Виховний захід
“Ой роде наш красний, роде наш прекрасний…”
Мета: збагатити знання учнів про українські звичаї;ознайомити дітей з
українськими обрядами; сприяти розвиткові творчих здібностей учнів і
бажанню берегти свою національну культуру, примножувати родинні
традиції; розвивати творчу уяву, естетичні почуття, навички
артистизму і співу; виховувати глибокі почуття любові до української
пісні, дотепного слова, рідного краю, батьків, свого роду.
Обладнання: декорації селянської хати, костюми, вишиті рушники, музичне
оформлення, коровай, хліб.
На сцені українська хата.
Хлопець і дівчина, одягнені в українські костюми, виходять на сцену.
Хлопець. Любі друзі! Хоч маленькі,
Ми вже добре про те знаєм,
Що зовемось українці
Й українських предків маєм.
Дівчина. Батько, мати, брат, сестричка
І всі інші члени роду –
Всі належать до одного
Українського народу.
Хлопець. Бо родитись українцем –
Це велика честь і слава,
Рідний край свій полюбити –
Найважніша з усіх справа.
Дівчина. Але щоб цю землю свою
Міцно, щиро покохати,
Треба все її минуле
Добре вивчити і знати.
Хлопець. Треба знати те, як предки
На землі цій колись жили,
Як її грудьми своїми
Заступали – боронили.
Дівчина. Хай не буде ні одної
Української дитини,
Що не вміла б розказати
Про минуле України.
Хлопець. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина
вишиванка, хліб на рушнику, сорочка, калина біля вікна, барвінок – все
це ми пам’ятаємо з дитинства і проносимо крізь все життя.
Дівчина. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та
переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде
символом добра і надії.
Хлопець. Я люблю свою хату
І подвір я, й садок,
Де і сонця багато,
І в жару холодок.
Дівчина. Все для мене тут рідне:
Стіни – білі, як сніг,
І віконце привітне,
І дубовий поріг.
Хлопець. Тихо й затишно квіти
Коло хати цвітуть.
І невтомно все літо
Бджоли в цвіті гудуть.
Дівчина. Хата моя, біла хата,
Рідна моя сторона.
Пахне любисток і м’ята,
Мальви цвітуть край вікна.
Хлопець. Хата моя, біла хата,
Казко тепла й доброти.
Стежка від тебе хрещата
В’ється в далекі світи.
Дівчина. Хата моя , біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і
м’ята, мальви цвітуть край вікна…
Згадайте українські прислів’я про рідну хату!
Учні по черзі називають прислів’я;
Постав хату з лободи, а в чужу не веди.
Збудуй хатку з маковини та для любої дівчини.
Дорога моя хатка, де родила мене матка.
Люди добрі, хата тепла.
Чим хата багата, тим і рада.
Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха.
Де будь, там будь, а свою хату не гудь.
Де хата не метена, там дівка не плетена.
Хлопець. Це лиш часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про
отчий дім.
Дівчина. Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна памятати
батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.
Хлопець. Садок вишневий коло хати
Хрущі над вишнями гудуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Група учнів виконує пісню А.Демиденка “Душі криниця”.
( Можна використовувати аудіозапис як фонограму).
Висиха душі криниця
І життя як не було,
Якщо раз чи два на місяць
Не поїду у село двічі
Приспів:
Як побачу рідну хату,
Заяснію, наче цвіт.
Здрастуй , мама, здрастуй, тату,
І мого дитинства слід.
двічі
Сяду з вами на порозі,
Поклонюся я землі,
Стану справжнім, як природа,
Як вечеря на столі. двічі
Приспів.
І хоч так мені привітно,
Та щемить душа сама,
Я ще літо, я ще літо,
А в батьків уже зима, двічі
Виходять ведучі, в їхніх руках хліб на рушнику
Дівчина. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.
Хлопець. Для людей відкрита хата наша біла,
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.
Дівчина. Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,
Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі.
Хлопець. Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм.
Хай в світі буде більше в нас братів,
Хай в кожній хаті будуть короваї,
Щоб люд ніколи хліба не просив.
Дівчина. Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому
рушникові були високою ознакою гостинності українського народу.
Хлопець. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню
слов’янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало
духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її.
Дівчина. Цей звичай пройшов віки, став доброю традицією і в наш час.
Хлібом- сіллю сьогодні ми зустрічаємо наших гостей.
Вручають хліб-сіль групі учнів.
Учень (приймає хліб-сіль, вклоняється ). Дякуємо вам за вашу
гостинність!За це ми віддячимо променистим танцем!
Група учнів виконують український танець.
Хлопець. Випікання хліба в українській родині було не буденною справою,
а священним дійством. Його тонкощі передавалися із покоління в
покоління. Розділення першої хлібини було давнім звичаєм.
Виступ аматорського гуртка.
(дійові особи: мати, батько, хлопчик,
дівчинка)
Дівчинка. Діти допомагали посадити паляниці у піч і виходили з хати,
“щоб хліб не злякати”, доки він буде рости.
Хлопчик. Відчувши запах спеченого хліба, дівчинка стукала у двері і
казала:
Дівчинка. Дозволь, мамо, в хату увійти,
Хліб з печі вийняти помогти.
Мати. Заходь, доню, будемо хліб виймати,
На рушник долі його викладати.
Діти заходять,мати подає дівчинці хлібини, а вона викладає їх на
столі, застеленому чистим рушником.
Дівчинка. (покриває хлібини рушником, розшитим квітами). Щоб відпочив
та господаря діждався.
Заходить батько, сідає коло столу.
Батько. (до матері). Що то на столі лежить, ще й квітами вкрите?
Мати. То, батьку, хліб спочиває, господаря з лану дожидає.
Батько. То треба його взяти та й дітям дати.
Мати. Господаря просим!
Батько. Мати у хаті – господар при хаті. Без матері хата сирота, а без
батька вдова. Тож тобі, мати, хліб брати та дітям до нього слово казати.
Мати перекидає через ліве плече вишиваний рушник “щастя і долі”. Бере в
ліву руку хлібину, а в праву – ніж і, приклавши хліб до грудей, відрізає
скибочку.
Мати (до дівчинки). Оце тобі, Оленочко, донечко наша рідна. Гарною
зростаєш, батькам допомагаєш. Хай не обходять тебе щастя і доля. Щоб
люди тебе шанували, а хлопці – цілували, ось тобі цілушечка.
(віддає дочці скибку)
Дівчинка. Дякую вам, мамо, за вашу доброту і ласку!
Мати (відрізає наступну скибку). А це тобі, Іванку. Рано синок встає,
всьому лад дає. Рости здоровим та дужим, будеш Мар’янці добрим мужем.
(віддає синові другу скибку)
Хлопчик. Щиро дякую вам, ненько, за теплі слова !
Мати. Він виріс із зерниночки,
З тоненької билиночки.
Пустила вона вусики
І стала половіть.
Батько. Ішли дощі все літечко,
Крізь неба синє ситечко.
Зерно до зерна тулиться
І соком наливається,
І під вітрами буйними
Шумить, шумить воно.
Дочка. Ой, буде втіха кожному,
Невтішному, тривожному,
Хто виростив і виходив
Це золоте зерно!
Син. Щедрим сонечком, ясним нині
Хліб лежить на новій скатертині.
Виходять ведучі.
Хлопець. Був він змелений і протрушений,
У діжі старенькій замішений.
Дівчина. На тривогах, на нашій щирості
Він настояний і розчинений.
Хлопець. Надихайтеся запахом хлібним,
Щоб він пахнув вам полем рідним!
Учасники інсценування вклоняються, виходять.
Дівчина. Хліб у народі завжди берегли, цінували,ставились до нього, як
до
святині. Про хліб народ створив багато повір’їв.
–
®
Z\???OZ
\
^
`
p
¤
¦
ue
th
–
\?O\
`
¦
th
> Пильнували, щоб хліб не падав додолу. А як упаде, слід підняти,
перепросити, поцілувати і з’їсти. Якщо так не зробити,
будуть
великі збитки.
Дівчина. Коли хтось знаходив на дорозі окраєць, не можна було через
нього переступати. Треба підняти, обтрусити й покласти на видному місці
– птахам.
Хлопець. За гріх вважалося надкусити і недоїсти шматок. Не позичали
нікому з дому хліб, коли йшли вперше сіяти, бо не вродить.
Дівчина. А зараз хлібом- сіллю ми зустрічаємо наступних наших гостей!
Хлопець. На рушник розшитий
Хліб кладемо з сіллю,
Щоб легкі дороги
Славили Вкраїну.
Дівчина. Щоб у нашій праці
І в гучнім весіллі,
Шанували в світі
Над усе людину!
Подають групі учнів хліб-сіль на рушнику.
Група учнів виконує пісню А.Малишка “Пісня про рушник”.
Хлопець. Не було, мабуть, жодної хати на Україні, яку б не прикрашали
рушниками. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей.
Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров’я в сім’ї.
Дівчина. Все наше життя проходить поруч із рушником: ушановуємо
народження немовляти, виряджаємо у далеку дорогу батька – сина,
зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в останню путь…
Хлопець. Ой різними та нитками
Мережані рушники.
На них лягли, простяглися
Наші думи та гадки.
Дівчина. Скільки себе пам’ятаю,
Завжди світили мені
Вікна в задумі розмаю
І рушники на стіні.
Хлопець. З давніх-давен українські страви славляться своєю
різноманітністю та смакотою.
Дівчина. Українські господині готували безліч страв з борошна. Ми вам
розкажемо про галушки.
Хлопець. Це ж чому завжди у Тані
Щічки свіжі та рум’яні?
А тому, що Таня наша
Їсть галушки, борщ і кашу!
Дівчина. Ой смачні, ой смачні
Галушки у Тані.
Гречані, запашні,
З сиром, ще й рум’яні!
Хлопець. Вас чекають у макітрі
Галушки дуже ситні,
Білолиці, непогані,
Галушки у сметані.
Виступ аматорського гуртка
Дійові особи: мати, дочка Олена
Українська хата, мати порається на кухні.
Мати: Ой горе мені, горе! Що ж за дочка у мене росте? Зварити не вміє,
спекти не вміє, тільки якісь сухарики їсть та й усе! Олено, ану ходи
сюди! Чуєш?
Олена: (з іншої кімнати) Ой мамо, я телесеріал дивлюсь «Ранетки», не
займайте мене, бо дуже цікаво.
Мати: Ходи сюди обід варити! Зараз батько з роботи прийде, чим будемо
кормити?
Олена: А там ще чіпси із сметаною залишилися!
Мати: Ану йди сюди, бо візьму зараз кочергу та пройдуся по спині!
( Олена виходить з іншої кімнати)
Олена: Ну вже прийшла! Чого ви галасуєте, мамо?
Мати: Берися обід готувати!
Олена: Я не знаю, що його варити, кожен день щось видумують, посуд мий,
прибирай! Набридло!
Мати: Зваримо галушки!
Олена: Кого? Калушкі? Це що французька страва?
Мати: Ой лишенько! Ну нічого не знає! Галушки – це відварене, нарізане
невеликими квадратними кусочками тісто.
Олена: Та з чого ж їх робити ті галушки?
Мати: З борошна, крупів, сиру, картоплі й м’яса.
Олена: То що його все змішувать у міксері чи в кухонному комбайні?
Мати: Руками треба готувати, то смачніше буде.
Олена: Ну кажіть вже, з чого починати.
Мати: Бери борошно.
Олена: Два кілограми вистачить?
Мати: Чи ти здуріла, дочко? Двох склянок досить! Одне яйце, півсклянки
молока або води.
Олена: Якийсь чудний рецепт! А не можна в супермаркеті вже готове купити
і не морочити собі голову?
Мати: Не можна! Вимішуй тісто!
Олена: Отуди руками лізти? Та у мене ж манікюр!
Мати: Вимішуй скоріш, бо будемо голодні сидіти!
Олена: Ну, здається, вимісила.
Мати: Тепер викладай тісто на стіл та розкачуй його завтовшки 3-4 мм, а
потім нарізай квадратиками 10х15мм.
Олена: Ой, у мене десь лінійка була! Зараз принесу!
Мати: Та навіщо тобі та лінійка! Пильнуй, щоб квадратики були гарненькі
та рівненькі!
Олена: А непогано у мене виходить.
Мати: Тепер треба їх зварити у підсоленій воді до готовності.
Олена: А як же я їх зловлю у каструлі? Там вода гаряча та й багато тих
галушок вийшло!
Мати: Відкинемо на друшляк або виймемо шумівкою.
Олена: Ой, мамо, такі «древні» слова ви знаєте, що я їх ніде не чула.
Кажіть швидше, що далі робити, бо пахне смачно, а я вже їсти хочу!
Мати: Нехай стече вода, промий галушки холодною водою, щоб не
позлипалися!
Олена: А з чим же їх подавати?
Мати: Можна з шинкою, підсмаженим салом, цибулькою, з сиром, сметаною,
вершковим маслом.
Олена: Та давайте вже їсти, бо аж слинка тече!
Мати: Ти ж сухариків з червоною ікрою наїлася, то хіба голодна?
Олена: Навіщо ті сухарики, як така смакота! (куштує) М-м-м,
неперевершений смак! Відсьогодні я буду їсти тільки галушки!
Мати: (звертається до глядачів) І ви, шановні гості, скуштуйте нашу
страву!
РЕКЛАМНИЙ ВИСТУП
(Четверо учнів по черзі вигукують рекламні слогани)
Галушки з сиром їли всім миром!
Як з’їж галушки здобні, відразу станеш добрим!
Галушки з манних крупів смакують до супів!
Галушок з салом усім було мало!
Галушки з заварного тіста були гарні, як намисто!
Галушки з м’ясом запивали квасом!
Виходять ведучі.
Хлопець. Кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік. Так,
мабуть, нам від Бога дано.
Звучить народна легенда про українську пісню.
Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи
вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці –
дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до
торгівлі, італійці одержали хист до музики…
Обдарувавши всіх, підвівся Господь зі святого трону і раптом
побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута в вишивану сорочку,
руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з
червоної калини.
– Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.
-Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж.
Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт,
у своїй хаті немає правди й волі.
– Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав.
Як же зарадити твоєму горю?
Дівчина хотіла вже йти, та Господь, піднявши правицю, зупинив її.
– Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ.
Це – пісня.
Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця.
Поклонилась низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла
пісню в народ.
Дівчина. Було заборонено слово, письмо, прищепили до нашої культури те,
що їй з роду–віку невластиве. Але нація збереглася завдяки тому
півмільйонному пісенному вінку, котрим була заквітчана Україна, єдина
держава в світі, що має таку багату пісенну спадщину.
Хлопець. Пісня! Вона – серце народу, його душа, його крила. Витворена
народом, пісня пахне майовими дощами, синіми льонами, материними руками.
А то черкне ластів’їним крильцем вечірній небокрай, торкнеться нашого
серця і добуде чисту сльозинку з очей…
Дівчина. Такої неземної сили наша народна Пісня! Скільки людей,
затамувавши подих, слухали її трепетне і лагідне тужіння…
Звучить пісня “Цвіте терен…”
Хлопець. Українська пісня! Хто не був зачарований нею, хто не згадує її
як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути
красивим і ніжним, сильним і хоробрим?
Дівчина. Хіба можуть встояти ноги на місці, коли звучить весела,
жартівлива мелодія.
Виконується інсценізація пісні “Ой там, на товчку, на базарі…”
Конкурс на кращого знавця українських пісень
(із глядачами)
Дівчина. Рідний край! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших.
Оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси й доли, високі
блакитні небеса! Хіба є що на світі краще за це миле серцю дозвілля,
хіба є що на світі дорожче за Вітчизну ?
Хлопець. Рідний дім, дорога батьківська хата, гостинна, ласкава оселя.
Які близькі й знайомі нам ці слова! Вони входять у нашу свідомість разом
з материнською піснею.
Дівчина. Тут ти народився, вперше побачив світ, уперше ступив крок.
Хлопець. А потім ти вийшов за поріг ! Перед тобою відкрився чарівний
світ. Коло вікна цвітуть вогнисто мальви, соняшники, вишні.
Дівчина. А над хатою синіє високе, безкрає, бездонне небо…
Простяглася розгонисто вулиця в шумливих яворах і тополях. Вже веде до
школи…
Хлопець. Ширшає, розсувається загадковий мінливий світ. І ти починаєш
розуміти, що то – твоя Батьківщина, що звідси, від батьківського порога,
від материнської пісні, вона бере свій початок.
Звучить пісня “Україно”
(Приспів співають усі присутні)
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
