Договір страхування (курсова робота)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Договір страхування

План

ВСТУП

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ.

ВИДИ ТА ФОРМИ СТРАХУВАННЯ.

ДОГОВІР СТРАХУВАННЯ, ПРИНЦИПИ ЙОГО ОФОРМЛЕННЯ.

ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ СТРАХУВАННЯ.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Однією з найважливіших передумов розвитку страхової справи є розвиток і
стан законодавчої бази, яка регламентує і регулює цей вид діяльності в
цілому, так і окремі її напрямки. нині здійснення страхування — не
монополія держави. Сьогодні страхування в Україні не є винятково
державним, а здійснюється також великою кількістю недержавних
страховиків, тому велике значення має правова сторона регулювання
страхованої діяльності. Формування економіки, процеси роздержавлення і
приватизації, зростання конкуренції приводять до переорієнтації та
розвитку системи захисту юридичних та фізичних осіб від матеріальних
втрат, які можуть виникнути в результаті стихійного лиха, нещасного
випадку та інших ризикових обставин. У зв’язку з цим необхідно
вдосконалювати систему і механізм нагромадження коштів для забезпечення
належної матеріальної підтримки тих, хто постраждав і поніс певні
втрати.

В даній курсовій роботі планую розглянути такі питання як поняття
страхування, види та форми страхування, поняття договору страхування,
права та обов’язки сторін за договором страхування, звільнення
страховика від відповідальності. Гадаю, що розгляд саме цих питань дає
змогу якнайкраще і логічніше розкрити загальну тему роботи «Договір
страхування».

Під час написання курсової роботи були застосовані різноманітні
науково-дослідницькі методи: літературний метод (при розробленні
курсової роботи використані основні законодавчі акти, навчальна
література, наукові статті і публікації з питань страхування та
правового регулювання страхових операцій тощо), метод аналізу та
синтезу, метод узагальнення тощо.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ

У Законі «Про страхування» страхування визначене як вид
цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та
юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків),
визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок
грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними
особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та
доходів від розміщення коштів цих фондів [1].

Страховики — фінансові установи, які створені у формі акціонерних,
повних, командитних товариств або товариств з додатковою
відповідальністю з урахуванням особливостей, передбачених Законом «Про
страхування», а також одержали у встановленому порядку ліцензію на
здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні
здійснюється виключно страховиками — резидентами України.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише
страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з
формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із
страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до
законодавства України.

Страхувальники мають право укладати із страховиками договори про
страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім
випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть
набувати прав і обов’язків страхувальника згідно з договором
страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого
страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або
юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також
замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено
договором страхування [3, c.25].

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших,
ніж договори особистого страхування, призначати громадян або юридичних
осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання
страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також
замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено
договором страхування.

В наш час страхування — не монополія держави. Тому страхування в Україні
не є винятково державним, а здійснюється також великою кількістю
недержавних страховиків. У ЦК 2003 р. страхування регулює гл.67 [2].

Крім ЦК, нормативно-правовими актами, що регулюють страхування в
Україні, зокрема, є:

— Закон України від 7 березня 1996 р. «Про страхування» (в редакції
Закону від 4 жовтня 2001 р.);

— Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими
підрозділами страховиків, затверджене наказом Комітету у справах нагляду
за страховою діяльністю від 12 березня 1994 р. №П;

— Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р.
№1290;

— Положення про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків)
України, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою
діяльністю від 9 грудня 1996 р. №129;

— Положення про порядок провадження діяльності страховими
посередниками, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18
грудня 1996 р. №1523;

— Положення про впорядкування діяльності страхових брокерів,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р.
№747;

— Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені
наказом Державного Комітету України з питань регуляторної політики та
підприємництва і Міністерства фінансів України від 16 липня 2001 р.
№98/343.

Основні страхові поняття визначені у Законі «Про страхування».

Страховий ризик — певна подія, на випадок якої проводиться страхування і
яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок — подія, передбачувана договором страхування або
законодавством, що відбулася і з настанням якої виникає обов’язок
страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування)
страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхова сума — грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов
страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового
випадку.

Страхова виплата — грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно
до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Страхові виплати за договором страхування життя здійснюється в розмірі
страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних
виплат, обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету).

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за
домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання
договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у
випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхове відшкодування — страхова виплата, яка здійснюється страховиком
у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування
відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку,
якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими,
якщо це передбачено договором страхування.

Франшиза — частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з
договором страхування.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за
страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з
договором страхування.

Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за
визначений період страхування.

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються
страховиком самостійно. Конкретний розмір його визначається в договорі
страхування за згодою сторін.

Співстрахування — предмет договору страхування може бути застрахований
за одним договором страхування та за згодою страхувальника декількома
страховиками з визначенням прав та обов’язків кожного із страховиків
[1].

За погодженням між співстраховиками і страхувальником один із
співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у
відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у
розмірах своєї частки. У практиці співстрахування не одержало поширення,
оскільки не дуже бажано для страховиків і не зовсім зручно для
страхувальника.

Перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом,
перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання
всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого
страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус
страховика чи перестраховика, згідно із законодавством країни, у якій
він зареєстрований.

Згідно зі ст.987 ЦК за договором перестрахування страховик, який уклав
договір страхування, страхує у іншого страховика (перестраховика) ризик
виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником. Це — —
передача на договірній основі частини обов’язків за договором
страхування одним страховиком іншому. В світовій практиці це
застосовується у транспортному страхуванні і страхуванні від пожеж [2].

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком
договір про перестрахування, залишається відповідальним перед
страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових
посередників — страхових агентів і брокерів. Страховими посередниками
можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.

Страхові брокери — юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у
встановленому порядку як об’єкти підприємницької діяльності та
здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від
свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу в
страхуванні як страхувальник. Страхові брокери — громадяни.
зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької
діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові
платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду
посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі
брокерської угоди із страховиком, який має потребу в перестрахуванні як
перестрахувальник.

Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та
за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності,
а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі,
виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових
відшкодувань. Вони є представниками страховика і діють у його інтересах
за винагороду на підставі договору доручення із страховиком [3, c.47].

Особливі умови діяльності страхових брокерів, що передбачають їх
сертифікацію і включення до державного реєстру страхових брокерів,
встановлені у Положенні про впорядкування діяльності страхових брокерів.
Діяльність філій і представництв страховиків регулюється Положенням про
порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами
страховиків.

2. ВИДИ ТА ФОРМИ СТРАХУВАННЯ

До видів страхування відносять:

1) особисте страхування — страхування, пов’язане з життям,
здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або
застрахованої особи;

2) майнове страхування — страхування, пов’язане з володінням,
користуванням і розпорядженням майном;

3) страхування відповідальності — страхування, пов’язане з
відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну,
а також шкоди, заподіяної юридичній особі [7, с.51].

Форми страхування: добровільне та обов’язкове.

Добровільне страхування — це страхування, яке здійснюється на основі
договору між страхувальником і страховиком.

Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування
визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком
самостійно відповідно до вимог Закону «Про страхування». Конкретні умови
визначаються при укладенні договору страхування відповідно до
законодавства.

Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров’я).

4) страхування здоров’я на випадок хвороби.

5) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника
за непогашення кредиту);

6) страхування інвестицій;

7) страхування фінансових ризиків;

8) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій:

9) інші види добровільного страхування.

Так, морське страхування передбачене у розд. VІІІ Кодексу торговельного
мореплавства України.

За договором морського страхування страховик зобов’язується за
обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у
договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об’єкт
страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій
особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки (ст.239 Кодекс
торговельного мореплавства).

Об’єктом морського страхування може бути будь-який пов’язаний з
мореплавством майновий Інтерес, як-от: судно, у тому числі і таке, що
будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від
вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем І фрахтом,
заробітна плата, інші види винагороди капітана, інших осіб суднового
екіпажу, цивільна відповідадьність судновласника і перевізника, а також
ризик, взятий на себе страховиком (перестрахування).

Обов’язкове страхування. Згідно зі ст.999 ЦК законом може бути
встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником
життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій
рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування).
До відносин, шо випливають з обов’язкового страхування, застосовуються
положення ЦК, якщо Інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Види обов’язкового страхування (особистого, майнового і страхування
відповідальності) встановлені Законом «Про страхування».

У ньому міститься вичерпний перелік 33 видів обов’язкового страхування.
Це, зокрема:

1) медичне страхування;

2) страхування спортсменів вищої категорії:

3) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

4) авіаційне страхування від нещасних випадків на транспорті,

5) страхування цивільної відповідальності власників транспортних
засобів;

6) страхування засобів водного транспорту;

7) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних
насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю
зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими
підприємствами всіх форм власності;

8) страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної
діяльності.

Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України
встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору,
особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових
сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних
розрахунків.

3. ДОГОВІР СТРАХУВАННЯ,

ПРИНЦИПИ ЙОГО ОФОРМЛЕННЯ

Договір страхування — це договір, за яким одна сторона (страховик)
зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку)
виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній
у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник
зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови
договору [2, ст.979].

Характеристики договору — консенсуальний, двосторонній, сплатний.

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику
письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином
заявляє про свій намір укласти договір страхування. Закон не встановлює
для акцепту страховика обов’язкової письмової форми.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим
свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого
страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Договір страхування може бути укладений як шляхом складання одного
документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом
обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає [16,
c.628].

У Декреті «Про страхування» договір страхування визначається як письмова
угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на
себе зобов’язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову
суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми
страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на
користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати
послуги, тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові
платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик, відповідно до умов
страхування, зобов’язаний провести виплату при настанні страхового
випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням.

Виплати страхових сум за договорами особистого страхування здійснюються
незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним
страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому
сплачена як відшкодування збитків [3, c.190].

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові
письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином
заявляє про свій намір укласти договір страхування.

Факт укладання договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом
(полісом, сертифікатом). Страхове свідоцтво повинно містити:

— назву документа;

—назву та адресу страховика;

— прізвище, ім’я та по батькові, або назву страхувальника і його адресу;

— зазначення об’єкта страхування;

— розмір страхової суми;

— зазначення страхового ризику;

— строк дії договору;

— порядок змін і припинення дії договору;

— інші умови за згодою сторін;

— підписи сторін.

Договір страхування вступає в силу з моменту внесення страхового
платежу, якщо інше не передбачене умовами страхування.

Виплата страхових сум і страхового відшкодування проводиться страховиком
згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви
страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою. У
разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов’язані
з страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних
закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють
інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно
з’ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи і організації зобов’язані надсилати відповідь
страховикові на запит про відомості, пов’язані із страховим випадком, у
тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе
відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком
випадків, передбачених законодавством України.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення терміну дії;

2) виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному
обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором
терміни;

4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті
страхувальника-громадянина за винятком випадків, передбачених
законодавством України;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством
України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування
недійсним;

7) інших випадків, передбачених законодавством

При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості
майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо
інше не обумовлено договором страхування або умовами обов’язкового
страхування.

Страхове відшкодування — грошова сума, яка виплачується страховиком за
умовами майнового страхування при настанні страхового випадку.

Згідно з Декретом, страхове відшкодування не може перевищувати розміру
прямого збитку, якого зазнає страхувальник. Непрямі збитки вважаються
застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. . Якщо майно
застраховане у кількох страховиків загальна страхова сума перевищує
дійсну його вартість, то страхове відшкодування, що виплачується усіма
страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому
кожний страховик здійснює виплату пропорційно розмірові страхової суми
за укладеним ним договором страхування.

Під страховим платежем (страховим внеском, страховою премією)
розуміється плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести
страховику згідно з договором добровільного страхування або з умовами
обов’язкового страхування.

Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за
визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі
страхування обчислюються страховиком самостійно. Конкретний розмір
страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.
Актами законодавства України про обов’язкове страхування встановлюються
максимальні розміри страхових тарифів та мінімальні розміри страхових
сум [3, c.201].

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування,
страховий випадок, розмір грошової суми, у межах якої страховик
зобов’язаний провести виплату в разі настання страхового випадку
(страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк
договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства [2,
ст.982].

4. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН

ЗА ДОГОВОРОМ СТРАХУВАННЯ

Згідно страхового договору до обовязків страховика відноситься :

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання
страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних
документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальнику;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в
строк, встановлений договором.

Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється
незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням,
соціальним забезпеченням, а також відшкодування шкоди.

Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування
відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру
реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо інше не
встановлено договором.

Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється
страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості
майна на момент укладення договору;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання
страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це
встановлено договором;

5) за заявою страхувальника у разі здійснення страховиком заходів, що
зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна
переукласти з ним договір страхування;

6) не розголошувати відомості про страхувальника та його майнове
становище крім випадків, встановлених законом.

Договором страхування можуть бути передбачені також інші обов’язки
страховика [2, ст.988]. Обов’язки страхувальника:

1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі,
встановленому договором;

2) при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію
про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки
страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни
страхового ризику;

3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші
договори страхування, укладені щодо об’єкта, який страхується. Якщо
страхувальник не повідомив страховика про те, що об’єкт уже
застрахований, новий договір страхування є нікчемним:

4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням
страхового випадку, та їх зменшення;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк,
встановлений договором.

Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов’язки
страхувальника [2,ст.989].

Відмова від здійснення страхової виплати. Страховик мас право
відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) умисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено
договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового
випадку, крім дій, пов’язаних з виконанням ними громадянського чи
службового обов’язку, вчинених у стані необхідної оборони (без
перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров’я, честі,
гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено
договір страхування, умисного злочину, що призвів до страховою випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об’єкт
страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором
майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин
про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у
визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договором страхування
можуть бути передбачені також інші

підстави дії я відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить
закону.

Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється
страхувальникові у письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови.

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової
виплати страховик зобов’язаний сплатити неустойку в розмірі,
встановленому договором або законом.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором
майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги,
яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування,
має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування,
його права і обов’язки переходять до осіб, які одержали не майно у
спадщину. В інших випадках права та обов’язки страхувальника можуть
перейти до третіх осіб лише за згодою страховика, якщо інше не
встановлено договором страхування.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування
на користь третьої особи, його права та обов’язки можуть перейти до
останньої або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов’язки
щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування
проводиться страховиком згідно з договором страхування або
законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника
або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта
(аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою
ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком
[16, c.230].

У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) бюро можуть
робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до
правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств,
установ, організацій, що володіють інформацією про обставини страхового
випадку, а також можуть самостійно з’ясовувати причини та обставини
страхового випадку.

Право регресу у страховика до винної особи виникає на тій підставі, що
страховик попередньо здійснив виконання за страховим зобов’язанням,
тобто сплатив страхове відшкодування страхувальникові.

Припинення договору страхування. Згідно зі ст.997 ЦК договір страхування
припиняється у випадках, встановлених договором та законом.

Відповідно до Закону «Про страхування» договір страхування припиняється
та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному
обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором
терміни;

4) ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерті
страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком
зазначених випадків:

5) ліквідації страховика;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування
недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Дію договору
страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або
страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування [1].

Стаття 997 ЦК детально встановлює підстави та наслідки відмови від
договору страхувальником або страховиком. Якщо страхувальник прострочив
внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів
після пред’явлення страховиком письмової згоди про сплату страхового
платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше
не встановлено договором. Страхувальник або страховик може відмовитися
від договору страхування і в інших випадках, встановлених договором.

Страхувальник або страховик зобов’язані повідомити другу сторону про
намір відмовитися від договору страхування на пізніш як за 30 днів до
припинення договору, якщо інше не встановлено договором. Страховик не
має права відмовитися від договору особистого страхування без згоди на
це страхувальника, який не допускає порушення договору, якщо інше не
встановлено договором або законом [16, c.631].

Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору
страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період,
що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних
витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу,
та фактично здійснених страховиком страхових виплат.

Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням умов
договору страховиком, останній повертає страхувальникові сплачені ним
страхові платежі повністю.

Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім договору
страхування життя), він повертає страхувальникові сплачені ним страхові
платежі повністю. Якщо відмова страховика від договору обумовлена
невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик
повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до
закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення
справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично
здійснених страхових виплат.

Наслідки відмови від договору страхування життя встановлюються законом.
Якщо страхувальник або страховик відмовився від договору страхування,
договір припиняється.

Недійсність договору страхування. Згідно зі ст.998 ЦК договір
страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках,
встановлених ЦК. Договір страхування також визнається судом недійсним,
якщо:

1) його укладено після настання страхового випадку;

2) об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до
положень про недійсність правочинів, встановлених ЦК.

Страховик має право відмовити у виплаті страхових сум (страхового
відшкодування) у випадку, коли мають місце:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено
договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку.
Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням
громадянського обов’язку або захисту майна, життя, здоров’я, честі та
гідності громадян. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь
якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного
законодавства України;

2) вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь
якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до
страхового

випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт
страхування;

4) отримання страхувальником відповідного відшкодування збитків за
майновим страхуванням від особи,

винної за заподіяне;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового
випадку без поважних на це причин або створення страховиком перешкод у
визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) інші випадки, передбачені законодавчими актами [1].

Умовами договору страхування можуть бути зазначені інші обставини для
відмови у сплаті страхових сум, якщо це не суперечить законодавству
України.

Рішення про відмову у виплаті страхових сум приймається страховиком та
повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин
відмови.

Відмова страховика у виплаті страхових сум може бути оскаржена
страхувальником у судовому порядку.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором
майнового страхування в межах фактичних затрат, переходить право вимоги,
яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування,
має до особи, відповідальної за заподіяний збиток [16, c.634].

ВИСНОВКИ

Отже, об’єктами страхування відповідно до Закону України «Про
страхування» визначено три групи майнових інтересів:

· пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією;

· пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном;

· пов’язані з відшкодуванням заподіяної шкоди фізичній особі або її
майну та юридичній особі.

Велике значення у регулюванні відносин у страховій справі посідає
правове регулювання через посередництво договору страхування.

Договір страхування — це договір, за яким одна сторона (страховик)
зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку)
виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній
у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник
зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови
договору (ст.979 ЦК).

У Декреті «Про страхування» договір страхування визначається як письмова
угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на
себе зобов’язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову
суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми
страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на
користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати
послуги, тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові
платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Факт укладання договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом
(полісом, сертифікатом). Договір страхування вступає в силу з моменту
внесення страхового платежу, якщо інше не передбачене умовами
страхування.

Виплата страхових сум і страхового відшкодування проводиться страховиком
згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви
страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката).

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення терміну дії;

2) виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному
обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором
терміни;

4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті
страхувальника-громадянина за винятком випадків, передбачених
законодавством України;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством
України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування
недійсним;

7) інших випадків, передбачених законодавством.

Досліджуване питання і на перспективу залишається актуальним для
вивчення та вдосконалення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — К.: Знання, 1997

Барановський О.І. Розвиток страхового бізнесу в Україні //Фінанси
України. -1996. -№8, с.20-24

Внукова Н.Н. Практика страхового бизнеса. -К.: Либра, 1994

Гапанюк М.А., Малько В.І. Передумови та перспективи розвитку
екологічного страхування в Україні //Фінанси України. -1997. -№7,
с.90-100

Заруба О.Д. Страхова справа. -К.: 1998

Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 року // Урядовий
кур’єр. — 1996. — 18 квітня 1996 р.

Пасічник В.В. Страхування депозитів // Фінанси України. -1996. -№11,
с.62-68

Страхування: Підручник / Під ред. Осадець С.С. -К.: КНЕУ, 1998

Экономика страхования и перестрахования. — М.: Анкил, 1996

Шиманська С. Страховий захист підприємств України та їх працівників. —
Економіка України. -1994. -№5,с.92-94

Харитонов О.Є. та ін. Цивільне право України. Підручник. – К., 2003.

Цивільний кодекс України. – К., 2003.

PAGE

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *