Реферат на тему:
Розвиток мікології крізь призму наукової діяльності українських
учених-мікологів
Одним із щільних концентрів українознавства є Україна-Природа. Як
зазначає П.П.Кононенко, «українець є породженням своєї природи і її
формотворчою силою. Адже є дві форми природи: перша – існує раніше і
незалежно від людини, друга – творена самою людиною (всі надбання
цивілізації, культури, мистецтва). І якщо перша не тільки впливає на
людину, а й зазнає на собі її впливу (аж до творення морів, озер, річок;
знищення чи насадження лісів, тощо), то друга є не тільки наслідком
діяльності людини, а й сама формує її і фізичні, і духовні риси, якості
та потреби» [4,61].
З розвитком людської цивілізації та науково-технічного прогресу проблеми
відносин між природою і суспільством постійно загострюються. Різке
збільшення за останнє сторіччя обсягів промислового виробництва,
розвиток транспорту, енергетики, хімії та інших галузей негативно
впливають на природне середовище. Очевидною стала необхідність боротьби
із забрудненням і знищенням природи, бо бездіяльність загрожує життю
людини, а природа – це не тільки фізичні субстанції, матерія всесвіту;
природа – це й Дух, що є джерелом, визначає сутність Буття, характер та
долю кожної людини, а тим самим і її народу [4,57].
Загальний стан здоров’я населення України перебуває, за оцінкою
фахівців, у вкрай незадовільному стані і знаходиться на критичній межі,
за якою існує загроза необоротних втрат генофонду народу. Це обумовлено
багатьма причинами, перш за все соціально-політичними та економічними
умовами життя, внаслідок яких організм людини перебуває під постійним
тиском нервового стресу, неповноцінного та незбалансованого харчування,
екологічного забруднення [3,22]. Все це, в першу чергу, пригнічує імунну
систему людини, яка виконує основні функції загального опору дії
негативних фізико-хімічних факторів та захисту організму від інфекційних
захворювань. Ситуація ще більше загострилась після Чорнобильської
аварії, внаслідок якої мільйони людей підпали під вплив дії проникаючої
радіації та забруднення продуктів харчування радіонуклідами, підвищився
рівень онкологічних захворювань.
Навіть до XVIII ст. основним методом лікування різних захворювань, в
тому числі й раку, були засоби рослинного походження, зокрема гриби. Із
древніх рукописів відомо, що чагою, чи так званим березовим грибом
(Inonotus obliquus), лікували Володимира Мономаха, у якого, за версіями
сучасних медиків, був рак. Про лікування чагою раку й інших захворювань
є рекомендації у довідниках і травниках XIX ст. Про лікарські
властивості грибів і їх здатність продовжувати життя знали в Китаї вже в
епоху династії Синг (Sung) (960-1127 р.). Сіїтаке називали
імператорським грибом, “еліксиром життя” [5].
Мікологія (від грецького mykes — гриб) – наука, яка досліджує гриби як
особливу групу організмів, що становлять самостійне царство живої
природи. Раніше, коли гриби відносили до рослин, мікологія вважалась
одним із розділів ботаніки. Предметами мікології є систематика,
морфологія, цитологія, біогеографія грибів, біологія їх індивідуального
розвитку й біоценотичні властивості [6].
Ця наука активно розвивається в Україні, зокрема в Інституті ботаніки
ім. М.Г.Холодного. У статті зроблена спроба проаналізувати внесок деяких
вчених-мікологів згаданого інституту у розвиток української мікології.
Інститут ботаніки – всесвітньо відома наукова установа з потужним
потенціалом, до складу якої входять 10 відділів, міжвідомча комплексна
лабораторія наукових основ заповідної справи, обчислювальний центр,
наукова бібліотека та редакційно-видавничий відділ. В Інституті працюють
120 науковців, серед них два академіки та п’ять членів-кореспондентів,
28 докторів наук, 72 кандидати наук [7]. Інститут ботаніки є головною
установою в Україні і однією з провідних установ Європи з вивчення
біорізноманітності на всіх рівнях організації судинних і спорових рослин
та грибів. Одним з провідних відділів є відділ мікології, створений у
1931 р. як лабораторія. Об’єкт дослідження – гриби різних таксономічних
груп.
У відділі проводяться експериментальні дослідження вищих базидіальних
грибів, їх харчових та фармацевтичних властивостей з метою розробки на
основі вивчених біологічних особливостей ряду видів вищих базидіоміцетів
наукових засад поверхневого та глибинного культивування плодових тіл та
міцелію їстівних і лікарських шапинкових грибів. За розробку технології
глибинного культивування міцелію їстівного гриба гливи звичайної та
одержання з нього дієтичної харчової добавки група науковців, у складі
якої були 3 співробітники відділу, одержала Державну премію України в
галузі науки і техніки (1990). Постійно здійснюється пошук критеріїв
ідентифікації видів шапинкових грибів у культурі із застосуванням
комплексу культурально-морфологічних, електронно-мікроскопічних,
фізіолого-біохімічних та молекулярно-біологічних методів. Запропоновано
ступінчатий селекційний відбір штамів найбільш цінних грибів із
лікарською дією та створені вітчизняні штами для застосування в
біотехнологіях отримання біомаси та плодових тіл на базі українських
державних, фермерських і приватних господарств. Вперше з участю
міжнародного наукового колективу, встановлено існування грибів у
Мертвому морі, досліджено їх систематичний склад та біологічні
властивості.
В Україні, навіть коли ця наука набуває все більшого розвитку, про
українських вчених-мікологів знають дуже мало. Про їх наукові доробки і
відкриття більшою інформацією володіють за кордоном, ніж у рідній
державі. Це й стало головною причиною написання інформаційної статті про
вчених-мікологів, які працюють в Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного.
Ірина Олександрівна Дудка – видатний український міколог, здобутки якої
добре відомі у світі, професор, доктор біологічних наук, двічі лауреат
Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат премії ім.
М.Г.Холодного НАН України, віце-президент Українського ботанічного
товариства, завідуюча відділом мікології Інституту ботаніки ім.
М.Г.Холодного НАН України.
У 1952 р. І.О. Дудка вступила до Київського державного університету ім.
Т.Г. Шевченка, який закінчила в 1957 р., отримавши диплом з відзнакою за
спеціальністю «біолог-ботанік, вчитель біології та хімії». Спочатку вона
працювала на кафедрі нижчих рослин біологічного факультету Київського
університету, а в 1958 р. перейшла на роботу до відділу фізіології
грибів Інституту мікробіології АН УРСР. У 1959 р. Ірина Олександрівна
вступила до аспірантури Інституту ботаніки АН УРСР, з яким з того часу
пов’язане все її наукове життя.
Свою наукову кар’єру розпочала під керівництвом професора С.Ф.
Морочковського, який тоді очолював відділ мікології. Об’єктом вивчення
Ірина Олександрівна обрала водні гіфоміцети України і незабаром стала
одним з провідних дослідників цієї маловідомої на той час групи грибів.
Ще в 1963 р. І.О. Дудка була зарахована на посаду молодшого наукового
співробітника лабораторії мікології (так тоді називався відділ
мікології), а аспірантуру закінчила в 1964 р. У наступному році вона
блискуче захистила кандидатську дисертацію «Водні гриби південної
частини Київського Полісся». Науковий потенціал Ірини Олександрівни був
таким очевидним, що вже в 1966 р. її було призначено на посаду старшого
наукового співробітника лабораторії мікології. Згодом, у 1972 р., ще
кандидатом біологічних наук, Ірина Олександрівна була призначена
виконуючою обов’язки завідувача цієї лабораторії (згодом — відділу
мікології), а після отримання в 1978 р. ступеня доктора біологічних наук
була затверджена на цій посаді. З тих пір і досі І.О. Дудка успішно
керує відділом [2,5].
Вже на початку наукового шляху Ірина Олександрівна виявила досить широкі
наукові інтереси. У 1964-1967 рр. її залучили до роботи над першим в
Україні «Визначником грибів України» (в семи томах), видання якого
завершилося лише в 1979 р. Працюючи під керівництвом проф. М.Я. Зерової
(завідувачки відділу з 1963 р.), вона брала активну участь у підготовці
до друку І та III томів «Визначника». Пізніше, у 1983 р., за цю
фундаментальну працю І.О. Дудка у складі авторського колективу була
удостоєна Державної премії України в галузі науки і техніки. Попри
значне завантаження, пов’язане з написанням «Визначника грибів України»,
Ірина Олександрівна продовжувала вивчати водні гіфоміцети України.
Ґрунтовні дослідження водних грибів стали основою її докторської
дисертації «Водні гіфоміцети. Систематика, морфологія, екологія,
географічне поширення та можливі шляхи виникнення», яку вона захистила в
1978 р.
Надзвичайно важливою галуззю наукових досліджень, які виконувалися за
безпосередньою участю, а пізніше і під керівництвом Ірини Олександрівни,
стало вивчення проблем штучного культивування вищих базидіоміцетів.
Вперше до цих досліджень І.О. Дудка долучилася ще в 1965-1966 рр., коли
була співвиконавцем теми «Дослідження та розробка ефективного методу
масового культивування водоростей і вищих грибів як джерел білка і
вітамінів». Під час виконання цієї теми отримано нові штами кількох
видів вищих базидіальних грибів, а також зібрано численні відомості про
особливості їх культивування. Значення цієї роботи, незважаючи на перші
скромні результати, було величезним, оскільки вона була початком
розвитку цілої галузі досліджень, яка й нині становить надзвичайно
вагому частину наукових розробок відділу мікології.
Інтенсивні дослідження в галузі культивування грибів в Україні
розпочалися у 1976 р. з виконання теми «Отримання та інтродукція в
культуру нових продуктивних та вірусостійких штамів шампіньйона
двоспорового та інших їстівних грибів», одним з відповідальних
виконавців якої була Ірина Олександрівна.
Під її керівництвом отримано ряд авторських свідоцтв на винаходи. У 1981
р. за серію праць з розробки наукових основ поверхневого та глибинного
культивування їстівних вищих базидіальних грибів вона разом з колегами
стала лауреатом премії ім. М.Г. Холодного НАН України. За цикл праць
«Створення наукових основ глибинного культивування їстівних грибів і
розробка способу одержання цінного харчового продукту» І.О. Дудка, яка
очолила авторський колектив, була вдруге удостоєна Державної премії
України в галузі науки і техніки. Цей цикл став підсумком багаторічних
наукових досліджень онтогенезу, екологічних і фізіолого-біохімічних
властивостей групи грибів, перспективних для біотехнологічного
використання. Зазначимо, що теоретичне обґрунтування різноманітних
аспектів глибинного культивування їстівних грибів забезпечило можливість
створення в Україні сучасного способу виробництва цінного грибного
продукту на основі вітчизняних штамів.
Одним з провідних напрямків наукових досліджень І.О. Дудки було і є
вивчення різноманітності грибів та грибоподібних організмів України. За
останні десятиріччя вона була керівником (або співкерівником) і
безпосереднім виконавцем ряду наукових тем Інституту, присвячених цій
надзвичайно актуальній проблемі.
Протягом всієї своєї наукової діяльності Ірина Олександрівна брала
участь у численних експедиціях і мікологічних екскурсіях, зібрала багаті
мікологічні матеріали не лише з різних регіонів України, а й із Далекого
Сходу, Алтаю, Центральної Азії, Закавказзя, Прибалтики. За результатами
цих експедицій були опубліковані такі праці, як «Паразитные грибы
Степной зоны Украины» (у складі колективу авторів, 1987), «Флора грибов
Украины. Фитофторовые и альбуговые грибы» (у співавторстві з Л.І.
