ВСТУП

У ринковій економіці слово “банк” набуває надзвичайної ваги в
суспільному житті. Банки різних рівнів своєю діяльністю глибоко
проникають у всі сфери економіки, активно обслуговують і впливають на
всі економічні та соціальні процесів країні.

Підвищення ролі комерційних банків як ключової ланки в системі
господарювання є однією з передумов формування в Україні повноцінних
ринкових відносин. Саме банки, мобілізуючи тимчасово вільні грошові
кошти і перетворюючи їх на капітал, здатний приносити прибуток,
збільшують реальне багатство країни. Саме банки є тими центрами, де
розпочинається і закінчується ділове партнерство численних учасників
господарської діяльності. Тобто, банківська система – це основа розвитку
підприємницької діяльності, вирішальний фактор економічного зростання і
підвищення життєвого рівня населення. Тому саме від ефективності та
надійності роботи банків значною мірою залежить успіх у подоланні
економічної кризи проведенні ринкових реформ.

З огляду на це особливого значення набуває виважене теоретичне
обгрунтування суті та функцій банків як основного елементу в системі
ринкових відносин. Це й обумовлює актуальність вибраної теми курсової
роботи.

Мета дослідження – на основі опрацювання наукової економічної літератури
проаналізувати теоретичні аспекти функціонування банків.

Виходячи з мети дослідження, основними завданнями курсової роботи є
визначення суті банків, характеристика видів та функцій банків.

Курсова робота складається з вступу, трьох питань, висновків та списку
використаної літератури.

РОЗДІЛ 1.

Суть та походження банків.

Слово “банк” походить від французької “bаnque” та італійського “banca”.
У перекладі ці слова означають “скриня”, “лавка”. “Скриня” вказує на те,
що це місце, де зберігаються дещо цінне. З італійської “лавка” означає
стіл, прилавок чи робоче місце міняйла [14, с.8].

Цим воно сповіщає про те, що тут домовляються і укладають грошові угоди
з купівлі-продажу, обмінюють гроші, здійснюють оплату зобовязань.

Процес виникнення й розвитку банків був об’єктивно зумовлений еволюцією
кредитних відносин і став важливим етапом економічного прогресу
суспільства.

Поява банків відбувалася ще в рабовласницькому періоді коли виникають
лихварство та міняльні операції. Центром цих процесів було спершу
Вавилонське царство (VII-VI ст. до н.е.), до часів існування якого
належать перші історичні згадки про діяльність старовинних банкірів, що
приймали процентні вклади, видавали позики під письмові зобов’язання і
під заставу різних цінностей, здійснювали платежі за рахунок клієнтів,
виступали поручителями за різноманітними угодами, брали участь у
торгівельній справі на пайових засадах, виконуванли роль радників та
довірених осіб з укладання різних угод.

Значного розвитку банківська справа набула у Стародавній Греції,
початково банківські операції здійснювали храми, найвідоміший з яких
були Ефейський, Делонський, Мілетський та ін. Торговці, приватні особи і
навіть цілі міста віддавали свої гроші на зберігання до скарбниці
храмів, недоторканість яких гарантувалася шанобливим ставленням до
релігії. Амфоктіони, які керували храмами розуміли невигідність простого
зберігання величзних цінностей, що концентрувалися у сховищах, а тому
пускали в оборот довірені храму гроші, здебільшого надаючи позики під
проценти містам та приватним особам.

У Стародавньому Римі банківська діяльність хоч і була схожа на грецьку,
однак досягла значно вищого рівня діловодства.

У римлян банкіри, яких називали менсаріями (від лат. “менса”-стіл),
розпочали свою діяльність з обміну грошей. Згодом вони отримували кошти
на зберігання, використовуючи їх для видачі кредитів під заставу
рухомого й нерухомого майна, а також морських вантажів [6, с.293].

У період раннього середньовіччя банківська справа тимчасово занепала, що
пояснюється натуралізацією господарства і відповідним зменшенням ролі
товарно-грошових відносин. Однак, феодальна роздробленість європейських
країн, велика кількість грошових знаків, які перебували в обігу
стримували розвиток торгівлі, що знов, як і в античні часи зумовило
необхідність у здійненні міняльних операцій. Найбільшого поширення ці
операції спочатку набули в Італії, великі міста які вже у Х столітті
стали світовими центрами торгівлі, куди надходили товари і гролі з
різних країн.

Таким чином, попередникамисучасної банківської справи можна вважати як
стародавніх банкірів, так і середньовічних міняйл.

Банківська справа є невід’ємним елементом товарно-горошових відносин,
розвиток яких і визначив процес формування універсальних інститутів
кредитної системи – банків. Сучасні банки Європейських країн виконують
понад 100 видів операцій з обслуговування клієнтури, банки США понад
150, а банки Японії – близько 300 видів. Така різноманітність операцій
істотно ускладнює розуміння суті комерційних банків, зумовлюючи
наявність досить відминних підходів до цієї проблеми.

У банківському законодавстві США протягом останніх 40 років питання: що
таке банк, було одним з найбільш дискусійних.

Зявився навіть термін “небанківсь банки”. Врешті-решт було визнано
законодавчо, що банком є будь-яка установа, що приймає вклади, які
вкладник має право вилучити на вимогу; надає комерційні позики.

У російській економіці літературі поняття комерційного банку
практикується як установа чи підприємство, що виконує певний набір
операцій або надає певні послуги. Наприклад комерційний банк – це
установа, що кредитує суб’єктів господарювання, приватних осіб і виконує
їх розрахунково-касове обслуговування [13, с.18]. Або комерційний банк –
це оргнізація створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від
свого імені на умовах поверненості, плановості і строковості. [3, с.18].
Проте, вадою визначень, побудованих за подібним принципом,є відсутність
єдиного підходу щодо окреслення конкретного кола операцій комерційного
банку. Річ у тім, що воно може охоплювати досить широкий спектр
фінасових послуг, причому тих, які притаманні не обов’язково саме
банками, а й іншим кредитно-фінансовим інститутам, що значно ускладнює
правильне трактування суті банківських установ.

В Україні відподно до Закону “Про банки і банківську діяльність” банки
визначаються як установи, функцію яких є кредитування суб’єктів
господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів
підприємств, установ, організацій, населеннята інших кредитних ресурсів,
касове і розрахункове обслуговування народного господарства виконання
валютних та інших банківських операцій [1, с.44].

Отже, по переліку операцій, які згідно із чинним законодавством може
виконувати комерційний банк, базується юридичне тлумачення його суті.
Проте не сам закон визначає суть комерційного банку а економічний бік
справи, природа, забезпеченна законодавчим правом здійснювати відповідні
операції. Оскільки безпосереднім проявом суті певної економічної
категорії чи явища є його функції, то можна твердити, що в основі
юридичного поняття комерційного банку лежить власне економічний аспект.
Ідеться про функції економічної категорії як конкретної прояви її суті.
Однак у цьому випадку постає питання: які саме функції слід вважати
базовими, визначальними для такої категорії, як “комерційний банк”.

Основними функціями комерційного банку, які визначають його економічну
суть, слід вважати: по-перше, посередництво в кредиті; по-друге,
посередництво у розрахунках; по-третє, випуск кредитних знарядь обігу.
Реалізація саме цих трьох функцій притаманна комерційним банкам, що й
відрізняє їх від інших інститутів кредитної системи.

Надаючи кредити клієнтам, банки реалізують себе як фінансові
посередники, приймаючи гроші від вкладників, що володіють тимчасово
вільними коштами,і надаючи їх позичальникам, тобто тим учасникам
економічних відносин, які тимчасово потребують додаткового капіталу.

У результаті виграють усі зацікавлені сторони. Тимчасово вільні кошти
вкладників банк перетворює на капітал, що приносить реальний дохід у
формі процента. Використання кредиту позичальниками сприяє прискоренню
обігу їх капіталів, скорочення витрат виробництва і зростання прибутків
виробництва. Що ж до комерційних банків, то вони отримують дохід від
зазначених операцій у вигляді маржі.

Стійка і динамічна економіка не може існевати й розвиватися без добре
відлагодженого механізму грошових розрахунків, який пронизує усі сфери
єдиного господарського організму іє його кровоносною системою.
Підприємства, організації, населення, розміщуючи свої кошти на
банківських рахунках, активно використовують їх як засіб
взаєморозрахунків. Тому весь безготівковий платіжний оборот повністю
проходить через установи банків, що визначає їх величезне господарське
значення, як організаторів розрахунків у економіці.

Спроможність комерційних банків створювати у процесі своєї діяльності
додаткові засоби платежу є однією з найважливіших функцій, що відрізняє
їх від інших інститутів кредитної системи. Йдеться, звичайно, не про
випуск готівки, що є виключно прерогативою центрального банку, а про
депозитну емісію, яка проводиться комерційними банками шляхом виконання
позичкових та розрахункових операцій. Така емісія за умов правильного
регулювання відіграє важливу роль у забезпеченості еластичності
грошового обігу в країні і підтриманні стійких темпів піднесення
економіки.

Отже, банк доцільно визначати як інститут кредитної системи, що є
песередником у кредиті, розрахунках і випускає кредитні знаряддя обігу.
У наведеному визначенні три основні функції банку, що охоплюють такі
фундаментальні основи банківської діяльності, як акумуляцію тимчасово
вільних грошових коштів, надання їх у позику на умовах платності і
відшкодування, розрахунково-касове обслуговування клієнтів, а також
депозитну емісію, засновану на кредитних і розрахункових операціях
банку. Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною
економічною ознакою банку взагалі як центрального, так і комерційного.
Вказані операції є базовими, вони створюють первинну сферу банківської
діяльності.

РОЗДІЛ 2.

Види банків і кредитно-банківська система.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно
відрізняється. Разом з тим існує ряд ознак, які властиві всім
банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це перш за
все, дворівнева їх побудова.

На першому рівні знаходиться один банк або декілька банків, об’єднаних
спільними цілями і завданнями. Такій установі надається відповідальність
за вирішення макроскопічних завдань в грошово кредитній сфері, перш за
все – підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості
функціонування всієї банківської ситеми.

На другому рівні банківської системи знаходиться решта банків, які в
Україні прийнято називати комерційними банками.

Рис.1 Схема побудови банківської системи.

Центальний банк, який посідаює перший рівень у банківській ситемі
покликаній регулювати її діяльність у межах прав та повноважень, наданих
йому законом. Тому він несе відповідальність перед суспільством за
функціонування банківської системи в цілому.

Отже, центральний банк – це орган державного грошово-кркдитного
регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнотної та
правом керувати грошово кредитною ситемою країни [6, с.325]. за формою
організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними.
Капітал державних банків повністю зосереджений у руках держави.
Центральний банк може бути організований як у момент свого
безпосереднього створення (наприклад, Німецький федеративний банк –
1957р.), так і націоналізацією уже існуючих центральних банків, які до
того функціонували на акціонерних засадах (Банк Англії – 1946р., Банк
Франції – у 1945р.).

За акціонерної форми організації центрального банку його капітал або
взагалі не належить державі (наприклад, у США капітал федеральних
резервних банків формується за рахунок пайових внесків комерційних
банків-членів ФРС), або належать лише частково (наприклад, у Бельгії та
Австії – 50%, в Японії –55%, у Швейцарії 57%).

Головне завдання центрального банку полягає у забезпеченні стійкості
національної валюти.

Комерційний банк – багатопрофільні кредити установи, що здійснюють
операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи
підприємства всіх галузей економіки та населення [5, с.91].

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що
займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій,
пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.
Різноманітність постуг, які надаються комерційними банками, не означає,
що всі вони виконують однаковий набір операцій.

Види операцій є найважливішими критеріями класифікації комерційних
банків за типами.

Крім того, така класифікація визначається галузевою функцією,
територіальним розміщенням, формою власності.

Таблиця 2.1.

Класифікація комерційних банків [7, с.28].

Критерії класифікації Види банків

1. Характер діяльності Універсальні

А) функціональна спеціалізація

Б) клієнтська спеціалізація

Спеціалізовані:

інвестиційні

ощадні

іпотечні

трастові

зовнішньоторгові та ін

сільськогосподарські

промислові

торгові

будівельні

біржові та ін.

2. Форма власності Державні

Приватні

Кооперативні

Змішані

3. Організаційно правова форма діяльності Пайові

Акціонерні товариства

відкритого типу

зактитого типу

4. Територіальна сфера діяльності Реганальні

Міжрегіональні

Загальнонаціональні

Міжнародні

5. Налнжність до країни Національні

Іноземні

Спільні

6. Масштаб діяльності Дрібні

Середні

Крупні

Комерційні банки в кожній країні істотно відрізняються по набору
операцій та послуг, що надаються. Одні з них виконують широке коло
операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей
економіки. Такі банки прийнято називати універсальними.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору
операцій.

Коло операцій, які може виконувати сучасний універсальний банк наведено
на рис.2

Рис. 2.2. основні види операцій та послуг сучасного універсального
комерційного банку.

Всі універсальні банки можна об’єднати в три групи і комерційні банки.

Таблици 2.2.

Відмінні риси окремих видів універсальних банків.

№п/п Види банків Правова форма Клієнтура Цілі діяльності

1 Комерційний Акціонерні товариства

Приватні Переважно юридичні особи.

Частково фізичні особи Максимальні прибутки

2 Ощадні Державні,

національні Переважно фізичні особи. Частково юридичні особи малого і
середнього бізнесу Максимальний прибуток сприяння вирішення соціальних
завдань

3. Кооперативні Товариства Переважно фізичні особи. Юридичні особи
малого і середнього бізнесу Максимальний прибуток. Сприяння вирішенню
соціальних завдань власників та колективу банку.

Колективні банки обслуговують насамперед підприємства та організації
різних галузей народного господарства, а також фізичних осіб.

Ощадні банки по своїх функціях мало чим відрізняються від комерційних
банків.

Діяльність ощадних банків базується на залученні вкладів від населення
на певний строк і надання позичок приватним особам.

Кредитні товариства за характером діяльності подібні до ощадних банків.
Це кооперативні ощадні інститети, які організовані групами приватних
осіб, об’днаних спільними економічними інтересами (фермери, ремісники),
або профспілками.

Крім вищи згаданих, до універсальних банків можна віднести ще
транснаціональні банки.

Транснаціональні банки-великі банки, що мають широку мережу закордонних
філій, відділень, представництв, через які при підтримці держави ці
банки контролюють валютні та кредитні операції на світовому ринку [5,
с.95].

Спеціалізовані банки, на відмінну від універсальних, функціонують на
будь-яких секторах грошового ринку чи займаються вузькими колами
банківських операцій, де потрібні особливі механічні прийоми та
спеціальні знання.

Найчастіше спеціалізовані банки виникають в тиких секторах ринку:

споживчого кредиту;

сільськогосподарського кредиту;

іпотечного кредиту;

в в зовнішній діяльності;

в житловому будівництві тощо.

Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах істотно відрізняються за
назвою, струтурою, характером діяльності. Начастіше зустрічаються такі
спеціалізовані банки:

іпотечні;

будівельні ощадні банки;

інвестиційні банки;

банки підтримки;

гарантійні банки;

розрахункова банки.

Іпотечні банки – займаються довгостроковим кредитуванням житлового
будівництва під закладом земельних ділянок (іпотеки), іншими
довгостроковими позиками під заклад нерухомості.

Будівельні ощадні банки – займаються довгостроковим кредитуванням
житлового будівництва. Подібно до іпотечних банків, вони подають свої
довгострокові позики теж під заклад нерухомості, проте необхідні ресурси
формують переважни за рахунок цільових внесків і вкладів самих
забудовників.

Інвестиційні банки – займаються мобілізацією довгострокового позичкового
капіталу шляхом випуску власних боргових зобов’язань та розмішення його
в цінні папери корпорацій і держави. Головне призначення цих банків –
диверсифікація ризиків, пов’язане з викладенням коштів у довгострокові
цінні папери перш за все корпоративні.

Банки підтримки створюються державою чи за участю держави для
фінансування цільових програм, які вимагають особливої підтримки,
наприклад в сільськиму господарстві, розвитку інфраструктури, сприяння
житловому будівництву.

Залежни від прийнятого принципу побудови комеркійних банків у країні
переважають спеціалізовані чи універсальні банки.у Німечині більше 90%
всіх банків другого рівня відносяться до категорії універсальних. У США
поряд з універсальними банками, діє величезна кількість спеціалізованихю
на них припадає понад 50% всіх активів фінансових установ США. В Україні
за набором кількостікомерційних банків можна віднасти до категорії
універсальних.

Територіальна ознака класифікація свідчить про розгалуження мережі філії
того чи іншого банку, а токож про масштаби здійснювальних ним операцій.
Залежно від територіального розміщення комерційні банки поділяються:

на міжнародні, що обслуговують клієнтів у різних країнах, здійснюючи
операції на міжнародних ринках позичкових капіталів;

нацональні, які функціонують в межах однієї країни;

на міжрегіональні, що обслуговують потреби у кредитно-фінансових
послугах кількох регіонів;

регіональні, масштаби операцій яких обмежуються рамками певного регіону
країни.

Серед критеріїв класифікації комерційних банків важлива роль налижить
формі власності, що визначає особливості формування статутного фонду
банку та порядок управління ним. Відповідно до цього гритерію
розрізняються такі типи банків: державні, приватні та змішані.

Таблиця 3.

Кількість і види комерційних банків в україні [4, с.114].

Показники 1999р. 01.2000р.

Кількість банків за реєстром.

Із загальної кількості:

державні;

акціонерні товариства:

відкриті

закриті

товариства з обмеженою відповідальністю

кількість банків за участю іноземного капіталу

із 100% іноземним капіталом.

203

2

173

124

49

28

30

8

203

2

173

124

49

28

30

8

У державних банках капітал повністю належить державі в особі центральних
органів влади й управління, зокрема, міністерства фінансів або галузевих
відомств, які є засновниками банків. Створення таких банківських установ
має на меті, як правило, реалізацію певних загальнонаціональних програм
розвитку тих чи інших галузей (регіонів). Державні банки є
кредитно-фінансове обслуговування місцевого господарства.

Приватні банки можуть бути створені як акціонерні товаариства відкритого
чи закритого типу, капітал яких формується емісією акцій; як товариства,
що створюються за рахунок пайових внесків юридичних та фізичних осіб.

Змішаний тип організації банку передбачає можливість поєднання державної
і приватної форми влпсності на його капітал у різних співвідношеннях
відповідно до інтересів суб’єктів господарювання та держави стосовно
реалізації певних програм.

Основною формою організації банківського бізнесу нині є акціонерна,
оскільки вона дає змогу якнайліпше організовувати управління банком та
має широкі можливості для залучення додаткового капіталу.

РОЗДІЛ 3.

Функції комерційних і центрального банку.

Особливості діяльності банку за ринкових умов можна показати, називаючи
його функції. Що одночасно і розкривають суть банку, як специфічного
інституту товарного господарства. Основними функціями банків є:

посередництво в кредиті;

акумулювання вільних коштів і перетворення їх на капітал;

посередництво в платежах;

створення кредитних засобів обігу.

Функція посередництва в кредиті полягає у перерозподілі банками коштів,
що тимчасово вивільнюються в процесі кругообігу капіталів підпиємств і
доходів населення. Банки виконують роль посередників між тими суб’єктами
ринку, які нагромаджують тимчасово вільні кошти, і тими учасниками
економічного обігу, які тимчасово потребують додаткового капіталу. Таким
чином, банки сприяють вільному “переливанню” коштів економіці,
спрямовуючи капітали в найефективніші сфери її застосування.
Посередництво банків у кредитних відносонах дає змогу також суттєво
знизити ризик в економічній системі, оскільки банки мають ширші
можливості для визначення стану платоспроможностіпозичальників, а також
для диверсифікації коштів своїх клієнтів, що зменшує ймовірність утрат.

Акумулювання вільних коштів і перетворення їх на капітал визначає роль
банків і перетворення їх на капітал визначає роль банків як основних
фінансових інститутів, що стимулюють процес нагромадження й заощадження
гошових ресурсів формуються гнучкою політикою банків, що пропонують
власникам коштів зручну форму зберігання грошей у вигляді різноматних
депозитів, які дають дохід у вигляді процента. Сконцентровані в такий
спосіб ресурси перетворються на позичковий капітал, що використовується
банками для надання кредиту підприємствам. Використання кредиту
забезпечує розвиток виробництва та збільшення споживання, тобто
загальний економічний розвиток суспільства.

Функція посередництва в платежах полягає в організації банками
безготівкових розрахунків між суб’єктами ринку переказуванням коштів з
рахунку на рахунок або заліком взаємних вимог. Підприємства,
організації, населення, державні установи тримаючи свої кошти на
банківських рахунках, активно використовують їх як засіб
взаєморозрахунків, що суттєво знижує загальні витрати обігу в економіці.

Створення кредитних засобів обігу полягає втім, що банки своїми
кредитно-розрахунковими операціями забезпечують потреби господарського
обігу належною кількістю платіжних засобів у формі кредитних гроршей.

Ці операції пов’язані з депозитно-чековою емісією, суть якої полягає в
тім, що банк, подаючи кредит клієнту, зараховуєсуму позики на його
розрахунковий рахунок. У межах цієї суми клієнт може одержати готівку
або виписати чеки для розрахунків. Відтак банк, створює додаткові
платіжні засоби, оскільки видача кредиту передує збульшенню залишку на
поточному рахунку і не залежитьвід попереднього внесення реальних коштів
до банку. Ця функція банків сприяє підтриманню незалежної еластичності
грошової системи країни, пристосовуючи грошову масу до потреб
господарського обігу.

Основними функціями центрального банку, що визничають його місце і роль
в економіці, є:

емісія готівки й організація грошового обігу;

функція “банку банків”;

функція банку уряду;

реалізація гошово-кредитної політики.

Центральний банк має монопольне право на випуск банкнот, які є єдиним
законним платіжним засобом, обов’язковим для всіх плетежів на території
даної країни. Банкнотна емісія здійснюється центральним банком у порядку
кредитування уряду й комерційних банків під заставу державних цінних
паперів комерційних векселів, а також у порядку списання коштів із
рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення
касових резервів банківських установ.

Емісія готівки покладає на центральний банк токож певні зобов’язання з
організації грошового обігу в країні, тобто не тільки виготовлення
банкнот, встановлення їх номіналів, зовнішнього вигляду й ознак
платіжності, а й інкасаторських послуг для комерційних банків, заміни
зношених банкнот і монет, опрацювання й запровадження єдиних правил
введення ведення касових операцій у країні та інших заходів, що
забезпечують нормальний обіг готівки.

Функція “банку банків”. Центральні банки у переважній більшості країн не
вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями
й населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших
банківських установ, уже через них впливаючи на економічні процеси. Тому
функція “банку банків” передбачає діяльність центрального банку як
міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.

Функція банк уряду. Центральний банк виконує роль фіскального агента
уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи
операції, пов’язані з обслуговуванням бержавного боргу. Як банк уряду
центральний банк є також його кредитором, здійснюючи коротко- і
довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи
посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів.

Як банк уряду центральний банк зберігає офіційні золотовалютні резерви
країни, що виконують роль гарантійно-страхового фонду в міжнародних
розрахунках та використовуються для підтримування курсу національної
грошової одиниці відносно інших валют.

Реалізація грошово-кредитної політики – це ключова функція ценрального
банку. На ній головним чином базується вирішення його основної задачі –
забезпечення сталості валюти. Так за умов, коли потрібно стабілізувати
чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного
потоку, знизити інфляцію, то центральний банк продає державні цінні
папери комерційним банкам. То якщо центральному банку потрібно збільшити
грошову масу, він буде купувати цінні папери у комерційних банків, фірм
та населення.

Виконання центральним банком указаних функцій дозволяє забезпечити
ефективну діяльність кредитної системи в цілому та сприяє досягненню
цілей, що полягає у забезпеченні товарно-грошової збалансованості в
господарстві, стимулювання економічного росту і підтриманні стабільності
національної валюти.

ВИСНОВКИ

Банк иє надзвичайно важливими фінансовими інститутами в ринковій
економіці. Вони служать головним джерелом кредиту для мільйонів домашніх
господарств і підприємств, надають різноманітні послуги своїм клієнтам.
Суть банку як економічні категорії визначається виходячи із функцій, які
він виконує. При цьому виділяється комплекс з трьох функцій; що
визначають еконмічну суть банку, а саме 1- посередництво у кредиті; 2-
посередництво у розрахунках; 3- випуск кредитних знарядь обігу.
Виконання саме цих трьох фукнцій притаманне банкам й від усіх інститутів
кредитної системи.

Окрім зазнчених базових, банк може виконувати й інші функції, конкретне
коло яких визначається особливостями різних секторів ринку і потребами
тих груп клієнтів. На які він орієнтує свою діяльність. Види операцій є
одним з критеріїв класифікації банків за типами.

На першому рівні банківської системи кожної країни знаходятиться
центральний банк, який є банком уряду та “банком банків”. Його основне
призначення полягає у забезпеченні стійкості національної валюти.

На другому рівні банківської системи знаходяться, як правило комерційні
банки. Якщо банк здійснює всі або майже всі види банківських операцій,
то він назавається універсальним. Якщо ж банк спеціалізується на окремих
видах операцій, орієнтуючись на потреби різних груп клієнтів, то такий
банк є спеціалізованим. Важливими є також класифікації банків за
територіальною ознакою, формою власності, формою організації.

В Україні розвиток системи комерційних банків та її структуризація за
розглянутими критеріями потребують на початкових етапах. У кредитній
системі України переважають універсальні, іпотечні, трастові, іноваційні
банки. Не сформовано оптимальної структури і за іншими критеріями
класифікації банків. Відчутнє, наприклад, ефективне кількісне
співвідношення між великими, середніми і дрібними банками. Тому, однією
з найважливіших умов розвитку в Україні банківської системи є її
подальша структуризація, функціонування різних видів банківських
установ, кожна з яких може зайняти належне місце на ринку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

Закон України “Про банки і банківську діяльність”, від 20 березня 1991р.
//Світ бухгалтерського обліку.- 1997-№6-с.42-51.

Банківська енциклопедія. За ред. А.М. Марюза. – К.: “Лебідь”,1995.

Банковское дело /Под ред. В.И. Колесникова, 1995.-с.18.

Бюллетень Національного Банку України. – 2000 -№ 2.

Вступ до банківської справи: Учбовий посібник під ред. М.І. Савчука.
–К.: Лібра 1998-344с.

Гроші та кредит Підручник /За ред. Професора Б.С. Івасова. – К.: КНЕУ,
1999.-404с.

Дзюблюк О.В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. –
Тернопіль: “Тернопіль”, 1996.-140с.

Дзюблюк О.В. До питання про суть комерційного банку і специфіку
банківського продукту //Вісник НБУ.-1999.-№4.с.60-62.

Макроекономіка. За ред. А.Г. Савченка.-К. “Либідь”,1995.-с.

Мочерний С. Триндюк Л. Методологія дослідження сутності банку
//Банківська справа. -1999.-№5.с.7-11.

Надійність – головна ознака сучасного банку //Урядовий кур’єр.-2000.-22
лютого.

Роуз П. Банковский менеджмент. Пер. с. анг.со 2-го изд.-М.: ЮНИТИ,
1997.с.464.

Финанси. Денежноє обращение. Кредит/Под ред. А.А.Дробозиной.-М.:Финансі
і статистика, 1995.-с.18

Щибовлюк З.І. Вступ до економічного аналізу комерційного банку: Навч.
Посібник.- Тернопіль: вид. “Економічна думка”, ТАНГ, 1998-115с.

PAGE

PAGE 4

Депозитні операції

Позичкові операції

Лізингові

операції

Консультаційні операції

Страхові операції

Інші послуги

Депозитні операції

Сучасний універсальний банк

Брокерські послуги

Розрахунково платіжні операції

Управління потоками готівки

Валютні операції

Інвестиційні операції

Трастові операції

Похожие записи