Формування етичної культури молодшого школяра у навчально-виховному
процесі
Посієш вчинок –
пожнеш звичку,
Посієш звичку –
пожнеш характер,
Посієш характер –
пожнеш долю.
В Україні з давніх-давен склалося так, що вихованню дітей приділялася
величезна увага. Народна мудрість каже: “Виховуй дитя, доки воно
впоперек лавки лежить”. А це означає, що вихованням дитини потрібно
займатися від дня її народження, щоб потім не було запізно. Крилатим
став вислів “Чого Івась не навчився, того й Іван не буде знати”. І це
так. Виховати людину -громадянина, якій притаманні всі громадянські
чесноти, а саме: порядність, доброта, працелюбність, людяність,
відповідальність, вимогливість та інші позитивні риси характеру – завжди
в українців було справою честі кожного батька-матері та кожного
педагога.
Змінюються часи, переоцінюються цінності, але так само приходять у цей
світ діти. Нині час докорінно змінився, однак залишається історія роду і
держави. Тисячоліттями жила українська нація зі своїми традиціями та
звичаями і у якої є нове сьогодення. Сучасних дітей так само, як і
колись, треба виховувати вчити, прищеплювати певні поняття, прищеплювати
їм почуття поваги, розвивати вміння та навички. Тому й сама система
виховання щоразу змінюється, і нема єдиного рецепта, а є у кожного свій
метод, що грунтується на людських цінностях, переконаннях, а також на
досвіді попередніх поколінь, на народній мудрості та народній
педагогіці, яка перевірена часом.
Виховання – це двосторонній процес, коли в тісній взаємодії
перебувають: двоє людей – вихованець і вихователь. Народна педагогіка
стверджує, що добрий вихователь той, який вимогливо і з розумінням
ставиться до вихованця (“Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки
малі”)
Завжди треба ставитися до дитини з любов’ю і з розумною вимогливістю,
яка не зводиться до прискіпливості, адже вимагати – це означає поважати,
турбуватися про долю дитини. Вимога допомагає вихованцеві зрозуміти суть
і насущність потреби у звичаях і манерах поведінки. Тому я з дітьми
часто проводжу бесіди, цікаві розповіді, щоб вони зрозуміли, чому від
них вимагають поводитися саме так, а не інакше. Цікаві бесіди з
молодшими школярами дають дітям поняття і розширюють уявлення про те, як
людина повинна поводитися в суспільстві, щоб не бути “білою вороною”, а
бути культурною і вихованою. Це бесіди на такі теми: “Умій поводитися за
столом”, “Культура поведінки в громадських місцях”, “Про культуру
спілкування”, “Шануй себе, шануватимуть люди тебе”, “Доброта і
жорстокість”, “Усмішка, наче сонечко”, “Слово – не горобець, випустиш –
не спіймаєш”, “Брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся”, “Людина
серед людей”, “Шкідливі звички”, “Не будь на людях примітний, а будь
всюди привітний”, “За добру науку цілуй батька й матір у руку” та інші.
Під час проведення таких бесід учні молодших класів не є пасивними
слухачами, але і вчитель не повинен нав’язувати свою думку як
незаперечну догму, а вміло підвести учнів до правильних висновків, щоб
вимога стала переконанням кожного. Діти беруть активну участь в
обговоренні, сперечаються, жваво доводять свою думку і спільно
вирішують, яка поведінка правильна, а яка – ні, що добре, а що погано.
Приведу деякі матеріали до бесід, що я використовую в своїй роботі.
Тема. Культура спілкування.
Інформаційно-пізнавальна частина.
Вітання — це слова, які вимовляють люди під час зустрічі, це
поздоровлення когось зі святом. Слово «вітання» дуже давнє, як і сама
традиція вітатися одне з одним. Вважається неввічливим вітатися байдуже,
не дивлячись у вічі, або, навпаки, з надто міцним рукостисканням.
Привітання має бути теплим, з усмішкою, висловлювати бажання
спілкуватися й надію на взаємність з боку співрозмовника, засвідчувати
вашу привітність. Бути привітним означає радіти іншому, а доброзичливим
— бажати добра.
А ЯК ВІТАЄТЕСЬ ВИ?
Жест піднятої руки був відомий ще в Стародавньому Єгипті. Люди. які
зустрічалися, піднімали праву руку на рівень плеча, відкритою долонею
вгору, ніби кажучи: «У мене немає зброї, іду з миром».
Національні традиції вітання різні, а міжнародний етикет вітання
приблизно однаковий. Люди, зустрічаючись, у різній формі, різними
засобами бажають одне одному доброго ранку, доброго дня, доброго вечора,
успіхів у праці, доброго здоров’я, добробуту, щастя.
Не відповісти на вітання в усі часи у всіх народів вважалося
невихованістю та неповагою.
Прощаючись, ми говоримо: «До побачення», «До зустрічі», «Усього
найкращого», «На все добре». Прощаючись із близькими чи добре знайомими
людьми, інколи ми обмежуємося жестами: усміхаємося, підносимо праву руку
на прощання. Але ніщо не може замінити доброго слова прощання. З давнини
прийшов до нас вислів «будьте здорові» як усталена форма прощання,
побажання доброго здоров’я.
Молодь школи, прощаючись, використовує англійське «гуд бай», італійське
«чао», невідомо чиє «пока».
ХТО ВІТАЄТЬСЯ ПЕРШИМ?
Здоровий глузд підказує, що першим вітається той, хто ввічливий і
вихований!
За сучасним етикетом, першим вітається молодший зі старшим, чоловік із
жінкою, учень з учителем, дитина з дорослими.
Старшим за віком чоловікові і жінці вклоняються, трохи піднявшись із
крісла.
???
????
Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє
знайомого чи проходить повз нього.
Якщо ви прийшли в гості, спочатку привітайтеся з господинею дому, а
потім з господарем. З гостями слід вітатися в тій послідовності, в якій
вони сидять.
Тема. Золоте правило поведінки.
Інформаційно-пізнавальна частина.
Слово – матеріальне, як повітря, вода. Різниця у тому, що воду ми бачимо
і відчуваємо, воду п’ємо, і без неї не прожити й дня. Повітрям дихаємо,
нам без нього не прожити і двох хвилинок. А от слово сприймається на
слух і, здається, що воно менш важливе… Та воно має таку силу, що може
підняти людину з колін і змусить робити чудеса, творити, летіти від
щастя, а може й убити.
Кожна людина повинна зрозуміти цю важливість сказаного слова і силу та
значення своїх вчинків. Адже за все, що сказала і зробила, вона несе
відповідальність і розплату в цьому світі. Немає жодної людини, яка б не
понесла покарання за скоєне зло. Рано чи пізно все таємне стає
очевидним, і викриваються усі найпотаємніші злочини. Від цього ніхто ще
не заховався. Кожен понесе покарання за свою погану поведінку. Адже на
всяку силу є ще більша сила, а на всяке зло є ще більше зло. Зло
породжує зло. А доброта – добро і красу. Тому з маленьких років кожному
необхідно задуматися над цим і виховувати себе так, щоб нести до людей і
до всього світу добро, любов, світло і радість, знаючи, що добро
повертається до людини добром, а зло і гріх веде за собою у сім разів
більше зло. То чи варто людині творити зло? (Відповіді учнів.) Звичайно,
людина прийшла у світ для добра, і все життя вона повинна нести у світ
хоч маленьке, але добро. Все починається в житті з малого. Отож і ви,
діти, вчіться нести у свій світ доброту. А в чому проявляється доброта,
яку ви понесете у світ? (Відповіді учнів.) Звичайно, у добрих словах і
вчинках, у правдивості, чуйності, щедрості і і щирості.
Допоміжний матеріал
– В роботі з дітьми молодшого шкільного віку я використовую на уроках
читання, рідної мови, природознавства, з основ здоров’я народну
педагогіку, яка співзвучна з головним напрямком громадського виховання і
спрямована на розвиток моральності та духовності, виховання культури
поведінки.
– З народної скарбнички. (Прислів’я)
o Рана загоїться, зле слово – ніколи.
o Слово не стріла, а глибше ранить.
o У чужому домі будь привітним, а не примітним.
o Жаданий гість – дому радість.
o Заздрість – здоров’я їсть.
o Сердите не буває сите.
o Голосний, як дзвін, а дурний, як довбня.
o У короткого розуму язик довгий.
o Крий, ховай погане, а воно ж таки прогляне.
o Слово – не полова, а язик – не помело.
o Слово – не горобець: вилетить – не впіймати.
o Гостре словечко ранить сердечко.
В формуванні етичної культури молодшого школяра мені також допомагають:
– загадки (про совість, щедрість, подяку, слова ввічливості, любов,
доброту);
– вірші, інсценізовані вірші (п-п: І.Кульська „Неприємності від
чемності”, Г.Остер „Поради неслухняним дітям”);
– робота з малюнками. (на малюнках відображені різні ситуації, на яких
діти поводяться ввічливо або ні);
– практичні роботи на теми: „Ми на перерві”, „Я з дітьми на подвір’ї” (з
обов’язковим обговоренням малюнків);
– використання пам’яток (“Правила культури спілкування”, “Правила
етичної поведінки”);
– ситуативні завдання:
– Що ви про це думаєте?
– А як би ви повелися у такій ситуації?
– Як чарівні слова допомогли друзям?
– робота з батьками (“День ввічливості в сім’ї”, “Поради батькам”
(розповідаю всім присутнім батькам на зборах));
– позаурочна робота (Виконати завдання);
– тести (“Ти вихована дитина”, “Визначити риси характеру, які властиві
тобі”)
Я
– дуже добре
– добре
– трохи
– мало
“Будь ласка”. Мета: виховувати навички вживання ввічливих слів.
“Зачаровані малюнки”. Мета: тренувати вміння розуміти й розрізняти
ввічливі та неввічливі вчинки.
“Ввічливо-неввічливо”. Мета: закріпити навички ввічливості у громадських
місцях.
А також значне місце займають в роботі творчі завдання, розгадування
кросвордів, поновлення скриньки “Доброти” матеріалами під рубрикою “Це
цікаво” (пошукова робота для учнів).
Людська психіка складна. Недаремно в народі кажуть: “Чужа душа – темний
ліс”. Воно й насправді так, але дитячу душу треба розпізнати,
заглибитися в її найпотаємніші закутки, а це вимагає чимало часу і
неабияких зусиль. Адже народна мудрість вчить: “Щоб пізнати людину,
треба з нею пуд солі з’їсти”. Учителеві за роки навчання дитини в школі
треба не лише розібратися в дитячій душі, а й приголубити її до свого
серця, заохотити до добрих вчинків, виробити волю боротьби з труднощами,
застерегти від поганого.
Обов’язково треба зважати на вік дитини та на індивідуальні особливості
кожного учня. А цього можна досягти лише тоді, коли вчитель іде до
дитини з відкритим серцем, з добротою і великою любов’ю.
Використана література
1. Н.Красоткіна. Виховні бесіди.1-4 класи. – Тернопіль, 2008
2. В.Тетьоркіна. Я і Україна навколишній світ. 2 клас. Матеріали до
уроків. – Харків, 2008.
3. Журнал. Початкова освіта, 2008.
4. Журнал. Розкажи онуку, 2008.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
