ЗМІСТ

стор.

Вступ………………………………………………………….
……………..

Поняття і види
банків……………………………………………….

Принципи діяльності та організаційний устрій комерційного
банку………………………………………………….

Функції комерційних банків………………………………………

Становлення і принципи побудови банківської системи
України………………………………………………………..

Висновки……………………………………………………….
………….

Список використаної літератури…………………………….. 3

5

9

12

23

29

30

ВСТУП

У спадщину від часів радянської влади Україна отримала систему
центрального планування. В умовах централізованої
адміністративно-командної економіки самі банки, по суті, не були
комерційними організаціями, вони були організаціями державного
управління, що наділені функціями адміністративного контролю за своїми
клієнтами. У самій системі органів управління банки відігравали
другорядну роль, виконуючи функції “касира і бухгалтера” держави.

У 1991 році почалося формування національної банківської системи
України. За дуже короткий час виникло біля двохсот банківських установ,
які, окрім відкриття поточних рахунків до запитання і видачі комерційних
кредитів, надають цілий ряд нових послуг. Сучасні комерційні банки,
окрім чисто комерційних кредитів, надають позички під заставу
нерухомості, позички на споживчі потреби, а також інвестують засоби в
купівлю цінних паперів. Крім того, вони надають послуги по відкриттю
ощадних і строкових рахунків поряд із звичайними вкладами до запитання,
а також займаються багатьма іншими видами діяльності, включаючи здачу в
оренду сейфів для зберігання цінностей, обмін іноземної валюти, випуск
кредитних карток, здача в оренду обладнання, пропонують комп’ютерні
послуги.

Банки різних рівнів завдяки своїй діяльності глибоко проникають в усі
сфери економіки, чим і впливають на всі економічні та соціальні процеси
в країні. Робота банківської системи забезпечує ринок механізмами та
інструментами, що самоврегульовують взаємовідносини у ринкових умовах, а
державі надають можливість ефективно впливати на економічні процеси
задля реалізації всіх суспільних інтересів.

Процеси, які відбуваються в економіці України та в банківській системі
зокрема, вимагають нових узагальнень і розробки рекомендацій, які
враховували б сучасні умови діяльності банків та їх клієнтів. Тому, на
нашу думку, сучасним економістам будь-якої спеціальності необхідно
володіти та постійно удосконалювати знання теорії та практики
банківської справи, для чого слід ознайомитись та вивчити суть, види та
функції банків, що і є метою написання курсової роботи.

1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ БАНКІВ

Сучасні кредитно-банківські системи мають складну, багатоланкову
структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, наданих
клієнтам, то можна виділити три найважливіших елементи сучасної
кредитної системи:

— центральний банк;

— комерційні банки;

— спеціалізовані фінансові установи (страхові, іпотечні, ощадні).

Центральним банком у нашій державі є Національний банк України. Він
відіграє важливу роль в ринковій економіці, стабілізації
грошово-кредитної системи .

Юридичний статус, повноваження і принципи організації Національного
банку визначаються Конституцією України, Законом України “Про
Національний банк”, Законом України “Про банки та банківську діяльність”
та іншими нормативно-правовими актами.

Національний банк є:

емісійним центром, банком банків;

особливим органом державного управління, який проводить єдину державну
політику в сфері грошового обігу;

валютним органом; органом банківського нагляду;

організатором міжбанківських розрахунків.

Діяльність НБУ багато в чому залежить від стану економіки держави, а, з
іншого боку, і його дії впливають на стан економіки.

Національний банк видає нормативні акти з питань, що входять до його
компетенції, які є обов’язковими для органів державної влади та
місцевого самоврядування, банків, підприємств, установ незалежно від
форм власності, фізичних осіб, що здійснюють господарську діяльність на
території України. Нормативні акти НБУ видаються у формі інструкцій,
положень, правил і затверджуються постановами Правління.

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді
України в межах їх конституційних повноважень.

Структура Національного банку будується за принципом централізації з
вертикальним підпорядкуванням.

До системи Національного банку входять центральний апарат, регіональні
управління (територіальні управління), розрахункові палати,
Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця
України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські
навчальні заклади й інші структурі підрозділи й одиниці, необхідні для
забезпечення діяльності Національного банку.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, що оперують у
різних секторах ринку позичкового капіталу. Великі комерційні банки
надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи кредити, прийом
депозитів розрахунків і т.д. Цим вони відрізняються від спеціалізованих
установ, що обмежені визначеними функціями. Комерційні банки традиційно
відіграють роль базової ланки кредитної системи. Переплетення функцій
різних видів кредитних установ і популярність універсального типу банків
створює труднощі для визначення понять банк і банківська діяльність.
Найчастіше головною ознакою банківської діяльності вважається прийом
депозитів і видача кредитів.

В Україні, відповідно до Закону “Про банки і банківську діяльність”
(20.03.1991р.) банки визначаються як установи, функцією яких є
кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок
залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших
кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного
господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банківськими операціями за законодавством є операції, що можуть
здійснювати винятково банки й інші кредитні організації. До таких
операцій Закон України «Про банки і банківську діяльність» відносить:

залучення коштів фізичних і юридичних осіб у вклади (до запитання і на
певний строк);

розміщення зазначених вище залучених засобів від свого імені і за свій
рахунок;

відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб;

здійснення розрахунків з доручення фізичних і юридичних осіб, у тому
числі банків-кореспондентів по їх банківських рахунках;

інкасація коштів, векселів, платіжних і розрахункових документів і
касове обслуговування фізичних і юридичних осіб;

купівля-продаж іноземної валюти в готівковій і безготівковій формах;

залучення і розміщення дорогоцінних металів;

видача банківських гарантій.

При цьому тільки банки мають виключне право здійснювати в сукупності
наступні банківські операції:

залучення у вклади коштів фізичних і юридичних осіб;

розміщення зазначених засобів від свого імені і за свій рахунок на
умовах поверненості, платності, терміновості;

відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб.

Класифікацію комерційних банків наведено на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1. Класифікація комерційних банків.

З економічної точки зору комерційні банки відносяться до особливої
категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових
посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення й інші
кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають їх
у тимчасове користування іншим економічним агентам, що мають потребу в
додатковому капіталі. Банки створюють нові вимоги і зобов’язання, що
стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи внески клієнтів,
комерційний банк створює нове зобов’язання — депозит, а видаючи позичку
— нову вимогу до позичальника. Цей процес створення нових зобов’язань
складає сутність фінансового посередництва. Ця трансформація дозволяє
перебороти труднощі прямого контакту кредиторів і позичальників, що
виникають через розбіжність пропонованих і необхідних сум, їх термінів,
прибутковості, і т.д.

Варто мати на увазі, що банки не просто сховища грошей і каси для їх
видачі і надання в кредит. Вони є могутнім інструментом структурної
політики і регулювання економіки, здійснюваної шляхом перерозподілу
фінансів, капіталу у формі банківського кредитування інвестицій,
необхідних для підприємницької діяльності, створення і розвитку
виробничих і соціальних об’єктів. Банки можуть направляти кошти,
фінансові ресурси у виді кредитів у ті галузі, сфери, регіони, де
капітал знайде краще, ефективніше застосування.

2. ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ УСТРІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Першим і основним принципом діяльності комерційного банку є робота в
межах реально наявних ресурсів.

Робота в межах реально наявних ресурсів означає, що комерційний банк
повинен забезпечувати не тільки кількісну відповідність між своїми
ресурсами і кредитними вкладеннями, але і домагатися відповідності
характеру банківських активів специфіці мобілізованих ним ресурсів.
Насамперед це відноситься до строків їх залучення. Так, якщо банк
залучає засоби головним чином на короткі строки, а вкладає їх переважно
в довгострокові позички, то його ліквідність стає під загрозою.
Наявність в активах банку великої кількості позичок з підвищеним ризиком
вимагає від банку збільшення питомої ваги власних засобів у загальному
обсязі його ресурсів.

Другим найважливішим принципом, на якому базується діяльність
комерційних банків, є економічна самостійність, що означає й економічну
відповідальність банку за результати своєї діяльності. Економічна
самостійність означає вільне розпорядження власними засобами банку і
залученими ресурсами, вільний вибір клієнтів і вкладників, розпорядження
доходами банку.

Чинне законодавство надає всім комерційним банкам економічну волю в
розпорядженні своїми фондами і доходами. Прибуток банку, що залишається
в його розпорядженні після сплати податків, розподіляється відповідно до
рішення загальних зборів акціонерів. Збори встановлюють норми і розміри
відрахувань у різні фонди банку, а також розміри дивідендів по акціях.

За своїми зобов’язаннями комерційний банк відповідає всіма засобами і
майном, що належать йому і на які може бути накладене стягнення. Весь
ризик від своїх від своїх операцій комерційний банк бере на себе.

Третій принцип полягає в тому, що відносини комерційного банку зі своїми
клієнтами будуються як звичайні ринкові відносини. Надаючи позички,
комерційний банк виходить насамперед з ринкових критеріїв прибутковості,
ризику і ліквідності.

Четвертий принцип роботи комерційного банку полягає в тому, що
регулювання його діяльності може здійснюватися тільки непрямими
економічними (а не адміністративними) методами. Держава визначає лише
«правила гри» для комерційних банків, але не може давати їм наказів.

Щодо організаційного устрою комерційних банків, то він відповідає
загальноприйнятій схемі управління акціонерним товариством. Вищим
органом комерційного банку є загальні збори акціонерів, що повинні
проходити не рідше одного разу в рік. На ньому присутні представники
всіх акціонерів банку. Загальні збори в праві вирішувати винесені на
його розгляд питання, якщо в засіданні бере участь не менш 75%
акціонерів банку.

Загальне управління діяльністю банку здійснює рада банку. На неї
покладаються також спостереження і контроль за роботою правління банку.
Рада визначає загальні напрямки діяльності банку, розглядає проекти
кредитних і інших планів банку, затверджує плани доходів і витрат,
прибутку банку, розглядає питання про відкриття і закриття філій банку й
інші питання, пов’язані з діяльністю банку, його відносинами з клієнтами
і перспективами розвитку.

Безпосередньо діяльністю комерційного банку керує правління. Воно несе
відповідальність перед загальними зборами акціонерів і радою банку.
Правління складається з голови правління (президента), його заступників
(віце-президентів) і інших членів.

Засідання правління банку проводяться регулярно. Рішення приймаються
більшістю голосів. При рівності голосів голос голови є вирішальним.
Рішення правління проводяться в життя наказом голови правління банку.
При правлінні банку звичайно створюються кредитний комітет і ревізійна
комісія.

У функції кредитного комітету входять:

розробка кредитної політики банку, структури засобів, що залучаються і
їх розміщення;

розробка висновків по наданню найбільш великих позичок (які перевищують
встановлені ліміти);

розгляд питань, пов’язаних з інвестуванням, веденням трастових операцій.

Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників і підзвітна
раді банку. До складу ревізійної комісії не можуть бути обрані члени
ради і правління комерційного банку. Правління банку надає в
розпорядження ревізійної комісії всі необхідні для проведення ревізії
матеріали. Результати проведених перевірок комісія направляє правлінню
банку.

З метою забезпечення гласності в роботі комерційних банків і доступності
інформації про їх фінансове положення, їх річні баланси, затверджені
загальними зборами акціонерів, а також звіт про прибутки і збитки
повинні друкуватися в пресі (після підтвердження правильності
представлених у них результатів аудиторською організацією).

З метою оперативного кредитно-розрахункового обслуговування підприємств
і організацій — клієнтів банку, територіально відокремлених від місця
розташування комерційного банку, він може організовувати філії і
представництва.

3. ФУНКЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Однією з важливих функцій комерційного банку є посередництво в кредиті,
яке здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються
в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних
осіб. Особливість посередницької функції комерційних банків полягає в
тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає
прибутковість їх використання позичальником. Перерозподіл ресурсів
здійснюється по горизонталі господарських зв’язків від кредитора до
позичальника, за допомогою банків без участі проміжних ланок в особі
вищестоячих банківських структур, на умовах платності і поверненості.
Плата за видані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту
та пропозиції на позичкові засоби. У результаті досягається вільне
переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому
типу відносин.

Значення посередницької функції комерційних банків для успішного
розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони своєю діяльністю
зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Кошти
можуть рухатись від кредиторів до позичальників і без посередництва
банків, однак при цьому різко зростають ризики втрати коштів, що
віддаються в позику, і зростають загальні витрати по їх переміщенню,
оскільки кредитори і позичальники не інформовані про платоспроможність
один одного, а розмір і терміни пропозиції коштів не збігається з
розмірами і термінами потреби в них. Комерційні банки залучають засоби,
що можуть бути віддані в позику, відповідно до потреб позичальників і на
основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики
власників грошей, що розміщені у банку.

У практиці банків проводиться розмежування між комерційними позиками і
персональними кредитами. Цим категоріям відповідають різні види
кредитних угод, що визначають умови надання позики, її погашення і т.д.

Кредити комерційним підприємствам можна розділити на дві групи:

— позички для фінансування оборотного капіталу;

— позички для фінансування основного капіталу.

Перша група зв’язана з недостачею в підприємства коштів для купівлі
елементів оборотного капіталу, необхідних для повсякденних операцій. Це
в основному короткострокові кредити терміном до одного року. Друга група
представлена середньо- і довгостроковими кредитами для купівлі
нерухомості, землі, устаткування і т.д.

До першої групи відносяться:

кредитна лінія — угода між банком і позичальником про максимальну суму
кредиту, яку останній зможе використовувати протягом обумовленого
терміну і з визначеними умовами. Ця форма використовується для покриття
приросту дебіторської заборгованості. Часто забезпеченням кредитної
лінії служать кредитовані банком запаси чи неоплачені рахунки.

Поновлювана кредитна лінія надається банком, якщо в позичальника є
тривала недостача оборотних коштів для підтримки визначеного обсягу
виробництва. Погасивши частину кредиту позичальник може одержати нову
позичку в межах встановленого ліміту і терміну дії договору.

Позички на надзвичайні потреби. Видаються банком для фінансування
разового екстраординарного збільшення потреби клієнта в оборотних
коштах, пов’язаного з одержанням великого замовлення, укладенням
вигідного контракту й інших надзвичайних обставин.

Перманентна позичка на поповнення оборотного капіталу. Кредити такого
роду видаються на кілька років і мають на меті покрити тривалий дефіцит
фінансових ресурсів позичальника. Ці позички часто видають під
початковий розвиток справи.

До другої групи відносять:

Термінові позички видаються на термін більше одного року у формі
одиничного кредиту чи серії послідовних позик і використовуються для
придбання машин, устаткування, ремонту будинків, рефінансування боргів і
т.д. Типовий термін — 5 років.

Позички під заставу застосовуються для фінансування покупки будинків,
землі. Вони розраховані на тривалий термін (більше 15 років).

Будівельні позички видаються на період будівельного циклу (до двох
років). Позичальник регулярно виплачує відсоток. Потім позичка
переоформляється в заставу і починається виплата основного боргу.

Що стосується позичок індивідуальним позичальникам, то вони пов’язані з
придбанням нерухомості.

Позички під заставу. Основна форма кредиту під нерухомість — застава з
фіксованим відсотком. Забезпеченням кредиту служить нерухомість, що
купується; борг погашається рівними сумами протягом усього терміну дії
позички.

Позички з погашенням у розстрочку застосовуються для купівлі товарів
тривалого користування. Часто позичка не є цілком амортизованою: вона
допускає великий платіж наприкінці терміну і містить умову зворотного
викупу. Тобто, позичальник на свій вибір може або погасити позичку
цілком, або передати товар банку за залишковою вартістю в оплату
неоплаченого боргу.

Поновлювані позички. Позичальнику відкривається кредитна лінія з правом
одержання кредиту протягом визначеного терміну. Умови погашення
визначаються позичальником. Відсоток нараховується на реально отриману
суму.

Існує також така розповсюджена форма кредиту, як ломбардний кредит. Під
ним розуміють заставу майна чи прав. При наданні ломбардного кредиту
застава оцінюється не по повній вартості, а враховується, у залежності
від виду рухомого майна, тільки частина його вартості. Така оцінка
зв’язана з ризиками, що виникають при реалізації застави. Ломбардний
кредит дається під заставу:

цінних паперів;

товарів;

дорогоцінних металів;

фінансових вимог.

Вартість кредиту складається з відсотків і комісійних платежів.

Друга найважливіша функція комерційних банків — стимулювання
нагромаджень у господарстві. Комерційні банки, виступаючи на фінансовому
ринку з попитом на кредитні ресурси, повинні не тільки максимально
мобілізувати наявні в господарстві заощадження, але і формувати досить
ефективні стимули до нагромадження засобів. Стимули до нагромадження і
заощадження коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики
комерційних банків. Крім високих відсотків, виплачуваних по внесках,
кредиторам банку необхідні високі гарантії надійності вкладення
накопичених ресурсів у банк. Створенню гарантій служить формування фонду
страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Поряд зі страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має
доступність інформації про діяльність комерційних банків і про ті
гарантії, що вони можуть дати. Вирішуючи питання про використання
наявних у кредитора засобів, останній повинен мати достатню інформацію
про фінансовий стан банку, щоб самому оцінити ризик майбутніх вкладень.

Третя функція банків — посередництво в платежах між окремими
самостійними суб’єктами.

Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. При великих
оборотах домінують безготівкові платежі і розрахунки, а в сфері
роздрібного товарообміну основна маса угод проходить з участю готівки,
незважаючи на те, що в останні десятиліття активно впроваджуються форми
безготівкового розрахунку. Існує велика різноманітність видів
безготівкових розрахунків:

Перевідний вексель — це безумовний письмовий наказ, адресований однією
особою (векселедавцем) іншій особі (платнику) і підписаний особою, що
видала вексель, про виплату за вимогою чи на визначену дату суми грошей
третьому учаснику (бенефіціару). Головне застосування векселя сьогодні —
зовнішня торгівля, де вексель має ряд важливих переваг, виступаючи
елементом кредитування і засобом врегулювання боргів. Покупець, видавши
вексель, одержує відстрочку платежу і може мобілізувати необхідну суму,
реалізувавши куплений товар. З іншого боку, продавець, одержавши вексель
в оплату за відвантажений товар, має можливість або зберігати його до
закінчення терміну, або сплатити борг цим векселем своїм контрагентам за
постачання товару, або продати вексель банку й одержати по ньому суму
достроково з вирахуванням визначеного відсотку.

Банківська тратта — це переказний вексель, де векселедавцем і платником
виступає той самий банк. Це дуже надійний документ розрахунків, що за
ступенем ліквідності рівнозначний наявній готівці.

Простий вексель — безумовне письмове зобов’язання однієї особи перед
іншою виплатити обумовлену суму грошей за вимогою чи на фіксовану дату
його пред’явнику.

Чек — це безумовний наказ клієнта банку, що веде його поточний рахунок,
сплатити визначену суму пред’явнику чека, чи іншій зазначеній в
документі особі. Власник рахунку одержує чекову книжку і виписує чеки в
межах залишку засобів на рахунку (чи понад цей залишок, якщо є договір
про овердрафт). Чекові розрахунки породжують взаємні претензії банків
один до одного. Тому створюються клірингові або розрахункові палати, що
здійснюють взаємні розрахунки вимог банків один до одного. Існує кілька
способів клірингу:

всередині одного банку;

через місцеві розрахункові палати;

через мережу банків-кореспондентів;

через розрахункову мережу центрального банку.

При використанні місцевого клірингу банки обмінюються чеками через
розрахункову палату і здійснюють один остаточний платіж за підсумками
балансу розрахунків за день, щоб покрити різницю між сумою чеків,
пред’явленими до оплати іншим банкам, і сумою чеків, отриманих від інших
банків, які потрібно сплатити клієнтам даного банку.

Комп’ютерна революція глибоко вплинула на характер і технологію
грошових розрахунків. Розвиток одержали дві системи автоматизованих
розрахунків: «роздрібні» системи електронних розрахунків і міжбанківські
системи переказу грошових засобів. У США в даний час існує чотири
системи роздрібних платежів:

автоматичні розрахункові палати. АРП виконують функції розрахункових
палат, але паперові носії замінені магнітними, на яких вони мають
формат, зручний для швидкісної обробки на ЕОМ. АРП особливо ефективні
при здійсненні масових, регулярно повторюваних платежів.

банківські автомати. Банківські автомати встановлюються в приміщеннях
готелів, супермаркетів, університетських будинків, вокзалів і т.д.
Автомати сучасного покоління дозволяють виконувати наступні операції:

зняття грошей з поточного чи ощадного рахунку в банку;

одержання позички в межах відкритого ліміту;

депонування грошей на рахунку з одночасним одержанням депозитної
квитанції;

одержання в будь-який момент інформації про стан рахунку клієнта в
банку;

переказ засобів з одного рахунка на іншій;

обмін іноземних банкнот на місцеву валюту;

Банківські автомати дуже зручні для клієнтів банку, тому що знижують
необхідність поїздок у банк для здійснення повсякденних операцій.

термінали в торгових точках. Поки не одержали розвитку і знаходяться в
експериментальній стадії. Ідея полягає в тому, щоб здійснювати оплату
повсякденних покупок в магазинах, кафе і ресторанах, бензоколонках і
т.д.

банківське обслуговування вдома — ще один перспективний елемент
розрахунків. Це комплекс послуг по наданню клієнтам банку фінансової
інформації, а також здійсненню з їх ініціативи банківських угод з
передачею інформації по телефонних лініях. Ця форма припускає наявність
у клієнта персонального комп’ютера.

У зв’язку з формуванням фондового ринку одержує розвиток і така функція
банків, як посередництво в операціях з цінними паперами. Банк має право
виступати як інвестиційний інститут, що може здійснювати діяльність на
ринку цінних паперів як посередник; інвестиційний консультант;
інвестиційна компанія й інвестиційний фонд. Виступаючи як фінансовий
брокер, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажу цінних
паперів за рахунок і з доручення клієнта на підставі договору комісії чи
доручення.

Інвестиційний портфель банку строго структурується законом. Це означає,
що держава встановлює норму відсотку, відповідно до якої визначена
частина (до 90%) повинна складатися з цінних паперів держави, інша – з
часток підприємств. Первинне розміщення усіх видів цінних паперів уряду
відбувається за допомогою аукціонного продажу, де в першу чергу
задовольняються заявки, що пропонують найвищу ціну (ставку). Вторинний
обіг відбувається на позабіржовому ринку. Ринок створює група дилерських
фірм, що ведуть активні операції по покупці і продажу державних
зобов’язань. В умовах економічного спаду уряд через центральний банк
намагається стимулювати господарську активність і купує в дилерів
державні зобов’язання, збільшуючи їх резервні рахунки. В умовах
інфляційного буму держава продає дилерам свої зобов’язання і тим самим
скорочує їх ліквідність. Корпоративні облігації на відміну від державних
набагато більше піддаються ризику неплатежу. Банки купують тільки
висококласні папери відповідно до оцінки кредитними агентствами
пов’язаного з ними ризику. Розрізняють два види інвестиційної політики
банку: пасивна й агресивна.

Пасивна стратегія характеризується рівномірним розподілом інвестицій між
цінними паперами різної строковості. Проводячи цю політику, банк
розподіляє вкладення в короткострокові і довгострокові зобов’язання
рівномірно, щоб забезпечити хорошу прибутковість і ліквідність.

Агресивна стратегія. Цієї політики дотримують великі банки, що мають
великий портфель інвестиційних паперів і прагнуть до одержання
максимального доходу від цього портфеля. Цей метод вимагає значних
засобів, тому що він пов’язаний з великою активністю на ринку цінних
паперів, при якій необхідно використовувати експертні оцінки і прогнози
стану ринку цінних паперів і економіки в цілому. Так, якщо крива
прибутковості знаходиться на відносно низькому рівні і буде за
прогнозами підвищуватися, те це обіцяє зниження курсів твердопроцентних
паперів. Тому банк буде купувати короткострокові облігації, що по мірі
росту процентних ставок будуть пред’являтися до викупу і реінвестуватися
в більш дохідні активи (наприклад позики).

Як інвестиційний консультант банк надає консультаційні послуги своїм
клієнтам з приводу випуску і обігу цінних паперів. Якщо банк бере на
себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску
цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої
особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій
рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто
повідомлення на визначені цінні папери «ціни продавця» і «ціни покупця»,
по яких він зобов’язується їх продавати і купувати. Коли банк вкладає
свої ресурси в цінні папери від свого імені і всі ризики, зв’язані з
таким розміщенням, усі доходи і збитки від зміни ринкової оцінки
придбаних цінних паперів погашаються за рахунок акціонерів банку, то він
виступає як інвестиційний фонд.

Лізинг і факторинг. Ця форма застосовна до фінансування довгострокової
оренди дорогого устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар
одержує в довгострокове користування устаткування за умови внесення
періодичних платежів власнику устаткування. Орендодавцями можуть бути
промислові підприємства, що мають свої лізингові компанії, а також
спеціалізовані лізингові компанії. Існують різні види лізингу:

Оперативний лізинг. Великі фірми-виробники можуть бути зацікавлені не в
продажі своєї продукції, а в здачі її в оренду. Договір полягає, як
правило на 3-5 років.

Лізинг нерухомості. Деякі фірми створюють у співробітництві з банком
великі об’єкти типу заводського цеху, що можуть використовуватися
різними способами. Після закінчення терміну оренди, що складає 15-20
років, об’єкт продається орендарю.

Фінансовий лізинг. Цей передбачає здачу в оренду таких товарів, як
літаки, автомобілі, комп’ютери. Термін складає 2-6 років. У фінансовому
лізингу служби технічного обслуговування і ремонту роздільні.

Ставки по лізингу розраховуються виходячи з витрат виробництва,
відсотків, податків.

Факторинг. Банк-фактор купує вимоги якої-небудь компанії і потім сам
одержує платежі по них. При цьому мова йде, як правило, про
короткострокові вимоги, що знаходяться в обігу і виникають з приводу
товарного постачання. В операції факторингу беруть участь три учасники:
фактор, первісний кредитор і боржник, що одержує від клієнта товари з
відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов’язки
по попередженню боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також
несе весь ризик, зв’язаний з повним і своєчасним надходженням платежів.
Витрати клієнта складаються з комісійних і факторського збору, що
складається з відсотків за наданий аванс і прибутку авансової компанії.

Трастові операції. Багато комерційних банків приймають на себе функції
довіреного обличчя і виконують у цій ролі різноманітні операції для
своїх індивідуальних і корпоративних клієнтів. Наприклад, бізнесмен
хоче, щоб його син щорічно одержував частину від капіталу, що
знаходиться в його батька в банку, а по досягненні повноліття одержав
весь капітал. Деякі комерційні банки не виконують ніяких інших функцій,
крім трастової. Існують три основні категорії трастових послуг для
фізичних осіб:

1 — розпорядження майном після смерті власника;

2 — управління майном на довірчій основі;

3 — агентські функції;

Розпорядження після смерті на користь спадкоємців — найбільш
розповсюджений вид довірчих послуг. Повинен бути складений докладний
опис майна, сплачені борги, а сума, що залишилася, розподілена між
спадкоємцями відповідно до закону.

Управління майном у формі тресту може мати різну правову основу:
заповіт, спеціальна угода, розпорядження суду. Види трастів, що
знаходяться в управлінні банків, дуже різноманітні:

Довічний траст засновується особою за домовленістю з банком. Наприклад,
клієнт переказує гроші в довірче управління банку, доручаючи йому
виплачувати доход протягом його життя, а після смерті передати капітал
дружині і дітям.

Страховий траст виникає, якщо клієнт призначає банк довіреною особою по
страховому полісу і доручає йому виплачувати дохід своїй дружині після
його смерті і передати суму поліса дітям після смерті дружини.

Корпоративний траст засновується у формі майна, що закладається в банку
в забезпечення випуску облігацій компанії.

Агентські функції відрізняються від трасту тим, що у випадку трасту
довірена особа одержує юридичне право на розпорядження власністю, а при
агентських відносинах право залишається в принципала. Агентські функції
полягають у наступному:

Збереження цінностей у сейфі. Банк одержує, зберігає і видає цінності з
доручення принципала без яких-небудь ініціатив чи активних дій.

Збереження майна з активними діями. Банк не просто зберігає цінності в
сейфі, а купує і продає їх, одержує по них доход, діючи відповідно до
інструкцій принципала.

Управління. Банк виконує усі функції зберігача майна й активно керує
власністю, наприклад аналізує стан портфеля цінних паперів, дає
рекомендації і пропонує способи інвестування капіталу і т.д. Якщо в банк
здається реальна власність, банк може здавати її в оренду, експлуатувати
відповідно до інструкцій принципала.

4. СТАНОВЛЕННЯ І ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ

БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Незалежна українська банківська система почала формуватися в 1991 році.
В березні цього року затвердили закон “Про банки і банківську
діяльність”, який уможливив створення Національного банку України (НБУ)
на базі українського республіканського відділення Державного банку СРСР.
Уже влітку 1991 року інструкції радянського Державного банку не мали
зобов’язуючої дії в Україні. 25 грудня 1991 року Державний банк СРСР
було офіційно ліквідовано і Національний банк України став справжнім
Центральним банком.

Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кілька
етапів.

І етап (1991-1992рр.):

процеси перереєстрації та реорганізації.

2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати комерційні
банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період
“міністерський” капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних
державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та
малих підприємств, акціонерних товариств. На цьому етапі за станом на 1
січня 1992 року зареєстровано 77 банків.

ІІ етап (1992-1993рр.):

поява банків “другої хвилі”.

На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації
пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих
кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992
року зареєстровано ще 60 банків, 3 банки вилучено з реєстру. На цьому
етапі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів “Про передачу
міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів
України” у комерційних банках дедалі зменшувалася частка
“міністерського” капіталу. Постановою передбачалося, що Міністерство
фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать
інших міністерствам, братиме участь в управлінні банків. Це не
влаштовувало колишніх власників акцій, і вони вилучали свої кошти із
комерційних банків та інших акціонерних товариств.

На цьому етапі спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних
“кишенькових” банків із капіталом, який часто не перевищував вартості
трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростала на гіперінфляції.

ІІІ етап (1994-1996рр.):

перші банкрутства.

Активна побудова Національним банком системи регулювання діяльності
комерційних банків збігалася в часі із призупиненням інфляційних
процесів, що стали, як вже зазначалося, основним джерелом безбідного
існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого
контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до
управління банківськими процесами з середини, ці банки опинилися на межі
банкрутства. 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року –
20 банків; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися
у стані прихованого банкрутства.

У цей період на структуру вітчизняної банківської системи істотно
впливали й інші процеси. Так, на кредитно-фінансову ринку України почали
працювати іноземні банки та їхні представництва – всього їх було
зареєстровано 14. З’явилися також ще 5 нових українських комерційних
банків.

Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була
зміна складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та
окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько
70 банків.

IV етап (1996-2000рр.):

стабілізація банків та впровадження національної валюти — гривні.

Цей заключний етап становлення вітчизняної банківської системи потребує
детальнішого розгляду. Можна підбити підсумки роботи банківської
системи. Протягом років існування незалежної держави в Україні:

створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та
первинного ринку цінних паперів;

проведено перший етап реформування грошової системи країни, введено
проміжну валюту — український карбованець;

створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні
технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що дало
змогу досягти світового рівня міжбанківських розрахунків, значно
підвищити їхню надійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в
обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів;

введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет;

розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках;

НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та
банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської
системи.

Проте триваюча економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування
процесу ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні
недоліки та прорахунки комерційних банків у сфері кредитування,
розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів,
невпорядкованість і нестабільність нормативно-правового регулювання,
недосконалість податкового та фінансового законодавства спонукають до
поглиблення банківської реформи.

Остаточно не вирішені питання діяльності інших фінансово-кредитних
установ (кредитних спілок, позичкових товариств тощо), банківської
таємниці й захисту інтересів клієнтури, програмних продуктів.

Висока вартість фінансового посередництва, обмежений перелік послуг,
брак стимулів до заощадження та розміщення позичкових фондів, повільний
прогрес у справі налагодження стабільного ефективного банківського
нагляду — усе це розширювало коло проблем, вирішення яких необхідно було
передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської
системи України.

Основою банківської системи України є комерційні банки.

Окремі дані про динаміку та стан комерційних банків України протягом
кількох останніх років наведено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Основні дані про комерційні банки України.

Показники 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998

Кількість банків за реєстром (на кінець року)

у т.ч. зареєстровано протягом року

133

60

211

84

228

28

230

3

229

10

227

8

214

3

Із загальної кількості:

— державні

— акціонерні товариства

відкриті

закриті

— товариства з обмеженою відповідальністю

2

159

96

63

67

2

169

119

50

59

2

177

125

52

50

2

184

133

51

41

2

178

125

53

34

Кількість банків за участю іноземного капіталу

— зі 100% іноземним капіталом

— з ін.капіталом, що перевищує 50%

12

1

1

12

1

1

14

2

6

22

6

12

28

9

14

Кількість банків, які отримали ліцензію Національного банку України на
здійснення валютних операцій – – 115 134 146 157 161

Крім того, кількість інших фінансово-кредитних установ, яким надано
ліцензію – – – 4 2 2 2

Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків у гривневому
еквіваленті, млн.грн. 0,5 15 87 541 1098 1636 2103

Кількість ліквідованих банків у зв’язку з порушенням банківського
законодавства та з інших причин (за рік) 3 6 11 1 11 10 16

Кількість банків, у яких відізвано ліцензію на здійснення валютних
операцій у зв’язку з порушенням банківського законодавства (за рік) 3 1
– 7 26 5 9

Продовження таблиці 1.2.

Показники 1999 01’2000

Кількість банків за реєстром (на кінець періоду) 203 203

Із загальної кількості:

— державні

— акціонерні товариства

відкриті

закриті

— товариства з обмеженою відповідальністю

2

173

124

49

28

2

173

124

49

28

Кількість банків за участю іноземного капіталу

— зі 100% іноземним капіталом 30

8 30

8

Кількість банків, які мають ліцензію Національного банку України на
здійснення валютних операцій 153 153

Крім того, кількість інших фінансово-кредитних установ, яким надано
ліцензію 1 1

Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків у гривневому
еквіваленті, млн.грн. 2910 2933

Кількість ліквідованих банків

у зв’язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин (за
період) 11 –

Кількість банків, у яких відкликано ліцензію на здійснення усіх
банківських

у т.ч. валютних операцій

На етапі стабілізації продовжують діяти 227-229 банків, серед яких: два
— державні; 117 (1996 рік) 184 (1997-1998рр.) — у формі акціонерних
товариств; 50 (1996 рік), 41 (1997-1998рр.) — у формі товариств з
обмеженою відповідальністю.

На цьому етапі сформувалися групи провідних банків, які вже завоювали
певне місце на ринку, визначився напрям менеджменту, розподілено
клієнтів та ринок пасивів. Сучасна банківська система має чітку градацію
за обсягами статутних фондів. У загальному обсязі сплачених статутних
фондів частка малих банків (з обсягом статутного фонду до 3млн.грн.)
становить 10%, середніх (від 3 до 10млн.гривень) — 24%, великих (понад
10млн. гривень) — 66%.

Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона не налічує
ще й десяти років, але багата вельми інтенсивними процесами: українським
банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні
закордонні установи витрачали кілька років, а то й десятиліття. Слід
також зауважити, що банківська система в нашій країні формувалася,
зазнаючи впливу багатьох негативних чинників, які не лише не сприяли
розвитку, а навпаки — гальмували його.

ВИСНОВКИ

Сьогодні, в умовах розвитку товарного і становлення фінансового ринку,
різко міняється структура банківської системи. З’являються нові види
фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування
клієнтів. Йде пошук оптимальних форм устрою кредитної системи, ефективно
працюючого механізму на ринку капіталів, нових методів обслуговування
комерційних структур. Створення стійкої, гнучкої й ефективної
банківської інфраструктури — одна з найважливіших задач економічної
реформи в Україні. Завдання ускладнюється тим, що крім економічних
труднощів додаються соціальні: постійно міняється законодавча база;
прагнення більшості банкірів одержати відразу прибуток — як наслідок —
розвиток тільки одного напрямку діяльності, що веде до банкрутства
окремих банків і кризи банківської системи в цілому. Завдяки тому, що
прибуткові та стабільні клієнти стали рідкістю, посилилась конкурентна
боротьба за клієнта. Внаслідок цього, для залучення клієнтів банки
почали знижувати кредитні і підвищувати депозитні ставки. Ця тенденція
посилюється також внаслідок зниження темпів інфляції. Таким чином,
прибуток банку стає чутливим до змін ринкової ставки, що свідчить про
підвищення процентного ризику. Середовище, в якому працюють українські
банки, є дуже ризиковим.

Банкам для того, щоб вижити в даних умовах, необхідно досконало володіти
інформацією про стан своїх справ, мати детальну інформацію про свою
діяльність, володіти та застосовувати методи оперативного реагування на
зміни зовнішніх факторів. Необхідно, шляхом вдумливого вивчення
закордонної практики, відновити втрачені раціональні принципи
функціонування банківських установ, які існують в цивілізованому світі і
опираються на багатовіковий досвід ринкових фінансових структур.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Про банки і банківську діяльність, Закон України від 20 березня 1991р.
// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності., Випуск 1,
Київ, 1996р., С.5-16.

Про національний банк України, Закон України від 20 травня 1999р., //
Голос України. 1999, №112 від 22.06.99р., С.4-7.

Аржевітін С., Етапи створення банківської системи України, // Вісник
НБУ. – 1997. — №3.

Аржевітін С., У переддень десятирічного ювілею // Вісник НБУ. – 2000. —
№2. – С.41.

Банківські операції: Підручник / А.М.Мороз., М.І.Савлук, М.Ф.Пуковкіна
та ін.; за ред. А.М.Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. – 394с.

Зінченко В. Підсумки діяльності комерційних банків України за 1999 рік
// Вісник НБУ. – 2000. — №3. – С.18.

Клименко В., Пуховкіна М. Основні напрями регулювання кредитного ризику
// Вісник НБУ. – 1999. — №5. – С.37.

Національний банк і грошово-кредитна політика.: Підручник / За ред.
А.М.Мороза, М.Ф.Пуховкіної. К.: КНЕУ, 1999.

Савлук М.І., Мороз А.М., Коряк А.М. Вступ до банківської справи,
Українська фінансово-банківська школа, К. “Лібра”, 1998.

Спицын И.О.,Спицын Я.О. «Маркетинг в банке»,»Тарнекс»,1993.

Усоскін В.М., Сучасний комерційний банк, М., «Вазар-Ферро», 1994.

PAGE

PAGE 5

великі

середні

малі

галузеві

міжгалузеві

регіональні

міжрегіональні

закордонні

акціонерні

пайові

бюджетні

відкритого типу

закритого типу

державні

колективні

приватні

змішаної форми власності

іноземні

за розміром статутного капіталу

за галузевою ознакою

за територією діяльності

за належністю капіталу

за способом формування статутного капіталу

за формами власності

Комерційні банки

Похожие записи