначення, які перебувають у власності підприємства
(крім витрат, що підлягають амортизації): витрати із самостійного
зберігання, переробки, захоронення або оплати послуг із зберігання,
переробки, захоронення та ліквідації відходів від виробничої діяльності
цеху сторонніми організаціями, з очищення стічних вод, інші витрати на
збереження екологічних систем, які перебувають під негативним впливом
виробничої діяльності цеху, дільниці;

13) витрати на перевезення працівників виробничих підрозділів до місця
роботи і назад у напрямках, що не обслуговуються пасажирським
транспортом загального користування, включаючи додаткові витрати на
спеціальні маршрути міського пасажирського транспорту, організовані
відповідно до угод, укладених з транспортними підприємствами (понад
вартість, сплачену працівниками підприємства за діючими тарифами на
відповідний вид транспорту, або віднесену за рахунок прибутку, що
залишається в розпорядженні підприємства); витрати на перевезення
працівників – інвалідів 1 і 2 груп до місця роботи і назад незалежно від
наявності маршрутів пасажирського транспорту загального користування;

14) витрати, пов’язані з виконанням робіт вахтовим методом, передбачені
законодавством: суми, виплачені у розмірі тарифної ставки, окладу за дні
перебування в дорозі до місця знаходження підприємства (пункту збору) —
місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за
дні затримки працівників у дорозі через метеорологічні умови та з вини
транспортних підприємств; надбавки до заробітної плати за кожну добу,
які виплачуються з моменту виїзду до повернення на підприємство, де
працівник працює;

15) витрати на виплату надбавок до заробітної плати за кожну добу, які
виплачуються з моменту виїзду до повернення на підприємство працівникам
цеху, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їздний
характер;

16) платежі зі страхування ризиків цивільної відповідальності,
пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі
виробничих фондів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного)
призначення, цехового майна, що пов’язане з виробничою діяльністю;
екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана іншим особам.

17) відрахування на створення резервного фонду для забезпечення
гарантійних зобов’язань на проведення гарантійних ремонтів проданої
продукції (у розмірі 10 відсотків від сукупної вартості продукції, що
була продана та по якій не закінчився строк гарантійного
обслуговування);

18) витрати цеху, пов’язані з професійною підготовкою або
перепідготовкою за профілем виробництва працівників, пов ‘язаних з
виробничою діяльністю, що перебувають у трудових відносинах з
підприємством, в українських закладах освіти, які мають ліцензію та у
разі закінчення навчання видають документи державного зразка (за
винятком фізичних осіб, пов’язаних з таким підприємством);

19) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та
інше утримання виробничих приміщень;

20) компенсація робітникам за використання для потреб виробництва
власного інструменту і особистого транспорту.

Зазначені витрати включаються до витрат виробництва за умови
використання такого інструменту (транспорту) тільки для потреб
виробничої діяльності. Компенсація установлюється за домовленістю сторін
(колективним договором чи індивідуально) у межах норм амортизації;

21) суми вихідної допомоги, передбачені чинним законодавством,
працівникам, пов’язаним з виробничою діяльністю;

22) суми матеріальної допомоги (премій, заохочень) працівникам, зайнятим
у виробництві продукції (робіт, послуг), які не можна безпосередньо
віднести до конкретного об’єкта витрат, працівникам апарату управління
цехами, дільницями тощо, а також загальновиробничому персоналу;

23) інші витрати цеху, дільниці Загальновиробничі витрати поділяються на
постійні та змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать
витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць),
що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу
діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен
об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин,
заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з
фактичної потужності звітного періоду, вмінні загальновиробничі витрати
прямо і повністю відносяться на виробничу собівартість виробленої
продукції (на рахунок виробництва).

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на
обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або
майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні
загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з
використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної
плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності.
Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу
собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх
виникнення, тобто ця частина витрат зразу списується на рахунок
собівартості реалізації Розподілена частина постійних загальновиробничих
витрат відноситься на виробничу собівартість продукції

Слід зазначити, що абсолютно точного розподілу витрат на постійні і
змінні не може бути, так як існують витрати, що містять в собі постійну
і змінну частини.

До статті калькуляції «Втрати від браку» належать:

• вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів) з
технологічних причин;

• вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час
налагодження устаткування;

• витрати на усунення браку;

• витрати, що перевищують установлені норма витрат на гарантійний ремонт
(тобто 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані
та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування) та витрати
на утримання гарантійних майстерень.

• технологічні втрати. ,

До статті калькуляції «Інші виробничі витрати» належать витрати,
пов’язані з епізодичними та періодичними випробуваннями якості виробів,
деталей, вузлів щодо перевірки їх на відповідність до вимог встановлених
стандартів або технічних умов;

витрати періодичних випробувань (коротких контрольних) щодо оцінки
зібраного, готового до реалізації виробу, або його складових частин на
відповідність вимогам нормативної документації. До статті калькуляції
«Попутна продукція» включається вартість попутної продукції, одержаної
одночасно з основним (цільовим) продуктом, тобто в єдиному
технологічному процесі. Ця продукція за якістю відповідає встановленим
стандартам або технічним умовам, приймається відділом технічного
контролю і призначається для подальшої переробки або відпуску стороннім
підприємствам.

Кількість та вартість попутної продукції відображається у статті
калькуляції «Попутна продукція» з розподілом за видами із знаком мінус
(-).

Висновок

За кордоном у практиці обліку застосовуються інші методи обліку І
варіантів витрат і калькулювання собівартості продукції.

Зокрема, система стандарт-кост передбачає роздільний облік витрат:
стандартних ( за нормами) і відхилень від стандартів (від норм). Ця
система має багато спільного з нормативним методом. У системі
стандарт-конст усі витрати розраховуються до початку виробництва.
Вироби, операції і процеси калькулюються використанням стандартів у
кількісному і вартісному вираженнях. Розробляються спеціальні рахунки
для відображення фактичних витрат. Різниця між фактичною і стандартною
собівартістю збирається на окремих рахунках. Систему стандарт-кост
вважають одним з найважливішим інструментів контролю витрат у системі
управлінського обліку.

Розглянуті методи являють собою облік і калькулювання повної
собівартості продукції (робіт, послуг), тобто усі витрати відносять до
собівартості продукції і обліковують в системі рахунків виробничого
обліку.

Принципово інше значення має система директ-костинг, що являє собою
метод усіченої (неповної) собівартості. Сутність цієї системи полягає в
тому, що прямі витрати узагальнюють за видами готових виробів, непрямі ж
витрати збирають на окремих рахунках і списують на загальні фінансові
результати того звітного періоду, у якому вони виникли. Такий розподіл
витрат є необхідним для забезпечення можливості управління прибутком.
Систему директ-костинг покладено основу методики обліку витрат, прийняту
в Національних стандартах бухгалтерського обліку. Облік витрат і
визначення собівартості готової продукції ведеться тільки за змінними
витратами. За змінними витратами оцінюються незавершене виробництво і
залишки готової продукції.

У системі директ-костинг формується новий показник результату діяльності
– маржа за змінною собівартістю, яка визначається як різниця між
відпускною вартістю реалізованої продукції і змінними витратами. Якщо
від суми маржі відняти постійні витрати, дістанемо кінцевий фінансовий
результат – прибуток чи збиток. Коли маржа за змінними витратами тільки
відшкодовує самі постійних витрат, досягається «мертва точка», або точка
критичного обсягу виробництва, коли фінансовий результат дорівнює нулю.

Для розподілу непрямих витрату світовій практиці існує безліч різних
методів. Це свідчить про те, що вибір одного з методів є суб’єктивним
рішенням. Неправильно обраний метод спричиняє перекручування даних про
собівартість продукції і, як наслідок, неможливість адекватно оцінити
динаміку прибутку – найважливіший результат діяльності будь-якого
підприємства.

На практиці можуть застосовуватись комбіновані методи обліку витрат і
калькулювання собівартості продукції, які дозволяють максимально
використовувати переваги окремих методів прийняття управлінських рішень.

Список використаної літератури

Газета «Все про бухгалтерський облік» №84 (751) Спец випуск №87, від 16
вересня 2002 року.

Голов С. Ф., Костенко Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами.
Київ Лібра 2001р.

Державний комітет промислової політики України. Київський державний
інститут хімічної промисловості. Методичні рекомендації з формування
собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Київ 2001 рік.

Інструкція №69 з інвентаризації основних засобів, нематеріальних
активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та
розрахунків, затверджена наказом МФУ від 11.08.1994 року №69.

Марочкіна A.M. Бухгалтерський облік за національними стандартами.
Навчальний посібник. Харків 2002 рік.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене
наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318,
зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року №27/4248.

Пушкар М.С. Фінансовий облік Тернопіль «Економічна думка» 2001 р.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи