К. Г. Стеценко (1882—1922 pp.) (реферат)

Реферат

на тему:

К. Г. Стеценко (1882—1922 pp.)

(Кирило Григорович Стеценко народився 12 травня 1882 p. в с. Квітках на
Канівщині, в бідній багатодітній сім’ї провінціального
художника-самоука. Стеценко змалку виявив значні здібності як до музики,
так і до малювання. З захопленням хлопець майструє собі скрипку, разом з
братами і сестрами бере участь у домашніх співах, слухає у виконанні
батька або матері українські народні пісні. Українська народна пісня
рано збудила в ньому музично-творчі прагнення.

Семирічного хлопчика батьки віддають до дяка в науку, який вчить його
грамоти і співати по нотах у хорі.

Загальну освіту Стеценко здобув у Київській бурсі, а після закінчення її
— в семінарії. Він співає в бурсацькому хорі, а згодом стає керівником
його. Пізніше, шукаючи заробітків, працює деякий час помічником
диригента хору Михайлівського монастиря в Києві. Робота в хорі допомогла
Стеценкові засвоїти на практиці основи хорового співу та диригування,
дала йому можливість самостійно вивчити музичну грамоту.

В 1899 р. в житті Стеценка сталася важлива подія: юнак вперше зустрівся
і особисто познайомився з Миколою Віталійовичем Лисенком.

На той час Лисенко був вже відомий не тільки як видатний композитор, але
й як активний громадський діяч, що невтомно боровся за дальший розвиток
української музичної культури.

При допомозі Лисенка Стеценко вступає до студентського університетського
хору, де він стає одним з найактивніших учасників його. Основу
репертуару цього колективу становили українські народні пісні та
оригінальні композиції Лисенка. Хор виконував також твори російських
композиторів, кращі зразки західноєвропейської класичної музики.

Зустріч з Лисенком мала вирішальне значення для Стеценка-композитора.
Перед ним відкрилося нове широке поле музично-громадської діяльності,
нові творчі перспективи. Під безпосереднім впливом Лисенка пробуджується
і починає формуватись його творча думка. Народна пісня стає основою
творчості Стеценка. Одна за одною з’являються його перші композиторські
спроби: обробки народних пісень «Світять зорі», «То не буйний вітер»,
оригінальні хори та ансамблі — вокальне тріо «Вночі на могилі»,
чоловічий хор «Бурлака», жіночий хор «Червона калинонька», хорова поема
«Рано-вранці новобранці». Крім того, він пише першу дію опери
«Полонянка» та ювілейну кантату на честь Лисенка.

В 1903 р. Стеценко закінчує семінарію, але мріє тільки про музику, про
спеціальну музичну освіту. З цією метою він вступає спочатку до музичної
школи РМТ, а з відкриттям музично-драматичної школи імені Лисенка
переходить туди до класу проф. Любомирського, де старанно вивчає
спеціальні теоретичні дисципліни. Стеценко багато і наполегливо працює
над поглибленням своїх музично-теоретичних знань. Але матеріальна
незабезпеченість змусила його шукати сталого заробітку. Він знаходить
його у Київсько-Подільській жіночій гімназії та Київській
церковно-учительській семінарії, де викладає співи і керує хором.

У своїй музично-педагогічній діяльності Стеценко стає активним
пропагандистом української музики. Твори Лисенка та українська народна
пісня займають в його педагогічній практиці головне місце.

Наближався 1905 рік. В Росії назрівала буржуазно-демократична революція,
яка сколихнула всю країну. Народ виступив проти царизму, борючись за
своє соціальне і національне визволення.

Царський уряд забороняв українцям, як і іншим національно-пригніченим
народам Росії, читати книги, газети і викладати, у школах рідною мовою,
співати народних пісень.

В умовах жорстокої класової та національно-визвольної боротьби
музично-пропагандистська діяльність Стеценка не могла залишитись
непомітною. Він підпадає під суворий нагляд поліції та шкільного
начальства. За пропаганду творів Лисенка та українських народних пісень
Стеценка в 1907 р. було заарештовано і заслано в Олександр Трушевський —
глухе тоді місто Донецької області, з правом викладати співи тільки в
початковій школі. Але ці репресії не зламали творчої активності
композитора. Він організовує хор, виступає з концертами.

Стеценко повернувся до Києва лише в 1909 р. Країна після поразки
революції 1905 р. переживала тоді період жорстокої столипінської
реакції. Посилюється і національний гніт. Національна демократична
культура зазнавала жорстоких переслідувань. Зрозуміло, що Стеценкові,
який прагнув до активної музичної діяльності, важко було працювати в
таких умовах. Але творче піднесення, що охопило композитора в роки
революції, не згасло. Повернувшись до Києва, він зразу ж включається в
музично-громадське життя: виступає в пресі, бере участь в організації
музичного видавництва і т. д. Він поновлює теоретичні заняття з проф.
Любомирським, захоплено вивчає оперу Римського-Корсакова «Золотий
півник» — політичну сатиру на царський уряд. Це творче піднесення не
припиняється аж до 1911 p., коли зовсім хворий Стеценко, за порадою
лікарів, залишає Київ і переїздить у глухе село Тиврів на Поділлі, де
займає посаду викладача у школі.

За період 1905—1911 pp. з’являються такі нові твори композитора: обробка
шевченківського «Заповіту», сатиричний романс «Цар Горох», хори — «Сон»,
«Прометей», «Веснонько-весно» та ін., музика до п’єси «Сватання на
Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, дві дитячі опери — «Лисичка, котик і
півник», «Івасик-Телесик», романси «Вечірня пісня» і «Плавай, плавай,
лебедонько» та ін.

Революція 1905 р. збудила у Стеценка особливий інтерес до героїчних
народних образів. В його творчості гостріше зазвучали мотиви соціального
протесту. Не випадково увагу композитора привертає
революційно-демократична поезія Шевченка,, Грабовського, Франка, Лесі
Українки. Композитор пише два акти опери «Кармалюк», в центрі якої —
образ українського, народного героя, кріпака-повстанця.

З 1912 до 1917 р. Стеценко як композитор замовкає, прийнявши сан
священика в с. Голова Русава.

Ідейно-творчий зрив Стеценка пояснюється відірваністю композитора від
революційного руху. Пробуджує Стеценка до життя Жовтнева революція. Він
повертається знову до Києва і зразу активно включається в
музично-громадське життя. Оживає диригентсько-хорова діяльність
Стеценка. За його допомогою в. Києві організуються хорові виконавські
капели, які нерідко виїжджають у концертні подорожі по Україні.
Поступово Стеценко повертається до творчості. Він знову звертається до
народних героїко-історичних образів, до поезії Шевченка, Лесі Українки,
до народної творчості. В цей період написано кращі романси та хори на
тексти Лесі Українки: «Стояла я і слухала весну», «Хотіла б я піснею
стати», «Дивлюсь я на яснії зорі», «Знов весна».

В ці роки композитор працює над музикою до поеми Шевченка «Гайдамаки»,
пише кантату «У неділеньку святу», оброблює дві народні пісні Західної
України. В грудні 1920 р. Стеценко, після довгих вагань, знову стає
священиком в с. Веприк, Київської області, шукаючи в цьому виходу з
скрутного матеріального становища. Це був другий ідейний зрив
композитора. У Веприку життя композитора несподівано обірвалось: він
помер від тифу 1 травня 1922 року.

ТВОРЧІСТЬ К. Г. СТЕЦЕНКА

Творча спадщина Стеценка представлена різноманітними жанрами. Він
написав понад 50 хорів, 4 кантати, близько 50 сольних та ансамблевих
вокальних творів, дві дитячі опери — «Лисичка, котик і півник» та
«Івасик-Телесик», музику до ряду п’єс, до поеми Шевченка «Гайдамаки»,
музично-драматичний етюд «Іфігенія в Тавріді», багато обробок
українських народних пісень.

Музика Стеценка відзначається надзвичайною щирістю, поетичністю,
яскравою мелодійністю. Композитор тісно пов’язав свою творчість з
українським народно-пісенним мистецтвом, де він знаходив все нові й нові
мелодії, музичні інтонації, на основі яких глибоко і правдиво розкривав
образи своїх творів.

Хорова творчість. Центральне місце в творчості Стеценка займає хорова
музика. До цього жанру композитор звертається протягом усього свого
творчого шляху.

Особливий нахил до нього пояснюється багатою практичною диригентською та
педагогічною діяльністю Стеценка, його роботою з хоровими колективами, в
репертуарі яких переважали кращі зразки українських народних пісень.
Хорова творчість Стеценка різноманітна за жанрами. Тут є кантати —
великі твори для хору й оркестру, хори з супроводом і без супроводу
(а-капела); хорові обробки народних пісень.

Хоровий стиль Стеценка невпинно збагачується й розвивається. Почавши з
невеликих хорових обробок народних пісень («Світять зорі», «То не буйний
вітер»), композитор поступово приходить до хорових поем та кантат. Для
хорових композицій Стеценко часто використовує тексти поетів
революціонерів-демократів Т, Шевченка, П. Грабовського, І. Франка, Лесі
Українки. Найбільшою популярністю користуються хори «Сон» на текст
Грабовського, обробка «Заповіту» — Шевченка, «Рости, квіте», «Червоная
калинонька», «Веснонько-весно», хорова поема «Рано-вранці новобранці»,
кантата «Шевченкові» та ін.

В хоровій творчості Стеценка найбільш яскраво проявляється зв’язок його
музики з українською народною піснею, з багатоголосним народним співом.
Ці риси творчості Стеценка виявляються вже в його перших оригінальних
хорових композиціях «Рости, квіте» та «Червоная калинонька». Ці ліричні
за характером хори-близькі до українських веснянок:

У своїй першій, ранній поемі для хору і соло баритона «Рано-вранці
новобранці», написаній на текст Шевченка, Стеценко малює правдиву
картину з народного життя, розповідає про гірку долю селянської дівчини,
що покохала рекрута. За часів самодержавства солдатчина відривала людину
від сім’ї, від дому на все життя. У багатьох рекрутських піснях народ
висловлює свій протест проти насильства, соціальної несправедливості.
Соціальна загостреність і яскравість образів поеми Шевченка підказали
композиторові правдиві мелодії, близькі до української пісні. Поема
складається з трьох невеличких епізодів, різноманітних за характером. У
першому епізоді — маршовому— змальовуються образи рекрутів.

Другий епізод розповідає про переживання матері, що втратила свою єдину
дочку, яка пішла за милим.

В третьому епізоді подано картину спустілої хати та спогади про минуле.

Найбільшої художньої майстерності хорова творчість Сте-ценка досягає в
період 1905—1911 рр., коли він пише «Сон», «Заповіт», «Веснонько-весно»
й інші твори.

Стеценко створює самобутній хоровий стиль, заснований на тісному
поєднанні принципів народного українського багатоголосся з досягненнями
російського й українського класичного хорового мистецтва. У центрі уваги
композитора глибокі психологічні переживання людини.

Особливої уваги заслуговує хор а-капела (без супроводу) «Сон» на текст
поета революціонера-демократа П. Грабовського. В цьому творі композитор
розкриває переживання політичного в’язня. Просто і в той же час правдиво
передано і картини зеленого лугу, пахучого поля і почуття людини,
позбавленої волі.

Інший за характером хор «Веснонько-весно». Він нагадує собою весняну
грайливу пісню-хоровод, де радість людини і оживаюча природа зливаються
в загальну оптимістичну картину.

Романси. Поряд з хоровими творами значне місце в спадщині Стеценка
займають також романси. В них композитор наслідував кращі традиції
російської та української класичної вокальної музики, його романси
переважно ліричні, вони розкривають хвилюючі почуття людини на фоні
завжди живої природи. Це романси на тексти Лесі Українки «Стояла я і
слухала весну», «Дивлюсь я на яснії зорі», «Хотіла б я піснею стати»,
популярний ліричний романс «Вечірня пісня».

Але разом з тим зустрічаються й романси з гострою соціальною
спрямованістю, як, наприклад, політична сатира на царський уряд «Цар
Горох».

В романсах, як і в хорах, композитор не відходить від інтонацій
українських народних пісень. Особливої уваги заслуговує чудова
пісня-романс «Плавай, плавай, лебедонько» на текст Шевченка. Ця пісня
розповідає про тяжку жіночу долю. В ній композитор широко користується
інтонаціями народних голосінь та ліричних українських пісень.

Партія фортепіано в романсах Стеценка завжди допомагає розкриттю
провідного образу твору, завжди максимально індивідуалізована.

У музично-драматичних творах Стеценко продовжує кращі традиції
українського музичного демократичного театру. В музичній комедії
«Сватання на Гончарівці» за Квіткою-Основ’яненком він упорядкував і
обробив уже раніш використані театром у виставах цієї п’єси народні
українські пісні та танці. Музика до п’єси «Сватання на Гончарівці»
складається з інструментального вступу та 24 номерів — пісень,
ансамблів, хорів,, танців. Часто для характеристики дійових осіб у
музиці до інших п’єс Стеценко створює оригінальні мелодії, які настільки
близькі до української народної пісні, що увійшли у життя, втративши
ім’я автора. Наприклад, пісня Миколи «Ой чого ти, дубе, на яр похилився»
з драми «Про що тирса шелестіла».

Стеценко створив кілька кантат («Шевченкові», «Єднаймось», «У неділеньку
святу»). В них викристалізовуються основні особливості оригінального
кантатного стилю, в якому народний підголосочний хоровий стиль
поєднується з формами викладу класичної поліфонії.

В дитячих операх композитор також широко користується, народною піснею.
Композитор продовжує кращі традиції дитячих опер Лисенка.

Серед композиторів-класиків української музики дожовтневого періоду
творчість Кирила Григоровича Стеценка після Лисенка займає одне з
провідних місць. Молодший сучасник і. учень Лисенка, він був
безпосереднім продовжувачем кращих демократичних традицій свого вчителя,
основоположника української музичної класичної школи.

Творчість Стеценка глибоко народна як за характером образів і сюжетів,
так і за засобами їх музичного втілення. Краща і більша частина творів
композитора відображає життя українського народу, його героїчну історію,
трудовий побут. Ідеї, теми й образи своїх творів композитор розкриває у
щирих і простих, мелодіях, близьких до української народної пісні.
Яскрава народність, реалізм, художність музичної спадщини Стеценка,
визначають її високе художнє звучання.

Стеценко помер саме в той час, коли українська демократична культура
здобула право на існування, як і інші національні культури в молодій
Радянській республіці. Нема ніяких, сумнівів, що в наші часи Стеценко
став би в передові ряди будівників соціалістичної культури. Запорукою
тому є краща частина його творів, його тісний зв’язок з мистецтвом
свого, народу.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *