Реферат на тему:

Аудит розрахунково-касових операцій

План

1. Загальна методика проведення аудиту

2. Особливості проведення аудиту окремих активів і пасивів

3. Особливості нормативної бази готівково-розрахункових операцій

4. Внутрішній та зовнішній контроль за дотриманням порядку ведення
операцій з готівкою

5. Аудит готівково-розрахункових операцій

1. Загальна методика проведення аудиту

Аудиторська діяльність — поняття значно ширше за поняття «аудит». Вона
включає в себе: організаційне та методичне забезпечення аудиту,
проведення аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських
послуг. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських
перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань
бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу
фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового
забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Для того щоб скласти об’єктивну думку стосовно інформації, яку він
підтверджує, аудитор повинен:

— одержати обґрунтовану гарантію того, що інформація у бухгалтерській
документації та інших джерелах даних про господарюючий суб’єкт
достовірна і достатня;

— вирішити, чи правильно відтворена в обліку і звітності відповідна
інформація.

Для проведення результативних перевірок аудитор повинен:

— добре володіти теорією аудиту;

— знати чинну на момент здійснення господарських операцій нормативну
базу;

— володіти методикою організації аудиторських перевірок.

Форми і методи перевірки аудитор встановлює самостійно, виходячи з
особливостей виду діяльності клієнта та умов укладеного договору на
проведення аудиту.

Визначення методики

Метод аудиту — це спосіб дослідження дій і подій у системі
господарюючого суб’єкта з метою підтвердження наданої ним фінансової
інформації. Практично, метод аудиту — це сукупність прийомів, за
допомогою яких оцінюється стан аудиторських об’єктів. Послідовність і
порядок застосування цих прийомів (методів) з метою встановлення
об’єктивної істини щодо аудованої інформації та доведення цієї істини
через аудиторський висновок до користувачів фінансової звітності та
аудиту називають методикою аудиту.

Складовою частиною методики аудиту є аудиторські процедури. Аудиторські
процедури — це відповідний порядок і послідовність дій аудитора для
одержання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту.

Аудиторська перевірка формується у відповідній послідовності. Найчастіше
застосовується підхід від «загального до детального (конкретного)».
Кожен аудитор самостійно обирає послідовність своєї роботи виходячи з
особливостей діяльності клієнта та умов договору.

В аудиторській фірмі бажано мати апробовані методики аудиторської
перевірки, що дозволяє звести до мінімуму ризик перевірки, а також
зменшити час її проведення.

Нормативна база та її використання в аудиті

Аудитор у своїй роботі постійно працює з різними нормативними актами.
Нормативними актами називають письмові документи, що приймаються
уповноваженими органами держави, які встановлюють, вносять зміни або
скасовують норми права.

З метою правильного використання нормативних актів при проведенні аудиту
аудитори повинні чітко розуміти компетенцію та статут органу, який видав
відповідний нормативний акт, у системі правотворчих органів держави, а
також розуміти характер самих актів та їхню дію в залежності від
територіального розміщення клієнта та часу, коли відбулася дія чи подія.

Аудитору важливо знати, що нормативні акти знаходяться між собою в
суворій ієрархічній підпорядкованості, від якої залежить юридична сила
того чи іншого нормативного акту. Видавати їх мають право тільки
встановлені законом органи.

За спрямованість дії нормативні акти можуть бути індивідуального впливу
(вирок суду, наказ керівника підприємства стосовно свого працівника та
ін.) та загального характеру. Аудитор повинен більше уваги приділяти
нормативним актам загального характеру, направленим на регулювання
відповідних суспільних відносин і які застосовуються неодноразово.

Сукупність нормативних актів складає нормативну базу аудиту. Нормативна
база, що використовується для організації перевірок, поділяється на
зовнішню і внутрішню.

Зовнішня нормативна база — відповідні закони, постанови, накази,
інструкції, положення, методичні матеріали з обліку та звітності, з
оподаткування, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку
та національні нормативи аудиту. Вони потрібні аудитору, щоб визначити
законність та достовірність відображення господарської операції,
відповідність ведення

обліку та фінансової звітності; для проведення аналізу, складання
висновку.

Внутрішня нормативна база — це облікова політика суб’єкта, різні
методичні, інструкційні та розпорядчі документи з організації
фінансово-господарської діяльності на конкретному підприємстві (накази,
розпорядження, посадові інструкції тощо). Вони підлягають аналізу та
зіставленню з чинною методологією.

Особливості облікової політики

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні», який набрав чинності з 1 січня 2000 p., визначає основи нової
системи бухгалтерського обліку України, орієнтованої на міжнародні
стандарти. На цій основі базуються:

— національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, що
затверджуються Міністерством фінансів України, на яке Законом №996
покладені функції регулювання питань методології бухгалтерського обліку
і фінансової звітності. Станом на 1 січня 2006р. прийнято 30 стандартів;

— план рахунків бухгалтерського обліку та Інструкція з його
застосування, затверджені наказом Міністерства фінансів України від
30.11.99 р. №291, які є інструментами реалізації принципів і методів
бухгалтерського обліку, відмінних від раніше чинних, що враховують
положення національних стандартів;

— методичні рекомендації із застосування національних стандартів
бухгалтерського обліку, що розробляються міністерствами, іншими
центральними органами виконавчої влади в межах її компетенції.

Нова система бухгалтерського обліку дає бухгалтерові набагато більше
свободи. Бухгалтер відповідає на три головні запитання у процесі своєї
діяльності, а саме:

— коли господарська операція повинна вважатися завершеною;

— яка вартість господарської операції для відображення її в обліку;

— як відобразити господарську операцію в системі рахунків
бухгалтерського обліку.

Тобто вирішуючи проблеми ідентифікації, оцінки і класифікації, аудитор
досить часто повинен буде діяти самостійно, спираючись виключно на свій
професіоналізм і компетенцію.

Однак, ступінь цієї свободи дещо обмежується обліковою політикою
підприємства, тобто сукупністю принципів, методів і процедур, які
використовуються підприємством для складання та подання фінансової
звітності (ст. 1 Закону №996). Саме розробка облікової політики
підприємства і повинна бути одним з основних кроків на шляху переходу на
національні стандарти бухгалтерського обліку. Тому аудитору слід уважно
поставитися до всіх питань, що знайшли своє відображення в наказі про
облікову політику.

При цьому необхідно керуватися основоположними принципами, переліченими
в Законі №996 і П(С)БО 1, а серед них звернути особливу увагу на такі.

1. Безперервність діяльності. Це означає, що підприємство не має намірів
ліквідуватися або істотно скоротити свою діяльність, а збирається її
продовжувати і в майбутньому. Таке припущення важливе для того, щоб
правильно оцінити активи та зобов’язання підприємства — адже в разі його
ліквідації така оцінка повинна бути принципово іншою, ніж в умовах
звичайної діяльності. Наприклад, якщо деякий актив звичайно оцінюється
за своєю історичною собівартістю, то при ліквідації підприємства оцінку
активу необхідно провести, виходячи з його ринкової вартості, оскільки
користувачі фінансової звітності повинні знати, що залишиться після
розпродажу майна підприємства.

2. Послідовність. Це означає, що облікова політика підприємства не
повинна змінюватися від одного періоду до іншого, тобто повинна
залишатися постійною. Прийнята сталість може бути порушена тільки тоді,
коли керівництво підприємства дійшло висновку, що зміни в обліковій
політиці приведуть до більш правдивого у відповідній ситуації
відображення господарських операцій та інших подій. Крім того, можуть
відбутися істотні зміни в характері діяльності підприємства або надійде
невідома раніше інформація, що змінить обґрунтування обраних раніше
положень облікової політики. У такому разі облікова політика
переглядається. Іншим мотивом до перегляду облікової політики може стати
зміна вимог національних стандартів.

3. Нарахування і співвідношення доходів та витрат. Це означає, що при
веденні бухгалтерського обліку необхідно звертати увагу на таке:

— доходи і витрати відображаються в обліку в момент їх виникнення (а не
тоді, коли були отримані або виплачені грошові кошти). Для українських
бухгалтерів цей принцип не новий, оскільки вони керувалися ним
відповідно до Положення №250 до введення національних стандартів
бухгалтерського обліку;

— при визначенні фінансового результату звітного періоду важливо
зіставити доходи, отримані підприємством у звітному періоді, з
витратами, понесеними для отримання цих доходів. Витрати, які не
мають безпосереднього зв’язку з будь-якими доходами для визначення
фінансового результату звітного періоду, відображаються в
періоді їх виникнення.

4. Обачність. Це означає, що при оцінці активів і зобов’язань, доходів і
витрат в умовах невизначеності необхідно дотримуватися деякої
обережності. Активи і доходи не повинні бути завищені, а зобов’язання і
витрати — занижені, що в жодному разі не означає навмисного заниження
активів і доходів або завищення зобов’язань та витрат. Така
невизначеність обов’язково супроводжує діяльність господарюючого
суб’єкта. Продаючи товари в кредит, підприємство точно не впевнене, чи
отримає воно за свої товари гроші. Надаючи гарантію покупцеві,
підприємство заздалегідь не знає, скільки надійде претензій від
покупців. Але частина боргів усе-таки оплачена не буде, і для частини
покупців необхідно буде виконати свої гарантійні зобов’язання. ‘ У
бухгалтерському обліку збитки та зобов’язання необхідно відображати
відразу ж після отримання відомостей про вірогідність їх виникнення, а
доходи й активи — лише тоді, коли вони реально отримані або зароблені.

5. Переважання змісту над формою. Це означає, що операції та інші події
слід ураховувати відповідно до їх суті і фінансової реальності, а не
лише виходячи з їх юридичної форми. Як ілюстрацію дотримання цього
принципу звичайно наводять приклад з фінансовою орендою активу. Передача
активу у фінансову оренду не означає перехід права власності на нього
від орендодавця до орендаря, однак цей актив зараховується на баланс
орендаря, оскільки до останнього фактично переходять усі вигоди та
ризики, пов’язані з використанням цього активу. Або приклад з
реалізацією продукції. Звичайно при реалізації продукції до покупця
переходить право власності на куплену продукцію. Однак, якщо відповідно
до договору покупця з продавцем, останній використовує економічні вигоди
і несе ризики, пов’язані із цією продукцією, факт реалізації продукції у
бухгалтерському обліку відображати не треба, оскільки це не забезпечить
правдивого подання інформації про неї у фінансовій звітності. При
перевірці облікової політики важливо також звертати увагу на вагомість.
Це означає, що інформація є вагомою, якщо її відсутність або неправильне
відображення може вплинути на економічні рішення користувачів фінансових
звітів. Кожну вагому статтю слід наводити у фінансових звітах оремо, а
несуттєві статті поєднувати із сумами статей, подібних за характером і
функціями. Вивчаючи облікову політику, слід пам’ятати:

1) облікова політика — це стратегічне рішення підприємства, тому
розбавляти його регламентацією дрібних тактичних питань, на зразок того,
в яких регістрах бухгалтерського обліку відображати господарські
операції, не треба;

2) облікова політика розробляється не один рік, згідно з пунктом 9
П(С)БО 6, і відповідно до одного з принципів бухгалтерського обліку вона
може змінюватись тільки в тому разі, якщо:

— зміняться статутні вимоги;

— зміняться вимоги органу, що затверджує положення (стандарти)
бухгалтерського обліку;

— нові положення облікової політики забезпечать більш достовірне
відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства;

3) якщо підприємство все-таки змінило свою облікову політику, то
відповідно до пункту 12 П(С)БО 6 у звітності необхідно відобразити вплив
зміни облікової політики на події й операції минулих періодів шляхом:

— коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок року;

— повторного надання порівняльної інформації про попередні звітні
періоди;

4) облікова політика застосовується до подій і операцій з моменту їх
виникнення. Якщо суму коригування нерозподіленого прибутку на початок
звітного року неможливо визначити достовірно, то облікова політика
поширюється тільки на події й операції, що відбуваються після дати зміни
облікової політики;

5) облікова політика підприємства згідно з підпунктом 25.1 П(С)БО 1
розкривається у примітках до фінансової звітності, де викладають причини
і суть зміни, суму коригування нерозподіленого прибутку на початок
звітного року або обґрунтування неможливості її достовірного визначення;

6) слід чітко розмежувати бухгалтерський облік і складання фінансової
звітності, і податковий облік. Вони несумісні! У зв’язку з цим слід
визначити, наприклад, Лист №12-211, у якому Національний банк України
звертає увагу департаментів Національного банку і комерційних банків на
те, що норми податкового законодавства не можуть регулювати
бухгалтерський облік, який ведеться відповідно до інших принципів,
методів і процедур.

У методиках аудиторських фірм може бути наведений приблизний перелік
основних складових облікової політики підприємства з метою правильної
орієнтації аудиторів, які ще не мають досвіду роботи в умовах ведення
бухгалтерського обліку за новими стандартами. Зазначимо, що вичерпного
переліку немає і бути не може через специфіку діяльності кожного
підприємства та власного уявлення керівництва про його облікову
політику.

Крім того, оскільки ряд стандартів знаходиться на стадії розробки,
визначити положення облікової політики в деяких галузях діяльності
підприємства поки що важко. Керуватися проектами стандартів не треба,
оскільки в затвердженому вигляді стандарти можуть значно відрізнятися
від проектів.

Предметна область аудиту

До предмета аудиту слід відносити процеси та явища, котрі відображені
документально і пов’язані з господарською діяльністю підприємств, при
цьому межі аудиторського дослідження визначаються його метою.

Предметна область аудиторського дослідження включає документи, за
допомогою яких аудитор відтворює ланцюг взаємопов’язаних фактів роботи
підприємства. Дослідження не обмежується вивченням бухгалтерських
документів, тому що рамки документального відображення господарських
операцій значно ширші. Аудит не може здійснюватися без досліджень
оперативного обліку, інформації з діловодства, висновків спеціалістів
тощо.

Предметна область дослідження включає:

1) засновницькі та інші загальні документи підприємства;

2) облікову політику клієнта;

3) документи та регістри по всіх рахунках та розділах бухгалтерського
обліку;

4) оперативну, статистичну та фінансову звітність;

5) інші документи, що відображають факти господарської діяльності.

Вивчаючи засновницькі та інші загальні документи замовника, можна
одержати дані про підприємство, його діяльність, особливості технології
та організації виробництва. Аналіз облікової політики дозволяє виявити
загальні дані про організацію обліку в методичному, технічному та
організаційних аспектах, провести експрес-аналіз ведення бухгалтерського
обліку у клієнта. Систематизація інформаційного забезпечення аудиту
показана на рис. 1.

Етапи аудиторської перевірки

У процесі аудиторської перевірки виділяють етапи:

1. Процедури схвалення клієнта: ознайомлення з підприємством,
процедури схвалення клієнта, оцінка економічного середовища, перегляд
звітності, установчих документів, вивчення стану бухгалтерського
обліку та напрямків діяльності клієнта.

2. Укладання договору на аудиторську перевірку.

3. Складання плану та програми аудиту.

4. Вивчення установчих документів: дати реєстрації, форми власності,
засновників, розмірів, термінів та порядку формування статутного
капіталу, структури управління, припинення діяльності.

5. Вивчення інших документів: протоколів загальних зборів, наказів
керівника, встановлення повноважень керівництва, правильності формування
розпоряджень керівництва, перевірка відсутності протиріч із
засновницькими документами.

6. Вивчення звітності підприємства: виявлення порушень,
невідповідностей у звітності, самостійних змін у встановлених формах
звітності. Перевірка відповідності вказаної в балансі величини
статутного капіталу статутним документам, рахункова перевірка показників
звітних форм, логічний аналіз показників (наприклад, значне сальдо за
витратами майбутніх періодів тощо) і т. ін.

— Уточнення і коригування плану та аудиторської програми.

8. Аудиторська перевірка:

— перевірка відповідності записів у звітних формах залишкам по рахунках
у Головній книзі; виявлення некоректних проводок тощо);

— перевірка правильності віднесення витрат на собівартість продукції;

— перевірка інших розділів обліку та робіт, що підлягають аудиту;

— підготовка аудиторського висновку;

— ознайомлення з невизначеними обставинами;

— огляд виконання плану проведення аудиту та аудиторських процедур.

9. Підписання аудиторського висновку та акту приймання робіт по
договору про аудиторську перевірку.

При проведенні перевірки аудитору необхідно:

а) виділити найбільш важливі розділи бухгалтерського обліку в
залежності від виду підприємства, мети перевірки та основних
користувачів даної бухгалтерської (фінансової) звітності, зосередитися
на цих розділах;

б) обов’язково перевірити, хоча б у загальних рисах, усі розділи
бухгалтерського обліку на даному підприємстві. Слід пам’ятати, що
більшість помилок і незаконних дій вдається виявити при першому
ознайомленні з наданими для перевірки документами.

Схема послідовності проведення аудиту показана на рис. 2.

Якщо на підприємстві проводиться аудиторська перевірка повторно однією і
тією ж фірмою, і характер його статутної діяльності не зазнав змін,
аудит починається з аналізу показників річного звіту і попередньої
оцінки повноти та правильності складання бухгалтерського балансу та
інших форм звітності. Для цього потрібно встановити, наскільки показники
балансу відповідають залишкам на рахунках Головної книги. Одночасно
необхідно перевірити відповідність даних балансу показникам фінансової
звітності. Якщо в процесі перевірки буде встановлено, що залишки на
окремих рахунках Головної книги не збігаються з показниками балансу або
іншою фінансовою звітністю, потрібно перевірити дані відповідних
облікових регістрів (журналів-ордерів, накопичувальних та групувальних
відомостей, машинограм) щоб з’ясувати, звідки взяті ті або інші цифри,
яким чином вони обраховані.

Потім аудитор уважно аналізує записи в Головній книзі за весь звітний
період. У випадку сумнівної кореспонденції рахунків або виявлення
неправильних сум він повинен запросити відповідні облікові регістри і
первинні документи, на підставі яких зроблено записи.

При перевірці первинної документації та записів в облікових регістрах
аудитор повинен з’ясувати дотримання наступних вимог:

— повноти обліку (перевіряючи формування та розрахунок окремих
показників, наприклад, прибутку або собівартості, аудитор повинен
з’ясувати, чи всі витрати віднесені до складу затрат на виробництво
продукції або до складу позареалізаційних витрат зі всієї сукупності
господарських операцій);

— точності записів (аудитор повинен перевірити правильність записів
господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, тому що від
цього залежить точність формування показників балансу, фінансової
звітності та ін.);

— правильності вартісних оцінок, які значною мірою впливають на розмір
активів і пасивів підприємства. Оцінка господарських записів часто
визначається об’єктивними факторами, тому аудитор повинен будувати свою
роботу з урахуванням вимог правильності оцінок активів і пасивів балансу
у відповідності з чинним Законом України «Про бухгалтерський облік і
фінансову звітність в Україні» та П(С)БО;

— достовірності (аудитор, перевіряючи активи, повинен бути
впевненим, що наведені в балансі статті відображають дійсну наявність
виробничих запасів, реальний стан дебіторської заборгованості та ін.);

— дотримання меж облікового періоду (у практичній діяльності аудитор
повинен впевнитися в тому, що витрати і доходи підприємства правильно
розподілені між обліково-звітними періодами (наприклад, витрати,
здійснені у звітному періоді, не відносяться до майбутніх звітних
періодів; доходи, отримані (нараховані) у звітному періоді, не
відносяться до майбутніх звітних періодів));

— дотримання прав і зобов’язань (аудитор повинен з’ясувати, чи
відображені на рахунках бухгалтерського обліку

і в балансі всі юридично оформлені у звітному періоді фінансові і
розрахункові взаємовідносини підприємства (наприклад, розрахунки за
векселями, за авансами, виданими при отриманні та ін.));

— відкритості свідчень (ця вимога означає, що аудитор не повинен
сумніватися в тому, що окремі господарські операції (наприклад, доходи і
витрати від позареалізаційних операцій) можуть бути не відображеними на
бухгалтерських рахунках і в облікових регістрах).

При проведенні аудиту основна увага приділяється перевірці правильності
формування, обліку і нарахування показників собівартості продукції
(робіт, послуг) та прибутку. При цьому перевіряють усі калькуляційні
статті, які формують собівартість продукції (робіт, послуг). По
матеріальних і трудових затратах потрібно перевірити документальну
обґрунтованість записів в облікових регістрах, правильність складання
первинних документів, законність і реальність відображених у них
господарсько-фінансових операцій. Велику роль відіграє перевірка
правильності списання витрат на конкретні об’єкти їх обліку,
обґрунтованості розподілу непрямих витрат і точності нарахування
собівартості окремих видів продукції.

Значну увагу слід приділити перевірці грошових і розрахункових
документів, а також авансових звітів підзвітних осіб. Документи з обліку
матеріальних цінностей і за розрахунками з робітниками та службовцями з
оплати праці можна проаналізувати вибірково.

При перевірці прибутку слід вивчити, чи виконується чинний порядок
формування і розподілу балансового прибутку, обчисленого з урахуванням
позареалізаційних доходів і витрат, перевірити правильність і
своєчасність платежів до бюджету з прибутку і відрахувань від прибутку
до різних фондів і резервів. Перевіряється також обґрунтованість
розподілу суми прибутку, яка залишилася в розпорядженні підприємства,
між засновниками та акціонерами.

При перевірці достовірності показників фінансової звітності потрібно
зіставити дані фінансових звітів, бухгалтерського балансу, регістрів
синтетичного й аналітичного обліку. Для остаточного висновку щодо
достовірності або недостовірності показників фінансової звітності й
бухгалтерського балансу аналізуються виявлені відхилення в обліку,
факти невідображення або відображення в обліку в перекрученому вигляді
окремих господарських операцій.

Окремо слід вивчити зовнішньоекономічну діяльність підприємства: її
правові основи, структуру експорту та імпорту, законність проведення
експортно-імпортних операцій і розрахунків, правильність нарахування
прибутку і збитків від зовнішньоекономічної діяльності, законність і
достовірність операцій з іноземною валютою.

Аудиторська перевірка повинна супроводжуватися висловленням аудитором
керівництву підприємства пропозицій та побажань щодо покращення обліку
та внутрішнього аудиту.

2. Особливості проведення аудиту окремих активів і пасивів

Для раціональної організації аудиторської перевірки бажано виділити
комплекси робіт, що підлягають аудиту. Такі комплекси виділяють
відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку, тобто дев’ять
розділів та позабалансові рахунки; окремо бажано виділити «Розрахунки з
оплати праці». В окремі розділи можна також виділити засновницькі та
загальні документи; облікову політику; бухгалтерську звітність.

Загальний перелік комплексних об’єктів перевірки при проведенні аудиту
наведений у табл. 2.

Таблиця 2 Види робіт, що підлягають аудиту (предметна область аудиту)

При проведенні аудиту окремих активів і пасивів використовують метод
стратифікації. Він дозволяє найбільш ефективно побудувати методику
проведення аудиту відповідно до особливостей певного розділу обліку. Під
стратифікацією слід розуміти процес розподілу генеральної сукупності на
дрібніші підсу-купності, кожна з яких має свою власну вартісну
характеристику. Стратифікація дозволяє аудитору, який очолює аудиторську
групу, правильно організувати роботу всієї групи, скерувати свої зусилля
на ті розділи, які приховують найбільший ризик.

Найбільш ефективним шляхом стратифікації є формування чіткої методики
перевірки кожного розділу або ділянки бухгалтерського обліку. Це, у свою
чергу, залежить від правильно визначеного складу контрольних процедур ще
на стадії планування перевірки. Перелік таких процедур аудитор розробляє
самостійно. Керуючись особистою методикою при проведенні перевірки,
аудитору достатньо отримати від клієнта певний набір документів та
облікових регістрів і на основі розробленої процедури швидко та
оперативно здійснити перевірку.

Методики в різних розділах обліку повинні розроблятися за єдиною схемою
та охоплювати:

— вивчення основних нормативних документів;

— описання альтернативної облікової політики з питань, вибір яких
наданий економічному суб’єктові за нормативними документами;

— перелік первинних документів за розділом обліку;

— регістри синтетичного та аналітичного обліку та звітності;

— класифікатор можливих порушень (використання наявного на фірмі та
його розширення за рахунок набутого досвіду);

— довідник аудитора для складання програми перевірки;

— методи збирання аудиторських доказів, що застосовуються при
перевірці;

— описання контрольних процедур.

Традиційна перевірка передбачає виконання положень, наведених у перших
чотирьох пунктах методики. Наступні пункти методики доцільно
використовувати, якщо до роботи залучаються асистенти.

Таблиця 3 Характеристика окремих положень методики аудиту

У нашій країні аудиторська діяльність і професія аудитора в їх сучасному
розумінні з’явились не так давно, але у зв’язку з економічними
перетвореннями набувають усе більшого розповсюдження.

Через те, що аудит є творчою діяльністю, спрямованою на дослідження
фактів минулого, питання декомпозиції видів робіт, що підлягають
перевірці, представлені в загальних рисах. У нормативних документах
немає чіткої градації видів робіт, визначення їх трудомісткості та
черговості проведення. Найбільш раціональною є декомпозиція, яка
базується на виділенні комплексів, що підлягають аудиту, відповідно до
плану рахунків бухгалтерського обліку, як уже зазначалося вище.

Оскільки користувачі фінансових звітів вважають, що внутрішній контроль
і незалежна аудиторська перевірка підприємства є достатньою гарантією
достовірності фінансових звітів, аудитори несуть відповідальність за
виявлення помилок і порушень у господарській діяльності суб’єкта
господарювання.

Спеціально розроблені аудиторські стандарти висвітлюють питання
зобов’язань аудиторів перед зацікавленими сторонами, відповідальність за
помилки, неточності та незаконні дії.

З метою правильного формування думки аудитора щодо аудованої інформації
кожна перевірочна процедура повинна зіставлятися з відповідними
критеріями. Перевірочні процедури під час аудиту застосовуються до
рахунків, господарських операцій і первинних документів.

Приклади критеріїв перевірки розділів (рахунків бухгалтерського обліку,
статей балансу, розділів фінансової звітності, господарських операцій,
документів), на які аудитори повинні орієнтуватися при проведенні
аудиторського дослідження:

1. Повнота. Усі активи і пасиви, які належать організації на дату
складання балансу, повинні бути відображені в балансі. Усі
господарські операції, які відбулися на дату складання балансу, повинні
бути відображені в обліку.

2. Існування (права). Усі відображені в балансі активи і пасиви існують
і належать організації на дату складання балансу.

3. Точність. Усі вартісні оцінки активів і пасивів балансу відповідають
первинним документам, на основі яких вони були сформовані.

4. Оцінка. Усі вартісні оцінки активів і пасивів балансу сформовані на
основі принципів бухгалтерського обліку в Україні та облікової
політики підприємства.

5. Подання. Усе відповідним чином класифіковано, описано, розкрито в
фінансовій звітності.

6. Оподаткування. Результати господарських операцій відображені
відповідно до податкового законодавства.

Професійний обов’язок аудитора — розуміти зміст кожного критерію в
застосуванні до всіх синтетичних і аналітичних рахунків бухгалтерського
обліку. При цьому необхідно визначати пріоритетність одного критерію над
іншим для різних рахунків. Так, критерій повноти є більш значущим для
кредиторської заборгованості, а критерій існування є більш важливим
порівняно з іншими для дебіторської заборгованості тощо. Для різних
розділів значущість цих критеріїв є неоднаковою. Наслідком цього є різні
набори процедур перевірки.

3. Особливості нормативної бази готівково-розрахункових операцій

Касові операції підприємства регулюються Положенням про ведення касових
операцій у національній валюті України, затвердженого постановою
Правління НБУ від 15.12.2004 р. №637.

Вимоги цього Положення поширюються на юридичних осіб (крім установ
банків і підприємств поштового зв’язку) незалежно від їх
організаційно-правових форм і форм власності, їх відокремлені
підрозділи, представництва іноземних організацій і фірм, які здійснюють
підприємницьку діяльність (далі — підприємства), а також на
зареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб, які є суб’єктами
підприємницької діяльності без створення юридичної особи (далі —
підприємці), які здійснюють операції з готівкою в національній валюті,
та є обов’язковими для виконання ними.

Порядок організації готівкових розрахунків

Підприємства (підприємці), які мають поточні рахунки в установах банків,
зберігають на цих рахунках свої кошти на договірних умовах і здійснюють
розрахунки за своїми зобов’язаннями в безготівковій та готівковій формі
в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку
України.

Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними
особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних із кас банків, так і
за рахунок готівкової виручки і здійснюються через касу підприємств з
веденням касової книги встановленої форми. Крім цього, розрахунки
готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб здійснюються також
через установи банків згідно з вимогами Інструкції з організації
емісійно-касової роботи в установах банків України.

Аудитор повинен знати, що сума готівкового розрахунку одного
підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) не повинна
перевищувати три тисячі гривень протягом одного дня за одним або
кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму
проводяться виключно в безготівковому порядку. Кількість підприємств
(підприємців), з якими проводяться розрахунки, протягом дня не
обмежується. Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою
підприємств в оплату за товари, придбані на виробничі (господарські)
потреби, за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками.
Указані обмеження не стосуються розрахунків підприємств (підприємців) з
фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами, малих і
середніх підприємств при використанні готівкових коштів, отриманих ними
за рахунок кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку
для розвитку малих і середніх підприємств. Обмеження також не
поширюються на добровільні пожертвування, благодійну допомогу, вилучену
органами державної податкової служби готівку, на розрахунки за спожиту
електроенергію, а також у разі використання коштів, виданих на
відрядження.

У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими
підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в
розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до
фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки
одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням
одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

Підприємства (підприємці) можуть здійснювати розрахунки готівкою за
спожиту ними електроенергію шляхом внесення готівки в каси
енергопостачальників (без обмежень установлених у пункті 2.3 цього
Положення сум готівкових розрахунків) або в каси установ банків для
подальшого зарахування цих коштів на розподільчі рахунки
підприємств-енергопостачальників.

Документальне оформлення касових операцій

Розрахунки готівкою підприємств (підприємців) між собою та з фізичними
особами проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових
ордерів, касових і товарних чеків,

розрахункових квитанцій, проїзних документів тощо, які підтверджували б
факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання
(повернення) коштів, а також рахунків-фактур, договорів, угод,
контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

Застосування РРО

Розрахунки готівкою підприємствами сфери торгівлі, громадського
харчування та послуг здійснюються із застосуванням реєстраторів
розрахункових операцій (РРО) згідно із Законом України «Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг» від 01.06.2000 №1776. Перелік окремих форм та умов
провадження діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та
послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування
реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок
та книг обліку розрахункових операцій, затверджений Постановою Кабінету
Міністрів України від 23.08.2000 №1336 (зі змінами і доповненнями).

Статтею 11 Закону про РРО визначено строки переводу суб’єктів
підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій із
застосуванням РРО з 23.02.2001 р.

Із загальних правил застосування РРО дев’ять норм дев’ятої статті Закону
про РРО визначають суб’єктів і умови, за яких РРО не застосовується.

Цей Закон поширюється не тільки на підприємства торгівлі, громадського
харчування і послуг, а й на всі підприємства незалежно від форм
власності, крім випадку реалізації продукції власного виробництва.
Необхідно звернути увагу на два моменти. По-перше, до цієї норми не
потрапляють приватні підприємці, які торгують продукцією власного
виробництва, адже мова йде лише про підприємства, організації й установи
(а не взагалі про суб’єктів підприємницької діяльності), по-друге, мова
йде лише про продукцію (послуга є не продукцією, а дією стосовно інших
осіб).

За порушення норм цього Закону передбачені штрафні санкції.

?

ooooooooiaaaaaaaaaaaaaaaaa

?

5–6Oe7N8O8~9O:?>Oe?ooooooocoooooooooooooooooo

gd6I!

loooooooooooooooooooooooooooo

–O?O?ooooooooooocoooooooooooooc

gd6I!

j/

Cooooooooooooooooooooocccco

gd6I!

aOeaeEa?ae eoooooooooooooccooooooooooo

gd6I!

ooooooooooooooooooooooocoo

gd6I!

0Розрахунки готівкою фізичних осіб із підприємствами за придбані товари
(виконані роботи, надані послуги) можуть також проводитися через
установи банків у порядку, визначеному Інструкцією з організації
емісійно-касової роботи в установах

записом у касовій книзі в день надходження коштів. Зазначена
послідовність оприбуткування також поширюється на відокремлені
підрозділи, які працюють у сфері торгівлі, громадського харчування та
послуг із застосуванням РРО або використанням РК та самостійно здають до
кас установ банку або через інкасаторів одержану ними готівкову виручку.
Ці підрозділи мають також вести касову книгу (згідно з пунктом 4.2
Положення) та оприбутковувати готівку у своїх касах.

Готівкова виручка підприємств (підприємців) може використовуватися ними
для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а
також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими
фондами за податками і зборами (обов’язковими платежами). Підприємства,
що мають податковий борг, здійснюють виплати, пов’язані з оплатою праці
(крім виплат через екстрені (невідкладні) обставини), виключно за
рахунок коштів, одержаних з установ банків.

Цільове використання готівки

Підприємства (підприємці), що мають поточні рахунки в установах банків,
одержують готівку з цих рахунків в установах банків у межах наявних
коштів і витрачають її виключно на цілі, які визначені в грошовому чеку
та не суперечать чинному законодавству України. Підприємства мають право
зберігати готівку в своїй касі, одержаної в установі банку, для виплати
заробітної плати, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад
установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день
одержання готівки в установі банку.

Готівка, одержана в установі банку на інші виплати, має видаватися
підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, одержані
в установі банку і не використані за призначенням протягом установлених
вище строків, повертаються підприємством в установу банку не пізніше
наступного робочого дня установи банку та підприємства або можуть
залишатися в його касі (у межах установленого ліміту) і видаватися на ті
самі цілі. Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат,
пов’язаних з оплатою праці, що здійснюються за рахунок виручки, понад
установлений йому ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання
строків цих виплат у сумі, що зазначена в переданих до каси платіжних
(розрахунково-платіжних) відомостях.

Видача готівки під звіт проводиться з кас підприємств за умови повного
звіту конкретної підзвітної особи за раніше виданими під звіт сумами,
тобто в разі подання до бухгалтерії авансового звіту про витрачені
(частково витрачені) кошти та одночасного повернення до каси
підприємства залишку готівки, виданої під звіт.

Підзвітні готівкові суми

Підзвітні особи зобов’язані подати до бухгалтерії підприємства разом із
невикористаним залишком готівки авансовий звіт про витрачання одержаних
у касі сум у такі строки:

— за відрядженнями — протягом трьох робочих днів після повернення з
відрядження;

— на закупівлю сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки
та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту (далі — закупівля
сільгосппродукції та заготівля вторсировини), — протягом десяти робочих
днів з дня видачі готівки під звіт;

— на всі інші виробничі (господарські) потреби — наступного робочого
дня після видачі готівки під звіт.

Фізичні особи — довірені особи клієнтів (юридичних осіб), які одержали
готівку з карткового рахунку із застосуванням корпоративної картки для
вирішення виробничих (господарських) питань або на відрядження (згідно з
вимогами Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення
операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління
Національного банку України від 24.09.99 №479, зареєстрованого
Міністерством юстиції України 22.11.99 за №802/4095), використовують її
за цільовим призначенням без оприбуткування в касі підприємства.
Зазначені довірені особи мають подавати до бухгалтерії підприємства
авансовий звіт разом з підтверджуючими документами в установлені строки
і порядку, що визначені для підзвітних осіб (пункт 2.15 цього
Положення), з додаванням документів про одержання готівки з карткового
рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за формами 377
та 377а, сліп, квитанція торговельного терміналу тощо) разом з
невитраченим залишком готівки.

У разі порушення встановленого порядку організації готівкових
розрахунків до підприємств застосовуються штрафні санкції (рис. 8.3).
,

4. Внутрішній та зовнішній контроль за дотриманням порядку ведення
операцій з готівкою

Завдання

Внутрішні служби та зовнішні контролюючі органи повинні проводити
контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою, керуючись
при цьому Положенням про ведення касових операцій у національній валюті
України та Інструкцією з організації роботи із готівкового обігу
установами банків України.

Під час перевірок дотримання касової дисципліни здійснюється контроль за
виконанням підприємством вимог Положення, пов’язаних із веденням касової
книги та оформленням операцій з приймання та видачі готівки з каси,
веденням форм первинної облікової документації, дотриманням ліміту каси
та застосування РРО.

Перевірка ведення касової книги та касових документів

Під час перевірок з’ясовується наявність у підприємства касової книги, а
також відповідність її оформлення вимогам наказу Мінстату. Крім того,
перевіряється правильність ведення касової книги, оформлення в ній
касових операцій із приймання і видачі готівкових коштів (у тому числі
за строками), відповідність зазначених у ній сум про прийняту до каси
або видану з каси готівку даним прибуткових і видаткових касових ордерів
(типові форми відповідно КО-1 і КО-2), якість і своєчасність записів
касира згідно із зазначеними в касовій книзі касовими документами,
наявність підпису бухгалтера, який перевірив записи в касовій книзі за
кількістю отриманих ним касових ордерів, правильність підрахунку в
касовій книзі фактичних залишків готівки в касі на кінець дня тощо.

Перевіряється також правильність заповнення всіх реквізитів прибуткових
і видаткових касових ордерів та платіжних (розрахунково-платіжних)
відомостей (проставлення потрібних дат, номерів, сум, підстав для їх
виписки, наявність підписів службових осіб і одержувачів коштів,
печаток, штампів, розписів про отримання готівки, правильність
оформлення депонованих сум тощо). За окремими платіжними
(розрахунково-платіжними) відомостями можуть вибірково перераховуватися
суми виплаченої готівки.

Установлюється наявність у підприємства журналу реєстрації прибуткових і
видаткових касових документів та книги обліку прийнятих та виданих
касиром грошей (типові форми відповідно КО-3 і КО-5) і правильність їх
ведення, а також правильність відображення в касових документах номерів
кореспондуючих рахунків, відповідність між кореспонденцією рахунків,
внесених до касової книги та проставлених у касових ордерах, наявність
потрібних підтверджуючих документів, що додаються до касових ордерів
(заяви, накладні, рахунки, довідки тощо), і відміток про їх погашення. У
касових документах, які викликають сумніви щодо їх справжності,
перевіряється достовірність підписів одержувачів коштів і службових
осіб, які дають пояснення щодо цього.

Перевірка оприбуткування надходжень готівки

Особлива увага під час перевірки має приділятися встановленню повноти та
своєчасності оприбуткування касами підприємств готівкових надходжень.
Установи банків під час здійснення вищезазначеного контролю перевіряють
правильність оприбуткування готівки, одержаної лише з банківських
рахунків. Повнота і своєчасність оприбуткування готівкових коштів,
одержаних у результаті провадження підприємством господарської
діяльності (за реалізовану продукцію, продані товари, виконані роботи,
надані послуги і від позареалізаційних операцій), перевіряються іншими
контролюючими органами.

Під час перевірки аналізується загальний стан касових оборотів
надходжень готівки з кас банку до кас підприємства на підставі
банківських виписок за поточними рахунками підприємства.

Звіряються банківські виписки (за сумами коштів, одержаних від банку, і
датами) та відповідні записи в касовій книзі з даними прибуткових
касових ордерів. У разі потреби можуть також порівнюватися дані корінців
грошових чеків з виписками банку.

Під час перевірки повного і своєчасного оприбуткування коштів, що
надійшли до каси підприємства від провадження господарської діяльності,
записи в касовій книзі звіряються за сумами та строками з даними
відповідних прибуткових касових ордерів (із залученням у разі потреби
таких підтверджуючих документів: товарних і касових чеків, розрахункових
квитанцій, квитанцій до прибуткових касових ордерів, рахунків-фактур,
товарно-транспортних і податкових накладних тощо). Перевіряється також
проведення записів щодо реєстрації зазначених ордерів (за сумами і
датами) у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових
документів.

За потреби поглибленої перевірки повного оприбуткування в касі
готівкових коштів, одержаних з різних джерел, можуть аналізуватися також
обороти за відомістю журналу-ордеру 1 за дебетом рахунку 301 «Каса»
порівняно з оборотами за кредитом кожного кореспондуючого рахунку (311
«Поточні рахунки в національній валюті», 37 «Розрахунки з різними
дебіторами», 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», 661
«Розрахунки з оплати праці», 662 «Розрахунки з депонентами», 681
«Розрахунки за авансами одержаними» та іншими рахунками) з подальшим
порівнянням їх із відповідними записами в касовій книзі та даними
документів, які підтверджують фактичне одержання підприємством певних
сум готівки у відповідні строки.

Крім того, для контролю за повним і своєчасним оприбуткуванням готівки
конкретним підприємством контролюючі органи можуть застосовувати
відповідні зустрічні документальні перевірки, що здійснюються
безпосередньо на підприємствах-покупцях (замовниках), які сплатили
готівкові кошти, шляхом залучення відповідних первинних документів та
взаємного звіряння касових документів отримувачів готівки з даними
покупців.

Під час перевірки контролюючі органи мають брати до уваги те, що за
наявності в касі підприємства готівки, не підтвердженої прибутковими
касовими ордерами, вона вважається неоприбуткованою в касі та
зараховується в дохід підприємства.

Перевірка дотримання встановлених лімітів каси

Під час перевірки дотримання підприємством ліміту каси визначається
встановлений установою банку або самостійно визначений підприємством (у
випадках, визначених Інструкцією) ліміт каси, уточнюються за наявними
копіями заявок-розрахунків та наказами (розпорядженнями) суми самостійно
доведеного підприємством ліміту каси своїм відокремленим підрозділам.

Під час перевірок з’ясовують те, як підприємство дотримується
встановленого установою банку ліміту каси, строків і порядку здавання
готівкової виручки, а також своєчасність повернення в банк не витрачених
у визначений строк коштів, виданих на оплату праці та інші виплати. При
цьому має враховуватися те, що кошти, одержані з каси банку або
направлені з виручки на виплати, пов’язані з оплатою праці, пенсій,
стипендій, дивідендів (доходу), можуть відповідно до пункту 2.14 цього
Положення протягом 3-5 днів зберігатися в касі підприємства понад
установлений ліміт каси.

Для визначення понадлімітних залишків готівки в касі порівнюються записи
про фактичні її залишки в касі за касовою книгою з установленим
підприємству лімітом каси за кожний день незалежно від того,
здійснювалися в цей день касові обороти (надходження і витрати готівки)
чи ні. Якщо в періоді, що перевіряється, виявлено перевищення ліміту
каси, то визначаються, протягом якого часу (у днях) і які понадлімітні
суми не здавалися в установлені строки до банку і з якої причини, а
також загальна сума понадлімітних залишків (зразок розрахунку
понадлімітних залишків готівки в касі наводиться нижче).

Під час перевірок мають також ураховуватися особливості визначення
понадлімітних залишків і порядку їх здавання до кас банків
підприємствами торгівлі, громадського харчування та послуг згідно з
пунктом 4.16 Інструкції.

При здійсненні цих перевірок у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг також звертається увага на необхідність забезпечення постійної
наявності в касах підприємств, що перевіряються, розмінної монети для
видачі здачі.

Перевірка цільового використання готівки

Виявлені порушення встановленого ліміту каси відображаються в акті
перевірки (зазначаються дані про чинний ліміт каси, фактичні залишки
готівки каси в ті дні, коли було перевищено її ліміт, а також розрахунок
загальної суми перевищення встановлених лімітів за кожний день).

Особлива увага під час перевірок касової дисципліни має приділятися
цільовому використанню готівки, яку підприємство (підприємець) одержує в
установі банку. Цільове призначення цих коштів зазначається конкретним
підприємством (підприємцем) при заповненні грошового чека встановленої
форми і не повинно суперечити чинному законодавству України.

Під час перевірок цільового використання готівки, одержаної
підприємством в установі банку, використовуються банківські виписки,
касові книги, звіти касира, видаткові касові ордери, журнали-ордери 1 за
кредитом рахунку 301 «Каса», книги обліку придбання товарів (робіт,
послуг), а також документи, що підтверджують факт витрачання готівкових
коштів за призначенням. Крім того, можуть також використовуватися
товарні та касові чеки, розрахункові квитанції, квитанції до прибуткових
касових ордерів, проїзні документи, інші розрахункові документи, а також
акти про закупівлю товарів (виконання робіт, надання послуг), платіжні
(розрахунково-платіжні) відомості, рахунки-фактури, товарно-транспортні
накладні, договори купівлі-продажу, авансові звіти підзвітних осіб тощо.

Під час перевірки підприємства порівнюються відповідні записи в касовій
книзі та прибуткових касових ордерах з банківськими виписками щодо
цільового призначення одержаних у банку коштів, що визначається за
символами касових оборотів, які зазначаються в банківських виписках
(згідно зі змістом символів звіту про касові обороти банків України,
викладених у главі 6 Інструкції). У разі виникнення розбіжностей
з’ясовуються їх причини.

Суми і напрями використання готівки, одержаної в касі банку,
порівнюються з аналогічними показниками їх фактичного витрачання із
залученням відповідних підтверджуючих документів. За результатами
перевірки встановлюються конкретні факти нецільового використання
готівки, з’ясовуються їх причини. Якщо лише частина одержаної в банку
готівки була використана за цільовим призначенням, а інша не здана до
каси підприємства, то сума витраченої на інші цілі готівки
кваліфікується як нецільове використання коштів. Вважаються порушеннями
також випадки фактичного використання підприємством (підприємцем)
одержаної в банку готівки за цільовим призначенням, але без надання
підтверджувальних документів.

Контроль за видачею значних сум готівки

При здійсненні контролю за дотриманням ведення операцій з готівкою
особлива увага має приділятися операціям з одержання підприємством
(підприємцем) значних сум (що перевищують еквівалент 10000 євро за
офіційним курсом гривні до іноземної валюти, установленим Національним
банком) зі своїх банківських рахунків та їх цільовому використанню.

Під час перевірки систематизуються згідно з банківськими документами всі
випадки одержання підприємством (підприємцем) значних сум готівкових
коштів, а за потреби використовуються також відповідні дані установ
банків, у яких відкрито його основний та додаткові рахунки.

Під час перевірки аналізуються обсяги готівки, періодичність та
структура її видачі, динаміка порівнянно з попередніми періодами.
Звертається також увага на строки відкриття підприємством (підприємцем)
рахунку; проведення ним операцій, що не є економічно виправданими або
суперечать чинному законодавству (які не відповідають характеру його
діяльності; перекази значних сум готівки на рахунки фізичних осіб;
надходження і вилучення з рахунків готівки в сумах, яка перевищує
звичайний грошовий обіг цього підприємства (підприємця); внесення на
рахунки готівки з подальшим переказуванням її у стислі строки іншому
підприємству; систематичне або повне зняття значних сум готівки в день
її надходження на рахунок тощо).

Аналізується також видача готівки в сумах, що становлять менше ніж 10000
євро, але які підприємство (підприємець), що перевіряється, одержувало
зі свого рахунку регулярно протягом короткого періоду (тижня, декади,
місяця).

За потреби для контролю за цільовим використанням значних сум готівки,
одержаних підприємством (підприємцем) в установі банку, можуть
здійснюватися зустрічні перевірки.

Перевірка витрачання готівки з виручки на виплати, пов’язані з оплатою
праці.

Під час перевірки встановлюється дотримання підприємством чинного
порядку витрачання готівкової виручки, зокрема здійснення ним виплат,
пов’язаних із оплатою праці, за наявності податкового боргу.

Крім того, береться до уваги, що, згідно з пунктом 2.12 Положення,
підприємству, яке має податковий борг, забороняється витрачати готівку з
виручки, одержаної від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та
позареалізаційних надходжень на виплати, пов’язані з оплатою праці, за
винятком виплат через екстрені (невідкладні) обставини, що можуть
здійснюватися з виручки.

Під час перевірки контролюючі органи встановлюють, у які періоди
підприємство, що перевіряється, мало податковий борг, що обліковується в
органах державної податкової служби України.

Під час перевірки встановлюються факти проведення підприємством у ці
періоди зазначених вище виплат, пов’язаних з оплатою праці, за наявності
в нього податкового боргу. Для цього за записами в касовій книзі та за
платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями і видатковими касовими
ордерами встановлюються суми і дати здійснення цих виплат із каси
підприємства. На підставі касової книги та прибуткових касових ордерів
виявляються також джерела надходжень коштів (з установи банку або з
виручки) за сумами і датами, за рахунок яких здійснювалися вищезазначені
виплати.

Також слід звертати увагу на ті випадки, коли за однією платіжною
(розрахунково-платіжною) відомістю частина виплат здійснювалася за
рахунок коштів, одержаних в установі банку, а інша частина — за рахунок
готівкової виручки.

З метою перевірки зазначеного питання можуть також використовуватися:
місячний (квартальний) бухгалтерський баланс (П(С)БО2), Головна книга,
журнали-ордери, касові книги, прибуткові та видаткові касові ордери,
платіжні (розрахунково-платіжні) відомості, банківські виписки тощо.

Дані про виявлені порушення (конкретні дати та суми) зазначаються в акті
перевірки.

Перевірка дотримання порядку видачі готівки під звіт та її використання.

Метою перевірки є проведення контролю за дотриманням підприємствами
встановленого порядку видачі готівкових коштів під звіт (у тому числі на
відрядження) та їх використання відповідно до вимог Положення та
Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон (зі
змінами), затвердженої наказом Міністерства фінансів України від
10.06.99 № 146 і зареєстрованої Міністерством юстиції України 29.06.99
за №418/3711.

Під час проведення перевірок аналізується порядок видачі підприємствами
сум під звіт, їх цільове використання, виявляються факти неправомірної
видачі готівки під звіт працівникам, які повністю не розрахувалися за
попередньо видані їм кошти, несвоєчасного звітування, а також випадки
передавання підзвітних коштів одним працівником іншому тощо.

Під час перевірки можуть аналізуватися дані бухгалтерських регістрів, а
саме: журналу-ордера 7, рахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами»,
у яких за дебетом відображаються кошти, видані з каси під звіт, і
відшкодування перевитрат за авансовими звітами, а за кредитом — суми
витрат за авансовими звітами, підтверджені бухгалтерією, та повернення
невикористаних авансів. Дебетове сальдо зазначає суму заборгованості
підзвітних осіб підприємству, кредитове — суму перевитрат підзвітних
осіб за авансовими звітами. Такий аналіз дає змогу визначити напрями
використання підзвітних сум, виявити порушення під час їх видачі.

При перевірці авансових звітів про використання одержаної під звіт
готівки для вирішення господарських питань особлива увага приділяється
дотриманню вимог підзвітними особами встановлених строків складання та
подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до
каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з авансовим
звітом), наявність оригіналів підтверджувальних документів, їх
погашення, цільове витрачання підзвітних сум тощо. Крім того,
враховується те, що надання авансових звітів про використання підзвітних
сум із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв’язку
з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що
мають документальне підтвердження.

До уваги береться також те, що згідно з пунктом 2.15, 2.16 Положення
підзвітні особи повинні звітувати про використання виданих їм коштів для
вирішення господарських питань не пізніше наступного робочого дня, на
закупівлю сільгосппродукції та заготівлю вторсировини — через 10 робочих
днів із дня видачі готівки під звіт на ці цілі, за відрядженнями — не
пізніше ніж три робочих дні після повернення з відрядження. Так само
звіти подають особи, які використали у відрядженні власні готівкові
кошти для потреб підприємства.

Під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на
відрядження, так і на інші потреби, встановлюється достовірність
підтверджувальних документів, що додаються до авансових звітів.

Також слід звертати увагу на повне і своєчасне звітування підзвітних
осіб у разі використання ними під час відрядження значних сум підзвітних
коштів для вирішення господарських питань.

При проведенні перевірки правильності організації видачі готівки під
звіт на відрядження встановлюється наявність розпорядчого документа
(наказу, розпорядження) на службові відрядження, правильність ведення
записів у журналі реєстрації посвідчень на відрядження, дотримання
граничної тривалості службового відрядження, наявність відміток у
посвідченні про відрядження, своєчасність звітування за витрачені під
час відрядження кошти, правильність відшкодування витрат працівникам
тощо.

Також потрібно враховувати те, що в разі виявлення порушення видачі
конкретному працівникові під звіт готівкового авансу за наявності в
нього раніше одержаних підзвітних коштів, за якими в установленому
порядку не був складений авансовий звіт, то незалежно від того,
закінчився чи ні строк, на який ці кошти були видані, штраф за таке
порушення (25% від одержаної під звіт суми) має розраховуватися,
виходячи із суми попередньо одержаних і не повернених до каси
підприємств підзвітних коштів, щодо яких не був складений звіт. У разі
своєчасного повернення лише частини підзвітних коштів штраф
розраховується щодо суми не повернених до каси підзвітних коштів.

Факти подання авансового звіту до бухгалтерії в установлені строки без
одночасного повернення до каси підприємства невикористаних підзвітних
сум є порушенням порядку видачі готівки під звіт і її використання.

Перевірка дотримання граничних обмежень на здійснення готівкових
розрахунків

Для контролю за дотриманням підприємствами (підприємцями) установлених
обмежень (10 тис. грн.) при здійсненні між ними готівкових розрахунків
перевіряються розрахункові операції конкретного підприємства — платника
готівкових коштів.

Також має враховуватися те, що такі готівкові розрахунки можуть
здійснюватися підприємствами протягом дня з іншими підприємствами
(підприємцями) за одним чи кількома платіжними документами, а також те,
що зазначені обмеження не стосуються розрахунків підприємств із
фізичними особами та інших випадків, визначених Положенням.

Якщо готівкові розрахунки підприємств перевищують установлену граничну
суму, то надлишкова їх сума додається розрахунково до фактичних залишків
готівки в касі платника готівки одноразово (того самого дня, у який було
здійснено цю операцію), а одержана сума порівнюється із затвердженим
лімітом каси. Зазначені обмеження стосуються всіх видів операцій з
готівкою, пов’язаних як з реалізацією продукції (виконанням робіт,
наданням послуг), так і з позареалізаційними операціями.

Для перевірки використовуються касові документи підприємств (касова
книга, касові ордери, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових
документів, авансові звіти працівників щодо витрачання підзвітних сум),
а також документи, що підтверджують здійснені покупцем (замовником)
витрати готівки при придбанні товарів, оплаті наданих послуг та
виконаних робіт (касові та товарні чеки, розрахункові квитанції,
квитанції до прибуткових касових ордерів, інші розрахункові документи, а
також рахунки-фактури, податкові накладні, договори на поставку
продукції, надання послуг, виконання робіт, товарно-транспортні накладні
тощо).

Під час перевірки підприємства аналізуються записи в касовій книзі,
книзі обліку придбаних товарів (виконаних робіт, наданих послуг), дані
прибуткових і видаткових касових ордерів, авансових звітів підзвітних
осіб та інших підтверджувальних документів. Можуть також перевірятися
обороти за рахунком 372 «Розрахунки з підзвітними особами». Порушення
встановлених обмежень на здійснення готівкових розрахунків виявляються
шляхом порівняння фактичних витрат готівки підприємств-платників за
придбані товари (виконані роботи, надані послуги) за конкретним
розрахунком, що підтверджені відповідними обґрунтувальними документами,
з діючими обмеженнями. У разі потреби можуть здійснюватися зустрічні
перевірки підприємств з порівнянням даних (за сумами і строками)
відповідних касових документів підприємств-платників і
підприємств-одержувачів готівкових коштів.

За результатами перевірки підприємства (підприємця) у разі виявлення
порушень складається акт перевірки дотримання порядку ведення операцій з
готівкою (далі — акт перевірки) у трьох примірниках, у якому
викладається зміст порушення з відповідним обґрунтуванням. Акт містить
висновки про результати перевірки, а також рекомендації керівництву
підприємства щодо усунення виявлених недоліків. Акт підписується
службовими особами, які проводили перевірку, а також керівником та
головним бухгалтером підприємства (підприємцем). Перший примірник
надсилається органам державної податкової служби за місцем державної
реєстрації підприємства (підприємця) для вжиття заходів, передбачених
чинним законодавством, другий — передається безпосередньо відповідному
підприємству (підприємцю), третій примірник залишається в документах
контролюючого органу. Якщо порушень не виявлено, то службовими особами,
які проводили перевірку, складається довідка, яка підписується
службовими особами, які проводили перевірку, а також керівником та
головним бухгалтером підприємства (підприємцем).

Керівник підприємства або особа, що його заміщує, підприємець, має право
під час складання акта перевірки не погодитися з результатами перевірки
і надати щодо цього відповідні обґрунтовані зауваження (пояснення) у
письмовій формі, які додаються до акта. Результати перевірки дотримання
порядку ведення касових операцій розглядаються керівництвом підприємства
(підприємцем), як правило, у триденний строк після її закінчення.

5. Аудит готівково-розрахункових операцій

Мета

Метою аудиту готівково-розрахункових операцій є встановлення об’єктивної
істини щодо достовірності та об’єктивності відображення в
бухгалтерському обліку та фінансовій звітності готівково-розрахункових
операцій та доведення цієї істини через висновок до користувачів.

Завдання

При здійсненні аудиту готівково-розрахункових операцій аудитору
необхідно:

1) дати оцінку стану внутрішнього контролю за рухом і збереженням
грошових коштів та інших цінностей у касі підприємства;

2) залежно від оцінки стану внутрішнього контролю встановити метод
організації аудиту: суцільний, вибірковий чи

комбінований та встановити необхідність проведення фактичного контролю.
3) перевірити за обраним методом:

— забезпечення умов зберігання готівки та інших цінностей у касі при
надходженні їх з банку і при здаванні їх у банк;

— забезпечення порядку збереження чекових книжок;

— забезпечення контролю за випискою чеків і отримання за ними грошей;

— дотримання порядку документального надходження грошей у касу і їх
видачі;

— своєчасність оприбуткування готівкових грошей;

— дотримання ліміту готівки в касі і умов видачі грошей під звіт на
операційні та інші потреби;

— стан обліку касових операцій;

— застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Предметна область дослідження

При аудиті операцій з грошовими коштами використовуються наступні
джерела інформації: касові плани, прибуткові і видаткові касові ордери і
виправдовуючі документи, додані до них, касові книги і звіти касира,
банківські виписки по поточних та інших банківських рахунках, інші
банківські документи, чекові книжки, корінці використаних чеків і
анульовані чеки, журнали реєстрації касових ордерів, а також дані
синтетичного й аналітичного бухгалтерського обліку по всіх операціях з
грошовими коштами, звіти про використання реєстраторів розрахункових
операцій (розрахункових книжок), акти перевірок каси контролюючими
органами.

Оцінка стану внутрішнього контролю

У своїй роботі аудитор значну увагу звертає на рівень внутрішнього
контролю на підприємстві, від якого значною мірою залежить обсяг
перевірки, її особливості тощо. Для цього аудитор вивчає такі питання:

— наявність на підприємстві налагодженої системи проведення раптових
перевірок каси з повним перерахуванням грошової готівки і перевіркою
інших цінностей, які знаходяться в касі;

— наявність на підприємстві наказу керівника, який встановлює
періодичність перевірок; .

— наявність ознак формального проведення перевірок каси: призначення в
комісії по проведенню перевірок постійно одних і тих самих осіб,
відсутність робочих записів ревізійної комісії, що додаються до акту,
які свідчать про перерахування банкнот, проведення перевірок каси на
звітні дати, коли касир знає про них і заздалегідь готується та ін.;

— надання права підпису прибуткових і видаткових касових ордерів іншим
особам, крім головного бухгалтера і керівника підприємства, не
відображене в розпорядженнях керівника підприємства;

— формальне проведення перевірок каси при зміні (звільненні) касирів;

— відсутність у штаті касира, коли ці функції покладені на облікового
працівника без письмового розпорядження керівника підприємства;

— наявність договорів про повну матеріальну відповідальність з касиром;

— застосування на підприємстві РРО та внутрішній контроль за їх
використанням.

Відповідальність за дотримання порядку ведення касових операцій
покладається на керівника підприємств, головного бухгалтера і касира.

При проведенні перевірки стану внутрішнього контролю аудитор
використовує різні аудиторські процедури, в тому числі опитування.
Результати опитування відповідальних осіб можуть бути різноманітними:
касир може не знати, чи є на підприємстві наказ про проведення раптових
ревізій каси, керівник підприємства — про необхідність укладання
договору про повну матеріальну відповідальність з касиром. Неоднакові
відповіді на поставлені аудитором запитання також можуть свідчити про
слабкі сторони внутрішнього контролю.

З метою виявлення слабких сторін у питаннях дотримання нормативних
документів по готівковому обігу аудитору необхідно детально вивчити акти
перевірки дотримання порядку ведення операцій з готівкою контролюючими
органами.

Залежно від оцінки системи внутрішнього контролю, встановлених
тестуванням та вивченням актів перевірки ведення операцій з готівкою
слабких місць, аудитор визначає види і кількість аудиторських
контрольних процедур.

За необхідності аудитор може брати участь в інвентаризації готівки в
касі.

Порядок проведення аудиту касово-розрахункових операцій показано на рис.
4.

Перевірка проводиться в тих самих напрямах, що й контроль за дотриманням
порядку ведення операцій з готівкою контролюючими органами. Особливістю
є те, що аудиторські процедури проводяться вибірково з метою
встановлення суттєвих відхилень, які впливають на достовірність та
об’єктивність звітних даних.

Суцільна перевірка проводиться на замовлення клієнта або при дуже
низькій оцінці системи внутрішнього контролю.

При аудиторській перевірці слід враховувати можливі порушення при
веденні операцій з готівкою.

Основні порушення — зловживання, розкрадання, помилки в обліку касових
операцій можуть бути кваліфіковані наступним чином:

1. Пряме розкрадання грошових коштів:

— нічим не приховане;

— приховане неоформленими документами і розписками.

2. Неоприбуткування і привласнення грошових сум, що не надійшли:

— з банку;

— від різних фізичних і юридичних осіб за прибутковими ордерами;

— від різних юридичних осіб за домовленістю.

3. Надлишкове списання грошей по касі:

— повторне використання одних документів;

— неправильний підрахунок підсумків у касових документах і звітах;

— списання сум без підстави чи за фальсифікованими документами;

— підробка в законно оформлених документах суми списання у бік її
збільшення.

4. Привласнення сум, законно нарахованих різним особам і організаціям:

— привласнення депонованої заробітної плати і коштів, нарахованих
за іншими підставами;

— привласнення сум, які належать іншим підприємствам.

5. Розрахунки сумами готівкових грошових коштів, які перевищують
граничну величину:

— з іншими юридичними особами і підприємцями, які діють без утворення
юридичної особи;

— які надходять до каси підприємства, що перевіряється.

6. Розрахунки з населенням готівкою за готову продукцію, товари,
виконані роботи і надані послуги:

— без застосування реєстраторів розрахункових операцій;

— без реєстрації реєстраторів розрахункових операцій у податковій
службі.

7. Перевищення ліміту готівки каси на кінець місяця.

8. Несвоєчасні звіти підзвітних осіб за використані грошові кошти.

На відміну від контролюючих органів, аудитор повинен дотримуватися
принципу конфіденційності, тобто всі встановлені порушення фіксувати в
звіті керівництву клієнта та за необхідності в аналітичній частині
аудиторського висновку, але не розголошувати інформацію і не сповіщати
податкові органи.

Аудитор зобов’язаний повідомити клієнта про можливі стягнення за
виявлені порушення і допомогти їх усунути. Основні порушення готівкового
обігу, за які накладаються стягнення, показані на рис. 5.

А в таблиці 4 показано розмір стягнень за допущені порушення.

Аудит грошово-розрахункових операцій є одним із розділів загального
аудиту. У процесі роботи аудитор оформляє необхідні робочі документи за
вимогами МСА 230 «Документація» та готує інформацію для підсумкових
документів.

Похожие записи