Школа церковного співу в Манявському Скиті (реферат)

Реферат на тему:

Школа церковного співу в Манявському Скиті

Вже перші ігумени Манявського Скиту, Іов і Феодосій велику увагу
приділяли церковному співові. З «Житія Іова» — настоятеля скиту знаємо
про «болгарський улейний спів». Наступник Іова Княгиницького ігумен
Феодосій сам був творцем гимнографічних співів, один з яких «Аллилуйя» 3
гласу дійшов до наших днів в двох Манявських Ірмолоях 1684 і 1731-1733
років . Феодосій (†1629) — диякон, ігумен Манявського Скиту, деякий час
був дияконом буковинського монастиря Путна. Музикознавець проф. Ю.
Ясиновський припускає, що путянський знавець болгарського співу Феодосій
Зотик (Зонара) і ігумен Манявського Скиту — та ж сама особа.
Правдоподібно, за час ігуменства цього Феодосія зародилася ідея
створення школи церковного співу.

Про функціонування тут школи церковного співу з виразною орієнтацією на
болгарський напів добре засвідчують згадувані вже три нотолінійні
Ірмолої, що були створені у Манявському Скиті. Збереглося ще декілька
Ірмолоїв, котрі собою нагадують манявське походження, наприклад Ірмолой
середини XVII століття (НД 103), «по преданію», переписаний у
Манявському Скиті, як це стверджував жертводавець пам’ятки Фаддей
Левицький . Це підтверджується і записами на полях рукопису, в яких
мовиться про його передачу у 1803 році «do wiesi Maniawy» та
приналежність до «Ecclesia Maniaviensis»- тобто манявській церкві.
Подібну легенду про походження з Манявського Скиту носить також Ірмолой
кінця XVIII століття (ПЕТР.209), в якому є запис «З Скиту».

Школа церковного співу Манявського Скиту виховувала не лише кадри для
своїх власних потреб. Вихованці Скиту дуже часто діяли у навколишніх
містах, містечках та селах, де не лише підтримували дух святого
Православ’я, плекаючи церковний спів, але й вчили дітей співати в
церквах, і з цією метою часто переписували нотолінійні Ірмологіони, в
яких в певній мірі відображалися традиції скитського співу. Збереглося
декілька таких пам’яток, створених в далеких околицях. Це передовсім два
Ірмолої Симеона Бронницького (F-301 і Рук.86). У рукописі «Рук.86»
зберігся титульний аркуш, з якого стало відомо, що він переписаний у
1726 році в м. Богородчани при церкві Успенія Пресвятої Богородиці. В
іншому, гірше збереженому рукописі Симеон Бронницький занотував, що він
сам створив художні прикраси в цій книзі. Нотолінійні Ірмологіони були
створені і у містечках Тисмениці, Лисці, Загвіді. Збереглося декілька
пам’яток, які були в ужитку в навколишніх селах і містечках: Горохолина,
Гринівка, Іваниківка, Кривець, Старі Богородчани, Грабовець, Глибока.
Сьогодні всі ці села належать до Богородчанського району
Івано-Франківської області. Майже всі книги писані чіткою і гарною
каліграфією, мальовничо оздоблені орнаментом, багаті на співочий
репертуар, мають вказівки на різні напіви — скитський, острозький,
київський, болгарський, сербський, грецький та інші. Всі ці факти ще раз
підтверджують, що разом з Манявським Скитом, Святу Православну віру
ревносно оберігали від чужих зазіхань довколишні міста і села.

Вплив культури церковного співу Манявського Скиту охоплював і значно
ширші території, що добре підтверджується розповсюдженням «скитського
напіву». Не можна забувати і про те, що Скит постійно підтримував
зв’язки з найважливішими центрами розвитку Православного церковного
співу: Перемиською та Львівською Єпархіями. В умовах тодішньої Галичини
три найбільші осередки церковного співу (Перемишль, Львів і Манявський
Скит) культивували його по різному. Львів та його Успенське Братство
запозичував новітні надбання Заходу і пристосовував їх до місцевих умов
і православного обряду. Перемишль твердо тримався давніх форм церковного
православного співу. А Манявський Скит забезпечував вплив новітньої
хвилі з поствізантійської мистецької культури, дякуючи діяльності
відомої тоді школи «болгарського напіву». Така тісна взаємодія
забезпечувала рівновагу й збереження основ самобутності української
церковної музики. Саме в таких умовах формувався Галицький розспів,
коріння котрого найбільше переплетені з традиціями Школи церковного
співу Манявського Скита.

Український нотолінійний Ірмолой є багатожанровим збірником духовних
піснеспівів, до якого входять молитви з різних Богослужінь. Сама назва
«Ірмолой», або «Ірмологіон» походить від терміну «ірмос», що в перекладі
з грецької мови означає «пісня величальна», або «гимн» . Як вже
згадувалось вище, відкриття і перші дослідження Манявських Ірмолоїв
належать болгарській досдідниці музикознавцю Є. Тончевій. А перше
оформлення і упорядкування Ірмолоїв Манявського Скита в єдиний Каталог
українських та білоруських Ірмологіонів здійснив професор Львівської
Державної консерваторії, музикознавець Ю. Ясиновський, фундаментальна
праця котрого має титул «Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої
16-18 століть», видана у Львові в 1996 році. Серед понад тисячі описів
Ірмолоїв, що сьогодні зберігаються по музеях, архівах, чи приватних
збірках в усіх кінцях світу, автор подає також опис трьох нотолінійних
Ірмолоїв, створених у Манявському Скиті в XVII-XVIII століттях, що
сьогодні знаходяться в Бухаресті.

Коротко ознайомимось з описами цих Ірмолоїв, згідно послідовності років
видання, умовно назвемо їх «перший», «другий» і «третій».

?????????}?стихири на свята: Собор Архістратига Михаїла, Введення во
храм Пресвятої Богородиці, свт. Миколаю, Різдво Христове, св. ап. Петру
і Павлу, на Успеніє Пресвятої Богородиці «Богоночальним мановенієм», з
вказівкою «болгарского напілу», та піснеспіви інших свят.

На сторінках 93-99 знаходимо «Бог Господь» та воскресні тропарі на вісім
гласів, знову ж з вказівкою «напіву болгарського», далі — піснеспіви
полієлею, величанія окремим празникам і святим, (стр.118-120), «Всякоє
диханіє «з вказівкою» києвскоє», інший варіант цього співу з грецьким
текстом, тропарі «Покаянія отверзи ми двері»(стр.124-128), Літургія св.
Іоана Златоуста, де Трисвяте написане грецьким текстом «Агіос о Феос»,
празничне «Єлици во Христа хрестистися», на Воздвиження Чесного Хреста —
«Кресту Твоєму», Аллилуйя 8-ми гласів, Херувимські пісні з грецьким
текстом, «Достойно єсть» на вісім гласів, Євхаристичний канон,
Запричасники (стр. 147-198). Крім того, Великопісні піснеспіви: Літургія
Преждеосвящених Дарів, молитви вечірні. Від сторінки 240 до 261 —
Задостойники Дванадесятих празників. Гортаючи Ірмолой, постійно
зустрічаємо вказівки:»напів київський, болгарський, скитський,
волоський, грецький» і ін.

«Другий» Ірмолой Манявського Скита побачив світ у 1684 році. Сьогодні в
Каталозі під № 252. Складається з 418 аркушів. Подібно як в попередньому
Ірмолої, частина текстів писана грецькою мовою киричними буквами.
Орнаментика, заставки та ініціали — в основному плетінка і рослинні
мотиви. На мініатюрах зображені св. Іоан Дамаскин (стр.10), преподобні
Антоній і Феодосій Печерські, препод. Іов і Феодосій Скитські та ін. На
стр. 144 — зображення Манявського Скиту. В «Передмові до боголюбивого
півца» згадані скитські ігумени Іов і Дорофей. (стр.4-8): «Сия книга
Ірмолой напіву болгарського, содержащая в себі пінія святия обителі
нашея скитскія .За благословенієм і ізволенієм пречеснаго о Христі
Господина отца нашего ігумена ієромонаха Дорофея. Року Божого 1684
місяца априля дня 2 совершися. Варнава, послушник Свято Скитский»
(стр.10). Зміст цього Ірмологіону багато чим нагадує зміст попереднього:
«Бог Господь» і тропарі на 8 гласів, полієлей, особливі піснеспіви
Дванадесятих празників, Літургія св. Іоана Златоуста, св. Василія
Великого, Преждеосвященних Дарів; та ін. Однак серед вказівок бачимо
напіви: київський, болгарський, скитський, острозький, волинсьий,
волоський, грецький. Серед піснеспівів нововведеного острозького напіву
— «Блажен муж» на стор. 414;, а волинського напіву — задостойник на
Літургії Василія Великого «О Тебі Радується» (стр.232).

Під № 720 в Каталозі знаходимо «третій» Ірмологіон Манявського Скита,
який датується 1731-1733 рр., має 312 аркушів, орнаментика, заставки та
ініціали — рослинні мотиви друкованого типу, 24 мініатюри; на стр. 34
зображений цар Давид з псалтерієм, малював Амвросій; на стр.9 — копія
гравюри почаївського друку 1651 року. Запис 1769 року ігумена
Манявського Скиту Ісаії, який надав двом монахам Волощини Кирилу і
Симеону, після відвідин Скиту, право вільного переїзду на батьківщину
(стр.312, писано польською мовою). На початку книги — вказівки: «От
Устава скитскаго расположеніє; подобаєт відати о сем…» тут згадані
скитські ігумени Іов і Феодосій, які запровадили болгарський напів у
Манявському Скиту (стр.2, 3). До сторінки 11 продовжуються Богослужбові
вказівки. На стр. 48 — піснеспіви св. рівнап. кн. Володимиру. Подібно,
як і в попередніх двох Ірмологіонах в цьому також поміщені тропарі та
стихири на різні свята, порядок богослужінь Пісної та Квітної Тріодей,
та ін. Вказані напіви: болгарський, скитський, волоський, грецький.
Вперше зустрічається гимн Амвросія Медіоланського «Тебе Бога хвалим»
крім того — степенні-антифони, іпакої, прокимни, але без нот.

Опис змісту цих трьох Скитських «Болгарських» Ірмологіонів дає
можливість визначити основні складові частини співочо-духовного
репертуару, а саме:

1. Восьмиголосий цикл на «Господи воззвах», стихир на стиховнях, а також
на «Хвалітех», серед них — Догматики, Богородичні і подобні з
Богослужіння Октоїха.

2. Такий сам цикл стихир з Мінеї.

3. Восьмиголосий цикл «Бог Господь», тропарі воскресні.

4. Піснеспіви та молитви Полієлея (тільки духовний текст, без нот).

5. Піснеспіви Дванадесятих празників і великих святих, середних також і
припіви 9-ої пісні канонів.

6. Піснеспіви трьох Літургій:

а). св. Іоана Златоуста;

б). св.Василія Великого;

в). Літургія Преждіосящених Дарів.

7. Ірмоси (канони) воскресні і празникам.

8. Піснеспіви з Пісної та Квітної Тріодей.

Ці особливі частини є стійкими — вони повторюються в усіх трьох
рукописах. Однак серед перечислених в трьох Ірмологіонах частин,
особливе місце займає частина 6а — піснеспіви з Літургії св. Іоана
Златоустаго. А тому що в цю частину включені піснеспіви грецькою мовою,
хоч і написані кирилицею, дає підставу вважати всі три Скитські
Ірмологіони двомовними — слов’яно-грецькими. І все ж переважає в
Ірмологіонах мова слов’янська. До грецького репертуару належать:
Трисвяте, Херувимські пісні, Достойно єсть. Двомовними можна назвати
«причастні», — під нотами підписаний і грецький, і слов’янський текст.

Особливу цікавість викликають піснеспіви з позначенням «Скитський
напів». Тексти цього напіву переважно з Літургії. Найпоширенішим є
«Достойно єсть»(зі слов’янською підтекстовкою), і той сам спів з
грецьким текстом — Аксіон естин; у поодиноких випадках «Іже Херувими»,
«Милость мира», задостойник «О Тебі радується». І тільки один раз серед
Скитських напівів зустрічаємо нелітургійний жанр — «Благословен єси
Господи»- на полієлеї.

У Манявських Ірмолоях на особливу увагу заслуговує репертуар грецького
та волоського напівів. І все ж найбільше піснеспівів позначено вказівкою
«напів болгарський». Це дає змогу ще раз переконатися, що саме цей
наспів стався основою Галицького розспіву і домінував в церковній
співочій практиці не тільки у Манявському Скиті, але й майже по усій
Галичині.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *