Івко Оксана Михайлівна,
учитель української мови і літератури,художньої культури
Драбово-Пристанційної загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
Драбівської районної ради Черкаської області
Використання ІКТ на уроках розвитку зв’язного мовлення
Стаття містить роздуми про новітнє проведення уроків розвитку зв’язного
мовлення, їхню модернізацію, шляхи удосконалення форм, методів та
засобів навчання, матеріал для проведення нестандартних уроків розвитку
зв’язного мовлення, а саме тренінгових занять з використанням ІКТ.
Проблеми практики проведення уроків розвитку зв’язного мовлення з
української мови — формалізм у знаннях учнів, недостатня сформованість
практичних умінь і навичок, низький інтерес до уроків мови, методична
недосконалість навчання — потребують модернізації, кардинальних змін у
технології навчання, реалізації сучасного підходу до навчання
української мови у комунікативно-діяльнісному та
функціонально-стилістичному аспектах.
Одним із шляхів удосконалення змісту, форм, методів і засобів навчання
української мови є інтенсифікація навчання, що передбачає по-новому
структурований зміст, упровадження сучасних інформаційних технологій,
які зумовлюють формування пізнавальних інтересів, глибше сприйняття і
розуміння теоретичного матеріалу.
Належне місце на заняттях української мови має посісти диференціація
навчання, що виявляється у варіативності навчального змісту,
використанні системи диференційованих за рівнем складності й
відповідності пізнавальним інтересам та потребам учнів завдань,
організації групової та індивідуальної форм проведення занять. Цьому
сприяє застосування на уроках зв’язного мовлення з української мови
сучасних інформаційних технологій, невід’ємною ознакою яких є також
індивідуалізація навчання за допомогою сучасних комп’ютерів та проектора
для передачі зображення з дисплея монітора на великий екран. Подання на
екрані комп’ютера чи спроектованого на екран теоретичного матеріалу,
різні види вправ, варіанти правильної і неправильної відповіді, шкала
самоконтролю — все це школярі сприймають не лише як серйозну роботу на
шляху до опанування знаннями, а і як урок-гру. Безперечно, елемент гри
на таких уроках є обов’язким.
Моя педагогічна діяльність спрямована в основному на навчання,
зорієнтоване на колективну та індивідуальну роботу з метою формування
передовсім комунікативних компетенцій. Саме тому моє завдання – зробити
все можливе для становлення самобутньої сучасної людини, здатної вести
конструктивний діалог з іншими людьми, природою, культурою та
цивілізацією в цілому.
Особливого значення надаю такому інтерактивному методу, як створення
учнівських творчих презентацій(індивідуальних або колективних), які
допомагають розкрити, виявити й увиразнити індивідуальне сприйняття
учнем світу, реалізувати можливості творчого переосмислення зібраної ним
інформації, уможливлює широке використання суб’єктивного досвіду дитини.
Наведу приклади використання учнівських творчих презентацій під час
проведення уроку зв’язного мовлення в 11 класі.
Тема. «Виступ під час дискусії (підготовлений і непідготовлений) на
суспільну або морально-етичну тему, його композиція, основні способи
виступу» (2 уроки)
Мета:
пояснити, в чому полягає зміст мистецтва спору та обговорення;
дати поняття про дискусію, полеміку, диспут як різновиди спору, дебати і
суперечки як різні види обговорення;
формувати стійку психологічну установку на спостереження за власною
мовою;
розвивати вміння володіти навичками проведення дискусії, диспуту;
розширювати кругозір і загальну культуру.
Тип уроку: нетрадиційний (тренінгове заняття з використанням ІКТ)
ДОВІДКА ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ
ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ
Промова – один із жанрів ділового спілкування.
Еристика – мистецтво вести спір.
Спір – словесне змагання; обговорення чого-небудь двома або кількома
особами, в якому кожна з сторін обстоює свою думку, свою правоту;
суперечка.
Обговорення – обмінювання поглядами, міркуваннями, враженнями і т. ін.
з ким-небудь, детально аналізуючи, розглядаючи щось.
Полеміка – ворожий, войовничий спір з якоїсь проблеми.
Дискусія – широке публічне обговорення якого-небудь спірного питання.
Диспут – публічна полеміка на наукову, літературну і т. ін. тему.
Дебати – обговорення якого-небудь питання, обмін думками, полеміка,
дебатування.
Суперечка – словесне змагання між двома або кількома особами;
сперечання.
Дорадчий – який має право лише обговорювати питання, а не вирішувати
його.
Опонент – 1. Той, хто має свої погляди на проблему. 2. Особа, що
перечить оповідачеві.
Аргументація – 1. Наведення аргументів. 2. Сукупність аргументів на
чиюсь користь.
Контрпроблема – протиставлення.
Силогізм – беззмістовне міркування.
Апеляція – 1. Оскарження ухвали, постанови нижчої інстанції (звичайно
судової) перед вищою. 2. Звернення до кого-, чого-небудь за підтримкою,
порадою.
Парадокс – думка, судження, що різко розходиться із звичайним,
загальноприйнятим і протирічить (іноді тільки на перший погляд)
тверезому глуздові; різка невідповідність, несумісність, розбіжність,
нелогічність.
ПОЕТАМИ НАРОДЖУЮТЬСЯ, ОРАТОРАМИ СТАЮТЬ
Багато тисячоліть тону знаменитий оратор Стародавнього Риму, видатний
теоретик ораторського мистецтва Марк Туллій Цицерон виголосив фразу, яка
стала крилатою і дійшла до наших днів: «Поетами народжуються, ораторами
стають». Великий римлянин був впевнений, що з поетичним талантом людина
народжується, а оратором можна стати, якщо прикласти для цього певних
зусиль.
Цікаве і висловлювання А. Коні (юриста і громадського діяча, видатного
судового оратора) про те, що потрібно розрізняти красномовність та
вміння говорити публічно. Якщо красномовність — це дар, яким наділена
людина від природи, то вміння виступати набувається в результаті
повсякденної практики, систематичних тренувань і вправ.
Дійсно, гарним оратором може стати лите той, хто хоче ним стати, хто
прагне цього, хто багато працює над собою. Звичайно, природні дані
допомагають людині досягти кращих результатів, але самі по собі вони не
є запорукою успіху.
Давайте звернемося до історії ораторського мистецтва.
Кому не відоме ім’я знаменитого давньогрецького оратора Демосфена?
Проте, мабуть, не всі знають, що його виступи спочатку не мали успіху.
Коли Демосфен виголошував першу промову, то народ сміявся з нього і,
висловлюючи своє невдоволення, так кричав, що оратор не міг закінчити
її. Тільки ціною величезних зусиль, постійної і наполегливої праці
Демосфен домігся визнання сучасників.
Давньогрецький історик Плутарх в книзі «Порівняльний життєопис»
розповідає про те, як Демосфен зумів побороти свої слабості, позбувся
недоліків, які йому заважали. Щоб зміцнити свій слабкий голос,
навчитися жестикулювати, позувати перед слухачами, володіти мімікою, він
влаштував собі в підземеллі кімнату для занять І працював там щодня.
Демосфен навчався ораторському мистецтву в інших відомих ораторів, Його
сучасників. Він уважно слухав їхні виступи, стежив за ходом роздумів,
відзначав для себе позитивні і негативні сторони. Він запам’ятовував
вдалі слова і вирази, а потім використовував їх у своїх виступах,
придумував різні варіанти висловлення однієї і тієї ж думки, вносив до
них поправки, шліфував, відточував, вибирав серед них кращий і найбільш
точний варіант.
Вся майстерність Демосфена-оратора, вся його сила були здобуті
постійною, наполегливою, цілеспрямованою працею.
Надзвичайно освіченим, різнобічним і невтомним оратором, за словами
Плутарха, був Цицерон. Ще будучи підлітком, він з пристрастю вбирав
всяку науку, не нехтуючи ніякими знаннями. Завдяки працьовитості і
природним здібностям, Цицерон став відомим серед своїх ровесників, а
їхні батьки навіть приходили на заняття, щоб власними очима побачити
Цицерона і переконатися в його блискучих успіхах.
Закінчивши шкільні заняття, Цицерон продовжував навчатися з величезною
старанністю: знайомився з філософськими вченнями різних шкіл, вивчав
грецьку мову, штудіював різні науки. Він відточував свою красномовність,
як зброю. Наполегливо працював сам, відвідував знаменитих ораторів. Коли
Цицерон став виступати захисником в суді, то його промови зразу ж
привернули увагу сучасників.
Як бачите, видатні оратори багато працювали над собою, приділяли велику
увагу повсякденній підготовці до публічних виступів.
І хай їхня ораторська діяльність буде прикладом для тих, хто захоче
навчитися виступати в аудиторії, хто захоче стати справжнім оратором.
Завдання для відповідального за проведення дискусії
1. Установити психологічний контакт з аудиторією, атмосферу
взаєморозуміння.
2. Спрямувати міркування учасників дискусії на виявлення важливих
моментів теми, визначеної для дискусії.
3. Установити сталі зв’язки між теорією і практикою.
4. Залучити учасників дискусії до пошуку конкретних фактів зі свого
досвіду.
5. Пробуджувати в кожного учасника дискусії прагнення осмислювати свої
висловлювання й визначати вірогідність аргументів, установлювати
причинно-наслідкові зв’язки, стимулювати пошук істини.
6. Зіставляти різні підходи до вирішення проблеми, робити узагальнення.
7. Об’єктивно оцінювати весь хід дискусії.
Управління дискусією
Перед початком дискусії слід повідомити якісь цікаві факти з проблеми,
що буде обговорюватися, щось із свого особистого досвіду; перспективи
вирішення проблеми.
Ведучий має ставити перед аудиторією різні запитання: прямі, непрямі;
проблемні, інформативні, дзеркальні та естафетні.
У ході дискусії бажано використовувати деякі полемічні прийоми з метою
активізації учасників дискусії:
• прийом бумеранга: у спорі репліка чи аргумент спрямовуються проти
того, хто їх висловлює;
• прийом доведення твердження до абсурду;
• апеляція до слухачів;
• прийом виявлення протиріч у міркуваннях промовця;
• прийом розподілу виступу промовця на окремі частини;
• прийом прямої підтримки;
• прийом «так», «ні».
Наприкінці дискусії всі мають дійти до одного висновку.
Існує декілька варіантів проведення дискусії. Один із них: у дискусії
беруть участь чотири рольових групи:
1) ведучий дискусії — одна особа;
2) лідери творчих груп — три-чотири особи;
3) експерти — три особи;
4) пасивні учасники дискусії.
Розпочинається дискусія вступним словом ведучого. Він визначає мету
заходу, правила проведення, надає право кожному лідеру обговорити
проблему в групі, де всі члени групи мають єдиний погляд на проблему.
Повідомлення лідерів груп триває 5 хв. , після чого розпочинається
дискусія – відповіді на запитання.
Структура тренінгового заняття
№ пор. Вид роботи Орієнтовна тривалість,хв.
Ресурсне забезпечення
2.1
2.2
2.3
2.4
2.5
2.6
2.7
2.8
Вправа „Пародія”
Вправа „Правила”
Перегляд і обговорення учительської презентації „Промова”
Вправа „Оратор”
Учнівська презентація „Мистецтво спору та обговорення”
Дискусія „Хто володіє словом, той володіє світом”
Вправа „Долонька успіху”
Підсумки
Притча „Кожен чи Ніхто?” 5
5
10
15
15
25
5
5
Плакат з правилами
Ноутбук, проектор
Аркуші паперу А-3
Ноутбук, проектор
Плакат з питаннями для обговорення
Аркуші паперу А-4,фломастери
Зміст тренінгового заняття
2.1. Вправа „Пародія”(5 хв.)[2]
Хід вправи
Вчитель пропонує кожному учневі уявити себе ведучим відомої телепрограми
та презентувати себе в образі цього ведучого. Інші мають відгадати, кого
зображав учасник.
Запитання для обговорення:
Як ви почувалися під час самo презентації?
Чому було запропоновано саме таку форму сьогоднішнього знайомства?
2.2. Вправа „Правила”(5 хв.)[2]
Хід вправи
gdAn
. Необхідність і користь кожного правила обговорюють із групою.
2.3. Інформаційне повідомлення – перегляд учительської
презентації „Промова” (10 хв.)[6,7]
Презентація містить матеріали з довідки.
Промова — один з жанрів ділового спілкування. Світові відомо три види
ораторських промов:
а) дорадчі, які схиляють або відхиляють;
б) епідейктичні (епідиктичні), які вихваляють або осуджують;
в) судові, які звинувачують або виправдовують.
Зараз дотримуються думки, що промови повинні містити такі основні
елементи:
• вступ, у якому необхідно привернути увагу слухачів, викликати
доброзичливе ставлення;
• викладення, яке повинно бути максимально переконливим,
аргументованим;
• відкидання доказів опонентів з використанням власної
аргументації;
• заключна частина, в якій підсумовується сказане.
Готуючи промову, слід визначати конкретну мету.
Коли вперше постерігається промова людини, основна увага зосереджується
на зовнішньому вигляді виступаючого (93%), необхідно водночас, щоб
вербальна та невербальна інформації відповідали одна одній; під час
промови краще вести себе природньо (постать — струнка, жестикуляція —
вільна, не надто активна і не пасивна, міміка — жива, посмішка —
обов’язкова, але є “гумова”, погляд – до слухача, а не на стелю, підлогу
чи у вікно, голос —природній, не крикливий). При першому спілкуванні з
людиною невербальній комунікації приділяється 55 %, тембру голосу та
інтонації -8% і лише потім інформації – 7%.
• Підготовка до промови. Готуючись до промови, потрібно усвідомити
відповіді на такі запитання: ХТО — ким ти є? ДО КОГО – до кого
звертаєшся? КОМУ — який намір маєш досягти? ЩО — що хочеш сказати? ЯК –
яку форму матиме промова? КОЛИ — коли виступатимеш?
• ЯК ВИСТУПАТИМЕШ?
— продумай тему й основні моменти;
— запиши промову повністю;
— відкоригуй свою промову;
— підготуй тези промови;
— визнач стиль промови (чи хочеш звертатися до серця людей, чи до
їхнього розуму, чи хочеш послатися на власні приклади, чи на досвід
інших, чи використаєш піднесений, емоційний стиль, чи більш стриманий,
холодний, чи користуватимешся нотатками)
• Структура промови: вступ, розвиток думки, завершення (скажи, про що
говоритимеш, скажи це, скажи, про що говорив).
— Під час промови завоюй увагу слухачів, здобудь їхні симпатії та
оголоси мету своєї промови.
— В основній частині не вживай більше 3-х аргументів.
— Підчас завершення підсумуй сказане, зроби останній “штрих” (це може
бути цитата, анекдот, гасло, питання, бачення майбутнього) і не забудь
подякувати слухачам.
• Як боротися з хвилюванням: запиши промову, не вчи її напам’ять.
Пам’ятай, що аудиторія настроєна, як правило, позитивно. Попрохай перед
промовою, щоб тебе хтось послухав. Пам’ятай, що слухачі не знають про
твої страхи, і завжди можна скористатися паузою!
Під час повідомлення бажано звертатися до плакатів “Як підготувати
промову”, “Композиційна структура промови”, які тренер готує на основі
поданої вище інформації.
Композиційна структура промови
Етапи Прийоми
Вступ
Завдання:
викликати інтерес до теми;
установити контакт;
підготувати слухачів до сприйняття промови;
пояснити актуальність;
головна умова – максимальна лаконічність.
Головна частина
послідовний виклад думок;
докази і їх відповідність темі.
Висновки
узагальнити висловлене;
підкреслити значення висловленого;
поставити нові завдання.
звертання
викладення мети виступу, огляд основних розділів теми;
викладення парадоксальної ситуації;
апеляція до аудиторії;
прийом співучасті;
апеляція до події;
апеляція до виступу попереднього оратора;
апеляція до джерел;
апеляція до особистості ведучого
гумористичні зауваження;
питання до аудиторії
2.4. Вправа „Оратор”(15 хв.)[9,10]
Хід вправи
„Немає більшої магії, ніж магія слів”,- казав Анатоль Франц. Зараз ми в
цьому переконаємося.
Учні працюють в трьох групах.
Сформулюйте і запишіть невеличку промову:
І група-дорадчу;
ІІ група – епідейктичну;
ІІ група – судову.
У кожного з вас буде 2 хвилини для виступу зі своєю промовою.
ДО УВАГИ ВЧИТЕЛЯ!
Кожна промова супроводжується словами подяки вчителя та оплесками всіх
учасників. Перший досвід публічної промови повинен бути позитивним!
2.5.Учнівська презентація „Мистецтво спору та обговорення”(15 хв.)
Використовуються матеріали з довідки та індивідуально знайдений та
опрацьований[4,5]
Усні виступи звичні в нашому житті. Кожному потрібно вміти виступити і
на зборах, і з лекцією чи доповіддю, взяти участь у диспуті тощо.
Виступ під час дискусії — це роздум проблемного характеру. Автор такого
роздуму намагається знайти вирішення певної проблеми чи складного
питання. Оскільки багато проблем, які постають у нашому житті, не
передбачають однозначного вирішення, то роздуми часто мають дискусійний
характер.
Щоб виступ під час дискусії був цікавим, виступаючий повинен сам бути
зацікавленим у предметі свого виступу. Коли кажуть: людина спроможна
добре виступити перед аудиторією, вміє самостійно роздумувати,
сперечатися, відстоювати свої думки, судження та ін., це означає: вона
не просто володіє необхідними знаннями, а й уміє їх використовувати
практично.
Отже, виступ дискусійного характеру здебільшого будується таким чином: у
виступі мають бути вступна частина (вказівка на те, що говоритиме
виступаючий і чому), основна частина (виклад власних поглядів на певну
проблему чи питання, докази), висновки (пропозиції). У такому виступі
часто використовується ілюстративний матеріал для доведення основної
думки (тези) висловлювання. Ним може бути так званий місцевий матеріал
(приклади з життя свого класу, школи тощо). Такий матеріал, безумовно,
оживляє виступи, привертає увагу слухачів, викликав до нього інтерес.
Крім того, під час такого виступу слід чітко уявляти, з якою метою
виступаючий буде говорити, якої реакції слухачів він домагається.
Виступ дискусійного характеру намагайтеся будувати з доброзичливістю.
Навіть виступ проти якоїсь ідеї, думки потрібно будувати як підтримку
позитивного, що є в запереченнях того, хто з вами сперечається.
ВМІННЯ ПЕРЕКОНУВАТИ
Під час дискусії необхідно уміти швидко визначити головні проблеми й
зосередити зусилля на їх розв’язанні.
Досвід показує, що в дискусії слід керуватися правилом: «Поступись
опонентові усім, чим можна поступитися, і не стверджуй нічого такого,
чого не можеш довести».
Якщо ви хочете переконати слухачів у правильності того, що говорите, то
не досить буде сказати «це так і ось так». Не думайте, що люди повірять
вам лише тому, що ви їм про це говорите. Щоб їх переконати, треба
неодмінно викласти докази у формі фактів або свідчень.
Одним із видів доказу є посилання на авторитет. Адже більшість знань нам
опосередковано передали люди, які були або в фахівцями у тій чи іншій
галузі.
Щоб доказ був переконливим, необхідно назвати ім’я та прізвище
авторитетної людини, на яку посилаєтесь. Замало сказати: «Багато
визначних учених вважають, що…»
Щоб вплинути на аудиторію, промовець повинен бути впевнений у своїх
силах, уміти завоювати повагу слухачів своїм виступом. Його мова має
свідчити про те, що вія досконало знає предмет і добре підготувався до
виступу. Початок виступу має вирішальне значення для створення у
слухачів приємного враження. Жести і міміка повинні бути невимушеними, а
темп мовлення ні монотонним, ні надто швидким.
Запальна дискусія закінчилася. Ваші аргументи перемогли, більшість
учасників дискусії з вами погодились. Аргументи іншої сторони були
відкинуті. Поставте себе на місце опонента. Подбайте про те, щоб ваш
супротивник після дискусії не залишався самотнім, щоб він не відчував
озлобленості і гіркоти поразки.
Запам’ятайте, що там, де один тріумфує, у другого виникає неприємне
відчуття програної справи. Натомість там, де ніхто не поводиться як
переможець, ніхто не відчуває себе переможеним.
„ПРАВИЛА ВЕДЕННЯ ДИСКУСІЇ”
не відхилятися від обговорюваної теми;
уважно слухати свого опонента і намагатися зрозуміти його позицію;
не забувати, що дискусія ведеться для того, щоб можна було подивитися на
проблему очима іншої людини і, навіть, іноді зрозуміти її правоту;
своє бачення проблеми треба висвітлювати тактовно і коректно;
будь-яка правильна думка має бути обґрунтована іншими думками,
істинність яких доведена.
2.6. Дискусія „Хто володіє словом, той володіє світом…”(30 хв.)[11]
Доведіть що:
„Мистецтво – це Я, наука – це МИ”( Р. Рамп) .
Справжній оратор повинен володіти літературною мовою.
2.7. Вправа „Долонька успіху”(8 хв.)[2]
Учасники розбиваються на підгрупи по 5 осіб.
– Кожен із вас повинен окреслити свою руку на аркуші паперу, а на
долоні написати своє ім’я. Передавайте свій аркуш сусідові праворуч, а
самі отримуйте такий малюнок від сусіда ліворуч. В одному з “пальців”
чужого малюнка напишіть щось приємне із якостей його володаря
(наприклад: “Ти чуйний”, “Ти відвертий”, “Ти пишеш гарні вірші” тощо).
Інший робить запис на наступному “пальці” і так доти, поки “рука” не
повертається до власника.
Ведучий може зібрати аркуші, зачитати “компліменти”, а група відгадує,
кого вони стосуються.
Після заняття учасники забирають аркуші з “долонями” як пам’ятки про
заняття.
Обговорення:
– Які почуття ти відчував, коли читав написи на своїй “долоні”?
– Чи всі твої переваги відомі іншим?
2.8. Підсумок заняття. (2 хв.)
Притча „Кожен чи Ніхто?”
Є четверо людей, яких звуть Кожен, Хтось, Будь-хто та Ніхто. Була
важлива робота, яку необхідно було виконати, і Кожного попросили її
зробити.
Кожен був переконаний, що Хтось її може виконати. Будь-хто міг би її
виконати, та не виконав Ніхто.
Хтось розсердився через це, бо це була робота Кожного. Ніхто не
усвідомив, що Кожен не зміг би цього зробити. Закінчилося тим, що Кожен
звинуватив когось, коли Ніхто не зробив того, що Будь-хто міг зробити.
Список літератури
Бабич Н. Д. Основи культури мовлення.-Л.,1990.
Безпалько О., Гончарова В., Авдєєва І., Савич Ж. Спілкуємось та
діємо.-К.: Міленіум, 2002
Білоусенко П. І. та ін. Учіться висловлюватися – К.,1990.
Герман М. А. Основи риторики.- К., 1988.
Гуревич С. С. , Погоріло В. Ф., Герман М. А. Основи риторики.- К.,1998
Колесова В. В. Жизнь происходит от слова.-М.,2000.
Мовчан П. Ключ розуміння.- К., 1990.
Нечволод Л. І. Говоріння: Збірник навчальних і контрольних вправ та
завдань. 5-11 класи.-Х.: Торсінг Плюс,2005.
Нечволод Л. І., Паращич В. В. Риторика. Збірник навчальних і контрольних
вправ та завдань.-Х.:Торсінг, 2004.
Федоренко В. Розвиток риторичних здібностей школярів у старших класах//
Українська мова та література.- число12(460).- 2006.
Циганова О. Хто володіє словом, той володіє світом… // українська мова
та література.- число12(460).- 2006 .
Мета: створити доброзичливу атмосферу для роботи в групі.
Мета: сприяти створенню атмосфери довіри та доброзичливості для
конструктивної роботи.
Мета: дати поняття про види промов та вимоги до виголошення промов.
Мета: тренувати навички публічної промови перед групою, розвивати вміння
демонструвати магію переконання словом.
Мета: дати поняття про види промов та вимоги до виголошення промов.
Мета: тренувати навички ведення дискусії, розвивати вміння впливати на
інших засобами інформаційного повідомлення.
Мета: отримання зворотного зв’язку від групи.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
