Амортизаційна політика та її вплив на фінансові результати діяльності підприємства (курсова робота)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Амортизаційна політика

та її вплив на фінансові результати діяльності підприємства”

План

Вступ

Розділ 1. Теорії амортизації як похідні від теорії капіталу

Класичні теорії амортизації

Сучасні теорії амортизації

Розділ 2. Сучасна амортизаційна політика держави

2.1. Нормативні документи держави про амортизаційні відрахування

2.2. Методи розрахунку амортизаційних відрахувань

Розділ 3. Проблеми амортизації на підприємствах різних форм власності

3.1. Проблеми амортизації на бюджетних підприємствах.

3.2. Амортизаційні нарахування на приватних підприємствах.

Висновки Вступ

Кожне підприємство володіє уставним капіталом, який складається із
основних фондів і оборотних засобів. Об’єктом дослідження в даній
курсовій роботі є основні фонди, оскільки вони представляють собою ту
частину капіталу, яка протягом тривалого часу зберігає свою натуральну
форму, обслуговуючи багато раз процеси створення продукту, забезпечуючи
безперервну економічну діяльність, переносить по частинах свою вартість
на продукт і заміщується повністю тільки після багатьох виробничих
циклів.

До основних фондів підприємства відносять:

виробничі будинки і споруди, комунікації (шляхи сполучення), що належать
підприємству;

машини, обладнання, механізми, інші активні засоби праці;

інструменти, засоби контролю і охорони тощо.

У складі основних виробничих фондів (капіталу) підприємства можна
виділити активні (машини, механізми, обладнання, інструменти ті, що
безпосередньо впливають на предмети праці) і пасивні (виробничі будинки
і споруди, шляхи і інші засоби комунікації) фонди. Активна частина
основних фондів бере безпосередню участь у виробничому процесі, тобто у
виготовлені продукту, а пасивна — це основні фонди, які не беруть
безпосередньої участі у переробці сировини, напівфабрикатів, а лише
створюють умови для нормального ходу виробничого процесу.

Розрізняють фізичне та моральне зношення основних фондів.

Фізичне зношення — це матеріальне зношування машин, обладнання,
комп’ютерів, інструментів, споруд, інших засобів праці в результаті
поступової втрати окремими елементами своїх техніко-виробничих
властивостей , своєї споживної вартості. Основні виробничі фонди в
Україні зношені фізично в середньому на 60%.[4;с.124]

Моральне зношення — це втрата засобами праці частини вартості через
конструктивне старіння, винайдення нових засобів праці незалежно від
фізичного зносу. Основні виробничі фонди морально зношені в Україні на
95%.

Через це наша держава має приблизно 0,5% конкурентоздатної продукції на
світових ринках.[4;с.124]

Процес поступового перенесення вартості засобами праці, в міру фізичного
зношування їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для
наступного відтворення (заміщення, відновлення) засобів праці
називається амортизацією.

Щоб своєчасно замінити зношені основні виробничі фонди, на підприємствах
утворюється амортизаційний фонд, до якого перераховуються відповідні
кошти.

Тому проблема амортизації та утворення амортизаційного фонду для
подальшого його використання з метою оновлення основних фондів
(капіталу) для України є життєво важливою. І, звичайно, вона знаходиться
в центрі уваги багатьох вчених економістів як в нашій країні, так і за
кордоном. Серед них можна назвати: Бєлінську В., Безуглого А.,
Євдокименко В., Орлова П., Орлова С., Панасюка Б., Хмелевського Є.,
Хомякова В..

Теоретичною базою написання роботи послужили праці класиків політичної
економії А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса. Вихід на практичні результати
зроблено за допомогою аналізу нормативних актів і постанов Уряду і
Верховної Ради та фактичних матеріалів по СП «Волхонтет».

Вирішення проблеми ефективної амортизації сприятиме розвитку
підприємництва на основі матеріально-технічної переоснащенності і
впровадження досягнень науково-технічного прогресу в виробництво. Це
дасть можливість формувати джерело оновлення техніки і технологій,
впроваджувати досягнення науки у всі сфери економічної діяльності.

У світовій практиці амортизаційні відрахування є основним джерелом
фінансування виробничих капіталовкладень, передусім у технічне оновлення
промислово-виробничих фондів. У розвинутих країнах на амортизацію

припадає 60-70% інвестицій в основний капітал.[12 ;с.41]

Розділ 1. Теорії амортизації як похідні від теорії капіталу

1.1. Класичні теорії амортизації

Знаменита праця А.Сміта «Дослідження про природу і причини багатства
народів» (1776) стала найвидатнішим твором класичної політичної
економії. В цій книзі А.Сміт узагальнив раніше нагромаджені економічні
знання, провів глибокий теоретичний аналіз економічних явищ і процесів,
створивши логічну наукову систему. «Багатство народів» більш як на сто
років стало керівництвом і відправною точкою для наукових досліджень
кількох поколінь економістів, теоретичні концепції яких стали або
розвитком вчення Адама Сміта, або його критикою.

Капітал Сміт тлумачив з двох сторін: як вартість, яка приносить
прибуток, і як запаси засобів виробництва, які потрібні для продовження
процесу виробництва. Згадані запаси, зауважував Сміт, складаються з двох
частин, від першої з них «очікують одержати дохід», а «друга частина —
це та, що йде на безпосереднє виробниче споживання…». Виходячи з цього
автор «Багатства народів поділив капітал на основний і оборотний, вперше
ввівши ці терміни в науковий оборот.

До основного капіталу Сміт відніс знаряддя праці і машини, будівлі і
споруди торгово-виробничого призначення, трудовий досвід і здібності
робітників, а до оборотного капіталу — матеріали, готові вироби,
продовольство, необхідне для робітників, і гроші , які потрібні для
обігу товарів. З цього випливає, що основний капітал складається в тому
числі «із набутих і корисних здібностей усіх жителів чи членів
суспільства», тобто ніби включає в себе «людський капітал». Відмінності
між двома частинами капіталу Сміт вбачав у тому, що основний капітал
приносить прибуток, не переходячи від одного власника до іншого, тоді як
оборотний капітал, приносячи прибуток, постійно покидає свого власника в
одній формі, а повертається до нього в іншій, перебуваючи в
безперервному русі. Продовжуючи традиції класичної школи Д.Рікардо
розрізняв основний і оборотний капітал в залежності від характеру
зношуваності і характеру обороту. Основний капітал переносить свою
вартість на продукт по частинах і служить його власнику певний проміжок
часу. Рікардо розглядав капітал «вічною» категорією, частиною багатства,
що витрачається з метою майбутнього виробництва. Термін «амортизація» в
буквальному розумінні слова означає безсмертя основних фондів, їх
здатність повертати зношення, відновлюватися. Процес амортизації означає
перенесення по частинах вартості основних фондів протягом строку їх
служби на вироблену продукцію і подальше використання цієї вартості для
відновлення спожитих основних фондів.

Поділ капіталу на основний і оборотний підтримує К.Маркс у другому томі
«Капіталу», розглядаючи кругообіг капіталу та його оборот. Кругообіг
фондів підприємства охоплює один виробничий цикл: авансування грошових
засобів, використання виробничих ресурсів у виробництві, реалізацію
виробленого продукту і повернення грошових засобів їх власникові. Для
забезпечення безперервності виробництва фонди підприємства повинні
одночасно перебувати у трьох формах: у кожний даний момент частина
фондів повинна бути у грошовій формі, інша частина — у виробничій
формі, ще одна частина — у формі готового продукту.

Водночас із кругообігом фонди підприємства здійснюють свій оборот.
Оборот фондів пов’язаний з безперервним повторенням їх кругообігу.
Оборот фондів за вартістю -це загальний оборот, а за натуральною формою
— реальний оборот. Загальний оборот здійснюється швидше, ніж реальний.
За час загального обороту повертається повна вартість (у грошовому
виразі) авансованих фондів, але при цьому різні частини фондів
здійснюють різну кількість оборотів — одні фонди уже обернулись кілька
разів, а інші ще не здійснили й одного обороту. Реальний оборот
завершиться тоді коли відбудеться загальний оборот усіх частин
виробничих фондів підприємства. Щоб здійснити один реальний оборот,
фонди повинні зробити кілька загальних оборотів.

У виробництві речові елементи основних фондів фізично зношуються. Чим
довше вони функціонують, тим більша їх зношеність. Навіть тоді, коли
засоби праці не використовуються, вони зношуються під дією сил природи
(вітру, дощу, сонячного світла, тепла чи холоду). Отже, фізичне
зношування основних фондів насамперед полягає у зменшенні їх вартості в
результаті амортизації, тобто перенесення частини вартості на вироблений
продукт.

Знецінювання фондів може проходити і незалежно від фізичного зношування.
Це їх моральне старіння. Можливість морального зношування фондів
спричинила розробку нових теорій амортизації, а саме, теорії прискореної
амортизації.

Моральне зношування основних фондів — це їх знецінювання в результаті
появи нової більш продуктивної і дешевої техніки.

Загроза знецінення основного капіталу внаслідок морального
зношування змушує підприємства приймати заходи стосовно того, щоб його
вартість повернулась (окупилась) задовго до фізичного зношення:
ефективно і раціонально використовувати усі елементи основних фондів,
зменшувати простої і технологічні перерви, збільшувати кількість змін
для безперервної експлуатації техніки тощо. Це дозволяє зменшити час
обороту основних фондів (прискорити їх амортизацію).

Перенесена за рік в результаті амортизації вартість основних фондів
після реалізації продукту, у ціну якого включається амортизація, складає
амортизаційні відрахування, які зосереджуються у амортизаційному фонді
підприємства. Амортизаційний фонд є джерелом заміни основних фондів
після їх повного зношування (а також для їх капітального ремонту). До
цього моменту в амортизаційному фонді підприємства нагромаджується
достатня сума, щоб закупити нові основні фонди на заміну вибулих.

Співвідношення річної суми амортизації і початкової вартості основних
фондів називають нормою амортизації:

Амортизаційні відрахування включаються у ціну продукту, а тому їх
джерело — виручка від реалізації товару . При цьому, чим більше
продукції вироблено на одиницю основних фондів, тим швидше вони
амортизуються (і тим вища норма амортизації). Процес амортизації
постійно зменшує залишкову вартість основних фондів, сума якої утворює
балансову вартість основних фондів.

1.2. Сучасні теорії амортизації

Нікбахт Й. та Гроппеллі А. в книзі «Фінанси» визначають амортизацію як
списання, згідно з вимогами оподаткування та бухгалтерського обліку,
протягом кількох років купівельної ціни активів (таких, як обладнання та
машини), далі вони пишуть про те, що амортизаційні відрахування значні і
вони дуже впливають на чистий дохід фірми. Зайві амортизаційні
відрахування, тобто більші за купівельну ціну, зменшують чистий дохід
фірми; амортизаційні відрахування менші, ніж купівельна ціна, збільшують
дохід . Одне слово, коли компанія нараховує амортизацію за вищими, ніж
нормальні, ставками, ростуть загальні витрати фірми, зменшується
прибуток. Тобто прибутки залежать від методів нарахування амортизації,
що відбивається у фінансовому звіті.

У світовій практиці існують чотири основні теоретично обгрунтовані
методи нарахування амортизації: 1) система прискореного компенсування
витрат, 2) метод рівномірного нарахування зносу, 3) метод врахування
цілих значень років служби, 4) подвійно-понижуючий балансовий метод.

Система прискореного компенсування витрат — це саме той метод
нарахування амортизації, який мають використовувати корпорації,
товариства та підприємці для складання податкової декларації. Цей метод
використовується у США з прийняттям у 1981 р. «Закону про податкове
стимулювання економічної активності» та в 1982 р. «Закону про
справедливе оподаткування та фіскальну відповідальність». У таблиці 1.1
[див. додатки] наведено чотири групи активів, згідно з правилами СПКВ,
та терміни, протягом яких можна списати вартість цих активів. Окремі
активи можуть амортизуватись за довші періоди, залежно від того, до якої
групи у класифікації їх занесено. Наприклад, вартість малотоннажного
вантажного автомобіля, як правило, списується за 3 роки, але можна
використати і 12-річний період.[11;с.26]

Річні ставки амортизації можуть змінюватись залежно від терміну служби.
Наприклад, як видно з таблиці 1.2 [див. додатки], на вантажні автомобілі
з періодом зносу 5 років амортизація розкладається по роках: перший рік
15%, другий рік 22% та по 21% за кожен з трьох наступних років.

Важливо пам’ятати, що амортизаційні відрахування в країнах з розвинутою
ринковою системою, в тому числі і в США, не є витрати «готівкою» у тому
розумінні, що фірма не платить за амортизацію готівкою, як, скажімо,
заробітну платню. Ці відрахування зменшують суму оподатковуваного
доходу, а це створює додаткові грошові потоки для компанії. Грошовий
потік складається із суми чистого доходу і амортизаційних відрахувань.

Грошовий потік = чистий доход + безготівкові витрати (такі, як
амортизаційні відрахування)

Якщо амортизаційні відрахування ростуть, росте грошовий потік фірми,
з’являється більше коштів для розширення справи. З огляду на позитивний
ефект амортизаційних відрахувань на грошовий потік фірм і їх ділову
активність. Конгрес затвердив систему прискореної компенсації витрат, за
якої списання на витрати вартості активів значно прискорилось, порівняно
з попередньою системою. Податкова знижка для бізнесу означає зменшення
надходжень до казни та зростання бюджетного дефіциту. Проте ряд
економістів доводить, що податкові знижки стимулюють розвиток економіки
та ділової активності, збільшують прибутки компаній. Якщо підприємства
мають більші прибутки, уряд має більше можливостей для поповнення
скарбниці. З точки зору цих економістів, система прискореної компенсації
витрат сприяє не лише збільшенню прибутків, а й зростанню надходжень до
державного бюджету.

Звичайно, щоб довести цю теорію, слід провести глибокі дослідження.

Метод рівномірного нарахування зносу. Для нарахування амортизації за цим
методом слід знати купівельну ціну обладнання, термін його служби і
ліквідаційну вартість.

Річні амортизаційні відрахування визначаються за такою формулою:

За цим методом допускається щорічний рівномірний знос обладнання
протягом терміну його служби. Рівномірне нарахування зносу
рекомендується для оцінки діяльності різних підрозділів компанії та для
порівняння її діяльності за різні роки.

Метод врахування цілих значень років служби. За цим методом
припускається, що обладнання використовується інтенсивніше або за перші
роки служби, або за останні. Річні відрахування визначаються за три
прийоми:

1. Додаються цілі цифри років служби.

2. Визначається дріб від ділення цілих чисел років служби на суму всіх
років служби. При цьому дріб від ділення цілого значення останнього року
ставиться на перше місце, передостаннього на друге і так далі.

3. Відповідний дріб для кожного року перемножується на ціну обладнання,
визначається сума амортизації за потрібний рік.

Подвійно-понижуючий балансовий метод. За цим методом, який широко
застосовується, перш ніж СПКВ стала обов’язковою, фірми можуть мати
норми амортизації вдвічі вищі, ніж за рівномірного відрахування. Ці
норми перемножуються на балансову вартість (недоамортизовану частину)
обладнання і визначаються суми амортизації на кожен рік.[ таблиця 1.3 ]

Розділ 2. Сучасна амортизаційна політика держави

2.1. Нормативні документи держави про амортизаційні відрахування.

В кризові роки відбувалося різке ослаблення ролі амортизації в
економічних процесах: частка амортизації в капіталовкладеннях у
промисловості впала до 30% в 1992-1993 рр. і 15-20% — у 1994-1996 р., а
у собівартості промислової продукції — з 9% у 1990 р. до 0,4% у пік
інфляції 1993-1994 рр. і 1,4-3,6% у 2003 – 2004 рр.[14;с.81,119,269]

Основними причинами такого ослаблення ролі амортизації були:

глибокий розрив між амортизацією та відновними вартостями засобів
виробництва внаслідок зростання цін і неадекватності індексації основних
фондів у 1992, 1993, 1995 рр.;

надто малі порівняно з розвинутими країнами норми амортизації і,
відповідно, надто високі нормативні строки служби основних фондів,
насамперед ПВОФ, та недостатня практика прискореної амортизації. Це
призвело до втрати нею своєї головної функції — відтворення основних
виробничих фондів як у вартісній, так і у натуральній формі.
Невідповідність розміру амортизаційних нарахувань відновним вартостям
ПВОФ зумовила фактичне зниження витрат на виробництво і штучне
збільшення оподатковуваного прибутку.

Знижені розміри амортизації у кінцевому підсумку є фактором зростання
інфляції, бо вони зменшували інвестиційні ресурси підприємств, отже і
попит на інвестиційні товари, що в свою чергу, спричинювало зменшення
обсягів їх виробництва і використання виробничих потужностей, збільшення
собівартості і цін на продукцію.

Різкі зміни в політиці і практиці амортизації відбулися в останні роки
внаслідок: 1) індексації у 1996 р. основних фондів, зокрема, машин,
устаткування і транспортних засобів, введених у дію до жовтня 1994 р. та
проіндексованих на 1 січня 1995 р. у 8,7 раза; 2) амортизаційної реформи
1997 р., коли були істотно збільшені норми амортизації і змінено
методологію амортизаційних нарахувань.

Амортизаційна реформа 1997 р. (Закон України «Про оподаткування прибутку
підприємств»), зумовлена розладом амортизаційної та інвестиційної
політики у країні в 1991 — 1996 рр., мала на меті створити законодавчі
умови для прискорення технічного переоснащення і модернізації
виробничого апарату. Ця реформа наблизила параметри амортизаційної
політики до практики розвинутих країн. Усі основні фонди було поділено
на три великі групи з єдиною для кожної з них нормою амортизації: 1)
будівлі, споруди та передавальні пристрої — 5%; 2) автотранспорт,
електромеханічні прилади й інструменти, інформаційні системи — 25%; 3)
усі інші основні фонди, що не увійшли до першої та другої груп, — 15%.
Підприємствам надано право самим прискорювати амортизацію основних
фондів третьої групи з розрахунку: 1-й рік — 15%, 2-й — 30, 3-й — 20,
4-й — 15, 5-й — 10, 6-й і 7-й по 5%. Змінилося і визначення основної
функції амортизації: вона тепер є передумовою прискореного оновлення
основних фондів. У Законі амортизація визначається як поступове
віднесення витрат на придбання, виготовлення або поліпшення основних
фондів на зменшення скорегованого прибутку платника податку у межах норм
амортизації. При нарахуванні амортизації балансова вартість груп
основних фондів обчислюється на рівні їх залишкової вартості.

Попередні результати дії нового порядку амортизації показують, що
амортизаційні нарахування ПВОФ, за даними статистичної звітності, зросли
у 1997 р. проти 1995 р. у 5,5 раза. Це зростання спричинене не стільки
збільшенням норм амортизації, скільки індексацією основних фондів станом
на 1 квітня 1996 р., коли вартість основної їх маси була збільшена в 7,5
— 8,7 раза. Середня норма амортизації суттєво не зросла з двох причин:
1) через зміну бази нарахувань амортизації з повної балансової вартості
основних фондів третьої групи на залишкову вартість, яка становить
приблизно половину повної, і 2) через застосування спадного коефіцієнта
0,7 до норм амортизації. Зросла частка амортизації у витратах на
виробництво промислової продукції — з 3,6% у 1996 р. до 7,5% у 1997р.

Проблема централізації частини амортизаційного фонду після
амортизаційної реформи 1997 р. гостро постала одразу, коли уряд
ініціював централізацію 10% амортизаційного фонду для першочергових
нагальних потреб країни. Навколо цієї ініціативи розгорнулася гостра
боротьба, яка завершилася прийняттям компромісного рішення: не 10%-на
централізація, а зменшення розміру спадного коефіцієнта до норм
амортизації (з 0,7 до 0,6), з обмеженням дії цього рішення лише 1998 р.
(див. Закон України «Про внесення змін до статті 22 Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств» від 10 лютого 1998 р.).

Опоненти такого рішення виходили з чисто ліберальних позицій: держава не
повинна втручатися у внутрішні справи підприємств, бо це суперечить
раніше прийнятим законам, а також принципам ринкової економіки.
Обгрунтування такої позиції викладено науковцями Інституту економіки НАН
України.[15;с.123]. Проте держава (як і будь-який власник) має
конституційне право користуватися і розпоряджатися своєю власністю,
частиною якої є амортизаційні кошти, нараховані на її власність. На
користь права держави брати участь у розпорядженні такими коштами
свідчить також переміщення основної функції амортизації -створювати
передумови для прискореного оновлення виробничих фондів -у механізм
формування прибутку підприємств і податкової політики, що надає державі
додаткові можливості регулювати фінансові й інвестиційні потоки. Одним
із елементів такого регулювання є централізація частини амортизаційного
фонду і його перерозподілу виходячи із загальнонаціональних
пріоритетів економічного розвитку, передусім структурної
перебудови і принципового курсу на технологічне оновлення виробничого
апарату.

Україна переживає гостру кризу у сфері інвестиційної діяльності. Ні
підприємницькі структури, ні державні підприємства не в змозі подолати
інвестиційні проблеми. За таких умов виникає потреба в активізації
державної інвестиційної політики, у тому числі прямої фінансової
підтримки з бюджету проектів і програм технічного переоснащення та
розвитку виробництва. Але коли таких коштів у бюджеті немає або їх
замало, то закономірно постає питання про централізацію частини
амортизаційних коштів підприємств, щоб використати їх для першочергового
забезпечення пріоритетних інвестиційних проектів, програм, галузей, які
можуть принести найбільшу віддачу у найкоротший строк, і тим самим
вирішити нагальні економічні проблеми.

Для узаконення права держави як власника виробничих фондів на частковий
перерозподіл амортизаційного фонду і у майбутньому є достатні підстави.
Відтворення діючих основних фондів може здійснюватися за рахунок
створення або прискореного розвитку нових виробництв ,галузей, продукція
яких приходить на заміну продукції, що на діючих технічно застарілих
фондах. Держава як власник значної частини основних фондів повинна мати
можливість розпоряджатися амортизаційними коштами, нарахованими на її
власність, перерозподіляти їх між виробництвами, галузями,
керуючись загальнонаціональними інтересами.

Тому доцільно вилучити із Закону україни «Про оподаткування прибутку
підприємств» таке обмеження: «амортизаційні кошти… вилученню до
бюджету не підлягають»(п.8.3.1).У майбутньому щоразу порушення питання
про централізацію частини амортизаційних коштів підприємств вимагатиме
відповідних розрахунків і визначення обсягів доцільної централізації,
кола платників, стимулювання їх внесків до централізованого
амортизаційного фонду, а також пріоритетів використання коштів цього
фонду.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачає
цільового направлення амортизаційних коштів на технічне оновлення
виробництва. Вони можуть бути використані і як оборотні кошти (зокрема,
на заробітну плату), що й відбувається на практиці. Це суперечить
економічній природі амортизації, основним завданням якої є зміна
спрацьованих основних фондів, що вибувають, і нагромадження коштів на
розширене їх відтворення. Але таке жорстоке цільове обмеження
використання амортизації в умовах нинішньої гострої економічної кризи
було б нереальним. Це завдання на перспективу, коли буде поліпшено
інвестиційний клімат у країні і подолано дефіцит оборотних коштів та
неплатежі підприємств.

Сьогодні вихід вбачається у застосуванні економічних підойм впливу.
Можна залишити без змін діючий порядок вирахування з прибутку
підприємств тієї частини амортизаційних коштів, що йде на цілі
технічного розвитку виробництва. Але ту частину коштів, що
використовуються як оборотні, слід оподатковувати як прибуток. Тому до
закону слід внести додаткове обмеження:

«Амортизаційні нарахування використовуються для відшкодування
спрацьованих основних фондів, що вибувають, і нагромадження коштів на
розширене їх відтворення. У період до 1 січня 2004 р. допускається
використання їх для поповнення оборотних коштів з оподаткуванням у цьому
разі як прибутку».

Механізм управління амортизаційними коштами, призначеними для технічного
розвитку підприємств, може включати акумуляцію цих коштів на
спеціальному рахунку, бажано у спеціалізованих інвестиційних банках.
Така акумуляція дозволить інвестиційним банкам використовувати тимчасово
вільні амортизаційні кошти підприємств для кредитування різних
інвестиційних проектів. Ці самі банки могли б у разі потреби стати
уповноваженими банками по управлінню централізованими амортизаційними
коштами на комерційній основі, з використанням їх для довгострокового
кредитування. Створення різного роду спеціалізованих інвестиційних
банків, особливо в період виходу з економічних криз, — це світова
тенденція. Так, в Японії у повоєнні роки, позначені кризою та інфляцією,
були створені спеціалізовані банки довгострокового кредитування, які
стали рушійною економічного розвитку країни. Три з них діють і дотепер.

Хоч метод прискореної амортизації не дістав значного поширення, проте у
перспективі, щоб уникнути неконтрольованого зростання витрат і цін на
промислову продукцію, необхідно регламентувати умови використання
коштів, отриманих від прискореної амортизації. У світовій практиці це
досягається шляхом розмежування понять податкової та екнномічної
амортизації (наприклад у ФРН). Тому доцільно у відповідних нормативних
актах Мінфіну України виділити поняття: 1) економічна амортизація, коли
списання йде за прискореною схемою; 2) податкова амортизація, коли
списання йде рівномірно, з огляду тільки на нормативні строки служби.
Таке розрізнення податкової та економічної амортизації забезпечує
належний облік руху основних фондів та рівномірні надходження податкових
нарахувань до бюджету.

2.2. Методи розрахунку амортизаційних відрахувань

Основними джерелами інвестиційних ресурсів підприємств за рахунок
власних засобів є чистий прибуток (Пч) та амортизаційні відрахування
(А). Чистий прибуток, який залишається в розпорядженні підприємств,
визначається як балансовий прибуток (Пр) після сплати податків.
Найпоширенішими методами нарахування амортизації є:

а) лінійний, за яким амортизація об’єктів основних фондів відбувається
рівними частками, виходячи з первісної вартості;

б) прискорений, при нормальному періоді спрацювання основних фондів 7
років та нормах амортизації, відповідно, у першому — сьомому роках: 15,
30, 20, 15, 10, 5, 5%. Амортизація нараховується на балансову вартість
об’єктів, яка дорівнює їх первісній вартості;

в) при використанні норми амортизації 3,75% (за квартал) до балансової
(залишкової) вартості основних фондів на початок звітного періоду. Для
простих процентів річна норма амортизації становить 15%, а для складних
— 14,2%;

г) прискорений, при нормальному періоді фізичного спрацювання та
морального старіння об’єктів основних фондів 5 років і нормах
амортизації до первісної вартості в першому — п’ятому роках, які,
відповідно, дорівнюють: 15, 22, 21,21,21%;

д) прискорений, при нормальному періоді спрацювання основних фондів 3
роки та нормах амортизації до первісної вартості за перший — третій
роки, відповідно, 25, 38, 39%.

Варіанти «а», «б», «в» передбачені законодавством України [6], а
варіанти «г» і «д» — законодавством США [11;с.26] . Оскільки українське
законодавство [7] передбачає зменшення зазначених норм амортизації в 1,2
— 1,3 раза, кількість варіантів амортизації, які треба враховувати при
прийнятті інвестиційних рішень, збільшується.

До впровадження приймається проект, який за інших рівних умов забезпечує
найбільшу суму повернення вкладених коштів, тобто для якого виконується
умова Пч + А( max .

Далі аналізується проект, який потребує первісних інвестицій у розмірі
I=100 тис. грн. Тривалість існування проекту (T) дорівнює 7 рокам, що
відповідає повному терміну дії прискореної амортизації для варіанта «б».
При розрахунках суми повернення коштів до сплати податків (Пр + А)
приймали таким, що дорівнюють 20 і 30 тис. грн. Відповідно щорічний
балансовий прибуток зменшувався (збільшувався) на величину зменшення
(збільшення) амортизаційних відрахувань.

За законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» норми
амортизації в 1997 р. застосовувались із знижуючим коефіцієнтом 0,7.[6].
Відповідно до внесених Верховною Радою змін до цього закону норми
амортизації для підприємств усіх форм власності в 1998 р. застосовуються
із знижуючим коефіцієнтом 0,6 з метою залучення до державного бюджету
додаткових коштів. Оскільки всебічний вплив цього заходу на ефективність
функціонування промисловості невідомий, нами поставлено задачу щодо
дослідження його наслідків. Для цього розрахуємо ЧТВ для варіантів, які
розглядалися при знижуючих коефіцієнтах k=0,5; 0,6; 0,7. Результати
розрахунків показано в таблиці 2.1.

Як свідчать дані таблиці 2.1, застосування знижуючих коефіцієнтів до
норми амортизації зменшує ефективність проекту. Наприклад, для варіанта
амортизації «б» при е=10%, Пр + А = 20 тис. грн. ЧТВ зменшується при
застосуванні знижуючого коефіцієнта 0,7; 0,6 та 0,5, відповідно, в 1,73;
1,98 та 2,22 раза. Для варіанта амортизації «в» зменшення ЧТВ становить,
відповідно, 1,23; 1,35 та 1,45 раза. При Пр + А = 30 тис. грн. ЧТВ
зменшується, відповідно, у 1,38 — 1,35; 1,57 — 1,53 та 1,84 — 1,77 раза.

Розглянемо, як змінювалася б величина ЧТВ при підвищенні ставки
оподаткування прибутку. Результати розрахунків для всіх варіантів
амортизації подані в таблиці 2.2.

Порівнюючи таблиці 2.1 і 2.2, можна зробити висновок, що ефект від
застосування знижуючих коефіцієнтів до норми амортизації аналогічний
ефект від підвищення ставки оподаткування прибутку: ЧТВ зменшується.

Розділ 3. Проблеми амортизації

на підприємствах різних форм власності

3.1. Проблеми амортизації на бюджетних підприємствах

Для бюджетних установ було рекомендовано той самий порядок нарахування
спрацювання основних фондів небюджетних підприємств і організацій. Було
запропоновано той самий поділ основних фондів на три групи з річними
формами спрацювання, відповідно, 5, 25, 15 %, а також нарахування
спрацювання методом залишку, який зменшується. Іншими словами,
пропонувалося нарахування спрацювання основних фондів тільки
прискореними методами. При цьому метод амортизації основних фондів
другої і третьої груп розтягувався до нескінченності, незважаючи на
високі початкові темпи спрацювання. Така пропозиція є глибоко
помилковою, не має теоретичного обгрунтування і може завдати тільки
економічної шкоди.

При розробці системи амортизації для бюджетних установ потрібно
принципово інший підхід, ніж для комерційних. Норми спрацювання основних
фондів мають, насамперед, орієнтувати працівників бюджетних установ на
бережливе ставлення до них, дотримання економічно раціональних строків
служби і якомога точніше відбивати знецінення. Більшості цих вимог краще
відповідають норми спрацювання, встановлені у відповідності із звичайним
рівномірним методом, виходячи з економічно раціональних строків служби
засобів праці. Величина річної норми амортизації відбиває середнє
значення економічно раціонального строку служби засобів праці до
списання, оскільки є обернено пропорційною до останнього.

При цьому треба враховувати й ту обставину, що звичайний рівномірний
метод недостатньо точно відбиває справжні темпи знецінення засобів праці
протягом строку їх служби. Як правило, має місце їх занижування у першій
половині строку служби і завищення — у другій. Однак з цим недоліком
можна миритися, оскільки поки що не запропоновано методів. Які повніше
відповідають усім переліченим вимогам. А методи прискореної амортизації
орієнтовані на істотне завищення. Нарахованого спрацювання засобів праці
порівняно з дійсними темпами їх здійснення. З цієї причини використання
прискорених методів нарахування спрацювання для бюджетних установ є
протипоказаним і може завдати економічної шкоди — особливо, якщо істотно
скорочується амортизаційний період проти економічно раціонального строку
служби.

Викладене дає змогу зробити висновок, що аналізований порядок
нарахування спрацювання основних фондів бюджетних організацій не
орієнтував на дотримання економічно раціональних строків служби і не
відбивав справжні темпи знецінення засобів праці, отже, не відповідав
жодній з вимог. Автори даної статті намагалися посприяти поліпшенню
якості проекту системи амортизації, але марно.[13;с.35-39]. Очевидно
.його розробники як головну мету висунули спрощення обліку основних
фондів без порівняння виграшу з величезною шкодою від введення неякісних
нормативів відтворення значної частини національного багатства країни. З
1 липня 1997 р. аналізовану систему амортизації з невеликими змінами
було введено тільки для підприємств. Що є платниками податку на
прибуток.

Відповідно до Інструкції для бюджетних установ з 1 січня 1998 р. було
введено змінений метод нарахування спрацювання основних фондів, але, на
жаль, ще гірший. Рекомендовано такі річні норми спрацювання до
балансової вартості основних засобів на кінець звітного року: група 1 —
5%; група 2 — 25%;

група 3 — 15%. При цьому ніяких знижуючих коефіцієнтів до норм не
застосовується, а під балансовою розуміють первісну або відновлювальну
вартість.

В результаті таких перетворень метод нарахування спрацювання з
прискореного перетворення на «надприскорений». Відбувся перехід від
методу залишку, який зменшується, до ще прискоренішого рівномірного на
основі одних і тих самих норм при великому скороченні амортизаційного
періоду. Так, повне спрацювання будь-яких будівель, споруд,
передавальних пристроїв забезпечується за 20 років (100:5). Повне
спрацювання основних фондів 2 групи, куди входить медичне обладнання,
обчислювальна техніка, лабораторне обладнання, пожежні машини, пожежні
автоцистерни, автомобільний транспорт, конторське обладнання та багато
іншого, відбудеться за 4 роки (100:25). Повне спрацювання основних
фондів 3 групи нараховується за 7 років.

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту
нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено
здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів.
Поширеною помилкою вітчизняних і зарубіжних учених є те, що під
прискореною амортизацією розуміють «будь-який метод розрахунку
амортизаційних відрахувань, коли вони прогресивно зменшуються у кожному
наступному періоді».[3;с.21]. За такого підходу прискорена амортизація
ототожнюється тільки з частиною методів, якими вона може здійснюватися:
методом суми чисел, залишку, який зменшується, та іншими.

Насправді прискорену амортизацію можна забезпечити і рівномірним
методом, скоротивши тривалість амортизаційного періоду порівняно з
економічно раціональними строками служби засобів праці. Правильніше
прискореною амортизацією вважати такий метод її нарахування, за якого
протягом перших років чи всього амортизаційного періоду забезпечується
випереджаюче зростання нагромадженої суми амортизаційних відрахувань
порівняно з дійсними темпами втрати засобами праці споживчих
властивостей і вартості. Виходячи з такого визначення, прискорену
амортизацію можна забезпечити трьома основними способами:

за рахунок скорочення амортизаційного періоду проти економічно

раціонального строку служби і відповідного підвищення річної норми

амортизації при використанні рівномірного методу;

за рахунок використання спеціальних методів нарахування (суми чисел,

залишку, який зменшується) при амортизаційному періоді, що дорівнює

економічно раціональному строку служби;

в результаті комбінованого використання перших двох способів, тобто

скорочення амортизаційного періоду порівняно з економічно раціональним

строком служби і використання спеціальних методів нарахування

амортизації.

Прискорена амортизація є ефективною тільки для рентабельних підприємств.
Вона дає змогу отримати пільги з податку на прибуток у перші роки після
введення в експлуатацію нових засобів праці і тим самим стимулює їх
своєчасне оновлення та інвестиції у розвиток виробництва. Прагнення ж до
зниження витрат виробництва і максимізації прибутку заінтересовує
керівників підприємств у дотриманні економічно раціональних строків
служби засобів праці. Економічний ефект прискореної амортизації
виражається додатковими засобами, що залишаються у розпорядженні
підприємства. Величина цього ефекту ЕT може бути визначена за такою
формулою

(1)

де Нt — діюча у році t ставка податку на прибуток (доход) (%);Аty, Аt,
сума нарахованої на одиницю устаткування амортизації у році t при
виконанні відповідно прискореного і звичайного рівномірного методу
(грн.); Енп — річна норма дисконтування; Т — максимальна тривалість
амортизаційного періоду за порівнювальними методами (років); tp — рік,
якого приводиться ефект; t — рік для якого розраховується ефект.

У тому випадку, коли для розрахунку інтегрального ефекту
використовуються суми амортизаційних відрахувань у порівнянних цінах на
момент часу (tp), до якого приводиться розрахунковий ефект, то як норму
дисконтування (Енп) необхідно використати коефіцієнт, що відповідає
середній величині реального річного банківського процента (тобто без
урахування інфляційної складової). Цей підхід слід застосувати для
визначення розрахункового інтегрального економічного ефекту від
застосування прискореної амортизації для новопридбаного устаткування.
При цьому доцільно проводити ефект на початок амортизаційного періоду,
оскільки відпадає необхідність прогнозувати величини темпів інфляції.
Формула розрахунку в цьому випадку набуває вигляду:

(2)

де Аty, Аt — сума нарахованої на одиницю устаткування амортизації в році
t при використанні відповідно прискореного і звичайного рівномірного
методу у порівнянних цінах на початок розрахункового періоду (грн.); Енп
— річна норма дисконтування, що відповідає середній величині реального
річного банківського процента по вкладах.

Зв’язок між номінальною і реальною банківськими процентами ставками
виражається формулою Фішера. При річних темпах інфляції до 10% реальна
банківська процентна ставка з достатньою точністю може бути визначена як
різниця між номінальною банківською процентною ставкою і темпом інфляції
за відповідний період. За допомогою формули (2) визначають величину
ефекту в грошових одиницях першого року й за умови, що вся сума ефекту
отримується відразу.

У випадку розрахунку фактичної величини інтегрального ефекту від
застосування прискореної амортизації слід використовувати фактично
нараховані амортизаційні суми в поточних грошових одиницях (цінах). Тоді
як коефіцієнт дисконтування необхідно застосувати середню величину
номінального річного банківського процента для року розрахункового
періоду. Наводити фактичний ефект у цьому випадку зручніше на кінець
амортизаційного періоду з тієї ж причини, що й очікуваний ефект — на
початок амортизаційного періоду. Це дає змогу отримати величину ефекту в
цінах (грошових одиницях), які діють на момент здійснення розрахунку
ефекту набуває вигляду:

(3)

де Аty, Аt — сума фактичної нарахованої на одиницю устаткування
амортизації в році t: при використанні відповідно прискореного і
звичайного рівномірного методу в поточних грошових одиницях (цінах)
(грн.); Енп — норма дисконтування для року t, що відповідає середній
величині номінального річного банківського процента по вкладах.

Інтегральний економічний ефект рентабельного підприємства від
прискореної амортизації всього парку устаткування складається з суми
приведених річних ефектів від прискореної амортизації окремих його
одиниць, для яких застосовується або планується застосування нарахування
амортизації прискореними методами. Формула для розрахунку інтегрального
ефекту для парку устаткування така:

(4)

де ET( — величина інтегрального економічного ефекту для парку
устаткування (грн.); Ht — діюча у році t ставка податку на прибуток
(доход) (%);Аty, Аt — сума нарахованої амортизації у році t по і-й
одиниці устаткування відповідно при використанні відповідно прискореного
і звичайного рівномірного методу амортизації (грн.); Енп — річна норма
дисконтування; n — кількість одиниць устаткування, для яких
застосовується прискорена амортизація (шт.); Т — тривалість періоду, за
який розраховується ефект (років); tp – рік, до якого приводиться ефект;
t — рік, для якого розраховується ефект.

Тривалість розрахункового періоду при визначенні ефекту для парку
устаткування не обмежується періодом амортизації певного об’єкта
основних фондів і теоретично може бути будь-якою, залежно від мети
розрахунку ефекту. Так, для розрахунку ефекту з метою обгрунтування
прискореної амортизації доцільно прийняти як розрахунковий період
максимальну тривалість нормативного строку служби тих об’єктів основних
фондів, для яких планується застосування прискореної амортизації. При
визначенні фактичного ефекту як розрахунковий період необхідно прийняти
період, що минув з моменту введення прискореної амортизації.

За допомогою наведених формул можна визначити ефект або втрати
підприємства від будь-якого перегляду норм і правил амортизації як щодо
окремих одиниць, груп, так і всієї сукупності основних виробничих
фондів.

Прискорена амортизація не дає ніяких переваг збитковим підприємствам і
тому не повинна їм навязуватися, як це було зроблено у нас з 1 липня
1997 р. в результаті прискореної амортизації відбувається штучне
завишення збитків, і збиткові підприємства можуть остаточно втратити
довіру ділових партнерів і, насамперед, потенціальних кредиторів. У
розвинутих країнах підприємствам надано право вибору між прискореною і
звичайною рівномірною амороизацією.

Крім того, є можливість ще прискорити спрацювання за рахунок того, що
його нарахування провадиться за цілий рік — незалежно від того, в якому
місяці основні фонди введено в експлуатацію. Тому, якщо автомобіль
придбаний у кінці грудня, то його повне спрацювання буде нараховане
практично за три роки. Аналогічно до трьох років може бути скорочений
строк повного спрацювання будь-яких основних фондів другої групи. Для
порівняння: у відповідності з раніше діючими нормами повне спрацювання
спеціальних машин (санітарних, ветеринарних, аварійних, пожежних) на
шасі вантажних автомобілів нараховується за 10 років, а на шасі легкових
автомобілів і автобусів — за 7 років. Строки повного спрацювання цієї
техніки скорочено у 2 — 3 рази без урахування економічної доцільності і
реальних можливостей дотримання таких строків оновлення.

Про явне завищення річних норм спрацювання основних фондів бюджетних
установ свідчить порівняння їх з строками амортизації основних фондів,
встановлених навіть для платників податків у Франції. Так, строк
амортизації житлових і комерційних будівель становить від 25 до 50
років, промислових будівель — 20 років, майна офісів і конторського
обладнання — 10 років.

3.2. Амортизаційні нарахування на приватних підприємствах

Останніми роками в Україні прийнято ряд важливих рішень щодо державної
політики як у сфері підприємництва в цілому, так і малого бізнесу.
Кабінетом Міністрів України затверджено Концепцію державної політики
розвитку малого підприємництва (від 3 квітня 1996 р. №404), головною
метою якої є досягнення належного рівня координації діяльності органів
виконавчої влади, пов’язаної із забезпеченням розвитку цього сектора
ринкової економіки. В Концепції визначено стратегічні напрями державної
підтримки та регулювання малого бізнесу. З метою прискорення розвитку
малих форм господарювання та подальшого забезпечення їх державної
підтримки. Кабінет Міністрів України затвердив Програму розвитку малого
підприємництва в Україні на 1997 — 1998 рр. (від 29 січня 1997 р.№86). У
ній передбачено здійснення цілого комплексу конкретних заходів з питань
формування правової бази малого підприємництва, вдосконалення
фінансово-кредитної підтримки, забезпечення матеріально-технічних та
інноваційних умов розвитку малих підприємств, стимулювання
зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів малого підприємництва,
інформаційного та кадрового забезпечення бізнесу.

Проблемою для малих підприємств була централізація частини
амортизаційного фонду після амортизаційної реформи 1997 р., яка гостро
постала одразу, коли уряд ініціював централізацію 10% амортизаційного
фонду для першочергових нагальних потреб країни. Після відміни цього
рішення ситуація на малих підприємствах покращилася. Розглянемо це на
прикладі спільного підприємства «Волхотет» [дані у додатках, таблиці
3.1,3.2,3.3]

Аналіз бухгалтерських документів показує що норми амортизації становлять
по групах:

І група – 1,25%

ІІ група – 6,25%

ІІІ група – 3,75%

В свою чергу перша група включає такі будівлі та споруди (загальна
балансова вартість по групі — 157484,3 гр.) :

Підвальне приміщення

Овочесховище

Будівля майстерні

Будівля гаража

Будівля сторожа

Вагон будівельників

Будівля адміністрації

Друга група включає такі основні засоби (загальна балансова вартість по
групі — 7327,00 гр.) :

Холодильник 3457

Холодильник Норд

Електрокамін

Комп”ютер

Калькулятор

Плита електрична

Електрокамін

Ксерокс

ЕККА “Елка 801”

ЕККА “Ера”

Стільці

Фотоапарат

Третя група включає такі основні засоби (загальна балансова вартість по
групі — 134563,00 гр.) :

Плита НДР

Електрофрізер

Кран башенний

Автозаправка

Міні фотолабораторія

Секція для миття

Трактор “ЮМЗ”

Насос АНЦ

Автонавантажувач

Трактор “ЮМЗ”

Причепи 2шт.

Секція для миття посуду

Розрахунки свідчать про те, що методом нарахування амортизації є
рівномірний лінійний метод. Це означає, що капітал вкладений в основні
виробничі фонди може бути компенсований приблизно через 6 років.

Висновки

Із дослідження проведеного в курсовій роботі видно, що існує ряд методів
визначення величини амортизаційних відрахувань

Є нагальна потреба у подальшому вдосконаленні амортизаційної політики в
Україні, зокрема, у внесенні змін і доповнень до чинного законодавства.
Для цього слід чітко визначитися із стратегічними цілями державної
амортизаційної політики. Основними з них є такі:

Створення підприємствам сприятливих економічних умов для прискореного
оновлення виробничого апарату, розробка гнучкої амортизаційної політики,
яка б враховувала особливості функціонування різних підприємств;

Збалансування інтересів підприємств і держави, розробка механізму
державного регулювання обсягу і напрямів використання амортизаційного
фонду на основі загальнонаціональних інтересів і пріоритетів
економічного розвитку.

Такі цілі є універсальними, їх передбачає амортизаційна політика і у
розвинутих країнах. Найважливіший принцип їх реалізації — гнучкість у
виборі систем амортизації залежно від економічних умов і набутої
практики. Так, крім найбільш поширених амортизаційних систем з жорстким
державним регулюванням діють і такі, де норми амортизації встановлюються
не державою, а самими підприємствами на базі тих, що фактично склалися
(Франція). Зміну цих норм потрібно обгрунтувати лише для податкового
інспектора. В інших випадках гнучкість виявляється у виборі методів
амортизаційних нарахувань, стимулюванні з допомогою амортизаційної
політики пріоритетів економічного і науково-технічного розвитку та
ін.[10;с,147-160]

Амортизаційна політика є дуже делікатною справою у стосунках держави і
приватного бізнесу, якщо для державних підприємств ще можна припустити
перерозподіл амортизаційних відрахувань в межах галузі через створення
механізмів їх повернення і контролю за використанням, то для приватних
форм власності цей захід є невиправданим, бо приватний бізнес
використовує свої власні фінансові джерела. Якщо не сприяти ефективному
їх використанню, то займатися бізнесом буде невигідно.

Крім того, приватний бізнес повинен знати, куди йдуть його кошти. Коли
вилучені в нього амортизаційні відрахування перерозподіляються
підприємствам, що мають дебіторські заборгованості, то це вже
фінансування не цих підприємств, а їх дебіторів. Отже, можна очікувати,
що хтось з власників приватних підприємств поставить вимогу роботи звіт
перед ним при використання цих коштів. Тим більше, що попередній досвід
показав, що вилучена різниця між понижуючими коефіцієнтами пішла не на
розвиток пріоритетних галузей, а на заробітну плату, тобто на звичайне
проїдання національного багатства. Тому, на наш погляд, вилучення
амортизаційних відрахувань у недержавних підприємств повинне проводитися
на засадах комерційного кредиту.

Найпоширенішими методами нарахування амортизації є:

а) лінійний, за яким амортизація об’єктів основних фондів відбувається
рівними частками, виходячи з первісної вартості;

б) прискорений, при нормальному періоді спрацювання основних фондів 7
років та нормах амортизації, відповідно, у першому — сьомому роках: 15,
ЗО, 20, 15, 10, 5, 5%. Амортизація нараховується на балансову вартість
об’єктів, яка дорівнює їх первісній вартості;

в) при використанні норми амортизації 3,75% (за квартал) до балансової
(залишкової) вартості основних фондів на початок звітного періоду. Для
простих процентів річна норма амортизації становить 15%, а для складних
— 14,2%;

г) прискорений, при нормальному періоді фізичного спрацювання та
морального старіння об’єктів основних фондів 5 років і нормах
амортизації до первісної вартості в першому — п’ятому роках, які,
відповідно, дорівнюють: 15, 22, 21, 21, 21%;

д) прискорений, при нормальному періоді спрацювання основних фондів З
роки та нормах амортизації до первісної вартості за перший — третій
роки, відповідно, 25, 38, 39%.

У перспективі результати обраного порядку амортизаційних нарахувань
залежатимуть головним чином від інвестиційного клімату в країні. Можливі
три сценарії розвитку подій:

Інвестиційна криза триває. Без достатнього впровадження нових машин і
устаткування амортизаційні нарахування постійно скорочуються за рахунок
зменшення сукупної залишкової вартості основних фондів;

Стан рівноваги: списання і введення у дію нових основних фондів є
адекватними. Обсяг амортизації залишається стабільним. Проблема
полягатиме у подоланні дефіциту оборотних коштів підприємств і
неплатежів, у стимулюванні цільового використання амортизації на
технічний розвиток виробництва;

Інвестиційне піднесення. Зростають капіталовкладення у
виробництво. Обсяг амортизації збільшується завдяки ввд, що минув з мвих
основних фондів із 100%-ною залишковою вартістю. Підприємства
направляють амортизаційні кошти на розвиток виробництва. Амортизаційний
фактор слугує економічному зростанню, збільшенню прибутку і
податкових надходжень до бюджету.

Список літератури

Аникин А.В. Юность науки. — М: 2001.

Безуглий А. Про вилучення амортизаційних відрахувань підприємств./
Економіка України. — 1999. -№5.

Вишневський В., Липницький Д. Про новий порядок амортизації основних
фондів, «Економіка України» №3, 1998, с. 44.

Григорук А.А. та ін. Основи економічної теорії: політекономічний
аспект.-Тернопіль, 2001. — С.124.

Загальна економічна теорія / Політична економія /. Підручник у 2-ох
частинах. -Тернопіль, 1998.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 18 листопада
1997 р. » Галицькі контракти» №1 — 2, 2000.

Захаренко М. Амортизація основних фондів: повільно, ще повільніше…
«Галицькі контракти» №10, 1998.

Ковальчук В.Сарай М. Економічна думка в історичному
аспекті.-Тернопіль.2002.

Курс зкономической теории. — Киров.1996.

Налоговые системы развитых стран мира. Отв. ред. Мещерякова О. М., 1995,
с. 147-160.

Нікбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси. — К.: Основи, 2001. — С.26.

Орлов П., Орлов П. Прискорена амортизація і прискорене спрацювання
основних фондів. / Економіка України. — 1999. — №5.

Орлов П., Орлов С. Проект новой системы амортизации./У’Бизнес-информ»
№4. 1997, с.35-39

«Статистичного щорічника України за 2003 р.» (К., 1995, с. 81, 119, 246)
та інших статистичних збірників.

Структурно-інвестиційна політика. К., ГЕ ПАНУ, 1996, с. 123.

Хмелевський Є. Амортизаційна політика й оновлення промислово-виробничих
основних фондів. — 2003. — №3.

Хомяков В., Бєлінська В. Методика оцінки впливу амортизаційної політики
на окупність капітальних вкладень. / Економіка України. 2002.- №2.

Додатки

Таблиця 1.1

Терміни зносу за СПКВ

Тип активів Нормальний період зносу (роки) Максимальний період зносу
(роки)

Автомобілі, малотонажні вантажні автомобілі, обладнання для
науково-дослідних робіт 3 12

Інше обладнання та машини, за винятком обладнання комунальних споруд 5
25

Деяке обладнання комунальних

споруд, залізничні цистерни, пересувні будинки 10 35

Інше обладнання комунальних

споруд, нерухомість, за винятком землі 18 45

Таблиця 1.2

Річні амортизаційні ставки за системою

СПКВ.

3-річний термін 5- річний термін 10- річний термін

Роки Норма(%) Роки Норма(%) Роки Норма(%)

1 25 1 15 1 8

2 38 2 22 2 14

3 37 3 21 3 12

100 4 21 4 10

5 21 5 10

100 6 10

7 9

8 9

9 9

10 9

100

Таблиця 1.3

Подвійно-понижуючий балансовий метод

Роки Норми амортизації

(%) (А) Балансова вартість (недоамортизована) (в доларах) (Б) Річна сума
відрахувань (в доларах) (А)(Б)

1 40 80,000 32,000

2 40 48,000 19,200

3 40 28,800 11,520

4 40 17,280 6,912

5 40 10,368 4,147

Таблиця 2.1

ЧТВ для різних варіантів амортизації з виконанням знижуючих коефіцієнтів
(Нпр=30%, Пр+А=20 тис.гр.)

Знижуючий коефіцієнт Варіант амортизації

ЧТВ, тис.гр. при е %

0

5

10

15

1,0

А 28 5.81 -10,97 -23,91

Б 28 6,88 -9,25 -21,81

В 18,38 -1,62 -16,80 -28,56

Г 28 6,84 -9,35 -21,97

Д 28 8,08 -7,26 -19,31

0,7

А 19 -1,63 -17,23 -29,27

Б 19 -0,88 -16,03 -27,80

В 12,27 -6,83 -21,31 -32,52

Г 19 -0,91 -16,10 -27,91

Д 19 -0,04 -14,64 -26,05

0,6

А 16 -4,11 -19,32 -31,05

Б 16 -3,46 -18,29 -29.79

В 10,23 -8,57 -22,82 -33,84

Г 16 -3,49 -18,35 -29,89

Д 16 -2,75 -17,09 -28,29

0,5

А 13 -6,59 -21,41 -32,84

Б 13 -6,06 -20,55 -31,78

В 8,19 -10,30 -24,32 -35,16

Г 13 -6,07 -20,60 -31,86

Д 13 -5,45 -19,55 -30,53

Таблиця 2.2

Результати розрахунків ЧТВ для різних ставок оподаткування прибутку

(Нпр)

Пр+А тис.гри. Нпр,

% Варіант амортизації ЧТВ, тис гри. при е, %

0 5 10 15

20 30 А 28 5,811 -10,97 -23,91

Б 28 6,879 -9,252 -21,81

В 18,382 -1,616 -16,80 -28,56

Г 28 6,842 -9,348 -21.97

Д 28 8,080 -7,262 -19,31

40 А 24 2,506 -13,75 -26.29

Б 24 3,929 -11,45 -23,4

В 11,176 -7,398 -21,52 -32,34

Г 24 3,881 -11,58 -23,74

Д 24 5,531 -8,806 -20,14

50 А 20 -0,799 -16,53 -28,66

Б 20 0,980 -13,66 -25,16

В 3,971 -13,17 -26,2 -36,40

г 20 0,919 -13,86 -25.42

д 20 2,983 -10,34 -20,99

30 30 а 77 46,316 23,102 5,205

б 77 47,383 24,826 7,309

в 67,382 38,887 17,275 0,561

г 77 47,347 24,730 7,149

Д 77 48,585 26,816 9,809

40 а 66 37,224 15,458 -1,329

б 66 38,648 17,750 1,474

в 53,176 27,319 7,683 -7,522

г 66 38,559 17,622 1,261

Д 66 40,250 20,403 4,807

50 а 55 28,123 7,809 -7,865

б 55 29,912 10.675 -4,359

в 38,971 15,752 -1,908 -15,60

г 55 29,851 10,515 -4,62

д 55 31,914 13,991 -0,193

PAGE 1

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *