СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД СІМЕЙ, У ЯКИХ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З
ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПРОБЛЕМАМИ
Бендовська Н. А.,
соціальний педагог Монастирищенської
загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №2
Монастирищенського району
Черкаської області
Актуальна освітянська проблема – інтеграція дітей з особливими потребами
в освітній простір. Чинне законодавство гарантує право на освіту дітей з
особливими освітніми потребами без дискримінації і на основі рівності
можливостей, забезпечуючи інклюзивну освіту на всіх рівнях навчання
протягом усього життя. Сучасний етап розвитку корекційної педагогіки та
психології характеризуються пошуком нових шляхів соціальної адаптації
дітей із психічними та фізичними проблемами.
Соціальний розвиток особистості дитини покликаний полегшити її входження
в широкий світ. Формування комплексу особистісних рис і якостей
характеру стане основою повсякденних дій, вчинків, поведінки, знань,
уявлень, практичних умінь і навичок, які гарантуватимуть дитині
адаптацію до життя, здатність орієнтуватися в ньому, адекватно реагувати
на явища, події і людей.
Значних успіхів у соціалізації дитини з особливими освітніми проблемами
можна досягти лише за активної участі у цьому процесі сім’ї, насамперед
батьків. Сім’я дитини з відхиленнями в розвитку є її першим соціальним
інститутом. Саме з власної сім’ї дитина виносить у доросле життя перші
уявлення про морально-людські цінності, норми поведінки, характер
взаємин між людьми. У сім’ї діти не лише наслідують близьких, а й
орієнтуються на їхні соціальні та моральні настанови. Тому психологічна
зрілість батьків, їхні ідеали, досвід соціального спілкування найчастіше
мають вирішальне значення у розвитку дитини.
В.О.Сухомлинський говорив: «Дитинство – найважливіший період людського
життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, самобутнє,
неповторне життя. І від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руку
в дитячі роки, що ввійшло до її розуму і серця з навколишнього світу,
від цього значною мірою залежить, якою людиною стане сьогоднішній
малюк». Сім’я – це мікросоціум, у якому формуються моральні якості
дитини. І цей факт не можна відкидати як у діагностичній так і в
подальшій корекційній роботі з сім’єю та дитиною, яка має вади розвитку.
Тому на першому етапі організації роботи з сім’єю соціальному педагогу
доцільно вивчити сім’ю, яка виховує дитину з особливими потребами.
Роботу з батьками сплановано за такими напрямками:
– виявлення сімей, в яких виховуються діти з особливими потребами
(створення соціального паспорта школи, якому передує збір інформації
класними керівниками про родини учнів, складання соціальних паспортів
класів, в яких також медпрацівник систематизує дані про стан здоров’я
дітей);
4 ? ¶ TH ?
знайомлення з умовами життя сім’ї, її психологічним кліматом,
особливостями поведінки дитини в родині (відвідання сім’ї для вивчення
стану проживання та умов виховання в сім’ї);
– допомога батькам, що виховують дітей з особливими освітніми потребами,
набуття ними соціально-педагогічних знань і навичок (індивідуальне та
групове консультування, виступи на батьківських зборах). Соціальний
педагог безпосередньо працює з сім’єю та, якщо потрібно, з різними
соціальними службами.
Не завжди умови виховання в сучасній сім’ї, на жаль, є сприятливими для
розвитку й виховання неповносправних дітей. Якщо дитина з особливими
потребами позбавлена правильного виховання, то її особистісний
недорозвиток поглиблюється, а самі діти можуть стати тягарем для родини.
Аби цього не трапилося, соціальний педагог вивчає наскільки адекватно
члени родини реагують на проблеми дитини й допомагають у їх подоланні.
Труднощі, які виникають в дитини – результат неправильної позиції
батьків та інших членів сім’ї.
Процес дорослішання дітей такої категорії проходить із великими
труднощами та в дещо сповільненому темпі. Перебування дитини в школі –
нові важливі зміни в її житті. Якщо дитина з особливими потребами
приходить до школи в шестирічному віці, інші діти сприймають це як
належне, вони, наслідуючи приклад вчителя, тактовно ставляться до такої
дитини, проявляючи доброту, чуйність, взаєморозуміння. Діти з проблемами
розвитку ще в дошкільному віці починають розуміти свою несхожість з
іншими однолітками, а в підлітковому віці – бурхливо переживають свою
фізичну недосконалість. Тому мета реабілітації дітей – це, насамперед,
реабілітація їх як особистостей. Бажано в ранньому віці виявити
обдарування дитини і сприяти їх розвитку, залучаючи дитину до
позашкільної, гурткової роботи.
Соціально-педагогічний патронат сімей, в яких виховуються діти з
особливими освітніми потребами дасть позитивні результати, якщо будуть
виконані важливі кроки:
– виявлення сімей та усебічне вивчення їх проблем, допомога у їх
вирішенні, розв’язанні;
– розвиток дітей з особливими освітніми потребами (навчання і
виховання);
– інтеграція дітей в шкільне освітнє середовище;
– соціальна підтримка обдарованих дітей із особливостями психофізичного
розвитку.
Література
1. Ілляшенко Т. Інтеграція дітей з особливими потребами у
загальноосвітній школі//Соціальний педагог.- 2009.-№5
2. Концепція розвитку інклюзивної освіти// Соціальний педагог.- 2010.-№4
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
