Реферат на тему

Організація банківського кредитування  План

1. Етапи процесу кредитування.

2. Способи нарахування відсотків за кредитами.

3. Формування та використання резерву на покриття можливих втрат за
позиками комерційних банків.

1. Етапи процесу кредитування

Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається
багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію
банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу,
кредитну політику банку тощо.

У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування:

Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту
за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі
сторони майбутнього позичальника та об’єкта кредитування. Крім заявки,
клієнт має подати такі документи: 

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою,
визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують
правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб)
клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

6. Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком
строку окупності та рентабельності об’єкта кредитування із зазначенням
спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь
термін користування позикою.

7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту:
контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей,
послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма №
1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових
коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню
звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності
підприємства, при необхідності — розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:

· застава майна — опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених
ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності
(техпаспорти, техталони — у разі застави транспортних засобів);

· застава нерухомості — довідка-характеристика з Бюро технічної
інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода
купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію; 

· гарантія (поручительство) — угода гарантії (поручительства), а також
відповідні документи по гаранту;

· страхування — страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а
також необхідні документи по страховій компанії.

10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника,
наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

До документів, перерахованих у пп. 2 — 4, 7 додаються також оригінали
для звіряння.

У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання
кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та
управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про
дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні
декларації, документи про оренду приміщень та інші.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню
бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з’ясувати важливі
деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому
етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на
основі яких вирішується питання про надання кредиту.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому
аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на
використанні різних джерел інформації, серед яких:

o матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

o матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

· відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників
позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у
цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в
погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших
банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з’ясувати
рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову,
маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування
клієнта можна з’ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час
попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким
володіє підприємство.

Методика оцінки кредитоспроможності позичальника висвітлена у
попередньому параграфі.

Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й
укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням
кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі
і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк
повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою
відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками
оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник
банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з
клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої
кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться
в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнті та досягнення
компромісу є кінцевою метою переговорів.

Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а
також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє
бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового
рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні
підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених
операцій посадових осіб.

Оформлені згідно банківських вимог документи передаються в
обліково-операційний відділ для виконання. Перелік цих документів
такий: 

· розпорядження кредитного відділу;

· примірник кредитної угоди;

· договір застави (або інша форма забезпечення);

· строкове зобов’язання;

· картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та
відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку.

У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатись наданий особовому
позичковому рахунку позичальника номер рахунку, а також загальні
рекомендовані й додаткові параметри, що характеризують позичальника та
кредитну угоду і які необхідні для виконання аналітичного обліку. На
основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового
рахунку в книзі відкритих рахунків.

Строкове зобов’язання являє собою юридичний документ, який служить
основою для погашення кредиту. Кількість примірників строкового
зобов’язання залежить від способу погашення кредиту: водночас, по
частинах або після обумовленого періоду.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення
нарахування процентів видача позичок може проводитись з окремих
позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватись
безпосередньо на поточний рахунок позичальника. 

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного
договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його
погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного
договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний
проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути
передбачено в кредитному договорі.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого
проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може
задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням
банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою
для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитним
договором у встановленому чинним законодавством порядку.

П’ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні
кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за
користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і
нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з
поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та
відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств», згідно з якою передусім сплачуються
відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може
здійснюватись одночасно або частинами. 

Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий
кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень
сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація).
При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова
угода між банком та позичальником, яка є невід’ємною частиною кредитної
угоди.

При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої
суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з
проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина
непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на
рахунок прострочених позик.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш
поширеними з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки,
при розробці умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що
отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні
обставини.

Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану
позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього
використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з
позичальником, повідомлення від третіх осіб.

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів
для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим
кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення
фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів,
банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення,
пред’явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід — це порушення
питання про оголошення позичальника банкрутом.

2. Способи нарахування відсотків за кредитами

Кредити можуть видаватись на основі простих і складних процентних
ставок. У банківській практиці прийнято видавати кредити строком на 1
рік за простими процентними ставками, а строком більше 1 року — за
складними процентними ставками.

Суму кредиту разом з відсотками обчислюють за формулою: 

де: КВ — сума кредиту з відсотками;

СК — початкова сума кредиту;

к — річна відсоткова ставка; 

n — кількість днів розрахункового періоду;

Т — максимальна кількість днів у році за умовами договору.

????????????-?Суму відсотків можна обрахувати за такою формулою:

де: СВ — сума відсотків;

СK — сума кредиту;

k — річна відсоткова ставка;

n — кількість днів нарахування;

T — максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Для визначення кількості днів для розрахунку процентів використовуються
такі методи:

1. Метод (факт/факт), при якому береться фактична кількість днів у
місяці та році. 

2. Метод (факт/360), при якому береться фактична кількість днів у
місяці, але умовно в році — 360 днів.

3.Метод (30/360), при якому береться умовна кількість днів у місяці та
році.

При розрахунку процентів враховується перший день і не враховується
останній день договору.

Якщо термін кредиту перевищує 1 рік, використовуються тільки складні
процентні ставки (якщо інше спеціально не обумовлено). Нарахування
складних відсотків означає, що нараховані відсотки добавляються до
основної суми боргу і на них в свою чергу нараховуються відсотки. Для
цього застосовується така формула: 

де: МВ — нарощена сума кредиту, тобто сума кредиту разом з
капіталізованими відсотками;

CK — початкова сума кредиту;

К — річних відсоткова ставка;

n — кількість років.

На практиці складний процент нараховується частіше, ніж один раз на рік.
Якщо m є кількість разів нарахування складного процента, то майбутню
вартість можна обрахувати за формулою:

де: МВ — нарощена сума кредиту, тобто сума кредиту разом з нарахованими
відсотками;

СК — початкова сума кредиту;

К — річних відсоткова ставка;

n — кількість років;

m — кількість разів нарахування складного відсотка протягом року. 

Інколи виникає необхідність не тільки у визначенні майбутньої вартості,
але і в зворотній дії, тобто в обчисленні початкової суми, виходячи із
відомої її вартості в майбутній момент часу. Процес обрахунку початкової
вартості інвестицій, на яку вже нараховані складні проценти, називається
дисконтуванням. Отже, теперішня вартість майбутніх доходів — це просто
зворотне значення майбутньої вартості, визначеної з допомогою складного
процента.

де: ТВ — теперішня вартість майбутнього доходу;

МВ- майбутній дохід;

К — процент або дисконтна ставка, річних;

n — кількість років або періодів.

Приклад: Теперішня вартість 1000 грн., які будуть одержані через 2 роки
при ринковій ставці 5% річних, визначається так:

Якщо вкладення приносять дохід, який поступає у вигляді серії декількох
однакових по розміру виплат протягом рівних проміжків часу, то така
серія виплат називається анюїтетом. Кожна виплата в рамках анюїтету може
бути знову інвестована, з тим щоб на неї нараховувались складні
проценти.

Формула визначення майбутньої вартості анюїтету така:

де: МВА — майбутня вартість анюїтету на кінець визначеного періоду;

АП — анюїтетні платежі;

К — річна ставка процента;

n — кількість років або періодів.

По аналогії із сказаним вище можна вивести рівняння, яке дозволить
розрахувати теперішню вартість анюїтету, що базується на виплаті n раз
серії різноманітних платежів: 

де ТВА — теперішня вартість анюїтету;

АП — анюїтетні платежі;

К — річна ставка дисконту;

n — кількість років або періодів.

3. Формування та використання резерву на покриття можливих втрат  за
позиками комерційних банків

Для підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту
кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ встановив Порядок
формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за
кредитними операціями комерційних банків і затвердив його постановою
Правління НБУ від 27.03.98 № 122 та вніс зміни і доповнення до цього
Порядку постановою Правління НБУ від 16.12.98 № 520.

Відповідно до цього Положення комерційні банки формують резерв для
покриття можливих збитків, що можуть бути завдані в результаті їх
кредитної діяльності. Резерви формуються для відшкодування можливих
втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами
наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи
депозити, кредити іншим банкам, суб’єктам господарювання (овердрафт,
враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), гарантії
та поручительства. Резерв використовується на покриття безнадійної
заборгованості, яка виникла внаслідок кредитної діяльності банку.

До 16.12.98 резерв розподілявся на загальний та спеціальний. Загальний
резерв нараховувався на стандартні кредити, спеціальний — на
нестандартні кредити, а саме: кредити під контролем, субстандартні,
сумнівні, безнадійні. Тепер формулювання змінено на таке: «Резерв під
кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість
за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами».

Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість, на
відміну від попереднього варіанта, коли всі резерви формувались у
національній валюті.

З метою нарахування резерву комерційний банк здійснює класифікацію
наданих кредитів і депозитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням
таких критеріїв:

o оцінки фінансового стану позичальника;

o погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та
процентів за нею.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним
комерційним банком самостійно з урахуванням вимог цього Положення та
рекомендацій НБУ щодо визначення фінансового стану позичальника,
схвалених постановою Правління НБУ № 323 від 29.09.97.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи
комерційний банк має враховувати такі економічні показники його
діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність,
ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської
заборгованості, собівартість продукції. Також мають бути враховані
фактори суб’єктивного характеру: ефективність управління позичальника,
його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в
економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у
минулому, професіоналізм керівництва.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його
розвитку кредити слід відносити до таких категорій:

клас А — фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну
суму кредиту і проценти за ним у встановлені строки;

клас Б — фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати
її на цьому рівні протягом тривалого часу;

клас В — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка
тенденція до погіршення;

клас Г — фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка
циклічність протягом коротких періодів часу;

клас Д — фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні
основна сума кредиту, ні проценти за ним не можуть бути сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та
процентів за ним є:

o добрим, якщо заборгованість за кредитом і процентами сплачується у
встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не
більше 90 днів;

o слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами
становлять не більше 90 днів чи заборгованість за кредитом,
пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо проценти сплачуються;

o недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами
становить понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом
перевищує 90 днів і проценти не сплачуються.

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним
позичальником окремо зменшується на вартість гарантій і застави.

У розрахунок розміру резерву вартість заставного манна (майнових прав)
позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у
розмірі не більше 50 % вартості, визначеної договором застави.
Враховуючи кон’юнктуру ринку, комерційний банк зобов’язаний один раз на
рік, а у разі пролонгації кредитного договору — під час кожної
пролонгації проводити перегляд вартості заставного майна, визначеної
договором застави.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків
класифікується за такими групами:

Клас позичальника Погашення заборгованості

  добре слабке недостатнє

А Стандартний Під контролем Субстандартні

Б Під контролем Субстандартний Сумнівний

В Субстандартний Сумнівний Безнадійний

Г Сумнівний Безнадійний Безнадійний

Д Безнадійний Безнадійний Безнадійний

Методику віднесення того чи іншого підприємства до кожного класу банк
розробляє самостійно і керується нею в процесі кредитування.

Резерв має бути сформовано щодо кожної групи кредитів у повному обсязі
відповідно до сум фактичної заборгованості за групами ризику та
встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

Групи кредитів

  Рівень резерву (ступінь ризику), %

Стандартні 2

Під контролем 5

Субстандартні 20

Сумнівні 50

Безнадійні 100

Комерційний банк формує резерв під стандартну і нестандартну
заборгованість в повному обсязі щоквартально. Якщо банк має філії,
резерв формується окремо головним банком, окремо підвідомчими
установами. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами
обліковується на балансі головного банку. Резерв під нестандартну
заборгованість за кредитами обліковується на балансі установ банку, які
зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів
відповідальність несе головний банк (юридична особа).

Комерційний банк використовує резерви на погашення безнадійної кредитної
заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових
рахунках як сумнівна.

Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується за рахунок резерву
під нестандартну заборгованість. Безнадійна заборгованість позичальника,
визнаного банкрутом у встановленому порядку, списується за рахунок
резерву під нестандартну заборгованість після прийняття арбітражним
судом рішення про визнання позичальника банкрутом.

Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку,
передбаченому Законом України «Про заставу». У разі, якщо частина
кредитної заборгованості залишилась непогашеною внаслідок недостатності
коштів, одержаних від реалізації майна позичальника, переданого у
заставу, ця частина заборгованості списується за рахунок резерву під
нестандартну заборгованість.

Комерційні банки зобов’язані продовжувати роботу з клієнтами щодо
повернення ними боргу, списаного за рахунок резервів, протягом строку
позовної дії. На сьогодні цей термін становить три роки. Якщо протягом
строку позовної давності комерційному банку не вдалося погасити
безнадійну кредитну заборгованість, то вона вважається повністю
безнадійною і списується з позабалансових рахунків.

Похожие записи