Реферат на тему:
Програмне регулювання малого та середнього бізнесу в регіонах
Об’єктивна необхідність державного програмування малого та середнього
бізнесу зумовлена потребою глибоких і швидких структурних змін у
національній економіці та недостатньою ефективністю ринкових механізмів.
Основним завданням та актуальністю даної теми програмування як форми
Державного регулювання підприємництва є підтримка економічної рівноваги,
вплив на якісні зміни економіки та стимулювання її розвитку.
Досягнення соціального результату ведення бізнесу пов’язане також з
визначенням соціально-економічних основ корпоративних норм поведінки
підприємців. Цією проблемою займаються більшість дослідників та
науковців серед них такі як : Л. Довгань, Д. Богиня, В. Сусіденко, А.
Мазаракі, Н. Поліщук, С. Супрун і т.д. Важливим є ставлення суб’єкта
со-цільної діяльності (соціальної групи, особи) до вимог соціальної
необхідності та розуміння наслідків власної діяльності. Залежно від
цілей і суб’єкта господарювання можна виділити відповідальність
економічну, політичну, правову, моральну тощо. Відповідальність є формою
діалектики необхідної соціальної свободи, пізнання якої створює умови
для соціального вибору. Вітчизняні дослідники відзначають дві підходи до
соціальної відповідальності підприємства.
По-перше, підприємство вважається соціально відповідальним, якщо воно,
не порушуючи законів і норм правового регулювання, збільшує прибуток і
досягає запланованих економічних цілей.
По-друге, підприємству слід приділяти увагу соціальним аспектам своєї
діяльності, аналізувати її вплив на працівників, партнерів, споживачів,
а також вирішенню суспільних проблем у цілому. Суспільство чекає від
розвитку підприємництва не лише високих економічних результатів, а й
суттєвих соціальних перетворень. Підприємництво має бути націлене на
досягнення прибутку у відкритій конкурентній боротьбі без обману та
шахрайства, а також активно діяти у таких сферах, як охорона здоров’я та
навколишнього середовища, соціальна безпека, громадські права, захист
прав споживачів тощо. Усе наведене вище засвідчує правильність
твердження, що бізнес повинен бути соціально відповідальним.
Мета державного програмування полягає в забезпеченні найбільш
ефективного варіанта розвитку підприємництва та економіки країни
загалом. Програмування як форма державного регулювання підприємництва –
це особливий спосіб втручання держави в економіку товаровиробника, який
коригує її в потрібному в певний час напрямі, виступає як сучасний
неадміністративний метод організації економіки, оскільки не управляє
суб’єктами ринку, а лише орієнтує їх у поведінці й забезпечує
самостійність; основу програмування становить структурне регулювання з
точки зору об’єкта програмування. Отже, програмування – це процес
орієнтації підприємництва з боку органів державного управління шляхом
регулярного і комплексного впливу на його структуру відповідно до мети
соціально-економічного розвитку на певний період.
a
gdoU
кризового стану); програми діяльності державних економічних органів
(Державна програма приватизації, Державна програма підтримки
підприємництва). Особливість програмування в тому, що функції розробки
програм відділені від функцій їх реалізації. Виконання функцій перебуває
в руках різних суб’єктів господарювання. Державні програми не є
обов’язковими як для самих суб’єктів господарювання, так і для органів
державного управління. Програма розглядається як керівництво, орієнтир,
що може коригуватися в часі.
Державна підтримка малого підприємництва повинна сприяти створенню на
обласному рівні економічних, правових і організаційних умов для
формування його розвиненої інфраструктури, забезпечення зростання
економіки області через розвиток малого і середнього бізнесу. Реалізація
заходів Програми забезпечить подальше зростання ролі підприємництва і
може дати такі позитивні результати: збільшиться кількість зайнятого
населення, зростуть його доходи й, відповідно, сукупний попит як
визначальний чинник економічного зростання; зменшиться навантаження на
бюджети різних рівнів (зростуть їхні доходи та зменшаться видатки на
субсидії населенню); активізується конкуренція на внутрішньому ринку, що
дасть поштовх до активнішого використання досягнень НТП.
Мале підприємництво потребує державної підтримки передусім тому, що малі
структури за природою об’єктивно перебувають у гірших умовах на ринку
порівняно з великим бізнесом. У них, зазвичай, нижчий рівень технічного
озброєння й організації виробництва. Водночас мале підприємництво
ефективно працює на споживчому ринку, наповнюючи його, оперативно
реагуючи на зміну попиту, освоюючи ті сфери, які великі підприємства
вважають недостатньо прибутковими.
Державну підтримку малого підприємництва провадять за такими принципами:
граничне обмеження адміністративного державного втручання в
підприємницьке середовище; надання допомоги лише підприємствам, здатним
ефективно вести підприємницьку діяльність; надання грошової чи
матеріальної допомоги за умови, що підприємство вже має певний
виробничий потенціал, вкладає у виробництво власні кошти; надання
підтримки переважно на конкурсних засадах.
Загальнодержавні та регіональні пріоритети розвитку і підтримки малого
підприємництва повинні визначати: місце регіону в загальнодержавному
розподілі пращ; особливості потенціалу господарського комплексу регіону;
реальна конкурентоспроможність продукції (послуг) галузі на зовнішніх
ринках; можливості економії ресурсів різного виду шляхом зменшення
використання імпортної сировини, енергозберігаючих та екологічно чистих
виробництв.
Головні завдання соціально-економічного розвитку малого підприємництва
такі: сприяння розвитку підприємництва в напрямах, що найбільше
забезпечать потребу населення регіону в послугах, роботах і продукції,
що користуються підвищеним попитом; сприяння розвитку підприємництва в
галузях, які передбачають раціональне використання ресурсного потенціалу
регіону, зниження непродуктивних витрат за рахунок більш досконалих
методів і форм господарювання; стимулювання розвитку підприємницької
діяльності в галузях, що забезпечать найвищу ефективність виробництва та
його конкурентоспроможність завдяки використанню досягнень
науково-технічного прогресу, випуску принципово нових видів продукції,
ресурсозберігаючих технологій; організація послуг нефінансового
характеру, наприклад, надання консультацій і методичної допомоги у разі
вибору найбільш перспективних напрямів підприємницької діяльності, з
огляду на соціально-економічні проблеми, рішення яких має особливе
значення для розвитку регіону.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
