Облік розрахунків з дебіторами (курсова)

Курсова робота

на тему: “Облік розрахунків з дебіторами”

1. Внутрішні джерела фінансування малого бізнесу в Україні

Малий бізнес України та і світу постійно зазнає дефіцит фінансових
ресурсів. Основна причина такого становища дрібних підприємців —
обмежений доступ до традиційних для зрілого ринкового господарства
каналів зовнішнього фінансування — кредитно-банківської системи та
фондового ринку. Банки, як правило, ухиляються від кредитування
ризикованого клієнта, котрим є малий бізнес.

Залишається покладатись лише на власні джерела фінансових ресурсів
(самофінансування), найважливіші з котрих — прибуток та амортизаційні
відрахування. Значимість цих практично безальтернативних грошових
каналів ще більше підсилюється тим, що внаслідок особливої чутливості до
впливу деструктивних макроекономічних факторів (низький сукупний попит,
інфляція, падіння сукупного виробництва і т. п.) та коливань ринкової
кон’юнктури, малі фірми змушені значно частіше змінювати технології та
напрями діяльності, здійснювати ротацію, модернізацію та нарощування
обладнання, щоб вижити в конкурентному протистоянні з крупним і середнім
виробництвом. Тому при уніфікації ставок податку на прибуток (дохід) для
усіх господарських суб’єктів, однакових нормах амортизації за наявності,
як правило, слабшої бази для таких нарахувань (невелика вартість
основних виробничих фондів) дрібний бізнес опиняється в найгіршій
ситуації, підвищується ймовірність його банкрутства. Коли доступ до
зовнішнього фінансування обмежений чи фактично неможливий, ефективне
оподаткування малого підприємництва повинно відповідати критерію
особливого сприяння збільшенню (нагромадженню) внутрішніх фінансових
ресурсів і найбільш доцільному їх використанню (на виробничий розвиток
та інновації).

Існує також безліч проблем пов”язаних з фінансуванням малого бізнесу.
Ось деякі з них:

1.Нерозвинутість ринку фінансових джерел. Дорожнеча кредитних ресурсів
та обмеженість державних фінансових фондів значно лімітують можливості
МП. Фірми змушені в основному покладатися на власні кошти та капітал
приватних осіб.

2.Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася
ефективна система державної підтримки та захисту малого підприємництва.
Діє слабкий механізм фінансування та кредитування, має місце
невідповідне інформаційне та консультаційне забезпечення, недосконала
система підготовки та перепідготовки кадрів для підприємницької
діяльності.В умовах нестабільної економічної ситуації малий бізнес
потребує протекторату держави. На жаль, поки що ефективний механізм
підтримки та стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не
створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого
декларативний характер. Фінансова допомога, яку надають Український фонд
підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки селянських
(фермерських) господарств та Державниий інноваційний фонд, є досить
мізерною.

Одне з ключових місць серед перспективних заходів державної підтримки
повинна зайняти фінансова допомога, яка передбачає надання пільгових
кредитів, їх гарантування, створення державних фондів та спеціалізованих
фінансових інституцій, тощо.

Найважливішою умовою формування сфер малого підприємництва повинно бути
створення розвиненої інфраструктури. Тому формування інфраструктури —
пріоритетний напрямок забезпечення його стійкості, відтворення, розвитку
та підтримки. Саме інфраструктурне забезпечення дає змогу малим
підприємствам отримати доступ до факторів виробництва, що є необхідним
для задовільного вирішення головних завдань будь-якого виробничого
характеру.

Інституціональна інфраструктура малого підприємництва — сукупність
установ, організацій, фірм, структур, які забезпечують процес
підготовки, створення та розвитку малих підприємств. Завдяки
унікальності причин, а також з урахуванням термінових та фінансових
обмежень формування цілісної інфраструктури малого підприємництва,
доцільно використовувати в стратегічному плануванні скориговану модель
такої інфраструктури.

Концепція розвитку бізнес-інкубаторів, щільно пов’язана з політикою
створення сприятливих організаційно-економічних умов для розвитку малого
бізнесу в конкретному регіоні та переслідує наступні цілі: сприяння
таким змінам в регіоні, які спрямовані на забезпечення проектних робочих
місць та формування нового іміджу регіону (що характерно для регіонів,
де переважають традиційні галузі промисловості); створення розвиненої
інфраструктури, в першу чергу для фірм, які базуються в
бізнес-інкубаторах або науково-промислових комплексах та спроможні
працювати на партнерських засадах з великими компаніями регіону;
забезпечення високими технологіями та інноваціями розвитку місцевої
промисловості та розширення експортно-імпортної діяльності; сприяння
зміцненню зв’язків між місцевими університетами, вузами та
дослідницькими центрами та промисловістю; заохочення та створення нових
підприємств, які продуктують нові технології та наукові знання;
створення середовища, яке сприяє взаємообміну ідеями, ресурсами,
обладнанням між наукою та промисловістю регіону.

В сучасних умовах найбільш ефективною формою інтеграції інновацій у
виробництво є створення організаційно-економічних умов та можливостей в
“наукових та технологічних парках” для одночасного формування, з метою
комерціалізації результатів наукових розробок, на базі університетів
численних малих фірм. Головним питанням формування та функціонування цих
структур є пошук джерел їх фінансування. Для фінансування малого бізнесу
в Україні пропонується використовувати наступні джерела: кошти
Державного інноваційного фонду, щорічні внески та відрахування від
прибутку великих фірм, які використовують створені в технопарках
розробки; кошти університетів та науково-дослідних інститутів, за
рахунок яких можуть фінансуватися окремі проекти; кошти регіональних і
місцевих бюджетів та фондів, які будуть фінансувати виконання цільових
регіональних програм; кредити банків, які будуть поступово залучатися до
інвестування інноваційної діяльності (за умов звільнення від
оподаткування або впровадження відповідних пільг щодо прибутку,
отриманого внаслідок інноваційного кредитування); використання
фінансового лізингу; емісія цінних паперів; створення інвестиційних
фондів, які будуть залучати кошти фізичних та юридичних осіб з метою
вкладання їх в акції високоприбуткових високотехнологічних фірм (за умов
звільнення від оподаткування дивідендів, які будуть реінвестуватися).

Значний внесок у становлення та розвиток малого підприємництва в Україні
робить міжнародна підтримка. Вона значно доповнює та компенсує заходи
державної підтримки, особливо фінансової. Переважно сучасні програми
допомоги складаються з таких головних напрямків: фінансового — виділення
кредитів, грантів; інформаційно-консультативного- консультування з
різних питань ведення бізнесу та надання необхідної ділової інформації;
навчального навчання підприємців основ ринкового господарства, методів
міжнародної бухгалтерії, тощо.

Сьогодні в Україні діє кілька кредитних ліній. Умови позичання коштів є
досить подібними: вони є однаковими щодо вимог застави і бізнес-планів
та різняться за процентами і розмірами кредитів. Проте, зважаючи на
умови міжнародного фінансування, зовсім небагато вітчизняних МП може
скористатися їхніми кредитами. Фонди фінансування є дуже обмеженими,
більшість МП не мають змоги забезпечити цінну заставу та виконати інші
вимоги кредиторів.

Інвестиції міжнародних фондів у розвиток українського малого
підприємництва у 3-7 разів менші, ніж у країнах Центральної та Східної
Європи. Така ситуація зумовлена високою ступінню інвестиційного ризику в
країні. За рівнем свободи бізнесу Україна має один із найнижчих
рейтингів серед країн Європи.

Інформаційно-консультаційна підтримка та навчальний напрямок
представлені бізнес-центрами та бізнес-інкубаторами, які консультують МП
з питань оподаткування, маркетингу, допомагають у пошуку джерел
фінансування, партнерів за кордоном, підготовки бізнес-планів.
Найвідоміші з них — Міжнародна Фінансова Корпорація, проект Нью-бізнет,
Міжнародний корпус експертів-добровольців, Агентство з розвитку
підприємництва за програмою TACIS та інші.

Міжнародна підтримка малого підприємництва в Україні є вагомим чинником
зростання приватного сектору в країні, утвердження засад ринкового
господарства та свободи підприємництва. Звичайно, що за наявних обсягів
ще не усі малі підприємства можуть її отримати. Однак важливим є те, що
з кожним роком обсяги міжнародної допомоги зростають, що виявляється у
появі нових бізнес-центрів та розширенні кредитних ліній. В умовах, коли
держава не здатна повноцінно підтримати свій сектор малого бізнесу,
ініціативу підтримки взяли закордонні та вітчизняні структури, які вже
зараз мають приклади успішної співпраці з малими підприємцями.

Винятково важливою проблемою є питання поліпшення доступу до зовнішніх
джерел фінансування, створення сприятливих умов для залучення іноземного
капіталу в сфері малого підприємництва, що передбачає створення та
підтримку регіональних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків
тощо, формування сітки фінансово-кредитних установ, інвестиційних та
інноваційних фондів.

Зовнішніми джерелами фінанасування малих підприємств можуть бути
комерційні банки, небанківські фінансові установи(страхові компанії,
пенсійні фонди), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж
акцій.

Кожен вид зовнішнього фінансування підпадає під одну з двох категорій:
фінансування шляхом отримання позик і фінансування шляхом отримання
акцій. Як правило, фінансування з допомогою позик вимагає майнового
забезпечення позики (автомобіль, дім, земля, коштовності). Фінансування
з допомогою випуску акцій, як правило, не вимагає забезпечення і дає
інвестору право на частку власності.

В Україні фінансування малих підприємств за допомогою випуску акцій є
поодиноким явищем. Це пов”язано з тим, що акціонерне товариство як
організаційно-правова форма є типовою не для малих, а для великих
підприємств.

Серед інших зовнішніх джерел фінансування можна виділити кошти родичів і
друзів. Це джерело за своїми розмірами і строками є далеко не основним.
Такі кошти використовуються для формування стартового капіталу або в
екстраординарних випадках функціонування бізнесу.

Ще одним джерелом фінансування малих підприємств є багаті люди, тобто
власники приватних фірм (приватні інвестори). В США, наприклад, з цього
джерела фінансується близько 30 тис. фірм-початківців. В Україні це
явище також існує, але у незрівнянно менших розмірах.

2. Організація спрощеної системи обліку і звітності

малого підприємництва

За умов ринкової економіки важлива роль належить малому бізнесу. Його
підтримка, у тім числі через систему оподаткування, є одним із шляхів
подолання економічної кризи в економіці.

На перших етапах становлення системи оподаткування в Україні малому
підприємництву надавались певні пільги. Особливо це стосувалося
оподаткування прибутку малих підприємств. Згодом податкові пільги для
малого підприємництва практично було ліквідовано, що негативно вплинуло
на його розвиток.

З метою реалізації державної політики щодо розвитку й підтримки малого
підприємництва, підвищення його ролі в розвитку національної економіки з
1 січня 1999 року вносяться зміни в оподаткування суб’єктів малого
підприємництва (згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року
«Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва»).

Згідно указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” спрощена система
оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб’єктів
малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з
якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10
осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень; юридичних осіб —
суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової
форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність
працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого
підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою
оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на
вибір суб’єкта малого підприємництва.

Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку
встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними
на всій території України.

Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб’єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної
податкової служби за місцем державної реєстрації.

Суб’єкт малого підприємництва — юридична особа обов’язково зазначає, яку
ставку єдиного податку ним обрано.

Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного
(податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених
податків та обов’язкових платежів за попередній звітний (податковий)
період.

Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік.

Орган державної податкової служби зобов’язаний протягом десяти робочих
днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або
надати письмову мотивовану відмову.

Відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та
звітності і повернення до раніше встановленої системи оподаткування
суб’єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного
звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної
заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів
до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).

Форма книги обліку доходів та витрат, що підлягають оподаткуванню
відповідно до цього Указу, і порядок її ведення суб’єктами малого
підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності, встановлюються Державною податковою адміністрацією
України.

За результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період
(квартал) суб’єкти малого підприємництва — юридичні особи подають до
органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за
звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку,
акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6
відсотків, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також
платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з
позначкою банку про зарахування коштів.

Суб’єкт малого підприємництва — юридична особа зобов’язана вести книгу
обліку доходів та витрат і касову книгу.

У разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник
єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування,
обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Суб’єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність
обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного
податку згідно із законодавством України.

Суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є
платником таких видів податків і зборів (обов’язкових платежів):

податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала
спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

податку на прибуток підприємств;

податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб’єктів малого
підприємництва);

плати (податку) за землю;

збору на спеціальне використання природних ресурсів;

збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

збору до Державного інноваційного фонду;

збору на обов’язкове соціальне страхування;

відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання
автомобільних доріг загального користування України;

комунального податку;

податку на промисел;

збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;

збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких
видів підприємницької діяльності» ( 98/96-ВР ).

Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб’єкти малого
підприємництва, які подали до державної податкової служби за місцем їх
реєстрації заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування,
обліку та звітності, вважаються суб’єктами спрощеної системи
оподаткування, обліку та звітності з того кварталу, в якому проведено їх
державну реєстрацію.

Суб’єкти підприємницької діяльності — фізичні особи — платники єдиного
податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові
апарати для проведення розрахунків із споживачами.

Порядок ведення спрощеного обліку та звітності суб’єктами малого
підприємництва відповідно до цього Указу затверджується Міністерством
фінансів України.

Дія спрощеної системи обліку і звітності малого підприємництва не
поширюється на:

суб’єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону
України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» в
частині придбання спеціального патенту;

довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та
небанківські фінансові установи;

суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що
належать юридичним особам — учасникам та засновникам даних суб’єктів,
які не є суб’єктами малого підприємництва,

перевищують 25 відсотків;

фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які займаються
підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють
торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими

виробами, пально-мастильними матеріалами;

спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств» ( 334/94-ВР ).

Середньооблікова чисельність працюючих для суб’єктів малого
підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами
статистики, з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих, що
працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників
представництв, філіалів, відділень та інших відособлених підрозділів.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається
сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на
розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу
продукції (товарів, робіт, послуг).

Суб’єкти підприємницької діяльності — юридичні особи, які перейшли на
спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права
застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім
готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

У разі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою від
реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих
фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

Суб’єкти малого підприємництва — фізичні особи мають право самостійно
обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання
свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва — фізичних
осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації
залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та
більше 200 гривень на місяць. У разі коли фізична особа — суб’єкт малого
підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для
яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне
свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої
максимальної ставки.

У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з
використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності
членів його сім’ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків
за кожну особу.

Суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа, яка сплачує єдиний
податок, звільняється від обов’язку нарахування, відрахування та
перерахування до державних цільових фондів зборів,

пов’язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з
ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї.

Суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа сплачує єдиний
податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий
рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після
надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

до місцевого бюджет — 43 відсотки;

до Пенсійного фонду України — 42 відсотки;

на обов’язкове соціальне страхування — 15 відсотків (у тому числі до
Державного фонду сприяння зайнятості населення — 4 відсотки) для
відшкодування витрат, які здійснюються відповідно

до законодавства у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, а також
витрат, зумовлених народженням та похованням.

Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що
обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного
оподатковуваного доходу за підсумками звітного року

такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а
сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до
перерахунку загальних податкових зобов’язань як

самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових
відносинах, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у
підприємницькій діяльності.

Суб’єкт підприємницької діяльності — юридична особа, який перейшов на
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає
одну з наступних ставок єдиного податку: 6 відсотків суми виручки від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного
збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України
«Про податок на додану вартість» ( 168/97-ВР );

10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану
вартість до складу єдиного податку.

Суб’єкти підприємницької діяльності — юридичні особи сплачують єдиний
податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий
рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після
надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

до Державного бюджету України — 20 відсотків;

до місцевого бюджету — 23 відсотки;

до Пенсійного фонду України — 42 відсотки;

на обов’язкове соціальне страхування — 15 відсотків (у тому числі до
Державного фонду сприяння зайнятості населення — 4 відсотки) для
відшкодування витрат, які здійснюються відповідно

до законодавства у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, а також
витрат, зумовлених народженням та похованням.

Платники єдиного податку — юридичні особи ведуть податковий облік за
тими податками, платниками яких вони є згідно з цим Указом.

Використана література:

Білоус Г. Розвиток малого підприємництва в Україні // Економіка України.
— 2004. — № 2. — С. 34-40.

Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчин М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства —
К.: «Каравела»; Львів: «Новий світ — 2000», 2001. — 298 с.

Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. – М.:
Финансы и статистика, 1998.

Економіка підприємства: Підручник / За заг.ред. С.Ф.Покропивного – Вид
2-ге. – К.: КНЕУ, 2000.

Економіка підприємства. Збірник практичних задачі і конкретних ситуацій:
Навч. Посібник. / За ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 1999.

Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення
дисциплін / О.Г.Швиданенко та інші – К.: КНЕУ, 2000.

PAGE

PAGE 16

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *