ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ І. Економічна суть загальновиробничих витрат, завдання їх обліку,
аналізу і аудиту. 5

1.1. Загальні принципи визначення витрати та їх класифікація. 5

1.2. Поняття про загальновиробничі витрати, їх характеристика. 12

1.3. Роль обліку, аналіз і аудиту в системі управління витратами
підприємства. 20

Розділ ІІ. Облік загальновиробничих витрат. шляхи його вдосконалення. 28

2.1. Порядок формування загальновиробничих витрат. 28

2.2. Облік і розподіл загальновиробничих витрат. 40

2.3. Порядок відображення загальновиробничих витрат в
управлінському облікую. 51

2.4. Вдосконалення обліку загальновиробничих витрат.
60

Розділ ІІІ. Аналіз і аудит загальновиробничих витрат 68

3.1 Аналіз загальновиробничих витрат. 68

3.2 Аудит загальновиробничих витрат. 72

Висновки 77

Список використаних джерел 82

ВСТУП

У зв’язку з переходом України від моделі планової економіки до моделі
економіки ринкового типу стає актуальним вивчення тенденцій та
закономірностей розвитку системи бухгалтерського обліку, адже вимагає
переорієнтування обліку з контрольно-розподільчих функцій на
управлінські, адаптації національних стандартів бухгалтерського обліку
до міжнародних.

Зрозуміло, що між підприємствами соціалістичного та ринкового типу
існують відмінності принципового характеру, що обумовлює також
.відмінності принципового характер, що обумовлює також відмінності у
системах бухгалтерського обліку. Пошуки моделі бухгалтерського обліку
для України мають надзвичайно важливе значення, адже західні моделі в їх
мовному обсязі неможливо використати, тому що кожна країна по-своєму
унікальна, що проявляється в історико-економічному та
соціально-культурному відношенні і обумовлює існування об’єктивних
відмінностей у системах обліку.

Саме тому вивчення і узагальнення досвіду розвинутих країн і пропозицій
вітчизняних науковців щодо створення моделей бухгалтерського обліку які
адекватно відображають реальність господарської та фінансової
діяльності підприємств України, є дуже важливим завданням науки і
практики на сучасному етапі розвитку економіки.

Вирішення цього завдання вимагає посилення теоретичних досліджень,
впровадження у практику нових підходів організації обліку ресурсів,
процесів та їх ефективності, застосування нових методик обліку,
посилення ролі бухгалтера в управлінні виробництвом.

Перші кроки на цьому шляху вже зроблено зокрема, впроваджено ряд
Положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Новий План рахунків
бухгалтерського обліку усі Інструкція щодо його застосування.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні» № 996 — XIV від 16 липня 1999 р., законодавство про аудиторську
діяльність та ін. При переході на нові документи бухгалтерського обліку
виникають певні проблеми, як в теорії, так і на практиці.

Одним із важливих, можна сказати, центральних, об’єктів обліку є
витрати підприємства. Від достовірності інформації про цей об’єкт
залежить правильність визначення фінансових результатів діяльності
підприємства.

Бухгалтерський облік повинен надати повну, достовірну інформацію про
витрати підприємства за звітний період. Така інформація є основною для
аналізу і прийняття управлінських рішень, а тому доречно відображати
результати за видами діяльності підприємства.

До витрат підприємства відносяться загальновиробничі витрати, що є
об’єктом дослідження в даній дипломній роботі.

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і
списку використаної літератури. В роботі досліджуються такі питання як:
економічна характеристика витрат їх класифікація; завдання обліку,
аналізу і аудиту їх роль в системі управління витратами; організація і
методика обліку загальновиробничих витрат в умовах ручної і
автоматизованої обробки, шляхи його вдосконалення; методика аналізу та
аудиту загальновиробничих витрат.

При написанні дипломної роботи використані Закон України «Про
бухгалтерський облік і фінансову звітність». Закон України «Про
оподаткування прибутку», П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати».
П(С)БО 16 «Витрати». 11(01,0 7 «Основні засоби». П(С)БО 8 Нематеріальні
активи», П(С)БО 9 «Запаси», Типове положення з планування, обліку і
калькулювання собівартості продукції (робіт і послуг) у промисловості, і
інші нормативні документи монографічна і періодична література по обліку
витрат підприємства.

Дипломна робота написана на базових і фактичних даних “Вигодського
лісокомбінату”.

РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ, ЗАВДАННЯ ЇХ ОБЛІКУ
АНАЛІЗУ І АУДИТУ

1.1. Загальні принципи визначення витрат, їх класифікація

Найбільша кількість господарських операцій, що здійснюються на
підприємстві, пов’язана з виникненням витрат.

Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» під витратами розуміють зменшення
економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов’язань,
які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком
зменшення капіталу в наслідок його вилучення або розподілу власниками),
за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

На основі згаданого вище стандарту, можна скласти схему визначення та
виникання витрат згідно принципів, наведених у стандарті (рис. 1.1.1).
П(С)БО 16 «Витрати» дає нам чітке уявлення про те що не завжди зменшення
власного капіталу є витратами. Згідно даної схеми, витрати лише тоді
визначаються, коли вони зменшують власний капітал через зменшення суми
активів або збільшення суми зобов’язань.

Наприклад, до витрат, їло виникають у зв’язку з зменшенням активів,
належать:

списання матеріалів у виробництво, для ремонту обладнання, на
адміністративні цілі;

нарахування зносу (амортизація);

списання основних засобів, що стали не придатними і не використовуються,
нематеріальних активів, МШП та інших необоротних активів;

витрати від знецінення запаси;.

благодійні внески;

визнані економічні санкції: штрафи, пені, неустойки в сплачення;

інші витрати, пов’язані із зменшенням активів.

У свою чергу, витрати, що збільшують зобов’язання є нарахування:

заробітної плати;

податків, зборів, обов’язкових платежів;

відрахування на обов’язкове і добровільне страхування;

транспортні витрати;

оренди, комунальних послуг витрати зв’язку, послуг з реклами;

інші нарахування витрат, пов’язані із збільшенням зобов’язань.

У результаті таких витрат збільшується, як вже згадувалося, власний
капітал підприємства.

Згідно П(С)БО 16 «Витрати» витрати можна про класифікувати за видами
діяльності, а саме виділяють витрати звичайної і надзвичайної
діяльності. (Рис. 1.1.1). Згідно схеми класифікації витрат за видами
діяльності вони поділяються на звичайні та незвичайні.

Звичайні витрати підприємство несе у зв’язку із здійсненням всіх видів
діяльності, якими воно займається. Це основна діяльність підприємства
(операційна), пов’язана з процесом виробництва та реалізації продукції,
а також інші види діяльності, які мають місце на підприємстві: фінансова
діяльність. інвестиційна, та інша звичайна Діяльність (витрати від не
операційних курсових різниць, оцінка необоротних активів тощо).

Рис.1.1.1. Принципи визнання або невизнання витрат

Рис. 1.1.2 Схема класифікації витрат за видами діяльності.

Надзвичайні витрати підприємство має в разі настання таких подій, які
підприємство не планує, наприклад стихійні лиха, техногенні катастрофи і
аварії. Окремо виділяють ще витрати на сплату податку на прибуток. Отже,
витрати підприємства визначаються згідно П(С)БО 16 «Витрати», як
зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення
власного капіталу. Витрати можна прокласифікувати за періодами
віднесення на фінансові результати. (Рис. 1.1.2)

Як видно із схеми об’єктів дослідження загальновиробничі витрати
включаються у собівартість продукції і списуються на витрати діяльності
(фінансові результати) в період реалізації виробничої продукції. Якщо
продукція не реалізована в цьому періоді, коли вона виготовлена, то ці
витрати разом та прямими матеріальними витратами, прямі витрати на
оплату праці іншими прямими витратами формують собівартість виготовлених
виробничих запасів (готової продукції. напівфабрикатів власного
виробництва, незавершеного виробництва).

Рис.1.1.3. Схема класифікації витрат за періодами віднесення на
фінансові результати.

Крім наведених класифікацій витрати можна прокласифікувати за такими
ознаками:

за видами діяльності;

за періодами віднесення на фінансові результати:

в залежності від економічної ролі у процесі виробництва:

по відношенню до обсягів виробництва;

в залежності від способу включення в собівартість продукції;

за ємністю складу;

за місцем виникнення.

за економічним змістом:

за доцільністю:

за календарним періодом,

з точки зору можливості впливу менеджера на витрати;

Загальна класифікація витрат представлена в таблиці 1.1.1

Виходячи із загальної класифікації витрат можна зробити характеристику
загальновиробничих витрат.

Загальновиробничі витрати мають такі ознаки:

вони є витратами звичайної діяльності, накладними в залежності;

від економічної ролі в процесі виробництва;

комплексними за своїм складом;

непрямими в залежності від способу включення в собівартість продукції
(в управлінському обліку при визначенні повної собівартості продукції);

за доцільністю загальновиробничі витрати в основному є продуктивними
витратами.

Загальновиробничі витрати в більшій своїй величині (змінні і розподілені
на постійні) списуються на собівартість реалізованої продукції, тобто на
витрати діяльності одночасно із визнанням доходу від реалізації.

Загальновиробничі витрати є витратами конкретного цеху чи одного
виробничого.

Таблиця 1.1.1

Загальна класифікація витрат

ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ

ГРУПИ ВИТРАТ

За видами діяльності

Звичайна і надзвичайна діяльність

За періодами віднесення на фінансові результати

Витрати, які списуються одночасно і визначенням доходу: витрати, які
списуються на фінансові результати у І період їх виникнення

В залежності від економічної ролі у процесі виробництва

Основні і накладні витрати

По відношенню до обсягів

виробництва

Постійні і змінні витрати

В залежності від способу

включення в собівартість продукції

Прямі і не прямі витрати

За єдністю складу

Одноелементні і комплексні витрати

3а місцем виникнення

Витрати основного виробника: витрати допоміжного виробництва: витрати
обслуговуючого виробництва

За економічним змістом

Витрати з економічними елементами; витрати зі статтями калькуляції

За доцільністю

Продуктивні і непродуктивні витрати

За календарним періодом

Поточні і одноразові витрати

З точки зору можливості виникнення менеджера витрати

Підконтрольовані витрати: непідконтрольовані витрати

Щодо можливості впливу менеджера на величину загальновиробничих
витрат, то це залежить від якості управління витратами на конкретному
підприємстві. на нашу думку, більші можливості контролю за
виробничими витратами.

Отже наведена класифікація витрат дає нам уявлення про те, які несе
підприємство з точки зору різних класифікаційних ознак. Така інформація
є дуже важливою для організації контролю і управління витратами з метою
ефективного регулювання собівартості продукції.

1.2. Поняття про загальновиробничі витрати, їх характеристика

Методологію обліку витрат підприємства визначає НП(С)БО 16 «»Витрати»
він затверджений наказом Міністерства фінансів України від31 Грудня 1999
року №318 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 19 січня
2000 року №27/4248.

Загальновиробничі витрати накопичуються та розподіляються між об’єктами
обліку витрат відповідно до певного чинника. Об’єкти обліку витрат – це
продукція, роботи або вид діяльності підприємства, які вимагають
визначення пов’язаних з їх виробництвом витрат. Згідно п.15 П(С)БО 16
«Витрати» до загальновиробничих витрат відносяться:

1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління
цехами, дільницями; відрахування на соціальні заходи й медичне
страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на плату
службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

2. Амортизація основних засобів загальновиробничого цехового
дільничого, лінійного) призначення.

3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого дільничого,
лінійного) призначення.

4. Витрати на утримання експлуатацію та ремонт, страхування, операційну
оренду основних засобів інших необоротних активів загальновиробничого
призначення.

5. Витрати на вдосконалення технологій й організації виробництва (оплата
праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих
удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості
продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших
експлуатаційних характеристик у виробничому персоналу: відрахування на
соціальні заходи, медичне страхування та апарату управління
виробництвом: витрати на здійснення технологічного контролю за
виробничими процесами та якістю продукції, робіт. послуг ).

6. Витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього
природної о середовища.

7. Інші витрати (внутрізаводське переміщення матеріалів, деталей,
напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на
склади: поточні нестачі незавершеного виробництва: нестачі і втрати від
псування матеріальних цінностей у цехах: оплата простоїв) [37,С. 194].

В першому варіанті П(С)БО 16 «Витрати» в складі інших загальновиробничих
витрат передбачалося відображення втрат від браку. Пізніше, на нашу
думку зовсім правильно, останні були виключені із складу цих витрат,
так. як вони є прямими витратами.

Таким чином, в складі загальновиробничих витрат відображаються витрати,
пов’язані з організацією і управлінням виробництвом у виробничих
підрозділах, а також витрати, пов’язані з утриманням і експлуатацією
устаткування і транспортних засобів внутрівиробничого значення. Таке
об’єднання названих витрат, на нашу думку пояснюється єдиною причиною,
що ці витрати є накладними виробничими витратами. Подібний склад
загальновиробничих (загальноцехових) витрат мав місце в нашій економіці
до 1972 р., після чого витрати на утримання і експлуатацію устаткування
були виділені в окрему облікову групу. Порівняння складу
загальновиробничих (загальноцехових) витрат в різні періоди нашої
економіки показано, що різниця полягає як у підході до виділення окремих
статей (в останній час спостерігається їх округлення), так і у виділенні
нових статей наприклад, амортизація матеріальних активів; витрати на
охорону навколишнього природного середовища і т. д ).

Першу тенденцію у підході до класифікації загальновиробничих витрат
могла пояснити тим. що конкретний перелік і склад статей калькулювання
собівартості підприємство може встановлювати самостійно. Другою — появою
нових об’єктів обліку у відповідності до міжнародної практики.

Крім сказаного, зміни в складі загальновиробничих витрат полягають ще в
тому, що на величину цих витрат не впливають лишки матеріальних
цінностей і незавершеного виробництва. Останні відносини на збільшення
доходу підприємства.

Загальновиробничі витрати складаються з постійних і змінних витрат. До
змінних загальновиробничих витрат належать витрати, що змінюються прямо
(або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Постійні
виробничі накладні витрати залишаються незмінними (або майже
незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні та змінні витрати
можна відобразити графічно (див. рис 1.2.1)

Рис. 1.2.1 Постійні та змінні загальновиробничі витрати.

Слід зазначити, що абсолютно точного поділу витрат на постійні та змінні
досягти важко, тому що існує ще й такий вид витрат, як змішані витрати,
тобто витрати, які містять в собі постійну та змінну частини. Наприклад,
оплата праці апарату управління цехами може включати до себе постійну
частину – оклад, та змінну частину – преміальні винагороди за збільшення
обсягів виробництва понад певний показник – 95 (чим більший відсоток
збільшення обсягів, тим вищі преміальні). Окрім цього, затрати, що для
одного підприємства є постійними, для іншого — змінними. Підприємству
буде надано право відповідно НП(С)БО 7 «Основні засоби» обрати
прийнятний для нього метод нарахування амортизації основних засобів
(з-поміж чотирьох запропонованих). Якщо підприємство обере
виробничий метод, за яким сума амортизації визначається залежно від
кількості виробленої продукції, то дані витрати будуть відноситися до
змінних витрат. Якщо підприємство обере добре відомий в минулому
прямолінійний метод, то витрати на амортизацію будуть відноситися до
постійних витрат. Все вищезгадане стосується лише бухгалтерського
обліку, в податковому обліку визначається відповідно до чинного
законодавства.

Поділ витрат на змінні і постійні має важливе значення як для
правильного списання і розподілу цих витрат між окремими видами об’єктів
обліку витрат, так і для контролю за накладними витратами. При цьому
потрібно враховувати поведінку кожної статті накладних витрат. Остання
може вести себе одним із таких способів:

Може представляти собою статтю перемінних витрат і змінюватися в прямій
пропорційній залежності від об’єкту ділових операцій.

Стаття може бути незмінною по своїй величині при любій зміні об’єму
виробництва. Це не означає, що витрати по цій статті не можна скоротити.
Контроль і аналіз витрат дає можливість визначити резерви їх зниження і
прийняти відповідні управлінські рішення.

Стаття може бути напівзмінною або напівпостійною.

Поведінку витрат в залежності від зміни об’єму виробництва представлено
на Рис. 1.2.2.

Рис. 1.2.2. Поведінка статей накладних витрат.

Х0 — початковий стан виробництва;

X1 — об’єм виробництва після проведення певних ділових операцій;

Z0, Z1 – величина накладних витрат при відповідних об’ємах виробництва
(Х0 і X1).

Поведінку окремих статей накладних витрат потрібно в першу чергу
враховувати при плануванні цих витрат. В зв’язку із різною поведінкою
статей накладних витрат ці витрати складніше контролювати ніж всі інші
витрати. Труднощі контролю за цими витратами на думку В. Палія і Р.
Вендера Віла полягають ще в тому, що не всі накладні витрати, які
відносяться до виробництва чи збуту здійснюються одночасно з процесами
виробництва і збуту. Деякі накладні витрати припадають на період більш
ранній, ніж трапляються зміни у виробництві чи збуті. Інші накладні
витрати припадають не суттєво більш пізній час після того як зміни у
виробництві чи збуті вже пройшли [51, С. 118 ]. Якщо зробити порівняння
адміністративних і загальновиробничих витрат, то адміністративні
витрати, тобто загальногосподарські витрати, спрямовані на
обслуговування й управління підприємством.

До складу адміністративних витрат відносяться:

загальні корпоративні витрати, тобто організаційні витрати,

витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати;

витрати на службові відрядження й утримання апарату управління
підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

  витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних оборотних
активів загальногосподарського використання, а саме операційну оренду,
страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення,
водопостачання, водовідведення, охорона;

винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки
майна);

витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс);

амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

витрати на врегулювання строків у судових органах;

податки, збори усі інші передбачені законодавством обов’язкові платежі,
крім цих податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до
виробничої собівартості продукції робіт, послуг);

плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги;

інші витрати загальногосподарського призначення [37,С. 195].

Вивчення змісту адміністративних витрат дає можливість, зробити висновок
що їх склад в порівнянні із складом загальногосподарських витрат
помінявся. Ці зміни полягають в тому, що статті
адміністративних витрат є більш укрупненими і в дечому змінився їх
економічний зміст. Порівняння складу адміністративних і
загальногосподарських витрат можна зробити на підставі таблиці 1.2.1.

Таким чином, до складу адміністративних витрат не включені
загальногосподарські витрати:

поточні витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів;

природоохоронного призначення;

витрати пов’язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів;

виграти пов’язані з набором робочої сили;

витрати, на перевезення працівників до місця роботи і назад у районах,
що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування;

додаткові витрати, пов’язані з виконанням робіт вахтовим методом;

витрати на сплату процентів за фінансовими кредитами;

оплата концесійних платежів за використання природних копалин.

Вартість безкоштовно наданих працівникам окремих галузей народного
господарства, комунальних послуг.

Новими статтями в складі адміністративних витрат є такі статті:

загальні корпоративні витрати;

витрати на врегулювання спорів у судових органах.

Отже, помінялася не тільки назва, а й їх економічних зміст. Це, на мою
думку, пов’язано в першу чергу з тим, що адміністративні витрати даються
в собівартість продукції, а відносяться до витрат звітного періоду.

Таблиця 1.2.1

Порівняльна характеристика складу адміністративних і
загальногосподарських витрат

Статті Склад адміністративних витрат у відповідності з П (С) БО 16
“Витрати” Склад загально-господарських витрат у відповідності з Типовим
положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції
(робіт і послуг) у промисловості від 26.04.96р.

1 2 3

Загальні корпораційні витрати + –

Витрати на службові відрядження і утримання апарату управління
підприємством та іншого загальногосподарського персоналу + +

Витрати на утримання основних засобів інших нематеріальних оборотних
активів загальногосподарського використання + +

Винагороди за професійні послуги + +

Витрати на зв’язок + +

Витрати на врегулювання спорів у судових органах + –

Амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання +
+

Плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків + +

Поточні витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів
природоохоронного призначення – +

Податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі,
крім тих податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до
виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) + +

Витрати, пов’язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів – +

Витрати пов’язані з набором робочої сили – +

Витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад у напрямках,
що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування –
+

Додаткові витрати, пов’язані з виконанням робіт вахтовим методом – +

Витрати на сплату процентів за фінансовими кредитами – +

Сплата концесійних платежів за використання природних копалин – +

Вартість безкоштовно наданих працівникам окремих галузей народного
господарства комунальних послуг – +

1.3. Роль обліку, аналізу, і аудиту в системі управління витратами
підприємства

Втрати на виробництво завжди знаходяться в центрі уваги працівників
управління промислових підприємств, що пояснюється кількома причинами,
серед яких можна виділити основні:

необхідність раціонального використання обмежених ресурсів;

забезпечення зростання прибутків за рахунок економії ресурсів;

отримання синтетичного показника, який характеризує ефективність
використання всіх видів ресурсів (собівартість продукції);

планування ресурсні на одиницю продукції та аналіз;

фактичних витрат з метою виявлення відхилень і причин;

співставлення доходів і витрат для визначення маржинального доходу;

прийняття рішень щодо удосконалення конструкції, технології існуючих
виробів і визначення ефективності заходів;

вирішення питань розширення асортименту продукції, використання
потужностей підприємства, освоєння нових видів продукції.

У названих випадках інформація потрібна для прийняття управлінських
рішень, які ґрунтуються на економічній доцільності і тих, чи інших
альтернатив.

Собівартість продукції виступає універсальним показником, який в
грошовому виразі акумулює всі витрати (прямі і непрямі), пов’язані з
процесом чи виробом (частиною виробу -деталями, вузлами).

Методологія обліку витрат на виробництво в Україні ґрунтувалася на
інтегральній системі бухгалтерського обліку, коли фінансовий і
управлінський облік використовують одні і ті ж документи, але для
різного призначення. Подібні між цими двома підсистемами обліку
обумовлена тим, що окремі елементи фінансового обліку притаманні також
управлінському:

використання даних фінансового обліку в управлінському, що вимагає
розробки єдиних правил збору первинних даних;

оперативна інформація використовується як для фінансового так і для
управлінського обліку, що усуває дублювання збору даних;

дані фінансового і управлінського обліку використовуються для прийняття
рішень.

Отже управлінський облік виник не як альтернативний вид, який
протистоїть чи відміняє фінансовий облік, а як доповнення до нього,
враховуючи те, що завдання управлінського обліку пов’язані з
передбаченням подій, явищ, процесів, а фінансовий фіксує ті події, чи
процеси, які відбулися. між цими підсистемами обліку не стільки подібних
рис скільки відмінностей, а тому можна говорити про системи обліку,
кожна з яких як окрема наука.

Управлінський облік зарубіжні автори пов’язують з деталізацією витрат за
центрами витрат і сферами відповідальності та прийняттям рішень,
направлених на економію витрат та зниження собівартості продукції.

Управлінський облік вимагає в першу чергу, організації аналітичної
теорії, функціями якої є:

визначення витрат на виробництво і собівартості виробів;

розрахунок фінансових результатів виробленої продукції;

облік витрат за центрами і сферами відповідальності.

Організація аналітичного обліку витрат на виробництво в значній мірі
залежить від правильного документування спожитих ресурсів підприємства.
В документах під обов’язково передбачати відображення реквізитів як
місце виникнення, найменування продукції і відповідні статті витрат. При
наступній обробці документів ці реквізити використовуються для
складання відомостей розподілу витрат матеріалів, заробітної
плати, амортизаційних відрахувань, розподілу витрат допоміжних
виробництв і господарств, розподілу витрат на освоєння виробництв,
нарахування зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів тощо.

Організація синтетичного та аналітичного обліку витрат на виробництво
може бути успішною лише в тому випадку, коли буде розроблено проект
організації обліку, в якому чітко вказується за якими ознаками
побудований синтетичний і аналітичний облік та чітко описано методику
збору інформації про витрати і формування собівартості продукції.

Ефективність контролю за формуванням собівартості товарного випуску та
одиниці продукції залежить від того, яким методом виявляються фактичних
витрат на виробництво від їхнього рівня та за який термін вони
узагальнюються і подаються управлінському персоналу для прийняття рішень
щодо мінімізації відхилень.

При традиційному способі обліку витрат на виробництво фактична
собівартість продукції визначається в першій половині наступною за
звітним місяця, коли будуть узагальнені дані у відомостях аналітичного
обліку витрат на виробництво окремих видів продукції, враховані дані про
незавершене виробництво і визначена сума витрат на товарний випуск. Лише
після складання звітної калькуляції на кожний вид продукції стає
можливим співставити дані про фактичну та планову суму витрат на
товарний випуск в цілому та на одиницю продукції і знайти відхилення,
які характеризують рівень витрат за окремими статтями калькуляції
(економію чи перевитрати). Недоліком такого способу контролю є
запізнення інформації про негативні відхилення, що не дозволяє прийняти
рішення в той момент, коли вони виникли. Отже, відхилення не
контролюються апаратом управління і формування собівартості знаходиться
поза системою спостереження.

Слід відзначити, що на підприємствах України переважає традиційна
система обліку та контролю фактичних витрат, яка доповнюється окремими
елементами оперативного контролю (документування витрачання
матеріальних ресурсів .за допомогою лімітних карт, карт розкрою
матеріалів, складання маршрутних листів обробки деталей тощо).

Зрозуміло, що окремі елементи такого контролю не можуть замінити собою
систему, тому ефективність впливу апарату управління на формування
собівартості дуже низька.

Наука і практика кращих підприємств давно виробили системи контролю за
формуванням собівартості продукції, що базуються па стандартних
(нормативних) витратах ресурсів. Однією з таких систем є система
нормативного обліку і оперативного контролю витрат виробництва. Поняття
«нормативні витрати» ґрунтується на розрахунку норм витрат на матеріали,
оплату праці, встановлення нормативів на організацію та управління
виробництвом.

Як технічний контроль здійснюється за допомогою приладів (тиск,
температура, швидкість), що дозволяє попередити небезпеку, так і система
нормативного обліку витрат попереджує адміністрацію про відхилення від
норм. що свідчить про фінансову небезпеку підприємства.

Дисперсія (відхилення) фактичних втрат від нормативних показує позитивні
або негативні тенденції у формуванні собівартості, що впливає на
калькуляцію собівартості продукції та на її цін. Якщо Дисперсія
негативна (переважають перевитрати), то собівартість продукції
підвищується. У випадку, коли при підвищенні собівартості Продукції ціна
не змінюється, підприємство не отримує планову масу прибутку.

Облік нормативних витрат і основою для управління бізнесом. Якщо вироби
відповідають стандартам і знаходять збут то і в цьому випадку контроль
витрат необхідний для попередження зайвих витрат.

При встановленні стандартних норм необхідно враховувати досвід роботи
підприємства, а також досвід конкурентів. Стандартні витрати повинні
вказувати шлях в майбутнє, а не відображати минуле. Виходячи з цього
нормативні витрати це науково обґрунтовані норми, які отримані при
аналізі всіх факторів виробництва та конкуренції на ринку. Нормативна
(стандартна) собівартість визначається спеціалістами підприємства, які
займаються закупками, виробництвом і збутом продукції. Не можна
встановлювати нормативні витрати на матеріали довільно, обґрунтовуючи їх
минулим досвідом, хоча на виробництві такий метод досить поширений.

Під час розробки річних планів на промислових підприємствах здійснюється
планування витрат виробництва. У процесі планування вирішується такі
завдання:

розраховується вартість ресурсів необхідних для виробництва
продукції, і вишукується можливість для виконання виробничої програми з
найменшими витратами;

визначається загальна величина витрат на виробництво;

обчислюється собівартість виробництва кожного виду продукції яка є
критерієм нижчого рівня цін також рентабельність виробів як одна з умов
формування виробничої програми;

створюється основа для визначення внутрішньовиробничих
економічних відносин: організації оренди, підряду, інших форм оплати і
стимулювання праці.

Розрахунки витрат проводяться з урахуванням суспільних умов виробництва,
що визначають умови праці, правила використання природних ресурсів,
безпечного ведення робіт, охорони навколишнього природного середовища.

Зазначені вище завдання вирішуються за допомогою техніко-економічних
розрахунків, проведених з використанням технічних норм, нормативів та
інших параметрів виробничого процесу, що фіксується технічною
документацією, і з урахуванням економічних умов виробничої діяльності:
оплати праці, цін на ресурси, нормативів, платежів, що визначаються
законами та іншими нормативними актами.

Вихідними даними для планування витрат є:

планові обсяги виробництві продукції в натуральному і вартісному
виразах;

норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції і
розрахунки потреби в ресурсах у натуральному виразі;

договори на постачання матеріальних ресурсів і продукції, що
випускається, обслуговування виробництва і встановлення
господарських зв’язків, у яких позначені умови їх виконання та оплати;

норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу
робітників, умови оплати їх праці, що визначаються позитивними
договорами і контрактами;

економічні нормативи норми амортизаційних відрахувань, відрахування
на соціальні заходи, податків, зборів та інших обов’язкових платежів,
передбачених законодавством, тощо;

плани організаційно-технічних заходів, щодо технічного
переоснащення та удосконалення організації виробництва, економії
матеріальних ресурси, поліпшення використання праці, спрямовання
на усунення інших витрат і втрат.

Проводячи розрахунки витрат необхідно врахувати загальні умови і вимоги,
зокрема:

оптимізацію структури і умов виробництва (розмір партії виробленої
продукції, якісні показники, змінність, режим роботи устаткування тощо);

оптимізацію процесу виробництва, удосконалення його організації та
управління, підвищення технічного рівня;

раціональний вибір матеріальних ресурсів, що використовуються (структури
та якості сировини і матеріалів, умови постачання, транспортування,
зберігання);

взаємозв’язок витрат з продукцією, що випускається;

вирахування витрат, що не включаються до розрахунку собівартості
продукції і відшкодовуються з прибутку та інших джерел;

розподіл одноразового проведених витрат, що забезпечують виробництво
протягом тривалого часу, за періодами пропорційно до обсягу продукції,
що випускається в кожному періоді, або за іншими ознаками, що
відповідають характеру витрат.

Залежно від мети планування. тривалість планового періоду, етапів і
стадій розробки планів, визначення номенклатури продукції, ступеня
організаційно технічної підготовки виробництва, повноти вихідної
інформації, та інших умов планування собівартості визначається
виконанням укрупнених розрахунків зміни базового рівня витрат або
кошторисно-нормативних розрахунків величини необхідних витрат.

Процес планування передбачає наявність виробничих потужностей .виходячи
з яких розробляю виробничі завдання, норми і нормативи витрачення
ресурсів на одиницю продукції, кошториси витрат на виробництво в розрізі
виробничих підрозділів підприємства. Слід відмітити що процесу
планування припадає детальний облік і аналіз зовнішнього і внутрішнього
середовища, конкурентній позиції на ринку, фінансові результати від
збуту, тенденції їх пошуку та інші фактори.

Отже, планування не є ведучою ланкою в системі управління, як
зосереджувалося в плановій економіці, а виступає одним з елементів
системи управління. З іншого боку необхідно застерегти від недооцінки
планування в процесі управління. План, або прогноз для підприємства грає
значну роль, показує ту мету, до якої прагне підприємство. При
відсутності детально розробленого плану апарат управління не може дати
оцінки досягнутого фактичного рівня використання ресурсів випуску та
реалізації продукції, отримання фінансового результату.

План виступає в ролі орієнтира господарської та фінансової діяльності,
але він не повинен абсолютизуватися. План носить імовірний характер,
ідеальний план в принципі не можливий і до нього не потрібно прагнути,
але без плану роботи підприємство втрачає орієнтири, на які направлені
його зусилля, щодо поліпшення своєї діяльності.

РОЗДІЛ ІІ. ОБЛІК ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ І ШЛЯХИ ЙОГО  ВДОСКОНАЛЕННЯ

2.1. Порядок формування загальновиробничих витрат

Всі витрати операційної діяльності, в тому числі загальновиробничі,
формуються в розрізі економічних елементів і статей витрат. В П(С)БО 16
«Витрати» виділені такі економічні елементи:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

На загальновиробничі потреби можуть бути використані такі матеріальні
ресурси: паливо, енергія, запасні частини. основні, допоміжні і інші
матеріали. Зокрема, для отримання і експлуатації устаткування
використовуються масивні, обтиральні матеріали, різні емульсії для
охолодження устаткування, паливо, енергія. вода, пара, стиснуте повітря
та інші види енергії на приведення в рух виробничого устаткування,
запасної частини, деталі, вузли та інші матеріали для ремонтів,
інструменти пристрої, які обліковуються в складі малоцінних і
швидкозношуваних предметів. На інші загальновиробничі і
загальногосподарські потреби можуть бути використані сировина, основні
матеріали, комплектуючі вироби, на вдосконалення технології і
організації виробництва (поліпшення якості продукції, підвищення її
надійності довговічності, інші експлуатаційні характеристики), різні
допоміжні матеріали для проведення ремонтів, електроенергія, вода, пара
власного виробництва, спецодяг, спецвзуття, малоцінний інвентар і інші
матеріальні цінності.

Облік матеріальних витрат ведеться на підставі документів про відпуск
матеріальних цінностей зі складу у виробничі підрозділи, і про їх
використання у виробництво. Відпуск матеріалів у виробництва може
здійснюватися на підставі лімітно-забірних карт (Форма М — 8 або М -9),
акту-вимоги на заміну (додатковий відпуск) матеріалів (Форма М-10),
накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (Форма М
— 11).

Вартість матеріальних ресурсів віднесена на витрати виробництва залежить
від вибору того чи іншого методу оцінки виробничих запасів. Відпущені
запаси у відповідності з П(С)БО 9 «Запаси» можуть бути оцінені за одним
із таких методів:

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасу;

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО);

собівартості останніх ;за часом надходжень запасів (ЛІФО);

нормативних витрат.

Зупинимося на особливостях застосування цих методів.

Метод ідентифікаційної собівартості застосовується щодо тих видів
виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних
замовлень і проектів, а також, щодо тих видів запасів, котрі це
замінюють одне одного. Застосування цього методу передбачає ведення
індивідуального обліку кожної одиниці запасів. Цей метод Застосовується
при невеликій номенклатурі матеріалів, а також при списанні матеріалів,
що дорого коштують (дорогоцінного каменю. дорогоцінних металів тощо)

Запаси можуть складатися також за середньозваженою вартістю, яка
визначається у кожному виду (групі) запасів як частка ділення загальної
вартості виду (групи) запасів на їх кількість. Зазначені кількість і
вартість складаються відповідно із собівартості та кількості по залишку
на початок місяця і по запасах, що надійшли протягом місяця. Отже, при
різних цінах на один і той же вид запасів обчислюється їх середня ціна.
за якою згодом оцінюється списання запасів на виробництво. Цей метод
застосовується при великій номенклатурі використовуваних при виробництві
продукції матеріалів.

Метод ФІФО передбачає що запаси мають списуватися за собівартістю
відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження. В умовах
інфляції він зумовлює зниження вартості відпущених виробництво ресурсів,
за вищання їх залишку в балансі, а отже, завищення фінансового
результату від основної діяльності підприємства.

Метод ЛІФО передбачу першочергове списання матеріалів за собівартістю
останніх партій їх результаті відбувається завищення вартості відпущених
цінностей, зниження їх залишку на кінець місяця в балансі, а отже,
зниження прибутку підприємства.

Метод оцінки за нормативними витратами полягає в застосуванні норм
витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), установлених підприємством
з урахуванням нормативних рівнів використання запасів. праці, виробничих
потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення
нормованих витрат до фактичних витрат і піни мають регулярно
перевірятися і переглядатися. На нашу думку. використання цього методу
оцінки запасів при їх вибутті можливе при нормативному методі обліку
витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Суть його
полягає в тому, що списання вартості запасів на витрати виробництва
здійснюється за нормативною (плановою) собівартістю, а відхилення
первісної вартості запасів від нормативу, які неминуче виникають у
процесі виробництва, відноситься прямо на собівартість реалізації
продукції в періоди їх виникнення. тобто по дебету рахунка 90
«Собівартість реалізації». Отже, матеріальні витрати у складі
незавершеного виробництва і готової продукції будуть оцінені за
нормативною (плановою) собівартістю.

Підприємство самостійно вибирає метод оцінки запасів. При цьому для всіх
одиниць бухгалтерського обліку запасів котрі мають однакове призначення
і однакові умови використання застосовується тільки один із
запропонованих методів.

В складі загальновиробничих витрат значну питому вагу займають витрати
на оплату праці (заробітна плата апарату управління підприємством:
апаратом управління виробничими підрозділами, робітників що обслуговують
устаткування; робітників, які зайняті переміщенням вантажів у виробничих
підрозділах — водії авто і електрокарів; робітників, які здійснюють
розвантаження матеріалів, інструментів, деталей. завантаження готової
продукції; інших працівників, які зайняті у сфері управління і
організації виробництва) Заробітна плата працівників зайнятих в
управлінні і організації виробництва розраховуються за погодинною
системою оплати праці. Витрати на оплату праці визначаються виходячи із
посадових окладів і кількості відпрацьованого часу. На більшості
підприємства використовується погодинно-преміальна оплата праці, при
якій крім заробітної плати нараховується премія залежно від результатів
роботи. Заробітна плата робітників. які обслуговують устаткування і
зайняті переміщенням навантажувально-розвантажувальними роботами може
розраховуватися за погодинною або відрядною системами, їх заробіток може
залежати від заробітної плати робітників. які зайняті у виробничому
процесі, тобто застосовуються непряма відрядна форма оплати праці

Відрахування на соціальні заходи здійснюються по встановлених грифах від
фонду оплати праці (див. табл. 2.1.1)

Таблиця 2.1.1

Тарифи відрахування на соціальні заходи від фонду оплати праці

Види відрахувань від фонду Тарифи відрахувань

В Пенсійний фонд 32%

На загально обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням
та похованням 2,5%

На загально обов’язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття 2%

з 1.07.01р. – 2,5%

Друге, за величиною, місце в складі загальновиробничих витрат на
багатьох підприємствах займає амортизація необоротних активів.

П(С)БО 7 Передбачає такі методи нарахування амортизації основних засобів
(крім інших необоротних матеріальних активів):

прямолінійний;

зменшення залишкової вартості;

подвійного залишку, що зменшується;

кумулятивний;

виробничий.

Розглянемо кожен із даних методів нарахування амортизації. За методом
прямолінійного списання вартості об’єкта основних засобів, то
амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом строку
його експлуатації. Щорічні амортизаційні відрахування визначаються за
формулою:

Виробничий метод оснований на тому, що амортизація є тільки результатом
експлуатації об’єкта основних засобів, і тимчасові строки не відіграють
ніякої ролі в процесі її нарахування. Щорічна сума амортизації при цьому
методі визначається так :

Амортизаційні відрахування = фактичний річний обсяг продукції (робіт,
послуг) х виробнича ставка амортизації

в свою чергу:

Виробнича ставка амортизації = (первинна вартість –

ліквідаційна вартість) : загальний розрахунковий обсяг виробництва

Суть прискорених методів амортизації основних засобів по тому, що на
початку експлуатації основних засобів суми нарахованої амортизації
значно перевищують амортизаційні суми, нараховані, в кінці строку служби
об’єкта. Використовуючи ці методи, виходять з того, що багато видів
основних засобів виробничого призначення діють ефективніше. поки вони ще
нові і мають, високі продуктивні здатності. І з часом витрати на ремонт
збільшуються; і в кінці строку експлуатації об’єкта значно вищі. ніж на
початку. Це призводить до того, що загальна сума витрат на ремонт і
амортизаційних відрахувань залишається фактично постійною протягом
багатьох років В результаті корисність об’єктів основних засобів
залишається однаковою протягом тривалого часу.

Відповідно до методу зменшення залишкової вартості:

Річна сума амортизації = залишкова вартість об’єкта основних засобів х
х річна норма амортизації

Ступінь кореня n = кількість років корисного використання об’єкта.

При методі подвійного зменшеного залишку прискореної амортизації
ліквідаційна вартість об’єкта не враховується, щорічні амортизаційні
відрахування визначаються за формулою :

Амортизаційні відрахування = 2 * Норма амортизації * Балансова вартість

Кумулятивний метод називають ще методом списання вартості за сумою чисел
років. Амортизаційні відрахування при цьому методі розраховуються таким
чином :

Амортизаційні відрахування = кумулятивний коефіцієнт * (первинна
вартість – ліквідаційна вартість)

Кумулятивний коефіцієнт = число років, що залишається до кінця строку
служби об’єкта : сума років строки служби об’єкта

Крім вищеперелічених методів нарахування амортизації, підприємств
відповідно до 11(С)БО 7 «Основні засоби» може застосовувати норми і
методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством.

Згідно із П(С)БО 7 «»Основні засоби» нарахування амортизації починається
з наступного місяця після визнання об’єкта основних засобів активом.
Нарахування амортизації припиняється з наступного місяця після вибуття
об’єкта основних засобів і призупиняється на період реконструкції,
модернізації добудування (дообладнання) і консервації об’єкта основних
засобів.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємство з сезонним
характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом
періоду роботи підприємства у звітному році. Місячна сума амортизації
при застосуванні всіх методів, крім виробничої о. визначається
діленням річної суми амортизації на 12.

На підставі п. 27 П(С)БО 7 «Основні засоби» амортизація інших
необоротних матеріальних активів нараховується з використанням тільки
прямолінійного або виробничого методу. Крім цього, амортизація
малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може
нараховуватися у першому місяці використання об’єктів у розмірі 50%
вартості що амортизується, а решта 50% вартості, що амортизується, — у
місяці їх виключення з активів (списання з балансу) у результаті
невідповідності критеріям визнання активом, або у першому місяці
використання об’єкта 100% його вартості. Тобто за суттю для малоцінних
необоротних активів залишається раніше існуюча система нарахування
зносу.

До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати
операційної діяльності, які не увійшли до складу названих елементів,
зокрема оплата вартості продукції (робіт і послуг), одержаних зі
сторони, витрати на відрядження, на послуги зв’язку, плата за
розрахунково-касове обслуговування, винагороди за юридичні, й
аудиторські послуги, послуги оцінки майна, тощо. Величина цих витрат
визначається у відповідності з ; встановленими договірними цінами,
нормами і тарифами.

Згідно з наказом №88 кіл 12.11.1993 року Міністерства фінансів України.
Міністерства економіки України «Про затвердження норм коштів на
представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання
особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх
витрачання». Представницькі витрати це – затрати підприємств на прийом
та обслуговування іноземних представників і делегацій та представників
інших підприємств, які прибули за запрошенням для проведення
переговорів з метою здійснення міжнародних зв’язків, становлення і
підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань,
пов’язаних з комерційною діяльністю.

Представницькі витрати можуть включати:

затрати, пов’язані з проведенням офіційного прийому (сніданку, обіду,
вечері). При цьому обмежень щодо алкогольних напоїв у даних випадках
чинні нормативні акти не містять.

транспортне забезпечення делегації;

заходи культурної програми;

буфетне обслуговування під час переговорів;

оплату послуг перекладача, який не перебуває у штаті підприємства;

оплату номерів у готелях;

витрати, пов’язані з бронюванням номерів у готелях (але не більше 50
відсотків вартості номера за добу).

Кошти, витрачені на ці цілі повинні мати обов’язкове документальне
підтвердження. Це дуже важливо як для податкового, так і для
бухгалтерського обліку.

Крім первинних документів, безпосередньо пов’язаних з витрачанням
грошових коштів (рахунків готелів, ресторанів тощо). необхідно оформити
наказ про організацію проведення переговорів, запрошення для учасників,
програму проведення ділової зустрічі, кошторис витрат на проведення
заходу. У цих документах повинні бути зазначені: дата. місце і програма
проведення ділової зустрічі (прийому), запрошені особи, представники
підприємства, яке приймає делегацію, розмір витрат.

Наказом по підприємству або іншим документом підприємства визначається
коло осіб, які мають відношення до прийому представників інших
організацій з питань комерційної діяльності. В наказі №88 обумовлено, що
кількість учасників від сторони, яка проводить офіційний прийом, не
повинна перевищувати кількості учасників, які прибули від запрошеної
сторони. У випадках, коли представницькі заходи організовуються з метою
реклами, витрати на їх проведення включаються до складу витрат на збут.

Що стосується податкового обліку, то основою базою, на якій ґрунтується
правильне відображення так званих представницьких витрат, є підпункти
5.3.1 і 5.4.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»
від 22.05.97р. №283 97-ВР.

Не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов’язані
з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення
прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та
розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань
неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та
витрат, пов’язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються
нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього
підпункту Закону про прибуток не стосуються платників податку, основною
діяльністю яких є організація прийомів презентацій і свят на замовлення
та за рахунок інших осіб (кафе, ресторани. бари).

Включаються до складу валових витрат витрати платника податку на
проведення передпродажних і рекламних заходів стосовно товарів (робіт,
послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і
розповсюдження подарунків-включаючи безоплатну роздачу зразків товарів
або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але
не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за
попередній звітний (податковий) квартал.

Як бачимо. Закон вимагає, щоб метою заходів, що проводяться, була
реклама продукції, товарів (робіт, послуг) підприємства.

Такої ж точки зору дотримується і ДПАУ у своєму роз’ясненні від
07.03.2000 р. №1159/6/15-1116 «Включення витрат на організацію і
проведення прийомів до валових витрат виробництва (обігу)».

Що таке реклама, визначає Закон України «Про рекламу» від 03.07.96 р.
№270/96-ВР. Реклама — це спеціальна інформація про осіб або продукцію,
що поширюється у будь-якій формі та у будь-який спосіб з метою прямого
або опосередкованого отримання прибутку.

На жаль. Закон про прибуток нічого не говорить про склад затрат, які
можна включати до складу витрат на проведення прийомів або презентації.
Тобто будь-які втрати, що не заборонені законом. -дозволені. Але для
включення цих витрат до складу валових витрат підприємства необхідно
підтвердити їх зв’язок з господарською діяльністю підприємства. Тому при
формуванні програми прийому або презентації можна тільки максимально
пов’язати всі заходи, що проводяться. з рекламною діяльністю
підприємства.

За затратами, що включаються до складу валових витрат, підприємство має
право на податковий кредит з ПДВ (підпункт 7.4 1.Закону України «Про
податок на додану вартість» від 0304.97р. 168/97-ВР).

Накопичуються загальновиробничі витрати в розмірі статей витрат, перелік
яких виключається підприємством самостійно На нашу думку, у фінансовому
обліку ці витратити можна відображати за статтями. які вказані в П(С)БО
16 «Витрати”. В управлінському обліку вказані статті доцільно
деталізувати

Загальна методика побудови обліку загальновиробничих витрат за
елементами аналогічне методиці побудови витрат виробничої діяльності.

Відповідно до законодавства підприємство має право обирати один між З
способами обліку витрат діяльності:

з використанням 8-го класу рахунків «Витрати за елементами»;

з використанням 9-го класу рахунків «Витрати діяльності»;

з одночасним використанням 8-го і 9-го класу рахунків.

Облік витрат тільки по рахунках класу 8 можуть вести суб’єкти малого
підприємництва, а також організації. діяльність яких не спрямована на
ведення комерційної діяльності. У них підприємств інформація про витрати
. формуватиметься в розрізі економічних елементів. Витрати списуються
безпосередньо з кредиту рахунків класу 8 в дебет рахунку 23
«Виробництво» в частині прямих і загальновиробничих витрат, а всі інші
витрати відносяться на рахунок 79 «Фінансові результати». Усі витрати,
пов’язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю, витрати при
надзвичайних операціях в цьому випадку враховуються на рахунку 85 «Інші
витрати».

Необхідно відзначити, що не інструкції про застосування Плану рахунків
не дане визначення «суб’єкт мають підприємництва». Якщо користуватися
старими критеріями віднесення підприємств до «малих» за чисельністю
працівників, то для багатьох Малих підприємств, які проводять
різнопланову діяльність, такий облік витрат не за їх видами, а тільки за
елементами обмежить можливість отримання важливої інформації для
економічного аналізу, планування діяльності. Тому вести облік витрат
тільки на рахунках можна рекомендувати тільки підприємствам з невеликою
кількістю господарських операцій і при відсутності кількох напрямків
діяльності.

Усі інші підприємства використовують рахунки класу 9. їх використання
дозволяє здійснювати докладніший облік витрат. Такі підприємства можуть
нести облік витрат тільки на рахунках 9 класу або за бажанням можуть
використовувати одночасно з цим і рахунки класу 8 для узагальнення
інформації про витрати за елементами.

Схема обліку витрат із застосуванням рахунків 8 і 9 класів представлено
на рисунку 2.1.1.

Рис.2.1.1 Схема обліку витрат і застосуванням рахунків 8 і 9 класу

Загальна схема обліку витрат без застосування рахунків класу 8 є значно
простішою, а щодо інформації про витрати в розрізі економічних
елементів, то її можна одержати в позасистемному порядку із облікових
регістрів (журнал 5,5А). Тому на наш погляд використання рахунків класу
8 є недоцільним, так як робить цей облік трудомістким і незручним.

2.2 Облік і розподіл загальновиробничих витрат

Облік загальновиробничих витрат на організацію виробництва та управління
цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами
основного і допоміжного виробництва, також витрати на утримання та
експлуатацію машин та устаткування ведеться на рахунку 91
«Загальновиробничі витрати «.Цей рахунок не застосовується підприємствах
торгівлі. Рахунок 91- активний, витратний, збірно-розподільчий,
призначений для обліку господарських процесів.

Загальна схема організації обліку загальновиробничих витрат
представлена на рисунку 2.2.1.

Облік загальновиробничих витрат здійснюється на основі зведених
документів про витрати, в яких накопичуються дані із первинних
документів по обліку витрачання виробничих запасів, нарахування
заробітної плати, про рух основних засобів і інших необоротних активів,
накладних, актів про виконані роботи і послуги, авансових звітів і інші.
До зведених документів по обліку витрат відносяться: відомість розподілу
матеріалів (розробна таблиця1), відомість розподілу заробітної плати
(розробна таблиця6), відомість нарахування амортизації основних засобів
(розробна таблиця 6), відомість нарахування амортизації інших
необоротних активів, листки-розшифровки по обліку грошових витрат.

Рис.2.2.1. Загальна схема організації обліку загальновиробничизх витрат

Аналітичний облік витрат ведеться за місцем виникнення і статтями
витрат. Місцями виникнення загальновиробничих витрат є виробничі
підрозділи (цехи, дільниці). Методичними рекомендаціями по застосуванню
регістрів бухгалтерського обліку, затвердженими Міністерством Фінансів
України від 29.12.2000 р. не передбачено облікові регістри для
аналітичного обліку витрат в розрізі виробничих підрозділів. В журналі 5
і 5А передбачено відображення витрат в цілому по підприємству. Тому нами
пропонується для обліку витрат по цехах і інших виробничих підрозділах
використовувати відомість 12 «Затрати цехів», змінивши її нумерацію у
відповідності до номера журналу (наприклад, відомість 5,2). яка мала
місце при «Старій» журнально-ордерній формі обліку. На основі даних цих
відомостей інформації про загальновиробничі витрати буде зазначуватись в
журналі 5 або 5А.

Схема документообороту по обліку загальновиробничих витрат представлено
на рисунку 2.2.2

Рис. 2.2.2. Схема документообороту по обліку загальновиробничнх витрат.

Облік загальновиробничих витрат без використання рахунків 8 класу
відображається в бухгалтерському обліку такими записами:

Нарахований знос основних засобів та нематеріальних активів загально
виробничого призначення

Дт 91 Кт 1З

Списані виробничі запаси на ви грати по обслуговуванню виробництва

Дт 91 Кт 20

Передані в експлуатацію МШП загальновиробничого призначення

Дт91 Кт 22

Оплачені готівкою загальновиробничі витрати

Дт91 КтЗО

Оплачено загальновиробничі витрати з рахунку в банку

Дт91 КтЗІ

Списана на загальновиробничі витрати сума раніше пред’явленої претензії,
не підлягає задоволенню

Дт91 Кт37

Списано на загальновиробничі витрати звітного періоду відповідна частина
витрат майбутнього періоду

Дт91 Кт39

Проведені відрахування на забезпечення виплат відпусток

Дт91 Кт47

Акцептовано рахунки постачальників за послуги по обслуговуванню цехів
основного та допоміжного о виробництва

Дт91 КтбЗ

Нарахована заробітна плата персоналу цеха та проведені відрахування на

соціальні заходи

Дт91 Ктбб

Дт91 Кт65

Облік загальновиробничих витрат з використанням рахунків класу 8
представимо на схемі формування витрат по рахунку 91 (див. рис. 2 2.3)

Порядок розподілу і включення до собівартості продукції
загальновиробничих витрат залежить від їх зв’язку з обсягом
виробництва. Пункт 16 П(С)БО 16 визначає, що змінні загальновиробничі
витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва (інший об’єкт
витрат) із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати,
обсягу діяльності, прямих витрат, тощо, виходячи з фактичної потужності
звітного періоду, а постійні витрати роздаються на кожну одиницю
виробництва із використанням бази розподілів (годин праці, заробітної
плати, обсягу діяльності, прямих витрат і т.д.) при нормальній
потужності.

Рис. 2.2.3 Схема формування витрат на рахунку 91 «Загальновиробничі
витрати»

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу
собівартості Реалізованої продукції (робіт, результату ) у період їх
виникнення. Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних
загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичного розміру.

Змінні загальновиробничі витрати визначаються за фактичними
обліковими даними. Якщо підприємство не веде окремого обліку постійних і
змінних витрат або за обліковими даними неможливо визначити фактичної
суми таких витрат, то для визначення змінних витрат може бути визначена
питома вага цих витрат на одиницю продукції. Наприклад: електроенергія
при незмінних тарифах буде рости прямо пропорційно росту обсягу
виробництва.

У зв’язку з цим суми змінних витрати можуть бути визначені як добуток
обсягу виробництва на суму змінних витрат розрахованих на одиницю
продукції.

Підприємствам надане право самостійно встановлювати перелік і склад
змінних і постійних загальновиробничих витрат, які слід відобразити в
документі про облікову політику підприємства.

Нормальна потужність — це очікуваний середній обсяг діяльності, що може
бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом
кількох років дії операційного циклу з врахуванням запланованого
обслуговування обсягу виробництва. В цьому випадку слід відмітити, що
може бути два варіанти вимірювання нормальної потужності.

Перший варіант — використання вихідних даних виробництва, наприклад,
кількість готової продукції, яка повинна бути виготовлена протягом
одного або кількох років чи операційної циклу (наприклад на
лісокомбінаті — це кількість виробу якого планується виготовити
протягом операційного циклу з обліком фактичної потужності
лісокомбінату, тобто можливості лісокомбінату виготовити необхідну
кількість продукції). Але використання в якості бази для
вимірювання нормальної потужності вихідних значень виробництва має
місце в тому випадку якщо підприємство виготовляє тільки один вид
продукції.

Якщо на підприємстві одночасно виготовляється декілька видів продукції,
то застосовується другий варіант вимірювання нормальної потужності, при
якому використовується вхідні дані виробничого процесу, наприклад, прямі
години праці, машино-години, пряма заробітна плата, прямі витрати
матеріалів і ін., які потрібно витратити для виготовлення запланованої
кількості продукції. Слід відмітити , що як і в першому та і в другому
варіантах при визначені середнього обсягу діяльності до уваги
приймаються прогнозовані значення можливих обсягів реалізації протягом
декількох слідуючих років (можна використовувати і один рік) або
операційний цикл, а потім для визначення нормальної потужності або
застосовують ці об’єми, або визначають кількість відповідних вхідних
параметрів, котрі необхідно витрати для виготовлення запланованої
кількості продукції.

Змінні загальновиробничі виграти розподіляються на кожен об’єкт витрат з
використанням бази розподілу (години праці заробітна плата, обсяг
діяльності, прямі витрати тощо ) виходячи з фактичної потужності
звітного періоду. В цьому випадку розподілені загальновиробничі витрати
в самому широкому розумінні представляють собою розподілені змінні
загальновиробничі витрати на одиницю бази з подальшим відношенням на
різні види продукції, яка виготовляється на підприємстві на базу
фактичної потужності за звітний період.

Про виборі бази розподілу слід звернути увагу на те . що зміною
загальновиробничих витрат і відповідно змінною бази розподілу існує
пропорційна або майже пропорційна залежність. Найчастіше в якості
фази розподілу загальновиробничих витрат використовують :

ціну прямих матеріалів — якщо загальновиробничих витрат прямо зв’язані з
величиною і кількістю матеріалів, з якими проводиться відповідні
технологічні операції типовим прикладом в цьому випадку може бути
виробництво на якому тільки збір виробів:

прямі витрати на оплату праці — якщо загальновиробничих витрат прямо
зв’язані з величиною прямих витрат на оплату праці. Якщо наприклад, у
виробництві для виготовлення певної продукції використовують складну
техніку для управління якою наймають високооплачуваних кваліфікованих
працівників, і одночасно для виробництва іншої продукції використовують
працівників з більш низької кваліфікації, тоді використання витрат на
оплату праці як бази розподілу приведе до того що велика частина
загальновиробничих витрат припадає на виробництво ,для
виготовлення якого використовують складну техніку:

години праці — якщо немає різниці між величиною заробітної плати і вона
майже для всіх однакова;

машино-години — якщо у виробництві використовують значні
капіталовкладення і загальновиробничі витрати у більшій мірі зв’язані з
використанням обладнання і техніки. Наприклад, значна ціна
електроенергії для обладнання або ціна обслуговування обладнання і ін.

Схематично розподіл заігальновиробничих витрат покажемо на рис.2.2.4.

Рис.2.2.4. Розподіл загальновиробничих витрат

Приклад розрахунку загальновиробничих витрат наведений в додатку 1 до
П(С)БО 16 «Витрати»(див. Табл. 2.2.1).

Таблиця 2.2.1

Розрахунок розподілу загальновиробничих витрат

№ п/п Показники Усього На одиницю бази розподілу (1 машино-годин)
Включення загальновиробничих витрат

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) Собівартість
реалізованої продукції (робіт, послуг)

1 База розподілу за нормальною потужністю, машино-годин 10000 Х Х Х

2 Загальновиробничі витрати за нормальною потужністю, грн. З них: 70000

Змінні: (ряд.2гр.3 : ряд.1гр.3 = ряд.2гр.4) 50000 5 Х Х

3 Постійні: (ряд.3гр.3: ряд.1.гр.3 = ряд.2гр.4 20000 2 Х Х

4 База розподілу за фактичною потужністю. машино-години: 1-й звітний
період 8000 Х Х Х

5 2-й звітний період 10500 Х Х Х

6 Фактичні загальновиробничі витрати, грн: 1-й звітний період 60000 Х Х
Х

7 З них:

Змінні (ряд.2гр.4 х ряд.4гр.3) 40000 Х 40000 Х

8 Постійні – усього

(ряд.6гр.3. – ряд.7 гр.3) 20000 Х Х Х

9 Постійні розподілені

(ряд.4.гр.3 х ряд.3.гр.4) 16000 Х 16000 Х

10 Постійні нерозподілені

(ряд.8.гр.3 х ряд.5.гр.3) 4000 Х Х 4000

11 2-й звітний період 72500

12 З них змінні: (ряд.2гр.4 х ряд.5гр.3) 52500 Х Х Х

13 Постійні – усього (ряд.11гр.3 – ряд.12гр.3 20000 Х Х Х

14 Постійні розподілені (ряд.5гр.3 х ряд.3.гр.4 20000 Х 20000 Х

15 Постійні нерозподілені (ряд.13.гр.3 – ряд.14.гр.3) 0 Х Х 0209

На основі даних про базу розподілу за нормальною потужністю (кількість
машино-годин) і суми загальновиробничих витрат при нормальній
потужності визначається сума змінних і постійних загальновиробничих
витрат на одну базу розподілу (1 машино-годину). Змінні на одну базу
розподілу 5 грн. = 50000 грн. : 10000 машино-годин. Постійні на одну
базу розподілу 2 грн. = 20000 грн. : 10000 машино-годин. Шляхом
множення бази розподілів за фактичною потужністю на суму змінних витрат,
що припадають на одиницю бази розподілу визначають суму змінних
загальновиробничих витрат, що списуються на собівартість продукції.

8000 х 5 грн. = 40000 грн.

Різниця між загальною сумою фактичних загальновиробничих витрат і
розрахунковою сумою їх змінної величини становить суми їхніх витрат.

60000 — 40000 =20000 грн.

Постійні розподілені витрати визначаються шляхом множення бази розподілу
за фактичною потужністю на суму цих витрат, що припадає на одну базу
розподілу при нормальній потужності визначається сума постійних
загальновиробничих витрат, що списується на собівартість виробленої
продукції

80000 х 2 грн. = 16000 грн.

Різниця між загальною сумою фактичних постійних витрат і їх розподіленою
величиною становить суму нерозподілених витрат, що списуються на
собівартість реалізованої продукції.

Розподіл загальновиробиичих витрат здійснюється в наступній
послідовності:

1-й етап: всі загальновиробничі витрати поділяються на постійні (що
належать від обсягу виробництва і змінні (безпосередньо пов’язані зі
зміною обсягу діяльності).

2-й етап: вибір бази розподілу. Підприємство самостійно вибирає базу
розподілу, однак вибраний критерій обов’язково повинен вказувати на
зв’язок між загальновиробничими витратами і причинами, які впливають на
їх величину. Кожне підприємство вибирає за базу розподілу таку
характеристику виробничого процесу, зміна якої найбільшою мірою впливає
на величину загальновиробничих витрат.

3-й етап: визначення нормальної потужності підприємства і вираження її в
одиницях виміру обраної бази розподілу. Щоб розрахувати нормальну
потужність, необхідно врахувати не тільки технічний потенціал
обладнання, але і змінний режим роботи, тенденції на продукції тощо.

4-й етап: обчислення суми постійних і змінних загальновиробничих
витрат всі умови досягнення підприємством нормальної потужності.

5-й етап: розрахунок нормативу постійних та змінних витрат на одиницю
бази розподілу. Розділивши відповідні суми витрат на раніше визначену
нормальну потужність, отримують планові нормативи змінних постійних
загальновиробничих витрат в розрахунку на одиницю бази на кожну
відпрацьовану машино-годину, на кожну гривню відрядної зарплати
промислово-виробничого персоналу, на одиницю випущеної продукції тощо).

На суму розподілених загальновиробничих витрат складається
бухгалтерський запис:

Дт 23 «Виробництво»

Кт 91 » Загальновиробничі витрати»

Нерозподілені загальновиробничі витрати списуються на
собівартість реалізованої продукції, що відображається записом:

Дт 90 «Собівартість реалізації»

Кт91 «Загальновиробничі витрати»

Виникає питання, куди списувати нерозподілені загальновиробничі витрати,
якщо у звітному періоді не здійснювались операції по реалізації
продукції. Потрібно відмітити, що вказана ситуація списання
загальновиробничих витрат в інструкції про застосування Плану рахунків
бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських
операцій підприємств і організацій не передбачено. На нашу думку, ці
витрати у зазначеному випадку потрібно списувати на рахунок 94 «Інші
витрати операційної діяльності», що відображається бухгалтерською
проводкою

Дт 94 «Інші витрати операційної діяльності»

Кт91 «Загальновиробничі витрати»

Віднесення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат до
собівартості реалізованої готової продукції, на думку С.Ф. Голова, є
економічно обґрунтованим, оскільки виробнича собівартість продукції і
повинна підлягати різним коливанням. а витрати виходячи з принципу
обачності не знижується, а відображається в тому періоді, коли вони
понесенні.

2.3. Порядок відображення загальновиробничих витрат в управлінському
обліку

В управлінському обліку загальновиробничі витрати відносяться до
накладних витрат, що включаються у собівартість готової продукції.

На думку Т.П. Карпова накладні витрати поділяються на дві групи:

накладні загальновиробничі і загальногосподарські. Виробничі накладні
витрати — це витрати на організацію, обслуговування і управління
виробництвом. Вони виникають у виробничих підрозділах – відділах, цехах,
дільницях. Призначення, характер і функціональна роль цих витрат
пов’язана безпосередньо і виробництвом. [23, С.127]

В склад виробничих накладних витрат включаються витрати на гриманню і
експлуатацію обладнання. цехові витрати на управління і утримання
будинків, споруд виробничого призначення і ін. Витрати на утримання і
експлуатацію обладнання по відношенню до виробництва є основними, так як
без машин і обладнання неможливий процес виробництва. Однак вони не
можуть бути віднесені до прямих витрат на продукцію, на виробничий
процес, на замовлення. (Наприклад, витрати на профілактичний огляд
обладнання, поточний ремонт обладнання). Крім того деякі статті цих
витрат можуть бути віднесені до прямих, якщо об’єктом обліку є
замовлення, на виконання якого повністю задіяне устаткування даного
виробничого підрозділу чи відділу.

До витрат на утримання і експлуатацію обладнання відносять витрати
на матеріали для поточного догляду і ремонту обладнання; амортизація
обладнання і транспортних засобів (внутрішньозаводського транспорту),
заробітна платні з відрахуваннями на соціальні заходи робітників, які
обслуговують обладнання; витрати всіх видів енергій, пари, стиснутого
повітря, води: послуги допоміжних виробництв; вартість МШП; інші
витрати, пов’язані з роботою обладнання.

Витрати на управління виробництвом об’єднують:

заробітна плата і відрахування на соціальні заходи виробничо
диспетчерського апарату і адміністративно-управлінського апарату цехів
виробничого призначення;

витрати на підготовка і організацію виробництва;

амортизація, отримання і ремонт будинків, споруд, інвентаря,
використовуючи для виробничих потреб і зберігання напівфабрикатів
власного виробництва:

витрати на забезпечення нормальних умов роботи, на перекваліфікацію і
підготовку кадрів;

знос МШП і інші витрати на управління виробничими підрозділами.

Спільним для виробничих накладних витрат є те, що обидві групи укладають
в більшості у виробничих підрозділах, плануються і виховуються на місцях
їх виникнення, контролюються бюджетно-плановим методом, розподіляються
непрямим шляхом між: видами продукції, готовою продукцією, незавершеним
виробництвом. В той же час кожна із розглянутих груп складається із
витрат різного економічного змісту. Різниця повинна визначати вибір і
обґрунтування без розподілу витрат і джерела покриття. Із цієї позиції
посилюється значення класифікації виробничих накладних витрат, прийнятої
на підприємстві.

Невиробничі накладні витрати викликаються функціями управління, які за
своїм характером, призначенням, і ролі відрізняються від виробничих
функцій і функцій організації виробництва. Ці витрати виникають в рамках
підприємства. Діюча номенклатура статей загальногосподарських витрат
групує витрати для здійснення функції підготовки виробництва,
організаційної функції і безпосередньо функції управління. Таке
об’єднання різних за економічним змістом витрат затруднює нормування,
планування, контроль і аналіз витрат. Для цілей створення системи
контролю і призначення прибутку, розкриті цінників, що впливають на
виробничі витрати, було б доцільно згрупувати їх за функціональним
значенням, а всередині їх по елементах витрат, (див. табл. 2.3.1)

Вибраний напрямок класифікації витрат дозволяє локалізувати витрати за
місцем їх виникнення, розкриває зміст витрат в розрізі служб
підприємства і дає можливість їх розподілу як по відношенню до видів
функції, так і на виробничі витрати і утримання робочої сили і т.д.
виклад, до витрат на технічне управління відносять утримання чинників
технічних служб, їх заробітна плата і утримання на соціальні їх
амортизація, витрати на утримання і ремонт будинків і споруд. цих
технічними службами утримання загальнозаводських територій; знос і
витрати на встановлення інвентаря: витрати на заходи, технічне
удосконалення і ін, Частину цих витрат можна прямо віднести до видів
продукції винаходи, технічне вдосконалення конструкції виробу; друга
частина має відношення до окремих виробничих підрозділів і
розподіляється разом з виробничими накладними витратами.

Як і всі інші витрати підприємства накладні витрати розглядаються
управлінському обліку в залежності від цілей управління. Перед усім
важливий порядок розподілу виробничих накладних витрат для оцінки
матеріально-виробничих запасів, тобто розподіл між готовою продукцією,
незавершеним виробництвом і видами продукції.

Порядок розподілу виробничих накладних витрат представлено на рисунку
2.3.1. [23, С.402]

Таблиця 2.3.1

Класифікація накладних витрат

НАКЛАДНІ ВИТРАТИ

ВИРОБНИЧІ НЕВИРОБНИЧІ

ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧІ Загальногосподарські

Витрати на утримання і експлуатацію обладнання Загально-цехові витрати
на управління

амортизація обладнання і транспортних засобів;

поточний догляд і ремонт техніки;

енергетичні витрати на обладнання;

послуги допоміжних виробництв на обслуговуванні робочих місць;

заробітна плата і утримання на соціальні потреби робітників,
обслуговуючих обладнання;

витрати на внутрішньозаводські перевезення матеріалів,
напівфабрикатів, готової продукції;

знос МШП;

інші витрати, пов’язані з використанням обладнання витрати на управління
виробництвом;

витрати пов’язані з підготовкою і організацією виробництва;

утримання апарату управління виробничих підрозділів;

амортизація будинків, споруд, інвентаря;

утримання і ремонт будинків, споруд, інвентаря.

витрати на забезпечення нормальних умов роботи;

витрати її на профорієнтацію і підготовку кадрів;

знос малоцінного і швидкозношуваного інвентаря.
Адміністративно-управлінські витрати;

витрати на технічне управління;

витрати на виробниче управління;

витрати на управління фінансово-збутовою діяльністю;

витрати на управління постачально-заготівельною діяльністю;

оплата послуг, наданих зовнішніми організаціями;

утримання і ремонт будинків, споруд, обладнання;

витрати на робочу силу, набір, відбір, підготовка
керівників, навчання перепідготовка і підвищення кваліфікації;

обов’язкові збори, податки, платежі і утримання за
діючим законодавством;

інші витрати.

Рис.2.3.1. Схема розподілу виробничих накладних витрат і контроль за
ними

В міжнародній практиці управлінського обліку розподіл виробничих
складних витрат проходить в декілька етапів:

Перший етап: розподіл накладних витрат між основним виробництвом і
обслуговуючими підрозділами. Його ціль – вибрати метод, який відображає
найбільш тісний причинний зв’язок з формуванням собівартості.

Розподіл повинен бути зв’язаний з прибутком, отриманим кожним
підрозділом. Для цього складають накопичувальні відомості — звіт за
кожним центром відповідальності. У тому випадку, коли центр
відповідальності складається із декількох відділів і підрозділів, його
розбивають на центри витрат і звіти складають по центрах витрат.

Однак частину витрат не можливо віднести до конкретного підрозділу, так
як вони здійснюються в інтересах декількох підрозділів разу. Наприклад,
витрати Неї внутрізаводське перевезення матеріалів і напівфабрикатів для
декількох цехів. В такому випадку, до кожної статі витрат можна
застосувати різні були розподілу рис.2.3.2. [23,С.425]

Рис. 2.3.2. База розподілу витрат

Кінцевий результат на цьому етапі: розчленування витрат по статтях,
виділення витрат, які відносяться до конкретного підрозділу і розподіл
загальних витрат між підрозділами.

На другому етапі перерозподіл накладних витрат обслуговуючих
підрозділів на виробництві у відповідності з часткою послуг, які
отримали підрозділи-споживачі від підрозділів-постачальників.
Наприклад, в ремонтно-механічному цеху реєструється час по технічному
обслуговуванні виробничого підрозділу. Дані витрат годин на проведення
робіт служать основою для оцінки послуг ремонтно-механічного цеху,
надають виробничим підрозділам.

Розподіл накладних витрат ускладнюється, коли обслуговуючі підрозділи
надають один одному взаємні послуги. Зазвичай в таких випадках не
змінюється механізм розподілу, оцінюючи взаємні послуги за стандартною
(нормативною) собівартістю.

Третій етап включає процедуру вибору методу і розрахунок ставок
підрозподілу накладних витрат для кожного підрозділу. Основна мета
розподілу — визначити суму витрат на замовлення і види продукції
виготовлені в різних підрозділах. Тут існує два підходи до розподілу:

Розрахунок єдиної загальнозаводської ставки розподілу накладних витрат.
Ставку розраховують по підприємству в цілому, незалежно від того, в
якому підрозділі виконувалося замовлення. В таких випадках іде
необумовлений перерозподіл витрат між підрозділами. Витрати одного
підрозділу покриваються на рахунок іншого. Цілеспрямовано
використовувати єдину ставку тільки у виробництвах з однаковими
витратами часу на всі роботи, виконані в усіх підрозділах і віднесені до
Одного замовлення. Якщо на ці роботи витрачено різний час, то необхідно
спочатку встановити ставку розподілу накладних витрат окремо по кожному
підрозділі, щоб на замовлення розподілялися фактичні відповідні їх
накладні інтриги.

2. Розрахунок ставки розподілу для кожного підрозділу. Загальна сума
накладних витрат по окремих підрозділах ділиться на базу розподілу.

Базами розподілу по замовленню і виробами можуть бути:

а) нормування машинного часу для виконання робіт, процесів
(машино-год.);

б) нормування часу виконання ручної роботи (нормо-год.);

в) вага виробу, матеріалів, напівфабрикатів і т.д. Ставка розраховується
наступним чином:

Виробничі накладні витрати: Час роботи верстатів або час роботи основних
виробничих робітників

Четвертий, заключним етапом розподілу накладних витрат є розподіл їх між
замовниками. По кожному замовленню, виду продукції робиться набір часу
кожного підрозділу, втраченого на виконання робіт по замовленню.
Розрахунок ставки проходить так:

Використовуючи вищеописані процедури, виходять з фактичних витрат
накладних витрат, що позитивно характеризує метод. Крім того метод має
свої недоліки:

не враховується поділ накладних витрат на постійні і змінні. В той час,
коли велична цих витрат є фіксованою і не залежить від об’єму
виробництва, — щомісячна зміна об’ємів приводить до значних змін
величини ставок;

порушуються вимоги до управлінського обліку, інформація про фактичні
витрати за період готується по закінченню звітного періоду, крім того
вона необхідна в оперативному порядку для періодичної оцінки
незавершеного виробництва і прибутків, для встановлення цін на
замовлення і продукцію;

велика трудомісткість щомісячних плаваючих ставок розподілу;

неспівпадання в часі випуску продукції і виникненні накладних витрат.
Наприклад, витрати на ремонт, обслуговування, опалення і освітлення
нерівномірні на протязі року. Тому фактична сума місячних ставок
накладних витрат враховує тільки ту продукцію, яка випущена в даний
період. Звідси, зимою продукція буде дорожча відносно статті «Опалення»
і т.ін.

Приймаючи до уваги недоліки методу розподілу фактичних витрат ,
перейдемо до розрахунку нормативної ставки і методу відшкодування
.накладних витрат. Нормативна ставка розраховується на основі річної
суми накладних витрат і даних про виробничу діяльність. Схема процедури
розподілу буде мати вигляд:

Рис. 2.3.3 Процедури відшкодування накладних витрат

Використання методу відшкодування передбачає, що нормативна величина
накладних витрат не буде мати значних відхилень від фактичних. Отримані
відхилення розглядають, як витрати періоду і відносять в кінцевому
рахунку на результат. Слід звернути увагу на те, що незавершене
виробництво не корегується, неповне або збиткове відшкодування відносять
до витрат поточного періоду і вони відшкодовуються з прибутку.

При виборі методу розподілу необхідно виходити з конкретних умов Я
виробництва, яким визначається індивідуальна собівартість виробу,
окремої ваги кожного виду ви гра т. зв’язок витрат з об’ємом продукції.

Невиробничі накладні виграти мають різну облікову політику
відшкодування.

Вони:

можуть бути віднесені до витрат поточного періоду і повністю включатися
в собівартість реалізованої продукції загальною сумою без розподілу по
видах продукції:

розподілені на продукцію пропорційно виробничій собівартості виробів.

Таким чином, основним завданням управлінського обліку
загальновиробничих витрат є правильне їх відображення за місцями
виникнення і економічно обґрунтований розподіл і віднесення на
собівартість окремих видів продукції. Від виконання цих завдань залежить
коректність контролю за формуванням Цих витрат і правильність розрахунку
повної собівартості продукції, що Має важливе заточення для
ціноутворення.

2.4 Вдосконалення обліку загальновиробничих витрат

Загальновиробничі витрати є одними із видів витрат діяльності
підприємства і їх облік повинен повністю відповідати загальній схемі
побудови обліку.

Вивчення Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,
зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, а також
Інструкції, щодо його застосування. затверджених Міністерством фінансів
України від ЗО листопада 1999 р. дає можливість зробити висновок, що
загальна схема — обліку діяльності підприємства виглядає таким чином : з
однієї сторони відображаються всі витрати підприємства за видами
діяльності, з другої — доходи підприємства за видами діяльності. Як
витрати, так і доходи списуються на фінансовий результат .діяльності.
тобто різниця між ними становить валовий фінансовий результат (прибуток
або збиток) За цією схемою повинні відображатися всі господарські
операції. Однак методика обліку формування окремих витрат , що
передбачена П(С)БО 16 «Витрати» не відповідає цій схемі. Зокрема, це
відноситься до обліку операцій по списанню нестач незавершеного
виробництва. матеріальних цінностей.

Враховуючи загальну схему обліку діяльності підприємства вважаємо за
доцільним нестачі незавершеного виробництва і матеріальних цінностей
виявлені у виробничих підрозділах і на загальнозаводських складах
відображати як інші витрати операційної діяльності виключивши зі
складу загальновиробничих витрат, а суми заміщень за ці нестачі
включати до складу іншого операційного доходу. При цьому на суму
виявлених нестач будуть зроблені записи:

Дт 94 «Інші операційні витрати»

Кт 20 «Виробничі запаси»

Кт 23 «Виробництво»

Суми заміщень винних осіб за допущені нестачі і витрати будуть
відображатися записом:

Дт 375 «Розрахунки за відшкодуваннями завданих збитків»

Кт 71 «Інший операційний дохід»

Операційний контроль витрат від нестач і псувань товарно-матеріальних
цінностей за причинами і винуватцями пропонується вести у спеціальний
відомості. які будовою може бути подібною до відомості 14 за старою
журнально-ордерною формою обліку.

Не зовсім правильною, на наш погляд, є методика розподілу постійних
загальновиробничих витрат. а саме вона аналогічна методиці розподілу
змінних витрат. Постійні витрати — це такі, величина яких не змінна при
зміні обсягу виробництва повному діапазоні. На одиницю продукції їх
величина змінюється обернено-пропорційно до зміни обсягу діяльності, а
не прямо пропорційно, як це передбачено розрахунком в додатку І, що
наведено до П(С’)БО 16. Саме така поведінка витрат, дає можливість
виписати алгоритм функції витрат :

Y=a+bx, де

У — загальна сума витрат.

а — сума постійних витрат

Ь — сума змінних витрат на одиницю обсягу діяльності,

х — обсяг діяльності.

Нами пропонується слідуюча методика списання і розподілу постійних
загальновиробничих витрат: на витрати виробництва (рахунок 23
«Виробництво») списується фактична сума постійних
загальновиробничих витрат в межах планової величини, а перевищення
фактичної суми над плановою відноситься на собівартість реалізованої
продукції (рахунок 90 «Собівартість реалізації»). Між окремими об’єктами
обліку витрат (видами продукції, робіт і послуг) списані постійні
загальновиробничі витрати розподіляються пропорційно до встановленої
бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих
витрат тощо) при нормальній потужності. Саме така методика розподілу цих
витрат на нашу думку, і передбачена в пункті 16 П(С)ВО 16 «Витрати»
разом ‘> тим порядок розрахунку в додатку 1 є зовсім іншим.

Для врегулювання обліку загальновиробничих витрат, на нашу думку,
важливе практичне значення має уточнення їх складу. Для цього повинна
бути розроблена і затверджена у централізованому порядку Інструкція по
обліку витрат, в якій би деталізувалася кожна стаття витрат, подібно, як
це мало місце в Типовому положення плану впливу обліку і
калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості.
Одним із напрямків вдосконалення обліку витрат в тому числі
загальновиробничих є їх автоматизація.

Організації АРМ бухгалтерських працівників обліку витрат на виробництві
можемо розділити на три категорії.

Цільова функція обліку витрат на виробництво, виявлення і усунення
нестач організації виробництва і матеріально-технічного забезпечення
направлене на максимальну економію матеріальних і трудових витрат,
підвищення продуктивності праці.

АРМБ обліку витрат на виробництво першої категорії призначене для
формування і підготовки первинної інформації, яка формується
безпосередньо на місцях виникнення інформації. АРМБ вирішує задачі
обліку витрат на виробництво, що стосується підрозділів, дозволяє
організувати систематичне сучасне виявлення відхилень від нормальних.
умов, а також скрізь оперативний облік і здійснювати внутрішній аудит.
За допомогою АРМ 2 категорії контролюється інформація, отримана з АРМБ 1
категорії, вирішуються регламентні і запитні задачі по обліку витрат на
виробництво загалом по підприємству.

АРМБ 3 категорії призначене для аналізу роботи в структурних підрозділів
і підприємства загалом, узагальнення зведених даних витрат на
виробництво, здійснення оперативного контролю за використання трудових,
матеріальних і грошових коштів, організація внутрішнього аудиту.

Комплекс задач АРМБ обліку витрат на виробництво реалізовується за
допомогою директив, об’єднаних в меню. Рішення задач побудоване на
використанні трьохрівневого меню.

Меню першого рівня містить директиви, що дозволяють виконати
завантаження комплексу програм, а також виконання директиви
функціональної назви. Структура директиви 1 рівня наступна

Первинна інформація.

Нормативно-довідкова інформація .

Вихідна інформація.

Ведення інформаційної бази.

При наборі першої функції «Первинної інформації» на другому рівні меню
відображається перелік вихідної інформації.

Бухгалтерська довідка

На III рівні меню відображаються структура бухгалтерської довідки
бухгалтерська довідка необхідна для здійснення документального
відображення записів для сортування, записів які не знайшли відображення
в інших системах обліку. На III рівні меню бухгалтер пореквизитно
заповнює бухгалтерську довідку.

Нормативно-довідкова інформація на II рівні меню складається з
наступного переліку:

довідник планових відсотків непрямих витрат

довідник нормативних витрат на деталь, виріб, замовлення, вигляд

послуг

довідник допустимості кореспонденції рахунків

довідник кошторисних асигнувань на обслуговування виробництва і
управління

довідник планової собівартості продукції

довідник причин відхилення від норм

Довідник планових відсотків непрямих витрат необхідний для оцінки
незавершеного виробництва, допоміжного виробництва для призначення
частки накладних витрат на виріб, замовлення, вигляд послуг. На III меню
довідник має наступну структуру: стаття витрат розрахунків, стаття
витрат базова. структурний підрозділ, відсоток або кошторисна ставка.

Довідник нормативних витрат на деталь, виріб, замовлення, вигляд послуг
необхідний для визначення нормативних витрат продукції (послуг).
Довідник має наступну структуру: код виробу (калькуляційна одиниця),
структурний підрозділ, стаття витрат, одиниця вимірювання , кількість,
сума.

Довідник допустимості кореспонденції рахунків необхідний для контролю
приведених господарських операцій. Він має наступну структуру: основний
рахунок, то кореспондує рахунок допустимість кореспонденції рахунків.

Для здійснення аналізу відхилень від нормальних умов роботи по непрямих
витратах складається довідник кошторисних асигнувань на обслуговування
виробництва і управління. При наборі даного довідника на ІІІ рівні меню
відображаються структура довідника: структурні підрозділ, основний
рахунок, код аналітичного обліку, стаття витрат. найменування статті
витрати з початку року, витрати по місяцях.

Довідник планової собівартості продукції містить наступні дані: код
веденого обліку, найменування виробу, вигляд послуг, статтю витрат
торба. Даний довідник використовується для аналізу стану фактичних
даних, а також для моделювання і прогнозування витрат на виробництво.

Довідник причин відхилень від норм витрат необхідний для ідентифікації
причин, а також угрупування даних для прийняття управлінських рішень.
Довідник має наступну структуру: код причини відхилень від норм і
найменування причин відхилень від норм.

При наборі функції «ведення інформаційної бази» на II рівні меню
відображається наступні режими роботи:

Відновлення інформації

Перезапис інформації для архівного управління

Перезапис інформації в інші АРМБ і інформаційну систему АСУ.

Збереження бази даних

Контроль по наявності інформації

Для здійснення розрахунків по АРМБ по обліку витрат на виробництві
необхідна інформація, яка поступає з інших АРМБ і інформаційні системи
АСУ Для цього в АРМБ по обліку витрат на виробництво необхідно
передбачити функції «контроль про наявність інформації», які дозволяє
здійснити аналіз поступаючи інформації і представити бухгалтеру зведення
про браковану інформацію і про помилки, що є в інформації. Інформація
представляється у вигляді повідомлень на екран. Програмним шляхом
контролюється кількість записів, переданих з інших АРМ. значущість
показників, допустимість кореспонденції рахунків.

Технологічний процес рішення задач на АРМБ по обліку витрат на
виробництво здійснюється такою послідовністю.

На АРМБ по обліку витрат на виробництво 1 категорії здійснюються
наступні роботи:

Введення, контроль і друк початкових даних на місцях їх виникнення;

Формування нормативно-довідкових даних на АРМБ по обліку витрат на
виробництво;

Розрахунок нормативної собівартості готової продукції, нормативної
собівартості бракованої продукції.

Формування даних інших АРМБ, інформаційної системи і про
фактичну витрату матеріальних цінностей, заробітної плати і
інших прямих витрат;

Угрупування витрат по статтях, по місцях їх виникнення;

Розподіл витрат по об’єктах обліку;

Визначення витрат, по місцях виникнення витрат.

На АРМБ по обліку витрат на виробництво II категорії виконуються
наступні роботи:

Розподіл витрат по об’єктах обліку загалом по підприємству;

Закриття рахунків;

Формування регістрів аналітичного обліку по рахунках;

Калькулювання собівартості продукції;

Розрахунок фактичної собівартості готової продукції, робіт і послуг;
АРМБ по обліку витрат на виробництво III категорії вирішує наступні
задачі:

Аналіз відхилень фактичних втрат від поточних норм, правильність
віднесення витрат на відповідні вироби, замовлення, види послуг і т.д.

виявлення причин і винуватців відхилень;

Складання звітності на рівні підприємства;

Моделювання витрат на виробництво;

Вироблення і прийняття управлінських рішень по
мобілізації внутрішніх резервів.

Після завершення розрахунків здійснюється відображення вихідної
.інформації. На II рівні меню відображається перелік вихідної
інформації:

Відомість відхилення від норм фактичних витрат;

Відомість аналітичного обліку по рахунках;

Оборотна відомість по рахунках;

Відомість визначення фактичної собівартості готової продукції; і
Відомість аналізу втрат від браку;

Моделювання витрат від браку;

На основі фактичних даних, що є, нормативно-довідкової інформації і бази
знань здійснюються розрахунок і відображення оптимального Використання
ресурсів, а також можливість отримання інформації про відхилення і
шляхів недопущення перевитрат, що пропонуються по окремих статтях
витрат.

При цьому автоматизованим шляхом здійснюється вибір
оптимального стану виробництва, доцільне виконання замовлень і послуг.
Керівнику надається можливість прогнозувати склад витрат, а також
отримання максимальної о прибутку.

РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ І АУДИТ ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧИХ   ВИТРАТ

3.1 Аналіз загальновиробничих витрат

Господарська діяльність підприємства потребує необхідних витрат, в тому
числі і загальновиробничих витрат. У багатьох галузях промисловості вони
становлять високу питому вагу у собівартості продукції. Тому аналіз
витрат є важливим напрямком економічної роботи на всіх підприємствах.

Завданнями аналізу загальновиробничих витрат є перевірка обґрунтованості
внутрішньовиробничих планових завдань і достовірності фактичної
інформації, оцінка рівня і динаміки показників (витрат, розрахунок
впливу факторів на аналізуючі показники. Основними джерелами даних
аналізу загальновиробничих витрат є первинні бухгалтерські документи,
регістри синтетичного та аналітичного обліку.

За своїм характером загальновиробничі витрати є непрямими. Аналіз
починають із загальної їх оцінки. Використаємо дані по ТзОВ «Вигодський
лісокомбінат» за 2001 р. (таблиця 3.1.1).

Дані таблиці 3.1.1 свідчать. то загальновиробничі витрати в другому
кварталі у порівнянні із першим кварталом збільшились на 51.37 тис. грн.
Це пов’язано із збільшенням витрат на управління — 0,29 тис. грн.,
витрати на утримання, експлуатацію і ремонт основних засобів
загальновиробничого призначення — 15,69 тис. грн., витрати на опалення,
освітлення і інше утримання загальновиробничого призначення збільшилися
на 31.47 тис. грн., а також і інші витрати — на 3,68 тис. грн., витрати
третього кварталу у порівнянні з другим кварталом збільшилися лише на
2.61 тис. грн.. Витрати цих двох кварталів мало в чому змінилися.

Таблиця 3.1.1

Загальна оцінка загальновиробничих витрат на ТзОВ ”Вигодський
лісокомбінат” за 2001р. (тис. грн.)

№ з/п Статті витрат Сума загальновиробничих витрат по кварталах року

І кв. ІІ кв. ІІІ кв. IVкв.

1 Витрати на управління 4,80 5,09 5,35 4,75

2 Амортизація основних засобів загальновиробничого призначення 14,79
14,79 14,79 16,57

3 Амортизація інших нематеріальних активів загальновиробничого
призначення 2,44 2,44 2,44 19,58

4 Витрати на утримання, експлуатацію і ремонт основних засобів
загальновиробничого призначення 22,4 38,04 38,83 21,90

5 Витрати на опалення, освітлення, водопостачання і інше утримання
загальновиробничого призначення 62,03 93,5 94,9 61,04

6 Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього
середовища 0,03 0,02 0,02 0,03

7 Інші витрати 7,01 10,99 11,15 6,48

Всього 113,5 164,87 167,48 130,4

Лише амортизація основних засобів і інших нематеріальних активів
загальновиробничого призначення на протязі трьох кварталів залишається
незмінними. Зпіальновиробничі витрати четвертого кварталу у
порівнянні з третім кварталом зменшились на 37.08 тис гри.

Це пов’язано із зменшенням таких статей витрат як: витрати на управління
зменшилися на 0,6 тис. грн., витрати на управління, експлуатацію і
ремонт основних засобів загальновиробничого призначення на 16,93 тис.
грн.. витрати на опалення, освітлення і інші утримання
загальновиробничого призначення зменшилися на 33,86 тис. грн. і інші
витрати — на 4.67 тис. грн. Але в четвертому кварталі збільшилась
амортизація основних засобів на 1,78 тис. грн., амортизація інших
нематеріальних активів загальновиробничого призначення — на 17,14 тис.
грн. за рахунок вибуття необоротних активів із балансу підприємства.

У подальшому аналізі визначено, які із статей витрат займають найбільшу
і найменшу питому вагу у складі загальновиробничих витрат. Для цього
побудуємо таблицю структури загальновиробничих витрат на ТзОВ
«Вигодський лісокомбінат» за 2001 р. (таблиця 3.1.2)

Таблиця 3.1.2

Структура загальновиробничих витрат на ВАТ «Опілля» за 2001 р

№ з/п Статті витрат Сума загальновиробничих витрат по кварталах року

І кв. ІІ кв. ІІІ кв. IVкв.

1 Витрати на управління 4,2 3,8 3,19 3,64

2 Амортизація основних засобів загальновиробничого призначення 13,03 8,9
8,8 12,7

3 Амортизація інших нематеріальних активів загальновиробничого
призначення 2,15 1,47 1,45 15,02

4 Витрати на утримання, експлуатацію і ремонт основних засобів
загальновиробничого призначення 19,73 23,07 23,18 16,8

5 Витрати на опалення, освітлення, водопостачання і інше утримання
загальновиробничого призначення 24,65 56,71 56,71 46,82

6 Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього
середовища 0,03 0,01 0,01 0,02

7 Інші витрати 6,27 6,76 6,66 5,00

Всього 100 100 100 100

Як показують дані таблиці 3.1.2 найбільша питома вага у складі
загальновиробничих витрат, це витрати на опалення, освітлення,
водопостачання, водовідвід і інше утримання загальновиробничого
призначення. Друге, місце в складі загальновиробничих витрат займають
витрати на утримання, експлуатацію і ремонт основних засобів загального
призначення. Найменшу частку у загальновиробничих витратах займають
витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього
середовища. В другому і третьому кварталах статі витрат є більш постійні
і коливаються в межах одиниці процента від суми витрат. А в першому і
четвертому кварталах, ми бачимо, значні коливання статей витрат, це
пов’язано з впливом багатьох факторів.

Так, загальна сума амортизації залежить від кількості машин і
устаткування, їх структури, ціни і норми амортизації. Ціна устаткування
може змінюватися за рахунок придбання більш дорогих транспортних засобів
і їх переоцінки у зв’язку з інфляцією. Норма амортизації змінюється
досить рідко, і тільки по рішенню керівника. Середня норма амортизації
може змінюватися із за структурних змін в складі фондів. Частка
амортизації на одиницю продукції залежить ще і від об’єму виробництва
продукції. Чим більше продукції випущено на даних виробничих
потужностях, тим менша амортизація і інших постійних витрат припадає на
одиницю продукції.

На величину експлуатаційних витрат припадає кількість
експлуатаційних об’єктів, час їх роботи і витрати на одну машино-годину
роботи.

Витрати на капітальний, поточний і профілактичний ремонт можуть
змінитися і за обсягом ремонту робіт, їх складності, степеня зношення
основних фондів, вартості запасних частин і ремонтних матеріалів
економічного їх використання.

На суму витрат на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення
та інше утримання загальновиробничих приміщень впливає вартість
комунальних послуг, які з прогнозувати на цілий рік неможливо. Також
впливають обов’язковим використання електроенергії, води і інше.

Аналіз загальновиробничих витрат по Тзов «Вигодський лісокомбінат» за
2001 р. показав, що найбільшу питому вагу у складі загальновиробничих
витрат займають витрати на опалення, освітлення,
водопостачання, водовідведення і інше утримання виробничих приміщень,
тобто більше 50% від загальної суми витрат загальновиробничого
призначення. Дані проведеного аналізу свідчать про те, що сума
загальновиробничих витрат зросла у другому, третьому кварталах це
пов’язано із збільшенням обсягом виробництва у даний період, а в
першому. четвертому кварталах сума загальновиробничих витрат менша в
порівнянні з другим і третім кварталом на 88,5 тис. грн.

3.2 Аудит загальновиробничих витрат

Одна із перевірок ведення обліку загальновиробничих витрат і
правильності розподілу цих витрат є аудит.

Аудит загальновиробничих витрат починається з побудови методичної
моделі аудиту (мал 3.2.1.). яке передбачає наявність об’єктів у складі
порядку формування загальновиробничих витрат.

розподіл загальновиробничих витрат на постійні загальновиробничі і
змінні загальновиробничі витрати, відповідно що класифікаційних ознак
П(С)БО 16 «Витрати». При проведенні аудиту загальновиробничих витрат
підприємства крім законодавчих і нормативне правових актів щодо
законності господарської діяльності, формалізація обліку та
регламентування складу витрат на виробництві, також користуються
організаційною документацією, попередніми матеріалами державного і
внутрішнього контролю, первинними і зведеними обліковими
документами, реєстрами бухгалтерського обліку та фінансовою і
статистичною звітністю.

Для проведення аудиту загальновиробничих витрат можна використати
такі методичні прийоми аудиту як:

Обстеження, хронометраж і вибіркові спостереження;

Службове розслідування;

Комплексні і тематичні перевірки;

Прийом порівняльного і фактичного аналізу;

Інформаційне моделювання;

Дослідження документів.

Процес аудиту загальновиробничих витрат можна поділити на такі блоки:

1. Перевірка первинних документів (за елементами формування витрат)

2. База нормування

3. Зіставлення зведених документів (за елементами формування витрат)

4. Розрахунок розподілу витрат за об’єктами обліку та калькулювання

5. Аудит реєстрів бухгалтерського обліку.

Блок 1. Перевірки первинних документів (за елементами сформування
витрат)

Матеріальні витрати: накладні на внутрішнє переміщення виробничих
запасів, акти списання матеріальних запасів на внутрішньовиробничі
потреби, розрахунки витрат на електроенергію для освітлення
будівель загальновиробничого призначення, розрахунок зношення МШП
виробничого інвентарю, тимчасових не титульних споруд, захисних
пристосувань, спецодягу та інше.

Амортизація основних фондів та нематеріальних активів: розрахунок
амортизаційних відрахувань основних фондів загальновиробничого
призначення, і т. ін.

Витрати на оплату праці : табель робочого часу (Ф № Т-14), наряд на
відрядні роботи (Ф № Т-41),

Витрати на соціальні заходи : розрахунки внесків на обов’язкове
соціальне страхування, соціальне страхування на випадок безробіття та
збору до Державного пенсійного фонду. Інші витрати: рахунки фактури,
накладні, акти на приймання виконаних робіт (послуг), авансові звіти.

Малюнок 3.2.1. Структура методичної моделі аудиту загальновиробничих
витрат

Блок 2. База користування.

Первинно-кошторисна документація, внутрішні кошториси
загальновиробничих витрат, норми загальновиробничих витрат за статтями
їх формування, ставки розподілу загальновиробничих витрат,

Блок 3. Зіставлення зведених документів (за елементами формування
витрат).

Матеріальні витрати: відомість заправки автомобілів. матеріальний
звіти (Ф № — 19. № — 19А). зведені розрахунки витрат на електроенергію
для освітлення будівель загально виробничого призначення та ін.

Витрати на соціальні заходи і зведені розрахунки внесків на обов’язкове
соціальне страхування, соціальне страхування на випадок безробіття, та
збору до Державного пенсійного фонду від нарахованих витрат з фонду
оплати праці.

Інші витрати ; акти виконаних робіт, авансові звіти, бухгалтерські
довідки.

Витрати на оплату праці і відомості нарахування основної та додаткової
заробітної плати управлінського та лінійного персоналу, працівників
виробничих лабораторій, додаткової заробітної плати робітників основного
виробничого персоналу та інше.

Амортизація основних фондів на нематеріальних активів : відомості
врахування амортизаційних відрахувань основних фондів та
нематеріальних активів.

Блок 4. Розрахунок розподілу загальновиробннчнх витрат за об’єктами
обліку та калькулювання.

Блок 5. Аудит реєстрів бухгалтерського обліку і звітності щодо
загальновиробничих витрат підприємства визначається в логічній
послідовності зіставлення підсумкових даних первинних і зведених
облікових документів з реєстрами бухгалтерського обліку і показниками
звітності (звіт про фінансові результати) та регістрів (звіт про
фінансові результати) та регістрів бухгалтерського обліку між собою за
кореспонденцію рахунків (таблиця 3.2.1)

Таблиця 3.2.1

Типова програма аудиту загальновиробничих витрат підприємства

Процедури перевірки Термін проведення Обсяг перевірки

1. Оцінка системи внутрішнього контролю (акуратність
ведення бухгалтерських документів щодо обліку витрат,
забезпечення працівників бухгалтерії нормативними документами,
щодо складу витрат на виробництво, компетентність працівників
бухгалтерії) Проміжний аудит Вибірка

;

Процедури аудиту загальновиробничих витра

2. Отримання аудиторських свідчень (тестування господарських операцій):
перевірка доцільності та відповідності нормативним вимогам
порядку формування витрат; перевірка порядку та
правильності розподілу загальновиробничих витрат, визначення обсягу
вибірки перевірки Проміжний аудит Суцільна Вибірка

3. Визначення достовірності обліку та звітності щодо
загальновиробничих втрат через відповідність показників
первинних документів, зведених бухгалтерських документів,
регістрів обліку та звітності. Визначення обсягу вибірки перевірки

Проміжний аудит Суцільна Вибірка;

4. Документальне узагальнення результатів Аудиторської
перевірки Заключний аудит Суцільна

5. Розробка пропозицій щодо усунення та попередження
виявлених під час аудиторської перевірки недоліків та порушень
Заключний аудит Вибірка

ВИСНОВКИ

Витрати підприємства є одним із найважливіших і одним із трудомістких
об’єктів обліку, контролю, аналізу. Від правильності їх визначення
залежить точність розрахунку фінансового результату діяльності
підприємства.

Перехід підприємства на нову систему обліку, яка визначена Законом
України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», Національні
положення (Стандарти) Бухгалтерського обліку, новий План рахунків
бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських
операцій підприємства і організацій вимагає певних змін у методиці
організації обліку витрат.

Одним із принципів ведення бухгалтерського обліку в нових умовах є
обачність. У зв’язку із цим слід уникати заниження витрат. Це означає,
що витрати потрібно відображати в обліку відразу ж після отримання
відомостей про імовірність їх виникнення. Цього принципу потрібно
дотримуватися при відображенні загальновиробничих витрат, які є
об’єктами дослідження даної роботи.

В результаті проведених досліджень по обліку, аналізу і аудиту
загальновиробничих витрат зроблені такі висновки і пропозиції:

Вивчивши загальну класифікацію витрат можна сказати, що
загальновиробничі витрати є витратами звичайної діяльності, накладними в
залежності від економічної ролі в процесі виробництва, комплексними за
своїм складом:

непрямими в залежності, від способу включення в собівартість продукції
(в управлінському обліку при визначенні повної собівартості продукції);

за доцільністю, загально виробничі витрати в основному є продуктивними
витратами.

Загальновиробничі витрати в більшій своїй величині (змінні і розподілені
постійні) списуються на собівартість реалізованої продукції, тобто на
витрати діяльності одночасно із визнанням доходу від реалізації.

За місцем виникнення загальновиробничі витрати є витратами конкретного
цеху чи одного виробничого підрозділу.

Що до можливості впливу менеджера на величину загальновиробничих витрат,
то це залежить від ефективності управління витратами на конкретному
підприємстві. Однак, на нашу думку є багато можливостей контролю за
загальновиробничими витратами .

2. В складі загальновиробиичих витрат відображаються витрати. пов’язані
з організацією і управлінням виробництвом у виробничих підрозділах, а
також витрати, пов’язані з утриманням і експлуатацією устаткування і
транспортних засобів внутрівиробничого призначення. Таке об’єднання
названих витрат, на нашу думку пояснюється єдиною причиною що ці витрати
є накладними з виробничими витратами одного і того ж виробничого
підрозділу

Загальновиробничі витрат поділяються на постійні і змінні. Такий поділ
витрат має важливе значення як для правильного списання і розподілу цих
витрат між окремими видами об’єктів обліку витрат, так і для контролю за
накладними витратами.

3. Всі витрати операційної діяльності, в тому числі загальновиробничі,
формуються в розрізі економічних елементів і статей витрат. Елементи
витрат наводяться в П(С)БО 16 «Витрати», а перелік статей витрат може
встановлюватись підприємством самостійно.

На нашу думку, у фінансовому обліку ці витрати можна відображати за
статтями, які вказані в П(С)БО 16 «Витрати». В управлінському обліку
вказані статі доцільно деталізувати

Відповідно до законодавства підприємство має право обирати один між 3
способами обліку витрат діяльності :

з використанням 8-го класу рахунків «Витрати за елементами»;

з використанням 9-го класу рахунків «Витрати діяльності»;

з одночасним використанням 8-го і 9-го класу рахунків.

Загальна схема обліку витрат без застосування рахунків класу 8 є значно
простішою, а щодо інформації про витрати в розрізі економічних
елементів, то її можна одержати в позасистемному порядку із облікових
регістрів (журнал 5,5А). Використання рахунків класу 8 робить цей облік
більш трудомістким і незручним

4. Облік загальновиробничих витрат ведеться по кожному виробничому
підрозділу. Аналіз регістрів бухгалтерського обліку журнально-ордерної
форми, які затверджені наказом Міністерства Фінансів України від
29.12.2000 р. показав, що для аналітичного обліку загальновиробничих
витрат в розрізі виробничих підрозділів такий регістр не передбачений.
Тому нами пропонуються для цих цілей використовувати відомість №12.
«Затрати цехів» «Старої» журнально-ордерної форми обліку, змінивши її
нумерацію у відповідності до номер журналу (наприклад, відомість 5.2).

5. Особливістю обліку загальновиробничих витрат є те, що вони списуються
на собівартість виробничої продукції в частині змінних і розподілених
постійних, і на собівартість реалізованої продукції у частині
нерозподілених постійних витрат Тому вони не мають відображення у формах
фінансової звітності.

6. Основним завданням управлінського обліку загальновиробничих витрат є
правильне їх відображення за місцями виникнення і економічно
обґрунтований розподіл і віднесення на собівартість окремих видів
продукції. Від виконання цих завдань залежить коректність контролю за
формуванням цих витрат і правильність розрахунку повної собівартості
продукції, що мас важливе заточення для ціноутворення.

7. Загальновиробничі витрати є одними із видів витрат діяльності
підприємства і їх облік повинен повністю відповідати загальній схемі
побудови обліку.

Вивчення плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,
зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, а також
Інструкції, щодо його користування, затверджених Міністерством фінансів
України від 30 листопада 1999 р. дає можливість зробити висновок, що
загальна схема обліку діяльності підприємства виглядає таким чином : з
однієї сторони відображаються всі витрати підприємства за видами
діяльності, з другої — доходи підприємства за видами діяльності. Як
витрати, так і доходи списуються на фінансовий результат діяльності,
тобто різниця між ними становить валовий фінансовий результат (прибуток
або збиток). За цією схемою повинні відображатися всі господарські
операції. Однак методика обліку формування окремих витрат, в тому числі
загальновиробничих , що передбачена П(С)БО 16 «Витрати» не відповідає
цій схемі. Зокрема, це відноситься до обліку операцій по списанню нестач
незавершеного виробництва, матеріальних цінностей.

Враховуючи загальну схему обліку діяльності підприємства вважаємо за
доцільним нестачі незавершеного виробництва і матеріальних цінностей
виявлені у виробничих підрозділах і на загальнозаводських складах
відображати як інші витрати операційної діяльності виключивши їх зі
складу загальновиробничих витрат, а суми заміщень за ці нестачі включати
до складу іншого операційного доходу.

Операційний контроль витрат від нестач і псувань товарно-матеріальних
цінностей за причинами і винуватцями пропонується вести у спеціальний
відомості, яка за будовою може бути подібною до відомості 14 за старою
журнально-ордерною формою обліку.

Не зовсім правильною, на наш погляд, є методика розподілу постійних
загальновиробничих витрат, а саме вона аналогічна методиці розподілу
змінних витрат.

Нами пропонується слідуюча методика списання і розподілу постійних
загальновиробничих витрат: на витрати виробництва (рахунок 23
«Виробництво») списується фактична сума постійних загальновиробничих
витрат в межах планової величини, а перевищення фактичної суми над
плановою відноситься на собівартість реалізованої продукції (рахунок 90
«Собівартість реалізації»). Між окремими об’єктами обліку витрат (видами
продукції, робіт і послуг) списані постійні загальновиробничі витрати
розподіляються пропорційно до встановленої бази розподілу (годин праці,
заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній
потужності. Саме така методика розподілу цих витрат, на нашу думку, і
передбачена в пункті 16 П(С)БО 16 «»Витрати» разом з тим порядок
розрахунку в додатку 1 є зовсім іншим.

Для врегулювання обліку загальновиробничих витрат, на нашу думку,
важливе практичне значення має уточнення їх складу. Для цього повинна
бути розроблена і затверджена у централізованому порядку Інструкція по
обліку витрат, в якій би деталізувалася кожна стаття витрат, подібно, як
це мало місце в Типовому положення з планування, обліку і калькулювання
собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості.

Аналіз загальновиробничих витрат по ТзОВ «Вигодський лісокомбінат» за
2001 р. показав, що найбільшу питому вагу у складі загальновиробничих
витрат займають витрати на опалення, освітлення, водопостачання,
водовідведення і інше утримання виробничих приміщень, тобто більше 50%
від загальної суми витрат загальновиробничого призначення.

Аудит загальновиробничнх витрат починається із побудови методичної
моделі аудиту, і проводиться згідно з типовою програмою аудиту
загальновнробничих витрат.

Зроблені висновки і пропозиції ще раз доказують, що об’єкт дослідження є
складним і потребує постійного вивчення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Абрютина М.С. Экономический учет и анализ деятельности предприятий //
Вопросы статистики. — 2000. — № 11.- С. 15-23.

Амортизація основних засобів // Все про бухгалтерський облік .-
№52.-2000.-С. 19-2.2 .

Аудит: Практическое пособие Под ред. А. Кузьминского. — К.:
«Учетинформ», 1996. -283с.

Аудит: Учебник для вузов В 11. Подольський, Г.Б. Поляк, А.А. Савин, Л.Б.
Сотникова. Под ред. проф. НИ Подольського.- М.: Аудит. ЮНИТИ,
1997.-432с.

Белинская Е.И. Учет пивоваренного производства.-М.: Пищевая
промышленность, 1973.-1 19с.

Бутинець Т.А. та інші. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник / За
ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. -Житомир: ЖІТІ, 2000. -672 с.

Бутинець Ф. Чижевська Л Герасимчук Н. Бухгалтерський управлінський
облік. Навчальний посібник для студентів спеціальності «облік І
аудит».-Житомир: ЖІТІ. 2000.-448с.

Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалїерського обліку: Підручник. — Житомир: ЖІТІ,
2000. -640с.

Бухгалтерський облік за національними стандартами. Практичний посібник.
2-ге видання доповнене І перероблене / Укладачі Я.Д. Крупка, З.В.
Задорожній та інші. — Тернопіль: Економічна думка, 2000. — 288 с.

Бухгалтерський облік і відображення у фінансовій звітності витрат
відповідно до Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»
II Галицькі контракти». — 2000 .- №1 І — С.20-37.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні:
Навчально-практичний посібник / за ред. С.Ф. Голова — Дніпропетровськ.
ТОВ «Баланс — клуб», 2000.- 768с.

Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підручник для
студентів вищих навчальних закладів економічних спеціальностей — 5-те
видання., доповнене й перероблене. — К.: А.С.К., 2000. — 784 с.

Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / За ред. проф.. Ф.Ф.
Бутинця. 3-те видання, перероблене І доповнене, — Житомир: ЖІТУ, 2001 —
672 с.

Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / За ред. проф.. Ф.Ф.
Бутинця. Житомир: ЖІТІ, 2000. — 806 с.13.

Воротняк О.С. Фінансовий облік та аналіз в системі
управління підприємством // Вісник Житомирського
інженерно-технологічного Інституту: — 1999. — №9. — С. 236-240.

Економічний аналіз для промислових підприємств / Під ред. С.І.
Шкарабана, М.І. Сопачова. Тернопіль: ТАНГ, 1999.-405 с.

Журавель Г.П. Крупка Л.Д. Палюх М.С. та ін. Бухгалтерський
облік: особливості в галузях економіки.-Тернопіль: Економічна думка,
1999.-449с.

3авгородній В. П., Савченко В.Я. Бухгалтерський облік, контроль і аудит
в умовах ринку — К.: Видавництво «Бліц-Інформ», 1995.-132 с.

3авгородній В.П. Бухгалтерский учет, контроль и аудит в
системе управления предприятием. К.: Издательство «ВАКЛЕР», 1997 .-976
с.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні. від 16.07.1 999 р. № 996 — XIV.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», від 22.05.97 р.
283/97-ВР

Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку
активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств І
організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від
30.11.99р. №291.

Карпова Т.Ф. Управленческий учет. Москва: Инфра — М.- 1997 .892с.

Максимова О. Постійні І зміні затрати // Баланс. — 1999. — №18. -С. 54
55.

Наказ Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України «Про
затвердження норм копі І їм па представницькі цілі, рекламу та виплату
компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових
поїздок та порядок їх використання» від 12 листопада 1993 року. №88.

Новий бухгалтерський облік в Україні (побудова і
застосування). Навчально-методичний посібник Тернопіль: Карт-Бланш,
2000 — 288с.

Облік адміністративних витрат. Бізнес (Бухгалтерія). — 2000. — № 47.
С.114- 119.

Облік витрат на виробництво продукції: національні стандарти // Все про
бухгалтерський облік. — 2000. — №25. — С. 19 — 26.

Облік загальновиробничих витрат II Бізнес (Бухгалтерія). — 2000. — №47.
— С.110-114.

Облік та оформлення представницьких витрат комерційного підприємства //
Все про бухгалтерський облік — 2000 р .-№119. — С.4-7

Организация бухгалтерского учета в 2001 году // Бухгалтерская практика.
— 2001.-№1.-С.44-51.

Організаційно-методологічні аспекти аудиту витрат і виконаних
робіт підрядних будівельних організацій / Бухгалтерський облік і
аудит. — 2000. — №11. — С.63-69.

Організаційно-методологічні аспекти аудиту витрат і виконаних
робіт підрядних будівельних організацій // Бухгалтерський облік і
аудит. — 2000. — №12. — С.38-49.

Основні засади організації бухгалтерського обліку на підприємстві у 2000
році // Все про бухгалтерський облік. — 2000. — №7. — С. 15-23.

Особливості обліку витрат па виробничих підприємствах II
Все про бухгалтерський облік. — 2000. — №28. — С.7-10.

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,
зобов’язань і господарських операцій підприємств І організацій, затв.
наказом Мінфіну України від 30.11.99р №291 .- Навчально-практичний
посібник «Курсом реформ — облік 2000” -Дніпропетровськ, ТОВ
«Баланс-клуб», 2000, 336с.

Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене
наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99. р. №318.

Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові
результати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від
31.03.99р. №87.

Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»,
затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р.№92.

Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»
затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99р.№242.

Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене
наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99. р.№246.

Пушкар М.С. Контролінг: Монографія. -Тернопіль, 1997 .-146с.

Пушкар М.С. Тенденції та закономірності ринку бухгалтерського обліку в
Україні. Монографія. Тернопіль: Економічна думка, 1999 .-422с.

Пушкар М.С. Управлінський облік -Тернопіль: Поліграф. 1995. -164с.

Регістри бухгалтерського обліку Бухгалтерський облік і аудит. — 2001.
-№1.-С. 34-44.

Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд.
пере раб. и доп. — Минск: 000 «Новое знание», 1999. — 688 с.

Сахацкая 3. Отражение в учете расходов на производство // Бухгалтерия
-Бизнес — 2000 — №2 — С. 14-28.

Типові положення з планування, обліку і калькулювання собівартості
продукції (робіт і послуг) у промисловості від 26.04.96. р.

Ткаченко Н. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України
-Київ: «А.С.К.», 2000.-771с.

Учет общепроизводственных расходов в соответствии с Положением
(стандартом) бухгалтерського учета 16 «Расходы». // Бізнес- Бухгалтерия
№20,-2000 г. С. 41-43.

Управленческий учет / под ред. В.Палия и Р.Бендер Вила.- М.: ИНФРА-М,
1997.-480 с.

Формування витрат згідно з Положенням (Стандартом) бухгалтерського
обліку 16 // Баланс. — 2000- №10- С.32-38.

PAGE

PAGE 83

Обсяг виробництва

Склад витрат підприємства

Обсяг виробництва

Обсяг виробництва

Обсяг виробництва

Витрати

Витрати

Змінні статті

Постійні статті

Напівзмінні

Напівпостійні

Змінні загальновиробничі

витрати

Загальновиробничі витрати

Постійні витрати

Обсяг діяльності

Звичайна діяльність

Надзвичайна діяльність

Витрати операційної діяльності

Витрати не пов’язані з операційною діяльності

Витрати, що включаються у собівартість продукції

Витрати, що не включаються у собівартість продукції

Фінансові витрати

Втрати від участі в капіталі

Інші витрати звичайної діяльності

ВИТРАТИ НЕВИЗНАНІ

Інші витрати, які ведуть

до вилучення власного

капіталу, і відповідно до

П(С)БО

Погашення одержаних позик

Попередня (авансова)

оплата запасів, робіт і

послуг

Платежі за договорами

комісії агентськими

угодами на користь

комітента

Зменшення капіталу в

наслідок його вилучення.

або розподілу між

власниками

ВИТРАТИ ВИЗНАНІ

Частина від загальної суми витрат, що припадає

на звітний період через розподіл суми цих втрат

між відповідними звітними періодами

Визнання витрат

здійснюється одночасно з

визнанням доходу, для

отримання якого вони

здійснені

Витрати достовірно оцінені

Не відбувається вилучення капіталів

Збільшення зобов’язання підприємства, що

призводить до зменшення власного капіталу

Зменшення активів

підприємства, що

призводить до зменшення

власного капіталу

ПРИНЦИПИ ВИЗНАННЯ АБО НЕВИЗНАННЯ ВИТРАТ

Z2

Z3

Х1

Х3

Х2

Х1

Х0

Х1

Х0

Х0

Х1

Витрати

Витрати

Розрахунок впливу об’єму виробництва на величину накладних витрат
в собівартості одиниці продукції

Розподіл накладних витрат за видами продукції (робіт, послуг)

Розрахунок ставок розподілу накладних витрат для кожного виробничого
підрозділу

Виявлення відхилень фактичних витрат від планів в кожному підрозділі

Контроль виконання планів за статтями витрат на виробничих підрозділах

Перерозподіл накладних витрат обслуговуючих виробництво на основні
виробничі підрозділи

Контроль виконання планів підрозділами

Розподіл накладних витрат між підрозділами основного і допоміжного
виробництва

IV

III

II

I

ВИТРАТИ

Витрати на утримання апарату управління цехом

Витрати на опалення, освітлення, воду

Амортизація машин і устаткування

Ціна одиниці обладнання, машин

Площа

Чисельність

працюючих

БАЗИ РОЗПОДІЛУ

Фактичні накладні витрати

Нормативні накладі витрати

Відхилення фактичних витрат від нормативних

Незавершене виробництво

Собівартість готової продукції

На склад

Собівартість реалізованої продукції

Прибуток

Суми визначених витрат за елементами

Рахунки 8 класу

80,81,82,83,84

прямі витрати рах.23 “Виробництво”

загальновиробничі витрати, рах.91

адміністративні витрати, рах.92

комерційні витрати, рах.93

інші витрати періоду, рах.94

всі непрямі витрати для (малих підприємств), рах.79

Рахунок 79

“Фінансові результати”

Кт

Дт

Загальновиробничі витрати

рахунок 91

Первинний облік (первинні і зведені документи)

Регістри аналітичного обліку в розрізі виробничих підрозділів

Регістри синтетичного обліку

ГОЛОВНА КНИГА

Сума визнаних витрат відповідно до встановленої номенклатури

Помісячне списання за відповідним розділом: на рах.23 в сумі змінних
розподілених витрат; на рах.90 в сумі постійних нерозпо-ділених витрат

Відомість розподілу матеріалів (розробна таблиця 1)

Відомість розподілу заробітної плати (розробна таблиця 1)

Відомість нарахування амортизації основних засобів (розробна таблиця 6)

Відомість нарахування інших необорот-них активів

Листки розшиф-ровки бухгалтерії про грошові витрати

Відомість 12 “Затрати цехів”

Журнал 5 або 5А

ГОЛОВНА КНИГА

Рахунок 201

“Сировина і матеріали”

Дт. Кт.

Рахунок 801

“Затрати сировини і матеріалів”

Дт. Кт.

Рахунок 831

“Амортизація основних засобів”

Дт. Кт.

Рахунок 131

“Знос основних засобів”

Дт. Кт.

Рахунок 811

“Виплати за окла-дами й тарифами”

Дт. Кт.

Рахунок 661

“Розрахунки за заробітною платою”

Дт. Кт.

Рахунок 821

“Відрахування на пенсійне забезпечення”

Дт. Кт.

Рахунок 651

“Розрахунки за пенсійним забезпеченням”

Дт. Кт.

Рахунок 822

“Відрахувнання на соц. страхувнаня”

Дт. Кт.

Рахунок 652

“Розрахунки по соц.страхуванню”

Дт. Кт.

Рахунок 823

“Страхування на випадок безробіття”

Дт. Кт.

Рахунок 653

“Розрахунки по страхуванню”

Дт. Кт.

Рахунок 809

“Інші матеріальні затрати”

Дт. Кт.

Рахунок 22

“МШП”

Дт. Кт.

Рахунок 79

“Фінансові результати”

Дт. Кт.

Рахунок 91

“Загальновиробничі витрати”

Дт. Кт.

Рахунок 23

“Виробництво”

Дт. Кт.

Планово-нормативна інформація

Нормативні акти щодо складу загальновиробни-

чих витрат

Джерела інформації

Порядок формування і правильності розподілу за об’єктами обліку

Порядок формування загальновиробничих витрат

Об’єкти аудиту

Відносять на собівартість реалізованої продукції у період їх виникнення
(рахунок 901)

Відносять на собівартість виробничої продукції (рахунок 23
“виробництво”)

розподіл

Відносять на собівартість виробничої продукції (рахунок 23
“виробництво”)

розподіл

Непрямі витрати на виробництво, що змінюються прямопропорційно обсягу
виробництва

Непрямі витрати на виробництво, що залишаються незмінними при зміні
обсягу виробництва

ЗМІННІ ВИТРАТИ

ПОСТІЙНІ ВИТРАТИ

ЗМІННІ ВИТРАТИ

ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧІ ВИТРАТИ

Внутрішня організаційно-розподільча документація

Матеріали попе-редній державно-го, внутрішнього контролю та ревізії

Облікові документи

Первинні

За статтями витрат

Зведені

Відомості загальновиробничих витрат, розрахунок розподілу
загальновиробничих витрат

Регістри бух. обліку

Журнал №5 або 5А журнал – головна книга

Методична прийоми узагальнення та реалізації результатів аудиту

Групування відомості порушень, аналітичні таблиці

Аналіз групу-вання резуль-татів аудиту

Пояснення і довідки винних осіб

Вилучені оригінали документів

Контроль за виконанням прийнятих рішень

Систематичний виклад недоліків у кінцевому документі проведення аудиту

Слідчо-юридичне обгрунтування виявлених недоліків

Надзвичайні витрати

Податки на прибуток

Інші витрати

Витрати від участі в капіталі

Фінансові витрати

Інші витрати операційної діяльності

Адміністративні витрати

Витрати на збут

Загальновиробничі витрати (змінні і розподілені постійні)

Інші прямі витрати

Прямі витрати на оплату праці

Прямі матеріальні витрати

Виробнича собівартість напівфабрикатів власного виробництва, які
призначені для реалізації

Виробнича собівартість готової продукції

Витрати, які списуються на фінансові результати в період їх виникнення

Витрати, які списують одночасно з визначенням доходу

Витрати підприємства

Похожие записи