Історія баяну (курсова робота)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Історія баяну”

ПЛАН

Вступ

1. Історія виникнення музичного інструмента. Його технічні можливості

2. Зародження гри на баяні

3. Творчі досягнення баяністів 20-40-х років

4. Ансамблеве виконання на баяні

5. Розквіт баянного мистецтва. Видатні майстри гри на баяні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність вивчення історії баяну, його поширення є вкрай цікавим і
повчальним. В першу чергу для тих, хто, власне, грає на цьому музичному
інструменті. Дане курсове дослідження не тільки збагатить історичні
відомості дослідника, але дозволить більш усвідомлено відноситися до гри
на баяні, розумітиме глибинність і народність цього інструменту,
спонукатиме досягненню більшої майстерності і віртуозності у виконанні
музичних композицій на баяні.

Звідки ж бере коріння своє слово “баян”? Ця назва пішла від імені
легендарного давньоруського співака – дружинника. Боян (XІ ст.)
поет-співець давньої України, відомий за згадкою у «Слові о полку
Ігоревім», де він згаданий сім разів. Боян, без сумніву, ім’я власне.
Хоча ім’я Б. справді існувало на Русі, багато дослідників вважали, що в
даному випадку це піднесене до власного імені загальний іменник «баян»
(від «баяти»), що означало співця тобто рівнозначне за значенням словам
«скальд», «бард».

Інструмент баян відноситься до великої групи інструментів — гармонік. У
створенні різних видів гармонік брали участь російські, французькі,
німецькі й австрійські майстри.

Авторам хроматичної гармоніки є Микола Бєлобородов (1870). У 1907 р.
рязанський майстер П.Е.Стерлігов, удосконаливши існуючу конструкцію,
виготовив хроматичну гармоніку унікальної конструкції, аналога якої не
було в усьому світі. Її і назвали баяном.

З того часу баян, маючи значно більше виконавчих можливостей, ніж прості
гармоніки, почав захоплювати увагу як народних, так і професійних
виконавців у різних країнах світу.

В даній роботі плануємо дослідити історію виникнення баяну, особливостей
розвитку гри на баяні, видатних майстрів гри на баяні.

1. Історія виникнення музичного інструмента.

Його технічні можливості

Праобраз баяну з’явився кілька століть назад, і вже тоді він мав значну
перевагу перед такими інструментами, як позитиви (маленькі кімнатні
органи), регалі (настільні органи). Для гри на них як правило було
потрібно два чоловіки — музикант і помічник, який керує міхами.

При цьому позитиви і регалі мали відносно рівне звучання, позбавлене
дрібних відтінків.

Конструкція ж інструментів сімейства клавішно-пневматичних гармонік, у
тому числі баяна й акордеона, дозволяє всі дії виконувати одній людині,
що відкриває колосальні можливості для тонкої роботи зі звуком.

Авторам хроматичної гармоніки є Микола Бєлобородов (1870). У 1907 р.
рязанський майстер П.Е.Стерлігов, удосконаливши існуючу конструкцію,
виготовив хроматичну гармоніку унікальної конструкції, аналога якої не
було в усьому світі. Її і назвали баяном.

Згодом конструкція баяна мінялася. Ліва клавіатура, яка раніше
використовувалася лише для акомпанементу, тепер по виконавських
можливостях майже не поступається правій.

Діапазон інструмента наближається до фортепіанного. З’явилася велика
кількість регістрів-тембрівів, які виконавець може переключати під час
гри.

Баян — сучасний камерний інструмент. Його універсальність дозволяє грати
найрізноманітнішу музику — від перекладань органної і клавірної класики
до складних (як у технічному відношенні, так і в плані музичної мови)
творів сучасних композиторів, які складають спеціально для баяна.

Своєрідним відкриттям інструмента стала п’єса Софії Губайдуліної «De
Profundis» (1978). Останню свою річ «Світло в пітьмі» Едісон Денісов
написав також для баяна.

У систему професійної музичної освіти навчання грі на баяні було
включено ще в довоєнний час. Тоді ж починають формуватися виконавські
школи. Зараз класи камерного баяна є в багатьох закордонному і
російському музичному вузах. Активна концертна діяльність відомих
баяністів — Фрідріха Липса, Володимира Підгірського, Могенса Еллегаарда,
Ельзбет Мозер, Матті Рантаннена, Йосипа Пуріца, — розбудила інтерес в
інших музикантів до акустичних можливостей інструмента. Баян прекрасно
звучить в ансамблі зі струнним квартетом, віолончеллю, клавесином.

Зараз вже є всі підстави пророкувати цьому інструменту велике майбутнє.
Творчість — процес постійного відновлення образотворчих і виразних
засобів, і поява нового інструмента повинне надихнути музикантів на
подальші творчі пошуки.

2. Зародження гри на баяні

Найпростішу гармонь від сучасного баяна відділяє трішки більше
десятиліття. Хоча мистецтво російських гармоністів нараховує більше
півтора сотень років, у перші десятиліття нашого століття воно
залишалося в основному розважальним: гармоністи-професіонали заробляли в
розважальних і питних закладах, грали біля каруселей і на манежах
цирків.

Але деякі гармоністи вже наприкінці 19 — початку 20 століття намагалися
розширити свій репертуар за рахунок творів музичної класики (П.Невський,
П.Жуків, Я и С. Орландські — Титоренко та ін.).

З виконання класичних творів на найпростіших мелодійних гармоніках —
«черепашках» починав свій шлях у мистецтві видатний вітчизняний
просвітитель, організатор першого оркестру народних інструментів
В.Андрєєв.

У 1935 р. відбулася важлива подія в історії виконавства на народних
інструментах: у травні відомий баяніст П.Гвоздьов вперше в концертній
практиці виступив із сольним концертом із двох відділень у
ленінградському залі Товариства камерної музики.

А двома роками пізніше ним же, у залі Ленінградської філармонії був
виконаний перший великий твір — Концерт для баяна з оркестром Ф.Рубцова.

Ці події багато в чому змінили уявлення музикантів про художні
можливості інструменту.

В цей час інтенсивний розвиток одержує і концертне виконання обробок
музичного фолькльору (І.Паницький, Імаланін, тріо баяністів у складі
І.Кузнєцова, Я.Попкова, Аданілова та ін.).

Баян органічно ввійшов у практику музичної освіти. Вирішальну роль у
цьому зіграли факультет і кафедра народних інструментів, відкриті в 1948
р. в Державному музикально-педагогічному інституті ім. Гнесіних при
активному сприянні ентузіаста й активного пропагандиста народних
інструментів А.Ілюхіна.

Саме Інститут ім.Гнесіних з початку 50-х рр. стає основною «кузнею»
майстрів баянного виконавства, серед яких сьогодні чимало лауреатів
міжнародних і внутрішніх конкурсів, Народних артистів СРСР, Росії та
України, Заслужених працівників культури (Р.Шайхутдинов, В.Суханов,
В.Фільчев, С.Матрасов, В.Семенов, Ф.Ліпс, М.Зацепин, Ю.Шишкін і ін.).

3. Творчі досягнення баяністів 20-40-х років

20-і роки знаменують собою дуже важливий етап не тільки надалі розвитку
виконавства на баяні, але й в історії вітчизняної гармоніки. У цей
складний період становлення радянської музичної культури держава
приділяла особливу увагу гармоніці як найбільш діючому знаряддю
підвищення культурного рівня населення, єдиному для більшості районів
країни інструменту, який сприяв поширенню музики і музичної освіти.

У 1928 році в Москві відбулася Перша Всесоюзна виставка гармонік. У світ
вийшла газета «За гармоніку». На восьми сторінках вона висвітлювала
проблеми розвитку виконавства на народному музичному інструменті,
подавала відомості про конкурси, новинки нотної літератури, нових
моделях гармонік і баянів.

Починає розглядатися питання про організацію системи музичної освіти
виконавців на популярних народних інструментах.

У 1926 році в Ленінграді при Третьому державному музичному технікумі з
ініціативи Я.Ф. Орланського-Титаренко, К.Н. Летвиченко й А.Л. Клейнарда
відкривається клас баяну.

Організується професійне навчання баяністів і в Москві. Першими
викладачами по баяні в Музичному технікумі імені Червоної Прєсні були
Л.М.Банович, А.Ф. Данилов, В.І. Косарев, B.C. Рижков.

Відкриваються класи баяна в навчальних закладах інших міст: у 1924 році
в 1-й музпрофшколі при Київській консерваторії, у 1928 році в Омську.

У 1926 році в Москві Л.М. Бановичем був створений «Перший у СРСР
Державний симфонічний оркестр гармоністів». Його плідна
музично-просвітительська діяльність протягом 13 років існування є
славною сторінкою історії баяну радянського періоду.

У 20-і роки починається творча діяльність тріо баяністів у складі
А.Кузнєцова, М. Макарова і Я. Попкова. У 1925 році вони працювали в
Театрі імені Вс. Мейєрхольда, беручи участь у музичному оформленні
спектаклів видатного режисера («Ліс» А. Островського, «Клоп» В.
Маяковського, «Мандат» Н. Ердмана, «Даєш Європу» М. Підгаєцького й
інших). Одночасно тріо здійснювало численні концертні виступи й участь у
радіопередачах. Артисти стали першими радянськими баяністами, які
побували за кордоном (Німеччина, 1930).

У 1934 році замість М. Макарова до складу тріо ввійшов А.Данилов.
Діяльність цих музикантів, що продовжувалася близько 30 років, одержала
найширшу популярність і загальне визнання в країні.

Класичні твори, музика радянських композиторів, обробки народних пісень
і танців — все знаходило в їх виконанні майстерне втілення, звучало
яскраво, виразно і неповторно. У супроводі тріо виступали видатні
співаки І.Козловський, С. Лемєшев, Л. Русланова. Ансамбль неодноразово
грав із симфонічним оркестром.

Іншими популярними виконавцями на баяні в Москві в 20-і роки були
І.Мар’їн і переїхали з Петрограда В. Жерехів і В. Александров, які
об’єдналися в тріо.

З 1929 року вони стали працювати в Ансамблі червоноармійської пісні, де
баяни почали використовуватися як основний музичний інструмент.

Продовжується виконавська діяльність Я. Орланського-Титаренко, які
виступали в тріо з К. Летвиченко і Т. Кукушкіним.

У Саратові організується «Тріо Бах» у складі Миколи, Володимира і Якова
Безфамільних, які виконували з великим успіхом твори Л. Бетховена,
Ф.Шопена, Ф. Листа, М. Глинки, П. Чайковського, Р. Глієра, С.
Прокоф’єва.

У сибірському краї великою популярністю користувався сліпий баяніст
І.Маланин, який працював протягом 20 років солістом Новосибірського
радіокомітету (1928 — 1948), а потім Новосибірської філармонії (до 1957
року).

Там же в Сибіру, у Красноярську, у 1924 році утворився сімейний квартет
Онєгін, який з успіхом гастролював по країні майже чверть століття. У
1935 році ансамблю, визнаному високомистецьким колективом, було
привласнене ім’я М.М. Іпполітова-Іванова. У репертуарі квартету були
Симфонія сіль мінор В.А. Моцарта, увертюра «Егмонт» і Патетична соната
Л. Бетховена, «Незакінчена симфонія» Ф. Шуберта, увертюри до опер
«Вільгельм Телль» Дж. Россіні і «Руслан і Людмила» М. Глинки, рапсодії
Ф. Листа.

Перші спроби створення оригінальних творів для баяна відносяться до 30-х
років. Серед них Сюїта для баяна з готовими акордами Ф. Климентова
(«Марш, Пісня і Масовий танець»), Концерт для виборного баяна із
симфонічним оркестром Т. Сотнікова (Ростову-на-Дону, 1937, виконавці —
баяніст В. Павлюк, симфонічний оркестр під управлінням М. Павермана),
Концерт для баяна з оркестром російських народних інструментів Ф.
Рубцова (Ленінград, 1937).

4. Ансамблеве виконання на баяні

У 30-і роки одержує подальший розвиток і ансамблеве виконавство. Широке
поширення на естраді одержали дуети, тріо, квартети й інші склади.
Навряд чи не найвідомішим ансамблем була «Гармонія», створена Василем
Варшавським у 1904 році. Основу величезного репертуару ансамблю складала
побутова музика й у першу чергу — танцювальна на будь-який смак від
російської «Барині» до «Аргентинського танго». Сотні тисяч платівок із
записами ансамблю поширилися по всій Росії та Україні.

Так, у 1930—1935 роках здобуває популярність квінтет баяністів у складі
В. Рожкова, Н. Отделенова, С. Белікова, В. Медведєва, А. Тихомирова.
Баяністи нового покоління, вони вже мали спеціальну музичну освіту і
були викладачами Інструкторсько-педагогічного технікуму ім. Червоної
Прєсні. Інтенсивна концертна діяльність, виступи по радіо, кількаразове
виконання складного репертуару із Симфонічним оркестром Великого театру
сприяли високому авторитету цього колективу в слухачів.

Оригінальний ансамбль створюється в 1934 році в Ленінграді. Невтомний
Я.Орланський-Тітаренко винаходить монофон — оркестрову темброву
гармоніку, яка представляла собою одноголосий інструмент із правою
клавіатурою. Тоді ж під управлінням Я. Орланського-Титаренко
народжується квартет монофонів, куди входили А. Тебнев, Л. Литвинов, П.
Демидов і А.Кудрявцев. У такому складі ансамбль існував до 1940 року. З
1949 року в квартеті разом з А. Кудрявцев і А. Тебневим стали грати Т.
Петерсон і В.Гаврилов. Виступи квартету монофонів стали першим досвідом
використання тембрових гармонік у концертній діяльності баяністів.

Примітним фактом історії баяна в 30-і роки було його введення в
самодіяльні і професійні оркестри народних інструментів, у тому числі в
Державний російський народний оркестр (згодом ім. Н. Осипова) і в
оркестрову групу хору ім. М. Пятницького (1938). Це безумовно збагатило
звучання оркестрів, додало їм відсутню міць і нові яскраві темброві
фарби. Баян стає основним музичним інструментом у створеному в 1937 році
І. Моісеєвим ансамблі народного танцю, в армійських колективах.

У 1934 році в Київській консерваторії відкрився відділ, а потім у 1939
році — перша в СРСР кафедра народних інструментів.

У 1939 році проходив Перший Всесоюзний огляд виконавців на народних
інструментах, що став важливою подією в літописі виконавства на
гармоніці. На другий тур огляду в Москву з’їхалося більш 200 баяністів
із усіх кінців країни. Першої премії був визнаний гідним саратовський
баяніст І. Паницький, другий — гармоніст Ф. Туішев, третій — Н. Різоль,
М. Белецька (у баянному дуеті). Грамотою була нагороджена Р. Белецька (у
баянному дуеті).

40-і роки — славні роки в біографії баяна. Адже він воював разом з нашим
народом. І саме роки війни виявили справжню народність цього музичного
інструменту. Баяну, гармоніці, їх місцю і ролі у важкі військові роки
присвятили свої твори поети А. Бабаків, А. Софронов, А. Твардовський,
А.Прокоф’єв, композитори М. Блантер, В. Соловей-Сивий.

В роки війни в армійському ансамблі народжується один із самих чудових
за всю історію баяна дует у складі А. Шалаєва і Н. Крилова. Їх спільна
творча діяльність продовжувалася 35 років! Яскрава професійна
майстерність музикантів, великий репертуар, створений керівником
ансамблю А. Шалаевим, уплинули на багато поколінь баяністів
післявоєнного років.

5. Розквіт баянного мистецтва, подальше удосконалення музичного
інструменту. Видатні майстри гри на баяні

У 50—60-і роки з’являється нове покоління баяністів, чия творчість
піднімає мистецтво гри на баяні на нову художню висоту. Це Ю. Козаків,
А.Бєляєв, В. Бесфамільнов, В. Галкін, Е. Митченко, А. Полєтаєв.

Юрія Івановича Козакова заслужено називають артистом-першовідкривачем.
Саме завдяки його творчій фантазії з’явився на світ якісно новий
багатотембровий готовий-виборний баян. З концертів Козакова почався
інтенсивний розвиток академічної сфери в жанрі сольного виконавства на
баяні. Нарешті, Козаків поклав початок тріумфальному ходу російського
баяна по всій планеті.

І глибоко закономірно, що саме цей музикант першим з радянських
баяністів був визнаний гідним почесного звання народного артиста СРСР.

«З кожним днем, — згадує артист, — для мене яснішало, що з інструментом
треба щось робити, тому що тодішня конструкція «готового» баяну
неймовірно обмежувала виконавські можливості і вже ніяк мене не
влаштовувала. Необхідно було внести в конструкцію серйозні
удосконалення, що дозволили б значно розширити репертуар і поліпшити
якість виконання. Був потрібний багатотембровий готовий-виборний
інструмент.

І такий диво-баян у 1951 році був створений чудовими радянськими
майстрами Ф. Фігановим і Н. Селезньов. Відкрити нові широкі виконавські
можливості захопили музиканта.

У 1955 році на художньому конкурсі V Всесвітнього фестивалю молоді і
студентів у Варшаві Козаків був визнаний гідним звання лауреата і
нагороджений золотою медаллю і дипломом першого ступеня. Через два роки
артист одержав право на сольний концерт у двох відділеннях. Він відбувся
в Москві в Малому залі консерваторії і пройшов з величезним успіхом. «Це
була перемога баяна. Лід був зламаний!» — згадує Юрій Іванович. Так з
1957 року починається, за словами А.І. Хачатуряна, період утвердження
баяна «на вершинах музичного Олімпу».

Половину світу об’їздив Козаков з новим російським баяном. І всюди —
незмінний успіх, захоплений прийом, гарячі відгуки преси. У 1965 році в
Женеві, у Палаці націй, відбулися два концерти на честь 20-річчя ООН.
Козакову — єдиному з всіх артистів — довелося за вимогою публіки
виступити двічі в обох концертах.

Плідна творча і суспільна діяльність народного артиста СРСР Юрія
Івановича Козакова, усе його життя присвячені, як він сам говорить,
«розвитку баянної справи».

Анатолій Володимирович Бєляєв народився в невеликому селі на озері
Селігер у джерел Волги. З дитинства він успадкував від батька любов до
баяна і народної пісні. У 1943 році в блокадному Ленінграді
дванадцятирічний хлопчик починає займатися в Палаці піонерів у відомого
педагога П. Смирнова. На все життя залишилося в його пам’яті перший
виступ у госпіталі, де поранені бійці слухали прості народні мелодії у
виконанні юного музиканта. Усе більш міцніюче захоплення музикою
приводить юнака в музичне училище. Уже в ті роки Бєляєв намагається
розширити художні можливості традиційного баяна.

На вступних іспитах у ГМПІ ім. Гнесіних А.В. Бєляєв у 1952 році здивував
приймальну комісію виконанням дуже складної програми, у яку входила
П’ята симфонія Бетховена в перекладі молодого музиканта.

Першому з молодого покоління баяністів того років Бєляєву випала честь
представляти баян за кордоном. У 1954 році на музичному фестивалі
Скандинавських країн в Осло він завойовує перший приз. Три роки пізніше
Бєляєв стає лауреатом художніх конкурсів Всесоюзного фестивалю і VI
Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві, власником двох
золотих медалей.

Природний талант і високий професіоналізм висунули баяніста Бєляєва
наприкінці 50-х — початку 60-х років у ряд кращих радянських
виконавців-інструменталістів. Артист багато концертує в містах
Радянського Союзу, виступає по радіо, телебаченню, гастролює за рубежем.
В Англії, Швеції, Данії, Польщі, Канаді випускаються платівки з записами
його виконання.

Під час гастролей по Європі він уперше почув електронний орган.
Багатство його тембрових фарб і міць вразили Бєляєва.

Музикантом опанувала думка з’єднати природні тембри баяна з можливостями
електрооргану. По пропозиціях і рекомендаціям В. Бєляєва і конструктора
баянів Ю. Волковича в 1965 році італійська фірма «Фарфіза» виготовила в
співробітництві з фахівцями Чикагського музичного інституту електронний
баян. Першим виконавцем на ньому став баяніст Анатолій Бєляєв. Так у
творчій біографії Бєляєва почався новий етап — освоєння і утвердження на
концертній естраді унікального музичного інструмента.

Електронний баян Бєляєва зазвучав у концертних залах країни і за
рубежем, викликаючи захоплені відгуки слухачів і високу оцінку музичної
критики. Художник творчий, шукаючий, Бєляєв виступає в ансамблі з
відомими скрипалями, виконуючи сонати І.С. Баха й А. Корелли, з камерним
оркестром Московської консерваторії записує на пластинку Концерт для
органа Ф. Пуленка.

Коли сьогодні слухаєш баян Бєляєва в сполученні з іскрометними пасажами
і проникливим тремоло домри Любові Торгошевої, не віриться, що всего два
музиканти створюють відчуття повнокровного звучання оркестру. Перед в
ансамблю нові творчі поїздки і зустрічі в нас у країні і за рубежем.

Для виконавського стилю В.В. Бесфамільнова, що відрізняється яскравою
оригінальністю і неповторністю, характерні поетичність, натхненність,
прекрасний звук і віртуозна техніка гри на інструменті. Артист, чий
репертуар величезний, був першим виконавцем багатьох творів для баяна, у
тому числі Концертів для баяна Н. Різоля, К. Мяскова (Першого і
Другого), Я. Лапінського (Першого і Другого), Н. Сильванского (із
симфонічним оркестром), І. Шамо (для баяна і струнних, присвяченому
виконавцю), Токати і Гуморески Н. Чайкіна, Експромту В. Уласова,
концертних транскрипцій І. Яшкевича (вальсу «Весняні голоси» І. Штрауса,
«Італійської польки» С. Рахманінова, Чардашу В.Монті). Виконання
Бесфамільнова неодноразово записане на грамплатівки і компакт-диски.

Заслужений артист В’ячеслав Анатолійович Галкін — перший радянський
баяніст, відзначений 1-й премії на Міжнародному конкурсі баяністів і
акордеоністів у Клінгенталі (1966). У 1958 і 1968 роках на конкурсі
«Кубок світу» ним завойовані срібні нагороди. Крім цього він став
лауреатом художніх конкурсів виконавців на народних інструментах на VI і
VII Всесвітніх фестивалях молоді і студентів, одержавши золоті медалі.

З 1962 року Галкін — соліст Московської філармонії. Його баян звучав не
тільки по всій нашій країні, але й у Норвегії, Данії, Фінляндії,
Болгарії, Угорщині, Індії, В’єтнаму, Китаї, Японії й інших країнах.
Виконавцем записана велика кількість пластинок. Галкін став першим
виконавцем Концерту для баяна Ю. Шишакова (у другій редакції),
Імпровізації, Речитативу і Токати А. Рєпнікова, Дитячої сюїти № 4 В.
Золотарьова, концертних варіацій і парафраз на теми народних пісень, а
також Сюїти для баяна мі-бемоль мажор В. Іванова.

Баяніст Едуард Павлович Митченко став солістом Москонцерта в 1964 році.
На конкурсі виконавців на народних інструментах на VII Всесвітньому
фестивалі молоді і студентів у Відні (1959) він був визнаний гідним
золотої медалі, а на конкурсі «Кубок світу» у Празі (1962) — срібної.

В історію баянного мистецтва періоду 60-х — початку 70-х років цей
музикант увійшов як перший інтерпретатор багатьох нових значних
оригінальних творів, створених тоді радянськими композиторами. Так, у
1963 — 1964 роках ним уперше були виконані два великих твори Н. Чайкіна
— Концертна сюїта для готового-виборного баяна і Друга соната.

У 60-і роки почав свою активну артистичну діяльність Анатолій Іванович
Полєтаєв — лауреат художнього конкурсу виконавців на народних
інструментах VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві
(1957, золота медаль) і Міжнародного конкурсу в Клінгенталі (1966, 2-а
премія). Прагнучи розширити пропаганду російської народної
інструментальної музики, Полєтаєв у 1968 році створив ансамбль
російських народних інструментів «Баян» (пізніше — камерний оркестр), що
став високопрофесійним і популярним колективом. У 1985 році А.І.
Полєтаєву було привласнено почесне звання народного артиста Росії.

Творча діяльність названих вище баяністів визначила рівень розвитку
радянського баянного мистецтва в 50 — 60-і роки. Саме вони стали
затверджувати новий камерно-академічний напрямок у жанрі сольного
виконавства на баяні, уперше гідно представили вітчизняну баянну школу
на міжнародній арені.

Розглядаючи виконавство на баяні цього періоду, не можна не назвати
імена й інші талановиті баяністи, які зробили свій внесок в історію його
розвитку. Це чудовий педагог і музикант, заслужений діяч мистецтв А.
Бабаків.

Особливо хочеться відзначити творчість Бориса Єрмиловича Тихонова, що
стало представником ще одного напрямку виконання на баяні — естрадного.
Багато хто пам’ятають життєрадісні, що іскряться п’єси Б. Тихонова, що
часто звучали по радіо у виконанні інструментального квартету під його
управлінням. У 1947 — 1958 роках артист працював в оркестрі Всесоюзного
радіо, який очолював В. Кнушевицьким, виступаючи із сольними програмами
з естрадних добутків.

У розглянутий період продовжується концертна діяльність ансамблів —
дуету А. Шалаєва і Н. Крилова, квартету, під керівництвом Н. Різолем,
виникають і нові колективи.

У 1948 — 1958 роках на Ленінградському радіо працює дует баяністів у
складі В. Кузнєцова і И. Тихонова, у чиїм виконанні широку популярність
одержала п’єса «Саратовські перебори».

У 1958 році на Всесоюзному радіо під керівництвом В. Розанова був
організований октет баяністів.

Учасників іншого колективу — І. Шепельского, Н. Худякова й А. Хижняка —
об’єднало навчання в Київській консерваторії. Ансамбль народився в 1957
році, а в 1960 році тріо початок працювати в Хабарівській філармонії. У
тому ж році музиканти стають дипломантами, а в 1962 році — лауреатами
Всеросійських конкурсів артистів естради. З 1966 року колектив
переходить у Свердловську філармонію й одержує популярність як Уральське
тріо баяністів.

1968 рік, Англія, місто Лестер, «Едвард-холл». Міжнародна конфедерація
акордеоністів — CIA — проводить тут свій XXI міжнародний чемпіонат
«Кубок світу». Радянські баяністи вже двічі брали участь у подібних
змаганнях: у 1958 році в Брюсселеві срібної медалі був визнаний гідним
В.Галкін, а бронзової — В. Бесфамільнов, у 1962 році в Празі знову 2-і і
3-і місця завоювали наші виконавці Е. Митченко і В. Біляків. Юрій
Вострєлов стає першим радянським баяністом, відзначеним звання чемпіона
світу! Так була відкрита нова славна сторінка досягнень вітчизняної
баянної школи.

Великий внесок заслуженого артиста Росії Ю. Вострелова у затвердженні
вітчизняної баянної школи і на міжнародній арені. Його виступам із
захватом аплодували слухачі Німеччини, Польщі, Чехословаччини,
Туреччини, Єгипту, Фінляндії, США, Канади, Мексики й інших країн.

Фрідріх Ліпс — яскравий представник академічного напрямку у виконавстві
на баяні. Із самого початку свого творчого шляху він активно затверджує
баян як повноправний інструмент камерно-інструментального жанру.
Виконавський стиль артиста щасливо сполучить строгу раціональність і
детальну продуманість усіх компонентів інтерпретації із сильним
внутрішнім розжаренням почуттів і творчим натхненням. Майстерне
володіння всіма способами звукоутворення поряд з надзвичайно чіткою
ритмічною організацією виконання органічно підлеглі логіці безупинно
розвивається музичної думки, що цілком захоплює слухачів. Саме тому Ліпс
уміє так передати глибину задуму і філософський підтекст самих складних
по музичній мові творів.

У 1985 році вийшла у світ книга Ліпса «Мистецтво гри на баяні», що
представляє собою цікавий і розгорнутий матеріал по найважливіших
аспектах становлення майстерності і розвитку художнього смаку
виконавця-баяніста.

Високоосвічений, сучасно мислячий музикант Ліпс своїми творчими
досягненнями активно затверджує баян в академічному середовищі.

Вихованець найстаршої в країні ленінградської баянної школи заслужений
артист РФ Оле Куль також належить до того покоління російських
музикантів, що вивело наше баянне мистецтво наприкінці 60-х — початку
70-х років на найвищі рубежі, забезпечивши світову першість.

Справжню захопленість виявляє артист у своїй діяльності
«першовідкривача» багатьох творів. У 1975 році в Ленінграді пройшла
прем’єра Концерту № 3 для готового-виборного багатотембрового баяну з
камерним оркестром і ударними А. Рєпнікова у виконанні О. Шарова і
камерного оркестру Ленінградської консерваторії під керуванням Ю.
Алієва. І якщо авторитет композитора А. Рєпнікова серед
виконавців-баяністів на той час був безсумнівним, то появі нових імен
серед авторів концертного репертуару для готового-виборного баяна ми в
чималому ступені зобов’язані Олеу Шарову. Вимогливий музикант, він
розумів, що такі твори можуть виникнути тільки за умови взаємної
зацікавленості виконавця і композитора. Так народжувалася творча
співдружність Шарова з ленінградськими композиторами Г. Банщиковим, А.
Томчиним і Л. Пригожиним.

Сфера творчої діяльності артиста дуже велика. Він багато концертує не
тільки в нашій країні, але і за рубежем, виступає по радіо і
телебаченню, записується на грамплатівки, викладає в Санкт-Петербурзькій
консерваторії, складає репертуарні збірники. Зі справжньою захопленістю
О. Куль виконує головну місію музиканта — просвітительську, пропагуючи,
збагачуючи і розвиваючи вітчизняне баянне мистецтво.

Його ім’я одержало популярність у 1967 році, коли він, студент III курсу
ГМПІ ім. Гнесіних (клас А. Суркова), став дипломантом Міжнародного
конкурсу в Клінгенталі. Через рік В. Семенов був визнаний гідним звання
лауреата конкурсу виконавців на народних інструментах IX Всесвітнього
фестивалю молоді і студентів у Софії і нагороджений бронзовою медаллю.

Протягом 70-х років виступу Семенова із сольними концертами знаходять
усе зростаюче визнання в аматорів музики в нашій країні, а потім і в
закордонних країнах — ГДР, Болгарії, Польщі, ЧССР, Англії, США,
Норвегії, ФРН, Данії й інших.

Приведений вище перелік баяністів, що концертують, показує, наскільки
баянне виконавствовиросло не тільки якісно, але і кількісно. Стрімке
зростання популярності баяна, розробка методики навчання і питань теорії
виконавства, розширення і збагачення репертуару за рахунок, головним
чином, оригінальних творів обумовили ведуче місце в системі професійного
навчання баяністів у 70-і роки.

В даний час баянний репертуар містить значну кількість перекладів творів
світової музичної класики, обробок народних мелодій і оригінальну
літературу.

Етапним твором з’явилася Концертна сюїта Н. Чайкіна (1962), що
ознаменувала появу в баянній музиці добутку для сучасного
готового-виборного інструмента. Подальший розвиток оригінальної
літератури зв’язано зі створенням великої кількості нової, талановитої,
багато в чому новаторської музики саме для багатотембрового
готового-виборного баяна. Тут у першу чергу треба назвати твору 60—70-х
років В. Золотарьова (Партіта, Друга і Третя сонати, Шість Дитячих сюїт,
П’ять композицій), а також добутку Г. Банщикова, А. Журбіна, К. Волкова,
С. Губайдуліної, А. Кусякова, В.Зубицького й інших.

У жанрі музики, що перетворює народні пісні, танці й авторські теми у
формі концертних п’єс і фантазій, в останні десятиліття плідної була
діяльність як професійних композиторів В. Підгірського, П. Лондонова, Г.
Шендерева, А. Тимошенко, Е. Дербенко, так і баяністів-виконавців Н.
Різоля, А. Шалаева, І. Яшкевича, В. Дикусарова, В. Мотова, В. Іванова,
В. Уласова, В. Бонакова, В. Градина, Е. Кузнєцова, В. Корнєва, А.
Полудницина й інших. Абсолютна більшість творів для баяна, підкреслимо
це особливо, написано професійними баяністами, багато хто з який сталі і
професійних композиторів.

Висновки

Отже, праобраз баяну з’явився кілька століть назад, і вже тоді він мав
значну перевагу перед такими інструментами, як позитиви (маленькі
кімнатні органи), регалі (настільні органи). Авторам хроматичної
гармоніки є Микола Бєлобородов (1870). У 1907 р. рязанський майстер
П.Е.Стерлігов, удосконаливши існуючу конструкцію, виготовив хроматичну
гармоніку унікальної конструкції, аналога якої не було в усьому світі.
Її і назвали баяном.

Згодом конструкція баяна мінялася. Ліва клавіатура, яка раніше
використовувалася лише для акомпанементу, тепер по виконавських
можливостях майже не поступається правій.

Баян — сучасний камерний інструмент. Його універсальність дозволяє грати
найрізноманітнішу музику — від перекладань органної і клавірної класики
до складних (як у технічному відношенні, так і в плані музичної мови)
творів сучасних композиторів, які складають спеціально для баяна.

20-і роки знаменують собою дуже важливий етап не тільки надалі розвитку
виконавства на баяні, але й в історії вітчизняної гармоніки. У 1926 році
в Ленінграді при Третьому державному музичному технікумі з ініціативи
Я.Ф. Орланського-Титаренко, К.Н. Летвиченко й А.Л. Клейнарда
відкривається клас баяну.

Організується професійне навчання баяністів і в Москві. Першими
викладачами по баяні в Музичному технікумі імені Червоної Прєсні були
Л.М.Банович, А.Ф. Данилов, В.І. Косарев, B.C. Рижков.

Перші спроби створення оригінальних творів для баяна відносяться до 30-х
років. Серед них Сюїта для баяна з готовими акордами Ф. Климентова
(«Марш, Пісня і Масовий танець»), Концерт для виборного баяна із
симфонічним оркестром Т. Сотнікова (Ростову-на-Дону, 1937, виконавці —
баяніст В. Павлюк, симфонічний оркестр під управлінням М. Павермана),
Концерт для баяна з оркестром російських народних інструментів Ф.
Рубцова (Ленінград, 1937).

Юрія Івановича Козакова заслужено називають артистом-першовідкривачем.
Саме завдяки його творчій фантазії з’явився на світ якісно новий
багатотембровий готовий-виборний баян. у 1951 році був створений
чудовими радянськими майстрами Ф. Фігановим і Н. Селезньов. Відкрити
нові широкі виконавські можливості захопили музиканта. Природний талант
і високий професіоналізм висунули баяніста Бєляєва наприкінці 50-х —
початку 60-х років у ряд кращих радянських виконавців-інструменталістів.
Артист багато концертує в містах Радянського Союзу, виступає по радіо,
телебаченню, гастролює за рубежем. В Англії, Швеції, Данії, Польщі,
Канаді випускаються платівки з записами його виконання.

Під час гастролей по Європі він уперше почув електронний орган.
Багатство його тембрових фарб і міць вразили Бєляєва.

Музикантом опанувала думка з’єднати природні тембри баяна з можливостями
електрооргану. По пропозиціях і рекомендаціям В. Бєляєва і конструктора
баянів Ю. Волковича в 1965 році італійська фірма «Фарфіза» виготовила в
співробітництві з фахівцями Чикагського музичного інституту електронний
баян. Першим виконавцем на ньому став баяніст Анатолій Бєляєв. Так у
творчій біографії Бєляєва почався новий етап — освоєння і утвердження на
концертній естраді унікального музичного інструмента.

Електронний баян Бєляєва зазвучав у концертних залах країни і за
рубежем, викликаючи захоплені відгуки слухачів і високу оцінку музичної
критики. Художник творчий, шукаючий, Бєляєв виступає в ансамблі з
відомими скрипалями, виконуючи сонати І.С. Баха й А. Корелли, з камерним
оркестром Московської консерваторії записує на пластинку Концерт для
органа Ф. Пуленка.

Історія розвитку баяна продовжується. Сьогодні для нашої музичної
громадськості, всіх аматорів народних інструментів немає задачі більш
почесної, чим дбайливо зберігати те особливе почуття, що наш народ
завжди випробував до баяна — цьому справжньому голосу народної душі.

Список використаної літератури

Васильченко А.Ф. Історія музичної творчості в 20-40 роки ХХ століття. –
М., 1992.

Віртуози гри на баяні. – М., 1990.

Історія народних інструментів / За ред. Федорова М.И. – М., 1987.

Історія музики. Хрестоматія. – М., 1994.

Машин І.Р. Ах, баян, ти мій, баян… – М., 2000.

Музична енциклопедія. – М., 1989.

Новожилов В. «Мій друг — баян». — М., «РИФМА», 2000.

Словник-довідник з музики. – М., 2001.

PAGE

PAGE 23

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *