Економічні основи виникнення монополій та їх форми (курсова робота)

Курсова робота

на тему:

“Економічні основи виникнення

монополій та їх форми”

План

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ МОНОПОЛІЇ

1.1. Визначення монополії.

1.2. Джерела монополії.

1.3. Узагальнення базової моделі монополії.

2. ФОРМИ МОНОПОЛІЇ

2.1. Природна монополія.

2.2. Адміністративна монополія.

2.3. Державна монополія.

2.4. Економічна монополія.

3. АНТИМОНОПОЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

3.1. Обмеження монополії

3.2. Антимонопольна політика в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Проблеми монополізації господарського життя, конкуренція на товарних
ринках привертають сьогодні пильну увагу не тільки спеціалістів, але і
широких прошарків населення.

З початку 90-х років ці проблеми гостро стали перед Україною: без
прийняття твердих і послідовних мір проти монополізму не можна
сподіватися на успіх економічної реформи і перехід до ринкової
економіки. Успіх економічних перетворень у чималому ступені залежить від
зваженої, вивіреної системи регулювання державою монопольних процесів і
конкурентних відношень. У нашій країні, промисловості якої в спадщину
від командно-адміністративної системи колишнього СРСР дістався цілий
комплекс гігантів-монополістів, особливо важливою стає проблема
демонополізації економіки і недопущення посилення ролі вже чинних на
ринку монополій.

В Україні процес створення державного контролю по недопущенню
недобросовісної конкуренції фактично почався з нуля, тому що присутня в
керівництві економікою командно-адміністративна система по своїй суті
виключала наявність вільної конкуренції в господарській діяльності.

Тому на даному етапі величезне значення має створення й удосконалення
законодавчої бази з приводу регулювання монополістичних процесів і
конкуренції, розуміння населенням України необхідності економічних
реформ у даній сфері.

В даній роботі спробуємо роздивитися основні причини виникнення
монополій та їх форми; особливості сучасної монополізації економіки;
чинне на Україні антимонопольне законодавство і перспективи його
вдосконалення, а також законодавство країн із розвинутою ринковою
економікою в області антимонопольної практики, досвід яких є актуальним
і для України.

1. ПОНЯТТЯ МОНОПОЛІЇ

1.1. Визначення монополії

У реальному господарюванні досконала конкуренція може існувати лише як
епізод, окремий момент тому, що розвиток конкурентних відносин
об’єктивно веде до появи монополії.

Монополія (грецького походження) — виключне право на щось (виробництво,
торгівлю, промисел і т.д.), яке належить одній особі, певній групі людей
або Державі.

Наприкінці XIX століття ринок чи ледве не вперше за свою багатовікову
історію розвитку зіткнувся зі складними проблемами. Виникла реальна
загроза для функціонування конкуренції (цього необхідного атрибута
ринку). На шляху конкуренції появилися істотні перешкоди у вигляді
монополістичних утворень в економіці.

Історія монополії досягає глибокої старожитності. Монополістичні
тенденції в різних формах і в неоднаковому ступені виявляються на всіх
етапах розвитку ринкових процесів і супроводжують їх. Але їхня новітня
історія починається в останній третині XIX століття, особливо під час
економічної кризи 1873 р. Взаємозв’язаність явищ криз і монополій
указує на одну з причин монополізації, як-от: спробу багатьох фірм
знайти порятунок кризових потрясінь у монополістичній практиці. Не
випадково монополії в тодішній економічній літературі одержали назву
“дітей кризи”.

Що являють собою монополістичні утворення? Якщо звернути увагу на
промислове виробництво, то це окремі значні підприємства, об’єднання
підприємств, господарські товариства, що роблять значну кількість
продукції визначеного виду, завдяки чому займають домінуюче положення на
ринку; одержують можливості впливати на процес ціноутворення,
домагаючись вигідних цін; одержують більш високі (монопольні) прибутки
[11].

Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття
монопольного положення. Останнє визначається як домінуюче положення
підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими
підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару.

Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства.
Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і ризиків, пов’язаних із
конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи у
своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із
позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав’язувати їм свої
умови. Можна вважати, що вони нав’язують своїм контрагентам, а іноді і
товариству свої особисті інтереси.

1.2. Джерела монополії

Що є причиною появи і розвитки монополістичних тенденцій, які існують
джерела монополії? По цьому питанню в економічній літературі існують дві
точки зору. По першій монополізм трактується як випадковий, не властивий
ринковому господарству. Що стосується іншої точки зору, то
монополістичні утворення визначаються як закономірні. Один із
прихильників таких поглядів англійський економіст А. Пігу. Він наполягає
на тому, що “монополістична влада не виникає випадково”, вона є логічним
завершенням стратегії підприємств [12].

Іншою рушійною силою дій підприємців у цьому напрямку є закон
концентрації виробництва і капіталу. Як відомо, дія цього закону
спостерігається на всіх етапах розвитку ринкових відносин. Його рушієм є
конкурентна боротьба. Щоб вижити в такій боротьбі, одержати великі
прибутки, підприємці змушені вводити нову техніку, збільшувати масштаби
виробництва. При цьому з маси середніх і малих підприємств
відокремлюється декілька більш значних. Коли це відбувається, у
найбільших підприємців виникає альтернатива: або продовжувати між собою
збиткову конкурентну боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів
виробництва, цін, ринків збуту і т.д. Як правило, вони вибирають другий
варіант, що призводить до появи змови між ними, що є одним з основних
ознак монополізації економіки. Таким чином, напрошується висновок, що
поява підприємств-монополістів обумовлена прогресом продуктивних сил,
реалізацією переваг значного підприємства над малим.

Сучасна теорія виділяє три типи монополій:

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як угода;

3) монополія, що засновується на диференціації продукту.

Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить
самий факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії
можна вважати “порядним”, оскільки він передбачає постійне підвищення
ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Більш доступним і поширеним є шлях угоди декількох значних фірм. Він дає
можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники)
виступають на ринку “єдиним фронтом”, коли зводиться на ніщо конкурентна
боротьба, насамперед цінова, покупець надається в безальтернативних
умовах [5].

1.3. Узагальнення базової моделі монополії

Базова модель монополії має такі характеристики: 

1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції.
 Отже, справедливим буде твердження: фірма-монополіст — це і є певна
галузь виробництва. Тоді для монопольного ринку бракує поділу на попит
щодо окремої фірми та ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію
окремої фірми та ринкову пропозицію. Для чистого монополіста ці поняття
синоніми.

2. Товар, який виробляє монополіст, не має близького замінника.
Практично немає таких товарів, які не можна було б замінити на щось
інше. Однак щодо товару монополіста справедливим буде припущення, що у
споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі
відмовитися від споживання цього товару, або придбати його у
монополіста.

Слід зазначити, що у чистого монополіста немає прямих конкурентів на
ринку товарів. Проте це не означає, що він взагалі не вступає у
відносини конкуренції. Насамперед потрібно взяти до уваги, що
монополіст, у свою чергу, стає покупцем на ринку ресурсів, де він
стикається з іншим конкурентним середовищем (про це йтиметься у
наступному розділі).

3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар. Якщо конкурентну
фірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст — це той,
хто диктує ціну. Щоб зрозуміти механізм диктату монополіста, треба
згадати, як взагалі формується ринкова ціна. Ціна рівноваги є
результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста
попит збігається з ринковим, і його можна розглядати як заданий, то
встановити рівноважну ціну він може, маневруючи пропозицією: збільшення
пропозиції знижує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до
зростання цін.

4. Вступ у галузь інших виробників заблокований. Практично кожен
виробник бажає стати монополістом та обмежити конкуренцію на ринку його
товарів. Монополізація ринку може досягатися:

1. Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством
конкурентів, їх поглинанням До досягнення фірмою повного панування у
галузі.

2. Об’єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворенням такого
об’єднання на панівного виробника.

Будь-який монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише тоді,
коли вступ до цієї галузі для інших виробників буде надійно
заблокований. Тому блокування вступу в галузь, встановлення відповідних
бар’єрів — обов’язкова умова для існування чистої монополії. Бар’єри для
вступу в галузь стосуються не тільки чистої монополії, а й олігополії чи
монополістичної конкуренції, а тому заслуговують на особливу увагу.

Ці бар’єри можуть набувати різних форм:

а) масштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст — це досить велике
підприємство, тому для створення гідної конкуренції потрібно вкласти
значні кошти, що для абсолютної більшості потенційних конкурентів не під
силу та й недоцільно;

б) легальні бар’єри. Це певні законодавчі норми, що регламентують той чи
інший вид діяльності. Найпоширенішими серед них є патенти (виключне
право на виробництво будь-якого продукту чи використання якоїсь
технології) та ліцензії (право на заняття якимось видом діяльності);

в) власність на найважливіші види ресурсів. Утримати своє монопольне
становище на ринку можна, захопивши ті види ресурсів, за допомогою яких
виробляється продукція монополіста. Це спрацьовує тоді, коли обмеженість
ресурсів абсолютна, і у них немає близького замінника;

г) недобросовісна конкуренція. Деякі фірми-монополісти застосовують
методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу
честі підприємця, а й у більшості країн заборонені законом. Це може бути
тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання
провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента тощо.
Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповідне
покарання досить складно.

При конкуренції більш висока виробнича ефективність досягається тому, що
вільний вступ і масовий вихід фірм примушує їх працювати при оптимальній
формі виробітку, коли питомі витрати будуть мінімальними, ціна продукту
погоджується з середніми валовими витратами. Навпаки при цих же самих
витратах фірма, діюча в умовах чистої монополії, досягне на багато менше
бажаних результатів.

Чистий монополіст буде максимізувати прибутки виробляючи певний обсяг
продукції і призначаючи ціну, оскільки є вигідним продавати менший обсяг
продукції і назначати більш високу ціну, ніж зробив би це конкуруючий
виробник [18].

Можна подивитися і з іншої сторони: витрати на одиницю продукції, які
несе монополіст можуть бути меншими, або більшими, ніж витрати, з якими
працює фірма в умовах чистої конкуренції.

Тут є декілька протиріч:

а) ефект від масштабу

При значній економії від росту масштабів виробництва видно, що
монополіст може добитися низьких витрат на одиницю в ACm при Qm одиницях
випуску продукції. В протилежність цього, якщо би ринок був поділений
між рядом конкуруючих фірм так, що кожна виробляла би тільки QС, тоді
ефект масштабу не був би реалізований і витрати на одиницю АСС були би
високими.

б) Х-неефективність.

Х-неефективність має місце тоді, коли фактичні витрати фірми для любого
обсягу виробництва більше, ніж мінімально можливі витрати. На малюнку
представлена витратами на одиницю продукції в АСХ для випуску QC і
середніми витратами в АС’Х для випуску Qm. Люба точка над кривою
середніх витрат відображає внутрішню неефективність або поганий
менеджмент зі сторони фірми. Х-неефективність веде до зниження прибутку.
Вона існує тоді коли: росте фірма, ухилення від підприємницького ринку,
“легке життя” на роботі.

в) Розходи пов’язані з збереженням монополії.

Ці розходи збільшують витрати на виробництво: реклама, розходи по
збереженню привілей держави.

г) Науково-технічний прогрес – засіб пониження витрат на одиницю
продукції, збільшення прибутків.

2. ФОРМИ МОНОПОЛІЇ

Існують різні види монополій, що можна класифікувати на трьох основних:
природна, адміністративна й економічна.

2.1. Природна монополія

Природна монополія виникає внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває
ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені задовольняється
однієї або декількома фірмами. У її основі особливості технологій
виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або
небажана. Прикладом можуть служити енергозабезпечення, телефонні
послуги, зв’язок і т.д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не
єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають
монопольне положення на ринку.

Для природної монополії типовим є те, що мінімально ефективний обсяг
виробництва QЕ (точка Е на малюнку) є більшим, ніж обсяг попиту при ціні
РЕ=minLRAC. У такій ситуації природна монополія може беззбитково для
себе виробляти лише обсяг QA за ціною РА=LRACA. При спробі
демонополізації галузі, скажімо створення двох фірм з обсягом випуску в
кожній QB=1/2QA, середня вартість виробництва і беззбиткова ціна сягнуть
рівня PB=LRACB>LRACA, тобто суспільство буде витрачати більше рідкісних
ресурсів на виробництво того самого обсягу QA, а ціна зросте. Тому
природні монополії підтримуються державною владою, яка бере на себе
регулювання їхньої діяльності [12].

2.2. Адміністративна монополія

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З
одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання
визначеного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури
для державних підприємств, коли вони об’єднуються і підпорядковуються
різним головкомам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило,
групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один
господарський суб’єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка
колишнього Радянського Союзу належала до найбільше монополізованого у
світі. Домінуючою там була саме адміністративна монополія, насамперед,
монополія всесильних міністерств і відомств. Більш того, існувала
абсолютна монополія держави на організацію і керування економікою, що
ґрунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва [12].

2.3. Державна монополія

Державний природний монополізм. Сюди відносяться природні державні
монополії. А саме: монополія держави на організацію й регулювання
грошового обігу: монополія держави на ринку соціально-приоритетних або
соціально-шкідливих товарів (вона може виражатися в націоналізації
виробництва таких товарів, адміністративному контролі над цінами,
встановленні фіксованих ставок акцизного податку тощо); монополія
держави на забезпечення населення суспільними товарами. У світовій
економічній науці до суспільних товарів відносяться: національна
оборона, охорона громадського порядку, державне управління, єдина
енергетична система, національна мережа комунікацій тощо.

Державний адміністративний монополізм. Він характерний для економіки, де
панує адміністративно-командне управління. Суть його в тому, що держава
монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи
ринкову конкуренцію. Якщо підходити до цього з позицій економічної
доцільності, то лише незначну частину його можна визнати природною. В
цілому ж монополізм цього типу являє собою негативне явище й підлягає
безсумнівній ліквідації.

Державний адміністративний монополізм має такі основні особливості:

1. Він швидко стає тотальним, охоплює економіку в цілому, проникаючи в
усі сфери суспільного виробництва (виробництво, розподіл, обмін,
споживання).

2. Йому властивий виключно високий рівень монополізації ринків.

3. Державному монополізму властива особлива внутрішня структура. В
основі її лежить державний сектор. Над ним розташовані відомчі
структури, які контролюють окремі сфери виробництва. Нарешті, кожна з
них поділена між підприємствами й організаціями, які монополізували
випуск певних товарів і послуг. Класичним прикладом такого типу
монополізму була економічна система колишнього СРСР.

Розглянуті основні типи монополізму вказують на те, що монополізм,
по-перше, за своєю природою неоднорідний. Тому й ставлення до нього не
може бути однозначним. Якщо монополістичні структури, які відносяться до
першої й шостої груп, небезпечні для економіки й повинні бути
демонтовані або обмежені, то природні монополії (технологічні, державні,
природні й ті, що передбачають лідерство в НТП) не суперечать, у всякому
разі не зовсім суперечать нормальному функціонуванню сучасного ринкового
господарства й можуть бути з ним сумісні. По-друге, границі дії
природного монополізму не постійні. Вони рухомі хоча б тому, що,
наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на передові
рубежі НТП, недовговічна, й статус монополіста переходить періодично з
«рук в руки» як результат зміни фірм-лідерів на передових рубежах НТП
[17].

2.4. Економічна монополія

Економічна монополія є найбільш поширеною. Її поява обумовлена
економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей
господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати
монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає
в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів
шляхом концентрації капіталу. Другий (більш швидкий) ґрунтується на
процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об’єднанні або
поглинанні переможцями банкрутів. Тим, або іншим шляхом, або за
допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає
домінувати на ринку.

Розрізняють п’ять основних форм монополістичних об’єднань. Монополії
монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосередньо
виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери
обертання виникнули найпростіші форми монополістичних об’єднань (
картелі і синдикати.

Картель ( це об’єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва,
учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений
продукт, виробничу і комерційну самостійність, і домовляються про частку
кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат ( це об’єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості,
учасники якого зберігають засоби на засоби виробництва, але утрачають
власність на зроблений продукт, а виходить, зберігають виробничу, але
втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару
здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об’єднань виникають тоді, коли
процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва.
На цій основі з’являється така більш висока форма монополістичних
об’єднань як трест.

Трест ( це об’єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей
промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва
і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто
об’єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного
капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дають
їм право брати участь у керуванні і привласнювати відповідну частину
прибутків тресту.

Багатогалузевий концерн ( це об’єднання десятків і навіть сотень
підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту, торгівлі,
учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і зроблений
продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об’єднання
фінансовий контроль.

Досвід показує, що монополії, монополізуючи визначену галузь і захопивши
монопольні позиції, рано або пізно втрачають динаміку розвитку й
ефективності. Пояснюється це тим, що переваги значного виробництва не є
абсолютними, вони приносять збільшення прибутковості тільки до
визначених пір [17].

3. АНТИМОНОПОЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

3.1. Обмеження монополії

Визнання того, що монополізм є зло, породжує необхідність з боку
суспільства обмежувати можливість монополістів впливати на конкурентні
процеси, деформувати структуру ринкових відносин. Але як це зробити?
Кого можна вважати монополістом? Яку, наприклад, питому вагу повинен
мати виробник на ринку, щоб здійснювати на нього регулюючий вплив,
нав’язувати споживачам свої умови реалізації?

Західні економісти ці питання почали інтенсивно розробляти ще на початку
60-х років нашого століття, що було пов’язано з активізацією державного
регулювання ринку. Щоб здійснювати правове переслідування
підприємств-монополістів, необхідно було встановити межі, починаючи з
яких підприємство або група підприємств можуть суттєво впливати на
ринок, регулювати його в своїх інтересах [16].

На перший погляд, проблема вирішується дуже просто. Достатньо визначити
річний оборот підприємства й порівняти його з сумарним оборотом даного
ринку, і все буде зрозуміло. Однак, практично все виявилось значно
складнішим. Чому? Річ у тім, що коли перша величина (оборот
підприємства) відома заздалегідь, то друга (сумарний оборот ринку)
залежить від того, на скільки широким буде визнаний даний ринок, які
продукти він буде включати. В результаті питома вага одного й того ж
підприємства на ринку може коливатися від 100% до 20% і менше.
Розрахунок питомої ваги підприємства на ринку, таким чином, є похідним,
технічним моментом. Первинним же є визначення меж ринку, який ми
виділяємо.

Які ж принципи повинні бути покладені в основу визначення меж ринку? У
зв’язку з тим, що найбільш загальною властивістю ринкових відносин є
конкуренція, природно, що на виділеному ринку повинні враховуватися всі
конкуренти даного конкретного підприємства, яке запідозрюється в
монополістичних діях. Такий ринок, у межах якого для даного підприємства
складаються дійсні відносини конкуренції і монополії, одержав назву
релевантного (відповідного).

При визначенні меж релевантного ринку логіка роздумів будується за такою
схемою:

1. Конкурентами підприємства, що виробляє певну продукцію. В першу чергу
є всі виробники цієї продукції. При цьому повинні братися до уваги не
тільки обсяги продажу, але й потужності, які не використовуються,
виробництво для власного споживання, тобто все, що може бути використано
для нарощування ринкової потужності.

2. Часто з точки зору споживача, замість даної продукції в ролі її
замінника може використовуватися зовсім інша (пластмаса замість
металу). Тоді виробники цих різних видів продукції (у випадку
однопорядковості цін) також знаходяться в конкретних відносинах один до
одного, тому що задовольняють одні й ті ж потреби споживачів. Тобто,
об’єктивно вони включаються в один ринок.

З. Між підприємствами з близькою технологією, в зв’язку з тим, що вони в
умовах гнучких виробництв можуть швидко змінювати свою спеціалізацію,
також можуть виникати відносини конкуренції. Названі положення по суті
характеризують технологічні межі релевантного ринку.

Крім технологічних, релевантний ринок має також певні географічні
границі. Виробництво багатьох видів продукції переважено орієнтується на
задоволення місцевого(локального) або регіонального ринку. В той же час
для автомашин, наприклад, релевантним буде національний ринок. Як
правило, географічні межі ринку тим ширші, чим вище вартість продукції і
чим складніше її виробництво. З іншого боку, вони звужуються, якщо мова
йде про ринок продукції, яка важко транспортується або швидко псується.

Нарешті, суттєвою характеристикою релевантного ринку є доступність
даного ринку для інших підприємств.

Конкуренція, як було показано вище, за своєю природою явище суперечливе.
Суперечливість ця полягає в тому, що кожен власник (приватний,
колективний, груповий) прагне до монополії, бо вона гарантує високі
прибутки, суспільство ж у цілому від монополії має збитки й тому прагне
усунути або обмежити її. А це означає, що для збереження конкуренції
суспільство повинно сприяти організації певної системи конкурентних
відносин. Як же цивілізований світ захищається від монополізму?

Напрями захисту продиктовані самим характером монополізму. По-перше, на
тих ринках, де є умови для виникнення «природного монополізму», тобто,
де є перешкоди для ефективного функціонування ринкового механізму,
створюються державні громадські регулюючі органи для контролю за
економічною поведінкою суб’єктів ринку, схильних до використання свого
монопольного становища виключно у власних інтересах. Так, у США близько
10 % ВНП виробляється регульованими галузями. По-друге, там, де
монополії формуються на підприємницькій основі, тобто виникають виключно
з метою забезпечення засновникам монопольного прибутку за рахунок інших
суб’єктів ринкових відносин шляхом штучного обмеження конкуренції,
громадський (державний) контроль набуває форми антимонопольного
законодавства, яке передбачає отримання або запобігання розвитку
монополій. Отже, в першому випадку мова йде не про ліквідацію або
обмеження сфери діяльності природних монополій, а лише про введення їх
діяльності в регульоване русло. В другому випадку законодавство про
штучні (підприємницькі) монополії, як правило, має заборонний характер.
Це особливо проявилося в перших антимонопольних законах, прийнятих у
США. Зокрема, в знаменитому антитрестовському законі Шермана (1890р.),
відомому як «хартія економічних свобод», записано прямо, що будь-яка
угода, що має за мету обмеження виробництва або торгівлі, оголошується
незаконною. А будь-яка особа, яка прагне монополізувати яку-небудь
частину виробництва або торгівлі, вважається винною в споєнні злочину.
Закон Клейтона, прийнятий у 1914 p., дещо посилив зміст закону Шермана.
В ньому оголошується поза законом цінова дискримінація покупців,
забороняються «примусові» угоди, згідно з якими виробник може диктувати
покупцям умови реалізації своїх товарів. Перші антимонопольні
законодавчі акти в Європі були прийняті в 30-ті роки 20 ст. При великій
різноманітності всі вони передбачають головне — забезпечення свободи
конкуренції шляхом обмеження монополізму.

Отже, якщо узагальнити захисні заходи від монополізму, які проводяться в
країнах з послідовно сформованою ринковою економікою, їх можна звести до
наступного:

1. Більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно з
якими утворення об’єднань картельного типу між підприємствами
заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції за цінами.

2. Одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і
марок товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію продуктів і
конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.

3. Державою регулюються, як правило, й загальні умови угод, тобто межі,
в яких може укладатися господарський договір. Значна частина текстів
договорів заздалегідь визначається законодавцем і не може бути змінена
сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не
могли нав’язувати свою волю покупцям.

4. Рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що в них
існують такі великі господарські одиниці, які в змозі встановити своє
панування над ринком і без укладання картельних угод. Тому в більшості
країн законодавство регулює і це питання. Для цього виділяються різні
критерії монополізації ринку, про що мова йшла вище.

5. Щоб визначити, чи є ціни, за якими продаються товари, конкурентними
чи монопольними, органи влади проводять їх аналіз, здійснюють контроль
над прибутками та витратами, порівнюють з цінами на інших, паралельних
ринках.

Україна, формуючи ефективне ринкове середовище, теж зробила перші кроки
до цивілізації конкурентних процесів, свідченням того є прийняття в 1992
p. Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності» [1]. В ньому, зокрема:

1. Дано визначення монопольного становища підприємства. Згідно з
Законом, монополістом вважається підприємство, частка якого на ринку
певного товару перевищує 35%.

2. Визначено, що кваліфікується як зловживання монопольним становищем:
а) нав’язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне
становище; пропонування прийняти додаткові умови або купити непотрібні
товари; б) обмеження чи припинення виробництва з метою створення або
підтримки дефіциту на ринку і встановлення монопольних цін; в) часткова
або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності
альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення дефіциту і
встановлення мінімальних цін; г) інші дії з метою створення перешкод для
доступу на ринок і виходу з ринку інших підприємств; встановлення
дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремих
споживачів.

3. Дається тлумачення поняття «недобросовісна конкуренція», Це: в)
неправомірне використання товарного знаку, фірмового найменування або
маркування товару, імітація товару або імені іншого підприємця; б)
умисне поширення неправдивих або неточних відомостей про свого
конкурента; в) отримання, використання й розголошення комерційної
таємниці з метою заподіяння шкоди іншим підприємцям.

4. Визначено санкції у випадку зловживань монопольним становищем. Закон
дає право антимонопольному комітету: а) приймати рішення про примусовий
поділ монопольних об’єднань;

б) накладати штрафні грошові санкції на порушників; в) вилучати до
бюджету незаконно отриманий прибуток [1].

3.2. Антимонопольна політика в Україні

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними.
Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо
відчувають широкі прошарки населення. Навколо монополій формується
негативна суспільна думка, що потребує державного захисту споживачів від
діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.

Існуванню конкуренції загрожує монополія. В широкому розумінні монополія
— це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що
кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну
продукції, що реалізується.

Загроза монополії полягає в тому, що там, де панують монополісти, зникає
вільна конкуренція, тобто припиняється суспільний вплив на виробництво.
Монополісти дістають можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і
на шкоду суспільству в цілому.

Важливе значення має критерій оцінки ступеню монополізації: це одна
група або група їх у виробництві продукції, частка їхнього обороту. У
світовій практиці прийнято вважати, що домінуюче становище підприємства
або групи їх на ринку виникає тоді, коли на одне підприємство припадає
понад 1/3, всього обороту на ринку, або на три і менше підприємств —
понад 1/2 загального обороту, або на п’ять і менше підприємств — понад
2/3 обороту.

У господарській практиці України монополістами є ті учасники
господарського обороту, частка яких на ринку перевищує 70 відсотків [3].

Захист конкуренції здійснює держава. У ст. 42 Конституції України
записано: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій
діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку,
неправомірне обмеження конкуренції та добросовісна конкуренція. Види і
межі монополії визначаються законом».

Для захисту конкуренції розроблено антимонопольне законодавство і
створено Антимонопольний комітет України.

Захист конкуренції передбачає передусім демонополізацію економіки і
створення конкурентного середовища. Уже наприкінці 1997 р. в Україні
тисячі державних монополій у процесі приватизації перетворилися на
приватні підприємства. Завдяки заходам, спрямованим на демонополізацію
економіки, на ринках з’явилося майже 5000 нових господарських суб’єктів.

Досвід показав, що демонополізація економіки України дала відчутні
результати для розвитку конкуренції там, де на підприємствах з’явилися
власники, які дбають про розвиток виробництва, а не про задоволення
власних поточних потреб.

Антимонопольний комітет України спрямовує свою діяльність на захист саме
конкуренції, а не осіб, які беруть у ній участь: виробників, покупців,
продавців — юридичних осіб чи споживачів-громадян.

Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли товариству зрозуміти
усе “плюси” і “мінуси” монополій, виробити стосовно них визначену
політику, що одержала назву монопольної. Першим її результатом в Україні
виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено антимонопольними
законами: Законом України “Про обмеження монополізму і недопущення
недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” і Законом
України ”Про Антимонопольний комітет”, про котрий уже говорилося вище.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті
заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося
розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути
знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому,
щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити
можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині
минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує
державного втручання.

Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної
конкуренції, якій загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна
сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому
бізнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

попередження створення монополій;

обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні
служби, основним завданням яких є контроль монополістичних тенденцій у
країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня
компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації
не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати
підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку,
відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях
було протизаконно відмовлено. Усі їхні рішення обов’язкові для
виконання. У протилежному випадку накладаються грошові штрафи,
передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При
цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби
повинні підлягати перевірці державними судами [16].

Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана
боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективною тільки при
активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти
практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті.
Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової
інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але
лише в об’єктивній і чесній формі, без якоїсь дискредитації. Кожна
антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв’язку з пресою,
що повідомляє про діяльність служби і коментує її.

На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є
Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було
сказано вище.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких
економічних умовах Україні чудес очікувати не доводиться. Але дуже
важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і
підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в
антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей,
що вільна конкуренція є добром для усіх.

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають
організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи
попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та
нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного
виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробництво і
товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а
також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів
у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної
діяльності господарських суб’єктів відповідним законодавством
впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема
забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також
виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без
попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку
або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або
збільшення дефіциту і підвищення цін; нав’язувати контрагенту невигідні
умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати
споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити
інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки
товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодо
якості товарів, послуги, виконання інших зобов’язань, передбачених
договором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і
послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості
згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загрозою
припинення поставок, розірвання договору або відмови від його
пролонгації (подовження строку дії) нові умови на свою користь, що
завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятись без певних
об’єктивних підстав від укладання або пролонгації договору за профілем
своєї діяльності.

В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного
попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення
заборонених дій.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної
діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені
антимонопольні органи, їхніми функціями є такі:

розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізації виробництва
і обігу, розукрупнення високомонополізованих структур; комплексний
аналіз стану ринків і конкуренції на них; експертиза нормативних актів,
що стосуються функціонування ринку;

підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного
законодавства.

Антимонопольні органи розглядають справи про порушення антимонопольного
законодавства, дають обов’язкові для виконання розпорядження, накладають
штрафи на учасників господарського обороту, посадових осіб за
невиконання відповідних розпоряджень. Вони мають право створювати фонди
сприяння антимонопольним заходам. Кошти цих фондів формуються за рахунок
відрахувань від штрафів, що встановлені для учасників ринкового обороту
і посадових осіб органів управління за порушення антимонопольного
законодавства.

Функції та обов’язки антимонопольних органів, що створюються при
місцевих органах влади, визначаються з урахуванням місцевих господарств.

При антимонопольних органах можуть бути створені спеціальні ради з
питань монополізму і конкуренції. Таким радам надають характер
консультаційних і дорадчих структур. До складу їх включають вчених і
спеціалістів, представників відомств і громадських організацій. Головним
завданням цих рад с оцінка ступеню монополізації в господарстві,
підготовка пропозицій про напрями демонополізації та розвитку
конкуренції, удосконалення правового регулювання, що обмежує
монополістичну діяльність [17].

Досвід роботи Антимонопольного комітету України показує, що в його
роботі виникає немало проблем. Особливо велике навантаження припадає на
Міжвідомчу комісію демонополізації економіки. Вона вирішує проблеми
переборення адміністративних перепон вступу до ринку.

Слід зауважити, що заходи з захисту конкуренції не повинні

І здійснюватися лише державою. Підприємцям слід активніше захищати свої
права на діяльність в умовах чесної конкуренції.

Закон України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” визначає правові основи
обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної
конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного
контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

— ринок товару (товарний ринок) ( сфера обороту товару однієї споживчої
вартості, у межах якої визначається монопольне положення;

— конкуренція ( змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії
обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації
товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує
споживач;

— монопольне положення ( домінуюче положення підприємця, що дасть йому
можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати
конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним признається
положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару перевищує
35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися
монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного
товару менше 35%.;

— монопольна ціна (ціна, встановлена підприємцем, що займає монопольне
положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушення
прав споживача;

— монопольна діяльність ( дії (бездіяльність) підприємця (підприємців)
за умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи
підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії
(бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення,
істотне обмеження або усунення конкуренції;

— монопольне утворення ( підприємство, об’єднання або господарське
товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

— нав’язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне
положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у
тому числі нав’язування товару не потрібного контрагенту;

— обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту
товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або
встановлення монопольних цін;

— часткова або повна відмова від реалізації, або закупівлі товару при
відсутності альтернативних джерел постачання, або збуту з метою
створення, або підтримки дефіциту на ринку, або встановлення монопольних
цін;

— інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку)
інших підприємців;

— встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари,
що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:

— заборона створення нових підприємств або інших організаційних форм
підприємництва в якійсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень
на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів
товарів із метою обмеження конкуренції;

— примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому
постачанню товарів визначеному колу споживачів;

— прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить
до монопольного положення на ринку;

— встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в
інший;

— надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у
привілейоване положення стосовно інших підприємців;

— обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;

— встановлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп
підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається:

— неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або
маркірування товару, а також копіювання форми, зовнішнього оформлення,
імітація, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне
використання його імені;

— навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть
завдати шкоди діловій репутації або майнових інтересів іншого
підприємця;

— одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також
конфіденційної інформації з метою нанесення збитку діловій репутації або
майну іншого підприємця.

Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист
інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і
недобросовісною конкуренцією, здійснюється Антимонопольним комітетом
України відповідно до його компетенції.

Антимонопольний комітет створений Верховною Радою України. У своїй
діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований і підзвітний
Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України є юридичною особою. У своїй діяльності
він керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а
також положенням про Антимонопольний комітет України.

Зведення, отримані Антимонопольним комітетом України і його
територіальних керувань являються комерційною таємницею, не підлягають
розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням зведень, підлягають
відшкодуванню в повному обсязі Антимонопольним комітетом України в
судовому порядку за рахунок державного бюджету.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку,
Антимонопольний комітет України і його територіальні керування
здійснюють попередні дії по державному контролю за реорганізацією
(злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів,
міжгалузевих, регіональних і інших об’єднань підприємств, перетворення
органів керування в зазначені об’єднання, а також за створенням,
реорганізацією, ліквідацією господарських товариств [7].

Підприємець може придбати контрольний пакет акцій акціонерного
товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови
повідомлення в місячний термін Антимонопольному комітету України. Такі ж
правила застосовуються і в тих випадках, якщо підприємець є власником
частки (паю) в іншому господарському товаристві, що займає монопольне
положення.

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на ринку,
Антимонопольний комітет України і його територіальні керування видають
розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень. Примусовий
поділ не застосовується у випадках:

— неможливості організаційного або територіального відділення
підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

— наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних
підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в
загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).

Штрафи на підприємців накладаються Антимонопольним комітетом за:

— відхилення від виконання або невчасне виконання розпоряджень
Антимонопольного комітету України про припинення порушень
антимонопольного законодавства, відновленні початкового стану або зміні
угод, що суперечать дійсному Закону;

— непредставлення, невчасне подання інформації Антимонопольному комітету
України і його територіальним керуванням або подання явно недостовірних
даних.

Прибуток, незаконно отриманий суб’єктами підприємницької діяльності в
результаті порушення даного Закону, стягується судом або арбітражним
судом у державний бюджет.

Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і недобросовісною
конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позовах зацікавлених осіб у
порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство
України відповідає світовим стандартам. Проте створювалося воно, на
жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соціально-економічних
перетворень. Її немає і донині. Не бачачи орієнтирів, український уряд,
як показало життя, вже з самого початку обрав неправильний шлях. Світова
практика свідчить про те, що тільки після запуску демонополізації
основних сфер виробництва варто проводити лібералізацію цін і
фінансово-грошове реформування. Наш уряд зробив навпаки й одержав відомі
результати.

ВИСНОВКИ

Монополія — це окремі крупні підприємства, об’єднання підприємств,
господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції
певного виду і займають монопольне становище на ринку тобто:

1) посідають провідне становище на ринку;

2) впливають на процес ціноутворення;

3) отримують більш високі прибутки.

Є 3 види монополій:

1) природна монополія — виникає внаслідок причин. Існує коли попит на
певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома
фірмами.

2) адміністративна — виникає внаслідок дії державних органів.

3) економічна — виникає на основі закономірного, господарського
розвитку, коли підприємці зуміли завоювати монополістичне становище на
ринку.

Причини виникнення монополій.

1) через процес концентрації виробництва, коли підприємства замість
введення між собою всеможлива конкурентна боротьба укладають між собою
угоди, тобто об’єднують і капітал.

2) на основі централізації виробництва і капіталу.

Централізація виробництва — це збільшення масштабів виробництва
продукції в результаті об’єднань кількох підприємств в одне із загальним
управлінням.

Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок
об’єднання раніше самостійних капіталів.

3) внаслідок дій держави, спеціальних або навмисних її кроків.

4) поява акціонерної капіталістичної власності, коли індивідуальна
приватна власність перетворюється на гальм розвитку продуктивних сил.
Воно виникає в результаті злиття об’єднання декількох капіталістів.

5) кризові явища в економіці.

Підводячи результати, можна охарактеризувати антимонопольне
законодавство й антимонопольну політику України як необхідні атрибути
структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапі
проблема монополізації і недобросовісної конкуренції перестає бути чисто
економічною вона усе більше стає політичною і суспільною. Тому
надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і
всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках (але
лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії
є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися
жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм
монопольним положенням.

Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного
середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність
антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації
всієї економіки в цілому.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші
кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато
потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно
з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному
напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід
антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших
розвитих країн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України “Про обмеження монополізму і недопущенні недобросовісної
конкуренції в підприємницькій діяльності”// Правда України. – 1992. — 15
травня.

Закон України “Про антимонопольний комітет України” // Голос Україною. —
1993. — 21 грудня.

Дахно І. Антимонопольне законодавство України // Україна-бізнес, 2003.
— №24.

Караваєв А. Боротьба з несумлінною конкуренцією // Директор. – 2002. —
№7. — С. 40-55.

Пігу А. Економічна теорія добробуту. — Т.1. — М., 2000. — С.326.

Андрощук Г. Несумлінна конкуренція: попередження і відповідальність //
Українські ділові новини. — 2003. — №41.

Олійник О. Заборони, межі, санкції в антимонопольному законодавстві //
Закон. — 2004 р. — №4. — С. 13-15.

Мороз С. Антимонопольний комітет України // Закон і бізнес. — 2004 р.,
№40. — С.6.

Жидков О. Антитрестовське законодавство США. — М.,1993. — С.34.

Прохоров А. Що таке несумлінна конкуренція і як із ній боротися //
Бізнес. — 2004. — №13.

Макконнел К.: Брю С. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. Пер. с
англ. 2-го изд. — К., Хагар-Демос, 2000. — С.613.

Мікроекономіка. Підручник / За ред. Семенюка С.І. – Харків, 2002.

Мних М. Монополізація економіки України і можливості проведення
антимонопольної політики // Економіка України. — 2003. — №3. — С. 37-38.

Мозолин В., Кулагин М. Громадянське і торгове право капіталістичних
країн. — М., 2000. — С. 96.

Никифоров А. Виявлення монопольно високих цін // Економіка і життя. –
2001. — №30.

Стародубровская И. Основи антимонопольної політики // Питання
економіки. — 2000. — №6. — С. 31-37 .

Тотьев К. Державна і природна монополії // Закон, 2000. — №4. — С.
60-63.

Сальников Е. Монополія: вчора, сьогодні, завтра // Економіка і життя. —
2002. — №28.

Природна монополія – галузь, в якій довгострокові середні витрати
досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує цілком весь
ринок.

Адміністративна монополія – це монополія, яка виникає в умовах
адміністративно-командної системи.

PAGE

PAGE 34

PE

LRMC

LRAC

D

QE

QA

QB=1/2QА

Q

A

E

LRACB

PA=LRACA

O

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *