Шпаргалка

1. Концептуальні основи сучасної теоретичної економіки. Мікроекономіка
як її складова частина.

Економічна теорія вивчає проблеми економії, які включають 2 моменти:

матеріальні потреби людини безмежні (суспільні);

засоби для їх задоволення обмежені.

Проблеми економії вивчають: політекономія (фундаментальні питання про
природу і причину багатства, а також виробничі відносини суспільства),
функціональна екон. теорія або економікс ? вивчає потреби індивіда і
суспільства, а також можливості використання обмежених ресурсів для
задоволення цих потреб (тобто більш господарські проблеми); вона вивчає
екон. явища на двох рівнях: 1) макрорівні; 2) мікрорівні. Обидва рівня
забезпечують більш грунтовне вивчення явищ. Відповідно відокремлюють 2
розділи у функціональній екон. теорії: макро- та мікроекономіку ? теорії
функціонального аналізу.

Екон. наука вивчає питання управління обмеженими ресурсами, поведінку і
відносини між людьми у цих умовах, які намагаються задовольнити свої
численні й необмежені потреби. Основна екон. проблема ? проблема вибору.
Вирішенням цієї проблеми займається мікроекономіка, яка є складовою
екон. теорії.

Рідкісність або об’єктивна обмеженість ресурсів суспільства, а з іншого
боку ? безмежність бажань і потреб людей є ключовими вихідними
проблемами мікроекономіки, що вивчає обгрунтування вибору самостійними
екон. одиницями. Основною її гіпотезою є раціональність намірів, рішень
і дій мікросистем. Це є концептуальні основи сучасної екон. теорії.

В макроек. розглядаються проблеми економіки в цілому: держави,
економічних груп; такі проблеми як: спосіб визначення ВВП, НД,
зайнятість, безробіття тощо. Мікроек. вивчає поведінку людей і механізм
прийняття рішень окремими екон. суб’єктами, тобто раціоналізація покупок
і максимізація прибутку й задоволення потреб людини. Ці дві науки
доповнюють теоретичну базу всіх інших економічних наук, оскільки вони є
базовими.

2. Макро- та мікроекономіка як найважливіші складові сучасної
теоретичної економіки, як методологічна, термінологічна, інструментальна
база конкретних економічних дисциплін.

Економічна теорія вивчає проблеми економії, які включають 2 моменти:

матеріальні потреби людини безмежні (суспільні);

засоби для їх задоволення обмежені.

3. Предмет, об’єкт і методологія мікроекономіки.

Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими
суб’єктами ? мікросистемами (індивідами, домашніми господарствами,
підприємствами, організаціями), що прагнуть досягти мети за наявних
обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти альтернативне
використання, що і є предметом її вивчення. У центрі уваги
мікроекономіки знаходиться поведінка споживача і виробника та її
оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів,
розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та
загальна ринкова рівновага тощо.

Об’єктом є поведінка індивіда, домогосподарства, п/п в ринкових умовах.

Методологія мікроекономіки включає:

діалектичний метод;

системний підхід до вивчення економічних явищ;

методи індукції та дедукції;

моделювання;

графоаналітичні методи;

економіко – математичні методи пізнання і вивчення.

Понятійний аппарат мікроекономіки формулюють такі поняття: товар, ціна,
попит, пропозиція, раціональна поведінка. Граничний метод вивчення
економічних явищ відіграє дуже важливу роль, наприклад, такі поняття як
граничний продукт, гр. витрати, гр. виручка тощо є надзвичайно
значимими.

5. Поняття корисності блага; сукупна та гранична корисність; принцип
спадної граничної корисності.

Економісти вважають, що конкретні потреби споживачів можуть
задовольнятися наступними одиницями продуктів, згідно із законом спадної
граничної корисності. Товар має корисність, якщо він може задовольнити
потребу.

Корисність – це спроможність товару задовольнити потребу.

Корисність товару або послуги – це задоволення або насолода, яку
отримують від їх споживання.

Характерні риси:

“корисність” і “користь”, або “функціональна придатність” не є
синонімами. Картина Пікасо може не приносити користі з практичної точки
зору, але мати величезну користь для знавців мистецтва;

корисність є суб’єктивним поняттям, корисність конкретного продукту може
бути дуже різною для різних осіб;

оскільки корисність суб’єктивна, її важко виміряти кількісно. Проте з
метою наочності, ступінь задоволення потреб вимірюється “ютилями”.

Загальна корисність – це сумарна величина задоволення чи насолоди, яку
отримує особа від споживання деякої конкретної кількості продукту.

Гранична корисність – це додаткове задоволення, яке споживач отримує від
додаткової одиниці цього продукту. Точніше, гранична корисність – це
зміна загальної корисності внаслідок споживання однієї додаткової
одиниці продукту.

Принцип граничної корисності був відкритий німецьким економістом і
математиком Госеном в 1854 році. Перший закон Госена говорить: при
послідовному зростанні споживання блага корисність кожної наступної
одиниці зменшується. Це закон отримав назву закону спадної граничної
корисності.

Функція корисності – це функція, яка показує зменшення корисності блага
з зростанням його кількості:

U = f (Q),

де U – корисність блага; Q – послідовна кількість блага.

Отже, чим більшою кількістю блага володіє індивід, тим меншу цінність
має для нього кожна наступна одиниця цього блага. Це значить , що ціна
визначається не загальною, а граничною його корисністю для споживача.

6. Рівновага споживача: сутність та обґрунтування з кардиналістських
позицій.

Функція корисності лежить в основі споживчого вибору (поведінки
споживача на ринку). При моделюванні поведінки споживача економісти
базуються:

обмеженості доходу споживача;

аксіомі ненасиченості (споживач намагається мати велику кількість
будь-яких благ);

аксіомі збільшення загальної корисності;

аксіомі зменшення граничної корисності.

Перерозподіляючи свій дохід таким чином, щоб досягнути найбільшої
загальної корисності, споживач намагається вирівняти свої
середньозважені граничні корисності. При цьому він досягає положення
рівноваги (максимуму добробуту). В цьому заключається зміст другого
закону Госена, який говорить: максимум корисності від споживання даного
набору благ споживач отримає при умові рівності граничних корисностей
всіх благ, які споживаються.

Поряд із загальними принципами споживчого вибору існують особливості,
які визначаються впливом на нього смаків та уподобань споживача.

Виділяють два види попиту на товар: функціональний попит означає, що
частина попиту на товар зумовлена якостями, які властиві самому товару;
нефункціональний попит – частина попиту на товар зумовлена якимось
іншими факторами, а не властивими йому якостями. Найбільш суттєва
частина нефункціонального попиту зумовлена зовнішнім впливом на
корисність. Мається на увазі, що корисність даного товару збільшується
або зменшується в залежності від того чи купують інші цей товар, або
завдяки тому, що цей товар має велику ціну в порівнянні з іншими
товарами.

7. Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з ординалістських
позицій.

Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними
індивідуальними вподобаннями. Вони формують систему переваг. Система
переваг дає змогу моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою
(ординалістською) функцією корисності. Згідно з нею споживач завжди може
визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити,
наскільки цей набір кращий від іншого.

Одним з основних інструментів ординалістської концепції виміру
корисності є крива байдужості – сукупність точок у просторі двох благ,
що представляють собою рівнозначні для споживача комбінації різної
кількості обох благ. Їх кількість відкладено по осях системи координат
QВ та QА, лінії з’єднання точок на площині, що означають однакові за
своєю корисністю набори благ і є кривими байдужості. Чим далі від
початку координат знаходиться крива байдужості, тим більшу корисність
вона відображає. Аналіз поведінки споживача за кривими байдужості дає
змогу визначити, від якої кількості одного блага (А) згоден відмовитися
споживач задля збільшення іншого блага (В) на одиницю за умов
незмінності рівня корисності від набору благ. Показник, який кількісно
визначає цей процес, носить назву граничної норми заміщення MRSВА і
обчислюється: MRSВА = -?А/?В, де ?А – втрати у споживанні А, одиниць; ?В
– вигоди у споживанні В, одиниць.

Крива байдужості має спадний характер – це відображає ту обставину, що
MRS зменшується в міру руху вниз вздовж кривої байдужості, тобто зі
збільшенням споживання одного блага замість іншого.

Якщо споживач споживає лише два блага бюджет індивіда буде мати вигляд
рівняння:

М = РАQА +РВQВ. Вирішимо його відносно QА: QА = М/ РА – РВ /РА*QВ, де

РА – ціна блага А;

QА – кількість блага А;

РВ – ціна блага В;

QВ – кількість блага В.

Це рівняння називається бюджетною лінією, всі точки якої представляють
доступні споживачу при даному бюджеті комбінацію двох благ. Бюджетна
лінія має від’ємний нахил; кут її нахилу визначається співвідношенням
цін, а віддаленість від початку координат – величиною бюджету. Якщо при
фіксованому бюджеті та незмінній ціні блага А ціна блага В знижується
(зростає), то нахил бюджетної лінії зменшується (збільшується). Якщо при
фіксованих цінах на блага збільшується бюджет споживача, то бюджетна
лінія зміщується від початку координат паралельно сама собі. На мал.
зображені дві бюджетні лінії, що відповідають одному й тому ж бюджету
при різних цінах блага В.

Для визначення асортименту покупок, що забезпечує споживачу максимальну
задоволеність при заданих цінах і бюджеті, достатньо на його карті
байдужості провести бюджетну лінію, як це показано на мал. 2.8. Точка
дотику бюджетної лінії з найбільш віддаленою кривою байдужості вказує на
шукаємий набір благ, що купуються. Формальною ознакою досягнення
споживачем максимального задоволення при заданому бюджеті є рівняння
абсолютного значення граничної норми заміни двох благ співвідношенню їх
цін: |MRSВА| = РВ /РА, так як в точці дотику бюджетної лінії з кривою
байдужості нахил першої (РВ /РА) дорівнює нахилу другої (MRSВА).

Гранична норма заміни двох благ характеризує суб’єктивну оцінку
еквівалентності цих благ для конкретного споживача, а співвідношення їх
цін – об’єктивну оцінку їх еквівалентності. Коли обидві оцінки
співпадають, споживач досягає максимального задоволення при своєму
бюджеті, тобто опиняється в стані рівноваги.

8. Бюджетне обмеження вибору сп-ча та його зміни під впливом зміни
доходів і цін.

Коли бюджет споживача зростає при незмінних цінах благ, тоді бюджетна
лінія, переміщуючись паралельно самій собі праворуч, торкається все
більш віддалених кривих байдужості. З’єднавши всі точки рівноваги
споживача, отримаємо лінію бюджет (доход) – споживання. Вона показує, як
при фіксованих цінах змінюється споживання індивіда по мірі росту його
бюджету (доходу). Для більшості благ лінія доход – споживання має
додатній нахил мал. 2.9.а: із ростом доходу росте споживання обох благ.
Але по відношенню до деяких благ індивід має карту байдужості зі
зміщеними до однієї з осей координат кривими байдужості. В цьому випадку
лінія дохід – споживання може мати від’ємний нахил мал. 2.9.б.: по мірі
зростання доходу індивід скорочує споживання одного з благ. Таке благо
умовно називають “неякісним”.

Коли при фіксованій номінальній величині бюджету змінюється ціна одного
з благ, тоді бюджетна лінія повертається навколо точки свого перетину з
віссю другого блага, переходячи від однієї кривої байдужості до другої
мал. 2.10. Всі точки дотику бюджетної лінії, яка обертається, з кривими
байдужості утворюють лінію ціна – споживання. Вона показує, як споживач
реагує на зміну ціни одного з благ.

Зміна ціни блага змінює не тільки порівняльну вартість благ для
споживача, але й його реальний добробут: при даному номінальному бюджеті
зниження ціни робить його багатшим, а зростання – біднішим. Тому перехід
споживача до нової комбінації благ, які купуються, є результат дії двох
подій: зміни співвідношення цін та зміни реальної величини бюджету
споживача.

9. Залежність споживання благ від зміни доходу споживача. Лінії Енгеля.

Залежність об’єму попиту на благо від доходу споживача в умовах
стабільних цін, що представлена у графічному вигляді, має назву кривої
Енгеля.

10. Зміст поняття попит. Індивідуальний і ринковий попит. Закон попиту і
обгрунтування його дії.

Стан ринкової економіки, рівень її розвитку, основні проблеми ринкової
організації виробництва вирішуються через механізм попиту та пропозиції.
Загальне уявлення про попит – це потреба в певних благах. В економічній
теорії розглядається платоспроможний попит – потреба в товарах, яка
забезпечена грошовими коштами покупця.

Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у
відповідь на зміну цінових і нецінових факторів. Попит окремого
споживача називається індивідуальним попитом. Існуюче співвідношення між
ринковою ціною і кількістю товару, на який є попит, може бути
відображене графічною кривою попиту.

Р1 а

Крива попиту

Р2 b D

Q1 Q2 Q

D – попит

Р – ціна

Q – обсяг попиту

Крива попиту має від’ємний нахил. Це означає, що чим нижча ціна товару,
тим більша його кількість може бути куплена покупцями і навпаки. Крива
попиту це крива, яка при інших незмінних умовах показує взаємозв’язок
між ціною і кількістю купленого товару. Крива попиту показує, яку
кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в даний час.

Закон попиту – це закон, який стверджує, що по мірі того, як ціна на
товар підвищується, кількість товару, на який пред’явлено попит
зменшується і навпаки (при інших незмінних умовах). ВИмога (при інших
незмінних умовах) має принципове значення, оскільки вона визначає
незмінність всіх інших факторів, що впливають на попит.

Ринковий попит – це попит, який характеризує сукупність обсягів товару,
на який перд’являється попит. При умові, що ціна задовільняє всіх
покупців товару.

Крива ринкового попиту – це крива, яка визначається сумою індивідуальних
попитів при кожній ціні. Крива ринкового попиту складається з кривих
індивідуального попиту.

11. Аналіз змін у попиті й у розмірі (обсязі попиту). Чинники попиту.

Існує принципова різниця між зміною величини попиту (обсягу попиту) і
зміною попиту (в цілому).

Р1 а

Крива попиту

Р2 b D

Q1 Q2 Q

D – попит

Р – ціна

Q – обсяг попиту

Якщо при зменшенні ціни від Р1 до Р2 обсяг попиту збільшується від Q1 до
Q2 то ми говоримо про зміну величини попиту, яка може бути показана
динамікою попиту вздовж кривої попиту D від точки а до точки б.

Тобто дія цінових факторів приводить до зміни величини попиту, що
спостерігається в процесі його переміщення від однієї до іншої точки
кривої попиту (D) , яка залишається незмінною.

Попит на товар визначається всіією кривою попиту (D).

У процесі розвитку економічного життя попит на різні товари постійно
змінюється. Динаміка та характер цих змін обумовлюється змінами всіх
факторів, що впливають на попит.

У цьому випадку відбувається зміна попиту в цілому, тобто попит на
певний товар змінюється (збільшується чи зменшується) при кожному
значенні (P1, Р2,….Рп). Геометрично зміна попиту (його збільшення чи
зменшення) відображаэться переміщенням кривоъ попиту D вправо(D1() чи
вліво(D2()/

Переміщення кривої D в положення D1 може відбуватися під впливом
збільшення доходу споживача, переміщення кривої D в положення D2 – під
впливом його зменшення. Переміщення кривої попиту в право означає
збільшення попиту (D1) переміщення кривої попиту вліво – зменшення
попиту (D2).

Фактори, що приводять до переміщення кривої попиту:

доходи споживачів

кількість покупців

смаки і уодобання

ціни і доступність споріднених товарів

сподівання та особливі фактори.

Поняття “зміна попиту” (переміщення кривої попиту вправо чи вліво) не
слід зимішувати з поняттям “зміна обсягу попиту”, тобто переміщення по
кривій попиту вниз чи вгору. В останньому випадку при такому переміщенні
сам попит не зміннюється, а збільшується чи зменшується Q – кількість
товару, на яку змінюється обсяг попиту за тією чи іншою ціною.

12. Цінова еластичність попиту: суть, методика обчислення, чинники.

Еластичність – це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої
економічної, її здатність реагувати на цю зміну. Цінова еластичність
попиту показує наскільки змінюється обсяг попиту залежно від зміни ціни.

При визначенні рівня еластичності попиту практичне значення мають не
абсолютні величини а відносні. Тому:

ЕDP=(?Q/Q)/(?P/P) = відсоткова зміна Q / відсоткова зміна Р де:

ЕDP – цнова еластичність попиту;

?Q – зміна обсягу попиту;

?Р – зміна ціни.

Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту бульшу, ніж 1% –
маємо еластичний попит. Якщо зміна в ціні на 1% приводить до зміни в
обсязі попиту меншої, ніж 1% – маємо нееластичний попит.

Попит еластичний, коли ЕDP>1 (це означає, що попит зростає (або падає)
швидше, ніж ціна)графік1

Попит нееластичний, коли ЕDPЦ р)
призводить до появи надлишку товару, а ціни, яка нижча за рівноважну
(Ц2 По, то рівноважна кількість
збільшується).

2) Пр зменшилась, а По збільшується. Спостерігається два ефекти
підвищення ціни. Якщо зменшення Пр більше, ніж збільшення По, рівноважна
кількість продукта стане більше, чим вона була спочатку.

2. Однонаправлені зміни По і Пр.

1) По і Пр збільшились. Щоб визначити зміну рівноважної ціни, треба
поєднати два ефекта: ефект зниження ціни в результаті збільшення По і
ефект збільшення ціни в результаті підвищення По. Якщо масштаб першого
ефекта більше ніж масштаб другого, то ціна зменшиться. Рівноважна
кількість збільшиться.

2) Зменшення Пр і По. Коли масштаби Пр більше масштабів скорочення По,
рівноважна ціна підвищиться. Коли ситуація протилежна, рівноважна ціна
зменшується. Рівноважна кількість продукта зменшується.

Можуть виникати особливі випадки, коли зменшення По і Пр з однієї
сторони, і збільшення Пр і По – з іншої, повністю нейтралізують один
одного. В обох випадках кінцевий вплив на рівноважну ціну виявляється
нульовим, По не змінюється.

Розглянемо зміни По і Пр графічно.

D D S

P P P

Q Q Q

P Q P Q P Q

S D S D S

P P P

Q Q
Q

P Q P Q P Q

D S D S D S

P P P

P Q P Q P Q

D S D S D
S

?????††††??†††††?†††††?††††††††††?†††††??????????

17. Мікроекономічна модель підпр-ва. Поняття виробничих факторів.

Мікроекономіка розглядає підпр-во як цілісний об’єкт, що здійснює
перетворення ресурсів на готову продукцію, як один з найважливіших
різновидів мікросистем.

Підпр-во є ринково-виробничою системою. Воно водночас виступає у ролі
споживача факторів вир-ва (купує ресурси на ринках факторів), виробника
продукції та її продавця на ринках товарів і послуг.

Будь-яка система, за термінологією загальної теорії систем, має вхід,
процесор та вихід. На вході підпр-ва — так звані прості елементи процесу
вир-ва (фактори вир-ва): засоби праці, предмети праці, робоча сила,
енергія, інформація тощо. Процесор — це трансформація факторів
виробництва у готову продукцію, а саме — виробничий процес. Вихід —
кінцеві результати вир-ва: товари або послуги у грошовому чи
натуральному вимірі, вироблені підпр-вом за певний проміжок часу з
використанням необхідних для цього ресурсів.

Ресурси, або фактори вир-ва, — це блага, які потрібно придбати підпр-ву
для забезпечення випуску інших благ — готової продукції. Розрізняють
такі групи факторів вир-ва: праця — всі розумові та фізичні витрати, що
здійснюються людьми в процесі вир-ва; фізичний капітал, або просто
капітал, — засоби вир-ва, зокрема будівлі, споруди, устаткування та ТМЦ,
природні ресурси — все, що може бути використане у вир-ві в натуральному
стані, т.б. без будь-якої обробки (земля, ліс, мінерали тощо);
підприємницький хист.

З огляду на можливості підпр-ва змінювати обсяги використання ресурсів у
процесі вир-ва, діяльність його як мікросистеми досліджують протягом
певних періодів часу: миттєвого — період вир-ва, протягом якого жодний
фактор не може бути змінений; короткострокового — період у виробничій
діяльності підпр-ва, протягом якого один із факторів розглядається як
змінний (наприклад, праця), ін. — як постійні; довгострокового — період
у діяльності підпр-ва, достатній для зміни обсягів використання всіх без
винятку факторів вир-ва, потрібних для випуску продукції.

За кількістю найменувань продукції підпр-во поділяють на монопродуктові
та багатопродуктові. В мікроекономіці виходять з припущення, що кожне
підпр-во випускає лише один вид продукції, т.б. монопродукт.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин
означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за
умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, т.б. основною метою
діяльності підпр-ва є максимізація прибутку. Досягнення цієї мети
вимагає здійснення вибору:

— що виробляти ?

—яким чином виробляти?

—для кого призначаються результати вир-ва?

Підпр-во володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своєї діяльності.
Припущення про єдину мету діяльності підпр-ва є певним спрощенням. Воно
може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але
домінуючою метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізація
прибутку, інакше підпр-во не зможе втриматись у своєму бізнесі та
досягати ін. цілей.

Виробничі відносини на мікрорівні — це, передусім, технологічні
відносини. Технологія — це сукупність знань про технічні засоби
здійснення виробничого процесу, про те, як сполучити різні фактори
вир-ва для забезпечення випуску певного блага.

До найважливіших параметрів підприємства як мікроекономічної моделі
належать також витрати вир-ва, виторг і прибуток. Загальні обсяги витрат
ресурсів (факторів вир-ва), або грошові витрати, здійснювані підпр-вом
для вир-ва певного обсягу продукції, становлять його витрати вир-ва.

Валовий (сукупний, загальний) виторг — це сума коштів, яку одержала
фірма від реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні проданого
товару, помноженій на обсяг продажу.

Сукупний прибуток — це величина, на яку валовий виторг підпр-ва
перевищує його сукупні витрати.

Однією з головних умов отримання максимального прибутку є ефективність
вир-ва. Слід розрізняти технологічну та економічну ефективність вир-ва.

18. Поняття і параметри виробничої функції. Сукупний, середній та
граничний продукт.

«Портрет» (модель) підпр-ва складається з виробничої функції, яка
показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції
(Q) та обсягом ресурсів (X), що для цього використовуються:

Q= f (x1, x2,…, xi,…, xn)

Якщо весь спектр комбінацій факторів вир-ва прийняти як витрати праці
(L) і капіталу (K), то виробнича функція може бути визначена так:

Q= f (L, K)

де Q — максимальний обсяг продукції, що виробляється за даною
технологією (даного співвідношення праці та капіталу).

Дане рівняння показує, що обсяг випуску продукції залежить від кількості
двох виробничих факторів: праці і капіталу. Виробнича функція відображає
різноманітні засоби з’єднання виробничих факторів для вир-ва певного
обсягу продукції. Виробнича функція застосовна тільки до певної
технології, так як технологія стає усе більш прогрессивною, фірма може
збільшити обсяг вир-ва продукції при фіксованому наборі виробничих
факторів.

Термін “максимальний випуск продукції” є дуже важливим із погляду
виробничої функції. Виробничі функції не припускають марнотратних або
нерентабельних виробничих процесів – вони припускають економічну
ефективність фірми, т.б. те, що фірми можуть використовувати кожне
сполучення виробничих факторів із максимальною ефективністю. Так як
виробничі функції пов’язані з досягненням максимального випуску
продукції при визначеному сполученні виробничих факторів, ніколи не
застосовуються такі комбінації, що знижують випуск продукції. Дане
припущення про те, що вир-во завжди економічно ефективно, не завжди
справедливо, але є всі підстави очікувати, що прагнучі до максимального
прибутку фірми не будуть витрачати ресурси марно.

Виробнича функція в короткостроковому періоді (так звана однофакторна}
відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів
використання одного з факторів вир-ва та незмінної кількості
застосованих ін. виробничих факторів:

Q= f (Х)

Загальний обсяг вир-ва, який досягається за певного кількісного
поєднання змінного ресурсу з незмінною кількістю інших ресурсів,
називається сукупним продуктом (ТР). Величина сукупного продукту
змінюється зі зміною обсягів використання змінного фактора.

Середній продукт (АР) відображає середню віддачу (продуктивність)
змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, який припадає на
одиницю фактора X:

Граничний продукт (МР) — це приріст загального обсягу вир-ва
(додатковий продукт), здобутий завдяки збільшенню використання змінного
фактора на одну додаткову 1-цю за незмінної величини всіх ін. факторів
вир-ва:

приріст обсягу вир-ва; —приріст змінного фактора.

Якщо витрати змінного фактора збільшувати в нескінченно малих
кількостях, то граничний продукт саме й виражатиме граничну
продуктивність фактора (наприклад, гранична продуктивність праці,
гранична продуктивність капіталу). Це поняття посідає центральне місце в
теорії фірми, оскільки зіставлення продуктивності та ринкової ціни
фактора вир-ва обґрунтовує рішення фірми щодо доцільності залучення
додаткових одиниць змінного фактора.

19. ВІДДАЧА (ПРОДУКТИВНІСТЬ) ЗМІННОГО ФАКТОРА В-ВА.

У мікроек-ці процес в-ва розглядається суто функціонально, т. б. як
процес перетворення вхідних факторів на вихідні з викор-ням певної
технології в-ва та описується вир-чою функцією. Розглянемо, коли обсяги
викор-ня всіх факторів в-ва, окрім одного, є фіксованим, т. б.
однофакторну вир-чу функцію (ВФ), або ВФ короткострокового періоду, або
частинну варіацію факторів в-ва. Основні пок-ки: динаміка сукупного
(ТР), середнього (АР) та граничного (МР) продукту змінного фактора в-ва.
Взаємозв’язок пок-ків ТР, АР, МР та обсягу викор-ня змінного фактора Х
на малюнку. Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням змінного
фактора Х і досягає у т.А найбільшого значення, потім збільшення
припиняється. АР збільшується, досягає мах значення у т.В, потім спадає.
МР збільшується до т.С, потім спадає. Хар-р зміни пок-ків означає, що,
починаючи з певного моменту (т.С), кожна додаткова одиниця змінного
фактора стає все менш результативною. А іноді додаткові витрати можуть
негативно вплинути на випуск прод-ції. Т.б. це не лише зниження
граничного продукту (гран. продуктивності) фактора, а й порушення
оптимальної комбінації залучених факторів (використовуваної технології
в-ва).

AAAA

ТР

CAB

АР

МС

І ІІ ІІІ ІV

Закономірність, що спостерігається в аналогічних ситуаціях, має назву
закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора в-ва. Згідно до
нього процес залучення до процесу в-ва все більшої додаткової кількості
певного фактора за змінних обсягів інших факторів призводить до того, що
продуктивність (віддача) кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде
менша за віддачу попередньої одиниці цього ресурсу, т. б. Гранична
продуктивність спадає. Залежно від співвіднош-ня МР, АР, ТР можна
визначити 4 стадії в-ва:

І – ТР і АР збільшується, МР збільш-ся до мах, МР=мах;

ІІ – ТР збільшується, АР збільш-ся до мах, знижується МР=АР, АР=мах;

ІІІ – ТР збільш-ся до мах, АР знижується, МР знижується до 0, ТР=мах;

ІV – ТР знижується, АР знижується, МР знижується.

Закономірним є те, що криві АР і МР перетинаються в т.В, де сер.
продуктивність змінного фактора є мах, т.б. в цьому випадку досягається
найефективніше викор-ня ресурсу. Ці взаємозалежності пок-ків викор-ся
при богрунтуванні управ-ких рішень щодо розширення або згортання в-ва у
короткому періоді:

-на І фазі необхідно збільшувати масштаби в-ва, залучати більшу кіль-ть
змінного фактора в-ва;

– ІІ – є рація продовжувати залучати ресурси, нарощувати в-во прод-ції
за мах значень середньої та граничної продуктивності змінного фактора
в-ва. Проте обсяг прод-ції ще не є мах-ним.

– ІІІ – обсяг прод-ції буде найбільшим при дуже низькій середній та
граничній продуктивності ресурсу;

– ІV – слід припинити залучати ресурси. Граничний продукт має від’ємне
значення.

20. ВИР-ЧА Ф-ЦІЯ З ДВОМА ЗМІННИМИ ФАКТОРАМИ. ІЗОКВАНТИ ТА ЇХ
КОНФІГУРАЦІЇ.

Двофакторна вир-ча ф-ція, або ізокванта варіація факторів в-ва, моделює
вир-чий процес, в якому змінними є обсяг викор-ня двох факторів в-ва.У
табличній формі вона подається у вигляді вир-чої сітки.

Капітал. од. Праця, од.

1 2 3 4
5

1 20 40 55 65 75

2 40 60 75 85 90

3 55 75 90 100 105

4 65 85 100 110 115

5 75 90 105 115 120

Кожна клітина відображає мах-й обсяг випуску, який забезпеч-ся
відповідними оюсягами факторів. Для побудови двофакторної ф-ції у
графічній формі слід вибрати усі комбінації ресурсів, що забезпечують
той самий випуск прод-ції і нанести відповідні точки на площину K, L.
Якщо з’єднати ці точки, то отримаємо лінію незмінного випуску –
ізокванту.

К
QQQQ

5 K
Q 1

Q
†††††††††??†‰†††††††?†††?†††††††††?†††††††††††††††?†

Ізокванта з Карта ізоквант

рівними факторами в-ва

Ізокванта – це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації
ресурсів (K, L), які дають змогу отримати однаковий обсяг в-ва прод-ції.
Чим більша кіль-ть використовуваних ресурсів, тим більший обсяг в-ва і
тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта. Сук-ть
ізоквант однієї вир-чої ф-ції, кожна з яких відповідає певному обсягу
випуску прод-ції, називається картою ізоквант. Властивості ізоквант:
випукла до початку координат; чим далі від т.О (0;0), тим більше обсяг
в-ва; ізокванти не перехрещуються між собою, бо хар-ють різну кількість
продукту; можна замінювати один фактор на інший.

Ізокванти можуть мати вигляд:

прямої лінії, якщо фактори виробництва ідеально взаємозамінні
(змінюється кут нахилу ізокванти);

прямого кута, якщо фактори взаємодоповнюють один одного;

ізогнута, якщо один з факторів змінний.

..B

Q1 Q2 Q3 K2

0 C L

0 L1 L2 L

21. ТЕХНІЧНЕ ЗАМІЩЕННЯ ФАКТОРІВ В-ВА: ПОНЯТТЯ, ДОПУСТИМІ МЕЖІ, НОРМА
ЗАМІЩЕННЯ.

Для побудови двофакторної ф-ції в-ва у графічній формі слід вибрати усі
комбінації ресурсів, що забезпечують той самий випуск прод-ції і нанести
відповідні точки на площину K, L. Якщо з’єднати ці точки, то отримаємо
лінію незмінного випуску – ізокванту.

Отже, різні комбінації факторів в-ва (у межах ізокванти) забезпечують
в-во певної кіль-ті прод-ції, це означає, що ці фактори є
взаємозамінними. Взаємозамінність вир-чих ресурсів у кожній точці
ізокванти є різною. Для означення рівня взаємозамінності факторів в-ва
викор-ють граничну норму технологічної заміни (MRTS). Вона показує, на
скільки одиниць має зменшитися вир-че спож-ня одного ресурсу в обмін на
збільшення кіль-ті споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, якщо
обсяг в-ва залишається незмінним. MRTS праці капіталом визнач-ся: MRTSlk
= ?????L????K), Q=const, а капіталу працею MRTSkl = ?????K????L),
Q=const. Причому MRTS = ?????L????K) = MPL/MPK.

Ізокванти викор-ся при аналізі переходу умов від технічно менш
забезпеченого процесу в-ва до більш забезпеченого.

K =

KKKk

2 QQ

1 2

Співвідношення K/L = 2/1, L/K = 1/2

Можливості взаємозаміщення факторів в-ва знаходяться в діапазоні від
випадку, коли фактори ідеально взаємозамінні, до вир-чої ф-ції із
жорстко фіксованою пропорцією хї викор-ня.

Розширюючи в-во для виготовлення більшої кіль-ті прод-ції, вир-ки
залучають все більшу й більшу кіль-ть необхідних ресурсів, підп-во
змінює масштаб в-ва. При цьому можливий різний ефект від масштабу в-ва.
Якщо обсяг в-ва збільшується відчутніше, ніж обсяги викор-ня ресурсів,
то це зростаючий ефект від зміни масштабу в-ва. Якщо приріст обсягу в-ва
відповідає приросту витрат факторів в-ва, то ефект є сталим. Якщо
зростання випуску прод-ції менше витрат факторів в-ва, то це ефект
спадної віддачі від зміни масштабу в-ва.

22. Рівноважний ВВП на основі методу “Вилучення- ін”єкції” та його
графічна інтерпретація.

В основі методу “Вилучення- ін”єкції” лежить та обставина, що в економ.
кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) або
ін”єкції ( збільшення видатків ). Вилучення відбуваються у формі
заощаджень, податків, імпорту. Ін”єкції здійснюються в формі інвестицій,
депж. закупок, експорту.Економ. рівновага існуватиме лише за умов, якщо
вилучення = ін”єкціям. У спрощеному варіанті, яким є приватна ек-ка
закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі заощаджень, а
ін”єкції—у ф-мі інвестицій.За цих умов модель економ. рівноваги виглядає
так: S=I, де S-заощадж.; I -заплановані інвестиції.

Факт. Інвестицї, як правило, відхиляються від запланованихна величину
незапланованих інвест-й =І ( І(. Отже, S = I ( І(. Це положення завжди
кореспондується з методом “видатки – випуск”, за яким факт. сук.
видатки=ВВП за рахунок незаплановані інвест-й. Незаплановані
інвест-ї—такі, які підпр-ва змушені вкладати в товарні запаси. Якщо тов.
запаси (, то незаплановані інвест-ї (.

У графічній інтерпретації модель “Вилучення- ін”єкції” має вигляд:

I,S S

S1 I

ВВП

Згідно з малюнком, лише ВВП 1 є рівноважним, оскільки виробляється за
умов, коли заощадж. =заплановані інвестиціям. S 1= I , а І (((0. ВВП 2
більше рівноважного, оскільки вилучення в формі заощаджень більше
запланованих інвестицій: . S2 ((I , а І (( 0. ВВП 3 менше рівноважного,
оскільки вилучення в формі заощаджень менше запланованих інвестицій: .
S3 ( I , а І (( 0.

Заощадження є ф-цією д-ду, а заплановані інвестиції –елемент сукупних
видатків. Тому перевищення заощаджень над запланованих інвестиціями
свідчить про перевищення доходів порівняно з сук. видатками . Якщо S2
((I , то ВВП (Сук. видатків, що узгоджує між собою два методи
визначення рівноважного ВВП.

Заощадження зазвичай не дорівнюють заплан. Інвестиціям. Але вони
постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового
капіталу, де регулюючу роль виконує відсоткова ставка. Якщо S ((I, то
це означає, що пропозиція позичкових грошей перевищила попит на них з
боку інвесторів.Завдяки цьому відсоткова ставка (, що сприяє ( інвест
попиту до рівноваги із заощадженнями.

Якщо навпаки, нерівновага на ринку позич. кап-лу порушується (
інвестицій, тобто попиту на позичкові гроші, то відсоткова ставка (. Це
сприяє ( заощадження (пропозиція грошей) до рівня попитту на гроші,
тобто до інвест попиту. Отже рівновага на ринку позич. кап-лу є
необхідною умовою забезпечення рівноваги між вилученнями (заощадженнями)
та ін”єкціями (інвестиції), а відтак і рівноваги на товарному ринку.

23. Концепція витрат “втрачених можливостей”. Поняття і склад
альтернативних витрат. Сукупні, середні та граничні витрати.

Концепція витрат “втрачених можливостей” виходить з обмеженості
ресурсів.

„`„

????

CCJ

ених можливостей через альтернативне використання ресурсів, називаються
альтернативними, або економічними. Для окремого підприємства економічні
витрати — це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із
недоотриманим виторгом від найкрашого альтернативного способу
використання цих ресурсів.

Альтернативні витрати охоплюють явні та неявні витрати. Явні — це
витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих
ресурсів. Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, які є
власністю підприємства, називаються неявними .

Витрати на виробництво певного обсягу продукції (Q) називають сукупними
витратами (ТС).

Середні сукупні витрати (АТС) — це кількість сукупних витрат
виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції: АТС=ТС / Q.

Граничні витрати (МС) — це приріст сукупних витрат підприємства,
пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукції. Як правило, під
граничними витратами розуміють витрати, пов’язані з випуском останньої
одиниці продукції: МС= (ТС / (Q.

Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність
збільшення або зменшення обсягу виробництва.

24. “Економічний” та “бухгалтерський” підходи до визначення витрат та
прибутку підприємства.

До найважливіших парамнтрів підпр-ва як мікроеконом. моделі належать
витрати виробництва, виторг і прибуток. Загальні обсяги витрат ресурсів
(факторів виробництва), або грошові витрати, здійснювані підприємством
для виробництва певного обсягу продукції, становлять його витрати
виробництва.

У теоретичній економіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати.

Бухгалтерські витрати — це фактичні витрати підприємства на виробництво
продукції у певному обсязі.

З огляду на обмеженість ресурсів доходимо висновку: використання
будь-якого ресурсу для виробництва певного товару виключає можливість
його використання у виробництві іншого (альтернативного) товару.
Витрати, шо виникають як результат втрачених можливостей через
альтернативне використання ресурсів, називаються альтернативними, або
економічними. Для окремого підприємства економічні витрати — це
безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим
виторгом від найкрашого альтернативного способу використання цих
ресурсів.

Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще й тим, що вони не
містять у собі вартість тих послуг факторів виробництва,
використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства.
Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, які є власністю
підприємства, називаються неявними витратами

Явні витрати — це витрати підприємства, спрямовані на придбання
необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати містять у собі
лише явні витрати. Економічні (альтернативні) витрати охоплюють явні та
неявні витрати.

Витрати на виробництво певного обсягу продукції (Q) називають сукупними
витратами (ТС).

Граничні витрати (МС) — це приріст сукупних витрат підприємства,
пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці
продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати,
пов’язані з випуском останньої одиниці продукції: МС= (ТС / (Q.

Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про
доцільність збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Валовий (сукупний, загальний) виторг — це від масштабу виробництва. Якщо
обсяг виробництва збільшується відчутніше, ніж сума коштів, яку одержала
фірма від реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні (Р)
проданого товару, помноженій на обсяг продажу (Q): ТR=Р*Q.

Сукупний прибуток — це величина, на яку валовий виторг (ТR) підприємства
перевищує його сукупні витрати (ТС). Розрізняють бухгалтерський та
економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між
загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Величина економічного
прибутку встановлюється як різниця між економічними витратами та
виторгом підприємства.

Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, воно покриває
усі свої витрати. Нормальний прибуток — це прибуток, від якого
відмовляються власники підприємства на користь ресурсів на своєму
підприємстві, але який вони могли б отримати, вклавши свої ресурси в
інші напрями діяльності поза межами підприємства. Отже, до внутрішніх
витрат відноситься й нормальний прибуток, необхідний для того, щоб
залучити та утримати ресурси і межах даного виробництва.

Зі зміною обсягу виробництва величини валового виторгу і сукупних витрат
змінюються по-різному, а отже, величина прибутку підприємства залежатиме
від обсягу випуску продукції. Саме тому підприємства намагаються
встановити такий обсяг виробництва і реалізації продукції, за якого
забезпечується найбільший прибуток. З цією метою обчислюється граничний
виторг (МR), тобто приріст загального виторгу підприємства в результаті
збільшення випуску продукції на одну одиницю: МR=(ТR / (Q.

Середній виторг (АR) — це виторг підприємства в розрахунку на одиницю
продукції: АR=ТR / Q.

34. Поняття і види монополії. Характеристика бар’єрів до вступу
конкурентів у монополізовану галузь.

Монополія являє собою ринкову структуру, яка характеризується наявністю
одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників
для даного товару, існуванням бар’єрів для входу конкурентів на ринок.

Бар’єри для вступу конкурентів у галузь (обмеження, які запобігають
появі додаткових продавців на монопольному ринку): виключні права;
патенти, авторські права, ліцензії; власність на всю пропозицію робочого
фактора; ефект масштабу великого виробництва, контроль над рідкими та
дуже важливимим ресурсами.

Існують деякі різновиди монополій: 1) чиста монополія ? монополія, яка
існує в галузях, де економія, зумовлена збільшенням масштабу
виробництва, особливо значна; 2) проста монополія ? монополія, за якої
встановлюються однакові ціни на той самий товар для всіх продавців; 3)
дискримінаційна монополія ? монополія, за якої встановлюються різні ціни
на той самий товар для різних покупців, причому різниця в цінах
обумовлена різницею у витратах; 4) закрита монополія ? монополія,
захищена від конкуренції через юридичні обмеження; 5) відкрита монополія
? монополія, за якої одне підприємство на деякий час стає єдиним
виробником продукції, але не має спеціального захисту від конкуренції;
6) адміністративна монополія ? монополія, яка виникає в умовах
адміністративно-командної системи, базується на державній власності на
засоби виробництва, діє в умовах значно обмеженого ринку, для неї
характерний прямий розподіл ресурсів.

36. Цінова дискримінація: поняття, умови, види.

Монополіст може здійснювати цінову дискримінацію ? встановлювати різні
ціни на той самий продукт для різних покупців, що не пов’язано з якимись
відмінностями у витратах.

Економічні умови здійснення цінової дискримінації: 1) продавець повністю
контролює виробництво та ціноутворення товару на всіх сегментах ринку;
2) продавець здатний відокремлювати різні та стійкі групи покупців з
різною еластичнісю попиту; 3) покупці не мають бажання та умов
перепродавати придбану продукцію іншим покупцям.

Вид дискримінації Класифікаційна ознака Приклади

Просторова Територіальна диверсифікація покупців Демпінгові ціни

Цінові пояси та зони

Ціни офшорних зон

Сільські та міські ціни і тарифи

Часова Час придбання товарів або послуг Денні та нічні ціни

Сезонні ціни

Товарна Мета придбання товарів або послуг

Обсяг придбання

Якість товарів

Торгівельна марка Тарифи на виробниче або споживче використання енергії

Оптові та роздрібні ціни і тарифи

Надбавки та знижки за якість, сортність тощо

Ціни на продукцію всесвітньовідомих і невідомих фірм

37. Ознаки і поширення монополістич. конкуренції (МК). Визначення в
короткостроковому періоді.

МК—тип ринку, на якому діє велика кількість невеликих постачальників, що
конкурують між собою за продаж диференційованого товару. Ознаки МК:

1. На ринку є відносно велика кількість продавців, кожен з яких
задовольняє невелику частку ринкового попиту.

2. Товар кожного п-ства є недосконалим замінником товарів, що
реалізуються іншими учасниками даного ринку, тобто товар є
диференційованим. Дифер-я може бути як за якісними ознаками, так і за
розбіжностями в рекламі, іміджі

п-ства, що дає змогу продавцеві мати певну міру монопольної влади у
своєму ринковому сегменті.

3. Продавці при встановленні цін і визначенні обсягів продажу своїх
товарів не враховують реакцію конкурентів. Адже конкуренти не зазнають
збитків чи не втратять ринки збуту через те, що один продавець зменшить
продажну ціну, оскільки вони виробляють диференційовані товари, на які є
досить сталий попит.

4. Ринок має відносно невисокі вхідні та вихідні бар`єри для продавців.

МК характеризується комбінацією ознак чистої монополії та досконалої
конкуренції, тому попит на продукцію п-ств (D2-D2) не є абсолютно
еластичним (як при досконалій конкуренції D1-D1), але його еластичність
вища, ніж за умов монополії (D3-D3)–малюнок.

Для визначення обсягів випуску продукції, що максимізують прибуток або
мінімізують збитки у короткостроковому періоді, п-ство повинно провести
такий самий сукупний або граничний аналіз, як і за умов монополії. Обсяг
оптимального випуску та відповідна ціна визначаються за правилом MR=MC.
Точка Emk(Qmk, Pmk) на лінії попиту є шуканою:

Проте така політика можлива лише в короткостроковому періоді, оскільки
за наявності у продавців прибутку інші п-ства стануть вступати у галузь,
що зменшить попит і граничний виторг, поки прибуток не стане нульовим.

38. Механізм установлення рівноваги п-ства в довгостроковому періоді за
умов монополістичної конкуренції (МК).

МК—тип ринку, на якому діє велика кількість невеликих постачальників, що
конкурують між собою за продаж диференційованого товару.

У довгостроковому періоді крива попиту на товар будь-якого п-ства в
галузі є дотичною до кривої АТС у довгостроковому періоді. Вільний вступ
до ринку веде до того, що кожне п-ство одержує тільки нормальний
(нульовий економічний) прибуток, оскільки за наявності прибутку до
галузі приходять нові п-ства і зменшують попит та граничний виторг, поки
прибуток не стане нормальним (Р=АС).

Це є причиною того, що ринковий механізм МК з точки зору виористання
ресурсів не є ефективним, бо виробництво здійснюється не з мінімальними
витратами (див. малюнок). Обсяг виробництва не досягає тієї величини,
при якій середні загальні витрати АТС п-ства мінімальні.

Однак стосовно задоволення потреб споживачів МК є ефективною, оскільки
на ринку дуже багато різноманітної продукції, нехай за вищою ціною, ніж
при досконалій конкуренції.

39. Олігополістична структура ринку і взаємообумовленість дій партнерів

Олігопольна стр-ра ринку посідає проміжне місце між монополією та
монополістич. конкуренцією, тому деякі її ознаки не мають однозначного
тлумачення, а саме:

1. На ринку діє невелика кількість п-ств (~ 4-20).

2. Окреме п-ство може пропонувати диференційовану або однорідну
продукцію.

3. П-ства мають неоднакову ринкову владу.

4. Вступ до галузі ускладнений через різні бар`єри.

5. Може мати місце нецінова конкуренція.

40. Ціноутворення за олігополії: загальна характеристика.

При встановленні ціни для олігополіста найбільш важливим виявляються
дані про витрати та попит, але до них треба додати реакцію з сторони
конкурентів, в найвищій мірі невизначений фактор. Треба підкреслити що
всезагальна взаємозалежність, яка витікає з небагаточисельності, і як
наслідок, необхідність для фірми зважувати можливі відповідні діх
конкурентів у випадку зміни її цінової політики є унікальними якостями
олігополії. Виявляються 2 взаємопов’зані риси олігополіст ціноутворення.
З одного боку олігопол ціни мають тенденцію бути негнучкими. Ціни при
ол-ї змінюються рідше ніж в умовах чистої конкур-ї, монопол кон-ї і в
деяких випадках чистої монополії. З іншого боку коли олігопол ціни
змін-ся можливо що фірми змінюють свої ціни усі разом; олігопол цінова
поведінка передбачає наявність стимулів до узгоджених дій, або таємній
змові, при визначені та зміні цін.

Виділяють чотири моделі ціноутворення. 1 – модель ламаної кривої попиту.
2 – модель, заснована на таємній змові. 3 – модель лідерства в цінах. 4
– модель ціноутворення по принципу “витрати плюс”. Модель ламаної кривої
попиту базується на таких умовах і припущенях: – підприємство виходить з
того, що коли воно підніме ціну, решта продавців залишаться від цього
осторонь і дане підприєство втратить значну частку ринку, оскільки
покупці підуть до того продавця у якого ціна менша; – при розгляді
можливості зниження ціни підприємство вважає, що інші учасники ринку
відреагують на це також зменшенням ціни, оскільки не захочуть втрачать
своєї частки ринку.

Ця модель (Свізі) використовується для пояснення феномена незмінності
олігополістичних цін. Ця модель пояснює чому зміни цін можуть бути рідко
в олігопол галузях, що не засновані на таємній змові. Ломаний графік По
дає кожному олігополісту зрозуміти що будь-яка зміна в ціні погіршить
ситуацію. Значна кількість споживачів фірми покинуть її якшо вона
підніме ціну. Якщо вона понизить ціну її продажі збільшаться в кращому
випадку дуже помірно. Навіть якщо зниження ціни збільшує до деякої міри
її валовий дохід витрати олігополіста можуть перекрити прибутки від
росту валового доходу. Зниження ціни понизить вал дохід фірми, і
вироб-во декілька більшого обсягу продукції збільшить валові витрати.

Ломана крива По пояснює негнучкість цін але не саму ціну. Олігопол ціни
не є настільки негнучкими наскільки це підказує теорія ломаної кривої
По.

Таємна змова. Умова ол-ї – невелика кількість фірм що знаходяться у
взаємозалежності – сприяє таємній змові. Таємна змова має місце коли
фірми досягають безпосередньї або мовчазної угоди про те щоб зафіксувати
ціни, розділити або розподілити ринки або іншим чином обмежити
конкуренцію між собою. Недоліки та невизначеності не заснованої на
таємній змові моделі ломаної кривої По є очевидними для виробників.
Завжди існує небезпека що почнеться цінова війна. Під час всезагального
спаду ділової активності у кожнох фірми з’являться надлишкові потужності
і тому вона може скоротити витрати на одиницю продукції шляхом
збільшення своєї ринкової частки потім також завжди існує можливість
того що нова фірма може перебороти бар’єри для вступу та використати
різке скорочення цін, щоб закріпитись на ринку. До того ж обумовлений
таємною змовою контроль над ціною дозволить олігополістам зменшити
невизначеність, збільшити прибутки та, можливо, навіть перешкодити
вступу нових конкурентів. Відмінності в По та витратах, наявність
більшої кількості фірм, шахрайство шляхом цінових знижок, економічні
спади та антитрестові закони є перешкодою для олігополії що заснована на
таємній змові.

Лідерство в цінах. Воно є засобом за допомогою якого олігополісти можуть
координувати свою поведінку в області цін не вступаючи в пряму таємну
змову. В цьму випадку пануюча фірма зазвичай найбільш крупна та найб
ефективна змінює ціну а всі інші фірми більш менш автоматично слідують
за цією зміною.

“Издержки плюс” . В цьому випадку олігополіст використовує формулу або
методику для визначення витрат на одиницю продукції, і до витрат
додається накидка, для того щоб визначити ціну. Однак витрати на одиницю
продукції змінюються зі зміною обсягу вир-ва і тому фірма повинна брати
деякий типовий або плановий рівень вир-ва. При визначенні ціни до
середніх витрат додається накидка в розмірі визначеного %.

Ціноутворення по принципу “витрати плюс” мають особливі переваги для
фірм, що виробляють багато продуктів які б в іншому випадку зіткнулись з
важким та дорогим процесом приблизного визначення умов По та витрат для
сотень різних найменувань. Цей метод калькуляції цін не є несумісним з
прямою таємною змовою або лідерством у цінах. Якщо декілька виробників
галузі мають приблизно однакові витрати, точне дотримання загальної
формули ціноутворення буде мати результатом дуже схожі ціни та зміни
цін.

41. Можливі варіанти поведінки фірм за умови олігополістичного ринку.
Причини і механізм “цінових війн”.

Олігопольна структура ринку посідає проміжне місце між монополією та
монополістичною конкуренцією. Головна риса олігополістичного ринку –
загальна взаємозалежність його учасників. Кожний олігополіст при
визначення лінії своєї економічної поведінки повинен враховувати
поведінку як споживачів продукції так і конкурентів оскільки їх реакція
на його дії може бути неоднозначною. Тому не існує загальної
універсальної теорії олігополії. Моделі поведінки фірм при олігополії
досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв
стратегічної поведінки фірми – способів конкурентної боротьби і
взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимальних прибутків.
Розглянемо найбільш поширені моделі олігополії на прикладі
дуополістичної структури ринку. Дуополія – це ринкова структура за якої
пропозиція представлена лише двома постачальниками. Першим змоделював
поведінку дуополістів які враховуюьб особливості ринкової позиції
конкурента, його ринкову владу, був Г. фон Штакельберг. Якщо в моделі
дуаполії враховувати економічну силу конкурентів, а вона може бути або
однаковою або ні, то можливі такі 4 ситуації:1. Перший провавець є
лідером і встановлює ринкову ціну, а друний – аутсайдером, який
підпорядковує свої дії поведінці лідера; 2. Другий продавець виступає
лідером, а перший займає залежну позицію; 3. Обидва провавці намагаються
бути лідерами і проводити незалежну ринкову політику; 4. Обидва продавці
на ринку пасивні й пристосовуються до дій співучасника.

Історично першою була змодельована четверта ситуація, відома в теорії
мікроекономіки як модель дуополії Курно. Пізніше з’явилася модель
дуополії Бертрана. Сутність цих моделей зводиться до того, що кожний з
продавців визначає свій обсяг вир-ва (модель Курно), або ціну
товару(модель Б.) залежно від аналогічних параметрів, які становлює
інший співучасник ринку. Очевидно, що така пасивність дуополістів не
може існувати довгостроково і рано чи пізно визначиться лідер та
аутсайдер певного ринку.

Третя модель відома в мікроекономічній теорії як олігополістичне рішення
Боулі. Розвиток цієї ситуації призводить до порушення ринкової рівноваги
та до перевир-ва, в результаті чого або розпочинається цінова війна, де
буде 1 переможець, або учасники дійдуть певної згоди. І в тому і в
іншому випадку створюються реальні передумови для монополізації даного
ринку.

42. Картельні угоди: визначення квот, умови реалізації, суперечності,
ефективність.

Таємна угода може приймати ряд форм. Найбільш простою формою таємної
змови є картель, який передбачає формальну письмову угоду відносно і
ціни, і вир-ва. Обсяг вир-ва повинен регулюватися, тобто ринок повинен
бути розділений, для того щоб можна було підтримувати узгоджену ціну.
(ОПЕК – найбільш відомий міжнар картель)

Картелі є незаконими в США. Отже, таємна угода не оформлюється офіційно.
Джентельменські угоди часто досягаються на коктейльних вечоринках, під
час гри в гольф або на зборах торгівельно-промислових асоціацій, де
конкуруючі фірми досягають усної угоди про ціну на продукт, визначають
ринкову долю кожного продавця, що виражається в неціновій конкуренції.

44. Капітал як фактор виробництва довготривалого користування. Поняття
позичкового процента. Визначення ставки позичкового процента за умов
досконалої конкуренції.

Капітал є ресурсом тривалого користування, що створюється з метою вир-ва
більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна риса капітального блага
полягає в тому що воно є водночас і фактором вир-ва, і продуктом. Коли
йдеться про капітал як про об’єкт купівлі-продажу на ринку ресурсів то
мається на увазі не весь запас кап благ, наявний в економіці, а потік
нового капіталу, що з’являється в даний період у вир-ві. Підпр-ва
пред’являють По не просто на якісь матеріальні кап блага, а на тимчасово
вільні грошові засоби, які можна витрачати на зазначені блага і
повернути, віддавши частину прибутку від їх використання в майбутньому.
Таким чином, якщо мова йде про ринок капіталу та мається на увазі ринок
грошового капіталу. На ньому об’єкт купівлі-продажу переходить з рук в
руки тимчасово, а тому всі економічні форми угод тісно переплетені з
системою прав власності і дуже різноманітні.

Грошові засоби акумулюються шляхом заощаджень або утримання від
поточного споживання. Домашні господарства спрямовують кошти на кап
блага шляхом заощадження грошей у вигляді різних фін активів. Власники
фін активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його
рівень характеризує процентна ставка. Розрізняють номінальну та реальну
проц ставки. Номін ставка показує, на яку величину сума, що її
позичалльник повертає кредитору, перевищує величину отриманого кредиту.
Реальна ставка виражається в грошових одиницях постійної споживчої
спроможності і визначається як номінальна ставка, скоригована на рівень
інфляції. За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення
єдиної проц ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що
обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою
оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.

Отже домашні господарства або інші ринкові суб’єкти забезпечують фінан
ресурсами або капіталами тих, хто хоче купити реальні кап блага. Норма
процента є ціною, яку банк або інший фін посередник платить позикодавцю
за використання грошей протягом деякого періоду часу. Процентну ставку
виражають як деякий процентний дохід за рік у процентах.

43. Праця як фактор виробництва: попит і пропозиція.

З усіх економічних ресурсів, використовуваних у вир-ві товарів та
послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:

Суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства

Винагорода (з/п) є основною складовою доходу переважної більшості сімей
будь-якої країни

Проблеми зайнятості, безробіття, рівня з/п стаюь об’єктом політ та екон
боротьби, держ політики.

Праця є своєрідним товаром, оскільки фактично продається не найманий
працівник, а його час, обсяг якого знаходиться в природних межах: 24
години за добу. Враховуючи той факт, що частина цього часу має бути
витрачена людиною для відпочинку, тобто відновлення здатності його до
праці, робочий час дорівнює 24 – вільний час або дозвілля.

Вибір між працею і дозвіллям окремого працівника досліджується за
допомогою інструментарію теорії поведінки споживача (або ж працівника).

При визначенні обсягу Пр праці індивід веде себе так само, як і при
визначенні По на блага, тобто він прагне максимізувати свою функцію
корисності.

Вільний від роботи час індивід розглядає в якості блага тому, що він
необхідний для споживання всіх інших благ, оскільки загальний час
обмежений, то кожна година праці скорочує вільний час, а значить і
благоустрій суб’єкта. Щоб наглядно представити дію вільного часу на
благоустрій індивіда можна побудувати карту байдужості в просторі двох
благ: вільного часу (F) і грошей (М), які представляють всі інші блага.
Вона характеризує перевагу суб’єкта відносно різних комбінацій вільного
часу і грошей.

Випуклість кривих байдужості до початку координат вказує на те, що для
збережння благоустрою індивіда на незмінному рівні скорочення кожної
додаткової години вільного часу повинно компенсуватися збільшенням суми
грошей. Чим далі крива байдужості знаходиться від початку координат тим
більш високий рівень благоустрою вона представляє.

Якщо дано ціну праці то можна визначити скільки праці продасть індивід.
Денний заробіток індивіда визначається по формулі: W= (24-F)rн, де rн –
ставка годинної з/п. Підвищення ціни праці спонукає індивіда збільшувати
Пр праці за рахунок скорочення вільного часу.

За зміни з/п на вибір працівника впливає як ефект доходу так і ефект
заміщення. З підвищенням з/п робота стає привабливішою, тобто відмова
від кожного часу дозвілля супроводжується збільшенням доходу. Ефект
заміщення має той самий напрям зміни що й робочий час і з/п. Разом з тим
зростання доходу підвищує цінність дозвілля як повноціного блага.
Підвищення з/п викликає ефект доходу, який примушує людину віддавати
більше часу дозвіллю.

Ефект заміни: з ростом ставки з/п Пр праці збільшується, а зменшення
ціни праці зменшує її Пр. Ефект доходу при підвищенні ставки з/п
виражається в зменшенні Пр праці.

45. Інституціональна природа сучасної фірми. Загальні, специфічні,
інтерспецифічні ресурси фірми. Трансакційні витрати.

Інституції – формальні і неформальні норми і правила поведінки що
розробляються та встановлюються державою, суспільством і дають змогу
індивідам структурувати і координувати свою діяльність.

Інституціональне середовище функціонування економічних суб’єктів багато
в чому визначається правами власності. Сучасна економ теорія під правом
власності розуміє санкціоновані норми поведінки, сукупність яких регулює
відносини між людьми щодо використання ними економічних благ.
Ефективність цих норм прямо залежить від панівної в суспільстві форми
власності а також від структури форм власності що склалася, та тенденції
її розвитку.

Теорія прав власності дає змогу по новому побачити роль і природу
економічних організацій. У рамках цієї теорії під фірмою, як економічною
організацією, розуміють коаліцію власників скооперованих факторів
вир-ва, які зв’язані між собою контрактними зобов’язаннями з метою
мінімізації трансакційних витрат.

Трансакційні витрати – це витрати у сфері обміну, пов’язані з передачею
прав власності. Вирізняють 5 основних форм транс витрат:

Витрати, пов’язані з пошуком, збиранням, обробкою та аналізом ринк
інформації;

Витрати, пов’язані з пошуком партнерів, веденням переговорів та
укладанням контрактів;

Витрати, пов’язані із стандартизацією та забезпеченням і контролем
виконання вимог стандартів;

Витрати, пов’язані з захистом прав власності;

Витрати, обумовлені опуртуністичною поведінкою партнерів, тобто
невиконання ними контрактних зобов’язань.

В основу фірми як економічної організації покладено систему котрактів,
які укладаються між власниками певних ресурсів. Фірмова коаліція
по-різному оцінює скооперовані ресурси і ділить їх на три групи:

Загальні ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знаходяться
вони у даній фірмі, чи ні;

Специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її
межами;

Інтерспецифічні ресурси – взаємодоповнюючі до найбільшого синергетичного
ефекту ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній
фірмі. Фірма розглядається як об’єднання щодо спільного використання
передусім інтерспецифічних ресурсів.

Унікальність інтерспецифічних ресурсів, об’єднуваних коаліцією, та
різноманітність трансакційних витрат й обумовлюють численність видів
сучасних фірм.

25. Поняття “нормальний прибуток”, чистий ек-й прибуток”. Вплив зміни їх
кільк-х значень на ділову акт-ть підпр-ва.

Мінім-й приб-к, необхідний для того, щоб стримати інтерес підприємця в
даному напрямку діяльності, назив-ся нормальний прибуток. Його нормальна
винагорода за виконання підпри-х функцій є елементом внутрішніх видатків
поряд із внутрішньою рентою і внутр з/п. Якщо ця мінім або нормальна
винагорода не забезпечується, підприємець переорієнтує свої зусилля з
даного направлення діяльності на ін, більш краще для нього, або навіть
відмовляється від ролі підпр-ця заради отримання з/п.

Птання норм приб тісно пов’язане із зовнішніми витратами – грошові
виплати, які фірма витрачає на користь постачальників труд-х послуг,
сировинм, палива тощо. Крім цього фірма може використати певні рес-си на
власні цілі – неоплачувані або внутр витрати.

Таким чином ек-ти вважають всі платежі – внутр і зовн, включаючи в
останнє і норм приб-к, – необхідні для того, щоб привернути і забрати
ресурси у межах даного направлення дія-ті.

Якщо сума грош-х надходжень перевищує ек-ні витрати фірми, то весь
залишок накопичується в руках підпр-ця. Цей залишок назив чистим
прибутком. Т.б. ек-й приб дорівнює загальній виручці “-” тимчасові
видатки.

28. Рівновага виробника: технологічний та ек-й вибір.

Вир-во прод пов’язано з певними витратами, зміни його обсягів
обумовлюють коливання величини цих витрат. Тому виробник, зважаючи на
динаміку граничної прод-ті, вартість та взаємозамінність ресурсів,
намагається досягти стану рівноваги, т.б. такої комбінації
використовуваних рес-ів для вир-ва означеного обсягу прод, за якої
величина витрат буде мінім.

Мінім рівень витрат забезпеч-ся за умови, що гран прод-ть у розрах-ку на
1-цю вартості рес-ів буде однакова для всіх рес-ів, використ-х
виробником:

– ціна 1-ці праці, капіталу та n-го рес-су.

Через те, що ціни факторів вир-ва розгялд-ся як незмінні, незалежно від
обсягів використання факторів, ця функція є лінійною. Нахил ізокост
дорівнює і визначає ринкову норму заміщення 1-ці капіталу додатковою
1-цею праці.

К1 Q

0 L L

Точка дотику лінії однакових витрат і кривої однакового обсягу вир-ва
відображає рівновагу виробника.

29. Віддача від збільшення масштабів вир-ва і стр-ра галузі.

Фірма змінює масштаб вир-ва, коли всі фактори, що використ-ся,
-змінюються в однаковій пропорції. Додатній ефект масштабу вир-ва має
місце, коли обсяг випуску прод фірми збільш-ся у пропорції, як перевищує
пропорцію збільш-ся більш, ніж у 2 рази при подвоєнні виробничих
факторів.

Додатній ефект масштабу вир-ва базується і на тому, що збільш-ня
масштабу вир-ва здебільшого не потребує пропорційного збільшення всіх
рес-ів.

K Р

100 Q=300

75 Q=200

50 Q=100

50 75 100 L

Незмінний ефект масштабу вир-ва має місце, коли обсяг випуску прод
збільш-ся пропорц витратам рес-ів. Збільшення витрат вдвічівикликає
подвоєння випуску прод.

K Р

100 Q=200

50 Q=100

50 100 L

Від’ємний ефект масш вир-ва має місце тоді, коли зростання обсягу прод
відбувається у меншій пропорції, ніж зміна витрат рес-ів.

K Р

250 Q=250

200 Q=180

100 Q=100

100 200 250 L

Від”ємний ефект масштабу вир-ва існує, як правило, при умові, що
економія, яка обумовлювалась його зростанням, нівелюється додатковими
витратами на управління, координацію проміжних ланок, обмін інформацією
і т. ін.

35. Деякі варіанти стану монополіста в короткому періоді. Визначення
ціни і обсягу виробництва для мон-а.

Монополіст максимізує прибуток за умов рівності граничних витрат і
граничного прибутку, ціна продукту визначається за правилом Р=МС:1+1/Ед.
Ед – еластичність попиту =(Q2-Q1) : (Q2+Q1) / (P2-P1):(P2+P1).
Монополіст максимізує прибуток якщо виробляє менше продукції з більшими
витратами. Збільшує обсяг продукції доти, доки її реалізація
забезпечуватиме ріст доходу більшою мірою ніж ріс витрат

Варіанти стану:

Стан збитків. прибутків

ATC

M L

P K AVC

Q min

1 графік

LK – збиток на 1-цю

PMLK – мін можливий збиток монопольної фірми

2 графік

LK – макс прибуток на 1-цю

PMLK – макс можливий прибуток монопольної фірми

30 Обгрунтування розширення вир-ва у довготривалому періоді часу.
Побудова лінії експансії.

Для розширення вир-ва виробники залучають більшу кількість ресурсів і
відповідно збільшує масштаб вир-ва. Якщо обсяг вир-ва збільшується
відчутніше ніж обсяги використання ресурсів, то спостерігається
зростаючий ефект від зміни масштабу вир-ва, і тільки в цьому випадку
під-ву має сенс збільшувати обсяги вир-ва. Але навіть за цих умов фірмі
слід збільшувати обсяги вир-ва доти, доки потенційні можливості економії
на масштабах не будуть вичерпані. Вир-во пов”язане з певними витратами,
зміни його обсягів обумовлюють коливання величини цих витрат. Рівняння
визначення витрат у довготривалому періоді: TC=K*Pk+L*Pl. Це рівняння
ізокости, лінії, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за
різних поєднань двох ресурсів (праці і капіталу). Точка дотику ізокости
і кривої однакового обсягу виробництва (ізокванти) відображає рівновагу
виробника. Для кожної величини обсягу випуску можна знайти оптимальну
комбінацію ресурсів тобто комб-цію що мінімізує витрати. Поєднання таких
точок на ізоквантно – ізокостній діаграмі утворює лінію експансії
(траекторію розвитку, криву росту) у довготривалому періоді часу. У
точці дотику кут нахилу ізокости та ізокванти виконується рівність
MPl:Pl/MPk:Pk- умова мінімізації витрат. Лінії експансiї

26. Типовий характер зміни витрат виробництва в короткостроковому та
тривалому періодах.

Рівень витрат підр-ва (С) визнач-ся в заг випадку кіль-тю вироблен
прод-ї (Q):

С=f(Q)

В короткострок періоді заг витрати (ТС) – сума пост і змін витрат (FC i
VC) при кожн даному обсягу вир-ва:

ТС(Q)=FC+VC(Q)

FC не залежать від обсягу вир-ва. VC залежать.

На підставі ТС обчисл-ся їх сер та гранич показники:

АТС=ТС/Q=FC/Q+VC/Q=АFC+АVC

Сер пост витрати АFC=FC/Q; вони спадають, т я FC=const, а Q збільш-ся.
Тому FC розподіл-ся на все більшу кіль-ть прод-ї.

Сер змін витрати АVC=VC/Q

Гран витрати МС характ-ють рівень витрат, пов’яз з вир-вом ще 1-ї од-ці
прод-ї.

МС=?ТС/?Q

Лінії VC і ТС не є прямими внаслідок дії закону спадн гран продукт-ті
ресурсу: МР тому VC ? і ТС ??

Графіки діляться на 4 зони. 1 і 2 зони: АVC? і АFC?, тому АТС?. 3-я
зона: АFC??, а АVC?, тому АТС?. 4-а зона: АVC??, АFC?? тому АТС?.

В довгострок періоді ТС=К * РК + L * PL

Різні комбінації факторів вир-ва, які відображають однак рівень витрат,
характ-ють ізокосту. Карта ізокост:

Підпр-во залучає різ комбінації рес-сів, але в межах бюджету. Для
більшого рівня витрат характ-на більш віддалена від т О ізокоста. Кут
нахилу ізокости зал-ть від співвіднош-я цін на рес-си:

tg ??= PL/PK=K/L

Точка Е (точка дотику ізокости та ізокванти) відображає оптим комбінацію
рес-в (ізокоста та ізокванта мають одник кут нахилу в т Е). Аналітично
кут нахилу визнач-ся (умови оптим викор-ня вир можл-тей):

MRTS= – МРL/MPK = – РL/PK = – =?K/?L

Гран норма технол заміщ-я – віднош-я кіль-ті К, від якого відмовляються,
до кіль-ті L, яку збільшують.

Трудомісткі і капіталомісткі галузі:

Лінія експансії – лінія оптим розвитку підпр-ва. При одночасн поширенні
використання різн факторів вир-ва необхідно залучати їх в оптим
поєднанні при кожн масштабі діяль-ті підпр-ва.

Сер заг витрати у довгострок періоді часу (LATC): крива – це дотична до
кривих короткострокових АТС, вона показує мінім витрати вир-ва од-ці
прод-ї, з якими може бути забезпечений будь-як обсяг вир-ва за умов, що
фірма мала достатньо часу для провед-я всіх необх змін в розмірах
підпр-ва. Дугообразність кривої LATC поясн-ся зростаюч та спадн ефектом
масштабу.

Графіки характ-ють дію спадн ефекту масштабу, зростаюч і сталого ефекту
масштабу:

33. Рівновага фірми, галузі, ринку в тривал періоді за умов досконал
конкуренції.

Механізм встановлення рівноваги фірми в довгострок періоді при
виникненні економ прибутків:

Ринок в цілому Фірма

Ринкова ціна продукту встановл-ся на рівні мін сер витрат типової фірми.

На ринку існує рівновага (т Е). Якщо фірма прогнозує можл-ть отримати
екон прибуток, то такий же прогноз може зробити й інша фірма, навіть
коли вона не працює в цій галузі (бо повна поінформованість усіх за
цікавлен сторін — одна з передумов повн конкуренції). Внаслідок
збільшення попиту з D до D1 рівноважна ціна зростає з Pe до P1. Тому
потенц прибуток буде сприйматись інш фірмами як сигнал щодо доцільності
входження їх у галузь, а це призведе до збільшення галузев пропозиції з
S до S1, наслідком чого буде поступове зменшення ринков рівноваж ціни з
Р1 до Ре і скорочення екон прибутку до нуля.

Завдяки дії механізму конкуренції виникає парадокс прибутку, можливість
отримати екон прибуток в конкурентній галузі є причиною його зникнення в
довгострок періоді, т я можливість віль входження нових фірм на ринок у
гонитві за прибутком призведе до зменшення ринк ціни і втрати прибутку в
перспективі для всіх фірм галузі. Тобто в короткострок періоді фірма
може отримувати прибуток, а в довгостроков періоді – ні, т я вхід на
ринок чист конкуренції є вільним.

Механізм встановлення рівноваги фірми при вникненні економ збитків:

На ринку існує рівновага. При зниженні попиту з D до D1 рівноважна ціна
знижується з Ре до Р1. Фірма може мінімізувати збитки за правилом МС=МR
(тоді кіль-ть стає рівною Q2) або покинути ринок (тоді пропозиція
зменшиться з S до S1). Ціна повертається з Р1 до Ре. Т ч причина
неможливості отримання тривалих збитків – це вільний вихід на ринку чист
конкуренції.

Галуз (ринк) довгострок крива пропозиції LS утвор-ся як сукуп-ть станів
довгострок рівноваги галузі, що виникають за рахунок різн рівнів значень
нецінов чинників попиту і пропозиції.

Нехай галузь перебуває в довгострок і короткострок рівновазі Ео. При
збільш-і попиту в короткострок періоді зростають ціни на продукцію
галузі, і стан галузевої рівноваги зміщується спочатку в т Es. Галузь
стає прибутков, що згідно з парадоксом прибутку веде до збільш-я галузев
пропозиції у триваліш періоді. Зрост-я пропозиції означає зрост-я попиту
на фактори вир-ва, що може призвести до різн змін цін на фактори вир-ва.
Це також впливатиме на остаточ розташування кривої пропозиції.

1. Збільш-я попиту на рідкісні рес-си призводить до зрост-я цін на
рес-си, тобто до збільш-я довгострок вартості вир-ва. Нова довгострок
галуз рівновага досягається у т Е1, нова рівноважна ціна спадає, але не
до попереднього рівня.

Галузь із зростаюч варт-тю (вир-ва) – при її розширенні сер вартість
вир-ва зростає за рахунок підвищ-я цін використан рідкісн рес-cів.
Довгострок крива ринк пропозиції, яка утвор-ся з’єднанням лінією станів
довгострок рівноваги Ео і Е1, нахилена вгору.

2. Збільш-я попиту на рідк рес-си не призводить до зміни цін на рес-си,
довгострок вартість вир-ва не змін-ся. Ціна Р спадає і досягає рівня
ціни поперед довгострок рівноваги.

Галузь із незмін вар-тю (вир-ва) – при її розширенні сер вар-ть вир-ва
не змін-ся через сталість цін на фактори вир-ва. Крива довгострок ринк
пропозиції є гориз.

3. Збільш-я попиту на рідк рес-си призводить до зменш-я цін на рес-си,
зменш-я довгострок вар-ті вир-ва. Така ситуація трапляється не часто і
може бути пов”яз з технолог особлив-ми або вир-ва деяк проміжн
продуктів, що викор-ся як ресурс у вир-ві кінцев прод-ї, або вир-ва
самої кінцев прод-ї. Нова рівноваж ціна є нижчою, ніж початкова Ро.

Галузь із спадн вар-тю (вир-ва) – при її розширенні сер вар-ть вир-ва
зменш-ся за рах-к зниж-я цін використан рес-в. Довгострок крива ринк
пропозиції нахилена вниз. Галузі із спадн вар-тю вир-ва, як правило,
породжують природні монополії.

4. Мета, роль і особливості функціонування мікросистем у ринковій
економіці.

Об’єктом мікроекономічних досліджень є мікросистеми. Мікросистема — це
система економічних відносин між господарюючими суб’єктами. Аналізувати
її можна в трьох аспектах: через з’ясування того, які суб’єкти вступають
у ці відносини; з приводу чого ці відносини складаються; який основний
зміст цих відносин.

До основних суб’єктів мікросистеми належать:

а) домогогподарства. Це група людей, які об’єднують свої доходи, мають
спільну власність та разом приймають економічні рішення. Роль
домогосподарства в мікроекопоміці може виконувати також окрема людина,
яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи чи у
будь-які об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств у
мікросистемі подвійна: з одного боку, вони є споживачами кінцевих
товарів та носіями кінцевих потреб.

б) підприємства – до них належать будь-які господарюючі суб’єкти, що
займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи
послуги заради отримання прибутку;

в) держава, У мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що
є координатором та регулятором економічного життя. Держава — власник
значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів
громадського користування тощо.

Об’єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є
ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: праця,
капітал, природні ресурси та підприємницькі здібності. Праця — це
цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну
речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом
розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх
виробничих процесах. До природних ресурсів належать групи предметів
праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються
у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнювальним словом
“земля”. Підприємницькі здібності — це особливі здібності окремих людей
свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому
процесі та творче використання заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів
та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей
ресурсів:

— обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а
з відносною обмеженістю ресурсів;

— взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри
одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Найчастіше в
мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та
праці;

— взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання
кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими.

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається
матеріальний продукт (річ) або послуга. Кількісно його можна
характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у
вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить від цін, в
яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими,
що склалися на момент розрахунку, або зіставними, що зафіксовані на
певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий
варіант.

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту
економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою
системою. Ринок — спосіб взаємодії економічних суб’єктів, який
грунтується на ціновій системі та конкуренції.

Ринковий зв’язок, що встановлюється між продавцем і покупцем, має деякі
відмінні риси:

— рівноправне становище учасників. Це означає, що ні продавець, ні
покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу
контрагента до вступу у відносини обміну;

— використання принципу економічного зиску як основного критерію
доцільності вступу у ринковий зв’язок. Основні правила, якими керуються
учасники обміну, такі: 1) обмін має приносити зиск; 2) кожен намагається
здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснити угоду
з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї;

— повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Коли
економічний суб’єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею,
то, звичайно, сам має відповідати за свій вибір.

Поведінка економічних суб’єктів на ринку багато у чому залежить від
стану конкурентного середовища. Тому в мікроекономічному аналізі
особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої
конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої
монополії.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення
рівноваги як окремих суб’єктів (насамперед споживача та виробника), так
і системи в цілому. З’ясування механізмів встановлення та відновлення
стану рівноваги мікросистеми — головне завдання мікроекономіки.

27. Ізокоста: поняття, графічна побудова, заміна положення під впливом
варіацій цін виробничих факторів та бюджету.

Зробимо припущення, що в процесі виробництва беруть участь тільки 2
змінних фактора: праця (L) і капітал (K), і вони мають відповідну ціну
(Pl) i (Pk).

Ізокоста – лінія, що характеризує комбінації витрат змінних факторів при
фіксованих витратах виробництва.

Скорочення витрат одного фактора приводить до можливості використання
певної кількості (відповідного до ціни) іншого.

L1 L2 L3 L

Ізокости.

K – витрати на капітал, L – витрати на послуги праці.

Нахил ізокости визначається відношенням (K/(L

Можливе збільшення використання капіталу за рахунок зменшення праці
дорівнює Pl/Pk.

Властивості ізокости:

кут нахилу ізокости залежить від цін факторів виробництва;

всі точки ізокости відповідають однаковим сукупним витратам факторів
виробництва.

Чим дальше від початку координат розташована ізокоста, тим більший обсяг
ресурсів використовується.

ТС=10 1) Pk=2, TC=10, Pl=1

5 2) Pk=2,5, Pl=1

10
L

5 1) Pk=2, TC=10, Pl=1

2) Pk=2, TC=10, Pl=2

5 10
L

Вплив цін на зрушення і нахил ізокости.

Нахил ізокости дорівнює – (K/(L, або Pl/Pk.

F 12 18 24

12 18 24 F

QMK

ATC

Р=АС

мін. збитку

QMK

ATC

PMK

Emk

макс. прибутку

QMK

ATC

PMK

Emk

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter