Виконавчі органи влади. Міські державні адміністрації (контрольна)

Контрольна (залікова) робота

на тему:

“Виконавчі органи влади.

Міські державні адміністрації”

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні
здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої
повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів
України.

Серед органів державної влади важливе місце посідають органи виконавчої
влади, що здійснюють функції державного управління економічним,
соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом. Від
результатів діяльності цих органів понад усе залежить
соціально-економічний та політичний стан країни. Саме ці органи
виступають основним суб’єктом адміністративного права.

В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається
частина державного апарату (організація), яка має власну структуру та
штат службовців і в межах встановленої компетенції здійснює від імені і
за дорученням держави функції державного управління в економічній,
соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного
життя. Це поняття має найбільш вагомі ознаки органів виконавчої влади.
Такі органи є державними і разом з органами законодавчої та судової
влади складають єдиний державний апарат. Тому органи виконавчої влади
мають усі найважливіші ознаки державних органів, але, крім того, вони
мають і власні специфічні риси, які обумовлені завданнями та особливим
характером державного управління. Органи виконавчої влади створюють і
свій власний апарат — апарат державного управління, який належить до
числа складних самоврядних систем. Він являє собою цілісне утворення,
яке складається з великої кількості різноманітних частин — окремих
органів та їх структурних підрозділів.

Органи виконавчої влади реалізують функції держави, виконуючи положення
Конституції та законів України, актів Президента України, а також
нормативні акти органів державного управління вищого рівня.

Кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави,
має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень
юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує йому досягнення
мети виконавчо-розпорядчої діяльності. Органи виконавчої влади
наділяються необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх
компетенції — предметах відання, правах, обов’язках, територіальних
межах діяльності кожного окремого органу. Компетенція — це певний обсяг
державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань,
передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він
має право вирішувати в процесі практичної діяльності (коло питань, що
вирішуються міністерством, визначається у положенні про відповідне
міністерство; відомством — у положенні про відповідне відомство).

Кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та повноваження
використовувати різні атрибути з державною символікою (гербовим штампом,
бланками з офіційними найменуваннями та ін.). Більшість органів
виконавчої влади та методи їх діяльності визначаються Конституцією та
законами України, актами Президента України.

Діяльність цих органів має вторинний, підзаконний, виконавчо-розпорядчий
характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі та на виконання
закону. Але, реалізуючи свою компетенцію, виконуючи положення законів та
правових актів інших державних органів, органи виконавчої влади мають
повноваження розпоряджатися з конкретних питань та приймати підзаконні
нормативні акти. Отже, в процесі виконавчої та розпорядчої діяльності
органи управління діють юридично-владно, застосовуючи різні правові
засоби нормотворчого, оперативно-виконавчого (розпорядчого) та
юрисдикційного (правоохоронного) характеру.

Будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади мають власну
внутрішню структуру та штат службовців. Організаційна структура
державного апарату — це поділ цілого на організаційно відокремлені
одиниці та мережа управлінських зв’язків у ньому, особлива форма поділу
і кооперації управлінської діяльності, стійка схема розподілу його
завдань та функцій.

Орган виконавчої влади становить собою організацію — колектив людей —
державних службовців, який сформований шляхом їх призначення або
конкурсного відбору на посаду для здійснення конкретної
виконавчо-розпорядчої діяльності в юридично-владній формі. В рамках
колективу даного органу поміж структурними підрозділами і службовцями
розподілені повноваження і відповідальність за доручену справу,
встановлені та розвиваються різні організаційно-правові зв’язки. Усе це
спрямоване на забезпечення ефективної діяльності органів виконавчої
влади.

Органи виконавчої влади багато в чому відрізняються від органів
законодавчої та судової влади — своїм цільовим призначенням, функціями,
характером діяльності, порядком утворення окремих органів та
взаємовідносинами між різними органами, складом службовців та порядком
заміщення ними посад, формами та методами здійснення своїх
юридично-владних повноважень.

Органи виконавчої влади істотно відрізняються від підприємств,
об’єднань, установ, організацій, в тому числі й державних. Головне, чим
відрізняються органи виконавчої влади від підприємств, об’єднань,
установ і організацій, є те, що перші мають державно-владні
повноваження, вони керують об’єктами, до числа яких входять і самі
підприємства, об’єднання, установи, які знаходяться ззовні їх,
виступають від імені держави; а підприємства, об’єднання, зайняті
господарською діяльністю, установи — соціальним обслуговуванням,
організації (будівельно-монтажні, житлово-експлуатаційні, шляхові та
ін.) будують або експлуатують виробничі чи інші об’єкти.

В органах виконавчої влади, починаючи з центральних і закінчуючи
місцевими (районними), всі службовці (за винятком обслуговуючого
персоналу, який створює тільки умови для нормального функціонування
органу) здійснюють різні функції управління, а їх праця є одним із видів
управлінської діяльності. На підприємствах, в установах їх працівники
виконують різну за характером роботу. Одна (більша) частина працівників
зайнята безпосередньо у виробничому процесі або процесі соціального
обслуговування, вона виробляє певну продукцію (матеріальні цінності,
послуги). Інша, значно менша частина працівників здійснює управлінську,
владно-організаційну діяльність. Ця діяльність не є основною для
підприємства (установи), але вона забезпечує, створює належні умови для
основної — виробничої діяльності або діяльності з соціального
обслуговування.

Підприємства (установи) в цілому не виконують управлінських функцій,
такі функції виконує спеціально організована група людей, яку називають
адміністрацією підприємства (установи).

Дирекція школи, правління акціонерного товариства, головний лікар
поліклініки мають адміністративно-владні повноваження, здійснюють
виконавчо-розпорядчі функції усередині даного об’єкта, видають
індивідуальні та нормативні акти, які є обов’язковими до виконання
працівниками цих підприємств, установ.

Ураховуючи саме ці ознаки, адміністрації державних підприємств, установ
також відносять до органів державного управління, називають їх при цьому
органами безпосереднього управління або органами предметної компетенції.

Наведене дає можливість зробити висновок про те, що орган виконавчої
влади (державного управління) — це організація, яка с частиною
державного апарату, мас певну компетенцію, структуру, територіальний
масштаб діяльності, утворюється у порядку, встановленому законам або
іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена
повноваженнями виступати за дорученням держави і покликана у порядку
виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою,
соціально-культурним будівництвом та адміністративно-політичною
діяльністю.

§ 2. Види органів виконавчої влади

Органи виконавчої влади є численними та різноманітними, що обумовлено
безпосередньою спрямованістю виконавчо-розпорядчої діяльності. Для
кращого вивчення особливостей організації і діяльності органів
державного управління, а також виявлення закономірностей у
взаємозв’язках окремих органів здійснюють їх класифікацію, в основу якої
кладуться різні критерії. Найбільш важливими з них є територіальний
масштаб діяльності, обсяг і характер компетенції, порядок вирішення
підвідомчих питань, предмет спрямованості компетенції, становище та
місце в системі органів.

Залежно від територіального масштабу діяльності органи виконавчої влади
поділяють на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади
Автономної Республіки Крим (далі — АРК), міжтериторіальні, місцеві.

Центральними є ті органи виконавчої влади, діяльність яких поширюється
на всю територію України. Такі органи реалізують державну політику,
здійснюють загальне або галузеве управління, спеціальний
(функціональний) вплив на об’єкти незалежно від їх місцезнаходження на
терирорії України. До них належать: Кабінет Міністрів України,
міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи
виконавчої влади зі спеціальним статусом.

До органів виконавчої влади АРК належать: Рада міністрів АРК,
міністерства, республіканські комітети та інші органи виконавчої влади
АРК. Вони здійснюють загальне або галузеве управління чи виконують
спеціальні функції державного управління об’єктами, які розташовані на
території АРК, в межах компетенції, визначеної Конституцією і законами
України, Конституцією АРК.

Міжтериторіальні органи охоплюють своєю діяльністю певну частину
території України, територію декількох адміністративно-територіальних
одиниць або територію, межі якої взагалі не залежать від
адміністративно-територіального поділу України. Такі органи забезпечують
галузеве управління чи здійснення спеціальних функцій на відповідній
частині території України (наприклад, військові напрямки, митниці,
управління залізниць тощо).

До місцевих органів виконавчої влади належать ті, повноваження яких
поширюються на територію певної адміністративно-територіальної одиниці
(області, міста (Київ, Севастополь), району). Вони виконують завдання
загального управління та координації чи функції відповідних центральних
органів виконавчої влади на території певної області, району, міста. Це
місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади, наприклад, Харківська обласна
державна адміністрація. Управління Міністерства внутрішніх справ по
Харківській області, районний відділ освіти тощо.

Від того, який обсяг і характер компетенції мають органи виконавчої
влади, вони поділяються на: органи загальної компетенції, органи
галузевої компетенції, органи спеціальної (функціональної) компетенції,
органи предметної компетенції.

Органи загальної компетенції— це органи, які в межах підвідомчої їм
території здійснюють державне управління та координацію усіх або
більшості підпорядкованих чи підконтрольних їм органів галузевої чи
функціональної компетенції. Вони несуть відповідальність за стан справ
на відповідній території (на всій території України, території АРК,
області, району, міста). Тому вони здійснюють загальне керівництво і
координацію діяльності органів галузевої та функціональної компетенції,
підприємств, установ, організацій та інших об’єктів. До органів
загальної компетенції належать: Кабінет Міністрів України, Рада
міністрів АРК, місцеві державні адміністрації.

Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній
галузі. Галузь — це поєднання об’єктів управління під керівництвом
відповідного органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності
незалежно від їх географічного розташування. Органами галузевої
компетенції є: міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, що
мають у своєму підпорядкуванні підприємства, установи, інші структури і
тим самим керують певною галуззю (Міністерство оборони. Міністерство
освіти і науки. Державний комітет України по водному господарству та
ін.), а також місцеві органи цих міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади.

Адміністративна реформа спрямована на зміни в побудові системи
міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади і
передбачає перехід до використання функціонального принципу утворення
міністерств у поєднанні з галузевим принципом у тому разі, коли це
обумовлено специфікою відповідних секторів державного управління та
поточним станом соціально-економічного розвитку держави. Окремі
міністерства можуть бути багатогалузевими або надгалузевими (наприклад,
охоплювати такі галузі, як промисловість, сільське господарство,
транспорт і зв’язок, енергетика).

Органи спеціальної (функціональної) компетенції забезпечують реалізацію
державної політики у певній сфері, здійснюють керівництво з питань, які
мають загальний характер для всіх чи багатьох галузей господарства,
соціально-культурного будівництва.

Органами предметної компетенції с адміністрації державних підприємств,
установ, які керують діяльністю відповідних підприємств, установ.

Залежно від порядку вирішення підвідомчих питань органи виконавчої влади
поділяються на єдиноначальні та колегіальні.

На чолі єдиноначального органу стоїть одна особа — керівник, який має
право особисто приймати рішення з усіх основних питань компетенції цього
органу. Єдиноначальність забезпечує оперативність керівництва,
використання індивідуальних здібностей та досвіду керівників і водночас
підвищує їх персональну відповідальність, оскільки на особу керівника
лягає відповідальність за діяльність усього органу державного
управління. До єдиноначальних належить більшість органів виконавчої
влади: міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві
органи виконавчої влади.

Проте і в єдиноначальних органах для вирішення найбільш важливих питань
створюються колегіальні органи (колегії, науково-технічні,
техніко-економічні ради тощо). Вони виконують допоміжні, консультативні
функції, оскільки їх рішення затверджуються рішенням керівника або
втілюються в життя через рішення керівника.

На чолі колегіального органу стоїть група осіб, які входять до складу
цього органу, тобто е організаційно і юридичне оформленими. Основні
питання, які віднесені до компетенції такого органу, обговорюються та
вирішуються на засіданнях колективно. Для винесення рішення з
обговорюваного питання необхідно мати кворум. Рішення в колегіальних
органах частіше за все приймаються абсолютною більшістю голосів, тобто
коли за дане рішення проголосувало більше половини присутніх членів
органу. Як правило, це пов’язано з великим обсягом їх компетенції та
широкими завданнями керівництва, які стосуються багатьох галузей та
функцій державного управління. Колегіальність дозволяє правильно
вирішувати найбільш складні питання керівництва за участю фахівців, з
використанням їх досвіду. Тому до колегіальних органів насамперед
належать: Кабінет Міністрів України та Рада міністрів АРК, а також деякі
інші органи. Але і в цих органах колегіальність доповнюється
єдиноначальністю керівників, які особисто вирішують деякі оперативні
організаційні питання діяльності очолюваного ними органу.

Залежно від предмета спрямованості компетенції органи виконавчої влади
поділяються на:

а) органи управління господарським виробництвом, економікою та сферою
соціального обслуговування: промисловістю, сільським господарством,
транспортом, зв’язком, внутрішньою торгівлею, житлово-комунальним
господарством та побутовим обслуговуванням населення;

б) органи управління соціальним розвитком і культурою: освітою, охороною
здоров’я, фізичною культурою та спортом, розвитком науки, культури,
соціальним забезпеченням;

в) органи управління в адміністративно-політичній сфері: обороною,
державною безпекою, внутрішніми справами, юстицією, зовнішніми
стосунками;

г) органи, міжгалузевого управління, які здійснюють функції:

ціноутворення, статистики, фінансового регулювання, стандартизації,
сертифікації та ін.

Якщо брати за критерій класифікації становище та місце в системі органів
виконавчої влади, то вони поділяються на вищі та нижчі. Так, обласна
державна адміністрація буде нижчою відносно Кабінету Міністрів України,
але вищою відносно районної державної адміністрації. Звідси —
підпорядкованість, підконтрольність, підзвітність нижчих органів перед
вищими, обов’язковість рішень вищих органів до виконання нижчими.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі згідно
з ст. 118 Конституції України та Законом України «Про місцеві державні
адміністрації» здійснюють місцеві державні адміністрації, склад яких
формують голови місцевих державних адміністрацій, що призначаються на
посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету
Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при
здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і
Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам
виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині
повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної
місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України
приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові
обласної чи районної державної адміністрації висловили дві третини
депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення
про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать
Конституції та законам України, іншим актам законодавства України,
можуть бути скасовані Президентом України або головою місцевої державної
адміністрації вищого рівня.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі
визначаються окремими законами України.

Місцеві державні адміністрації мають у своїй структурі управління та
відділи, які здійснюють функції галузевого та міжгалузевого управління
господарською, соціально-культурною та адміністративною діяльністю на
відповідній території.

На території своєї діяльності місцеві державні адміністрації
забезпечують виконання Конституції та законів України, актів Президента

України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади,
додержання прав і свобод громадян, законність і правопорядок, підготовку
та виконання відповідних обласних і районних бюджетів, звіти про їх
виконання. Важливі функції місцевих державних адміністрацій полягають
також у забезпеченні виконання державних і регіональних програм
соціально-економічного та культурного розвитку, охорони довкілля, а в
місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин —
також програм їх національно-культурного розвитку.

Забезпечуючи взаємодію з органами місцевого самоврядування, місцеві
державні адміністрації реалізують делеговані їм відповідними радами
повноваження та повноваження, що надані їм державою.

Список використаної літератури:

Адміністративне право України. Підручник. – К., 1999.

Основи права. Підручник. – Харків, 2000.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *