Доходи і видатки державного бюджету (курсова робота)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Доходи і видатки

державного бюджету” ПЛАН

ВСТУП

1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

2. СКЛАД, СТРУКТУРА ТА ДИНАМІКА ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

3. ВИДАТКИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ, АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ

4. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ: ПРИЧИНИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

5. СТРУКТУРА ВЛАСНИХ ДОХОДІВМІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

6. СТРУКТУРА ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Тема даної курсової роботи: “Доходи і витрати державного бюджету” є
актуальною для вивчення, оскільки економічне оновлення об’єктивно
потребує зміцнення державних фінансів як основного важеля ефективного
розвитку господарства країни, що прагне до соціальне орієнтованих засад,
тобто держава має здійснити ефективний розподіл доходів та видатків між
своїми рівнями — центральним та місцевим. Розподіл доходів між бюджетами
різного рівня згідно з поставленими перед ними завданнями та
обумовленими цими завданнями видатками об’єктивно вимагає диференціації
пріоритетів в направленні фінансових ресурсів. Оскільки в перехідний
період функції держави зростають, то похідним є обов’язкове забезпечення
фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через
ринковий механізм. а також особисто кожною людиною.

Таким чином, головною ланкою фінансової системи є державні фінанси, які
включають бюджети всіх рівнів і окремі види централізованих фондів
фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних
рівнів має грунтуватися на визначенні оптимального співвідношення
процесів централізації та децентралізації державного управління, на
відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного
управління і місцевого самоврядування. Саме розмежування їх функцій
повинно стати основою для визначення видатків, а отже і доходів різних
рівнів влади. При цьому розподіл повноважень між ними, а також система
їх видатків повинні бути закріплені законодавчо.

Ніхто й ніщо так болісно не відчуває кардинальних змін в економіці, як
фінансова система держави. Саме вона забезпечує успіх чи невдачу всієї
реорганізації господарства, зумовлює піднесення чи падіння політичного
іміджу незалежної держави. Аналіз свідчить, а практика підтверджує, що
та структура фінансів, яка безсистемне склалася після проголошення
незалежності України, не відповідає нагальним вимогам сучасного
реформування економіки.

Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці,
характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється
державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових
відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє
державний бюджет. Він — невід’ємна частина ринкових стосунків і
одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з
цього, важливо добре знати природу державного бюджету, особливості його
формування і функціонування, способи використання в інтересах
ефективного розвитку суспільного виробництва.

Змістовну організацію бюджетних відносин, які б відповідали сучасним
вимогам потрібно знати ще й тому, що Україна переживає глибоку
економічну і фінансову кризу. Прерогативним за цих умов є правильні
відповіді на запитання як стабілізувати економіку, забезпечити
ефективність господарювання, які методи нормалізують фінансовий стан
країни, як збільшити дохідну частину державного бюджету, зменшити
бюджетний дефіцит. Дані економічні категорії є об’єктом розгляду
даної курсової роботи.

1.Соціально-економічна сутність та значення Державного бюджету України

Ринкова економіка за усього розмаїття її моделей характеризується
соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється державним
регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і
у механізмі їхнього регулювання з боку держави відіграє державний
бюджет. Він — невід’ємна частка ринкових відносин і водночас є важливим
інструментом реалізації державної політики. Тому важливо усвідомити
природу державного бюджету, особливості його формування та
функціонування, способи використання в інтересах ефективного розвитку
суспільного виробництва.

Державний бюджет як одна з ланок фінансової системи України є
економічною категорією і відображає грошові відносини, які виникають між
державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами
всіх форм власності і фізичними особами — з іншого, з приводу утворення
централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на
розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших
суспільних потреб [6.-c.26].

Завдяки бюджету відповідно до Конституції України держава повинна мати
можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках
економічного та соціального розвитку.

Централізація коштів має важливе економічне і політичне значення,
оскільки доходи, які мобілізуються до державного бюджету, є втіленням у
життя державних заходів. Це надає можливість маневрувати коштами,
зосереджувати їх у важливих галузях економічного та соціального
розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території
України.

У розвинених країнах державний бюджет не лише забезпечує акумулювання
коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише
для часткового перерозподілу доходів із метою підтримання сприятливого
соціального становища у державі, а й для впливу на економічні,
соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві і провадження
вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку,
спрямованої на зміцнення державної безпеки.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин державний бюджет
відіграє важливу роль, але при цьому змінюються методи його впливу на
суспільне виробництво та сферу соціальних відносин. Тому бюджет
використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу
фінансових ресурсів з урахуванням рівня розвитку економіки та культури
на всій території. Нині завдяки державному бюджетові України між
галузями та регіонами, а також серед окремих верств населення,
перерозподіляється майже 50% від усього обсягу валового внутрішнього
продукту.

Останніми роками спостерігається тенденція до зниження загального обсягу
фінансових ресурсів, які перерозподіляються через бюджетну систему. Але
за умов перехідної економіки провідна роль бюджету як в перерозподілі
фінансових ресурсів зокрема, так і національного багатства в цілому, є
об’єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет якраз є
інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних
процесів, чого не можна досягнути іншими методами, у тому числі й
ринковими.

Згідно зі світовим досвідом, роль держави у розподільчих процесах з
розвитком ринкових відносин має зростати, і бюджет у цьому разі є
найдосконалішим засобом для здійснення державою вказаної функції. У
більшості розвинених країн світу завдяки бюджетові перерозподіляється
від ЗО до 50% від усього обсягу валового внутрішнього продукту. Тому
треба вирізнити виважені форми й методи цього перерозподілу, що для
України є одним із найважливіших завдань.

За умов переходу до ринкових відносин кошти державного бюджету України
повинні скеровуватись насамперед на фінансування структурної перебудови
економіки, комплексних цільових і науково-технічних програм, соціальний
розвиток і соціальний захист населення.

Враховуючи теоретичні засади бюджету, а також його практичне
призначення, бюджет України, як і бюджети розвинених країн, слід вважати
економічною категорією, централізованим фондом грошових коштів України,
центральною

ланкою фінансової системи, основним фінансовим планом держави.

Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід відзначити, що він є
складовою грошових відносин, пов’язаних з розподілом і перерозподілом
валового внутрішнього продукту і національного доходу України.

Зміст бюджетних відносин характеризується такими напрямками грошових
відносин:

— між державою та підприємствами, організаціями та установами державної
форми власності;

— держави з підприємствами й організаціями змішаної форми власності
(акціонерні товариства, спільні підприємства тощо);

— між державою та підприємствами, організаціями й установами, що
знаходяться у приватній власності;

— держави з громадськими організаціями;

— між державою та населенням;

— між Україною та іншими державами і міждержавними організаціями.

Враховуючи наявність різних ланок фінансової системи, яким відведена
специфічна роль у розподільчому процесі, бюджету повинно належати
центральне місце. Це обумовлено тим, що через бюджет здійснюється
розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту у всій його
повноті, тобто між галузями матеріального виробництва, виробничою та
невиробничою сферами, окремими ланками бюджетної системи та окремими
категоріями населення. Іншої ланки, яка б могла забезпечити у такому
обсязі розподільчі та перерозподільчі процеси, у державі немає.

Досліджуючи бюджет у системі планів, слід відзначити, що він посідає
центральне місце. Це зумовлюється тим, що бюджет, будучи центральною
ланкою фінансової системи, повинен забезпечувати усі розподільчі та
перерозподільчі процеси в Україні. Тобто бюджет як основний фінансовий
план повинен забезпечувати мобілізацію грошових коштів держави,
здійснювати їхній розподіл за основними напрямками на відповідні цілі
згідно з соціально-економічною політикою держави.

Економічна сутність Державного бюджету , як економічної
категорії , не буде повною , якщо не розглянути функції , які
він виконує. Економічна думка останніх років схильна до того
,що державний бюджет виконує дві функції — розподільчу і
контрольну.

Розподільча функція бюджету визначається процесом перерозподілу
фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного
виробництва. Ні одна із інших ланок фінансів не здійснює такого
масштабного перерозподілу коштів, як бюджет. Сфера дії
розподільчої функції визначається тим , що у стосунках з
бюджетом беруть участь майже всі учасники виробництва. Отже,
розподільча функція Державного бюджету України характеризується
багатократністю розподілу, вона проявляється у всіх сферах суспільних
відносин і використовується державою для регулювання економічного і
соціального розвитку.

Контрольна функція означає, що бюджет об’єктивно відображає
економічні процеси, які відбуваються в державі. Бюджет може дати
інформацію про те, як надходять в розпорядження держави фінансові
ресурси від різних суб’єктів господарювання, що відповідає розмір
централізованих ресурсів держави його потребам. Основу контрольної
функції фінансів складає рух бюджетних коштів, які відображаються
у відповідних показниках бюджетних поступлень і видаткових
призначень.

Особливістю контрольної функції бюджету є високий рівень централізації
фінансових ресурсів у руках держави, а централізація завжди означає
підзвітність і створює передумови для організації державного фінансового
контролю зверху до низу.

Необхідність існування бюджету обумовлена наступними факторами:

За допомогою бюджету держава виконує свої функції;

Здійснює утримання невиробничої сфери;

Перерозподіляє кошти між окремими територіями і галузями;

Здійснює соціальний захист населення;

Вирішує національні проблеми;

Має вплив на розвиток НТП через фінансування наукових установ;

Вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.

Таблиця 1.

Структура доходів Державного бюджету у 2004 році [2.–c.5].

в млн.грн

Доходи, всього 45390,51

У т.ч. загальний фонд ДБУ 36880,51

спеціальний фонд ДБУ 8509,9

2.Склад, структура і динаміка доходів

державного бюджету

Доходи бюджету — це частина централізованих ресурсів держави, які
потрібні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають
економічні відносини, що виникають у процесі формування фондів грошових
коштів і надходять у розпорядження органів державної влади та
управління[ 6. – с.11].

Перехід України до ринкових умов господарювання вимагає використання
економічних методів керівництва суспільним виробництвом, а ефективність
форм мобілізації частки доходу підприємств до бюджету обумовила
докорінну зміну системи доходних надходжень — вона стала будуватись на
основі податкових надходжень. Взаємовідносини між юридичними та
фізичними особами були переведені на правові засади, які регулюються
законом. 3 організаційно-правового боку податок — це обов’язковий
платіж, який надходить до бюджету у визначених законом обсягах і у
встановлені терміни.

В Україні, згідно із законодавством, склалась відповідна система доходів
державного і місцевих бюджетів, класифікація яких здійснюється за такими
ознаками [ 6. – с.11 ]:

1. Щодо бюджетного устрою:

— доходи, які надходять до державного бюджету України;

— доходи, які надходять до місцевих бюджетів:

— змішані доходи, одна частка яких надходить до державного бюджету
України, а інша — до місцевих бюджетів;

— відрахування, за рахунок яких формуються позабюджетні

ні фонди.

2. Щодо джерел сплати:

— доходи, джерелом яких є ціна товарів (робіт, послуг);

— доходи, джерелом яких є прибуток чи доход.

3. Щодо обсягу ставки податків та обов’язкових платежів:

— пропорційні податки (сплачуються за стабільною ставкою);

— прогресивні податки (сплачуються за прогресивними ставками).

4. Щодо методу стягнення податку:

— прямі податки (сплачуються безпосередньо з доходу чи прибутку);

— непрямі податки (включаються до ціни продукції, робіт, послуг).

5. Щодо об’єкта оподаткування:

— податок на додану вартість;

— податки на доходи чи прибутки підприємств, організацій усіх форм
власності та громадян;

— податки на майно, землю, природні ресурси тощо.

6. Щодо суб’єкта оподаткування:

— податки, які сплачують підприємства та організації усіх форм власності
(юридичні особи);

податки, які сплачують громадяни (фізичні особи).

Враховуючи порядок розмежування доходів між окремими ланками бюджетної
системи, законодавством України визначено склад доходів, які
зараховуються до відповідних бюджетів. Так, доходи державного бюджету
України формуються за рахунок [ 6. – с.12 ]:

В залежності від методів акумулювання грошових ресурсів можна виділити
наступні групи доходів:

податки та інші обов’язкові платежі;

емісія (включаючи емісію грошей, державних цінних паперів та кредитну
емісію);

державний кредит;

надходження від приватизації державного майна;

надходження від зовнішньоекономічної діяльносі;

добровільні надходження.

Згідно бюджетної класифікації доходи бюджету складаються з п’яти
основних груп, а саме :

податкові надходження;

неподаткові надходження;

доходи від операцій з капіталом;

офіційні трансферти;

державні цільові фонди.

Доходи бюджету також поділяються на регулюючі та закріплені .

Регулюючі доходи характеризуються тим, що вони передаються у вигляді
відрахувань від загальнодержавних податків і зборів із вищестоящого
бюджету в нищестоячі бюджети для їх збалансування.

Доходи Державного бюджету України включають:

1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та цього Кодексу
закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до
законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та 3акону України
«Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за
послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок
Державного бюджету України, та інших, визначених законодавством джерел,
включаючи кошти від продажу активів, що належать державі г
підприємствам, установам та організаціям, a також процент дивіденди,
нараховані на частку майна, що належить держав майні господарських
товариств;

2) гранти і дарунки y вартісному обрахунку;

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів. [3. – с.22]

Доходи Державного бюджету України на 2004 рік становлять 45,390,509,5
тис.гривень, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету
України- у сумі 36,880,511,5 тис. гривень та доходи спеціального фонду
Державного бюджету України – усумі 8,509,998 тис. гривень, згідно з
додатком №1 до Закону “ Про Державний бюджет України на 2004 рік”.
[1.- с.4]

До доходів загального фонду Державного бюджету України на 2004 рік
належать:

1) 98,5 відсотка податку на прибуток підприємств (крім податку на
прибуток підприємств комунальної власності, 50 відсотків податку на
прибуток підприємств, що сплачується платниками за місцезнаходженням у
місті Києві, після проведення відрахувань відповідно до пункту 1 статті
8 цього 3акону);

2) збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного
значення та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і
водного транспорту;

3) платежі за спеціальне використання лісових ресурсів державного
значення;

4) платежі за користування надрами загальнодержавного значення;

5) акцизний збір з вироблених в Україні товарів (крім акцизного збору з
вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками за
місцезнаходженням в Автономній Республіці Крим, та 50 відсотків
акцизного збору з вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних
засобів);

6) акцизний збір з ввезених на територію України товарів (крім 50
відсотків акцизного збору з ввезених на територію України нафтопродуктів
і транспортних засобів);

7) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності, крім плати
за ліцензії, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим,
виконавчими органами місцевих рад та місцевими органами виконавчої
влади, та плати за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними
напоями та тютюновими виробами;

8) кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України, та
90 відсотків коштів, отриманих за вчинення консульських дій за межами
України;

9) ввізне мито (крім 50 відсотків ввізного мита з нафтопродуктів і
транспортних засобів та шин до них);

10) рентна плата за нафту та природний газ, що видобуваються в Україні;

11) надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних
бюджетних коштів, які обліковуються на рахунках Державного казначейства
України;

12) державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до
державного бюджету;

13) адміністративні штрафи (крім адміністративних штрафів, що
накладаються виконавчими органами відповідних рад та створеними
відповідно до закону адміністративними комісіями);

14) кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду,
скарбів, майна, одержаного державою в порядку спадкоємства чи дарування,
безхазяйного майна, валютних цінностей, що пересилаються в міжнародних
поштових відправленнях із порушенням норм актів Всесвітнього поштового
союзу, не вручених міжнародних та внутрішніх поштових відправлень, майна
з обмеженим терміном зберігання, майна, вилученого для забезпечення
сплати штрафів або з метою відшкодування належних державному бюджету
платежів, із наступним відшкодуванням із державного бюджету витрат,
пов’язаних із зберіганням, транспортуванням, експертною оцінкою,
сертифікацією, розпорядженням зазначеним майном за рахунок надходження
зазначених коштів;

15) кошти, що надійдуть від Національної акціонерної компанії «Нафтобаз
України» в рахунок погашення заборгованості перед Міністерством оборони
України за Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської
Федерації про передачу з України до Російської Федерації важких
бомбардувальників ТУ-160, ТУ-95МС, крилатих ракет повітряного базування
великої дальності та обладнання;

16) 80 відсотків коштів, отриманих бюджетними установами та
організаціями за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину,
метали платинової групи, дорогоцінне каміння, та 50 відсотків коштів —
за здане у вигляді брухту і відходів срібло;

17) 20 відсотків надходжень до Державного спеціалізованого фонду
фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь
України у міжнародних авіаційних організаціях;

18) 10 відсотків портового (адміністративного) збору;

19) відрахування від сум перевищення розрахункової величини фонду оплати
праці на підприємствах-монополістах;

20) надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей
мобілізаційного резерву в обсягах, визначених у додатку № 1 до цього
3акону;

21) до розмежування земель державної та комунальної власності 10
відсотків надходжень від продажу земельних ділянок
несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній
власності;

22) відрахування від плати за транзит природного газу через територію
України;

23) відрахування від надходжень за транспортування нафти магістральними
нафтопроводами;

24) відрахування від плати за транспортування аміаку через територію
України аміакопроводом;

25) надходження коштів з рахунків виборчих фондів;

26) інші доходи, що підлягають зарахуванню до Державного бюджету України
згідно із статтею 29 Бюджетного кодексу України.

3. Видатки державного бюджету.

Аналіз використання коштів

Видатки Державного бюджету України — це економічні відносини, які
виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів
держави і його використання по цільовому призначенню.

Значна кількість конкретних видів бюджетних видатків обумовлені цілим
рядом факторів: природою і функціями держави, рівнем
соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-територіальним
устроєм держави, формами надання бюджетних коштів, і т.д. Поєднання цих
факторів породжує систему видатків Державного бюджету України. Однак,
соціально-економічний розвиток України за останні роки кардинально
змінив як систему, так і структуру та класифікацію видатків.
Командно-адміністративні методи господарювання засвідчили, що бюджет був
сильно перевантажений видатками, які пов’язані з економічною функцією
держави. Левова частина бюджетних коштів, приблизно 65—70 %,
спрямовувалась в галузі матеріального виробництва. Соціальна функція
бюджету, що має місце в розвинутих країнах, яка орієнтована
безпосередньо на людину, не одержала необхідного фінансового
забезпечення для своєї реалізації. З реформою системи господарювання в
Україні акценти в розподілі бюджетних коштів повинні зміститись,
по-перше, на посилення соціальної функції держави, по-друге, на зміну
напрямку і змісту економічної функції.

У зв’язку з переходом економіки України на ринкові засади господарювання
у бюджеті держави появились нові напрями спрямування коштів
централізованого фонду, яких не було в умовах командно-адміністративної
системи. Так, ряд видатків перекладено на позабюджетні, соціальні та
економічні фонди у Державному бюджеті України та місцевих бюджетах,
знайшли також відображення нові напрями витрачання бюджетних коштів, а
саме: соціальний захист населення, надання бюджетних позик,
зовнішньополітичну і зовнішньоекономічну діяльність, національну
оборону, обслуговування державного зовнішнього боргу, національну
космічну програму та ін.

Видатки бюджету проявляються через конкретні види, які можуть
характеризуватись з якісної та кількісної сторін.

Якісна сторона видатків характеризує суспільне їх призначення, а
кількісна — загальний обсяг. При цьому, ці дві сторони можуть вступати у
протиріччя. Так, наприклад, потреби держави, що визначаються якісною
характеристикою, дуже часто перевищують кількісну сторону, тобто суму
видатків, яка необхідна для задоволення відповідних потреб держави. Це
призводить до негативних наслідків, а саме недофінансування видатків,
передбачених законом про державний бюджет, зростання зовнішнього та
внутрішнього боргу, дефіциту бюджету та інфляції.

У зв’язку з важким економічним становищем, яке породжене кризовими
явищами, фінансові можливості Української держави обмежені. Це не дає
можливість привести потреби суспільства у відповідність з виділеними
коштами. Видатки бюджету у повному і всесторонньому обсязі
характеризуються за певними ознаками: яку вони відіграють роль і місце у
процесах суспільного відтворення, яке їх соціальне призначення,
галузевими і цільовими характеристиками.

Роль і місце видатків у процесах суспільного відтворення визначається
найбільш узагальнюючим спрямуванням коштів. В цілому, видатки бюджету
поділяються на дві частини: пов’язані з розвитком виробничої сфери і
видатки, пов’язані з функціонуванням і розвитком невиробничої сфери.
Обидва напрями мають важливе значення для суспільства і вони є
об’єктивно необхідними.

Будучи організатором стосунків у виробничій сфері та власником значної
частини виробничих засобів, держава зобов’язана вкладати кошти у
структурну перебудову економіки, оскільки такі затрати досить швидко
скуповуються, сприяють збільшенню валового внутрішнього продукту і
національного доходу, що є матеріальною основою бюджету.

Одночасно, значну частину коштів держава повинна вкладати у

розвиток соціально-культурної сфери, в управління та оборону, що є
основною умовою її функціонування. Освіта, охорона здоров’я, культура,
соціальний захист населення та соціальне забезпечення, управління,
оборона є тими підвалинами, що забезпечують існування та розвиток
держави.

Таким чином, при допомозі видатків бюджету держава в ринкових умовах
господарювання має можливість:

— регулювати розподіл грошових коштів між виробничою і невиробничою
сферами у відповідності з потребами суспільства:

— впливати на структурну перебудову економіки;

— забезпечувати збалансування нижче стоячих бюджетів.

За соціальним призначенням видатки Державного бюджету України
поділяються на соціальний захист населення; фінансування
соціально-культурних закладів, установ та закладів; фінансування І науки
(у державному бюджеті із кожної тисячі гривень видатків
загального фонду більше 50% закладено на соціальні програми
[1.-с.4 ] ), народне господарство і державні капітальні вкладення;
національну оборону; правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки
держави; утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади;
зовнішньополітичну діяльність; заходи, пов’язані з ліквідацією наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення; видатки по
обслуговуванню державного зовнішнього та внутрішнього боргів і інші
видатки.

Співвідношення видатків між окремими групами визначається спрямованістю
бюджетної політики. За останні роки найбільша доля видатків приходиться
на соціально-культурні заходи та соціальний захист населення. Це
викликано кризовими явищами в економіці та необхідністю соціального
захисту громадян з низьким рівнем доходів.

За галузевими характеристиками видатки бюджету поділяються

у відповідності з галузевою структурою економіки.

Так, у сфері матеріального виробництва ці видатки включають такі групи:

— на розвиток промисловості, на розвиток агропромислового

комплексу, на розвиток будівництва, на розвиток транспорту, зв’язку, і
т.д.

У невиробничій сфері видатки бюджету за галузевою ознакою поділяються
на:

— освіту, науку, культуру, охорону здоров’я, фізичну культуру і спорт,
соціальний захист населення, національну оборону, управління , і т.д.

За цільовим призначенням видатки поділяються на конкретні види затрат.

У виробничій сфері до них відносяться такі види, як капітальні
вкладення, дотації, операційні витрати і т.д.

У невиробничій сфері — це: затрати на заробітну плату, нарахування на
зарплату, канцелярські і господарські витрати, відрядження та службові
роз’їзди, стипендії, видатки на харчування, витрати на придбання
обладнання, інвентаря, затрати на капітальний ремонт інші видатки.

У відповідності з діючим законодавством України всі видатки бюджету
розподіляються між ланками бюджетної системи за такими принципами:

— територіальний. Суть цього принципу заключається в тому, що на
території якої адміністративної одиниці знаходиться підприємство,
організація чи установа, з відповідного бюджету вони будуть і
фінансуватися;

— відомчий. Цей принцип означає забезпечення фінансування підприємств,
організацій і установ з відповідного бюджету за підпорядкованістю.

Враховуючи концептуальні та принципові підходи до розмежування між
окремими ланками бюджетної системи, державою встановлений наступний
порядок розподілу видатків між бюджетами.

Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі в межах,
затверджених Законом “Про Державний бюджет України”. До Державного
бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами
України.

Забороняється використання бюджетних коштів для фінансування
позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок
надходжень від необов’язкових платежів, добровільних внесків фізичних і
юридичних осіб, інших небюджетних джерел.

Державний бюджет України передбачає видатки на:

— фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання та
підвищення життєвого рівня народу, заходів щодо соціального захисту
населення;

— фінансування, які здійснюються установами та організаціями заходів у
галузі освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури,
молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне
значення

— фінансування виробничого і невиробничого будівництва,
геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що
здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

— національну оборону;

— охорону навколишнього природного середовища;

— утримання правоохоронних і митних органів;

— утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади та
прокуратури;

— здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;

— дотації, субвенції, що передаються з Державного бюджету України до
бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

— виплату всіх видів пенсій , видатків, спрямованих на захист громадян,
які постраждали від Чорнобильської катастрофи, виплату допомог по
безробіттю, витрати на професійне навчання незайнятого населення та
заходи для створення додаткових робочих місць;

— утворення державних матеріальних і фінансових резервів;

— обслуговування внутрішнього та зовнішнього державних боргів та їх
повернення;

інші заходи, що фінансуються з державного бюджету відповідно до законів
України.

Діаграма1.

Структура видатків державного бюджету

Видатки Державного бюджету України на 2004 рік становлять 49,573,467,3
тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету
України – у сумі 39,788,314,9 тис. гривень та видатки спеціального фонду
у сумі – 9,785,152,4 тис. гривень.[1.-с.4]

У Державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету
Міністрів України у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків
державного бюджету для фінансування невідкладних витрат у народному
господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути
передбачені під час затвердження Державного бюджету України.

У Державному бюджеті України понад передбачені видатки утворюється
оборотна касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу
видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана протягом
року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у
тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження Державного
бюджету України.

Таблиця 2.

Видатки Державного бюджету України в 2004 р.[ 6. – c. 21].

Назва Фактичне виконання

млн. грн.

% до лімітів Зміна до попереднього року, % Фактичні видатки у % до ВВП
Струк-тура видатків, %

Державне управління 992.62 -3.0 8.9 0.8 4.6

Національна оборона 1519.73 -3.7 7.8 1.2 7.0

Правоохоронна діяльність 1491.77 -4.9 6.6 1.2 6.9

Освіта 1205.99 -15.6 6.4 0.9 5.5

Охорона здоровя 357.54 -34.5 1.8 0.3 1.6

Соціальний захист та соціальне

забезпечення 2001.93 -8.8 21.9 7.1.6 9.2

Промисловість та

Енергетика 1750.72 -15.3 9.3 1.4 8.0

Сільське господарство 318.49 -5.6 -12.6 0.3 1.5

Інші видатки 9078.13 6.3 26.9 7.1 41.7

Разом програми 18716.92 -2.9 17.2 14.7 86.0

Обслуговування державного

Боргу 3.059.28 -11.9 26.9 2.4 14.0

Усього видатків 21776.19 -4.3 18.5 17.1 100.0

Структура видатків з Державного бюджету України в 2004 році в основних
напрямках спрямування коштів відображена в таблиці 3.

Таблиця 3.

Структура видатків з Державного бюджету України в 2004 році [2. – c. 5
].

В млн. Грн.

Видатки, всього

49573,48

в т.ч.: загальний фонд

39788,31

спеціальний фонд

9785,15

4. Бюджетний дефіцит :

причини та шляхи подолання

Бюджетний дефіцит — це фінансове явище, яке необов’язково є
надзвичайним. Нині у світі немає держави, яка б не стикалася з бюджетним
дефіцитом.

Бюджетний дефіцит — це перевищення видаткової частини бюджету над
доходною. За умов ідеального становища в економіці дефіцит відсутній.
Адже держава може оптимально зіставляти обсяг своїх видатків відповідно
до фінансових можливостей без будь-якої шкоди для суспільства.

Однак насправді це буває рідко, особливо коли держави переживають кризу
в економіці.

Причини виникнення бюджетного дефіциту обумовлюються:

— надзвичайними подіями (війни, епідемії, стихійні лиха тощо), що
потребує використання великих обсягів коштів, а звичайних резервів для
цього не вистачає;

— необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток
економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому зможе
забезпечити приріст валового внутрішнього продукту і національного
доходу, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний
і культурний рівень життя населення. Це явище відображає не кризу в
економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки,
спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

— кризовими явищами в економіці, її розвалом;

— неефективністю фінансово-кредитних зв’язків;

— нездатністю влади тримати під контролем фінансову ситуацію у державі;

— недосконалістю фінансового законодавства. Звісно, що за умов, коли
економіка розвивається динамічно і стабільно, бюджетний дефіцит у
кількісно допустимих межах не є загрозливим. Правда, при цьому кількість
не повинна переходити в негативну якість тобто сума отриманих державою в
борг фінансових ресурсів не повинна перекладатись на економіку держави,
на платників податків, супроводжуватись скороченням соціальних програм.

В Україні у 80-90 роках спостерігалось різке збільшення бюджетного
дефіциту, що було обумовлено зокрема:

— різким зменшенням ефективності виробництва, що супроводжувалось
скороченням обсягів валового внутрішнього продукту і національного
доходу;

— розривом і малоефективністю економічних зв’язків, насамперед
зовнішньоекономічних;

— значним зростанням і нераціональною структурою бюджетних видатків;

— неефективним функціонуванням бюджетного механізму, що не дозволило
державі використовувати його в якості стимулу у розвитку економіки та
соціальної сфери;

— недосконалістю і частою зміною фінансового законодавства, що сприяло
невпевненості виробників у доцільності розширення виробництва і відтоку
капіталу з України.

Ці та інші причини сприяли дестабілізації економіки, зниженню доходів
бюджету, значному збільшенню бюджетного дефіциту, що в свою чергу
призвело до нарощування інфляційних процесів, зростання цін на товари та
послуги, зниження матеріального добробуту населення тощо.

Граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2004 рік
становить 4,182,957,8 тис.гривень, у тому числі граничний розмір
дефіциту загального фонду – у сумі 2,907,803,4 тис. гривень та граничний
розмір дефіциту спеціального фонду – у сумі 1,275,154,4 тис. гривень,
згідно з додатком № 2 до Закону “ Про Державний бюджет України на 2004
рік”.

Негативні наслідки великого бюджетного дефіциту потребують здійснення
системи заходів для його подолання, провадження активної фінансової
політики, використання загальноприйнятих методів боротьби з дефіцитом.
Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і видатків завдяки
збалансованості державного бюджету є на сьогодні одним із головних
завдань.

За наявності бюджетного дефіциту держава зобов’язана обрати
найоптимальніші джерела його покриття. У світі використовуються два
методи покриття дефіциту бюджету — беземісійний та емісійний.
Найефективніший беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися
дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг.

Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету полягає у залученні до
цього процесу зовнішніх і внутрішніх джерел.

Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових
об’єднань та іноземних держав, а також безоплатна та безповоротна
фінансова допомога для здійснення цільових програм міжнародного
значення.

Внутрішніми джерелами є кредит Національного банку України, доходи від
операцій з цінними паперами та інші доходи.

Наявність зовнішніх і внутрішніх кредитних джерел зумовлює виникнення
внутрішнього і зовнішнього боргу держави. З боку держави повинен
здійснюватись контроль та управління державним боргом.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту полягає у використанні
грошово-кредитної емісії. Такий метод є недоцільним; оскільки він
негативно позначається на економічному та соціальному становищі країни.

В цілому держава зобов’язана формувати свою бюджетну політику так, аби
домогтися скорочення бюджетного дефіциту. Заходи щодо цього сприяли б, з
одного боку, збільшенню доходів бюджету, з іншого — скороченню державних
видатків. Такими заходами можуть бути:

— перегляд напрямків інвестування бюджетних коштів і спрямування їх на
розвиток галузей, що визначають рівень економічної могутності держави,
забезпечують впровадження передових наукових досліджень у виробництво;

— створення сприятливих умов господарювання та стимулювання решти
виробництва шляхом використання пільг, субсидій та інших складових
бюджетного механізму;

— всебічне залучення в Україну іноземного капіталу;

— скорочення сфери державної економіки і, відповідно, бюджетного
фінансування;

— зменшення видатків на оборону й управління;

— скорочення фінансування державних програм, які не мають державного
значення.

Крім того, слід враховувати, що згідно з світовим досвідом для зменшення
бюджетного дефіциту в країну залучається іноземний капітал. За його
допомогою вирішуються одразу кілька завдань, причому не лише фіскальних,
а й економічних.

Розробка та послідовне втілення цих заходів спрямовані на збільшення
доходів бюджету і зменшення його видатків, регулювання бюджетного
дефіциту, цілеспрямоване управління його обсягом. Це, в сукупності з
економічними антикризовими заходами, сприяє стабілізації фінансового
становища в країні.

5. СТРУКТУРА ВЛАСНИХ ДОХОДІВ

МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

До власних доходів місцевих бюджетів належать доходи, які визначені ст.
69 Бюджетного кодексу України, формуються і збираються на відповідній
території, а саме:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого
самоврядування;

2) 100 відсотків плати за землю — для бюджетів міст Києва та
Севастополя; 75 відсотків плати за землю — для бюджетів міст
республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;
60 відсотків плати за землю — для бюджетів сіл, селищ, міст районного
значення та їх об’єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними
бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого
самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї)
господарських товариств, що у власності відповідної територіальної
громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині,
що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній
власності, в тому числі від продажу земельних ділянок
несільськогоспо-дарського призначення, що перебувають у комунальній
власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується
до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній
власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії щодо виконання боргових зобов’язань;

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок
коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

102

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого
значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

Ці доходи не враховуються при визначенні міжбюджетних
трансфертів.

Верховною Радою України 18 лютого 1997 р. був прийнятий у новій редакції
Закон України «Про систему оподаткування» (№ 77/97 — ВР).

У статті 15 цього Закону визначені місцеві податки та збори, які мають
право встановлювати сільські, селищні та міські ради у відповідності з
переліком і в межах граничних розмірів, які встановлені Декретом
Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 «Про місцеві
податки та збори».

Органи місцевого самоврядування мають право встановлювати 2 місцевих
податки і 15 місцевих зборів.

Місцеві податки та збори є головним атрибутом місцевого самоврядування і
в розвинених країнах. Наприклад, у СПІА за рахунок місцевих податків
забезпечується 65% доходів місцевих бюджетів, у Франції — 60%, ФРН —
45%, Англії -36%, Японії — 33%.

У зарубіжних країнах склалася чисельна розгалужена система місцевих
податків та зборів:

> у Бельгії — 100 місцевих податків та зборів; , > в Італії — 70;

> у Франції — понад 50.

Але є країни, де застосовується лише кілька, або навіть один місцевий
податок як у Англії (подушний податок). Такі країни є винятком, бо
значна кількість місцевих податків та зборів є гарантією стабільності
надходжень у місцеві бюджети.

Незважаючи на значний перелік видів місцевих податків та зборів в
Україні їх питома вага у податкових надходженнях місцевих бюджетів
незначна. Зокрема, у бюджеті 2001 року місцеві податки і збори склали
близько 1% доходів місцевих бюджетів України.

Закріплені доходи місцевих бюджетів

До закріплених законодавством (ст. 140 Конституції, статті 64, 65, 66
Бюджетного кодексу) загальнодержавних податків, зборів і платежів, що
надходять до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і
враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать:

1) 25 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на
відповідній території;

2) 25 відсотків плати за землю, що справляється на території Автономної
Республіки Крим та відповідної області;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються Радою Міністрів Автономної
Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

До закріплених доходів на рівні районних бюджетів, які використовуються
для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних
програм територіальних громад і враховуються при визначенні обсягів
міжбюджетних трансфертів, належать:

1) 50 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на
території сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;

2) 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ,
міст районного значення та їх об’єднань;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються районними державними
адміністраціями;

4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності,
що справляється районними державними адміністраціями;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними
державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку
адміністративними комісіями.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та
враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать
такі податки і збори (обов’язкові платежі):

1) прибутковий податок з громадян на основі таких нормативів
відрахувань:

> до бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального
обсягу прибуткового податку з громадян;

> до бюджетів міст республіканського та обласного значення
зараховується 75% загального обсягу прибуткового податку з громадян;

> до бюджетів міст районного значення, сіл, селищ та їх об’єднань
зараховується 25% загального обсягу прибуткового податку з громадян;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами
відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності,
що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької
діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами
продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними
пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються
виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому
порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що
належить відповідним бюджетам.

Перераховані податки і збори (обов’язкові платежі), складають кошик
доходів, що закріплюються на постійній основі за бюджетами місцевого
самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних
трансфертів.

У випадку, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами
загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір
місцевого бюджету держава вилучає із місцевого бюджету до Державного
бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законодавством.

6. СТРУКТУРА ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у
зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих
органів влади.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок місцевих
бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету поділяються на:

> видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути
делеговані Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з
метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі
принципу субсидіарності;

> видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки
Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та
визначені законами України.

Розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на
основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти на-

3) первинної медико-санітарної, амбулаторно-поліклінічної та
стаціонарної допомоги (дільничних лікарень, медичних амбулаторій,
фельдшерсько-акушерських та фельдшерських пунктів);

4) сільських, селищних та міських палаців культури, клубів та
бібліотек.

До II групи — належать видатки на фінансування бюджетних установ та
заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг,
гарантованих державою для всіх громадян України і здійснюються з
бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст
обласного значення та районних бюджетів.

Ця група містить видатки на:

1) державне управління:

а) фінансування органів місцевого самоврядування міст республіканського
Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;

б) органів місцевого самоврядування районного значення;

2) освіту:

а) дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки
Крим та міст обласного значення);

б) загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому
числі: школи, дитячі садки (для міст республіканського Автономної
Республіки Крим та міст обласного значення), спеціалізовані школи,
ліцеї, гімназії, вечірні (змінні) школи;

в) заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та
реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні
шко-ли-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування
батьків, дитячі будинки (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості
учнів цих установ формується на території відповідного міста чи району),
дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, допомога на дітей, які
перебувають під опікою і піклуванням;

г) інші державні освітні програми;

3) охорону здоров’я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну
допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та
невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні
стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри
здоров’я і заходи по санітарній освіті);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення: притулки для
неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які
перебувають у цих закладах, формуються на території відповідного
міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної
допомоги на дому;

б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни
і праці, допомога сім’ям з дітьми, додаткові виплати населенню на
покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг,
компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій
громадян;

в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла
для окремих категорій громадян;

г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної
політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

5) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми
(театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури,
школи естетичного виховання дітей);

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та
навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів
(крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного
значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка
організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд
місцевого значення.

До III групи належать видатки на фінансування бюджетних установ та
заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для
окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких
існує в усіх регіонах України і здійснюються з бюджету Автономної
Республіки Крим та обласних бюджетів.

До цієї групи належать видатки на:

а) фінансування представницької і виконавчої влади Автономної
Республіки Крим;

б) фінансування обласних рад;

2) освіту:

а) загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної
допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади
для дітей, які потребують корекції фізичного та (або)
розумового розвитку, санаторні школи-інтернати;

б) заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності
Автономної Республіки Крим і виконують державне замовлення;

в) вищу освіту (вищі заклади освіти І, II, III та IV рівнів акредитації,
що перебувають у власності Автономної Республіки Крим та спільній
власності територіальних громад);

г) післядипломну освіту (інститути підвищення кваліфікації працівників
соціально-культурної сфери та агропромислового комплексу, що
знаходяться у комунальній власності);

ґ) інші державні освітні програми;

3) охорону здоров’я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та
стаціонарну допомогу (лікарні республіканського Автономної Республіки
Крим та обласного значення);

б) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу
(спеціалізовані лікарні, поліклініки, госпіталі для інвалідів
Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові та
інше);

в) санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз,
санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);

г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги
(медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри
здоров’я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального захисту та соціального забезпечення:
допомога по догляду за інвалідами І чи II груп внаслідок психічного
розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; виплати
компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та
трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих і
інвалідів та інше;

б) республіканські Автономної Республіки Крим і обласні програми і
заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок,
сім’ї;

в) інші державні соціальні програми;

5) культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (республіканські Автономної
Республіки Крим та обласні бібліотеки, музеї та виставки);

6) державні театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи
і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського
Автономної Республіки Крим і обласного значення, інші заклади та заходи
у галузі мистецтва);

в) інші державні культурно-мистецькі програми;

б) фізичну культуру і спорт:

а) державні програми з розвитку фізичної культури і спорту
(навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх
типів, заходи з фізичної культури і спорту республіканського
Автономної Республіки Крим та обласного значення);

б) державні програми з інвалідного спорту і реабілітації.

З бюджетів міст Києва і Севастополя здійснюються видатки всіх трьох
груп.

Перелічені групи видатків враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів.

До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) місцеву пожежну охорону;

2) позашкільну освіту;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;

4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та
благоустрою населених пунктів;

5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;

6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації
місцевого значення;

7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

8) типове проектування, реставрацію та охорону пам’яток архітектури
місцевого значення;

9) транспорт, дорожнє господарство:

а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішенням органів
місцевого самоврядування;

б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення;

в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого
значення;

10) заходи з організації рятування на водах;

11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

13) управління комунальним майном;

14) регулювання земельних відносин;

15) інші програми, затверджені відповідною радою згідно із
законом.

Висновки

Державний бюджет є економічною категорією і відображає грошові
стосунки, які виникають між державою, з одного боку, і
підприємствами організаціями , установами всіх форм власності і
фізичними особами – з іншого боку , з приводу утворення
централізованого фонду грошових коштів держави і його
використання на розширене відтворення , підвищення рівня життя і
задоволення інших суспільних потреб.

Через бюджет у відповідності з Конституцією України держава
повинна мати можливість зосередити фінансові ресурси на важливих
ділянках економічного і соціального розвитку.

Враховуючи теоретичні засади бюджету, а також його практичне
призначення, бюджет України, як і бюджети розвинутих країн світу
слід вважати в якості економічної категорії, централізованого
фонду грошових коштів України, центральної ланки фінансової
системи, основного фінансового плану держави.

Державний бюджет виконує дві функції – розподільчу і контрольну.

Доходи бюджету частина централізованих ресурсів держави, які
необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають
економічні відносини, що виникають в процесі формування фондів
грошових коштів і надходять в розпорядження органів влади та
управління. Доходи Державного бюджету України включають:

1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та цього Кодексу
закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до
законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та 3акону України
«Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за
послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок
Державного бюджету України, та інших, визначених законодавством джерел,
включаючи кошти від продажу активів, що належать державі г
підприємствам, установам та організаціям, a також процент дивіденди,
нараховані на частку майна, що належить держав майні господарських
товариств;

2) гранти і дарунки y вартісному обрахунку;

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Видатки державного бюджету України – це економічні стосунки , які
виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових
коштів держави і його використання по цільовому призначенню.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки
розвитку .

Бюджетний дефіцит – це перевищення видаткової частини бюджету над
дохідною. В умовах ідеального стану економіки таке явище
відсутнє так як держава може оптимально співставляти обсяг своїх
видатків у відповідності з фінансовими можливостями без будь-якого
збитку для суспільства.

Список використаної літератури:

Закон України « Про Державний бюджет України на 2004 рік ». /Урядовий
кур’єр /- від 09.01.02., №4.

Антологія бюджетного механізму./ Під редакцією Юрія С.І. Монографія. —
Тернопіль: Економічна думка, 2003.(Розділ І).

Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року.- К.: Атака, 2001.

Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.:НІОС,2001.

Мельничук С.І.Державному бюджету-економічне обґрунтування // Фінанси
України, 1999, №11.

Мітюков І.О.Міністр фінансів України. Основні особливості бюджету
України на 2004 рік. – “ФІНАНСИ УКРАЇНИ”, 07.02.2001.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. (Розділ ІІ) – К.: НІОС.
— 2002.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система. Навчально-методичний посібник.
— Тернопіль: ТАНГ, 2003.

Юрій С.І.Концептуальні засади сутності бюджету.// Фінанси України, 2001,
№ 10.

Юрій С.І. Фінанси. Навчально-методичний посібник — Тернопіль: ТАНГ,2004.

PAGE

PAGE 39

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *