КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з біхгалтерського обліку

Організація обліково-операційної роботи в банках України

Особливості, притаманні банківському обліку, — відображення банківських
операцій обліку в день їх здійснення, щоденний баланс, повна
комп’ютеризація бухгалтерського обліку — визначають специфіку
організації бухгалтерської роботи.

Бухгалтерська робота в банках в залежності від її змісту поділяється на
операційну та облікову.

Операційна робота полягає в обслуговуванні клієнтів і перевірці та
обробці документів, що є підставою для проведення і відображення
операції за бухгалтерськими рахунками. Вона передбачає наступні етапи:

— перевірка законності операції (чи відповідає операція статутній
діяльності клієнта, банку та чинному законодавству);

— перевірка правильності оформлення документа;

— перевірка правильності відображення бухгалтерської проводки і
підготовка документа для його проведення за бухгалтерським обліком;

— перевірка можливості здійснення операції (перевіряється наявність
грошей на рахунку та ін);

— передача документа для комп’ютерної обробки.

Для забезпечення виконання своїх функцій та досягнення стратегічних та
тактичних цілей комерційні банки здійснюють відповідні операції,
постійно намагаючись збільшувати їх кількість та підвищувати їх якість.
На сьогодні їх основна маса українських банків спроможна якісно
виконувати не більше 40 — 50 видів операцій та послуг.

Усі комерційні банки незалежно від форми власності, величини капіталу та
спеціалізації виконують операції із залучення тимчасово вільних грошових
коштів у депозити (депозитні операції); операції, пов’язані із
розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтури (розрахункові та касові
операції) й операції з кредитного обслуговування клієнтів (кредитні
операції). Звичайно, коло операцій, що їх виконують банки, може бути
значно ширшим, але саме ці операції є обов’язковими, і тому їх називають
базовими операціями комерційних банків. Усі банківські операції
відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно
від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх прийнято
поділяти на пасивні й активні.

Пасивні операції—це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку.
За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування
власних, залучених та позичених ресурсів.

Бухгалтерський апарат об’єднує працівників банку, які виконують
обліково-операційну роботу.

Бухгалтерія є самостійним структурним підрозділом банку, який очолює
головний бухгалтер. Залежно цій величини і спеціалізації банку, а також
обсягу виконаних операцій можуть бути обрані різні варіанти організації
роботи бухгалтерського підрозділу та структури обліково-операційних
відділів Відповідно може бути по-різному укомплектований штат
бухгалтерів, а також різним чином визначені функції бухгалтерських
працівників.

У складі бухгалтерії банків, як правило, виділяють такі відділи:
обліково-операційний, відділ обліку валютних операцій, відділ обліку
внутрішньобанківських операцій, відділ фінансової звітності, відділ
обліку діяльності філій, а також сектори введення та автоматизованої
обробки інформації та сектор контролю за операційним днем та іншої
звітності.

Обліково-операційний апарат банку очолює головний бухгалтер. Він
призначається і знімається з посади вищестоящою організацією банку.
Технічною роботою головний бухгалтер, як правило, не займається. Його
головними функціями є організаційна та контрольна.

Головний бухгалтер несе всю повноту відповідальності за формування
облікової політики, ведення бухгалтерського обліку, своєчасне надання
повної й достовірної фінансової звітності. В основу організації роботи
бухгалтерського апарату покладений принцип падання його працівникам прав
відповідального виконавця.

Відповідальним виконавцем вважається:

—працівник банку, якому одноосібно доручено оформлювати та підписувати
розрахунково-грошові документи за визначеним колом операцій;

— бухгалтерський працівник, який контролює правильність оформлення
документів та відображення банківських операцій в обліку.

Розподіл роботи між бухгалтерськими працівниками здійснюється:

— шляхом закріплення за працівником відповідних бухгалтерських рахунків
(обов’язкова умова — усі рахунки одного клієнта ведуться одним
виконавцем);

—шляхом закріплення за виконавцем окремих видів операцій.

В установі банку ведеться книг обліку розподілу і перерозподілу рахунків
між бухгалтерськими працівниками.

Кожний бухгалтерський працівник повинен отримати інструкцію, в якій
визначені його посадові обов’язки і обсяги робіт до виконання.

Робочий день бухгалтерських працівників повинен бути організований таким
чином, щоб забезпечити правильне та своєчасне оформлення
розрахунково-грошових документів, що надходять, виконання операцій та
відображення їх у бухгалтерському обліку за бухгалтерськими рахунками із
складанням щоденного балансу.

Робочий день бухгалтерських працівників складається з двох частин:
операційний час для роботи з клієнтами; завершення обробки облікової
інформації, перевірка регістрів аналітичного та синтетичного обліку,
складання щоденного балансу.

Початок і завершення робочого і операційного дня визначається керівником
комерційного банку. Протягом усього робочого дня працюють з клієнтами
тільки відділи з обслуговування ощадних вкладів.

Організація обліково-операційної роботи повинна відповідати таким
вимогам:

—усі операції з документами, що надійшли в операційний час (у тому числі
з філій), відображаються в бухгалтерському обліку того ж дня. Документи,
що надійшли після операційного часу, як правило, проводяться за
рахунками клієнтів наступним днем. Це має бути передбачено в угодах на
обслуговування клієнтів;

— прийом і контроль документів, обслуговування клієнтів, введення
інформації в персональний комп’ютер, а також перевірка вихідних
регістрів, формування архівних папок документів здійснюється протягом
робочого дня безпосередньо відповідальними виконавцями;

— клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може подавати до
банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді
електронних розрахункових документів (електронних платежів). Спосіб
подання клієнтом документів до банку регламентується угодою
розрахунково-касового обслуговування;

— прийом розрахунково-платіжних документів від клієнтів, розрахункові та
касеті операції за рахунками юридичних та фізичних осіб здіснюються
безпосередньо відповідальним виконавцем. У поза-операційний час
документи можна здавати у банк відповідальному виконавцю або через
спеціальні пристрої (скриньки), звідки вони вибираються щогодини. Якщо
документи з будь-якої причини не можуть бути прийняті до виконання,
клієнта негайно про це повідомляють. Оплата всіх розрахунково-грошових
документів з поточних рахунків клієнтів здійснюється лише в межах
наявних коштів на цих рахунках;

—документи, підготовлені для передачі системою електронних платежів,
формуються у порядку їх надходження. Суми, зазначені на
розрахунково-грошових документах, повинні бути набрані на стрічках
підрахунку. Видані операторами електронного зв’язку вихідні форми
звіряє відповідальний виконавець, а також працівник, який формує
документи дня. Передача інформації з документів системою електронних
платежів здійснюється рівномірно протягом усього операційного дня і
повинна, як правило, завершуватись за дві-три години до кінця робочого
дня.

З метою раціональної організації обліково-операційної роботи в установах
банку складається графік документообігу за банківськими операціями і
графік обслуговування клієнтів.

Документообіг за банківськими операціями — послідовне переміщення
розрахунково-грошових документів за інстанціями їх оформлення, перевірки
та обробки від клієнтів до банку і навпаки, в межах установи банку, між
різними установами банку з початку виконання операції до її завершення і
здачі документа в архів [9,82].

У кожному банку розробляється графік документообігу, в якому
зазначається час проходження документів на всіх етапах обробки
інформації структурними підрозділами банку.

Документообіг складається з наступних основних етапів:

1) перевірка правильності оформлення і змісту документів що надійшли;
визначення можливості виконання операції залежно від стану рахунків;

2) перевірка або оформлення бухгалтерської проводки у документі,
підписання його відповідали їм виконавцем, а у певних
випадках—контролюючим працівником;

3) передача документів для автоматизованої обробки;

4) використання документів для перевірки правильності відображення
операції в особовому рахунку;

5) групування документів та їх брошурування в папки для здачі в поточний
архів.

В установах банку, які мають на обслуговуванні велику кількість
клієнтів, для поліпшення якості обслуговування кожному клієнту
визначається часовий інтервал, у межах якого він особисто може передати
грошово-розрахункові документи відповідальному виконавцю і отримати
необхідні консультації. Графіки документообігу і обслуговування клієнтів
затверджуються керівником банку.

Організація обліку міжнародних розрахунків в банках України

Сучасна світова економіка характеризується значною інтегрованістю. У
зв’язку з цим стає поширеною співпраця між суб’єктами підприємництва,
розташованими у різних країнах. Одним з основних моментів у здійсненні
зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є взаєморозрахунки між
сторонами – резидентами різних країн, які через їх специфіку прийнято
називати міжнародними розрахунками.

При цьому такі розрахунки можуть бути пов’язані не лише з торговельними,
але і з кредитними, інвестиційними або іншими зовнішньоекономічними
відносинами. Учасниками розрахунків можуть бути установи, організації,
підприємства й окремі фізичні особи, які є платниками або одержувачами
коштів.

Загалом міжнародні розрахунки здійснюються через уповноважені банки,
тобто ті банки, що одержали спеціальний дозвіл на виконання відповідних
валютних операцій. Для проведення міжнародних розрахунків банки різних
країн встановлюють між собою кореспондентські відносини (відкривають
один одному рахунки, зберігають на них кошти, виконують на основі
взаємності платіжні та інші доручення) шляхом укладення відповідних
договорів, у яких зазначаються всі основні моменти співпраці. Зокрема,
договором про встановлення кореспондентських відносин визначається
застосування до нього права тієї чи тієї країни. На практиці прийнято
застосовувати право тієї країни, у якій відкривається кореспондентський
рахунок. Слід зазначити, що банки, здійснюючи розрахунки за
зовнішньоекономічними договорами своїх клієнтів, є учасниками тільки
розрахунків, але не самих торговельних операцій.

Проблеми, пов’язані з міжнародними розрахунками, є актуальними в усьому
світі. Це обумовлено тим, що під час здійснення зовнішньоекономічної
діяльності учасники розрахунків стикаються з безліччю різних ризиків:
економічних, податкових, політичних та інших.

У світовій практиці використовують такі форми міжнародних розрахунків,
як банківський переказ, документарний акредитив, інкасо, банківська
гарантія, розрахунки векселями тощо. Вони вирізняються ступенем участі
банків у проведенні їх: мінімальний ступінь участі – при банківському
переказі, максимальний – при акредитиві, банківській гарантії. У кожному
з міжнародних видів розрахунків на завершальному етапі відбувається
переказ коштів з одного банківського рахунку на іншій за допомогою
комунікаційних систем (зазвичай системи електронних переказів SWIFT, яка
набула останнім часом великого поширення). Конкретна форма розрахунків
визначається за згодою сторін і фіксується в розділі «Умови платежу»
зовнішньоекономічного договору.

Вибір форми розрахунків обумовлюється певними факторами. Інтереси
експортерів та імпортерів товарів і послуг у більшості випадків не
збігаються: експортер прагне одержати від імпортера платежі в
найкоротший термін, тоді як імпортер зацікавлений відстрочити платіж до
моменту одержання товару або навіть до його реалізації третім особам.
Таким чином, обрана форма розрахунків між сторонами контракту є
своєрідним компромісом, у якому враховуються економічні позиції
контрагентів, ступінь їхньої довіри один одному, економічна кон’юнктура,
оподаткування, політична ситуація тощо.

У розрахунках за договорами купівлі-продажу здебільшого використовуються
банківський переказ, документарне інкасо, документарний акредитив і
банківська гарантія.

Зауважимо, що банки, працюючи з документарними акредитивами,
документарним інкасо, гарантіями, керуються міжнародними правилами і
звичаями, які видаються Міжнародною торговельною палатою (далі – МТП).
Так при операціях з документарним інкасо використовуються Уніфіковані
правила по інкасо; при акредитивній формі розрахунків – Уніфіковані
правила і звичаї для документарних акредитивів. Ці правила і звичаї з
юридичної точки зору не належать до міжнародно-правових нормативних
актів і не є обов’язковими для застосування в усіх випадках здійснення
зовнішньоторгових операцій купівлі-продажу товарів (послуг). Проте вони
широко застосовуються у практиці міжнародної торгівлі, тому що сприяють
однаковому розумінню і тлумаченню умов розрахунків як між контрагентами
з різних країн, так і між банками, а також між банками та їхніми
клієнтами. Обов’язковість застосування правил Міжнародної торгової
палати з’являється тоді, коли сторони прямо зазначають у договорі, що
розрахунки відбуваються відповідно до уніфікованих правил.

Незважаючи на те, що зазначені норми і звичаї носять характер
рекомендацій, у нашій країні застосування Уніфікованих правил по інкасо
й Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів є
обов’язковим для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Ця
обов’язковість випливає з Указу Президента України «Про заходи щодо
впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб’єкти
підприємницької діяльності України» від 4 жовтня 1994 р. № 566/94 (далі
– Указ № 566). Однак таке твердження є суперечливим, оскільки даний Указ
протирічить Конституції України.

До недавнього часу вказаними документами правова база по акредитивах та
інкасо вичерпувалась. На сьогоднішній день деякі питання щодо
акредитивів та інкасо врегульовані Цивільним кодексом України від 16
січня 2003 р. № 435-IV (далі – ЦК України), який вступив в силу з
першого січня цього року. Зокрема у главі 74 ЦК України є параграф 3
«Розрахунки за акредитивами» та параграф 4 «Розрахунки з інкасовими
дорученнями». Також слід відмітити ще один документ, а саме Постанову
Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 р. № 514, яка
вступила в силу 4 січня 1994 р. Цією Постановою затверджено «Положення
про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними
акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями» (далі –
Положення). Вказане Положення детально регулює всі дії банка та клієнта
при роботі як з експортними так і з імпортними акредитивами. В цьому
Положенні слід звернути увагу на зауваження, що під час розрахунків за
зовнішньоекономічними договорами в іноземній та національній валюті
клієнти можуть використовувати всі види акредитивів, що передбачені
Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів або
іншими міжнародними документами, які регулюють питання проведення
розрахунків за акредитивами, затвердженими МТП, з урахуванням
особливостей, визначених Положенням, які не суперечать законодавству
України.

Банківський переказ (платіж) одночасно є і найпоширенішою, і
найризикованішою (якщо використовується сам по собі) формою міжнародних
розрахунків, оскільки зазвичай неможливо відкликати здійснений
банківський переказ коштів, які вже було зараховано на рахунок
одержувача (бенефіціара).

Здійснення банківського переказу можна умовно поділити на етапи.

На першому етапі клієнт подає до банку, що його обслуговує, заяву
(платіжне доручення) на переказ коштів зі свого рахунку в цьому банку на
рахунок одержувача (який може бути як у цьому банку, так і в будь-якому
іншому) із зазначенням суми, валюти, призначення платежу, порядку сплати
банківських комісій тощо. Існують два види оплати комісії: за рахунок
одержувача або за рахунок відправника. У першому випадку банк
відправника і банк-кореспондент справляють комісію за переказ суми з
відповідним зменшенням її. У другому – відправник оплачує переказ
окремо, і сума переказу має надійти одержувачу в повному обсязі. Однак
на практиці буває, що переказ проходить через кілька
банків-кореспондентів (два і більш), і тоді не виключено, що якийсь банк
вирахує комісію із суми переказу

На другому етапі банк перевіряє правильність заповнення реквізитів
заяви: найменування та банківські реквізити платника і бенефіціара,
сальдо рахунку платника, право на переказ коштів в іноземній валюті,
правильність зазначення «ланцюжка» проходження платежу через
банки-кореспонденти (у разі коли про таку можливість домовлено між
клієнтом і банком) та ін. При позитивному результаті перевірки заяви
клієнта банк списує кошти з його рахунку на внутрішньобанківський
рахунок або блокує їх і надсилає електронне повідомлення до
банку-кореспондента. Після одержання підтвердження від
банку-кореспондента про те, що він виконав переказ і списав гроші з
кореспондентського рахунку, банк списує кошти клієнта й утримує комісію
за проведення платежу.

На третьому етапі банк-кореспондент, відповідно до договору між банком і
ним, надсилає нове повідомлення (або модифікує і відправляє отримане
повідомлення) до наступного банку-кореспондента чи до банку одержувача
або зараховує кошти на рахунок одержувача платежу (у випадку, якщо
банк-кореспондент одночасно є банком одержувача). Після цього
повідомляють банк ініціатора платежу про те, що платіж виконано і
списано комісійні за переказ коштів.

Перевага банківського переказу: швидке здійснення платежу (від одного до
п’яти банківських днів), низька собівартість операції.

Недоліки: наявність ризиків непоставки товару при вже здійсненій оплаті
або неотримання грошей при вже здійсненій поставці.

Документарним інкасо називають доручення експортера своєму банку
одержати від імпортера (платника) безпосередньо або через інший банк
визначену суму або підтвердження (акцепт) того, що цю суму буде сплачено
в установлений термін.

У цьому випадку банк діє як довірена особа і посередник між експортером
та імпортером. Він за дорученням експортера надає імпортерові документи
(рахунок-фактуру, відвантажувальні документи, специфікації, сертифікати
тощо), які свідчать про відвантаження товару або надання послуг (згідно
із зовнішньоекономічним договором), і проти них інкасує належну
експортерові суму або одержує акцепт векселя. Операції з документарного
інкасо регулюються Уніфікованими правилами по інкасо, видані Міжнародною
торговельною палатою в 1995 р., публікація № 522 (далі – Правила по
інкасо). Указ № 566 зобов’язує використовувати Уніфіковані правила (та
зміни до них) тільки після офіційного опублікування. На сьогодні
останньою редакцією Уніфікованих правил по інкасо є публікація № 522,
здійснена в 1995 р., яку не було офіційно опубліковано в Україні. З
огляду на те, що публікація № 522 є найбільш сучасною і банки у своїй
роботі використовують цю редакцію, у цій статті йдеться саме про останнє
видання Уніфікованих правил. До того ж треба пам’ятати, що сторони у
зовнішньоекономічному договорі мають обов’язково зазначити, що
розрахунки здійснюються відповідно до Правил по інкасо в редакції 1995
р.

При цьому правила і визначення понять відповідно до Правил по інкасо є
обов’язковими тільки в тій частині, в якій не було досягнуто інших явно
виражених домовленостей між сторонами і немає національних, державних
або інших місцевих законів (постанов), що суперечать цим Правилам і від
яких не можна відступити. Сторони мають зазначити у договорі, що інкасо
здійснюється на підставі Правил по інкасо.

Банківські гарантії

У міжнародній торгівлі контрагентам важко оцінити ділові та фінансові
можливості партнерів. Тому дуже часто під час виконання контракту
необхідним є забезпечення (гарантії) третьої сторони на той випадок,
коли сторони будуть не в змозі виконати свої зобов’язання за договором.
З метою такого забезпечення вони можуть погодити виставлення банківської
гарантії. Широке застосовування знайшли банківські гарантії на випадок
неплатежу (гарантії платежу).

Таким чином, під банківською гарантією звичайно розуміють безвідкличне
зобов’язання банку сплатити зазначену в ній суму у випадку, якщо
продавець або покупець не виконає визначені за договором зобов’язання.
Гарантія є самостійним зобов’язанням, що не залежить від відносин між
продавцем і покупцем за договором. Видаючи гарантію, банк зобов’язується
сплатити за першою вимогою, якщо виконано умови, що містяться в тексті
гарантії.

Для банківських гарантій застосовується право, яке діє за місцем
розташування банку, що видав гарантію. Уніфіковані правила по гарантіях
(публікації Міжнародної торговельної палати № 325, № 406, № 458, № 503,
№ 524) мають рекомендаційний характер і застосовуються лише у випадку,
коли в гарантії зазначено, що вона підпорядковується цим Уніфікованим
правилам.

Наведемо перелік найбільш розповсюджених видів гарантій, розглянемо їх
сутність та вкажемо на певні особливості.

Список використаної літератури

Банківські операції.: Підручник / За ред. Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. –
384 с.

Вігуру, Жан-Клод та інші. Банк очима економіста й бухгалтера / За ред. –
Ж.-К. Вігуру, П. Блан, А. Прост. – Пер. з фр. Є. Марічев. К.: Основи. –
1997. – 293 с.

Впровадження автоматизованої системи в НБУ // Вісник НБУ. – 2000.- №2. –
с. 45.

Кегерманн Х. MySEP.com – оптимальне рішення при вмінні парадигми у сфері
фінансових послуг // Вісник НБУ. – 2000. — №10. – с. 34 – 35.

Кіндрацька Л. М. Бухгалтерський облік в комерційних банках України:
Навч. пос. К.: КНЕУ. –1999. – 432 с.

Кіндрацька Л. М. Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках: Навч.
мет. Пос. К.: КНЕУ. – 2000. – 404 с.

Кіндрацька Л. М. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та облікова
політика комерційних банків // Вісник НБУ. – 1999. — №10. – с. 42 – 45.

Облік та аудит у комерційних банках // За ред. доктора економічних наук,
проф. А. М. Герасимовича, Т. В. Кривовіз, О. А. Мазур та ін. – Львів:
в-во “Фенікс”, 1999. – 512 с.

Шевченко Р. І. Банківські операції: Навчально-методичний посібник для
самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ. – 2000. – 160 с.

PAGE

PAGE

PAGE 2

Похожие записи