Бурдюковою, 1996) тощо. Багато уваги вчена приділяє справі вивчення та
охорони різноманітності грибів заповідних територій. За її участю
опубліковані такі відомі книги, як «Біорізноманіття Карпатського
біосферного заповідника» (1997), «Український степовий заповідник»
(1998), «Біорізноманітність Дунайського біосферного заповідника,
збереження та управління» (1999) та «Флора, микобиота й растительность
Лазовского заповедника» (2002). Вона готувала розділ «Гриби» для
Червоної книги України (1996), зараз працює над аналогічним розділом
нового видання Червоної книги. Ряд років І.О.Дудка була спів¬керівником
міжнародного проекту з комп’ютеризації мікологічного гербарію, який
виконувався разом з САВ International (Великобританія) при фінансовій
підтримці фонду «Дарвінівська ініціатива» [2,9].
Особлива роль Ірини Олександрівни як головного ідеолога і натхненника
підготовки багатотомного видання «Флора грибов Украины». На сьогодні
вийшло друком уже дев’ять томів «Флоры», готуються й інші. Саме
дослідження, спрямовані на підготовку випусків такого видання, дали І.О.
Дудці можливість не просто зберегти мікофлористичну школу, започатковану
професорами С.Ф. Морочковським та М.Я. Зеровою, а й підготувати когорту
власних учнів, які зараз є відомими у світі фахівцями з дослідження
окремих груп грибів та грибоподібних організмів.
Ірина Олександрівна опублікувала понад 400 праць, присвячених різним
питанням теоретичної та прикладної мікології, має 10 авторських свідоцтв
СРСР на винаходи. Вона підготувала 21 кандидата наук, деякі з них вже
захистили докторські дисертації. Наукову і педагогічну діяльність І.О.
Дудки високо оцінила держава: у 1986 р. їй присвоєно звання професора,
вона нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. І зараз вона
продовжує плідно займатися педагогічною роботою, багато зусиль докладає
до справи популяризації мікологічних знань, опублікувала ряд
науко¬во-популярних книг і статей, часто виступає в пресі, на радіо та
телебаченні.
Вона є заступником голови Наукової ради НАН України з проблем ботаніки,
членом редколегій «Українського ботанічного журналу» та міжнародного
журналу «Микология й фитопатология», головним редактором якого вона була
в 1988-1993 рр., заступником голови Кваліфікаційної вченої ради з
захисту дисертацій на здобуття вченого ступеня доктора біологічних наук
при Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, членом бюро
Відділення загальної біології НАН України.
У 1993 р. Ірина Олександрівна за видатні заслуги перед мікологічною
наукою була обрана членом Нью-Йоркської академії наук. Крім того, вона є
членом міжнародної неформальної мікологічної асоціації «Апапеї», що
об’єднує спеціалістів, які досліджують мітоспорові гриби.
В останні роки, як і раніше, професор І.О. Дудка активно представляє
українську мікологічну науку на міжнародних мікологічних та ботанічних
форумах у різних країнах світу, а восени 2003 р. була організатором і
Президентом XIV Конгресу європейських мікологів, що відбувся в смт.
Кацівелі (АР Крим), в роботі якого брали участь понад 140 мікологів із
31 країни світу.
Ася Сергіївна Бухало – український міколог, знаний і за межами нашої
країни, доктор біологічних наук, лауреат Державної премії України в
галузі науки і техніки, лауреат премії ім. М.Г. Холодного НАН України,
головний науковий співробітник відділу мікології Інституту ботаніки ім.
М.Г. Холодного НАН України.
Після закінчення у 1955 р. з відзнакою біолого-ґрунтознавчого факультету
Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка Ася Сергіївна
працювала старшим лаборантом у відділі біохімії Інституту фізіології
рослин та агрохімії АН УРСР, а з 1956 р. — старшим лаборантом відділу
мікології Інституту ботаніки АН УРСР. У 1957 р. вступила до аспірантури
цього відділу, який тоді очолював проф. С.Ф. Морочковський. Під його
керівництвом Ася Сергіївна підготувала кандидатську дисертацію на тему
«Мікофлора лісів середньої течії р. Ворскли», яку успішно захистила у
1962 р. До 1963 р. вона працювала у відділі мікології на посаді
молодшого наукового співробітника, а з 1963 р. перейшла на роботу до
відділу експериментальної мікології Інституту мікробіології та
вірусології їм. Д.К. Заболотного АН УРСР, де працювала спочатку
молодшим, а згодом старшим науковим співробітником. У 1967 р. їй було
присвоєне вчене звання старшого наукового співробітника. В 1976 р. Ася
Сергіївна повернулася до відділу мікології Інституту ботаніки ім. М.Г.
Холодного НАН України, і чверть віку її наукова та педагогічна
діяльність пов’язана з цим центром фітобіології в Україні. Саме тут у
1986 р. вона захистила докторську дисертацію на тему «Вищі їстівні
базидіоміцети у чистій культурі» [1,6].
Основні напрямки роботи А. Бухало – дослідження біорізноманітності,
таксономії, екології, морфології, онтогенезу, фізіолого-біохімічних
властивостей та біотехнологічного використання грибів. Перші мікологічні
дослідження (1958-1960 рр.), узагальнені в її кандидатській дисертації,
були присвячені дослідженню мікобіоти лісів у районі середньої течії р.
Ворскли на Полтавщині. В результаті досліджень було виявлено понад 450
видів грибів з різних таксономічних груп, з яких понад 50 видів
виявилися рідкісними або раніше невідомими на території України. Три
види: Cercosporella myosotis ВuсhаІо, Kabatia cucubali Buchalo та
Cercospora ficariae Buchalo описані як нові для науки. Особлива увага
була приділена дослідженню видового складу та сезонній динаміці грибів у
заповіднику “Парасоцьке”.
У 1971-1974 рр. А. Бухало вперше почала досліджувати мікобіоту ґрунтів
під посівами рису на півдні України. Було ізольовано та ідентифіковано
170 видів. Матеріали досліджень представлені в колективній монографії
“Микромицеты почв” (1984) та інших публікаціях.
Протягом 1976-1978 рр. Ася Сергіївна Бухало проводила
критико-систематичне дослідження гастроміцетальних грибів України. В
результаті було складено систематичний список видів гастроміцетальних
грибів України, який включає 101 вид.
У 1997 р. вона була ініціатором розпочатих міжнародним колективом
науковців з України, Ізраїлю, Німеччини і США досліджень мікобіоти
гіперсолоної водойми — Мертвого моря, яке до останнього часу вважалося
позбавленим життя. Перші знахідки грибів у Мертвому морі стали
сенсацією, про яку було повідомлено у престижних міжнародних журналах.
Всього в Мертвому морі на сьогодні виявлено понад 50 видів міцеліальних
грибів, переважно сумчастих та ліптоспорових. Досліджені екологічні та
фізіолого-біохімічні характеристики культур грибів, ізольованих з цієї
унікальної в екологічному плані водойми. Матеріали досліджень мікобіоти
Мертвого моря увійшли до численних публікацій, зокрема монографії
“Evolutionary Theory and Processes” (1999).
В останні три десятиріччя дослідження А. Бухало були зосереджені на
фундаментальних аспектах біології вищих базидіальних грибів в умовах
культури та створенні наукових основ біотехнологічного застосування
грибів цієї групи, зокрема їстівних та лікарських. Нею запропоновані
методи введення цих грибів у чисту культуру, прийоми культивування
поверхневим та глибинним способами на агаризованих та рідких живильних
середовищах, ідентифікації окремих видів шапинкових грибів у
вегетативній стадії розвитку. Ці та інші нові методичні розробки вона
опублікувала у колективній моно¬графії «Методы экспериментальной
микологии» (1978, 1982).
Особливо інтенсивного розвитку дослідження біології вищих базидіоміцетів
у науковому доробку Асі Сергіївни набули в стінах Інституту ботаніки НАН
України. Починаючи з 1976 р., вона активно створює наукові засади
глибинного культивування шапинкових грибів з метою одержання харчових
дієтичних добавок та біологічно активних речовин, розробляє принципи
селекційного відбору продуцентів.
Велику увагу також приділяє електронно-мікроскопічним дослідженням
структур вегетативного міцелію та їх значенню для оцінки таксономічного
та фізіологічного статусу культур, контролю їх чистоти у
біотехнологічному процесі.
За допомогою скануючої електронної мікроскопії Асею Сергіївною
досліджено мікроструктуру вегетативного міцелію понад 100 видів, що
відбито в численних публікаціях, включаючи чимало закордонних.
Морфогенез культур широкого кола видів шапинкових грибів був досліджений
на рідких середовищах у глибинній культурі в порівнянні з таким на
агаризованих живильних середовищах. На основі виконаних досліджень була
розроблена оригінальна програма скринінгу штамів їстівних шапинкових
грибів – продуцентів біомаси посівного міцелію та біологічно активних
речовин у глибинній культурі і селектовані штами, перспективні для
біотехнологічного застосування. Результати багаторічних досліджень А.
Бухало викладені в докторській дисертації “Высшие съедобные
базидиомицеты в чистой культуре” (1986 р.), одноіменній монографії (1988
р.) та численних публікаціях, авторських свідоцтвах.
Ася Сергіївна бере активну участь у розробці та виконанні проектів щодо
широкомасштабного вирощування їстівних грибів. У 1981 р. у співавторстві
з І.О. Дудкою та С.П. Вассером вона одержала премію НАН України ім. М.Г.
Холодного за монографію «Промислове культивування їстівних грибів» та
низку праць з цієї проблематики. За цикл робіт «Створення наукових основ
глибинного культивування їстівних базидіальних грибів і розробка способу
одержання цінного харчового продукту» у складі колективу авторів була
удостоєна звання лауреата Державної премії України в галузі науки і
техніки (1990).
А. Бухало є автором вітчизняних штамів-продуцентів біомаси і біологічно
активних речовин, способів та живильних середовищ для їх культивування
та інших розробок, які захищені авторськими свідоцтвами СРСР, патентами
України, США.
В останнє десятиріччя А. Бухало з колективом співробітників розпочала
широкі цілеспрямовані дослідження шапинкових грибів, що мають лікувальні
властивості, з метою їх біотехнологічного застосування для одержання
плодових тіл, лікувально-профілактичних дієтичних добавок,
фармакологічних препаратів тощо. Цей перспективний напрямок здобув
підтримку з боку окремих міжнародних організацій, а також Міністерства
освіти і науки України у вигляді грантів на фундаментальні та
прикладні дослідження.
Значним внеском Асі Сергіївни в забезпечення сучасних і майбутніх
мікологічних і біотехнологічних досліджень вищих базидіоміцетів є
створення унікальної в Україні і однієї з найбільших в європейському
регіоні колекцій шапинкових грибів, котра отримала статус Національного
надбання України і має державну підтримку. На сьогодні Ася Сергіївна є
куратором колекції, в якій налічується понад 800 штамів з 200 видів
вищих базидіоміцетів. У ній зберігається генофонд рідкісних та зникаючих
видів, а також багато цінних видів їстівних та лікарських грибів, що
промислово культивуються у світі та застосовуються в народній і
традиційній медицині тощо. В 2001 р. вона як куратор підготувала й
видала новий каталог культур, що зберігаються в колекції. А. Бухало
брала участь у численних мікологічних експедиціях на території України,
Далекого Сходу, Середньої Азії, Сибіру, Ізраїлю тощо, завдяки яким
зібрано цінний матеріал і одержано нові культури дикорослих грибів, що
поповнили колекцію [1,9].
D
F
F
????¤?¤?$???????3/4?аступником головного редактора «Українського
ботанічного журналу». Вона — автор понад 200 наукових праць, в тому
числі 9 монографій, 20 авторських свідоцтв та патентів СРСР, України,
США. Понад 60 праць опубліковано нею в зарубіжних виданнях. А. Бухало —
учасник багатьох міжнародних мікологічних конгресів та конференцій,
багато уваги приділяє популяризації сучасних знань про гриби.
Ніна Анатоліївна Бісько – ґрунтознавець- агрохімік, доктор біологічних
наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки – у 1972
році закінчила біолого-ґрунтознавчий факультет Московського Державного
університету ім. М.В.Ломоносова.
Працює у відділі мікології Інституту ботаніки з 1976 р. молодшим, а з
1987 р. – старшим науковим співробітником, з 1999 р. – на посаді
провідного наукового співробітника.
Кандидатську дисертацію захистила у 1975 р., докторську – в 1992 р. Має
172 наукові праці, є співавтором 8 авторських свідоцтв на винаходи. За
останні п’ять років нею опубліковано 52 роботи, в тому числі 8 статей –
у зарубіжних виданнях, 3 статті в журналах СНД, 3 статті – в українських
виданнях, 30 тез. Н. Бісько є співавтором монографії „Культивирование
съедобных и лекарственных грибов. Практические рекомендации».
Сфера наукових інтересів – біологія та біотехнологія культивованих
вищих базидіальних грибів. Роботи останніх п’яти років присвячені
вивченню фізіологічних, біохімічних та екологічних особливостей деяких
видів вищих базидіоміцетів – Agaricus bisporus, Pleurotus ostreatus,
Lentinus edodes, Ganoderma lucidum.
У 2000-2004 рр. неодноразово виступала з доповідями на семінарах «Школи
грибоводів», була членом національного оргкомітету Міжнародної
конференції “Perspectives of medicinal mushrooms in health care and
nutrition in the 21-st century”, брала участь у підготовці міжнародної
науково-практичної конференції «Перспективы использования лекарственных
грибов при решении медико-экологических проблем» та була редактором
збірника її матеріалів, у розробці технічних умов на посівний міцелій та
плодові тіла нових для грибівництва України видів їстівних лікарських
грибів.
У 2000-2004 рр. Ніна Анатоліївна була відповідальним виконавцем теми
“Біологічні властивості лікарських макроміцетів та шляхи
біотехнологічного застосування окремих видів в Україні”, а з 2005 р. є
відповідальним виконавцем теми „Фізіолого-морфологічна характеристика
лікарських макроміцетів та їх біосинтетична активність у культурі”.
Входить до складу спеціалізованої Вченої ради в Інституті ботаніки, у
2002-2004 рр. була членом експертної ради Вищої атестаційної комісії
України.
Вона є одним із провідних учених у галузі дослідження і розробки
наукових основ культивування вищих базидіальних грибів, у тому числі
їстівних та лікарських, у замкнених екосистемах. Завдяки її розробкам ми
маємо нове уявлення про біоценотичні зв’язки організму вирощуваного виду
їстівного гриба та інших представників біоти, що формується в
культиваційних камерах, компостах та покривному ґрунті. Н. Бісько
обґрунтувала оригінальні підходи до селекції високоврожайних штамів
їстівних грибів – об’єктів промислового вирощування. Вона також є
співавтором 53 статей, присвячених проблемам селекції штамів шампіньйона
та гливи й особливостям плодоношення гливи та сіїтаке на різних за
складом рослинних субстратах.
Вперше нею було запропоновано й апробовано у виробництві схеми
багатоступінчатої селекції високопродуктивних штамів їстівних грибів із
застосуванням фізичних мутагенів. Вона брала активну участь у розробці
та впровадженні технологій вирощування посівного міцелію їстівних грибів
та виробництва плодових тіл шампіньйона двоспорового і гливи звичайної.
Нею була удосконалена технологія інтенсивного культивування гливи за
рахунок встановлення функціональної ролі мікрофлори субстратів як
фактора селективності.
Ельвіра Федорівна Соломко – доктор біологічних наук, лауреат Державної
премії України в галузі науки і техніки, старший науковий співробітник
відділу мікології Інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України. У
1963 р. закінчила фармацевтичний факультет Дніпропетровського державного
медичного інституту. З 1976 р. працює в Інституті ботаніки ім.
М.Г.Холодного НАН України на посаді старшого наукового співробітника
відділу мікології. Вона є відомим фахівцем у галузі фізіології росту та
розробки технологій культивування для промисловості необхідних
мікроорганізмів та грибів. Нею проведено ряд принципово важливих
досліджень щодо фундаментального наукового обґрунтування перспективних
шляхів практичного використання глибинної культури вищих базидіоміцетів
у окремих галузях біотехнології.
Пріоритетними є її дослідження в галузі теоретичної мікології, що
стосуються кінетики та моделювання глибинного росту базидіоміцетів у
штучній закритій системі. Вперше нею експериментально визначені
найважливіші константи росту окремих видів базидіальних грибів, одержано
великий обсяг нових даних щодо хімічного складу, біосинтезу вітамінів та
окремих біологічно-активних метаболітів; оптимізовані параметри
культивування та склад поживних середовищ, запропоновані оригінальні
технологічні рішення. У складі авторського колективу у 1990 р. їй було
присуджено звання лауреата Державної премії УРСР у галузі науки і
техніки.
У 1992 р. Е. Соломко захистила докторську дисертацію за спеціальністю
«Мікологія». Будучи відповідальним виконавцем бюджетної тематики ряду
відомих та міжнародних грантів, брала участь у багатьох міжнародних
конференціях, зокрема була одним із організаторів та генеральним
секретарем 1-ї Міжнародної конференції, присвяченої лікарським грибам.
Вона має 148 наукових публікацій, включаючи 5 монографій і брошури, 11
авторських свідоцтв на винаходи та патент США.
Віктор Тарасович Білай – біолог-фізіолог, кандидат біологічних наук,
лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки – у 1978 році
закінчив біологічний факультет Київського державного університету ім.
Т.Г.Шевченка. Працює у відділі мікології Інституту ботаніки з 1977 р.
лаборантом, з 1978 р. – інженером, з 1987 р. – на посаді молодшого, а з
1994 – на посаді старшого наукового співробітника.
У 2000-2004 рр. В. Білай був відповідальним виконавцем теми “Біологічні
властивості лікарських макроміцетів та шляхи біотехнологічного
застосування окремих видів в Україні”, з 2005 р. – відповідальний
виконавець теми «Фізіолого-морфологічна характеристика лікарських
макроміцетів та їх біосинтетична активність у культурі». У 2002-2003 рр.
працював по гранту Університету “Підбір штамів та субстратів для
вирощування їстівного гриба сіїтаке в умовах Ізраїлю” (м.Хайфа,
Ізраїль).
В. Білай захистив кандидатську дисертацію на тему “Мікроміцети
шампіньйонних компостів”. Його наукові інтереси були сконцентровані на
вивченні різних аспектів розвитку їстівних грибів, що культивуються
(шампіньйона, гливи, сіїтаке) на різних субстратах, та їх
взаємовідношенні з термофільними мікроміцетами. Він плідно працює в
галузі культивування їстівних грибів, надає численні консультації і
практичну допомогу грибоводам багатьох регіонів України, а також є
засновником Міжнародного товариства “Mushroom biology and mushroom
products” і входить до складу його керівництва.
У 2000-2004 рр. В. Білай брав активну участь у проведенні семінарів
“Школа грибоводів”, був членом національного оргкомітету Міжнародної
конференції “Perspectives of medicinal mushrooms in health care and
nutrition in the 21-st century” (Київ, 2000), активно сприяв підготовці
і проведенню міжнародної науково-практичної конференції «Перспективы
использования лекарственных грибов при решении медико-экологических
проблем».
Він має 84 наукові роботи, опубліковані у вітчизняних та зарубіжних
виданнях. Лише за останні п’ять років опублікував 23 роботи, в тому
числі 5 статей у зарубіжних і 4 статті в українських виданнях, 5 тез, є
співавтором монографії «Культивирование съедобных и лекарственных
грибов. Практические рекомендации».
Віктор Тарасович – відомий спеціаліст у галузі мікології. Його
дослідження присвячені біологічним та еколого-фізіологічним особливостям
термофільних мікроскопічних грибів, котрі відіграють значну роль у
формуванні елективних компостів для промислового культивування
шампіньйонів. Ним ізольовані і запатентовані активні штами
грибів-термофілів, що значно поліпшують біологічну якість та
фізико-хімічні властивості субстратів.
В. Білай є співавтором 2 монографій: “Культивирование съедобных грибов”
(Урожай, 1992) і „Культивирование съедобных и лекарственных грибов.
Практические рекомендации” (2004), 2 авторських свідоцтв, 7 методичних
розробок та 26 статей з культивування їстівних грибів. Ці роботи
присвячені вивченню особливостей росту міцелію та утворення плодових тіл
шампіньйона, гливи та сіїтаке за рахунок трансформації лігноцелюлозних
компонентів грибних субстратів термофільними мікроміцетами. На підставі
фундаментальних теоретичних досліджень та практичних розробок,
пов’язаних з вивченням мікробіологічних процесів, що відбуваються
протягом ферментації грибних субстратів та розвитку шампіньйона,
сіїтаке чи гливи, з’явились нові уявлення про зміну сукцесій
мікроміцетів і бактерій. Встановлення видового складу мікроорганізмів,
які відповідають за елективність грибних субстратів, дало змогу більш
досконало керувати процесом їх ферментації. Вперше впроваджено
використання мікроміцетів родів Сціталідіум і Гумікола як індикаторних
видів високоякісних шампіньйонних компостів та бактерій роду Бацилюс –
індикаторів елективності субстрату для вирощування гливи.
В. Білай брав участь у розробці нових технологій приготування посівного
міцелію шампіньйона та гливи на різних носіях: зерні пшениці, вівса,
жита та рослинних відходах сільського господарства.
Надія Юріївна Митропольська – біолог-мікробіолог, кандидат біологічних
наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки –
закінчила біологічний факультет Київського державного університету ім.
Т.Г.Шевченка в 1972 р. Працює у відділі мікології Інституту ботаніки НАН
України з 1986 р. молодшим, з 1992 р. – науковим, з 1999 р. – старшим
науковим співробітником.
Кандидатську дисертацію захистила у 1984 р., має 83 наукові праці,
опублікувала 37 робіт, в тому числі 8 статей у зарубіжних виданнях, 1
статтю в журналі СНД, 7 статей в українських виданнях, 16 тез, 2
препринти, є співавтором монографії „Культивирование съедобных и
лекарственных грибов. Практические рекомендации».
Сфера наукових інтересів – біологія і біотехнологічне використання
вищих базидіальних грибів, а також створення сучасної бази даних по
колекції культур вищих базидіоміцетів. Останні роботи присвячені
дослідженням біології лікарських базидіальних макроміцетів.
У 2000-2004 рр. брала активну участь у проведенні семінарів “Школа
грибоводів” та підготовці міжнародної науково-практичної конференції
«Перспективы использования лекарственных грибов при решении
медико-экологических проблем», була членом національного оргкомітету
Міжнародної конференції “Perspectives of medicinal mushrooms in health
care and nutrition in the 21-st century” (Київ, 2000).
Це відомий мікробіолог, знаний фахівець з проблем одержання,
підтримування та збереження чистих культур вищих базидіоміцетів. В
унікальній колекції культур шапинкових грибів, що одержала статус
Національного надбання, вона досліджує біологічні особливості та
фізіологію росту штамів шампіньйона, гливи, сіїтаке та інших цінних
лікарських їстівних грибів. На основі нових одержаних відомостей про
потреби шампіньйона, гливи та сіїтаке в біогенних елементах нею
розроблені теоретичні підходи до створення елективних живильних
середовищ для росту чистих культур цих видів грибів.
Н. Митропольська є співавтором 1 монографії, 1 препринта і 3 методичних
розробок. Вона брала участь у розробці та апробації “Технології
промислового виробництва їстівного гриба шампіньйона двоспорового”,
“Технології промислового виробництва їстівного гриба гливи звичайної”,
“Технології одержання посівного міцелію їстівних грибів”. Є співавтором
авторського свідоцтва “Питательная среда для выращивания соматических
структур макроскопических грибов”, 4 методичних розробок з культивування
їстівних грибів, 21 статті, присвячених проблемам паспортизації культур
їстівних грибів, особливостям фізіології росту штамів на твердих
живильних середовищах та у глибинній культурі. Нею були запропоновані
нові за складом живильні середовища, перспективні для вирощування
рідкого інокулюму (посівного матеріалу), встановлено вплив умов
культивування на хімічний склад міцелію та плодових тіл їстівних грибів.
Наталія Леонідівна Поєдинок – кандидат біологічних наук. Закінчила у
1978 р. Московський державний університет ім. М.В. Ломоносова за
спеціальністю «Ботаніка», у 1981 р. – аспірантуру біологічного
факультету при кафедрі нижчих рослин МДУ. З 1990 р. – старший науковий
співробітник Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України.
Головними напрямками наукової діяльності Наталії Леонідівни є вивчення
екології, морфології, онтогенезу, фізіолого-біохімічних властивостей та
біотехнологічного використання мікроміцетів та вищих базидіальних
грибів; дослідження в галузі біотехнології вирощування грибів, селекція
високопродуктивних штамів лікарських грибів з заданими характеристиками
за допомогою різних генетичних методів; розробка методів ідентифікації
колекційних штамів, методів виділення і ідентифікації моноспорових
культур з наявних достовірно генетично різних штамів, що мають відомі
властивості. Вона вивчає культурально-морфологічні та фізіологічні
характеристики ізолятів, підбирає перспективні пари для їх наступного
схрещення. Нею розроблені методи ідентифікації колекційних штамів
лікарського гриба H. еrinaceus.
Вперше розроблено метод стимуляції пророщення базидіоспор та росту
моноспорових культур (Деклараційний Патент України № 36013, Укрпатент
16.04.2001 р. бюл. №3. «Спосіб активації проростання спор вищого
базидіального гриба Hericium erinaceus.»). Розроблений Н. Поєдинок метод
дозволить значно полегшити роботу з виділення моноспорових ізолятів при
проведенні генетичних досліджень з вивченими грибами.
Вперше розроблені методи опромінення видимим світлом різної довжини
хвилі різних видів вищих базидіальних грибів з використанням когерентних
і некогерентних джерел світла, що забезпечують підвищення швидкості
росту, врожаю і продукції біологічно активних речовин різними видами
лікарських базидіоміцетів, які захищені 4 деклараційними патентами.
Розроблені також методи активації росту і розвитку таких широковідомих
на Україні грибів, як глива, печериця і сіїтаке. Вони пройшли успішну
апробацію у промислових (агрокомбінат «Пуща-Водиця») і напівпромислових
умовах. Усе це, безсумнівно, має велике практичне значення у
промисловому грибівництві.
Н. Поєдинок встановила, що зелене і червоне світло у визначених режимах
опромінення сприяє нагромадженню біомаси і синтезу экзополісахаридів при
глибинному культивуванні лікарськими грибами Lentinus edodes, Ganoderma
lucidum, Hericium erinaceus, Pleurotus ostereatus.
Її наукові інтереси не обмежуються дослідженнями вищих базидіоміцетів у
культурі. Свого часу вона вивчала деструктивну активність різних видів
ґрунтових мікроміцетів, розробляла біотехнологічні методи ліквідації
нафтових забруднень навколишнього середовища й утилізації нафтових
відходів. За останні 8 років розробила спосіб отримання консорціума у
мікроорганізмів для деструкції нафтозалишків, розробила та провела
промислові випробування технології ліквідації нафтових забруднень
(Патент України №22967А від 05.05.98 р. Спосіб ліквідації нафтових
забруднень і Патент України №229657 від 15.06.2001р. „Спосіб отримання
консорціуму мікроорганізмів, консорціум мікроорганізмів та спосіб
ліквідації нафтових забруднень”).
У процесі виконання численних госпдоговірних робіт була керівником і
учасником досліджень, спрямованих на створення технологій для утилізації
і біологічного очищення стічних вод металургійних підприємств,
коксохімічних і нафтопереробних заводів, тваринницьких комплексів.
Проводила наукове обґрунтування і впровадження розроблених технологій на
цих підприємствах. Займалася вивченням формування техногенних
мікробіоценозів, у тому числі і біологічних обростань у водозворотних
системах охолодження, розробкою заходів щодо боротьби з біологічними
обростаннями.
В Інституті ботаніки Н. Поєдинок брала участь у виконанні наукових
держбюджетних тем: „Фізіолого-морфологічна характеристика лікарських
макроміцетів та їх біосинтетична активність” (2005 р.); „Біологічні
властивості лікарських макроміцетів та шляхи біотехнологічного
застосування окремих видів в Україні” (2000-2004); „Відтворення та
збереження в культурі біологічного різноманіття базидіальних
макроміцетів з лікарськими властивостями” (1995-1999); керувала та брала
участь у виконанні гранту ДКНТ „Розробка технології утилізації
водно-масляних стоків металургійного виробництва”(1992-1995) та
госпдоговірних тем.
У відділі мікології в минулі роки проводилися дослідження, спрямовані на
вирішення фундаментальних аспектів, пов’язаних із біологією шапинкових
макроміцетів у культурі. У попередні роки був проведений скринінг
культур цих грибів за комплексом ознак і відібрані види та штами,
перспективні для подальших досліджень. Для таких важливих у практичному
аспекті видів з лікувальними властивостями, як Lentinus edodes
(сіїтаке), Pleurotus ostreatus (глива звичайна) та інші, були науково
обґрунтовані способи культивування на рідких середовищах та рослинних
субстратах в умовах України та одержання з цих грибів
лікувально-профілактичних харчових додатків. Результати проведених
досліджень складають вагомий доробок для подальшого розвитку цього
важливого наукового напрямку.
Метою майбутньої роботи є встановлення біологічних властивостей
лікарських макроміцетів у культурі, визначення впливу на них екологічних
факторів та наукове обґрунтування біотехнологічного застосування окремих
видів в Україні.
Для досягнення цієї мети будуть виконані такі завдання: встановлення
фізіолого-морфологічних особливостей культур на середовищах різного
складу та при різних температурах; дослідження впливу екологічних
факторів на ріст міцелію та формування стадії телеоморфи у видів родів
Ganoderma, Morchella та ін.; вивчення мікроморфології культур різних
таксономічних груп лікарських макроміцетів; дослідження біосинтетичної
активності представників різних екологічних груп лікарських макроміцетів
при культивуванні на середовищах різного складу; оцінка радіаційного
забруднення дикорослих лікарських грибів; підготовка до друку монографії
“Біологія лікарських макроміцетів у культурі” та “Атласу вегетативних
структур лікарських макроміцетів”.
Реальність виконання вищеозначених завдань забезпечується наявністю
найважливіших лікарських грибів-макроміцетів у колекції культур
Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ, яка є національним надбанням
України, та досвідом попередніх досліджень авторського колективу в
галузі біології та культивування базидіальних та сумчастих макроміцетів.
Робота інституту забезпечує подальший розвиток актуальних досліджень
лікарських шапинкових грибів, що інтенсивно вивчаються і практично
використовуються сьогодні в світі як джерело одержання дієтичних
додатків та фармакологічних препаратів протипухлинної,
гепатопротекторної, антисклеротичної, афрадизіакальної, тонізуючої та ін
дії (Stamets, 2000; Wasser et al., 2002; Chang, Mils, 2004). На основі
проведених фундаментальних досліджень фізіолого-морфологічних та
біосинтетичних властивостей лікарських грибів у культурі будуть
запропоновані для біотехнологічного застосування нові штами цінних у
практичному відношенні видів та способи їх культивування в Україні.
Готується монографія, де буде узагальнено найновітніші дані з біології
лікарських макроміцетів у культурі, та перший у світі атлас вегетативних
стадій лікарських макроміцетів. Науковці сподіваються одержати нові
відомості про фізіолого-морфологічні особливості та біосинтетичну
активність видів лікарських макроміцетів у культурі та вплив на них
екологічних факторів (складу поживних середовищ, температури,
випромінювання тощо), обґрунтувати рекомендації для практичного
застосування окремих видів в Україні, провести моніторинг дикорослих
грибів з лікувальною дією на території України на вміст радіонуклідів,
визначити доцільність їх використання як сировини. Передбачається
створити перший у світі атлас вегетативних мікроструктур культур
лікарських макроміцетів, а також узагальнити літературні дані та
результати багаторічних досліджень з питань фізіології, морфології,
біохімії та біосинтетичної активності лікарських макроміцетів у
монографії “Біологія лікарських макроміцетів у культурі”.
Природа – мати, вона – це і фізичні явища (від землі до Сонця), і
біосоціальна система, отже – це і людське суспільство у всіх його
проявах та взаємодіях… Природа – це цілісність землі й Космосу, людини і
вселюдства, тому дбати про природу – це дбати про власну будущину
[4,66].
Досі немає ні монографій, ні ґрунтовної літератури, де було б
узагальнено та систематизовано всі наукові здобутки українських
мікологів. Матеріали з цієї проблеми трапляються в окремих статтях
періодичних видань. Імена деяких вчених незаслужено забуті й сьогодні
навіть не згадуються. Тому в статті зібрана, по-перше, інформація про
деяких відомих учених, які досягли значних результатів у розвитку
української мікологічної науки, по-друге, представлені ті, про кого не
існує широкодоступної інформації. Відомості про діяльність
учених-мікологів становлять безперечний інтерес для всіх, хто цікавиться
досягненнями української біологічної науки і одним з її напрямків –
мікологією. Звичайно, зазначена тема не обмежується лише досягненнями
названих учених і в майбутньому є перспективною для наукового
дослідження.
Література:
Ася Сергіївна Бухало: до 70-річчя від дня народження та 45-річчя
наукової діяльності. – К.: Академперіодика, 2002. – 54с.
Ірина Олександрівна Дудка (до 70-річчя від дня народження та 45-річчя
наукової діяльності). – Київ, 2004. – 80 с.
Соломко Э.Ф., Дудка И.А. Перспективы использования высших базидиомицетов
в микробиологической промышленности. – М., 1985.
П.П. Кононенко, А.Ю. Пономаренко. Українознавство: Конспект лекцій. –
К.: МАУП, 2005.- 392 с.
Хомякова Н.Ф., Карпов Ф.Ф. // Школа грибоводства. – 2000. – №5. – С.6-8.
HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/”
http://uk.wikipedia.org/wiki/
HYPERLINK “http://www.botany.kiev.ua/” http://www.botany.kiev.ua/
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
