Бухгалтерський облік як наука і мистецтво (курсова робота)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Бухгалтерський облік

як наука і мистецтво”

ПЛАН

ВСТУП

1. ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ЯК НАУКИ

2. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК, ЙОГО СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ

2.1. Роль бухгалтерського обліку в управлінні і контролі

2.2. Завдання бухгалтерського обліку

2.3. Вимоги до бухгалтерського обліку

3. ПРЕДМЕТ І МЕТОД БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

3.1. Предмет бухгалтерського обліку

3.2. Класифікація господарських засобів і джерел їх формування

3.3. Господарські процеси як об’єкт бухгалтерського обліку

3.4. Метод бухгалтерського обліку

4. ПЕРЕДУМОВИ ТА НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Формування бухгалтерського обліку як науки і мистецтва мала свої
історичні етипи. Дуже довго люди, зайняті господарською діяльністю, у
пошуках відповіді задовольнялися методом проб і помилок. Після безлічі
століть, коли господарське життя різко змінилося, стало незрівнянно
складніше, тоді такі прийоми перестали себе виправдувати, знадобилася
наука.

Необхідність в обліку виникла у глибоку давнину в процесі матеріального
виробництва, а господарська діяльність сприяла його поширенню. Облік
розвивався відповідно до економічних запитів суспільства. Бухгалтерія як
практична діяльність людини існує відтоді, коли людина почала
цілеспрямовано реєструвати факти свого господарського життя. Перші
наукові праці з обліку з’явилися в Італії.

Перші історичні свідчення про бухгалтерію, яка велася методом подвійного
запису, датовані 1340 p., — це були облікові книги генуезької комуни,
які повністю збереглися до наших днів.

Бухгалтерський облік як комплекс наукових категорій, дозволяв виявити й
оцінити суть практичної діяльності будь-якої бухгалтерії в будь-якій
точці земної кулі. Ці категорії у своїх першоджерелах мали початком
господарську діяльність, що проходила в крамницях купців. В міру
економічного розвитку вони трансформувалися, приймаючи різноманітні
форми, пов’язані з особливостями діяльності ділових людей, інженерів,
адміністраторів. Але за всіх часів при описі фактів господарського життя
було щось загальне, що згодом стало не тільки можливим, але і
необхідним виявити й описати. Це загальне можна назвати категоріями.
Загальне знання, сформульоване у формі категорій, відокремившись, так
само як числа від реальних предметів, одержали самостійне значення.
Знання, що використовує категорії, стає наукою. Межі наук размиті, і
ніколи не можна точно сказати, де закінчується бухгалтерський облік і
починається право або політична економія, або статистика, або якась інша
наука. Але це не виходить, що немає самостійних наук. І немає нічого
більш помилкового, чим зводити бухгалтерію до права, економіки,
статистики і т.п.

Всі науки можна класифікувати або по предмету, або по методу, або по
меті. У бухгалтерського обліку є свій предмет — факти господарського
життя, свій метод — моделювання і свої цілі — забезпечення цілості
цінностей і виявлення результатів господарської діяльності.

Для адаптації до загальноприйнятих у світовій практиці принципів та
методів ведення обліку в Україні здійснюється його реформування,
започатковане “Програмою реформування системи бухгалтерського обліку із
застосуванням міжнародних стандартів”, затвердженою Постановою Кабінету
Міністрів України від 28.10.98 р. № 1706.

Необхідність цього процесу  в Україні викликана:

— об’єктивними факторами реформування всього економічного сектора
держави;

— формуванням нових економічних стосунків між суб’єктами господарювання;

— підтримкою курсу України, як європейської держави, на всебічну
інтеграцію у світове товариство.

Останнє і стало головним чинником розробки і прийняття законодавчих
актів, направлених на реформування системи бухгалтерського обліку в
Україні та приведення її до міжнародних стандартів.

За Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 р. № 291 бухгалтерський облік — це процес
виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення,
зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім
та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Разом з галузевими курсами, в яких висвітлюються особливості організації
обліку в окремих ланках народного господарства (промисловість, сільське
господарство, будівництво, торгівля тощо), теорія бухгалтерського обліку
розкриває економічну сутність фактів господарської діяльності, зміст і
взаємозв’язок між економічними і юридичними категоріями, за допомогою
яких ці факти пізнаються.

Бухгалтерський облік можна визначити як організований цілеспрямований
процес одержання і передавання інформації про факти господарської
діяльності. Мета цього процесу — надання інформації користувачам для
прийняття оптимальних управлінських рішень. Отже, бухгалтерський облік
має як науковий (теоретичний), так і практичний (прикладний) бік.
Бухгалтерський облік є одночасно і наукою і мистецтвом, яке опирається
на певні принципи та методи.

1. ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ЯК НАУКИ

Перші історичні свідчення про бухгалтерію, яка велася методом подвійного
запису, датовані 1340 p., — це були облікові книги генуезької комуни,
які повністю збереглися до наших днів.

Перша письмова праця з бухгалтерії „Про торгівлю та досконалого купця»
була написана у 1485 р. В. Котрулі. У 1494 р. виходить у світ перша
друкована книга Луки Пачолі „Сума арифметики і геометрії, вчення про
пропорції, відносини», один з розділів якої — „Трактат про рахунки і
записи» був практичним посібником з вивчення бухгалтерії, яка базується
на принципі подвійного запису. Послідовниками Л. Пачолі були Дж. К.
Кардано, Д. Мангіні, А. Казанова, А. ді Пієтро, Л. Флорі.

XV століття ознаменувалося відкриттям нових земель та бурхливим
розвитком торгівлі. Бухгалтерський облік із розвитком торгівлі
використовувався як система обліку в окремих купецьких підприємствах.

Розвивався бухгалтерський облік як наука і в інших державах: Голландії,
Франції, Німеччині, Іспанії, англомовних країнах.

1600 року в Англії створена Англо-Вестіндська компанія, що займалася
торгівлею. З 1615 року в ній працював Томас Манн, праці якого з проблем
зовнішньої торгівлі увійшли до золотого фонду економічної літератури. В
1794 р. видана праця англійця Е. Т. Джонса „Англійська система
рахівництва», де автор критикував бухгалтерію, що базується на принципі
подвійного запису, як засіб, що сприяє фальсифікації справ на
підприємстві. У XVII-XVIII століттях промислова революція в Англії дала
новий поштовх розвиткові обліку. Відтоді розпочато збір даних про
затрати на виготовлення одиниці продукції, почали обліковувати капітал,
знос, відносини з акціонерами, прибуток. Ці питання відображено у працях
тогочасних авторів. Спроби застосування подвійного запису в промисловому
обліку відносяться до середини XVII століття. Зокрема Дж. Додсон у 1750
р. описав техніку бухгалтерського і натурально-вартісного обліку
виробництва, Р. Гамільтон у 1788 р. обґрунтував необхідність визначення
результатів за кожним циклом виробництва. Основними досягненнями
англійської школи є розробка ідей амортизації, форм обліку, теорії
рахунків та запровадження інституту незалежних присяжних аудиторів. У
1773 році в Едінбурзі (Великобританія) з’явилися перші професійні
бухгалтери.

У Франції Ж. Б. Кольбером 1673 року було розроблено і видано
торговельний статут „Ордоннанс», де поряд з іншими було висвітлено
питання організації і ведення бухгалтерського обліку. Це зумовило
формування облікового законодавства, яким встановлено єдині правила
ведення рахівництва, регламентовано облік торговельних підприємств,
обмінних контор і банків, започаткована практика подання публічної
фінансової звітності інвесторам. Слід відмітити і працю Е. Де-гранжа
(1795 р.), в якій автор розробив основні положення теорії бухгалтерії,
згідно з якими головним чинником всієї господарської діяльності вважався
власник, з точки зору якого розглядався весь бізнес.

В Іспанії ведення бухгалтерського обліку регламентувалось в
законодавчому порядку. З 1522 року було встановлено, що банки, купці та
ін. зобов’язані вести бухгалтерію (книгу для інвесторів і баланс,
Журнал, Головну книгу; книги для листів тощо), здійснювати записи в
Касовій книзі та Щоденнику, застосовувати поділ рахунків на дебет і
кредит.

В Німеччині 1512 року вийшла перша друкована праця Г. Грамматеуса з
обліку. У XVI столітті були відкриті спеціальні школи для викладання
рахівництва, а у XVIII столітті — облікові кафедри в університетах. В
1774 р. Ф. Гельвіг видав наукову працю, де описав самостійну форму
обліку, що відома як німецька. Значний внесок в розвиток бухгалтерського
обліку зробили також В. Швай-нер, Г. В. Лейбніц, І. Готліб.

У Франції 1896 року розроблена десяткова система класифікації рахунків,
В 1903 р. Е. Леоте запропонував План рахунків, що в 1909 році був
запроваджений у бухгалтерську практику.

Відомий німецький вчений І. Ф. Шер розробив „балансову теорію Шера». Під
впливом дедуктивного методу І. Ф. Шера бухгалтерія 20-х років XX
століття поступово трансформувалась у балансовий облік.

У США 1887 року створено першу американську професійну організацію
бухгалтерів.

Найбільшого розвитку бухгалтерський облік як наука набув у XX столітті.

Поштовхом до розробки бухгалтерських стандартів як загальноприйнятих
норм для всіх бухгалтерів став виступ на початку 20-х років
американського вченого А.Ріплі, в якому він говорив про загадковість
бухгалтерського обліку і майже повну практичну непридатність
бухгалтерських звітів, оскільки було незрозуміле, яка методика покладена
в основу обчислення відображених у звіті чисел.

Перші стандарти бухгалтерського обліку опублікувала Американська
асоціація бухгалтерів ще в 1936 p., але вони не мали наукового характеру
і не набули поширення.

У 1949 році виникла перша регіональна організація бухгалтерів :
Європи, Азії, Африки та Америки — Міжамериканська асоціації
бухгалтерів, що здійснювала теоретичні дослідження обліку, розробку
стандартів і обліку в державному секторі, підготовку бухгалтерів,
видавничу діяльність.

У 1973 році асоціаціями професійних бухгалтерів декількох країн
створено

Комітет з міжнародних стандартів обліку. В перші роки його існування
зовсім і небагато представників головних світових фінансових ринків
формально визнали міжнародні правила обліку. 1987 року Комітет
започаткував новий проект, спрямований на суворе регулювання міжнародних
правил обліку. У 1993 році Комітет опублікував 10 нових стандартів,
змінивши ставлення до національних правил. До того передбачалося, що
країни-учасниці будуть розробляти національні правила, сумісні з
міжнародними. Тепер Комітет прямує до розробки міжнародних правил, які
могли б замінити національні. Основними завданнями діяльності Комітету є
розробка бухгалтерських стандартів для потреб суспільства, яких
необхідно дотримуватись, укладаючи фінансові звіти, поширення стандартів
на весь світ — удосконалення та гармонізація бухгалтерського обліку.

У 1977 році створено Міжнародну федерацію бухгалтерів. Основною метою
Федерації є розвиток бухгалтерської професії та підвищення її престижу,
вирішення проблем уніфікації обліку на світовому рівні, розробка і
публікація міжнародних стандартів аудиту. У складі Федерації діють
Комітет з міжнародної практики аудиту і Комітет з професійної підготовки
та етики. Вони займаються розробкою міжнародних вимог до проведення
аудиту , ведення управлінського обліку, освіти та професійної етики.

Нині у світі діють такі регіональні міжнародні організації бухгалтерів:
Конфедерація бухгалтерів країн Азії і Тихого океану (1976), Федерація
бухгалтерів країн-членів ASEAN (1977), Організація бухгалтерів Західної
Африки та Африканська Рада з обліку, Арабська спілка аудиторів (1984),
Федерація європейських бухгалтерів (1986), Асоціація бухгалтерів й
аудиторів Співдружності незалежних держав (1995).

1982 року при ООН створено Міжурядову робочу групу експертів з
міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності, яка
займається проблемами обліку та звітності транснаціональних корпорацій,
надає допомогу в розробці національних та регіональних стандартів
обліку, допомагає в організації бухгалтерського обліку країнам, які
розвиваються. До цієї робочої групи входять і представники України.

Історія бухгалтерського обліку в СРСР органічно продовжила традиції
старої дореволюційної Росії, а зачатки нового обліку можна простежити з
перших тижнів лютневої революції. Вже в березні 1917 р. виникає і
проводиться в життя Робочий контроль. Велика Жовтнева соціалістична
революція призвела до величезних соціально-економічних змін, що не могли
не відбитися на веденні обліку. Ця еволюція пройшла декілька етапів:

1917-1918 – спроби стабілізації господарства, шляхи адаптації
традиційних методів обліку в новій системі господарювання;

1918-1921 — підходи до формування комуністичного, розвал старих систем і
форм бухгалтерського обліку, створення принципово нових облікових
вимірювачів;

1921-1929 — НЕП, реставрація традиційної системи бухгалтерського обліку;

1929-1953 — побудова соціалізму, деформація принципів бухгалтерського
обліку;

1953-1984 — удосконалення виробничого обліку, аналіз його організаційних
структур і поширення механізованого опрацювання економічної інформації;

із 1984-1991 — перебудова всіх соціально-економічних відносин у країні,
спроба відродження класичних принципів бухгалтерського обліку.

На українських землях в усі часи питанням бухгалтерського обліку
приділялась значна увага.

За часів Ярослава Мудрого власність князя і держави ототожнювалась.
Ведення обліку безпосередньо підпорядковувалося печатнику, який був
начальником княжої канцелярії, укладав княжі грамоти, мав на збереженні
княжу печатку.

З набуттям Україною незалежності почалися серйозні перетворення в
економіці держави, що відобразилися на реформуванні бухгалтерського
обліку. Постановою КМУ від 20.10.1998 року затверджено Програму
реформування системи бухгалтерського обліку. Основним завданням
реформування бухгалтерського обліку було приведення його у відповідність
до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського
обліку.

16 липня 1999 року прийнято Закон України „Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні». Ця дата неофіційно вважається
професійним святом бухгалтерів — Днем бухгалтера.

У контексті цього Закону наказами Мінфіну затверджено 27 положень
(стандартів) бухгалтерського обліку, склад фінансової звітності з
примітками до неї, План рахунків та реєстри бухгалтерського обліку,
спрощену фінансову звітність і План рахунків для суб’єктів малого
підприємництва.

Положення (стандарти) бухгалтерського обліку П(С)БО — це
нормативно-правові акти, що регулюють ведення обліку окремих його
об’єктів, зокрема: основних засобів, запасів, нематеріальних активів,
витрат, доходів, зобов’язань, дебіторської заборгованості, фінансових
інвестицій, формування фінансової звітності тощо. В Національних П(С)БО
дотримано вимоги міжнародних стандартів з урахуванням економічних,
правових, податкових особливостей та традицій нашої держави.

Наказами міністерств та центральних органів виконавчої влади затверджені
методичні матеріали з обліку господарської діяльності з урахуванням
особливостей різних галузей економіки. Міністерством праці разом з
Мінфіном переглянуті Кваліфікаційні вимоги до працівників бухгалтерських
служб підприємств, організацій та установ.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 р. затверджено
перелік заходів щодо реалізації пріоритетних напрямків розвитку
корпоративного управління в акціонерних товариствах, зокрема, акціонерні
товариства повинні перейти на міжнародні стандарти бухгалтерського
обліку та аудиту. Цим Розпорядженням передбачається також підготовка та
сертифікація бухгалтерів акціонерних товариств відповідно до міжнародних
стандартів.

2. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК, ЙОГО СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ

2.1. Роль бухгалтерського обліку в управлінні і контролі

Становлення ринкової економіки в Україні, поява нових господарських
структур різних форм власності, розвиток міжнародних економічних
зв’язків зумовлюють необхідність удосконалення обліку і контролю як
складових частин економічної інформації, необхідної для управління на
всіх рівнях.

Управління будь-яким підприємством вимагає систематичної інформації про
здійснювані господарські процеси, їх характер і обсяг, про наявність
матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, їх використання, про
фінансові результати діяльності. Основним джерелом такої інформації є
дані поточного бухгалтерського обліку, які систематизуються у звітність.
Така звітність має велике значення, оскільки використовується не тільки
для економічного аналізу діяльності окремого підприємства з метою
одержання інформації, необхідної для управління, а й для узагальнення
результатів у масштабі галузей і народного господарства в цілому.

Розвиток господарських зв’язків в умовах ринку значно розширює кількість
користувачів обліковою і звітною інформацією. Ними є не тільки
працівники управління, безпосередньо пов’язані з підприємництвом, а й
зовнішні користувачі інформації, які мають прямий фінансовий інтерес:
банки — при вирішенні питання про надання кредитів; постачальники — при
укладенні договорів на поставку товарно-матеріальних цінностей;
інвестори, засновники, акціонери, яких інтересує рентабельність
вкладеного капіталу і можливість одержання доходів (дивідендів). Значний
інтерес облікова інформація має також для працівників податкових і
фінансових служб, органів державної статистики й управління.

Підкреслюючи значення бухгалтерського обліку в управлінні господарською
діяльністю, німецький вчений-економіст І. Ф. Шерр ще наприкінці XIX
століття писав, що «Бухгалтерський облік — непогрішний суддя минулого,
необхідний керівник сучасного і надійний консультант майбутнього кожного
підприємства».

У цьому зв’язку важливе значення набуває вивчення теоретичних основ,
тобто змісту основних категорій і принципів організації бухгалтерського
обліку, знання яких є невід’ємною умовою для чіткого розуміння питань
практики бухгалтерського обліку.

Теорія бухгалтерського обліку є наукою про завдання, предмет, метод,
техніку, форми й організацію бухгалтерського обліку.

Основні завдання теорії бухгалтерського обліку полягають у розробленні
загальних методологічних основ організації бухгалтерського обліку на
підприємствах, в організаціях і установах; науковому узагальненні
сучасної практики організації обліку і контролю; удосконаленні діючих і
створенні нових прогресивних способів облікової реєстрації і форм
організації бухгалтерського обліку.

Разом з галузевими курсами, в яких висвітлюються особливості організації
обліку в окремих ланках народного господарства (промисловість, сільське
господарство, будівництво, торгівля тощо), теорія бухгалтерського обліку
розкриває економічну сутність фактів господарської діяльності, зміст і
взаємозв’язок між економічними і юридичними категоріями, за допомогою
яких ці факти пізнаються.

Економічний бік бухгалтерського обліку дає можливість розкрити
ефективність господарських процесів, юридичний — законність і
доцільність їх здійснення. Таким чином, бухгалтерський облік встановлює
взаємозв’язок між економікою і правом у процесі господарської
діяльності.

Бухгалтерський облік (практичну діяльність) можна визначити як
організований цілеспрямований процес одержання і передавання інформації
про факти господарської діяльності. Мета цього процесу — надання
інформації користувачам для прийняття оптимальних управлінських рішень.
Отже, бухгалтерський облік має як науковий (теоретичний), так і
практичний (прикладний) бік [3].

З погляду теорії облік має зміст і форму. Зміст охоплює те загальне, що
є за будь-якої організації обліку, зокрема вивчення предмета, методу,
техніки, форм і організації бухгалтерського обліку (те, що становить
зміст теорії бухгалтерського обліку). До форми належать особливості
практичної реалізації методу бухгалтерського обліку в окремих галузях
народного господарства, виходячи із специфіки їхньої діяльності.

Наука про бухгалтерський облік, розробляючи властиву їй систему
конкретних способів відображення фактів господарської діяльності
підприємств і організацій, ґрунтується на діалектичному методі та
економічній теорії. Використання наукових принципів Забезпечує
економічно, обґрунтовану методологію відображення обліковуваних об’єктів
залежно від їхньої ролі у господарських процесах і вимог управління
діяльністю підприємств.

Критерієм наукового рівня обліку є його дієвість, тобто здатність
своєчасно надавати вичерпну інформацію, необхідну для управління,
контролю й аналізу. При цьому показники обліку повинні забезпечувати
інформацію не тільки для внутрішнього управління, а й для зовнішніх
споживачів (податкових і фінансових органів, банків, інвесторів, ділових
партнерів тощо).

За своїм змістом бухгалтерський облік тісно пов’язаний з плануванням,
економічним аналізом, аудитом, ревізією, правом. Так, за даними
бухгалтерського обліку здійснюється контроль за виконанням планових
завдань за звітний період і забезпечується інформація для планування і
прогнозування розвитку господарства. Економічний аналіз ґрунтується на
показниках плану і бухгалтерського обліку, вивчає причини відхилень від
плану, виявляє резерви підвищення ефективності господарської діяльності.
Відображаючи господарські процеси, бухгалтерський облік контролює
дотримання законодавчих актів, юридичних норм, що регулюють господарські
взаємовідносини. Для контролю за розвитком економіки країни показники
обліку широко використовуються для статистичних узагальнень.

Впровадження сучасної обчислювальної техніки ставить нові проблеми перед
теорією і практикою бухгалтерського обліку (використання математичного
програмування, моделювання .господарських процесів тощо).

Перехід України до ринкової економіки, розвиток міжнародних економічних
зв’язків зумовлюють необхідність удосконалення обліку відповідно до
вимог міжнародних стандартів. Створенню інформаційної бази для
забезпечення переходу від діючої системи бухгалтерського обліку до
системи, орієнтованої на, ринкові умови господарювання, підвищенню
ефективності облікової інформації сприяє прийняття національного Плану
рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, .зобов’язань і
господарських операцій підприємств і організацій, Закону України «Про
бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», відповідних
положень (стандартів) з бухгалтерського обліку [1].

2.2. Завдання бухгалтерського обліку

Господарська діяльність кожного виробничо-комерційного підприємства
базується на найбільш раціональному використанні матеріальних і грошових
ресурсів, а також робочого часу у процесі виробництва.

Головне завдання кожного підприємства — випуск продукції, торгівля
товарами високої якості з найменшими витратами. Тому основним завданням
бухгалтерського обліку є: виявлення обсягу випущеної з виробництва
продукції, придбаних товарів, їх реалізації, виявлення фактичних витрат
з виготовлення продукції чи придбання товарів, аналіз і контроль за
собівартістю виробленої продукції та її зниженням, визначення кінцевих
результатів діяльності підприємства.

Виходячи з цього, завданнями бухгалтерського обліку є:

— додержання Положень (стандартів) бухгалтерського обліку 1-6 (накази
Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99 р. і № 137 від 28.05.99
р.) та ін.;

— облік, аналіз і контроль за необоротними активами;

— облік, аналіз і повсякденний контроль за виконанням завдань
виробництва в розрізі кількості, якості та асортименту продукції згідно
з вимогами замовників;

— облік, аналіз і контроль за оборотними активами, за правильними й
економними витратами ресурсів;

— облік, аналіз і контроль за власним капіталом, за забезпеченням
наступних витрат і платежів;

— облік, аналіз і визначення витрат за елементами та витрат діяльності
підприємства;

— облік, аналіз і контроль за мірою праці та її оплати;

— своєчасне документальне оформлення випущеної з виробництва продукції;

— облік, аналіз і контроль за довгостроковими зобов’язаннями:

— облік, аналіз і контроль за поточними зобов’язаннями;

— облік, аналіз і контроль за коштами, розрахунками та іншими активами;

— облік, аналіз і контроль за формуванням доходів і результатів
діяльності підприємства;

— контроль за станом рентабельності виробництва продукції і
рентабельності підприємства;

— виявлення резервів подальшого збільшення ефективності виробництва;

— забезпечення наявності первинної документації щодо кожної
господарської операції та своєчасної обробки первинних документів, яка б
давала змогу в будь-який момент визначити кількість, терміни надходження
й витрат сировини, матеріалів, палива та інших матеріальних цінностей,
випуск і реалізацію готової продукції тощо, відповідність фактичних
даних бухгалтерського обліку завданням;

— забезпечення повного відображення всіх витрат підприємства за їхніми
складовими частинами, а також всіх доходів підприємства і повсякденне
співставлення витрат з доходами, виявлення результатів кожного
господарського процесу і загальних фінансових результатів діяльності
підприємства;

— побудова обліку на кожному підприємстві відповідно до особливостей
його технології та організації виробництва, особливостей його
організаційної структури;

— ведення обліку кожного виду господарських коштів, закріплених за
матеріально відповідальними особами [2].

Бухгалтерський облік у промисловості, як і в інших галузях народного
господарства, є одним з найважливіших джерел економічної інформації,
засобом контролю за роботою підприємства і знаряддям охорони власності.

Дані поточного бухгалтерського обліку (облікові документи, записи)
потрібні насамперед працівникам самих підприємств у їхній повсякденній
роботі; також вони є основою для складання фінансової звітності
підприємств.

2.3. Вимоги до бухгалтерського обліку

На виконання Програми реформування бухгалтерського обліку із
застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету
Міністрів України № 1706 від 28 жовтня 1998 р., бухгалтерський облік має
задовольняти певним вимогам.

Перша вимога — раціональність та економічність побудови бухгалтерського
обліку.

Раціонально організований і добре поставлений облік -основа правильного
ведення господарства.

Для виконання вимог бухгалтерського обліку облікові працівники мають
бути добре обізнані у своїй справі, набуваючи для цього необхідні
теоретичні та практичні знання й постійно підвищуючи кваліфікацію.

Облікові працівники мають бути вимогливими до себе, до якості своєї
роботи, постійно здійснювати самоконтроль, перевіряти свою роботу. Без
цього не можливо додержуватися вимог своєчасності, точності та ясності
обліку, вимог використання Програми реформування бухгалтерського обліку
із застосуванням міжнародних стандартів та впровадження національних
стандартів.

Друга вимога — ясність і зрозумілість обліку.

Третя вимога — простота, -чіткість, точність і повнота поточних і
звітних даних, попередження всілякого роду спроб перекручування
дійсності, усунення серйозних недоліків в організації бухгалтерського
обліку і посилення його ролі в здійсненні контролю за господарською
діяльністю; надання користувачам повної, правдивої та неупередженої
інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності
підприємства за звітний період (згідно з Положенням (стандартом)
бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» № 87 від 31
березня 1999 р ).

Четверта вимога — дійовість і достовірність поточних і звітних даних
згідно з Положенням (стандартом) 6 «Виправлення помилок і зміни у
фінансових звітах», схваленим Методологічною радою з бухгалтерського
обліку при Міністерстві фінансів України.

Помилки, породжувані неуважним ставленням працівників бухгалтерського
обліку до своїх обов’язків, призводять до заплутування облікових даних,
а це створює можливість для зловживань та крадіжок власності
підприємства.

П’ята вимога — порівнювання звітних даних останнього періоду з даними за
минулі звітні періоди, планами, прогнозами, даними бізнес-планів
підприємства. При цьому необхідна єдина оцінка об’єктів, єдність
показників за об’єктами обліку та фінансової звітності тощо [3].

3. ПРЕДМЕТ І МЕТОД БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

3.1. Предмет бухгалтерського обліку

Як уже зазначалося, господарський облік відображає процес розширеного
суспільного відтворення, а його окремі види — різні сторони цього
процесу. Для визначення предмета бухгалтерського обліку треба з’ясувати
економічний зміст його об’єктів, тобто сутність сторін процесу
суспільного відтворення, які він відображає і контролює.

У широкому розумінні предметом бухгалтерського обліку є процес створення
суспільного продукту в тій його частині, яка може бути охоплена
інформацією в єдиному грошовому вимірнику, а також його розподіл, обмін
і споживання.

Бухгалтерський облік здійснюється в усіх ланках народного господарства —
на підприємствах, в організаціях, установах як виробничої, так і
невиробничої сфери і служить для спостереження і контролю за їхньою
діяльністю. Кожне підприємство (організація, установа) має певне майно —
господарські засоби (будівлі, споруди, устаткування, матеріальні та інші
ресурси), які утворюються за рахунок певних джерел (сукупності вкладень
засновників, прибутку, позикових коштів тощо). Контроль за наявністю і
рухом, а також доцільним використанням засобів у кожному господарстві
здійснюється за допомогою бухгалтерського обліку. Отже, господарські
засоби, що перебувають у розпорядженні окремих підприємств, і джерела їх
формування є об’єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його
предмета.

Процес розширеного суспільного відтворення ґрунтується на єдності
виробництва суспільного продукту (необхідних суспільству матеріальних
благ), його розподілу, обміну (обігу) і споживання. Процес виробництва,
тобто створення суспільного продукту, здійснюється у ланках виробничої
сфери (промисловість, сільське господарство, будівництво тощо). В
бухгалтерському обліку відображаються матеріальні, трудові та фінансові
затрати на виробництво цього продукту. Таким чином, суспільний продукт і
затрати на його виробництво є об’єктом бухгалтерського обліку і належать
до змісту його предмета.

Створений у процесі виробництва суспільний продукт підлягає розподілу.
Частина його спрямовується на відтворення спожитих у процесі виробництва
предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо), а також на
відтворення засобів праці (основних засобів) шляхом повного їх
відновлення. Друга частина суспільного продукту спрямовується для оплати
праці робітників і службовців; на створення загальнодержавних фондів
споживання (у вигляді відрахувань до Пенсійного фонду, Фонду соціального
страхування, сплати податків від прибутку та інших платежів до бюджету
тощо); на створення фонду накопичення (прибутку підприємства). Розподіл
суспільного продукту суворо контролюється за допомогою бухгалтерського
обліку. В обліку відображаються затрати праці і винагорода, що належить
кожному працівникові, контролюються розрахунки з бюджетом по податках та
інших платежах, з Пенсійним фондом та Фондом соціального страхування по
відрахуваннях, з фінансовими та іншими органами.

Отже, процес розподілу суспільного продукту і зобов’язання та
розрахунки, що виникають при цьому, є об’єктом бухгалтерського обліку і
належать до змісту його предмета.

Для забезпечення безперервності процесу виробництва створений суспільний
продукт підлягає обміну (реалізації). Цей обмін здійснюється у формі
купівлі-продажу. Обмін — це процес передачі суспільного продукту від
виробника до споживача і є формою взаємозв’язку різних господарюючих
суб’єктів. У процесі купівлі-продажу виникають певні витрати, пов’язані
з транспортуванням, зберіганням, реалізацією тощо. Крім того,
товарно-грошовий обіг зумовлює різні розрахункові взаємовідносини між
постачальниками, покупцями, банками по кредитах, з бюджетом та ін.

Звідси, процес обігу суспільного продукту, грошові кошти та
розрахунково-кредитні операції, що виникають при цьому, є об’єктами
бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

Із сфери товарного обігу суспільний продукт надходить у сферу споживання
(завершальна стадія розширеного суспільного відтворення). Споживання
поділяються на виробниче, невиробниче і особисте. Виробниче споживання
характеризує використання частини суспільного продукту у вигляді засобів
виробництва (засобів праці і предметів праці) для потреб виробництва
(створення матеріальних благ) і в бухгалтерському обліку відображається
як органічна частина процесу виробництва.

Невиробниче споживання здійснюється у ланках невиробничої сфери,
призначених для задоволення потреб суспільства (державне управління й
оборона країни, освіта, культура, охорона здоров’я тощо). Суспільний
продукт у цій сфері споживається повністю і вибуває із кругообігу
засобів у народному господарстві. Об’єктами бухгалтерського обліку у
невиробничій сфері є бюджетні асигнування, тобто кошти, виділені із
державного бюджету для забезпечення діяльності цих ланок народного
господарства, і контроль за доцільністю їх використання.

Ознайомлення з основними об’єктами бухгалтерського обліку в процесі
розширеного суспільного відтворення дає змогу узагальнити їх і дати
визначення предмета бухгалтерського обліку в широкому його розумінні.

Предметом бухгалтерського обліку є процес розширеного суспільного
відтворення (виробництва, обміну і невиробничого споживання суспільного
продукту), а також використання господарських засобів у цих процесах,
які узагальнюються у грошовому вимірнику, для надання інформації,
необхідної для управління і контролю.

В окремих ланках народного господарства (підприємствах, організаціях,
установах) об’єкти бухгалтерського обліку визначаються виконуваними ними
функціями у процесі суспільного відтворення. Так, на підприємствах
виробничої сфери об’єктами бухгалтерського обліку є господарські засоби
та їх використання в процесі постачання, виробництва і реалізації,
розрахунково-кредитні відносини, що виникають при цьому, а також
фінансові результати діяльності.

Керівництво будь-яким господарством неможливе без добре налагодженого
обліку і насамперед — бухгалтерського. Тому кожне господарство має
закінчену систему бухгалтерського обліку, який охоплює всі засоби і
процеси, забезпечує необхідною інформацією всі рівні управління [2].

3.2. Класифікація господарських засобів

і джерел їх формування

Для управління діяльністю підприємства необхідно знати, якими
господарськими засобами воно розпоряджається, де ці засоби розміщені, як
вони функціонують в процесі діяльності, а також за рахунок яких джерел
утворилися і для чого призначені.

Тому господарські засоби прийнято групувати:

за функціональною участю в процесі діяльності;

за джерелами утворення (формування) і цільовим призначенням.

Класифікація господарських засобів за функціональною участю в процесі
діяльності. За функціональною участю в процесі діяльності господарські
засоби (ресурси) підприємства поділяються на необоротні й оборотні
активи. Згідно з міжнародними стандартами, під активами розуміють
ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій,
використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних
вигод у майбутньому (тобто активи — це ресурси підприємства, які мають
активно працювати і давати прибуток).

До необоротних активів належать:

основні засоби — матеріальні активи, які функціонують у натуральній
формі як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері
протягом тривалого часу (більше одного року);

нематеріальні активи — необоротні довгострокові активи, які не мають
матеріальної форми, але мають вартість і можуть приносити підприємству
дохід. До них належить вартість придбаних підприємством прав на
користування природними ресурсами, промисловими зразками, товарними
знаками, об’єктами промислової інтелектуальної власності (патентами,
винаходами тощо), вартість права на використання програмного
забезпечення для ЕОМ та інші права, які визнані об’єктом права власності
підприємства;

довгострокові фінансові інвестиції — фінансові вкладення в цінні папери
(акції, облігації тощо) інших підприємств на період більше одного року з
метою одержання доходів (дивідендів, відсотків), збільшення власного
капіталу та інших вигод для підприємства;

інші необоротні активи (зокрема, довгострокова дебіторська
заборгованість юридичних і фізичних осіб, отримання якої очікується
підприємством після 12 місяців з дати балансу) та ін.

До оборотних активів належать грошові кошти та їх еквіваленти, які не
обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації
чи споживання протягом операційного циклу (або протягом 12 місяців з
дати балансу).

Під операційним циклом розуміють проміжок часу між придбанням запасів
для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої
з них продукції (товарів, робіт, послуг).

Виходячи з цього, до складу оборотних активів належать’

грошові кошти в касі та на рахунках в банках, якщо вони можуть бути
вільно використані для поточних операцій. Кошти, заблоковані на рахунках
(наприклад, заморожені в іноземних банках), до оборотних активів не
включаються;

короткострокові фінансові інвестиції. Включаються до складу оборотних
активів за умови, якщо вони є ринковими (тобто ІСНУЄ активний ринок,
який дає змогу встановлювати їх ринкову вартість) і, як очікується,
будуть реалізовані протягом строку, що не перевищує один рік;

дебіторська заборгованість, пов’язана з реалізацією продукції (товарів,
робіт, послуг), належить до оборотних активів, якщо, як очікується, буде
погашена протягом операційного циклу;

виробничі запаси (сировини, матеріалів, палива, готової продукції,
товарів тощо), які є частиною звичайного операційного циклу
підприємства. Відносять до оборотних активів, якщо навіть не очікується,
що вони будуть використані (спожиті) або реалізовані протягом 12 місяців
з дати балансу.

Витрати майбутніх періодів, тобто витрати, які мали місце в поточному
або попередніх звітних періодах, але відносяться до наступних звітних
періодів (наприклад, витрати на освоєння нових видів продукції, оплачена
наперед орендна плата, передплата періодичних видань тощо), можуть
включатися відповідно до складу як оборотних, так і необоротних активів.

Класифікація господарських засобів (активів) підприємства за
функціональною участю в процесі діяльності наведена на с. 19.

Класифікація джерел формування господарських засобів підприємства.
Джерела формування господарських засобів (активів) підприємства
поділяються на дві групи:

джерела власних засобів;

джерела залучених (позикових) засобів.

До джерел власних засобів належать: власний капітал, забезпечення
зобов’язань, нерозподілений прибуток, цільове фінансування і цільові
надходження.

До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий капітал,
додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток.

Статутний капітал утворюється за рахунок сукупності внесків (у грошовому
вимірнику) власників (учасників) у майно підприємства для забезпечення
його діяльності, передбаченої установчими документами (статутом).

У підприємствах державної форм власності статутний капітал утворюється
за рахунок частини виділеного державного національного майна (у вигляді
необоротних і оборотних активів) для забезпечення статутної діяльності і
в подальшому збільшується за рахунок власного прибутку.

Статутний Капітал підприємств з іноземними інвестиціями формується за
рахунок внесків засновників до його статутного капіталу (валютних
коштів, основних засобів, нематеріальних активів тощо). Статутний
капітал, зареєстрований в установчих документах такого підприємства,
може змінюватися тільки за рішенням його засновників про збільшення або
зменшення капіталу, а відповідно, — і частки прибутку кожного з них.
Збільшення статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями
може бути або за рахунок додаткових внесків засновників, або за рахунок
відрахувань до нього частини прибутку; зменшення — в результаті виходу
одного або кількох засновників із підприємства, або при рписанні
збитків, які засновники не зможуть покрити майбутніми прибутками.

Статутний капітал акціонерного товариства утворюється за рахунок
реалізації акцій власної емісії і має дорівнювати сумі, зареєстрованій в
установчих документах. Збільшення (зменшення) статутного капіталу
акціонерного товариства може відбуватися в результаті збільшення (або
зменшення) номінальної вартості акцій, їх кількості (додаткової емісії
або анулювання частини акцій, викуплених у акціонерів). Всі зміни
статутного капіталу акціонерного товариства вносять до державного
реєстру.

Пайовий капітал утворюється за рахунок пайових внесків членів спілок та
інших підприємств (колективного сільськогосподарського підприємства,
споживчого товариства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної
спілки тощо), що передбачені установчими документами, для здійснення
господарсько-фінансової діяльності.

Додатковий капітал утворюється за рахунок дооцінки необоротних активів,
вартості безоплатно одержаних від інших юридичних і фізичних осіб
активів тощо.

Резервний капітал створюється для усунення можливих в майбутньому
тимчасових фінансових затруднень і забезпечення нормальної роботи
підприємства.

Нерозподілений прибуток — сума чистого прибутку, яка залишилася в
обороті підприємства після сплати податків до бюджету та інших
обов’язкових платежів і розподілу прибутку між власниками (учасниками)
підприємства.

Доходи майбутніх періодів — джерело коштів, одержаних підприємством в
поточному або попередніх звітних періодах, але належать до доходів
наступних звітних періодів (одержана в рахунок майбутніх періодів
орендна плата від орендарів тощо). Вони підлягають зарахуванню до
доходів того звітного періоду, до якого належать.

До джерел залучених (позикових) коштів належать зобов’язання по
розрахунках, які виникають у підприємства в процесі господарської
діяльності і є тимчасовим джерелом утворення певної частини ресурсів
(активів) підприємства.

Під зобов’язаннями розуміють заборгованість підприємства, яка виникла
внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до
зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Підприємства, організації та особи, перед якими дане підприємство має
заборгованість по розрахунках, називаються кредиторами, а сама
заборгованість — кредиторською.

Зобов’язання поділяються на: довгострокові зобов’язання і поточні
зобов’язання.

До довгострокових зобов’язань належать:

довгострокові кредити банків — заборгованість підприємства банкам по
отриманих від них кредитах, строк погашення яких не припадає на звітний
період;

інші довгострокові фінансові зобов’язання — сума довгострокової
заборгованості підприємства щодо зобов’язання із залученням позикових
коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки;

інші довгострокові зобов’язання (заборгованість по довгострокових
векселях, по фінансовій оренді, відстрочених податкових зобов’язаннях
тощо).

До складу поточних зобов’язань належать зобов’язання, що підлягають
погашенню на вимогу кредиторів, а також та частина зобов’язань, яка буде
погашена протягом операційного циклу або протягом 12 місяців, починаючи
з дати балансу. До таких зобов’язань належать:

короткострокові кредити банків — сума поточних зобов’язань перед банками
за отримані від них короткострокові кредити; ,

кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги — сума
заборгованості постачальникам і підрядчикам за одержані матеріальні
цінності та надані послуги;

поточні зобов’язання по розрахунках з бюджетом та позабюджетних
платежах, по оплаті праці, по страхуванню (по соціальному страхуванню,
пенсійному забезпеченню, страхуванню майна тощо), з учасниками по
нарахованих дивідендах та інших операціях;

інші поточні зобов’язання (по векселях виданих, одержаних авансах,
внутрішньовідомчих та інших розрахунках).

Розглянуті дві класифікації господарських засобів (за складом і
розміщенням господарських засобів та за джерелами їх формування)
характеризують майновий стан підприємства. При цьому, оскільки кожен вид
засобів має відповідне джерело утворення, загальні підсумки першого і
другого групування повинні бути рівні між собою. Ця рівність служить
основою для складання бухгалтерського балансу. Крім того, класифікація
господарських засобів та їх джерел значною мірою визначає організацію
системи поточного бухгалтерського обліку і характер одержуваної
інформації про стан і рух майна підприємства та складання звітності [2].

3.3. Господарські процеси як об’єкт бухгалтерського обліку

Основним призначенням сфери матеріального виробництва є виробництво
суспільно необхідного продукту. Створення цього продукту відбувається в
процесі виробництва. Для забезпечення виробництва має здійснюватися
процес постачання необхідними предметами праці (сировиною, матеріалами,
паливом тощо). За виробництвом продукції відбувається процес її
реалізації. Всі три процеси взаємопов’язані і взаємозумовлені, постійно
змінюють один одного і на підприємстві відбувається безперервний
кругообіг господарських засобів. Бухгалтерський облік, відображуючи
господарські процеси, забезпечує інформацію, необхідну для управління
цим кругообігом.

Процес виробництва належить до основної фази кругообігу господарських
засобів: у ньому відбувається створення матеріальних благ. У процесі
виробництва відбувається споживання предметів праці (сировини,
матеріалів, палива тощо) і засобів праці (у формі їх зносу), а також
живої праці робітників (у формі оплати праці). Затрати праці у
вартісному вимірнику (нарахованої оплати праці) поряд з вартістю
спожитих засобів праці і предметів праці включаються до собівартості
випущеної із виробництва готової продукції. Отже, в бухгалтерському
обліку відображається як процес виробничого споживання, з одного боку,
так і процес створення продуктів праці — з іншого боку.

Вартість заново створеного продукту відрізняється від вартості
продуктів, з яких він створений, не тільки якістю і призначенням, а й
збільшеною вартістю, оскільки крім вартості спожитих засобів виробництва
до неї входить нова вартість, створена працею робітників — національний
дохід.

Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва є затрати
підприємства на виробництво продукції, що дає змогу визначити її
собівартість, а також обсяг виготовленої продукції (в натуральних і
вартісному вимірниках).

Дві інші фази кругообігу засобів (постачання виробничих запасів і
реалізація готової продукції) відбуваються у сфері обігу. Обіг залежить
безпосередньо від виробництва і водночас має певне самостійне значення:
він є сполучною ланкою між виробництвом і споживанням.

У процесі постачання підприємство витрачає грошові кошти, а натомість
придбаває у постачальників предмети праці, необхідні для виробництва
продукції. Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі постачання є
затрати на цей процес (що дає змогу визначити фактичну собівартість
придбаних виробничих запасів), обсяг придбаних предметів праці (в
натуральних і вартісному вимірниках), а також розрахунки з
постачальниками та іншими підприємствами й організаціями, які виникають
у процесі постачання.

Процес реалізації полягає у передачі готової продукції, створеної у
процесі виробництва, споживачам (покупцям). Така передача здійснюється
шляхом купівлі-продажу за укладеними угодами. Внаслідок реалізації
підприємство одержує від покупців грошові кошти (виручку від продажу),
але в більшому розмірі, ніж їх було витрачено на виробництво і
реалізацію продукції на суму чистого доходу (прибутку), що входять до
відпускної (продажної) вартості продукції. Отже, прибуток, створений у
процесі виробництва, набуває грошової форми у процесі реалізації.
Реалізація, завершуючи виробничий процес, забезпечує відновлення і
розширення виробництва.

Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі реалізації є: обсяг
реалізованої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках), витрати,
пов’язані з реалізацією, фінансовий результат від реалізації (як
правило, прибуток), а також розрахунки з покупцями (за реалізовану
продукцію), бюджетом (за і податками), банками (по кредитах) та іншими
господарюючими суб’єктами, що виникають у процесі реалізації. Отже,
бухгалтерський облік відображає не тільки господарські процеси, та й їх
результати.

У процесі кругообігу господарські засоби постійно змінюють свою форму: у
процесі постачання вони із грошової форми перевтілюються у виробничі
запаси; у процесі виробництва предмети праці (під дієш засобів праці і
самої праці) набувають форми продуктів праці; у процесі реалізації
продукти праці (готова продукція) набувають знову грошової форми.

Перехід засобів підприємства з однієї форми в іншу називається
кругообігом господарських засобів. Кругообіг господарських засобів можна
показати за допомогою схеми.

Умовні позначення: Г — грошові кошти; Вз — виробничі запаси; Пп —
предмети праці; Зп — засоби праці; Зв — засоби виробництва; Рс — робоча
сила; Пв — процес виробництва; Т — готова продукція (товар) за
собівартістю; ТІ — готова продукція (товар) за ціною реалізації; Г1 —
грошові кошти, що надійшли від реалізації продукції за цінами продажу.

З наведеної схеми видно, що господарські засоби в процесі кругообігу
набувають різних форм і водночас перебувають у всіх трьох формах. Це є
обов’язковою умовою безперебійності виробництва: порушення в будь-якій
ланці процесу кругообігу господарських засобів призводить до погіршення
роботи підприємства. Важливе значення для підвищення ефективності
використання господарських засобів має скорочення часу їх перебування у
кожній стадії кругообігу, тобто прискорення їх обіговості. Збільшення
обсягу виробництва і реалізації продукції зумовлює одержання більшого
прибутку господарством.

У ланках невиробничої сфери (державне управління, оборона країни,
освіта, культура, охорона здоров’я тощо) до об’єктів бухгалтерського
обліку належать бюджетні асигнування (виділені із бюджету кошти для
здійснення їхньої діяльності) і контроль за правильністю їх
використання.

Таким чином, господарські засоби і процеси, пов’язані з виробництвом і
обігом суспільного продукту, а також його невиробничим споживанням, є
конкретними об’єктами бухгалтерського обліку і у своїй сукупності
складають його предмет [1].

3.4. Метод бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік як невід’ємна частина системи народногосподарського
обліку ґрунтується на наукових основах — діалектичному методі й
економічній теорії. Науковий зміст методу бухгалтерського обліку
визначається підходом до явищ господарської діяльності підприємств,
розгляду всіх засобів і процесів у безперервному їх русі і розвитку,
єдності, взаємозв’язку і взаємозумовленості. Разом з тим, бухгалтерський
облік має свої, властиві тільки йому способи дослідження, що зумовлені
особливостями його предмета, тобто об’єктів, що відображаються і
контролюються, а також завдань і вимог, що ставляться до обліку. До цих
особливостей передусім треба віднести безперервність кругообігу
господарських засобів в процесі діяльності підприємства. Для
забезпечення безперервного і суцільного спостереження за господарськими
операціями в бухгалтерському обліку застосовується документація — спосіб
первинної реєстрації об’єктів обліку. При цьому кожна господарська
операція обов’язково оформляється відповідним документом, який служить
письмовим доказом її здійснення. Документи (у тому числі складені за
допомогою обчислювальної техніки на машинозчитувальних носіях —
магнітних, паперових) служать обґрунтуванням для відображення
господарських операцій в бухгалтерському обліку. Тому вони повинні
містити всю необхідну інформацію, бути своєчасно складені і підписані
посадовими особами, відповідальними за здійснення операції.

Проте в процесі господарської діяльності можуть мати місце такі події,
які в момент їх виникнення неможливо оформити відповідним документом
(наприклад, природні втрати або псування матеріальних цінностей при
зберіганні, несправність ваговимірних приладів, зловживання матеріально
відповідальних ; осіб, помилки в обліку тощо), що призводить до
розбіжностей між фактичною наявністю цінностей і показниками обліку. Для
виявлення таких розбіжностей періодично проводять інвентаризацію(, під
час якої перевіряють фактичну наявність матеріальних цінностей; одержані
дані порівнюють з показниками обліку, а виявлені розбіжності (нестачі,
лишки) документують і відображають в обліку. Поряд з документацією
інвентаризація служить важливим засобом контролю за достовірністю
показників обліку, збереженням господарських засобів, законністю
здійснюваних операцій.

Бухгалтерський облік відображає велику кількість різноманітних об’єктів
— засобів, джерел їх формування, господарських процесів, для
узагальнення яких вимагається єдиний вимірник — оцінка. Оцінка — це
спосіб грошового вимірювання засобів і процесів. За допомогою оцінки
натуральні і трудові вимірники переводять у грошовий. В результаті
грошової оцінки підприємство може визначити загальну вартість основних і
оборотних засобів, що перебувають в його розпорядженні, контролювати їх
використання в процесі господарської діяльності. Грошова оцінка є
необхідною передумовою для відображення господарських операцій в обліку.

Основні принципи оцінки господарських засобів встановлюються державними
органами і є обов’язковими для підприємств і організацій всіх форм
власності, чим забезпечується єдність оцінки засобів у всьому народному
господарстві. В окремих випадках оцінка може бути здійснена тільки після
відображення всіх затрат, пов’язаних з певним господарським процесом
(наприклад, фактичну собівартість готової продукції можна визначити
тільки після відображення в обліку всіх затрат, пов’язаних з процесом її
виробництва). Собівартість об’єктів обліку (придбаних матеріалів,
виготовленої продукції, виконаних робіт) визначають за допомогою
калькуляції, яка служить обґрунтуванням для їх грошової оцінки. Отже,
оцінка і калькуляція потрібні для вартісного вимірювання об’єктів
бухгалтерського обліку.

Господарські операції, оформлені відповідними документами, мають
розрізнений характер. Тому виникає необхідність у групуванні операцій за
певними однорідними ознаками, щоб отримати потрібну інформацію про
наявність і рух окремих видів засобів та джерел їх формування, про
здійснення окремих господарських процесів і одержаних по них
результатах. Таке групування в бухгалтерському обліку забезпечується за
допомогою системи рахунків.

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування господарських
операцій, оформлених відповідними документами, за економічно однорідними
ознаками для систематичного контролю за змінами засобів та їх джерел в
процесі господарської діяльності. На кожен об’єкт бухгалтерського обліку
відкривається окремий рахунок, записи на якому здійснюють тільки на
підставі відповідних документів. В результаті отримують систематизовану
інформацію, необхідну для управління, аналізу і контролю за діяльністю
господарства.

Господарські операції, що безперервно здійснюються на підприємстві,
спричинюють взаємопов’язані і взаємозумовлені зміни в засобах та
джерелах їх формування. Це зумовлює необхідність відображати
господарські операції в системі рахунків способом подвійного запису, при
якому суму кожної операції записують в певному порядку на двох рахунках.
Наприклад, операція придбання матеріалів призводить, з одного боку, до
збільшення виробничих запасів, а з іншого — до зменшення грошових коштів
на рахунку підприємства, сплачених постачальнику за придбані цінності.
Тому операцію по придбанню матеріалів записують на двох рахунках: на
одному з них відображають надходження матеріальних цінностей, а на
другому — витрачання грошових коштів. Відповідно, відпуск матеріалів на
виробництво продукції за допомогою подвійного запису відображається як
збільшення затрат виробництва і зменшення запасів матеріалів на складах.
Такий спосіб запису господарських операцій в системі рахунків розкриває
їх економічний зміст і забезпечує контроль за використанням ресурсів.

Таким чином, оцінені об’єкти бухгалтерського обліку підлягають
економічному групуванню в системі рахунків із застосуванням способу
подвійного запису, що забезпечує взаємозв’язок показників господарської
діяльності.

Порядок відображення господарських операцій на рахунках, а також перелік
самих рахунків (план рахунків) встановлюється Міністерством фінансів
України і є обов’язковим для підприємств усіх форм власності.

Для одержання інформації про наявність і склад майна підприємства
періодично складають бухгалтерський баланс, в якому порівнюють
сукупність засобів господарства в грошовій оцінці з джерелами їх
формування і цільовим призначенням. Оскільки кожний вид засобів
господарства має певне джерело утворення, то загальна вартість засобів
дорівнює джерелам їх формування. Ця рівність зберігається після
будь-якої господарської операції. Обґрунтуванням для складання балансу
служать записи на рахунках. Щоб забезпечити достовірність показників
балансу, записи на рахунках періодично уточнюють за допомогою
інвентаризації. Періодичне складання балансу дає змогу здійснювати
контроль за змінами у складі засобів та їх джерелах, визначати
фінансовий стан підприємства.

Для одержання інформації про результати діяльності підприємства за
звітний період, крім балансу, на підставі записів на рахунках складають
інші форми звітності (звіт про фінансові результати, звіт про власний
капітал тощо). Звітність завершує поточний облік у системі рахунків і
повністю зумовлена його даними. Показники балансу та інших форм
звітності аналізують для одержання інформації, необхідної для управління
і контролю. Склад звітності, порядок заповнення звітних форм
розробляється і затверджується Міністерством фінансів України за
погодженням з Держкомстатом України.

Таким чином, основними способами (або елементами) методу бухгалтерського
обліку є:

документація й інвентаризація;

оцінка і калькуляція;

система рахунків і подвійний запис;

баланс та інші форми звітності.

При цьому, окремі елементи методу не виступають самостійно, ізольовано
від інших, а навпаки, тісно взаємопов’язані між собою і становлять метод
бухгалтерського обліку тільки у своїй єдності. Так, документація в
бухгалтерському обліку служить способом первинного спостереження за
господарськими операціями і є єдиною підставою для відображення їх в
системі рахунків; узагальнення об’єктів обліку на рахунках зумовлює
необхідність грошової оцінки; взаємозв’язок обліковуваних об’єктів
вимагає їх подвійного запису на рахунках; за даними поточного обліку в
системі рахунків складають баланс та інші форми звітності. Реальність
показників обліку перевіряється й уточнюється за допомогою
інвентаризації. Таке поєднання елементів методу бухгалтерського обліку
забезпечує суцільне, безперервне і взаємопов’язане відображення
господарських операцій, а також одержання узагальненої інформації,
необхідної для управління.

Отже, метод бухгалтерського обліку — це система способів, що
забезпечують суцільне, безперервне і взаємопов’язане відображення і
узагальнення у грошовій оцінці об’єктів обліку для контролю за
збереженням господарських засобів і забезпечення інформацією, необхідною
для управління.

За умов впровадження автоматизованих систем управління, використання
сучасної високопродуктивної обчислювальної техніки всі елементи методу
бухгалтерського обліку (рахунки, подвійний запис, оцінка, калькуляція,
балансове узагальнення) зберігаються, проте відбуваються докорінні зміни
в техніці збирання, реєстрації та опрацювання облікової інформації.
Підвищення оперативності й аналітичності облікової інформації має велике
значення для посилення стратегічних і регулюючих функцій управління [3].

4. ПЕРЕДУМОВИ ТА НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ

БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ

Розвиток ринкових відносин, інтеграція економіки України в європейську і
світову системи господарювання неможливі без реформування національної
облікової системи.

Кабінет Міністрів України затвердив Програму реформування
бухгалтерського обліку, яка передбачала у 1999-2001 роках перехід
суб’єктів господарювання на застосування міжнародних стандартів
бухгалтерського об ліку і звітності1.

Програмою було передбачено такі напрями реформування бухгалтерського
обліку в Україні:

закріпити на законодавчому рівні основні принципи ведення
бухгалтерського обліку і параметри фінансової звітності, прийняти
законопроект «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»,

законодавче встановити орган, уповноважений визначати основні напрями
побудови бухгалтерського обліку, керувати організацією єдиної системи
обліку в Україні,

сформувати нормативну базу ведення бухгалтерського обліку (національні
стандарти бухгалтерського обліку) відповідно до вимог МСБО Графік
розроблення та впровадження положень (стандартів) із бухгалтерського
обліку із застосуванням міжнародних стандартів обліку затверджено
наказом Міністерства фінансів України від 1 грудня 1998 року № 248. З
1.03. 1999 р. Міністерством фінансів України затвер джено п’ять Положень
(стандартів) бухгалтерського обліку, які визначають мету, склад,
принципи підго товки фінансової звітності підприємств, а також зміст і
форму та загальні вимоги до розкриття статей основ них форм
бухгалтерської звітності,

розробити і затвердити новий План рахунків бух галтерського обліку та
інструкцію про його застосу вання, зорієнтуваний на ведення обліку
згідно з прий нятими стандартами,

переглянути, удосконалити и розробити необхідні форми первинної
документації та облікової реєстрації.

Важливими напрямами реформування бухгалтерського обліку в Україні є
також подальша автоматизація облікового процесу та законодавче
організаційне і методологічне виділення в єдиній системі бухгалтерського
обліку двох самостійних складових частин фінансового й управлінського
обліку.

ВИСНОВКИ

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Управління будь-яким підприємством вимагає систематичної інформації про
здійснювані господарські процеси, їх характер і обсяг, про наявність
матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, їх використання, про
фінансові результати діяльності. Основним джерелом такої інформації є
дані поточного бухгалтерського обліку, які систематизуються у звітність.
Така звітність має велике значення, оскільки використовується не тільки
для економічного аналізу діяльності окремого підприємства з метою
одержання інформації, необхідної для управління, а й для узагальнення
результатів у масштабі галузей і народного господарства в цілому.

Економічний бік бухгалтерського обліку дає можливість розкрити
ефективність господарських процесів, юридичний — законність і
доцільність їх здійснення. Таким чином, бухгалтерський облік встановлює
взаємозв’язок між економікою і правом у процесі господарської
діяльності.

Перехід України до ринкової економіки, розвиток міжнародних економічних
зв’язків зумовлюють необхідність удосконалення обліку відповідно до
вимог міжнародних стандартів. Бухгалтерський облік у промисловості, як і
в інших галузях народного господарства, є одним з найважливіших джерел
економічної інформації, засобом контролю за роботою підприємства і
знаряддям охорони власності.

Дані поточного бухгалтерського обліку (облікові документи, записи)
потрібні насамперед працівникам самих підприємств у їхній повсякденній
роботі; також вони є основою для складання фінансової звітності
підприємств.

Для відображення різнобічної діяльності підприємств і організацій з
метою одержання інформації, необхідної для управління і контролю,
використовують три види господарського обліку: оперативний,
бухгалтерський і статистичний. Кожен з них має свої завдання, об’єкти
обліку, способи одержання та опрацювання інформації і виконує свою роль
у здійсненні функцій, покладених на господарський облік в суспільстві.

Для відображення господарських засобів і процесів, що здійснюються на
підприємстві, їхніх кількісних і якісних характеристик в обліку
застосовують різні вимірники: натуральні, трудові і грошовий.

У широкому розумінні предметом бухгалтерського обліку є процес створення
суспільного продукту в тій його частині, яка може бути охоплена
інформацією в єдиному грошовому вимірнику, а також його розподіл, обмін
і споживання.

Бухгалтерський облік здійснюється в усіх ланках народного господарства —
на підприємствах, в організаціях, установах як виробничої, так і
невиробничої сфери і служить для спостереження і контролю за їхньою
діяльністю. Кожне підприємство (організація, установа) має певне майно —
господарські засоби (будівлі, споруди, устаткування, матеріальні та інші
ресурси), які утворюються за рахунок певних джерел (сукупності вкладень
засновників, прибутку, позикових коштів тощо). Контроль за наявністю і
рухом, а також доцільним використанням засобів у кожному господарстві
здійснюється за допомогою бухгалтерського обліку. Отже, господарські
засоби, що перебувають у розпорядженні окремих підприємств, і джерела їх
формування є об’єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його
предмета.

Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва є затрати
підприємства на виробництво продукції, що дає змогу визначити її
собівартість, а також обсяг виготовленої продукції (в натуральних і
вартісному вимірниках).

Бухгалтерський облік як невід’ємна частина системи народногосподарського
обліку ґрунтується на наукових основах — діалектичному методі й
економічній теорії. Науковий зміст методу бухгалтерського обліку
визначається підходом до явищ господарської діяльності підприємств,
розгляду всіх засобів і процесів у безперервному їх русі і розвитку,
єдності, взаємозв’язку і взаємозумовленості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку. Підручник для студентів
вузів спеціальності 7.050106 “Облік і аудит”./ Вид. 2-е, доп. і перероб.
– Житомир, ЖТІ, 2000. – 640 с.

2. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні.
Навчально-практичний посібник / За ред. С.Ф.Голова. – Дніпропетровськ,
ТОВ “Баланс-Клуб”, 2000. 768 с.

3. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / За ред. проф. Бутниця
Ф.Ф.- Житомир : ЖІТІ, 2000. – 608 с.

4. Велш Глен А., Шорт Деніел Г. Основи фінансового обліку / Пер. з англ.
О.Мінін, О.Ткач. – К.: Основи, 1999. — 943 с.

5. Грабова Н.Н., Домбровский В.Н. Бухгалтерский учет в производственных
и торговых предприятиях,2000. : Учеб.пособие для студ.вузов / Под ред.
Н.В.Кужельного. – К.: А.С.К. 2000. –624 с.

6. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 р. № 291// Бухгалтерський облік і аудит, № 9,
1999

7. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня
1997 р. №283/97-ВР (із наступними доповненнями і змінами)// Баланс, №37,
2000.

8. Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р. №
168/97-ВР

9. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку
активів, капіталу, зобов’язань і господарський операцій підприємств і
організацій, затверджена наказом МФУ від 30.10.99 р. № 291//
Бухгалтерський облік та аудит.- 2000.- № 1.- С. 14-64.

10. Кузмінський А.М., Кузьмінський Ю.А. Теорія бухгалтерського обліку :
Підручник. – К.: Все про бухгалтерський облік, 1999. – 288 с.

11. Нидлз В. и др. Принципы бухгалтерского учета // В. Нидлз, Х.
Андерсон, Д Колдуэл. — 2-е изд.- М.: Финансы и статистика.- 1994.- С.496
.

12. Партин Г.О. Бухгалтерський облік : основи теорії та практики : Навч.
посібник. – К.: Т-во “Знання”. КОО,2000, 245 с.

13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до
фінансової звітності” // Все про бухгалтерський облік.- 2002, — № 84. –
с. 3-5

14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”.// Все про
бухгалтерський облік.- 2002, — № 84. – с. 5-10

15. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові
результати”// Все про бухгалтерський облік.- 2002, — № 84. – с. 10-14

16. Програма реформування системи бухгалтерського обліку із
застосуванням міжнародних стандартів фінансової звітності, затверджена
Постановою КМУ від 28.10.1998 р. № 1706// Бухгалтерський облік та аудит.
– 1998.- № 11.- С. 5-7.

17. Системи обліку в Україні: трансформація до міжнародної практики / За
ред.проф. М.П.Войнаренка. – Київ: Наукова думка, 2002. – 718 с.

18. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах
України. Підручник для студ.вищ.навч.закл.екон.спец. – К.:А.С.К.,2000. –
784 с.

( Термін “інвентаризація” походить від лат. inventarium, що означає опис
майна.

1 Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.98 р. № 1706 «Про
затвердження Програми реформування системи бухгалтерського обліку із
застосуванням міжнародних стандартів».

PAGE

PAGE 41

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *