Реферат на тему:

Проблеми банківських ризиків: аналіз, оцінка, мінімізація та управління

Загальні положення.

Ризики, пов’язані з банківською діяльністю, повинні банками визнаватися,
відстежуватися і контролюватися. Найважливіша задача в цьому плані
поставлена перед банківським наглядом. У нашій країні з метою створення
сприятливих умов для ефективної роботи банків, забезпечення подальшого
розвитку,стабільності і надійності банківської системи, захисту
інтересів вкладників банків, підвищення рівня конкуренції серед них
банківський нагляд і регулювання діяльності банків відповідно до чинного
законодавства здійснює центральний банк держави. Завдання і функції
банківського нагляду визначаються завданнями і функціями Національного
банку України стосовно проведення єдиної державної політики у галузі
грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організації
міжбанківських розрахунків, координації діяльності банківської системи
в цілому. Служба банківського нагляду Національного банку України
створена у травні 1992 року. За минулий період банківським наглядом
розроблений ряд документів, які склали методологічну базу регулювання
діяльності банків.

Щоквартально банківський нагляд підводить підсумки діяльності
комерційних банків України, які затверджуються постановами Правління
Національного банку України.

Банківським наглядом Національного банку України
проводяться інспекції установ банків, за підсумками яких приймають

ся відповідні рішення щодо застосування до них адекватних заходів
впливу. Впроваджено проведення рейтингу комерційних банків за
загальноприйнятою у світі системою CAMEL. За звітними даними банків
невпинно проводиться щоденний та щомісячний контроль за дотриманням ними
показників економічних нормативів. Одночасно вдосконалюється сама
система економічних нормативів, враховуючи матеріали Базельського
Комітету з питань нагляду і регулювання діяльності банків та світову
практику наглядової діяльності i контролю за додержанням цих
нормативів.

З 1996 року започаткована система особливого нагляду за
проблемними банками, створено окремий підрозділ в структурі
Національного банку України для здійснення такого нагляду, визначені
ознаки проблемних банків та методи їх раннього виявлення,
впроваджується адекватний порядок роботи з проблемними банками.

Враховуючи необхідність вдосконалення та подальшого розвитку
системи нагляду і регулювання діяльності комерційних банків,
підвищення рівня повноважень банківського нагляду, зокрема, в
частині застосування санкцій, з метою проведення скоординованої,
зваженої і послідовної політики банківського нагляду, прогнозування
і своєчасного реагуванню на зміни, які відбуваються у банках України,
Правління Національного банку України систематично вживає заходи
стосовно поліпшення роботи банківського нагляду.

Найважливішою складовою частиною наглядового процесу є наявність у
банківського нагляду повноважень щодо розробки і застосування
пруденційних правил та вимог по контролю за ризиками, включаючи вимоги
щодо:

— достатності капіталу банку;

— створення резервів для відшкодування можливих втрат за позиками;

— концентрації активів;

— ліквідності;

— управління ризиками і систем внутрішнього контролю.

Зазначені пруденційні правила і вимоги мають якісний або кількісний
характер. Їх мета полягає в тому, щоб обмежити ступінь ризику, якому
піддають себе банки під час проведення операцій. Ці правила і вимоги
зовсім не підміняють собою рішення керівництва банків, а, навпаки,
забезпечують проведення банківських операцій відповідним чином.
Динамічний розвиток банківської справи вимагає, щоб банківський нагляд
регулярно переглядав свої пруденційні правила і вимоги, здійснював
оцінку, до якої міри вони зберігають свою актуальність та розробляв
нові положення.

Управління банківськими ризиками

В сучасних умовах розвитку ринкових відносин банківський
нагляд має бути превентивним, інтегрованим, постійним і базуватися на
визначенні ризиків в діяльності банків. Крім того, він
зосереджуватиметься на врахуванні майбутніх фінансових результатів
банків, замість того, щоб опиратися лише на «історичну» (минулу)
фінансову інформаціїю для здійснення оцінки надійності і стабільності
банків.

Іншими словами, банківський нагляд має опиратися на наглядову
модель, що включає такі ключові принципи:

• чітке дотримання наглядової поетапної політики стосовно
банківського ризику:

а) виявлення ризику,

б) визначення його розміру,

в) контроль за ризиком,

г) проведення заходів щодо його зменшення;

•повна інтеграція процесів виїзного нагляду, безвиїзного
контролю і системного аналізу з одночасним удосконаленням методів
контролю;

•раціоналізація методів і форм збирання інформації, оцінки
фінансових результатів та якості керівництва в банках;

•створення оптимальних умов для здійснення аналізу діяльності
банків, який базується на визначенні співвідношення між ризиком і
доходністю ринків капіталу, валютних позицій та операцій, а також
позицій і операцій з похідними фінансовими інструментами;

•впровадження автоматизованої інформаційної бази даних
банківського нагляду і системи раннього реагування на банківські
проблеми і ризики;

•реалізація всебічної програми підготовки кадрів для посилення
їх здатності запроваджувати нові політику і підходи.

З метою переходу на зазначену наглядову модель органи
банківського нагляду багатьох країн світу проводять роботу щодо
модернізації всіх аспектів здійснення банківського нагляду за основними
принципами Базельського Комітету з питань нагляду і регулювання
діяльності банків. Це включає критичну оцінку і поліпшення наступних
ключових моментів:

— Організаційна структура і політика банківського нагляду.

— Наявність адекватної законодавчої основи проведення
банківського нагляду.

— Вдосконалення процедур виїзного інспектування.

— Безвиїзний нагляд і аналітичні системи.

— Інтеграція вихідних даних всіх напрямів банківського нагляду
для вжиття до банків виправних заходів.

— Використання автоматизованої бази даних і пов’язаних з нею
інструментів.

— Постійна система підготовки кадрів банківського нагляду для
оволодіння ними нових технологій.

Банківський нагляд постійно здійснює контроль за банками стосовно
того, щоб їх керівництво у процесі управління банківськими ризиками
враховували такі принципи:

gd-ac — банки, оскільки використовують при здійсненні банківських
операцій не тільки власні, а й залучені кошти, мають намагатися уникати
ризиків навіть інтенсивніше, ніж інші суб`єкти господарювання;

— ризики банків безпосередньо пов`язані з ризиком їхніх клієнтів;

— рівень банківських ризиків постійно змінюється під впливом динамічного
розвитку економічного оточення;

— усі види банківських ризиків взаємопов`язані.

Банківськими ризиками можна і потрібно свідомо управляти. Їх величина
оцінюється і розраховується за допомогою статистичних і математичних
методів, теорії ймовірностей, експертних оцінок та практичного досвіду.

Мета процесу управління ризиками полягає в обмеженні чи мінімізації їх
рівня.

Процес управління банківськими ризиками складається з трьох основних
етапів:

1-й: усвідомлення наявності ризиків, визначення причин їх виникнення та
ризикових сфер;

2-й: обчислення величини ризиків за допомогою кількісних методів;

3-й: мінімізація ризиків шляхом використання відповідних методів.

Сфера управління банківськими ризиками ні в якому разі не може бути
автономною. Рішення стосовно допустимих рівнів банківських ризиків
необхідно приймати у взаємозвя`зку з іншими напрямками діяльності
менеджменту, зокрема — з управлінням прибутковості банку. Між рівнем
ризиків і рівнем прибутків існує пряма залежність. Вищий рівень ризиків
надає потенційні можливості отримання підвищеного прибутку, але не
виключає і можливості різких втрат. Мінімізація рівня ризиків дає змогу
отримати невисокий, але стабільний прибуток. Отже балансування між
прибутковістю та рівнем ризиків, пошук оптимального їх співвідношення
розглядається як одна з важливих і складних задач, що постають перед
банком.

Узагальнюючи підходи до вирішення проблеми “рівень ризиків-рівень
прибутку”, можна вирізнити дві основні моделі управління банківськими
ризиками.

Перша модель максимізує прибуток при обмеженні рівня ризиків
встановленням максимально допустимого його значення. При цьому
використовуються незбалансовані підходи до управління активами і
зобов`язанями банку, стратегії нехеджування ризиків.

Цільовою функцією другої моделі є мінімізація ризику, а обмеженням —
вимога утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому
за заданий. Така модель використовується, якщо основною метою є
стабілізація результатів, Це досягається за допомогою збалансованих
методів управління активами і зобов`язаннями та стратегії хеджування
ризиків

Існуюче у світовому досвіді економічне регулювання банківських ризиків
має в основному посередній характер впливу і не допускає встановлення
прямих заборонів або лімітів для банків.

Вирізняються три основні групи економічних методів регулювання:

— нормативні, коли розміри обмежень або пільг, які вводяться, пов`язані
з кількісними характеристиками операцій, що регулюються;

— корегуючі, яким притаманні гибкість і оперативність, можливість
стимулюючого впливання;

— податкові.

Національному банку України найбільш притаманне використовування
нормативних та корегуючих методів, в той час як податкові — типові для
фінансових органів.

Використовуються різні методи при застосуванні тих чи інших видів
державного регулювання банківської діяльності. В економічній літературі
існують різноманітні критерії класифікації видів регулювання діяльності
комерційних банків. Заслуговують на увагу розробки з цього питання Б.
Рудольфа, які покладені в основу наступної схеми:

Види регулювання банківської діяльності

Державне

регулювання

банківської

системи

Протекційні

заходи

Превентивні

заходи

Спеціальні

Договорні

функціональні

норми

інституційні

норми

Селективні

Загальні

Превентивні заходи впливають на недопущення можливих негативних
наслідків тієї чи іншої економічної сітуації (наприклад, системної
кризи, неплатежів тощо).

До превентивних заходів можливо віднести:

— вимоги до розміру та структури капіталу банку;

— вимоги до ліквідності банку;

— диверсифікацію банківських ризиків (максимальний розмір позики на
одного позичальника та інші види диверсифікації);

— обмеження операцій, що виконуються.

Для зниження банківських ризиків встановлюються обмеження

на деякі види діяльності комерційних банків або на окремі види активних
операцій. Так, доволі часто обмежується право банків на безпосереднє
володіння нерухомістю у зв`язку з високим ризиком та низьким рівнем її
ліквідності. У ряді країн банкам не дозволяється мати цінні папери
підприємств, вартість котрих зазнає впливу великих коливань. Також
існують обмеження прав гарантування на розміщення окремих цінних паперів
або на надання кредитів особам, які мають доступ до конфеденційної
інформації.

Протекційні засоби виступають способами захисту від вже існуючої
загрозливої ситуації для банку, яка може спричинити його
неплатоспроможність або банкрутство. Тобто за допомогою цих заходів
здійснюється захист банків та їх клієнтів від можливих наслідків
фінансових труднощів.

До цього виду регулювання можливо віднести наступні заходи:

— створення та функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

— формування банками резервів для відшкодування можливих втрат за
позиками та іншими активами;

— рефінансування комерційних банків центральним банком держави;

— цільова допомога інших державних органів тощо.

Протекційні заходи передбачають використання різних видів резервів,
фондів або інших засобів, які носять цільовий характер. В залежності від
окремого банку і конкретної ситуації можуть використовуватись договорні
дії, зокрема, підтримка державними органами окремих банків у вигляді
рефінансування,надання гарантій,купівлі їх акцій тощо. Фактична дія
превентивних заходів реалізується шляхом затвердження норм, що
обов`язкові до виконання. В свою чергу норми поділяються на
функціональні та інституційні і призначені для регулювання банківських
ризиків.Функціональні норми мають визначене цифрове значення і можуть
носити загальний або селективний характер. Так, за допомогою селективних
норм визначаються коефіцієнти ризику по окремим операціям банку, а
загальні норми впливають на кредитний ринок взагалі. Інституційні норми
відображають у відносних величинах організаційні питання, визначення
цілей кредитування, операційну діяльність, порядок проведення ревізій
тощо. Вищеназвані способи регулювання банківської діяльності тісно
пов`язані між собою та доповнюють один одного. Так, протекційні заходи
підвищують довіру вкладників до банківської системи, впливають на
стабільність макроекономічних показників економіки. Превентивні заходи
забезпечують ефективність перших.

Похожие записи