Курсова робота

на тему:

Облік та аудит безготівкових розрахунків

ЗМІСТ

Вступ……………….……………….……………….……………….………3

Розділ 1. Поняття, принципи і система безготівкових

розрахунків…………………………………………………………………..5

Сутність і принципи безготівкових розрахунків………………..5

Поняття системи безготівкових розрахунків…………………13

Аналіз нормативної бази та спеціальної літератури з питань обліку та
аудиту безготівкових розрахунків……………………16

Розділ 2. Форми та облік безготівкових розрахунків…………………22

2.1. Форми безготівкових розрахунків……………………………….22

2.2. Облік безготівкових розрахунків………………………………54

Розділ 3. Аудит безготівкових розрахунків на підприємстві…….62

3.1. Методика аудиту безготівкових розрахунків на
підприємстві………………………………………………………………..62

3.2. Організація Аудиту. Робочі документи аудитора………………72

Висновки та пропозиції…………………………………………………83

Список використаної літератури………………………………………88

Вступ

Для здійснення будь-якої господарської операції підприемство повинно
здійснити розрахунки з іншим підприємством, найшвидший тип розрахунків
між юридичними та фізичними особами – безготівкові. Банк в цих
розрахунках виступає як посередник між клієнтами, що здійснюють платежі.

Безготівкові розрахунки – це переказування певної суми коштів із
розрахунків платників на рахунку одержувачів, а також переказування з
доручення підприємств, внесених ними готівкою до каси банку на рахунки
одержувачів.

Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових
коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці
операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють
важливу роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на
мікро — та макрорівнях.

Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання
грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату для
виробництва матеріальних ресурсів, оплата заробітної плати працівникам,
оплату зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами,
накопичення та використання заощаджень.

Об’єктом дослідження моєї роботи є форми та умови безготівкових
розрахунків підприємств. Щоб зрозуміти і осмислити безготівкові
розрахунки треба визначити кожен вид цих розрахунків, їх особливості,
реквізити та ін.

Актуальність цієї теми важко переоцінити: майже усі підприємства
здійснюють безготівкові розрахунки, мають різни види рахунків і
користуються різними формами безготівкових розрахунків. В умовах
ринкової економіки форми безготівкових розрахунків набувають нової
сутності: підприємство має само вибирати найефективніші та найкращі
форми розрахунків. Безготівкові розрахунки нерозривно пов’язані із
підприємницькою діяльністю і від правильності застосування тієї чи іншої
форми розрахунків підприємство може виграти або програти.

Метою моєї роботи являється вивчення форм безготівкових розрахунків в
системі народного господарства України і як вони здійснюються, їх облік,
організація та методика аудиту безготівкових розрахунків, ведення
робочих документів аудитора.

В першому розділі розглядаються поняття, принципи і система
безготівкових розрахунків, тобто теорію – те на чому базуються
безготівкові розрахунки між підприємствами, їх народногосподарське
значення, спосіб безготівкових розрахунків, визначення структурно —
функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків, аналіз
нормативної бази та спеціальної літератури з питань обліку та аудиту
безготівкових розрахунків.

В другому вивчається практичне використання різних форм безготівкових
розрахунків, їх класифікація, оформлення, реквізити, особливості, схема
документообігу. їх облік, нормативно-правові акти, які регламентують
порядок здійснення безготівкових розрахунків, загальні принципи
організації безготівкових розрахунків та їх форми, стандарти документів
та порядок їх обігу. Також вивчається облік кожної з форм безготівкових
розрахунків.

Третій розділ роботи буде присвячений аудиторській перевірці операцій з
безготівковими розрахунками. Для того щоб установити законність і
доцільність використання різних форм безготівкових розрахунків та
правильність їх відображення в обліку.

Важливою складовою аудиторської перевірки підприємства є аудит грошових
коштів на рахунках в банках, який проводиться за такими напрямками:
аудит операцій на поточному рахунку, аудит операцій на валютному та
інших рахунках у банках.

1. Поняття, принципи і система безготівкових

розрахунків.

1.1. Сутність і принципи безготівкових розрахунків.

Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного
виробництва, товарного обороту грошей. В Україні більшість розрахунків
здійснюється у безготівковій формі.

Зобов’язання платника (покупця, замовника, і іншого споживача)
розрахуватись з своїм контрагентом за поставлену йому продукцію
(виконану роботу, надані послуги) виникає в наслідок укладення
відповідного договору поставки, купівлі-продажу, підряду , тощо).

Існування цього зобов’язання базується на відповідному виконанні
отримувачем засобів (постачальником, підрядчиком, виконавцем тощо),
свого зобов’язання по цьому договору, яке є зустрічним по відношенню до
зобов’язання платника.

В юридичній літературі періоду до кредитної реформи 1930-1932р.р. права
і зобов’язання сторін по здійсненню розрахунків за поставлену продукцію,
виконанні роботи, надані послуги ніколи не розглядались в якості
самостійних правовідносин, незалежних від договору, з якого вони
виникають.

В період після вказаної реформи в літературі з’явилось поняття
розрахункових правовідносин. Прихильники цієї точки зору доказували, що
безготівкові розрахунки, що здійснюються сторонами через банк,
відокремлюються від договору, з я кого вони виникли і набувають
самостійності, тобто перетворюються в самостійні правовідносини. Вони
пояснюють це слідкуючим чином. Так як банк не включається в
правовідношення по наданню відповідних послуг, то в той же час стає
одним із суб’єктів розрахункових правовідносин, суб’єктивний склад
розрахункових по наданню послуг, за які здійснюються розрахунки.

Розрахунки за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги
відокремлюються від своєї основи — відповідного договору і
перетворюються в самостійні розрахункові правовідносини тільки завдяки
посередництву банка. Якщо розрахунки здійснюються безпосередньо, минаючи
банк, особливих самостійних розрахункових правовідносин не виникає.

Теорія розрахункових правовідносин була народжена існуючими після
кредитної реформи 1930-1932р.р. адміністративно-командними методами
управління економікою, особливим правовим положенням банку, який є
одночасно органом управління і господарюючим суб’єктом, що об’єктивно
потребувало спеціального правового регулювання і виділення самостійних
розрахункових правовідносин.

Зараз, коли Україна стала ринковою державою, безготівковій формі
розрахунків і розрахункам взагалі стали приділяти багато уваги як в
юридичній літературі так і в законодавстві України.

Безготівковий грошовий обіг — це рух грошових коштів без використання
готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в
банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші
функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між
одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед
готівковим очевидні — прискорюється обіг грошових коштів господарських
суб’єктів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються
можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.

Безготівкові розрахунки — розрахунки, що проводяться без участі готівки,
тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки
поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують,
відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові
розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що
здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли
поставка передує оплаті, та акредитивним, — коли оплата передує
відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату
розрахункових документів. Інкасо — це банківська розрахункова операція,
завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці
гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових
документів. Акредитив — це розрахунковий документ, за яким один банк
доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього
грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені
чи надані послуги.

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими
потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге,
витрачання коштів з рахунку.

Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних
відносин між господарськими суб’єктами. Суть таких відносин можна
передати формулою “Перш ніж продати продукцію, слід зважати, кому
продаєш”.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами
всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і
фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки
шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача
коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його
власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене
безспірне стягування та безакцептне списання коштів. Розрахункові
документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на
рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого
не допускається.

Господарські суб’єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують
їх при укладенні договорів.

Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а
також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та
одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення
безготівкових розрахунків.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у
прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в
максимально короткий час грошової компенсації виробникам — власникам
поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення
міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро -, так із
макроекономічної точок зору.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове
значення має правильне визначення її принципів — основних нормативних
положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально
сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на
макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв’язку з
особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На
мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків
впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб’єктів
сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку.

Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан
національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

Принципи безготівкових розрахунків — це вихідні положення які визначають
конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру
реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації
безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Грошові кошти всіх господарських суб’єктів (як власні, так і
залучені) підлягають обов’язковому зберіганню на розрахункових, поточних
та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки
недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних
каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового
характеру економіки.

2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм
власності здійснюється через установи банків, як правило, в
безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами
проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для
невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на
внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків
між господарськими суб’єктами готівкою (а часто й валютною іноземних
держав), минаючи установи банків і поза їхнім контролем, посилює
нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій,
призводять до розширення дефіциту реальних “живих” грошових коштів.

3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги
проводяться , як правило, після відпуску продукції або надання послуг.
Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску
товарів — необхідна умова забезпечення економічності безготівкових
платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження
(відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу
платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну
дисципліну в народногосподарському обороті країни.

4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як
правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після
перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення
умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових
документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни,
непередбачені договором. Цей принцип організації безготівкових
розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі
ринкових відносин.

5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, що є
на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського
чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових
коштів, платежі не можуть бути здійснені в принципі “Не постачати, не
маючи гарантій оплати” — правило ринкових відносин. Банком відкривається
і обслуговується картотека неоплачених вчасно розрахункових документів.
Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок
платника.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання
відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов’язаний
проконтролювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце
під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт
подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк
зобов’язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало
такий документ.

7. Постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору
форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при
укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається
у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу.
Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і
претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому
претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним
є використання більш раціональних форм і способів безготівкових
розрахунків у даних фінансово-господарських умовах.

Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у
вітчизняній економіці виражається лише несприятливими кризовими
умовами господарювання.

Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить
до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).

В системі юридичних і економічних наук виділяється таке поняття, як
спосіб безготівкових розрахунків.

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні — це економічно і
фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між
постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Спосіб розрахунків
визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб’єктами
своїх грошових зобов’язань один перед одним, різні форми економічної
організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу
за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів
з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб’єкти
використовують два основних способи платежу:

— перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача
коштів шляхом відповідних записів щодо них.

— зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені
грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу пов’язані з вимогами прискорення самих
розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів,
нормалізації кругообігу коштів, забезпечення безперебійного ходу
реалізації продукції.

В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого
неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні
товарообміні операції з передачею права власності на товари (натуральний
обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції — це форми
натурального заліку взаємних вимог.

У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий
спосіб платежу, як — попередня оплата (гроші перераховуються
одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично
відвантажених товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин,
що існують у вітчизняній економіці, не дає можливість на ділі
оптимізувати економічні інтереси суб’єктів системи безготівкових
розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей
та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців
(несправних платників). Нормативними актами (чи договором)
передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило
не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен
відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві
(замовнику).

Використання способу платежу на основі попередньої оплати — це наслідок
дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму
постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах,
зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових
документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в
належному стані. Відзначимо, що в колишній плановій економіці попередня
оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її
проведення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції.

За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою
примусового безплатного предмету, який одержує постачальник.

В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі
здійснення — заліку взаємної заборгованості. Розрахунки. засновані на
заліку взаємні заборгованості платників, — це розрахунки, за якими
взаємні зобов’язання господарський суб’єктів один до одного погашаються
рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим
перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом
зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх
форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

При заліку взаємної заборгованості використовуються постійно діючі та
разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні
розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємної
заборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і
порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують
дані підприємства.

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових
зобов’язань між господарськими суб’єктами. Залік взаємної заборгованості
у міжнародних розрахунках називають клірингом. Однак їх негативна роль у
грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємної заборгованості
обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження
відповідної суми податків до бюджету.

Поняття системи безготівкових розрахунків.

Безготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну систему.
Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної
грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної
трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль
безготівкових розрахунків як важливого самостійного відособленого
об’єкта економічних відносин, а відповідно й окремого дослідження
економічної науки.

Завдання економічної науки полягає в тому, щоб науково відображаючи й
обґрунтовуючи практику безготівкових рахунків, одночасно впливати на
неї, виробляти правильні прикладні рекомендації щодо вдосконалення і
раціональної зміни системи безготівкових розрахунків.

Одна з актуальних наукових проблем — визначення структурно —
функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків, подано на
рис 1.1.

Рис 1.1. Структурно — функціональні компоненти системи безготівкових
розрахунків

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні
народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом
розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним
оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

Класифікація безготівкових розрахунків подана на рис 1.2.

У сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого
розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві
України:

— оптимізацію форми і способів безготівкових розрахунків, їх
організації; вибір більш раціональних у певних економічних умовах форм
розрахунків, якій давали б найбільший ефект;

— підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови
доскональної організації і здійснення безготівкових розрахунків у
господарському обороті, грошова відповідальність підприємств
недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання
послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері
безготівкового обігу;

— постійний пошук нових механізмів організації безготівкових
розрахунків, які дозволили б на економічній основі подолати кризові
явища і процеси в грошовій сфері.

Система безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов’язана з
реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватиметься
безперебійний кругообіг коштів господарських суб’єктів і, як результат,
розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.

Рис 1.2. Класифікація безготівкових розрахунків.

Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню
нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв’язку системи
безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у
вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої
актуальності.

Аналіз нормативної бази та спеціальної літератури з питань обліку та
аудиту безготівкових розрахунків.

При організації бухглтерського обліку та аудиту безготівкових
розрахунків необхідно керуватися законоавчими та нормативними
документами, наведеними в табл. 1.1.

Табл. 1.1

Огляд нормативних документів з обліку та аудиту безготівкових
розрахунків.

№ Нормативний документ, ким і коли виданий Короткий зміст Використання у
випускній роботі

1 Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16.07.99 р. Закон визначає правові засади регулювання,
організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової
звітності і Україні Цей документ використовується при написанні
випускної роботи з метою висвітлення методик фінансового обліку та
аудиту.

2 Закон України

“Про обіг векселів в Україні” від 25 грудня 2002 року N 364-IV Цей Закон
визначає особливості обігу векселів в Україні. Закон використовується
для розкриття особливостей обігу векселів в Україні

3 Постанова Правління НБУ “Про впровадження пластикових карток
міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та
при видачі готівки” від 24 лютого 1997 року N 37  Постанова визначає
загальні вимоги, порядок ведення банківських платіжних карток, участь
банків у міжнароднгих платіжних системах. Цей документ використовується
при розкритті сутності безготівкових розрахунків за допомогою
банківських пластикових карток.

4 П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”, затверджене наказом МФУ від
31.03.99 р. №87 В цьому положенні визначається зміст і форма звіту про
фінансові результати та загальні вимоги до зміст статей звіту.

Цей документ використовується при написанні випускної роботи з метою
планування фінансової політики і для прийняття обгрунтованих
управлінських рішень.

5 П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів”, затверджене наказом МФУ від
31.03.99 р. №87 Цим положенням визначається зміст і форма звіту про рух
грошових коштів та загальні вимоги до його статей Цей документ
використовується при написанні випускної роботи з метою планування
фінансової політики і для прийняття обгрунтованих управлінських рішень.

6 П(С)БО 10 “Дебіторська заборгованість”, затверджене наказом МФУ від
08.10.99 р. №237 Цим положенням дається визнання й оцінка дебіторської
заборгованості, визначається резерв сумнівних боргів.

Цей документ використовується при аудиті безготівкових розрахунків –
дебіторської заборгованості і РСБ.

7 П(С)БО 11 “Зобов’язання”, затверджене наказом МФУ від 31.01.00 р. №91
Цим положенням дається визнання й оцінка зобов’язань.

Цей документ використовується при аудиті безготівкових розрахунків –
зобов’язань.

8 Інструкція “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній
валюті”.Затверджена постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. №22 В
інструкції розглядаються загальні положення, правила документообігу та
особливості застосування кожної із форм розрахунків. Цей документ
використовується для висвітлення особливостей кожної із форм
розрахунків.

9 Інструкція “Про порядок відкриття та використання рахунків в
національній та іноземній валюті”. Затверджена постановою правління НБУ
від 18 грудня 1998 р. №527 Інструкція регулює правовідносини, що
виникають при відкритті клієнтами банків поточних, депозитних (вкладних)
рахунків у національній та іноземній валюті, а також поточних бюджетних
рахунків у національній валюті. Цей документ використовується при аудиті
підприємства, щодо правильності відкриття рахунків в національній та
іноземній валютах.

Безготівкові розрахунки в Україні розвиваються дотепер, прикладом є
банківські платіжні картки, які з’явилися в Україні досить недавно. Для
прийняття ефективних управлінських рішень та планування господарської
діяльності підприємства, керівнику підприємства слід вибирати та
застосовувати найефетивніши форми безготівкових розрахунків, які
найповніше задовільняють потреби підприємства.

Огляд спеціальної літератури з обліку і аудиту безготівкових розрахунків
наведено в табл. 1.2.

Табл. 1.2.

Основні поняття з обліку та аудиту безготівкових розрахунків, що
наведені в спеціальній економічній літературі.

Автор Назва статті, рік видання Основні положення

Сопко В.В,

Грабова Н.М. Бухгалтерський облік, 1999 р. Автори цього підручника
узагальнено розкривають всю сутність обліку безготівкових розрахунків.

Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік, 2003 р. У цьому
підручнику наводяться первинні документи, порядок відкриття та закриття
рахунків в установах банків.

Кім Г.В., Сопко В.В. Бухгалтерський облік: первинні документи та порядок
їх заповнення, 2004 р. В цьому підручнику наводиться порядок заповнення
бухгалтерських документів.

Ефимова Л.Г. Банковское право. Учебное и практическое пособие, 1994 р.

Автор розкриває історичне підгрунтя безготівкових розрахунків.

Агарнов М.М.

Основы банковского права права.Курс лекций,

1994 р.

В цьому підручнику аналізуються загальні поняття проведення
безготівкових розрахунів.

Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навчальний посібник, 1998.

Автор аналізує форми і способи безготівкових розрахунків.

Ворошилової Л.К.

Берської Д.А Фінансове право, 1995.

Автори аналізують способи платежу при використанні безготівкових
розрахунків.

под ред. Шимановой З.Е. Вексель. Сто вопросов и ответов. Методическое
пособие, 1994 р.

В цьому посібнику розкриваються особливості обігу векселів в Україні.

Чернелевський Л. М. Аудит: навч. посібник Цей посібник висвітлює
методику аудиту безготівкових розрахунків.

Савченко В.Я. Аудит:навч. посібник Автор розкриває загальні основи
аудиту безотівкових розрахунків.

Білуха М. Т. Теорія фінансово-госпожарського контролю і аудиту. В цьому
підручнику детально висвітлюється методика аудиту безготівкових
розрахунків.

Олег Згурський,

HYPERLINK \l «_Hlk73974617»
http://www.dtkt.com.ua/debet/ukr/2002/06/06sc7.html В статті наведені
всі форми безготівкових розрахунків і розкриті їх позитивні і негативні
сторони.

Ігор Лазепко

HYPERLINK \l «_Hlk73974815»
http://www.dtkt.com.ua/debet/ukr/2001/26/26pr10.html В статті детально
висвітлюється інформація про застосування акредетив.

Олег Згурський,

HYPERLINK \l «_Hlk73974989»
http://www.dtkt.com.ua/debet/ukr/2001/50/50sc5.html В статті детально
висвітлюється інформація про застосування банківські платіжні картки.

Таким чином можна зробити висновок, що в літературних джерелах питання
економічної сутності безготівкових розрахунків, їх облік, аудит,
розкриті достатньо повно. Найбільш широко це питання розкривають
наступні автори: Сопко В.В., Ткаченко Н.М., Ворошилова В.К., з аудиту –
Чернелевський Л.М., Савченко В.Я, Білуха М.Т.

2. Форми та облік безготівкових розрахунків.

2.1. Форми безготівкових розрахунків.

Безготівкові розрахунки в господарському обороті України регулюються
Інструкцією №377/8976 Національного банку України, яка затверджена
Постановою правління НБУ від 21.01.2004 р. №22 і чинна з 9.04.2004 р.

Інструкцією визначено, що підприємства самостійно обирають форми
розрахунків та зазначають їх при укладенні між собою відповідних
договорів.

Формами розрахункових документів за якими можуть здійснюватися
безготівкові розрахунки наведено на рис 2.1.

Рис 2.1. Форми розрахункових документів

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних
інструментів регулюється законодавством України, у тому числі окремими
нормативно-правовими актами Національного банку.

Інструкцією визначені загальні принципи організації безготівкових
розрахунків та їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу.

Дія Інструкції поширюється на підприємства, установи та організації всіх
форм власності, фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності,
банки та їх установи, фізичних осіб.

Інструкцією визначено, що кошти підприємств підлягають обов’язковому
зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їх касах у межах
встановленого банком ліміту.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами мають
здійснюватись через банки шляхом перерахування коштів з поточних
рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпорядженням їх
власників, крім випадків, у яких безспірне списання коштів передбачене
законодавством України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та
за виконавчими написами нотаріусів.

Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування
своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з їх
рахунки.

Оформлення розрахункових документів:

Розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку в паперовій
формі, мають відповідати встановленим стандартам.

Розрахункові документи за операціями, що здійснюються суб’єктами
підприємницької діяльності — юридичними особами, повинні мати відбиток
печатки та підписи відповідальних осіб, яким, відповідно до чинного
законодавства України та установчих документів підприємства, надане
право розпорядження рахунком і підпису розрахункових документів і які
повідомлені банку в картці із зразками підписів та відбитком печатки.

Розрахункові документи, складені підприємцями без створення юридичної
особи, підписуються однією відповідальною особою, зразок підпису якої
зазначений в картці зразків підписів та відбитка печатки (за наявності
печатки).

Розрахункові документи від фізичних осіб приймаються банком до виконання
за підписом такої фізичної особи, що відповідає зразку вміщеного в
картку рахунка.

Клієнтам банку надано право подавати до банку розрахункові документи як
у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів
(електронних повідомлень) каналами зв’язку. Спосіб подання клієнтом
документів до банку має бути передбачений у договорі на
розрахунково-касове обслуговування.

Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмеження
максимального або мінімального розміру суми, однак в межах залишків
коштів на початок операційного дня.

Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом
операційного дня, виконуються банком того ж дня, а розрахункові
документи, які надійшли після операційного дня, банк виконує наступного
дня.

Банк одержувача зобов’язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не
пізніше наступного дня після отримання інформації від розрахункової
палати.

Розрахунки в системі електронних платежів «клієнт-банк»

При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати систему «Клієнт
— банк», яка забезпечує передачу повідомлень між клієнтом та банком у
зашифрованому вигляді та автоматичне ведення протоколу передавання
розрахункових документів між банком і клієнтом як у банк, так і клієнту.

Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів
«Клієнт — банк» і оброблення його електронних документів банком е
окремий договір між ним і банком. У такому договорі обумовлюються права,
обов’язки та відповідальність сторін у разі виникнення спірних питань і
порядок їх вирішення.

При використанні системи «Клієнт — банк» здійснюється звірення
(квитовка) файлів початкових і зворотних платежів між банком і клієнтом,
підготовка виписки за платіжними операціями клієнта в банку протягом
операційного дня та звірення цієї інформації з інформацією клієнта
наприкінці дня.

Платіжне доручення.

Найпоширенішою в господарському обороті є форма розрахунків із
застосуванням платіжних доручень. Приклад заповненого платіжного
доручення наведено на рис 2.2.

Рис. 2.2. Платіжне доручення

Платіжне доручення — це документ, який є письмовим дорученням клієнта
банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі
свого рахунка.

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень можуть здійснюватись:

за фактично одержані товарно-матеріальні цінності (виконані роботи,
надані послуги);

в порядку попередньої плати;

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості
підприємств;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам
(заробітна плата, пенсії, грошові доходи тощо) на їх рахунки, відкриті в
установах банків;

в інших випадках за згодою сторін.

Платіжні доручення приймаються банками до виконання протягом 10
календарних днів з дня виписки, не враховуючи день виписки.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах
наявних коштів на їх рахунках.

Платіжні доручення на перерахування з основних рахунків підприємств до
бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів,
неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених
законодавством, приймаються банками незалежно від наявності коштів на
цих рахунках.

У разі відсутності коштів на основному рахунку платника такі доручення
обліковуються банком на позабалансовому рахунку.

При цьому платник зобов’язаний протягом трьох робочих днів надати
доручення на перерахування залишків коштів з інших поточних рахунків на
основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості.

У разі недостатності коштів на основному рахунку підприємства для
виконання таких доручень здійснюється їх часткова оплата, яка
оформлюється меморіальним ордером.

При розрахунках за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані
роботи або послуги в платіжному дорученні в рядку «Призначення платежу»
зазначається назва товарно-матеріальних цінностей, номер і дата
товаротранспортного документа, що підтверджує отримання цінностей.

При попередній оплаті в рядку «Призначення платежу» робиться запис про
попередню оплату з посиланням на номер і дату договору.

У дорученні на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати
працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків і зборів до
бюджету та державних цільових фондів, у рядку «Призначення платежу»
вказуються підрозділи бюджетної класифікації, строк настання платежу, а
також те, що податки до бюджету або збори до державних цільових фондів,
утримані із заробітної плати та нараховані на фонд оплати праці,
перераховані повністю.

У разі якщо на рахунках підприємств недостатньо коштів, необхідних для
видачі заробітної плати та одночасного перерахування вищезазначених
платежів, у дорученнях у рядку «Призначення платежу» зазначається, що
податки та збори, утримані із заробітної плати та нараховані на фонд
оплати праці, перераховуються в сумах, пропорційних залишку коштів на
рахунку.

Розрахунки платіжними дорученнями між постачальниками і покупцями можуть
здійснюватись також при рівномірних і постійних поставках товарів або
виконання робіт, надання послуг шляхом періодичного перерахування коштів
у строки і в розмірах, які обумовлені в договорах.

У двосторонньому договорі передбачаються розмір та строки перерахування
коштів, періодичність звернення розрахунків і порядок проведення
кінцевого розрахунку покупцем. Останній платіж за договором, як правило,
має врахувати взаємну заборгованість між постачальником і покупцем.

Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями наведена на
рис 2.3.

3

4 2

1

Рис 2.3. Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями.

відвантаження продукції(виконнання робіт, надання послуг) та отримання
товара і рахунок-фактуру від постачальника;

2) платник (покупець) направляє платіжне доручення в свій банк;

3) банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє
документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника;

4) банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок
постачальника.

Рахунок-фактура — документ, який виписує продавець для оплати покупцем
товарно-матеріальних цінностей, що реалізуються (або виконаних робіт чи
поданих послу).

Рахунок-фактура містить опис та ціну товарів (робіт, послуг).

Ця форма безготівкових розрахунків застосовується для здійснення
попередньої оплати за отримання поставлених товарів, поданих послуг.
Підприємства за допомогою платіжних доручень, акцентованих банком,
можуть переказувати через підприємства зв’язку пенсії, аліменти,
заробітну плату, витрати на відрядження, авторський гонорар окремим
громадянам, а юридичним особам — на виплату заплати, за організований
набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у
населених пунктах, де немає банків.

Розрахунки платіжними дорученнями досить прості і зручні. Їхнім
недостатком є відсутність повної гарантії платежу постачальнику.

Платіжна вимога-доручення.

Платіжна вимога — доручення е комбінованим розрахунковим документом,
який складається з двох частин:

Рис 2.4. Платіжна вимога-доручення

верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до
покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором
продукції (робіт, послуг):

нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка
суму, яка проставлена в рядку «Сума до оплати літерами».

Зразок заповненої платіжної вимоги-доручення подано на рис. 2.4.

Платіжні вимоги — доручення приймаються банками протягом двадцяти
календарних днів з дня виписки.

Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами — дорученнями
подана на рис 2.5.

3

4 2

1

Рис 2.5. Схема документообігу при розрахунках платіжними

вимогами — дорученнями

Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги),
виписує вимогу-доручення і разом із товарно-транспортними документами,
передбачені угодою, надсилає платникові;

2) Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші документи, при
згоді оплати її заповнює нижню частину вимоги-доручення і здає її в
обслуговуючий банк;

3) Банк платника перераховує кошти в банк постачальника в день їх
списання;

4)Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок свого
клієнта у день їх надходження.

Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані
платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і
банком не контролюється. У договорі може бути передбачена
відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати
платіжної вимоги-доручення.

Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути
сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності
достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення
повертається без виконання.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про
мотиви відмови безпосередньо одержувачеві коштів у порядку і строки,
зазначені в договорі.

Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником
визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не
втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує тільки
доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж
терміново, він на документі робить помітку — телеграфом. Оскільки
витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його
доручення.

На мою думку, саме ця правова форма розрахунків найнадійніша для
підприємницьких стосунків і одночасно для банку. Справа не в тому, що
бланк, розроблений банком складається з двох частин, а тому, що виписана
вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а
подається безпосередньо платнику-покупцеві. Банківські правила
рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам
передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів
за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені
договором.

Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при
використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів
розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв’язку з тим, що
розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи
банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними
вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є мало
поширеною.

Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є
відсутність гарантії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками,
відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів.

Чеки.

З метою скорочення обсягів розрахунків готівкою в безготівкових
розрахунках за отримані товари, виконані роботи та надані послуги можуть
застосовуватись чеки. Зразок заповненого чека подано на рис. 2.6.
Зворотня сторона чека наведено на рис 2.7.

Рис. 2.6. Чек

Рис. 2.7. Зворотня сторона чека

Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні
разових операцій, виготовляються окремими бланками. облік їх ведеться
окремо.

Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім’я чекодавця
(фізичної особи) один або кілька розрахункових чеків на суму, що не
перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена
готівкою.

Чекова книжка видається строком на один рік. Строк дії розрахункового
чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі,—три місяці.

Чек заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом) або з
використанням технічних засобів.

В Україні використовується строго фінансова уніфікована форма
розрахункового чека. Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові
книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному
папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженим НБУ. Чекові
книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовленні
комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов’язкових вимог і
мати фірмову позначку банку.

На чеках не допускається виправлень та використання факсиміле замість
підпису.

У чеку мають бути заповнені всі реквізити. Чек, в якому відсутній
будь-який із реквізитів, вважається недійсним і повертається банку
чекодавця без виконання.

Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками
утвердила такі їх обов’язкові реквізити:

назва банку;

наказ про сплату грошової суми;

отримувач грошей;

дата і місце виписки чека;

підпис чекодавця.

Чек із чекової книжки пред’являється до оплати в банк чекодержателя
протягом десяти календарних днів.

Чек приймається чекодержателем в оплату безпосередньо від чекодавця, на
ім’я якого виписаний документ що підтверджує отримання ним товарів,
виконання робіт надання послуг

За бажанням фізичної особи, розрахунковий чек може бути виписаний на
ім’я іншої особи, яка в цьому разі стає власником чека.

Видача розрахункових чеків на пред’явника забороняється. Обмін чека на
готівку і отримання здачі із суми чека готівкою юридичними особами не
дозволяється.

У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг
розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека
готівкою, але не більше двадцяти відсотків від суми чека.

Схема документообігу при розрахунках чеками наведена ни рис 2.8.

9

7

6 5 3 1

4

Рис 2.8. Схема документообігу при розрахунках чеками

Платник подає до банку-емітента заяву для отримання чекової книжки, а
також платіжне доручення на депонування коштів.

Банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку “Розрахунки
чеками”.

Платник на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку.

Платник одержавшии рахунок постачальника на товар або послуги, виписує і
передає постачальнику чек.

Постачальник відвантажує покупцеві товар.

Постачальник здає в обслуговуючий банк чек разом із 3 примірниками
реєстрів.

Банк чекоотримувача, перевіривши правильність складання реєстру і
реквізитів чека та своєчасності перд’явлення його до оплати, приймає чек
із реєстром та разом із другим і третім примірником реєстру, інкасує чек
до банку емітента.

Банк-емітент спмсує суму чека з рахунка покупця, на якому вона була
депонована.

Банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекоотримувача.

Банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок
постачальника.

Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця
попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок
ліміту.

Чекодержатель здає в банк чеки разом з трьома примірниками реєстрів,
якщо рахунки чекодавця і чекодержагеля знаходяться в одній установі
банку, і в чотирьох примірниках — на кожну установу банку окремо, якщо
рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в різних банках.

Відповідальність за неправильне використання чеків, за збитки, що
утворилися у разі передачі чекової книжки або окремих чеків іншій особі,
втрати або крадіжки, а також внаслідок зловживань з боку осіб,
уповноважених на підписання чеків, несе чекодавець, якому видана чекова
книжка або розрахунковий чек.

Залежно від того, на чию користь виписаний чек (легітимація
чекодержателя), розрізняють три їх види:

I. Чек на пред’явника . В чеку не зазначене найменування одержувача;
гроші видаються пред’явнику. Такий чек дуже зручний в умовах ринкової
економіки, бо він поруч з назвою “чек” має додатковий напис “на
пред’явника”. Він не має ніяких даних про чекодержателя, тому дуже
зручний для проведення різних угод, бо може бути переданий з рук в руки,
оплата йде без затримки, і тому такого виду чеки мають найбільше
розповсюдження. Однак чекодержатель, не вписуючи в лицеву сторону своє
прізвище, повинний розписатися на звороті, стверджуючи факт отримання
коштів.

II. Ордерний чек — переказ якого можливий лише шляхом індосаменту
(надпис на зворотньому боці чеку). Ордерний чек видається на ім’я певної
особи, але з застереженням, що його видано з “Наказу” цієї особи.
Переказний підпис може бути (меншим, коли надпис містить найменування
особи, який чек передано, і “бланкові”, який містить тільки підпис
переказуючої особи. Правильним держателем ордерного чеку визначається
будь яка особа, до якої чек перейшов за безперервною низкою надписів.
Право особи, яка одержала чек за індосаментом, не залежить від прав
попередника. Повноваження за кількома надписами не припиняються ні зі
смертю перепоручетеля, ні припиненням юридичної особи, від імені якої
був зроблений перепоручительний надпис, ні зміною правового статусу
перепоручителя (наприклад, оголошення неплатоспроможним). Ордерні чеки
повинні містити ім’я свого першого набувача. В країнах СНД ордерні чеки
не вживаються.

III. Іменні чеки виписуються на певну особу і містять застереження “не
наказу”. Іменні чеки передаються іншим особам тільки шляхом укладання
угоди про уступку права вимоги (цесії).

З точки зору інкасація (отримання коштів) чеки підрозділяються на:

1. Касовий чек, за яким кошти видаються або власнику рахунку або третій
особі готівкою. Будь-який касовий чек, на якому буде написано “тільки
для перерахування” або “розрахунковий” може бути перероблений у
розрахунковий.

2. Розрахунковий чек, на лицевій стороні якого по діагоналі однією або
двома рисами зроблено перекреслення (просування) або зроблені спеціальні
надписи “розрахунковий”. Банк не сплачує по розрахункових чеках готівку.
Оплата проводиться тільки в безготівковому порядку. Перекреслення такого
напису не береться до уваги.

3. В багатьох країнах застосовуються види розрахункових чеків, які мають
назву кросовані чеки. Кросування робиться двома паралельними лініями
на лицьовому боці чеку. Допустиме тільки одне кросування. Кросування
може бути загальним, якщо між лініями нема ніяких позначок або є
позначка “банк” або спеціальним, якщо між лініями вписано найменування
платника. За чеком, що має загальне кросування, можна сплатити кошти
платником тільки банку або своєму клієнту. Держатель чека, що має
спеціальне кросування може пред’явити його тільки банку, який вказаний
між лініями. Банк може приймати кросований чек тільки від свого клієнта
або від другого банка.

Акредитив.

Акредитив — це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням
свого клієнта зобов’язаний виконати платіж третій особі за поставлені
товари (роботи, послуги) або надати повноваження іншому (виконавчому)
банку здійснити цей платіж.

В акредитивній формі розрахунків беруть участь:

заявник акредитива — платник, що звернувся до банку, що його обслуговує,
для відкриття акредитива;

банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту;

виконуючий банк, що здійснює платіж за акредитивом;

бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків визначаються
договором між бенефіціаром і заявником акредитива.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

а) покритий — акредитив, для здійснення платежів при якому завчасно
бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку
емітента або виконавчому банку;

б) непокритий — акредитив, оплата за яким у разі тимчасової відсутності
коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок
банківського кредиту.

Акредитиви поділяються на відкличні та безвідкличні. На кожному
акредитиві має бути зазначено, відкличний він чи безвідкличний. Якщо
такого позначення немає, акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом
без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі
недотримання умов договору, відмови в гарантуванні платежу).

Усі розпорядження про зміну умов відкличного акредитива заявник передає
бенефіціару тільки через банк-емітент який повідомляє про це виконавчий
банк, а останній — бенефіцара.

Виконавчий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від
заявника акредитива.

Виконавчий банк зобов’язаний оплатити документи, які відповідають умовам
акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконавчим банком, до
отримання останнім повідомлення про зміни або анулювання акредитива.

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути змінений або
анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був
відкритий.

Відносини між банком-емітентом і виконавчим банком регулюються
кореспондентськими договорами, в яких передбачаються розміри комісійних
за авізування та інші витрати, а також відповідальність сторін щодо
оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива.

Умови акредитива мають бути складені таким чином, щоб, з одного боку,
вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з іншого —
забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитивну форму
розрахунків.

Для відкриття акредитива, депонованого у виконавчому банку, платник
подає заяву в 4 примірниках, а при відкритті акредитива. депонованого у
банку — емітента — у 3 примірниках.

Схема документообігу при розрахунках акредитивами подана на рис. 2.9.

4

8

7 10

5 7 1
2

6

Рис 2.9. Схема документообігу при розрахунках акредитивами

Між постачальником і платником укладається договір

Платник подає банку-емітенту заяву для відкриття акредетиву

Банк-емітент на підставі заяви перераховує кошти з рахунка платника на
аналітичемй рахунок “Розрахунки акредетивами”.

Банк-емітент повідомляє банк бенефіціара про відкриття акредетива.

Банк бенефіціара повідомляє постачальника про відкриття й умови
акредетива.

Бенефіціар відвантажує платнику товар, виконує роботи, надає послуги.

Бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредетива, в
обслуговуючий банк.

Банк бенефіціара надсилає спецзв’язком реєстр документів разом з іншими
документами за акредетивом до банку-емітента.

Банк-емітент після перевірки виконання усіх умов акредетива на підставі
реєстру документів списує кошти з аналітичного рахунка “Розрахунки
акредетивами”.

Банк-емітент перераховує кошти на рахунок бенефіціара.

У разі отримання негативної відповіді або її ненадходження виконавчий
банк повертає всі документи за акредитивом бенефіціару з написом на
першому примірнику реєстру про причини їх повернення за підписами
головного бухгалтера і виконавця, засвідченими штампом банку.

У разі якщо умовами акредитива передбачений акцепт заявника акредитива,
то уповноважена особа заявника має подати виконавчому банку:

— паспорт або інший документ що його заміняє;

— зразок свого підпису, завірений заявником акредитива, якщо такого
немає у виконавчому банку;

— доручення, видані заявником, що відкрив акредитив, щодо його
повноважень.

На реєстрах або на товаротранспортних документах уповноважена особа
робить запис про акцепт за встановленою формою.

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах 15
днів з дня відкриття, не враховуючи нормативний термін проходження
документів спецзв’язком між банками.

Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника
акредитива продовжити строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано
зміною умов поставки продукції. Банк-емітент в такому випадку повідомляє
про це виконавчий банк, а останній — бенефіціара.

Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконавчим
банком документів за акредитивом.

У день закінчення строку дії акредитива, депонованого в банку
бенефіціара, в кінці операційного дня виконавчий банк списує кошти з
аналітичного рахунка «Розрахунки акредитивами» та перераховує
банку-емітенту.

Після отримання коштів банк-емітент зараховує їх на рахунок платника.

Акредитив закривається:

а) за заявою постачальника про припинення дії відзивного акредитива до
закінчення його строку. Банку-емітентові надсилається повідомлення
виконуючим банком. Невикористана сума перераховується банку платника на
рахунок, з якого депонували кошти;

б) після закінчення обумовленого строку акредитива. Про закриття
акредитиву банк-емітент повідомляє виконуючий банк;

в) за заявою покупця за відзивним акредитивом про відмову акредитива
повністю або частково акредитив закривається або зменшується у день
одержання повідомлення від банку-емітента. Про закриття акредитива
виконуючий банк надсилає повідомлення банкові-емітенту.

Розрахунки акредитивами широко використовуються в міжнародних
економічних відносинах.

Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і
повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані
послуги; однак, з другого боку, вона сповільнює обіг (рух) грошових
коштів, тому що вимагає депонування покупцем певної грошової суму ще до
того, як здійснений сам акт куплі-продажу товарно-матеріальних
цінностей.

Вексель.

Прості і переказні векселі введено в обіг України Законом Верховної Роди
«Про обіг векселів в України» із змінами і доповненями, внесеними
Законом України від 25.12.02р. №364-IV.

При використанні векселів інують такі особливостей:

— використовувати векселі, а також виступати векселедавцями,
акцептантами, індосантами й авалістами можуть юридичні особи та фізичні
особи — суб’єкти підприємницької діяльності;

— векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію,
виконані роботи, надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, НБУ та
комерційних банків України;

— у господарському обігу можуть використовуватися простий і переказний
векселі;

— вексельний бланк може заповнюватися друкованим та надрукованим
способами;

— сума платежу за векселем обов’язково заповнюється цифрами та літерами;

— вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи
та засвідчується печаткою;

— індосамент виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші. У
разі використання додаткового аркуша він повинен бути приєднаний до
векселя клейовим способом. При цьому індосамент що розміщується першим
на додатковому аркуші, повинен починатися на векселі і закінчуватися на
додатковому аркуші, а печатка має розміщуватися на з’єднанні векселя і
додаткового аркуша.

Класифікацію векселів наведено на рис 2.10.

Рис. 2.10. Класифікація векселів.

Вексель, у якому відсутній будь-який з обов’язкових реквізитів. не має
сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:

— вексель, строк платежу за яким не вказано, розглядається як такий, що
підлягає оплаті після пред’явлення;

— за відсутності особливої позначки місце, позначене поруч з
найменуванням платника (місце складання — для простого векселя),
вважається місцем платежу й одночасно місцем проживання платника
(векселедавця — для простого векселя);

— вексель, у якому не вказано місце його складання, визнається
підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Реквізити простого і переказного векселя:

Вексель — це цінний папір, який посвідчує безумовний грошовий обов’язок
векселедавця сплатити до настання терміну визначену суму грошей
власникові векселя.

Бланк переказного векселя наведено на рис. 2.11.

Рис 2.11. Бланк переказного векселя

Простий вексель повинен мати такі реквізити:

найменування — «вексель»;

прості й нічим не обумовлені обіцянки сплатити визначену суму;

зазначення строку платежу;

вказівка місця, в якому повинен здійснюватися платіж;

найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути
здійснений;

дата і місце складання векселя;

підпис векселедавця.

Переказний вексель повинен мати такі реквізити:

найменування — «вексель»;

простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму;

найменування того, хто повинен платити;

зазначення строку платежу;

зазначення місця, де має здійснитися платіж;

найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути
здійснений;

дата і місце складання векселя;

підпис векселедавця.

Головні особливості векселя полягають у тому, що він є по-перше,
абстрактним борговим зобов’язанням. Тобто в тексті векселя немає
будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге властива
беззастережність, обов’язковість оплати у відповідності з тими
положеннями, що містяться у векселі. Це означає, що фізичні та юридичні
особи, видавши вексель, беруть на себе безумовне абстрактне зобов’язання
сплатити власнику (векселедержателю) вказану в ньому суму у
встановлений строк; по-третє, вексель випускається на порівняно короткий
строк. Формально він може випускатись у межах одного року, але фактично
це робиться переважно на 1-3 місяці; по-четверте, предметом вексельного
зобов’язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі
національної чи іноземної валюти; по-п’яте, виникнувши на основі
кредитної комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом
відокремився від неї.

Простий вексель — просте і нічим не зумовлене зобов’язання векселедавця
сплатити власнику векселя певну суму грошей у визначеному місці у
визначений час.

Спочатку векселедавець виписує вексель векселедержателю. Через
обумовлений час останній пред’являє його до оплати. Після оплати векселя
векселедержатель передає погашений вексель векселедавцю з обов’язковою
розпискою про отримання платежу.

Переказний вексель— це письмовий наказ векселедавця платнику (трасату)
про сплату векселедержателю певної суми грошей у визначеному місці у
визначений час. Причому отримувачем коштів може бути як перший
векселедержатель, так і кожний з наступних векселедержателів.

Будь-який переказний вексель може бути переданий шляхом індосаменту,
тобто передавального напису на векселі. Індосамент має бути простим і
нічим не обумовленим. Індосамент має бути написаним на переказному
векселі або приєднаному до нього аркуші та підписаний особою, що володіє
векселем на підставі індосаменту.

Переказний вексель може до настання строку платежу бути пред’явлений
векселедержателем для акцепту платнику за місцем його проживання. Акцепт
— це згода платника на оплату переказного векселя.

Кожний індосант (особа, що володіє векселем на підставі індосаменту)
може обумовити, що вексель повинен бути пред’явлений до акцепту з
призначенням строку або без його призначення, якщо тільки вексель не
оголошений векселедавцем таким, що не підлягає акцепту. Акцепт має бути
простим і нічим не обумовленим. Платник через акцепт бере на себе
зобов’язання оплатити переказний вексель у визначений строк.

Платіж за переказним векселем може бути забезпеченим повністю або в
частині вексельної суми через аваль. Аваль — це вексельне
поручительство, яке гарантує оплату векселя.

Аваль дається на переказному векселі або додатковому аркуші, проте він
може бути даний і на окремому аркуші із зазначенням місця його видачі.
Він виражається словами «Вважати за аваль» або будь-якою іншою
рівнозначною формулою і підписується тим, хто дає аваль. Для авалю
достатньо лише підпису, поставленого авалістом на лицьовому боці
переказного векселя, якщо тільки цей підпис не поставлений платником або
векселедавцем. В авалі повинно бути вказано, за кого він виданий. У разі
відсутності такої вказівки він вважається виданим за векселедавця.

Аваліст відповідає так само, як і той, за кого він дав аваль. Оплачуючи
переказний вексель, аваліст набуває прав, що випливають з переказного
векселя, щодо того, за кого він дав гарантію.

Платник може, оплачуючи переказний вексель, вимагати, щоб він був
вручений йому векселедержателем з розпискою про одержання платежу.

Векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця
та інших зобов’язаних осіб, якщо при настанні терміну платіж не був
здійснений, а також у разі повної або часткової відмови від акцепту.

PAGE

PAGE 9

PAGE

PAGE 9

PAGE 1

Возможно лучше содержание этого пункта поставить в Выводы, тем более что
суммарное кол-во страниц итак больше установленного в методичке

Структурно — функціональні компоненти системи безготівкових розрахунків

Принципи безготівкових розрахунків

Вимоги до організації розрахунків

Форми розрахунків

Розрахункові документи

Способи безготівкових розрахунків

за об’єктом розрахунків

розрахунки за товарні операції — платежі за товарно-матеріальні
цінності, надані послуги і виконанні роботи

розрахунки за нетоварні операції — сплата податків та перерахування
інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок,
страхових сум тощо.

безготівкові розрахунки

за місцем проведення

внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного
пункту, і міжміські — за межами цього пункту)

міждержавні розрахунки (між господарськими суб’єктами, які знаходяться
на територіях різних держав)

гарантовані

негарантовані

за способом реалізації

транзитні

прямі

форми розрахункових документів

платіжна

вимога

платіжне доручення

чек

платіжна вимога-доручення

акредитив

інкасове доручення (розпорядження)

банківська платіжна картка

вексель

Банк постачальника

Банк платника

Постачальник

Платник

Банк постачальника

Банк платника

Постачальник

Платник

Банк постачальника

10

Банк-емітент

8 2

Постачальник

Платник

Банк постачальника

(банк бенефіціара, виконуючий банк)

Банк-емітент

(банк-емітент)

3 9

Постачальник

(бенефіціар)

Платник

(заявник акредетива)

Переказні

Безвідсоткові

Відсоткові

Прості

Комерційні

(товарні)

Фінансові

Похожие записи