Сценарій
Виховна година: “Батькова криниця”
Учитель. Вітцівська хата, мамина пісня, дідусева казка, бабусина
вишиванка, незамулена батькова криниця, з якої пив воду філософ чи
мандрівник; старі жорна, що годували в тяжке лихоліття дітей, портрет на
стіні найдорожчої людини, пожовклий від часу лист-трикутник, що зберігся
у прискринку, — усе це наша родовідна пам’ять, наші непересічні символи,
наші обереги.
На сьогоднішньому уроці поведемо мову про духовне і побутове значення
криниці, з’ясуємо, у яких місцях копалися криниці нашими предками,
дізнаємо, як вони освячувались і оберігались.
Давайте з’ясуємо, діти, що символізує собою криниця.
Учениця. На мою думку, криниця з журавлем споконвіку символізує
достаток, невичерпну людську доброту, щирість, привітність.
Учень. Криниця вважалася здавна чимось святим. Наші предки вміли шукати,
де добре б’є джерело, щоб і в посушливе літо криниця не міліла.
Ранньої пори, коли сонце ще тільки підкочувалося до верховіть,
колодязник йшов на околицю села, відчахував одну найзеленішу гілку з
куща верболозу, і ця «всевидюща» паличка допомагала визначити місце, де
копати колодязь. Його потрібно було копати саме там, де листочки
притягувалися до землі невидимим магнітом. І це вже запевне, що вода в
цій криниці завжди буде свіжою і прохолодною.
Учениця. Читаючи «Берегиню» Василя Скуратівського, я звернула увагу на
те, з якою великою любов’ю пише етнограф про чудове оформлення криниць у
різних регіонах України (зачитує с.225—226 з книжки). У нас, на
Галичині, криниці зводять у дворах, на Гуцульщині — частіше закритого
типу (у стодолі, в сінях оселі).
Шестикласники поділилися враженнями і думками про свої домашні криниці,
їх оздоблення, про те, хто /батько чи дідусь/ будував їх і коли.
Учитель. Як ви вважаєте, діти, чи завершується робота тоді, коли
викопана криниця?
Учні розповідають, що будуються ще над криницею дашки, приладнюютьса
ручки, жолобки, цямриння, — усе це для того, щоб оберігати криницю від
забруднення. Щоб вона не псувалася, опускають також на дно криниці
срібний предмет, частіше ложку — срібло, як відомо, вбиває будь які
мікроби.
Учитель. Прекрасною традицією наших пращурів було освячення криниць.
Коли криниця вже була готовою, добрий господар запрошував священика, аби
освятити криницю Йорданською водою.
Шкода, що ця традиція забулася в окремих регіонах України. Нині, коли
нація відроджується духовно, мусимо подбати про відновлення цих добрих і
корисних започаткувань. Це й буде світлою пам’яттю про тих, хто відійшов
навічно, але залишив після себе незглибимі криниці нашої духовності.
Учень. На Східній Україні криниці копають при дорозі, щоб завше стала у
пригоді подорожньому, знесиленій людині.
Учениця. Я довідалась від прабабусі, якій виповнилось 97 літ, що наші
предки, пригощаючи гостя чи подорожнього водою, приповідали: «Пийте на
здоров’я, най бог дає вам сили». Ця традиція збереглася і понині.
Учень. Рідко коли побачиш на Україні криницю без зелені — це традиційний
кущ калини, який і прикрашає, і оберігає воду від спеки. Навесні над ним
гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, восени дарує чарівні привабливі
китиці ягід.
Учитель. Ми часто у мові вживаємо слова криниця, колодязь. Складіть
синонімічний ряд до слова криниця.
Учні наводять приклад синонімічного ряду: криниця, колодязь, джерело,
джерелиця, кадіб, кадібець.
Учень. Назва колодязь походить від слова колода, якими древні слов’яни
оправляли криницю. А ще тому, що біля криниці часто ставили
водопійну колоду, тобто видовбане із колоди корито.
Учитель (підсумовуючи). Найціннішим же є духовне значення криниці, бо це
чисте джерело наших душ. Цей домашній оберег об’єднує покоління,
пульсуючі і невмирущі джерела наших животоків, адже криниці копалися
дідами, батьками, а п’ють із них і бережуть пам’ять родоводу їхні діти й
онуки — прийдешні покоління народу нашого.
Учениця. З чистим джерелом порівнюється наша калинова, барвінкова рідна
мова.
Мова, наша мова —
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.
Мова, наша мова —
Літ минулих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Мова, наша мова —
Мрійнику — жар-птиця,
Грішнику — спокута.
Спраглому — криниця.
А для мене, мово, ти, мов синє море,
У якому тоне 1 печаль, і горе.
Учні виконують вивчені пісні про криницю: «Ой у полі три криниченьки»,
«Глибока криниця».
Учитель. Говорячи на сьогоднішньому уроці про криницю, не можна обминути
екологічного питання, яке турбує увесь світ. Це повинно хвилювати всіх і
кожного, бо стоїмо на грані жахливо! катастрофи. Нам залишився останній
шанс, — щоб вижити.
Ці болючі запитання знайшли своє відображення у матеріалах, дібраних
учнями на урок.
Учениця читає вірш Ліни Костенко «Ще назва є, а річки вже немає…»
Ще назва є, а річки вже немає,
Усохли верби, вижовкли рови,
І дика качка тоскло обминає
рудиментарні залишки барви.
3/4A(
*
:
6
A*
NІ тільки степ, і тільки спека, спека
і озерявин проблиски скупі.
І той у небі зморений лелека,
І те гніздо лелече на стовпі.
Куди ти ділась, річенько?
Воскресни!
У берегів потріскалась вуста.
Барвистих лук не знають твої вески,
і світить спека ребрами моста.
Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками.
Ідуть уздовж колишніх берегів…
Учень прочитав хвилюючі поетичні рядки поетеси з Чернігівщини,
журналістки, редактора видавництва «Молодь» Любові Васильчук зі збірки
«Танок і зливи і вогню»:
Дерева ростуть без коріння,
В криницях немає джерел,
Не сходить правічне насіння.
До хмар не літає орел.
Що сталося, що відбулося?
І пси вже свої, мов чужі —
Тебе не впізнають.
І скоса зіниці блищать, як ножі.
І марно шукаєш прикмети
прабатьківських вуст і очей.
На давніх пожовклих портретах —
Чуже незнайоме лице!
Учень прокоментував прочитані рядки. Наголосив, що все життя треба
берегти пам’ять про свій родовід: батьків, дідусів, бабусь, бо без
цього:
Тобі твій корінь всохне,
Обчухраним зростеш…
Учениця продекламувала поезію Ольги Бабій, поетеси з Коломиї:
Давно хрущів над вишнями нема,
Садки вишневі сохнуть поодинці,
Відважний навіть босим по стежинці
Уже не вийде в поле край села.
І тратить небо синю глибину.
Міліють чисті криниці і ріки,
А ми з байдужжям атомного віку
В дітей своїх фіксуєм сивину.
В чужих словах дошукуємо рації,
А платимо бездумно векселями,
Зловісно-чорний попіл радіації
Паде на душі наші і на храми.
Прокиньмося! Пора!
Нове століття за мить розкриє двері перед нами
І запитає — де вишневе віття,
Чом травень тихо не гуде хрущами?
Учитель. Ми повинні стати на захист рідної землі, природи, наших
животоків. Бо, як казав Ремарк, «що може дати одна людина іншій, крім
краплі тепла? І що може бути більше за це тепло?».
Учень. Навічно відійшли найдорожчі люди — батьки; оселя, немов сирота,
уже зустрічає німою мовчанкою. Тільки сумовито зустрічає дорогого гостя
Полісся батькова криниця з глухим скрипом журавля, поросла споришем
стежка, що веде до неї, калина, посаджена маминими дбайливими руками. Це
ж вона, хата, зберігала нам добрий дух, віру в щасливий день, блакитизну
тихого неба, де осідали на спочинок досвітні зірниці, щоб вечорами
засвітитися курним Чумацьким шляхом і віддзеркалитися на дні глибокої
батькової криниці.
Старенький, підсліпуватий, іноді навіть горбатий, але рідний, до болю
рідний.
Все бачив він на своєму віку, все вистраждав і вистояв — він
нездоланний, як та земля, на якій він стоїть.
Він може 10 раз погоріти до тла, але досить якогось маленького паростка,
як у кім знову теплиться життя, і знову підбілюють, підфарбовують,
причепурюють його, обсівають мальвами, обгороджують березовим тином, і
знову чистими вікнами він дивиться на сільську вулицю, в кінці якої
ставлять та ставлять нові доми.
Коли ж він дуже старенький і починає хилитися, а нового поставити ні за
що, то його нишком підпирають дубовими стовпами, і він знову стоїть
наперекір негодам.
Але коли навіть руйнують його, то дещо беруть з нього для нового дому —
так батько щось передає синові, а син — своєму синові. Одні вмирають,
інші народжуються, і на тому віками стоїть отчий дім, як пам’ятник тим,
хто поселився в нім вперше.
І нехай ви живете в палацах, нехай люстри сяють над вами, але, якщо ви
живете чесно, і тому інколи буває трудно, то вам мило Згадати осіннє
бездоріжжя в той отчий дім, в якому починалося ваше життя.
Від вас залежить, що ви залишите своїм дітям…
Шануйте те, що батько залишив для вас, трудіться на більше, і якщо не
виходить вам жити в отчому домі, — може, тісно, незручно там, а може,
великі діла вершите вдалині від нього, то хоч поїдьте, погляньте,
провідайте те подвір’я, в якому пройшли ваші перші весни, напийтеся води
з криниці, яку вимостили жилаві натомлені руки батька, віддайте хвилину
пам’яті перед цими святими оберегами дитинства вашого.
Це вам згодиться для серця, для душі, для вашої щоденної праці, бо, крім
шаноби до людей, які породили вас, ви більше нічого не винесете з отчого
дому.
Учитель. Запам’ятайте, діти, скільки криниць на землі, стільки й зірок
на небозводі. І якщо вам доводилося бачити, як падає долі небесниця,
знайте — то десь замулилося джерело. Отже, юні мої друзі, щоб не згасали
зірки, оберігайте живі криниці! Нехай кожному з вас на складних дорогах
життя яскраво світить своя іменна зірниця… А ще заповідаю вам берегти
народні традиції, бо саме на цих засадах формується культура нашого
народу, його предковічна неперервність. І чим більше пульсуватиме
незамулених джерел народної пам’яті, тим повноводніше буде річище
духовності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
